Filin

16 декабря 2017

Ilustrowany przewodnik po Wołyniu, Mieczysław Orłowicz, Łuck, 1929. S. 259.

Перевод:

Цитата

Село лежит на взгорье, на котором сохранилось пять могил, согласно легенде скрывающих тела павших в битве князя Константина Острожского с татарами в 1508 г. В селе, которое расположено на двух взгорьях, [есть] дворец середины 19 века, построенный при князе Владиславе Яблоновском. В середине села вал, [оставшийся] от старого городища. Другой значительно больший четырёхугольный вал, обсаженный липами, находится к востоку от фольварка. Валы эти частично распахивались ещё перед [Первой мировой] войной, частично во время политических переворотов 1917-1918 гг.

16 декабря 2017

"Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich", Tom VI, Warszawa, 1885. S. 725-726

Приведу часть справки, где имеются сведения по истории села, а также (что особенно радует) данные по укреплениям:

Перевод части, касающейся укреплений:

Цитата

В Мощанице есть загородная резиденция с красивым садом, основанным князем Владиславом Яблоновским, знатоком архитектуры и садоводства. Недалеко от фольварка, в восточной стороне, на взгорье, до сих пор существует высокий земляной четырёхсторонний вал, нигде не повреждённый, который некогда оборонял село. Сейчас обсажен по четырём сторонам липами; находится в нём пасека. Второй такой же вал находится посреди села, где себе построили хозяйства.

Очевидно, провинциальный дворец с садом был построен где-то неподалёку от замка №2, о чём также сообщала одна из карт, показанных выше, где рядом с замком был подписан "господский дом". Вполне вероятно, что пасека в окружении лип была частью усадьбы Яблоновского. Как видим, сохранность укреплений замка №2 была достаточно хорошей, чтобы это отдельно отметили.

Второй "такой же" вал, как мы теперь уже понимаем, это замок №1. "Географический словарь..." сообщает, что на его участке сейчас kmiotek, и тут слово можно по разному трактовать - может речь о зажиточном хозяйстве(ах), а может так называли участок или участки рядовых жителей села.

16 декабря 2017

В "Археологической карте Волынской губернии" (1900) Владимира Антоновича, на стр. 92 находим краткое упоминание двух уже известных нам укреплений, названных в источнике "городищами". В качестве источника информации указано некое "Донесение Мощанской волости":

"Городище" размером 53 х 43 сажени (т.е. 113 х 92 метра) - это, очевидно, четырёхугольный замок №2.

"Городище" размером 91 х 80 саженей (т.е. 194 х 170 метров) - это, очевидно, замок №1.

16 декабря 2017

На Польской карте 1938-1939 гг. видим, что южная околица с. Розваж ранее была отдельным селом под названием Монастырёк. Городище на этой карте не только отмечено, но и подписано:

15 декабря 2017

Обсуждаются эти объекты: замок №1 и замок №2 в селе Мощаница.

с. Мощаница (укр. Мощаниця, пол. Moszczanica) находится в 36 км к юго-востоку от Ровно, в 12 км к северо-востоку от районного центра Острога:

Живая карта

О существовании укреплений в этом селе узнал от Тараса Вербы, который навёл меня на не попадавшийся мне ранее на глаза бастионный замок, расположенный на восточной окраине села, но ближе присмотревшись к участку, с удивлением для себя выяснил, что в селе сохранились остатки сразу двух укреплений, которые пока будем условно именовать "замками", хотя вопрос типологии этих объектов нужно уточнить.

Мощаница лежала на пути от Острога к Гоще, а та в свою очередь лежала на линии Ровно - Корец - Новоград-Волынский. Таким образом, несколько веков назад это было далеко не тупиковое село. Возможно, первое укрепление здесь могло быть построено не столько для защиты села, сколько для контроля путей в районе Острога и для защиты дальних подступов к одному из центров владений Острожских.

Вот так два укрепления, о которых речь пойдёт ниже, расположены относительно села:

Викимапия

Укрепление №1, крупный план:

Укрепление №2, крупный план:

На старых картах эти укрепления (особенно №2) фиксировали довольно часто.

На карте Шуберта (1867-1875) видим четырёхугольник замка №2, а рядом подпись "Гос. д.", т.е. господский дом (подпись, вероятно, относится не у укреплению, а к расположенному неподалёку дворцу):

На Карте РККА 1889-1890, 1907 г. укрепление №1 читается благодаря характерному пятиугольному контуру дорог, а укрепление №2 и вовсе прямо обозначено:

Ещё одна карта 1889-1890, 1922 г. с очертаниями укрепления №1 и чётким обозначением укрепления №2:

На Польской тактической карте 1920-х гг. чётко отмечено только укрепление №2:

На прекрасной Польской карте 1938-1939 гг. (сделана на основе топографии 1889 и 1907 гг.) не только показаны оба укрепления, но также чётко выделены контуры их укреплени + оба объекта подписаны как "Старый шанец". Внутри укрепления №2 какой-то объект дополнительно подписан как "Strazn." ("Стражница" - это, вероятно, польская приграничная застава, которая ещё будет упомянута ниже):

Масса факторов приводит к тому, что сведения об этих объектах выглядят крайне путано. Во-первых, объектов в селе два, и по-отдельности их истории не описывают, все данные сливают в один котёл, потому иной раз тяжело сходу понять, о каком из укреплений идёт речь. Укрепления в одних источниках называют городищами, в других замками, в третьих просто валами (то казацкими, то шведскими), что также может вводить в заблуждение тех, кто пытается определить типологию объекта и его ориентировочную датировку. Помимо этих укреплений в источниках также проскакивает упоминание некой иезуитской виллы, был в селе и дворец, и как эти объекты связаны с укреплениями (или вовсе не связаны) также предстоит выяснить.

Исходя из материалов, опубликованных ниже, вырисовывается картина, согласно которой оба укрепления были построены в 17 веке, когда селом владели иезуиты, при этом нет чётких ссылок на источники, потому непонятно, то ли есть конкретные сведения, позволяющие связать появление замков с иезуитами, то ли это гипотезы, поданные в статьях как факты. Мне, к примеру, кажется очень необычной версия о постройке иезуитами в селе сразу двух весьма мощных укреплений. Возможно ли, чтобы, к примеру, пятиугольный замок появился здесь ещё до иезуитов, к примеру, при Острожских, которым село принадлежало до 1622 г. (кстати, в с. Крупа есть ещё один пятиугольный замок, также имеющий отношение к Острожским)? Над этим и другими вопросами ещё будем размышлять.

Ниже парочка довольно содержательных статей, где было найдено множество интересных сведений об укреплениях Мощаницы.

Статья от 11 апреля 2014:

Цитата

У Мощаниці був... замок

Стояла зима. Незважаючи на всі негаразди та труднощі такої пори року, священик острозького католицького храму, ксьондз Войцех Вітковський, вочевидь, просто не міг дозволити собі залишатись у місті. За сотні миль, у Ярославі, неподалік Пшемисля, очікувався з’їзд доньок вже покійного князя Олександра Острозького - Софії, заміжньої за коронним підчашим Станіславом Любомирським; Катерини, дружини київського воєводи Томаша Замойського та Анни-Алоїзи, котра нещодавно побралась із великим литовським гетьманом Яном-Каролем Ходкевичем… Холодними січневими днями 1621 р. вони ділили між собою розлогу батьківську спадщину. Але що ж непокоїло настоятеля?

На початку серпня 1619 р. відійшов із цього світу син того самого князя Олександра - Януш. У документі останньої волі - тестаменті, він заповів костьолові село Мощаницю неподалік Острога. Матеріальне становище католицького храму було не найкращим, тож будь-яке джерело прибутку ставало бажаним, а тим більше таке, як Мощаниця… В ній на 1620 р. проживало сорок родин, які мали у своєму господарстві робочу худобу, користувались угіддями; ще двадцять селян, найменованих підсусідками, мешкали «на квартирах». На мощаничан покладалась низка грошових та натуральних повинностей. Разом із тим, у селі провадилось князівське господарство-фільварок, було три млинки, сіножать, ліси, діброви.

…Хто й коли заснував Мощаницю - невідомо. Також не знаємо достеменно, у зв’язку з чим поселення отримало назву. На слов’янському обшарі подібних найменувань чимало, відтак й етимологія повинна б бути прозорою. На жаль, докладне розуміння її суті, здається, загубилося десь у віках. Сьогодні лише в Україні можна згадати села: Мощаниця (Ківерцівський р-н), Мощена (Ковельський р-н), Мощаниця (Овруцький р-н), Мощони (Гощанський р-н), Мала, Стара і Нова Мощаниці (Здолбунівський р-н) та ін. А скільки ще таких чи майже таких у світі? До речі, у фаховій літературі згадуються також р. Мощаниця, права притока Уші (Білорусь) та потік Мощана - притока р. Рати на Львівщині.

Протягом середини - другої половини XVI ст. село перебувало у триманні князівських слуг роду Острозьких. Так, у 1542 р. ним володів Грицько, а на 1577 р. - Василь Богданович Мощеницький. (Того часу прізвища нерідко прибирались од населених пунктів, що перебували в розпорядженні тієї чи іншої людини). З початком XVII ст. вже бачимо Мощаницю підпорядкованою острозькій замковій князівській адміністрації. З очільників сільської громади в першій третині цього століття йменуються отамани Іван, Роман Наумович та Степан. До речі, цього часу в одному з історичних документів згадується «піп мощаницький», що дозволяє говорити про функціонування в Мощаниці православної церкви…

Войцех Вітковський, напевне, передбачав труднощі майбутніх перемовин зі спадкоємцями, тож заручився листом від луцького католицького біскупа, а водночас і королівського секретаря Анджея Липського. «Панове неохоче сприйняли, що їм кс. біскуп нагадував [про] тестамент», - напише згодом острозький хроніст. Тим не менше, взявши до уваги наполягання, постановили, щоб кожен зі своєї частки щорічно давав на костьол по 200 флоринів. Ксьондзові така децизія була не до душі, адже відтепер йому доведеться кожного разу мандрувати Польщею, від одного пана до іншого, аби отримати обіцяні кошти. Врешті-решт зійшлось на тому, що по 600 флоринів віддаватиме на костьол Я. К. Ходкевич, якому за поділом припала Острожчина. Інші ж погодились сплачувати деякі борги, що залишились по смерті молодих князів Олександровичів. Мощаниця надалі залишилась замковим селом, тепер - у володіннях подружжя Ходкевичів. Не надовго.

* * *

З початком 20-х років XVII ст. в Острозі пожвавлює діяльність католицький чернечий орден єзуїтів, котрий в особі молодої вдови, Анни-Алоїзи з Острозьких Ходкевичевої, знайшов палку прихильницю та мецената. В 1624 р. остання чинить фундацію Острозького єзуїтського колегіуму. Для будівництва, а також утримання закладу і його штату Ходкевичева спочатку записує для єзуїтів маєтки: Княгинин із фільварком, Мартинівщина, Острів, Спасів та ін. Згодом, у 1627 р., до них додалися Берездів, Мишківці, Монастирок, Волосківці, Кургани, Могиляни… і Мощаниця з фільварком. В селі з’являється єзуїтська «вілла», а поряд - зведений ректором колегіуму Войцехом Чарноцьким великий дерев’яний костьол.

Приблизно того самого часу чи трохи пізніше в Мощаниці було збудовано замочок, напевне - дерев’яний. Його оборонна здатність, як видається, не була значною, бо часами не витримувала потужного натиску ворога. До прикладу, під час татарського нападу в 1676 р. мощаницький замочок постраждав від вогню разом із деякими хатами та фільварковими будівлями. Через дев’ять років, у результаті чергового спустошення сільська твердинька була зруйнована. В 1687 р. єзуїтські маєтки Княгинин та Мощаниця нищились у зв’язку з постоєм полку литовських татарів, які повертались із військової кампанії королевича Якуба під Кам’янцем. 1692 року, в травні відбувся черговий татарський напад, у результаті якого знову, серед іншого, постраждало мощаницьке добро. По страшних розрухах ректор колегіуму Павел Завільський протягом 1696 – 1698 рр. збудував у Мощаниці новий замок. Чи оборонні конструкції, що збереглись у Мощаниці дотепер і які в селі називають «Вали», не належать, бува, котромусь із цих укріплень?

