HOUSE MD

Конюхи (Тернопільська область, Козівський район). Замчище.

Замчисько у Великих Бірках Тернопільської області: ? Фото Толіка (весна 2010) PS. "За Австрії" на місці розібраних фортифікацій розташовували парки ("гроди"). Можливо, вони і перетворились на спортивні майданчики...

Думаю, локацію замку можна ототожнити з місцем на карті де стоїть позначка "руїни":

Вітаю. AnKo, щиро вдячний за фрагмент плану - він в багатьох питаннях "ставить крапки над І" Це дійсно дендропарк, котрий існував ще в середині 20 століття і був знищений при розширенні спортивного майданчика школи. Можливо, його проектував Август Мошинський (один з власників Козови) - проектант Катедри в Тернополі. Зараз від нього залишилось лише декілька столітніх лип Але повернемось до будівлі. Як видно з плану, станом на 1846 рік існує лише частина, котра позначена цифрою "0". Будівлі, позначені цифрами "1" та "2" заплановані. А прибудова з контрфорсом ("3") - взагалі відсутня на плані (що свідчить про її значно пізніше будівництво). Таким чином, станом на середину 19 століття існувала лише кам'яна центральна частина даної булівлі. Враховуючи її "важку" забудову з тесаного каменя; розміщення, котре співпадає з замком на мапі фон Міга - можна асоціювати її із залишками однієї із будівель замку Потоцьких.

Ілюстрації з книжки "Okolice Galicyi" Macieja Bogusza Stęczyńskiego. Lwów 1847, nakładem Kajetana Jabłońskiego, ŚBC. Підгірці: Бучач: Олесько: Галич:

Можливу інформацію про Labentwela подає щоденник Ульріха Вердума за 28 лисопада 1671 року на відрізку шляху з Купчинець до Козови: Отже, на північ від шляху між Купчинцями і Козовою на відстані біля 7 км вказано місто Krasnopolis, котре відсутнє на сучасних картах. Села Глинна, Плотича, Будилів, Денисів згадуються в цьому щоденнику. Вікі асоціює Краснопіль з селом Теофіпілкою, але від вказаного шляху воно розташоване на відстані біля пів милі (а Вердум вказував відстані з точністю до чверті милі). Джерела: 1. Dr. Xawery Liske, 1876

Описання міста і, частково, замку в Стінах є у щоденнику Вердума [1] за 6 жовтня 1671 року: Ось переклад даного фрагменту щоденника: Для тих, хто захоче зробити власний переклад, цей же фрагмент на польській мові: PS. Зверніть увагу, в назві міста слово "стіна" використовується у множині - "Стіни". Також варто відмітити відсутність згадки про наявність храму, хоча цьому питанню Ульріх Вердум приділяв велику увагу. Джерела: 1. Dr. Xawery Liske, 1876

Здавалось, з історією костелу все зрозуміло. Але, в описі Козови 28 листопада 1671 року Ульріх Вердум [1] відмітив наявність лише руського костелу (греко-католицької церкви): "Ma ona teraz bardzo mało domów z ruskim drewnianim kościołem." Закономірно виникає питання: Андрій Потоцький фундував костел чи греко-католицьку церкву? Чи у 1671 році у козові була лише церква, а костел ще не був збудований ? Джерела: 1. Dr. Xawery Liske, 1876

Обговорюються ці об'єкти: міські укріплення та замок в Озерній Про замок в Озерній я довідався з карти Боплана виданої Covens & Mortier в 16хх році: Він чітко прослідковується і на інших картах: Bl:33 Umgebungen von Brzezan Zborow und Tarnopol (Австрійська карта 185х) Польська карта 1880 року (поєднано два листи цієї карти). На карті Ф. фон Міга (1779–1782 рр.) можна детально роздивитися структуру замку. Співставивши карту 1880 року то гугломапу, вдалось локалізувати замчисько: і на місцевості (вигляд на південно-східний та південно-західний бастіони):

Наполеон Орда (біл. Напалеон Орда, пол. Napoleon Orda; *11 лютого 1807 — †26 квітня 1883) — білоруський та польський літератор, композитор, музикант, художник. Поділля (Каменець-Подільський, Олесько, Латичів, Панівці, Сатанів, Жванець Волинь Луцьк, Олексінець, Кременець Інші землі Підгірці, Бережани

А правий верхній куток

Дякуючи Олександру Волкову, котрий надав копію кадастрового плану Козови 1846 року, та AnKo за надану частину цього плану "в кольорі"; співставивши деякі архітектурні особливості будівлі, можна однозначно стверджувати, що будівля старіша за середину 19 століття. Як видно з наведених планів, вхід у будівлю (фасадна частина 1) був розташований з північного боку. З південної сторони відсутня добудова 3. Але, всередині чітко видно замурований з південного боку вхід (1, 1а) і зроблений новий (2) у прибудову: Вхід у підвальну частину (2 на кадастровому плані) у середині 19 століття був лише із східного боку, що підтверджує облаштування другого входу (пост №4) у підвали і замуровування у них переходів часом перебудови замку Мошинських (стали власниками Козови у 1755 році, цим же часом можна датувати побудову замку) у суд та в'язницю.

Мова іде не про палац Кросновських, а замок.

