Jump to content
Замки и Крепости Украины - Форум

Leaderboard

  1. Filin

    Filin

    Модераторы


    • Points

      968

    • Content Count

      4,471


  2. rbrechko

    rbrechko

    Пользователи


    • Points

      181

    • Content Count

      241


  3. Oleh Stasiuk

    Oleh Stasiuk

    Пользователи


    • Points

      158

    • Content Count

      100


  4. m_potupchik

    m_potupchik

    Пользователи


    • Points

      144

    • Content Count

      174



Popular Content

Showing content with the highest reputation since 10/29/2010 in all areas

  1. 7 points
    Провів невеличку модернізацію форуму, завдяки чому тепер в налаштуваннях форуму з'явилася можливість обрати українську мову Щоб зробити це, йдемо до нижньої частини сторінки, де і робимо вибір: Переведено назви розділів, підрозділів, різні написи, підписи, кнопки і т.д. Якщо помітите помилки в перекладі або якісь місця взагалі без перекладу - пишіть мені, бажано в персональні повідомлення.
  2. 6 points
    В люстрації королівський маєтків 1665 року є опис замку в Червоногороді, на щастя поляки відсканували всю Коронну метрику, де ця люстрація зберігалася, точніше її пізніша копія. Опис цієї люстрації наступний: AGAD. – Metryka Koronna, Lustracje. – Dzial. XVIII. – Sygnatura 74. - s.259-265 Посилання на скани Власне уривок про замки:
  3. 6 points
    Так что же показано на плане? Тем, кто был в Збараже и скорей всего видел только Збаражский замок (и полагал, что именно вокруг этого замка и вертелись все события осады, как это показано в "Огнём и мечом" Ежи Гофмана), план может показаться сосредоточением хаоса, тогда как сотрудникам заповедника "Замки Тернопілля" план наоборот, вероятно, покажется очень даже понятным, поскольку у них есть понимание, где находится замок, где был город, и где происходили основные события 1649 г. Таким образом, у большинства, вероятно, всё же возникнет вопрос, а что именно мы видим на "Берлинском плане", и на этот вопрос начнём отвечать в картинках, используя все доступные на данный момент копии плана. На плане видим систему укреплений Збаража, расположенную на двух берегах реки Гнезна (№1). Между участком города и участком замка показа искусственная дамба (№2), благодаря которой создавался так называемое Базаринецкое озеро (укр. Базаринецький став) №3. Дамба также служила главной коммуникационной артерией, связывающей две части одного оборонного комплекса: Систему долговременных укреплений Збаража образца конца 1640-х гг. условно можно разделить на три участка: город (№1), предградье (этакая буферная зона между городом и замком) №2 и замок (№3), который был мог служить одновременно и в качестве резиденции, и в качестве городской цитадели: Внутри городских стен показали только одно сооружение - Бернардинский монастырь, который, кстати, был приспособлен к обороне, и, возможно, именно потому его и отметили на плане, как один из опорных пунктов: На участке Предградья то ли в процессе осады, то ли ещё раньше была построена батарея (№1), которая (судя по направлению большинства амбразур и толщине брустверной стенки) обстреливала в основном тех, кто осаждал город: Теперь перенесёмся на другой берег реки, где и протекали главные события битвы. Здесь поляки соорудили огромный по площади укреплённый лагерь, примыкавший к участку укреплений замка. Основные действия осаждающих сводились к многочисленным атакам на этот лагерь, и под напором осаждающих территория лагеря несколько раз сокращалась, а осаждённые, отступая к замку, строили на пути неприятеля новые линии укреплений, в результате чего к концу осады первоначальный участок лагеря оказался как бы поделён на четыре сектора. Вот на этой схеме, составленной на основе гравюры Вильгельма Гондиуса, показана общая картина отступления поляков к участку замка: Источник: "Паўстаньне Хмяльніцкага: ваенныя дзеяньні ў Літве ў 1648—1649 гг." (2008), стр. 136 Ориентировочная линия самого раннего и самого обширного контура укреплений лагеря, усиленного каким-то самостоятельным вспомогательным укреплением №1 (возможно, одним из командных пунктов), который по размерам даже несколько превосходил Збаражский замок: Когда одна из внешних линий укреплений была потеряна, территория лагеря сократилась: Новые атаки привели к очередному сокращению участка лагеря: И уже на последней стадии осады участок лагеря располагался непосредственно под стенами замка и предградья, однако основные бои всё ещё происходили в вдоль линии укреплений лагеря: В описаниях осады неоднократно сообщалось о том, что казаки напротив укреплений польского лагеря насыпали огромные валы, часть которых по высоте превосходила укреплений осаждённых. Важно то, что эти уникальные валы также отражены на плане. Вот они вокруг 3-й линии укреплений лагеря: Такие же валы были были насыпаны вокруг укреплений города: И, наконец, после прорыва третей линии обороны, валы появились напротив последней линии укреплений лагеря: Збараж так и не пал - узнав о подходе войск Яна II Казимира, Хмельницкий меньшую часть войска оставил создавать видимость продолжающейся осады, а большую часть направил навстречу войску Яна II Казимира, что в конечном итоге вылилось в Зборовской сражение, которое в свою очередь увенчалось Зборовским мирным договором. Так закончилась одна из самых знаменитых осад в истории Украины 17 века. Наличие на плане многочисленных примечаний, отмеченных буквами и другими символами, подразумевает наличие некой экспликации, которая должна была сопровождать источник, но о её в нашем распоряжении нет, известно лишь, а обе польские публикации плана обходились без расшифровки различных символов/пометок, размещённых на карте. В лучшем случае уточняли, что А - это город, а B - участок замка. Что касается других буквенных обозначений (C, D, E, H и др.), расположенных вдоль линий укреплений польского лагеря, то рискну предположить, что с их помощью обозначали различные воинские подразделения, которые обороняли эти позиции. Помимо этих общих обозначений, план содержит массу других сведений о внешнем виде и планировке Збаражских укреплений, как долговременных, так и укреплений лагеря. Так, к примеру, видим, что в середине 17 века корпуса замкового дворца окружали небольшой открытый дворик (в наши дни корпус замкового дворца внутреннего дворика не имеет): В правом нижнем углу плана видим татарский лагерь: В верхней части виден лагерь казаков: Кстати, обратите внимание на интересную особенность плана - он рассчитан на восприятие не с одной стороны, а как минимум с двух, потому различные рисунки и надписи в нижней части плана сделаны для тех, кто захочет оценить ситуация со стороны татарского лагеря, а если захочется оценить ситуацию с противоположной стороны, то план можно перевернуть (или обойти его если, к примеру, представить, что он лежит на столе) и убедиться, что рисунки с надписями в этой части плана показана так, что с этой стороны также удобно воспринимать картину. О том, что план считался точным фиксационным документом свидетельствует наличие масштабной шкалы: Так что, источник весьма интересный, как с точки зрения визуализации общей системы укреплений Збаража, так и с точки зрения многочисленных деталей, анализом и толкованием которых теперь могут заняться все желающие.
  4. 6 points
    Обговорюється цей об'єкт: замок в Озаринцях Загальні відомості Село Озаринці (Могилів-Подільський р-н) знаходиться на півдні Вінницької області, 10 км на північ від Могилева, ~100км на південь від Вінниці, ~30км від Мурованих Курилівців і Шаргороду, 2 км від міжнародної автодороги М21. Населення 1311 мешканців (2016): До революції Озаринці були скоріше містечком. Про історію села дуже докладно написано на Вікіпедії, я лише процитую найважливішу інформацію, яка в т.ч. свідчить про значимість поселення впродовж багатьох років: Чисельність населення у різні роки зі статті: Доповню ці дані джерелами 19-20 ст. "Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich" (1880) - 2060 мешканців, але про замок нічого не сказано, містечко названо Ozarzynce: Джерело Крылов А. "Населенные места Подольской губернии" (1905) - 3550 жителів. В селі збереглись 2 православні церкви, синагога (18 ст.), костел (1741), старі руський та єврейський цвинтарі. Багато інформації про містечко подано тут. Замок Отож, окресливши загальні дані про поселення, можна перейти до замку. Точкою відліку, як ми вже вияснили є 1657 рік, тобто рік будівництва замку. У 1690 його було пошкоджено і в 1699 відбудовано. На картах Боплана 1650 і 1670 рр. Озаринці зображено як Ozarince, але без укріплень. І це логічно, адже карти відносяться до п.п. 17 ст., коли містечко ще не було укріпленим: Така ж ситуація з картою Річчі Занноні (1767) – укріплень нема, можливо вона зроблена на основі карти Боплана? Хоча містечко називається вже Ozarynce: Продовжуючи тему карт, так як руїни замку дійшли до нашого часу, то цілком логічно можна було б очікувати його позначення на картах Російської імперії, хоч в якомусь вигляді. Але на 3 верстовій карті Шуберта (1863-1877) приблизно на місці замку позначена якась рослинність (?): А на двохверстовій карті (1909) важко щось розгледіти, але здається теж нічого не позначено: Щодо письмових джерел, то розпочати можна з "Сведений 1873 г. о городищах и курганах", що опубліковані у виданні "Записки Императорского Русского Археологического Общества" Т. 8, вып. 1 - 2. у 1896 році: Джерело Звідси довідуємось, що скоріше всього остання перебудова була здійснена поміщиком Комаром, який перебудував замок у хлібні амбари. Однак, в описі зазначається, що за переказами замок побудували поляки, а не козаки. Також цікавими є відомості про "бурти", які побудовані татарами зі "стратегічною метою" (вони предмет додаткового дослідження). В Археологічній карті Ю. Сіцінського (1901) подані ці ж відомості, проте в скороченому вигляді. Історик Ю. Ролле, який збирав інформацію про подільський край, подає в своїй роботі "Opowiadania historyczne: serya VII" (1891) таку інформацію: Джерело Отже, коли імператриця Катерина дізналася, що Катажина Косаковська не хоче їй присягнути, вона дала наказ конфіскувати і повернути спадкоємцям маєтки Косаковської. Станіслав Комар скористався цією ситуацією, представив свої претензії і вже в кінці 1795 отримав маєтності не лише Стрижаковських, але і Чурилів в т.ч. Озаринці. Цікаво, що це той же Станіслав Комар, який у 1805 здійснив перебудову ще одного замку – у Мурованих Курилівцях. Муровані Курилівці, які, так само як і Озаринці, належали Чурилам, стали резиденцією Комара. Про рід Комарів і про маєток в Курилівцях можна докладно прочитати тут В 1830-1831 родина Комарів виїхала в Європу "шукати спокою" і в 1832 Станіслав Комар помирає. Вдова разом з дочкою Дельфіною осідають в Парижі і деколи Дельфіна ще приїжджає на Поділля. Можна допустити, що перебудова замку в Озаринцях була здійснена до 1830 року. Загалом, це джерело ще потребує докладного вивчення. У роботі "Приходы и церкви подольской епархии" авторства Сіцінського (1901) бачимо такий опис Озаринців: Також в цій же роботі зазначено, що один з існуючих храмів був збудований за кошти поміщика Чацького: Отже, Сіцінський дав змогу зрозуміти коли саме Комар міг перебудувати замок у хлібні амбари. Це було не пізніше 1865 (варто уточнити коли саме Озаринці перейшли Чацьким). Не зрозуміло чи печери, про які говрить Сіцінський, є замковими погребами чи чимось іншим. Основна доля описів замку приходить на післяреволюційний час. У 1926 році в Озаринцях був відомий мистецтвознавець Данило Щербаківський, який крім єврейських пам'яток описував і замок. Ось фрагменти з його щоденника: Отже Щербаківський не лише фотографував Озаринецький замок, а й здійснював обміри, проте невідомо чи ці матеріали залишились. Деякі фотографії і матеріали з цієї експедиції опубліковані, тому є надія, що решта теж збереглась. Також, це лише фрагменти зі щоденника Щербаківського і в повному варіанті інформації може бути більше (здається він є опублікований десь в глибинці Інтернету). Про цю експедицію також трохи написано тут Про замок у статті там немає інформації, нам більше цікава особа автора – Бориса Хандроса (1923-2006), уродженця Озаринців, автора книги про Озаринці "Местечко которого нету" (2001). Можливо в книзі міститься якась додаткова інформація і про замок? На жаль, книги немає у вільному доступі, але вона є у бібліотеках Києва, Одеси, можливо інших міст. Ось цікаві цитати зі статті: Де знайти матеріали цього кружка? Може там щось є про замок? Борис Хандрос також був сценаристом фільму "Мельница" (2002), який знімівася у 90-х роках в Озаринцях. Можливо замок потрапив у кадр? Тут же сказано про бійниці всередині синагоги. Можливо вона була частиною укріплень містечка? Наступним етапом дослідження замку в Озаринцях була робота Ю. Сіцінського "Оборонні замки Західного Поділля XIV-XVII ст." 1928 року: У своїй роботі Сіцінський не лише повторює відомості з 1901, але й доповнює їх обмірами. Замок був приблизно квадратовим в плані зі стороною у 55 м. Сіцінський застав фундаменти північно-західної башти яка була восьмигранною зовні і круглою всередині. Також він фіксує склепіння у північно-східній стороні, і що в'їзд у замок здійснювався з півдня. Станом на 1928 рік, від будинків які були збудовані всередині замку зі східної і північної сторони де-не-де залишилися мури. На західній стороні збереглись амбразури, тобто мур ще стояв, а зі сходу стіну підпирали контрфорси. Цікаво, що поряд з замком був ще один двір, огороджений невисоким муром. Фотографія і план опубліковані у роботі допомагають цю інформацію осягнути. В якості джерел Сіцінський пропонує крім робіт, які частково розглянуті, також книгу "Powiat Mohylowski w gubernii Podolskiej". На жаль, даної книги у вільному доступі немає і залишається лише здогадуватись які відомості там наведені. Наступним іде П. Жолтовський який у 1930 відфотографував багато населених пунтків Поділля в т.