[Старая Котельня: городище (летописная Котельня, Котельнич, Котельница)]

Взгляд с высоты

  

[Амадоцкое озеро (Амадока) – Картографический миф или 100-километровое озеро всё же можно потерять?]

Когда Ольга Пламеницкая формировала свою схему границ Амадоки, то она дотягивала его юго-восточную часть до района Сутковцов и Шаровки, поскольку в период, когда работала там над исследованиями местных памятников, получила сведения о том, насколько этот район насыщен подземными водами.

В этом видео (смотрите с 52-й минуты) как раз иллюстрация по теме из того района, где подземные воды затапливают штольни.

[Під захистом ікони та мушкета: оборонні монастирі Чернігівщини. Міста і фортеці Чернігово-Сіверщини №6 (2024). Автор: Олександр Бондар]

Рік видання: 2024

Автор: Олександр Бондар

Видавництво: ?, Чернігів

Мова: українська

Формат: 14,7 х 20,4 х 0,5 см

Обкладинка: м'яка

Папір: офсетний

Кількість сторінок: 96

Ілюстрації: графічні реконструкції, плани, фото, гравюри.

Наклад: 100 прим.

ISBN: ?

Аннотація:

Цитата

Історико-архітектурний нарис «Під захистом ікони та мушкету: оборонні монастирі Чернігівщини» присвячений одній з найцікавіших тем пов'язаних з фортифікацією України, а саме пам'яткам архітектури, що свого часу поєднали в собі й сакральні, й оборонні функції. Вони виникали по усій території України, там де була потреба захисту від нападів на ряду зі стаціонарними фортецями та укріпленими містами. Утім вони відрізнялися від останніх цілою низкою особливостей. В першу чергу, оборонні монастирі завжди були монастирями, духовними фортецями, а лише потім, мирськими укріпленнями, коли в цьому виникала потреба. Однак, оскільки, ця потреба виникала часто, то монастирі уфортифіковували завчасно.

Нарис буде цікавий не лише профільним дослідникам, а й усім любителям кастелології та військової історії Чернігівщини й України загалом.

Зміст:

Цитата

Вступне слово - 4
Світові тенденції - 6
На теренах України - 12
Монастирськи твердинці Чернігово-Сіверщини - 24

• Новгород-Сіверський Спасо-Преображенський монастир - 26
• Чернігівський Єлецький Успенський монастир - 39
• Чернігівський Троїцький монастир - 34
• Густинський Троїцький монастир - 55
• Осічський Крупицько-Батуринський Миколаївський монастир - 63
• Батуринський монастир Живоначальної Трійці - 69
• Максаківський Спасо-Преображенський монастир - 72
• Гамаліївський Харлампіївський монастир - 82

Післямова - 90
Літаратура та джерела - 93

Приклади сторінок:

    

Вступне слово:

Цитата

Як не дивно, але це вже шостий «метелик» із серії «Міста та фортеці Чернігово-Сіверщини», який побачив світ. Починаючи писати першого, що називався «Невідомі фортеці Чернігівщини», я навіть не був впевнений, що буде написаний третій «випуск». Утім, доля та обставини розпорядилися інакше.

Цей «метелик», чому саме така назва я пояснював у перщому випуску, насправді був написаний декілька років тому, але, як завжди, то часу, то натхнення не вистачало його закінчити. На жаль, чи, на щастя, обставини склалися так, що на початку 2023 року у мене з'явилося декілька вільних тижнів і на очі випадково потрапив недописаний текст і недомальовані ілюстрації.

В цій невеликий книзі, читач цього разу зможе ознайомитися з таким, на перший погляд, взагалі не типовим явищем, як «оборонні монастирі». По своїй суті, цей випуск є продовженням випуску №4 «Дерев'яні церковно-оборонні комплекси та дзвіниці Чернігівщини XVII-XVIII ст». Однак, за своїми масштабами, монастирські оборонні ансамблі стали набагато більшими і розкішнішими від звичайних укріплених церков. Цьому сприяло багато факторів. Ну, по-перше, середньовічний і ранньомодерний монастир - це повноправний суб'єкт феодального світу. Кожен тогочасний монастир був таким собі «колективним» феодалом, якому належали землі, виробництво, а головне люди. І чим більше було у монастиря володінь і залежних людей, тим вишуканіший архітектурний ансамбль він собі створював.

Певно, ще з часів раннього середньовіччя, деякі монастирі перетворювалися на фортеці. Чому так траплялося? Монастир накопичував у собі багатство у вигляді дорогоцінного начиння, готової продукції. Тощо, тому він завжди був бажаною здобиччю під час військових конфліктів як міжнародних, так і у середині держав. Щоб захистити все це добро, цей «колективний» феодал мав створити свій «замок», тобто уфортифікуватися. Існувало два типи монастиря за місцем розташування - міські й позаміські. Якщо перші могли себе більш-менш спокійно почувати за міськими укріпленнями, то ті, хто населяв другі, мали самостійно дбати про свою безпеку. Цікаво, що ні католицька, ні православна гілка християнства не
забороняла своїм ченцям брати в руки зброю, на відміну від священників. Згадаймо лише тих же монахів-хрестоносців, або грецьких ченців, що воювали проти турок-османів у ХVII-ХІХ ст. Також, монастирі, як і будь-який феодал середньовіччя, дозволяли собі вербувати найманих воїнів, котрі складали озброєні парамілітарні формування, що займалися охороною вищого духовенства, їхніх резиденцій та й монастирів, це були, так звані, «монастирські слуги».

Загалом, вивчення історії «оборонних монастирів», це дослідження на грані історії церкви, історії фортифікації, історії архітектури та політичної історії, що робить ці об'єкти дуже цікавими з усіх ракурсів, під якими їх можна вивчати, Тож що таке «оборонні монастирі» або «монастирі-фортеці»? За якими критеріями вони виділяються з поміж інших сотень монастирів? Коли вони з'явилися на території Чернігівщини? Як виглядали? Чому занепали? От і спробуємо дати відповіді на ці питання на сторінках цього, уже шостого, «метелика».

Інші книжечки серії:

1. Невідомі фортеці Чернігівщини (2019)
2. Батурин: фортифікації та міська структура (2019)
3. Чернігів: град-фортеця-місто (2020)
4. Білоус річка дев'яти фортець (2022)
5. Дерев'яні церковно-оборонні комплекси та дзвіниці чернігівщини ХVII-XVIII ст. (2021)

[с. Замок: замок]

Ранее в данной теме уже упоминался 11-й том "Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej" Романа Афтанази), а также публиковались фото из этого тома, так что ничего нового я не добавлю. Лишь хотел дополнить коллекцию собранных здесь данных общим видом страниц из этого издания:

["Укреплённая церковь под Чигирином" - идентификация объекта]

Как оказалось, Янина Швачко (ранее Янина Диденко), статью которой приводил выше, в 2023 г. вместе со своей коллегой Надеждой Куксой опубликовала ещё одну статью, где как раз обсуждались те данные из чешских публикаций, о которых речь шла моём в предыдущем сообщении. Так что моя версия о том, что этот источник ещё не стал известен нашим исследователям, как видим, не подтвердилась - уже нашли, ознакомились, проанализировали и публикацию оформили, с которой можно ознакомиться.

Вот эта статья в полном виде:

 

   

   


P.S. Благодарю Янину Швачко за присланный материал.

[Encyklopedie slovenských hradů / Энциклопедия словацких замков (2007). Авторы: Miroslav Plaček (Мирослав Плачек), Martin Bóna (Мартин Бона)]

Некоторые сведения, которые почерпнул из вступительных статей книги:

• Всего в Словакии известно о существовании ок. 180 замков (для 159 из них в книге приведены описания). Из этих 180 в хорошем состоянии сохранилось только 25 (т.е. 14%). Из всех существовавших замков половина сохранилась в виде руин, от трети остались только фрагментарные следы укреплений и построек на участках замчищ, а 10% известны только по письменным источникам (с такими объектами есть сложности даже в том, чтобы определить участок, где они находились).
   
• В книгу не вошли "градки" (hrádki), т.е. небольшие дерево-земляные укрепления (то что у нас чаще всего называют замочками или оборонными дворами), от которых на местности осталось мало следов, и которые представляют собой малоисследованные памятники археологии. Также не вошли "каштелы" (kaštiely), как в Чехии называют резиденции дворцового типа. Не были включены также небольшие укреплённые резиденции (которые скорее по типу относятся к приспособленным к обороне домам), а также укрепления небольших поселений середины 14-15 вв. Отсеяли также ряд объектов, которые были заброшены уже к концу 12 в., а также некоторые мелкие сторожевые/таможенные посты, в основном представленные одинокими вежами. Не вошли в список и ряд загадочных объектов, которые известны лишь из письменных источников, но при этом толком непонятно, что именно из себя представляли эти "замки", были ли они замками или какими-то другими типами укреплений, непонятно, где находились и т.п. Хотя список некоторых спорных укреплений всё же приведён в конце издания. Авторы отмечают, что границы между терминами и связанными с ними объектами в некоторых случаях размыты, так что некоторые памятники вполне могут быть отнесены к нескольким типам укреплений.
   
• Существуют различия в фортификационных терминах (и их смысловом наполнении) в чешском, словацком и венгерском языках, и есть различия с терминологией (как терминами, так и их значениями), которая используется в Украине. Потому история с терминами - это отдельный квест, и нужно внимательно следить, к какому именно типа в издании причислено укрепление или каким именно термином названа его деталь, чтобы лучше понять, что именно авторы хотели этим сказать. Это к тому, что машинный перевод, не распознающий таких нюансов, может сильно исказить смысл. 
   
• Ещё раз отмечу, что раздел "Stručně o slovenských středověkých hradech v literatuře" (т.е. "Коротко о словацких средневековых замках в литературе") выглядит весьма полезным, поскольку предоставляет список основных изданий о словацких замках, снабжая нас наводками на множество интересных источников. 
   
• В силу особенностей развития Словакии, а именно очень тесной связью с историей соседних стран, многие источники выходили из под пера венгерских и чешских исследователей. Так что в случае со словацкими замками, как и в случае с замками Украины, для получения наиболее полного объёма данных нужно использовать источники как минимум на трёх языках (или четырёх, если брать в расчёт Австрию, и, как следствие, немецкий язык). 
  
  12-13 вв.
   
• Ряд важных каменных замков позднего средневековья расположены на участках дерево-земляных укреплений 12-13 вв., часть из которых в свою очередь была основана на участках ещё более старых укреплений Великой Моравии (9 - начало 10 вв.).
   
• Самые ранние примеры строительства с использованием камня фиксируются начиная с 12 в., причём есть примеры сакральных, жилых (дворцы) и оборонных (вежи, стены) построек. Например, стена замка в Нитре считается одной из самых старых (начало 12 в.) и хорошо сохранившихся построек такого типа в Словакии. Появление и начало распространения на территории Словакии каменных донжонов также датируется 12 в.
   
• Если до 13 в. самые крупные и наиболее хорошо укреплённые замки находились под контролем короля, и там же фиксировались первые примеры каменного строительства, то уже в 1-й половине 13 в. фиксируются примеры появления каменных укреплений у частных замков. 
   
• Уже в 1-й половине 13 в. в случае с каменными укреплениями существовали попытки создавать отдельные постройки для обороны (вежи) и отдельные для жилья (дворцы), т.е. были попытки разделения построек внутри укреплений по функциям. Однако наиболее ярко и чётко этот процесс начал проявляться уже начиная со второй половины 13 в.
   
• Самые ранние известные примеры использование бретешей (в формате так называемых "смоляных носов") относятся к 1-й четверти 13 в. (?), но, очевидно, эти детали были редки, поскольку и самих каменных укреплений в целом было мало. Впрочем, этот тезис точно нужно проверить, поскольку в энциклопедии о нём написали очень размыто, а деталь очень важна, поскольку даёт понимание, когда стали приспосабливать укрепления для вертикального боя.
   
• К середине 13 в. в Словакии большинство укреплений всё же оставались дерево-земляными, каменных укреплений ещё было сравнительно мало. Но в основном именно последние наиболее достойно прошли испытания во время татаро-монгольского нашествия 1241 г. 
   
• Если до татаро-монгольского нашествия сеть укреплений в Словакии в основном была связана с административным делением и контролем торговых маршрутов, т.е. вряд ли воспринималась как единая слаженная система укреплений, то после нашествия подход к формированию укреплений был видоизменён, и появились приграничные оборонные пункты, а из укреплений начали формировать единый пояс. Часть из новых укреплений строились для охраны и контроля, часть - в качестве убежищ для местного населения. 
   
• Интересен тип замков-убежищ. Это были либо отдельные укрепления, либо обширные новые оборонные дворы, пристроенные к более старым укреплениям. Их характеризовала большая (в сравнении с обычными замками) площадь и длинный периметр оборонных линий, требовавший большого количества защитников. Такие убежища располагались в первую очередь в труднодоступных местах, и их основная функция была вместить и защитить окрестное население, скот и т.п. Этот тип укреплений просуществовал короткий период времени - как строительство, так и поддержание таких укреплений было затратным мероприятием, и когда вероятность повторного нашествия уменьшилась, эти укрепления были быстро заброшены. Предполагают, что некоторые из них даже не были достроены. 
   
• После нашествия 1241 г. политика централизации сменилась периодом некоторой децентрализации, когда король одаривал своих верных и обеспеченных соратников землями, где те должны были строить укрепления, призванные в том числе усилить безопасность королевства. 
   
• Княжеская (а затем и королевская) династия Арпадов находилась у власти 4 века (с конца 9 в. до 1301 г.), из которых в течение ок. 150 лет (с середины 12 в. и до 1301 г.) их власть опиралась в т.ч. на каменные укрепления замков, однако большинство из них были построены уже в последние 50 лет правления, т.е. уже после татаро-монгольского нашествия. 
   
• Всплеск строительства замков во 2-й половине 13 в. был настолько сильным, что ни до, ни после этого периода в Словакии замки не строились в такой короткий период в таком большом количестве. 
   
• Во 2-й половине 13 в. замковый бум был обеспечен участием в строительстве архитекторов, которых активно приглашали из разных стран Западной Европы, и потому в чертах словацких замков того периода можно отыскать примеры влияния архитектурных стран из разных европейских стран (с территории Германии, Франции, и др.). К сожалению, как упоминал выше, тема влияния на замковую архитектуру Словакии веяний из других стран лишь бегло упомянута, практически без уточнений, какие именно планировки или детали были импортированы из тех или иных стран. 
   
• 13-м веком датируются некоторые примеры бытовых удобств в жилых башнях - от каминов до туалетов. Часть этих деталей дожила до наших дней.
   
• Водоснабжение обеспечивали преимущественно при помощи цистерн, где собиралась дождевая вода. Колодцы устраивали редко, и только там, где это было возможно с точки зрения рельефа. 
   
• В конце 13 в. фиксируется интерес к использованию эконом-вариантов замковых оград, имевших вид простого округлого или полигонального контура стен, обходившегося без башен, и защищавшего небольшую площадь. 
   
• Встречаются также крайне редкие примеры использования обороны при помощи так называемой "щитовой стены" (их активно использовали на территории Священной Римской империи), т.е. массивной стены, защищавшей замок с напольной стороны. 
   
• Примыкавшие в замкам дворы были зачастую окружены дерево-земляными или деревянными укреплениями. Но встречались и занятные гибриды, как, например, в случае с периметром Братиславского замка, где старые дерево-земляные укрепления были усилены новыми каменными башнями. 
   
• Децентрализация и появление большого количества частных замков к концу 13 в. привело к значительному усилению власти отдельных знатных родов, которые концентрировали под своим контролем множество ключевых укреплений, и могли в какой то момент даже противостоять королю. После ряда проблем и даже одного восстания, в итоге король начиная со 2-й четверти 14 в. предпочитал сохранять за собой контроль над ключевыми укреплениями - он либо сохраняя их в своей собственности (они управлялись каштелянами), либо передавая их своим надёжным вассалам. 
  
  14 век:
   
• Для 14 в. характерно усложнение планировок замков, появление нескольких линий стен, дальнейшее разделение жилых и оборонных функций у построек, наблюдался рост интереса к развитию дворцовых построек, всё более активно использовались башни в оградах, включая интеграцию в оборонный периметр главных башен. В моду входит использование связки главной башни (бергфрида) и расположенного за ним дворца. Более сложной была схема, когда прямоугольный корпус дворца с двух сторон был защищён двумя главными башнями (иногда всё это строили одновременно, иногда к существующей старой башне пристраивали дворец, симметрично замыкая его с другой стороны ещё одной главной башней). 
   
• В последней четверти 14 в. появляются королевские замки регулярной четырёхугольной планировки, иногда с башнями по углам. Такие замки строились в основном в качестве летних резиденций, у которых жилая функция несколько доминировала над оборонной - комфорт был максимально высоким (дворцы с большими окнами, часовнями и т.п.), тогда как укрепления были относительно простыми и местами номинальными/слабыми.
  
  15 век:
   
• К концу 14 в. и в 1-й половине 15 в. фиксировалось снижение строительства новых замков, поскольку сеть укреплений к тому времени уже была достаточно густой. При этом продолжалась модернизация и расширение старых укреплений. 
   
• В королевских замках начинает использоваться регулярная планировка в виде внутреннего двора, со всех сторон окружённого дворцовыми корпусами. Эта схема в дальнейшем часто копировалась. Там, где по причине отсутствия места, конфигурации участка или наличия старых ценных построек не могли создать подобную планировку в чистом виде, могли делать её вариации, не столь регулярные.
   
• В замках богатых владельцев дворцы старались расположить так, чтобы их богато оформленные фасады были видны снаружи, со стороны подъездной дороги. Впечатления также усиливали фасадные детали, такие как выступающие эркеры.
   
• Хотя в источниках применение артиллерии в южных частях Венгрии упоминалось ещё в случае венгерско-турецких столкновениях рубежа 14-15 вв., в Верхней Венгрии (т.е. будущей Словакии) это оружие стали более-менее активно использовать чуть позже - во времена гуситских войн. 
   
• Во 2-й четверти 15 в. многие замки Словакии приняли участия в гуситских войнах. Восставшие не только захватывали как дерево-земляные, так и каменные замки с целью их уничтожения/опустошения, но также превращали их в свои оплоты (модернизируя при этом их укрепления), и это приводило к тому, что процесс обратного отвоевания и уничтожения восставших затянулся до 1460-х гг. 
   
• Фортификация на появление артиллерии отреагировала строительством башен с более явно выраженной фланкирующей функцией, утолщением стен, а также использованием новых бойниц для гаковниц. 
   
• Одним из самых ранних примеров артиллерийских укреплений считается модернизация замка в Братиславе, у которого к 1423 г. появилась новая стена, фланкированная двумя довольно сильно выдвинутыми наружу башнями, закруглёнными с внешней стороны.
   
• В 1435 г. был издан королевский указ об укреплении замков и городов, который, как считается, стимулировал строительство ряда фортификаций, которые строили с учётом вероятности взаимодействия с артиллерией. 
   
