Jump to content
Замки и Крепости Украины - Форум

Leaderboard


Popular Content

Showing content with the highest reputation since 01/09/2019 in all areas

  1. 3 points
    Завдяки сім'ї Крісів, яка поділилася фотографією з сімейного архіву, в нас тепер є зображення буцнівського замку! На цій фотографії 30-тих років (до початку другої світової війни), на задньому плані видно квадратну башту досить масивних розмірів (не меньше десяти метрів в довжину), з двома вікнами, вони, напевно, були перебудовані з бійниць. Сім'я Кріси були дуже люб'язними і вказали місце з якого було взято фото: Тобто башта мала орієнтовно розташовуватись десь тут: Як можна було дізнатися з мого минуло річного посту, саме на цій ділянці при побудові лазні знайшли багато каміння. Тому ця ділянка це є найбільш точним розташування башти. І тепер, нарешті зрозуміло, що саме було зображено на карті Second Military Survey, це була башта і тепер очевидно, що її не розклали Серватовські в 1850-тих для побудови свого палацу. Ось ця сама башта зображена на карті: Mapire.eu Отже, маємо доказ, що частина замку (точніша ця перебудована башта) існувала ще в першій пол. XX ст. Виникає питання чи пережила башта другу світову? Можливо, саме в цей період вона була зруйнована Тепер, завдяки цій знахідці, можна буде точніше уявити зовнішній вигляд буцнівського замку, замість простих фантазій
  2. 3 points
    Рік видання: 2018 Автор: Євген Осадчий, Олексій Коротя Видавництво: Майдан, Харків Мова: українська Формат: 70х100/16 (15,6 х 22 х 1,3 см) Обкладинка: м'яка Папір: офсетний Кількість сторінок: 248 Ілюстрації: чорно-білі плани, фото, схеми Наклад: 300 прим. ISBN: 978-966-372-734-9 Аннотація: Автори: Приклади сторінок: Передмова: Вступ: Сторінки: Розташування майданів на території Сумської області: Зміст:
  3. 3 points
    Нове друковане надходження: вийшла друком стаття "Палац Сенявських у Меджибожі в контексті польського, словацького, угорського ренесансу" - у збірнику матеріалів минулорічної конференції у Львівській Політехніці. Звантажуймо.
  4. 3 points
    "Regni Poloniae, magnique ducatus Lituaniae omniumque regionum juri polonico subjectorum novissima descriptio" (1659): Джерело
  5. 3 points
    Станишівка тогоріч (2018 р.) святкувала 400 р. Назва села походить від торговців, які тут ставали "станом" перед переходом Тетерева на Сквирський шлях.Втім, край Станишівки на величезних терасах Тетерева існує пам'ятка археології - городище Київської Русі 9-14 ст., та 14-18ст., занесена в 2009 р., в Держ. реєстр пам'яток археології, що ніяк не заважає її розбудовувати та переплановувати, вести господарську діяльність верхи плато городища. Два городища на одному місці це поширене явище, коли внаслідок руйнації верхи погарища через певний час засновують нове укріплене поселення. Цікаво, що от за Рибаковим, давні язичнецькі вірування не дозволяли нашим предкам на погарищах продовжувати чи поновлювати діяльність. Фото цього городища я завантажував в Вікіпедію років три тому. Але зимою воно звісно особливо виразне і "читабельне". Фото 1. Мисове городище в західній частині с. Станишівка, видно захисні вали та дитинець верхи. Городище ж ближче до лісу, праворуч панорами:
  6. 2 points
    Экспозиция внутри башни 27.05.2019 Пушки, свод и кирпичный столб по центру, лестница куда-то в подвал (или в тупик), странные перекрытия окон/бойниц. Вообще помещение большущее!
  7. 2 points
    Обсуждается древнерусское городище Тумащ Тумащ - остатки городского детинца, треугольного в плане (площадь 1,6 га), занимают высокий мыс левого берега р.Стугна, на окраине с.Старые Безрадичи Киевской области. Поселение по периметру окружено валом и рвом с напольной стороны. Въезд на городище прослеживается с юго-запада. Отсюда к детинцу примыкал обширный окольный город (площадь около 8 га), валы которого ныне полностью распаханы. Но в начале века В. В. Хвойка отметил укрепления (две линии валов и ров) в 400 м к югу от детинца. Тумащ был одним из важных опорных пунктов на пути вражеских войск к Киеву. Вместе с Треполем и Василевым он обеспечивал в XI-XIII вв. оборону столицы Руси от набегов половцев, один из городов, прикрывавших Киев с юга, упомянут в летописи под 1150 и 1170 гг. Городище Тумаща неоднократно обследовалось археологами. По длинной оси вала впритык друг к другу стояли забитые землей срубы. В детинце были обнаружены отложения зарубинецкой культуры и древнерусского (XI — XIII вв.) времени. Найдены следы углубленных в землю жилищ, обломки стеклянных браслетов, шиферные пряслица, орудия труда, наконечники стрел, монетная гривна киевского типа, различные украшения. Ранее на поселении была обнаружена печать греко-русского типа с погрудным изображением св. Романа, принадлежавшая, по-видимому, князю Роману Святославичу. Точных данных о том, кем он был основан, нет, однако не исключено, что его основал ещё Владимир Великий в конце X века. Впервые упоминается в Лаврентьевской летописи под 1150 годом в связи с междоусобной борьбой Изяслава Мстиславича Волынского и Юрия Владимировича Долгорукого за киевский престол. Под Тумащью состоялась битва между нанявшим берендеев Изяславом Мстиславичем и союзником Долгорукого, Владимирком Галицким, проигранная Изяславом. Во второй половине XIII в. город после Батыева нашествия пришел в упадок и прекратил существование. Координаты: 50°9'22"N, 30°33'57"E Источники: http://ruina.ru; http://www.xliby.ru; http://wikimapia.org; http://io.ua; https://ru.wikipedia.org; Вид на окольний град з дитинця.
  8. 2 points
    К вопросу о расположении участка замка. Из источников, приведённых выше, узнаём, что замок "находился в середине современного села" + "на месте кладбища". Т.е., чтобы найти участок замка нужно найти участок кладбища, расположенный в центре села. На карте Шуберта (ок. 1868) близ центра села показано сразу 2 кладбища, но оба они находятся рядом, в районе участка берегового плато, которое возвышается над долиной реки: Источник Участок одного из кладбищ до сих пор хорошо виден на спутниковых снимках: Этот участок как раз находится в центре села, на "углу" берегового плато, откуда открывался вид и на село, и на речную долину: Карта рельефа Google На участке кладбища моё внимание привлекла вот эта линия (выделена стрелочками) - видно, что вдоль неё идёт дорога, которая даже вынуждена немного огибать линию. Уж не след ли это от вала, некогда служившего границей кладбища? Если это и есть участок замчища, то выбор локации для размещения укрепления выглядит вполне логично. Когда же укрепление перестало существовать и было заброшено, его участок, ограждённый валами, мог идеально подойти для размещения кладбища - огороженная территория, расположенная недалеко от села, но всё же немного на отшибе. Других вариантов размещения участка замка у меня пока нет.
  9. 2 points
    О существовании замка в с. Старые Безрадичи я узнал из статьи К вопросу о системе обороны Киевской земли (1954) авторства Павла Раппопорта. В ней автор кратко описывает местное городище 12-13 вв., но также отдельно отметил и наличие в селе участка более позднего замка, причём отметил, что на момент разведки там ещё существовали следы укреплений: В той же стать на плане-схеме П. Раппопорт отдельно отметил славянское городище (№7) и замчище (№15): К сожалению, другой информации об этом объекте я не встречал, поиском расположения замка не занимался, потому больше ничем другим тему дополнить пока не могу.
  10. 2 points
  11. 2 points
  12. 2 points
    Тиждень тому, вид на це городище з півдня з гори "Горбовище" в кілометрі від нього. Власне городище над цифрами 2019, водянки.
  13. 2 points
    Еще в 20 веке можно было найти деревянные остатки. Источник: Киевская старина. 1902. Т.79, №10. От.2 Стр.31
  14. 2 points
    На Великдень отримали шанс покататися районом, разом і заглянули на городище. Стан об'єкту, його локація і атмосфера - просто шикарні. Зовсім неподалік від городища мається ще й поселення черняхівської культури.
  15. 2 points
    Є опублікований текст на латині та його переклад (починаючи з 41 ст.) в цьому посиланні.
