Jump to content
Замки и Крепости Украины - Форум

Oleh Stasiuk

Пользователи
  • Content Count

    100
  • Joined

  • Last visited

  • Days Won

    39

Oleh Stasiuk last won the day on April 4

Oleh Stasiuk had the most liked content!

Community Reputation

159 Очень хороший

About Oleh Stasiuk

  • Rank
    Сержант

Информация

  • Город
    Львів

Recent Profile Visitors

819 profile views
  1. Поки тема гаряча, одразу по стопах доповню її цінними матеріалами, які накопав ще пару місяців тому, але ніяк не зібрався опублікувати. В одному з повідомлень вище є згаданий Юрій Стецик, в чиїй дисертації також згадувалися Щеплоти. Мав я можливість коротенько поспілкуватися з паном Юрієм про даний монастир, і він щедро поділився зі мною своїми виданнями і напрацьовками по темі. В більшості - це матеріали, які стосуються діяльності монастиря саме як духовної обителі, і дуже мало є того, що може стосуватися саме теми фортифікації. Однак в праці "Візитації василіанських монастирів Перемишльської єпархії 1747–1767 років" є наведений цікавий текст. Це - візитація монастиря за 21 травня 1764 р. Тут відносно коротко, але все ж описаний загальний вид монастиря, згадані і оборонні вали, і брама, і вищезгадані пивниці. Їх було дві:
  2. Тепер в контексті всього вищесказаного спробуємо поглянути на сам замок. Заморський пише "...як свідчить акт з 1497 року в котрому Микола Свинка згаданий є як колись дідич і закладач замку і села Поморяни", додаючи, що згаданий документ походить з замкового архіву. Інформація виглядає цілком вірогідною і довіряти їй не маю підстав. В такому випадку появу першого замку можна приписуватии десь до 1420-30-х років. Можливо, навіть ближче до останніх, маючи на увазі, що майновий поділ між синами Кердея старшого відбувся в 1434 році. Однак, точно не у "міфічні" Казимировські часи, як то протрактував Заморський. Наступним важливим моментом є інвентар з 1437 року, теж згаданий Заморським. Тут Поморяни фігурують під терміном "oppidum", що він переклав, як "місто фортечне". З цього місця вже можна стверджувати, що замок був. Або замочок. Але яким він був? В "Akta grodzkie i ziemskie..." я неодноразово зустрічав записи другої половини XV ст., де згадується, про існування в Поморянах "fortalicium" - це невелике, скоріш за все дерев'яне укріплення, щось ближче до оборонного двору, ніж на потужного замку. В 1474 році відбувається перше відоме нам бойове хрещення. Набіг татар, про який вже згадано було вище. Залога була тут зовсім скромною - 7 чоловік + Свинка, що зайвий раз стверджує про зовсім невеликий масштаб укріплення. Тим не менше обороні вдалося втриматись і відбити татар. Складно сказати, скільки їх було. Загалом чисельність татар в поході сягала 7 тисяч, але яка частина з ним була саме під стінами Поморян - відомостей немає. Ну, і останнє, що варто відзначити - це трагічний для Кердеїв 1499 рік і черговий набіг татар. Тоді Сигізмунд Кердей, очевидно не покладаючи великі надії на своє укріплення, шукає прихисток в Дунаївському замку. Хоча там "замок і місто ... з дощок і колод було збудоване", як свідчить турецький історик Саад-ед-дін при описі тої битви. В контексті цього можна припустити, що ще станом на кінець століття замок в Поморянах був на порядок скромніший, ніж Дунаївський. І напевне не був мурований. Мурований замок тут мав би з'явитися дещо пізніше.
  3. Отож. Найбільш рання згадка про Поморяни, яка була перед моїми очима, це грамота дана Владиславом Ягайлом Петру Добковичу в серпні 1391 року в обозі під Городлом. Текст документу на латині був викладений в "Kwartalnik Historyczny. R 8"(1894) у статті Антонія Прохаска, яка стосувалася зовсім іншої теми - Теребовлі. Довкола цієї статті було поламано масу списів між тодішніми істориками, вона піддавалася гострій критиці зі сторони Грушевського, проте предмет цих суперечок тут нам зовсім не цікавий. Цікавим нам є лише той факт, що в середині тексту при описі меж населених пунктів зустрічається такий фрагмент: що можна перекласти як Ось такою є перша згадка. Нажаль не вказано, хто ж тоді був тою "шляхтою з Поморян", жодних імен, прізвищ, і т.