Jump to content
Замки и Крепости Украины - Форум

Leaderboard


Popular Content

Showing content with the highest reputation since 03/23/2019 in all areas

  1. 3 points
    Рік видання: 2018 Автор: Євген Осадчий, Олексій Коротя Видавництво: Майдан, Харків Мова: українська Формат: 70х100/16 (15,6 х 22 х 1,3 см) Обкладинка: м'яка Папір: офсетний Кількість сторінок: 248 Ілюстрації: чорно-білі плани, фото, схеми Наклад: 300 прим. ISBN: 978-966-372-734-9 Аннотація: Автори: Приклади сторінок: Передмова: Вступ: Сторінки: Розташування майданів на території Сумської області: Зміст:
  2. 2 points
    Возвращаясь к озеру Амадока... Есть такой печатный источник авторства придворного географа и историка Станислава Сарницкого: Descriptio veteris et novae Poloniae cum divisione eiusdem veteri et nova. Adiecta est vera et exquisita Russiae inferioris descriptio, juxta revisionem Commissariorum Regiorum et Livoniae juxta Odoporicon exercitus Polonici redeuntis ex Moschovia... (и прочая, прочая... в традициях эпохи модерна) Издана книга в Кракове в 1585 году, по ссылке электронная копия доступна в сети. Ценю эту книгу и ее автора за то, что в ней Сарницкий образно сравнил Меджибож с Месопотамией: "При слиянии Бужка и Буга, будто Месопотамия, Меджибож расположился, что о самой сути этого города свидетельствует". Но речь моя об озере Амадока - вернее, о том, что в 1585 году ни о какой Амадоке этот довольно титулованный польский автор не знал. Сарницкий бегло, но детально описывает Подолье: реки, озера, города, их взаимное расположение, и даже дает их географические координаты. То есть подходит к делу серьезно. Его описания - это более конкретно, чем ренессансные карты. Но среди упоминаемых им озер Амадока отсутствует. Напомню, что эта подробная книга по географии издана в 1585 году. Напротив того, на уже упомянутой выше карте 1605 года Г. Меркатор, ничтоже сумняшеся, изображает озеро Амадока в наличии. Уже это само по себе свидетельствует, что с картой Меркатора по крайней мере что-то не так. Конечно, можно интерпретировать, что на самом деле и озеро являлось на самом деле болотом, и конфигурация его была посложнее, чем на картах. Но интереснее сделать другое: проанализировать справочный текст Станислава Сарницкого, визуализировать согласно ему на карте перечисленные Сарницким города, реки и озера - и уже туда попытаться вписать гипотетическую Амадоку. Предполагаю, что конфликтов гипотетической Амадоки с реальными водоемами и поселениями будет достаточное количество. Если кто-либо пожелает это сделать - в помощь ему еще статья: Поділля в С. Сарницького „Описі давньої та нової Польщі” (1585) / Д. Вирський // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 17. — К., 2009. — С. 20-35. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.
  3. 2 points
    Ще одна стаття, цього разу мова йде про дерев'яну забудову Чернелицького замку. https://www.academia.edu/38773890/Квятковський_Л._Деревяна_забудова_Чернелицького_замку_Kviatkovskyi_L._Wooden_buildings_of_the_Chernelytsia_castle
  4. 2 points
    Поки тема гаряча, одразу по стопах доповню її цінними матеріалами, які накопав ще пару місяців тому, але ніяк не зібрався опублікувати. В одному з повідомлень вище є згаданий Юрій Стецик, в чиїй дисертації також згадувалися Щеплоти. Мав я можливість коротенько поспілкуватися з паном Юрієм про даний монастир, і він щедро поділився зі мною своїми виданнями і напрацьовками по темі. В більшості - це матеріали, які стосуються діяльності монастиря саме як духовної обителі, і дуже мало є того, що може стосуватися саме теми фортифікації. Однак в праці "Візитації василіанських монастирів Перемишльської єпархії 1747–1767 років" є наведений цікавий текст. Це - візитація монастиря за 21 травня 1764 р. Тут відносно коротко, але все ж описаний загальний вид монастиря, згадані і оборонні вали, і брама, і вищезгадані пивниці. Їх було дві:
  5. 2 points
    Аня Тимчина Занько помогла достать фото этого подземелья, за что ей большое спасибо. С её слов удалось узнать, что подвал находится на участке монастыря, никаких строений над ним нет. Вообще место закрытое, но пару лет назад на День Независимости в Щеплоты приехали гости из соседнего села, которых пустили в подвал, благодаря чему и мы можем его рассмотреть хотя бы на фото. Судя по кадрам и по словам Анны, подвал представляет собой однокамерное помещение, к которому со двора ведёт небольшая галерея-спуск. Правда, в некоторых стенах видны какие-то подозрительные ниши/углубления, но связаны они с какими-то другими помещениями (если таковые вообще существовали) или это что-то более скромное, мне пока непонятно.
  6. 2 points
    Тепер в контексті всього вищесказаного спробуємо поглянути на сам замок. Заморський пише "...як свідчить акт з 1497 року в котрому Микола Свинка згаданий є як колись дідич і закладач замку і села Поморяни", додаючи, що згаданий документ походить з замкового архіву. Інформація виглядає цілком вірогідною і довіряти їй не маю підстав. В такому випадку появу першого замку можна приписуватии десь до 1420-30-х років. Можливо, навіть ближче до останніх, маючи на увазі, що майновий поділ між синами Кердея старшого відбувся в 1434 році. Однак, точно не у "міфічні" Казимировські часи, як то протрактував Заморський. Наступним важливим моментом є інвентар з 1437 року, теж згаданий Заморським. Тут Поморяни фігурують під терміном "oppidum", що він переклав, як "місто фортечне". З цього місця вже можна стверджувати, що замок був. Або замочок. Але яким він був? В "Akta grodzkie i ziemskie..." я неодноразово зустрічав записи другої половини XV ст., де згадується, про існування в Поморянах "fortalicium" - це невелике, скоріш за все дерев'яне укріплення, щось ближче до оборонного двору, ніж на потужного замку. В 1474 році відбувається перше відоме нам бойове хрещення. Набіг татар, про який вже згадано було вище. Залога була тут зовсім скромною - 7 чоловік + Свинка, що зайвий раз стверджує про зовсім невеликий масштаб укріплення. Тим не менше обороні вдалося втриматись і відбити татар. Складно сказати, скільки їх було. Загалом чисельність татар в поході сягала 7 тисяч, але яка частина з ним була саме під стінами Поморян - відомостей немає. Ну, і останнє, що варто відзначити - це трагічний для Кердеїв 1499 рік і черговий набіг татар. Тоді Сигізмунд Кердей, очевидно не покладаючи великі надії на своє укріплення, шукає прихисток в Дунаївському замку. Хоча там "замок і місто ... з дощок і колод було збудоване", як свідчить турецький історик Саад-ед-дін при описі тої битви. В контексті цього можна припустити, що ще станом на кінець століття замок в Поморянах був на порядок скромніший, ніж Дунаївський. І напевне не був мурований. Мурований замок тут мав би з'явитися дещо пізніше.
