Перейти к публикации
Замки и Крепости Украины - Форум

Таблица лидеров


Популярные публикации

Отображаются публикации с наибольшей репутацией начиная с 10/29/10 во всех областях

  1. 4 балла
    Обговорюється цей об'єкт: Замок в селі Замок Село Замок розташовується в Жовківському районі на відстані 8 км на південний схід від Рави-Руської і 7 км на північний захід від Магерова. Відстань до райцентру по прямій становить 25 км. Розташування села Замок на карті відносно Рави-Руської, Магерова і Жовкви: Вже сама назва села говорить, що тут колись мав би бути замок. Для початку подивимось що про село говорить "Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich" (т. XIV, с. 368-369): Переклад: Поки що жодної згадки про існування замку. В книзі Ореста Мацюка "Замки і фортеці Західної України" дане укріплення теж не згадується. Тому перейдемо до інших джерел. Ось що пише про Замок Володимир Пшик в книзі Укріплені міста, замки, оборонні двори та інкастельовані сакральні споруди Львівщини XIII — XVIII ст. (с.75): А тепер звернемось до "Історії міст і сіл УРСР" (т.14, с.534): З наведених джерел наразі відомо, що замок було зведено у ХVII столітті і він зазнав суттєвих руйнувань у 1648 році. Проте невідомі ані його тип і планування, ані матеріал з якого він був зведений, а також чи були спроби його відбудувати після 1648 року. Хоча Володимир Пшик пише, що місце розташування замку неідентифіковане, проте можна спробувати його відшукати. Для цього скористаємось картою Ф. фон Міга (1779-1782 рр.): Жива карта Перше що кидається в очі є те, що село на карті позначено як Руда (Ruda). Проте жодне з вище наведених джерел про таку назву відомостей не надає, тож достеменно невідомо коли саме село було перейменовано. Можна лише стверджувати, що це відбулось не пізніше 1869 року, бо на австрійській військовій карті 1869-1887 рр. село вже позначено як Замок, а на австрійській військовій карті 1806-1869 рр. як Замок взагалі позначено сусіднє село Думичі, в той час як села Замок і Монастирок позначені спільною назвою Руда Монастирок (Ruda Monasterek). Можливо колись десь в джерелах спливе замок в селі з назвою Руда і його вдасться прив'язати до даного села. Хоча з популярністю назви Руда це буде не так вже і просто. Тепер глянемо як виглядав замок на карті фон Міга. Видно, що він був прямокутним в плані з чотирма баштами (чи бастіонами?) по кутах, а також двома баштами (надбрамні?) у північній і південній куртині. Цікавою за формою є споруда, що розташовується нижче від південно-західного кута замку. Можливо це був якийсь більш пізніший панський маєток, принаймі інших припущень в мене поки що нема. Також на карті 1869-1887 рр. в потрібному місці є позначка Schl. Цікаво, чи це так позначили залишки замку чи може панський палац (якщо такий там був)? А тепер прийшла черга співставити місце розташування замку на карті фон Міга з супутниковими знимками. Для цього позначимо деякі об'єкти на карті фон Міга, а потім покажемо їх на супутникових знимках від Google і Yandex. Міткою "1" позначимо замок, а "2", "3" і "4" - ставки поруч з замком. Карта фон Міга: Карта від Google: Жива карта Карта від Yandex: Жива карта Як бачимо, сьогодні в потрібному місці розташовуються колгоспні будівлі, тому можна припустити, що від замку мало що залишилось. Можливо хіба що частково збереглись вали і рови, але для того щоб їх виявити треба побувати безпосередньо на місці.
  2. 4 балла
    Хочу поділитись ще однією версією. В пошуках інформації прошу відштовхуватись від самої назви Labentowela. В Вікі про с. Жуків Бережанськй р-н. є наступне - "Перша писемна згадка — 1420. Тоді Жуків от­римав маґдебурзьке право, власником населеного пункту був Я. Лабонта з Жукова." - називати містечка по назві власника є звичним того часу, з чого можна зробити висновок що Labentowela - це с. Жуків, або інше містечко власником якого був Я. Лабонта. Якби знайти ще відомості про нього можливо можна підтвердити чи спростувати дану інформацію...
  3. 4 балла
    Можливо, це буде трішки не по темі, але тут є частка цікавинки. Так як я по професії художник і в першу чергу розглядаю плани з художнього боку, мені захотілось створити подібний план із застосуванням методів складання аналогічним плану К.Томашевича без застосування сучасних фото відео і інтернет технологій. Відмінність була тільки в тому, що замість гравюри було виконано графічний малюнок (туш, перо), розміром 60х80. Дізнавшись, що К.Томашевич зобразив місто майже по пам"яті, я так само робив численні замальовки споруд, вивчав карти вулиць і, коли назбиралось достатньо матеріалу, приступив до роботи. Результати вийшли цікавими. Намагався бути точним аж до типів ліхтарів на вулицях, але, як виявилось, без спрощень я обійтися все ж таки не зміг. У пам"яті тримались тільки значимі споруди сакрального і оборонного характеру. Проблема виникла у цивільній архітектурі. Якщо навчальні заклади, магістрати та ін. ще можна зобразити достовірно - то у звичайних будинках запам"ятались тільки яскраво виражені. Інші ж довелось підігнавати під шаблони, так як майже неможливо обійти абсолютно всі будинки, замалювати їх і потім в цьому не заплутатись. Тим більше, що багато людей або неохоче, або взагалі не підпускають до своєї власності навіть художників. І от таким вийшов результат року праці станом на 2007 рік.
  4. 4 балла
    Оскільки модель ми робили разом із Vartom, то можу відповісти на поставлені запитання. 1. Модель чорнова. Уточнення мають бути внесені після отримання результатів експедиції. І випереджаючи події скажу, що вона на 40 відсотків зазнає змін, оскільки з’ясувалися нові деталі. 2. Бійниця, як і сандрики справа від арки воріт обміряні, мають бути зроблені масштабовані креслення. На моделі дотримано розмірів заданих на кресленні фасаду УЗПР, а вони виявилися дещо хибними. Будемо вносити корективи. 3. Двохярусну систему оборони мав тільки один 2-й бастіон. На його ескарпах знайдено сліди пілонів-контрфорсів, що утримували дерев’яну галерею. Решту три бастіони мали тільки верхній бій з галереєю. Сліди бланків залишилися на іконографічних світлинах і малюнках кінця 19 ст. (правда тільки західного фасаду). Але оскільки замок без бійниць не міг використовуватися за призначенням, то припускаємо, що мав галереї з бланками. 4. Великої кількості бійниць справді не було. Єдиним джерелом, що може пролити світло на цю проблему – малюнки та світлини замку, які обіцяють привезти поляки. Із привезених кількох світлин можна робити висновок, що дійсно бланків було набагато менше. 5. Закритих казематів у Чернелицькому замку виявлено на даний час три – під частиною вежі і два під прибрамним корпусом. У всіх побували – мають по одній бійниці, парусні склепіння. Під вежею поки що мені не зрозуміло – бійниця чи вікно. 6. Яким був рельєф внутрішнього двору замку спрогнозувати важко. Бугрів як на сучасному рельєфі однозначно не було. Найвірогідніше, що майданчик був піднятий на кілька метрів над поземом, але рівний. Перший і четвертий бастіони по висоті були на дві третини засипані землею, другий і третій наполовину. 7. Чи існувала будівля з північної сторони (прибрамний корпус)? Питання спірне. Думки членів експедиції розійшлися. Дірки від опорних балок, отвір каміну, дверний отвір – говорять за те, що він був. Однак відсутність бічних зв’язок стін говорять про протилежне. Вердикт такий: якщо корпус і був – то дерев’яний. Остаточно питання могли б розв’язати археологічні розкопки. 8. Г-подібний палац подано за одним із обмірних креслень 1953 р. Тоді ще стіни палацу тільки розбиралися, тому до них більше довіри, ніж до креслень 1993 р., коли палацу вже не було в помині. 9. Перспективи для реалізації проведення першочергових протиаварійних робіт, або ж консервації чи навіть реконструкції є, правда вони впираються в невеличку таку проблемочку – відсутність коштів. 10. На місці "рельєфність" двору майже не відчувається, однак топозйомка була проведена фахово у 1993 р. і довіряти їй нема змісту. Коли прискіпливо придивлятися до кожного укріплення то дійсно відчувається перепад висотних рівнів. 11. Віднайдено місце криниці на замковому подвір’ї. За свідченням старожилів діаметр мала 2 м, глибину 20-25 м. 12. Мансардні «шляпи» на прибрамних корпусах дійсно дивляться дещо неприйнятними. Але їх спроектовано за існуючими в південному фасаді брами балочними отворами, тож тут палка в двох кінцях.