ч. Озаринці. Дані фотографії знаходяться у фонді Таранушенка і опубліковані в альбомі "Пам'ятки архітектури Подільської губернії": Фотографії дають широке уявлення про те, як виглядало укріплення. Наприклад видно добре збережені амбразури і контрфорси. Не зовсім зрозуміло розташування Богунової башти і взагалі звідки Жолтовський взяв цю назву? Про північно-східну вежу Сіцінський говорив як про залишки "склепінь", а про північно-східну як про "фундаменти вежі" Замок в Озаринцях фігурує в реєстрах пам'яток. У виданні Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР (1983-1986) знаходимо крім уже відомої інформації Сіцінського також таке Тобто в 80-х роках ХХ ст. частково ще стояла східна сторона і каземат. І ще ось така фотографія знайдена на просторах Однокласників, на ній скоріше вського ображений північно-східний кут замку: Наш час Зважаючи на те, що руїни замку збереглись, його дуже легко можна локалізувати, його видно при в'їзді у село. Замок знаходиться на правому березі річки Немії, яка утворює тут глибокий каньйон. Південніше є також джерело, яке впадає у Немію і утворює невеликий каньйон: На лівому березі, в свою чергу, знаходиться містечко, вид з замкової гори: Ось так це виглядає з супутника: Замок з однієї сторони захищений каньйоном річки Немія. Фото для оцінки рельєфу: Частина мурів збереглась, хоча виглядає трохи по-любительськи, на мою думку, виникає питання чи оригінальний це мур? Фото надбрамної вежі, можна порівняти з фотографіями Жолтовського 1930 року: Північно-східна вежа, Сіцінський писав про неї, як про "залишки склепінь": Погляд на надбрамну вежу з двору замку: Вид з прибрамної вежі на південно-західний кут: Фотографії з неба авторства @MadMax. Більше тут Також план невідомого автора звідти^ До речі у статті на castles.com.ua зазначено, що місцеві замок називають крепостю і я це лише можу підтвердити (у 2017 стикнувся з такою ж проблемою): На сайті ozaryntsi.com сказано, що замок також називають Турецькою Крепостю: Там же сказано, що до побудови фортеці міг бути причетний Іван Богун: На просторах інтернету навіть є відео де з вуст молодих людей окремо звучать два поняття "козацька фортеця" і "крепость". І з цього можна було б посміятись, якби було б зрозуміло з якого дива людям називати замок інородним словом "крепость"? Адже навіть місцина в якій знаходиться замок називається Танасова гора/Замчисько. Я б допустив, що була якась авторитетна людина, яка вперше назвала замок крепостю і від нього уже підхватили і так воно дійшло до цих пір? Тоді питання, а в якому контексті замок був названий крепостю? Може це було якесь дослідження? Може це був Щербаківський, який в свому щоденнику називав Озаринецький замок "кріпостю"? Питання відкрите От і все, що я знайшов по даному об'єкту. Буду радий, якщо додасте нової інформації.
  5. 6 points
    Обзор и лёгкий анализ содержимого 12 тома Первые тома издания, охватывающие территорию современной Польши, уже лет пять в продаже, теперь вот недавно появился первый том, полностью касающийся территории Украины, но ни одного более-менее полноценного обзора содержимого хотя бы польских томов (не говоря уж об украинском) я в Сети не встречал, хотя у этого эпического труда даже сайт собственный есть. Потому пришлось покупать кота в мешке (брал здесь). К счастью, издание оправдало возложенные на него ожидания и даже оказалось более ценным, чем я предполагал. Каждый из ранее выпущенных томов состоял из 2-х частей (карты + текстовая часть), а украинские тома состоят уже из 3-х частей: Самая крупная "книжка" (Часть В) - это коробка с листами карт, средняя (часть А) - книга на польском с массой информации по картам и военными описаниями на двух языках (немецком и польском), а третья книжка (Часть С) - это перевод военных описаний на украинский язык (!). Охват тома (в основном Львовская обл. и кусочек Тернопольской): А теперь обо всём этом чуть подробней. Часть B. Коробка карт Кейс выполнен из плотного и приятного на ощупь картона. Его размеры 24х31,5х6 см. Внутрь картонок внедрили магнитики, потому эта коробочка легко и приятно "защёлкивается". Мой кейс слегка пострадал во время транспортировки из Польши в Украину, потому часть его торцевых стенок выглядят надломленными, но на эти мелочи не обращайте внимания. На самом деле коробка выполнена добротно и основательно, а моя, очевидно, подверглась чрезмерным нагрузкам. Внутри аккуратно сложные 33 листа карт (31 факсимильных карт-оригиналов и 2 факсимильных карты-копии): Каждая из карт отпечатана на отдельном свёрнутом листе мелованной бумаги: Листы свёрнуты таким образом, чтобы был виден порядковый номер листа, что сильно упрощает поиск: Большинство листов имеют размер 64х49 см. Выглядит это как-то так: Небольшая часть листов имеют размер 98х68,5 см: Качество печати хорошее, цвета сочные, линии достаточно чёткие (по фото это, правда, оценить сложно). Отдельно остановимся на том, чем карты-оригиналы отличаются от копий. Для сравнения приведу примеры одних и тех же листов с карт-оригиналов (напомню, что таких карт 31) и карт-копий (их всего 2 - лист с Бродами в Львовской области и Заложцами в Тернопольской обл.). Как видите, карты-копии снабжены рамками, в правой части которых имеются списки населённых пунктов, присутствующих на листах. Помимо этого есть много мелких отличий в стиле/цветах и деталях: Фрагменты (оригинал слева, копия справа): Ещё до знакомства с содержимым папки я подумал, что стопка бумажных карт - это наиболее бесполезная часть издания, если учесть факт публикации всех листов на сайте mapire.eu, однако более детальное знакомство с содержимым показало, что у папочки есть скрытые козыри в рукаве: С удивлением обнаружил, что на mapire.eu опубликованы карты, которые в рамках польского издания классифицируются как копии. А поскольку оригинал от копии не редко отличаются деталями, то фактически польское издание содержит малоизвестный вариант карты (!): Изучать плоды работы австрийских картографов в поисках нужных объектов, конечно, проще всего по квадратам/листам, тогда как на mapire.eu они сшиты в одну простыню без разбивки на листы и нумерации, а ведь те же военные описания ссылаются именно на конкретные листы. На mapire.eu карты частично искажены, потому что их пришлось подгонять под существующий рельеф, и местами эти искажения бросаются в глаза даже невооружённому глазу (особенно это печально, когда искажения меняют планировку объекта, превращая, к примеру, квадрат в параллелограмм или вовсе в трапецию), а факсимильные издания карт, разумеется, этих искажений лишены. Из недостатков карт пока могу отметить только их громоздкость (не так уж и легко работать с метровыми листами) и мелковатый масштаб (в этом плане mapire.eu выглядит более удобным и детализированным за счёт возможности увеличивать фрагменты карт). Но это мелочи в сравнении с массой плюсов. Часть A. Польско-немецкий том с текстами. Увесистая книжечка размером 24х31,5х2,5 см. Твёрдый переплёт, 375 стр. Бумага не мелованная, какая-то попроще, но если учесть, что книжка в основном забита текстами, то это не особо бросается в глаза, однако, когда на страничках изредка попадаются иллюстрации, обращаешь внимание на не самое выдающееся качество печати. Впрочем, это не особо важно, главное, что тексты прекрасно читаются. Все материалы тома приведены на двух языках - немецком и польском. Оглавление выглядит следующим образом: Вначале идёт несколько статей, рассказывающих в целом о всей карте, её истории и о подготовке издания. Далее растолковываются условные знаки и надписи, затем несколько перечней сокращений, используемых в текстах. Вся эта вступительная текстовая часть занимает 95 стр., пронумерованных римскими цифрами: После вступления начинается самое интересное - текстовый блок с военными описаниями, сопровождающими карты. У этого блока/секции уже своя нумерация арабскими цифрами. Описания и всякого рода примечания занимают ещё 280 стр. Военные описания разбиты по номерам листов карт, потому там не составит труда найти тот или иной описанный населённый пункт. Описания на двух языках (немецком и польском) синхронно выводятся в двух колонках, что очень удобно, т.к. даёт возможность быстро сравнивать оригинал с переводом: Детальней о содержимом военных описаний остановлюсь чуть ниже, в описании украинского тома. Далее идёт блок с 1196 редакторскими примечаниями разного рода, которые основательно обогащают и без того не бедный пласт данных военных описаний: В топонимической секции чуть более детально (опять же с разбивкой по листам карт) приводятся краткие сведения о различных топонимах, отмеченных на карте (варианты названий, современное расположение, существует/не существует и т.п.): Завершается книга индексом топонимов со ссылками на номера листов карт и страницы тома с текстом, где находится графическая/текстовая информация об этих локациях: Часть C. Украинский том с текстами. Украинская часть намного скромнее польского-немецкого тома по целому ряду показателей. Размеры 23,3х30,7х0,6 см. Здесь уже мягкая обложка и 90 страниц текста, состоящего из вступление на двух языках (польском и украинском) и перевода военных описания на украинский язык. Причём, если в Части А польский вариант перевода приведён синхронно с текстом на немецком, то в Части C есть только украинский перевод. Кроме того в Части С нет индексов топонимов. Из-за этих недостатком Часть С никак нельзя считать самодостаточной, поскольку для полноценной работы с ней постоянно нужно будет обращаться к части А, к примеру, ради знакомства с оригиналом описаний на немецком или чтобы узнать, на каких листах карты или в каких блоках описаний нужно искать тот или иной населённый пункт. Это несколько неудобно, но при этом такое решение выглядит рационально, ведь издание в первую очередь ориентировано на поляков, и вообще хорошо, что они потрудились снабдить издание украинским переводом военных описаний, а вот если бы они решили Часть С дополнить индексом топонимов и немецкими текстами, то это бы как минимум вдвое увеличило объём украинского тома, что в итоге сказалось бы на и без того не маленькой стоимости издания, а также задублировало бы немецкую часть текстов, что тоже не очень хорошо, если учесть тот факт, что Часть A, B, C составляют одно издание. Так что спасибо издателям за перевод, а со всеми другими недостатками Части C вполне можно смириться и работе с картой они не особо помешают. Предисловие к Части C достаточно интересное и относительно краткое, потому приведу его здесь целиком: Типичные странички с переводами военных описаний на украинский язык: Теперь отдельно хотел бы поделиться всякого рода сведениями, наблюдениями и мыслями по теме военных описания: Все описания выполнены по одной схеме, там указывают: названия местности, расстояния (в часах марша), солидные постройки, воды (реки, ручьи, озёра и т.п.), леса, луга и болота, дороги, горы и примечания. Пункт с солидными постройками и примечаниями приводятся не во всех случаях, а только когда есть что-то важное, о чём стоит сообщить, а такое случается скорее редко, чем часто. Наверное не меньше 95% информации, приведённой в военных описаниях, не имеет никакого отношения к архитектуре. Подавляющая часть текста отведена для описаний рек, озёр, болот, гор/возвышенностей (откуда можно что-либо контролировать или обстреливать, о чём постоянно сообщается), состояния дорог (где/чем/насколько легко можно проехать), лесов и лёгкости их пересечения и т.п. информации. Впечатляющий объём данных, позволяющий, к примеру, составить электронную карту состояния дорог в конце 18 века, сетки водоёмов, где вода считалась пригодной для питья и т.д. Поскольку описания во многом схематичны и от села к селу данных часто дублируется, картографы поступили разумно - они не стали постоянно повторять одно и то же, а если в этом селе леса/реки/ручьи/болота/дороги и т.