  16. 2 points
    Возвращаясь к озеру Амадока... Есть такой печатный источник авторства придворного географа и историка Станислава Сарницкого: Descriptio veteris et novae Poloniae cum divisione eiusdem veteri et nova. Adiecta est vera et exquisita Russiae inferioris descriptio, juxta revisionem Commissariorum Regiorum et Livoniae juxta Odoporicon exercitus Polonici redeuntis ex Moschovia... (и прочая, прочая... в традициях эпохи модерна) Издана книга в Кракове в 1585 году, по ссылке электронная копия доступна в сети. Ценю эту книгу и ее автора за то, что в ней Сарницкий образно сравнил Меджибож с Месопотамией: "При слиянии Бужка и Буга, будто Месопотамия, Меджибож расположился, что о самой сути этого города свидетельствует". Но речь моя об озере Амадока - вернее, о том, что в 1585 году ни о какой Амадоке этот довольно титулованный польский автор не знал. Сарницкий бегло, но детально описывает Подолье: реки, озера, города, их взаимное расположение, и даже дает их географические координаты. То есть подходит к делу серьезно. Его описания - это более конкретно, чем ренессансные карты. Но среди упоминаемых им озер Амадока отсутствует. Напомню, что эта подробная книга по географии издана в 1585 году. Напротив того, на уже упомянутой выше карте 1605 года Г. Меркатор, ничтоже сумняшеся, изображает озеро Амадока в наличии. Уже это само по себе свидетельствует, что с картой Меркатора по крайней мере что-то не так. Конечно, можно интерпретировать, что на самом деле и озеро являлось на самом деле болотом, и конфигурация его была посложнее, чем на картах. Но интереснее сделать другое: проанализировать справочный текст Станислава Сарницкого, визуализировать согласно ему на карте перечисленные Сарницким города, реки и озера - и уже туда попытаться вписать гипотетическую Амадоку. Предполагаю, что конфликтов гипотетической Амадоки с реальными водоемами и поселениями будет достаточное количество. Если кто-либо пожелает это сделать - в помощь ему еще статья: Поділля в С. Сарницького „Описі давньої та нової Польщі” (1585) / Д. Вирський // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 17. — К., 2009. — С. 20-35. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.
  17. 2 points
    Ще одна стаття, цього разу мова йде про дерев'яну забудову Чернелицького замку. https://www.academia.edu/38773890/Квятковський_Л._Деревяна_забудова_Чернелицького_замку_Kviatkovskyi_L._Wooden_buildings_of_the_Chernelytsia_castle
  18. 2 points
    Поки тема гаряча, одразу по стопах доповню її цінними матеріалами, які накопав ще пару місяців тому, але ніяк не зібрався опублікувати. В одному з повідомлень вище є згаданий Юрій Стецик, в чиїй дисертації також згадувалися Щеплоти. Мав я можливість коротенько поспілкуватися з паном Юрієм про даний монастир, і він щедро поділився зі мною своїми виданнями і напрацьовками по темі. В більшості - це матеріали, які стосуються діяльності монастиря саме як духовної обителі, і дуже мало є того, що може стосуватися саме теми фортифікації. Однак в праці "Візитації василіанських монастирів Перемишльської єпархії 1747–1767 років" є наведений цікавий текст. Це - візитація монастиря за 21 травня 1764 р. Тут відносно коротко, але все ж описаний загальний вид монастиря, згадані і оборонні вали, і брама, і вищезгадані пивниці. Їх було дві:
  19. 2 points
    Аня Тимчина Занько помогла достать фото этого подземелья, за что ей большое спасибо. С её слов удалось узнать, что подвал находится на участке монастыря, никаких строений над ним нет. Вообще место закрытое, но пару лет назад на День Независимости в Щеплоты приехали гости из соседнего села, которых пустили в подвал, благодаря чему и мы можем его рассмотреть хотя бы на фото. Судя по кадрам и по словам Анны, подвал представляет собой однокамерное помещение, к которому со двора ведёт небольшая галерея-спуск. Правда, в некоторых стенах видны какие-то подозрительные ниши/углубления, но связаны они с какими-то другими помещениями (если таковые вообще существовали) или это что-то более скромное, мне пока непонятно.
  20. 2 points
    Тепер в контексті всього вищесказаного спробуємо поглянути на сам замок. Заморський пише "...як свідчить акт з 1497 року в котрому Микола Свинка згаданий є як колись дідич і закладач замку і села Поморяни", додаючи, що згаданий документ походить з замкового архіву. Інформація виглядає цілком вірогідною і довіряти їй не маю підстав. В такому випадку появу першого замку можна приписуватии десь до 1420-30-х років. Можливо, навіть ближче до останніх, маючи на увазі, що майновий поділ між синами Кердея старшого відбувся в 1434 році. Однак, точно не у "міфічні" Казимировські часи, як то протрактував Заморський. Наступним важливим моментом є інвентар з 1437 року, теж згаданий Заморським. Тут Поморяни фігурують під терміном "oppidum", що він переклав, як "місто фортечне". З цього місця вже можна стверджувати, що замок був. Або замочок. Але яким він був? В "Akta grodzkie i ziemskie..." я неодноразово зустрічав записи другої половини XV ст., де згадується, про існування в Поморянах "fortalicium" - це невелике, скоріш за все дерев'яне укріплення, щось ближче до оборонного двору, ніж на потужного замку. В 1474 році відбувається перше відоме нам бойове хрещення. Набіг татар, про який вже згадано було вище. Залога була тут зовсім скромною - 7 чоловік + Свинка, що зайвий раз стверджує про зовсім невеликий масштаб укріплення. Тим не менше обороні вдалося втриматись і відбити татар. Складно сказати, скільки їх було. Загалом чисельність татар в поході сягала 7 тисяч, але яка частина з ним була саме під стінами Поморян - відомостей немає. Ну, і останнє, що варто відзначити - це трагічний для Кердеїв 1499 рік і черговий набіг татар. Тоді Сигізмунд Кердей, очевидно не покладаючи великі надії на своє укріплення, шукає прихисток в Дунаївському замку. Хоча там "замок і місто ... з дощок і колод було збудоване", як свідчить турецький історик Саад-ед-дін при описі тої битви. В контексті цього можна припустити, що ще станом на кінець століття замок в Поморянах був на порядок скромніший, ніж Дунаївський. І напевне не був мурований. Мурований замок тут мав би з'явитися дещо пізніше.