  7. 2 points
    Отож. Найбільш рання згадка про Поморяни, яка була перед моїми очима, це грамота дана Владиславом Ягайлом Петру Добковичу в серпні 1391 року в обозі під Городлом. Текст документу на латині був викладений в "Kwartalnik Historyczny. R 8"(1894) у статті Антонія Прохаска, яка стосувалася зовсім іншої теми - Теребовлі. Довкола цієї статті було поламано масу списів між тодішніми істориками, вона піддавалася гострій критиці зі сторони Грушевського, проте предмет цих суперечок тут нам зовсім не цікавий. Цікавим нам є лише той факт, що в середині тексту при описі меж населених пунктів зустрічається такий фрагмент: що можна перекласти як Ось такою є перша згадка. Нажаль не вказано, хто ж тоді був тою "шляхтою з Поморян", жодних імен, прізвищ, і т.д. Наступний ключовий документ датується 1423 роком. Тоді місцева руська шляхта мала можливість зустрічі з королем Владиславом Ягайлом в Самборі, куди він прибув з двором на полювання. І саме тут був підписаний один цікавий документ про обмін селами між деякими шляхтичами. В чорновиках Чоловського можна зустріти текст цього документу вже в перекладі на польську. А сам документ, доречі, дожив до наших днів. Мені вдалося його відшукати, лежить він в AGAD f. 354 Dzial I nr 7258. Отже про що там йдеться? Нижче дам лише ключові витяги з тексту: далі іде текст про обмін з Яном Межиком з Дамброви сіл Золочева на Рожище. Нижче по тексту брати затверджують право Датований документ п'ятницею, 23 жовтня 1423 р. Отож, з цього документу бачимо, хто ж був тою "шляхтою з Поморян" в згадці за 1391 рік. Це, очевидно, Грицько Кердей старший (одразу почну це слово присталяти, щоб уникнути плутанини з його сином). Вперше в документах він з'являється 22 червня 1388 в ролі свідка у одній судовій справі. В 1400-1402 роках був подільським старостою, і в конфлікті між Свидригайлом і Ягайлом зайняв сторону останнього, за що і отримав його прихильність. Це дозволило йому за час своєї діяльності дослужитися до досить великих майнових статків. Дата його смерті поки невідома, але як місце поховання часто вказують Домініканський костел у Львові, де був похований з дружиною Кларою. Чоловський стверджує, що помер Кердей старший близько 1430 року. В такому контексті дивним і незрозумілим мені виглядає той факт, що ще при його житті його сини стали спільними власниками деяких маєтків. В будь-якому разі спільними розпорядниками вони були до 1434 року. В зазначеному році між ними відбувся поділ батьківських володінь. Документ, про поділ колись мав би знаходитись в замковому архіві і є втраченим. Однак за словами Чоловського побічні джерела дозволяються стверджувати саме про такий поділ: Януш отримав Оринін, Устя, Сокіл, Гриньківці, Давидківці, Шманьківці, Чарноконьці, Настасів, Мишківці, Хоростків і інші. Дмитро - Шпиколоси, Ремізовці, Урмань на Золотою Липою, Підберіззя і Вижняни. Сигізмунд - Войнилів, Хоцін, Студзянки, Неговці, Дорохів, Томашівці. (в назвах населених пунктів можуть бути неточності. Це просто передрук з польської) Про Петра згадок немає. Очевидно до поділу не дожив. Грицькові молодшому відійшла половина Поморян з деякими прилеглими селами і Винники під Львовом. Інша половина Поморян дістається Миколі Свинці. І ось останній персонаж є, напевно, чи не найцікавішим в цій всій історії. Очевидно, це той самий "легендарний" Микола Свинка, який в багатьох статтях виступає як будівничий Поморянського замку. Заморський приписує його життя аж до середини XIV ст., що однак не відповідає дійсності. Заморський в своїй праці оперує лише одним документом з замкового архіву, де згаданий Микола Свинка - це акт з 1497 року, де Свинка згадується, як колишній дідич і фундатор замку. Розуміємо, що Свинка жив куди пізніше, ніж хотілося би Заморському в його спробах пов'язати побудову замку і прихід на Галичину Казимира ІІІ. Однак величезне питання викликає родовий зв'язок Грицька Кердея старшого і Миколи Свинки. Ким був Свинка для Кердеїв? З однієї сторони в документі 1423 р. маємо чітку відповідь. Він записаний в число синів Грицька Кердея, де нарівні з іншими згаданий в якості "уроджених братів". Також, такий потужний генеалогічний ресурс, як Wielka Genealogia Minakowskiego (присвячений дослідженню саме родових зв'язків шляхти) подає Миколу Свинку також як сина, проте від іншої дружини, невідомої нам на ім'я. В такій логіці, цілком зрозуміло, чому його немає в таких грунтовний генеалогічних ресурсах, як, наприклад, "Herbarz polski" Адама Бонецького і він не вказується в переліку синів Кердея. Те, що Микола Свинка був сином Грицька Кердея - це зовсім неочевидний факт і міг збити з пантелику будь кого, хто проходив тему відносно поверхнево. Також, варто згадати, що Бонецький подає іще один цікавий факт, який варто згадати. Дмитро зі Шпиколос в одному документі за 1454 р. теж згаданий, як Свинка - "Дмитро Свинка". Тому "Свинка" це, скоріш за все, було прізвисько, яке причепилося до родини, але найбільше прижилося Миколі. З іншої сторони, Чоловський, навіть маючи в руках документ 1423 р. все ж піддає сумніву, що Микола Свинка був сином Грицька старшого. Що саме не дозволило Чоловському до кінця прийняти цю теорію - мені не до кінця зрозуміло. Чоловський наводить іще один документ, де Микола Свинка в 1430 році виступає в ролі свідка і записаний як "Микола Свинка зі Свинок". Далі будується теорія про походження Миколи з одноіменного села Свинки, яке знаходиться десь в Польщі (де саме я так і не зміг розчитати з почерку Чоловського). І навіть наводиться той факт, що в 1399 році власниками тих Свинок були три брати: Микола, Фабіан і Войцех. Чи це той самий Свинка, чи лише тезка? Наразі можемо лише здогадуватися. Додати до всього сказаного можна лише той факт, що внук Грицька старшого - Сигізмунд, в 1498 р. називає Миколу Свинку своїм дядьком. І, загалом, Чоловський схиляється до того, що Микола був зятем Грицька старшого. Я ж, зі свої сторони, залишу цей зв'язок під великим знаком запитання. А для кращого розуміння всіх подальших родових зв'язків подам генеалогічну схему зі всіма головними дійовими особами про яких йтиметься нижче: Якихось інших важливих фактів чи документів з життя Миколи Свинки ми поки не маємо. Помирає він не раніше 1440-го року, оскільки ще в цьому році він згадується в записках Львівського гродського суду як війт Поморян - "Nicolaus advocatus de Pomorzany". Після нього його частка Поморян дістається синові - Іванові. Іван неодноразово згадується в різних документах, саме як "Іван Свинка з Поморян". Саме так він записаний одним з перших в відомій договірній грамоті шляхти Львівської землі і Жидачівського повіту з Львовом про охорону своїх прав за 1464 р.