  5. 3 балла
    Вежа-дворец в городе Пётркув-Трыбунальский (Piotrków Trybunalski), Польша. Вежа, о которой речь пойдёт ниже, профессор Мария Брыковская считает аналогом главной башни Тернопольского замка, потому стоит чуть детальней к присмотреться к этому интересному памятнику архитектуры. Уточню, что в отличии от башен, к которым примыкали стены укреплений, вежи были обособленными оборонными постройками, зачастую расположенными за линией внешних укреплений, потому здесь используем именно термин "вежа". Кратко опишем историю и архитектуру памятника: Предполагают, что рание укрепления на месте вежи существовали ориентировочно с 13 века. Поскольку короли были частными гостями в Петрикове, то в 1347 г. по указу короля Казимира Великого здесь была построена оборонная резиденция. Как именно выглядел ранний замок в Пётркуве - толком непонятно. Наиболее интересный (в рамках данной темы) период в истории этого укрепления пришёлся на первую четверть 16 века, когда по воле короля Сигизмунда Старого его придворный архитектор Бенедикт из Сандомира принялся строить в Пётркуве новую резиденцию. Работы были начаты в 1510-1511 гг. и к 1521 г. в общих чертах были завершены. В этот же период шла масштабная перестройка королевского замка Вавель в Кракове, в которой также принимал участие Бенедикт. Эта стройка кушала очень много денег, потому на резиденцию в Пётркуве были выделены относительно небольшие средства, потому там была построена относительно скромная и компактная резиденции. Для новой резиденции был выбран формат дома-вежи или дворца-вежи. В одном из документов она была названа на латыни "Turris In Modum Arcis", т.е. "Т.е. башня/вежа в виде замка/крепости". Вежа построена под влиянием идей Ренессанса, хотя детали декора (обрамление порталов и окон) всё ещё тяготели к стилистике готике. В качестве основы для вежи использовали земляную террасу размерами ок. 50х60 м., возвышающуюся над окружающей местностью на 3-3,5 м. По контуру эту площадку окружал простой частокол. Вокруг террасы был вырыт широкий ров. Других внешних укреплений у вежи не было. Вежа имела размеры 18,5х20,2 м. Толщина стен в нижнем ярусе достигала 2,4 м., к верхнему ярусу постепенно уменьшалась. Нижний ярус, включая подвалы, выполнен из камня, верхние - из кирпича. Первоначально у вежи было три этажа. Верхнюю площадку украшал аттик. Интересно, что в результате исследований кладки было установлено, что вежа во время стройки ежегодно росла на 2-4 м. Вежа изначально строилась в качестве репрезентативной резиденции, символа королевской власти, и, вероятно, потому для дворца был выбран формат вежи, которая должна была возвышаться над окружающими её постройками ( в том числе и зданием, где заседал сенат), давая всем понять, у кого здесь доминирующее положение. Поскольку это был скорее символ власти, чем боевой объект, то у вежи оборонные черты были слабо выражены. К тому же в 16 веке такое укрепление не имело бы никакого стратегического значения, особенно если учесть тот факт, что оно располагалось внутри линии городских укреплений, а это снижало его значимость даже для городской обороны. В 1657 г., во время Шведского потопа, вежа была разграблена, разрушена и сожжена: Источник В 1668-1671 гг. вежу восстановили и реконструировали. В этот период её уж тем более перестали воспринимать как укрепление, потому даже немногочисленные оборонные элементы не стали восстанавливать. Она утратила свой аттик, вместо которого появилась то ли двускатная, то ли шатровая кровля. Попалась такая вот реконструкция, которая, судя по подписи, показывает вежу по состоянию на 16 век, хотя объект показан уже без аттика, вместо которого видим двускатную кровлю, а ей замок вроде бы обзавёлся уже в 17 веке. Источник После Второго раздела Речи Посполитой (1793 г.) замок пришёл в запустение. Источник В 1865 г. Пётркув пережил пожар, в котором пострадала и вежа. После пожара вежу передали в ведение гарнизона русских войск. Тогда у памятника разобрали верхний ярус, а оставшуюся двухэтажную постройку превратили в... гарнизонную церковь: Источник В 1-ой половине начались работы по реанимации памятник. Для начала его почистили от церковных наслоений: Источник Также было решено воссоздать облик вежи, близкий к её исходному состоянию, правда, ренессансный аттик решили не воссоздавать. Первый этап работ начался вскоре после Второй мировой войны, в 1947-1950-х гг., но основные работы пришлись на 1963-1972 гг. В итоге веже вернули утраченный третий этаж и перекрыли шатровой кровлей. Источник Источник Google Street View: Итого, перед нами интересный образец дворцовой вежи более-менее нужного периода и стиля. Сходство действительно есть. Правда, если вежу в Пётркуве защищали скорее символические укрепления, то вполне себе боевой замок в Тернополе имел совсем другое значение, и потому его оборонный потенциал должен был выражен намного более ярко, ведь ему было предназначено участвовать в обороне города, да и на самостоятельную оборону он также был рассчитан. Кроме того, объект в Пётркуве представлял собой отдельную вежу, тогда как в Тернополе была уже не вежа, а башня, которая была частью комплекса замковых построек. Так или иначе, сравнение двух памятников может дать много пищи для размышлений. Источники: 1, 2 Источники: 1, 2 Источники: http://muzeumpiotrkow.pl/o-muzeum/historia-zamku-2/ http://www.trybunalscy.pl/node/4659 http://www.zamkipolskie.com/piotrkow/piotrkow.html http://www.zamki.pl/?idzamku=piotrkow http://www.zamkilodzkie.pl/pliki/piotrkow_zamek.htm За наводку на аналог благодарим @HOUSE MD
  6. 3 балла