  21. 2 points
    Отож. Найбільш рання згадка про Поморяни, яка була перед моїми очима, це грамота дана Владиславом Ягайлом Петру Добковичу в серпні 1391 року в обозі під Городлом. Текст документу на латині був викладений в "Kwartalnik Historyczny. R 8"(1894) у статті Антонія Прохаска, яка стосувалася зовсім іншої теми - Теребовлі. Довкола цієї статті було поламано масу списів між тодішніми істориками, вона піддавалася гострій критиці зі сторони Грушевського, проте предмет цих суперечок тут нам зовсім не цікавий. Цікавим нам є лише той факт, що в середині тексту при описі меж населених пунктів зустрічається такий фрагмент: що можна перекласти як Ось такою є перша згадка. Нажаль не вказано, хто ж тоді був тою "шляхтою з Поморян", жодних імен, прізвищ, і т.д. Наступний ключовий документ датується 1423 роком. Тоді місцева руська шляхта мала можливість зустрічі з королем Владиславом Ягайлом в Самборі, куди він прибув з двором на полювання. І саме тут був підписаний один цікавий документ про обмін селами між деякими шляхтичами. В чорновиках Чоловського можна зустріти текст цього документу вже в перекладі на польську. А сам документ, доречі, дожив до наших днів. Мені вдалося його відшукати, лежить він в AGAD f. 354 Dzial I nr 7258. Отже про що там йдеться? Нижче дам лише ключові витяги з тексту: далі іде текст про обмін з Яном Межиком з Дамброви сіл Золочева на Рожище. Нижче по тексту брати затверджують право Датований документ п'ятницею, 23 жовтня 1423 р. Отож, з цього документу бачимо, хто ж був тою "шляхтою з Поморян" в згадці за 1391 рік. Це, очевидно, Грицько Кердей старший (одразу почну це слово присталяти, щоб уникнути плутанини з його сином). Вперше в документах він з'являється 22 червня 1388 в ролі свідка у одній судовій справі. В 1400-1402 роках був подільським старостою, і в конфлікті між Свидригайлом і Ягайлом зайняв сторону останнього, за що і отримав його прихильність. Це дозволило йому за час своєї діяльності дослужитися до досить великих майнових статків. Дата його смерті поки невідома, але як місце поховання часто вказують Домініканський костел у Львові, де був похований з дружиною Кларою. Чоловський стверджує, що помер Кердей старший близько 1430 року. В такому контексті дивним і незрозумілим мені виглядає той факт, що ще при його житті його сини стали спільними власниками деяких маєтків. В будь-якому разі спільними розпорядниками вони були до 1434 року. В зазначеному році між ними відбувся поділ батьківських володінь. Документ, про поділ колись мав би знаходитись в замковому архіві і є втраченим. Однак за словами Чоловського побічні джерела дозволяються стверджувати саме про такий поділ: Януш отримав Оринін, Устя, Сокіл, Гриньківці, Давидківці, Шманьківці, Чарноконьці, Настасів, Мишківці, Хоростків і інші. Дмитро - Шпиколоси, Ремізовці, Урмань на Золотою Липою, Підберіззя і Вижняни. Сигізмунд - Войнилів, Хоцін, Студзянки, Неговці, Дорохів, Томашівці. (в назвах населених пунктів можуть бути неточності. Це просто передрук з польської) Про Петра згадок немає. Очевидно до поділу не дожив. Грицькові молодшому відійшла половина Поморян з деякими прилеглими селами і Винники під Львовом. Інша половина Поморян дістається Миколі Свинці. І ось останній персонаж є, напевно, чи не найцікавішим в цій всій історії. Очевидно, це той самий "легендарний" Микола Свинка, який в багатьох статтях виступає як будівничий Поморянського замку. Заморський приписує його життя аж до середини XIV ст., що однак не відповідає дійсності. Заморський в своїй праці оперує лише одним документом з замкового архіву, де згаданий Микола Свинка - це акт з 1497 року, де Свинка згадується, як колишній дідич і фундатор замку. Розуміємо, що Свинка жив куди пізніше, ніж хотілося би Заморському в його спробах пов'язати побудову замку і прихід на Галичину Казимира ІІІ. Однак величезне питання викликає родовий зв'язок Грицька Кердея старшого і Миколи Свинки. Ким був Свинка для Кердеїв? З однієї сторони в документі 1423 р. маємо чітку відповідь. Він записаний в число синів Грицька Кердея, де нарівні з іншими згаданий в якості "уроджених братів". Також, такий потужний генеалогічний ресурс, як Wielka Genealogia Minakowskiego (присвячений дослідженню саме родових зв'язків шляхти) подає Миколу Свинку також як сина, проте від іншої дружини, невідомої нам на ім'я. В такій логіці, цілком зрозуміло, чому його немає в таких грунтовний генеалогічних ресурсах, як, наприклад, "Herbarz polski" Адама Бонецького і він не вказується в переліку синів Кердея. Те, що Микола Свинка був сином Грицька Кердея - це зовсім неочевидний факт і міг збити з пантелику будь кого, хто проходив тему відносно поверхнево. Також, варто згадати, що Бонецький подає іще один цікавий факт, який варто згадати. Дмитро зі Шпиколос в одному документі за 1454 р. теж згаданий, як Свинка - "Дмитро Свинка". Тому "Свинка" це, скоріш за все, було прізвисько, яке причепилося до родини, але найбільше прижилося Миколі. З іншої сторони, Чоловський, навіть маючи в руках документ 1423 р. все ж піддає сумніву, що Микола Свинка був сином Грицька старшого. Що саме не дозволило Чоловському до кінця прийняти цю теорію - мені не до кінця зрозуміло. Чоловський наводить іще один документ, де Микола Свинка в 1430 році виступає в ролі свідка і записаний як "Микола Свинка зі Свинок". Далі будується теорія про походження Миколи з одноіменного села Свинки, яке знаходиться десь в Польщі (де саме я так і не зміг розчитати з почерку Чоловського). І навіть наводиться той факт, що в 1399 році власниками тих Свинок були три брати: Микола, Фабіан і Войцех. Чи це той самий Свинка, чи лише тезка? Наразі можемо лише здогадуватися. Додати до всього сказаного можна лише той факт, що внук Грицька старшого - Сигізмунд, в 1498 р. називає Миколу Свинку своїм дядьком. І, загалом, Чоловський схиляється до того, що Микола був зятем Грицька старшого. Я ж, зі свої сторони, залишу цей зв'язок під великим знаком запитання. А для кращого розуміння всіх подальших родових зв'язків подам генеалогічну схему зі всіма головними дійовими особами про яких йтиметься нижче: Якихось інших важливих фактів чи документів з життя Миколи Свинки ми поки не маємо. Помирає він не раніше 1440-го року, оскільки ще в цьому році він згадується в записках Львівського гродського суду як війт Поморян - "Nicolaus advocatus de Pomorzany". Після нього його частка Поморян дістається синові - Іванові. Іван неодноразово згадується в різних документах, саме як "Іван Свинка з Поморян". Саме так він записаний одним з перших в відомій договірній грамоті шляхти Львівської землі і Жидачівського повіту з Львовом про охорону своїх прав за 1464 р.(текст документу в повному обсязі подає Заморський, а оригінал грамоти зберігається нині в ЦДІА у м.Львові. Особливістю документу є прикріплені 42 печатки тих, хто підписався під документом. Однак, нажаль, печатки нашого Свинки серед збережених немає). В 1474 році під час набігу татар Іван Свинка з невеликою залогою у складі 7 чоловік зумів втримати оборону Поморянського замку. Цей факт є відображеним і коротко описаним в ряді хронік, починаючи з "Польської хроніки" Длугоша. Згідно з даними Великої генеалогії Мінаковського, Іван Свинка помирає у 1476 році. По собі залишив єдиного сина - Миколу. Про Миколу відомостей небагато. Згадується він лише в двох документах. Вперше - 27 червня 1477 р, коли прагнучи допомогти "найдорожчій тітці" Анні Скарбек, віддав їй навічно у володіння село Кальне. Вдруге - 8 січня 1479 р., коли заповідає дружині Дороті на випадок своєї смерті розпоряджатися своєю частиною Поморян доти, доки буде вдовою. У випадку повторного її шлюбу, маєтки мають перейти його найближчим спадкоємцям, а взамін Дорота мала би отримати від них компенсацію в 1200 гривень. Документ, очевидно, складався з огляду на стан здоров'я, бо вже в 1480 році Микола покидає цей світ, не залишивши по собі нащадків. А разом з ним згасає і гілка поморянських Свинок. Дорота залишалася вдовою недовго, бо вже в 1481 році бачимо її заміжнею за Мартином з Острова. Мартин, в свою чергу, вже також був вдівцем. Попередньо був одружений з Катериною - сестрою Івана Свинки, з якою мав 4-х дітей(двох хлопців і дох дівчат). А далі іде дуже складна і заплутана ситуація. Згідно заповіту Миколи Свинки після повторного одруження Дороти, його частина Поморян мала б перейти до його сестер - Анни Скарбек і Катерини Островської, першої дружини Мартина. Після смерті Катерини її спадкоємцями стали її діти, і виходить цікавий факт. Дорота стає мачухою для своїх пасинків, котрі одночасно були спадкоємцями половини маєтку її першого чоловіка. Але перед тим, як набути майнових прав вони мали виплатити Дороті грошову компенсацію. Те ж зі своєї сторони мала зробити і Анна Скарбкова. Остання, не маючи бажання розбиратися з проблемним спадком 9 червня 1480 року проводить обмін з братами Яном і Віктором Сененськими(які доводились родичами Дороті, Чоловський називає їх "братанками"), обмінявши свою частку Поморян(1/4) на село Лешків. В 1484 році другий чоловік Дороти Мартин з Острова помирає і вона повертається до Поморян, де продовжує розпоряджатися половиною маєтку, не оглядаючись ні на братів Сененських, ні на своїх пасинків Островських. Тим самим створює ряд проблем і породжує своєю діяльністю численні судові позови. Але про неї ще трошки пізніше. А зараз повернемося до поділу 1434 року. Другу половину Поморян тоді отримує тоді Грицько Кердей молодший. Досить вагома політична персона того часу. Вів дуже активне і політичне, і військове життя. Свого часу добивається посади подільського воєводи. Не раз і не двічі зустрічав його ім'я в різноманітних судових справах в "Akta grodzkie i ziemskie...", де часто фігурує під іменем "Грицько з Поморян". Однак, наскільки я розумію, будучи досить зайнятим своїм активним політичним життям, він мало приділяв уваги саме Поморянам. Тим більше, що володів тут лише половиною. Остання згадка про нього датується 18 червня 1462 року. Похований також в Домініканському костелі, поруч з батьком. По собі залишив двох синів. Сигізмунду(старості Красноставському) тоді дістається батькова половина Поморян, а Іванові (старості Теребовлянському) Теребовляни. Спочатку Сигізмунд був одружених з Оленою зі Струмилів, однак дітей від їхнього шлюбу не зафіксовано. А пізніше, в 1490-му році вдруге одружується. І не на кому-небудь, а на вищезгаданій Дороті, двічі вдові по Миколі Свинці, і по Мартину з Острова, фактичній розпорядниці другої половини Поморян. Їхнє одруження внесло остаточний хаос в майнові взаємовідносини в Поморянах. Тому 1490-і роки супроводжуються суцільними судами між Сигізмундом Кердеєм з Доротою, братами Яном і Віктором Сененськими та пасинками Дороти Андрієм і Христином Островськими. Останні, розуміючи складність відстоювання своєї частки володінь відступають 31 грудня 1494 року свою чверть володінь братам Сененським в обмін на інше село, доплату в 2000 угорських дукатів і обов'язок виплати своїх зобов'язань Дороті згідно заповіту Миколи Свинки. Відтак брати Сененські набули вже половину Поморян. І хто зна, як би все розвивалося далі, якби не події 1499 року? А в згаданий рік відбувається черговий наїзд татар. Сигізмунд Кердей, очевидно вважаючи більш надійним для оборони Дунаївський замок, покидає Поморяни. Забирає з собою дружину Дороту і єдиного 9-річного сина - Івана і прямує туди. Замок там був дерев'яний, однак добре доглянутий львівськими архієпископами. Він також був в числі тих, хто встояв в згаданому вище наїзді 1474 року. Однак цього разу не судилося. Замок був взятий, Сигізмунд Кердей - вбитий. Дорота з сином були взяті в ясир. Пізніше, Дороті якимось чином вдалося втекти з полону, а молодий хлопець був для татар досить цінним здобутком. По поверненні Дорота знайшла опікуна в обличчі свого брата - Петра. Разом, ще протягом двох років пробувала відстоювати свої права на Поморяни у судах проти братів Сененських. Однак 8 січня 1501 року засвідчує, що брати Ян і Вікторин Сененські, виплатили їй всі кошти і визнала їх єдиними і повноправними власниками Поморян.