(текст документу в повному обсязі подає Заморський, а оригінал грамоти зберігається нині в ЦДІА у м.Львові. Особливістю документу є прикріплені 42 печатки тих, хто підписався під документом. Однак, нажаль, печатки нашого Свинки серед збережених немає). В 1474 році під час набігу татар Іван Свинка з невеликою залогою у складі 7 чоловік зумів втримати оборону Поморянського замку. Цей факт є відображеним і коротко описаним в ряді хронік, починаючи з "Польської хроніки" Длугоша. Згідно з даними Великої генеалогії Мінаковського, Іван Свинка помирає у 1476 році. По собі залишив єдиного сина - Миколу. Про Миколу відомостей небагато. Згадується він лише в двох документах. Вперше - 27 червня 1477 р, коли прагнучи допомогти "найдорожчій тітці" Анні Скарбек, віддав їй навічно у володіння село Кальне. Вдруге - 8 січня 1479 р., коли заповідає дружині Дороті на випадок своєї смерті розпоряджатися своєю частиною Поморян доти, доки буде вдовою. У випадку повторного її шлюбу, маєтки мають перейти його найближчим спадкоємцям, а взамін Дорота мала би отримати від них компенсацію в 1200 гривень. Документ, очевидно, складався з огляду на стан здоров'я, бо вже в 1480 році Микола покидає цей світ, не залишивши по собі нащадків. А разом з ним згасає і гілка поморянських Свинок. Дорота залишалася вдовою недовго, бо вже в 1481 році бачимо її заміжнею за Мартином з Острова. Мартин, в свою чергу, вже також був вдівцем. Попередньо був одружений з Катериною - сестрою Івана Свинки, з якою мав 4-х дітей(двох хлопців і дох дівчат). А далі іде дуже складна і заплутана ситуація. Згідно заповіту Миколи Свинки після повторного одруження Дороти, його частина Поморян мала б перейти до його сестер - Анни Скарбек і Катерини Островської, першої дружини Мартина. Після смерті Катерини її спадкоємцями стали її діти, і виходить цікавий факт. Дорота стає мачухою для своїх пасинків, котрі одночасно були спадкоємцями половини маєтку її першого чоловіка. Але перед тим, як набути майнових прав вони мали виплатити Дороті грошову компенсацію. Те ж зі своєї сторони мала зробити і Анна Скарбкова. Остання, не маючи бажання розбиратися з проблемним спадком 9 червня 1480 року проводить обмін з братами Яном і Віктором Сененськими(які доводились родичами Дороті, Чоловський називає їх "братанками"), обмінявши свою частку Поморян(1/4) на село Лешків. В 1484 році другий чоловік Дороти Мартин з Острова помирає і вона повертається до Поморян, де продовжує розпоряджатися половиною маєтку, не оглядаючись ні на братів Сененських, ні на своїх пасинків Островських. Тим самим створює ряд проблем і породжує своєю діяльністю численні судові позови. Але про неї ще трошки пізніше. А зараз повернемося до поділу 1434 року. Другу половину Поморян тоді отримує тоді Грицько Кердей молодший. Досить вагома політична персона того часу. Вів дуже активне і політичне, і військове життя. Свого часу добивається посади подільського воєводи. Не раз і не двічі зустрічав його ім'я в різноманітних судових справах в "Akta grodzkie i ziemskie...", де часто фігурує під іменем "Грицько з Поморян". Однак, наскільки я розумію, будучи досить зайнятим своїм активним політичним життям, він мало приділяв уваги саме Поморянам. Тим більше, що володів тут лише половиною. Остання згадка про нього датується 18 червня 1462 року. Похований також в Домініканському костелі, поруч з батьком. По собі залишив двох синів. Сигізмунду(старості Красноставському) тоді дістається батькова половина Поморян, а Іванові (старості Теребовлянському) Теребовляни. Спочатку Сигізмунд був одружених з Оленою зі Струмилів, однак дітей від їхнього шлюбу не зафіксовано. А пізніше, в 1490-му році вдруге одружується. І не на кому-небудь, а на вищезгаданій Дороті, двічі вдові по Миколі Свинці, і по Мартину з Острова, фактичній розпорядниці другої половини Поморян. Їхнє одруження внесло остаточний хаос в майнові взаємовідносини в Поморянах. Тому 1490-і роки супроводжуються суцільними судами між Сигізмундом Кердеєм з Доротою, братами Яном і Віктором Сененськими та пасинками Дороти Андрієм і Христином Островськими. Останні, розуміючи складність відстоювання своєї частки володінь відступають 31 грудня 1494 року свою чверть володінь братам Сененським в обмін на інше село, доплату в 2000 угорських дукатів і обов'язок виплати своїх зобов'язань Дороті згідно заповіту Миколи Свинки. Відтак брати Сененські набули вже половину Поморян. І хто зна, як би все розвивалося далі, якби не події 1499 року? А в згаданий рік відбувається черговий наїзд татар. Сигізмунд Кердей, очевидно вважаючи більш надійним для оборони Дунаївський замок, покидає Поморяни. Забирає з собою дружину Дороту і єдиного 9-річного сина - Івана і прямує туди. Замок там був дерев'яний, однак добре доглянутий львівськими архієпископами. Він також був в числі тих, хто встояв в згаданому вище наїзді 1474 року. Однак цього разу не судилося. Замок був взятий, Сигізмунд Кердей - вбитий. Дорота з сином були взяті в ясир. Пізніше, Дороті якимось чином вдалося втекти з полону, а молодий хлопець був для татар досить цінним здобутком. По поверненні Дорота знайшла опікуна в обличчі свого брата - Петра. Разом, ще протягом двох років пробувала відстоювати свої права на Поморяни у судах проти братів Сененських. Однак 8 січня 1501 року засвідчує, що брати Ян і Вікторин Сененські, виплатили їй всі кошти і визнала їх єдиними і повноправними власниками Поморян.