д. Наступний ключовий документ датується 1423 роком. Тоді місцева руська шляхта мала можливість зустрічі з королем Владиславом Ягайлом в Самборі, куди він прибув з двором на полювання. І саме тут був підписаний один цікавий документ про обмін селами між деякими шляхтичами. В чорновиках Чоловського можна зустріти текст цього документу вже в перекладі на польську. А сам документ, доречі, дожив до наших днів. Мені вдалося його відшукати, лежить він в AGAD f. 354 Dzial I nr 7258. Отже про що там йдеться? Нижче дам лише ключові витяги з тексту: далі іде текст про обмін з Яном Межиком з Дамброви сіл Золочева на Рожище. Нижче по тексту брати затверджують право Датований документ п'ятницею, 23 жовтня 1423 р. Отож, з цього документу бачимо, хто ж був тою "шляхтою з Поморян" в згадці за 1391 рік. Це, очевидно, Грицько Кердей старший (одразу почну це слово присталяти, щоб уникнути плутанини з його сином). Вперше в документах він з'являється 22 червня 1388 в ролі свідка у одній судовій справі. В 1400-1402 роках був подільським старостою, і в конфлікті між Свидригайлом і Ягайлом зайняв сторону останнього, за що і отримав його прихильність. Це дозволило йому за час своєї діяльності дослужитися до досить великих майнових статків. Дата його смерті поки невідома, але як місце поховання часто вказують Домініканський костел у Львові, де був похований з дружиною Кларою. Чоловський стверджує, що помер Кердей старший близько 1430 року. В такому контексті дивним і незрозумілим мені виглядає той факт, що ще при його житті його сини стали спільними власниками деяких маєтків. В будь-якому разі спільними розпорядниками вони були до 1434 року. В зазначеному році між ними відбувся поділ батьківських володінь. Документ, про поділ колись мав би знаходитись в замковому архіві і є втраченим. Однак за словами Чоловського побічні джерела дозволяються стверджувати саме про такий поділ: Януш отримав Оринін, Устя, Сокіл, Гриньківці, Давидківці, Шманьківці, Чарноконьці, Настасів, Мишківці, Хоростків і інші. Дмитро - Шпиколоси, Ремізовці, Урмань на Золотою Липою, Підберіззя і Вижняни. Сигізмунд - Войнилів, Хоцін, Студзянки, Неговці, Дорохів, Томашівці. (в назвах населених пунктів можуть бути неточності. Це просто передрук з польської) Про Петра згадок немає. Очевидно до поділу не дожив. Грицькові молодшому відійшла половина Поморян з деякими прилеглими селами і Винники під Львовом. Інша половина Поморян дістається Миколі Свинці. І ось останній персонаж є, напевно, чи не найцікавішим в цій всій історії. Очевидно, це той самий "легендарний" Микола Свинка, який в багатьох статтях виступає як будівничий Поморянського замку. Заморський приписує його життя аж до середини XIV ст., що однак не відповідає дійсності. Заморський в своїй праці оперує лише одним документом з замкового архіву, де згаданий Микола Свинка - це акт з 1497 року, де Свинка згадується, як колишній дідич і фундатор замку. Розуміємо, що Свинка жив куди пізніше, ніж хотілося би Заморському в його спробах пов'язати побудову замку і прихід на Галичину Казимира ІІІ. Однак величезне питання викликає родовий зв'язок Грицька Кердея старшого і Миколи Свинки. Ким був Свинка для Кердеїв? З однієї сторони в документі 1423 р. маємо чітку відповідь. Він записаний в число синів Грицька Кердея, де нарівні з іншими згаданий в якості "уроджених братів". Також, такий потужний генеалогічний ресурс, як Wielka Genealogia Minakowskiego (присвячений дослідженню саме родових зв'язків шляхти) подає Миколу Свинку також як сина, проте від іншої дружини, невідомої нам на ім'я. В такій логіці, цілком зрозуміло, чому його немає в таких грунтовний генеалогічних ресурсах, як, наприклад, "Herbarz polski" Адама Бонецького і він не вказується в переліку синів Кердея. Те, що Микола Свинка був сином Грицька Кердея - це зовсім неочевидний факт і міг збити з пантелику будь кого, хто проходив тему відносно поверхнево. Також, варто згадати, що Бонецький подає іще