…Протягом липня-серпня того таки 1698 р. повінь прорвала ставки у Мощаниці, Суражі й Зіньках, від чого постраждали поля та прирічкові луки. До того ж, позбавлена з огляду на тогочасні військові потреби продовольчих запасів, Волинь стала потерпати від голоду й тифу. Згаданий вище ректор Завільський, як зазначає Станіслав Заленський, наділив своїх підданих зерном і грошима, а для голодного люду наказав роздавати біля брами колегіуму теплу страву та хліб.

Подальша історія краю, відтак і Мощаниці, теж була непростою. Наприкінці XVII - на початку XVIII ст. відбувалась чергова спроба відродити козацьку державність, ініційована Семеном Палієм та його соратниками. В 1701 р. правобережне козацтво розпочало боротьбу проти Польщі, а в 1702 – 1704 рр. у вирі повстання вже знаходилась територія від Дніпра до Дністра, Случі й Тетерева. Власне тоді ж, на біду українським землям, розпочинається й Північна війна з переходами та постоями часто далеко не приязного війська.

Того часу хоругви двох магнатів Любомирських із Лабуня та Полонного, які знаходились на постої у княгининських маєтках, грабували їх, поки ректор не заплатив їм чималої суми грошей. В Мощаниці ними було обібрано замок та забрано 18 діжок солоної риби, а з Берездова та Хлапотина «витиснуто» 3 000 польських злотих… Своєю чергою, від середини березня й до кінця червня 1703 р. Княгинин і Мощаниця зазнали пустошень од інших польських кінних хоругов. Деяке полегшення для наших теренів прийшло разом з другим десятиліттям XVIII сторіччя.

* * *

В 1773 р. у Польщі проголошено скасування ордену єзуїтів. Кілька років по тому було вирішено створити т. зв. Едукаційну комісію, а поєзуїтські маєтки перетворити на постійну освітню фундацію. Особи, яким відходило те чи інше чернече майно, повинні були вносити від їх оціночної суми певний відсоток на користь освітньої справи в державі. Мощаницю з належними до неї поселеннями та територіями набув познанський воєвода Антоній-Варнава Яблоновський. Наскільки розуміємо, фінансово-господарською гарантією сплати визначеного відсотка з Мощаницького поєзуїтського маєтку повинні були служити сусідні, належні тому ж Яблоновському села Кривин, Вельбівне та Нетішин. В період Російської імперії ситуація із поєзуїтським майном дещо змінилась... До речі, зі створеного в 1865 р. «Плану інвентарної землі селян-власників с. Нетішина» ми довідались, що 43 десятини й 841 сажень орної землі в нетішинців було відібрано на користь того самого Мощаницького поєзуїтського комплексу. Коли саме й чому - поки-що не знаємо.

Наприкінці ХІХ ст. в селі ще була панська резиденція та парк, закладений князем Владиславом Яблоновським (то, напевне, цю місцину називають «Панські горби».) Як зазначено в «Географічному словнику Польського королівства», у 1875 р. Владислав Максиміліанович продав Мощаницю для незнаної нам ближче землевласниці Антропової, в руках котрої село перебувало й на середину 1880-х років. До речі, в цей період у статистичному виданні Російської імперії навіть фігурує адміністративна одиниця - Мощаницька волость, до складу котрої входили також Вельбівне, Волосківці, Кургани, Могиляни та Нетішин… Перефразовуючи відомий усім вислів, можна сказати: гора з горою не зійдеться, а село з селом - так. Хоча б у межах однієї волості. Хоча б на історичних перехрестях.

Тарас Вихованець

Статья от 6 ноября 2015:

Цитата

Замки села Мощаниця

Наразі Острожчина переважно асоціюється з архітектурними пам’яткамим. Острог та частково с. Межиріч, однак її територія помережена системою давніх укріплень, що подекуди мають досить презентабельний стан та є цікавими як для дослідників так і для пересічного туриста. В різні періоди існували оборонні замки у селах Тесів, Верхів, Грем’яче, Кураж, Милятин, Монастирок, Мощаниця, Оженин, Розваж, Точевики, Хорів та ін. Хоча вони були невеликими за розмірами, однак входили до системи укріплень Центральної Волині від татар. На сьогодні більшість з цих пам’яток, зважаючи на тривалий період їх існування та матеріали спорудження, не завжди можна відрізнити від природнього рельєфу, хоча є і виключення.

У Мощаниці збереглося два городища, дослідження яких розпочалося з кінця ХІХ ст. Замчища в с. Мощаниця були схарактеризовані В. Антоновичем в праці «Археологическая карта Волынской губернии». Пізніше, вже в 20-ті рр. ХХ ст. мощаницькі фортифікаційні споруди під назвою «шведські вали» були включені до реєстру архітектурно-археологічних пам’яток, підготованого у Любліні окружним консерватором, інженером-архітектором Єжи Сєнницьким. Однак подібні спроби вивчення цих пам’яток обмежувались лише їх каталогізацією без відповідного археологічного дослідження. В міжвоєнній Польщі це було зумовлено, напевно, прикордонним статусом села Мощаниця. Детальне обстеження замчищ було здійснено О. М. Годованюк у 70-х рр. ХХ ст., а на початку 2000-х рр. Б. Прищепа графічно зобразив дані споруди.

Поява фортифікаційних споруд в с. Мощаниця була зумовлена діяльністю католицького ордену єзуїтів. Після заснування в Острозі єзуїтського колегіуму княгиня Анна-Алоїза Ходкевич (Острозька), яка володіла на той час більшою частиною Острожчини, надала у володіння ордену єзуїтів у 1627 р., разом з іншими маєтностями, с. Мощаницю, прибутки з яких мали йти на будівництво колегіуму та на його утримання. В селі було побудовано єзуїтську «віллу», а також зведено ректором колегіуму Войцехом Чарноцьким великий дерев’яний костьол.

На час володіння Мощаницею орденом єзуїтів припадає створення у селі фортифікаційних укріплень у вигляді двох дерев’яно-земляних бастіонних замків. Подібні замки були характерними для Волині другої половини ХVI – ХVIІ ст. Це були укріплення, оточені земляним валом і ровом, на кутах яких влаштовані бастіони. Їх розвиток пов’язаний з появою вогнепальної зброї, а виступи-бастіони дозволяли вести обстріл вздовж лінії куртини (стіни). Залишки цих замків збереглися у селі під назвами «козацькі вали» (Рис. 1) та «вали» (Рис. 2).

Перше городище чотирикутне і знаходиться на східній окраїні с. Мощаниця на мисі, обмеженому із південного заходу і північного заходу долинами двох струмків. Довжина кожної сторони городища становить 105–110 м, на кутах яких збереглися чотирикутні бастіони. Оборонний вал зберігся з усіх чотирьох сторін замчища, висота якого становить 1,5–2 м від рівня площадки. Рів має найбільшу глибину із північної сторони (до 3,5 м), з інших сторін його глибина не перевищує 2 м.

Друге городище знаходиться в північно-західній частині села, на відстані 1 км від чотирикутного замчища. Воно п’ятикутне, розміром 200х200 м та збережене лише частково. Прямолінійна східна ділянка валу має довжину близько 170 м і висоту 2–2,5 м. Із західної сторониз береглися два відрізки валу заввишки до 2 м і два бастіони; з північної сторони вал зруйнований, а з південної сторони площадка укріплення обмежена крутим береговим схилом, тому валу тут не було.

Ці укріплення використовувалися як захист від ворогів, перш за все татар, кількість нападів яких на Волинь впродовж 1670 – 1699 рр. сягала 11 разів. Проте замки вкрай рідко повністю виконували свою оборонну функцію. У 1676 р. замок постраждав від вогню під час татарського набігу. Подібне ставалось в 1687 р. у зв’язку з постоєм полку литовських татар, які повертались із військової кампанії королевича Якуба під Кам’янцем, а також в 1692 р., коли замок знову зазнав нападу татар і, напевно, був повністю зруйнований.

Після цього ректор єзуїтського колегіуму Павел Завільський протягом 1696 – 1698 рр. збудував у Мощаниці новий замок. Доля й цього укріплення не видається досить успішною, зважаючи на початок Північної війни та перехід через ці території військ. Однак, тепер замок стає жертвою переважно польських загонів, зокрема, він був пограбований хоругвами двох магнатів Любомирських із Лабуня та Полонного, якими було забрано 18 діжок солоної риби, а з середини березня й до кінця червня 1703 р. Мощаниця зазнала пустошень від інших польських кінних хоругов. Не виключено, що тоді було зруйновано й цей замок. У 1773 р. орден єзуїтів був заборонений папою римським, а їх маєтності в Польщі, в тому числі і Мощаниця, перейшли на користь Едукаційної комісії, а згодом до князів Яблоновських.

Вже в 20-30 рр. ХХ ст. одне з мощаницьких замчищ, під назвою «козацькі вали», певною мірою, виконувало свою функцію, в першу чергу, як місце спостереження та базування польської прикордонної застави (Корпус охорони прикордоння) після встановлення кордону між Польщею та СРСР. Під час Другої світової війни «козацькі вали» використовувались як місце розправи над противниками як німцями так і радянськими партизанами та оунівцями. Своїх жертв вони скидали в глибокий колодязь, що існував ще до війни та був засипаний у повоєнний період. Наразі, «козацькі вали» одне з улюблених місць відпочинку жителів Мощаниці. «Вали»розташовані в межах населеного пункту, тому охоплюють територію присадибних ділянок та городів, що сприяє їх руйнуванню.

Дмитро Шевцов

Замок №1 (он, вероятно, старее замка №2):

Замок №2:

Отдельно обращу ваше внимание, что в случае с замком №2 Богдан Прищепа показал также профиль укрепления:

Замок №1 на снимках Google Earth разных лет (обратите внимание, что в реальности форма бастиончиков полигональная, а не полукруглая, как на плане Б. Прищепы)

Замок №2 на снимках Google Earth:

Чтобы лучше был понятен масштаб укреплений приведу сравнение замков в Збараже и в Жолкве с замком №2 в Мощанице в одном масштабе:

Как видим замок №2 в Мощанице совсем не маленький и по своим габаритам превосходит некоторых своих известных собратьев. А замок №1 в Мощанице ещё больше.

Таким образом, в Мощанице сохранилась парочка совсем не рядовых, солидных и очень интересных объектов. Каждый из них сам по себе весьма интересен, и далеко не каждое село может похвастаться аналогичными укреплениями, а чтобы сразу двумя - это и вовсе редкий случай, тем более, что один из этих замков вполне сносно сохранился.

15 декабря 2017

Я не заказывал напрямую, решил воспользовался ленивым способом, а именно - обратился к одному из многочисленных посредников, осуществляющих доставку из Польши в Украину, потому от меня потребовалось только перечислить указанную сумму в гривнах на счёт ПриватБанка, а они уже сделали всё остальное - выкупили товар, получили его на свой адрес в Польше, затем переправили его в Украину, а оттуда уже переслали по указанному адресу Новой Почтой.

По итогам этого издание мне обошлось на 30% дороже, чем оно стоит в реальности. Во-первых, посредники берут 15-20% от стоимости товара, во-вторых, доставка по Польше из того магазина (в моём случае это была доставка на адрес посредников) тоже платная, а она не дешёвая. В моём случае она обошлась в 29 злотых (по курсу того времени это 216 грн.), тогда как услуги посредников обошлись в 177 грн., т.е. доставка товара по Польше стоила больше, чем доставка его из Польши в Киев.

Касательно сроков, то от момента выкупа книги до доставки в конечный пункт прошло 3,5 недели. В моём случае быстрее 3 недель книги из Польши ко мне не попадали, но, возможно, это из-за схемы работы посредников, может другие работают быстрее.

10 декабря 2017

Неприятно удивила история трансформации участка, зафиксированная в Google Earth. Если сравнить самый ранний спутниковый снимок участка (2 мая 2003) с более поздними вплоть до наиболее свежего (13 июля 2016), то бросится в глаза, что за эти годы участок всё больше и больше зарастает. К примеру, восточная линия вала на снимке 2003 г. практически свободна от размашистых зарослей, а участок гипотетической цитадели на снимке 2003 г. выглядит как только недавно засаженный деревьями и потому его планировка там неплохо читается, чего нельзя сказать о более поздних снимках. Быть может в 1990-х участок был ещё более чистым?