  8. 1 point
    Рік видання: 2019 Автор: Олександр Бондар Видавництво: ?, Чернігів Мова: українська Формат: 14,7 х 20,4 х 0,5 см Обкладинка: м'яка Папір: офсетний Кількість сторінок: 88 Ілюстрації: 18 чорно-білих малюнків-реконструкцій, 16 планів Наклад: 200 прим. ISBN: ? Де придбати: у автора, написавши йому приватне повідомлення у Facebook, або надіславши листа на bondarchern@gmail.com Аннотація: Приклади сторінок: Зміст: Від автора:
  9. 1 point
    Є опублікований текст на латині та його переклад (починаючи з 41 ст.) в цьому посиланні.
  10. 1 point
    Ще один етап реставрації: з палацу Сенявських демонтовано тимчасову металоконструкцію, яка з вересня 2016 року утримувала фасадну стіну від завалювання. Такий вигляд мала тимчасова металоконструкція: На одному з наступних етапів буде демонтовано масивну бетонну плиту (її видно на рівні землі), яка утримувала всю цю масу разом.
  11. 1 point
  12. 1 point
    Попалось вменяемое фото макета, на котором хоть можно рассмотреть детали. Насколько я понял, сейчас макет находится в экспозиции Подгорецкого замка.
  13. 1 point
    Для початку варто було б пройтися по історіографії. Отже, хто намагався описати ранню історію Поморян? Тут я би виділив з загального ряду два дуже поважних джерела, і спробую описати власні враження від них: 1. "Хроніка Поморянська" Броніслава Заморського, видана в 1867 році. Ця книга є направду унікальним історичним джерелом для цього населеного пункту і її вагомість переоцінити важко. Особливо вагомим фактором є те, що писалася вона в самому замку на основі вже неіснуючого замкового архіву. Тому проблем з першоджерелами тут абсолютно немає. І прекрасним є той факт, що Заморський дуже часто в свої праці не лише покликається на якісь документи, а й надає цілі передруки тексту з документів. Але є в цій праці і суттєві негативні сторони. До таких можна віднести особисту інтерпритацію фактів Заморським. Дуже відчувається, що праця писалася майже виключно на основі замкового архіву і автор майже зовсім не послуговувався якимось іншими матеріалами. Таким чином автор дуже себе обмежив в джерельній базі. Якщо проаналізувати "Хроніку Поморянську", то побачимо, що в сухому залишку в Заморського в руках було обмаль документів з XV століття, не більше ніж пальці на руці. Найбільш ранній з них датований 1437 роком (ця дата пізніше і розійшлася по світі, як дата першої писемної згадки). Тим не менше автор не гребує вдатися в "глибокий аналіз" замкової історії і виводити її аж з часів Казимира 1340-50-х років. Хоча, як можна писати про історію об'єкту в 1340-50-х роках маючи документи не старіші 1437 року, для мене загадка. Тому я схильний відкинути абсолютно все, що написано Заморським до 1437 року, як особисту фантазію Заморського. А все решта треба скурпульозно аналізувати в контексті інших відомостей. 2. Чорновики Олександра Чоловського. Думаю, зайвим буде розказувати, хто такий Чоловський, його роль в локальній історії і рівень авторитетності цієї персони. Олександр Чоловський декілька раз брався за опис замкової історії, двічі коротко описує Поморяни в працях "Dawne zamki i twierdze na Rusi Halickiej"(1894) і "Przeszlosc i zabytki wojewodztwa tarnopolskiego"(1926). Проте не ці видання заслужили окремого розгляду. Чоловський, насправді, працював над окремою монографією по Поморянах. Проте робота над нею не була завершеною, а праця так і не була виданою. Не знаю, що послужило причиною цьому. Припускаю, що працював він над нею в останній період життя і йому просто не вистачило часу. Тим не менше, він залишив нам свої чорновики по цій темі. Це - частково друкований на машинці текст, частково рукописний з численними правками, виправленнями, доповненнями і т.д. Зберігаються ці чорновики зараз в Варшаві в Biblioteka Narodowa, і є оцифровані та опубліковані на ресурсі polona.pl. Тепер мої враження від джерела. Дуже, дуже і дуже сильний текст. Чоловський добре був знайомий з роботою свого попередника по цій темі - Броніслава Заморського. "Хроніка Поморянська" була ним уважно прочитана і проаналізована, проте поле його матеріалів було настільки широким, що покликається він на неї вкрай рідко. Матеріалів про Поморяни, які знаходилися за межами поморянського архіву було предостатньо, починаючи хоча б з численних судових процесів, документи по яких є в Львівському архіві. Окрім того, Чоловський зібрав цілу свою колекцію документів дотичних до історії