Таблица лидеров

Доброго дня всім, хто цікавиться Амадокою. В даному відео наведені результати наших досліджень по цій темі. Якщо цікаво - перегляньте.

Замок (Замочок) Вищезгадано що замок розташовувався десь на ділянці фабрики але через її обширну територію постає логічне питання: де саме розташовувався замок на території фабрики? Червоним підкреслено будівлі які не показані на кадастрі. Зеленим показані будівлі які показані на кадастрі Мапа:GesherGalicia.org Отже, можна досить легко «почистити» цю ділянку від будівель які збудували вже після 1847-го року (час розробки карти). В південній частині, ми бачимо що будівля з Г-подібною формою, була раніше П-подібної форми (як показано на кадастровій карті). Ця П-подібна будівля була приблизно 50 метрів в ширину і 80 метрів в довжину (або 70, якщо довіряти Second military survey). Сучасна будівля (Г-подібна) має розміри 55x55, але якщо додати західне крило на 15 метрів в ширину (така ширина з західної сторони), то ми отримаємо П-подібну будівлю з розмірами 55x70. Тому, я вважаю що на кадастровій карті 1847-го року зображена саме ця будівля. Але постає питання чи саме вона зображена на карті Фон Міга? Давайте розглянемо ділянку фабрики на оригіналі карти Фон Міга (дякую @Filin) В західній частині ділянки зображена квадратна будівля (сумніваюся що це була цілісна структура, скоріше чотири відокремлених крила) з явно домінуючою будівлею з заходу цього двору. Цей двір, скоріше за все й був збудований прямо на місці замку. А домінуюча будівля була палациком. Як бачимо, ця будівля значно менша від тієї про яку мова йшла раніше. Тим паче, що цей двір знаходився західніше по відношенню до парку, а ще в східній частині мала поміститися Т-подібна будівля. Одним словом, Г-подібна будівля не могла бути зображена на карті Фон Міга через свої надто великі розміри та надто центральне розміщення. Значить замок мав бути менших розмірів і знаходитися західніше. Мені здалися досить цікавими якраз ці три маленькі будівлі, а особливо центральна (підкреслена червоним): Червона будівля цікава через схожість до тієї будівлі що показана домінуючої на карті Фон Міга Синя - тому що на карті Міга можемо побачити будівлю вище замкового двору Зелена - тому що мені зразу спало на думку що це могла бути башта, але жодних доказів для цього немає. Очевидно, що та головна (середня) будівля була збудована вже тоді коли замок втратив свою оборонну функцію і був перебудований на палац (той виступ міг бути наприклад ґанком). Але, на жаль, в нас немає іншого представлення про конфігурацію замку, окрім його стану на кінець 18 ст. Тому будемо відпиратися від карти Фон Міга. Якщо трішки пофантазувати то можна уявити собі що показаний на карті Міга замковий двір міг виглядати якось-то так: Зображена будівля мала 20 метрів в довжину тому внутрішній двір замку міг бути приблизно 30x30 метрів (якщо враховувати що вона показана домінантною). Якщо додати вал і рів, то получиться може 40x40 метрів. При таких розмірах буде коректніше говорити про замочок, а не замок. Міські укріплення Завдяки карті Фон Міга міський вал досить чітко локалізуються вздовж вул Павла Тичини. Навіть на час складання карти (1781-1783 рр) єдиним способом потрапити до центру Монастириськ було через сучасну вулицю Тараса Шевченка. Це дозволяє нам досить легко встановити розташування єдиних міських воріт на цій вулиці, біля церкви Успіння Пресвятої Богородиці. Тлумачення: Зелений квадрат - в`їздна башта Синій відрізок - вал Червоний - храми *Потрібно не забувати й про те що перед валом мав бути рів (там де розташовані зараз будинки вздовж вул. Павла Тичини) і що на валі мав бути частокіл. ** Це дуже спростована схема, тому зовсім не точна Попри те що північний відрізок валу не дожив до кінця 18 ст. мені видається очевидним що вал сполучався з ділянкою храму на місці якого тепер стоїть церква Успіння Пресвятої Богородиці (збудована у 1751 р., колишній костел). Попри те що мені не вдалося знайти згадок оборонного чи бодай кам яного храму перед побудовою цього костелу, я вважаю що цей храмовий комплекс відігравав значну роль в обороні містечка (подібно до Гусятина чи Зборова). По-суті ділянку храму було достатньо сильно укріпити лише зі східної сторони бо з півночної був різкий схил і ставок. Важлива роль церков в міських укріпленнях була зумовлена передусім, тим що замок був відокремлений від міста і тому він не міг слугувати за цитадель для міського населення. Тому, міщанам приходилося б згруповуватися в храмі/ах в разі нападу. Підкріпленням міського валу могла й слугувати південніша церква (розташована в південно-східному куті торговельної площі). Але тут ситуація дуже туманна, тому що ця церква зникла в кінці 18 - поч 19 ст (на кадастрі 1847 р її вже більше немає). Мені не вдалося знайти жодної інформації про цей храм (навіть імені). Все що ми знаємо це те що станом на кінець 18 ст. вона була кам`яною і знаходилася зразу за укріпленнями (в схожий спосіб до церков в Козлові). Тому, оборонне минуле цього храму (та його комплексу) може бути суто гіпотетичним, через те що в нас немає навіть доказів його існування до кінця 18 ст. Отже міські укріплення складалися з валу, міських воріт та двох храмів. Жаль що північний відрізок не зберігся до створення карти Фон Міга, тому що сполучення вал+в'їзні ворота+храм мало виглядати досить цікаво. Тепер можна лише гадати як це було. Монастир На оригіналі карті Фон Міга можна помітити якесь укріплення в урочищі (південніше від міста): Воно розташовувалося десь в цьому районі: Важко зробити пряму прив'язку цього об'єкту але я думаю що це могли бути залишки укріплень легендарного монастиру від якого й походить назва Монастириська. По легенді, засновник міста впав у розпач через втрату своєї жінки і перебудував свій замок на монастир. Отже останній мав по легенді бути укріпленим. Правда, перебудови могло не статися, або ж в випадку цього укріплення, воно могло бути збудоване пізніше ніж монастир. Варіантів повно. Для того, щоб розв'язати це питання потрібно встановити точне місцезнаходження монастиря, тоді стане ясно що це було за укріплення. Отже, для захисту Монастириськ було споруджено замочок, вал та можливо дві церкви (для оборони зі сходу) та укріплений монастир (колишній замок) (для захисту з півдня). З півночі Монастириська були захищені ставком а з заходу річкою. P.S. Залишається багато питань щодо історії, архітектури та функціонування цих укріплень (наприклад чи приймали церкви участь в обороні), але це вже питання для інших тем:)

Ось такий план фортеці потрапив на очі в "Mapy i opisy dróg w Galicji 1807-1827"

"Regni Poloniae, magnique ducatus Lituaniae omniumque regionum juri polonico subjectorum novissima descriptio" (1659): Джерело