    Історію Замку, звичайно, треба розглядати паралельно з історією самого Магерова, оскільки власники, і одного, і другого об'єктів були ті ж самі... Декілька раз я пробував підходити до витоків історії цих населених пунктів. Все якось не клеїлось, і ось чому: Про заснування Магерова в словнику географічному королівства Польського написано так: Майже всі решта джерел перемавпували цю інформацію, не надто в ній розбираючись. Все би нічого, звучить правдоподібно, поки не починаєш співставляти з рештою відомої інформації, в т.ч з тим, що написано в Афтаназі: В сумі виходить така історія: "Ян Магера в 1591 році заснував Магерів, одразу в 1595 році місто отримує магдебурзьке право. Після його смерті, місто в спадок отримує його дочка - Барбара. Вона віддає маєтки, як посаг, своєму чоловікові Миколі Белжецькому, який (увага!) помер в 1577 році. Тобто, за 14 років до заснування Магерова. А в 1595 році Белжецькі вже збудували тут костел"....Сюр якийсь. Довелося копатися в генеалогії цієї сімейки. В сумі вийшла отака схема( * - так позначені приблизі роки, ? - так позначені взагалі невідомі дати): Ян Магера. Років життя цього персонажа так і не вдалося мені знайти. Проте судячи з того, що батько його народився близько 1440 року, а найстарша дочка Барбара близько 1480 - можна його народження приписати десь до 1460 років. Отже засновував Магерів він не в 1590-х, а в 1490-х. І навряд, чи він міг бути дворянином Сигізмунда ІІІ Тож, Великий географічний словник є прекрасним джерелом, але і там є ляпи....А в згаданих 1591 і 1595 роках Магерів отримує від Сигізмунда ІІІ статус міста і згадане магдебурзьке право. Про це повідомляє Історія міст і сіл СРСР [UPD. 02/11/2017 - Схоже, не один я копався в історії початків Магерова. Ость таку інформацію знайшов на одному польському сайті: Дана інформація трохи ставить під сумнів заснування Магерова самим Яном Магерою, але по хронології гарно вписується в подану мною схему. Саме Ян Белжецький був власником цих земель в 1591 р., схоже, саме завдяки йому Магерів отримує статус міста і так, він міг бути дворянином Сигізмунда ІІІ, але аж ніяк не Ян Магера] Жителі Магерова можуть відкорковувати шампанське. Їхнє містечко щойно стало на 100 років старіше Загалом Ян Магера був непоганим діячем, але з синами йому не пощастило. Мав аж чотири дочки: Барбару, Анну, Софію і Катерину. Дати його смерті, мені так і не вдалося знайти, але це, ймовірно, +- 1530 роки. Отже, якщо притримуватись думки, що Замок збудував саме, Ян Магера, тоді маємо дату відліку - перша третина 16 ст. Далі Магерівські маєтки відійшли старшій дочці - Барбарі, яка, як згадував вище, одружилась з Миколою Белжецьким. В їх руках вони перебували до 1577 року(якщо спиратися на дату, подану Афтаназі). Потім переходять до їх сина - Яна, і від того також до Яна(молодшого). Останній, щоправда, помер у віці 18 років, але встиг до того часу одружитися і побачити єдину дочку - Софію Белжецьку, яка успадкувала ці маєтки, і потім одружилась з Станіславом Глоговським. Ось така-от "Санта-Барбара" була до середини 17 ст. Пізніше, при наявності часу і наснаги, вибудую схему переходу маєтків у наступні покоління. [UPD 12/12/2017. Виявилось, що одна свідомо упущена мною деталь тепер стала актуальною. Дерево я почав малювати від Андрія Магери, вважаючи, що цього достатньо. Але тепер актуально показати його батька. Це був ще один Ян Магера, народжений близько 1400-10 рр., белзький каштелян. Саме він отримує в 1462 р. с Руда, про що йдеться в коронних метриках в одному з постів нижче]
  7. 3 балла
    +1 чудова карта з замком до доробку. Знайдена в ЦДІАЛ в колекції кадастрових карт. Дати на ній я не знайшов, але зроблена явно не пізніше 1837 року. Додає ряд нових деталей. Перше, що кидається в очі - це форма. Досі вважав, що замок мав форму правильного прямокутника, але чітко висунута вперед північно-східна вежа змушує задуматись))) Також, з'явилася можливість підрахувати розміри замку. Це приблизно 120Х100(110 зі східної сторони) метрів. Вежі - квадрат зі стороною в 12 метрів. Розміри майже ідентичні з розмірами Жовківського замку, який знаходиться, фактично за якісь 15 км. звідси. Та і час побудови, як одного, так і другого, схоже дуже близький. Тому треба буде детальніше придивитися на взаємовплив цих замків один на другого Якщо накласти на супутниковий знімок, то можна отримати приблизне розташування об'єктів:
  8. 3 балла
    Окрім цього, здійснював пошуки матеріалів, які опублікував Афтаназі. Фото в його праці, звичайно, хороші, але хотілося в оригінальній якості. Вдалося їх віднайти в польському Інституті мистецтв (Instytut Sztuki Polskiej Akademii Nauk). Загалом, в їхньому розпорядженні майже 450 000 фото, в т.ч. і наших земель. Ці фото вже засвічувались вище, але що не кажи, краща якість дає можливість розгледіти ряд деталей. Серед іншого прийшли до мене звідти також і нові фото інтер'єрів: Ну і найбільш інтригуюче фото: Якість на порядок краща, ніж мав до того. Також можна розгледіти багато нових деталей, але...При великому збільшенні видно, що це передрук. Тож питання "де оригінал?" і "чи є інші фото з цієї серії" досі залишається поки відкритим.
  9. 3 балла
    Нажаль, останні пів-кроку стали найважчими. Нащадки Семенських не виявили бажання обговорювати сімейну історію та ділитися наявними в них матеріалах. Нажаль. Останнім шансом "накопати" більше матеріалів було звернутися до все тої ж Беати Голембіовської. В 2006-му, коли вона брала інтерв'ю в Станіслава Семенського, вона мала доступ до багатьох матеріалів, і, можливо, в неї збереглися чорновики. Як виявилось, такі собі чорновики в неї дійсно збереглися на старих жорстких дисках. В сумі я отримав від неї розширену версію інтерв'ю (щоправда вона не додає якоїсь інформації по об'єкту) та 37 сканів старих фото різного плану і з різних місцевостей. Найбільш інформативні фото вже публікувалися вище, але отримав їх в гарній якості: Також було кілька фото, які чітко були підписані, як Магерівські. Щоправда, особливого змістового навантаження в них нема: Є, також, ще кілька фото, які, ймовірно, були також тут зроблені. Але також малоінформативні: Як я розумію, Беатою був опрацьований один альбом. Щонайменше ще один, мав би зберегтися в Семенських. Там мали б бути ось ці фото, а крім них....хтозна? Можливо хтось колись отримає до них доступ :-)
  10. 3 балла
    Справа 490 - "Те ж маєтків графа Стадницького Олександра у Магерівському ключі" 1836–1842 р.
  11. 3 балла
    Справа 488 - "Інвентарні описи маєтків шляхтичів Глоговських у сс. Лавриків, Погарисько, Окопи, Замок, Біла Жовківського циркулу зі списками підданих та переліками повинностей" 1792–1795 р.
  12. 3 балла
    Потім я зайнявся пошуками останніх власників, Семенських Левицьких, в надії знайти їх сліди. Одна з представниць цього роду в 2014 році померла в Монреалі. Це Марія Семенська-Левицька. Чиясь добра рука виклала в інтернет щось типу оголошення про можливість попрощатися і частину її сімейного альбому. А там і фото з її молодості, і відповідно фотки замку.