містечка. Припускаю, частина з них колись лежали все в тому ж замковому архіві, який був розпроданий Прушинськими в 1870-х роках. Також, багато важливих документів було віднайдено ним в інших архівах і найважливіші були переписані від руки. Ці "копії" також є серед чорновиків. Таким чином, маємо доступ до тексту документів, не маючи під руками оригіналів. Деякі оригінали зі згаданих в текстах документів мені вдалося віднайти, деякі поки ні. Не завжди Чоловський залишав якісь чіткі маркери чи посилання на матеріали, що створює додаткові труднощі в верифікації документів. Але це і зрозуміло - це були чорновики і не більше. Деякі речі могли бути абсолютно очевидними для нього і зовсім неочевидними для мене. Нижче спробую викласти свою компіляцію Поморянської історії раннього періоду. В основному це буде відродження думок Чоловського з деяким підмішуванням інших матеріалів, до яких зміг дотягнутися. Тож якщо Вам захочеться комусь подякувати за прочитаний текст, то маєте гарну нагоду пом'янути добрим словом одного з кращих істориків Львова, в особі Олександра Чоловського
  14. 1 point
    Как по мне, карта Занони не является тем источником, на основе которого можно делать такие далеко идущие выводы. Дело в том, что эта карта 1772 г. во многом (или даже практически во всём) компилятивный источник, сборник сведений из карт разных авторов, да ещё и созданных в разные века. К примеру, именно по этой причине на этой карте 2-ой половины 18 века можно обнаружить укрепления, которые перестали функционировать ещё в 17 веке. Если взглянуть на материалы, собранные Н. Крикуном (я их уже цитировал выше), то там можно обнаружить несколько упоминаний поселения "Солопковцы или Краснополь" + "Солопковцы также называемые Красногрудом", т.е. имеются источники 17 века, где чётко отмечено, что Солобковцы = Краснополь, причём 2-м названием в подобных связках ставилось устаревшее или не прижившееся название (коим для Солобковцем и было название Краснополь): Также применительно к Солобковцам имеем упоминание Вердумом замка + намёки на существование там городка, а у Сецинского есть упоминание вала, который мог относится к городским укреплениям. Итого, вроде как вырисовался и замок и городские укрепления. Т.е., пока всё сходится в одной точке. Что касается карты Занони, то её масштаб и размах мне не позволяет считать её таким уж точным источником. Вполне может быть, что Занони сам запутался в названиях, потому там, где было одно укреплённое поселение на его карте появилось два. Могло это произойти, к примеру, по такому сценарию - итальянец не мог не заметить на картах Боплана массивный Краснополь, и потому на своей карте его показал (также в относительно солидных размерах), а на какой-то поздней карте/картах он этого укреплённого города мог уже не найти, но при этом там уже могли быть обозначены Солобковцы, изрядно потрёпанные, поскольку уже не могли похвастаться статусом укреплённого города, и только цитадель ещё могла на тот момент является значимым укреплением, потому её могли отметить на карте. Получив город Краснополь на одной карте и какие-то Солобковцы с замочком на другой, Занони мог просто не сопоставить эти два пункта (из-за разных названий, разных статусов и разных типов укреплений), и так на его карте могли появится две точки вместо одной.
  15. 1 point
    Почему игнорируешь карту Занони?) Там и слобоковцы есть и Краснополь и это разные поселения.
  16. 1 point
    Ось тут цікавий нюанс, на мапі 1675 р. аж цілих 2 Кодеско vkraina.com
  17. 1 point
    Містечко нинішнього Кобеляцького району Полтавської області вже в 17 столітті в якості приватного поселення отримало укріплення, а пізніше деякий час було сотенним містечком Полтавського полку ВЗ. *) "Полтавщина. Енциклопедичний довідник" за ред. Кудрицького А.В., К. "Українська енциклопедія" ім. М.П. Бажана, 1992, тир. 30 000 прим., 1024 с., сс. 57 - 59. Сторінка містечка Білики в україномовній "Вікіпедії". (Тут зазначається, що Білики у 18 столітті певний час були сотенним містечком Полтавського полку, мало цехи, а у 1709 році його певний час займали запорожці та шведи.). Сторінка посьолка "Белики" в російськомовній "Вікіпедії". Містечко на Вікімапії.
  18. 1 point
    Нарешті !!! Джерело
  19. 1 point
    Треполье на карте 17 века. Замечу что старая крепость стоит особняком у устья реки Красная. А остальная часть села подалее, так как между ними были болота. Которые образовывались разлитием рек.