• Со 2-й четверти 15 в. для защиты ворот от прямого артиллерийского огня перед ними начинают строить мини-барбаканы (předbraní). Тут стоит отметить, этот тип постройки чешско-словацкие исследователи позиционируют отдельно от барбаканов, видят в нём предшественника барбаканов, поскольку "předbraní" напрямую примыкали к воротам и ещё не превратились в отдельные вынесенные вперёд укрепления, соединённые с воротами при помощи шей-переходов. Авторы отмечают, что барбаканы в замковых укреплениях использовались гораздо реже, чем в укреплениями городов.
   
• По мере роста активности артиллерии приобретают популярность различные способы отодвинуть её от ядра замковых построек при помощи внешних укреплений, которые могли представлять собой как изолированные позиции (в виде оград или веж), занимавшие стратегически важные участки, так и дополнительные линии замковых укреплений, преимущественно дерево-земляные. 
   
• Ещё одним способом реакции на усиления возможностей со стороны атакующих стало увеличение количества линий обороны (стен, валов и рвов) и усложнение систем укреплений со стороны замковых ворот.
   
• С 1453 г. и до 1683 г. угроза со стороны турок и их союзников была основным фактором, который стимулировал развитие, поддержание и строительство укреплений. Не только существовавшие замки модернизировали свои укрепления, но также с нуля строились новые твердыни, первыми укреплениями обзаводились монастыри и храмы. 
  
  16 век:
   
• Если в соседней Чехии большинство замков были заброшены уже в 15 - начале 16 вв., то в Словакии необходимость формирования пояса укреплений на пути турецких вторжений наоборот поддерживала интерес к замкам как в 16, так и в 17 вв. (аналогичные процессы происходили и в Украине, где 16-17 вв. это также период всплеска замкового строительства)
   
• Внимание к артиллерийским укреплениям каждый раз усиливалось после военных катастроф, таких как поражение в битве при Мохаче (1526), падения Буды (1541) и Эстергома (1543), а также по мере продвижения турок в центральные части Венгрии, а оттуда в северном направлении, т.е. в сторону Словакии. 
   
• Начиная со 2-й четверти 15 в. вначале акцент был сделан на модернизацию существовавших укреплений, и только позднее (вероятно уже после мирного соглашения 1538 г.) началось формирование нового пояса укреплений, включавшего также построенные с нуля или радикально модернизированные старых укрепления.
   
• Вена была основным центром, откуда новейшие фортификационные веяния распространялись в том числе и на территории Словакии. 
   
• На первом этапе основным новым типом укреплений была башня, предназначенная исключительно для размещения артиллерии. Замок Червени-Камень был одним из первых регулярных укреплений Словакии, снабжённый подобными башнями в 1536-1556 гг. Подобные башни строят на подходах к некоторым другим старым замкам. Также используют округлые засыпанные землёй платформы для артиллерии, но в случае с замками строительству таких деталей часто мешал рельеф, и потому их чаще можно встретить в случае с городскими укреплениями. 
   
• В случае с артиллерийскими укреплениями заметно, что у авторов, как по мне, образовалась каша из терминов - тут и вежи, и башни (которые то артиллерийские, то батарейные), и рондели, и торионы. Авторская трактовка разницы между всеми этими терминами вызывает много вопросов. При этом интересно, что в книге вообще не используется популярный у нас термин "бастея", без которого авторы энциклопедии прекрасно обходятся, а также не упоминается ложный (но при этом опять же популярный в Украине) тезис, что этот тип построек изобрёл Альбрех Дюрер, и на том спасибо. 
   
• Турки захватили и удерживали ряд важных укреплений на юге Словакии в несколько волн - в середине 16 в., а затем в середине 17 в.
   
• С середины 16 в. появляются первые попытки использовать итальянские бастионы. Их зачастую строили итальянские архитекторы, находившиеся на службе Габсбургов. В конце 1540-х гг. строится бастионная крепость Комарно, одно из самых ранних чисто-бастионных укреплений Словакии. Чуть позже бастионами усиливают слабые участки некоторых старых замков, и этот приём использовался намного чаще, чем строительство бастионных укреплений с нуля.
   
• В 1573-1580 гг. в рамках модели идеального города строится шестиугольный город-крепость Нове Замки, один из самых ранних примеров постройки подобных идеальных укреплений к северо-востоку от Альп.
   
• Параллельно со строительством ронделевых и бастионных укреплений, к войнам с применением артиллерии также приспосабливали старые стены и башни, понижая их высоту, наращивая толщину, пробивая новые бойницы и т.п.
   
• Также применялись укрепления типа "паланок", то есть дерево-земляные, построенные с использованием техники "Modus Hungaricus". Интересно, что укрепления такого типа временами использовались даже в случае стратегически важных крепостей. В основном это было временным решением, и постепенно их заменяли каменными укреплениями. 
   
• В средневековье для большинства замков Словакии в качестве месторасположения выбирали возвышенности, что в 16-17 вв. создало множество ограничений при модернизации укреплений. В то же время равнинные укрепления, ранее имевшие слабый оборонный потенциал, наоборот смогли быстрее развивать свои внешние системы укреплений, а также смогли более активно использовать воду для создания дополнительных преград. Однако несмотря на это и в 16 и в 17 вв. расположенные на вершинах замки часто продолжали служить надёжными (и зачастую единственными) убежищами для местной знати. Это в свою очередь создавало условия для продолжающегося развития замковой архитектуры (как её оборонных, так и жилых/дворцовых построек). При этом активизация строительства в 16-17 вв. приводила к более активной нивелировке более старых замковых построек. 
   
• Постоянно нависающая угроза вторжений в 16-17 вв. не способствовала экспериментам со строительством отдельных не укреплённых или слабо укреплённых дворцовых зданий, и потому дворцовое строительство также вынуждено было сосредотачиваться в пределах старых замков, и благодаря этому именно на базе замков было создано большое количество роскошных ренессансных дворцов. К старым вариантам декора были добавлены новые: аркады, аттики, декор стен (сграффито), новые типы сводов и др.
  
  17 век:
   
• В 1665-1670 гг. была построена ещё одна (после Нове Замки) редкая для Словакии идеальная бастионная крепость Леопольдов. 
   
• После поражения турок под Веной (1683) и последовавшей за этим военной кампании против турок (1684-1687) значительная часть земель Венгрии, оккупированных турками более 1,5 веков, были отвоёваны обратно. Это сняло угрозу в том числе и с территории Словакии, и вместе с тем разом резко снизило значение местных укреплений.
  
  Конец 17 - начало 18 веков:
   
• Многие замки в довольно неплохом состоянии дожили до рубежа 17-18 вв., однако в этот период ряд попыток избавиться от власти Габсбургов привели к тому, что многие замки были сильно повреждены или разрушены в ходе военных действий, а часть была уничтожена (ключевые участки укреплений были взорваны) уже после подавления восстаний. 
   
• Замок Гимеш был одним из редких исключений, когда в начале 18 в. владельцы не только поддерживали старую резиденцию, но и продолжали её развивать и украшать. Большинство других владельцев либо предпочли бросить неудобно расположенные укрепления, переехав в более комфортные резиденции, либо были вынуждены сделать это вследствие разрушения замков. 
  
  19 век:
   
• В 19 в. некоторые замки приобретают музейные функции, демонстрируя богатые частные коллекции. 
   
• Зарождение общественного интереса к сохранению замков начинает формироваться в середине 19 в. Интересно, что если в 16-17 вв. Вена была центром, откуда поступали идеи и мастера, создававшие укрепления, то в 19 в. Вена уже поставляла идеи, направленные на сохранение памятников. С начала 1870-х гг. появляются и венгерские организации, занимавшиеся сохранение памятников. Правда, на первых этапах всё же больше внимания доставалось памятникам сакральной архитектуры.
   
• В конце 19 в. несколько замков были радикально "отреставрированы", впрочем, в реальности речь шла о реконструкциях в духе романтизма, которые хоть и выводили замки из аварийного состояния, но в то же время формировали новые фэнтезийные облики укреплений, не имевшие отношения к тому, как дела обстояли в 17-18 вв.
  
  20 век:
   
• В начале 20 в. проводят первые консервации замковых руин.
   
• С момента образования в 1918 г. Чехословакии, работы над замками, которые курировали из Венгрии, были остановлены. В 1920-х - 1930-х гг. консервацией и реставрацией руин занимаются уже чешские и словацкие специалисты. 
   
• С 1938 по начало 195о-х гг. пауза в работах над замковыми проектами, вызванная войной и послевоенными проблемами.
   
• С 1951 г. созданный в Братиславе Институт памятников стимулирует новый всплеск интереса к замкам. В 1960-х гг. 15 самых ценных из них были объявлены национальными памятниками. До конца 1980-х гг. были реставрационные и консервационные работы были проведены на нескольких десятках объектов. Впрочем, не во всех случаях качество работ была высокой.
   
• После 1989 г. роль государства, как централизованного органа, стимулирующего реставрационные и консервационные работы, начала быстро снижаться, но при этом возросло участие частных частных фондов/лиц и организаций в возрождении памятников. Самые важные из памятников были взяты под опеку такими меценатами, и есть надежда на то, что список исследуемых и возрождающихся памятников Словакии будет расширяться.

["Укреплённая церковь под Чигирином" - идентификация объекта]

Волынский след в истории загадочного памятника

Новую и довольно неожиданную информацию по теме "чигиринского" укрепления встретил в статье Jak Češi poznávali a osvojovali si Volyň (в переводе "Как чехи познавали и осваивали Волынь") 2021 г., где речь шла об уже известном нам художнике Франтишеке Звержине и о некоторых его работах, относящихся к Волыни. К свою удивлению, среди них было и уже известное нам "чигиринское" укрепление, только на этот раз отмечалось, что расположено оно на Волыни.

Особенно интересно то, что вся история с привязкой памятника к району Чигирина вроде как берёт своё начало с публикации в польском издании "Tygodnik Ilustrowany" 1879 г. Однако, как оказалось, это была не первая публикация рисунка - 11 годами ранее (в 1868 г., если точнее) он был опубликован в чешском издании "Květy", и самое интересное - там ни про какой Чигирин речь не шла, и даже наоборот сообщалось, что памятник расположен на Волыни.

Поскольку чигиринская версия появилась намного позднее волынской, то не исключаю, что чигиринская версия была плодом ошибки польского переиздания картинки, т.е. на самом деле изначально это изображение с чигиринскими краями не связывали. Но поскольку волынская версия выглядит ещё более странно, чем чигиринская, то нельзя не согласиться с автором чешской статьи - на самом деле памятник вряд ли был расположен в Украине, и куда больше шансов найти корни этого памятника (если он существовал) или образы, которые вдохновили на его создание (если он не существовал) где-то в районе Словении или в какой-то из соседних балканских стран, где жил и путешествовал автор, и где куда проще найти как рельеф, так и архитектурные формы близкие к тем, которые видим на изображении. 

Отдельно обращу внимание на то, что в тексте есть ориентир, мол, памятник находится "примерно в двух-трех почтовых станциях от австрийских границ", и, быть может, несмотря на всю ненадёжность ориентировок источника, именно эта деталь может отвечать действительности, однако речь может быть не о границей Австрии с Российской империей, а с каким-то из соседних государств, например, опять же с итальянскими, словенскими или балканскими землями. При этом привязка объекта к австрийской границе уменьшает вероятность того, что теоретически речь могла идти о районе Чигирина, с которым позднее будет связан этот рисунок.

Но давайте по порядку. Вот перевод нужной части чешской статьи. Перевод машинный, местами откорректированный, местами не точный, но основную суть он позволяет понять:

Цитата

Получить визуальное представление о Волыни тогда [чехам] было гораздо сложнее. Хотя иллюстрированные журналы, рассчитанные на более широкую читательскую аудиторию, уже издавались в Праге, о Волыни они почти ничего не предлагали. Выбор печатных изображений географической или этнографической тематики был ориентирован в первую очередь на более привлекательные регионы, т.е. на места, которые представлялись читателям значительно интереснее и даже могли побудить их к путешествию.

Тем не менее в конце 1860-х годов в пражском еженедельнике «Květy» мы находим три иллюстрации, связанные с Волынью по названию или сопроводительным пояснительным текстам. Все они были созданы популярным иллюстратором второй половины XIX века из Моравии Франтишеком Богумиром Звержиной (1835–1908). В двух случаях это пейзажи, в третьем – пара портретов. Рисунки, как правило, были преобразованы в литографическую форму. Однако со всеми этими изображениями связаны существенные проблемы интерпретации, на которые я обращу внимание ниже.

Самый старый из опубликованных рисунков можно найти в «Květech» № 7 от 13 февраля 1868 года под названием «Одинокая Церковь на Волыни [Crkva Samotina na Volyni]». В сопроводительном тексте указано, что эта поврежденная церковь находится на Южной Волыни, примерно в двух-трех почтовых станциях от границы Австрии с Царской империей. Название картины хорошо характеризует уединённость храма и запустение окружающего пейзажа. Далее приведены размышления об укрепленных церквях в различных частях Европы, например, в словацком Кежмарке. Немного фантастических пейзажей на исторических украинских декорациях. «Во время казачьих войн он служил прекрасным убежищем как для преследуемых, так и для преследователей. /…/ запорожцами и лисовчиками, гонимыми от Громлаха до Лесополя /.../ использовалась Одинокая церковь, доставляя немало затруднейни.

В любом случае, в связи с этим рисунком возникает ряд неясностей. Удивляет само неукраинское звучащее название храма. Столь же неукраински и фантастично звучат местные названия Громлах и Лесополье, упомянутые в пояснении о казаках или лисовчиках, которые якобы переселились в окрестную местность. Более того, похоже, что форма изображенного здания имеет мало общего с сакральными постройками Украины.

Шестнадцать лет спустя этот рисунок Звержины был воспроизведен еще раз, на этот раз в иллюстрированном еженедельнике «Světozor» (№ 17 от 11 апреля 1884 года). В данном случае оно сопровождается подписью «Остатки старой укрепленной церкви в Украине» [Zbytky staré opevněné církve na Ukrajině]. Термин Crkva Samotina здесь не упоминается, а в сопроводительном тексте говорится об укрепленном костёле Сабатина близ Чигирина [opevněném kostelu Sabatina poblíž Čyhyryna], т.е. в восточной части Украины, в Приднепровье. Разграбление храма здесь происходит во время Гайдамацкого восстания 1768 года, а упоминание о Волыни в тексте отсутствует.

Причем можно предположить, что на самом деле Звержина изобразил в данном случае объект не из Украины, а из Юго-Восточной Европы, с сегодняшнего итало-словенского пограничья. Именно здесь, в городе Гориция, Звержина преподавала в 1860-х годах. Недалеко от Горицы находятся горы Саботин (Монте-Саботино) [hory Sabotin (Monte Sabotino)], а затем Света-Гора (Монте-Санто) [Sveta gora (Monte Santo)], на которых находится Марианская базилика, строившаяся несколько раз и тем временем разрушенная войнами.

Обратите внимание, что в чешской версии чигиринская история появилась лишь в 1884 г., тогда как в польском варианте она прописалась в 1779 г. 

Пока сходу хочется задвинуть вот какую версию - быть может кто-то из поляков, увидевших это изображение в чешской публикации 1868 г., с неопределённой привязкой к Украине + упоминанием какой-то "церкви Самотина" вызвали некую ассоциацию со знаменитым богдановским краем - Суботовым, где имеется известная церковь. Но дело было во 2-й половине 19 в., не всё было так явно, как в наши дни, и каким-то образом "церковь Самотина" могла, например, как-то трансформироваться в "церковь Суботова", и возможно благодаря этому памятник переместился из Волыни в район Чигирина (т.е. поближе к резиденции Богдана Хмельницкого). Что касается чехов, то они, как логично предположить, полагали, что полякам виднее, где под их крылом такое было, и потому после польской корректировки 1879 г., чехи в свою очередь в 1884 г. могли просто повторить не свою "волынскую", а уже уже польскую "чигиринскую" версию. 

"Květy" от 13 февраля 1668 г. есть в открытом доступе, так что можем увидеть, как именно выглядит первоисточник.

Вот страничка с якобы волынской церковью (которая 11 годами позднее превратится в укрепление в районе Чигирина):
 

Подпись:

Текстовая часть:
 

Перевод (машинный с корректировками, но всё ещё не полностью точный):

Цитата

Церковь Самотина (Одинокая? Уединённая?) на Волыни. (рис. на стр. 52)

На нашем изображении видим большой храм, который стоит в уединении [stojí o Samotě] на юге Волыни, примерно в двух-трех почтовых станциях от австрийских границ. Люди очень хорошо отметили в названии и одиночество костёла [osamotnělosi kostela] и пустоту края, назвав костёл тот Церковь самотина [Crkva samotina]. Это древний костёл и, как видно на первый взгляд, византийского стиля [slohu byzantského]: он окружён крепкими стенами и имеет очень крепкую, просторную вежу (башню) [věž (bašňa)]. Во время казачьих войн она служила и преследуемым и гонителям прекрасным убежищем; укреплённое здание [opevněná ta stavba] так и побуждало преследуемых бежать к нему. Старохристианские храмы в юго-восточных землях часто окружены оградами [opatřeny hradbami] и стоят часто стенами на скалистых, труднодоступных местах. На расстоянии иногда трудно определить, является ли здание скорее замком [hradem] или костёлом [kostelem], поскольку оба часто объединяются в одном здании. Однако из-за своего романтического внешнего вида эти здания становятся очень благодарным объектом для художников. Способ этот, когда храмы часто окружены стенами, очень напоминает костёлы на юге Франции, где во времена гугенотов такой храм одновременно служил крепостью, и сохраняют этот характер до сих пор. Греческие храмы на Буковине и на северо-западе Венгрии также построены в похожем стиле, например храм в Кежмарке. Можно почти с уверенностью сказать, что везде, где встречаются столь же укрепленные храмы, там бушевали религиозные войны. Одинокая церковь [Cerkva samotina] (или Старая церковь [Stará crkva]) также стратегически расположена очень выгодно, так как из неё можно контролировать всю долину. Запорожцам [Záporožcům] и Лисовчикам [Lisovčíkům], действовавших от Громлаха [Gromlacha] до Лесополя [Lesopole], привлекала Одинокой церков неоднократно и довольно часто. Скалистая долина, которую видно из этого храма, тиха и пустынна, как степь, только весной здесь слышен соловей. Особенно особенно впечатляет «гробовая» тишина среди деревьев; здесь на человека нападает особая меланхолия и не так-то просто покинуть эти дивноманящих (?) [dyvopuvabnuykh] мест.

["Укреплённая церковь под Чигирином" - идентификация объекта]

В сборнике материалов конференции "Археологія & фортифікація України" (2019) на с. 239-242 есть статья, в которой речь идёт о загадочном укреплении, которому посвящена эта тема, а также приводятся интересные сведения об авторе рисунка - Франтишеке Звержине. 

И хотя Янина Диденко, автор статьи, не даёт ответ на то, что же было изображено на рисунке, и где именно оно находилось, она всё же на основе анализа творческого пути и стиля автора приходит к выводу, что художник нарисовал реально существовавший памятник. Что касается его расположения, то Я. Диденко не поддерживает версию о том, что это одно из укреплений города, но при этом склоняется к мнению, что этот памятник находился где-то неподалёку от Чигирина. 