д. такие как в соседнем, то в тексте ставится отсылка к номеру населённого пункта на этом или соседнем листе карты, мол, там читайте детали, а здесь всё такое же. Был разочарован тем, что военные описания, как оказалось, не содержат сведения обо всех укреплениях, показанных на карте. Зачастую упоминаются только те объекты, которые можно было на тот момент как-то использовать в военных целях (в основном замки и оборонные дворы, реже - монастыри), но это лишь часть укреплений, зафиксированных на картах. Городские укрепления, судя по всему, зачастую вообще не интересовали австрийских военных, потому на весь том встретил только два упоминания укреплений городов, да и те пренебрежительные. Описания оборонных объектов крайне скупы, но иногда даже в этой скупости проскальзывают уникальные и очень интересные детали. Сходу не заметил идеально чёткой и сходу заметной логики в том, какие замки/дворы упоминать, а какие нет. Т.е. к примеру может быть упомянуто укрепление, но с пометкой, что к обороне не годится. В одних случаях замок может быть упомянут без деталей, потому непонятно, подходил ли он в конце 18 века для обороны или нет, в других может быть упомянут с деталями, но при этом отмечено, что для обороны не годится. Не исключено, что из-за разных исполнителей логика "плавала" и менялась от листа к листу, потому это уже как бы не единый источник, а фрагменты заметок разных людей с разными взглядами. Всего в военных описаниях 12 тома чётко упомянуто ок. 24 оборонных объекта. Кроме того, среди упомянутых в тексте построек вырисовывается список объектов, которые хоть напрямую и не названы оборонными, но уже сам факт их появления в описаниях намекает, что к ним стоит присмотреться. Таких объектов из категории "на проверку" наберётся ещё пару десятков. Из приятных сюрпризов описаний отмечу, что иногда в описаниях встречаются чёткие упоминания укреплений, которые на карте никак явно не выражены. И, конечно же, в описаниях попадаются интересные данные о структуре отдельных укреплений. Пункт "Солидные постройки" в описаниях встречается скорее редко, чем часто, а его содержимое довольно скупо описывает объекты. Зачастую они просто перечисляются (костёл, замок, двор, корчма). Из всех типов объектов, упомянутых в текстах, чаще всего встречаются не замки и оборонные дворы, а корчмы, мельницы и сакральные постройки. Среди сакральных построек иногда попадается упоминания храмов или монастырей с каменными оградами, но практически всегда непонятно, были ли они оборонными или это простые стены - о бойницах и прочих мелочах описания не сообщают. Тем не менее, к этим, отдельно выделенным военными сакральным объектам стоит присмотреться. По описаниям временами заметно, что их составляли разные люди. Так, к примеру, одни авторы комментарий к солидным постройкам могли отнести только действительно солидные объекты по типу замков или монастырей, другие внезапно могли к категории солидных отнести корчму, а автор одного из листов вообще выделился на фоне других, упомянув в паре сёл деревянные церкви, а этот тип построек в описаниях встречается крайне редко по вполне логичным причинам - вряд ли в конце 18 века деревянный храм мог быть полезен в военных действиях. Если населённый пункт с момента создания карты изменил своё название, то в сносках сообщается современное название, что удобно. Однако, практика показала, что всё же в тексте встречаются старые названия сёл, которые в наши дни носят новые названия, но никакими сносками с уточнениями эти названия не снабжены. В описаниях мне недоставало рядом с названиями поселений информации о современной территориальной принадлежности (область, район), потому иной раз даже не замечаешь, что, к примеру, вот эти тексты относятся к объектам Львовской области, а вот это уже Тернопольская. В целом. конечно же, в этом источнике скрыт солидный новый пласт данных, ведь это только один том и уже 40-50 объектов всплыло, а будут и другие тома, потому, вероятно, издание поможет обогатить знания о 2-3 сотнях укреплений Украины. Очевидно, остальные тома, касающиеся Украины, будут оформлены похожим образом.
  6. 5 points
    Я не могу похвастаться хорошим знанием Летичева, но наивно полагал, что основной набор его укреплений мне известен - был замок, превращённый в монастырь, были городские укрепления, а также Михайловская церковь, вероятно, первоначально была приспособлена к обороне. На этом вроде как всё. И вот внезапно в издании Fortyfikacje miast na wschodnich kresach dawnej Rzeczypospolitej - przed 1772 r: materiały kartograficzne (2001) нахожу неизвестный мне "План поветового города Летичева ... выполненный в 1798 г.", а на этом плане, помимо всего прочего, чётко показан вал, очерчивавший круглую в плане площадку: Из сопроводительной информации узнаём, что оригинал плана хранится в РГВИА, ф. 846, оп. 16, д. 21528.5, л. 83. Насколько я понял, в издании приведён фрагмент плана, поскольку часть надписей отрезана, отсутствует и экспликация, хотя упомянутое польское издание её приводит, правда, в переводе на польский язык. Так вот, заинтриговавший меня объект подписан в экспликации снабжён такой подписью: Конечно странно переводить на русский текст, который ранее был переведён с русского на польский, и потому при двойном переводе первоначальный текст, конечно, должен исказиться, но не имея оригинала, пока будем довольствоваться тем, что есть. Итак, при переводе получаем нечто подобное: Получается, что внутри старых валов находился некий административный центр, что уже само по себе интересно, поскольку подобный учреждения часто размещались на участках замков. Упомянутый в экспликации граф Марков - это Аркадий Морков, которому после Первого раздела Речи Посполитой и перехода части Подолья под власть Российской империи, Екатерина II передала Летичев. Всё в том же издании сообщается: Т.е. автор(ы), анализировавший карту, пришёл к выводу, что это круглое укрепление является "замком, окружённым валами". Классическая версия истории Летичевского замка сообщается, что в последней четверти 16 века вместо старого замка был построен новый (тот самый, башня и часть стен которого уцелела до наших дней), но ранее мне не попадалась информация, что старый замок мог находиться на другом участке, и тем более не встречал я сведений о том, что вал старого укрепления ещё можно было увидеть на рубеже 18-19 веков. Старый Летичевский замок был не самым старым? Источник Старое укрепление, показанное на плане, выглядит довольно архаично, потому возникает вопрос - может первоначально это было какое-то городище 12-13 вв., укрепления которого позднее могли реанимировать литовцы или же поляки? Судя по плану 1798 г., админ. центр внутри валов очень удобно расположен относительно рыночной площади - разрыв в валу, где, очевидно, ранее находились ворота, ориентирован на специально не застроенный угол площади, в двух других углах рынка расположены другие ключевые постройки - уже упомянутая Михайловская церковь и старая деревянная Успенская церковь (она сгорела 9 апреля 1854 г.). Сразу несколько важных путей Летичева проходили по касательной к старому укреплению, потому оно явно находилось в центре городской жизни. Пройдя через разрыв в валу, можно было попасть на внутренний двор, окружённый по периметру довольно симметрично расположенными зданиями: Тут стоит сделать отступление, чтобы объяснить, почему раньше этот объект не попал в поле зрения. Дело в том, что вменяемые старые карты Летичева мне ранее на глаза не попадалось, а та же карта Шуберта (1867-1868) мало того, что выполнена на 70 лет позже карты из РГВИА, так ещё и нормальной детализацией похвастаться не может: Источник Знакомые мне письменные источники также не особо афишировали присутствие в городе каких-то валов, а если какие-то упоминания старого замка и попадались, то связывал их с участком каменного замка/монастыря, а не с каким-то другим. Чтобы было понятно, где ориентировочно стоит искать место старого укрепления, набросал такую вот схемку: Как видим, к сожалению, в нужном месте всё застроено, потому, вероятно, и следы укрепления могли полностью стереться, но может какой-то намёк на их существование всё же получится отыскать? Также было бы интересно узнать, как именно застраивался этот участок, чтобы выяснить, когда/ради чего валы срыли. Поскольку валы существовали как минимум до конца 18 века, есть надежда, что их упоминание попадётся в каких-то источниках, которые также смогут внести ясность в историю с этим загадочным укреплением. Продолжение следует...
  7. 5 points
    На ортофотоплане Bing хорошо различим сохранившийся вал бастиона. Вариант №1 Филиппа - склоняюсь к нему. Укрепления города вероятно были башенно-деревянные, без бастионов и примыкали к замку-цитадели. Старый город был однозначно на левом берегу Марковки, за его южной границей - кладбище, сохранившееся поныне. В случае варианта №2 весь город нужно локализовывать на правом берегу, что противоречит исторической картографии. Насчет расстояни от Днестра - Днестр тогда был более полноводным, место №2 было тогда под водой, а место №1 - как раз на расстоянии 50 м от Днестра. Для более точной локализации предлагаю скинуться на план Косницы 1810 г. из РГВИА, на человек на 3х будет недорого. Еще было бы неплохо получить доступ к советским топосъемкам села. Мой вариант. Прошу прощения, 40 м было в 19 веке уже, а не в 17, но все равно, Днестр сейчас мельче. Кстати, на сайте молдавского геопортала ортофотопланы левобережных приднестровских поселений весьма хорошего разрешения. Рекомендую. Вот Косница.
  8. 5 points
    Концепция продолжает обрастать деталями Как видим, согласно авторской версии изначально замок был небольшим, но в ходе одной из модернизаций его площадь увеличилась, а укрепления от башенно-стеновой концепции перешли к бастионной:
  9. 4 points
    Обговорюється цей об'єкт: Замок в селі Замок Село Замок розташовується в Жовківському районі на відстані 8 км на південний схід від Рави-Руської і 7 км на північний захід від Магерова. Відстань до райцентру по прямій становить 25 км. Розташування села Замок на карті відносно Рави-Руської, Магерова і Жовкви: Вже сама назва села говорить, що тут колись мав би бути замок. Для початку подивимось що про село говорить "Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich" (т. XIV, с. 368-369): Переклад: Поки що жодної згадки про існування замку. В книзі Ореста Мацюка "Замки і фортеці Західної України" дане укріплення теж не згадується. Тому перейдемо до інших джерел. Ось що пише про Замок Володимир Пшик в книзі Укріплені міста, замки, оборонні двори та інкастельовані сакральні споруди Львівщини XIII — XVIII ст. (с.75): А тепер звернемось до "Історії міст і сіл УРСР" (т.14, с.534): З наведених джерел наразі відомо, що замок було зведено у ХVII столітті і він зазнав суттєвих руйнувань у 1648 році. Проте невідомі ані його тип і планування, ані матеріал з якого він був зведений, а також чи були спроби його відбудувати після 1648 року. Хоча Володимир Пшик пише, що місце розташування замку неідентифіковане, проте можна спробувати його відшукати. Для цього скористаємось картою Ф. фон Міга (1779-1782 рр.): Жива карта Перше що кидається в очі є те, що село на карті позначено як Руда (Ruda). Проте жодне з вище наведених джерел про таку назву відомостей не надає, тож достеменно невідомо коли саме село було перейменовано. Можна лише стверджувати, що це відбулось не пізніше 1869 року, бо на австрійській військовій карті 1869-1887 рр. село вже позначено як Замок, а на австрійській військовій карті 1806-1869 рр. як Замок взагалі позначено сусіднє село Думичі, в той час як села Замок і Монастирок позначені спільною назвою Руда Монастирок (Ruda Monasterek). Можливо колись десь в джерелах спливе замок в селі з назвою Руда і його вдасться прив'язати до даного села. Хоча з популярністю назви Руда це буде не так вже і просто. Тепер глянемо як виглядав замок на карті фон Міга. Видно, що він був прямокутним в плані з чотирма баштами (чи бастіонами?) по кутах, а також двома баштами (надбрамні?) у північній і південній куртині. Цікавою за формою є споруда, що розташовується нижче від південно-західного кута замку. Можливо це був якийсь більш пізніший панський маєток, принаймі інших припущень в мене поки що нема. Також на карті 1869-1887 рр. в потрібному місці є позначка Schl. Цікаво, чи це так позначили залишки замку чи може панський палац (якщо такий там був)? А тепер прийшла черга співставити місце розташування замку на карті фон Міга з супутниковими знимками. Для цього позначимо деякі об'єкти на карті фон Міга, а потім покажемо їх на супутникових знимках від Google і Yandex. Міткою "1" позначимо замок, а "2", "3" і "4" - ставки поруч з замком. Карта фон Міга: Карта від Google: Жива карта Карта від Yandex: Жива карта Як бачимо, сьогодні в потрібному місці розташовуються колгоспні будівлі, тому можна припустити, що від замку мало що залишилось. Можливо хіба що частково збереглись вали і рови, але для того щоб їх виявити треба побувати безпосередньо на місці.
  10. 4 points