один цікавий факт, який варто згадати. Дмитро зі Шпиколос в одному документі за 1454 р. теж згаданий, як Свинка - "Дмитро Свинка". Тому "Свинка" це, скоріш за все, було прізвисько, яке причепилося до родини, але найбільше прижилося Миколі. З іншої сторони, Чоловський, навіть маючи в руках документ 1423 р. все ж піддає сумніву, що Микола Свинка був сином Грицька старшого. Що саме не дозволило Чоловському до кінця прийняти цю теорію - мені не до кінця зрозуміло. Чоловський наводить іще один документ, де Микола Свинка в 1430 році виступає в ролі свідка і записаний як "Микола Свинка зі Свинок". Далі будується теорія про походження Миколи з одноіменного села Свинки, яке знаходиться десь в Польщі (де саме я так і не зміг розчитати з почерку Чоловського). І навіть наводиться той факт, що в 1399 році власниками тих Свинок були три брати: Микола, Фабіан і Войцех. Чи це той самий Свинка, чи лише тезка? Наразі можемо лише здогадуватися. Додати до всього сказаного можна лише той факт, що внук Грицька старшого - Сигізмунд, в 1498 р. називає Миколу Свинку своїм дядьком. І, загалом, Чоловський схиляється до того, що Микола був зятем Грицька старшого. Я ж, зі свої сторони, залишу цей зв'язок під великим знаком запитання. А для кращого розуміння всіх подальших родових зв'язків подам генеалогічну схему зі всіма головними дійовими особами про яких йтиметься нижче: Якихось інших важливих фактів чи документів з життя Миколи Свинки ми поки не маємо. Помирає він не раніше 1440-го року, оскільки ще в цьому році він згадується в записках Львівського гродського суду як війт Поморян - "Nicolaus advocatus de Pomorzany". Після нього його частка Поморян дістається синові - Іванові. Іван неодноразово згадується в різних документах, саме як "Іван Свинка з Поморян". Саме так він записаний одним з перших в відомій договірній грамоті шляхти Львівської землі і Жидачівського повіту з Львовом про охорону своїх прав за 1464 р.(текст документу в повному обсязі подає Заморський, а оригінал грамоти зберігається нині в ЦДІА у м.Львові. Особливістю документу є прикріплені 42 печатки тих, хто підписався під документом. Однак, нажаль, печатки нашого Свинки серед збережених немає). В 1474 році під час набігу татар Іван Свинка з невеликою залогою у складі 7 чоловік зумів втримати оборону Поморянського замку. Цей факт є відображеним і коротко описаним в ряді хронік, починаючи з "Польської хроніки" Длугоша. Згідно з даними Великої генеалогії Мінаковського, Іван Свинка помирає у 1476 році. По собі залишив єдиного сина - Миколу. Про Миколу відомостей небагато. Згадується він лише в двох документах. Вперше - 27 червня 1477 р, коли прагнучи допомогти "найдорожчій тітці" Анні Скарбек, віддав їй навічно у володіння село Кальне. Вдруге - 8 січня 1479 р., коли заповідає дружині Дороті на випадок своєї смерті розпоряджатися своєю частиною Поморян доти, доки буде вдовою. У випадку повторного її шлюбу, маєтки мають перейти його найближчим спадкоємцям, а взамін Дорота мала би отримати від них компенсацію в 1200 гривень. Документ, очевидно, складався з огляду на стан здоров'я, бо вже в 1480 році Микола покидає цей світ, не залишивши по собі нащадків. А разом з ним згасає і гілка поморянських Свинок. Дорота залишалася вдовою недовго, бо вже в 1481 році бачимо її заміжнею за Мартином з Острова. Мартин, в свою чергу, вже також був вдівцем. Попередньо був одружений з Катериною - сестрою Івана Свинки, з якою мав 4-х дітей(двох хлопців і дох дівчат). А далі іде дуже складна і заплутана ситуація. Згідно заповіту Миколи Свинки після повторного одруження Дороти, його частина Поморян мала б перейти до його сестер - Анни Скарбек і Катерини Островської, першої дружини Мартина. Після смерті Катерини її спадкоємцями стали її діти, і виходить цікавий факт. Дорота стає мачухою для своїх пасинків, котрі одночасно були спадкоємцями половини маєтку її першого чоловіка. Але перед тим, як набути майнових прав вони мали виплатити Дороті грошову компенсацію. Те ж зі своєї сторони мала зробити і Анна Скарбкова. Остання, не