Очень долго я тянул с этой публикацией - всё думал, что успею узнать больше деталей, больше подробностей об исследованиях и много другой информации, и вот теперь понимаю, что опоздал, поскольку Ольги Анатольевны с нами уже больше нет и продолжение начатого ей рассказа я уже больше не услышу. К счастью, от автора я всё же успел получить некоторые материалы по проекту, которыми и хотел бы с вами поделиться. Исследованием Сутковецкого замка О. Пламеницкая занималась в 1979-1981 гг. Это был её дипломный проект в Художественном институте. В основном об этих исследованиях мы знаем благодаря статье "Сутковецкий замок", которая была опубликована в сборнике "Архитектурное наследство", №39, 1992 г. Там, помимо авторского взгляда на история развития укреплений замка, а также их датировку, представлены несколько иллюстраций из дипломной работы, однако всё же эта публикация не показывает, насколько детальными и сложными были проведённые исследования, и каким эпическим иллюстративным материалом тогда обзавёлся призабытый замок, от которого сохранилась лишь одна из башен. Защита диплома, состоявшаяся в 1980 г. (автору тогда было 24 года), выглядела эпично: Комиссия и слушатели: В рамках проекта, помимо массы различных изображений, также было создано ряд макетов (где всё это сейчас?). В рамках проекта предлагалось в долине между двумя мысами разместить село-музей народной архитектуры: Исследованиями знаменитой Сутковецкой церкви на тот момент О. Пламеницкая не занималась и потому на проекте памятник показан в том виде, в котором её облик представлял архитектор П. Юрченко, т.е. с двумя щипцами, без явно выраженного боевого яруса и т.д. В дальнейшем О. Пламеницкая, базируясь на собственных исследованиях храма, сформировала иной образ церкви. Но об этом как-нибудь в другой раз и в другой теме. А в таких условиях проходили исследования. Это О. Пламеницкая в Сутковцах в 1979 г.: То, что было показано на стенде во время защиты диплома, в целом выглядело вот так: План застройки в центральной части села: Общий вид на замок, занятую сельской застройкой долину и церковь на соседней возвышенности: Общий вид на северный и восточный фасады замка (крайняя башня слева - это та, которая дожила до наших дней): Разрез с видом со стороны внутреннего двора на восточную линию укреплений замка, надвратную башню и две угловые башни (западную и северную): Надвратная башня в разрезе: План 1 яруса: План 2 яруса: План 3 яруса: Единственная уцелевшая (восточная) башня замка в разрезе. Здесь показаны некоторые интересные архитектурные особенности постройки (планировка бойниц, каналы для отвода порохового дыма и др.): Если представить, что вот это всё лишь адаптированная для демонстрации информация, собранная о замке, то можете себе представить, сколько всего осталось за кадром - схем, чертежей, фото, рисунков, эскизов и других материалов, не говоря уж об множестве авторских наблюдений, небольших открытий и не высказанных гипотез. Собственно, весь тот массив информации, который грозно на меня посматривал из-за фасадной части этого дипломного проекта, как раз и объяснят то, почему я так и не смог полностью погрузиться в эту тему - там можно было легко утонуть в материалах, ведь то что показал выше - это лишь вершина айсберга, правда, очень красивая. Печально осознавать, что тогда, чуть более 40 лет назад, замок, кажется, был ближе к возрождению, чем наши дни, и в куда большей степени, чем сейчас, привлекал внимание исследователей. С тех пор никаких радикальных подвижек в его исследованиях и никаких попыток вывести его из состоянии комы не было. Замок в наши дни на фото Макса Ритуса:

С версией карты фон Мига, опубликованной на сайте mapire.eu, может ознакомиться любой желающий: Однако там опубликован не оригинал, а копия карты (две версии карты в деталях немного отличаются друг от друга), и там нет военных описаний, которые дополняли графическую часть источника. Благодаря 13 тому издания Galicja na józefińskiej mapie topograficznej 1779-1783 можем восполнить пробел. Карта в оригинале: Город чуть крупнее: Украинский перевод описания: Описание в оригинале (на немецком): Польский перевод описания + примечания: В примечаниях в свою очередь есть отсылки к следующим картам: Mp28M: Karte des Königreiches Galizien und Lodo-merien (1779-1783), 1:28 000 (rps Archiwum Wojenne w Wiedniu, sygn. В IXa 390). Mp28F: Militär Aufnahme von Galizien und der Bukowina, 1:28 000 (1861-1863; rps Archiwum Wojenne w Wiedniu, sygn. В IXa 387). Mp75Sk: Specialkarte der Österreichisch-Ungarischen Monarchie, 1:75 000 (wyd. 1875-1915). Mp115K: Administrativ Karte von den Königreichen Galizien und Lodomerien [...] von Carl Kümmerer... (ok. 1:115 000, Wiedeń 1855-1863). Mp288L: Regna Galiciae et Lodomeria e[...], nec non Bukovina geometrie dimensa Das Königreich Galizien und Lodomerien herausgeben in Jahre 1790 von J. Liesganig, 1:288 000, Lwów 1790, Wiedeń 1824. Mp25Tk: Habsburger monarchie - Franzisco-Josephinische Landesaufnahme, 1:25000 (1869-1887) ed. K. u. k. Militär geographisches Institut in Wien (wersja elektroniczna: https://mapire.eu/de/map/thirdsurvey25000). Mp100WIG: Mapa taktyczna Polski, Wojskowy Instytut Geograficzny, 1:100 000 (1924-1939).

Есть ряд планов, выполненных в рамках обмеров замка где-то в 1925-1926 гг. Сходу может показаться, что оба приведённых ниже источника приводят один и тот же документ, однако если присмотреться, то можно обнаружить массу расхождений в деталях. В статье Ольги Пламеницкой Деякі аспекти хронології та типології Бережанського замку в контексті формування урбаністичної системи міста (2011) на с. 260 были опубликовано несколько планов замка. В подписи значилось: "Бережани. Замок. Плани І та II ярусів. Обміри Політехніки Варшавської. 1925. Архів Інституту мистецтв польської Академії наук, № 170278". 1 ярус: 2 ярус: В той же статье приведено сечение южной линии замковых укреплений на линии полукруглой башни. Не исключено, что существуют чертежи сечений и других участков комплекса. Рафал Несторов (Rafał Nestorow) в своей монографии Pro domo et nomine suo. Fundacje i inicjatywy artystyczne Adama Mikołaja i Elżbiety Sieniawskich (2016) на с. 210 опубликовал три листа обмеров замка. Из сопроводительной информации есть такой вот текст с упоминанием даты, автора и места хранения оригинала: Brzeżany, zamek, rys. Z. Kędzierski, 1926. Oryg. Zakład Atchitektury Polskiej Politechniki Warszawskiej. Fot. ze zbiorów IS PAN w Warszawie. Поскольку в книжке приведены фотокопии не лучшего качества, да ещё и листы в публикации имеют скромные размеры где-то 7,5х6,5 см, так что по итогам сканирования имеем не самые чёткие и детальные изображения, однако за неимением лучшего пока и это подойдёт, тем более что здесь всё равно довольно хорошо читаются все крупные детали и даже множество мелких. 1 ярус: 2 ярус: 3 ярус:

Це окремо стояча башта можливо у свій час мала призначення як башта огляду і обстрілу навколішнього простору і як якийсь додатковий захист перед вїздом у замок. Можливо то було запланавоно щось більш масштабне в плані захисту замку, але на якйись момент часу стала зрозуміла недоцільність побудови укріплень або нестача фінаснсових чи інших ресурсів, тому була реалізована лише та одна башта. Більш детально башту і замок можна роздивитись на кадастрі 1845р. Башта зовсім не виглядає п'ятикутною швидше 8ми кутною, так принаймі вигдядає з кадастру.

До нас дошли и другие фото ворот. Вот некоторые из них: Источник Несколько фото ворот, какими я их увидел в 2007-м г. Вид с напольной стороны: И со стороны замкового двора: Как-то раз по воротам ударили странной "реставрацией", после которых они стали выглядеть так: Источник Несколько фото от Макса Ритуса. Взгляд с высоты на линию укреплений, в которую интегрированы ворота: Источник С напольной стороны арка обзавелась чем-то средним между воротами и решёткой герсы: Источник Вид на арку проезда в двух направлениях: Источник Что касается внешнего вида ворот, то этого вопроса касалась Елена Годованюк в своей статье "Оборонні споруди Поділля за інвентарем 1615 р.". Приведу данные, касающиеся ворот замка в Староконстантинове:

Дуже приємно, що піднята тема напрацювань ДП "Інститут "Укрзахідпроектреставрація" науково-проектної документації стосовно замків на теренах Західної України. Це не тільки замки. Ці напрацювання сягають початку 70-х р. XX ст. Архів Інституту нараховує біля 45 тисяч одиниць зберігання. У 2016 р. на між Управлінням культури Закарпатської ОДА та ДП «Інститут»Укрзахідпроектреставрація» було укладено Договір № 12 на виготовлення проєктно-кошторисної документації на першочергові ремонтно-реставраційні та консерваційні роботи з ліквідації аварійного стану пам’ятки архітектури XIV ст. замку-фортеці в с. Невицьке Закарпатської області (охор. № 194). (перша черга проєктних робіт). Науково-проєктна документація виконана в обсязі передбаченому даним Договором та згідно погодженого замовником Реставраційного завдання. У 2019-2020 роках розпочато ремонтно-реставраційні та консерваційні роботи з ліквідації аварійного стану пам’ятки, проте Інститут не залучено до здійснення авторського нагляду. Такі "деребани" (це ще можна назвати злодійством) відбуваються і на інших об'єктах опрацьованих Інститутом. Низькокваліфіковані фахівці, з купленими сертифікатами, використовують авторський потенціал наукової установи. У приватних підприємців і фірм не може бути у назві наукова установа, бо для цього є певні вимоги. Це також і замок в Жовкві, в Підгірцях, на черзі замок в Середньому на якому вже вправляються інші новоспечені "реставратори". Тендери, які проводяться на пам'ятках грубо порушують статтю 29 ЗУ «Про авторські та суміжні права» та ч.3 ст.176 КК України. Втрачається реставраційна школа створювана десятками років. Вихід один повернутися до реставрації лицем і зрозуміти, що це така сама наука, як і інші. Сертифікування фахівців, на опрацювання науково-проектної документації на об'єктах культурної спадщини, відокремити від сертифікату, що називається створення об'єктів архітектури.

Випадково натрапив на рисунок замку:

В недрах института Укрзахідпроектреставрація была сделана масса любопытных проектов реставрация замков Западной Украины, которые есть за что похвалить (к примеру, за эффектную визуализацию), а после того, как пройдёт первый вау-эффект, то найдётся и за что поругать. Большинство из этих проектов широкому кругу поклонников фортификации Украины не известна вообще, другая часть известна только фрагментарно, поскольку отдельные детали этих работ в разное время выбирались для украшения научных статей или информационных стендов. Тем приятней, когда появляется возможность увидеть проект практически целиком. К нашему счастью много лет назад Александр Волков сделал фото нескольких литов проекта по Невицкому замку и любезно согласился поделиться этими ценными материалами с нами. Об обстоятельствах создания проекта практически никакой информации нет, так что буду признателен за любый дополнительные сведения. Время создания: 1990-е гг. (более точных сведений нет) Авторы: Николай Гайда, Лидия Горницкая. Исполнитель: Я. Мартынюк. Место разработки: институт Укрзахідпроектреставрація, АРМ-3, Львов (?). Техника: бумага, тушь, перо. Лист 1. Общий вид замка, каким он должен был стать по итогам реставрации: Лист 2. Разрезы с видами на корпуса верхнего двора, несколько планов, фото с раскопок наиболее интересных участков: Разрез с видом на западное и северное крылья замкового корпуса: Разрез с видом на южное крыло корпуса: Разрез с видом на восточное крыло корпуса: План внутреннего двора верхнего замка, срез на высоте 1 м: План внутреннего двора верхнего замка, срез на высоте 4,5 м: Общий план-схема: Кстати, обратите внимание на терминологию - есть вежи, есть бастеи, но вообще нет башен. Или вот ещё момент - на фото №7 треугольный выступ внешней линии укрепления подписан как "бастион", а на плане это уже "вежа-бастея". Фото с раскопок (они, кстати, сами по себе ценны, поскольку также не относятся к категории известных): Вид на археологический раскоп, заложенный во внутреннем дворе замка, взгляд со 2-го яруса южного корпуса. Руины колодца и примкнувший к нему фрагмент фундамента круглой вежи. Фундамент квадратной вежи, найденной на территории внутреннего двора замка. Лист 3. Александру Волкову этот лист на глаза не попадался, и пока толком непонятно, был ли он вообще. На его существование намекает нумерация фото - на одном листе показаны кадры №1, 2 и 3, на другом №6, 7, 8, 9. Логично предположить, что был ещё один лист, на котором присутствовали фото №4 и 5, а также, вероятно, какие-то другие схемы/чертежи. Лист 4. Несколько фото современного (на тот момент) состояния замка, северный и южный замковые корпуса в сечении, а также план: Северный (разрез 1-1) и южный (разрез 2-2) замковые корпуса в сечении: План (срез на отметке 9,5 м) чуть крупнее:

Башта на мал. 1870-х років

Насамперед - щодо матеріалу стін замку. Він не весь з каменю - він дуже різний: від каменю до цегли (від пальчатки до клейменої цегли заводу Меджибізького військового поселення). Застосування цегли у палаці - найбільше. Зубці аттиків такого типу скрізь викладалися саме з цегли і тинькувалися. Бачимо це за своїми зразками (а маємо фрагмент зубця навіть з тих, які стояли на верху стін ДО тих, котрі довелося демонтувати) - це все цегла і тинькована поверхня. Звучали поради залишити їх так, "бо красиво" - але ренесансові зразки кажуть, що поверхня має бути затинькованою. По тиньку ще міг би бути розпис або сграфіто, і це відповідає ідеології ренесансу, але ми не маємо свідчення, що так було у Меджибожі. Тому суто тиньк. Якщо колись знайдуться надійні джерела, що там був ще розпис або кольорові рішення - наступні реставратори зможуть це без шкоди доповнити. Або принаймні показати на моделях, бо загальний вигляд відтворюється на межу 19-20 століть, з розкриттям важливих елементів попередніх періодів.

Запитання мають конкретні відповіді. Але виникли вони, очевидно, від певного нерозуміння, що ж відбувається і чому. Отже, потрібні пояснення. 1. "Ренесансної" фортеці? А хто сказав, що вона ренесансна? Не читайте Вікіпєдію. Меджибізький замок це химерне поєднання пізньої готики, елементів східноєвропейського ренесансу без жодних ознак Італії, псевдоготики 19 століття. До ренесансних фортифікацій вона має вкрай мало стосунку. Контрфорси до ренесансного замку мають ще менше стосунку. Хочете ренесансного шарму? Тоді їх треба зовсім ліквідувати, розібрати до нуля. У період ренесансу їх тут не було. Докази: вони повністю перекривають фланкуючий вогонь вздовж Південного муру, який ведеться з "бастіону", котрий саме у ренесансний період з'явився. Контрфорси - продукт 18 або 19 століть. Доказ? В їхньому тілі є ренесансний будматеріал, який використали вторинно, після знесення окремих ренесансних елементів. От тільки розібрати їх - означає наразити на небезпеку руйнування весь Південний мур разом з палацом. Тому так, як у 16 столітті, вже не є і не буде. Буде так, як у 19. Тому, що це реставрація, а не фантазія (Лопушинська, наприклад, у своєму проекті фантазувала - таким, як вона малювала, палац і замок не були). 2. "Залишки ренасансових колон" - це дійсно залишки, але автентичний вигляд палацової галереї за ними реконструюється лише схематично. Більша частина ренесансу безповоротно зруйнована десь у 18 столітті. Тому відновлення можливе тільки на макеті, а не на натурі. Бо це буде на 90% фантазія, а не реставрація. І навіть найменший наступний результат натурних досліджень перекреслить усе, що набудували. А наступні результати будуть, там вже з-під грунту "пре" таке, що не піддається жодній реставрації. Не "ренесансний" замок це точно, про художні реконструкції Лопушинської і Логвина варто забути. Тому на разі тільки консервація (за часів Лопушинської, найвірогідніше, просто б знесли все, що не вписується у проект). 3. "Мерлони" (точніше, не мерлони, а гребінь аттика) відбудовані будуть, тому що вони точно зафіксовані на іконографії - а відбувається саме реставрація зафіксованого вигляду.