  22. 2 points
    Давненько тема не обновлялася, тож пора))) Тим більше є кілька приводів. Дуже потішив недавній пост в місцевій магерівській фб-спільноті. Виявляється, в листопаді 2018 року на стіні коридору в місцевій школі з'явився величезний малюнок, який зображує замок, який тут стільки обговорювався. Малюнок виконав місцевий художник, колишній учень цієї школи - Андрій Турчин. Малюнок викликає доволі змішані відчуття. З однієї сторони така візуалізація - це просто чудовий спосіб привернення уваги місцевих дітей до своєї, локальної історії. Не знаю, якими джерелами автор користувався при формуванні власного уявлення про замок, але видно що не просто "зі стелі" все взято. Форма замку приблизно відповідає дійсності - прямокутник з чотирма вежами по кутах. Так, самі вежі зовсім не тієї форми, якими були насправді, але характерна форма віконечок є дуже впізнаваною. В правій частині дитинця височіє дах палацового корпусу, який не примикає до жодної з веж, між якими знаходиться - це іще один момент, який відповідав дійсності. Внизу, під малюнок, автор помістив герб Белжецьких, що свідчить обізнаність автора з ранньою історією споруди. З іншої сторони - ... А нема іншої сторони. Малюнок викликає лише позитивні емоції. Це лише художній твір, а не наукова стаття, тому художник мав право на неточності. Але є і ложка дьогтю в цій бочці меду. Не дивлячись на те, що твір щойно лише з'явився на світ, його автора, нажаль, вже серед нас немає. Але залишив отакий слід.
  23. 2 points
    Обсуждается этот объект: укрепление в с. Бережница. Село Бережница (wiki) находится в 20 км к западу от Ивано-Франковска, в 4 км от райцентра Калуша: Визиком О существовании в этом селе укрепления узнал совсем недавно, когда Зеновий Федункив (широко известный в узких кругах исследователь фортификации Прикарпатья) рассказал о нём на своей facebook-страничке: Укрепление совсем небольшое - в личной беседе Зеновий сообщил, что "Розміри прясел по гребеню валу: 49 х 50 х 48 х 30 м.". Ниже приведу графические материалы, которыми поделился Зеновий. На карте Фридриха фон Мига (1779-1783) в нужном квадрате нет явно выраженных признаков существования укреплений, но в нужной зоне показано какое-то строение, выполненное (судя по красному контуру) из камня или кирпича. По мнению Зеновия, эта постройка тогда могла стоять на участке укрепления: Mapire.eu Расположение участка укрепления: Карта Google С примечаниями и пометками Зеновия: Более точная привязка: Ориентировочный план укрепления: От себя добавлю снимок участка с Google Earth (26 октября 2006): Панорамный вид на участок со стороны долины реки - укрепление находится на возвышенности: С расшифровками Зеновия: Участок укрепления, вид с юга. Зеновий уточнил, что "Висота валу в різних місцях коливається від 4 до 1,5 м. Глибина рову - 2-1 м": Одна из уцелевших секций валов:
  24. 2 points
    Всім вже відомий малюнок Підгорецького замку станом на XVII ст. висвітлює південну сторону замку: Але я постійно хотів бачити "як же виглядав двоповерховий палац" з північної сторони, пройшов час, ніхто цим не зайнявся тому я взяв і намалював своє бачення первісного вигляду Підгорецького замку: Хтось запитається чому не весь корпус двоповерховий? Так от, обидва передпокої (західній та східній) мали сходи для того, щоб можна було потрапити на третій поверх "башт", якщо забрати третій поверх передпокоїв, то третій поверх башт буде недоступним. План 3-го поверху підкреслено червоним: Малюнок основував на цьому зображені: Всі фотографії взяв звідси.
  25. 2 points
    На основі мапи Grodzieckiego складено "Descriptio Veteris Et Novae Poloniae...". Там є згадка про місто Labetauola:
  26. 2 points
    Книжечка была оцифрована, за что благодарим Игоря Лозинского, а авторы согласились на публикацию цифровой копии в открытом доступе. Так что качаем.
  27. 2 points
    Ось тут цікавий нюанс, на мапі 1675 р. аж цілих 2 Кодеско vkraina.com
  28. 2 points
    История городов и сел УССР. Луганская область
  29. 2 points
    Пропоную опис службового будинку (офіцини) з інвентаря 1754 року. Цікавлять варіанти його графічних інтерпретацій за цим описом (Примітка: не відмінностей від ескізного проекту, тому що він розробляється з урахуванням ДБНів, удоступнення для відвідувачів, норм безпеки та іншої сучасної реалії, тому відмінності неминучі). Цікаво саме уявити його у давніх версіях. Отже, опис 1754 року:
  30. 2 points
    Обговорюється реконструкція однієї з будівель замку в Меджібожі Плани реконструкції будинка, який згадується в описах замку в 1717 та 1754 років:
  31. 2 points
    Це один із ескізних варіантів. Адже належить реконструювати будинок за специфічним описом - інвентарем. Автентичною частиною будинку є склепінчастий підвал, який зберігся (P. S.: до речі, підвал не XVIII сторіччя, а більш ранній, на XVI щонайменше виглядає, тобто будинок/-ки за описами XVIII сторіччя теж не найперший варіант). Далі доводиться керуватися словесним описом з інвентарів, зразками тогочасного будівництва і вимогами до музеєфікації. Реконструкція службового будинку має дати уявлення про замковий побут, а можливість спуститися до підвалу дасть спілкування з автентичною давниною.
  32. 2 points
    В издании Атлас українських історичних міст. Том 2: Галич (2018) была опубликована схема, подписанная как "Локализация оборонных укреплений Галича (1630-е - середина XVIII в.)". Авторы: Лариса Полищук, Мария Бегун.