маючи бажання розбиратися з проблемним спадком 9 червня 1480 року проводить обмін з братами Яном і Віктором Сененськими(які доводились родичами Дороті, Чоловський називає їх "братанками"), обмінявши свою частку Поморян(1/4) на село Лешків. В 1484 році другий чоловік Дороти Мартин з Острова помирає і вона повертається до Поморян, де продовжує розпоряджатися половиною маєтку, не оглядаючись ні на братів Сененських, ні на своїх пасинків Островських. Тим самим створює ряд проблем і породжує своєю діяльністю численні судові позови. Але про неї ще трошки пізніше. А зараз повернемося до поділу 1434 року. Другу половину Поморян тоді отримує тоді Грицько Кердей молодший. Досить вагома політична персона того часу. Вів дуже активне і політичне, і військове життя. Свого часу добивається посади подільського воєводи. Не раз і не двічі зустрічав його ім'я в різноманітних судових справах в "Akta grodzkie i ziemskie...", де часто фігурує під іменем "Грицько з Поморян". Однак, наскільки я розумію, будучи досить зайнятим своїм активним політичним життям, він мало приділяв уваги саме Поморянам. Тим більше, що володів тут лише половиною. Остання згадка про нього датується 18 червня 1462 року. Похований також в Домініканському костелі, поруч з батьком. По собі залишив двох синів. Сигізмунду(старості Красноставському) тоді дістається батькова половина Поморян, а Іванові (старості Теребовлянському) Теребовляни. Спочатку Сигізмунд був одружених з Оленою зі Струмилів, однак дітей від їхнього шлюбу не зафіксовано. А пізніше, в 1490-му році вдруге одружується. І не на кому-небудь, а на вищезгаданій Дороті, двічі вдові по Миколі Свинці, і по Мартину з Острова, фактичній розпорядниці другої половини Поморян. Їхнє одруження внесло остаточний хаос в майнові взаємовідносини в Поморянах. Тому 1490-і роки супроводжуються суцільними судами між Сигізмундом Кердеєм з Доротою, братами Яном і Віктором Сененськими та пасинками Дороти Андрієм і Христином Островськими. Останні, розуміючи складність відстоювання своєї частки володінь відступають 31 грудня 1494 року свою чверть володінь братам Сененським в обмін на інше село, доплату в 2000 угорських дукатів і обов'язок виплати своїх зобов'язань Дороті згідно заповіту Миколи Свинки. Відтак брати Сененські набули вже половину Поморян. І хто зна, як би все розвивалося далі, якби не події 1499 року? А в згаданий рік відбувається черговий наїзд татар. Сигізмунд Кердей, очевидно вважаючи більш надійним для оборони Дунаївський замок, покидає Поморяни. Забирає з собою дружину Дороту і єдиного 9-річного сина - Івана і прямує туди. Замок там був дерев'яний, однак добре доглянутий львівськими архієпископами. Він також був в числі тих, хто встояв в згаданому вище наїзді 1474 року. Однак цього разу не судилося. Замок був взятий, Сигізмунд Кердей - вбитий. Дорота з сином були взяті в ясир. Пізніше, Дороті якимось чином вдалося втекти з полону, а молодий хлопець був для татар досить цінним здобутком. По поверненні Дорота знайшла опікуна в обличчі свого брата - Петра. Разом, ще протягом двох років пробувала відстоювати свої права на Поморяни у судах проти братів Сененських. Однак 8 січня 1501 року засвідчує, що брати Ян і Вікторин Сененські, виплатили їй всі кошти і визнала їх єдиними і повноправними власниками Поморян.
  4. Для початку варто було б пройтися по історіографії. Отже, хто намагався описати ранню історію Поморян? Тут я би виділив з загального ряду два дуже поважних джерела, і спробую описати власні враження від них: 1. "Хроніка Поморянська" Броніслава Заморського, видана в 1867 році. Ця книга є направду унікальним історичним джерелом для цього населеного пункту і її вагомість переоцінити важко. Особливо вагомим фактором є те, що писалася вона в самому замку на основі вже неіснуючого замкового архіву. Тому проблем з першоджерелами тут абсолютно немає. І прекрасним є той факт, що Заморський дуже часто в свої праці не лише покликається на якісь документи, а й надає цілі передруки тексту з документів. Але є в цій праці