Категории и разделы

Відкритим є питання, як замок розвивався за свою багатосотрічну історію, звідки він почався, як еволюціонував і виглядав у різні епохи. На жаль, інформації у відкритому доступі ніби й немало, але в ній завжди мало конкретики. Набагато більше можна було б дізнатися із документації великих реставраційних робіт, які проводилися в замку із кінця 60х до середини 80х років. Але ті дані не є у відпритому доступі і дістатися до них не так просто, тому робота проводиться із тим, шо є, а саме неймовірно детальні плани, секції і елевейшени замку А. Крея, які він виготовив у 1765 році. В пошуку найстарішої частини замкового палацу спочатку ми виділимо його основні складові, на зображеннях 1 та 2 (відповідно перший та другий поверхи): 4 корпуси та 4 кутові бастіони (п'ятий, сьогодні неіснуючий "південний" бастіон ми на даному етапі не беремо до уваги). Одразу кидається в очі тот факт, шо корпуси замку є майже перпендикулярними друг до друга за вийнятком західного (червоного), який порушує цю сітку. Беручи також до уваги нерегулярні геометрії кімнат на стику червоного та синього корпусів, можна як мінімум припустити різні періоди їх побудови. Схожа ситуація на стику червоного та жовтого корпусів, хоч і менш виразна. Планування червного корпусу ми обговоримо більш детально, але на даному етапі можна також стверджувати, що ця частина замку має одні із найбільших за своєю площею приміщень в замку, будучи також "найтовстішим" його корпусом. Третє зображення ілюструє розріз CD, який можна бачити на четвертому зображенні. Тут ми можемо зрівняти зелене крило замку із червоним. Про зелений корпус ми маємо певну інформацію, оскільки саме в ньому знаходиться в'їздний ренесансовий портал, датований 1598 роком. Крім раніше згаданої "товщини" різних корпусів замку, ми одразу бачимо відсутність мурованих перекриттів у червоному крилі (за вийнятком льоху) та приміщень під номером 20 та 13. Чи може говорити відсутність склепінь у червоному крилі про його старіше походження? І так, і ні. Також помітним є факт, що другий поверх червоного корпусу є вищим за перший. Ситуація інша в зеленому крилі (висота першого і другого поверхів майже однакові). Далі окремі елементи я буду позначати як 2 числа. Перше означає приналежність до рисунку, і друге закріплене за окремим елементом і залишається незмінним. Наприклад 5.1 означає п'ятий рисунок - елемент перший. Той самий елемент на шостому рисунку буде позначений як 6.1, на сьомому - 7.1 і т.д.. Переходячи до аналізу саме червоного крила (рисунок 5) ми бачимо декілька дуже цікавих особливостей. Автор нас порадував наздвичайними деталями. В першу чергу, ми бачимо різницю в обрамленні порталів 5.1, 5.3 та 5.4. Особливостей порталу 5.1 є декілька. Перше - його обрамлення виглядає як пізньоготичне або ренесансове, схоже до тих, які можна бачити на внутрішньому фасаді цього корпусу (рис. 7). Друга його особливість - він не на рівні підлоги, а трохи вище. Портал 5.4 є замурованим станом на 1765 рік. З'єдання між корпусами виконується через портал 5.3. Говорячи про про 5.2 видно дуже цікаву річ - це не віконний проєм, а дверний. Двері без балкону є самими по собі грунтовним фактом для припущення наявності в раніші часи дерев'яної галереї на висоті другого поверху (не можна виключати також факт, що це вихід на стріху, яка закриває вхід в льох, хоча якоїсь вагомої логіки для цього я не бачу).  