9 декабря 2017

Обсуждается этот объект: замок в с. Крупа

Всего в 8 км к юго-востоку от старого центра Луцка находится с. Крупа:

Живая карта

О существовании в этом селе укрепления я узнал от Тараса Вербы, который помимо наводки на локацию, поделился массой других интересных сведений об этом объекте.

Массивный укреплённый участок находится в северной части села и довольно неплохо читается на спутниковых снимках:

Викимапия

План укрепления (автор: Т. Верба):

С севера, со стороны долины реки, рубеж обороны и сейчас выглядит внушительно:

Северо-восточный угол укреплений и вид на восточную линию вала и рва:

Если вдоль восточной линии укреплений двинутся дальше, в южном направлении, то вскоре чётче вырисуется ров:

Посредине восточного вала имеется разрыв, вероятно, оставшийся на месте, где некогда были ворота:

А теперь немного текстовых сведений, которые дополняют фото и данные, зафиксированные на плане:

Цитата

Замчище в с. Крупа

Вступ
Протягом польового сезону 2017 року співробітниками відділу давньої історії Волинського краєзнавчого музею проводились археологічні розвідки у середній течії р. Стир, з метою уточнення даних про нововиявлені пам’ятки. В ході робіт, зокрема, проведено візуальні розвідки та знято обміри оборонних елементів на території пам’ятки Крупа-11 "Замчище".

Історіографія
Виявлення пам’ятки вірогідно належить В. М. Коноплі та В. І. Івановському, на яких посилаються пізніші дослідники. Замчище описав у ряді праць М. М. Кучинко, який за виявленими матеріалами датував пам’ятку XV-XVII ст. Візуальний огляд замчища у 2015 р. в ході археологічних розвідок проводив С. Д. Панишко, який також відзначив, що модель укріплення належить до періоду пізнього середньовіччя.

Вперше с. Крупа згадується під 1545 роком в книзі №561 Литовської метрики, як маєток князя К. К. Острозького. Ще одна згадка про село збереглась у Луцькій замковій книзі за 1561-1563 рр. В записі ідеться про те, що взимку 1561 р. на село, яке на той час належало вже князю К. І. Острозькому був здійснений наїзд підданими кн. Беати Косцелецької. Завдяки скарзі, поданій князівським урядником, зберігся частковий опис маєтку. В числі споруд, що описані у справі, згадуються дім орендаря, гостинний двір, дім князівського підданого. Однак жодних записів, які б свідчили про наявність укріпленого двору чи замку немає, крім того є побіжна згадка, що мешканці села ховались від нападників у місцевий гай.

Топографія
Замчище розташоване у західній частині села Крупа, на природному мисоподібному майданчику першої надзаплавної тераси правого берега р. Стир. З північної та західної сторони майданчик має круті схили висотою до 16 м., з півдня і сходу немає виразних природних меж. Рельєф верхньої площадки рівнинний. Внутрішня частина замчища на даний момент активно розорюється.

Планіграфія
Замок має п’ятикутну форму з різними довжинами сторін.

Східна, найбільш збережена сторона оборонного комплексу складається з двох земляних платформ (№1 та №2 на плані), валу-куртини, в’їзного майданчику та рову. Оборонна лінія орієнтована по напрямку північ — південь з ухилом у 30 градусів в сторону південного заходу. Північно східна платформа №1 у формі нечіткого видовженого п’ятикутника, що прилягає до куртини південно східною стороною. Довжина зовнішніх оборонних сторін платформи біля підошви: південна — біля 6 м., східна понад 13 м., північна біля 12 м., північно-західну сторону виміряти не вдалось. Висота збереженого насипу понад 2,5 м. Верхній майданчик нечіткий з опуклим рельєфом, має довжину з південного заходу на північний схід 9 м., ширину з південного сходу на північний захід 5 м. Майданчик з’єднаний з куртиною переходом шириною біля 2 м.

Східна куртина представляє собою вал, загальна довжина якого сягає 74 м., збережена внутрішня висота біля 2 м., збережена зовнішня висота коливається від 2 м. по периметру до 2,5 м. біля в’їзного майданчику, ширина біля підошви від 7 до 8,5 м, ширина на вершині біля 2 м. Приблизно посередині вал розділений в’їзним майданчиком шириною біля 7 м. і розділяє куртину на північну частину, довжина якої 32 м. та південну, довжиною 35 м.

Південно-східна платформа №2 має форму нечіткого п’ятикутника, що прилягає до куртини північно західною стороною. Висота насипу біля 3 м. Верхній майданчик має опуклий рельєф, його довжина складає 10 м. з північного заходу на південний схід, ширина — 6 м. з південного заходу на північний схід. Довжину зовнішніх сторін бастіону №2 біля підошви чітко виміряти не вдалось у зв’язку з приватною забудовою, тому подано приблизні довжини: південно західна біля 5-6 м., південна біля 12-13 м., східна біля 12-14 м, північна біля біля 8 м.

Безпосередньо перед куртиною та між платформами №2 і №3 розташований рів, перерізаний земляною площадкою, що переходить у в’їзний майданчик, її ширина становить 5 м. Загальна довжина рову до 80 м., а ширина коливається від 5 м. у північній частині до 8 метрів біля в’їзду, максимальна збережена глибина до 1,5 м.

У південній частині замку, до східної куртини в місці її з’єднання з платформою №2 прилягає південна куртина, утворюючи тупий кут в 120 градусів. Південна куртина має довжину біля 50 м. і висоту від 3 м. у східній частині, яка поступово спадає до 2 м. у західній частині , де насип плавно зникає.

За 125 м. строго на захід від південно-східної платформи розташована південно-західна платформа №3, яка значною мірою зруйнована. Частково збережена частина має нечітку овальну форму, довжиною до 10 м з південного заходу на північний схід та шириною до 8 м з південного сходу на північний захід, висоту західної сторони біля 2 м., у східній частині бастіону знаходиться насип, що піднімається уступом висотою до 4 м., утворюючи майданчик довжиною біля 5,5 м з південного заходу на північний схід та біля 2,5 м з південного сходу на північний захід.

З північної сторони до платформи №3 прилягає куртина, яка орієнтована чітко на північ та має довжину біля 90 м. Куртина розташована по краю природного майданчика висота якого сягає 10 м та. Вал частково зруйнований внаслідок земляних робіт: в центральній частина пророблено діагональний проїзд, внаслідок чого частину насипу було зрито, частину використано для підсипки ґрунтової дороги. Збережена висота куртини до 2 м., ширина верхнього майданчику, що має опуклий рельєф — біля 1 м.

Північно-західна частина замку піддана значній руйнації та переплануванню, однак за деякими ознаками можливо простежити планіграфічні особливості. В місці залому природного майданчика у східному напрямку (крайня північно-західна точка замку) куртина повертає повторяючи природній вигин. Вал куртини містить сліди численних вкопів та руйнацій, понад ним розташоване діюче сміттєзвалище розмірами до 20х3 м. Слідів, які б свідчили про існування ще однієї кутової платформи не зберіглось.

Північно-західна куртина починається від різкого природного залому природного майданчику і проходить прямою лінією на схід з відхиленням приблизно у 20 градусів на північ, де різко закінчується з початком залому природного майданчика у південно східному напрямку. Довжина валу біля 130 м., параметри валу виміряти не вдалось через значну задернованість ділянки. Приблизна висота від підошви природного майданчика до вершини валу 16-18 м.

Північно-східна сторона практично повністю зруйнована, її довжина біля 70 м. Сторона у формі дуги, увігнутої всередину замкового простору. Слідів валу не виявлено, схил пагорба пологий та має сліди численних вкопів. Імовірно земля з цієї частини замку використовувалась в будівельних цілях.

Внутрішній простір замчища рівнинний.

У північно-західній частині замку знаходяться рештки пагорба протяжність якого з півдня на південь біля 45 м, із заходу на схід до 50 м. Центральна частина пагорба зрита і знівельована, а по центру знаходиться водонапірна вежа. На відстані 20-25 м у південному та східному напрямку читається пологий підйом у сторону водонапірної вежі, який різко обривається і переходить у горизонтальний майданчик водонапірної вежі розмірами 40х40 м.

Матеріал та об’єкти
Під час візуальних розвідок виявлено кераміку кін. ХІХ ст.- поч. ХХ ст. В основному керамічний комплекс представлений фрагментами вінець горщиків та мисок димленого посуду, який виконаний на швидкому гончарному кузі, має рівномірний випал та добре загладжену поверхню Вінця у більшості посудин прямі або слабо відігнуті, спрощені, неорнаментовані.

У східній частині замчища виявлено об’єкт розмірами приблизно 6х10 м. витягнутий по лінії північ-південь. Контур об’єкта чітко окреслений численними уламками цегли характерної для кін. ХІХ ст. поч. ХХ ст. На поверхні об’єкта значна концентрація фрагментів гончарного посуду того ж періоду.

Деякі висновки
Як, зазначалось, у північно західній частині замку, в місці розташування водонапірної вежі є залишки пагорба, центр якого повністю зруйнований. Цілком слушним буде припустити, що раніше, тут знаходився найвищий пункт внутрішнього замкового простору, на якому розташовувалась садиба або додаткове укріплення по типу цитаделі.

Південна замкова куртина має незавершену форму — вона тягнеться від платформи №2 строго на захід на протязі 50 метрів поступово знижуючись та звужуючись і закінчується плавним пониженням. До платформи №3, з яким куртина мала б бути з’єднаною, не простежується жодних ознак валу. Якби куртину розрівнювали у пізніший час, то імовірно це робилося б не поступовим скиданням землі з валу і подальшим вивозом, що було б не зручно, а поетапним способом. Варто відзначити, що у південній напільній стороні не збереглось жодних слідів існування оборонного рову. Саме тому автор припускає, що замок міг бути недобудований.

Тарас Верба

Такой вот интересный объект, да ещё и совсем неподалёку от Луцка, да ещё и практически не известный и не изученный.

Укрепление не маленькое. Для примера сравните его размер с размерами замка Любарта в Луцке (оба объекта в одном масштабе):

Тянет предположить, что замок в Крупе построен в 16 веке, но, возможно, он мог сформироваться и в 1-ой половине 17 века.

Облик объекта порождает много вопросов. К примеру, что собой представляли земляные платформы, похожие на миниатюрные бастиончики? Были ли это открытые площадки или же над ними возвышались башни? Загадочной выглядит и гипотетическая цитадель. И почему о таком солидном укреплении сохранилось так мало сведений? Может оно не очень долго функционирывало?

Так или иначе, укрепление вовсе не рядовое, а его близость к Луцку и не слабая система укреплений заставляет сделать предположение, что замок мог играть роль и в обороне подступов к главному городу этого края.

P.S. А вообще Крупа издавна была важным рубежом обороны, о чём свидетельствует наличие на его околицах села сразу нескольких городищ (кратко о них сообщает Википедия). Не удивлюсь, если и замок построен на участке одного из старых славянских укреплений.

9 декабря 2017

Обсуждается этот объект: Пороховые склады в Каменце-Подольском

10 июня 2017 на базе Пороховых складов начал свою работу центр патриотического воспитания "Січ-Ратар", о чём сообщил Твердислав Филатов:

4 августа 2017 на сайте Национального заповедника "Каменец" появилась новость, в которой сообщалось, что Пороховые склады в числе ряда других памятников в скором времени планируется сдать в аренду, но не уточнили кому:

В ноябре (?) в Сети опубликовали описание стартап с прицелом на Пороховые склады, где в графе "Текущее состояние" отмечено:

Цитата

Оформлений договір оренди, місто будівна та документація на реконструкцію, готовий пакет документів на заведення комунікацій. Всі комунікації поруч. Більшість пропозицій-послуг центру вже протестовано.

Т.е. к тому времени уже и договор был заключён, и какая-то документация на реконструкцию согласована!? Заповедник, конечно же, обо всём этом не сообщал.

В графе "Целевое предназначение инвестиций" читаем следующее:

Цитата

Проведення комунікацій, ремонт приміщень, закупка спортивного обладнання для спорт залу та тиру, історичного реманенту, виготовлення костюмів. Побудова конюшні та загону. Побудова скай-парку, лабіринтів та гойдалок. Різноманітне обладнання для традиційних ремесел.

В общем, от зала с тренажёрами и конюшни до скай-парка. Как всё это планируют вписать в объём памятника, и что для этого придётся изменить - не сообщают.

