Jump to content
Замки и Крепости Украины - Форум

All Activity

This stream auto-updates     

  1. Last week
  2. Рік видання: 2019 Автор: Олександр Бондар Видавництво: ?, Чернігів Мова: українська Формат: 14,7 х 20,4 х 0,5 см Обкладинка: м'яка Папір: офсетний Кількість сторінок: 88 Ілюстрації: 18 чорно-білих малюнків-реконструкцій, 16 планів Наклад: 200 прим. ISBN: ? Де придбати: у автора, написавши йому приватне повідомлення у Facebook, або надіславши листа на bondarchern@gmail.com Аннотація: Приклади сторінок: Зміст: Від автора:
  3. Ігор Лозінський

    Бар: замок

    м.Бар на плані 1678 р. з описами (Архів закордонних справ в Парижі) План укріплень лівобережної частини міста на період середини XVI ст. (Реконструкція О.Пламеницької)
  4. Ігор Лозінський

    Бар: замок

    Стаття "Бар в Подолии – «citta ideale»: хронология эволюции города-крепости" (2018) Ольги Пламеницької: Впервые проведены историко-градостроительные исследования города Бара Винницкой области, основание которого связывалось с деятельностью королевы Боны Сфорца в 1540-е гг. Доказано, что период Боны Сфорца был связан с реконструкцией города-крепости, существовавшего с конца ХІV–ХV вв., и внедрением в его градостроительную схему принципов «идеального города» эпохи Ренессанса. Реализация этой схемы, как следует из хронологии реконструкции Бара, была первой в истории градостроительства Украины. Ключевые слова: Бар, Бона Сфорца, реконструкция города-крепости, концепция «идеального города», городская структура, Ренессанс, урбанистика в Украине.
  5. Earlier
  6. Є опублікований текст на латині та його переклад (починаючи з 41 ст.) в цьому посиланні.
  7. Якщо поглянути на ці останні фото - які зміни ми бачимо? Мені здається що від фото з Листопада 2018, і новими фото - нічого не змінилося.
  8. Ще один етап реставрації: з палацу Сенявських демонтовано тимчасову металоконструкцію, яка з вересня 2016 року утримувала фасадну стіну від завалювання. Такий вигляд мала тимчасова металоконструкція: На одному з наступних етапів буде демонтовано масивну бетонну плиту (її видно на рівні землі), яка утримувала всю цю масу разом.
  9. Возвращаясь к озеру Амадока... Есть такой печатный источник авторства придворного географа и историка Станислава Сарницкого: Descriptio veteris et novae Poloniae cum divisione eiusdem veteri et nova. Adiecta est vera et exquisita Russiae inferioris descriptio, juxta revisionem Commissariorum Regiorum et Livoniae juxta Odoporicon exercitus Polonici redeuntis ex Moschovia... (и прочая, прочая... в традициях эпохи модерна) Издана книга в Кракове в 1585 году, по ссылке электронная копия доступна в сети. Ценю эту книгу и ее автора за то, что в ней Сарницкий образно сравнил Меджибож с Месопотамией: "При слиянии Бужка и Буга, будто Месопотамия, Меджибож расположился, что о самой сути этого города свидетельствует". Но речь моя об озере Амадока - вернее, о том, что в 1585 году ни о какой Амадоке этот довольно титулованный польский автор не знал. Сарницкий бегло, но детально описывает Подолье: реки, озера, города, их взаимное расположение, и даже дает их географические координаты. То есть подходит к делу серьезно. Его описания - это более конкретно, чем ренессансные карты. Но среди упоминаемых им озер Амадока отсутствует. Напомню, что эта подробная книга по географии издана в 1585 году. Напротив того, на уже упомянутой выше карте 1605 года Г. Меркатор, ничтоже сумняшеся, изображает озеро Амадока в наличии. Уже это само по себе свидетельствует, что с картой Меркатора по крайней мере что-то не так. Конечно, можно интерпретировать, что на самом деле и озеро являлось на самом деле болотом, и конфигурация его была посложнее, чем на картах. Но интереснее сделать другое: проанализировать справочный текст Станислава Сарницкого, визуализировать согласно ему на карте перечисленные Сарницким города, реки и озера - и уже туда попытаться вписать гипотетическую Амадоку. Предполагаю, что конфликтов гипотетической Амадоки с реальными водоемами и поселениями будет достаточное количество. Если кто-либо пожелает это сделать - в помощь ему еще статья: Поділля в С. Сарницького „Описі давньої та нової Польщі” (1585) / Д. Вирський // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 17. — К., 2009. — С. 20-35. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.