Вот эта статья:

   

Или в таком формате:

Цитата

Франтішек Звержина та його малюнок «Залишки церкви оборонної під Чигирином»

Стаття присвячена чеському художнику Франтішеку Звержині та його малюнку, що зображає оборонну споруду в околицях колишньої гетьманської столиці Чигирина – «Залишки церкви оборонної під Чигирином».

Ключові слова: Франтішек Звержина, Чигирин, гравюра, оборонна споруда.


Іконографічні джерела є надзвичайно цінними як для відтворення загальної картини історичного ландшафту, так і для відновлення пам’яток. Протягом ХVII–ХІХ ст. маємо певну, доволі обмежену кількість іконографічного матеріалу, який стосується пам’яток Чигиринщини, зокрема першої гетьманської столиці – Чигирина. Серед них зображення з літопису С. Величка, роботи Й. Г. Мюнца, П. Сплетссера, Т. Шевченка, Д. Де ля Фліза, К. Пжишиховського, Н. Орди.

У 1879 р. в польському «Щотижневику ілюстрованому» за № 165 було опубліковано зображення залишків оборонної церкви під Чигирином (Szczatki 1879, s. 122). Малюнок підписаний як «B. P. J. SOSNOWSKI. SC». Ян Сосновський – маловідомий варшавський гравер, який працював у майстерні Б. Пука у 1878–1880 рр. (Zakład Artystyczno-Drzeworytniczy), що діяла у 1878–1904 рр., відомий творами для «Щотижневика ілюстрованого» («Tygodnik Ilustrowany») і «Бесіда літературна» («Biesiada Literacka») (Antykwariat Polyart 1993; АllegroArchiwum 2012).

На зображенні бачимо круглу з конічним дахом вежу та фрагмент оборонного муру з дерев’яним бойовим ходом. У верхній частині вежі знаходяться машикулі – кам’яні кронштейни. На рівні машикуль – вікно-біфорій – два заокруглених аркових вікна, розділені колоною (рис. 1).

У 1897 р. це зображення було опубліковане у виданні «Живописная Россія», том 5, частина 1, с. 291. Згодом воно стало хрестоматійним, але безіменним, як зображення романтичних руїн.

Український архітектор та мистецтвознавець, дослідник архітектури Чигирина С. К. Кілессо (Кілессо 2000, с. 51–52) вважав зображення однією із таємниць міста, стверджуючи, що оригінал гравюри XVII ст. чи то малюнку із зображенням круглої вежі XVII ст. в Нижньому місті зберігається в Національному музеї у Кракові. На його думку вежа знаходилась у долішній частині міста, де нині знаходиться Будинок рад, а наявність біфорію свідчила про спорудження укріплень італійським зодчим. Т. Бажанова (Бажанова 2002, с. 38–39) вважає зображену споруду Кримською брамою, що збереглася в місті до часу створення малюнку у ХІХ ст.

Спробуємо з’ясувати, ким був автор цього малюнка та що на ньому зображено.

У польському «Щотижневику ілюстрованому» за № 165 (1879 р.) зображення супроводжувалося невеликим дописом. Наведемо наш переклад частини цього тексту:

«Залишки церкви оборонної під Чигирином. Неподалік міста повітового Чигирина, у губернії Київській, знаходяться представлені на гравюрі нашій, рештки церкви оборонної, званої людом довколишнім Соботина. Приховані рештки того будівництва, з баштою округлою та оточуючими мурами, свідчать про його старожитність, що сягає принаймні межі ХVІІ століття – епохи воєн турецько-татарських і заворушень Дорошенка, під час яких безсумнівно існуюча там віддавна церква стала укріплена… Малюнок цієї цікавої з багатьох поглядів пам’ятки, зроблений недавно на місці художником чеським – Франтішеком Звержиною, подаємо тут у копії дереворитній» (Szczatki 1879, s. 122).

Хто такий художник Франтішек Звержина дізнаємося з його життєпису. Франтішек Богумір Звержина народився у 1835 р. у Хротовіце на Мораві, поблизу Зноймо (Zvěřinа 1909а, s. 189). Був десятим з дванадцяти дітей в родині панського урядника Францішека Звержини та Франтішки Крихуберової (Zvěřinа 1909а, s. 189; Howling pixel 2019). Батько працював спершу в графа Гарнонкурта, а пізніше в барона Сіни (Zvěřinа 1909а, s. 189). І барон, і граф захоплювалися мистецтвом, мали колекції робіт старих та нових майстрів, на які приїздили подивитися художники з Відня та Брно (Zvěřinа 1909а, s. 189; Howling pixel 2019). Родина майбутнього художника також цікавилася мистецтвом – батько малював та грав на гітарі, діти гарно малювали, цікавилися грою на музичних інструментах; двоюрідним братом матері був відомий віденський портретист Йозеф Крихубер (Howling pixel 2019; Фонд Викимедиа 2014). Художній талант десятирічного хлопчика розгледів барон Сіна (Howling pixel 2019).

Після закінчення середньої школи у 1851 р. Франтішек вступив до Празької академії мистецтв, де його викладачами були Макс Хаушофер, Антонін Лотта та Едуард Енгерт. Навчався протягом 1852–1859 рр. З 1852 р. він привернув увагу своїми малюнками і картинами (Howling pixel 2019). До робіт молодого художника прихильно поставилися як критики, так і поціновувачі мистецтва – вже у 1854 р. обидві роботи, які молодий художник надав на виставку, були придбані (Zvěřinа 1909а, s. 189–190).

Звержина був художником слов’янського сходу. Навіть у його студентських роботах вже переважала слов’янська тематика. Саме панславістські погляди художника стали причиною того, що він був змушений покинути навчання в академії (Galerie Kroupa 2016; Howling pixel 2019; Фонд Викимедиа 2007).

Після від’їзду з академії Ф. Звержина обіймав посаду вчителя малювання в муніципальній школі в Кутна Горі, де працював до 1865 р. (Howling pixel 2019). Згодом його перевели в Горице, де він почав інтенсивно вивчати балканські слов’янські мови, потім відправили в Марібор (Howling pixel 2019).

У 1866 р. Ф. Звержині було присвоєно звання професора. Він викладав малюнок, описову геометрію та каліграфію, читав лекції чеською, німецькою та словенською мовами (Hrotovice 2018 FRANTIŠEK). У 1871 р. художник повернувся до Брно, а з 1876 р. до своєї смерті безперервно жив у Відні, де викладав у найвідомішій австрійській середній школі (Фонд Викимедиа 2007). Помер художник 27 грудня 1908 р. у Відні. Був похований на центральному кладовищі міста (Фонд Викимедиа 2007). Творчість Ф. Звержини відноситься до романтизму (Howling pixel 2019). Його роботи виконані чорнилом, сепією та аквареллю. Є в них і химерна архітектура крутих скель, диких ярів, високих дерев, будівель та млинів, багатство дикої природи, поетична ідилія крутих гір та пустельних степів, свіжі типи і реалістичні образи чоловіків і жінок (Galerie Kroupa 2016). Основною темою робіт художника були, переважно, моравські та словацькі пейзажі (Šrámková 2008).

Ф. Звержина залишив по собі величезну художню спадщину. За життя художник провів ряд виставок у Празі, Брно, Будапешті, Відні, Кракові та інших місцях (Фонд Вікімедіа 2007). Він брав участь у виставці, яка проходила в Кюнстлерхаузе у Відні у 1892 р., потім у березні 1898 р. у Празі, де експонувалося 104 роботи художника. У 1935 р., вже після його смерті, було організовано виставку робіт Ф. Звержини у Брно. Велика виставка була організована в березні 1936 р. у Празі. На ній було представлено 246 робіт художника, окрім дрібних начерків та ескізів (Galerie Kroupa 2016). У 1913 р. у Хротовіце був збудований пам’ятник художнику,
який у 1972 р. був перенесений до будинку художника. У 2009 р., щоб познайомити широку громадськість з творами видатного художника, чий спадок залишається несправедливо забутим, місто Хротовіце організувало виставку в галереї Височина в Їглаві (Hrotovice 2018 Muzeum).

Вже з юності Ф. Звержина мав схильність до подорожування – мандрував під час свят та у вільні дні, протягом усього свого життя. Під час близьких та далеких подорожей він замальовував краєвиди, поселення та їх пам’ятки (Howling pixel 2019). Художник так описував свою пристрасть до подорожей: «З року в рік мої шляхи простиралися все далі на схід аж до влади дуже цікавого народу русинського» (Zvěřinа 1909а, s. 189). У 1861 р. художник відвідав Румунію. У 1862–1863 рр. побував на півдні Росії, в Україні і в Криму (Howling pixel 2019). З 1865 по 1867 рр. подорожував через Татри, Словаччину (тобто Верхню Угорщину) і Угорщину, а також на Карніолу і навколо Любляни (Howling pixel 2019). Його малюнки та статті про подорожі були опубліковані в багатьох ілюстрованих виданнях того часу, як у Чехії (15 видань), так і за кордоном зокрема: «Злата Прага» (Zlatа Prahа), «Святозар» (Světozor) та «Квіт» (Květ), Flowers, Die Heimat, Illustrierte Zeitung (Howling pixel 2019; Hrotovice 2018 Frantisekšek).

Мандрівки Ф. Звержини розпочалися в 1854 р., коли він отримав перші кошти від продажу картин на виставці. Це були шляхи романтика і авантюриста. Він мандрував з обладнанням, яке включало лише, «найнеобхідніші предмети білизни, невелику книжку ескізного малюнка, револьвер і скрипку» (Jungová 2012). Під час подорожей він невтомно малював все, що здавалося характерним, відмінним і цікавим – типи людей, пейзажі. Йому подобалися руїни замків, покинуті монастирі і напівзруйновані хати. Завдяки гарній техніці і цікавим сюжетам, його твори добре публікувалися. В останні роки життя Звержини його живопис став більш спокійним та втратив динаміку (Jungová 2012).

Звержина був не лише художником, а й реставратором – відновлював розписи в чеських церквах – Крхова, Валеча, Далешиці, Мислиборжіце (Howling pixel 2019).

Художник був також збирачем та перекладачем російських і українських народних пісень, знав ряд слов’янських мов. У 1897 р., під час поїздки до Петербурга, Звержина був удостоєний аудієнції у царя (Hniličková 2009).

Українська тематика здавна привертала увагу художника. Вже у 1853 р. він виконав замальовку «Голова русина», у 1858 – «Русинську ідилію» (Web umenia 2019). Про жвавий інтерес до української тематики згадував і сам художник: «Провадив я також екскурси до східних балканських земель, до степів південноруських і ногайських, тоді коли міг подорожувати разом із чумаками (степовими візниками – прим. З. Ф.). Пізнав їх звичаї, танці і пісні, та опублікував потім окрім малярських студій також історичний допис про козаків і збірку малоросійських, мною самим зібраних, народних пісень, які переклав німецькою, у географічному часописі «Глобус» (1875)» (Zvěřinа 1909b, s. 200).

Щодо чигиринського малюнка Ф. Звержини вважаємо, що, імовірно, маємо реальне зображення пізньосередньовічної пам’ятки, що існувала, принаймні, до середини ХІХ ст. На користь цього свідчать як допис у польському виданні, в якому говориться, що художник малював свою роботу на місці, так і роботи майстра, які хоча й відносяться до романтизму, але відзначаються надзвичайною увагою до деталей. Як приклад можна згадати надзвичайно інформативні та детальні зображення замків у Битові – Чехія (Hrad Bítov) та Предямі – Словаччина (Predjama), авторства Ф. Звержини. Подібним є і чигиринський малюнок. Час його створення можемо віднести до періоду з 1854 – року початку мандрівок художника, до 1879, коли зображення було опубліковане в польському виданні. Не можемо погодитись із твердженням Т. Баженової та С. К. Кілессо, що зображена пам’ятка знаходилася в самому місті. Жоден із мандрівників – дослідників та митців, які побували в Чигирині у XVIII – на початку ХХ ст., шукаючи пам’яток старовини, не зафіксували існування цієї пам’ятки в самому місті ні в описах, ні в зображеннях (Й. Гільденштедт, Й. Г. Мюнц, М. Маркевич, П. Куліш, З. Фіш, М. Александрович, М. Костомаров, Ф. Равіта-Гавронський, Д. Дорошенко та ін.) (Кукса, Діденко 2018). Можливо, зважаючи на назву церкви, вказану у дописі в польському виданні – Соботіна (Суботіна), зображені рештки оборонної церкви, розташовувались неподалік міста, в напрямку Суботова. Цьому відповідає і рельєф місцевості.

Таким чином, малюнок чеського художника Ф. Звержини – свідчення існування поблизу Чигирина надзвичайно цікавого об’єкта – оборонної церкви із укріпленнями. Подальші дослідження, робота із творчою спадщиною художника, педагога, реставратора, маловідомого нині як у чеському, так і в європейському мистецтві художника дадуть можливість встановити, коли саме і де було зроблено малюнок, пролити світло на історію споруди, що на ньому зображена.

Література:

• Бажанова, Т. 2002. Малюнок Чигирина з літопису Самійла Величка: спроба історико-містобудівничої інтерпретації. Пам’ятки України, 2, с. 33–39.
• Кілессо, С. К. 2000. Архітектурні та мистецькі скарби Богданового краю. Київ: Техніка.
• Кукса, Н. В., Діденко, Я. Л. 2018. Наддніпрянська минувшина. XVIII–ХХ століття. Черкаси: Вертикаль, видавець Кандич С.Г.
• Фонд Викиме́диа. 2014. Крихубер, Йозеф [online]. Режим доступу: https://ru.wikipedia.org/wiki/Крихубер,_Йозеф [Дата звернення 18 вересня 2019].
• Фонд Викиме́диа. 2007. František Bohumír Zvěřina [online]. Режим доступу: https://cs.wikipedia.org/wiki/František_Bohumír_Zvěřina [Дата звернення 18 вересня 2019].
• Аllegro Archiwum. 2012. Drzeworyt 1879 Czehryń Kresy – Ukraina-Kijowskie [online]. Режим доступу: https://archiwum.allegro.pl/oferta/drzeworyt-1879-czehryn-kresy-ukraina-kijowskie-i5070939098.html [Дата звернення 18 вересня 2019].
• Antykwariat Polyart. 1993. Numer katalogowy: i03381 [online]. Режим доступу: https://sklep.antykwariat.biz/object/index/id/3545 [Дата звернення 18 вересня 2019]. 
• Galerie Kroupa. 2016. Zvěřina František Bohumír (1835–1908) [online]. Режим доступу: http://www.galeriekroupa.cz/cs/m-243-zverina-frantisek-bohumir-1835-1908/ [Дата звернення 18 вересня 2019]. 
• Hniličková S. 2009. Zvěřina František Bohumír [online]. Режим доступу: https://www.kr-vysocina.cz/zverinafrantisek-bohumir/d-4018475 [Дата звернення 18 вересня 2019].
• Howling pixel. 2019. František Bohumír Zvěřina [online]. Режим доступу: https://howlingpixel.com/i-cs/ František_Bohumír_Zvěřina [Дата звернення 18 вересня 2019].
• Hrotovice. 2018. FRANTIŠEK BOHUMÍR ZVĚŘINA [online]. Режим доступу: https://www.hrotovice.cz/vismo/zobraz_dok.asp?id_org=4846&id_ktg=10553&n=muzeum-hrotovicka [Дата звернення 18 вересня 2019].
• Hrotovice. 2018. Muzeum Hrotovicka [online]. Режим доступу: https://www.hrotovice.cz/vismo/zobraz_dok.asp?id_org=4846&id_ktg=10553&n=muzeum-hrotovicka [Дата звернення 18 вересня 2019].
• Jungová M. 2012. Romantický kreslíř František Bohumír Zvěřina [online]. Режим доступу: https://www.marold.cz/romanticky-kreslir-frantisek-bohumir-zverina/ [Дата звернення 18 вересня 2019].
• Szczatki cerkwy warownej pod Czehrynem. 1879. Tygodnik Ilustrowany, 165, s. 122.
• Šrámková E. 2008. Zvěřina, František Bohumír (1835–1908) [online]. Режим доступу: https://www.knihovnazn.cz/component/k2/itemlist/user/64-jirirudorfer.html?start=290 [Дата звернення 18 вересня 2019].
• Web umenia. 2019. František Bohumír Zvěřina [online]. Режим доступу: https://www.webumenia.sk/katalog?search=František+Bohumír+Zvěřina&page=3 [Дата звернення 18 вересня 2019].
• Zvěřinа, Fr. B. 1909а. Vlastni Zivotopis. Zlata Praha, XXVI (16), s. 189–190.
• Zvěřinа, Fr. B. 1909b. Vlastni Zivotopis. Zlata Praha, XXVI (17), s. 199–200.

Яніна Діденко,
учений секретар
Національного історико-культурного
заповідника «Чигирин»
 

[Encyklopedie slovenských hradů / Энциклопедия словацких замков (2007). Авторы: Miroslav Plaček (Мирослав Плачек), Martin Bóna (Мартин Бона)]

О положении издании в иерархии публикаций о замках Словакии

Хотя существует довольно много разнообразных книг о словацких замках, это издание, насколько я понял, подошли к вопросу максимально сжато и структурно: сформировали наиболее актуальный на данный момент список объектов, и предоставили по каждому из них справочную информацию, дополненную графическими материалами. А поскольку работу выполнили авторы, профессионально связанные с изучением фортификации, историей архитектуры и археологией, то материал предоставлен в наиболее информативном формате - кратко, по сути, с акцентами на самом важном/интересном, с хорошо подобранными иллюстрациями и т.п. В общем, не научно-популярный копипаст, а такой себе солидный академический справочник.

О структуре

В "Предисловии" рассказывается о том, что эта книга продолжает серию замко-публикаций от издательства "Libri", о проблемах перевода (синхронизации между чешскими, словацкими и венгерскими терминами), и слова благодарности.

Во "Введении" М. Плачек в двух словах описывает несколько веков замковой эволюции, а затем переходит к описанию концепции издания. Он рассказывает, какие объекты были выбраны, какие не подходили по нужным критериям. Автор приводит интересные сведения о типах объектов и терминологии для нужного типа укрепления в чешском, словацком и венгерских языках. 

Далее М. Плачек предоставляет краткий обзор авторов/книг, ранее освещавших ту же тему. Раздел вызывает интерес, поскольку при помощи авторских оценок становится понятно, какие издания в по теме словацких замков считаются фундаментальными, какие из них внесли наиболее значительный вклад в исследование темы, а какие в основном работали в лёгком стиле, направленном на повышении туристической привлекательности объектов.