і суттєві негативні сторони. До таких можна віднести особисту інтерпритацію фактів Заморським. Дуже відчувається, що праця писалася майже виключно на основі замкового архіву і автор майже зовсім не послуговувався якимось іншими матеріалами. Таким чином автор дуже себе обмежив в джерельній базі. Якщо проаналізувати "Хроніку Поморянську", то побачимо, що в сухому залишку в Заморського в руках було обмаль документів з XV століття, не більше ніж пальці на руці. Найбільш ранній з них датований 1437 роком (ця дата пізніше і розійшлася по світі, як дата першої писемної згадки). Тим не менше автор не гребує вдатися в "глибокий аналіз" замкової історії і виводити її аж з часів Казимира 1340-50-х років. Хоча, як можна писати про історію об'єкту в 1340-50-х роках маючи документи не старіші 1437 року, для мене загадка. Тому я схильний відкинути абсолютно все, що написано Заморським до 1437 року, як особисту фантазію Заморського. А все решта треба скурпульозно аналізувати в контексті інших відомостей. 2. Чорновики Олександра Чоловського. Думаю, зайвим буде розказувати, хто такий Чоловський, його роль в локальній історії і рівень авторитетності цієї персони. Олександр Чоловський декілька раз брався за опис замкової історії, двічі коротко описує Поморяни в працях "Dawne zamki i twierdze na Rusi Halickiej"(1894) і "Przeszlosc i zabytki wojewodztwa tarnopolskiego"(1926). Проте не ці видання заслужили окремого розгляду. Чоловський, насправді, працював над окремою монографією по Поморянах. Проте робота над нею не була завершеною, а праця так і не була виданою. Не знаю, що послужило причиною цьому. Припускаю, що працював він над нею в останній період життя і йому просто не вистачило часу. Тим не менше, він залишив нам свої чорновики по цій темі. Це - частково друкований на машинці текст, частково рукописний з численними правками, виправленнями, доповненнями і т.д. Зберігаються ці чорновики зараз в Варшаві в Biblioteka Narodowa, і є оцифровані та опубліковані на ресурсі polona.pl. Тепер мої враження від джерела. Дуже, дуже і дуже сильний текст. Чоловський добре був знайомий з роботою свого попередника по цій темі - Броніслава Заморського. "Хроніка Поморянська" була ним уважно прочитана і проаналізована, проте поле його матеріалів було настільки широким, що покликається він на неї вкрай рідко. Матеріалів про Поморяни, які знаходилися за межами поморянського архіву було предостатньо, починаючи хоча б з численних судових процесів, документи по яких є в Львівському архіві. Окрім того, Чоловський зібрав цілу свою колекцію документів дотичних до історії містечка. Припускаю, частина з них колись лежали все в тому ж замковому архіві, який був розпроданий Прушинськими в 1870-х роках. Також, багато важливих документів було віднайдено ним в інших архівах і найважливіші були переписані від руки. Ці "копії" також є серед чорновиків. Таким чином, маємо доступ до тексту документів, не маючи під руками оригіналів. Деякі оригінали зі згаданих в текстах документів мені вдалося віднайти, деякі поки ні. Не завжди Чоловський залишав якісь чіткі маркери чи посилання на матеріали, що створює додаткові труднощі в верифікації документів. Але це і зрозуміло - це були чорновики і не більше. Деякі речі могли бути абсолютно очевидними для нього і зовсім неочевидними для мене. Нижче спробую викласти свою компіляцію Поморянської історії раннього періоду. В основному це буде відродження думок Чоловського з деяким підмішуванням інших матеріалів, до яких зміг дотягнутися. Тож якщо Вам захочеться комусь подякувати за прочитаний текст, то маєте гарну нагоду пом'янути добрим словом одного з кращих істориків Львова, в особі Олександра Чоловського
  5. В даній темі хотілося би підняти тему не стільки історії самого замку, як укріплення, скільки витягнути на світло і проаналізувати найбільш ранні письмові відомості про Поморяни і про їх власників. І вже в контексті цього робити якісь припущення про те, коли замок міг з'явитися на світ і якою могла би бути його конфігурація? Бо, нажаль, ті відомості, які є широко представленими в найбільш доступних ресурсах часто містять або дуже поверхневу і недостатню інформацію, або часто відверто помилкові твердження. Тому, спробую в цій темі якось систематизувати все те, до чого мені вдалося дотягнутися і розкласти по поличках.