  13. 3 балла
    Обсуждается этот объект: замок в с. Коцюбинцы с. Коцюбинцы (укр. Коцюбинці) находится в 60 км к юго-востоку от Тернополя, в 16 км к западу от райцентра Гусятина: Живая карта О замке, существовавшем в селе, сообщает ряд текстовых источников: Александр Чоловский и Богдан Януш в книге Przeszłość i zabytki wojewódstwa Tarnopolskiego (1926) бегло упоминают замок в Коцюбинцах в списке укреплений, построенных в 17 веке: Ещё одно беглое упоминание замка находим в 1-м томе книги Prawem i lewem; obyczaje na Czerwonej Rusi w pierwszej połowie XVII wieku (1903) авторства Владислава Лозинского. Тут нужный нам форпост упомянут в списке небольших замочков, построенных на землях Галичины: Ян Лешек Адамчик в своей книжке "Fortyfikacje stałe na polskim przedmurzu od połowy XV do końca XVII wieku" (2004) даёт по замку такую вот краткую справку: В переводе приблизительно так: Автор ссылается на два источника. В качестве первого числится книга В. Лозинского, о которой написал чуть выше. Правда, Адамчик предлагает искать упоминание замка на 83 стр., я его нашёл на 98 стр. Может мы пользовались разными изданием, что может объяснить несовпадение страниц, а может в книге есть ещё одно упоминание замка, которое я пока не нашёл. Может это ещё одно упоминание (если оно есть) объяснит, откуда взялась приписка про 1-ую половину 17 века? Что касается второго источника Адамчика - "Географического словаря Королевства Польского" - то там (Том 4, стр. 232) в описании села замок вообще не упоминается: Источник В одном из номеров "Галицької брами", в выпуске №5-6(149-150) за 2007 г., который был посвящён замкам Тернопольской области, имеется такая вот краткая справка о замке: А. Чоловского выше уже цитировал, упомянутого путеводителя у меня нет, а с Вердумом ещё будем отдельно разбираться (см. 2-е сообщение темы). "Історія міст і сіл Української РСР. Тернопільська обл." (1973) замок обходит вниманием, сообщая лишь о первом письменном упоминании села и об археологических находках в его окрестностях: "Тернопільський енциклопедичний словник" (2005), Том 2, стр. 206. Здесь уже есть вкрапления новых сведений о замке и истории поселения (жаль только непонятно, откуда авторы взяли информацию): Во 2-м томе издания "Тернопільщина. Історія міст і сіл" (2014) находим размашистую справку по истории села, где замку уделили довольно много внимания. В этом издании есть данные (к сожалению, непонятно, откуда взятые), которые не встречались в выше перечисленных источниках. Справка довольно обширная, потому не буду цитировать её полностью, приведу лишь части текста, имеющих прямое или косвенное отношение к замку: Интересно, что и "Тернопільський енциклопедичний словник" и "Тернопільщина. Історія міст і сіл" перечисляют все достопримечательности села вплоть до мемориальных таблиц и памятных крестов, но о замчище ничего не сообщают, потому создаётся впечатление, что от укрепления не осталось и следа, но так ли это? От текстов переходим к картам, которые снабжают нас дополнительным пластом уникальной информации. Карта Фридриха фон Мига (1779-1782) сразу же сообщает, где нужно искать замок: Живая карта Как видим, замок находился на левом берегу Ничлавы, на береговом выступе, прикрытом с нескольких сторон озером. Прямо за замком, к западу от него, видим дамбу, которая ведёт к поселению на другом берегу реки. Вероятно, замок вместе с озером прикрывал поселение и защищал переправу. Сам замочек четырёхугольный в плане, с выступами на углах, которые можно трактовать как рондели/бастеи (округлые артиллерийские площадки) или как места-платформы, где некогда стояли башни, от которых на момент составления карты могли ничего не сохраниться. Линия укреплений, судя по стилю рисунка, выполнена из земли. Место ворот не выделено. На территории замчища видим две небольшие постройки, но непонятно, относятся ли они к комплексу или же были построены на замчище уже после упадка укрепления. Тут стоит вспомнить упоминание каких-то замковых стен, которые были видны ещё в 1-ой половине 20 века. Как видим, замок вроде бы был земляным, во всяком случае по состоянию на конец 18 века, так о каких стенах идёт речь? Может речь об эскарпах, т.е. внешней каменной облицовке земляных валов? Или же сообщалось о демонтаже каких-то замковых построек, находящихся на территории двора? Или всё же были каменные оборонные стены? Пока эти вопросы без ответов. А вот на австрийской карте 1861-1864 гг. в нужном месте замчище уже явно не выделено: Источник Там, конечно, показаны интересные линии рельефа на берегу озера, но имеют ли они отношение к замку не совсем понятно. Тем не менее, знаем, что на момент составления карты что-то там от замка ещё оставалось, раз какие-то там стены разбирали в начале 20 века. Видим береговой выступ близ дамбы и на карте 1869-1887 гг., но масштаб слишком мал, чтобы рассуждать о деталях: Живая карта Кстати, карты 19 века показывают, что левобережная половина Коцюбинцев тогда считалась отдельным селом под названием Нараевка (на карте Шуберта село подписано как Нараювка). Тут стоит вспомнить, как в "Тернопільщині. Історії міст і сіл" упоминалось про "наявність підземних ходів на вулицях Велика і Мала Нараївка". Когда первый раз прочитал об этом, то подумал, что речь об улицах в правобережной половине села, но после знакомства с картами возникает вопрос - может указанные улицы вместе с подземными ходами находились на левом берегу? Может даже эти ходы имели какое-то отношение к замку? После всего этого осталось определиться, где же стоит искать замчище? Сопоставив карту Ф. фон Мига со спутниковым снимком, получил наводку на подходящую локацию: Боюсь поверить в такое счастье, но если с выбором локации не ошибся, то там, вероятно, могли сохраниться следы земляных укреплений: Викимапия Вот смотрите - близ дамбы, у характерного изгиба дороги, видим хорошо различимую площадку трапецевидной (?) формы. Она, как мне кажется, представляет собой террасу, доминирующую над речной долиной, которое некогда заливали воды озера. Площадка находится на мысу-выступе, потому, очевидно, она и получила вид трапеции. С востока видим нечто похожее на яр или ров, отделяющий террасу от берегового плато. Ориентировочные размеры "двора": восточная линия - 85-90 м., западная - ок. 50 м., северная и южная - 75-80 м. Участок практически не застроен, используется в качестве огорода. Вокруг много деревьев и прочих зарослей, потому со стороны он может особо не привлекать внимания. Но наличие такого интересного объекта в районе, где некогда находился замок, как минимум интригует. Если напрячься, то можно даже рассмотреть какие-то округлые линии там, где могли находиться угловые башни или рондели замочка, но не буду спорить, если вдруг решите меня убедить, что это игра воображения: История с поиском этого замка мне напомнила, к примеру, ситуацию с замком в Рыдомиле (Тернопольская обл.), где вот также в память о малоизвестном замке осталась трапеция земляных укреплений, на внутреннем дворе которого обустроили огород, а всё по краям обсадили деревьями, так что со стороны во всём этом замчище сложно признать. Для окончательно подтверждения или опровержения сделанных по Коцюбинцам выводов нужна разведка на местности. Или может кто-то из местных расскажет что-то интересное об отмеченном участке - может у локации есть какое-то название или же кто-то знает её историю?