  10. Попалось вменяемое фото макета, на котором хоть можно рассмотреть детали. Насколько я понял, сейчас макет находится в экспозиции Подгорецкого замка.
  11. Shimmy

    Чернелиця: архітектура замку

    Ще одна стаття, цього разу мова йде про дерев'яну забудову Чернелицького замку. https://www.academia.edu/38773890/Квятковський_Л._Деревяна_забудова_Чернелицького_замку_Kviatkovskyi_L._Wooden_buildings_of_the_Chernelytsia_castle
  12. Обсуждается этот объект: замок в Меджибоже 2 апреля 2019 г. СМИ сообщили о раскопках колодца Меджибожского замка. Из видео-сюжета (смотрите его чуть ниже) узнаём, что колодец находится в нижнем ярусе Офицерской башни, выделенной на этом фото: Источник Глубина колодца ок. 11 метров, а его первое (?) письменное упоминание находится в документе 1717 г. Скриншоты: Конечно, хотелось бы узнать детали. К примеру, я никогда не был в этой башне, потому хочется понять, была ли её нижняя часть полностью засыпана землёй (так что и до верхней части колодца пришлось докапываться), или же верхняя часть колодца и не была засыпана, а раскапывать пришлось только его шахту? Хочется также понять, каким периодом предварительно его датируют. В общем, много чего интересно, потому будем здесь собирать сведения об этом интересном уголке замка.
  13. Arsen Замки -Тернопільщини

    Микулинці: реставрація замку?

  14. Если я правильно понял, то речь идёт о том, что над озером было построено деревянное здание резиденции, которая была, помимо всего прочего, укомплектована ещё и "двумя подвалами". Если исходить из контекста, то речь идёт либо о двухкамерном подвале, либо о двух отдельных камерах, но так или иначе вроде бы описаны подземные помещения, связанные с одним зданием. Если других подвалов на участке не было, то остаётся сделать вывод, что подвал, который видим на фото, является одним из двух подвалов резиденции.
  15. Поки тема гаряча, одразу по стопах доповню її цінними матеріалами, які накопав ще пару місяців тому, але ніяк не зібрався опублікувати. В одному з повідомлень вище є згаданий Юрій Стецик, в чиїй дисертації також згадувалися Щеплоти. Мав я можливість коротенько поспілкуватися з паном Юрієм про даний монастир, і він щедро поділився зі мною своїми виданнями і напрацьовками по темі. В більшості - це матеріали, які стосуються діяльності монастиря саме як духовної обителі, і дуже мало є того, що може стосуватися саме теми фортифікації. Однак в праці "Візитації василіанських монастирів Перемишльської єпархії 1747–1767 років" є наведений цікавий текст. Це - візитація монастиря за 21 травня 1764 р. Тут відносно коротко, але все ж описаний загальний вид монастиря, згадані і оборонні вали, і брама, і вищезгадані пивниці. Їх було дві:
  16. Аня Тимчина Занько помогла достать фото этого подземелья, за что ей большое спасибо. С её слов удалось узнать, что подвал находится на участке монастыря, никаких строений над ним нет. Вообще место закрытое, но пару лет назад на День Независимости в Щеплоты приехали гости из соседнего села, которых пустили в подвал, благодаря чему и мы можем его рассмотреть хотя бы на фото. Судя по кадрам и по словам Анны, подвал представляет собой однокамерное помещение, к которому со двора ведёт небольшая галерея-спуск. Правда, в некоторых стенах видны какие-то подозрительные ниши/углубления, но связаны они с какими-то другими помещениями (если таковые вообще существовали) или это что-то более скромное, мне пока непонятно.