У «Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich» (1 пост) чітко вказано, що у 1883 році замок був жилим; хоча у земельній метриці 1787 року зазначено, що замок частково розвалений. [1, ст.12] За допомогою місцевих жителів вдалося зробити точну прив'язку замчиська до місцевості та дізнатися, що замок був зменшеною копією Бережанського. На карті 185х років чітко бачимо позначення палацу/замку (на австрійських картах вони позначались однаково ). Поряд із замком бачимо млин, котрий зберігся до цього часу. Прослідковується замок і на карті 188х (час створення "Словника"): На карті 1914 року бачимо замкові будівлі, млин і новозбудований костел: Але з карти 1923 року видно, що замок не пережив І СВ. Залишилась лише одна будівля, котру з достатньою вірогідністю можна віднести до замкового комплексу: Ще декілька років тому вхід у замкові підземелля був відкритий. В даний час він закритий, у зв'язку з тим, що в радянські часи там зберігали отрутохімікати. Його чітко видно на супутниковому знімку. Костел до нашого часу не зберігся. На його місці розташована сідьрада, котру місцеві жителі називають "костелом" : Розмір замку становив 40х83 сажні та займав площу 1 морг і 10 квадратних сажні [1, ст.12] * морг - 0,575464 га; сажень - 2,16 метра; квадратний сажень - 4,55224 квадратних метри Джерела: 1. Василь Лаба. Історія села Конюхи від найдавніших часів до 1939 року. - Львів, 2004

Так як Конюхи досить велике село, наводжу локацію тієї частини, що називається Корсів. На карті 1923 року: і на "гугломапі":

Дякую. AnKo, а не могли б Ви викласти ось цей фрагмент: Особливо, цікавить "не читабельна" частина.

Було б цікаво подивитись - за такий рік у мене карти нема. Можливо, я не цілком зрозуміло висловився - не зустрічається топонім "Підзамче". Топонім "Стара Козова" наявний на австрійській карті 1880 року і кадастровому плані середини 19 століття. Але, на наявній у мене копії кадастру, територія ймовірного замчиська Потоцьких "не читабельна"

Про давній замок Потоцьких, зруйнований у 1667 році, дуже мало інформації. Його опис залишив нам відомий мандрівник Ульріх Вердум, котрий відвідав Козову у листопаді 1672: "pusty kasztel z walacymi sie walami z ziemi i fosami, na nich kilka warownych bokow i tyle palisad, ile potrzeba do obrony przed Tatarami" (порожній замок із земляними валами і ровами, що валяться; кілька укріплених боків і частокіл для оборони перед татарами). Також замок можна локалізувати на карті Ф. фон Міга (1779-1782 рр.): Цікавим видається топонім "Підзамче", котрий знаходиться ближче до фільварку Шеліських. Але до нього він навряд чи має відношення: хоче Шеліські і мали палац, але Генрік Шеліський отримав графський титул під кінець 19 століття. Окрім цього, в Козові є ще два підзамча; одне з них розташоване у Старій Козові. Але, цей топонім "не засвітився" на жодній з відомих мені карт. У 1755 році власниками Козови стають Мошинські, котрі відбудовують замок. Але, навряд чи Мошинські відбудували замок на попередньому місці, так як "Словник географічний Королівства Польського та інших країн слов'янських" (Варшава, 1883) на 573 сторінці пише : "Замочок, колись оборонний, давня садиба Мошинських ... зараз переробили на повітовий суд, судову в'язницю і квартиру судді." А Іван Хоптій у книжці "Бережанська земля" на 587 сторінці вказує на наявність залишок замку Потоцьких на початку 20 століття: "Про розмір і зовнішній його вигляд - нема жадних даних, однак збереглись останки величезних фундаментів і тунелі-льохи, що тягнуться на захід від замку, туди де тепер центр міста." Таким чином, замок Мошинських було локалізовано в іншому місці. Але тривалий час привертає до себе увагу будівля з потужним контрфорсом: стіни якої вимуровані з каменю на вапняному розчині: Кладка виглядає досить давньою, але конструкція стелі, характерна для початку 20 століття, пояснюється її заміною після руйнацій пешої СВ. Далі кладка зроблена з тесаного каменю, котру я вважав за більш нову. Але, досліджуючи цей об'єкт, недавно замітив замурований в стіні отвір: Яким було моє здивування, коли там виявилося вікно, але внутрішньою частиною обернуто до тієї частини будівлі, котру а вважав більш новою: "Підвіконники" мають нахил до середини і зроблені із витесаного під кутом каменю: Зауважте, камінь тесаний а не пиляний. Стіни муровані на глині (!): але арка перекриття мурована на вапняному розчині: Будівля була розділена на частини, про що свідчить різний напрям мурування арок стелі і замурований перехід: Сама будівля, підвали якої обстежено, легко ототожнюється з фабрикою Шеліського (можливо, я помиляюсь і ці будівлі просто дуже схожі). Зверніть увагу на глибокий рів перед нею: Тепер попробуєм прив'язати замок Потоцького до досліджуваного об'єкту: Так як центр Козови докорінно перебудований у третій чверті 20 століття (зруйновано костел, перебудовано центр), для прив'язки використано топокарту 195х років. Якщо провести на карті Ф. фон Міга лінію паралельну до північно-східної сторони замку, то вона пройде на північ від ринкової площі і вийде на будівлю церкви. Провівши на топокарті 195х років паралельну до ринкової площі лінію від церкви на південний схід, бачимо що вона виходить на промислову зону і розташування досліджуваного об'єкту співпадає з однією з будівель замку Потоцького. Щоб на загромаджувати малюнок, я не проводив інших ліній. Але не важко переконатись, що замкові будівлі знаходяться північніше від лінії, котра проходить через середину ринкової площі і територія замчиська співпадає із територією колишньої промислової зони; а територія школи (праворуч від костелу) - південніше.