Переходячи до зображення 6, я виділив наступні цікаві елементи: портали під номерами 6.1, 6.2, 6.3 та 6.4 ми тільки що аналізували. Говорячи про перший поверх, звернімо увагу на зовнішню стіну 6.5, яка є найтовстішою у всіх 4х корпусах за виключенням кутових башт і я зберігає свою товщину також повертаючи вниз (на 1765 рік 6.5 була повністю внутрішньою стіною). Також цікаво те, що на горизонтальній секції стіни у відповідності до кімнат 27, 29, 30 є тільки одне вікно. Елементи 6.6 виступають як одне вікно та один портал. Форма порталів накидує на думку, шо це могли бути вікна. Дуже незвичним є вікно під номером 6.7. Хоча зараз воно є звичайним вікном (рис. 7, 7.7) тут воно зображене як трифора, тобто вікно із трьома відкриттями. Такі вікна часто можна зустріти в романській або готичній архітектурах. Його присутність не дає змогу стверджувати щось, але його унікальність в межах замку не має бути ігнорована. Секція стіни під номером 6.8 відповідає на рисунку 7 дверям, які ведуть на такий собі балкончик. Ми не знаємо, чи це наново відкриті двері, які були знайдені під час якихось із минулих реставраційних робіт, чи були зроблені спеціально під час реставрацій. Я не пам'ятаю звідки, але в голові я пам'ятаю, шо дані дверіі балкончик (7.8 ) були зроблені в радянські часи як "демо-версія" дерев'яної галереї, існування якої я припустив раніше. Говорячи про зображення 7, ми бачимо раніше згадані елементи, як вони виглядають сьогодні. Червоним пунктиром позначена лінія секції CD. Поговоримо про 7.9 (голубий колір), себто про маленькі муровані стінки, які нагадують якісь фундаменти, але чия присутність не зображена на плані (див. 6.9). Ми бачимо тут замурований вхід у льох, але наявність стінок пояснити не можемо. Цегляний фриз під номером 7.10 ми бачимо також на зеленому корпусі замку, але скоріш за все він походить, як і віконця 7.11 із пізніших часів. Говорячи про зображення 8, ми переходимо до короткого аналізу жовтого корпусу. Цілий корпус являє собою одні великі монументальні сходи (Scalone d'onore), які були збудовані в 1709-1710 роках архітектором Стубіхом. Тим не менш, наявність слідів раніших порталу та вікна під номером 8.12 дає змогу припускати існування якихось раніших приміщень на цій ділянці жовтого крила. Існування раніших структур в цьому місці також підтверджує рисунок 10, де із базового аналізу кладки та матеріалів видно, що перші 2 поверхи муровані із каменю. Барокові втручання Стубіха видно на центральній частині стіни, де була розібрана кам'яна кладка і замінена цегляною, на якій були барокові вікна та пілястри, сліди яких видно і досі і які є аналогічні до тих, які ми бачимо на рисунку 8 на внутрішньому фасаді корпусу. Також скоріш за все Стубіхом був надбудований третій поверх. Враховуючи цю інфу, ми можемо сміло сказати, що Стубіх не будував жовтий корпус на пустому місці, але до якої епохи відходить нижня кам'яна частина стіни, я не можу. Як бонус на останньому рисунку автор планів позначив 2 цікаві речі: секретні сходи всередині стіни, які вели із першого на другий поверх (вихід на другий поверх був замурований станом на 1765 рік). Також під номером 23 автор позначив як недобудоване приміщення висотою лише в 1 поверх, вхід до якого якраз і був через ці секретні сходи. Це приміщення, якшо вірити перекладу Gemini, вело до кімнат Другета. Дуже загальна інформація, але тим не менш, залишає місце для наступних досліджень та здогадок. Робити смілі висновки на базі такої малої кількості джерел є неможливим, але я б хотів висунути свою гіпотезу. Таким чином, я б сказав, що червоне крило є найстарішим із нині існуючих корпусів замку. Воно складалося із палацової частини (на рисунку 6 це прямокутник, який складає основну частину корпусу) та донжону, який був прямо прилеглий до палацової частини і був квадратним у своєму плані. Муровані склепіння палацової частини були тільки підвальні, в той час як донжон мав склепіння на всіх двох поверхах та льосі. Все це є так само, як і станом на 1765 рік. Джерела зображень: hungaricana.hu, wikipedia, фото автора  

Фото от Oleksandr Malyon  

Цирк возле дворца Информация найдена здесь  