6 декабря, на глаза попалась новость о прошедшем в рамках 99-ой Битвы стартапов конкурсе бизнес-проектов, после которого про "Кам’янецьку Січ" стали писать в новостях, и могло показаться, что проект начался с момента победы, но как видим, его запустили ранее.

Цитата

Перемогу в цьогорічній битві стартапів здобув соціально-орієнтований проект етно-парку «Кам’янецька Січ» від ГО «Подільський край», який презентував Твердислав Філатов. Проект передбачає національно-патріотичне виховання та всебічний розвиток молоді, популяризує здоровий спосіб життя та створення безалкогольної зони відпочинку в місті. Організувати етно-парк планується на території порохових складів, які автори проекту вже взяли в оренду та наразі планують підведення комунікацій.

Проект «Кам’янецька Січ» також отримав спеціальний приз від міської ради – 2 тисячі гривень.

И ещё одна новость по теме, также от 6 декабря:

Цитата

У Кам’янці-Подільському Порохові склади перетворять на етно-парк для дітей і молоді

У Кам’янці-Подільському пам’ятку архітектури Порохові склади (1730 р.) взяла в оренду ГО історико-етнографічний комплекс «Подільський край». Як повідомив голова громадської організації Твердислав Філатов, на базі Порохових складів планується створення туристично-молодіжного центру – етно-парк «Кам’янецька Січ». Це соціально орієнтований бізнес-проект, який передбачає популяризацію козацьких традицій, національно-патріотичне виховання, всебічний розвиток молоді через спорт, культуру, здоровий спосіб життя.

Для туристів організатори пропонують великий перелік активностей, традиційних ремесел та атракціонів, квестів, шабельні бої, тир, коні. Місцеві мешканці-школярі в будні дні зможуть відвідувати центр на пільгових умовах, крім того займатись в спортивних секціях та гуртках традиційних ремесел. Для студентів та молоді пропонується на базі приміщень Центру реалізовувати свій потенціал на умовах взаємовигідної співпраці по реалізації соціальних проектів.

Наразі готовий пакет документів на заведення комунікацій, які знаходяться поруч з пам’яткою.

И вроде с одной стороны хорошо, если склады из разваливающейся заброшки превратится в живое место, но с другой стороны пока непонятно, как всё эти изменения коснуться памятника. Если учесть, сколько всего там планируют разместить, то за судьбу объекта я пока опасаюсь, тем более, что в Каменце в целом плохо получается грамотно возвращать к жизни памятники архитектуры.

Кроме того, с точки зрения истории самого объекта, новое содержимое не особо с ним вяжется. Учитывая то, что это был Пороховой склад, я бы желал этому памятнику стать каким-нибудь музеем, напрямую связанным с историей пороха и артиллерии, с более чёткой привязкой к 18 веку, благодаря которой памятник бы раскрывался, а не просто служил бы в качестве помещения.

9 декабря 2017

Посмотрел "Сторожевую заставу" и остался разочарован тем, как там подали тему укреплений

Буквально в нескольких кадрах укрепление показано как фоновый объект:

В одном из кадров мелькнул взгляд с высоты, но осилили демонстрацию только части заставы:

Буквально в парочке кадров укрепления были показаны крупным планом снаружи, да и то не полностью:

В остальных сценах, связанных с форпостом, показывали то, что происходит внутри.

Если тема наблюдательного пункта в фильме хоть как-то очерчена (на высокой скале постоянно дежурит наблюдатель), то зачем нужны укрепления совершенно непонятно Даже во время финального нападения вражин никто их не встречает на стенах, никто их не пытается сдержать в узком проходе ворот, да и вообще укрепления совсем не используются. Вместо этого врагам дают свободно и внезапно появиться уже на территории внутреннего двора, где и начинаются потасовки.

Можно, конечно, возразить, что я слишком многого хочу от детского фильма, но если детям решили показать, как стреляет лук и как рубит меч, то почему бы не объяснить, зачем вообще нужны укрепления? ) А то странно, когда показан усеянный кольями ров, подъёмный мост, деревянные стены и башни, когда в кадре постоянно маячит герса, и всё это никому не нужно, будто герои истории вообще не умеют этим пользоваться, потому предпочитают более простой сценарий - дать врагам свободно пройти сквозь эту бесполезную линию обороны, чтобы помериться с ним силами уже внутри заставы.

9 декабря 2017

Озёрная в военных описаниях к карте фон Мига

В 12-м томе издания "Galicja na józefińskiej mapie topograficznej 1779-1783" встретились хоть и краткие, но довольно интересные сведения о замке.

Оригинал военного описания на немецком, его перевод на польский + примечания:

Несколько мыслей и дополнений:

Из текста описания, из примечания №1031, и из самой карты мы узнаём, что Озёрная на карте фон Мига оказалась разрезанной на две половинки: 362-й лист, на котором попала северная часть городка с участком замка, описана в 12-м томе, тогда как сам городок попал на 363-й лист, и его описание нужно будет искать уже в 13-м томе, который ещё не вышел.
Укрепление в оригинале названо термином "Hof", т.е. двором в широком смысле этого слова, а чуть ниже термином "Edelhof", а этот термин уже конкретизировал, что речь о небольшой частной резиденции, снабжённой укреплениями или попросту укреплённом дворе.
В описании упомянуты каменные ворота ("gemaurtes Thorr"). Тут вспомнилось, как в 4-м сообщении этой темы @HOUSE MD предположил, что на линии западного вала показан квадратик ворот, с чем я тогда не согласился (5-е сообщение темы), но теперь склонен думать, что House всё же был прав.
Также упоминается "Thurm", т.е. башня в широком смысле этого слова. Поляки перевели её как "wieżę", т.е. вежа, и аналогичным образом термин перевели в украинской версии текста. Однако башня и вежа - это немного разные вещи, но поскольку оригинал текста не уточняет, что именно там было, то вопрос, была ли там "вежа" или "башня" остаётся открытым. Также чётко не указано, что башня был каменной - текст сообщает, что есть "каменные ворота и башня", но его можно трактовать так - "каменные ворота и [каменная] башня", а можно предположить, что башня была деревянной, правда, эту версию пока ничем подкрепить нельзя.

Сходу кажется совершенно очевидным, что ворота и башня - это две разные постройки, но что если это не совсем так? Что если упомянуты две части одного целого, т.к. ворота, как нижняя часть постройки, и возвышающаяся над ними надвратная башня. В пользу этой версии говорит сама карта, где на линии земляного вала чётко выделяется только один красный квадрат, который тянет связать с воротами, но где же башня/вежа? Или единственный квадрат - это и ворота и башня одновременно?
В немецком варианте текста после слова "versehen" стоит еле заметная ссылка на сноску, а в сноске следующий текст на польском и немецком: "Przed ty tyj skrócenie befe[stigt] / Davor die Abkürzung befe[stigt]". Термина "befestigt", вероятно, употребляется в значении укреплён. Т.е. получается нечто вроде "укреплён земляным верком", где "верк" - это тоже укрепление. Получается тавтология, но уж как есть.
В примечании №1032 сообщается: "Двор с оборонным замком бастионового тип расположен к северу от городка на мысу, глубоко вклинившемся между рекой Высушкой и её притоком. Упомянут в "Географическом словаре" 3 том, стр. 571 как существующий: был построен Якубом Собеским (умер в 1648), владельцем Озёрной". Эта часть примечания ссылается польскую Википедию (оттуда информация о Собеском) на этот источник H. Stupnicki. Galicya pod względem topograficznym-ge-ograficznym-historycznym, Lwów 1869, s. 83. В этом же издании образца 1847 г. краткая справка находится на стр 81-82 (там сообщается только что "некогда был там замок оборонный"):

Что касается "Географического словаря", то на стр. 571 кратко сообщается следующее: "Куропатницкий упоминает в "Географии Галиции", что над озером расположен красивый дом; Celary (?) сообщает об оборонном замке":
Также в примечании №1032 описана история фиксации участка замка на более поздних картах. Там даны отсылки к 6 картам, часть из них, возможно, уже публиковалась в этой теме ранее. Как-нибудь отдельно пройдусь по этим источникам.

Украинский вариант перевода военного описания:

Цитата

Озерна - з якої у цю секцію входить тількі двір і ще декілька будинків.

Відстані: Данилівка 3/4, Осташівці 1/4.

Солідні будівлі: Двір має муровану браму і вежу, він також оточений чотирикутним земляним валом.

Води: У великому ставі біля поселення вода придатна для пиття людям лише у разі крайньої необхідності; тваринам завжди.

Дороги: Як було згадано щойно вище. *

Гори: 3 пагорбів у цій околиці немає жодного краєвиду.

-----------------

* В описі с. Осташівці: "Крім дороги, яка проходить долиною звідси вздовж ставу до Озерної, і яку неможливо подолати важкими возами, усіма іншими можна проїхати, за винятком дощової погоди, коли вони статі незручними для проїзду".

Что касается самой карты, то уголок с замком на оригинале (в 12-м томе опубликованы оригиналы карт) выглядит более-менее также, как и на копии, опубликованной на сайте mapire.eu:

7 декабря 2017

Впечатления

Этот альбом (он, как и другие альбомы серии, составлен из фото фонда Таранушенко) довольно хлипкий, потому при интенсивной эксплуатации книжечка быстро даст слабину и в итоге развалится на отдельные листы. Такова судьба всех склеенных, а не сшитых изданий.

Альбом (как и другие альбомы серии ) требует хотя бы краткого вступления, где было бы рассказано о том, кто такой Стефан Таранушенко, почему вся серия приписана ему (почему его имя на обложке), как с ним были связаны другие фотографы, чьи кадры обогатили издание, как и при каких обстоятельствах делались все эти фото и т.д., но ничего подобного там нет. Вместо этого вначале на 17 страниц растянулось авторское вступление, которое мне лично показалось хаотичным и вообще не нужным, поскольку в этом вступлении отдельно выделено несколько костёлов Левобережья (Харьков, Сумы и Мариуполь), и именно эти объекты снабдили дополнительной информацией в виде фрагментов планов города и краткими описаниями истории. 7 страниц этого вступления отведены для современных фото разных костёлов, которые по мнению автора-составителя альбома должны были обогатить издание, но по факту они выглядят как инородные вкрапления, не говоря уж о том, что к нулю стремится значимость современных, не особо примечательных фото, приведённых в чёрно-белом виде. Назревает вопрос - несколько копий известных старых открыток, ряд современных фото, фрагменты планов Харькова, 1 схема фасада харьковской богадельни, несколько текстовых блоков с историей нескольких храмов - зачем всё это в издании, которое на 90% посвящено Подольской губернии? Я этого так и не смог понять. Если это была попытка хоть как-то сделать тему католических храмов Подолья интересной для жителей Харьковщины, то эта попытка выглядит достаточно нелепо. Если автор за счёт своих "5 копеек" захотел дополнить Таранушенко и Жолтовского, то он явно потерялся на фоне классиков. А может замысел был другим, но я, пока листал первые 19 страниц, чувствовал, что просто выбросил деньги на ветер, потому что обложка издания, его название и имя Таранушенко обещали несколько иное содержимое...

К счастью, вступление всё же закончилось и далее пошли те фото, ради которых альбом стоит купить. Их тут 107.

При просмотре фото альбома возникает тот же вопрос, который возникал при знакомстве с другими альбомами серии, а именно - почему на обложке имя только Таранушенко? Во вступлении издатель об этом не упоминает, а между тем Таранушенко по факту является автором всего 22% фото, опубликованных в альбоме, тогда как подавляющее большинство кадров (75%) были сделаны Павлом Жолтовским. Фото Жолтовского и Таранушенко относятся исключительно к храмам Подольской губернии, и потому в этом массиве странно было увидеть аж 2 фото из Киева авторства Мокроуса (они так и подписаны "фото Мокроуса", даже без инициала имени, потому вы не узнаете, что его имя Павел). Зачем туда впихнули Киев - непонятно.

Фото снабжены авторскими подписями, помогающими правильно атрибутировать кадры.