  33. 2 points
    Рік видання: 2018 Науковий редактор: Мирон Капраль Автори: Марія Бігун, Мирон капраль, Володимир Козелківський, Ігор Креховецький, Юрій Лукомський, Василь Петрик, Лариса Поліщук, Андрій Стасюк, Тарас Ткачук, Зеновій Федунків, Андрій Фелонюк, Андрій Фіголь, Андрій Чемеринський, Степан Ямелинець Картографічне опрацювання: Юрій Гонек, Ігор Дикий, Степан Ямелинець Видавництво: Колвес, Львів Мова: українська, англійська Формат: папка - 30,5х42,5х1,6 см, листи з малюнками та картами - від 29х42 см до 58х84 см Обкладинка (папка): тонкий картон Папір: крейдований Кількість сторінок: 54 сторінки текстової частини + 11 листів з планами та картами, 7 - з картами-реконструкціями, 8 - з видами міста. Наклад: ? ISBN: 978-966-0286-67-2 Передмова: I. Текстова частина Мирон Капраль. Вступ - 1 Юрій Лукомський, Василь Петрик. Княжий Галич (археологія, дослідження, структура міста) - 2 Андрій Стасюк. Галич періоду магдебурзького права (ХІV-ХVІІІ ст.) - 9 Зеновій Федунків. Галицький старостинський замок: реконструкція будівельних періодів - 19 Мирон Капраль, Андрій Чемеринський. Галич у XIX — початку XXI ст.: історико-урбаністичний розвиток - 27 Опис репродукцій (Мирон Капраль, Андрій Фелонюк) - 46 Пояснення до карт - 49 Вибрана бібліографія (Андрій Фелонюк) - 53 II. Картографічна частина 1. Плани і карти: 1.1. Галич з околицями, з Йосифінської топографічної карти Галичини, 1779-1782 рр. 1.2. План Галича Маговича, 1795 р. 1.3. План перебудови францисканського монастиря на магістрат у Галичі авторства Бенео фон Лоссенау, 1802 р. 1.4. Кадастр Галича (центр міста), 1847 р. 1.5. Ситуативний план Галича з проектом моста Домініка Опатовича, 1858 р. 1.6. План-схема «Великого Галича» Ізидора Шараневича, 1882 р. 1.7. Топографічна мана Галича та околиць, 1927 р. 1.8. План Галича, 1936 р. 1.9. Топографічна карта Галича, 1978 р. 1.10. Генплан Національною заповідника «Давній Галич», 2004-2005 рр. 1.11. Сучасний план Галича, 2018 р. 2. Види та панорами: 2.1. Галич, гравюра невідомого автора, 1794 р. 2.2. Замок у Галичі на Дністрі, гравюра Огюста Франсуа Алєса, 1836 р. 2.3. Галич з півночі, гравюра Мацея Богуша Стенчинського, 1847 р. 2.4. Рештки замку в Галичі з півдня і заходу, гравюра Мацея Богуша Стенчинського, 1847 р. 2.5. Ринок у Галичі з вікна замку, гравюра Мацея Богуша Стенчинського, 1848 р. 2.6. Галич. Костел Вознесіння Діви Марії і руїни замку, акварель Наполеона Орди, бл. 1879 р. 2.7. Галич, акварель Наполеона Орди, бл. 1879 р. (ілюстрація на обкладинці) 2.8. Галич біля впадіння річки Лукви в Дністер, гравюра Наполеона Орди, бл. 1879 р. (ілюстрація на обкладинці текстової частини) 3. Карти-реконструкції: 3.1. Просторовий розвиток Галича від XII до початку XXI ст. (Мирон Капраль, Степан Ямелинець) 3.2. Археологія Галича та околиць: докняжин період (Тарас Ткачук, Ігор Креховецький, Андрій Фіголь) 3.3. Княжий Галич: реконструкція планувальної структури XIII ст (Юрій Лукомський, Василь Петрик) 3.4. Галицький замок: планувальна реконструкція укріплень ХVІ-ХVІІІ ст. (Юрій Лукомський, Степан Ямелинець) 3.5. Локалізація оборонних укріплень Галича (1630-і - середина XVIII ст.). Схема (Лариса Поліщук, Марія Бігун) 3.6. Кадастр Галича (центр міста), 1847 р. Реконструкція (Мирон Капраль, Степан Ямелинець) 3.7. Релігійні споруди Галича та околиць (XII - початок XXI ст.) (Володимир Козелківський)
  34. 2 points
    Обсуждается этот объект: монастырь в Подкамене Михаил Хохонь, автор кандидатской диссертации Формування оборонних споруд монастирів Західної України у XVІІ- XVІІІ століттях, в рамках своих исследований разработал вариант возрождения укреплений монастыря в Подкамене. Проект в значительной степени опирается на мнение автора о том, что вариант реконструкции укреплений 1746 г. Кристиана Дальке в основных чертах был реализован. По этой причине проект предполагает полную реконструкцию тенальных укреплений со стороны въезда на территорию монастыря, а что касается линий укреплений, которые оказались на территории монастырского парка, то их проект предполагает обозначить, но не воссоздавать в полном объёме. Как по мне, то основной проблемой этого предложения является очень шаткая основа, ведь толком непонятно, какая часть проекта 1746 г. в действительности была реализована и в каком объёме. Также нет понимания, насколько сильно менялся проект уже по ходу стройки. Также мы знаем, что стройка так и не была доведена до логического конца, и хотя у нас нет понимания, на каком именно этапе она застопорилась (что успели построить полностью, а что не успели даже начать), но, тем не менее, уже один факт заморозки работ даёт нам понимание, что в завершённом виде эти укрепления никогда не существовали. В целом же визулизация этого предложения в 3D выглядит очень интересно, и как минимум стимулирует нас заняться размышлениями о плане К. Дальке и связанной с ним модернизации. И, конечно же, можем оценить эпичность вида монастырского комплекса, в случае если бы план К. Дальке воплотили бы в жизнь в полном объёме. Проект К. Дальке, 1746 г.: Источник Вот, что получилось у Михаила (все иллюстрации, показанные ниже, взяты из упомянутой выше кандидатской): Монастырь образца середины 18 века с укреплениями из проекта К. Дальке: Общий вид комплекса, предложение по реконструкции: Въезд на участок равелина. Автор сообщает, что внешний вид моста создан на основе облика моста города-крепости Замостье (Польша): Вид со стороны равелина: Реконструированный и реставрированный вариант внутренней линии укреплений, вид с площадки одного из полубастионов:
  35. 2 points
    Рік видання: 2012 Автори: Олександр Бабич (Вікіпедія), Олексій Шекера Видавництво: Пшонківський О. В., Біла Церква Мова: українська Формат: 60х84/16 (фактичний розмір - ?) Обкладинка: м'яка (?) Папір: офсетний Кількість сторінок: 128 Ілюстрації: вклейка на 32 сторінки (плани, схеми, фото) Наклад: ? ISBN: 978-617-604-014-9 Скачати книгу (оцифрував @balik2) Також дивіться тут онлайн-версію (+ там також книгу можна скачати) Аннотація: Зміст: Приклади сторінок:
  36. 2 points
    Сьогодні проїхався півднем Житомира. Маємо фото і короткий опис по місцю двох городищ -в Станишівці (сусідня тема) і Зарічанах. З опису: "Поселення ранньозалізного віку та городище давньоруського часу – в урочищі Замчисько, займає мис правого берега ріки Тетерів, розміри – 100 на 60 метрів, за 200 метрів на північ від північно-західної околиці. З півночі обмежене крутим схилом річки, а з південного заходу – глибокою балкою. З напільного боку – залишки сильно розореного валу".Навіть не уявляю скільки житомирян скількись разів були на цьому мисові (звідки відкриваються доооовгі краєвиди на Тетерів) і не здогадувались що тут стояв укріплений град часів Київської Русі. Хоча дяки відмежованості від села та міста його стратифікація дуже добре проглядається з усіх боків! Так, зберігся центральний захищений в'їзд до дитинця, захищений ровом та валом, що і нині мають до 2 метрів висоти (глибини), з боку Тетерева зберіглись частково рів та природні елементи тераси ріки, що слугували захистом. Гарно зберігся і дитинець у вигляді рівного плато, що нині під городиною.Тут як правило засівають пшениці, скільки я тут бував. Місцевість вражає своїми виразними елементами давноього града на фоні сучасного Житомира за рікою.Городище імовірно слугувало спостережним форпостом в часи Київської Русі, а нині геть забуто, геть всіма (крім чорнокопачів, фото)....Що його говорити про відновлення Замчисько у вигляді якогось тур.об'єкта, якщо обіцяний тов.Сухомлином бути накритим мелесенький вхід в підземелля Житомира і досі завалено дошками, і це центр міста... ФОТО: Городище зі сходу. Ліворуч глибокі яри, в центрі панорами видно плато дитинця і в'їзд через систему захисних валів-ровів, праворуч, де велосипед -видно зовнішній захисний вал (та мще рів є) і в'їзд через нього, можливо сучасний. Такий захисний вал з ровом опоясує Замчмисьуко зі сходу та частково з боку р.Тетерів. Городище Замчисько троха з півдня. Краще видно в'їзд в град (по центру панорами) та захисні вал-ров: Хрест край городища: Частково збережені з боку ріки захисні вали і рів із боковим в'їздом:
  37. 2 points
    ось, накидав. Пізніше додам фото
  38. 2 points
    В этом ролике можем увидеть с высоты том самый дом Собеского. В общем-то, только его автор видео и снимал, тогда как замчище в целом в кадр не попало, нет и видов на участок замчища с разных стороны. Потому, можно сказать, что видео не о замке в целом, а о его самом известном объекте, но нас и такой вариант устроит ) Скриншоты:
  39. 2 points
    Цього разу трошки неархітектурної тематики. Спроба дати відповідь на питання: хто і чим боронив Чернелицький замок ? Квятковський Л. Залога та озброєння Чернелицького замку
  40. 2 points
    В монографии Pro domo et nomine suo. Fundacje i inicjatywy artystyczne Adama Mikołaja i Elżbiety Sieniawskich (2016) был опубликован интересный фрагмент плана Яворова с видом на бастионный замок и окружающую его садово-парковые участки: В указанном издании также имеется текст по теме этой локации, но об этом как-нибудь в другой раз.