Нижче ще одна стаття Ігоря та Ольги Окончено, яку вперше було опубліковано ось тут 2 лютого 2026 р. Укріплення Львова, згідно з російськими розвідданими 1891 року У попередній публікації науковці висвітлили інформацію з перших двох розділів документа 1891 року, яка стосується теренів Львівщини за часів австро-угорського панування. Фактично, згідно з висновками, наведеними в попередній публікації на основі російських розвідувальних даних, Львів в ієрархії фортець за потужністю посідав друге місце після Перемишля, а наступним після Львова був Краків. Третій розділ розвідданих з 1891 р. містить детальні описи комплексу укріплень Цитаделі. Наведемо декілька важливих цитат: «Укріплення Львова на той час складалися з комплексу Цитаделі, спорудженого у 1849 – 1853 рр. та з десяти укріплень польового профілю, споруджених в 1888 – 1889 рр. Цитадель розташована на невеликому підвищеному плато в південній частині міста і пристосована до оборони з використанням трьох польових одиниць артилерії і двох тисяч одиниць ручної вогнепальної зброї». «Десять укріплень польового профілю розташовані поза містом і утворюють дві групи: північно-західну – з чотирьох укріплень, розрахованих на 16 артилерійських одиниць і 200 одиниць ручної вогнепальної зброї, та східну – з чотирьох піхотних укріплень, розрахованих на 700 одиниць ручної вогнепальної зброї». «Окрім того, два редути розміщені цілком відокремлено, а саме: на схід від міста – редут, розрахований на 120 одиниць ручної вогнепальної зброї, а на захід від міста – редут, розрахований на 240 одиниць ручної вогнепальної зброї. На північ від села Голоско Велике, на території, відведеній для навчань львівського гарнізону, зведено два навчальні редути – на роту та на півроти». Рекогносцер був присутній і детально оглянув та дослідив сім із десяти укріплень польового профілю (прим. авт.: рекогносцер – спец. агент, який виконує розвідку місцевості або позицій противника). Опис Цитаделі «Цитадель внаслідок вигідного розміщення на невеликому віддаленому пагорбі, що круто спускається на північний схід і південний захід, панує над містом на сорокаметровій висоті. Цитадель складається з центрального укріплення і передових». «Центральне укріплення являє собою шестисторонній полігон, обидва фаси і фланки якого утворені оборонною стіною. (прим. авт.: (у фортифікації) полігон – це внутрішній замкнений простір укріплення, обмежений валами або стінами; фас – це передній бік укріплення, звернений у бік противника; фланк – це бічна сторона укріплення, призначена для обстрілу підступів уздовж рову або перед фасом)». «Горжева сторона складається з двох башт і горжевої казарми з ровом (прим. авт.: горжа – це тильна (задня) частина фортифікаційної споруди, яка обернена в бік власних військ, а не до противника)». «Оборонна стіна (прим. авт.: мур Карно) має 3 м висоти і 0,5 м товщини, у ній розміщені бійниці для ведення одноярусного вогню із легкої стрілецької зброї. В куті обидвох фасів стіна утворює напівкруглий виступ, а примикаючий банкет утворює в ній барбет на 3 артилерійських одиниці (прим. авт.:  (у фортифікації) мур Карно – це допоміжний оборонний мур, призначений для посилення ближньої оборони основного укріплення; банкет – це вузька земляна сходинка на внутрішньому боці валу або парапету; барбет – це земляний або кам’яний насип (підвищення) за валом чи парапетом, на який встановлювали гармати для стрільби поверх укриття)». «Обидві башти центрального укріплення квадратні у плані зі сторонами 20 м, мають три поверхи і підземний ярус. Товщина стін 1,5-2 м. Приміщення пристосовані до оборони ручною вогнепальною зброєю з 152 бійниць і 36 вікон. Дахи обидвох башт і казарми не спроможні до протидії артилерійському вогню. Обидві башти поєднані з горжевою казармою кам’яною стіною, довжиною 6 м, а висотою 5 м. Ця стіна пристосована для двоярусної оборони. Зовнішню сторону обидвох башт і горжевої казарми оточує сухий рів, мощений каменем. Ширина рову 6 м, а глибина 2 м». Схема розташування оборонних укріплень комплексу Львівської Цитаделі. Існуючий стан. Авторська розробка Опис передових укріплень Цитаделі «Передові укріплення складаються з чотирьох оборонних веж і валу, розміщеного у проміжку між баштами № III  № IV і пристосованого оборони з ручної вогнепальної зброї… Оборонні вежі є двадцятигранними у плані, мають 30 