После этой части, слово берёт М. Бона, который последовательно даёт общий экскурс в развитие архитектуры словацких замков от момента их появления в средневековье и до раннего нового времени, когда замки постепенно вытесняются бастионными крепостями. Автор в формате чёткой структуры описывает различные этапы формирования замковой архитектуры, приводит примеры групп разнообразных архитектурных признаков (от планировок до отдельных деталей), описывает влияние событий в истории Словакии как на формирование сети укреплений, так и на их облик. Не обошли стороной и некоторые проблемы, поскольку в Словакии (также как и в Украине) есть замки с неустановленным местоположением, есть малоисследованные укрепления или те, руины которых не дают однозначных ответов на поставленные вопросы.

"Каталог замков", как уже понятно из названия, приводит описания ок. 150 укреплений. История, архитектура, списки источников + иллюстрации. Всё кратко, но поскольку над изданием работали специалисты, то никакой воды в тексте, и иллюстрации также старались подбирать так, чтобы при помощи 1-2 изображений дать общее представление об укреплении. Издание укомплектовано большим количеством планов и графических реконструкций, которые лучше всего подходят для демонстрации многослойной и временами довольно сложной архитектуры словацких замков.

В приложениях есть также краткий "Список спорных укреплений" (без иллюстраций, но с описанием проблематики). 

"Список сокращений", как и "Список изображений" пропустим. 

В "Списке источников" приведён обширный список публикаций, лежащий в основе справок энциклопедии. 

"Словарь" даёт определение терминов, которые могут вызвать затруднение у читателя. Нам они также могут быть интересны, поскольку дают представление о том, какими терминами оперируют чешско-словацкие исследователи (часть из них используется и у нас, часть у нас не используется вовсе). 

И завершает книгу Перечень локаций, позволяющий быстро осуществлять поиск в содержимом. 

О достоинствах

Тут всё более-менее очевидно - авторы-специалисты вначале в общих чертах описывают положение дел, а затем приводят описания отдельных укреплений, с иллюстрациями (часть которых малоизвестны или эксклюзивные) и списками источников. Всё это даёт возможность как получить общее впечатление о памятнике, так и при желании углубить знакомство. Массивная база данных с наводками на ещё более массивный список источников - это и есть основное достоинство. К этому прилагается хоть и краткий, но всё же авторский и довольно интересный общий взгляд на общие тренды развития словацкой фортификации, который как минимум экономит время на знакомство с темой, а как максимум помогает выяснить, какие вопросы были освещены слабо или не освещены совсем.  

О недостатках

Я пока ознакомился только со вступительной частью, и ещё не читал каждую из справок, так что полным и более взвешенным впечатлением возможно поделюсь позже (может уже после того, как смогу прочитать физическую версию книги, ощутив её так, как это планировали авторы), но пока кратко из того, чего недостаёт уже сейчас:

• Все иллюстрации чёрно-белые. Это в значительной степени снижает информативность, особенно когда знаешь, как выглядят цветные копии, где ты можем отличить камень от кирпича, землю от дерева и т.д. Очевидно, что цветная печать существенно подняла бы стоимость книги, но информативность также была бы повышена, что особенно важно, когда, к примеру, тебе нужно одним рисунком, фото или планом дать как можно больше данных о памятнике. 
  
  Для сравнения чёрно-белый варианты из книги и версия, доступная в наши дни в Сети:
  
  Источник
   
• Нет общих исторических карт. Словакия (как и Украина) в разное время входила в сферы интересов разных государств, о чём немало сказано в текстах, но хотелось бы также иметь и визуализацию этого в формате карт, чтобы лучше понимать, при чём тут чехи, венгры, турки, поляки, немцы и т.д. 
   
• Хотелось бы получить больше информации о тех странах и тех трендах, которые влияли на замковую архитектуру Словакии. Местами об этом можно встретить беглые упоминания как во вступлении так и в справках, но сходу показалось, что именно эта тема мало освещена, во всяком случае, у меня так и не получилось составить общее представление о том, откуда "дул ветер" тех или иных фортификационных новинок. 
   
• Классификация и статистика. Несмотря на то, что авторы сформировали некие критерии, на основании которых составили список объектов, внутри итоговой группы условно "чистокровных" замков мы видим весьма разношерстные объекты, ведь, например, одно дело когда замок всегда был замком (т.е. в значении укреплённой резиденции частного владельца), а другое дело, когда в замки превращали, например, участки городских храмов. Есть и другие варианты классификаций: по типу собственности (королевские, частные), по функции (например приграничные укрепления, центы частных владений, укрепления для защиты ресурсов), по расположению (возвышенности, долины) и т.д. С учётом того, что была собрана серьёзная подборка объектов, было бы интересно, если бы их также дополнительно представили в виде различных категорий, которые бы помогли понять, какие тренды преобладали, а какие нет, и насколько. Это касается как типологии памятников, так и деталей. Блиц-пример по деталям - в книге отмечено, что замки в основном пользовались цистернами, а не колодцами, и вот в таких случаях не хватает дополнительных сведений, сколько замков с колодцами, сколько с цистернами, а для скольких сведений ни о том, ни о другом нет. Вероятно это тема для издания совсем другого типа, но уверен, что эти сведения есть даже в данной книге, просто они разрознены, разбросаны по страницам и потому о них сложно составить общее представление.
   

Общее впечатление

Хорошее издание, которое хочется приобрести даже после того, как получил в своё распоряжение оцифрованную версию. И хотя в Сети обо всех этих замках есть множество разных сведений, в наши дни, когда вокруг много любителей и непонятно откуда берущихся данных, важно под рукой иметь справочник, который даст взвешенный авторский взгляд со стороны специалистов, и снабдит ссылками на источники, где можно найти больше пищи для размышлений и анализа. 

[Encyklopedie slovenských hradů / Энциклопедия словацких замков (2007). Авторы: Miroslav Plaček (Мирослав Плачек), Martin Bóna (Мартин Бона)]

Год издания: 2007

Авторы: Мирослав Плачек (Miroslav Plaček), Мартин Бона (Martin Bóna)

Издательство: Libri, Прага (Чехия)

Язык: чешский. Есть отдельное издание на словацком.

Формат: ?

Переплёт: твёрдый.

Бумага: ?

Количество страниц: 390

Иллюстрации: 451 чёрно-белое изображение (планы, схемы, графических реконструкции, фото, гравюры, рисунки и пр.).

Тираж: 2000 экз.

ISBN: 978-80-7277-333-6

Книга на сайте издательства (тираж распродан)

PDF версия

Аннотация:

Цитата

Двое авторов специалистов-кастеллологов (один из Моравии, другой из Словакии) представляют первый полный перечень и подробное описание замков Словакии. 

Концептуально книга является продолжением публикаций [издательства] "Libri" о чешских и моравских замках, включает вступительную статью о развитии замковой архитектуры, перечень замков в алфавитном порядке, снабжена богатым иллюстративным сопровождением (ведуты, планы, поэтажные планы, реконструкции, исторические и современные фотографии) и список существующей литературы по теме и отдельным локациям.

Издание на чешском (слева) и словацком (справа):
 
Источники: 1, 2

Оглавление:

Перевод:

Цитата

Предисловие (М. Плачек) - 7

Общая часть (М. Плачек) - 9

• Введение - 9
• Кратко о словацких средневековых замках в литературе - 13
• Исторический этап и основные связи - 21

Концепция развития словацких замков (М. Бона) - 27

• Развитие замков высокого средневековья - 27
• Замки в позднем средневековье - 37
• Снижение обороноспособности средневековых замков и превращение их в замки и противотурецкие крепости - 43
• Упадок замков, начало и развитие мероприятий по их спасению - 48

Каталог словацких замков (М. Плачек, М. Бона) - 52

Приложения - 340

• Обзор неясных, спорных и потому не вошедших в каталог локаций - 340
• Список сокращений, использованных в литературе и перечне иллюстраций - 343
• Источники и литература - 344
• Список изображений - 363
• Глоссарий менее распространенных выражений - 379
• Реестр (замков и других поселений, вероятно укрепленных локаций) - 384

Карта замков Словакии, упомянутых в книге:

 

Примеры страниц:

    

    

[Civitas Camenecensis. Місто Кам'янець. Цивільна архітектура Кам’янця-Подільського в урбаністичному контексті. Теорія і практика дослідження і збереження (2024) Автор: Ольга Пламеницька]

Мне было известно о том, что О. Пламеницкая в последние годы жизни занималась адаптацией и доработкой своей кандидатской диссертации, но я также знал, что на момент смерти автора эта работа не была закончена, и потому был приятно удивлён, узнав, что монография всё же увидела свет. К сожалению, чуда не произошло - работа всё же в полном виде не была завершена, и всё же было найдено отличное, как на мой взгляд, решение - то, что автор успела подготовить к публикации, было опубликовано в печатном виде, но к этому прилагается бонус в виде несистематизированных "сырых" материалов, которые в скором времени (скорей всего в октябре) появятся на сайте издательства. Таким образом, в нашем распоряжении будут более-менее все основные материалы, которые должны были стать частью книги.

Именно диссертация, касающаяся гражданской архитектуры Каменца, была первой комплексной работой О. Пламеницкой об одном из сегментов архитектуры Каменца, и так сложилось, что эта же работа была опубликована последней. Новая монография выполнена в стиле, в котором была сделана предыдущая работа автора, посвящённая фортификации Каменца - Castrum Camenecensis. Фортеця Кам’янець (2012). У О. Пламеницкой были планы по переизданию в таком же обновлённом формате Сакральної архітектура Кам’янця на Поділлі (2005), а также она хотела выпустить отдельную монографию о комплексе Замкового моста, но до этого, к сожалению, очередь так и не дошла. 

Увесистый 670-страничный "Castrum Camenecensis" вместе с 430-страничным "Civitas Camenecensis":
 

Монографию ещё не читал, так что с более подробными впечатлениями ещё, надеюсь, ещё вернусь в эту тему. Будет интересно сравнить текст диссертации с текстом монографии, чтобы понять, где взгляды исследователя трансформировались, где дополнились, а где остались неизменными. 

Впрочем, уже при беглом просмотре становится заметно, что это не просто издание старой диссертации, нет, материал был значительно переработан, адаптирован, оброс новыми данными (в том числе и на основе материалов раскопок, проводившихся уже в 2000-х гг.), новыми версиями/гипотезами, иллюстрациями. И, конечно же, добавился вектор размышлений, связанный с уничтожением памятников архитектуры и археологии на участке Старого города. С этой точки зрения диссертация и монография имеют диаметрально разное эмоциональное наполнение - диссертация открывала впечатляющие перспективы исследования и регенерации старинной застройки города, а монография фактически констатирует крах этих надежд, и потому автор её характеризует как "исследование-реквием". Впрочем, и после смерти О. Пламеницкая всё также продолжает вести войну с теми, кто бездумно ведёт застройку Старого города, и эта книга, призванная побудить интерес к утраченному архитектурному наследию (особенно к такому малоизвестному, как гражданская застройка), конечно же, параллельно также будет стимулировать появление вопросов и претензий к участникам деструктивных процессов.

[Civitas Camenecensis. Місто Кам'янець. Цивільна архітектура Кам’янця-Подільського в урбаністичному контексті. Теорія і практика дослідження і збереження (2024) Автор: Ольга Пламеницька]

Рік видання: 2024

Автор: Ольга Пламеницька

Видавництво: Абетка, Кам’янець-Подільський

Мова: українська

Формат: 25,3 х 20,8 х 2,2 см (84х108/16)

Обкладинка: тверда

Папір: крейдований

Кількість сторінок: 432

Ілюстрації: велика кількість кольорових та чорно-білих планів, карт, схем, фотографій та ін.

Наклад: ?

ISBN: 978-966-682-427-4

Купити книгу на сайті видавництва

Аннотація:

Цитата

У праці вперше у вітчизняному архітектурознавстві розглянуто місто-фортецю Кам’янець-Подільський як цілісне урбаністичне утворення, сформоване на унікальному природному терені та перетворене силою людського інтелекту й підсвідомим почуттям гармонії на унікальну пам’ятку архітектури й містобудування.

Об’єктом даної монографічної праці є маловивчена цивільна архітектура Кам’янця-Подільського в хронологічних межах ХІ–ХVІІІ ст. Предмет дослідження становить еволюція цивільної архітектури міста в урбаністичному контексті.

Наукове видання, розраховане на істориків архітектури і урбаністики, археологів та істориків, мистецтвознавців і краєзнавців, буде також цікавим для шанувальників архітектурної спадщини України.

Зміст:

 

Приклади сторінок:

  

  

  

  

  

  

Передмова:

Цитата

Про Кам'янець-Подільський здебільшого прийнято говорити як про місто-фортецю - дивовижний приклад спільного творіння Природи й Людини, що не має аналогів. Розташоване на високому скелястому острові в обрамленні глибокого річкового каньйону північного допливу Дністра річки Смотрич, воно нагадує дивовижну скульптуру, вирізьблену з каменю і поставлену на мальовничий природний постамент. Тисячі людей, що споконвіку мешкали на острові Старого міста, створили дивовижний архітектурно-містобудівний ансамбль, в якому тісно сплелися вальори природного оточення і результат копіткої творчої людської праці. Неповторний краєвид Кам'янця - один з впізнаваних з першого погляду.

Етапи розвитку унікального українського міста-фортеці тісно пов'язані з історією Галицько-Волинської держави, Київської Русі, Золотої Орди, Великого князівства Литовського, Королівства Польського і Речі Посполитої, Османської, Російської та радянської імперій. Місто пережило кілька історичних катастроф: монгольську навалу середини XIII століття, турецьку окупацію кінця ХVII століття, світову війну середини ХХ століття. Ці катастрофи супроводжувалися тотальними руйнаціями й занепадом міста. Після них наставали часи відродження, і щоразу Кам'янець ставав іншим. Зміни його вигляду можна простежити за історичними джерелами. Наприкінці XVII століття неповторний краєвид міста-фортеці закарбував у відомому на всю Європу мідьориті війт польської громади, землемір і топограф Ципріан Томашевич. Мідьорит Томашевича став настільки популярним, що мав численні версії й став своєрідною візитівкою середньовічного Кам'янця Castrum Camenecensis - так у ті часи називали місто-фортецю, підмурок християнства на межі з мусульманським світом.

Місто було відоме також завдяки своєму особливому поліетнічному складу: тут, на невеличкому острові, тісно сплелися, як сплітаються коріння дерев, історичні долі трьох націй - українців-русинів, вірмен та поляків, що впродовж понад пів тисячоліття співіснували на маленькому острові Старого міста, боронячи квітучий сад християнської культури. Силами талановитих будівничих місто перетворилося на цілісний архітектурний ансамбль. На острові Старого міста в різні часи існувало близько 60 храмів - православних, католицьких, вірменських. Факт, гідний захоплення й подиву: вони не конкурували в міському краєвиді, органічно доповнюючи виразну панораму столиці Поділля.

Іконографічні джерела, а це безліч гравюр, рисунків, високохудожніх топографічних планів, креслеників та фотографій, несуть інформацію не лише про потужні фортифікаційні та монументальні сакральні споруди, але й про рядові житлові будинки та громадські цивільні будівлі. Саме вони формували основну забудову міських кварталів, яку фахівці образно називають «тканиною міста». Без цієї тканини, яка наповнювала вулиці й площі, не було б виразного й неповторного архітектурного середовища Кам'янця. Історія цих будівель, які являють інше, не менш своєрідне, а втім, майже невідоме обличчя міста, є не менш цікавою й захопливою. І саме ця частина архітектурно-містобудівної спадщини, яку фахівці зараховують до категорії цивільної архітектури, являє нам інший Кам'янець - Civtas Camenecensis.

Цивільна забудова Кам'янця і, зокрема, міське житло, порівняно з монументальними оборонними спорудами та храмовими будівлями, як об'єкт дослідження зазвичай не привертали уваги ані істориків, ані архітектурознавців. Адже переважно саме ця частина міської забудови найчастіше піддавалася пожежам і руйнаціям, і саме її найчастіше спотворювали неоковирними перебудовами, за якими подекуди було неможливо розгледіти історичні архетипи. А втім, передусім на архітектуру житлових будинків, а також будівель, які утворювали середовище побуту цивільного населення, найбільше проеціювався життєвий уклад мешкан - ців міста. Відтак, без дослідження цієї складової урбаністичного простору Кам'янця не можна до
кінця зрозуміти його ані як фортеці, ані як міста - центру торгівлі, ремесел і міського самоврядування.

В такому ракурсі бачення авторка вперше у вітчизняному архітектурознавстві розглядає місто у представленій монографії, презентуючи результати дослідження Кам'янця-Подільського - міста-фортеці - як цілісного урбаністичного утворення, сформованого на унікальному природному терені та перетвореного силою людського інтелекту й підсвідомим почуттям гармонії на унікальну пам'ятку архітектури й містобудування.

Відтак об'єктом монографічної праці є маловивчена цивільна архітектура Кам'янця-Подільського в хронологічних межах ХІ-ХVIII ст. Предмет дослідження становить еволюція цивільної архітектури міста в урбаністичному контексті.

Дослідження цивільної архітектури, розпочате авторкою ще 1980 року у форматі дисертації й початково обумовлене темою архітектурно-містобудівного розвитку Старого міста періоду Середньовіччя й ранньомодерного часу, в перебігу роботи звузилося до грунтовного вивчення середньовічної житлової забудови. Водночас рамки практичної апробації результатів цього дослідження з часом розширилися до науково-проєктної концепції регенерації Старого міста, опрацьованої авторкою на початку 1990-х років для Національного історико-архітектурного заповідника «Кам'янець». Цій концепції не судилося бути втіленою: на межі ХХ-ХХІ століть зміна відношення до Старого міста як до території для будівельних бізнес-проєктів перешкодила її реалізації. Аналогічний «будівельний бум» відбувався на рубежі ХІХ-ХХ століть, коли з'явилося поняття прибуткового житла, і міста почали інтенсивно перетворюватися. Але, на відміну від капіталізму 1900-х років, який був культурнішим за сучасний і залишив прекрасні взірці архітектурного історизму і модерну, «капіталізм 2000-х» виявився нещадним до спадщини. Наприкінці ХХ століття, на тлі прогресу світової пам'яткоохоронної науки та практики, в Кам'янці, під гаслом «відтворення втраченої історичної забудови» відбулося масове знищення пам'яток культурної спадщини. Місто зазнало невиправних втрат: було довільно змінено не лише його зовнішній вигляд, але вирвано історичне коріння - невідтворювані архітектурно-археологічні залишки унікальних середньовічних будівель і археологічні культурні шари.

Викладу основного матеріалу досліджень передує перший розділ монографії «Доля Старого міста». В ньому йде мова про специфіку об'єкта дослідження - тривалу історію руйнації унікальної середньовічної забудови Кам'янця-Подільського, більша частина якої належить до категорії цивільної архітектури. Її втрати за останню чверть століття можна порівняти з руйнаціями під час 27-річної турецької окупації кінця ХVII століття. Різниця лише в тому, що турки були начужій землі й не збиралися лишатися на ній надовго. Руйнації ж сьогодення відбуваються на заповідній території, створеній для збереження спадщини. Без розуміння драматичного шляху Старого міста до культурного занепаду монографія сприйматиметься як чергове академічне архітектурознавче дослідження. Насправді це дослідження-реквієм.