Фото представляют собой сборную солянку из кадров разного рода - от общих видов храмов до деталей интерьеров и фоток отдельных скульптур. Если перейти на язык статистики, то:

30-35% фото - общие виды храмов.
16% - фрагменты храмов (отдельные фрагменты фасадов, внешних порталов и т.п.).
11% - другие храмовые постройки (к примеру, монастырские кельи).
12% - фрагменты оград, ворота, внешние колокольни.
26% - интерьерные фото (общие виды интерьеров и различные детали - росписи, декор, надписи, барьельфы и т.п.).
4% - отдельно стоящие скульптуры/фигуры.

Как видите, солянка ещё та, потому не стоит полагать, что на 108 страницах вы увидите 108 общих фото разных храмов.

На самом деле речь а альбоме идёт о храмах в 23 населённых пунктах Винницкой, Хмельницкой и Киевской обл.:

Винницкая область:

Бар, 5 фото.
Браилов, 3 фото.
Винница, 2 фото.
Иванов (ранее Янов), 5 фото.
Могилёв-Подольский, 1 фото.
Немиров, 1 фото.
Пиков, 2 фото.
Хмельник, 1 фото.
Шаргород, 2 фото.
Ярышев, 1 фото (единственный деревянный костёл на весь альбом).

Хмельницкая область:

Гвардейское (ранее Фельштин), 1 фото.
Городок, 9 фото.
Дунаевцы, 7 фото.
Изяслав, 3 фото.
Зиньков, 8 фото.
Каменец-Подольский, 16 фото (все они также присутствуют в альбоме "Місто Кам'янець Подільскої губернії").
Китайгород, 2 фото.
Летичев, 12 фото.
Меджибож, 12 фото.
Михайловка (ранее Михалполь), 1 фото.
Сатанов, 4 фото (все они также присутствуют в альбоме Місто Сатанів Подільскої губернії).
Черче, 7 фото.

Киевская:

Киев, 2 фото.

Автор-составитель не потрудился снабдить фото элементарными комментариями, которые, к примеру, позволили бы узнать, что "м. Янів Вінницького повіту" - это в наши дни с. Иванов (Винницкая обл., Калиновский р-н), "м. Михалпіль Летичівського повіту" - это с. Михайловка (Хмельницкая обл., Ярмолинецкий р-н), "м. Фельштин Проскурівського повіту" - это с. Гвардейское (Хмельницкая обл., Хмельницкий р-н). И даже если название поселения с тех пор не изменилось, то по подписям зачастую сложно понять, в какой из областей находился объект (поскольку подписи чуть ли не вековой давности и потому не соответствуют нынешнему территориальному делению), а ведь эту проблему можно было легко исправить.

Абсолютно все фото датированы 1930 г., а это позволяет усомниться в адекватности датировок всех опубликованных кадров.

Конечно, не мог не упомянуть, что в альбоме есть интересные фото оборонных сакральных объектов, но, к сожалению, их кране мало.

Итого: имея на руках прекрасный/уникальный материал автор(ы) издания умудрились состряпать посредственное издание. Заголовок обещает охват на уровне всей Украины, но на деле точечно "охвачены" 3 области (а более-менее представлены и вовсе 2). Странная структура, отсутствие современных привязок/примечаний/комментариев порождают много вопросов, а ответ один - это издание не особо готовили к выпуску, просто слепили по быстрому и выбросили на рынок. Потому это сложно называть полноценным источником, скорее альбом похож на сырой и скверно систематизированный/обработанный каталог. Так что Жолтовскому и Таранушенко за работу жирный плюс, а автору-составителю альбома жирный минус.

7 декабря 2017

Рік видання: 2011

Видавництво: Харківський приватний музей міської садиби

Мова: українська

Формат: 90х70 / 16 (21,8 х 17 х 0,7 см)

Обкладинка: м'яка

Папір: офсетний

Кількість сторінок: 128

Ілюстрації: 112 старих фото, 7 сучасних фото, 3 фрагменти планів Харкова, 1 схема фасаду будинку.

Тираж: 200 екземплярів

ISBN: 978-966-2556-55-1

Від видавця:

Цитата

У альбомі наводяться фотографічні зображення костьолів України. Найбільша кількість зражень припадає на Подільську губернію, і лише кілька фотографій відносяться до території колишньої Київської губернії. Більшість фотографій ніколи не публікувалася, а деякі об'єкти відомі лише за фотографіями, залишеними автором.

Для всіх, хто цікавиться історією та архітектурою України.

Передмова:

Цитата

Притягується Михайлові Журу

Моє перше знайомство з костьолами було у Польщі, де я проходив військову службу в Радянській армії. Десь три-чотири місяці у 1989 році на мене покладали обов’язки регулювальника ВАІ на той час, коли проводились військові навчання. Висадять тебе у якомусь селі чи містечку па перехресті, і стоїш там півдня, з великими перервами проходили колони техніки, а між ними я дозволяв собі відходити недалеко від перехрестя. І першим об’єктом вивчення завжди був костьол: по перше вони були височенними, покриті слідами часу, відірватись від них було важко. Уявляю собі, що думали поляки, коли я ходив біля костьолу і автоматом у формі з натуральної шкіри чорного кольору. Ще у 1970-ті роки друг мого батька, поляк дядя Станіслав, з яким вони разом працювали на будівництві газопроводу, казав, що польські комуністи після партійного зібрання йшли в костьол. І його слова підтверджувались моїми враженнями.

Історія харківського костьолу мене вперше зацікавила у 2000 р., тоді я шукав інформацію по декільком родинам польського походження, які осіли в Харкові у другій половині XIX ст. У 2004 р. я познайомився із Михайлом Журом, з яким ми займались підготовкою виставки та книги про харківських фотографів. Спілкування з ним було дуже приємним, хоча і, на жаль, коротким. Ми трошки посварились, і хоча потім спілкування було поновлено, але не було таким відвертим. А потім Михайла не стало, він був убитий на робочому місці, і його відспівували в харківському костьолі. Тоді я вперше був присутній на службі в римсько-католицькій церкві. Саме ця подія і стала головною в тому, щоб я виділив фотографії костьолів із фонду Таранушенка в окрему книгу, доповнивши в передмові тими фотографіями, які зберігаються у приватних колекціях. Деякі з них ми можемо коментувати.

Андрій Парамонов

Приклади сторінок:

Інші альбоми серії:

6 декабря 2017

В системе Prozorro всплыла информация о заключении заповедником договора на проведение подрядных работ

Протиаварійні реставраційно-ремонтні роботи стін, влаштування даху пам’ятки архітектури 1583 р. Гончарська башта, вул. Вали, 1 «а»

Из опубликованной информации следует, что директор заповедника Василий Фенцур заключил договор со своими старыми знакомцами из "Гермес С" (они, к примеру, делали консервационную кровлю над Новой Западной башней крепости). Гермесовцы в период с 21 ноября и до 31 декабря 2017 должны подлатать стены и соорудить новую кровлю. Стоимость работ оценена в 1 166 148 грн. На новую кровлю дадут гарантию 10 лет.

А между тем, проект, по которому уже ведутся работы, всё ещё не засветили, заповедник в своём репертуаре.

P.S. 5 декабря 2017. У подножия башни скопились деревянные балки, пошло небольшое движение:

4 декабря 2017

В первом сообщении темы была показана миниатюрная копия литографии, опубликованная в книге В. Пшика. Теперь есть возможность рассмотреть её в полном виде, во всех деталях:

Источник

А детали, между прочим, есть очень интересные. К примеру, перед фасадом дворца видна приземистая постройка, увенчанная зубчатым парапетом. Вряд ли это остатки старого замка, но всё же есть вероятность, что такой облик придали постройке, в основе которой находились старые укрепления или же это могла быть стилизация в память о былых временах и оборонном прошлом локации. А может это и есть тот "бастиліон", который по словам В. Пшика, находился где-то близ дворца?

Подпись на литографии сообщает, что изображение было создано в 1842 г.

За наводку благодарим @Oleh Stasiuk

3 декабря 2017

Топоров в военных описаниях к карте Фридриха фон Мига (1779-1783)

По Топорову в 12-м томе издания Galicja na józefińskiej mapie topograficznej 1779-1783 опубликованы следующие данные:

Текст военного описания в оригинале (на немецком), перевод на польский + несколько примечаний:

Перевод военных описаний на украинский:

Цитата

Місто Топорів

Відстані: Леньків 1/2, Стовпин 1, хати Мазарня 1/2, Чаниж - з огляду на об’їзд - «добра» 1, Тур’я - з огляду на об’їзд - («добрі») 2, хати Гумени 1/2, хати Заліски 1, хати Заставці (Зайці) 1, хати Горбачі 1.

Води: Великий заболочений став живиться (водами) з Каштелянського ставу і приводить у рух млин. Глибину цього ставу в різних місцях неможливо виміряти; дно багнисте. Вода придатна для пиття.

Ліси: Ліс - це переважно молоді високостовбурні ялини й дуби; через нього неможливо пройти поза дорогами.

Луки і болота: Лука нижче ставу, що тягнеться аж під ліс, має заболочений грунт, і через неї неможливо пройти.

Дороги: Гостинець через Стовпин і Переволочну завжди добрий. Так само і (гостинець), що веде через Стовпинське болото і дамбу до Ярославської корчми, а також дороги до Тур’я, Чанижу і Каштелянів, які проходять піщаною основою і завжди добрі.

Оригинал карты фон Мига из того же 12 тома уже упомянутого издания:

3 декабря 2017

На форуме уже есть отдельная тема по укреплениям городка Топоров (Львовская обл., Бусский р-н), который в 1605 г. получил Магдебургское право. При этом нет сведений, что в Топорове был замок или какие-то другие укрепления, кроме тех, которые окружали город.

И всё же есть парочка моментов, которые заставляют покопаться в гипотезе о том, что какой-то замочек там всё же мог существовать.

В теме города я когда-то писал следующее:

В 02.06.2014 в 12:19, Filin сказал:

Городок основали на участке, прикрытого с нескольких сторон речушками бассейна реки Стырь. Интересно, что одна из этих речушек называлась "Каштелян" ("Kasztelan"), т.е. возможна прямая связь с укреплениями. Правда, это не означает, что речушку назвали в честь укрепления, расположенного на территории Топорова.

И вот недавно эта тема получила некоторое развитие благодаря военным описаниями к карте фон Мига, опубликованным в 12-м томе издания Galicja na józefińskiej mapie topograficznej 1779-1783.

Из текста следует, что неподалёку от городка находилось Каштелянское озеро:

Цитата

Великий заболочений [Топоровський] став живиться (водами) з Каштелянського ставу і приводить у рух млин.

Упомянутое большое заболоченное озеро - это, очевидно, озеро, окружавшее Топоров. Это озеро в свою очередь сообщалось с другим озерцом, которое, вероятно, и называли Каштелянским (на оригинале карты Фридриха фон Мига, показанной ниже, отметил его под №1), а на этом озерце находилась Каштелянская мельница (№2 на той же карте), мини-поселение, которое в военных описаниях кратко упомянуто в отдельной записи.

Поскольку ближайший населённый пункт, где мог находится замок и каштелян - это скорей всего Топоров, то тянет связать появление топонима с неким объектом, привязанным к Топорову.

Однако, как уже выше писал, сведения о существовании замка в Топорове мне не попадались. Но и на этот счёт военные описания подбросили пищу для размышлений. Точнее даже не сами описания, а одно из примечаний по Топорову, автор которого отметил следующее:

Цитата

Mapa rejestruje też większy budynek za pn. pierzeją rynkową oraz obiekt obronny (?) na cyplu wchodzącym w Staw Toporowski

Т.е. автор сделал предположение, что сооружение, показанное на мысу, окружённом водами Топоровского озера, могло быть оборонным. Он не был уверен в свой гипотезе, потому так и написал "оборонный (?)".

Речь, очевидно, об этом довольно массивном здании, представляющем собой квадрат из стен и/или корпусов, окружающий внутренний двор:

Так он выглядит на копии карты фон Мига от mapire.eu:

На карте 1861-1864 гг. этого объекта уже не видно:

Разумеется, пока рано утверждать, что это оборонный объект, но всё же его размеры, форма плана и расположение на мысу под надёжной защитой вод озера и на некотором удалении от города может намекать на то, что у объекта всё же могло быть оборонное предназначение. Но даже если так и было, то нужно установить, был ли это замок, оборонный двор или какой-то другой объект. А если всё же замок, то имел ли он отношение к названию Каштелянского озера и Каштелянской мельницы?