  20. 1 point
    Триптих на тему нічного Старого міста. 2012 рік. Зараз висить у корпусі музпеду. Згодом думаю ще декілька серій намалювати)
  21. 1 point
    В 16-м веке Каменец, как крепость, в значительной мере усиливает свой оборонный потенциал благодаря волне модернизаций старых укреплений и строительству новых. Тогда работы затронули как Старый замок, так и укрепления города. Этот период особенно интересен, поскольку именно в 16 веке в Каменце появились первые прото-бастионы (пятиугольные приземистые башни типа "пунтоне" - Новая Восточная и Новая Западная), а ряд старых башен города и замка были модернизированы под влиянием новейших фортификационных веяний. Только вот вопрос – откуда веял этот свежий фортификационный ветерок? И тут (редкая для Каменца ситуация) все исследователи единодушно сошлись во мнении, что здесь не обошлось без влияния идей Альбрехта Дюрера (1471 - 1528), известного художника, который, помимо всего прочего, ещё и занимался совершенствованием оборонительных систем. Наверное, самый большой вклад в популяризацию имени Дюрера (как фортификатора) в у Украине в целом и в Каменце в частности внесла архитектор-реставратор Валентина Шевченко, по проекту которой реставрировалась Гончарная (Резницкая) башня городских укреплений. Впоследствии она написала ряд статей с анализом архитектурных особенностей башни, и пришла к выводу, что наличие целого ряда деталей явно свидетельствует о прочной связи архитектора упомянутой башни с дюреровской фортификационной школой. И самой яркой из этих деталей, обнаруженных у некоторых каменецких укреплений, считались зубцы со скосами, от которых должны были рикошетить ядра. Резницкая (Гончарная) башня и её необычные зубцы: Может на всё это не обратили бы особого внимания, однако дюреровские проекты даже в Европе считаются раритетом, а что уж тут говорить об Украине. Благодаря нарисовавшейся связи с Дюрером, Резницкую (Гончарную) башню не только назвали уникальной для Украины постройкой (что, в общем-то, правда), но также поспешили пойти ещё дальше и в некоторых статьях прямым текстом сообщили, что это единственная в мире башня, построенная в "дюреровской" манере и при этом дошедшая до наших дней без перестроек. Весьма передовая для того времени мысль Шевченко была подхвачена и с тех пор о "башне Дюрера" можно встретить упоминание практически на любой страничке (печатной или в интернете), где речь идёт о Резницкой (Гончарной) башне. Писали об этом в простеньких газетных статьях, не раз упоминали во всевозможных путеводителях и даже в самом свежем фундаментальном издании по истории укреплений Каменца, т.е. в монографии Castrum Camenecensis. Фортеця Кам’янець (2012), мысли о Дюрере вплелись в общий анализ концепции развития оборонной системы города и крепости. Но на одной башне дело не остановилось. Так, Валентина Шевченко отметила следующее: "У процесі досліджень виникло припущення, що оборонне кільце Кам'янця будували за єдиною фортифікаційного системою А.Дюрера, адже якщо в двох найкраще збережених дотепер баштах наявні елементи цієї системи, то його ідеї могли бути застосовані і в інших тамтешніх оборонних спорудах XVI століття, нині перебудованих або зруйнованих", а в примечании уточнила: "З 32 пам'яток фортифікації Кам'янця-Подільського 20 побудовано або перебудовано в XVI столітті". И действительно – остатки упомянутых зубцов со скосами можно "прочитать" в верхней части парочки башен городских укреплений (Слюсарской башни и башни Стефана Батория) и у Денной башни Старого замка. И кто знает, может и другие башни, верхние ярусы которых, к сожалению, были утрачены, когда-то были украшены подобными "коронами" из необычных зубцов. Итак, получается, что в Каменце могла быть не просто одна башня, а целая оборонная система, построенная по системе Дюрера. Европе официально разрешено завидовать. Валентина Шевченко называла каменецкие башни "пам’ятками світового значення". Но ни тогда, ни сейчас, гипотезу не критиковали и она прижилась. Наверное, просто других вариантов не было. Казалось бы, ну Дюрер или не Дюрер – какая разница? Наверное, многие из вас, также как и я, узнали о существовании этого самого Дюрера не так давно. И что изменится, если, например, модернизацию укреплений припишут какому-нибудь другому фортификатору, имя которого нам тоже ни о чём особо не скажет… Так вот, наверное ничего особо не изменится, если метаться от одной личности к другой, но если посмотреть на всё это глобально, то возникает вопрос – какая именно фортификационная школа оказала влияние на Каменец? Вот тут мы видим, что Дюрер – немец, который родился, прожил значительную часть жизни и умер в Нюрнберге. Получается, что ко 2-ой половине 16 века идеи Дюрера от Нюрнеберга дошли до Каменца, где ими и воспользовались. И вот тут-то у меня возникло несколько вопросов, которые в итоге сложились в один главный вопрос – что если Дюрер тут ни при чём, а своей модернизации Каменец на самом деле обязан итальянским архитекторам? Это, как мне кажется, далеко идущий вывод, ведь в случае с "дюреровской" версией нам остаётся сожалеть о том, что с поиском аналогов возникает много сложностей, тогда как принятие итальянской версией очень сильно расширяет ареал поисков аналогий и даёт надежду, что они будут найдены. Начнём, наверное, с перечислением тех доводов Валентины Шевченко, благодаря которым в итоге родилась версия о влиянии Дюрера. Как мне кажется, некоторые доводы можно отбросить сразу: Камины в башнях использовались задолго до Дюрера. И чем холодней в стране зимы, чем изолированней само укрепление, тем больше шансов, что там построят камин. Щиты, закрывающие бойницы, также существовали задолго до Дюрера. Их даже в реконструкциях римских укреплений показывают, не говоря уж о средневековых укреплениях. Наличие особенно основательных перекрытий в верхнем ярусе башни тоже, как мне кажется, ни о чём особо не говорит. Во многих укреплениях, построенных до Дюрера, именно в верхнем ярусе концентрировалась основная масса защитников укрепления, здесь же могли быть расположены метательные машины, потому приём, можно сказать, не редкий. В статье перечислены самые важные/характерные черты стиля Дюрера, но можно ли их увидеть в каменецких башнях? Прежде всего, отмечаем, что в Каменце мы видим всё же скорее артиллерийские башни, а не классические бастеи. Интересной особенностью дюреровских проектов было наличие капониров, в задачу которых входило уничтожение противника на дне рва. Как вы понимаете, расположение башен городских укреплений Каменца на краю каньона уже само по себе исключало создание капониров. Конечно, как ров можно рассматривать каньон, но о существовании каких-либо капониров на дне каньона в районе башен сведений нет. Казематов у башен тоже не было – все перекрытия у них были деревянными, потому о каких-либо особенно тщательно защищённых помещениях говорить не приходится Подводя итог, можно сказать, что если бы не форма зубцов, то можно было бы говорить, что в Каменце мы имеем обычный пример башни, приспособленной для артиллерии. Каменецкие башни не обладают самыми яркими чертами проектов Дюрера, а менее значимые черты/детали, изобретение которых в статьях Валентины Шевченко приписано Дюреру, как мне кажется, к нему отношения не имели. Отдельно выделю то, как в статье Валентины Шевченко преподнесено значение разработок Дюрера: Создаётся впечатление, что влияние идей Дюрера было настолько значительным, что их тут же подхватили соседние страны, и принялись повсеместно внедрять, не говоря уж о том, что "родословную" бастионов привязали к бастеям Дюрера. Но всё не так просто. Да, идеи Дюрера были смелыми, передовыми и можно даже сказать, что они опережали своё время. Однако при этом их внедрение стоило больших денег, потому распространялись они не так уж и быстро… и даже наоборот. Кстати, Валентина Шевченко знала об этом. В своей статье она даже отметила, что "Грандіозні фортифікаційні ідеї Альбрехта Дюрера були надзвичайно цінні для військового мистецтва. Тільки складність, а від гак величезна дорожнеча будівництва пропонованих споруд, не дали змоги повністю збудувати їх. Винятком було укріплення Шафгаузена в Швейцарії". Есть во всём этом противоречие – то из текста следует, что его идеи тут же подхватила вся Европа, благодаря чему они были внедрены даже в далёком Каменце, то вдруг узнаём, что по проектам Дюрера даже там, рядом с его родным домом, возвели не так уж и много объектов. В то же время в тени остаётся тот факт, что в 16 веке по Европе быстро распространялись идеи итальянской фортификационной школы. Самое интересное, что даже в статьях Валентины Шевченко, сосредоточенной на связи Каменца с идеями Дюрера, в нескольких местах можно встретить упоминание сильного итальянского влияния, благодаря которому сформировалось множество замков и крепостей Речи Посполитой: Итого, даже простой анализ статей Валентины Шевченко позволяет усомниться в существовании прочной связи между каменецкими укреплениями и школой Дюрера. Хрупкий мостик между Дюрером и Каменцем держится, в основном, благодаря загадочным и якобы уникальным "дюреровским" зубцам.