Разведка на местности Читая впечатления Олега о том, какими окольными путями он прорывался на участок, я уж было приготовился к приключениям, но подъехав к нужному месту увидел со стороны дороги сразу два открытых пути (один для пешеходов, другой для въезда машин), воспользовался одним из них и вышел к замку: Рядом с домиком лесничества встретился какой-то дядька, я его спросил, не будет ли он против того, чтобы я сфотографировал замок, он сказал, что нет и тут же потерял ко мне интерес, а я остался один на один с укреплением. Как уже было сказано выше, замчище сильно заросло. Наверное где-то не меньше 70% земляных укреплений (бастионов, валов, рвов) скрыто под плотным ковром растительности. Фактически только южная линия укреплений, выходящая на участок лесничества и главную дорогу, свободна от зелени настолько, что там можно увидеть контуры двух бастионов и связывающих их куртины. С запада, севера и востока всё плотно заросло, и даже с юго-запада более-менее свободный от зарослей бастион выглядит не очень: Контуры укрепления начинают просматриваться только при взгляде на замчище с юга. Здесь уже виден фас юго-западного бастиона и линия рва: Юго-западный бастион сохранился неплохо - склоны не сильно оплыли, довольно чётко видны внешний угол, образованный фасами (лицевыми сторонами) бастиона, а также угол между фасом и фланком (боковой стороной): Вид с юга на юго-западный бастион и южную куртину: Общий вид на юго-восточный бастион, также довольно хорошо очерченный: У стыка куртины с юго-восточным бастионом воткнули туалет: Панорамный вид на южную линию укреплений замка, в кадре оба бастиона и связывающая их куртина: Общий вид на замок и юго-восточный бастион: На этом заканчивается список укреплений, доступный для лёгкого знакомства - дальше начинаются плотные заросли. Так выглядит восточный фас бастиона и примыкающая к нему секция рва: Вид с площадки юго-восточного бастиона: Вид с площадки юго-восточного бастиона на его фас и южную куртину: Участок по периметру ограждён, вероятно до того, как он был заброшен, замчище мог занимать какое-то частное хозяйство. В Романове тот редкий случай, когда бастионное укрепление больше впечатления производит при взгляде с земли, чем с высоты, поскольку если с земли можно хотя бы одну из линий осмотреть и на этой основе составить общее впечатление об объекте, а с высоты даже не сразу можно понять, что перед тобой бастионный замок. Но если присмотритесь, то, думаю, обнаружите более-менее различимые юго-восточный и юго-западный бастионы, фото которых показаны выше, а там уже сориентируетесь, где прячется всё остальное: Пояснение: Общий вид на замчище (левый нижний сектор кадра) и расположенное на заднем плане с. Романов: P.S. Совсем неподалёку от Романова, в каких-то 6,7 км к северо-западу, находится бастионный замок в Звенигороде. Оба укрепления отличаются размерами и, вероятно, временем создания, но при этом есть у них и общие черты (форма плана, формат укреплений в виде террасы, бастионы простой классической формы), так что взглянув на Звенигородский замок, свободный от растительности, можно в общих чертах представить, как мог бы выглядеть замок в Романове, если бы его высвободили из под душащих его зарослей. Замки в Звенигороде и Романове в сравнении: Замок в Звенигороде с высоты:

Опис зарваницького замку, що вдалось віднайти. Судячи з усього він був доволі просторим, якщо всередині розмістилась ще й і церква. І швидше за все церкву в Зарваниці будували із залишків церкви Аріан (це лише моє припущення)

Возможный ответ есть в книге Адама Милобендзкого "Zarys dziejów architektury w Polsce" (Warszawa, 1978). Описывая ситуацию с архитектурой контрреформации (XVII век, время нашего путешественника), Милобендзкий говорит, что в это время лишь отдельные образованные архитекторы строят гармонические дворцы, следуя профессиональным тенденциям. Бóльшую часть сооружений продолжают мастырить цеховые ремесленники из мещанской среды, которые к этой среде привыкли, и лучше сооружали мещанские дома, чем дворцы и костелы. Либо цеховые каменщики воплощали идеи заказчика как умели (если еще он соображал в архитектуре) - либо редкий профессиональный архитект с итальянским образованием (точнее, образованный на итальянских трактатах Серлио и Палладио) строил гармоничное сооружение, которое резко отличалось от общей массы. Вот как раз их нечастую работу Милобендзкий называет "итальянской модой". Похоже на записи в дневнике фон Вердума, да? И время совпадает, и контекст.

Коли археологія підтверджує попередні дослідження та здогадки - це такий захват! До того ж у тому місці, де й має бути)) А ще й прояснює те, що поки залишалося відкритим питанням. Отже, ця база колони, яка спочиває на своєму місці, свідчить, що: 1. Палац Сенявських у знайомих нам формах східноєвропейського ренесансу був побудований у середині або другій половині XVI ст. 2. Він був побудований з усім, що належить палацові за модою того часу. Головна відмінність від звичного нам уявлення - він мав біля фасаду двоповерхову аркадну галерею, яка потім зникла. Власне, фундамент цієї галереї перед нашими очима. А на фасаді є залишки арок її другого поверху. 3. Що це фундамент зниклої аркадної галереї - свідчить база однієї з колон, яку вчора розкопали на своєму ріднесенькому місці. 4. Отримали відповідь, був перший поверх галереї теж аркадним (на колонах), чи суцільно мурованим. Відповідь: аркадним, на колонах. Тепер відкритим є питання: коли й за яких обставин цю ренесансну красу з арками, корлонами і кам'яним різьбленням розібрали? Є припущення, що на початку XIX ст., але також є свідчення, що її могли розібрати вже на початку XVIII ст. Статті за темою - від першої гіпотези до впевненості у існуванні ренесансної аркадної галереї палацу Сенявських: 2016 рік: Палац Сенявських-Чарторийських у Меджибожі і замок Петера Фейгеля у Бетлановце (Словаччина): спільна типологія та історичні паралелі https://www.academia.edu/29543942/ 2018 рік: До історії ренесансу на Поділлі. Словацькі витоки стилю в архітектурі палацу Сенявських у Меджибізькій фортеці https://www.academia.edu/36782271 2018 рік: До реконструкції палацу Сенявських XVI століття. Фасадна галерея https://www.academia.edu/38053049/ 2018 рік: Палац Сенявських у Меджибожі в контексті польського, словацького, угорського ренесансу https://www.academia.edu/38389586/ 2019 рік: До реконструкції палацу Сенявських у Меджибожі станом на XVI століття https://www.academia.edu/41384478/

Захотілось додати, що на карті Боплана (1630-тих років) немає села Маначин. Ось вищезгаданий регіон на карті Боплана (північ і південь перевернуті): freemap.com.ua На цій карті відмічено поселення з карти Боплана, як ми бачимо між Ожигівцями-Волочиськом та Чорним-Островом - Базалією, формується район де в першій половині 17 ст. не було поселень(Боплан відмічав навіть хутори): Для того, щоб побачити 30-ти кілометровий пустир я відмітив найближче позначені поселення з сходу: freemap.com.ua Як бачимо цей пустир пояснюється тим, що там проходив Чорний Шлях, але все ж таки це могла бути не єдина причина чому там не поселялися люди. P.S. я погоджуюсь з думками пана Білича, а цей пост є лише констатацією факту відсутності поселень в потрібному регіоні + допусканням того що це могло б бути якось-то пов'язано з озерними/болотними формуваннями в районі.