Що до походження відомого в Речі Посполитій сімейства Сенявських науковці не дійшли до єдиної думки. Історик П. Сас вважав родоначальником династії німця з над Рейну Бертольда (1140 р.); геральдик Б. Папроцький - Спічимержа з Тарнова (1082p.). Також до польських родин відносить Сенявських Леон Бірлковський [1]. Існує версія, що предок Сенявських походив із Чехії. Український дослідник архітектури і мистецтва Логвин вважає Синявських українськими феодалами, які після захоплення Галичини польським королем Казимиром швидко окатоличилися. В доказ цього припущення наводиться той факт, що у 1540 р. Микола Сенявський просив короля дати дозвіл на переклад спадкових документів за 1415 р. з руської мови на польську. Польський геральдик К. Несецький, а за ним і дослідник Бережанщини М. Мацішевський вважали, що родоначальником Синявських був накельський каштелян Дмитро Грановський (Dymitro Granowski). Його син Рафаїл, одружившись з дідичкою села Сеняви Ярославського повіту Польщі (за Я. Бауером), осів в цьому населеному пункті і зробивши його родовою осадою став іменуватись Сенявським. За версією вище названих дослідників у Рафаїла було три сини - Гунтер, Ієронім і Микола. Підтвердженням цієї гіпотези може служити напис на фасаді брами Сатанова: «Адам Микола з Гранова Сенявський, власник Шклона і Міши, каштелян краківський…» Цю гіпотезу спростовує історик Фердинанд Стеттнер у своїй книзі "Як Сенявські стали власниками Бурштина ?" (Бережани, 1938). Він доводить, що родовою осадою Сенявських було село Сенява у Бобрецькому повіті, яке в 2-й половині XV ст. перейменували в Соколівку, і що витоки цієї династії губляться в 40-х роках XV ст. на іменах галицького і львівського земських суддів Миколи і Гюнтера (Nicolaus Syenyawski a fratre suo Gvnczerz de Ghodorkowicze [8]) від родової осади яких - села Сеняви - вони отримали своє прізвище. Підтвердженням цього є історія продажу Сеняви і Ходорківців Міхніком (Michnik), брат Бенки (Bienki) („ne-pos domini Byenkow") Дмитрові Волчковічові (Dymitrowi Wołczkowiczowi). Акт був посвідчений 1415 року в Львові… Наступного дня Волчкович відпродав села деякому Свахові (Swach, Swiach, Swiaszko, Swiętosław) з Ходорковець[2]. В 1440 році Свах судився з Богданом Скарбком (Bohdanem Skarbkiem) з Козови [3], а від березня 1441 року процес провадив вже Микола з Ходорковець (Niclaum de Chdorowicze) [6]. В 1441 році Свянтослав з Ходорковець (Swanthoslai de Chodorcowicze) судився з Франеком з Дзвенятника (Franczek de Dzewyatniky) [4] , котрий був братом Миколая, котрий в 1445 році іменується як Миколай з Сеняви (Nicolaura de Szenyawa)[9]. В 1448 році зустрічаєм вже Nicolaus Syenyawski (7) 1. Leon Birlkowski, “Podole w wieku XVI” , Вашава, 1920. ст.164 2. «Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego», Część I, Tom 11, Kraków, 2003 (стр. 243-256). 3. AGZ, t. 14, 1889, s. 15 4. AGZ, t. 14, 1889, s. 24 5. AGZ, t. 14, 1889, s. 29 6. AGZ, t. 14, 1889, s. 251 7. AGZ, t. 14, 1889, s. 275 8. AGZ, t. 14, 1889, s. 181