  41. 2 points
    Село находится в 10 км к югу от Житомира: Укрепление не сложно найти, т.к. село небольшое, а городище относительно хорошо сохранилось и находится в центре села: Здесь, вероятно, ошибка, т.к. судя по спутниковым снимкам повреждена северная (северо-восточная) секция оборонного периметра, а юго-восточная наоборот вполне неплохо выглядит. Возможно, вот это и есть перемычка между валами? Или же она была где-то ниже по склону? А может их было несколько? В этом случае получаем интересный вариант прикрытого хода, ведущего со стороны долины реки к городищу. Да, это цитата текста от Андрея Кузы: Но информация, которую он приводит, скорее путает, чем помогает. Во-первых, в качестве единственного источника он приводит какой-то "короткий список", во-вторых, у него не было хоть сколь-нибудь детальной информации об объекте, т.к. он не знал, каким периодом его датировать + с картой что-то накрутил. Городище (№946) он поместил в бассейн реки Тетерев (как в тексте, так и на прилагающейся карте): Но проблема в том, что в указанном месте (выше Радомышля и Кочерова, к юго-востоку от Малина) никакого села с таким названием нет. И вообще сёл с таким названием нет ни в Радомышльском, ни в Малинском районе: Как вариант - речь могла идти о городище Черняховского района. Река Свинолужка, на которой находится городище, впадает в Мику, а та в свою очередь впадает в Тетерев. Так что можно считать городище Черняховского района походящим под описания объекта, который А. Куза разместил в бассейне Тетерева. В этом случае, конечно, придётся признать, что автор ошибся в размещении объекта на карте, но такие ошибки у него случаются не так уж и редко. К примеру, село Браженка на карте он поместил где-то между Малином и Радомышлем, хотя в реальности это село находится в 35 км западу от Радомышля.
  42. 1 point
    Ще одне свідчення про вали Плоскирова - Gazeta Toruńska, 10 грудня 1884 р., стор. 4. Статейка досить прикольна, не часто таке зустрінеш у новинах з провінції. Для нас головне - згадки про залишки фортифікацій, але дозволю собі подати переклад усього тексту: Важко стовідсотково покладатися на тексти тогочасної преси, але тут скидається на те, що містечко через ті вали було аж відоме ))
  43. 1 point
    Немного от себя: Как видим, это издание состоит из двух самодостаточных частей, и если с первой частью, где собраны различные документы 18 века, мне ещё предстоит разобраться (чтобы выловить там сведения по военной истории и фортификации), то со второй частью всё намного проще. В 1879 г. была издана монография Марьяна Кароля Дубецкого "Kudak twierdza kresowa i jej okolice", которую в оцифрованном виде можно увидеть здесь, здесь или здесь. В 1900 г. вышло второе издание, исправленной и дополненное (оно также оцифровано, и доступно здесь или здесь) Издания 1879 и 1900 гг.: В 2018 г. польское издательство "Napoleon V" выпустило книжку, в которой была опубликована работа М. Дубецкого "Kudak twierdza kresowa i jej okolice", а также "Kudak : przyczynki do założenia i upadku twierdzy" - монографию о той же крепости авторства Александра Чоловского (её, к слову, также оцифровали): Так вот, если работа А. Чоловского ещё не дождалась своего переводчика, то монографии М. Дубецкого повезло намного больше - в 2015 г. она в переведённом виде (на основе варианта 1900 г.) была опубликована в издании, которому и посвящена эта тема. Стоит ли говорить, что наличие перевода существенно упрощает знакомство с этим интересным источником, потому остаётся только поблагодарить издательство и переводчика за публикацию этого труда. P.S. Благодарю Нонну Тим за наводку на издание 2015 г. и за предоставленную возможность ознакомиться с ним.
  44. 1 point
    Буцнів, тепер село Тернопільського району, колись було містечком і могло похвалитися замком (замок обсуджується в цій темі) а тут піде мова про укріплення містечка. Чи були вони в Буцневи і якщо так, то де вони розташовувались? Буцнів розташований на річці Серет, його оточують багато (колишніх та сучасних) містечок (наприклад Микулинці). Так с.Буцнів розташоване відносно Тернополя та Теребовлі: Google Maps І так, щоб сильно вас не вплутувати в всі нестикування в історії цього села ми пройдемося по-суті. А саме – заснування містечка, спорудження укріплень (XV-XVI ст.) та занепад містечка (XVII cт.) і після такого міні-уроку історії ми перейдемо до локалізації укріплень Буцневи. Історія Є декілька легенд, щодо заснування Буцневи, але одна з них цікавіша з нашої (фортифікаційної) точки зору: "Одна з легенд, яка збереглася у пам’яті краян, розповідає, що начебто дуже давно, коли ще не було панщини, ватажок давніх поселенців на ймення Буц заснував на березі річки Серет неприступну фортецю. Біля неї виникло поселення, яке згодом так і назвали на честь засновника – Буцнівом"[1, 12] І ця версія цікава тим, що є певна вірогідність, що Буцнів міг бути заснованим саме таким способом тому що: Частина річки Руда, що протікає через село, називається Брудок. Така назва походить (не від слова бруд, як можна було подумати) а від слова брід, тобто мілководдя по якому можна перейти річку без моста, або човна. Цей перехід міг бути частиною, якогось шляху ще в часи Київської-Русі, якщо це був важливий перехід, то для його захисту логічно було б спорудити фортецю. Якщо детальніше розглянути розпланування Буцневи то можна побачити, що поселення почало розвиватися від краї мису, тобто від замку. Це означає, що і справді, спочатку могло з'явитись якесь укріплення біля якого потім виросло селище. План-схема розвитку Буцневи : freemap.com Етимологічно підтверджується саме така версія заснування, тому що первісна назва – Бучинова, Бучнова – складається з Буч та нова. Буч — означало смілива та звитяжна людина, гордий, непоступливий ("на давньослов'янській"). [2, 14] Тоді коли суфікс ова є польською версією суфіксу ів, але в жіночому роді, це пояснюється тим, що з приходом поляків назви сіл та міст пережили різні трансформації в іменах, однією з таких трансформацій є зміна роду з чоловічого на жіноче. Ось так тлумачить назву поселення Дмитро Бучко: "Утворено від присвійної назви з суфіксом –ів, що виражає приналежність, і наймення власника села (маєтку) *Буцень, пор. Буцинь [6 І, с. 121]. Первісне знач. «Буцнів двір (маєток чи ін.)»."[3,125] Дослівно Буцнів означає – двір хороброї людини (ватажка). Що важливо винести з початку історії Буцневи, так це те що в XV ст. існувало два села з назвою Буцнів – менший/нижній та великий/вищий Буцнів – і вперше вони згадуються в 1464 р. коли Ян Рей з Шумська здав під заставу село меньша і нижня Бучньовка Мацею Любіцькому. Попри грошову оплату Мацей також зобов'язувався заселити інше село Яна Рея – Велику Бучніву.[4, 310] Колись я думав, що це означало заснування цього поселення, але це не логічно так як інше село не називалося б нижній, чи то, меньший Буцнів, так як не було б до якої Буцневи порівнювати. Висновок: Велика Бучніва існувала до 1464 р., але в той час була спустошена, можливо, через татарський набіг. Буцнів залишався селом до кінця XV ст. і перша його згадка в якості містечка датується 1501 р.[5, 92] До 1504 року в книгах Метрики Королівства Польського прослідковується село Верхній/Більший Буцнів,[6, 87] це означає, що саме село нижня/меньша Буцнева перетворилося на містечко Бучинова. Після 1504-го року немає жодної іншої згадки Верхньої/Вищої Буцневи тому село, або злилось з містечком Бучинова, або воно пропало, тобто було спустошене. В 1529 р. місто Буцнів звільняється від податків на 10 років, в цей же час споруджується замок.