  14. 3 балла
    Повод для радости или радоваться нечему? Новость вначале воодушевляет, но при чуть более детальном изучении воодушевление быстро сменяется тревогой за судьбу объекта, поскольку и текст новости и показанные фрагменты проекта выглядят спорно и не профессионально. Пишут о восстановлении земляных валов, но опыта восстановления оплывших земляных валов у наших реставраторов явно не много (если такой опыт вообще есть), а ведь сами валы - это и есть охраняемый и весьма ценный памятник, который нужно уберечь от разрушений, при этом то, что предлагается сделать, вряд ли поспособствует их сохранности. У меня нет сомнений в том, что при постройке новодельных конструкций валы, конечно же, будут серьёзно повреждены. Пишут, что планируют восстановить "Земляні вали замку", но видно, что речь идёт ещё и о "воссоздании" деревянных укреплений в широком диапазоне датировок - от 13 века до 16 века. Уверен, что ни об укреплениях 13-14, ни 15-16 вв. нет достаточного пакета сведений, необходимых для более-менее точного воссоздания такого объёма деревянных укреплений, и, следовательно, перед нами всего лишь фантазия на тему. Так что перед нами - укрепление, построенное скорее ближе к 13 веку или всё же к 16 веку? Потом на титульном листе проекта видим, что речь идёт о валах 10-14 вв (другая эпоха!), и опять же широкая датировка и ещё более туманный период в истории укреплений участка. Новость датируется январём 2017 г., при этом на слайдах почему-то мелькают другие даты формирования проекта - то 2002 г., то 2005 г. Так когда же его делали? Проект стоил 150 тыс. и есть мнение, что для их "осваивания" как раз и сделали работу, и вполне возможно (я бы этого очень хотел), что дальше проекта дело не пойдёт и никакие работы на замчище не начнутся. В описании плана работ вообще хохма - сказано, что вначале пройдёт "реставрация валов", потом "реставрация здания", а уж потом "полная археология" (кстати, термин-то какой!), хотя понятно, что раскопки на объекте как раз наоборот должны предшествовать реализации такого масштабного проекта. На картинках есть подписи, сообщающие о реставрации деревянных укреплений, и хочется верить, что это просто журналист не в теме, ведь нельзя провести реставрацию того, чего нет, стены и башни можно только построить с нуля, и реставрацией это уже не будет считаться. На титульном листе проекта видим некое укрепление, которое вроде как по логике должно быть замком во Владимире-Волынском, но на самом деле это слегка видоизменённая (зафотошопили одну башню) гипотетическая реконструкция замка в Трускавце (Львовская обл.), созданная Николаем Козураком и опубликованная в книге Ореста Мацюка "Замки і фортеці Західної України": Поскольку в Украине нет опыта воссоздания подобных сооружений, а проект кажется более чем подозрительным, то очень не хочется, чтобы ему дали зелёный свет.
  15. 3 балла
    Рік видання: перше видання - 2001, друге видання - 2015 Автор: Григорій Заїка Видавництво: перше видання - (Київ - Полтава), друге видання - видавець Олег Філюк (Київ) Мова: українська Формат: перше видання - 60х84/8, друге видання - ? Обкладинка: перше видання - ?, друге видання - м'яка Папір: перше видання - офсетний, друге видання - ? Кількість сторінок: 88 Ілюстрації: малюнки, гравюри, карти, схеми, фото Тираж: перше видання - 300, друге видання - ? ISBN: перше видання - ?, друге видання - 978-617-7122-64-6 Про книгу: Зміст: Приклади сторінок:
  16. 3 балла
    Когда речь идёт о том, что в Каменце, Жванце или в Кременце могли существовать римские военные колонии/лагеря/поселения/укрепления, то большинство людей, услышав подобные гипотезы, в лучшем случае скажут, что доказательств недостаточно, а в худшем просто посмеются и примут всё это за шутку. В Каменце, Жванце, Кременце и ряде других «подозрительных» мест ещё не были проведены раскопки такого уровня, который бы позволил раз и навсегда опровергнуть римскую гипотезу или же наоборот - подтвердить её. Но давайте отойдём немного в сторону от проторенных тропок и посмотрим, кто ещё копается в этом направлении, что они находят, к каким выводам их приводит анализ находок и других данных. В общем, постараемся нащупать римский след на широкой площади. Слабо различимый римский след прощупывается в истории целого ряда поселений Западной Украины и на этот нюанс обращали внимание ещё в 19 веке, а может даже и ранее, но в наши дни римская версия большинством исследователей считается априори не стоящей обсуждения, внимания и исследования. Но что если вдруг окажется, что на территории Западной Украины всё же были римские колонии, что если римские вещи попали на наши земли не благодаря торговле, а благодаря сами римлянам, что если в Западной Украине существовали фортификационные сооружения римлян? Ведь если гипотеза получит надёжное подтверждение, то это в значительной мере изменит взгляд на ранний период истории наших земель. Так что, как мне кажется, вопрос стоит того, чтобы к нему присмотреться. Для начала предлагаю вашему вниманию небольшую, но интересную статью:
  17. 3 балла
    Год издания: 2008 Автор: Збигнев Шчепанек (Zbigniew Szczepanek) Издательство: Bernardinum Язык: издания двуязычное (польский + английский) Формат: 29,5 x 25,5 x 3 см Переплёт: твёрдый + суперобложка Бумага: мелованная (?) Количество страниц: 352 Иллюстрации: десятки авторских акварелей и эскизов Тираж: ? ISBN: 978-83-7380-599-6 Ориентировочная цена: 110-150 злотых (280 – 380 грн.). Об изданнии: Четвёртый альбом Збигнева Шчепанека, украшенный авторскими акварелями, показывает самые известные замки на Кресах. В альбоме находятся описания и иллюстрации 59 твердынь: 44 из Украины, 7 из Литвы, 7 из Беларуси и 1 из Словакии. Около 40% объектов украшены акварелями, на которых показаны авторские реконструкции объектов, остальные 60% - фиксируют текущее состояние памятников. Образ некоторых укреплений был реконструирован впервые и потому отдельные реконструкции можно считать уникальными в своём роде. Объекты, о которых речь идёт в книге: Украина: Бережаны, Бучач, Вишневец, Галич, Дубно, Жванец, Жолква, Збараж, Золотой Поток, Золочев, Каменец-Подольский, Клевань, Корец, Кременец, Крехов, Кудринцы, Луцк, Львов, Меджибож, Межирич, Микулинцы, Новомалин, Окопы Св. Троицы, Олеско, Олыка, Острог, Пнёв, Подгорцы, Подзамочек, Подкамень, Поморяны, Свирж, Сидоров, Скала-Подольская, Скалат, Старое Село, Староконстантинов, Теребовля, Токи, Хотин, Червоногруд, Чорнокозинцы, Чортков, Язловец. Беларусь: Гродно, Гольшаны, Лида, Любча, Мир, Несвиж, Новогрудок. Литва: Биржай, Каунас, Мядининкай, Раудондварис, Таураге, Тракай, Вильнюс. Словакия: Стара Любовня. Видео с презентации (на польском): Далее ряд скринов из видео. Автор (здесь можно ознакомиться с некоторыми примерами его работ): Оригиналы акварелей на презентации: Книга: Мини-превью акварелей + карта. Помогут составить представление о том, какие объекты попали в поле зрения автора: Каждый замок/крепость, о котором идёт речь в книге, может похвастаться персональной иллюстрацией, но это не значит, что иллюстраций там столько же, сколько и объектов. На самом деле их там больше, поскольку отдельные твердыни проиллюстрированы серией работ (от 2 до 11 иллюстраций). Старый замок в Каменце-Подольском (Хмельницкая обл.): Острожский замок (Ровенская обл.): Язловецкий замок (Тернопольская обл.): Новомалинский замок (Ровенская обл.): Замок в Галиче (Ивано-Франковская обл.): Чортковский замок (Тернопольская обл.): Верхний замок в Луцке (Волынская обл.): Бережанский замок (Тернопольская обл.): Замок в Староконстантинове (Хмельницкая обл.): Хотинская крепость (Черновицкая обл.): Червоногрудский замок (Тернопольская обл.): Замок в Старом Селе (Львовская обл.): Подгорецкий замок (Львовская обл.): Кременецкий замок (Тернопольская обл.): Подавляющее большинство объектов, описанных в книге, находятся на