  17. Тепер в контексті всього вищесказаного спробуємо поглянути на сам замок. Заморський пише "...як свідчить акт з 1497 року в котрому Микола Свинка згаданий є як колись дідич і закладач замку і села Поморяни", додаючи, що згаданий документ походить з замкового архіву. Інформація виглядає цілком вірогідною і довіряти їй не маю підстав. В такому випадку появу першого замку можна приписуватии десь до 1420-30-х років. Можливо, навіть ближче до останніх, маючи на увазі, що майновий поділ між синами Кердея старшого відбувся в 1434 році. Однак, точно не у "міфічні" Казимировські часи, як то протрактував Заморський. Наступним важливим моментом є інвентар з 1437 року, теж згаданий Заморським. Тут Поморяни фігурують під терміном "oppidum", що він переклав, як "місто фортечне". З цього місця вже можна стверджувати, що замок був. Або замочок. Але яким він був? В "Akta grodzkie i ziemskie..." я неодноразово зустрічав записи другої половини XV ст., де згадується, про існування в Поморянах "fortalicium" - це невелике, скоріш за все дерев'яне укріплення, щось ближче до оборонного двору, ніж на потужного замку. В 1474 році відбувається перше відоме нам бойове хрещення. Набіг татар, про який вже згадано було вище. Залога була тут зовсім скромною - 7 чоловік + Свинка, що зайвий раз стверджує про зовсім невеликий масштаб укріплення. Тим не менше обороні вдалося втриматись і відбити татар. Складно сказати, скільки їх було. Загалом чисельність татар в поході сягала 7 тисяч, але яка частина з ним була саме під стінами Поморян - відомостей немає. Ну, і останнє, що варто відзначити - це трагічний для Кердеїв 1499 рік і черговий набіг татар. Тоді Сигізмунд Кердей, очевидно не покладаючи великі надії на своє укріплення, шукає прихисток в Дунаївському замку. Хоча там "замок і місто ... з дощок і колод було збудоване", як свідчить турецький історик Саад-ед-дін при описі тої битви. В контексті цього можна припустити, що ще станом на кінець століття замок в Поморянах був на порядок скромніший, ніж Дунаївський. І напевне не був мурований. Мурований замок тут мав би з'явитися дещо пізніше.
  18. Отож. Найбільш рання згадка про Поморяни, яка була перед моїми очима, це грамота дана Владиславом Ягайлом Петру Добковичу в серпні 1391 року в обозі під Городлом. Текст документу на латині був викладений в "Kwartalnik Historyczny. R 8"(1894) у статті Антонія Прохаска, яка стосувалася зовсім іншої теми - Теребовлі. Довкола цієї статті було поламано масу списів між тодішніми істориками, вона піддавалася гострій критиці зі сторони Грушевського, проте предмет цих суперечок тут нам зовсім не цікавий. Цікавим нам є лише той факт, що в середині тексту при описі меж населених пунктів зустрічається такий фрагмент: що можна перекласти як Ось такою є перша згадка. Нажаль не вказано, хто ж тоді був тою "шляхтою з Поморян", жодних імен, прізвищ, і т.д. Наступний ключовий документ датується 1423 роком. Тоді місцева руська шляхта мала можливість зустрічі з королем Владиславом Ягайлом в Самборі, куди він прибув з двором на полювання. І саме тут був підписаний один цікавий документ про обмін селами між деякими шляхтичами. В чорновиках Чоловського можна зустріти текст цього документу вже в перекладі на польську. А сам документ, доречі, дожив до наших днів. Мені вдалося його відшукати, лежить він в AGAD f. 354 Dzial I nr 7258. Отже про що там йдеться? Нижче дам лише ключові витяги з тексту: далі іде текст про обмін з Яном Межиком з Дамброви сіл Золочева на Рожище. Нижче по тексту брати затверджують право Датований документ п'ятницею, 23 жовтня 1423 р. Отож, з цього документу бачимо, хто ж був тою "шляхтою з Поморян" в згадці за 1391 рік. Це, очевидно, Грицько Кердей старший (одразу почну це слово присталяти, щоб уникнути плутанини з його сином). Вперше в документах він з'являється 22 червня 1388 в ролі свідка у одній судовій справі. В 1400-1402 роках був подільським старостою, і в конфлікті між Свидригайлом і Ягайлом зайняв