  6. Давненько тема не обновлялася, тож пора))) Тим більше є кілька приводів. Дуже потішив недавній пост в місцевій магерівській фб-спільноті. Виявляється, в листопаді 2018 року на стіні коридору в місцевій школі з'явився величезний малюнок, який зображує замок, який тут стільки обговорювався. Малюнок виконав місцевий художник, колишній учень цієї школи - Андрій Турчин. Малюнок викликає доволі змішані відчуття. З однієї сторони така візуалізація - це просто чудовий спосіб привернення уваги місцевих дітей до своєї, локальної історії. Не знаю, якими джерелами автор користувався при формуванні власного уявлення про замок, але видно що не просто "зі стелі" все взято. Форма замку приблизно відповідає дійсності - прямокутник з чотирма вежами по кутах. Так, самі вежі зовсім не тієї форми, якими були насправді, але характерна форма віконечок є дуже впізнаваною. В правій частині дитинця височіє дах палацового корпусу, який не примикає до жодної з веж, між якими знаходиться - це іще один момент, який відповідав дійсності. Внизу, під малюнок, автор помістив герб Белжецьких, що свідчить обізнаність автора з ранньою історією споруди. З іншої сторони - ... А нема іншої сторони. Малюнок викликає лише позитивні емоції. Це лише художній твір, а не наукова стаття, тому художник мав право на неточності. Але є і ложка дьогтю в цій бочці меду. Не дивлячись на те, що твір щойно лише з'явився на світ, його автора, нажаль, вже серед нас немає. Але залишив отакий слід.
  7. Поповню тему гарною кадастровою картою, складеною в 1850-х роках (можливо 1854, але не раніше). Тут нам в повному вигляді розкривається план палацового комплексу із забудовою, ставами, садами і т.д. Проте найбільший інтерес викликає в мене той же "об'єкт №2". Тут бачимо зовсім не просту споруду, а якийсь мурований об'єкт доволі цікавої форми, з чимось типу садів з тильної сторони. Що це? Ну і найбільш інтригуючий напис на даній карті знаходиться на південний-захів від об'єкту №2 - "Нива під замком". Якщо вона "під замком", то з чим її співвідносити з палацом чи об'єктом №2?
  8. Поповню тему симпатичною картою за 1854 рік з колекції кадастрових карт ЦДІАЛ. Земляні укріплення вже не такої ідеальної форми, як були в 18 столітті, проте загальні форми ще достатньо добре читаються.
  9. Натяк, звичайно, зрозумілий. Але якщо роздивитися трохи ближче знімки попередніх років, то, особисто мені здається, що це природні утворення Ось так приблизно ці формації виглядають збоку. Фото на Google Earth локалізоване в 200 метрах поруч з об'єктом:
  10. Недавно мав чудову нагоду відвідати даний замок. Об'єкт просто вразив своїм станом збереження, позитивні враження і досі гріють душу. Замок знаходиться за територією якоїсь установи (щось типу лісництва, точної назви не згадаю) і потрапити до нього можна лише пройшовши ворота на територію. Я не з тих людей, які люблять вриватися на якісь закриті чи приватні території і вирішив зайти з іншої сторони. Довелося дертися через густі зарослі високої трави, кущів і т.д. Підійшовши до замку з півночі, об'єкт легко дав себе впізнати дуже стрімким і достатньо високим схилом куртини. Видертись наверх було завданням не з найпростіших - все, все, все абсолютно заросло непрохідними кущами і дрібними деревами. Тим не менше посеред цих заростей абсолютно чітко можна було виокремити кутові клиновидні бастіони, стан збереження яких просто ідеальний. Далі був спуск вниз, на внутрішнє подвір'я замку. Воно знаходиться помітно в низовині відносно периметру укріплення. Жодних споруд, чи навіть натяків на їх залишки не побачив. Воно і зрозуміло, схоже об'єкт був дерев'яно-земляним. Всі споруди, очевидно дерев'яні, не збереглися. Про їх розташування хіба археологія зможе щось розказати. В західній