  22. 1 point
    Идеи Дюрера на практике Как уже было выше сказано и в этой теме отмечено, от фортификационного наследия Дюрера в Европе осталось не так уж и много. В "Истории Крепостей" Виктора Яковлева сказано: Пока о бастее, построенной в Вероне, я ничего сказать не могу. А вот второе укрепление, то, которое было построено в Шаффхаузене, к счастью, до наших дней сохранилось. Давайте же посмотрим на него, чтобы увидеть, как идеи Дюрера выглядели на практике. Представляю вашему вниманию Крепость Мунот (Munot Festung) Мунот на спутниковом снимке Google: Живая карта Это укрепление было построено во 2-ой половине 16 века на холме, который и ранее использовался для размещения оборонительных сооружений. Валентина Шевченко в своих статьях писала, что Дюрер "безпосередньо керував будівництвом укріплень міст Нюрнберга і Шафхаузена", а также уточняла (со ссылкой на какую-то "Большую энциклопедию", изданную в Питере в 1996 году), что укрепление в Шафгаузене "завершив сам Дюкер". Если под "укреплением в Шаффхаузене" подразумевается Крепость Мунот, то можно смело утверждать, что Дюрер не руководил её постройкой. Да, крепость строили по его проекту, но строительство началось в 1564 году, а Дюрер скончался ещё в 1528 году, т.е. за 36 лет до начала работ. Мунот закончили строить в 1589 году, т.е. через 61 год после того, как Дюрер покинул этот бренный мир. Так что, как ни крути, упомянутый деятель не мог не то что закончить, но даже начать постройку укрепления. Можно лишь допустить, что ещё при жизни, Дюрер принимал участие в строительстве других укреплений города. Так, например, на вот этом изображении Шаффхаузена, датированном 1548 годом, видна занятная башня, выделяющаяся своим видом на фоне остальных укреплений: Крупнее Но вернёмся к крепости Мунот. Её начали строить в 1564 году и закончили через 25 лет, в 1589 году. Виктор Яковлев и Валентина Шевченко в своих трудах отмечали, что на практике реализация идей Дюрера стоила очень дорого. Так вот, строительство не такой уж и большой крепости Мунот обошлось в 47 000 гульденов, а на эти деньги, по данным источников, можно было укомплектовать город несколькими сотнями домов (некоторые источники приводят внушительное число - 800 домов!). Крепость была включена в оборонный периметр Шаффхаузена. Вот так выглядел Мунот в системе фортификаций города, 1642 год: Крепость представляла собой приземистую цилиндрическую постройку диаметром около 50 метров. Высота стен – около 25 метров, толщина – около 4 метров. К южной стене основного укрепления пристроена небольшая башня. С запада и юго-востока к крепости примыкают стены городских фортификаций. Внутри бастеи есть хорошо защищённое помещение интересной планировки - его своды опираются на девять колонн. Крепость окружает сухой ров, на дне которого можно увидеть три уникальных архаических капонира, появившихся задолго до того, как использование капониров во рвах приобрело массовый характер. Крепость участвовала в бою всего один раз, в 1799 году, когда её заняли французские войска. В начале 19 века Мунот уже не рассматривался как стратегически важный пункт или как важное укрепление. Объект было позволено превратить в каменоломню. Добытый из разобранных укреплений камень использовали в процессе возведения различных зданий разраставшегося Шаффхаузена. Только в 1826 году по инициативе Иоганна Якоба Бека (1786 - 1868), местного деятеля искусства, было остановлено разрушение крепости и началось её возрождение уже в статусе памятника. В 1839 году Иоганн Якоб основал ассоциацию, призванную защищать интересы крепости. В том же году, 30 октября, состоялась пышная церемония по случаю открытия крепости для посетителей. В наши дни крепость считается символом города, здесь же находится культурный центр Шаффхаузена – на площадке укрепления часто проводят всевозможные представления, играет живая музыка и т.п. Скажем спасибо Иоганну Якобу Беку за его инициативу по спасению крепости, которая в наши дни считается уникальной постройкой. Между прочим, учитывая дороговизну этого укрепления и то, как относительно быстро оно устарело (в связи со стремительным совершенствованием артиллерии) крепость Мунот временами называют как минимум спорным решением, а как максимум, так и вовсе ошибкой, которая появилась только благодаря тому, что решили построить крепость, идеальную с точку зрения художника. Возвращаясь к теме связи Дюрера с укреплениями Каменца, давайте посмотрим на крепость Мунот через призму ранее полученных знаний об идеях Дюрера. Дюрер любил бастеи и здесь как раз видим мощную, пузатую и приземистую бастею: Дюрер любил защиту рвов, простреливаемых из казематов и капонирова, и здесь всё это видим! Даже уникальные капониры 2-ой половины 16 века! Дюрер любил максимально защищённые от воздействия артиллерии помещения, своды которых опирались не только на внешние стены, и вот вам, пожалуйста: Дюрер любил нестандартные решения и вот вам, например, оригинальная лестница с пандусом (без ступеней), связывающая яруса бастеи и позволяющая без лишних проблем перемещать туда-сюда артиллерию: Источники фото: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7 А теперь, когда вы познакомились с квинтэссенцией стиля Дюрера, попробуйте увидеть его идеи в Резницкой (Гончарной) башне. Кстати, интересно, что крепость Мунот в Швейцарии как раз заканчивали строить (закончили в 1589-м), когда в Каменце модернизировали укрепления (1583, 1585…). В обоих городах модернизация укреплений была вызвана ростом могущества артиллерии, но за укреплением Шавгаузена просматриваются идеи Дюрера, чего не скажешь об укреплениях Каменца. Также интересно, что ещё в 1540-х, т.е. до того, как в Шаффхаузене приступили к строительству крепости Мунот, в Каменце уже возводили первые прото-бастионы (Новую Западную и Новую Восточную башни-пунтоне Старого замка).