сторону останнього, за що і отримав його прихильність. Це дозволило йому за час своєї діяльності дослужитися до досить великих майнових статків. Дата його смерті поки невідома, але як місце поховання часто вказують Домініканський костел у Львові, де був похований з дружиною Кларою. Чоловський стверджує, що помер Кердей старший близько 1430 року. В такому контексті дивним і незрозумілим мені виглядає той факт, що ще при його житті його сини стали спільними власниками деяких маєтків. В будь-якому разі спільними розпорядниками вони були до 1434 року. В зазначеному році між ними відбувся поділ батьківських володінь. Документ, про поділ колись мав би знаходитись в замковому архіві і є втраченим. Однак за словами Чоловського побічні джерела дозволяються стверджувати саме про такий поділ: Януш отримав Оринін, Устя, Сокіл, Гриньківці, Давидківці, Шманьківці, Чарноконьці, Настасів, Мишківці, Хоростків і інші. Дмитро - Шпиколоси, Ремізовці, Урмань на Золотою Липою, Підберіззя і Вижняни. Сигізмунд - Войнилів, Хоцін, Студзянки, Неговці, Дорохів, Томашівці. (в назвах населених пунктів можуть бути неточності. Це просто передрук з польської) Про Петра згадок немає. Очевидно до поділу не дожив. Грицькові молодшому відійшла половина Поморян з деякими прилеглими селами і Винники під Львовом. Інша половина Поморян дістається Миколі Свинці. І ось останній персонаж є, напевно, чи не найцікавішим в цій всій історії. Очевидно, це той самий "легендарний" Микола Свинка, який в багатьох статтях виступає як будівничий Поморянського замку. Заморський приписує його життя аж до середини XIV ст., що однак не відповідає дійсності. Заморський в своїй праці оперує лише одним документом з замкового архіву, де згаданий Микола Свинка - це акт з 1497 року, де Свинка згадується, як колишній дідич і фундатор замку. Розуміємо, що Свинка жив куди пізніше, ніж хотілося би Заморському в його спробах пов'язати побудову замку і прихід на Галичину Казимира ІІІ. Однак величезне питання викликає родовий зв'язок Грицька Кердея старшого і Миколи Свинки. Ким був Свинка для Кердеїв? З однієї сторони в документі 1423 р. маємо чітку відповідь. Він записаний в число синів Грицька Кердея, де нарівні з іншими згаданий в якості "уроджених братів". Також, такий потужний генеалогічний ресурс, як Wielka Genealogia Minakowskiego (присвячений дослідженню саме родових зв'язків шляхти) подає Миколу Свинку також як сина, проте від іншої дружини, невідомої нам на ім'я. В такій логіці, цілком зрозуміло, чому його немає в таких грунтовний генеалогічних ресурсах, як, наприклад, "Herbarz polski" Адама Бонецького і він не вказується в переліку синів Кердея. Те, що Микола Свинка був сином Грицька Кердея - це зовсім неочевидний факт і міг збити з пантелику будь кого, хто проходив тему відносно поверхнево. Також, варто згадати, що Бонецький подає іще один цікавий факт, який варто згадати. Дмитро зі Шпиколос в одному документі за 1454 р. теж згаданий, як Свинка - "Дмитро Свинка". Тому "Свинка" це, скоріш за все, було прізвисько, яке причепилося до родини, але найбільше прижилося Миколі. З іншої сторони, Чоловський, навіть маючи в руках документ 1423 р. все ж піддає сумніву, що Микола Свинка був сином Грицька старшого. Що саме не дозволило Чоловському до кінця прийняти цю теорію - мені не до кінця зрозуміло. Чоловський наводить іще один документ, де Микола Свинка в 1430 році виступає в ролі свідка і записаний як "Микола Свинка зі Свинок". Далі будується теорія про походження Миколи з одноіменного села Свинки, яке знаходиться десь в Польщі (де саме я так і не зміг розчитати з почерку Чоловського). І навіть наводиться той факт, що в 1399 році власниками тих Свинок були три брати: Микола, Фабіан і Войцех. Чи це той самий Свинка, чи лише тезка? Наразі можемо лише здогадуватися. Додати до всього сказаного можна лише той факт, що внук Грицька старшого - Сигізмунд, в 1498 р. називає Миколу Свинку своїм дядьком. І, загалом, Чоловський схиляється до