м у поперечнику, над гребенем гласису підносяться на 10 м (прим. авт.:  (у фортифікації) гласис — оборонна споруда, пологий насип, що зводився перед ровом, гласис служив захистом укріплення та перешкодою для противника при наступі на головний вал). Товщина стін 1,5 м. Складаються з двох житлових поверхів та підвального і горищного ярусів. Житлові поверхи мають по 20 вікон і по 40 бійниць, у горищному ярусі влаштовано 100 бійниць. Таким чином, кожна з цих веж обладнана для оборони з 220 одиниць ручної вогнепальної зброї. Дах не захищає від ураження артилерійськими снарядами. Склепіння верхнього поверху покрито шаром землі… Кожна вежа оточена сухим ровом глибиною 5 м і шириною 4 м… Контр-ескарп кам’яний. Сполучення виконується за допомогою звідного мосту (прим. авт.:  (у фортифікації) контр-еска́рп — штучно зрізаний під великим кутом край схилу заввишки не менше 2—2,5 м, обернений передньою частиною до тих, що обороняються)». «Оборонні вежі № III і № IV є дванадцятигранними у плані, мають 17 м у поперечнику. Їх влаштування – аналогічне до веж № I і № II, але у зв’язку з меншими планувальними габаритами вони мають лише 108 бійниць і 24 віконні отвори, так що кожна вежа призначена для оборони на 132 одиниці ручної вогнепальної зброї. Рови і мости-аналогічні вежам № I і № II… У проміжку між вежами № III і № IV розміщено потужний земляний  вал, заламаний під кутом в 160°, довжиною 300 м, висотою 7м, товщина бруствера якого 6 м (прим. авт.:  (у фортифікації) бруствер — це верхня частина валу або парапету, призначена для захисту особового складу під час ведення вогню).  Вал пристосований до двохшеренгової оброни… Під лівим фланком валу розміщено пороховий склад і патронна фабрика цитаделі. Тут – же розміщено ворота для вилазок і невеликий плацдарм для збору військ. Ворота і плацдарм захищені низьким валом (передвал) довжиною 70 м». «В Цитаделі і в чотирьох вежах можливо розмістити 2000 чоловік, тобто 2 батальйона…  Станом на 1891р. в Цитаделі розміщені: штаб, три батальйони і кадри запасного батальйона  30-го піхотного полку; в оборонних вежах № I і № II розміщено резервістів, призваних на час навчальних зборів, в оборонних вежах № III і № IV розміщено НЗ (резервний запас) 30-го піхотного полку». Незважаючи на подану в розвідданих досить детальну інформацію по багатьох пунктах опису цитаделі, в підрахунку кількості граней веж та габаритів укріплень присутні похибки або й значні помилки. Адже великі вежі насправді мають по 17, а не по 20 граней, а малі по 9, а не по 12 граней. Це вказує, що у рекогносцера не було можливості обійти вежі по периметру, звідси випливають і наступні перебільшення у підрахунку кількості бійниць. Присутні і значні похибки у визначенні ряду метричних розмірів башт, веж і довжини валів. Проте кут залому валу (у плані) визначено досить точно. Подана глибина рову приблизно відповідає дійсності, а от ширина (4 м) не відповідає, адже вона має близько 7 м. Окрім текстового опису, у брошурі 1892 р. подано ілюстрації, які доповнюють текстову інформацію і показують детальність здійсненого аналізу укріплень. Цінними є описи втрачених земляних укріплень та муру Карно, які не збереглися до нашого часу. Опис 1891 р. також розширює розуміння функцій окремих елементів укріплень, розкриває інформацію про кількісний склад оборонців, позиції артилерії, недоліки окремих елементів укріплень, висвітлює переваги і недоліки позицій польових укріплень тощо. Опис окремих укріплень польового профілю Цей документ містить детальну інформацію про зведені укріплення польового профілю, їх назви, аналіз тактичного розміщення, висоти, вогневу спроможність, сектори обстрілів, підходи і т. д. Наведемо власні назви цих укріплень польового профілю: Кортумова гора, Голоско Мале, Клепарів, Глинська гора, Броздки, Яловець, Цетнерівка, Майєрівка, Галич, Богданівка та безіменні укріплення для навчань. Для прикладу наведемо опис одного з вищезгаданих укріплень під назвою Кортумова