  23. 1 point
    Дюрер, его идеи и уровень их влияния Альбрехт Дюрер, как и многие известные деятели эпохи Возрождения, был олицетворением постулата "талантливый человек талантлив во всём". И действительно, интересуясь преимущественно живописью и математикой, Дюрер параллельно успевал активно заниматься вопросами фортификации. Причем "занимался" - это, наверное, слабо сказано, поскольку ему, как минимум, приписывают изобретение бастей, а как максимум некоторые исследователи склонны думать, что именно он изобрёл бастионы. Может создастся впечатление, что Дюрер чуть ли не самостоятельно, в перерывах между созданиями своих полотен, реформировал концепцию европейских укреплений. Но так ли это? Обратимся за справкой к довольно известной книге (читать / скачать) Виталия Яковлева "История Крепостей" (2000), в которой Дюреру посвящена отдельная глава: Что я для себя отметил: Бастеи Дюрера были ответом на растущую мощь артиллерии. Их проектировали так, чтобы их уничтожение стало проблемой для пушек противника. Бастеи делали приземистыми, укрепления как бы "заземляли", потому они, в отличие от более ранних башен, уже не были идеальной мишенью для артиллеристов. В бастеях в идеале должны были находиться казематы – помещения для орудий, хорошо защищённые со всех сторон от воздействия вражеской артиллерии. Бастеи обладали интересными конструктивными особенностями (в бастеях внешние стены не были несущими, были предусмотрены вентиляционные каналы для отвода пороховых газов и т.д.). Понятно, что если внешняя стена не является несущей, то её частичное разрушение не подписывае смертный приговор всей постройке. Поскольку бастеи были "утоплены" относительно уровня окружающей местности, то особую значимость приобретал ров, служивший главной преградой на пути к укреплению в случае штурма. Для отстрела противника на дне рва с одной стороны были приспособлены казематы нижнего уровня бастей, с другой стороны предполагалось возводить специальные постройки – капониры. Можно сказать, что конструкция бастей стоилась с учётом необходимости максимальной защиты рва. А теперь попробуйте отыскать характерные черты стиля Дюрера в Резницкой (Гончарной) башне, а то у меня что-то не получается. Большинство башен городских укреплений Каменца были полностью открыты для воздействия вражеской артиллерии. У них не было казематов, и они не были идеально приспособлены для уничтожения противника на дне рва. И т.д. Что там осталось? Скошенные зубцы? Ну… для начала нужно доказать, что скосы придумал именно Дюрер. Впрочем, и без того понятно, что в конструкции башен Каменца дюреровских идей слишком мало, чтобы они могли называться "башнями Дюрера". Но вернёмся к книге, ведь там есть и другая интересная информация. Как мне показалось, Виталий Яковлев считал, что без Дюрера не было бы бастей, а некоторые авторы (которые и появление бастионов связывают с Дюрером) считают, как я понял, что без Дюрера вообще не было бы никакой революции в европейской фортификации. И действительно - ну какая может быть революция без бастей и бастионов? При этом тот же Яковлев отмечал, что "Предложения Дюрера были слишком грандиозны, требовали огромных расходов, а потому никогда не были осуществлены в полном объёме, но идеи, положенные в основы этих предложений были настолько здравы, что даже 100 и более лет спустя ими пользовались многие инженеры". Также интересно, что "идея бастей Дюрера нашла себе практическое применение в образе двух ронделей…". Во как! Идеи были настолько передовыми, что в 16 веке по проектам Дюрера было построено всего две бастеи (обратите внимание - именно бастеи, а не более совершенные бастионы), а некоторые его наработки массово начали внедрять только через век-два-три… Но были ли это идеи Дюрера, вот в чём вопрос? Правда ли, что кроме Дюрера некому было поучить Европу? Уже в следующей главе книги Яковлева мы находим намёк – нет, не в Германии тогда массово рождались самые передовые фортификационные идеи, а в Италии: Получается, что в тот период, когда Дюрер разрабатывал свои бастеи, которые иногда считают прородителями бастионов, в Италии уже существовали бастионы. Парадокс, как по мне. И тут нужно уточнить - да, бастеи действительно можно считать переходной формой от башни к бастиону, но речь идёт не о бастеях Дюрера, а о бастеях в целом, которые, судя по всему, появились ещё до того, как Дюрер начал совершенствовать их оборонный потенциал. Так может заслуга Дюрера была лишь в том, что он занимался усовершенствованием постройки, изобретённой не им и не в Германии? Есть ли доводы в пользу этой версии? Да, есть! И явно разичимый след тянется в сторону Италии... Сканы нужных страниц из книги Виталия Яковлева:
  24. 1 point
    До речі, на днях вийшли у продаж нові листівки з видами Кам"янця. На листівках зображено мої роботи, а їх оформленням займалась Ольга Комарова. Шкода, що до них немає обгортки - у видавців просто не вистачило грошей Загалом техніка виконання подібна до техніки Тшебінського, але замість використання кольорових олівців я використовував чорну ручку Листівок 12 штук і в загальному мають такий вигляд: А тепер оригінальні роботи по кожній, щоб краще можна було роздивитись: Дзвіниця Кафедрального костелу і собор Олександра Невського Дзвіниця Миколаївської церкви і Вірменський костел Тринітарський костел (сучасний зелений колір замінив на оригінальний) і Домініканський костел собор св. Георгія і Польський ринок Кафедральний костел і Польська брама Руська брама і фортеця
×