Если это был оборонный объект и тем более замок, то странным кажется, что его не упомянули в военном описании Топорова (там, кстати, вообще ни один архитектурный объект не упомянут, и городские укрепления тоже), но знакомство со множеством описаний показало, что не всегда их авторы в текстах упоминали замки или оборонные объекты, даже если они были чётко отмечены на карте. Так что отсутствие в тексте описания упоминания объекта может и не говорить о том, что его не существовало, тем более, что сама карта показывает - что-то там всё же было.

P.S. Не раз на форуме поднимался вопрос об отличиях разных версий карт фон Мига. Так вот, к примеру, если у оригинальной карты на одном из островков довольно чётко виден некий прямоугольный контур (валов?), то на копии ничего подобного уже нет:

2 декабря 2017

Сведения из 12 тома издания Galicja na józefińskiej mapie topograficznej 1779-1783.

Текст военного описания на немецком, перевод описаний на польский + несколько примечаний на польском:

Как видим, в тексте, оставленном нам кем-то из военных, упомянут архиепископский дворец (не "замок", "шлёс" или "резиденция", а именно дворец), а в сноске №423 сказано (приведу перевод), что "Замок построен при Гжегоже из Санока, в форме четырёхугольника, отгорожен с востока валом и рвом; это была летняя резиденция львовских архиепископов; в середине 18 века [замок] перестроен в дворец; разрушен в 1915 г. во время военных действий". В списке источников этого примечания видим австрийскую военную карту 1861-1863 гг. (Mp28F), "Географический словарь Королевства Польского", исторический путеводитель по Львовщине авторства Гжегожа Раковского, а также украинскую и польскую странички Дунаева на Википедии.

Украинский вариант перевода военного описания:

Цитата

Місто Дунаїв разом з передмістям Демня [30]

Відстані: Чемеринці 1 1/2, Писарівка 1, Біле 1, Віцинь 1.

Солідні будівлі: Архиєпископський палац і фарний костел з плебанією солідно збудовані з каменю.

Води: Золота Липа, що тут протікає, має 4-5 кроків ширини, 3-4 стопи глибини, багнисте дно; її можна перейти тільки зазначеними мостами. Її вода придатна для пиття людям і тваринам.

Ліси: Як під № 2.

Луки і болота: Як під № 1 (Луки заболочені й ніколи не висихають).

Дороги: Як під № 1 (Дорогами до Перемишлян - в секції 321 - та Костенева після сильних дощів складно проїхати важким запрягом, з огляду на чорнозем в основі. Інші дороги придатні для проїзду тільки легкими возами).

Гори: (Пагорби) зі всіх сторін домінують над поселенням.

----------------

30. Тепер хутір Курний.

И оригинал карты фон Мига из выше упомянутого 12 тома в сравнении с копией, размещённой на mapire.eu:

30 ноября 2017

Рік видання: 2017

Автори: Володимир Захар'єв, Ігор Старенький, Сергій Шпаковський

Видавництво: ФОП Цюпак А. А., Хмельницьки

Мова: українська

Формат: 60 х 84/16 (14,3 х 20 х 1 см)

Обкладинка: м'яка

Папір: офсетний

Кількість сторінок: 216

Ілюстрації: переважно чорно-білі (малюнки, гравюри, фото, карти, плани, картини) + 4 аркуші з кольоровими зображеннями.

Наклад: 100 екз.

ISBN: 978-617-513-486-3

Придбати: у автора (за допомогою приватного повідомлення) або за допомогою e-mail: nilin63@ukr.net (тема листа "Замовлення книги").

Анотація:

Цитата

У спільній монографії сучасних-археологів та пам’яткоохоронців, що входять до ГО «Гектори Поділля», йдеться про оборонні споруди ХVІ-ХVІІ ст., залишки яких збереглися на території їхньої малої батьківщини - складових території Хмельницької області Центрального Поділля та Південно-Східної Волині.

На основі особистих розвідок, наукових досліджень, які проводилися істориками та краєзнавцями ХІХ-ХХ століть, архівних документів, публікацій у наукових довідниках, збірниках, тощо автори зробили серйозну спробу показати цілісну картину розташування замків, фортець, укріплення міст у найбільш небезпечному українському регіоні Пізнього середньовіччя. Також використані цікаві ілюстрації, частина з яких створені у Пізньому середньовіччі, карти і сучасні фотокартки, які суттєво доповнюють текстовий виклад.

Книга адресована науковцям, краєзнавцям, студентам історичних дисциплін вишів, а також вчителям та учням загальноосвітніх шкіл Хмельниччини і шанувальникам давнього минулого Центрального Поділля, Південно-Східної Волині як складових України.

Приклади сторінок:

Зміст:

Цитата

Серйозний прорив у кастеології Південно-Західної України. (Вступне слово рецензента П. Нечитайла) - 3

Розділ 1. Пізньосередньовічні укріплення Центрального Поділля.

Широко відомі укріплення:

Жванець (І. Старенький) - 7

Кам’янець-Подільський /Старий замок/ (І. Старенький) - 11

Кам’янець-Подільський /Новий замок/ (І. Старенький) - 25

Кудринці (І. Старенький) - 29

Панівні Вищі (І. Старенький) - 32

Рихта (І. Старенький) - 37

Сатанів (І. Старенький) - 40

Чорнокозинці (І. Старенький) - 45

Маловідомі укріплення:

Збриж (І. Старенький) - 51

Китайгород (І. Старенький) - 53

Смотрич (В. Захар’ев) - 55

Студениця (І. Старенький) - 56

Хребтіїв (С. Шпаковський) - 58

Балин (В. Захар’єв) - 61

Великий Карабчиїв (В. Захар’ев) - 61

Волочиськ (В. Захар’єв) - 62

Злочинці-Зеленче (В. Захар’єв) - 63

Лоївці (В.Захар’єв) - 63

Оринин (В.Захар’єв) - 63

Миньківці /А. Станіславського/ (В. Захар’єв) - 63

Осламів (В. Захар’єв) - 64

Підпилип’я (В. Захар’єв) - 64

Свистівка /Михайлівка/ (В. Захар’єв) - 65

Ступинці /Маків/ (В. Захар’єв) - 65

Сокілець (В. Захар’єв) - 65

Ймовірні укріплення:

Купин (В. Захар’єв) - 68

Лисець (В. Захар’єв) - 69

Стилізовані замки і елементи палаців:

Миньківці /І. Мархоцького/ (В. Захар’єв) - 69

Отроків (В. Захар’єв) - 69

Маків /А. Раціборовського/ (В. Захар’єв) - 70

Удріївці (В. Захар’єв) - 71

Голозубинці (В. Захар’єв) - 71

Кривчик (В. Захар’єв) - 71

Маліївці (В. Захар’єв) - 71

Розділ 2. Укріплення вздовж Кучманського шляху.

Введення у тему (В. Захар’єв) - 74
Історіографія (В. Захар’єв) - 76

Віньківці (В. Захар’єв) - 80

Зіньків (В. Захар’єв) - 80

Микитинці /Михалпіль - Михайлівка/ (В. Захар’єв) - 84

Вербка Мурована (В. Захар’єв) - 85

Шарівка (В. Захар’єв) - 88

Фельштин /Гвардійське/ (В. Захар’єв) - 92

Деражня (В. Захар’єв) - 94

Краснопол /Солобківці/ (В. Захар’єв) - 97

Поросятків /Великий Олександрів/ (В. Захар’єв) - 97

Плоскирів /Хмельницький/ (В. Захар’єв) - 97

Чорний Острів (В. Захар’єв) - 99

Дунаївці (В. Захар’єв) - 101

Грудек /Городок/ (В. Захар’єв) - 103

Бебехи / Яснозір’я/ (В. Захар’єв) - 104

Ярмолинці (В. Захар’єв) - 109

Сутківці (В. Захар’єв) - 113

Маначин (В. Захар’єв) - 115

Купіль (В. Захар’єв) - 118

Яхнівці (В. Захар’єв) - 119

Ожигівці /Токи/ (В. Захар’єв) - 120

Базалія (В. Захар’єв) - 121

Розділ 3. Укріплення Меджибіжсько-Новокостянтинівського Побужжя.

Широко відомі укріплення:

Летичів (В. Захар’єв) - 126

Меджибіж (В. Захар’єв) - 128

Пилява (В. Захар’єв) - 130

Ракочі (В. Захар’єв) - 133

Маловідомі укріплення:

Новокостянтинів (В. Захар’єв) - 135

Масівці (В. Захар’єв) - 138

Моломолинці (В. Захар’єв) - 139

Нова Синявка (В. Захар’єв) - 141

Стара Синява (В. Захар’єв) - 142

Ймовірні оборонні споруди:

Копитинці (В. Захар’єв) - 143

Копистин (В. Захар’єв) - 143

Розділ 4. Укріплення південно-східної Волині.

Широко відомі укріплення:

Ізяслав (В. Захар’єв) - 153

Костянтинів /Старокостянтинів/ (В. Захар’єв) - 156

Ляхівці /Білогір’я/ (В. Захар’єв) - 159

Полонне (В. Захар’єв) - 162

Маловідомі та ймовірні укріплення:

Берездів (В. Захар’єв) - 164

Білогородка (В. Захар’єв) - 166

Гриців (В. Захар’єв) - 167

Корниця (В. Захар’єв) - 168

Красилів (В. Захар’єв) - 168

Лабунь /Новолабунь/ (В. Захар’єв) - 169

Немирівка (В. Захар’єв) - 171

Остропіль (В. Захар’єв) - 173

Славута (В. Захар’єв) - 176

Хлапотин /Красностав/ (В. Захар’єв) - 177

Шульжин /Сульжин/ (В. Захар’єв) - 178

Янушпіль /Янпіль, Ямпіль/ (В. Захар’єв) - 180

Пам’ятко-охоронна робота.

Зусилля спрямовані на збереження замків, фортець та пізньосередньовічних укріплень Хмельницької області (С. Шпаковський) - 185

Паспорт об’єкта культурної спадщини «Залишки пізньосередньовічних фортифікаційних укріплень «Ракочі» - 188

Проект меж території, зон охорони та режимів використання об’єкта археології «Залишки пізньосередньовічних фортифікаційних укріплень «Ракочі»... - 200

Акт про встановлення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки території об’єкту археології «Залишки пізньосередньовічних фортифікаційних укріплень «Ракочі» і її охоронної зони та передачі межових знаків для забезпечення їх схоронності - 201

Додатки.

Замок берездівський - 202

Забудова замку лабунського - 203

Забудова замку остропольського - 206

Присяга Антона Ступича слуги пана Длотовського щодо спустошення містечка Славутина татарами - 207

Присяга славутського мішанина Андрія Міралевського щодо збору подимного зі Славути, Бачманівки, Міньковець та Рудного - 207

Короткий словник фортифікаційних термінів - 209

28 ноября 2017

В 12-м томе издания Galicja na józefińskiej mapie topograficznej 1779-1783 (2016) нашлась кое-какая информация по Пенякам.

Военные описания к карте Фридриха фон Мига сообщают о замке и о многих других деталях, связанных с селом.

Для начала приведу варианты военных описания на в оригинале (на немецком), перевод на польский + несколько комментариев к тексту, написанных на польском:

А это перевод описания на украинский язык:

Цитата

Пеняки

Відстані: Чепелі 1/4, Літовисько 1, Голубиця 1 1/4, Гута Стара 1/2, Лукавець 1 1/2.

Солідні будівлі: Замок та костел солідно збудовані з каменю; над ними домінує пагорб, біля підніжжя якого вони лежать.

Води: Великий став поблизу поселення не має постійного притоку; його дно багнисте, внаслідок чого вода придатна для пиття тільки тваринам. Немає жодного іншого проходу через нього, крім греблі.

Ліси: Навколишній ліс - це деревостан, що складається з різних порід дерев; переважають високостовбурні буки. Через нього не всюди можна пройти поза існуючими дорогами.

Луки і болота: Луки заболочені, ніколи повністю не висихають, і через неможливо пройти жодним чином.

Дороги: Дороги, що звідси виходять, мають в основі переважно глину, змішану з піском, тому мають добрі характеристики.

Гори: (Село) лежить з обох сторін великого ставу, на схилах вкритих полями пагорбів.