Трагізм ситуації полягає в тому, що вивчаючи історію середньовічної забудови Кам'янця, ми одночасно є свідками її невпинного знищення - саме сьогодні, а не в далекому сімнадцятому столітті. Величезний запас «історичної міцності» Старого міста упродовж останніх п'ятдесяти років майже вичерпано виключно зусиллями архітекторів-«реформаторів», які сповідують «гармонійний розвиток історичних міст» і застерігають від їхньої «муміфікації». Цей «гармонійний розвиток» забезпечують дві складові, які працюють поодинці, або «в парі» - професійне невігластво і будівельний бізнес.

Кам'янець-Подільський пройшов свій особливий шлях розвитку, передречений історичними обставинами, рівнем професійної майстерності середньовічних будівничих і тих, хто в недалекому минулому був покликаний відродити спадщину, але знехтував цією почесною місією.

Другий розділ присвячений аналізу джерельної бази. Специфіка вкрай поганої збереженості об'єктів цивільної забудови зумовила дещо нетипову методику дослідження, коли натурні дослідження через втрату об'єктів були неможливими. Через це збільшилася роль непрямих джерел, а також аналіз сукупності корпусу історичних планів, гравюр, креслеників, фотографій, описів і ревізій забудови. Натурні дослідження було проведено на збережених залишках середньовічного житла та цивільних будівель, сукупно з вивченням їх конструктивних, архітектурних, функціональних та технологічних особливостей.

Характер архітектури значною мірою визначається природно-топографічними, соціально-історичними, національно-релігійними та урбаністичними чинниками, що сприяли виникненню й розвитку цивільного будівництва міста-фортеці. Їх розгляду та аналізу присвячено третій розділ монографії, в якому представлено результати досліджень автора, які багато в чому спростовують усталені стереотипи й дозволяють по-новому оцінити роль цивільної архітектури у міському просторі. Четвертий розділ висвітлює результати досліджень житлової архітектури міста, яка розглядається з різних позицій - почи- наючи від архітектурної типології до особливостей метрологічних та термінологічних характеристик, технології будівництва, функціональних програм, ролі декору тощо. П'ятий розділ присвячений монументальній цивільній забудові, шостий підсумовує теоретичну частину дослідження, представляючи його предмет в еволюційному процесі. У сьомому розділі представлено авторську концепцію регенерації Старого міста, основну частину забудови якого становлять об'єкти цивільної архітектури й передусім житлова забудова. У восьмому розділі аналізується хибна практика відбудови Старого міста, яка наблизила його до точки неповернення.

Маємо надію, що публікація цієї праці дозволить здійснити верифікацію проведених «відбудовчих» робіт відповідно до міжнародних та вітчизняних пам'яткоохоронних норм і приверне увагу наукової спільноти до долі Старого міста. У монографії введено в науковий обіг сотні виявлених авторкою, зокрема, за кордоном, архівних документів та іконографічних матеріалів, більшість яких публікується вперше. Особливий акцент зроблено на іконографії Старого міста - гравюрах, планах, креслениках, рисунках і фотографіях будівель, які в такому обсязі раніше ніколи не презентувалися. Вперше представлено матеріали авторського дослідження підземної урбаністики міста, а також матеріали про цивільні будівлі Кам'янця, які ніколи не були предметом уваги дослідників. Працю супроводжують численні авторські реконструкції та проєктні матеріали, які публікуються вперше. Новацією є також публікація концепції регенерації Старого міста та методики її реалізації, опрацьованих авторкою у 1990-х роках.

Виконуючи приємну місію, хочемо подякувати всім, хто прямо чи опосередковано був причетний до появи цієї праці - допомагаючи під час досліджень на об'єктах, в архівних пошуках і на наукових радах, обстоюючи принципи збереження Старого міста. Серед тих, кого мені завжди буде бракувати - моя мама, архітектор-реставратор Євгенія Пламеницька, яка стояла біля витоків української реставраційної школи й впродовж понад 30 років досліджувала і відновлювала архітектурну спадщину Кам'янця-Подільського. Саме вона на початку 1980-х рр. спрямувала мою увагу на абсолютно невивчене середньовічне житло, запропонувавши його як об'єкт дисертаційного дослідження. Здійснення у 1980-х рр. обмірів і фотофіксації невідомих середньовічних об'єктів житла Кам'янця-Подільського у складних умовах підземних розвідок стало можливим завдяки допомозі небайдужих колег і друзів - світлої пам'яті архітектора-реставратора Леоніда Хілая, а також київського спелеолога Геннадія Новікова.

У радянські часи, коли боротьба за культурну спадщину становила чинник «неблагонадійності», скромні зусилля авторки побільшив світлої пам'яті видатний український історик-дисидент Михайло Брайчевський. У 1980-і роки на захист спадщини Старого міста стали відомі діячі Українського товариства охорони пам'яток історії та культури - його голова академік Петро Тронько, а також доктори історичних наук Федір Шевченко та Катерина Стецюк, заслужений архітектор УРСР Євгенія Маринченко, відомі пам'яткоохоронці Олесь Силин і Марина Виноградова, письменник Володимир Яворівський, тележурналіст Володимир Бобошко, а також кам'янець-подільські подвижники охорони культурної спадщини - директор державного історичного музею-заповідника Григорій Хотюн та краєзнавці Віктор Пасічник і Анатолій Васильєв.

В період роботи в київському інституті теорії та історії архітектури й містобудування завжди відчутною була підтримка колег - почесного доктора НДІТІАМ Євгена Тимановича, доктора архітектури Абрама Мардера, кандидатів архітектури Георгія Лебедєва, Тетяни Трегубової, архітекторів Григорія Щербини та Петра Макушенка. Останній привернув нашу увагу до унікальної збірки рисунків забудови Кам'янця інженера Миколи Топоркова, зроблених у 1919 р., що зберігалася у методичному фонді інституту. Надзвичайно цінним матеріалам передвоєнної інвентаризації зруйнованої після радянсько-німецької війни забудови міста, які послужили основою проєктних розробок, ми завдячуємо Анатолію Тюпичу, який врятував від утилізації кілька сотень креслеників зруйнованих історичних будинків міста, що зберігалися в бюро технічної інвентаризації Кам'янця-Подільського і передав їх до архіву інституту.

Роботи з регенерації історичного центру Кам'янця-Подільського завжди мали пріоритетне значення для директора інституту, доктора архітектури, професора Микола Дьоміна, який 1990 року організував для їх проведення відділ реставрації та адаптації пам'яток архітектури, очолюваний авторкою цих рядків упродовж 16 років. Виконання цих робіт було б неможливим без ентузіазму співробітників відділу - мистецтвознавця Марини Виноградової, архітекторів Алли Кургаєвої, Анатолія Тюпича, Лесі Лебідь, Ганни Носенко, Олени Сидорової, Олени Фуксової, кандидата архітектури Наталії Кондель-Пермінової, лінгвіста-медієвіста кандидата філології Надії Пашкової, фотографа Олександра Ранчукова, роботу з якими я завжди згадую з приємністю.

Публікації результатів досліджень середньовічної забудови у єдиному в СРСР за радянських часів історико-архітектурному щорічнику «Архитектурное наследство», ми завдячуємо світлої пам'яті доктору архітектури Оганесу Халпахч'яну (Москва), небайдужому до долі Кам'янця. Джерелознавчим пошукам в архівах Польщі сприяв незмінний патрон наших наукових студій професор Інституту мистецтв Польської академії наук Єжи Ковальчик (Варшава). 

Завершення праці «Еволюція середньовічного житла Кам'янця-Подільського в урбаністичному контексті» у дисертаційному форматі відбулось завдяки наполегливій ініціативі завідувача кафедри Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури професора Леоніда Прибеги.

Шлях від початків дослідження до його кінцевої стадії авторці не вдалося б подолати без практичної допомоги в роботі та надійного тилу, створеного чоловіком Ярославом-Олегом Мокану і сином Адріаном, які довгий час були обділені увагою і чимало витерпіли заради того, щоб ця праця була завершена і побачила світ.

З ініціативи директора видавництва «Абетка» Ярослава Сисина видання продовжує серію фундаментальних наукових монографій авторки про Кам'янець на Поділлі, започаткованих видавництвом.

[Сутковцы (Сутківці): Архитектура регулярного замка в целом и в деталях]

Западная башня замка

Нам довольно хорошо знакома восточная башня замка, поскольку она уцелела до наших дней и её можно со всех сторон пощупать. Нам почти ничего не известно о южной башне и лишь немного известно о северной (потому что они были частично или полностью разрушены ещё до того, как их успели нарисовать или сфотографировать, а их участки никогда не исследовали археологи). А вот в случае с западной башней совсем другая история - она была окончательно разрушена не так уж и давно (чуть более 70 лет назад), а в 1-й половине 20 в. поднималась на приличную высоту трёх ярусов (т.е. её сохранность была даже лучшей, чем у восточной башни, уцелевшей на высоту 2 ярусов). Нам также повезло, что несмотря на малое количество изображений замка, все они сделаны с разных ракурсов, что даёт возможность рассмотреть утраченную башню практически со всех сторон. Знакомство с башней не только даёт нам сведения о её архитектурных деталях, но также помогает повысить уровень знаний о схеме планировки замковых укреплений в целом.
 

Самый раннее изображение западной башни можно увидеть на гравюре, созданной на основе рисунке Наполеона Орды в 1870-х гг. Вообще на этом этом изображении не совсем-то и можно понять, что именно изображено слева от восточной башни (той, которая дожила до наших дней), выглядит всё это как малопонятный набор стен. Если бы в память о западной башне сохранился лишь этот графический источник, то на его основе было бы сложно строить предположения об архитектурных особенностях башни.

Источник

Из сравнения рисунка с более поздними фото становится понятно, что перед нами вид на западную башню со стороны внутреннего двора. Поскольку тыльная часть башни к тому времени, вероятно, была утрачена, то художник одновременно мог видеть как наружные (фланковые) стены башни (ниже они выделены зелёным), так и одну или две фасовых стен (на рисунке одна из эти стен показана красным), но уже изнутри башни:

 

Что именно видел Н. Орда становится понятно благодаря фото Михала Грейма начала 20 в. (?), сделанном более-менее с того же ракурса/направления, с которого 20+ лет ранее замок рисовал художник:


Источник

Здесь также вид на башню со стороны двора. По причине отсутствующей тыльной стены, мы одновременно видим часть стен снаружи, а часть изнутри. Как на рисунке Н. Орды, так и не фото М. Грейма видны бойницы, но фото предоставляет о расположении бойниц достоверные данные, в отличие от рисунка (как писал выше, в случае с восточной башней художник допускал ошибки, когда показывал количество и схему расположения бойниц). 

На фото 1-й четверти 20 в. из фонда С. Таранушенко (не исключено, что автором кадра был Евфимий Сецинский) вид на замок со стороны соседнего мыса, занимаемого Сутковецкой церковью. Тут хоть автор кадра находится намного ближе к замку, однако из-за более низкой точки съёмки и наличия других укреплений на переднем плане, западная башня видна лишь частично:

Источник

Здесь также заметно, что мы видим одну из наружных, а также одну из внутренних стен замка:

Ольга Пламеницкая в своей статье "Замок в Сутковцах" (1992) опубликовала фото Ивана Косаревского, сделанное в 1944 г. Это особенно ценный кадр, поскольку, во-первых, здесь башня сфотографирована вблизи, и, во-вторых, это на данный момент самое позднее из известного мне фото башни, которую снесли восемью годами позднее. О. Пламеницкая в уже упомянутой статье [с. 148] сообщила, что "В Великую Отечественную войну башня была повреждена, и в 1952 г. разобрана". К сожалению, в статье нет сведений об источниках этой информации, и потому непонятно, где именно было упомянуто о разрушениях во время войны (интересно, при каких обстоятельствах это произошло?), о сносе, а также о том, где именно хранится фото. 

Как видим, те самые дальние стены, которые были видны на изображениях Н. Орды, М. Грейм и Е. Сецинского (?), к 1944 г. уже в значительной степени были разрушены (хотя полный масштаб разрушений по фото установить сложно). Возможно именно потому, что именно эта боковая (фланковая) стена уцелела лучше всего, она и была выбрана в качестве основного объекта интереса.

 

Вполне вероятно, что И. Косаревский сделал не одно, а серию кадров в Сутковцах. И уж точно можно утверждать, что качество оригинального кадра наверняка позволяет рассмотреть множество деталей башни, которые трудно различимы на плохонькой копии фото из статьи. Надеюсь, что в дальнейшем получится добраться до этого кадра в хорошем качестве. 

Теперь давайте сменим ракурс и посмотрим на башню с юга, что мы можем сделать благодаря ещё одному прекрасному фото из фонда С. Таранушенко, сделанному (также не исключено, что Е. Сецинским) в 1-й четверти 19 в.

Источник

Чуть крупнее. Здесь видим как боковую (фланковую) стену, позднее попавшую на кадр И. Косаревского 1944 г., а также примыкавшую к ней лицевую (фасовую) стену башне-бастиончика. Хорошо выделяется поясок, делящий объём башни на две части, а также видна схема расположения бойниц, часть которых на фото уже видны со следами разрушений:

 

Мы можем снова резко изменить ракурс благодаря прекрасному по своей информативности фото-коллажу начала 20 в. (?) от М. Грейма, где показан общий вид на замок с севера. Западная башня видна вдалеке справа:

Источник

Западная башня, чуть крупнее. Чёткости маловато, но это не мешает получать разного рода информацию: о высоте стен, о членении фасада, о расположении и количестве бойниц:

 

На этом заканчивается скромная, но при этом довольно информативная коллекция кадров с видом на западную башню, которые мне известны на данный момент. Для полноты недостаёт кадра с напольной (западной - северо-западной) стороны замка, а также фото башни в интерьере, но кто знает, может и такие кадры где-то всё ещё хранятся и чуть позже всплывут в Сети. Пока же нет повода жаловаться, поскольку имеющиеся изображения помогают в общих чертах понять, как именно выглядели руины башни в конце 19 и в 1-й половине 20 в.

А вот так участок башни выглядит в наши дни. Как видим, на месте западной башни никаких каменных фрагментов над поверхностью земли не уцелело (хотя не исключено, что ниже уровня земли всё же сохранились остатки фундаментов и фрагментов стен). Наверняка повреждения нижнему ярусу были нанесены в годы Второй мировой, когда на замчище обустраивали линию обороны (быть может с обустройством или использованием этих укреплений и были связаны те разрушения времён Второй мировой, о которых упоминала О. Пламеницкая).

Источник

Углубить знакомство с архитектурными особенностями башни помогает сопоставление старых изображений/фото с гипотетической реконструкцией 1980 г. авторства О. Пламеницкой.

Фас и фланк башне-бастиончика на реконструкции и фото:

С напольной стороны (со стороны ворот):

Планировка трёх ярусов (всего в башне было не менее 4-х ярусов):

В самом первом сообщении этой темы речь шла о туалете, существовавшем в восточной башне. Так вот, О. Пламеницкая предполагала, что аналогичный туалет существовал и в западной башне. Если присмотреться, то можно его обнаружить как на общей реконструкции замка, там и на плане 3 яруса башни:

Также интересно сравнить фасы и фланки сохранившейся восточной башни с фасами и фланками утраченной западной башни.

Фасы башен, выходящие на боковые склоны замкового мыса:

Источник

Фланки башен, выходящие на боковые склоны мыса: 

Источник

Фланки башен, прикрывавшие напольную (в случае с западной башней) и тыльную (в случае с восточной) линии стен:

Источник

Сложно не заметить, что башни хоть и похожи по своим формам и планировкам, однако имеют некоторые отличия в деталях, что особенно хорошо заметно по разному расположению бойниц. 

В принципе, эта особенность (асимметрия в казалось бы идеально симметричном замке) хорошо показана на рисунках и планах О. Пламеницкой, но если не присматриваться, то можно не обратить внимание на то, что две башни (северная и восточная) имеют одну схему расположения бойниц, а две другие (западная и южная) укомплектованы бойницами по другой схеме. Тут, конечно, важно упомянуть, что о южной башне у нас вообще никаких сведений нет (она была разрушена ещё даже до появлении в Сутковцах Н. Орды, не говоря уж о фотографах), а от северной башни осталось крайне мало, так что нельзя с уверенностью заявить, что четыре башни замка образовывали две симметричные пары. Однако при этом с уверенностью можно утверждать то, что восточная башня (уцелевшая) и западная (утраченная в 1952 г.) не были копиями друг-друга.

Западная башня вместе с перевёрнутой по горизонтали (для удобства сравнения) северной башней (она копирует восточную, так что подходит для сравнения). Хорошо заметно разное количество бойниц на всех ярусах фасов и фланков:

Вот так две пары башен с разным расположением бойни показаны на плане от О. Пламеницкой (выделение цветом моё):

Если присмотреться, то и на макетике замка (часть диплома О. Пламеницкой) также показана разная схема расположения бойниц у северной (слева от ворот) и западной (справа от ворот) башен:

У меня пока нет чёткого понимания, с чем именно связана такая усложнённая схема расположения бойниц. Возможно это связано с желанием создать как можно больше комбинаций секторов обстрела самых уязвимых для атак участков стен, или же это как-то связано с расположением замка на местности (башни с одним типом бойниц расположены с видом на село, а две другие обращены на долину реки), или же был какой-то иной фактор, или же комбинация нескольких. В любом случае, это интересно, так что следует поискать нечто подобное в иных башне-бастионных замках Украины и ближайших соседей.

Тут также стоит напомнить, что согласно исследования О. Пламеницкой (смотрите статью "Замок в Сутковцах", с. 153) северная и западная башня построены с использованием раствора известково-карбонатного типа (проще говоря, две напольные башни построены одновременно, первыми), тогда как восточная башня построена уже с использованием известково-песчано-карбонатного типа раствора, и, по мнению О. Пламеницкой, восточная башня была построена позже западной. И хотя регулярный замок (суда по данным исследования О. Пламеницкой) мог быть построен в несколько этапов, и эти разные этапы также могли бы послужить одним из вариантов объяснения разной схемы расположения бойниц в башнях, однако сведения всё того же исследования сообщают, что северная и западная башни построены в рамках одного этапа, и если у них схема расположения бойниц отличалась, то значит так было задумано. Правда, опять же стоит уточнить, что в случае с северной башней у нас слишком мало сведений о всём её облике.

Ещё одно малозаметное отличие между восточной и западной башней заключается в схеме членения фасада. Если в случае с уцелевшей восточной башней можно видеть, что стены хоть и делит полувалик, но они расположены в одной плоскости (несмотря на излом). При этом в случае с западной башней, судя по старым фото, нижняя стены членил не полувалик, а скорее выступающий цоколь:

Источник

В целом же, как видим, несмотря на не такой уж и большой набор источников, о западной башне можно составить общее впечатление. По сути, она к началу Второй мировой войны сохранилась даже лучше восточной башни, и, вероятно, облик этой башни предоставил О. Пламеницкой важные сведения о высоте замковых стен и башен, а также о специфике замковой симметрии. 