территории Украины, но есть твердыни и из других стран. Мирский замок (Беларусь): Несвижский замок (Беларусь): Замок в Гродно (Беларусь): Лидский замок (Беларусь): Укрепления Вильнюса (Литва): Мядининкай (Литва): Тракайский замок (Литва): Вот ещё в Сети накопал акварели из упомянутой серии: Каменец-Подольская крепость (Хмельницкая обл.): Источник: 1, 2 Замок в Бучаче (Тернопольская обл.): Источник Вишневецкий замок (Тернопольская обл.): Источник Дубенский замок (Ровенская обл.): Источник Збаражский замок (Тернопольская обл.): Источник Замок в Золотом Потоке (Тернопольская обл.): Источник Кудринецкий замок (Тернопольская обл.): Источник Укрепления Львова (Львовская обл.): Источник Олесский замок (Львовская обл.): Источник Пнёвский замок (Ивано-Франковская обл.): Источник Замок в Подзамочке (Тернопольская обл.): Источник Замок в Старом Селе (Львовская обл.) Источники: 1, 2 Теребовлянский замок (Тернопольская обл.): Источник Источник Хотинская крепость (Черновицкая обл.): Источник Замок в Чернокозинцах (Хмельницкая обл.): Источник Язловецкий замок (Тернопольская обл.): Источники: 1, 2 Если владеете польским, то рекомендую ознакомиться с этим обзором книги. Ниже приведу ряд интересных сведений оттуда: С технической точки зрения издание не вызвало нареканий, сделали с любовью. Збигнев Шчепанек создал около 900 изображений всевозможных укреплений, имеющих отношение к истории Польши/Речи Посполитой. Акварели выполнены на высоком техническом уровне, потому представляют интерес даже в отрыве от истории укреплений. Помимо авторских рисунков, в книге также есть текстовые вставки, в которых описывается история отдельных укреплений, важные события, сведения о владельцах и описание текущего состояния описанных памятников. Блоки текстовых описаний унифицированы – имеют приблизительно один и тот же объем. В нескольких случаях объекты проиллюстрированы эскизами. Перед созданием реконструкций автор работал с иконографическим материалом, старыми картами, планами и письменными источниками. Основные недостатки издания всплывают в текстовой части, где, по данным обозревателя, можно встретить опечатки, ошибки и даже неудачно построенные предложения. Подписей под иллюстрациями нет, так что для идентификации объектов необходимо прибегать к помощи специального раздела со списком иллюстраций. Издание на двух языках – информация дублируется на польском и английском. В целом, у меня создаётся впечатление, что альбом однозначно достоин покупки. Единственный более-менее серьёзный недостаток – некоторая слабость текстовой части, но очевидно, что такое издание покупается не ради текста, а ради иллюстраций, а с ними всё в порядке. Они большие, красивые, эффектные и т.д. От себя ещё замечу, что авторские реконструкции укреплений нуждаются в критическом осмыслении. Ведь для создания наиболее адекватной реконструкции с объектом (с его прошлым и настоящим, с материалами по исследованиям, раскопам и т.д.) нужно знакомиться очень долго, не говоря уж о том, что в ряде случаев необходимых материалов у автора под рукой наверняка не было, так что ошибки возможны. Тем не менее, реконструкции, конечно, очень ценны, как минимум, от них можно отталкиваться в процессе поиска своего видения того, как объект мог выглядеть несколько веков назад.
  18. 3 балла
    Нарешті !!! Джерело
  19. 3 балла
    Благодаря наводке volodia открыл для себя отличный ресурс mapire.eu. Вот что они пишут о своей миссии: Молодой проект с наполеоновскими планами. Судя по всему, они планируют опубликовать тучу редких и уникальных карт, вплоть до кадастров. Вероятно, именно из-за кадастров они предлагают объединять усилия разных стран, поскольку часть кадастров сейчас хранится не в Австрии, а на территории стран, образовавшихся после развалов империи. На данный момент опубликованы карты Второй картографической волны, созданные в период 1806-1869 годов. В ближайших планах публикация карт Первой и Третьей волны. Первая волна, насколько я понимаю, это карты 2-ой половины 18 века, в состав которых входят прекрасные карты Ф. фон Мига (1779-1782). Какой период охватит Третья волна пока не совсем понятно. Если карты Ф. фон Мига уже более-менее знакомы исследователям в Украине, то карты 1-ой половины 19 века какой-либо известностью похвастаться не могут. Достоинство проекта заключается не только в том, что он публикует ценные карты, а ещё и в том, что он занимается их привязкой к современной карте. На данный момент сайт доступен на трёх языках: английском, немецком и венгерском. Он отличается простым устройством и интуитивно понятным интерфейсом, но всё же в двух словах опишу, что там и как там устроено, чтобы помочь тем, кто испытывает проблемы во время общения с подобного рода ресурсами. Сейчас в списке карт есть только карты Второй волны, их и выбираем: На страничке видим краткое описание прелестей карты, их значения и т.д. Тут же можно скачать в PDF буклет, где на трёх языках (английском, немецком и венгерском) более детально описана история работы над проектом оцифровки карт и их привязки к современным картам. В общем, если один из вышеперечисленных языков вам знаком, то рекомендую с буклетом ознакомиться. Далее предлагается выбор областей Империи. Нас интересует (в рамках проекта www.zamki-kreposti.com.ua) Галиция/Буковина (Львовская, Тернопольская, Ивано-Франковская обл.), а также часть карты Венгрии (Закарпатье): Карты Галиции/Буковины создавались в период 1861-1864 гг., а вот в случае с картами Закарпатья с датировкой не всё так просто, поскольку Закарпатье наносили на карту в рамках венгерского проекта, а он был довольно продолжительным – с 1819 по 1869, причём в картографическом процессе были паузы/перерывы. Кликнув на Галиция/Буковина, попадаем на страницу карты. Здесь можно выбрать (в правом верхнем углу) режим отображения: 2D (плоская карта) или 3D (режим Google Earth). Режим 2D: Режим 3D: Режим 2D параллельно показывает два окна: в левом современная карта с наложенной на неё австрийской картой (при помощи бегунка в верхней панели можно изменять прозрачность австрийской карты), в правом окне просто карта, без наложений. Можно параллельно сопоставлять данные с двух окон, а можно свернуть центральную разделительную планку, затем сделать старую карту чуть более прозрачной и работать с ней в таком вот виде: Есть поиск, понимающий русский и украинский язык, что немаловажно. Несомненным преимуществом проекта является публикация всего массива карт, а не отдельных листов или отдельных фрагментов. И, конечно же, радует, что мы имеем возможность увидеть оригиналы, да ещё и в цвете. Касательно детализации – она не идеальная, поскольку у базовых сканов качество на порядок лучше (в буклете описано, что суммарный вес карт и ряд других нюансов пока мешают выбрасывать их в Сеть в идеальном качестве), но всё же детализация вполне достаточная для выполнения широкого спектра задач. К тому же карты мы видим в цвете, что существенно повышает их информативность. Для примера несколько фрагментов в максимальном увеличении (Тернополь, Бучач, Жолква, Старое Село, Чернелица): Делиться картой проще простого, поскольку (как и в случае с Викимапией) в ссылку странички передаются координаты, а также текущий вариант масштаба (зума), т.е. достаточно найти нужное место и выбрать нужный масштаб, после чего копируем ссылку, которую можно пересылать или публиковать: Проект окажет большую помощь в локализации малоизвестных укреплений, особенно после публикации карт Ф. фон Мига, так что пользоваться им предстоит много и часто. В целом, поклонникам фортификации карты середины 19 века должны быть интересны тем, что на них зафиксированы укрепления, пережившие волну демонтажа и перестроек конца 18 – 1-ой половины 19 века. На этот период приходится немало белых пятен в истории множества укреплений, и эта карта частично заполнит информационный вакуум.