При будівництві собору на місці костелу під фундаментами було знайдено рештки дерев'яної споруди. Дану знахідку розцінили як залишки дерев'яної церкви, на місці якої спорудили костел. Але подальші дослідження "намалювали" зовсім іншу картину. Приводжу скорочений переклад інформації про костел з 15 тому видання "KOŚCIOŁY I KLASZTORY RZYMSKOKATOLICKIE DAWNEGO WOJEWÓDZTWA RUSKIEGO", люб'язно наданої Олександром Волковим. Первинний дерев'яний костел Святого Станіслава Біскупа в Козові повстав, напевно, одночасно з фундацією парафії у 1669 році. Але вже у 1721 році він був у поганому стані. Тодішній власник Козови, Юзеф Потоцький задумував побудувати новий, мурований костел. З протоколу інспекції 1741 року дізнаємося, що у 1734 році Юзеф Потоцький збудував новий дерев'яний костел; але вже у 1775-1780 роках систематично вказується на поганий стан фундаментів і даху. В протоколі з деканатської інспекції 1878 року зазначено: дерев'яний маленький костел, вбогий, справжня іронія костелу в такій чисельній парафії. Також тоді зазначено, що костел був обставлений спотворюючими прибудовами. У тому ж році проведено ремонт костелу: стягнуто стіни, прикостьольну територію оточено дерев'яною огорожею і вибудовано нову, муровану дзвіницю. У 1888 році зроблено новий дах . Опис костелу у той час надзвичайно іронічний: дерев'яна, безформна, стара, прогнила, холодна повна протягів будка; гіршого костелу як в Козові не має напевно в цілій Галичині; ця будівля невідповідною була б на комірку в порядному господарстві. У 1894 році приступили до підготовчих робіт, маючи підтримку місцевого населення а також Генріха Шеліського. Підготовку проекту костелу доручили Яну Сас-Зубжицькому, який у своєму щоденнику зазначив, що цю роботу розпочав 5 VII 1895, і 3 XII 1895 послав проект до Козови. У червні 1897 року архітектор представив кошторис. Зведення костьолу повинно було провадити будівельне підприємство Казимира Вішневського з Бережан. Кутове каміння було посвячено 29 V 1899. Будівельні роботи, в основному, закінчено в 1902 році. Костел був тоді під дахом, що дозволило відправлення богослужінь ще перед зимою. На завершення чекала башта, підлога, двері та зовнішня штукатурка. Але фінансові запаси були вичерпані. У р. 1904 підприємець Казимир Вішневський представив кошторис будови костьольної башти, разом з покриттям даху. Але роботи не було розпочато з приводу браку фондів, проте підготовано будматеріали. Напевно до 1907 року випроваджено мури башти до 2/3 висот. У наступних роках, внаслідок браку фондів, роботи по завершенню башти не проводились. Будову безповоротно перервав вибух І світової війни, під час якої костел постраждав однаково від німецьких військ, як і російських. У 1923 році розпочали ремонт дзвіниці, а в 1925 році приступили до завершення костьольної башти і усунення воєнних руйнацій. У 1926 році замінено частину покрівлі а також закінчено ремонт дзвіниці. У 1934 в інспекційному протоколі наголошено на необхідності завершення башти, що однак ніколи не наступило. На переломі 1942/1943 років костел було електрифіковано. Після виїзду останніх прихожан в 1946 році костел в Козові стояв пустий, пізніше використовувався як клуб, а на переломі 1975/1976 років був знищений. На початок XXI століття від костелу залишилось лише декілька секцій огорожі:

1440 - Богдан Скарбек з Козови [22] 1443 - Ян Бучацький (Jan Buczacki (Litwinowski), терембовлянський староста; ? - 1448/1454 (?); син Михайла Бучацького (Michał Buczacki z Podhajec, herbu Abdank)). [1] 1454 - Ядвіга Бучацька (Jadwiga z Cebrowskich Buczacka) - вдова Яна Бучацького (Ядвіга з Бережан (Jadwiga z Brzeżan; 1433(?) - ?)). [2] 1473 - Ян Бучацький (Jan Buczacki; ? - >1475) - син Яна та Ядвіги. [3] 1478 - Анна Ухновська (Anna Uhnowska) - сестра Яна (дочка Яна Бучацького-Литвинівського та Ядвіги Бучацької з Цебровських), дружина каштеляна бельского (bełskiego) Дреслава Ухновського / Дреслав з Говнова (Dziersława Uhnowskiego / Dziersław z Uhnowa / Dersław z Hownowa). [4] Додаткова інформація про дідичство Анни Ухновської в Козові є за 1485, 1487, 1492 роки. [5] Після смерті Анни Ухновської (1505) Козову успадкували Сенявські. 1507 - 1510 Сенявські, процес успадкування Через шлюб ( до 1493 року) галицького хорунжого Рафаля Сенявського (Rafal Sieniawski h. Leliwa; 1473- 1515/1518), з Агнешкою Цебровською (Agnieszka Cebrowska h. Holobok; 1462? - 1512?). 1517 - після смерті Рафаля Сенявського Козову успадковує найстарший син Микола Сенявський (Mikolaj Sieniawski; 1489-1569). [6] 1534 - 1548 - Миколай Вольський (Mikołaj Wolski z Podhajec herbu Półkozic; 1471(?) - 18.05.1548)(?)[15]. 1548 - 1566 - Станіслав Вольський (Stanisław z Podhajec Wolski h. półkozic; 1523 - 25.09.1566)(?) 1567 - 1605 - Миколай Вольський (Mikołaj Wolski z Podhajec herbu Półkozic;1553 - 9.03.1630)[13]. 1605 - 1612 - Станіслав Гольський (Stanisław Golski, (Gulski) herbu Rola; ? - 1612)[16]. ? 1641(?) - 1667 Станіслав Ревера Потоцький (Stanisław Rewera Potocki herbu Pilawa;1579, Підгайці - 27.02.1667, Підгайці)[20] 1667 - 1692 - Андрій Потоцький (Andrzej Potocki herbu Pilawa; 1628? - 31.08/12.09. 1691). [7] 1692 - 1751 - Йосип Потоцький (Józef Potocki herbu Pilawa; 1673, Станіславів (І.Франківськ) - 05.1751) 1751(?)- 1755 - Станіслав Потоцький (Stanisław Potocki z Podhajec h. Pilawa (Srebrna); 1698, Збараж - 08.02.1760) 1755 - Август Олександр Мошинський (August Aleksandr Moszyński, August hr. Moszyński z Moszna h. Nałęcz; 25.01.1731, Дрезден - 11.11.1786, Венеція). [8] Август Олександр Мошинський став власником Козови завдяки шлюбу з Теофілією Потоцькою (Teofila Potocka z Podhajec h. Pilawa (Srebrna),1740-1800 [18]*27.10.1799[21] - дочка (від 2 шлюбу, 1733) воєводи познанського Станіслава Потоцького [stanisław Potocki] (внука Андрія Потоцького) та Гелени Замойської (Helena Zamoyska z Zamościa herbu Jelita, 1717, Zamość - 27.12.1760, Броди)) * Більш вірогідним роком смерті Теофілії Мошинської є 1802, так як у цьому році її син (Ян Непомук Мошинський) фондував будівництво каплички у Козові (родинному маєтку).[17] Але, Теофілія Потоцька, дочка воєводи познанського Станіслава Потоцького одружилась з Августом Фредириком Мошинським (August Fryderyk Moszyński) 19.01.1755 року в Бродах. В 1764 році вони розлучились. Ось тут і неспівпадіння, адже чоловіком Теофілії Потоцької (Teofila Potocka z Podhajec herbu Pilawa (Srebrna) був Август Фредирик Мошинський (August Fryderyk Moszyński), а не Август Олександр Мошинський (August Aleksandr Moszyński). В генеалогії згадок про Августа Олександра я взагалі не знайшов. 178х - Теофілія Мошинська з Потоцьких(Teofila Moszyńska). [9] Їх син Ян Непомук (Jan Nepomucen hr. Moszyński z Moszna herbu Nałęcz; 1761 - 13.01.18021809/1810/1812) одружився з Марією Садовською (Maria Sadowska; 1760 - 24.08.1840,Lewartow) біля 1780 року. 183х - Маріана Мошинська з Садовських. [10] Біля 1820 року Маріана Мошинська з Садовських вдруге одружується з Владиславом Єльським (Władysław Michał Adam Jelski herbu Pielesz; 1795 - ?), але в них був син Юзеф Єльський (Józef Modest Jelski herbu Pielesz) 1810 року народження. 185х - Шеліскі (Szeliski herbu Szeliga). [11] ? - ? - Казимир Шеліський (Kazimerz z Szelig Szeliski (?.03.1807-19.05?.1885), син Wincentego i Elżbiety Kakowskiej. [12] ? - ? - Генрік Шеліський (Henryk Szeliski herbu Szeliga; 1850? - 1914/1918; графський титул отримав 10 травня 1894 року від папи Leona XIII[19]) ? - ? - Марія Шеліська(дружина Генріка Шеліського (1867/1876), Maria Urbańska herbu Nieczuja ; 1850? - 1914?) ? - 1939? - Генрік Антоній Шеліський (Henryk Antoni Szeliski; 1900 - 20.05.1941, Освенцим; одружився в Познані в 1926 р. з Мартою Мадер [Martą Mader]). [14] Шлюб Генрика Шеліського гербу Шеліга з Марією Шеліською з Урбанських був бездітним. Свої маєтки граф записав на однофамільця (можливо, далекого родича) Генріха Антонія Шеліського. Джерела (Дякую за надану інформацію A_Wolkoww): 1. AGZ, t. 14, 1889, s. 96; Stättner, Brzeżańszczyzna, cz. 5, s. 3. 2. Stättner 1938, s. 15. В джерелах Ядвіга [Jadwiga] також називалась: Ядвіга з Бережан, Бучацька, Литвинівська [Jadwiga z Brzeżan, Buczacka, Litwinowska]; див. Stättner, Brzeżańszczyzna, cz. 5, s. 3. 3. AGZ, t. 15, 1891, s. 156. Stättner, Brzeżańszczyzna, cz. 12, s. 4; Stättner 1938, s. 20. 4. Stättner, Brzeżańszczyzna, cz. 14, s. 3; Stättner 1938, s. 22. Dziersław Uhnowski означений у джерелах і опрацюваннях також як Dersław або Dzierżysław Hownowski. 5. AGZ, t. 15, 1891, s. 230; Stättner, Brzeżańszczyzna, cz. 16, s. 3; Stättner 1938, s. 23; записи стосуються штрафів, котрі Ухновська [uhnowska] заплатила за невиконання різних податкових обов'язків. 6. Stattner 1938, s. 27-30-31. 7. В 1669 році Андрій Потоцький фундував в Козові католицьку парафію. В 1671 році Козову, як його власність зазначив Ульріх фон Вердум, див. Liske 1876, s. 160. 8. PSB, t 23, 1977, s. 108; також Kuropatnicki 1786, s. 164. 9. AALw., AV-47, Consignatioproventum ecclesiaeparochialis kozoviensis, 16IV 1780, s. nlb.; Kuropatnicki 1786, s. 164. 10. Alphabetisches Verzeichniss 1832, k. 26v.; AALw., AP-153, Fundacje mszalne-Kozowa, s. nlb., akt II, fundacja mszalna w wysokości 40 dukatów rocznie za duszę Stanisława Kostki Sadowskiego przez Mariannę z Sadowskich, 17 XII 1838. 11. Skorowidz miejscowości 1855, s. 99; Słownik geograficzny, t. 4, 1883, s. 573; Bigo 1886, s. 93; Bigo 1897, s. 93; Skorowidz dóbr 1905, s. 68; Bigo 1918, s. 79; Epsztein, Górzyński 1991, s. 36; останнім власником був Генрік Шеліський [Henryk Szeliski]. 12. Bork. Rocz. I 563, II 696-697; Bork. Gen. 753-754; Dw. Teki. 13. В 1569 році Козова отримала міські права, на той час її власниками були Wolscy; Grzegorz Rąkowski "Przewodnik krajoznawczo-historyczny po Ukrainie Zachodniej" Частина 1, ст. 287 14. Księga adresowa Polski (wraz z w. m. Gdańskiem) dla handlu, przemysłu, rzemiosł i rolnictwa; Annuaire de la Pologne (y Compris la V. L. de Dantzig) за 1930 рік подає Генріка Шеліського як власника цегольні в Козові 15. В 1534 році Якуб Бучацький продав Миколаю Вольському ключ підгаєцький, монастериський, литвинівський з замком в Підгайцях.(„Miesięcznik Heraldyczny” 1937, nr 10 s. 146) 16. Akt sprzedaży Podhajec przez Mikołaja Wolskiego Stanisławowi Golskiemu wojewodzie ruskiemu, 27 kwietnia 1605 r., Muzeum Narodowe w Krakowie, rkps 1820, s. 93–96 17. AAlw., AV-22(d. AV-7), akta wizytacji parafii w Kozowej? 1820, k.5r. 18. M.J. Minakowski, Genealogia potomków Sejmu Wielkiego 19.Roman Aftanazy, Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej, Том 8, ст.353 20.W. Łoziński, Prawem i lewem, ст. 91 21. Księgi metrykalne parafii wyznania rzymskokatolickiego z archidiecezji lwowskiej, 1604-1945 Inwentarz zespołu PL, 1 301 Opracowała Dorota Lewandowska, sygn. 705. 22.AGZ, T. 14, 1889, c. 15: XXIX ... 28 Października 1440 r.... 106 ...Terminus suspensus est inter nobiles Swyachnonem de Chodorkowicze velud actorem et Bogdanum Scarbkonem de Cozowa velud partem adversam ab hodierna die in duabus ebdomadis...