    Обговорюється цей об'єкт: Шаргородський замок З історії Шаргородського замку У 1583 р. полський канцлер Ян Замойський отримує у власність Карчмаровську волость, яка в той час належала Кам’янецькому єпископу Мартину Бялобржеському. Ця угода була схвалена королем Речі Посполитої. Після одержання відповідних документів та "дідичних" прав на Карчмаровську волость Замойський надзвичайно енергійно взявся за її облаштування. Виконуючи обіцянку польському королю, на місці злиття річок Мурашки та Ковбасної, поруч із старою Княжою Лукою, за два роки Замойський збудував надзвичайно міцний на той час оборонний замок: заснував тут місто на честь родоначальника Замойських Флоріана Шарого. Близько 1585 року виникло поселення-фортеця, яке спочатку мало назву Шароґрудек, а з 1589-го року отримало сучасну назву — Шаргород. Наприкінці XVI ст. на території фортеці було вже чимало будівель, з'явитися мури і рови навколо замку, почали будуватись підземні ходи. При Шаргородському замку був військовий гарнізон, що мав декілька десятків гаківниць, іншу зброю, а також запаси пороху та відповідну амуніцію. Оскільки містечко знаходилось на торговельному шляху з Брацлавщини на Молдову, що мало важливе стратегічне значення, то воно заселялось і розросталось досить швидко. Король Сигазмунд III (1587-1632 рр.), оцінюючи важливість поселення, грамотою від 26 січня 1588 р. обдарував його новим привілеєм: "Закладеному три роки тому містечку Шарогрудек, що у 6 милях від Бару, надаємо Магдебурзьке право, відкидаючи усі польські, руські і волоські права, що йому суперечать, запроваджуємо ринок у суботу, ярмарок на Новий рік, Трійцю і св. Галля. Прагнучи організувати побут міста, котре є фортецею проти неприятелів, розпоряджаємося, щоб купці з Волощини або з Туреччини до різних земель чи воєводств їдучи, завжди сюди приїжджали, протягом двох днів товари на продаж виставляли і лише на третій день у подальшу подорож вирушати. Окрім того, дозволяємо міщанам з волохами, татарам з турками торгівлю проводити, усілякі товари по сушею й водою провозити, а також по усьому краю через Бар розвозити, продавати, міняти, без жодних перешкод і митних сплат, окрім податку на границях Шльонзська Устьового, встановлюємо склад солі, воску, риби, шкір і також інших товарів, де б воші не були набуті і звідкіль не були би завезені. Під час війни або військового стану володар, а в час його відсутності -управитель замку повинен сумлінно стежити за тим, щоб через наплив .людей з-за кордону і їх переходи не виникла якась небезпека для Речі Посполитої. За герб надаємо св. Флоріана, котрий тримає в правій руці щит з трьома списами, а у лівій - посуд з водою, якою пожежу заливає, на згадку того, що це місто колись отримало назву від доблесного Флоріана Шарого (Сірого)". У цей період з дозволу Замойського до ПІаргорода прибуло кільканадцять єврейських родин. Переважно це були купці. У перші роки воші звільнялися від податків. Євреї на свої кошти збудували в 1589 р. оригінальну синагогу в мавританському стилі. Для захисту від турецьких нападів синагога мала бійниці і, по суті, являла собою ще один оборонний об'єкт. У 1595 р. завершилось будівництво всіх укріплень і комунікацій навколо Шаргорода. Містечко стало міцною фортецею. В період 1672-1699 рр. в ньому ведуться укріплювальні роботи. Після воєнних руйнувань він відновлюється в 1715 р. Ремонтні роботи проводяться в 1850 р. Магнатський двір, за традицією названий замком, хоча і не був оточений оборонними стінами, до теперішнього часу зберіг найважливіші елементи архітектурно-планувальної структури. Зі сходу і півдня він огороджений високою підпірною стіною з контрфорсами і кутовою квадратною в плані двоярусною вежею. У західній його частині Знаходиться замкова кам’яниця в оточенні господарських будівель. У пам’ятці простежуються перехідні риси від оборонних замків до феодальних садиб епохи Ренесансу. Загальний вигляд Шаргорода у середині ХІХ ст. Шарогрод у 1905 р. Вид на підпірну стіну, вежу і будинок Замойського та Предтечинську церкву з боку мосту через Ковбасну в 1930 р. Вежа і стіна у 1930 р. Сучасний вигляд: Вежа у 1930 р. Сучасний вигляд: Кам’яниця Замойського — будівля ренесансної архітектури, прямокутна в плані, складена з пісковика, двоповерхова з характерним для архітектури ренесансу аттиком, покрита чотирьохскатним дахом. Несиметрично розташовані вікна обрамлені кам’яними наличниками, по другому поверху проходить напіввал і профільований карниз, що відокремлює аттик від основного об'єму будівлі. На горищному (аттиковому) поверсі збереглися рушничні амбразури. Перекриття склепінчасті, напівциркульні з розпалубками, що сходяться в центрі. У приміщеннях колишніх світлиць — характерні для українських кам’яниць балкові перекриття, дерев’яні, з різьбленням. Первісне внутрішнє планування повністю збереглося. Ренесансна замкова кам’яниця є єдиною відомою пам’яткою такого типу в Україні. Вигляд у 1930 р. Сучасний вигляд: Старовинні господарські будівлі
  11. 4 points
    Мінус один Noname Випадково наткнувшись на cтаттю @HOUSE MD, я захотів виміряти дистанцію подібним способом між відомими нам містами та одним Noname. Спочатку, я вимірюю на екрані за допомогою лінійки довжину 10 миль на табличці. Потім я вимірюю довжину між двома містами , отриману довжину ділю на довжину 10 миль. Результат множу на 10 і получаю відстань у милях, але мені потрібно в кілометрах тому множу на 7.4204.( допустима погрішність на цю епоху - 2 милі, тобто 14.8408 км) Наприклад відстань від Підгайців до Бучача: 10 миль - 3.1см відстань - 1.1 cм 1.1÷3.1 = 0.3548387 0.3548387⋅10 = 3.548387 милі 3,548387 ⋅7,4204 = 26,33 км Відстань від Підгайців до Бучача ~ 29 км, прогрішність на 2,77 км. І по такій схемі я виміряв відстань від Поморян, Підгайців, Бучача та Теребовлі, до нашого Noname. Поморяни - Noname - 2.1 = 50.27 км Підгайці - Noname - 1.5 = 35.91 км Бучач - Noname - 1.6 = 38.30 км Теребовля - Noname - 0.95 = 22.74 км Карта А тепер відстані від того непідписаного поселення до цих міст: І наше поселення Noname називається - Буцнів. А тепер порівняємо відстані з карти 1570 р. та з сучасною картою. Поморяни - Noname - 50.27 км | Поморяни -Буцнів - 49.32 км різниця= -0.73 км Підгайці - Noname - 35.91 км | Підгайці -Буцнів - 39.54 км різниця= 3.63 км Бучач - Noname - 38.30 км | Бучач -Буцнів - 48.25 км різниця= 9.95 км Теребовля - Noname - 22.74 км | Теребовля -Буцнів - 21.77 км різниця= 1.03 км А для тих кому не віриться що це Буцнів, до карти Гродецького був ряд карт на яких Буцнів був зображений, так має здаватися дивним що він потім не появляється а ніж що він появляється на карті 1570 р. 1554 р. 1562 р. 1566 р. За карти, дякую @AnKo
  12. 4 points
    Обсуждается этот объект: замок в с. Крупа Всего в 8 км к юго-востоку от старого центра Луцка находится с. Крупа: Живая карта О существовании в этом селе укрепления я узнал от Тараса Вербы, который помимо наводки на локацию, поделился массой других интересных сведений об этом объекте. Массивный укреплённый участок находится в северной части села и довольно неплохо читается на спутниковых снимках: Викимапия План укрепления (автор: Т. Верба): С севера, со стороны долины реки, рубеж обороны и сейчас выглядит внушительно: Северо-восточный угол укреплений и вид на восточную линию вала и рва: Если вдоль восточной линии укреплений двинутся дальше, в южном направлении, то вскоре чётче вырисуется ров: Посредине восточного вала имеется разрыв, вероятно, оставшийся на месте, где некогда были ворота: А теперь немного текстовых сведений, которые дополняют фото и данные, зафиксированные на плане: Такой вот интересный объект, да ещё и совсем неподалёку от Луцка, да ещё и практически не известный и не изученный. Укрепление не маленькое. Для примера сравните его размер с размерами замка Любарта в Луцке (оба объекта в одном масштабе): Тянет предположить, что замок в Крупе построен в 16 веке, но, возможно, он мог сформироваться и в 1-ой половине 17 века. Облик объекта порождает много вопросов. К примеру, что собой представляли земляные платформы, похожие на миниатюрные бастиончики? Были ли это открытые площадки или же над ними возвышались башни? Загадочной выглядит и гипотетическая цитадель. И почему о таком солидном укреплении сохранилось так мало сведений? Может оно не очень долго функционирывало? Так или иначе, укрепление вовсе не рядовое, а его близость к Луцку и не слабая система укреплений заставляет сделать предположение, что замок мог играть роль и в обороне подступов к главному городу этого края. P.S. А вообще Крупа издавна была важным рубежом обороны, о чём свидетельствует наличие на его околицах села сразу нескольких городищ (кратко о них сообщает Википедия). Не удивлюсь, если и замок построен на участке одного из старых славянских укреплений.
  13. 4 points
    При "редуті" є міні-музей. З речей там немає нічого з самої пам'ятки. Натомість, місцевий художник намалював штурм редута, як він його собі уявляє. Люди в музеї так, схоже, і не зрозуміли, чому я реготав. Невеликий альбом по редуту: https://goo.gl/5s1bFu
  14. 4 points
    Форт Сангалло в г. Неттуно (Forte Sangallo), Италия Это один из ранних, хорошо сохранившихся и наиболее примечательных образцов бастионной фортификации не только в Италии, но и в мире. Источник Форт построен за неполных 3 года, в 1501-1503 гг., по указу Чезаре Борджиа, который укреплял границы Папской области, управляемой на тот момент управлял его отцом, папой Александром VI (Родриго Борджиа). Тот самый Чезаре, который захватил замок Форли, описанный выше, в случае с Неттуно предстаёт перед нами уже в качестве созидателя, а не разрушителя. Форт век назад: Проект укрепления был разработан Джулиано да Сангалло, но строительством руководил его брат Антонио да Сангалло Старший. Собственно, в честь создателей укрепление и нарекли "Фортом Сангалло". Оба упомянутых архитектора были одними из первых, кто переключились с башен на бастионы. В последующие века укрепление лишь в незначительной степени перестраивалось и модернизировалась, благодаря чему до наших дней дожил практически в первоначальном виде один из уникальных форпостов начала 16 века. Это небольшое укрепление, входило в систему береговой обороны, куда также были включены множество отдельных башен, несколько крепостей и фортов, разбросанных по морскому побережью. Форпост Сангалло должен был защитить от набегов пиратов и возможных атак турок город Неттуно. Форт представлял собой квадрат размерами всего ок. 45х45 м., его углы усилены небольшими бастионами, причём уже довольно сложной конструкции - с небольшими орильонами и двумя ярусами казематов на фланках. Высота куртин/бастионов колеблется в пределах 18-25 м., толщина достигает 5 м. С трёх сторон форт окружили широким рвом, с четвёртой его прикрывало море. План форта: Ядром укрепления была массивная прямоугольная в плане башня размером ориентировочно 18х20 м. Это одновременно и башня, и ренессансный дом-дворец. Пока не смог выяснить, была ли она построена до начала 16 века (к примеру, как одна из башен береговой обороны) или же её возвели одновременно с фортом. Источники: 1, 2 Особенно сильно сходство с Тернопольским замком ощущается при взгляде на форт со стороны моря/набережной, когда в кадре оказывается вода. Форт и сам по себе примечателен, но его расположение на побережье усиливает родство с замком в Тернополе, построенном на берегу озера. Источники: 1 (?), 2, 3, 4, 5 Кстати, обратите внимание на интересную деталь - близость к воде дала возможность обустроить со стороны моря небольшие ворота, втиснувшиеся между главной башней и одним из угловых укреплений. Отсюда можно провести параллель с замком в Тернополе, в инвентарях которого упоминается загадочная "Furta cala od stawu" (1672 г.), т.