[6, 9] Через економічний та демографічний ріст, питання про укріплення саме містечка зростало (тому що, вже не все населення поміщалося в замку – авт.) тому я припускаю, що перші укріплення Буцневи могли появитися саме в цей період. Не письмовим доказом існування Буцневи в якості містечка в цей період свідчать наступні мапи: Gerard Mercator (1554) Джерело Giacomo Gastaldi (1562) Джерело Paolo Forlani (1568) Джерело 1566: Джерело: @AnKo Згідно з моїми розрахунками на цій мапі також зображено Буцнів: Vaclovas Grodeckis (1570): Джерело Враховуючи те, що в XVI ст. на складання карти могло піти 10, а то й 15 років, то можна сказати, що Буцнів, показаний на них, відповідає своєму статусу в 1540–50-их роках. В ті часи далеко не всі містечка (деколи навіть міста) не були показані на цих картах, а Буцнів був показаний на рівні з такими містами як Бучач, Збараж, і т.к. це говорить про його досить поважний статус в період коли вже був заснований Тернопіль. В 1540 році власником ''міста'' Буцневи згадується Мацей Влодек (саме його родинний герб Правдич, став гербом містечка [7, 3]) що свідчить про те що він мав великий вплив на Буцнів. Напади на Тернопіль в 1544 та 1549 роках [1, 19] мали заставити його задуматись про оборону власного містечка (в тому випадку, якщо укріплень не було збудовано раніше). Пізніше, містечком володів його син Станіслав Влодек від 1570 року (смерті батька), саме він сприяв будівництву брами в Кам'янці-Подільському та фортифікації цієї фортеці, що говорить про його інтерес в укріпленнях. Тому, можна припустити, що він так само мав би підтримувати захист свого містечка, тим паче, що в 1575 та 1589 роках відбулися два великих татарських напади.[1, 19] Ян Бауер вважає,що через зростання Тарнополя в якості оборонного та адміністративного центру такі містечка як Баворів, Борки, Буцнів, Чернелів та Ожигівці починають занепадати. [8, 171] Але в 1602 році Буцнів згадується у переліку міст і містечок Станіслава Влодека [9, 725], тобто Буцнів не перетворився на село через вищезгаданий процес. В 1608 році Буцнів позначено на Єзуїтській карто-схемі на рівні інших містечок, як володіння Фірлеїв.[10]Скоріш за все, тому що Станіслав передав містечко як залог на одруження його дочки Ядвіги з люблінським воєводою Пйотром Фірлеєм (помер в 1619 р.). В 1612—1629 pp. шляхетські й магнатські міста становили більше 72 відсотків загалу. Вони були розташовані в основному у Теребовлянському повіті. Поряд з ними тут існували лише чотири королівські міста: Бірки, Буцнів, Яблунів і Теребовля, - які не підпорядковувалися адміністрації місцевих староств.[11, 34] В 1620 році татари спустошили і спалили ряд галицьких містечок – Калуш, околиці Рогатина, Коломию, в тому числі містечко Буцнів. «Не встигла Галицька земля повернутися до нормального життя і передихнути від тих страшних руйнувань, як уже восени 1621 р. ці терени стали місцем двох наїздів. На початку вересня під час польсько-турецької війни татарські підрозділи під проводом брата хана Джаніберга Гірея відірвалися від головних сил, що брали участь у битві під Хотином, і напали на землі руського воєводства і Поділля. Дорогою вони спалили Галицьку землю. 18 вересня ординці... розбили табір неподалік Козлова, нищачи при цьому околиці і забираючи в полон місцевих людей. 6 жовтня татарські підрозділи добралися до Тернополя, де зустріли опір поляків під керівництвом дідича міста Томаша Замойського. Наприкінці вересня на Галицьку землю напали численні підрозділи турків, татар та італійців. Під час цього нападу були спустошені Косів, Калуш, Коломия, Підгороднє, Кулачківці, Тлумач, Бариш, Снятин і Буцнів»[11, 17-18] Після цього Буцнівський замок відбудовується, а Буцнів cтав селом, але вже через сім років (в 1628 р.) Буцнів згадується як адміністративний центр негродового староства Буцнів.[1,20] Elzbieta Hornowa вважає, що Буцнів був заснований як місто саме в цей період: Джерело Та його історія в якості містечка закінчується в 1649 році, тоді, при переході військ Богдана Хмельницького з-під Збаразької фортеці до Зборова, в Буцневі було знищено 96 будинків.[11, 47] І хоча, Буцнів продовжував називатись містечком до середини XVIII cт., фактично він ним більше не являвся. Локалізація Так як в нас немає жодних документальних згадок укріплень, описів або зображень, то буде важко сказати, як факт, що укріплення існували. Саме тому я привів історію Буцневи, щоб показати, що ці укріплення не такі вже й гіпотетичні. Щоб локалізувати укріплення, використаємо все що в нас є, тобто мікротопоніми, перепади висот, і т.к. Почнемо з вулиці яка називається Вал, ось що каже про неї Богдан Новосядлий: Але, на мою думку сучасна вулиця Вал розташовується прямісінько на місті рову, тому що з двох сторін вулиці йдуть схили в напрямку центру: Джерело *Через ракурс зйомки, тут видно лише один бік схилу. А з півдня містечка зберігся перепад висот приблизно на метр висоти. Тобто, укріплення проходили приблизно в цьому районі: Google maps І якщо з південною та східною стороною все біль-менш ясно, то з північною та східньою не зовсім. Колись, через дорогу від костелу, розташовувалася церква, але чи була вона включена в міські укріплення містечка? З однієї сторони, зазвичай церкви будувалися поблизу, або на розі торгівельної площі, але з другої сторони між вулицями Вал та Шевченка (головною вулицею Буцневи) розташовувався цвинтар (до приходу Австро-Угорщини) і вони розташовувалися так, щоб був близький доступ до церкви. Я припускаю, що церква входила до містечка і була захищена міськими укріплення, тим паче вона їх доповнювала, тому що дзвіниця могла використовуватись як дозорна башта. А східна сторона могла, впринципі обійтись і без укріплень, так як, природньо, там сильний перепад рельєфу+ річка Серет, яку неможливо перейти вбрід. Щоб знайти розташування в'їздних воріт потрібно поглянути на вулиці, так з західної сторони вулиці Залізнична та Вал зливаються, так ніби є лише один в'їзд в містечок. Ось як я уявляю розташовування в'їздних брам та валів: Google maps Нажаль, не збереглось імен цих воріт, але нам відомо, що зазвичай в'їздна брама називалась по назві найближчого міста в тому напрямку, в якому веде дорога від брами. В такому випадку, південна брама називалась би Теребовлянською (Теребовельською), а західна - Тернопільською. Є один нюанс, так як теперішня головна артерія села получається "заблокованою" валом з півночі, але нагальності в спорудженні третьої брами не було, тому що вулиця Вал також вела на Тернопіль і третя брама знижувала б обороноздатність містечка. На закінчення, я зробив такий план-схему Буцневи станом на кінець XVI - поч. XVII ст. : З тлумаченням: 1: П'ятикутна торгівельна площа 2: Церква 3: В'їздні ворота та вал з частоколом. 4: Замок зображено (50x60 метрів) 5: "Верхній" став 6: Дамба з мостиком 7: р.Серет 8: пагорб Бібліографія – Буцнів. Екскурс у минуле на хвилях любові: Іст.-краєзн. нарис // Б. Новосядлий. — 2-е вид., перероб. і доп. — Т.: Джура, 2006. — 296 с. – Станкевич М. Бучач та околиці. — Львів : СКІМ (Спілка критиків та істориків мистецтва), 2010. — 256 с., іл. – Наукові записки ТНПУ. Серія: Мовознавство. – Вип. ІІ(24) 2014 – (оцифрований варіант) – Akta grodzkie i ziemskie. – Lwow, 1887. – T.XII. – 584 с. – (оцифрований варіант) – Matricularum Regni Poloniae summaria ed. Wierzbowski T.II — 407 с. — (оцифрований варіант) – Matricularum Regni Poloniae summaria ed. Wierzbowski T.III – 628 с. – (оцифрований варіант) — Bauer J. Z przeszłości osiedli województwa tarnopolskiego. — część I. — Tarnopol, 1935 — 57 с. — (оцифрований варіант) — Клименко Олег, Хаварівський Богдан. Буцнів. // Нова тернопільська газета — 2001. — 3 жовт. — Клименко Олег, Хаварівський Богдан. Міська геральдика Тернопільщини — Тернопіль: Валя, 2003 — Sąd Grodzki Trembowlski. — T.105 — Иезуитская карта-схема 1608 года: Тернополь и округа — Hornowa Elżbieta. Stosunki ekonomiczno-społeczne w miastach ziemi halickiej w latach 1590-1648. — Opole, 1963.