Макс Білич поделился своими наблюдениями и мыслями по теме Амадоки:

Копия карты Ф. фон Мига, опубликованная на mapire.eu, уже получила довольно неплохую известность. Теперь вот благодаря 13 тому издания Galicja na józefińskiej mapie topograficznej 1779-1783 можем ознакомиться ещё и с оригиналом карты (он в мелких деталях немного отличается от опубликованной на mapire.eu копии), а также с сопроводительными описаниями, оставленными австрийскими военными. Как мы знаем, карта Ф. фон Мига состоит из многочисленных листов, и Тернополью "повезло" попасть на стык двух листов (№380 и №381), из-за чего он оказался разрезанным на две части (стык в месте склейки виден и на копии с mapire.eu), каждая из которых был снабжена своим описанием. Ещё одна "удача" - стык двух карт пришёлся ещё и на участок Тернопольского замка, и, вероятно, по этой причине замок в сопроводительных описаниях упомянут дважды. Начнём с карты. Северная часть города попала на лист №380: Южная часть оказалась на листе №381: Описание северной секции Тернополя (№380) Украинский перевод описания: Описание в оригинале (на немецком): Польский перевод описания + примечания: В примечаниях в свою очередь есть отсылки к следующим картам: Mp25WIG: Mapa szczegółowa Polski, Wojskowy Instytut Geograficzny, 1:25000 (1929-1939) Mp28M: Karte des Königreiches Galizien und Lodo-merien (1779-1783), 1:28 000 (rps Archiwum Wojenne w Wiedniu, sygn. В IXa 390) Mp115K: Administrativ Karte von den Königreichen Galizien und Lodomerien [...] von Carl Kümmerer... (ok. 1:115 000, Wiedeń 1855-1863) Mp75Sk: Specialkarte der Österreichisch-Ungarischen Monarchie, 1:75 000 (wyd. 1875-1915) Mp25Tk: Habsburger monarchie - Franzisco-Josephinische Landesaufnahme, 1:25000 (1869-1887) ed. K. u. k. Militär geographisches Institut in Wien (wersja elektroniczna: https://mapire.eu/de/map/thirdsurvey25000) Mp100WIG: Mapa taktyczna Polski, Wojskowy Instytut Geograficzny, 1:100 000 (1924-1939) Mp100RU: Topograficeskie karty Ukrainy (Топографические карты Украины, wersje rosyjskie i ukraińskie, 1:100 000; Kijów 2000, 2006) Описание южной секции Тернополя (№381) Украинский перевод описания: Описание в оригинале (на немецком): Польский перевод описания + примечания: P.S. На карте также видим два села - Кутковцы и Загребелля - которые в наши дни входят в состав Тернополя. Поскольку в с. Загребелля был замочек, то ему отвели отдельную тему на форуме, и там же можно прочитать описание села 1789-1783 гг. В случае с Кутковцами также есть намёки на существование там укреплений, но поскольку это село на форуме пока темой не обзавелось, то обсудим его как-нибудь в другой раз (сразу могу уточнить, что в описании села, сопровождающем карту Ф. фон Мига, упоминания каких-либо строений отсутствуют).

Дворец ("Двор"), построенный в районе участка замочка, на австрийской карте 1869-1887 гг. Источник

Завдяки сім'ї Крісів, яка поділилася фотографією з сімейного архіву, в нас тепер є зображення буцнівського замку! На цій фотографії 30-тих років (до початку другої світової війни), на задньому плані видно квадратну башту досить масивних розмірів (не меньше десяти метрів в довжину), з двома вікнами, вони, напевно, були перебудовані з бійниць. Сім'я Кріси були дуже люб'язними і вказали місце з якого було взято фото: Тобто башта мала орієнтовно розташовуватись десь тут: Як можна було дізнатися з мого минуло річного посту, саме на цій ділянці при побудові лазні знайшли багато каміння. Тому ця ділянка це є найбільш точним розташування башти. І тепер, нарешті зрозуміло, що саме було зображено на карті Second Military Survey, це була башта і тепер очевидно, що її не розклали Серватовські в 1850-тих для побудови свого палацу. Ось ця сама башта зображена на карті: Mapire.eu Отже, маємо доказ, що частина замку (точніша ця перебудована башта) існувала ще в першій пол. XX ст. Виникає питання чи пережила башта другу світову? Можливо, саме в цей період вона була зруйнована Тепер, завдяки цій знахідці, можна буде точніше уявити зовнішній вигляд буцнівського замку, замість простих фантазій

Тиждень тому, вид на це городище з півдня з гори "Горбовище" в кілометрі від нього. Власне городище над цифрами 2019, водянки.

Рік видання: 2018 Автор: Євген Осадчий, Олексій Коротя Видавництво: Майдан, Харків Мова: українська Формат: 70х100/16 (15,6 х 22 х 1,3 см) Обкладинка: м'яка Папір: офсетний Кількість сторінок: 248 Ілюстрації: чорно-білі плани, фото, схеми Наклад: 300 прим. ISBN: 978-966-372-734-9 Аннотація: Автори: Приклади сторінок: Передмова: Вступ: Сторінки: Розташування майданів на території Сумської області: Зміст:

Нове друковане надходження: вийшла друком стаття "Палац Сенявських у Меджибожі в контексті польського, словацького, угорського ренесансу" - у збірнику матеріалів минулорічної конференції у Львівській Політехніці. Звантажуймо.

Обсуждается древнерусское городище Тумащ Тумащ - остатки городского детинца, треугольного в плане (площадь 1,6 га), занимают высокий мыс левого берега р.Стугна, на окраине с.Старые Безрадичи Киевской области. Поселение по периметру окружено валом и рвом с напольной стороны. Въезд на городище прослеживается с юго-запада. Отсюда к детинцу примыкал обширный окольный город (площадь около 8 га), валы которого ныне полностью распаханы. Но в начале века В. В. Хвойка отметил укрепления (две линии валов и ров) в 400 м к югу от детинца. Тумащ был одним из важных опорных пунктов на пути вражеских войск к Киеву. Вместе с Треполем и Василевым он обеспечивал в XI-XIII вв. оборону столицы Руси от набегов половцев, один из городов, прикрывавших Киев с юга, упомянут в летописи под 1150 и 1170 гг. Городище Тумаща неоднократно обследовалось археологами. По длинной оси вала впритык друг к другу стояли забитые землей срубы. В детинце были обнаружены отложения зарубинецкой культуры и древнерусского (XI — XIII вв.) времени. Найдены следы углубленных в землю жилищ, обломки стеклянных браслетов, шиферные пряслица, орудия труда, наконечники стрел, монетная гривна киевского типа, различные украшения. Ранее на поселении была обнаружена печать греко-русского типа с погрудным изображением св. Романа, принадлежавшая, по-видимому, князю Роману Святославичу. Точных данных о том, кем он был основан, нет, однако не исключено, что его основал ещё Владимир Великий в конце X века. Впервые упоминается в Лаврентьевской летописи под 1150 годом в связи с междоусобной борьбой Изяслава Мстиславича Волынского и Юрия Владимировича Долгорукого за киевский престол. Под Тумащью состоялась битва между нанявшим берендеев Изяславом Мстиславичем и союзником Долгорукого, Владимирком Галицким, проигранная Изяславом. Во второй половине XIII в. город после Батыева нашествия пришел в упадок и прекратил существование. Координаты: 50°9'22"N, 30°33'57"E Источники: http://ruina.ru; http://www.xliby.ru; http://wikimapia.org; http://io.ua; https://ru.wikipedia.org; Вид на окольний град з дитинця.

О существовании замка в с. Старые Безрадичи я узнал из статьи К вопросу о системе обороны Киевской земли (1954) авторства Павла Раппопорта. В ней автор кратко описывает местное городище 12-13 вв., но также отдельно отметил и наличие в селе участка более позднего замка, причём отметил, что на момент разведки там ещё существовали следы укреплений: В той же стать на плане-схеме П. Раппопорт отдельно отметил славянское городище (№7) и замчище (№15): К сожалению, другой информации об этом объекте я не встречал, поиском расположения замка не занимался, потому больше ничем другим тему дополнить пока не могу.

Звичайно, це сучасний Трахтемирів, але нанесений на карті південніше Канева.

2019 2010 План городища Тумащ

Еще в 20 веке можно было найти деревянные остатки. Источник: Киевская старина. 1902. Т.79, №10. От.2 Стр.31

На Великдень отримали шанс покататися районом, разом і заглянули на городище. Стан об'єкту, його локація і атмосфера - просто шикарні. Зовсім неподалік від городища мається ще й поселення черняхівської культури.

Є опублікований текст на латині та його переклад (починаючи з 41 ст.) в цьому посиланні.