е. воротца/калитка со стороны озера. Мы не знаем, как эта деталь выглядела в случае с Тернопольским замком, но можем посмотреть, как она выглядела у форта в Неттуно (вид снаружи и со стороны внутреннего двора): Источники: 1, 2 Ещё одна загадочная деталь Тернопольского замка - это его ворота. Декоративная версия "египетских" ворот 19 века построена на участке, где ранее находились старые замковые ворота. И вот не совсем понятно, почему участок ворот так сильно смещён в сторону относительно центральной оси фасада дворца? Источники: 1, 2 Так вот форт в Неттуно как раз демонстрирует возможную причину этого смещения. Дело в том, что во 2-ой половине 15 - 1-ой половине 16 вв. был довольно популярен приём, когда ворота смещали к одной из башен/бастиону (как раз в нужную нам сторону). Зачем это делали и в каких укреплениях использовался подобный приём я расскажу как-нибудь в другой раз в отдельной теме, пока же можете оценить, как это было реализовано в случае с Неттуно (1, 2): Источники: 1, 2 Кстати, в Италии 15-16 вв. доступы к подобным мостам нередко прикрывались вспомогательными укреплениями (барбаканами/равелинами) разных форм и размеров, и буду не удивлён, если какое-то передовое укрепление существовало и в случае с Тернопольским замком. Также интересно, что форт в Неттуно хоть и зачисляется иногда в категорию городских цитаделей, но в то же время он был достаточно обособлен и изолирован от городка, окружённого собственной линией обороны. Что-то похожее, вероятно, было и в Тернополе, где замок на первом строительном этапе, вероятно, не очень прочно был связан с системой городских укреплений. Меня особенно интригует то, что Ян Амор Тарновский, создатель Тернопольского замка, вполне мог видеть форт в Неттуно своими глазами. Известно, что он немало путешествовал, а в 1518 г. отправился в Святую Землю, и в рамках этой поездки побывал в Риме, где был принят папой Львом X. И он вряд ли мог не заметить потрясающий Замок св. Ангела, который в конце 15 - начале 16 вв. был сильно перестроен и модернизирован по проекту уже упомянутого Антонио да Сангалло Старшего. И если бы Ян Тарновский заинтересовался бы другими укреплениями этого мастера (что не удивительно, учитывая его любознательность и дальнейшую приверженность идеям ренессансных укреплений), то всего в каких-то 50 км южнее Рима он мог посмотреть на Форт Сангалло. Отсюда уже открывается целое море всевозможных вариантов, начиная с того, что при желании Тарновский мог даже напрямую встретиться с Антонио да Сангалло Старшим и заканчивая тем, что папа Лев X мог поделиться со своим союзником в борьбе против турок кое-какими наработками в области модерновой фортификации. Конечно, скопировать Замок св. Ангела было тяжеловато, но такой вот небольшой форт - вполне под силу. Замчище в Тернополе и форт в Неттуно в одном масштабе: Источники: 1, 2 Если же допустить вероятность, что Тарновский вдохновлялся каким-то подобным укреплением или даже конкретно этим, то можно, глядя на форт, представить, как мог в таком случае выглядеть Тернопольский замок, хотя бы на стадии проекта. В любом случае, тема европейских вояжей Тарновского (и особенно итальянские отрезки маршрутов) заслуживает самого пристального внимания, т.к. она может дать ответ на вопрос, что он мог видеть, и чем вдохновляться. Конечно, сходство сложно назвать стопроцентным, и помимо общих деталей хватает и различий, однако некая сумма общих черт между укреплениями Тернополя и Неттуно показалась мне достаточно весомой, чтобы выкатить вам на оценку этот возможный аналог. Источники: https://en.wikipedia.org/wiki/Forte_Sangallo http://www.comune.nettuno.roma.it/pagina678_forte-sangallo.html http://www.nettunocitta.it/monumenti/forte sangallo/forte sangallo 03.htm https://wsimag.com/it/architettura-e-design/15724-forte-san-gallo-a-nettuno http://www.icastelli.org/evoluzione/fronte_bastionato/protobast/protobast.htm
  15. 4 points
    Подходя к вопросу поиска аналогов с разных сторон, то и дело приходишь к одному и тому же выводу - не исключено, что зарождение облика Тернопольского замка может быть очень плотно связано с Италией. Именно там на рубеже 15-16 вв. произошла революция в фортификации, в ходе которой на смену классическим высоким тонкостенным башням пришли приземистые артиллерийские башни (торрионы или рондели) и, конечно же, ранние бастионы. В 1-ой половине 16 века Италия активно экспортировала в разные страны если не военных инженеров (работавших с новыми формами фортификации), то хотя бы проекты или идеи/концепции новых укреплений. Ян Тарновский, основатель Тернопольского замка, был одним из тех, кто проникся итальянскими реформами и стал одним из первых строить укрепления нового типа на землях Речи Посполитой. Очевидно, ренессансная природа Тернопольского замка была довольно ярко выражена, о чём свидетельствуют запись в дневнике Ульриха фон Вердума (27 ноября 1671 г.), где путешественник отметил, что застройка замка выполнена "итальянским способом". Упомянутая выше вежа в Пётркуве интересна (и у неё тоже прослеживаются итальянские корни), но она представляет собой обособленное укрепление, а интересно было бы найти замок с четырёхугольной главной башней, включённой в линию укреплений. Ещё во время первых знакомств с гипотезой о существовании внутри дворца Тернопольского замка некого донжона я был озадачен, т.к. был уверен, что к середине 16 века главные башни уже не использовались, тем более у новых укреплений. Однако более детальное знакомство с итальянскими образцами быстро дало понять, что главные башни (итальянцы их называют Мастио или Мачио) как бы по инерции строили у модерновых укреплений и в первой половине 16 века. При этом такие башни уже не гнали в высоту, они были очень массивными и не особо сильно возвышались над куртинами, но всё же это были явно выраженные доминанты. Взяв за основу гипотезу о существовании главной башни у Тернопольского замка и вероятность того, что у него была более-менее регулярная форма плана, я профильтровал пласт итальянских укреплений, и хочу показать несколько интересных объектов. Замок-цитадель в г. Форли (Rocca di Ravaldino Forli), Италия. Этот замок привлёк внимание главной башней, возвышающейся над регулярным квадратным в плане ядром замка. В целом замок в Форли имел довольно размашистую систему укреплений, включающую несколько укреплённых дворов и ряд внешних вспомогательных укреплений, но в этой теме остановлю внимание только на его ядре, показанном на фото ниже. Укрепления замка существовали с 13 века, но ядро в его нынешнем виде построили ориентировочно в 1470-х - 1480-х гг., когда замок приспосабливали к войнам с участием артиллерии. Автором проекта реконструкции был Джорджо Фиорентино, знаковый военный инженер того времени, построивший ряд укреплений для рода Сфорца (а в конце 15 века Форли находился под контролем Катерины Сфорца). Мастио, очевидно, остался в наследство от одного из первых строительных этапов. Когда во 2-ой половине 15 века проводилась модернизация замка главная башня пережила тотальное разрушение старых укреплений и была перестроена и включена в проект новой твердыни. Мастио Форли не похожа на главную башню Тернопольского замка, но тут важна не сама башня, а её расположение в структуре других укреплений. В декабре 1499 г. замок в Форли был осаждён войсками Чезаре Борджиа (сын папы Александра VI), и был захвачен 12 января 1500 г. После захвата укрепление быстро потеряло своё значение, в дальнейшем серьёзно не перестраивалось, но и не сильно разрушалось, потому это очень примечательный образец фортификации, в основном сформировавшийся в конце 15 века. Может показаться странным, что я сравниваю замок конца 15 века с более современным укреплением 1540-х гг., однако ближе к концу 15 в. в Италии приобрели особую популярность симметричный "артиллерийские" замки, и этот тренд сохранял популярность и в 16 веке, только чем ближе к середине 16 века, тем чаще на месте круглых в плане ронделей стоили бастионы и от мастио, конечно же, в итоге отказались. Потому в Форли не то чтобы прямой аналог, а скорее аналог той идеи планировки, которая могла лежать в основе замка в Тернополе. Замчище в Тернополе и Замок в Форли в одном масштабе: Источники: 1, 2 Замок до и после реставрации: Один из классических видов на замок, над которым доминирует массивная главная башня: Источник Вид на мастио со стен и с внутреннего двора замка: Источники: 1, 2, 3 ... и снаружи: Источник Мастио в разрезе (на схеме не показан подвальный ярус): Источник Взгляд с высоты от Bing: 3D-вариант от Google Map: Источники: https://it.wikipedia.org/wiki/Rocca_di_Ravaldino http://www.comune.forli.fc.it/storiaeconomicaforli/cdstoria/matteucci/r_forli.htm
  16. 4 points
    Нарешті !!! Джерело
  17. 4 points
    Хочу поділитись ще однією версією. В пошуках інформації прошу відштовхуватись від самої назви Labentowela. В Вікі про с. Жуків Бережанськй р-н. є наступне - "Перша писемна згадка — 1420. Тоді Жуків от­римав маґдебурзьке право, власником населеного пункту був Я. Лабонта з Жукова." - називати містечка по назві власника є звичним того часу, з чого можна зробити висновок що Labentowela - це с. Жуків, або інше містечко власником якого був Я. Лабонта. Якби знайти ще відомості про нього можливо можна підтвердити чи спростувати дану інформацію...
  18. 4 points
    Можливо, це буде трішки не по темі, але тут є частка цікавинки. Так як я по професії художник і в першу чергу розглядаю плани з художнього боку, мені захотілось створити подібний план із застосуванням методів складання аналогічним плану К.Томашевича без застосування сучасних фото відео і інтернет технологій. Відмінність була тільки в тому, що замість гравюри було виконано графічний малюнок (туш, перо), розміром 60х80. Дізнавшись, що К.Томашевич зобразив місто майже по пам"яті, я так само робив численні замальовки споруд, вивчав карти вулиць і, коли назбиралось достатньо матеріалу, приступив до роботи. Результати вийшли цікавими. Намагався бути точним аж до типів ліхтарів на вулицях, але, як виявилось, без спрощень я обійтися все ж таки не зміг. У пам"яті тримались тільки значимі споруди сакрального і оборонного характеру. Проблема виникла у цивільній архітектурі. Якщо навчальні заклади, магістрати та ін. ще можна зобразити достовірно - то у звичайних будинках запам"ятались тільки яскраво виражені. Інші ж довелось підігнавати під шаблони, так як майже неможливо обійти абсолютно всі будинки, замалювати їх і потім в цьому не заплутатись. Тим більше, що багато людей або неохоче, або взагалі не підпускають до своєї власності навіть художників. І от таким вийшов результат року праці станом на 2007 рік.
  19. 4 points
    Оскільки модель ми робили разом із Vartom, то можу відповісти на поставлені запитання. 1. Модель чорнова. Уточнення мають бути внесені після отримання результатів експедиції. І випереджаючи події скажу, що вона на 40 відсотків зазнає змін, оскільки з’ясувалися нові деталі. 2. Бійниця, як і сандрики справа від арки воріт обміряні, мають бути зроблені масштабовані креслення. На моделі дотримано розмірів заданих на кресленні фасаду УЗПР, а вони виявилися дещо хибними. Будемо вносити корективи. 3. Двохярусну систему оборони мав тільки один 2-й бастіон. На його ескарпах знайдено сліди пілонів-контрфорсів, що утримували дерев’яну галерею. Решту три бастіони мали тільки верхній бій з галереєю. Сліди бланків залишилися на іконографічних світлинах і малюнках кінця 19 ст. (правда тільки західного фасаду). Але оскільки замок без бійниць не міг використовуватися за призначенням, то припускаємо, що мав галереї з бланками. 4. Великої кількості бійниць справді не було. Єдиним джерелом, що може пролити світло на цю проблему – малюнки та світлини замку, які обіцяють привезти поляки. Із привезених кількох світлин можна робити висновок, що дійсно бланків було набагато менше. 5. Закритих казематів у Чернелицькому замку виявлено на даний час три – під частиною вежі і два під прибрамним корпусом. У всіх побували – мають по одній бійниці, парусні склепіння. Під вежею поки що мені не зрозуміло – бійниця чи вікно. 6. Яким був рельєф внутрішнього двору замку спрогнозувати важко. Бугрів як на сучасному рельєфі однозначно не було. Найвірогідніше, що майданчик був піднятий на кілька метрів над поземом, але рівний. Перший і четвертий бастіони по висоті були на дві третини засипані землею, другий і третій наполовину. 7. Чи існувала будівля з північної сторони (прибрамний корпус)? Питання спірне. Думки членів експедиції розійшлися. Дірки від опорних балок, отвір каміну, дверний отвір – говорять за те, що він був. Однак відсутність бічних зв’язок стін говорять про протилежне. Вердикт такий: якщо корпус і був – то дерев’яний. Остаточно питання могли б розв’язати археологічні розкопки. 8. Г-подібний палац подано за одним із обмірних креслень 1953 р. Тоді ще стіни палацу тільки розбиралися, тому до них більше довіри, ніж до креслень 1993 р., коли палацу вже не було в помині. 9. Перспективи для реалізації проведення першочергових протиаварійних робіт, або ж консервації чи навіть реконструкції є, правда вони впираються в невеличку таку проблемочку – відсутність коштів. 10. На місці "рельєфність" двору майже не відчувається, однак топозйомка була проведена фахово у 1993 р. і довіряти їй нема змісту. Коли прискіпливо придивлятися до кожного укріплення то дійсно відчувається перепад висотних рівнів. 11. Віднайдено місце криниці на замковому подвір’ї. За свідченням старожилів діаметр мала 2 м, глибину 20-25 м. 12. Мансардні «шляпи» на прибрамних корпусах дійсно дивляться дещо неприйнятними. Але їх спроектовано за існуючими в південному фасаді брами балочними отворами, тож тут палка в двох кінцях.
  20. 3 points