гора (в документі – Кортунова Гора): «Це укріплення являє собою батарею особливого типу, розміщену на панівній висоті, розраховану на 4 польових артилерійських одиниці. Горжа батареї замикається оборонним палісадом заввишки 3 м (прим. авт.: (у фортифікації) палісад — ряд вертикально встановлених дерев’яних загострених стовбурів, або паль, щільно вкопаних у ґрунт, зазвичай перед валом, у рові або по горжі укріплення, з метою затримання атакуючої піхоти, ускладнення штурму та прикриття слабких ділянок оборони (горжа, тил укріплення)». «Батарея надзвичайно вдало розташована на видовженому гребені височини з абсолютною відміткою 379 м, яка круто спадає на південний захід (кут схилу 50–60°, це значення зафіксоване рекогносцером орієнтовно, про що зроблено відповідну примітку), а також на північ і північний схід (кут схилу близько 40°) та на північний захід (20–30°). Схили височини вкриті чагарниками та молодим лісом». «Довжина сектору обстрілу в північно-західному напрямку становить до 2000 м, у південно-східному – до 2300 м. Креслення плану укріплення та профілі рельєфу додаються». За оцінкою полковника Орлова, фортифікаційні укріплення польового профілю станом на 1891 р. були досить слабкими. Львівська Цитадель. Проектне креслення середини  ХІХ ст. Фрагмент. Оригінал знаходиться у Військовому Архіві Австрії. Висновок У вищеподаному тексті документу 1891 р. цитаделлю названа лише центральна частина комплексу теперішніх укріплень, власне корпус казарм з баштами та територія оточена муром Карно, який не зберігся до нашого часу, а так звані Максиміліанські вежі, зазначені у документі як передові укріплення, не вважаються цитаделлю. Окрім цього, вони на той час уже не були забезпечені вогнепальною артилерією, а активна оборона опиралася на польові укріплення, розміщені на околицях міста. На кінець ХІХ ст. вже всі споруди комплексу укріплень Цитаделі виконували функцію укріпленої військової бази, що є характерним для Європи ХІХ ст. і для періоду маневрових війн зокрема. Часті зауваження полковника Орлова (упорядника брошури 1892 р.) про обстеження рекогносцером певних об’єктів мілітарного призначення та присутність помилок у визначенні габаритів укріплень вказує на той факт, що російська розвідка не змогла знайти виходи на архіви генерального штабу, у яких зберігались оригінальні креслення вищезгаданих укріплень. Це також підтверджує ефективність системи збереження військової таємниці у вищих ешелонах військового керівництва Австро-Угорщини. Водночас факт дослідження рекогносцером (хоч і з великим ризиком) території укріплень в терені свідчить про суттєві прорахунки в організації служби безпеки на місцях. Розвідувальне забезпечення у мирний час є ключовим елементом стратегічного планування у сфері безпеки та оборони, оскільки аналіз фортифікаційного потенціалу, бойової готовності збройних сил, ресурсного забезпечення та структури озброєння дозволяє оцінити реальні воєнні спроможності потенційного противника. Не зважаючи на напружену політичну обстановку 1890 – х рр.,  суспільство втратило пильність, що дозволило ворожим розвідникам провести детальне рекогносцирування території закритої режимної території  Львівських укріплень, результати якого частково були використані через 23 роки у період бойових дій Першої світової війни на теренах Галичини. Історичний досвід показує, що недостатня увага до власної безпеки держави та суспільства, а також нехтування фактами системного збору розвідданих умовним супротивником може спричинити серйозні прогалини у безпековому середовищі держави, які згодом призводять до непоправних втрат. Батарея Кортумова гора. План та перерізи. Креслення з  брошюри «Львів, Ярослав і Радимно. Укріплення і запаси» 1892 р. Фрагмент. Копія знаходиться у приватній збірці. Комплекс укріплень Львівської Цитаделі. Генлан та перерізи. Креслення з  брошюри «Львів, Ярослав і Радимно. Укріплення і запаси» 1892 р. Фрагмент. Копія знаходиться у приватній збірці.