  45. 1 point
    А резиденция правителя была обустроена по всем правилам кочевого комфорта и фортификаци - на гребне высокого плато. Рядом - река Северский Донец, а с севера и юга импровизированную крепость прикрывали овраги. Татары ставили юрты вокруг шатра хана. По окружности в 800 метров и залегали артефакты, найденные луганчанами. https://kp.ua/life/337990-v-donbasse-raskopaly-letnuiui-stavku-zolotoi-ordy
  46. 1 point
    На супутникових знімках можна виявити північно-західну частину міських укріплень:
  47. 1 point
    Триптих на тему нічного Старого міста. 2012 рік. Зараз висить у корпусі музпеду. Згодом думаю ще декілька серій намалювати)
  48. 1 point
    Дюрер, его идеи и уровень их влияния Альбрехт Дюрер, как и многие известные деятели эпохи Возрождения, был олицетворением постулата "талантливый человек талантлив во всём". И действительно, интересуясь преимущественно живописью и математикой, Дюрер параллельно успевал активно заниматься вопросами фортификации. Причем "занимался" - это, наверное, слабо сказано, поскольку ему, как минимум, приписывают изобретение бастей, а как максимум некоторые исследователи склонны думать, что именно он изобрёл бастионы. Может создастся впечатление, что Дюрер чуть ли не самостоятельно, в перерывах между созданиями своих полотен, реформировал концепцию европейских укреплений. Но так ли это? Обратимся за справкой к довольно известной книге (читать / скачать) Виталия Яковлева "История Крепостей" (2000), в которой Дюреру посвящена отдельная глава: Что я для себя отметил: Бастеи Дюрера были ответом на растущую мощь артиллерии. Их проектировали так, чтобы их уничтожение стало проблемой для пушек противника. Бастеи делали приземистыми, укрепления как бы "заземляли", потому они, в отличие от более ранних башен, уже не были идеальной мишенью для артиллеристов. В бастеях в идеале должны были находиться казематы – помещения для орудий, хорошо защищённые со всех сторон от воздействия вражеской артиллерии. Бастеи обладали интересными конструктивными особенностями (в бастеях внешние стены не были несущими, были предусмотрены вентиляционные каналы для отвода пороховых газов и т.д.). Понятно, что если внешняя стена не является несущей, то её частичное разрушение не подписывае смертный приговор всей постройке. Поскольку бастеи были "утоплены" относительно уровня окружающей местности, то особую значимость приобретал ров, служивший главной преградой на пути к укреплению в случае штурма. Для отстрела противника на дне рва с одной стороны были приспособлены казематы нижнего уровня бастей, с другой стороны предполагалось возводить специальные постройки – капониры. Можно сказать, что конструкция бастей стоилась с учётом необходимости максимальной защиты рва. А теперь попробуйте отыскать характерные черты стиля Дюрера в Резницкой (Гончарной) башне, а то у меня что-то не получается. Большинство башен городских укреплений Каменца были полностью открыты для воздействия вражеской артиллерии. У них не было казематов, и они не были идеально приспособлены для уничтожения противника на дне рва. И т.д. Что там осталось? Скошенные зубцы? Ну… для начала нужно доказать, что скосы придумал именно Дюрер. Впрочем, и без того понятно, что в конструкции башен Каменца дюреровских идей слишком мало, чтобы они могли называться "башнями Дюрера". Но вернёмся к книге, ведь там есть и другая интересная информация. Как мне показалось, Виталий Яковлев считал, что без Дюрера не было бы бастей, а некоторые авторы (которые и появление бастионов связывают с Дюрером) считают, как я понял, что без Дюрера вообще не было бы никакой революции в европейской фортификации. И действительно - ну какая может быть революция без бастей и бастионов? При этом тот же Яковлев отмечал, что "Предложения Дюрера были слишком грандиозны, требовали огромных расходов, а потому никогда не были осуществлены в полном объёме, но идеи, положенные в основы этих предложений были настолько здравы, что даже 100 и более лет спустя ими пользовались многие инженеры". Также интересно, что "идея бастей Дюрера нашла себе практическое применение в образе двух ронделей…". Во как! Идеи были настолько передовыми, что в 16 веке по проектам Дюрера было построено всего две бастеи (обратите внимание - именно бастеи, а не более совершенные бастионы), а некоторые его наработки массово начали внедрять только через век-два-три… Но были ли это идеи Дюрера, вот в чём вопрос? Правда ли, что кроме Дюрера некому было поучить Европу? Уже в следующей главе книги Яковлева мы находим намёк – нет, не в Германии тогда массово рождались самые передовые фортификационные идеи, а в Италии: Получается, что в тот период, когда Дюрер разрабатывал свои бастеи, которые иногда считают прородителями бастионов, в Италии уже существовали бастионы. Парадокс, как по мне. И тут нужно уточнить - да, бастеи действительно можно считать переходной формой от башни к бастиону, но речь идёт не о бастеях Дюрера, а о бастеях в целом, которые, судя по всему, появились ещё до того, как Дюрер начал совершенствовать их оборонный потенциал. Так может заслуга Дюрера была лишь в том, что он занимался усовершенствованием постройки, изобретённой не им и не в Германии? Есть ли доводы в пользу этой версии? Да, есть! И явно разичимый след тянется в сторону Италии... Сканы нужных страниц из книги Виталия Яковлева:
  49. 1 point
    Несколько свежих фото по теме. Общий вид замкового двора: Намного чище, чем было, но, как по мне, не мешало бы убрать оставшиеся деревья и, конечно же, столбы. Как прекрасно, что с этого ракурса башня сейчас просматривается без проблем: А ведь несколько лет назад башню уверенно душил молодой лес (смотрите фото в 1-м сообщении темы). Дворец, расчищенный, но ещё не приведённый в порядок: Источник фото
  50. 1 point
    О замурованных окнах и нарушенной симметрии Вот кажется, что в Подгорецком замке всё симметрично и сбалансировано. Создаётся ощущение, что восточная часть замка – это зеркальное отображение западной части замка и наоборот. На фоне такой гармонии в глаза бросаются замурованные окна восточного павильона дворца. Копаясь в истории замка, я натыкался на информацию, что Леон Ржевуский, пытаясь вывести дворец из аварийного состояния, замуровал некоторые окна здания, провёл нечто вроде консервации. Логично было предположить, что некоторые окна с тех пор так и остались замурованными, раз мы их такими видим, хотя нелогичным казалось то, что их так и не откупорили впоследствии. А потом я увидел план дворца и с удивлением узнал, что в симметричном строении замка, оказывается, всё же в одном месте гармония была нарушена – почему-то в восточном павильоне решили устроить лестничный марш. Поскольку «колодец» лестницы занял четверть площади павильона, это привело к появлению дополнительных внутренних стен, которые фактически разбили павильон на три отдельных части. В то же время в западном павильоне ничего такого не было – там находился один обширный зал. Идём дальше. Итак, дробление восточного павильона на отдельные помещения привело к тому, что появились внутренние стены, которые упирались в те места, где по законам симметрии хотелось бы увидеть окна или двери, как в западном павильоне. Насколько я понимаю, вопрос нарушенной гармонии волновал и архитектора дворца, который пошёл на хитрость – поместил на внешней стене ложные окна-ниши, чем компенсировал отсутствие в этих местах реальных окон и двери. Кстати, на месте средней ниши в нижнем ряду по логике должен был находиться выход на бастион, т.к. именно в этом месте устроен выход на бастион в западном павильоне. Но поскольку у восточного павильона планировка была другой, то и выход пришлось сместить. Его сдвинули к северу, т.е. на бастион можно было попасть из Мозаичного зала (Спальни короля): К сожалению, я не был внутри восточного павильона и не очень хорошо представляю, как там устроена лестница. Наверное, если бы увидел всё это изнутри, то понял бы, почему в нишах северной стены так странно пробили небольшие окошки: После всего этого, глядя на некоторые старые изображения замка, создаётся ощущение, что их авторы выдавали желаемое за действительное – изображали окна в местах, где их не было. Теперь осталось попасть в восточный павильон, чтобы посмотреть, как там всё устроено.
×
×
  • Create New...