Власником Козови таки був Андрій Потоцький [Andrzej Potocki], а не його брат Фелікс-Казимир [Feliks Kazimierz]. Відповідну інформацію знаходимо на 282 сторінці 15 тому видання "KOŚCIOŁY I KLASZTORY RZYMSKOKATOLICKIE DAWNEGO WOJEWÓDZTWA RUSKIEGO": "Przynajmniej od końca lat sześćdziesiątych w. XVII Kozowa należała do Jędrzeja (Andrzeja) Potockiego, podówczas wojewody kijowskiego (z czasem kasztelana krakowskiego i hetmana polnego koronnego)..." Принаймні з кінця шестидесятих років XVII століття Козова належала Андрію Потоцькому, у той час київського воєводи (з часом краківського каштеляна і польового коронного гетьмана)... Дана інформація автором матеріалу (Rafał Nestorów) отримана з праці Liske, 1876 в якій відмічено, що Ульріх ф. Вердум у 1671 році позначив Козову як власність Андрія Потоцького, котрий фундував 25 квітня 1669 року католицьку парафію. PS. Також цю інформацію підтверджує і той факт, що Козова перебувала у власності Теофілії Мошинської (правнучки Андрія Потоцького), але тут знову виникають деякі питання... РPS. За наданий матеріал вдячний A_Wolkoww

До 1977 року у Козові був прекрасний костел. Він пережив ІІ СВ, але на даний час від нього залишились лише рештки храмової фігури Не залишилось навіть фундаментів - їх розібрали при будівництві собору. Проте зараз не про саму історію храму, а про його фундатора. На 573 сторінці "Географічного словника Королівства Польського та інших країн слов'янських" (Варшава, 1883) Читаємо, що костел був фундований у 1669 розі за Андрія Потоцького [Andrzej Potocki]. Аналоггічну інформацію подає "Przewodnik krajoznawczo-historyczny po Ukrainie Zachodniej", Podole, Oficyna Wydawnicza "Rewasz", 2006 на 287 сторінці, де сказано що воєвода київський Андрій Потоцькій відбудував містечко [Козову] після руйнації 1667 року і два роки по тому фундував костел. Але підгаєцький ключ належав Станіславу Ревері Потоцькому [stanisław Rewera Potocki], котрий помер 27 лютого 1667. Згідно заповіту, головне місто у володіннях покійного – Підгайці, де у костелі Трійці спить вічним сном Станіслав, перейшли до молодшого брата Андрія Фелікса-Казимира (улюбленця Станіслава). Андрієві ж дісталися у спадок староства Мостицьке і Мединське, а також маєтки на Прикарпатті. Слід зауважити, що брати (Андрій та Фелікс-Казимир) жили, м'яко кажучи, не зовсім дружно через політичні уподобання. 1668 року польський король Ян-Казимир зрікається престолу і залишає країну. Частина вищої шляхти, з-поміж яких Андрій Потоцький, пропонують на короля французького принца Конде. Але дрібна та середня шляхта на чолі з Феліксом-Казимиром виступає проти. Фелікс-Казимир на червневому сеймі у Варшаві 1669 року зорганізував діло так, що замість французького принца обрали Михайла Вишневецького. Проти нового короля одразу постала опозиція на чолі із коронним гетьманом Яном Собеським. Андрій Потоцький одним із перших примкнув до новоствореної конфедерації. Як бачимо, Андрій Потоцький не мав ніяких підстав фундувати будівництво костелу у маєтностях свого брата. То хто ж все таки був фундатором костелу ?