Нижче стаття Ігоря та Ольги Окончено, яку вперше було опубліковано 20 травня 2025 р. ось тут.   Цитадель і три лінії укріплень: як Львів уфортифіковували в XIX–XX ст. У середині XIX століття Львів та прилеглі території продовжували уфортифіковувати. Комплекс фортифікацій міста станом на початок ХХ століття утворювали три лінії укріплень: перша – у радіусі 1,3 кілометри від Цитаделі; друга – у радіусі чотири кілометри, третя – вісім кілометрів. Науковці Ігор та Ольга Оконченко розповідають про їхні особливості. Фото: bigmarkin Комплекс львівських укріплень середини XIX – початку XX століття складався з ядра, яким була територія Цитаделі та автономних польових укріплень. Цитадель як оборонний об'єкт була й укріпленою військовою базою та пунктом дислокації військ. На деякій відстані від Цитаделі послідовно в часі були влаштовані три лінії фортів (шанців). Рис. 1. Схема етапів розвитку львівських укріплень середини ХІХ – першої половини ХХ століття. Штриховою лінією окреслена територія Львова. Червоним кольором показане ядро комплексу укріплень Цитаделі Перша лінія укріплень Львова, реалізована в середині ХІХ століття Шанці, розміщені на відстані не більш ніж 1,3 кілометра від ядра Цитаделі та 1 кілометра від її південних позицій, подвоювали дальність вогню Цитаделі та захищали її територію з півдня. Це була перша лінія реалізованих укріплень разом зі спорудами ядра Цитаделі, виконана згідно з новою концепцією зведення фортифікацій і ведення війни в ХІХ столітті. Про комплекс тогочасних укріплень Львова Я. Богдановський, зокрема, пише: «Львів отримав шанцевий плацдарм височинного типу, який опирався зсередини на сукупність старих максиміліанських веж...» (про типологію укріплень окресленого періоду та, зокрема, про масиміліанські вежі (як тип укріплень) розповімо в одній із наступних публікацій. – Авт.). Докладну достовірну інформацію про вигляд та розташування укріплень ядра (Цитаделі) та першої лінії укріплень, реалізованих у ХІХ столітті, отримуємо з плану 1853 року «Оточення Львівської Цитаделі і район заборони будівництва». На цьому плані першу лінію укріплень творять три шанці: гранчасті, підковоподібні у плані з валами по периметру. Рис. 2. Львівська Цитадель та розташовані на південь від неї шанці системи Ф. Шолля. Фрагмент карти 1853 року «Оточення Львівської Цитаделі і район заборони будівництва (Umgebung der Lemberger Citadelle und BauVerboths-Rayon)». Друга лінія укріплень Львова, реалізована наприкінці ХІХ століття У 1888 році для контролю над основними дорогами були збудовані дев’ять шанців (фортів, або редутів  – як називають їх тогочасні автори в окремих працях). Згадані шанці розташовувалися в радіусі 4 кілометрів від ядра Цитаделі. Це була друга лінія укріплень, реалізованих у ХІХ столітті. Докладну інформацію про планувальні та об’ємно-просторові характеристики реалізованих укріплень другої лінії, їхнє розташування в системі укріплень Львова, кількість та озброєння станом на 1891 рік містять матеріали російських розвідданих 1891 року. Наведемо декілька важливих цитат: «…10 окремих укріплень польового профілю, споруджених у 1888 – 1890 рр., розміщені за містом і діляться на дві великі групи: північно-західна група складається з чотирьох укріплень: №№1, 2, 3 і 10, розрахованих на 16 польових гармат і 200 рушниць, та північно-східна група, яка складається з чотирьох укріплень для інфантерії: №№5, 6, 7 і 8, розрахованих на 700 рушниць. Окрім того, на схід від міста розміщений редут №4 на 120 гвинтівок, а на захід від міста – редут №9 на 240 гвинтівок. Із півдня від села Голоско-Велике зведені два навчальні укріплення – редути на 200 і 100 чоловік».  Інформацію про вигляд другої лінії укріплень отримуємо і з плану Lemberg, 1855, віднайденого та дослідженого У. Іваночко та С. Ліндою. На цьому плані нанесені проєктовані фортифікації навколо Львова. Окрім наявних на той час укріплень Цитаделі, на плані зображені проєктовані бастіонні укріплення, які оточують місто замкненим кільцем, і дві лінії самостійних опорних пунктів: перша лінія укріплень – уже реалізована, друга  лінія – проєктована. На даний момент немає даних про реалізацію бастіонних укріплень австрійського періоду. На згаданому плані другу лінію укріплень утворюють 11 великих фортів, два з яких із суміжними батареями і 7 менших окремих вогневих точок. Окрім того, поблизу Малехова позначений великий форт. Для здійснення ідентифікації укріплень, зображених на плані Lemberg, 1855,  автори публікації зробили їх прив'язку до сучасної топографічної підоснови, що дозволило ідентифікувати залишки деяких фортів. Натурні дослідження цих