[Сутковцы (Сутківці): Архитектура регулярного замка в целом и в деталях]

Загадочная деталь на гравюре Наполеона Орды

К сожалению, в нашем распоряжении нет ни одного изображения замка 17-18 вв., так что мы не знаем, как именно в целом выглядели укрепления до того, как они превратились в руины. Самый раннее известное на данные момент изображение памятника - это рисунок Наполеона Орды, который в разных источниках датируется то началом, то серединой 1870-х гг. 

Замок на фрагменте гравюры, сделанной на основе рисунка Н. Орды:

Источник

Замок здесь показан как фоновый объект, местами руины изображены довольно абстрактно, и это мешает точно интерпретировать, что именно там показано - где заканчиваются руины стен, где начинаются руины башен, и т.п. И всё же при всей этой размытости образа одна деталь выглядит весьма интригующе, особенно с учётом того, что её вы не найдёте на более поздних изображениях замка.

Речь о том, как именно художник показал верхний ярус ближайшей башни (которая дожила до наших дней). Судя по тому, что я вижу - автор не показывает, что стены верхнего яруса находились в одной плоскости с нижними ярусами, и, кажется, ровно наоборот - довольно чётко изображает, что в верхней части башня как бы расширялась:

Также на рисунке видно что-то похожее на карниз (во всяком случае, так я интерпретировал штриховку между ярусами). Только если, к примеру, в случае с замками в Кудринцах или Кривче карниз венчал башни, и выше него уже располагалась кровля, то на гравюре с видом на замок в Сутковцах выглядит так, что над этим гипотетическим карнизом есть ещё один ярус:

Пример простого карниза у башни Кудринецкого замка (Тернопольская обл.):

Тут важно сделать парочку уточнений:

• Во-первых, гравюра - это не оригинал, а копия, сделанная на основе рисунка Н. Орды. Возможно гравюра весьма точно передала то, что было на рисунке (всё же издание гравюр Н. Орды проходило под контролем автора), а может в оригинале всё было не совсем так. К сожалению, рисунок-оригинал автора мне на глаза не попадался, так что не имел возможности сравнить два изображения.
   
• Во-вторых, известно, что рисунки Н. Орды не во всем точны. Много чего он показывал довольно достоверно/корректно, но всё же часть деталей он показывал с ошибками или искажениями, и гравюра с видом на памятники с. Сутковцы не исключение - с одной стороны общие образы замка и церкви хорошо узнаваемы и довольно точны, а многие детали показаны более-менее близкими к реальности, а с другой стороны другая часть деталей показана с ошибками или не показана вовсе (например, в случае с замком он неправильно показал количество бойниц в башне, есть ошибки и в облике церкви). Таким образом, у нас нет чёткой уверенности, как именно обстояли дела с верхним ярусом башни - точно ли автор более-менее правильно показал то, что увидел, или же здесь он допустил ошибку, показав то, чего не было. Если он не ошибся, то деталь имеет смысл очень пристально анализировать, а если это фантазия - то все дальнейшие рассуждения не имеют особого смысла.

Но давайте всё же допустим, что это не фантазия, и что ошибки нет. Можно ли при помощи более поздних фото подтвердить или опровергнуть данные гравюры от Н. Орды? К сожалению, нет. Первые фото замка появились лет через 25-30 после создания рисунка, и к тому времени руины уже имели другой вид - часть укреплений была разобрана, а нужная нам башня, судя по всему, уменьшила свою высоту, во всяком случае, видим, что местное население уже даже успело потрепать второй ярус (там где на фото видны две бойницы), а то, что было расположено выше  и вовсе исчезло:

Замок на фрагменте фото Михала Грейма, начало 20 в. (?)

Источник

Разумеется, более поздние фото ещё более бесполезны в этом плане, поскольку замок на них целее не становился.

Когда Ольга Пламеницкая в начале 1980-х гг. в рамках своих исследований замка занималась гипотетической реконструкцией облика укреплений, она исходила из того, что у нужной нам башни был ещё один утраченный оборонный ярус, однако в её гипотетической версии никакого расширения в верхней части башни не было - просто плоскости стен поднимались ещё на один ярус выше:

Источник

 
Источник

Поскольку никто другой не предлагал свои версии графических реконструкций облика сохранившейся башни, то на этом короткий список вариантов заканчивается.

Интерпретация 

Всё же попробую наступить на хрупкий лёд допущений, растущих из предположения, что на рисунке Н. Орды верхний ярус всё же показан более-менее достоверно. Что из этого следует?

• По рисунку не создаётся ощущение, что стены верхнего яруса были в одной плоскости со стенами яруса, расположенного ниже. Создаётся ощущение, что выше второго яруса бойниц находился некий карниз, который расширялся, формируя основу для верхнего боевого яруса, который был шире того, который был под ним. Если что-то подобное существовало, то гипотетическая реконструкция верхней части башни, предложенная О. Пламеницкой, не отражает реального облика башни.
   
• Но давайте пойдём ещё дальше и вспомним, что есть мнение о строительстве замка и церкви в Сутковцах в рамках одной строительной программы, т.е. как комплекса. Даже на основе того, что уцелело, можно утверждать, что в деталях замок и церковь действительно имеют некоторое сходство (выше уже писал о сходстве на уровне кладки, есть сходство в формах бойниц двух объектов, использования валиков для членения плоскостей фасадов и т.п.). Так вот, яркой отличительной особенностью церкви является пояс машикулей, и верхний оборонный ярус храма нависает над основным объёмом, потому что он вынесен наружу при помощи консолей. Так может подобный приём использовался не только у церкви, а и у замка? И может даже у замка был не только карниз, а также были машикули? 
   
• Вообще, конечно, может показаться странной мысль о наличии машикулей у замка, который (как я пытался обосновать здесь) был построен уже в рамках бастионной концепции где-то ближе к рубежу 16-17 вв. Ну какие машикули у башен, имитирующих бастионы? Однако на самом деле не всё так просто. Дело в том, что машикули продолжали использоваться и в фортификации 16-17 вв. (башня замка в Остроге тому пример), и даже более того - машикули встречаются и в укреплениях, выполненных уже в бастионных формах. 
  
  Замок Криш (Румыния) представляет собой интересный (и при этом не единственный) пример по теме того, как у довольно позднего замка (внешняя линия укреплений построена аж в 1670-х- 1680-х гг.), несмотря на использование элементов бастионной планировки, всё же имеются и машикули. Это неплохая иллюстрация по теме того, как бы мог выглядеть верхний ярус замка в Сутковцах, если допустить, что башня расширялась в верхней части, и если помимо карниза были ещё и машикули. 
  
  

Всё это, конечно, слишком далеко идущие выводы, если учесть, что в их основе не очень чёткое и, возможно, не очень точное изображение замка. Однако лучше всё же держать эту мысль в уме, чтобы, в случае обнаружения новых сведений о внешнем виде утраченных укреплений замка, либо подтвердить догадки, либо опровергнуть их. Так или иначе, рисунок Н. Орды это пока единственное изображение, где показана ныне утраченная верхняя часть замковой башни, и уже потому с этим источником нельзя не считаться. 

[Тарноруда: укріплення, двір]

Село Тарноруда розтатошоване на пограниччі між Хмельницькою та Тернопільскої областями:

Карта

Ось потрібна нам локація:

Google-карта

Базову інформацію, яка нас знайомить з ситуації, можна дізнатися зі справки, створеною Адрієм Майхером. Ничже текст та іллюстрації, отримані від згаданого автора.

-------

Тарнорудський Благородний двір (Edelhof): Історія, архітектура та соціально-економічні трансформації у контексті подільського краю

Вступ

Поділля – історичний регіон, що завжди відігравав важливу роль у політичних та культурних процесах Східної Європи. Тут перепліталися шляхи численних народів і держав, що створювало унікальне культурне середовище та багатий історичний контекст. Одним із важливих осередків цього регіону є містечко Тарноруда, яке, хоча сьогодні і є маловідомим, у XVII–XIX століттях відігравало значну роль у житті Поділля. Однією з ключових складових історії Тарноруди є едельхоф – аристократичний маєток, що виник на місці колишнього укріплення (форту) і поступово перетворився на адміністративний центр великих земельних володінь.

Edelhof (від німецького "edel" – благородний, і "Hof" – двір або маєток) – це термін, що позначає аристократичний маєток або садибу, який належав шляхтичам або знатним родинам у середньовічній Європі. Зазвичай такий маєток був центром феодальних володінь і виконував важливі адміністративні та економічні функції. У деяких випадках такі маєтки мали фортифікаційні елементи, перетворюючись на невеликі укріплені двори або замки. Тарнорудський едельхоф є яскравим прикладом того, як старі оборонні споруди поступово трансформувалися в центри адміністративного та господарського життя в умовах змін, які приніс XVIII століття.

Витоки історії: від укріплення до едельхофу

Історія Тарноруди, як і багатьох інших містечок Поділля, починається з оборонного укріплення (форту), яке було зведено у XVII столітті на горі Круча, що височіла над долиною річки Збруч. Ця стратегічна висота дозволяла контролювати важливі торгові та військові шляхи, що пролягали через регіон. Укріплення мало важливе оборонне значення під час численних воєн, які велися між Річчю Посполитою, Османською імперією та місцевими магнатами.

Укріплення Тарноруди було не великим, але добре продуманим. Воно включало базові елементи оборони, такі як земляні вали, рови та дерев’яні конструкції, які утворювали замкнутий простір. Важливою складовою укріплення була одна башта, яка використовувалася для спостереження та захисту. Це підтверджують численні джерела, зокрема дослідження Даріуша Колодзейчика, який вивчав османські архіви та вказував на збереження цієї башти навіть після повернення Поділля до складу Речі Посполитої.

Однак, як показує історія, до кінця XVII століття укріплення поступово втратило своє оборонне значення. Внаслідок зміни політичної ситуації, коли Поділля було повернено під контроль Речі Посполитої у 1699 році, оборонна роль Тарнорудського укріплення стала другорядною. Першочерговим завданням став розвиток адміністративних і господарських функцій, що відображало загальні тенденції соціально-економічних змін того часу.

Архітектурні риси та трансформації едельхофу

З настанням XVIII століття укріплення було перебудоване у едельхоф – аристократичний маєток, який став центром управління навколишніми землями. Основні оборонні елементи, такі як вали та рови, були засипані, а більшість будівель перебудовані з цегли, залишивши лише подекуди кам’яні елементи, які нагадували про колишнє укріплення. Цей процес відображав загальну тенденцію того часу, коли старі фортифікаційні споруди втрачали своє первісне призначення і переходили до цивільного використання.

Значну увагу в архітектурі Тарнорудського едельхофу привертає в’їзна брама, яка на початку XVIII століття слугувала головним входом до маєтку. Вона була збудована з каменю і мала декоративні елементи, що відображали естетичні уподобання того часу. Однак з часом, через відсутність належного догляду, брама була зруйнована.

Важливим елементом едельхофу був будинок Окомана, який виконував адміністративні функції. Саме тут зберігалися документи, велися облікові книги та приймалися ключові рішення щодо організації господарської діяльності. Крім того, у складі комплексу залишалася стара башта, яка існувала ще у 1680 році і була перебудована для господарських потреб. Ця башта, як зазначається у турецьких джерелах, зберігала своє значення навіть після втрати оборонної функції, що підкреслює її важливість у структурі едельхофу.

Однак найбільшою зміною в архітектурі комплексу стала побудова у XIX столітті нового палацу, стилізованого під замок. Ця споруда, хоч і нагадувала старовинні оборонні замки, виконувала суто резиденційні функції і була символом соціального статусу власників.

Господарська діяльність та соціальна роль едельхофу

Тарнорудський едельхоф виконував важливу роль у господарському житті регіону. Він був не лише резиденцією, але й центром управління великими земельними володіннями, що входили до складу Тарнорудського ключа. Інвентарі початку XVIII століття свідчать про інтенсивне заселення регіону після закінчення турецького панування. Зокрема, у 1722 році в самому містечку проживало 191 родина, а в навколишніх селах – ще 67 родин.

У межах едельхофу розташовувалися житлові приміщення, комори, стайні та інші господарські споруди. Архітектура едельхофу відображала прагнення до максимальної ефективності в організації господарського процесу. Основним завданням цього комплексу було забезпечення стабільного функціонування господарства та організація праці селян, які сплачували натуральні податки і працювали на землях маєтку.

Однією з ключових функцій едельхофу була організація збору податків та розподілу врожаїв. Ця робота координувалася через будинок Окомана, де велися облікові книги та фінансові звіти. Тут також відбувалися суди та збори місцевих управителів, які вирішували найважливіші питання місцевого життя. Едельхоф став справжнім адміністративним центром, навколо якого оберталося життя цілого регіону. 

 У 1753 році єврейська громада Тарноруди сплатила податок у розмірі 506 злотих, що було другим за величиною податком у повіті після Дунаївців. Це свідчить про високий рівень економічної активності в містечку і важливість едельхофу як місця збору податків і організації економічних процесів.

Культурний вплив Чарторийських і родини Мархоцьких

Князі Чарторийські, які стали власниками Тарнорудського ключа у XVIII столітті, внесли значний вклад у розвиток цього регіону. Хоча Тарноруда не була їхньою постійною резиденцією, Чарторийські приділяли велику увагу її розвитку та господарському управлінню. Вони залишили на місці своїх довірених управителів, які керували господарськими справами та забезпечували стабільне функціонування едельхофу.

Важливим прикладом їхнього впливу стала реконструкція місцевого костелу у 1754 році. Цей релігійний осередок став не лише духовним центром, але й символом культурного відродження регіону після років занепаду. Реконструкція костелу була здійснена за участі придворних архітекторів князя Александра Августа Чарторийського, що свідчить про високу якість і майстерність виконання цих робіт.

Не менш важливою в історії Тарнорудського едельхофу була діяльність родини Мархоцьких. Ігнацій Сцибор-Мархоцький, народжений у Тарноруді близько 1750 року, став одним із найвизначніших представників місцевої шляхти, відомим своїми реформаторськими ідеями та прагненням до модернізації господарства. Його батько, Міхал Мархоцький, був писарем у Тарнорудському ключі, що дало йому змогу отримати значні матеріальні ресурси та соціальний статус. Усе це сформувало умови для подальшої діяльності Ігнація, який у своїх маєтках впроваджував новаторські ідеї, спрямовані на покращення умов праці селян і розвиток господарства.

Занепад і трансформації у XIX столітті

На початку XIX століття Тарнорудський едельхоф перейшов у власність роду Мальчевських. Незважаючи на зусилля утримувати маєток, вони зіткнулися з фінансовими труднощами, що призвело до поступового занепаду едельхофу. Пожежі середини XIX століття, особливо у 1864 році, завдали значних збитків як самому маєтку, так і містечку в цілому. Подальші перебудови змінили первісний вигляд едельхофу, який втратив багато своїх архітектурних та оборонних рис.

Нова архітектурна епоха почалася із зведення на території едельхофу нового палацу, стилізованого під замок. Цей палац, збудований новим власником, генерал-лейтенантом Андрієм Кривцовим, нагадував про стародавні оборонні споруди, але не мав жодного військового значення. Його основна функція була суто резиденційною, а архітектурний стиль відображав лише бажання власника продемонструвати свій соціальний статус.

Висновки

Тарнорудський едельхоф є важливим прикладом історичної трансформації оборонних споруд у магнатські резиденції, які виконували багатофункціональні ролі в умовах соціально-економічних змін XVIII–XIX століть. Від укріплення, яке забезпечувало захист під час воєн, едельхоф поступово перетворився на адміністративний центр, де вирішувалися ключові питання господарського життя і організовувалися місцеві громади. Попри поступовий занепад і втрату більшості своїх оборонних та архітектурних рис, Тарнорудський едельхоф залишається важливим історичним об’єктом, який відображає процеси соціально-економічних змін на Поділлі протягом кількох століть.

Благородний двір Edelhof на карті Фон Міга 1788 рік:

Едельхов з висоти:

Планування з поясненнями:

Головна будівля резиденції:

Господарські будівлі двору:

Конюшні:

Елементи в будинку Окомана:

Збоку від нового палацику був старий, то від нього навіть дві пивниці, а там прямо солідні підземелля. З початком війни там зробили бомбосховище і зробили тимчасові місця для дитячих класів:

 

  

[Амадоцкое озеро (Амадока) – Картографический миф или 100-километровое озеро всё же можно потерять?]

Здесь встретилась публикация по теме. 

Речь там идёт о районе, расположенном у границы Хмельницкой и Тернопольской областей, чуть к востоку от Волочиска:

 
Карта
 

Цитата

Амадока (Amadoca Palus) / Маначинська низина та її зв'язок з Тарнорудою

Маначинська низина, розташована в південно-західній частині сучасної Хмельницької області України, є однією з цікавих геоморфологічних утворень регіону. Завдяки роботам професора В. І. Крокоса та його колег, були зроблені важливі відкриття, що стосуються геологічної історії нашого району. Це дослідження має значення для розуміння геологічних процесів, які формували сучасний ландшафт цієї частини України. Маначинська низина характеризується складною геоморфологічною структурою. Вона розташована між селами Маначин, Писарівка, Гонорівка та Рябіївка і пронизана річкою Грабаркою, яка в середині низини утворює широкий ставок. Оточена первісним краєм змитого плато, висота якого варіюється від 319,5 до 340,8 м, низина має дві основні тераси: верхню та нижню. Абсолютна висота верхньої тераси становить 289,6 м, а нижньої — 285,4 м. Це зниження рельєфу на 34,1 м від найнижчої точки плато до нижньої тераси свідчить про значні геоморфологічні зміни, які сталися в цьому регіоні.

Важливою частиною дослідження є аналіз формування басейну, що існував у цьому регіоні. Геологічна будова плато і терас дозволила визначити кілька фаз розвитку цього басейну. Перша фаза характеризується невідомими межами басейну, що охоплював одночасно райони Маначин, Волочиськ та Тарноруди. Друга фаза позначає звільнення плато в районі Порохні, де басейн залишався ще в Тарноруді, Волочиська та Маначина. Третя фаза — це час, коли території Волочиська та Тарноруди звільнилися від води. Четверта фаза передбачає звільнення верхньої тераси від басейну, п'ята — звільнення нижньої тераси, і, нарешті, остання фаза позначає басейн у його нинішніх межах.

Завдяки дослідженням професора В. І. Крокоса було встановлено наявність прісноводного лесового ґрунту в Тарноруді та Волочиську під іншим рівнем лесу. Це свідчить про існування давнього водосховища, яке могло бути пов'язане з Маначинським басейном. Басейн залишив район Тарноруди та Волочиська наприкінці льодовикової епохи, що допомагає встановити часові рамки геологічних змін [2]. Це дослідження має важливе значення для регіональної геології, адже розкриває складну історію формування Маначинської низини. Описані фази зменшення басейну вказують на складну історію формування низини, яка має значення для регіональної геології. Використання схем професора Крокоса додає науковий контекст, підкреслюючи важливість наукових досліджень у розумінні природної історії регіону [1].