того, що Микола був зятем Грицька старшого. Я ж, зі свої сторони, залишу цей зв'язок під великим знаком запитання. А для кращого розуміння всіх подальших родових зв'язків подам генеалогічну схему зі всіма головними дійовими особами про яких йтиметься нижче: Якихось інших важливих фактів чи документів з життя Миколи Свинки ми поки не маємо. Помирає він не раніше 1440-го року, оскільки ще в цьому році він згадується в записках Львівського гродського суду як війт Поморян - "Nicolaus advocatus de Pomorzany". Після нього його частка Поморян дістається синові - Іванові. Іван неодноразово згадується в різних документах, саме як "Іван Свинка з Поморян". Саме так він записаний одним з перших в відомій договірній грамоті шляхти Львівської землі і Жидачівського повіту з Львовом про охорону своїх прав за 1464 р.(текст документу в повному обсязі подає Заморський, а оригінал грамоти зберігається нині в ЦДІА у м.Львові. Особливістю документу є прикріплені 42 печатки тих, хто підписався під документом. Однак, нажаль, печатки нашого Свинки серед збережених немає). В 1474 році під час набігу татар Іван Свинка з невеликою залогою у складі 7 чоловік зумів втримати оборону Поморянського замку. Цей факт є відображеним і коротко описаним в ряді хронік, починаючи з "Польської хроніки" Длугоша. Згідно з даними Великої генеалогії Мінаковського, Іван Свинка помирає у 1476 році. По собі залишив єдиного сина - Миколу. Про Миколу відомостей небагато. Згадується він лише в двох документах. Вперше - 27 червня 1477 р, коли прагнучи допомогти "найдорожчій тітці" Анні Скарбек, віддав їй навічно у володіння село Кальне. Вдруге - 8 січня 1479 р., коли заповідає дружині Дороті на випадок своєї смерті розпоряджатися своєю частиною Поморян доти, доки буде вдовою. У випадку повторного її шлюбу, маєтки мають перейти його найближчим спадкоємцям, а взамін Дорота мала би отримати від них компенсацію в 1200 гривень. Документ, очевидно, складався з огляду на стан здоров'я, бо вже в 1480 році Микола покидає цей світ, не залишивши по собі нащадків. А разом з ним згасає і гілка поморянських Свинок. Дорота залишалася вдовою недовго, бо вже в 1481 році бачимо її заміжнею за Мартином з Острова. Мартин, в свою чергу, вже також був вдівцем. Попередньо був одружений з Катериною - сестрою Івана Свинки, з якою мав 4-х дітей(двох хлопців і дох дівчат). А далі іде дуже складна і заплутана ситуація. Згідно заповіту Миколи Свинки після повторного одруження Дороти, його частина Поморян мала б перейти до його сестер - Анни Скарбек і Катерини Островської, першої дружини Мартина. Після смерті Катерини її спадкоємцями стали її діти, і виходить цікавий факт. Дорота стає мачухою для своїх пасинків, котрі одночасно були спадкоємцями половини маєтку її першого чоловіка. Але перед тим, як набути майнових прав вони мали виплатити Дороті грошову компенсацію. Те ж зі своєї сторони мала зробити і Анна Скарбкова. Остання, не маючи бажання розбиратися з проблемним спадком 9 червня 1480 року проводить обмін з братами Яном і Віктором Сененськими(які доводились родичами Дороті, Чоловський називає їх "братанками"), обмінявши свою частку Поморян(1/4) на село Лешків. В 1484 році другий чоловік Дороти Мартин з Острова помирає і вона повертається до Поморян, де продовжує розпоряджатися половиною маєтку, не оглядаючись ні на братів Сененських, ні на своїх пасинків Островських. Тим самим створює ряд проблем і породжує своєю діяльністю численні судові позови. Але про неї ще трошки пізніше. А зараз повернемося до поділу 1434 року. Другу половину Поморян тоді отримує тоді Грицько Кердей молодший. Досить вагома політична персона того часу. Вів дуже активне і політичне, і військове життя. Свого часу добивається посади подільського воєводи. Не раз і не двічі зустрічав його ім'я в різноманітних судових справах в "Akta grodzkie i ziemskie...", де часто фігурує під іменем "Грицько з Поморян". Однак, наскільки я розумію, будучи досить зайнятим своїм активним