    Палац XVI ст., або "палац Сенявських - Чарторийських" (таке визначення закріпилося на загал) - це частина комплексу Меджибізької фортеці, до якого входить кілька елементів. Традиційно та досить умовно за його складовими частинами закрипилися назви "Головний корпус", "Флігель", "Кругла вежа", "Бастіон" (однозначне визначення назв об'єктів це окрема тема). Зараз - мова саме про "головний корпус" - саме той, що реставрується. Періодизація окремих складових частин палацу становить проблему внаслідок численних перебудов, останньою з яких була перебудова 1818-19 рр., ініційована Адамом Єжи Чарторийським. Для ознайомлення з історіографією питання та сучасним (на 2018 рік) станом поглядів на еволюцію палацу адресуємо до збірника статей Палац Сенявських - Чарторийських в Меджибожі. Історико-архітектурні дослідження та реставрація. 2018 рік . Це видання не дає остаточних поглядів, а пропонує матеріал для ознайомлення та дискусії. В процесі підготовки перебуває продовження видання, з матеріалами досліджень станом на початок 2019 року. Один з аспектів, який не ввійшов у збірник 2018 року про палац Сенявських - Чарторийських - це гіпотеза про наявність станом на XVI або XVII століття двоповерхової аркадної галереї вздовж фасаду палацу. Кілька об'єктних підтверджень цієї гіпотези подано в статті До реконструкції палацу Сенявських XVI століття. Фасадна галерея . Місця, де розташовано залишки зрізаних вапнякових опор для склепінь галереї Вірогідний аналог вигляду палацового корпусу - Стара ратуша в Простейові, Чехія У наявних матеріалах досліджень Є. Лопушинської (велися на кінець 1980-х - початок 1990-х рр.) про галерею нема жодного натяку. Вона досить суттєво змінює вигляд палацового корпусу станом на відповідний період. Коли ця галерея зникає - запитання залишається відкритим. В чому, однак, нема сумніву ні в кого - це що палац в його наявному вигляді сформовано шляхом добудови та перебудови більш ранніх споруд, можливо, ще литовського періоду. Лише не раніше другої половини XVI ст. він набуває більш-менш знайомого нам вигляду. Не дуже певними виглядають гіпотези про те, що палац набуває сучасного вигляду саме в часи Миколая Сенявського, як і те, що саме в той час до сучасного вигляду розбудовується весь замок, хоча саме так подається еволюція палацу і замку починаючи з Вікіпедії )). Не відповідає дійсності й "вікіпедійний факт", що Меджибіж із замком потрапляє у приватну власність з 1540 р., починаючи з того самого Миколая Сенявського, і саме відтоді розбудовується. Адже Миколай Сенявський став повним власником Меджибожа десь в період 1540-1546 рр., частинами викупивши його у братів Зборовських. Зборовські володіли Меджибожем з 1535 р., отримавши його від Яна Сененського, кам'янецького каштеляна, який володів ним з 1522 р. Сененським Меджибіж, очевидно, належить з більш ранніх часів. Так, Анна з Сененських близько 1495 року, виходячи заміж, принесла у посаг чоловікові Фридерику Гербурту Меджибіж та Олесько, і Гербурт володів ними до загибелі у 1519 році. Ескіз цієї історії див тут. Ці періоди потребують уточнення, але імовірно, що ще до Сенявських, зокрема за володіння Фридериком Гербуртом, Меджибіж, його замок та палац мали період сприятливий для облаштування. Відтак, треба над цим добре подумати... )
  21. 3 points
    Рік видання: 2018 Автор: Євген Осадчий, Олексій Коротя Видавництво: Майдан, Харків Мова: українська Формат: 70х100/16 (15,6 х 22 х 1,3 см) Обкладинка: м'яка Папір: офсетний Кількість сторінок: 248 Ілюстрації: чорно-білі плани, фото, схеми Наклад: 300 прим. ISBN: 978-966-372-734-9 Аннотація: Автори: Приклади сторінок: Передмова: Вступ: Сторінки: Розташування майданів на території Сумської області: Зміст:
  22. 3 points
    Щодо конфігурації укріплень з напільної сторони, то кожен відмічає їх в різних місцях. Так, Руслан Підставка та Петро Дем'янчук вважають що ареалом замку є ця територія: А пан @Filin відмітив в вищезгаданому звіті livejournal, орієнтовну локацію напівбастіонів зеленим: Як бачимо в пана Філіпа вона є приземлініша та, на мою думку, все одно не вірна. Тому що як ми можемо бачити на карті Фон Міга, укріплення не було прямокутної форми: Доречі, на цій мапі видно що з напільної сторони замок був дуже схожим на Горнверк. Так от після багатьох роздумів та порівнянь я дійшов до висновку що замкові укріплення розташовувалися орієнтовно так: Цікаво й те що та велика споруда на замковому подвір'ї з карти Фон Міга виявилася тією будівлею яку називають "Домом Б. Хмельницького": Як я це дізнався? Дуже просто, я скористався функцією на Mapire "виміряти відстань". Погрішність невелика і ближчих будівель немає тому й висновок ще це є одна і та сама споруда. Але на цьому всі цікавинки не закінчуються. Нам відомо що в'їзд був на замкове подвір'я був з півдня, але на карті модна помітити що з заходу через рів перекинутий міст (?) тобто з тієї сторони також був в'їзд, але він не підходить до концепції сучасного замку тому я вважаю що це збереглось ще від первісного дерев'яно-земляного замку а на місці будівлі поблизу могла бути в'їзна брама. З чим згідні? А з чим ні?
  23. 3 points
    Запропоную частину експлікації до мапи Кам'янця Подільського 1633р, котра представлена на самому початку теми. Експлікація написана латиною. Отже: A. Civitas Kamieniec Podolia in rupibus, situ fortissima. B. Arx C. Nova munitio. D. Castra Nostrorum. E. Munimentum, circa quov in templo, reservati pulveres. F.G. Munimenta nostra. H. Quartum. M. aciem tegens formatam, defendensque nostram. I. Quintum et ultimum, ex emenentia montis, hostium campo undique damnum inferens.. K. Agmen militum Principis Wiszniowiecki. L. Campi Ducis.
  24. 3 points
    "Труды 11 археологического съезда в Киеве" (1899):
  25. 3 points
    Обсуждаются эти объекты: замок №1 и замок №2 в селе Мощаница. с. Мощаница (укр. Мощаниця, пол. Moszczanica) находится в 36 км к юго-востоку от Ровно, в 12 км к северо-востоку от районного центра Острога: Живая карта О существовании укреплений в этом селе узнал от Тараса Вербы, который навёл меня на не попадавшийся мне ранее на глаза бастионный замок, расположенный на восточной окраине села, но ближе присмотревшись к участку, с удивлением для себя выяснил, что в селе сохранились остатки сразу двух укреплений, которые пока будем условно именовать "замками", хотя вопрос типологии этих объектов нужно уточнить. Мощаница лежала на пути от Острога к Гоще, а та в свою очередь лежала на линии Ровно - Корец - Новоград-Волынский. Таким образом, несколько веков назад это было далеко не тупиковое село. Возможно, первое укрепление здесь могло быть построено не столько для защиты села, сколько для контроля путей в районе Острога и для защиты дальних подступов к одному из центров владений Острожских. Вот так два укрепления, о которых речь пойдёт ниже, расположены относительно села: Викимапия Укрепление №1, крупный план: Укрепление №2, крупный план: На старых картах эти укрепления (особенно №2) фиксировали довольно часто. На карте Шуберта (1867-1875) видим четырёхугольник замка №2, а рядом подпись "Гос. д.", т.е. господский дом (подпись, вероятно, относится не у укреплению, а к расположенному неподалёку дворцу): На Карте РККА 1889-1890, 1907 г. укрепление №1 читается благодаря характерному пятиугольному контуру дорог, а укрепление №2 и вовсе прямо обозначено: Ещё одна карта 1889-1890, 1922 г. с очертаниями укрепления №1 и чётким обозначением укрепления №2: На Польской тактической карте 1920-х гг. чётко отмечено только укрепление №2: На прекрасной Польской карте 1938-1939 гг. (сделана на основе топографии 1889 и 1907 гг.) не только показаны оба укрепления, но также чётко выделены контуры их укреплени + оба объекта подписаны как "Старый шанец". Внутри укрепления №2 какой-то объект дополнительно подписан как "Strazn." ("Стражница" - это, вероятно, польская приграничная застава, которая ещё будет упомянута ниже): Масса факторов приводит к тому, что сведения об этих объектах выглядят крайне путано. Во-первых, объектов в селе два, и по-отдельности их истории не описывают, все данные сливают в один котёл, потому иной раз тяжело сходу понять, о каком из укреплений идёт речь. Укрепления в одних источниках называют городищами, в других замками, в третьих просто валами (то казацкими, то шведскими), что также может вводить в заблуждение тех, кто пытается определить типологию объекта и его ориентировочную датировку. Помимо этих укреплений в источниках также проскакивает упоминание некой иезуитской виллы, был в селе и дворец, и как эти объекты связаны с укреплениями (или вовсе не связаны) также предстоит выяснить. Исходя из материалов, опубликованных ниже, вырисовывается картина, согласно которой оба укрепления были построены в 17 веке, когда селом владели иезуиты, при этом нет чётких ссылок на источники, потому непонятно, то ли есть конкретные сведения, позволяющие связать появление замков с иезуитами, то ли это гипотезы, поданные в статьях как факты. Мне, к примеру, кажется очень необычной версия о постройке иезуитами в селе сразу двух весьма мощных укреплений. Возможно ли, чтобы, к примеру, пятиугольный замок появился здесь ещё до иезуитов, к примеру, при Острожских, которым село принадлежало до 1622 г. (кстати, в с. Крупа есть ещё один пятиугольный замок, также имеющий отношение к Острожским)? Над этим и другими вопросами ещё будем размышлять. Ниже парочка довольно содержательных статей, где было найдено множество интересных сведений об укреплениях Мощаницы. Статья от 11 апреля 2014: Статья от 6 ноября 2015: Замок №1 (он, вероятно, старее замка №2): Замок №2: Отдельно обращу ваше внимание, что в случае с замком №2 Богдан Прищепа показал также профиль укрепления: Замок №1 на снимках Google Earth разных лет (обратите внимание, что в реальности форма бастиончиков полигональная, а не полукруглая, как на плане Б. Прищепы) Замок №2 на снимках Google Earth: Чтобы лучше был понятен масштаб укреплений приведу сравнение замков в Збараже и в Жолкве с замком №2 в Мощанице в одном масштабе: Как видим замок №2 в Мощанице совсем не маленький и по своим габаритам превосходит некоторых своих известных собратьев. А замок №1 в Мощанице ещё больше. Таким образом, в Мощанице сохранилась парочка совсем не рядовых, солидных и очень интересных объектов. Каждый из них сам по себе весьма интересен, и далеко не каждое село может похвастаться аналогичными укреплениями, а чтобы сразу двумя - это и вовсе редкий случай, тем более, что один из этих замков вполне сносно сохранился.
  26. 3 points
    Фото-разведка на местности Городище только номинально является памятником, и нет никакой дорожки или тропинки, которая бы вела к нему (об указателе и мечтать не приходится). А между тем со стороны близлежащих дорог объект не очень хорошо различим, поскольку он сам по себе приземистый, да ещё и всё вокруг засаживаю всякой зеленью, которая поднявшись, хорошо маскирует объект. Вот как-то так локация выглядит с дороги - до городища ок. 170 м и вдалеке еле-еле угадывается терраса многострадального укрепления: По мере приближения, терраса обретает очертания. Она поднимается всего на 1-1,5 м. над полем: Площадка в общих чертах ровная. В правой части панорамы можно различить столбик советского охранного знака: Охранный знак установлен у края западного сектора террасы. На столбе универсальная табличка со скупой подписью "Городище", без датировок и уточнений: Поскольку основной целью посещения городища была его съёмка с высоты, то взмываем вверх, и видим следующую картину: Где-нибудь в параллельной вселенной вокруг такого объекта в радиусе 100 м запретили бы распашку, обустроили бы буферную зону, заменили бы старую советскую охранную табличку на более актуальную, сделали бы дорожку, поставили бы указатель или информационный стенд, который бы объяснял, в чём ценность памятника, наконец-то провели бы нормальные раскопки и т.д. Ну а у нас, в нашей вселенной и в нашей стране это просто забытый и неисследованный остров на околице села, мешающий пахарям, которые подобно морскому прибою, медленно, но неуклонно подтачивают старый приграничный форпост.
  27. 3 points
    Згадок в AGZ про замок в Романові не два, а набагато більше. У переважній більшості - під терміном fortalitia. Для прикладу у прикріпленому фрагменті з тому 17. Як я зрозумів, можливо хтось виправить мене, у тексті йдеться про те, що Андрій Романівський на дорозі напав на Мілохну, багату дружину Мація Голдача, обдер з неї золоті та срібні прикраси, перли та дорогий одяг загальною вартістю 1000 гривень, а саму забрав до замку в Романові" І ще, чи не про ворота замку говориться у 1451 році, не відмітив з якого тому AGZ, але тут не термін "fortalicium", а "castro": "ant portam … sub alto castro inter domos dominorum de Romanow" ?
  28. 3 points