Возвращаясь к озеру Амадока... Есть такой печатный источник авторства придворного географа и историка Станислава Сарницкого: Descriptio veteris et novae Poloniae cum divisione eiusdem veteri et nova. Adiecta est vera et exquisita Russiae inferioris descriptio, juxta revisionem Commissariorum Regiorum et Livoniae juxta Odoporicon exercitus Polonici redeuntis ex Moschovia... (и прочая, прочая... в традициях эпохи модерна) Издана книга в Кракове в 1585 году, по ссылке электронная копия доступна в сети. Ценю эту книгу и ее автора за то, что в ней Сарницкий образно сравнил Меджибож с Месопотамией: "При слиянии Бужка и Буга, будто Месопотамия, Меджибож расположился, что о самой сути этого города свидетельствует". Но речь моя об озере Амадока - вернее, о том, что в 1585 году ни о какой Амадоке этот довольно титулованный польский автор не знал. Сарницкий бегло, но детально описывает Подолье: реки, озера, города, их взаимное расположение, и даже дает их географические координаты. То есть подходит к делу серьезно. Его описания - это более конкретно, чем ренессансные карты. Но среди упоминаемых им озер Амадока отсутствует. Напомню, что эта подробная книга по географии издана в 1585 году. Напротив того, на уже упомянутой выше карте 1605 года Г. Меркатор, ничтоже сумняшеся, изображает озеро Амадока в наличии. Уже это само по себе свидетельствует, что с картой Меркатора по крайней мере что-то не так. Конечно, можно интерпретировать, что на самом деле и озеро являлось на самом деле болотом, и конфигурация его была посложнее, чем на картах. Но интереснее сделать другое: проанализировать справочный текст Станислава Сарницкого, визуализировать согласно ему на карте перечисленные Сарницким города, реки и озера - и уже туда попытаться вписать гипотетическую Амадоку. Предполагаю, что конфликтов гипотетической Амадоки с реальными водоемами и поселениями будет достаточное количество. Если кто-либо пожелает это сделать - в помощь ему еще статья: Поділля в С. Сарницького „Описі давньої та нової Польщі” (1585) / Д. Вирський // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 17. — К., 2009. — С. 20-35. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.

Ще одна стаття, цього разу мова йде про дерев'яну забудову Чернелицького замку. https://www.academia.edu/38773890/Квятковський_Л._Деревяна_забудова_Чернелицького_замку_Kviatkovskyi_L._Wooden_buildings_of_the_Chernelytsia_castle

Поки тема гаряча, одразу по стопах доповню її цінними матеріалами, які накопав ще пару місяців тому, але ніяк не зібрався опублікувати. В одному з повідомлень вище є згаданий Юрій Стецик, в чиїй дисертації також згадувалися Щеплоти. Мав я можливість коротенько поспілкуватися з паном Юрієм про даний монастир, і він щедро поділився зі мною своїми виданнями і напрацьовками по темі. В більшості - це матеріали, які стосуються діяльності монастиря саме як духовної обителі, і дуже мало є того, що може стосуватися саме теми фортифікації. Однак в праці "Візитації василіанських монастирів Перемишльської єпархії 1747–1767 років" є наведений цікавий текст. Це - візитація монастиря за 21 травня 1764 р. Тут відносно коротко, але все ж описаний загальний вид монастиря, згадані і оборонні вали, і брама, і вищезгадані пивниці. Їх було дві:

Аня Тимчина Занько помогла достать фото этого подземелья, за что ей большое спасибо. С её слов удалось узнать, что подвал находится на участке монастыря, никаких строений над ним нет. Вообще место закрытое, но пару лет назад на День Независимости в Щеплоты приехали гости из соседнего села, которых пустили в подвал, благодаря чему и мы можем его рассмотреть хотя бы на фото. Судя по кадрам и по словам Анны, подвал представляет собой однокамерное помещение, к которому со двора ведёт небольшая галерея-спуск. Правда, в некоторых стенах видны какие-то подозрительные ниши/углубления, но связаны они с какими-то другими помещениями (если таковые вообще существовали) или это что-то более скромное, мне пока непонятно.

Тепер в контексті всього вищесказаного спробуємо поглянути на сам замок. Заморський пише "...як свідчить акт з 1497 року в котрому Микола Свинка згаданий є як колись дідич і закладач замку і села Поморяни", додаючи, що згаданий документ походить з замкового архіву. Інформація виглядає цілком вірогідною і довіряти їй не маю підстав. В такому випадку появу першого замку можна приписуватии десь до 1420-30-х років. Можливо, навіть ближче до останніх, маючи на увазі, що майновий поділ між синами Кердея старшого відбувся в 1434 році. Однак, точно не у "міфічні" Казимировські часи, як то протрактував Заморський. Наступним важливим моментом є інвентар з 1437 року, теж згаданий Заморським. Тут Поморяни фігурують під терміном "oppidum", що він переклав, як "місто фортечне". З цього місця вже можна стверджувати, що замок був. Або замочок. Але яким він був? В "Akta grodzkie i ziemskie..." я неодноразово зустрічав записи другої половини XV ст., де згадується, про існування в Поморянах "fortalicium" - це невелике, скоріш за все дерев'яне укріплення, щось ближче до оборонного двору, ніж на потужного замку. В 1474 році відбувається перше відоме нам бойове хрещення. Набіг татар, про який вже згадано було вище. Залога була тут зовсім скромною - 7 чоловік + Свинка, що зайвий раз стверджує про зовсім невеликий масштаб укріплення. Тим не менше обороні вдалося втриматись і відбити татар. Складно сказати, скільки їх було. Загалом чисельність татар в поході сягала 7 тисяч, але яка частина з ним була саме під стінами Поморян - відомостей немає. Ну, і останнє, що варто відзначити - це трагічний для Кердеїв 1499 рік і черговий набіг татар. Тоді Сигізмунд Кердей, очевидно не покладаючи великі надії на своє укріплення, шукає прихисток в Дунаївському замку. Хоча там "замок і місто ... з дощок і колод було збудоване", як свідчить турецький історик Саад-ед-дін при описі тої битви. В контексті цього можна припустити, що ще станом на кінець століття замок в Поморянах був на порядок скромніший, ніж Дунаївський. І напевне не був мурований. Мурований замок тут мав би з'явитися дещо пізніше.