політичним життям, він мало приділяв уваги саме Поморянам. Тим більше, що володів тут лише половиною. Остання згадка про нього датується 18 червня 1462 року. Похований також в Домініканському костелі, поруч з батьком. По собі залишив двох синів. Сигізмунду(старості Красноставському) тоді дістається батькова половина Поморян, а Іванові (старості Теребовлянському) Теребовляни. Спочатку Сигізмунд був одружених з Оленою зі Струмилів, однак дітей від їхнього шлюбу не зафіксовано. А пізніше, в 1490-му році вдруге одружується. І не на кому-небудь, а на вищезгаданій Дороті, двічі вдові по Миколі Свинці, і по Мартину з Острова, фактичній розпорядниці другої половини Поморян. Їхнє одруження внесло остаточний хаос в майнові взаємовідносини в Поморянах. Тому 1490-і роки супроводжуються суцільними судами між Сигізмундом Кердеєм з Доротою, братами Яном і Віктором Сененськими та пасинками Дороти Андрієм і Христином Островськими. Останні, розуміючи складність відстоювання своєї частки володінь відступають 31 грудня 1494 року свою чверть володінь братам Сененським в обмін на інше село, доплату в 2000 угорських дукатів і обов'язок виплати своїх зобов'язань Дороті згідно заповіту Миколи Свинки. Відтак брати Сененські набули вже половину Поморян. І хто зна, як би все розвивалося далі, якби не події 1499 року? А в згаданий рік відбувається черговий наїзд татар. Сигізмунд Кердей, очевидно вважаючи більш надійним для оборони Дунаївський замок, покидає Поморяни. Забирає з собою дружину Дороту і єдиного 9-річного сина - Івана і прямує туди. Замок там був дерев'яний, однак добре доглянутий львівськими архієпископами. Він також був в числі тих, хто встояв в згаданому вище наїзді 1474 року. Однак цього разу не судилося. Замок був взятий, Сигізмунд Кердей - вбитий. Дорота з сином були взяті в ясир. Пізніше, Дороті якимось чином вдалося втекти з полону, а молодий хлопець був для татар досить цінним здобутком. По поверненні Дорота знайшла опікуна в обличчі свого брата - Петра. Разом, ще протягом двох років пробувала відстоювати свої права на Поморяни у судах проти братів Сененських. Однак 8 січня 1501 року засвідчує, що брати Ян і Вікторин Сененські, виплатили їй всі кошти і визнала їх єдиними і повноправними власниками Поморян.
  19. Для початку варто було б пройтися по історіографії. Отже, хто намагався описати ранню історію Поморян? Тут я би виділив з загального ряду два дуже поважних джерела, і спробую описати власні враження від них: 1. "Хроніка Поморянська" Броніслава Заморського, видана в 1867 році. Ця книга є направду унікальним історичним джерелом для цього населеного пункту і її вагомість переоцінити важко. Особливо вагомим фактором є те, що писалася вона в самому замку на основі вже неіснуючого замкового архіву. Тому проблем з першоджерелами тут абсолютно немає. І прекрасним є той факт, що Заморський дуже часто в свої праці не лише покликається на якісь документи, а й надає цілі передруки тексту з документів. Але є в цій праці і суттєві негативні сторони. До таких можна віднести особисту інтерпритацію фактів Заморським. Дуже відчувається, що праця писалася майже виключно на основі замкового архіву і автор майже зовсім не послуговувався якимось іншими матеріалами. Таким чином автор дуже себе обмежив в джерельній базі. Якщо проаналізувати "Хроніку Поморянську", то побачимо, що в сухому залишку в Заморського в руках було обмаль документів з XV століття, не більше ніж пальці на руці. Найбільш ранній з них датований 1437 роком (ця дата пізніше і розійшлася по світі, як дата першої писемної згадки). Тим не менше автор не гребує вдатися в "глибокий аналіз" замкової історії і виводити її аж з часів Казимира 1340-50-х років. Хоча, як можна писати про історію об'єкту в 1340-50-х роках маючи документи не старіші 1437 року, для мене загадка. Тому я схильний відкинути абсолютно все, що написано Заморським до 1437 року, як особисту фантазію Заморського. А все решта треба скурпульозно аналізувати в контексті інших відомостей. 