    Взгляд с земли и с высоты: Единственный более-менее удобный подход к городищу расположен с северной стороны, в районе места, где некогда находились ворота укрепления: Городище довольно крупное - диаметр его площадки ок. 95 метров, и это без учёта ширины рва. И, тем не менее, если не знать, что там есть городище, то легко можно проехать/пройти мимо, поскольку с земли участок выглядит не очень презентабельно. Холмик, поросший кустами и молодыми деревьями, это участок, где некогда была братская могила: По фото этого не видно, но на самом деле внешний склон террасы довольно крутой, эскарпированный. Высота вала колеблется от 2 до 3 м. Как мы знаем из отчёта М. Кучеры, некогда поверх площадки существовал ещё и вал, а у подножия был ров. Вал, при ширине в 15-18 м., должен был быть весьма массивным, а ров - глубоким, раз он смог вместить в себя объём этого вала, который был сброшен каким-нибудь бульдозером к подножию. По фото это не видно, но эскарпированный склон достаточно крутой, потому подняться на площадку и в наши дни не так уж и просто. Поскольку городище вплотную облеплено огородами, и не очень хотелось всполошить целый микро-район прогулками по кругу, взбираемся на площадку. Мозг пытается осознать парадокс - вроде это городище является национальным достоянием, вроде принадлежит всем, и мне в том числе, но при этом, что всё вокруг, что площадка уже разделено и поделено, и куда не ступи, ты уже на чужой территории, будто в чужой огород залез. Здесь кажется фантастикой такая обыденная для европейских стран практика не только охранять сам объект, но и создавать вокруг него буферную зону, способствующую как охране объекта, так и его осмотру гостями. Находим на островке, в зарослях, старую охранную табличку, установленную на уровне земли: Зная, что такие объекты лучше всего раскрываются с высоты, взмываем вверх, и получаем много сведений о расположении объекта на местности, о степени сохранности памятника на разных участках, видим, как пострадало городище с западной стороны, где частично терраса и вал были срезаны, частично наоборот - выворочены наружу, различаем еле заметные впадины на месте рва, видим, как плотно огороды взяли городище в осаду: Такой интересный и практически неизученный объект и такая бесславная участь - пребывать в забвении и умирать под ударами инструментов огородников.
  29. 3 points
    @delimiter, ваша привязка выглядит интересно, логично и даже немного знакомо, поскольку, к примеру, по похожему сценарию была устроена планировка г. Городок (Львовская обл.), где вот приблизительно также Старый город и замок соседствовали на двух рядом расположенных островках. Хороший спутниковый снимок также предоставляют карты Bing: Викимапия "Будинок культури" на Викимапии отмечен на нужном островке, так что пока всё сходится: Также немного пополню список источников: 1. Дневник Эриха Лясоты, который в 1594 г. дважды побывал близ Пикова, выше уже упоминался. Здесь дневник в полном виде, и перевод там, как по мне, чуть более удачный. 2. В издании Топографічний опис Подільської губернії 1799 р. Вінницький, Ямпільський, Брацлавський повіти (2017) находим описание объекта, который тянет связать с замком: Там же опубликована карта 1825 года, фрагмент которой стоит здесь привести, поскольку там уж очень интересно показана "островная" планировка Пикова и хорошо выделен маленький остров гипотетического замчища: 3. Справка из книжки Яна Лешека Адамчика "Fortyfikacje stałe na polskim przedmurzu od połowy XV do końca XVII wieku" (2004): Перевод: В списке источников дневник Лясоты, два тома труда "Źródła dziejowe", "Starożytna Polska pod względem historycznym, geograficznym i statystycznym..." и "Słownik geograficzny Królestwa Polskiego ...". 4. В монографии Олега Мальченко "Укріплені поселення Брацлавського, Київського і Подільських воєводств" (2001) также есть справка по Пикову, где встретились интересные сведения и наводки на новые источники, среди которых наибольший интерес вызывает инвентарь имений Острожских 1617 г.:
  30. 3 points
    Підземелля старої школи у Пикові (навіщо школі такі великі підвали? можливо має відношення до замку?): Джерело
  31. 3 points
    Обговорюється цей об'єкт: редут біля с. Плесецьке Редут (подібний до тих, які збереглися біля с. Велика Снітинка) на карті: ВікіМапія Доки немає листя й трави вирішив зробити панорами редута, що біля селища Плесецьке:
  32. 3 points
    Окрім замку і буртів в Озаринцях з фортифікаційної точки зору може бути цікавою також синагога. (тут і далі фото Подільські мандри) Синагога знаходиться на окраїні центра містечка: Синагога на плані 1945р (взято з myshtetl.org): Синагога за різними недокументальними даними побудована в XVI, XVIII чи XIX ст. (найчастіше зустрічається XVIII ст.). У 1926 у Озаринцях був Данило Щербаківський і докладно описав синагогу (в основному інтер'єри). З його щоденника за 27 липня: Впринципі, це цілком міг бути рік ремонту/нанесення розписів. Фото 1928 року: Джерело Чому є підстави вважати, що синагога мала в т.ч. оборонні функції? Варто поглянути на її південний фасад: На ньому видно щось схоже на бійниці. Вони ж зблизька: Та зсередини: Додає цікавості також напрямок в який направлені ці "бійниці". Синагога знаходиться на схилі і вони направлені якраз на долину. Для кращого розуміння тут є 360 панорама. Ось як це виглядає на загальному знімку, разом з замком (позначив також напрямок бійниць): Також про бійниці згадує Борис Хандрос (1923-2006) — уродженець Озаринців єврейського походження, у своїй статті: Отже, належність даного об'єкту до оборонних споруд під питанням, але він однозначно вартий уваги.
  33. 3 points
    Обговорюється цей об'єкт: Замок в с. Нагачів Нагачів - село Яворівського району Львівської області, знаходиться за 12 км. на північний-захід від районного центру Яворова. Першою згадкою, яка трапила мені в руки про замок в цьому населеному пункті була невелика замітка в щоденниках Ульріха фон Вердума, який подорожував і описував наші землі в 1670-х роках. Виглядає вона так: Ідентифікувати місце про яке говорив Вердум було не проблемно. На карті фон Міга чітко бачимо чотирикутне земляне укріплення в центрі села з кількома невеличкими мурованими спорудами. На пізніших картах видно деякі зміни, але загальна форма укріплення залишається все тією ж. Ця ж форма, дає хорошу можливість визначити сьогоднішнє місце розташування об'єкту. Як бачимо на супутникових знімках, ділянка, на щастя, не була забудована тому є доволі впізнаваною. Окрім візуальних джерел, інформацію про укріплення мені вдалося віднайти в письмових джерелах. В державному архіві Перемишля натрапив на документ, датований 1730 роком, про те що Урсула Пжебендовська надає поповим синам Антонові і Теодорові чверть поля в довічне користування. Коротко згадується тут і замок: Інформації небагато, але документ дає зрозуміти що замок в 1730-му році стояв і успішно функціонував. Далі варто відзначити Rolnik, 1867-1937. На сторінках 87-88 досить немаленька стаття про Нагачів, але більш зосереджена на власниках - родині Юнгів з Шотландії і ї історії та інших питаннях. Стосовно укріплень я би виділив один абзац: Також в виданні фігурує декілька знімків. Цікавість в мене викликали два: На першому бачимо житловий будинок, на другому якесь цікаве приміщення з не менш цікавим підписом - "так звана башта". Ну, і декілька сучасних джерел. Вікіпедія: Історія міст і сіл СРСР: В. Пшик Укріплені міста, замки, оборонні двори та інкастельовані сакральні споруди Львівщини XIII-XVIII ст. Також, в спробах побачити місцевість в сьогоднішньому стані, натрапив на фото споруд, які фігурували вище. В додачу до них є ще одне, яке слабо передає візуальну інформацію, але підпис свідчить, що йдеться про збережені вали - "Nahaczów (ukr. Нагачів). Pień jesiona wyniosłego na kornie wałów zachowanych fortyfikacji ziemnych" Ну ось так-от ввідна інформація.
  34. 3 points
    Женя Совинский поделился фотографиями замчища, сделанными в 2008 г. Северо-восточный бастион и примыкающий к нему отрезок вала: Юго-восточный бастион и южный ров (т.е. часть южных укреплений всё же уцелела): Южный ров также цел: Но часть южного вала, ближе к юго-западному углу замчища, срезана (это уже вид со стороны площадки стадиона): Стадион с валами на заднем плане: А это проезд в восточном валу. Как видим, проезд с двух сторон по бокам укреплён фрагментами каменной кладки, вероятно, оставшейся от разрушенных ворот, упомянутых Р. Афтанази:
  35. 3 points
    Ага, это надо спасибо сказать сайту photobucket.com. Он сделал большую гадость - решил заняться шантажом, а именно - заблокировал альбомы всех своих клиентов, и теперь все внешние ссылки выглядят вот так. За разблокировку просит теперь постоянно оплаты - пока платишь, фотки показываются. Естественно работать с таким ресурсом нет никакого желания, потому потихоньку фотки оттуда переливаю на форум, однако процесс не быстры, поскольку за несколько лет я их туда залил около 1500, да ещё и разбросаны они по всему форуму. Радует, что фото не удалены, они просто блокируются, а это значит, что постепенно проблема будет решена )
  36. 3 points
    Tadeusz Stefan Jaroszewski "O siedzibach neogotyckich w Polsce" Особливо сподобалось те, що в книзі фігурує фото раніше мною ніде не виявлене. Не дивлячись, що фото підписане, як замок перед 1939 роком, можна сміло стверджувати, що фото зроблено ще до Першої світової, оскільки скульптури ще стоять на своїх місцях. Тепер можна дати відповідь на запитання, яке мене давно мучило - Яка зі скульптур була удостоєна честі стояти в самому центрі? В центрі дитинця розміщений був Іван Данилович) Залишилося ще встановити точне місцезнаходження трьох скульптур, і, було б непогано віднайти оригінал цього фото. Враховуючи, що ця книга видана в 1981 році, можна сподіватись, що фото дожило до наших часів Трохи весело читати критику неоготичної архітектури замку) Вище бачили, що Юліану Захаревичу палац не особливо сподобався, але його враження вийшли в доволі стриманих фразах, а тут автор просто не втримався: Дякую за скани Grzegorz Cielecki
  37. 3 points
    Історію Замку, звичайно, треба розглядати паралельно з історією самого Магерова, оскільки власники, і одного, і другого об'єктів були ті ж самі... Декілька раз я пробував підходити до витоків історії цих населених пунктів. Все якось не клеїлось, і ось чому: Про заснування Магерова в словнику географічному королівства Польського написано так: Майже всі решта джерел перемавпували цю інформацію, не надто в ній розбираючись. Все би нічого, звучить правдоподібно, поки не починаєш співставляти з рештою відомої інформації, в т.ч з тим, що написано в Афтаназі: В сумі виходить така історія: "Ян Магера в 1591 році заснував Магерів, одразу в 1595 році місто отримує магдебурзьке право. Після його смерті, місто в спадок отримує його дочка - Барбара. Вона віддає маєтки, як посаг, своєму чоловікові Миколі Белжецькому, який (увага!) помер в 1577 році. Тобто, за 14 років до заснування Магерова. А в 1595 році Белжецькі вже збудували тут костел"....Сюр якийсь. Довелося копатися в генеалогії цієї сімейки. В сумі вийшла отака схема( * - так позначені приблизі роки, ? - так позначені взагалі невідомі дати): Ян Магера. Років життя цього персонажа так і не вдалося мені знайти. Проте судячи з того, що батько його народився близько 1440 року, а найстарша дочка Барбара близько 1480 - можна його народження приписати десь до 1460 років. Отже засновував Магерів він не в 1590-х, а в 1490-х. І навряд, чи він міг бути дворянином Сигізмунда ІІІ Тож, географічний словник є прекрасним джерелом, але і там є ляпи....А в згаданих 1591 і 1595 роках Магерів отримує від Сигізмунда ІІІ статус міста і згадане магдебурзьке право. Про це повідомляє Історія міст і сіл СРСР [UPD. 02/11/2017 - Схоже, не один я копався в історії початків Магерова. Ость таку інформацію знайшов на одному польському сайті: Дана інформація трохи ставить під сумнів заснування Магерова самим Яном Магерою, але по хронології гарно вписується в подану мною схему. Саме Ян Белжецький був власником цих земель в 1591 р., схоже, саме завдяки йому Магерів отримує статус міста і так, він міг бути дворянином Сигізмунда ІІІ, але аж ніяк не Ян Магера] Жителі Магерова можуть відкорковувати шампанське. Їхнє містечко щойно стало на 100 років старіше Загалом Ян Магера був непоганим діячем, але з синами йому не пощастило. Мав аж чотири дочки: Барбару, Анну, Софію і Катерину. Дати його смерті, мені так і не вдалося знайти, але це, ймовірно, +- 1530 роки. Отже, якщо притримуватись думки, що Замок збудував саме, Ян Магера, тоді маємо дату відліку - перша третина 16 ст. Далі Магерівські маєтки відійшли старшій дочці - Барбарі, яка, як згадував вище, одружилась з Миколою Белжецьким. В їх руках вони перебували до 1577 року(якщо спиратися на дату, подану Афтаназі). Потім переходять до їх сина - Яна, і від того також до Яна(молодшого). Останній, щоправда, помер у віці 18 років, але встиг до того часу одружитися і побачити єдину дочку - Софію Белжецьку, яка успадкувала ці маєтки, і потім одружилась з Станіславом Глоговським. Ось така-от "Санта-Барбара" була до середини 17 ст. Пізніше, при наявності часу і наснаги, вибудую схему переходу маєтків у наступні покоління. [UPD 12/12/2017. Виявилось, що одна свідомо упущена мною деталь тепер стала актуальною. Дерево я почав малювати від Андрія Магери, вважаючи, що цього достатньо. Але тепер актуально показати його батька. Це був ще один Ян Магера, народжений близько 1400-10 рр., белзький каштелян. Саме він отримує в 1462 р. с Руда, про що йдеться в коронних метриках в одному з постів нижче]
  38. 3 points
    Окрім цього, здійснював пошуки матеріалів, які опублікував Афтаназі. Фото в його праці, звичайно, хороші, але хотілося в оригінальній якості. Вдалося їх віднайти в польському Інституті мистецтв (Instytut Sztuki Polskiej Akademii Nauk). Загалом, в їхньому розпорядженні майже 450 000 фото, в т.ч. і наших земель. Ці фото вже засвічувались вище, але що не кажи, краща якість дає можливість розгледіти ряд деталей. Серед іншого прийшли до мене звідти також і нові фото інтер'єрів: Ну і найбільш інтригуюче фото: Якість на порядок краща, ніж мав до того. Також можна розгледіти багато нових деталей, але...При великому збільшенні видно, що це передрук. Тож питання "де оригінал?" і "чи є інші фото з цієї серії" досі залишається поки відкритим.