куртині є пробіл - звідси був єдиний в'їзд в замок. Ну, і також варто відзначити, що південно-східний бастіон дуже відрізняється від решти своїм теперішнім станом. На відміну від всіх решти - тут майже немає кущів і дерев, що дозволило не лише оцінити стан пам'ятки, а і зробити фото, які хоча б частково передавали стан збереження. Мало того, якась добра душа, щойно перед моїм візитом покосила там траву Ось такий вигляд має згаданий мною південно-східний бастіон: Ну і так виглядає подвір'я замку: Інших фото не публікую, оскільки направду важко було в густих зарослях зробити інформативні фото. Впевнений об'єкт дуже гарно би розкрився з повітряної зйомки, особливо в період відсутності листя. Загалом, як я вже казав, замок залишив по собі надзвичайно позитивне враження. Якщо позбавити його рослинності і трохи "привести до порядку" замок абсолютно спокійно може займати місце в складі відомого туристичного маршруту "Золота Підкова", враховуючи його розташування якраз між Звенигородом і Свіржом.
  11. Обговорюється цей об'єкт: Замок поблизу с.Романів Романів - село в Перемишлянському районі за 30 км. на південний-схід від Львова. Про існування тут замку нам чітко повідомляє карта Фрідріха фон Міга, де на північно-західній околиці села бачимо характерний прямокутник, виконаний чорними лініями (що говорить нам про земляний тип укріплення) і по кутах чотири виступи. Поруч бачимо три муровані споруди (виконані червоним кольором) і весь цей комплекс розміщений на невеликому прямокутному узвишші. Ідентифікувати місце виявилось абсолютно не проблематичним завданням, оскільки на сучасних супутникових знімках абсолютно гарно і чітко в потрібному місці проглядається об'єкт, схожий за форморю на таку собі зірочку і рясно покритий рослинністю. На пізніших картах в потрібному місці також можна побачити об'єкт, щоправда його форми не так гарно проглядаються. Тим не менш, з'являється позначка Dwór, що характеризує його, як певний маєток. Чи не першим джерелом з сучасної літератури, куди варто заглядувати при пошуку інформації по таких об'єктах є праця В. Пшика Укріплені міста, замки, оборонні двори та інкастельовані сакральні споруди Львівщини XIII-XVIII ст. Тут дійсно знаходимо невелику довідку про замок: У своїй довідці Пшик згадує, що наявність укріплення в Романові двічі відзначено у актових документах др. пол. XV ст. Ці згадки дійсно можна віднайти в праці "Akta grodzkie і ziemskie z czasow Rzeczypospolitej Polskiej" том 15. Йдеться тут про документи під № 1280, 3483 Я, нажаль, не сильний в латині, тому докладний зміст документів мені поки не відомий, проте навіть неозброєним оком можна зауважити, що тут фігурує слово fortalicium. Ось, що про цей термін говорить Олег Мальченко в статті "Термінологія оборонних споруд на українських землях у ХV-XVI ст.": Також цей термін намагається пояснити Lozinski Wladyslaw у праці "Prawem i lewem. — Lwow, 1931". Тут же, як приклад вживання цього терміну згадується і замок в Романові: Переклад: Також про існування замку тут згадується в праці "Adamczyk Jan Leszek. Fortyfikacje stale na polskim przedmurzu od polowy XV do konca XVII wieku":. Щоправда тут лише коротенька довідка, з посиланням на Лозинського: Варто також відзначити, що декілька років тому об'єкт попав в поле зору Андрія Филипчука, який провів тут розвідку і її результатами поділився в Віснику інституту археології. Випуск 9, 2014 р. Серед "джерел", які також варто було б залучити, є одна карта складена свого часу одним місцевим мешканцем для @Filin. Вона додає багато дрібних деталей, які гарно доповнюють обороноздатність об'єкту, але яких не побачиш не побувавши на місці
  12. Натрапив в нотатках Олександра Чоловського на передрук одного цікавого документу, датованого 1672 роком, де описаний арсенал Яна Собєського, який зберігався в Яворові (очевидно в самому замку). Колекція вкрай цікава. А в виданні Broń i barwa за 1936р. Nr. 11-12 ст. 248-255 можна побачити це все, але вже не в чорновиках, а в вигляді гарно оформленої статті.
×
×
  • Create New...