Отож. Найбільш рання згадка про Поморяни, яка була перед моїми очима, це грамота дана Владиславом Ягайлом Петру Добковичу в серпні 1391 року в обозі під Городлом. Текст документу на латині був викладений в "Kwartalnik Historyczny. R 8"(1894) у статті Антонія Прохаска, яка стосувалася зовсім іншої теми - Теребовлі. Довкола цієї статті було поламано масу списів між тодішніми істориками, вона піддавалася гострій критиці зі сторони Грушевського, проте предмет цих суперечок тут нам зовсім не цікавий. Цікавим нам є лише той факт, що в середині тексту при описі меж населених пунктів зустрічається такий фрагмент: що можна перекласти як Ось такою є перша згадка. Нажаль не вказано, хто ж тоді був тою "шляхтою з Поморян", жодних імен, прізвищ, і т.д. Наступний ключовий документ датується 1423 роком. Тоді місцева руська шляхта мала можливість зустрічі з королем Владиславом Ягайлом в Самборі, куди він прибув з двором на полювання. І саме тут був підписаний один цікавий документ про обмін селами між деякими шляхтичами. В чорновиках Чоловського можна зустріти текст цього документу вже в перекладі на польську. А сам документ, доречі, дожив до наших днів. Мені вдалося його відшукати, лежить він в AGAD f. 354 Dzial I nr 7258. Отже про що там йдеться? Нижче дам лише ключові витяги з тексту: далі іде текст про обмін з Яном Межиком з Дамброви сіл Золочева на Рожище. Нижче по тексту брати затверджують право Датований документ п'ятницею, 23 жовтня 1423 р. Отож, з цього документу бачимо, хто ж був тою "шляхтою з Поморян" в згадці за 1391 рік. Це, очевидно, Грицько Кердей старший (одразу почну це слово присталяти, щоб уникнути плутанини з його сином). Вперше в документах він з'являється 22 червня 1388 в ролі свідка у одній судовій справі. В 1400-1402 роках був подільським старостою, і в конфлікті між Свидригайлом і Ягайлом зайняв сторону останнього, за що і отримав його прихильність. Це дозволило йому за час своєї діяльності дослужитися до досить великих майнових статків. Дата його смерті поки невідома, але як місце поховання часто вказують Домініканський костел у Львові, де був похований з дружиною Кларою. Чоловський стверджує, що помер Кердей старший близько 1430 року. В такому контексті дивним і незрозумілим мені виглядає той факт, що ще при його житті його сини стали спільними власниками деяких маєтків. В будь-якому разі спільними розпорядниками вони були до 1434 року. В зазначеному році між ними відбувся поділ батьківських володінь. Документ, про поділ колись мав би знаходитись в замковому архіві і є втраченим. Однак за словами Чоловського побічні джерела дозволяються стверджувати саме про такий поділ: Януш отримав Оринін, Устя, Сокіл, Гриньківці, Давидківці, Шманьківці, Чарноконьці, Настасів, Мишківці, Хоростків і інші. Дмитро - Шпиколоси, Ремізовці, Урмань на Золотою Липою, Підберіззя і Вижняни. Сигізмунд - Войнилів, Хоцін, Студзянки, Неговці, Дорохів, Томашівці. (в назвах населених пунктів можуть бути неточності. Це просто передрук з польської) Про Петра згадок немає. Очевидно до поділу не дожив. Грицькові молодшому відійшла половина Поморян з деякими прилеглими селами і Винники під Львовом. Інша половина Поморян дістається Миколі Свинці. І ось останній персонаж є, напевно, чи не найцікавішим в цій всій історії. Очевидно, це той самий "легендарний" Микола Свинка, який в багатьох статтях виступає як будівничий Поморянського замку. Заморський приписує його життя аж до середини XIV ст., що однак не відповідає дійсності. Заморський в своїй праці оперує лише одним документом з замкового архіву, де згаданий Микола Свинка - це акт з 1497 року, де Свинка згадується, як колишній дідич і фундатор замку. Розуміємо, що Свинка жив куди пізніше, ніж хотілося би Заморському в його спробах пов'язати побудову замку і прихід на Галичину Казимира ІІІ. Однак величезне питання викликає родовий зв'язок Грицька Кердея старшого і Миколи Свинки. Ким був Свинка для Кердеїв? З однієї сторони в документі 1423 р. маємо чітку відповідь. Він записаний в число синів Грицька Кердея, де нарівні з іншими згаданий в якості "уроджених братів". Також, такий потужний генеалогічний ресурс, як Wielka Genealogia Minakowskiego (присвячений дослідженню саме родових зв'язків шляхти) подає Миколу Свинку також як сина, проте від іншої дружини, невідомої нам на ім'я. В такій логіці, цілком зрозуміло, чому його немає в таких грунтовний генеалогічних ресурсах, як, наприклад, "Herbarz polski" Адама Бонецького і він не вказується в переліку синів Кердея. Те, що Микола Свинка був сином Грицька Кердея - це зовсім неочевидний факт і міг збити з пантелику будь кого, хто проходив тему відносно поверхнево. Також, варто згадати, що Бонецький подає іще один цікавий факт, який варто згадати. Дмитро зі Шпиколос в одному документі за 1454 р. теж згаданий, як Свинка - "Дмитро Свинка". Тому "Свинка" це, скоріш за все, було прізвисько, яке причепилося до родини, але найбільше прижилося Миколі. З іншої сторони, Чоловський, навіть маючи в руках документ 1423 р. все ж піддає сумніву, що Микола Свинка був сином Грицька старшого. Що саме не дозволило Чоловському до кінця прийняти цю теорію - мені не до кінця зрозуміло. Чоловський наводить іще один документ, де Микола Свинка в 1430 році виступає в ролі свідка і записаний як "Микола Свинка зі Свинок". Далі будується теорія про походження Миколи з одноіменного села Свинки, яке знаходиться десь в Польщі (де саме я так і не зміг розчитати з почерку Чоловського). І навіть наводиться той факт, що в 1399 році власниками тих Свинок були три брати: Микола, Фабіан і Войцех. Чи це той самий Свинка, чи лише тезка? Наразі можемо лише здогадуватися. Додати до всього сказаного можна лише той факт, що внук Грицька старшого - Сигізмунд, в 1498 р. називає Миколу Свинку своїм дядьком. І, загалом, Чоловський схиляється до того, що Микола був зятем Грицька старшого. Я ж, зі свої сторони, залишу цей зв'язок під великим знаком запитання. А для кращого розуміння всіх подальших родових зв'язків подам генеалогічну схему зі всіма головними дійовими особами про яких йтиметься нижче: Якихось інших важливих фактів чи документів з життя Миколи Свинки ми поки не маємо. Помирає він не раніше 1440-го року, оскільки ще в цьому році він згадується в записках Львівського гродського суду як війт Поморян - "Nicolaus advocatus de Pomorzany". Після нього його частка Поморян дістається синові - Іванові. Іван неодноразово згадується в різних документах, саме як "Іван Свинка з Поморян". Саме так він записаний одним з перших в відомій договірній грамоті шляхти Львівської землі і Жидачівського повіту з Львовом про охорону своїх прав за 1464 р.(текст документу в повному обсязі подає Заморський, а оригінал грамоти зберігається нині в ЦДІА у м.Львові. Особливістю документу є прикріплені 42 печатки тих, хто підписався під документом. Однак, нажаль, печатки нашого Свинки серед збережених немає). В 1474 році під час набігу татар Іван Свинка з невеликою залогою у складі 7 чоловік зумів втримати оборону Поморянського замку. Цей факт є відображеним і коротко описаним в ряді хронік, починаючи з "Польської хроніки" Длугоша. Згідно з даними Великої генеалогії Мінаковського, Іван Свинка помирає у 1476 році. По собі залишив єдиного сина - Миколу. Про Миколу відомостей небагато. Згадується він лише в двох документах. Вперше - 27 червня 1477 р, коли прагнучи допомогти "найдорожчій тітці" Анні Скарбек, віддав їй навічно у володіння село Кальне. Вдруге - 8 січня 1479 р., коли заповідає дружині Дороті на випадок своєї смерті розпоряджатися своєю частиною Поморян доти, доки буде вдовою. У випадку повторного її шлюбу, маєтки мають перейти його найближчим спадкоємцям, а взамін Дорота мала би отримати від них компенсацію в 1200 гривень. Документ, очевидно, складався з огляду на стан здоров'я, бо вже в 1480 році Микола покидає цей світ, не залишивши по собі нащадків. А разом з ним згасає і гілка поморянських Свинок. Дорота залишалася вдовою недовго, бо вже в 1481 році бачимо її заміжнею за Мартином з Острова. Мартин, в свою чергу, вже також був вдівцем. Попередньо був одружений з Катериною - сестрою Івана Свинки, з якою мав 4-х дітей(двох хлопців і дох дівчат). А далі іде дуже складна і заплутана ситуація. Згідно заповіту Миколи Свинки після повторного одруження Дороти, його частина Поморян мала б перейти до його сестер - Анни Скарбек і Катерини Островської, першої дружини Мартина. Після смерті Катерини її спадкоємцями стали її діти, і виходить цікавий факт. Дорота стає мачухою для своїх пасинків, котрі одночасно були спадкоємцями половини маєтку її першого чоловіка. Але перед тим, як набути майнових прав вони мали виплатити Дороті грошову компенсацію. Те ж зі своєї сторони мала зробити і Анна Скарбкова. Остання, не маючи бажання розбиратися з проблемним спадком 9 червня 1480 року проводить обмін з братами Яном і Віктором Сененськими(які доводились родичами Дороті, Чоловський називає їх "братанками"), обмінявши свою частку Поморян(1/4) на село Лешків. В 1484 році другий чоловік Дороти Мартин з Острова помирає і вона повертається до Поморян, де продовжує розпоряджатися половиною маєтку, не оглядаючись ні на братів Сененських, ні на своїх пасинків Островських. Тим самим створює ряд проблем і породжує своєю діяльністю численні судові позови. Але про неї ще трошки пізніше. А зараз повернемося до поділу 1434 року. Другу половину Поморян тоді отримує тоді Грицько Кердей молодший. Досить вагома політична персона того часу. Вів дуже активне і політичне, і військове життя. Свого часу добивається посади подільського воєводи. Не раз і не двічі зустрічав його ім'я в різноманітних судових справах в "Akta grodzkie i ziemskie...", де часто фігурує під іменем "Грицько з Поморян". Однак, наскільки я розумію, будучи досить зайнятим своїм активним політичним життям, він мало приділяв уваги саме Поморянам. Тим більше, що володів тут лише половиною. Остання згадка про нього датується 18 червня 1462 року. Похований також в Домініканському костелі, поруч з батьком. По собі залишив двох синів. Сигізмунду(старості Красноставському) тоді дістається батькова половина Поморян, а Іванові (старості Теребовлянському) Теребовляни. Спочатку Сигізмунд був одружених з Оленою зі Струмилів, однак дітей від їхнього шлюбу не зафіксовано. А пізніше, в 1490-му році вдруге одружується. І не на кому-небудь, а на вищезгаданій Дороті, двічі вдові по Миколі Свинці, і по Мартину з Острова, фактичній розпорядниці другої половини Поморян. Їхнє одруження внесло остаточний хаос в майнові взаємовідносини в Поморянах. Тому 1490-і роки супроводжуються суцільними судами між Сигізмундом Кердеєм з Доротою, братами Яном і Віктором Сененськими та пасинками Дороти Андрієм і Христином Островськими. Останні, розуміючи складність відстоювання своєї частки володінь відступають 31 грудня 1494 року свою чверть володінь братам Сененським в обмін на інше село, доплату в 2000 угорських дукатів і обов'язок виплати своїх зобов'язань Дороті згідно заповіту Миколи Свинки. Відтак брати Сененські набули вже половину Поморян. І хто зна, як би все розвивалося далі, якби не події 1499 року? А в згаданий рік відбувається черговий наїзд татар. Сигізмунд Кердей, очевидно вважаючи більш надійним для оборони Дунаївський замок, покидає Поморяни. Забирає з собою дружину Дороту і єдиного 9-річного сина - Івана і прямує туди. Замок там був дерев'яний, однак добре доглянутий львівськими архієпископами. Він також був в числі тих, хто встояв в згаданому вище наїзді 1474 року. Однак цього разу не судилося. Замок був взятий, Сигізмунд Кердей - вбитий. Дорота з сином були взяті в ясир. Пізніше, Дороті якимось чином вдалося втекти з полону, а молодий хлопець був для татар досить цінним здобутком. По поверненні Дорота знайшла опікуна в обличчі свого брата - Петра. Разом, ще протягом двох років пробувала відстоювати свої права на Поморяни у судах проти братів Сененських. Однак 8 січня 1501 року засвідчує, що брати Ян і Вікторин Сененські, виплатили їй всі кошти і визнала їх єдиними і повноправними власниками Поморян.