Также приведу оригинал карты фон Мига из того же издания в сравнении с копией карты, опубликованной на mapire.eu:

Как видим карты похожи, хотя отличия в деталях всё же имеются (к примеру, на оригинале к северо-востоку от корпуса дворца подписана корчма - w.h., а на копии этой подписи нет). Однако здание дворца более-менее одинаковое на обоих картах - П-образный корпус, одним фасад которого обращён к центру села, другой выходит на парк, планировка которого на двух картах всё же чуть-чуть отличается.

Но вот терзают меня смутные сомнения - упомянут ли в тексте замок или всё же дворец? Вот какие по этому поводу есть соображения:

На карте мы видим скорее дворец, чем замок, а точнее - уже дворцово-парковый комплекс и при этом не видим никаких явно выраженных признаков укреплений - ни стен, ни валов. Правда, не исключено, что в основе дворца конца 18 века лежали какие-то части старых замковых построек.
В примечании №905 сообщается, что в Пеняках "существовал старый оборонный замок", но "около 1776 начато строительство партерового дворца на взгорье, посреди парка, спускающегося к Серету". Нечто подобное сообщал и в Владимир Пшик (его справку приводил в первом сообщении темы), когда писал, что "Будівля нової резиденції була зведена у 1777 р.". А поскольку карта фон Мига создана в 1779-1783 гг., то получается, что на момент нанесения Пеняк на эту карту там уже на замчище несколько лет существовал свежий дворец. Правда, есть небольшая вероятность, что карта была сделана на основе данных, собранных ранее 1779 г. (мы знаем, что подготовка к созданию карты велась с 1775 г.), но это очень вольное допущение, которому фактически не на что опереться, потому пока я его склонен отодвинуть в сторону.
Казалось бы в пользу версии о том, что картографы там могли увидеть старый замок, а не дворец, говорит сам текст военных описаний, где на немецком чётко упомянут "Schloß", что на польском было переведено как "Zamek", а на украинском "Замок". Но не всё так просто, ведь термин Schloß применяли не столько к оборонным замкам, сколько к резиденциям в целом. Т.е. таким термином могли называть и чисто-дворцовое здание (усадьбу) и дворец, построенный на месте замка. В этом смысле термин "Schloß" шире, чем термин "замок" и его не совсем корректно переводит как "замок". Таким образом, ошибка может быть не в оригинальном тексте, а в его переводе. Оригинал текста мог сообщать не о замке, а, скажем, о уже не боевой резиденции. Это, впрочем, не означает, что на момент создания карты от замка вообще ничего не осталось, ведь скорей всего следы его существования всё ещё можно было прочитать, к примеру, в рельефе участка (В. Пшик сообщал, что близ дворца был участок под названием "бастиліон").

Исходя из всего этого предположу, что когда картографы прибыли в Пеняки замок уже был в основном разрушен/разобран, уступив место дворцу, здание которого и было зафиксировано на карте. В военном же описании была упомянута резиденция в целом.

28 ноября 2017

25 ноября 2017:

Источник

26 ноября 2017

25 ноября 2017

Обзор и лёгкий анализ содержимого 12 тома

Первые тома издания, охватывающие территорию современной Польши, уже лет пять в продаже, теперь вот недавно появился первый том, полностью касающийся территории Украины, но ни одного более-менее полноценного обзора содержимого хотя бы польских томов (не говоря уж об украинском) я в Сети не встречал, хотя у этого эпического труда даже сайт собственный есть. Потому пришлось покупать кота в мешке (брал здесь). К счастью, издание оправдало возложенные на него ожидания и даже оказалось более ценным, чем я предполагал.

Каждый из ранее выпущенных томов состоял из 2-х частей (карты + текстовая часть), а украинские тома состоят уже из 3-х частей:

Самая крупная "книжка" (Часть В) - это коробка с листами карт, средняя (часть А) - книга на польском с массой информации по картам и военными описаниями на двух языках (немецком и польском), а третья книжка (Часть С) - это перевод военных описаний на украинский язык (!).

Охват тома (в основном Львовская обл. и кусочек Тернопольской):

А теперь обо всём этом чуть подробней.

Часть B. Коробка карт

Кейс выполнен из плотного и приятного на ощупь картона. Его размеры 24х31,5х6 см. Внутрь картонок внедрили магнитики, потому эта коробочка легко и приятно "защёлкивается". Мой кейс слегка пострадал во время транспортировки из Польши в Украину, потому часть его торцевых стенок выглядят надломленными, но на эти мелочи не обращайте внимания. На самом деле коробка выполнена добротно и основательно, а моя, очевидно, подверглась чрезмерным нагрузкам.

Внутри аккуратно сложные 33 листа карт (31 факсимильных карт-оригиналов и 2 факсимильных карты-копии):

Каждая из карт отпечатана на отдельном свёрнутом листе мелованной бумаги:

Листы свёрнуты таким образом, чтобы был виден порядковый номер листа, что сильно упрощает поиск:

Большинство листов имеют размер 64х49 см. Выглядит это как-то так:

Небольшая часть листов имеют размер 98х68,5 см:

Качество печати хорошее, цвета сочные, линии достаточно чёткие (по фото это, правда, оценить сложно).

Отдельно остановимся на том, чем карты-оригиналы отличаются от копий. Для сравнения приведу примеры одних и тех же листов с карт-оригиналов (напомню, что таких карт 31) и карт-копий (их всего 2 - лист с Бродами в Львовской области и Заложцами в Тернопольской обл.). Как видите, карты-копии снабжены рамками, в правой части которых имеются списки населённых пунктов, присутствующих на листах. Помимо этого есть много мелких отличий в стиле/цветах и деталях:

Фрагменты (оригинал слева, копия справа):

Ещё до знакомства с содержимым папки я подумал, что стопка бумажных карт - это наиболее бесполезная часть издания, если учесть факт публикации всех листов на сайте mapire.eu, однако более детальное знакомство с содержимым показало, что у папочки есть скрытые козыри в рукаве:

С удивлением обнаружил, что на mapire.eu опубликованы карты, которые в рамках польского издания классифицируются как копии. А поскольку оригинал от копии не редко отличаются деталями, то фактически польское издание содержит малоизвестный вариант карты (!):
Изучать плоды работы австрийских картографов в поисках нужных объектов, конечно, проще всего по квадратам/листам, тогда как на mapire.eu они сшиты в одну простыню без разбивки на листы и нумерации, а ведь те же военные описания ссылаются именно на конкретные листы.
На mapire.eu карты частично искажены, потому что их пришлось подгонять под существующий рельеф, и местами эти искажения бросаются в глаза даже невооружённому глазу (особенно это печально, когда искажения меняют планировку объекта, превращая, к примеру, квадрат в параллелограмм или вовсе в трапецию), а факсимильные издания карт, разумеется, этих искажений лишены.

Из недостатков карт пока могу отметить только их громоздкость (не так уж и легко работать с метровыми листами) и мелковатый масштаб (в этом плане mapire.eu выглядит более удобным и детализированным за счёт возможности увеличивать фрагменты карт). Но это мелочи в сравнении с массой плюсов.

Часть A. Польско-немецкий том с текстами.

Увесистая книжечка размером 24х31,5х2,5 см. Твёрдый переплёт, 375 стр. Бумага не мелованная, какая-то попроще, но если учесть, что книжка в основном забита текстами, то это не особо бросается в глаза, однако, когда на страничках изредка попадаются иллюстрации, обращаешь внимание на не самое выдающееся качество печати. Впрочем, это не особо важно, главное, что тексты прекрасно читаются.

Все материалы тома приведены на двух языках - немецком и польском. Оглавление выглядит следующим образом:

Вначале идёт несколько статей, рассказывающих в целом о всей карте, её истории и о подготовке издания. Далее растолковываются условные знаки и надписи, затем несколько перечней сокращений, используемых в текстах. Вся эта вступительная текстовая часть занимает 95 стр., пронумерованных римскими цифрами:

После вступления начинается самое интересное - текстовый блок с военными описаниями, сопровождающими карты. У этого блока/секции уже своя нумерация арабскими цифрами. Описания и всякого рода примечания занимают ещё 280 стр.

Военные описания разбиты по номерам листов карт, потому там не составит труда найти тот или иной описанный населённый пункт. Описания на двух языках (немецком и польском) синхронно выводятся в двух колонках, что очень удобно, т.к. даёт возможность быстро сравнивать оригинал с переводом:

Детальней о содержимом военных описаний остановлюсь чуть ниже, в описании украинского тома.

Далее идёт блок с 1196 редакторскими примечаниями разного рода, которые основательно обогащают и без того не бедный пласт данных военных описаний:

В топонимической секции чуть более детально (опять же с разбивкой по листам карт) приводятся краткие сведения о различных топонимах, отмеченных на карте (варианты названий, современное расположение, существует/не существует и т.п.):

Завершается книга индексом топонимов со ссылками на номера листов карт и страницы тома с текстом, где находится графическая/текстовая информация об этих локациях:

Часть C. Украинский том с текстами.

Украинская часть намного скромнее польского-немецкого тома по целому ряду показателей. Размеры 23,3х30,7х0,6 см. Здесь уже мягкая обложка и 90 страниц текста, состоящего из вступление на двух языках (польском и украинском) и перевода военных описания на украинский язык. Причём, если в Части А польский вариант перевода приведён синхронно с текстом на немецком, то в Части C есть только украинский перевод. Кроме того в Части С нет индексов топонимов. Из-за этих недостатком Часть С никак нельзя считать самодостаточной, поскольку для полноценной работы с ней постоянно нужно будет обращаться к части А, к примеру, ради знакомства с оригиналом описаний на немецком или чтобы узнать, на каких листах карты или в каких блоках описаний нужно искать тот или иной населённый пункт. Это несколько неудобно, но при этом такое решение выглядит рационально, ведь издание в первую очередь ориентировано на поляков, и вообще хорошо, что они потрудились снабдить издание украинским переводом военных описаний, а вот если бы они решили Часть С дополнить индексом топонимов и немецкими текстами, то это бы как минимум вдвое увеличило объём украинского тома, что в итоге сказалось бы на и без того не маленькой стоимости издания, а также задублировало бы немецкую часть текстов, что тоже не очень хорошо, если учесть тот факт, что Часть A, B, C составляют одно издание. Так что спасибо издателям за перевод, а со всеми другими недостатками Части C вполне можно смириться и работе с картой они не особо помешают.

Предисловие к Части C достаточно интересное и относительно краткое, потому приведу его здесь целиком:

Цитата

Редакційна рада першого повного видання топографічної мапи Королівства Галичини і Володимирії та військових описів, що її супроводжують, котре реалізує польське історичне середовище за підтримки польської влади, прийняла рішення зробити її описову частину доступною також українською мовою. Це стосується тих поселень коронного краю, охоплених у 1779-1783 рр. т. зв. Йосифінським картографуванням (Josephinische Landesaufnahme), більш відомим як мапа фон Міга, які після Другої світової війни опинилися в складі СРСР, а з 1991 р. становлять частину незалежної української держави. На сьогоднішній день ці населенні пункти розташовані на території таких західноукраїнських областей: Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської, а також частково Волинської та Закарпатської. Ухвалені видавничі принципи передбачають, що україномовний переклад буде супроводжувати видання як оригінальної (німецькомовної) версії, так і перекладу описів польською мовою, творячи з мапою фон Міга одне ціле, що включає східну частину колишньої австрійської провінції Галичини. Підготовані з цією метою джерельні матеріали та апарат видання становлять основу окремих зошитів у томах 7, 9-15, котрі позначені як частина С. Переклад на сучасну українську мову вірний, наскільки це було лише можливе стосовно такої особливої пам’ятки австрійської військової літератури, якій понад 230 років, натомість редакторська форма наближена до виконаного раніше перекладу описів польською мовою, що повинно забезпечити відносно однорідну передачу документа на обидві слов’янські мови в масштабі цілого видання.