Ім'я: Владислав Юзеф Гнат Серватовський / Władysław Józef Ignacy Serwatowski h. Jastrzębiec Народився: 4 липня 1873 в Буцневі. Помер: близько 1941 в Радянському Союзі. Власник: Буцнева, Серединок, Настасова (тернопільський повіт), Золотників (підгаєцький повіт). До маєтку в Золотниках належали чотири садиби: Сокільники, Соколів, Хатки і Панталиха. Останній власник палацу в Буцневі. Правник, депутат, землевласник, радник Торгово-промислової палати у Львові, член Секції Вирощування Коней у Львові в Краківському Землеробському (від 1913) Товаристві, засновник оркестру в Буцневі.Нагороджений Офіцерським Хрестом Polonia Restituta. Син Теодора Альфреда Серватовського і Генрики Стефанії з Skarbkw-Kruszewskich гербу Абданк. Охрещений в костелі в Настасові. Одружений з Wandą Marią ks. Puzynianką з Козельська гербу Oginiec в Gwoźdzcu 15 жовтня 1904. Після шлюбу Ванда і Владислав поселилися в Озерянах, у садибі, розташованій між залізничною станцією і, так званою, імператорською дорогою. Мали п'ятеро дітей. Закінчив середню школу oo. Єзуїтів в Карлсбургу біля Відня, атестат зрілості отримав в Tereziaskiej Академії у Відні в 1891. У 1889/90 відбув військову службу в 2 австрійському полку уланів в Тарнові, потім в 1895 році закінчив офіцерську школу у Львові. Правничі навчання розпочав у Львові і закінчив у Відні. Потім 2 роки вивчав (до 1898) право в Hochschule fur Bodenkultur у Відні. Від 1898 господарював в маєтку Rajtarowice (самбірський повіт), що належав стрийкові Мацею Зенону Серватовському. Розвинув тут виробництво ковдр і домотканих полотен, які знаходили широкий збут в Галичині. В той час належав до Krajowego Związku Przemysłu, Towarzystwa Kółek Rolniczych, Towarzystwa Parcelacyjnego, Związku Stowarzyszeń Zarobkowych i Gospodarczych, був також членом Відділу Меліораційного Банку у Львові. Співпрацював з Tadeuszem Cieńskim, Stanisławem Głąbińskim і Aleksandrem Skarbkiem. У 1900 поселився на Поділлі де перейняв від батька маєтки Озеряни [Jezierzany] і Грегорув [Hrehorów] (бучацький повіт). У 1906 купив від Siemieskich-Lewickich за придане дружини - Золотниківський ключ (підгаєцький повіт) - 3000 га ріллі і 350 га лісу. Вибудував два лікеро-горілчані заводи в Озерянах і в Золотниках на прилеглих фільварках. Частину землі парцелював а половиною землі покрив банківські зобов'язання. У 1911 був обраний від імені галицьких консерваторів депутатом до австрійського Парламенту в окрузі Вишньовчик-Підгайці [Wiśniowczyk-Podhajce]. Перед початком І СВ каденція парламенту була подовжена до 1918 року. У 1914 Владислав Серватовський взяв участь в утворенні Головного Національного Комітету. Разом з початком європейської війни був призваний 1 серпня 1914 року до армії; до половини 1918 служив в 2 полку австрійських уланів, підвищений з підпоручика до ротмістра. Був комендантом в Вегржех [Węgrzech], а потім в Добромилю [Dobromil] біля Хирова [Chyrow]. З плином часу щораз більш спостерігав небезпеку німецького лідерства у блоці центральних держав. 15 вересня 1918 взяв участь в засіданні у Відні, під час якого створено Ліквідаційну Польсько-Австрійську Комісію. Ця ухвала співпала з приїздом до Варшави Станіслава Глабінського [stanisław Głąbiński] і зайняттям через нього посади міністра закордонних справ в уряді Юзефа Свезінського [ Józef Świeżyński]. З уповноваження Глабінського Владислав Серватовський повинен був провадити перемовини від імені Польщі з представниками Австрії. З створенням Польської Ліквідаційної Комісії (28 жовтня 1918.)Владислав Серватовський працював в ній аж до формального передачі повноважень уряду в Варшаві 27 березня 1919. Після відходу австрійців з Львова 1 листопада 1918 Владислав Серватовський був обраний до Komitetu Zastępczego, а під час захисту Львова від выйськ ЗУНР служив в Громадянській Міліції. У самостійній Польщі перейшов до резерву 14 Полку Язловецьких Уланів. Поселився в квартирі на вул. Ujejskiego 8 b, у будівлі, побудованій фірмою Сосновського і Захаревича. На підставі декрету про вибори до Сейму, Владислав Серватовський був обраний до Законодавчого Сейму (від 10 лютого 1919) як депутат з територій, обійнятих війною, з 60 виборчого округу, від Національного Народного Об'єднання. У Законодавчому Сеймі належав до Klubu Pracy Konstytucyjnej а також до чотирьох Сеймових комісій. Як депутат і член Галицького Господарського Товариства виступив в Сеймі з пропозицією про надання Східній Галичині спеціальних кредитів на відбудову воєнних руйнацій. Пропозиція була прийнята. Разом із закінченням каденції Законодавчого Сейму(2 серпня 1919) Владислав Серватовський закінчив політичну діяльність і зайнявся відбудовою знищеного майна. Нагороджений Офіцерським Хрестом Polonia Restituta Маршалом Юзефом Пілсудським 23 листопада 1920 у Львові під час бенкету в будівлі Львівського Воєводства. По смерті батька в 1918 успадкував Буцнів, Серединки і Настасів а також Berehy Górne і Nasiczne. У 1923 - 1939 роках особисто керував всім своїм майном. Після воєнних руйнацій відбудував три лікеро-горілчані заводи в Озерянах, Буцневі і Золотниках. Відбудував також млини в Настасові і Золотниках. Ресурси на відбудову, яка до 1939 була закінчена отримував з парцеляції майна. Найважливішими співпрацівниками Владислава Серватовського з сфері управління майном були: Franciszek Kunaszowski, Alfred Bilińskii який адміністрував в Золотниках і Franciszek Hankus в Берегах. У своїх маєтках Владислав Серватовський вирощував коней повторюючи, що: "найбільше щастя на світі на кінському лежить хребті", худобу і свиней, обробляв пшеницю, олійні та промислові культури а також експлуатував лікеро-горілчані заводи і млини. У Озерянах існувала до 1929/30 року фабрика фосфорного добрив Фосфор. Початковий дефіцит кінського сили замінювали моторизовані плуги марки Stock, Fredzo і Lanz . Ввів сівозміну, що привело до прекрасних результатів у сезоні 1931 року. Добрі господарські прогнози по 1936 спричинили, що Владислав Серватовський був співзасновником Зернового Синдикату у Львові а також ініціатором, разом з Szczęsnym Cieńskim, Syndykatu Kolonizacyjnego Peruwiańskiego, який отримав від уряду Республіки Перу концесію на 1 млн. га біля річки Урубамба. До виїзду перших колоністів не дійшло. Після вступу Червоної Армії до Східної Галичини в 1939році Владислав Серватовський був заарештований НКВС у його сімейному будинку у Львові по вул. Ujejskiego 8b, уночі 11 квітня 1940, після чого про нього відсутня будь яка інформація.