Це підкреслює важливість геологічних та культурних взаємодій у формуванні сучасного вигляду регіону [2]. Роботи професора В. І. Крокоса та його колег щодо Маначинської низини є вагомим внеском у вивчення геологічної історії цього регіону. Це дослідження розкриває важливі аспекти формування ландшафту та дозволяє краще зрозуміти природні процеси, які вплинули на розвиток території. Подальші дослідження можуть ще більше розширити наше розуміння геологічної еволюції цього регіону. Стосовно Амадоки можливо це був з основних басейнів колись згаданого озера болота Амадока згаданим самим Геродотом.

Список використаних джерел:

1. Біленко Д. К. Вік Маначинської низини / Д. К. Біленко // Abhandlungen des Ukrainischen wissenschaftlichen Instituts in Berlin. — Berlin : Ukrainisches wissenschaftliches Institut, 1938. — Bd. 1. — S. 134.
2. Kowalski J. Geomorphology of Western Ukraine // Studies of the Ukrainian Scientific Institute in Berlin. — 1938. — Bd. 1. — S. 134.

[Сутковцы (Сутківці): Архитектура регулярного замка в целом и в деталях]

Полосатая кладка замка

Если внимательно присмотреться к стенам уцелевшей замковой башни, то можно заметить, что у неё довольно необычная кладка. Это не регулярная кладка, но и не хаотичное нагромождение камней, нет, тут кое-что куда более интересное - мы видим как бы слоёный пирог, состоящий из тонких камней, выложенных тонкими ровными линиями, которые сменяются широкими полосами более грубой и хаотичной кладки, которая в свою очередь снова завершается тонкой ровной полосой и т.д. Шаг между тонкими полосами более-менее одинаковый, что-то около 1 м.

Источник

Это, конечно же, не случайность, а чёткая структура, выглядящая приблизительно вот так:

Источник

Подобрав ракурс, при правильном освещении эти линии можно увидеть без особого труда, главное знать, что искать:
 
Источник

Не везде они видны, потому что значительная часть башни всё ещё скрыта следами штукатурки, но всё же открытых зон достаточно, чтобы обнаружить эти полосы в том числе и в верхней части башни:

Источник

А также с разных сторон:
 
Источник

Ольга Пламеницкая в своей статье "Замок в Сутковцах" (1992) довольно детально описала сохранившуюся башню и её наиболее интересные детали, но о полосатой кладке там не упомянуто, как и нет объяснения выбора кладки такого типа. Вот что она сообщила (с. 149):

Цитата

Кладка [башни] выполнена из местного камня-известняка, углы обработаны белокаменными блоками. Фасады между вторым и третьим ярусами членятся белокаменным поясом в виде полувала. 

Также интересно, что на иллюстрации, украшавшей статью, можно обнаружить следы упомянутых линий, делящих кладку на равномерные слои, однако рисунок не делает на этом акцента, система не видна, всё это выглядит как случайное совпадение, тем более, что линии показаны только лишь в верхней части башни, и при этом отсутствуют в нижней (где в реальности они наоборот лучше всего заметны):

Может возникнуть мысль, что О. Пламеницкая, очень детально исследовавшая башню, то ли не заметила этих линий, то ли не придала им большого значения, однако это не так, во всяком случае, о существовании слоёв она знала. Такой вывод можно сделать, если присмотреться к её дипломному проекту реставрации замка (1980), и там вы увидите эти линии, причём автор их показала также на утраченных укреплениях. Правда, из-за масштаба рисунка, она, как мне кажется, пошла на хитрость, поскольку линии в реальности находятся близко друг к другу, то их плотность на реконструкции такого размера была бы очень заметной, и, возможно, потому О. Пламеницкая хоть и показала линии, однако сильно увеличила между ними расстояние:

С выделением:

Впрочем, даже с учётом обнаружения "упоминаний" этих линий в материалах О. Пламеницких, я не заметил, чтобы эта деталь вызвала у неё большой интерес (во всяком случае из публикаций это не чувствуется, как и не заметны попытки привлечь внимание читателя к этой особенности).

С чем же мы имеем дело?

Ответ здесь, как по мне, кажется довольно простым - предположу, что это вариация классической римской/византийской кладки Opus Mixtum, с той лишь разницей, что в Opus Mixtum толстые слои камней друг от друга отделяли тонкие полосы кирпича, а не камня, как в Сутковцах. 

Разумеется, речь не идёт о том, что в Сутковцах мы имеем дело с античными укреплениями. Opus Mixtum часто использовали в средневековье и даже в ранее новое время, когда у мастеров или у заказчиков было большое желание следовать канонам именно римской/византийской архитектуры.

Вот, к примеру, Франкентурм (башня/вежа Франко) в Трире (Германия), ок. 1100 г.

Там, где кирпич был недоступен, а придерживаться римских традиций всё равно хотели, могли использовать вместо кирпича камни, которые по цвету или фактуре отличались от камней основной кладки. Именно так было в случае с замком Карнарвон (Англия) конца 13 в.:

Источник

Использовали Opus Mixtum и позже. Например, турки, наследовавшие византийские строительные традиции, применили эту кладку в конце 15 в. при строительстве укреплений Белгород-Днестровской крепости (Украина):

Источник

В некоторых странах эта кладка пользовалась популярностью даже в 16-17 вв. 

Что касается Сутковцов, то, возможно, строители хотели бы использовать классический кирпично-каменный Opus Mixtum, но в их распоряжении не было достаточного количества кирпича, и потому его заменили поясами из тонких камней. При этом интересно, что кирпичные вкрапления, которые встречаются в замковой кладке, в некоторых случаях довольно чётко ложатся на те самые тонкие линии, будто этими кирпичными вставками строители отмечали (как пунктиром) те самые линии, может чтобы ровно выдерживать уровень, или чтобы каким-то иным образом использовать яркие кирпичные вставки для сверки того, что работы ведутся правильно. Так или иначе, пока выглядит так, будто далеко не все кирпичные вкрапления в каменную кладку замка были вставлены там случаным образом.

UPD. В комментариях на фейсбуке моё предположение о том, что в Сутковцах мы имеем дело с вариацией Opus Mixtum, подвергли конструктивной критике (читаем здесь комментарии), сообщив мне, что подобная техника использовалась для выравнивания кладки. 

Что из всего этого следует

Пока два основных и на данном этапе несколько сыроватых вывода:

• Эта не самая типичная кладка служит одним из маркеров, который сообщает, откуда пришли строители (поскольку кладка не самая распространённая).
   
• Вот здесь я ранее упоминал версию вековой давности, которую поддерживала и О. Пламеницкая, гласившую, как писал Г. Павлуцкий, что"способ кладки стен церкви тождественен способу кладки стен сутковецкого замка". Эта формулировка выглядит несколько размытой, и хотя некоторые общие признаки в кладке двух объектов можно обнаружить довольно легко (угловые русты, использование в растворе и в кладке добавки из кирпича), возможно речь была не только об этом. И вот если вдруг выяснится, что у стен церкви такая же слоистая структура, то это сильно повысит вес версии о более-менее одновременном строительстве двух укреплений, а это в свою очередь повлечёт необходимость передатировать церковь, поскольку не может церковь 1476 г. быть построенной одновременно с замком начала 17 в. Хотя на некоторых старых фото церкви можно усмотреть признаки того, что там также в кладе использовались ритмично расположенные пояски из тонких камней, всё же подавляющая часть поверхности стен храма как век назад, так и сейчас скрыта штукатуркой, и потому если с замком структуру кладки при желании можно легко рассмотреть, то в случае с церковью на данный момент этого сделать нельзя, однако, эту гипотезу легко будет проверить в будущем, когда в ходе какой-нибудь очередной реставрации или противоаварийных работ будет исследована структура кладки в центральной части храма.

[Сутковцы (Сутківці): росписи Покровской церкви]

К вопросу о цвете фасадов церкви

Как мы уже убедились, современные интерьеры храма сильно отличаются от того, какими они были несколько веков назад, и там где в наши дни мы выглядим однотонные и в основном бледные цвета, ранее всё было густо покрыто разноцветными росписями, и, соответственно, интерьер первоначально производил совсем другие впечатления и имел совсем иную информационную составляющую.

С интерьерами общая ситуация более-менее ясна. Тогда следующий вопрос - каким был цвет церкви снаружи? Поскольку мы привыкли видеть церковь если не белой, то по крайней мере более-менее светлой, и поскольку на всех известных старых фото она покрыта белой штукатуркой, и поскольку существует мнение, что церковь в Сутковцах это памятник какого-то местного зодчего (а белые стены и вообще побелка так типичны для Подолья), то как-то вроде и нет иного варианта, чем ответить, что стены церкви изначально также были белыми. Формированию этого мнения также способствуют графические реконструкции разных авторов (где церковь показана на самом раннем этапе), и поскольку все эти рисунки чёрно-белые, то они не несут никакой информации о цвете стен, и даже помогают утверждать мысль, что стены были белыми. Однако велика вероятность, что это не так.

Церковь образца 1-й четверти 20 в. с белоснежными стенами:

Источник

Каменецкие тринитары

Зайду издалека. Есть в Каменце-Подольском бывший тринитарский костёл. Построен в середине 18 в., несколько раз ремонтировался, перестраивался и менял свой цвет, причём с течением времени храм "бледнел" - более поздние слои были светлее самого раннего. О том, каким был первоначальный цвет храма, можно получить информацию из монографии О. Пламеницкой "Сакральна архітектура Кам'янці на Поділлі" (2005), где на с. 205 читаем такое:

Цитата

Архітектурне оздоблення костьолу тринітаріїв доповнювала колористика, яка, враховуючи його роль як містобудівної домінанти, була напрочуд ефектною. Фасади споруди було пофарбовано яскравим насиченим темно-червоним кольором теплого відтінку [275], на якому виділявся "виточений" архітектурний декор - білі пілястри, гзимси, "всевидяче око" на щиті фронтону, "вухасті" облямування вікон та скульптурний декор. Аналогічне двоколірне декоративне оздоблення дістала фронтальна частина огорожі, що виходила в бік Вірменського ринку, та дзвіниця у вигляді декорованої пілястрами двоаркової стінки під гонтовим дашком. Костьол, що займав провідне місце в панорамі Кам'янця, завдяки насиченому кольору був яскравою домінантою. Підчас реставрації фасадів, проведеної в 1970-ті рр. (автор проекту А. Тюпич), пофарбування було відновлено. Однак, на жаль, під час останнього ремонту в 1999 р. було необгрунтовано знехтувано автентичну колористику костьолу авторства Яна де Вітте і перефарбовано храм в колір первісного "вбогого" храму першого будівельного етапу.

-----
275. Дослідження Є. Пламеницької, А. Тюпича, Ю. Стріленко. Автентичне пофарбування виявлено на всіх фасадах костьолу.

На этом фото можно увидеть (правда, уже в потрёпанном виде) реконструированный насыщенный красный цвет фасадов (в наши дни фасады окрашены в более бледный цвет):

Источник: ?

Сутковцы

Теперь вернёмся к церкви в Сутковцах. Её в 1970-х - 1980-х гг. обследовала всё та же Евгения Пламеницкая, участвовавшая в исследовании тринитарского костёла, а также Ю. Стриленко (выше её имя мы уже упоминали в в блоке об интерьерных росписях). Был ли задействован в этих работах А. Тюпич я не знаю, впрочем, сейчас это не очень важно. 

Об исследованиях Е. Пламеницкой в Сутковцах известно не так уж и много (в сравнении с тем, какой объём работ был проделан), но кое-какие интересные крючочки по нужной нам специфической теме она нам оставила, причём на видном месте - в "Памятниках градостроительства и архитектуры Украинской ССР" (1986), 4-й том, с. 234, где в справке о церкви видим такую краткую и при этом ёмкую информацию:

Цитата

Фасады первоначально были покрыты затиркой охристого цвета с добавлением толчёного кирпича.

Здесь интересно вот что:

• Несмотря на то, что справка о церкви в "Памятниках градостроительства" краткая, а сам памятник насыщен необычными деталями, Е. Пламеницкая всё же посчитала достаточно важным упомянуть данные о цвете внешних стен, о том, что этот цвет был установлен/найден. Это, как по мне, свидетельствует как о значимости данной детали для восприятия памятника (и для последующей реставрации), а также об уверенности автора в сделанном выводе.
   
• Из справки о тринитарском костёле мы знаем, что выводе о цвете фасадов не делались по обнаружению следов окраски на одном участке. Для формирования таких выводов штукатурка исследовалась на разных участках. И мы также знаем, что во время исследования церкви в Сутковцах было сделано множество зондажей в интерьере, на разных участках, на разных высотах (их видно на фото, показанных в первом сообщении). Вероятно, такие же зондажи делались и снаружи храма, в результате чего и могли получить достаточно данных о структуре штукатурки и о том, какой цвет был у самого раннего слоя. 
   
• Важно также отметить, что все эти исследования проводились в Сутковцах ещё до вредительского ремонта, который провела местная община в 1990-х гг. Во времена Е. Пламеницкой ещё были целы оригинальные пласты штукатурки. Это ещё больше повышает данные исследований Е. Пламеницкой в наши дни, поскольку часть того, с чем она работала, впоследствии было уничтожено/утрачено.
   
• В отличие от ряда гипотетических выводов и предположений, сделанных как Е. Пламеницкой, так и О. Пламеницкой, вывод о существовании цветных стен на первом этапе вполне можно подвергнуть проверке в наши дни. Для этого нужно либо изучить сохранившиеся слои штукатурки, или, в крайнем случае, более пристально ознакомиться с материалами исследований Е. Пламеницкой, где, возможно, сохранилось больше сведений/фото о том, где именно и в каком виде были обнаружены доказательства наличия цвета в штукатурке.

Кирпич

Камень в Сутковцах имелся в изобилии, и именно по этой причине он послужил основным строительным материалом для строительства как церкви, так и замка. Однако часть архитектурных деталей церкви (опорная колонна, своды, бруствер, бартизаны, фронтоны) были построены с использованием кирпича. Был ли кирпич привозным (что более вероятно), или же для его производства где-то на территории села был построен "заводик" (менее вероятно) сейчас не так важно, а главное то, что этот материал использовался в момент строительства ряда ключевых деталей на том этапе, когда церковь приобрела хорошо знакомые в наши дни черты. Очевидно, что на этом этапе не было проблем с тем, чтобы получить из различных кирпичных обломков порошок, который можно было использовать для окраски/затирки стен. Потому использование кирпича при сооружении церкви теоретически можно синхронизировать с использованием толчёного кирпича для окраски церкви снаружи, т.е. построили храм, затем окрасили, но всё это в рамках одной строительной программы.

Охра

Использование кирпичной крошки для окраски штукатурки было распространённым явлением. Относительная дешевизна такой "краски", усиливалось богатством вариантов цветовых оттенков, которые с её помощью можно получить - от светло-желтых тонов к коричневым и до насыщенно оранжевых или красных, близких к цвету самого кирпича. Похожими цветовыми свойствами обладает и охра, у которой есть также множество "кирпичных" и "глиняных" оттенков, и потому упоминание "охристого" цвета можно встретить в различных публикациях реставраторов.

Охра и её цвета/оттенки:

Охристые цвета в деле

Ниже несколько ориентировочных примеров того, как это могло выглядеть.

Петропавловская церковь в Каменце-Подольском (Украина):
 

Оборонная ограда храма в Силице (Словакия):

Источник

Замок Грайфенштан (Австрия) одновременно демонстрирует несколько охристых оттенков:

Источник

Большую палитру охристых оттенков можно встретить у храмовых комплексов Трансильвании. Это, к примеру, одна из башен укреплений Бьертана/Биертана (Румыния):

Источник

Интересная иллюстрация по теме есть в с. Банска Годруша (Словакия). Здесь местный храм, если смотреть на него с дороги, сверкает белыми/светлыми фасадами, но благодаря тому, что тыльную сторону не покрыли новой штукатуркой (поскольку она почти не видна, т.к. выходит на склон), то там можно увидеть более раннюю охристую поверхность стен, потрёпанную временем:

 
Источник

В том же селе сохранился ещё один храм, стены которого, ещё не прошедшие через обновление/осветление, со всех сторон демонстрируют остатки окраски охристо-кирпичного оттенка:


Источник

Отдельно хочется обратить ваше внимание на яркие цвета церквей Афона (Греция). Эти примеры интересны, поскольку афонские церкви, согласно одной из версий, являются предками (или в некотором роде образцами для подражания) для трёх- и четырёхапсидных храмов Украины, в т.ч. и Сутковецкой церкви. И если на Афон ориентировались с точки зрения архитектуры, то распространялось ли это на цветовое оформление фасадов? Кстати, обратите внимание, что какого-то явного цветового кода в случае с афонскими церквями не наблюдается - мы видим различные варианты насыщенных красных, оранжевых, коричневых и жёлтых тонов, т.е. всё в рамках диапазонов оттенков охры. Также стоит отметить, что цветные фасады у афонских монастыре могли быть не только у храмов, но иногда даже и у укреплений (стен, башен, ворот).

Великая Лавра, Иверон, Дионисиат:
  
Источники: 1, 2, 3

Кутлумуш, Пантократор, Зограф: 
  
Источники: 1, 2, 3

Дохиар, Каракал, Ксеноофонт:
  
Источники: 1, 2, 3

Вообще вопрос расцветок храмов, корней разных вариантов цветовых решений (от византийской архитектуры 6 в. до 17 в.), а также их символика - это тема отдельного обширного исследования. Здесь же просто хотел привести буквально несколько примеров, которые хотя бы в общих чертах показали разнообразие вариаций в случае с семейством охристых цветов. 
 

Как именно было в Сутковцах? 

Как видим, "охристый цвет" - это не точное указание на какой-то конкретный цвет, а скорее указание на группу оттенков, которая отличается довольно приличным разбросом цветов (жёлтый, коричневый, красный) и оттенков (светлый, средне-интенсивный, насыщенный). Всё это порождает большое количество вероятных комбинаций. Вероятно Е. Пламеницкой был получен более чёткий или даже конкретный ответ на вопрос цвета фасада, но поскольку мы не знаем деталей исследований, нам приходится гадать, какой именно вариант охристого цвета был использован в Сутковцах. Однако уже на этом этапе важно то, что каким бы не был вариант цвета, мы в любом случае имеем информацию о том, что скорей всего первоначально создатели церкви вовсе не хотели видеть её белоснежно-белой, и даже наоборот - её захотели окрасить. 

Возможно у неё были стены какого-нибудь желтоватого оттенка:

Или чуть более насыщенного горчичного цвета:

А может цвет был скорее к оранжевому или красному, т.е. ближе к афонским примерам?

Разумеется, все эти теоретические примеры визуализации цветов фасадов могут отличаться о того, что было на самом деле, но даже если ни один из них не даёт правильного представления о первоначальном цветом стен, всё же любой из них может быть близок к истине, поскольку показывает стены не белыми. 

Также можно предположить, что помимо основного цвета, мог также существовать цвет акцентов (например, для проёмов окон, бойниц), и вот этот второстепенный цвет, возможно, мог быть белым.