Давненько тема не обновлялася, тож пора))) Тим більше є кілька приводів. Дуже потішив недавній пост в місцевій магерівській фб-спільноті. Виявляється, в листопаді 2018 року на стіні коридору в місцевій школі з'явився величезний малюнок, який зображує замок, який тут стільки обговорювався. Малюнок виконав місцевий художник, колишній учень цієї школи - Андрій Турчин. Малюнок викликає доволі змішані відчуття. З однієї сторони така візуалізація - це просто чудовий спосіб привернення уваги місцевих дітей до своєї, локальної історії. Не знаю, якими джерелами автор користувався при формуванні власного уявлення про замок, але видно що не просто "зі стелі" все взято. Форма замку приблизно відповідає дійсності - прямокутник з чотирма вежами по кутах. Так, самі вежі зовсім не тієї форми, якими були насправді, але характерна форма віконечок є дуже впізнаваною. В правій частині дитинця височіє дах палацового корпусу, який не примикає до жодної з веж, між якими знаходиться - це іще один момент, який відповідав дійсності. Внизу, під малюнок, автор помістив герб Белжецьких, що свідчить обізнаність автора з ранньою історією споруди. З іншої сторони - ... А нема іншої сторони. Малюнок викликає лише позитивні емоції. Це лише художній твір, а не наукова стаття, тому художник мав право на неточності. Але є і ложка дьогтю в цій бочці меду. Не дивлячись на те, що твір щойно лише з'явився на світ, його автора, нажаль, вже серед нас немає. Але залишив отакий слід.

Обсуждается этот объект: укрепление в с. Бережница. Село Бережница (wiki) находится в 20 км к западу от Ивано-Франковска, в 4 км от райцентра Калуша: Визиком О существовании в этом селе укрепления узнал совсем недавно, когда Зеновий Федункив (широко известный в узких кругах исследователь фортификации Прикарпатья) рассказал о нём на своей facebook-страничке: Укрепление совсем небольшое - в личной беседе Зеновий сообщил, что "Розміри прясел по гребеню валу: 49 х 50 х 48 х 30 м.". Ниже приведу графические материалы, которыми поделился Зеновий. На карте Фридриха фон Мига (1779-1783) в нужном квадрате нет явно выраженных признаков существования укреплений, но в нужной зоне показано какое-то строение, выполненное (судя по красному контуру) из камня или кирпича. По мнению Зеновия, эта постройка тогда могла стоять на участке укрепления: : Mapire.eu Расположение участка укрепления: Карта Google С примечаниями и пометками Зеновия: Более точная привязка: Ориентировочный план укрепления: От себя добавлю снимок участка с Google Earth (26 октября 2006): Панорамный вид на участок со стороны долины реки - укрепление находится на возвышенности: С расшифровками Зеновия: Участок укрепления, вид с юга. Зеновий уточнил, что "Висота валу в різних місцях коливається від 4 до 1,5 м. Глибина рову - 2-1 м": Одна из уцелевших секций валов:

Всім вже відомий малюнок Підгорецького замку станом на XVII ст. висвітлює південну сторону замку: Але я постійно хотів бачити "як же виглядав двоповерховий палац" з північної сторони, пройшов час, ніхто цим не зайнявся тому я взяв і намалював своє бачення первісного вигляду Підгорецького замку: Хтось запитається чому не весь корпус двоповерховий? Так от, обидва передпокої (західній та східній) мали сходи для того, щоб можна було потрапити на третій поверх "башт", якщо забрати третій поверх передпокоїв, то третій поверх башт буде недоступним. План 3-го поверху підкреслено червоним: Малюнок основував на цьому зображені: Всі фотографії взяв звідси.

Книжечка была оцифрована, за что благодарим Игоря Лозинского, а авторы согласились на публикацию цифровой копии в открытом доступе. Так что качаем.

Ось тут цікавий нюанс, на мапі 1675 р. аж цілих 2 Кодеско vkraina.com

История городов и сел УССР. Луганская область

Не думаю, що це чимось-то допоможе так як спір йде про спадкові маєтки Давідовських, а не Лабантів. Тому по описаній території все сходиться, а те що її чоловік походить з поселення не в районі опису - ні на що не впливає. Ви мали рацію. Село Жуків Бережанського району належало Лабатам як мінімум від 1420 р. а згадка датується 1466р., тобто вповні можливо що Юрша Лабата народився в цих володіннях. Вибачте, за таку довгу зміну думки @HOUSE MD

Ось перший "блок" перекладу (їх буде 4, для того, щоб переклад по-швидше поступав на форум). Том II — 188-189; Латина не є проста мова і я, як аматор, зіткнувся з тим, що не можу добре перекласти на українську. Хоча, цей уривок немає відношення до нашої теми, так як тут йде мова про Юршу гербу Лабедз з села Жукова розташованому в Сандомирському воєводстві (тобто це не може бути теперішнім с.Жуків тернопілської області). Том X — 16 [243];