фортифікацій, проведені, окрім авторів, О. Волковим, підтверджують присутність їхніх залишків у топографії місцевості. Рис. 3. Фрагмент плану Lemberg, 1855 р. Рис. 4. Шанець «С» із другої лінії укріплень Львова ХІХ століття, згідно з планом Lemberg, 1855 р., та прориси фортів третьої лінії укріплень Львова ХІХ – початку ХХ століття, згідно з картою Львова 1931 року: ІІ – Грибовичі ІІ, ІІІ – Дубляни, VІ – Сихів, VІІ – Зубра, VІІІ – Сокільники, ІХ – Скнилів, Х – Рясне, ХІ – З'явленська Гора. Третя лінія укріплень Львова, реалізована на  початку ХХ століття У 1912–1914 роках у радіусі 8 кілометрів від Цитаделі були розташовані 11 фортів: Грибовичі I та Грибовичі II, Дубляни, Лисиничі, Сихів, Зубра, Сокільники, Скнилів, Рясне, З’явленська Гора. Це була третя лінія укріплень, реалізованих на початку ХХ століття. Третя лінія укріплень була описана й зображена в книзі Бонч-Бруєвича. Також про існування згаданих укріплень відомо з творів Н. Головіна. Окрім того, Е. Малашович вказує, що Військова енциклопедія 1936 року містить фахову інформацію про фортифікації третьої лінії укріплень Львова. Дослідження окремих її елементів подані в праці В. Слободянюка. Сучасники писали про укріплення третьої лінії так: «З метою забезпечення Львова від можливого удару російської кавалерії в мирний час на найважливіших шляхах, що ведуть до Львова, були зведені автономні укріплення польового типу, проміжки між якими були недостатньо заповнені тільки після оголошення війни». Ось як описані ці укріплення в офіційній австрійській історії війни «Oesterreich-Ungarus letzter Krieg 1914–1918», цитованій Н. Головіним: «…Укріплення Львова були зведені вперше у 1887 р. У критичний 1912-й вони були покращені й розширені. Місто було оперезане земляними укріпленнями з мурованими цегляними стінками. Загальний обвід сягав 48 кілометрів. На озброєнні було всього 28 гармат. Передбачалося, що за потреби польова армія власними зусиллями створить укріплений фронт відповідної потужності, спроможний до ефективної протидії противнику». Рис. 5. Форт Дубляни (ІІІ), форт Сихів (VІ) третьої лінії укріплень Львова ХІХ – початку ХХ століття та профілі укріплень. Особливості функціонування ліній укріплень Львова середини XIX – початку XX століття У другій половині XIX століття в час створення першої та другої ліній укріплень на теренах Львова бойових дій не було. За короткий термін після реалізації згаданих укріплень (через різні причини) вони втратили свою оборонну актуальність і тому не були задіяні в бойових діях Першої світової війни. Відсутність пізнішої інформації про ці укріплення насамперед пов’язана із їхнім короткочасним періодом функціонування та непридатністю до перепристосування. Укріплення третьої лінії теж не були задіяні в обороні міста. І хоча росіяни сподівалися потужного спротиву з цих фортифікацій, ще до підходу російських військ австрійські війська покинули укріплення. Про функціонування укріплень третьої лінії під час кампанії 1914 року дізнаємося з праці М. Головіна: «…у той час як російські війська вже розташувалися для ночівлі у недіючих фортах першої лінії оборони (форти першої лінії оборони – це третя лінія укріплень Львова. – Авт.), штаб 3-ї армії ще розсилав по своїх військах план і опис фортеці Львів (як інструкцію процесу штурму. – Авт.)». Рис. 6. Концептуальний аналог шанця укріплень першої лінії. Креслення шанця австрійських укріплень середини ХІХ століття в Італії. Джерело Книга російського полковника Бонч-Бруєвича з описом укріплень Львова та інструкціями для здійснення атаки на львівські укріплення містить детальні плани та відомості про укріплення Львова. В ній ­­­були ознаковані лінії фортів, штучні загородження, фугаси, міни тощо. До моменту захоплення російськими військами Львів вважався потужною фортецею, непрямим підтвердженням чого є запрошення для керування інженерними роботами при штурмі фортеці Львів російського інженерного генерала, професора Інженерної військової академії, генерала К.І. Величка. Згадки про укріплення та їхні залишки, які збереглися донині, а також наявність історичної проєктної документації вказують на те, що Львів середини XIX – початку XX століття був потужною фортецею, а різна оцінка ефективності мілітарного функціонування львівських укріплень згаданого періоду пояснюється не їхньою низькою обороноспроможністю, а певною тактичною необхідністю, що підтверджують дослідження М. Головіна про те, що Львів не був «захоплений» російськими військами внаслідок штурму, а просто «залишений» австрійськими військами задля маневру. Публікація присвячена світлій пам'яті Наталії Вадимівни Космолінської.