При публікації т. зв. Йосифінського картографування, а саме тієї частини, яка охоплює східні терени Галичини, видавничими принципами передбачено, що польський та український переклади, котрі взаємодоповнюються, допомагатимуть в джерельному аналізі як описів, так і мапи фон Міга. Вони поглиблюють наші знання про зміст мапи та самих описів, а також істотно розширюють можливості дослідницької інтерпретації обох цих синхронних сегментів цілого видання. Про особливості німецької мови, яку використовували австрійські офіцери в Галичині (вживання ними регіональних діалектів), а також про специфічні форми написання й граматики чи довільну пунктуацію зазначалося вже раніше, у вступі до частини А даного тому (див. текст А. Янечка, с. XLII). Через це у німецько-мовній версії описів застосовано деякі спрощення, які пристосовують їхній табличний порядок до розповідної форми публікованого твору, а також уніфіковано їх написання і граматику при одночасному вірному збереженні мови, котрою розмовляли тогочасні військові картографи. Своєю чергою, в польському перекладі ми намагалися передати не лише багатство змісту джерела, але й характерну для того часу та військового середовища мовну форму. Зважаючи на базові відмінності між німецькою мовою вісімнадцятого століття, яку використовували австрійські військові, та сучасною польською, це створювало чимало проблем. Під час своєї праці аналогічними принципами керувалися перекладачі німецькомовних описів на сучасну українську мову, в яку внесено лише необхідні модифікації мовної форми шляхом доповнень, здійснених прийнятим в археографії способом.

Стосовно топонімії власних назв, а особливо назв поселень, застосовано дещо інші принципи, ніж в описах, перекладених на польську мову, а попередньо - в коментарях до німецькомовної частини. В українській версії вони подані в модернізованому варіанті, вживаному на той час у середовищі галицьких русинів, шляхом їх наближення до форми, яку почули австрійські військові від своїх українських чи інших співрозмовників, котрі добре орієнтувалися в локальних особливостях. Звучання почутих назв тоді було незграбно передане латинськими літерами й німецькою мовою, що ще більше віддалило їх австрійський запис від оригіналу.

В цій ситуації український переклад є вірнішим оригінальному звучанню назви і не повторює за військовим описом усіх численних і зазвичай дивних помилок у назвах. Варто зазначити, що стосовно оригінальної версії вони були якомога точніше інвентаризовані і прокоментовані у примітках до німецькомовного джерела, натомість у польському перекладі здебільшого використано назви, що функціонують у польській історичній традиції, у тому числі назви головних місцевостей і найважливіших топографічних об’єктів, у формі, яка зобов’язувала до 1939 р. Незалежно від того, в коментарях усі подібні назви подано згідно з обов’язковими на території України офіційними нормами, транслітеровані латинським алфавітом. Крім цього, стосовно головних поселень, зазначених на мапі та у військових описах, вказано їх адміністративну приналежність (область; район; головний населений пункт з прийменником ad у круглих дужках). Орієнтуватися у цій тримовній базі назв має допомогти доданий до частини А тому 12 покажчик до цілого тому, який містить всі назви поселень та інші топоніми і побудований таким чином, щоб транслітеровану з укра-. їнської мови назву можна було легко знайти за допомогою головних і допоміжних гасел.

Крім назв, додаткові труднощі у перекладі створювала також відсутність у сучасній українській мові спеціалізованих термінів чи технічних окреслень, які вживали австрійські офіцери у військових описах. Схожа проблема з’явилася й під час перекладу на польську мову, де в крайніх випадках доводилося вводити близькозначні дефініції (наприклад, поняття «głębocznicy» для окреслення певного типу дороги, заглибленої в рельєфі місцевості, описаної німецьким словом «den Hohlweeg»). І тут не обійшлося без застосування в перекладі словотворчого —винаходу фахового перекладача (у тому ж випадку введено описовий термін «глибокий видолинок»), необхідного також у ситуації, коли в польській мові деякі терміни прижилися на початках австрійської доби (наприклад, стосовно нім. «die Landstrasse», перекладеного пол. «trakt krajowy» або «droga krajowa», вжито укр. «гостинець»).

Україномовний переклад поміщених у цьому томі військових описів здійснив кандидат історичних наук Олег Дух, випускник Львівського університету, згодом стипендіат Європейського колегіуму польських і українських університетів у Любліні та доктор в галузі історії ранньомодерного часу (Люблінський католицький університет імені Івана Павла II, 2006 р.), а останнім часом - викладач історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка; як уродженець с. Мерещів, що біля Перемишлян, він прекрасно орієнтується в топографії та історії теренів, включених до мапи фон Міґа. Виконана ним праця має велике значення для видання, оскільки містить давні назви, переважно україномовні, які зазнали більших деформацій, ніж це мало місце в західній частині Галичини стосовно польської мови. Переклад Олега Духа неодноразово допоміг встановити звучання первісних руських назв, але й тут траплялися безнадійні випадки, записані таким чином, що їх складно розшифрувати.

Видавці

Типичные странички с переводами военных описаний на украинский язык:

Теперь отдельно хотел бы поделиться всякого рода сведениями, наблюдениями и мыслями по теме военных описания:

Все описания выполнены по одной схеме, там указывают: названия местности, расстояния (в часах марша), солидные постройки, воды (реки, ручьи, озёра и т.п.), леса, луга и болота, дороги, горы и примечания. Пункт с солидными постройками и примечаниями приводятся не во всех случаях, а только когда есть что-то важное, о чём стоит сообщить, а такое случается скорее редко, чем часто.
Наверное не меньше 95% информации, приведённой в военных описаниях, не имеет никакого отношения к архитектуре. Подавляющая часть текста отведена для описаний рек, озёр, болот, гор/возвышенностей (откуда можно что-либо контролировать или обстреливать, о чём постоянно сообщается), состояния дорог (где/чем/насколько легко можно проехать), лесов и лёгкости их пересечения и т.п. информации. Впечатляющий объём данных, позволяющий, к примеру, составить электронную карту состояния дорог в конце 18 века, сетки водоёмов, где вода считалась пригодной для питья и т.д.
Поскольку описания во многом схематичны и от села к селу данных часто дублируется, картографы поступили разумно - они не стали постоянно повторять одно и то же, а если в этом селе леса/реки/ручьи/болота/дороги и т.д. такие как в соседнем, то в тексте ставится отсылка к номеру населённого пункта на этом или соседнем листе карты, мол, там читайте детали, а здесь всё такое же.
Был разочарован тем, что военные описания, как оказалось, не содержат сведения обо всех укреплениях, показанных на карте. Зачастую упоминаются только те объекты, которые можно было на тот момент как-то использовать в военных целях (в основном замки и оборонные дворы, реже - монастыри), но это лишь часть укреплений, зафиксированных на картах. Городские укрепления, судя по всему, зачастую вообще не интересовали австрийских военных, потому на весь том встретил только два упоминания укреплений городов, да и те пренебрежительные. Описания оборонных объектов крайне скупы, но иногда даже в этой скупости проскальзывают уникальные и очень интересные детали.
Сходу не заметил идеально чёткой и сходу заметной логики в том, какие замки/дворы упоминать, а какие нет. Т.е. к примеру может быть упомянуто укрепление, но с пометкой, что к обороне не годится. В одних случаях замок может быть упомянут без деталей, потому непонятно, подходил ли он в конце 18 века для обороны или нет, в других может быть упомянут с деталями, но при этом отмечено, что для обороны не годится. Не исключено, что из-за разных исполнителей логика "плавала" и менялась от листа к листу, потому это уже как бы не единый источник, а фрагменты заметок разных людей с разными взглядами.
Всего в военных описаниях 12 тома чётко упомянуто ок. 24 оборонных объекта. Кроме того, среди упомянутых в тексте построек вырисовывается список объектов, которые хоть напрямую и не названы оборонными, но уже сам факт их появления в описаниях намекает, что к ним стоит присмотреться. Таких объектов из категории "на проверку" наберётся ещё пару десятков.
Из приятных сюрпризов описаний отмечу, что иногда в описаниях встречаются чёткие упоминания укреплений, которые на карте никак явно не выражены. И, конечно же, в описаниях попадаются интересные данные о структуре отдельных укреплений.
Пункт "Солидные постройки" в описаниях встречается скорее редко, чем часто, а его содержимое довольно скупо описывает объекты. Зачастую они просто перечисляются (костёл, замок, двор, корчма). Из всех типов объектов, упомянутых в текстах, чаще всего встречаются не замки и оборонные дворы, а корчмы, мельницы и сакральные постройки.
Среди сакральных построек иногда попадается упоминания храмов или монастырей с каменными оградами, но практически всегда непонятно, были ли они оборонными или это простые стены - о бойницах и прочих мелочах описания не сообщают. Тем не менее, к этим, отдельно выделенным военными сакральным объектам стоит присмотреться.
По описаниям временами заметно, что их составляли разные люди. Так, к примеру, одни авторы комментарий к солидным постройкам могли отнести только действительно солидные объекты по типу замков или монастырей, другие внезапно могли к категории солидных отнести корчму, а автор одного из листов вообще выделился на фоне других, упомянув в паре сёл деревянные церкви, а этот тип построек в описаниях встречается крайне редко по вполне логичным причинам - вряд ли в конце 18 века деревянный храм мог быть полезен в военных действиях.
Если населённый пункт с момента создания карты изменил своё название, то в сносках сообщается современное название, что удобно. Однако, практика показала, что всё же в тексте встречаются старые названия сёл, которые в наши дни носят новые названия, но никакими сносками с уточнениями эти названия не снабжены.
В описаниях мне недоставало рядом с названиями поселений информации о современной территориальной принадлежности (область, район), потому иной раз даже не замечаешь, что, к примеру, вот эти тексты относятся к объектам Львовской области, а вот это уже Тернопольская.
В целом. конечно же, в этом источнике скрыт солидный новый пласт данных, ведь это только один том и уже 40-50 объектов всплыло, а будут и другие тома, потому, вероятно, издание поможет обогатить знания о 2-3 сотнях укреплений Украины.

Очевидно, остальные тома, касающиеся Украины, будут оформлены похожим образом.

20 ноября 2017

Концепция продолжает обрастать деталями

Как видим, согласно авторской версии изначально замок был небольшим, но в ходе одной из модернизаций его площадь увеличилась, а укрепления от башенно-стеновой концепции перешли к бастионной:

13 ноября 2017

Аристокл Зима поделился фотками редутов:

Цитата

Редут "В. Снітинка-16" добре проглядається у сосновому лісі. Має чомусь 2 входи (?).

Цитата

Редут "В. Снітинка-17" у хащах. Навіть у листопаді по ньому важко просуватися.

Войти

Filin

Публикаций

Зарегистрирован

Посещение

Дней в лидерах

Тип публикации

Профили

Форум

Календарь

Сообщения, опубликованные пользователем Filin

Мощаница (Мощаниця): замок №1 и замок №2

Мощаница (Мощаниця): замок №1 и замок №2

Мощаница (Мощаниця): замок №1 и замок №2

Розваж - Монастырек: городище

Мощаница (Мощаниця): замок №1 и замок №2

Galicja na józefińskiej mapie topograficznej 1779-1783. Tom 1-15 (2012-2020) / Галичина на иосефинской топографической карте 1779-1783. Том 1-15 (2012-2020 гг.)

Крупа: замок

Крупа: замок

Каменец-Подольский: Пороховые склады в роли этно-парка "Кам’янецька Січ"

Киев: "Сторожевая застава" на Троещине

Озерна (Озерная): замок і міські укріплення

Костьоли України. Стефан Таранушенко (2011)

Костьоли України. Стефан Таранушенко (2011)

Каменец-Подольский: ремонт, реставрация и исследования Резницкой (Гончарной) башни в 1962-1963 гг., в октябре 2017 - феврале 2018 г. и далее

Пеняки: замок и дворец

Топоров (Топорів): городские укрепления

Топоров (Топорів): замок (?)

Дунаев (Дунаїв): замок

Замки, фортеці, пізньосередньовічні міські укріплення Хмельницької області (2017). Автори: Володимир Захар'єв, Ігор Старенький, Сергій Шпаковський

Пеняки: замок и дворец

Каменец-Подольский: ремонт, реставрация и исследования Резницкой (Гончарной) башни в 1962-1963 гг., в октябре 2017 - феврале 2018 г. и далее

Тернополь: проект реконструкции замка (2017). Авторство: Архитектурная мастерская Юрия Вербовецкого

Galicja na józefińskiej mapie topograficznej 1779-1783. Tom 1-15 (2012-2020) / Галичина на иосефинской топографической карте 1779-1783. Том 1-15 (2012-2020 гг.)

Тернополь: проект реконструкции замка (2017). Авторство: Архитектурная мастерская Юрия Вербовецкого

Великая Снетинка: редуты

Сообщество

Активность