У книжці Богдана Новосядлого "Буцнів. Екскурс у минуле на хвилях любові" (історико-краєзнавчий нарис) подається дата будівництва костелу 1890 - 1891 роки. Але Serge Leonov виклав фото костелу 1889 року! У задній частині костелу є усипальниця родини Серватовських (авторства львівсько-віденського скульптора Станіслава Романа Левандовського[stanisława Romana Lewandowskiego]), де похована Генрика Серватовська [Henryka Stefania Skarbek-Kruszewska z Kruszewa h. Awdaniec] (дружина Теодора Серватовського), котра померла 20 грудня 1888 року. З книжки Ю.Бірюльов "Захаревичі: Творці столичного Львова" відомо що замовником був Теодор Серватовський власник Буцнева та Настасова, інженер та промисловець. Костел будував архітектор Ю.Захаревич та будівельна фірма І.Левинського. За проектами Захаревича були виконані в Інсбруку фірмою Tiroler Glassmalerei вітражі із зображеннями святих та орган, зроблений на львівській фабриці Я.Слівінського. Вівтарі були створені у Закопанській школі дерев'яного промислу. Ще одну дату подає інвентар парафії в Буцневі [bucniowie] - 1888 (тобто в рік смерті Генрики Серватовської). Генеалогічна база нащадків депутатів Великого Сейму [Baza genealogiczna potomków Sejmu Wielkiego]подає нам наступну інформацію: Теодор Серватовський [Teodor Alfred Serwatowski h. Jastrzębiec] народився в 1835 році в Одесі, помер в 1918 у Львові. Син Wojcieh Adalberta (22.04.1799, Коломия - 12.12.1883, Львів) і Sabiny з Pogłodowskich гербу Janina з Przytyka. Депутат. Одружився з Генрикою Стефанію з Скарбек-Крушевських гербу Абданк, донькою Генріха і Ельбети з Osmlskich гербу Bocza, в Хороброві в 1872 році. Вони мали 6 дітей. Був власником майна у Буцневі та Настасові(тернопільський повіт; Озеряни (бучацький повіт); Верхніх Berehw, Nasicznego і Caryskiego (pow. leski) а також Rajtarowic (самбірський повіт); інженер, землевласник. Від 29 вересня 1886 до 24 жовтня 1888 депутат від Тернопільської (Збараж, Скалат, Трембовля) області до Австро-Угорського Парламенту. Закінчив середню школу oo. Єзуїтів в Тернополі, а потім з відзнакою Військову Інженерну Академію в Klsterbrcku в Нижній Австрії. Після австрійсько-італійської кампанії в 1859 зайнявся господарством в Буцневі, котре успадкував від батька (можлива дата побудови палацу). Займався вирощуванням коней та овець. Як конезаводчик виставляв коней на сільськогосподарських виставках в Pemylu (1885), Кракові (1887) і Львові (1894) а також інших до 1914 року. Ввів в дію каменоломні в Буцневі та співфінансував наведення залізничного моста над Серетом. Заснував костел в Буцневі, закінчений в 1880 році (ще одна дата будівництва). Так коли був збудований костел у Буцневі: 1880, 1888, 1890-1891 ?