  39. 3 points
    Справа 490 - "Те ж маєтків графа Стадницького Олександра у Магерівському ключі" 1836–1842 р.
  40. 3 points
    Як бачимо з описів, замок в кінці 18 ст. трохи відрізнявся від того, яким ми бачимо його на збережених фото. На фото зображений він вже після перебудови в неоготичному стилі, що відбулася, очевидно, десь між 1890 і 1895 роками. І перебудова, судячи з кількості неоготичних елементів, була, м'яко кажучи, досить масштабною. Чи не єдиним візуальним джерелом (з поки відомих мені), з яким можна співставляти дані тексти, є ось ця карта, створена в першій половині 19 ст.:
  41. 3 points
    Справа 488 - "Інвентарні описи маєтків шляхтичів Глоговських у сс. Лавриків, Погарисько, Окопи, Замок, Біла Жовківського циркулу зі списками підданих та переліками повинностей" 1792–1795 р.
  42. 3 points
    В своїх текстах Афтаназі згадує про скульптури з Жовківського замку, які були викуплені і встановлені на дитинці тут. Знайшлися і їх фото в фототеці Ягеллонського університету А також, ця інформація дублюється в біографії Вільгельма Станіслава Семенського-Левицького, який їх і купляв: "Na dziedzińcu w Magierowie ustawił S.-L. zakupione przez siebie z zamku w Żółkwi kamienne posągi Żółkiewskich, Sobieskich oraz Radziwiłłów."
  43. 3 points
    Дунаїв, 2013 рік. Вид на замчище і "новий" палац з південно-західної сторони. Dunajów. Ракурс той самий, але фото зроблено майже 80 років тому (1930-ті роки). На передньому плані - маленька Ніна Найда. Це поки що єдине фото, на якому одночасно видно стіну, "старий" (СП) і "новий" (НП) палаци в Дунаєві. П. Ніна Найда на фоні замчища і "нового" палацу влітку 2013 року. Позаду три окупації, шахти Кузбасу і Червонограду... Я сумістив два фото, щоб було зрозуміло взаємне розміщення споруд (фортечної стіни і двох палаців) на замчищі. Спільними елементами для цих фотографій є вікно першого поверху (В) і габарити "нового" палацу (які не змінилися з 30-х років минулого сторіччя). Хрестиком (Х) позначено місце, де стоїть п. Ніна на фотографії 2013 року.
  44. 3 points
    Село находится в 10 км к югу от Житомира: Укрепление не сложно найти, т.к. село небольшое, а городище относительно хорошо сохранилось и находится в центре села: Здесь, вероятно, ошибка, т.к. судя по спутниковым снимкам повреждена северная (северо-восточная) секция оборонного периметра, а юго-восточная наоборот вполне неплохо выглядит. Возможно, вот это и есть перемычка между валами? Или же она была где-то ниже по склону? А может их было несколько? В этом случае получаем интересный вариант прикрытого хода, ведущего со стороны долины реки к городищу. Да, это цитата текста от Андрея Кузы: Но информация, которую он приводит, скорее путает, чем помогает. Во-первых, в качестве единственного источника он приводит какой-то "короткий список", во-вторых, у него не было хоть сколь-нибудь детальной информации об объекте, т.к. он не знал, каким периодом его датировать + с картой что-то накрутил. Городище (№946) он поместил в бассейн реки Тетерев (как в тексте, так и на прилагающейся карте): Но проблема в том, что в указанном месте (выше Радомышля и Кочерова, к юго-востоку от Малина) никакого села с таким названием нет. И вообще сёл с таким названием нет ни в Радомышльском, ни в Малинском районе: Как вариант - речь могла идти о городище Черняховского района. Река Свинолужка, на которой находится городище, впадает в Мику, а та в свою очередь впадает в Тетерев. Так что можно считать городище Черняховского района походящим под описания объекта, который А. Куза разместил в бассейне Тетерева. В этом случае, конечно, придётся признать, что автор ошибся в размещении объекта на карте, но такие ошибки у него случаются не так уж и редко. К примеру, село Браженка на карте он поместил где-то между Малином и Радомышлем, хотя в реальности это село находится в 35 км западу от Радомышля.
  45. 3 points
    "Розроблений ескізний проект затверджено в Мінкультури". Так інформує НІАЗ. Від цього, очевидно, відразу повинно стати легше. Але не стає. На фото видно, що новий об'єкт гармонійно поєднується лише з другим новим об'єктом - будинком так званого "арсеналу" авторства директора НІАЗ Фенцура і головного архітектора міста Пиріжка. Скоро матимемо ситуацію, коли новобуди у Старому місті становитимуть основну і масову "атракцію" (користуючись мовою автора проекту Рудюка), а нечисленні пам'ятки архітектури слугуватимуть скромним фоном. І всі нові об'єкти проектувальники будуть узгоджувати не з історичним середовищем, а з власноствореним новим образом Старого міста. Так їм зручніше, бо інакше вони не вміють. Привертає увагу, що директор НІАЗу Фенцур, коментуючи результати розкопок на ділянці, де ведеться будівництво, сказав, що "якихось цінних знахідок в розкопі знайдено не було". Виявлені залишки давньоруського валу для нього до розряду цінних знахідок не належать. Дивує оптимізм автора проекту В.Рудюка, який запевняє, що "рів та вал, який було знайдено під час археологічних досліджень, буде збережено". Це, очевидно, жарт: ані рову, ані валу вже немає. Вал було зрито ще у 2012 році археологами, а його залишки при "складі паливно-мастильних матеріалів" (так Фенцур називає об'єкт реконструкції) знищив екскаватор, коли обкопав будівлю з усіх боків. Рову теж вже не видно - скрізь інші рови, іншого походження - від екскаваторів. І декларація Фенцура про те, що буде збережено мури "ронделю" (правильно - батареї) - відвертий блеф, бо один мур вже знищили: його зрізав котлован, в якому будують підземний паркінг. Все, що пов'язано з "археологією" і "відтворенням" забудови в Кам'янці - на жаль, перетворилося на неприкриту брехню. Заповіднику вже ніхто не вірить. Констатуємо. Дослідження було тріумфально розпочато, тихенько згорнуто і ганебно завершено. Заповідник вже вкоторий раз продемонстрував перемогу Його величності Бізнесу над Її високістю Наукою. І нехтування своїм призначенням. Воістину - не відають, що чинять? А може відають? Просто обслуговують тих, хто платить. І історико-архітектурний опорний план тут ні до чого. В ньому нічого немає про будівництво на кістках культури. Оскільки кожне знищення архітектурної спадщини в Старому міста починається з сакраментальної фрази "згідно історико-архитектурного опорного плану будівля підлягає відтворенню", пропоную започаткувати тему, присвячену цьому загадковому документу, за яким МАЄ ЖИТИ заповідник, але який перетворили на план знищення заповідника.
  46. 3 points
    В цій цитаті директора заповідника Фенцура хочеться звернути увагу на два моменти. 1. Винуватці названі - "ті, хто реставрував стіну... у 2005 році". Це означає, що причина обрушення - неякісно відновлена стіна, а не перекриття, як стверджувалося раніше. 2. "Волога переходить далі" - це означає, що причина руйнації - вода, що проникла і проникає в стіну, а не важке залізобетонне перекриття, яке роздавило башту, як стверджувало раніше керівництво заповідника. І то правда, адже нове перекриття, проект якого вже встигли схвалити в Мінкульті, також запроектоване з залізобетону. КЕРІВНИЦТВУ ЗАПОВІДНИКА КОНЧЕ НЕОБХІДНО ВИЗНАЧИТИСЯ З ПОЗИЦІЄЮ ПРО ПРИЧИНИ РУЙНАЦІЇ - бо все, що виходить з уст п.Фенцура та його підлеглих, важко зліпити докупи. Може нарешті оприлюднити ВИСНОВОК комісії про причини руйнації башти? Це ж не державна таємниця! Хочеться дізнатися - хто виконував роботи, хто вів за ними нагляд, згідно з якими документами? Яка була роль в цій багаторічній епопеї самого НІАЗу, який чомусь завжди залишається збоку, виступаючи з позиції "Ми казали - нас не слухали". Хотілося би також дізнатися - наскільки правдива інформація про те, що згідно нового "Положення про НІАЗ", прийнятого після переходу дирекції "під крило" Мінкульта, функція ОХОРОНИ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ вже не є прямим обов'язком національного заповідника. Для чого ж він тоді існує??? До речі, про "НАЦІОНАЛЬНИЙ". Статус національної установи - не секрет - значно підвищиує матеріальне забезпечення співробітників. Зрозуміло, що означає "національна опера" - це визнання суперпрофесіоналізму оперних виконавців. Висока зарплата оперного виконавця - еквівалент його майстерності. "Національний університет" - це визнання суперпрофесіоналізму викладацького складу, який готує високоякісний фаховий продукт - спеціалістів у своїй галузі. "Національний заповідник" - це визнання цінності ПАМ'ЯТОК КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ, але ж ніяк не директора, бухгалтера, інспектора, архітектора. Що такого визначного зробили ці люди, отримуючи тисячні зарплати (директор - 7 тисяч, на рівні професора університету)? Під пильним наглядом цих "національних суперпрофі", які здійснюють нагляд на пам'ятками, вони горять (башта на Броді, монастир Домініканок), руйнуються (башта Польської брами, келії монастиря францисканців, казарми, башта Гончарна, башта Стефана Баторія, башта Нова Західна, каземати Нового замку.....). Коли в одну ніч 2008 року обвалилася новозведена стіна і склепіння францисканського монастиря, який реставрували під технічним наглядом працівників НІАЗу, жодного шуму не було. Терміново викликали О.Пламеницьку та конструктора А.Кучерявого (до речі, обидва - розробники першого проекту реставрації Нової Західної) і за їх рекомендаціями швиденько відновили і стіну, і склепіння. Коли 2009 року обвалилася чверть башти Польської брами (про аварійність якої дирекції заповідника було відомо щонайменше 5 останніх років), терміново викликали... тих самих О.Пламеницьку та А.Кучерявого, які БЕЗКОШТОВНО провели обстеження і розробили документацію, на підставі якої з резервного фонду виділили кошти на реставрацію. Роботи провели швидко, особливого шуму не піднімали, бо аварійний стан Польської брами прогавив НІАЗ. Правда - реставрацію досі не завершили, а авторам досі не оплатили виконані проектні роботи. А в цей самий час Старе місто перетворилося на суцільний будівельний майданчик, який забудовується коттеджами за проектами... директора заповідника. Забудова на Карвасарах сколихнула громадськість, але заповідник заявив, що... нічого про це не знає. Під Старим замком після завершення реставрації оборонних мурів і приведення їх в експозиційний вид відразу влаштували... автобусну стоянку, пропозиції щодо якої розробила дирекція НІАЗу. Тепер сфотографувати пам'ятку без автобусів та автомобілів практично неможливо. За проектом п.Фенцура на Вірменському бастіоні зведено примітивну триповерхову будівлю, яка повністю закрила вид на Домініканський монастир і за місцем розташування і архітектурою не має нічого спільного з історичним прототипом. Замковий міст - притча во язицех вже щонайменше двох поколінь кам'янчан. Про нього так і хочеться сказати: "Пациент скорее мертв, чем жив". Незважаючи на величезні кошти, вкладені в "реставрацію", якою кілька років поспіль опікувався НІАЗ, міст за висновком того ж НІАЗу досі є аварійним. І до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО Кам'янець вже не прагне потрапити. Директор НАЦІОНАЛЬНОГО заповідника Фенцур, на відміну від експертів ЮНЕСКО, не вважає доцільним номінування культурного ландшафту Старого міста, бо сам же його спотворив. Постає питання - що ж такого сталося, що започаткована на початку 1990-х років номінація, підтримана експертами з Польщі, Ізраілю, Литви була зведена нанівець? Все примітивно просто - в разі продовження процесу номінування нова забудова Старого міста, зведена за проектами НАЦІОНАЛЬНИХ ПРОФІ, викличе дуже багато незручних запитань у експертів ЮНЕСКО. Ще 2002 року заповідник виглядав зовсім інакше. За останні 10 років через масові новобудови історичне середовище змінилося до невпізнання. Це визнають всі. Національний престиж Кам'янця (і України) поступився амбіціям купки недолугих архітекторів. Що ж буде далі? В останньому інтерв'ю "національний директор" Фенцур це озвучив:"З кожним роком витрати на реставрацію будуть зростати". Таким чином Фенцур уже готує громадську думку - заповіднику треба ще більше коштів. Перманентний аварійний стан памяток - ось джерело, з якого черпає свої сумнівні статки дирекція НАЦІОНАЛЬНОГО історико-архітектурного заповідника. Коли ж нарешті міська влада усвідомить, що з подачі НАЦІОНАЛЬНИХ ФАХІВЦІВ НІАЗу Старе місто поступово стає предметом НАЦІОНАЛЬНОЇ ГАНЬБИ?
  47. 3 points
    Вот вам и проект, правда с некоторыми комментариями...
  48. 3 points
  49. 3 points
    Макет замку XIV-XV ст., який розташовується в Олеському замку.
  50. 3 points
    Надсилаю фрагмент карти регуляції Бурштина 1921 р. Тут когда-то была картинка І ще один фрагмент карти зі своїми позначками, де: 1. Церква Воздвиження Чесного Хреста, 1821 р. 2. Палац Скарбеків-Яблоновських 3. Залишки муру і ймовірно вежі. 4. Ескарпування 5. Рів 6. Місце колишнього стадіону Також виставляю фотографії ескарпування і рова: Що скажете?
×
×
  • Create New...