  20. 3 балла
    Год издания: 2010 Автор: Юрий Толкачов Издательство: издатель Олег Филюк Язык: украинский Переплёт: мягкий Бумага: офсетная Количество страниц: 150 ISBN: 978-617-7122-04-2 Ориентировочная цена: 150 грн. Где купить: можно у издателя. Координаты: 050-076-30-09, 098-538-50-93; E-mail: rusfondukr@yandex.ru Содержание: Некоторые иллюстрации:
  21. 3 балла
    "Розроблений ескізний проект затверджено в Мінкультури". Так інформує НІАЗ. Від цього, очевидно, відразу повинно стати легше. Але не стає. На фото видно, що новий об'єкт гармонійно поєднується лише з другим новим об'єктом - будинком так званого "арсеналу" авторства директора НІАЗ Фенцура і головного архітектора міста Пиріжка. Скоро матимемо ситуацію, коли новобуди у Старому місті становитимуть основну і масову "атракцію" (користуючись мовою автора проекту Рудюка), а нечисленні пам'ятки архітектури слугуватимуть скромним фоном. І всі нові об'єкти проектувальники будуть узгоджувати не з історичним середовищем, а з власноствореним новим образом Старого міста. Так їм зручніше, бо інакше вони не вміють. Привертає увагу, що директор НІАЗу Фенцур, коментуючи результати розкопок на ділянці, де ведеться будівництво, сказав, що "якихось цінних знахідок в розкопі знайдено не було". Виявлені залишки давньоруського валу для нього до розряду цінних знахідок не належать. Дивує оптимізм автора проекту В.Рудюка, який запевняє, що "рів та вал, який було знайдено під час археологічних досліджень, буде збережено". Це, очевидно, жарт: ані рову, ані валу вже немає. Вал було зрито ще у 2012 році археологами, а його залишки при "складі паливно-мастильних матеріалів" (так Фенцур називає об'єкт реконструкції) знищив екскаватор, коли обкопав будівлю з усіх боків. Рову теж вже не видно - скрізь інші рови, іншого походження - від екскаваторів. І декларація Фенцура про те, що буде збережено мури "ронделю" (правильно - батареї) - відвертий блеф, бо один мур вже знищили: його зрізав котлован, в якому будують підземний паркінг. Все, що пов'язано з "археологією" і "відтворенням" забудови в Кам'янці - на жаль, перетворилося на неприкриту брехню. Заповіднику вже ніхто не вірить. Констатуємо. Дослідження було тріумфально розпочато, тихенько згорнуто і ганебно завершено. Заповідник вже вкоторий раз продемонстрував перемогу Його величності Бізнесу над Її високістю Наукою. І нехтування своїм призначенням. Воістину - не відають, що чинять? А може відають? Просто обслуговують тих, хто платить. І історико-архітектурний опорний план тут ні до чого. В ньому нічого немає про будівництво на кістках культури. Оскільки кожне знищення архітектурної спадщини в Старому міста починається з сакраментальної фрази "згідно історико-архитектурного опорного плану будівля підлягає відтворенню", пропоную започаткувати тему, присвячену цьому загадковому документу, за яким МАЄ ЖИТИ заповідник, але який перетворили на план знищення заповідника.
  22. 3 балла
    В цій цитаті директора заповідника Фенцура хочеться звернути увагу на два моменти. 1. Винуватці названі - "ті, хто реставрував стіну... у 2005 році". Це означає, що причина обрушення - неякісно відновлена стіна, а не перекриття, як стверджувалося раніше. 2. "Волога переходить далі" - це означає, що причина руйнації - вода, що проникла і проникає в стіну, а не важке залізобетонне перекриття, яке роздавило башту, як стверджувало раніше керівництво заповідника. І то правда, адже нове перекриття, проект якого вже встигли схвалити в Мінкульті, також запроектоване з залізобетону. КЕРІВНИЦТВУ ЗАПОВІДНИКА КОНЧЕ НЕОБХІДНО ВИЗНАЧИТИСЯ З ПОЗИЦІЄЮ ПРО ПРИЧИНИ РУЙНАЦІЇ - бо все, що виходить з уст п.Фенцура та його підлеглих, важко зліпити докупи. Може нарешті оприлюднити ВИСНОВОК комісії про причини руйнації башти? Це ж не державна таємниця! Хочеться дізнатися - хто виконував роботи, хто вів за ними нагляд, згідно з якими документами? Яка була роль в цій багаторічній епопеї самого НІАЗу, який чомусь завжди залишається збоку, виступаючи з позиції "Ми казали - нас не слухали". Хотілося би також дізнатися - наскільки правдива інформація про те, що згідно нового "Положення про НІАЗ", прийнятого після переходу дирекції "під крило" Мінкульта, функція ОХОРОНИ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ вже не є прямим обов'язком національного заповідника. Для чого ж він тоді існує??? До речі, про "НАЦІОНАЛЬНИЙ". Статус національної установи - не секрет - значно підвищиує матеріальне забезпечення співробітників. Зрозуміло, що означає "національна опера" - це визнання суперпрофесіоналізму оперних виконавців. Висока зарплата оперного виконавця - еквівалент його майстерності. "Національний університет" - це визнання суперпрофесіоналізму викладацького складу, який готує високоякісний фаховий продукт - спеціалістів у своїй галузі. "Національний заповідник" - це визнання цінності ПАМ'ЯТОК КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ, але ж ніяк не директора, бухгалтера, інспектора, архітектора. Що такого визначного зробили ці люди, отримуючи тисячні зарплати (директор - 7 тисяч, на рівні професора університету)? Під пильним наглядом цих "національних суперпрофі", які здійснюють нагляд на пам'ятками, вони горять (башта на Броді, монастир Домініканок), руйнуються (башта Польської брами, келії монастиря францисканців, казарми, башта Гончарна, башта Стефана Баторія, башта Нова Західна, каземати Нового замку.....). Коли в одну ніч 2008 року обвалилася новозведена стіна і склепіння францисканського монастиря, який реставрували під технічним наглядом працівників НІАЗу, жодного шуму не було. Терміново викликали О.Пламеницьку та конструктора А.Кучерявого (до речі, обидва - розробники першого проекту реставрації Нової Західної) і за їх рекомендаціями швиденько відновили і стіну, і склепіння. Коли 2009 року обвалилася чверть башти Польської брами (про аварійність якої дирекції заповідника було відомо щонайменше 5 останніх років), терміново викликали... тих самих О.Пламеницьку та А.Кучерявого, які БЕЗКОШТОВНО провели обстеження і розробили документацію, на підставі якої з резервного фонду виділили кошти на реставрацію. Роботи провели швидко, особливого шуму не піднімали, бо аварійний стан Польської брами прогавив НІАЗ. Правда - реставрацію досі не завершили, а авторам досі не оплатили виконані проектні роботи. А в цей самий час Старе місто перетворилося на суцільний будівельний майданчик, який забудовується коттеджами за проектами... директора заповідника. Забудова на Карвасарах сколихнула громадськість, але заповідник заявив, що... нічого про це не знає. Під Старим замком після завершення реставрації оборонних мурів і приведення їх в експозиційний вид відразу влаштували... автобусну стоянку, пропозиції щодо якої розробила дирекція НІАЗу. Тепер сфотографувати пам'ятку без автобусів та автомобілів практично неможливо. За проектом п.