2. Чорновики Олександра Чоловського. Думаю, зайвим буде розказувати, хто такий Чоловський, його роль в локальній історії і рівень авторитетності цієї персони. Олександр Чоловський декілька раз брався за опис замкової історії, двічі коротко описує Поморяни в працях "Dawne zamki i twierdze na Rusi Halickiej"(1894) і "Przeszlosc i zabytki wojewodztwa tarnopolskiego"(1926). Проте не ці видання заслужили окремого розгляду. Чоловський, насправді, працював над окремою монографією по Поморянах. Проте робота над нею не була завершеною, а праця так і не була виданою. Не знаю, що послужило причиною цьому. Припускаю, що працював він над нею в останній період життя і йому просто не вистачило часу. Тим не менше, він залишив нам свої чорновики по цій темі. Це - частково друкований на машинці текст, частково рукописний з численними правками, виправленнями, доповненнями і т.д. Зберігаються ці чорновики зараз в Варшаві в Biblioteka Narodowa, і є оцифровані та опубліковані на ресурсі polona.pl. Тепер мої враження від джерела. Дуже, дуже і дуже сильний текст. Чоловський добре був знайомий з роботою свого попередника по цій темі - Броніслава Заморського. "Хроніка Поморянська" була ним уважно прочитана і проаналізована, проте поле його матеріалів було настільки широким, що покликається він на неї вкрай рідко. Матеріалів про Поморяни, які знаходилися за межами поморянського архіву було предостатньо, починаючи хоча б з численних судових процесів, документи по яких є в Львівському архіві. Окрім того, Чоловський зібрав цілу свою колекцію документів дотичних до історії містечка. Припускаю, частина з них колись лежали все в тому ж замковому архіві, який був розпроданий Прушинськими в 1870-х роках. Також, багато важливих документів було віднайдено ним в інших архівах і найважливіші були переписані від руки. Ці "копії" також є серед чорновиків. Таким чином, маємо доступ до тексту документів, не маючи під руками оригіналів. Деякі оригінали зі згаданих в текстах документів мені вдалося віднайти, деякі поки ні. Не завжди Чоловський залишав якісь чіткі маркери чи посилання на матеріали, що створює додаткові труднощі в верифікації документів. Але це і зрозуміло - це були чорновики і не більше. Деякі речі могли бути абсолютно очевидними для нього і зовсім неочевидними для мене. Нижче спробую викласти свою компіляцію Поморянської історії раннього періоду. В основному це буде відродження думок Чоловського з деяким підмішуванням інших матеріалів, до яких зміг дотягнутися. Тож якщо Вам захочеться комусь подякувати за прочитаний текст, то маєте гарну нагоду пом'янути добрим словом одного з кращих істориків Львова, в особі Олександра Чоловського
  20. В даній темі хотілося би підняти тему не стільки історії самого замку, як укріплення, скільки витягнути на світло і проаналізувати найбільш ранні письмові відомості про Поморяни і про їх власників. І вже в контексті цього робити якісь припущення про те, коли замок міг з'явитися на світ і якою могла би бути його конфігурація? Бо, нажаль, ті відомості, які є широко представленими в найбільш доступних ресурсах часто містять або дуже поверхневу і недостатню інформацію, або часто відверто помилкові твердження. Тому, спробую в цій темі якось систематизувати все те, до чого мені вдалося дотягнутися і розкласти по поличках.
  21. Рік видання: 2018 Автор: Сергій Маярчак Відповідальний редактор: к.і.н. Лариса Виногродська Рецензенти: д.і.н. І.П. Возний, к.і.н. Б.А. Прищепа, к.і.н. В.А. Мельник Видавництво: ФОП Сторожук О.В., Хмельницький Мова: українська Формат: 70х90/16 (15,7 х 22 х 2,2 см) Обкладинка: м'яка Папір: офсетний Кількість сторінок: 488 Ілюстрації: чорно-білі карто-схеми, плани, малюнки Наклад: 100 прим. ISBN: 978-617-7143-11-5 Аннотація: Автор: Приклади сторінок: Досліджувана територія Середньодністровського Лівобережжя (позначена штрихом) на карті-схемі Південно-Західної Русі ХІІ-ХІІІ ст.: Сторінки: Зміст:
  1. Load more activity
×