Фенцура на Вірменському бастіоні зведено примітивну триповерхову будівлю, яка повністю закрила вид на Домініканський монастир і за місцем розташування і архітектурою не має нічого спільного з історичним прототипом. Замковий міст - притча во язицех вже щонайменше двох поколінь кам'янчан. Про нього так і хочеться сказати: "Пациент скорее мертв, чем жив". Незважаючи на величезні кошти, вкладені в "реставрацію", якою кілька років поспіль опікувався НІАЗ, міст за висновком того ж НІАЗу досі є аварійним. І до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО Кам'янець вже не прагне потрапити. Директор НАЦІОНАЛЬНОГО заповідника Фенцур, на відміну від експертів ЮНЕСКО, не вважає доцільним номінування культурного ландшафту Старого міста, бо сам же його спотворив. Постає питання - що ж такого сталося, що започаткована на початку 1990-х років номінація, підтримана експертами з Польщі, Ізраілю, Литви була зведена нанівець? Все примітивно просто - в разі продовження процесу номінування нова забудова Старого міста, зведена за проектами НАЦІОНАЛЬНИХ ПРОФІ, викличе дуже багато незручних запитань у експертів ЮНЕСКО. Ще 2002 року заповідник виглядав зовсім інакше. За останні 10 років через масові новобудови історичне середовище змінилося до невпізнання. Це визнають всі. Національний престиж Кам'янця (і України) поступився амбіціям купки недолугих архітекторів. Що ж буде далі? В останньому інтерв'ю "національний директор" Фенцур це озвучив:"З кожним роком витрати на реставрацію будуть зростати". Таким чином Фенцур уже готує громадську думку - заповіднику треба ще більше коштів. Перманентний аварійний стан памяток - ось джерело, з якого черпає свої сумнівні статки дирекція НАЦІОНАЛЬНОГО історико-архітектурного заповідника. Коли ж нарешті міська влада усвідомить, що з подачі НАЦІОНАЛЬНИХ ФАХІВЦІВ НІАЗу Старе місто поступово стає предметом НАЦІОНАЛЬНОЇ ГАНЬБИ?
  23. 3 балла
    Интересно конечно не то, что башня частично разрушилась, по известным всем, кроме конечно же руководства заповедника, причинам. Интересно другое, то, что остаётся постоянно за кадром... Вечное метание стрел в адрес одних и тех же людей, имена которых, для нужных ушей, прекрасно прочитываются... Почему это интересно? Потому, что таким образом руководство заповедника показывает: "они" - те реставраторы, что в поколениях восстанавливают старину Каменца - на самом деле профаны, а руководство заповедника - профи. Этот метод действовал всегда: дави умного и на фоне этого ты будешь выглядеть умнее, даже если Бог чего лишил. Но это можно понять в науке, ведь открытий всё меньше, умных ещё меньше, а потому на люди выходят "мэтры пустой критики"... А как можно понять это в реставрации? Ответ прост. Реставрируют и восстанавливаю с годами всё меньше... С этим нельзя не согласиться. При этом количество так называемых "псевдореставраторов" ежегодно выпускается по всей стране более чем достаточно. "Псевдо" говорю потому, то любой архитектор, закончивший спецфакультет ВУЗа и взявшийся за побелку фасада старого дома, считает, что он реставратор. Этот контингент растёт не по дням, а по часам и вот наступает момент, когда в кошелке тесно. Это и можно назвать "зачатием мэтров пустой критики". Ведь многие из них чувствовали себя более спокойно, когда было СССР. Их сотоварищи в основном отправлялись осваивать Целину, строить ГЕСы, БАМ и прочее. Они же сами, не стремящиеся за экзотикой, оставались дома и хозяйствовали там как знали. Но СССР больше нет. Вместе с уменьшением жилой площади государственного масштаба, уменьшилась и площадь творческая. При этом многие вернулись домой или, по зову сердца, выбрали себе второй дом, где десятилетиями поднимали то, что могло исчезнуть из-за оттока специалистов на главные стройки страны. И вот тут, наши одомашненные герои, чьи квартиры находились на втором этаже, а бизнес они вели на первом, начали бить в набат: мы - единственные владельцы и делиться не хотим. Конечно, "одомашненные архитекторы" не могли не заметить, что в то время, как они переливали из пустого в порожнее, их бизнес качнулся в пользу профессионалов, которые не сидели на месте, а приумножали и развивались приумножая... Да и альтруизма у них побольше, ведь не на деньги, а на результат трудятся… Вот тут-то и наступает фаза развития "мэтров пустой критики": профессионалы есть, надо только палки в колёса их паровых поставить, да подбрасывать в топку свежие дровишки, глядишь – сломаются под нагрузкой сформированной для общественности бессмысленного антипиара. В бизнесе это называется просто – грязная конкуренция… Таким нехитрым способом «домовые архи» выдавили всех вменяемых специалистов, а других конкурентов после этого и вовсе не сложно убрать. Вот и получается монополия. Именно так и действует руководство заповедника: убрать чужих, подвинуть своих… и вот они на коне этого здания… Да вот только том ли коне? Конь то, Троянский может оказаться, выдворяя спецов – ввозиться хаос… При этом методы могут быть более чем простые: нанять подрядчика, с заранее некачественным продуктом или услугой, провести работы и спихнуть всё на проектантов. Это классика, и директор Фенцур этим активно пользуется, ведь в его владении целая непаханая под строительство целина Старого города, где он, после ликвидации профессионалов, продолжит тихо клепать на втором этаже своего доходного дома проекты коттеджного строительства на золотой земле города, подписывать на память, продавать тут же на первом этаже богатому заказчику, а потом, в обед, ждать в гости в своей резиденции в дирекции заповедника, дабы самому же и визировать: мол – утверждаю свой проект, ведь я гений! Да… Поле чудес в Стране дураков получается, поскольку страна как и Буратино в той местности, теряет всё… И не удивительно, что проверки ничего не показали, ведь это делал архитектор, а я – директор заповедника, который просто согласовал тот проект и что тут такого, что внешне мы похожи? Профессии то у нас – разные! А уж если кто и сподобится проверить, что не так в Датском королевстве, то землица ведь золотая… Копнул, насыпал, свободен. Вот так руководство заповедника, в общем наверное только в лице одного директора, и строит тихо капитал в провинциальной тишине, на свежем воздухе. А если нужен самопиар, ведь за официальную рекламу платить надо, то пожалуйста: во всём виноваты реставраторы, проектанты, все: другие но не я, не мои бизнеспартнёры… Это всё действительно интересно. Интересно потому, что уже давно нет тех, кого критикуют, а город валится, разрушается, застраивается и, в итоге – уничтожается. Так кто же есть в таком случае истинным виновником всего? Наверное тот, кто громче всех кричит «шапку украли»?! Думаю такие крикуны должны поменять места обетования на более компактные и сидеть не дома, а там где Глеб Жеглов когда-то говорил. И страна от изоляции таких обезумевших только выиграет, но лишь тогда, когда кому-то это станет нужно… Не раньше…
  24. 3 балла
  25. 3 балла
    За копірайти вибачаюсь, воно має бути ще в тій книжці про яку вище йдеться
×