Взгляните на этот рисунок церкви то ли 1945, то ли 1946 г.  На первый взгляд он не особо примечателен, но на самом деле это довольно редкий пример качественного цветного изображения церкви до начала этапа исследований и реставраций. Тут видим, что автор цветовыми акцентами, например, показал, где каменные объёмы дополнялись кирпичными деталями. Но самое интересное в контексте цвета церкви - это то, как показана штукатурка - может это авторское искажение, не самый точный выбор цветов или что-то ещё, но выглядит так, будто под верхним более светлым слоем штукатурки, которая к тому времени на больших участках отслоилась, виднеются пласты более старой штукатурки, показанной местами в желтоватых, местами в розоватых оттенках. Быть может это пробивалась та самая ранняя цветная штукатурка "охристого цвета", о которой 40 лет спустя будет упоминать Е. Пламеницкая? Причём интересно, что на более ранних изображениях 1-й трети 20 в. этих нюансов могло быть не видно, поскольку тогда ещё свежая белая штукатурка начала 20 в. могла полностью покрывать храм, и её нужно было прийти к определённой степени упадка, чтобы проявились более ранние напластования. В поисках ответа на вопрос могли бы помочь цветные фото 1950-х - 1980-х гг. или реалистичные картины того периода, но если такие и есть, мне они не известны. 

Источник

Белыми стены не были, но стали

Когда именно в Сутковцах стены потеряли цвет мы не знаем. В случае если побелку восстановить можно довольно легко, охристую затирку повторно организовать намного сложнее. В какой-то момент, когда изначальный стен цвет поблек, или же штукатурка уже основательно обветшала, перешли на обычную побелку. Возможно это произошло в 18 в., а может уже в 19 в. Поскольку иконография, относящаяся к церкви, появляется уже ближе к концу 19 в., а письменные источники о цветных стенах ничего не сообщают, то ответа на этот вопрос в нашем распоряжении нет, однако, возможно, его удастся получить во время новых исследований храма, а также храмового участка.

О возможной связи внешнего и внутреннего

Росписи церкви выполнялись уже после постройки, т.е., вероятно, снаружи храм уже был в цвете, когда внутри ещё росписей не было. Не исключено, что в программе росписей была учтён наружный цвет, чтобы увязать с ним некоторые цветовые решения внутри храма. 

Возвращение цвета

В контексте истории с реставрацией храма наших дней возникает много обсуждений надстроенного бруствера, формы кровли и других деталей, однако мне не попадалась информация о том, планировалось ли в рамках проекта Е. и О. Пламеницких возвращать стенам изначальный цвет. Судя по проектам Е. Пламеницкой (которая практиковала возвращение памятникам изначальных цветов), а также судя по тому, что храму планировали вернуть облик по состоянию на самый ранний этап, а также с учётом наличия данных об исходном цвете, логично предположить, что цвет стен Сутковецкой церкви также должен был измениться. Более детальная информация на этот счёт наверняка содержится в проектной документации, однако к ней у меня пока доступа нет, так что на этот счёт приходится строить предположения. 

Вполне вероятно изменение цвета стен также вызвало бы немало дебатов, как все прочие радикальные перемены в привычном/устоявшемся облике церкви, и многие наверняка их не приняли бы и не одобрили, как не одобрили, к примеру, слишком оборонный вид, который приобрёл памятник по итогам реконструкции 2006-2009 гг. Однако если исследования Е. Пламеницкой касательно изначального цвета удастся подтвердить, то в данном случае может появится чёткое обоснование для реставрационного решения - это не про допущение, и не про то, как нравится или как привыкли, а про то, как оно в действительности было.

Не-подольский стиль

Редкая планировка храма, множество специфических не местных архитектурных деталей, а теперь ещё и цвет, не очень-то характерный для традиционной местной архитектуры, в очередной раз поднимают вопрос о том, что церковь в Сутковцах вовсе не плод творения некого неизвестного украинского мастера, как сообщает нам одна из популярных версий происхождения памятника. И в то же время цвет может служить одним из ключей, которые помогут указать на место, откуда мастер пришёл, или на памятники, цвет которых он копировал.

От церкви к замку

Вопрос об оформлении стен церкви также может иметь очень неожиданные последствия для восприятия Сутковецкого замка. Здесь писал о том, что есть признаки того, что замок и церковь строились в рамках единого проекта, с использованием похожих строительных техник, и, возможно, при участии одних и тех же мастеров. Стены замка, как и стены церкви, несомненно также первоначально были оштукатурены, но вот вопрос - не были ли замковые стены также в цвете? Есть некоторые косвенные признаки того, что у замковых стен также был не белый цвет, но об этом как-нибудь отдельно ещё поговорим. Здесь же пока кратко хотел вам предложить представить общую панораму Сутковцов с видом на комплекс укреплений (замок + церковь), стены которых притягивали внимание не белизной (и уж тем более не голой каменной кладкой), а неким цветом (или несколькими цветами).

 

Ждём новых исследований (или же более детальных данных об исследованиях Е. Пламеницкой), чтобы получить конкретный ответ о том, каким цветом выделили церковь в панораме Сутковцов. К счастью, этот тот случай, когда ответ может быть не гипотетическим (порождающем споры и множество разных вариантов ответов), а вполне конкретным и однозначным.

[Сутковцы (Сутківці): крипты и захоронения Покровской церкви]

Уборка храма, которая прошла в конце июня 2024, это. конечно, дело благое. Однако одна сцена, как мне кажется, очень хорошо иллюстрирует то, насколько местные люди (или кто-то из гостей?) не понимают, с чем именно они имеют дело. Речь о кадрах, на которых женщина тряпкой, смоченной водой из ведра, бодро шурует по одному из самых ценных и чудом уцелевших артефактов церкви - надгробию Ивана Сутковецкого конца 16 в. 

Ранее надгробие ломали, тягали туда-сюда по церкви, вмуровывали то в пол, то в стену, и при этом сбивали хрупкие буквы. Начиная с 1990-х гг. и вплоть до недавнего времени плиту несколько раз красили масляной краской, и все это вместо того, чтобы с неё пылинки сдувать.

Рьяное протирание тряпкой, как по мне, это часть всех тех процессов, которые привели плиту (да и церковь в целом) в плачевное состояние. Пугает и то, что если вдруг случится так, что плитой займутся специалисты, снимут с ней слои краски, проведут реставрацию, то в какой-нибудь момент вот такая же бабушка какой-нибудь половой тряпкой будет точно также шуровать по уже отреставрированной плите. Чтобы этого не было, на местах нужно проводить работу по образованию людей, чтобы с подобные деталями работы велись максимально деликатным способом и только теми, кто ценит то, с чем имеет дело.

 
Источник

[Каменец-Подольский (Кам'янець-Подільський): план 1800 г.]

Нашлась полная версия фото-копии, переданной О. Пламеницкой. 

Здесь и изображение в полном виде, и богатая экспликация присутствует.

Забрать можно здесь (74МБ)

[Сутковцы (Сутківці): реставрация церкви 2006-2009 гг. по проекту Евгении и Ольги Пламеницких]

Черновое итого

• Ольга Пламеницкая. Была автором проекта (точнее - соавтором с Е. Пламеницкой), и её основной задачей был контроль того, чтобы реконструкцию провели согласно проекту, т.е. чтобы был воссоздан тот облик храма, который был отображён в документации. При этом ни О. Пламеницкая, ни какая-либо её фирма не имели отношения к проведению работ и "освоению" тех самых 1,5 млн грн. 
   
• Община. Ремонт 1990-х гг. имел катастрофические последствия, привёл храм в аварийное состояние, из которого его не вывели до сих пор. Эти работы сильно ударили по целостности кладки, прочности структуры, а в случае с росписями разных эпох и вовсе способствовали почти полному их уничтожению. 
   
• Государство. Там, где должны были быть созданы идеальные работы для воплощения проекта в жизнь, всё было сделано в худших традициях - деньги выделялись со скрипом, с задержками, под конец года, так что работы приходилось проводить зимой. Финансирование периодически сокращалось, что вызывало необходимость ухудшать качество работ, а в итоге, ещё до завершения работы и до выведения храма из аварийного состояния, деньги и вовсе перестали поступать, что привело к полной остановке работ. 
   
• Заказчик. Ярмолинецкий райсовет, который распоряжался государственными деньгами, который заключал договор с исполнителем, и который должен был контролировать качество работ, в итоге имел претензии к исполнителю, однако почему-то не к качеству, а к завышению стоимости проведённых работ. 
   
• Исполнитель. Работали в спешке, зачастую в наименее благоприятный зимний период, возможно с привлечением обычных рабочих, далёких от реставрации. Эти и других факторы оказали критическое влияние на качество работ, начиная с кладки реконструированного бруствера и заканчивая кровлей. 
   
• Оппоненты. Весьма успешно помогали торможению проекта, уменьшению и прекращению финансирования, способствовали появлению длинных пауз в процессе работ, из-за которых памятник в наиболее уязвимых фазах был вынужден год провести в ожидании продолжения работ. 
   
• Батюшка. В целом отец Владимир крайне редко был замечен в заботе о храме, а на пике своей активности он и вовсе провёл ряд незаконных работ, которые ухудшили состояние памятника. 
   
• Не завершённая реставрация. В 2009 г. работы не были закончены, и они вообще не затрагивали центральную часть храма (его стены, снаружи и в интерьере), которая как была до 2006 г. в аварийном состоянии, так и оставалась в таком состоянии в 2009 г., когда работы были остановлены. 

А дальше что?

Очевидно, что нужно проводить работу над ошибками, чтобы на новом этапе работ достичь иного результата. О. Пламеницкая никому уже не помешает, и потому те, кто по причине своей слабой осведомлённости видел лишь в ней одной причину низкого качества работ, сейчас ничем не скованны, и могут показать, как всё сделать правильно. Для этого нужно всего-то малость - организовать финансирование, нормальные условия работы без спешки, найти исполнителей, которые смогут исправить ошибки предыдущих "мастеров", проконтролировать их и получить эстетическое наслаждение от результата. 

Даже те, кто не приемлет реконструированный образ храма от Пламеницких, не был замечен в оспаривании тезиса об аварийном состоянии памятника. Это прекрасная точка консолидации взглядов, так что в первую очередь можно продолжить работу с осушением стен, сводов, выведением грибка, снятием цементной штукатурки, раскрытием и реставрацией фресок, и т.п. работ, которые должны были быть выполнены вне зависимости от того, какой вид имела верхняя часть храма. К тому же в ходе этих работ можно также получить много новой информации об архитектуре церкви, которая хранит ещё немало загадок.

В то же время сторонники версии о том, что храм имел другой вид, и что в верхней части у него была иная структура, могли бы напрячь свои усилия, чтобы попытаться обосновать свои взгляды, но не с аргументами в духе "нужно делать как было на картине Н. Орды в конце 19 в.". Т.е. доказать, что бруствера никогда не было, доказать, что фронтоны относились к первому строительному этапу, доказать, что столб не поднимался выше сводов, и потому никакой шатровой кровли быть не могло, в общем, добавить больше конструктива в свои пока что бледно выглядящие версии. 

[Сутковцы (Сутківці): крипты и захоронения Покровской церкви]

В этом видео (начиная с 2:57) батюшка Владимир, который к тому времени в Сутковцах был уже не первый год, демонстрирует свой уровень осведомлённости об истории и архитектуре святыни. Так, показывая надгробие Ивана Сутковецкого, вмурованного в стену, он вначале с ошибками читает надпись (добавляя то, чего там нет, и не упоминая то, что там есть), а в итоге сообщает, что по данным Евгения (?) Сецинского "прах Івана Васильовича Сутковецького покоїться тут, в цій стіні", хотя Евфимий (Юхим) Сецинский ничего подобного не сообщал, и даже наоборот - от него мы узнали (смотрите источники выше), что надгробную плиту вмуровали в стену ок. 1890 г., чуть ранее она была вмурована в пол у входа (причём точно неизвестно где именно), а ещё ранее находилась в центральной части храма, т.е. стена - это была как минимум 3-я остановка в путешествии плиты по храму. Где именно находилось первоначальное захоронение Ивана Сутковецкого точных сведений нет, однако оно точно не находилось в стене, поскольку в этой части храма плита прописалась довольно поздно, и, к тому же, плита закрыла собой канал бойницы, а, как вы понимаете, закрывать бойницу надгробием в конце 16 в. вряд ли пришло в голову тем, чьё село так часто уничтожалось во время татарских набегов. 

[Сутківці (Сутковцы): проект реставрації замку з пристосуванням під історико-краєзнавчий музей (1980). Автор: Ольга Пламеницька]

Во время просмотра этого видео (начиная с 2:30) был удивлён, увидев в кадре макет Ольги Пламеницкой, который был составной частью её дипломной работы. Очень непривычно видеть эту работу в цвете, поскольку ранее был знаком с ней только по чёрно-белым фото, показанным выше.

Оказывается, этот макет жив, и вроде бы (если правильно понял) находится прямо в Сутковцах, при библиотеке в местном Доме культуры. Может и другие составные части живы?

 

[Сутковцы (Сутківці): реставрация церкви 2006-2009 гг. по проекту Евгении и Ольги Пламеницких]

Судебные документы вещают

Многие технические и финансовые аспекты проведённых в Сутковцах работ хоть и были тщательно задокументированы, однако о них на поверхности довольно мало сведений, что также мешает закрывать белые пятна. К счастью, покопавшись в Сети, полезную информацию можно найти в самых неожиданных местах, например, в документах судебных разбирательств.

Дело в том, что уже после окончания первых очередей реставрационных работ, Ярмолинецкий райсовет подал в суд на "Кам'янець-Подільськ-Реставрацію", требуя вернуть 1/4 часть выделенных на работы денег государству. В документах этого дела, заполненных скучными юридическими формулировками, находим немало ценных сведений о ходе работ. Например, о том, что и со стороны заказчика и со стороны исполнителя были назначены люди, которые должны были обеспечивать и контролировать качество проведения работ, осуществляя технический надзор. Там есть разные фамилии, но во время суда О. Пламеницкую ни одна из сторон не упоминает по понятной причине - она не имела отношения ни к заказчикам, ни к исполнителям, она лишь предоставила проект, согласно которому обе сторон должны были провести работы.

Документ от 27 января 2010 г. Райсовет требует у "Кам'янець-Подільськ-Реставрацію" вернуть без малого 250 тыс. грн., и по итогам разбирательства суд постановил, что требование законное и деньги нужно вернуть. Некоторые важные моменты выделил жирным:

Цитата

Єдиний державний реєстр судових рішень
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
29000, м. Хмельницький, Майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ

"27" січня 2010 р. Справа № 8/1583 за позовом в.о. прокурора м. Кам'янця-Подільського в інтересах держави в особі Ярмолинецької районної ради, смт. Ярмолинці Хмельницької області до спеціального науково-реставраційного проектно-будівельно-виробничого акціонерного товариства закритого типу "Кам'янець-Подільськ-Реставрація", м. Кам'янець-Подільський Хмельницької області про стягнення 249944 грн. зайво перерахованих коштів

...

позивача: Пантело В. В. - за розпорядженням № 6-в від 25.01.2010р.;

відповідача: не з’явилися;

за участю прокурора відділу прокуратури Хмельницької області Шкадька В. В.

В судовому засіданні 27.01.2010р. за погодженням з представниками прокуратури та позивача оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі. Повний текст рішення підготовлено та підписано 30.01.2010р.

Прокурор та позивач, з урахуванням прийнятої судом заяви про уточнення позовних вимог від 23.10.2009р., просять суд стягнути зі спеціального науково-реставраційного проектно-будівельно-виробничого акціонерного товариства закритого типу "Кам'янець-Подільськ-Реставрація" на користь Ярмолинецької районної ради для зарахування до Державного бюджету України 249944 грн. зайво перерахованих коштів.

В обгрунтування позовних вимог представники прокуратури та позивача зазначають, що факт безпідставного отримання відповідачем державних коштів у розмірі 249944 грн. внаслідок вчинення Грохом Б.В. та Гуралем А.А. протиправних діянь встановлено постановами Кам’янець-Подільського міськрайонного суду від 09.02.2009р. у кримінальній справі № 1-26/2009 р., при цьому даний факт не потребує додаткового доказування в силу положень ст.35 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач заперечує проти позову, вважаючи його безпідставним. В обгрунтування своїх заперечень відповідач, зокрема, звертає увагу на недоведеність безпідставного отримання відповідачем державних коштів у розмірі 249944 грн. у постановах Кам’янець-Подільського міськрайонного суду від 09.02.2009р. у кримінальній справі № 1-26/2009 р.

Крім того, у своєму доповненні до відзиву від 06.10.2009р. представник відповідача, посилаючись на п.1 ст.18 Кодексу адміністративного судочинства України, просить передати справу № 8/1583 на розгляд Кам’янець-Подільського міськрайонного суду. Суд відмовляє у задоволенні вищезазначеного клопотання, яке є безпідставним, беручи до уваги зміст чинного господарського процесуального законодавства (зокрема, положення ст.17 Господарського процесуального кодексу України), яке не допускає можливості передачі справи з господарського суду до загального суду. При цьому судом відзначається, що передбачена п.1. ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України підстава для припинення провадження у справі № 8/1583 відсутня.

Також, у своєму доповненні до відзиву від 06.10.2009р. представник відповідача просить суд призначити по справі експертизу по актах контрольного обміру. Суд відмовляє у задоволенні вищезазначеного клопотання з огляду на його необгрунтованість, враховуючи при цьому встановлення розміру безпідставно отриманих відповідачем державних коштів (249944 грн.) у постановах Кам’янець-Подільського міськрайонного суду від 09.02.2009р. у кримінальній справі № 1-26/2009 р.

26.01.2010р. на адресу суду надійшло клопотання спеціального науково-реставраційного проектно-будівельно-виробничого акціонерного товариства закритого типу "Кам'янець-Подільськ-Реставрація", у якому відповідач просить розгляд справи відкласти з огляду на неможливість явки повноважних представників відповідача в судове засідання 27.01.2010р. у зв’язку з хворобою. Зважаючи на те, що відповідачем до клопотання про відкладення розгляду справи № 8/1583 не додано жодних доказів на підтвердження наявності поважних причин неявки в судове засідання 27.01.2010р., у задоволенні вищевказаного клопотання суд відмовляє. При цьому судом береться до уваги, що надання повноважень на представництво сторони в процесі не обмежено певним колом осіб і відповідач не був позбавлений можливості направити в судове засідання свого представника. Також судом враховується, що розгляд справи неодноразово відкладався з огляду на неявку в судове засідання представника відповідача.

Розглядом наявних матеріалів справи встановлено наступне.

08.08.2006 р. між спеціальним науково-реставраційним проектно-будівельно-виробничим акціонерним товариством закритого типу "Кам'янець-Подільськ-Реставрація" (підрядником) та Ярмолинецькою районною радою (замовником) укладено договір №21 на реставраційні та протиаварійні роботи. Згідно з п. 1 договору підрядник зобов’язувався здійснювати реставраційні та протиаварійні роботи у Сутковецькій церкві-фортеці згідно проектно-кошторисної документації, що визначає обсяг та зміст робіт, та інші вимоги, які ставляться до робіт та до приблизного кошторисного розрахунку, що визначає ціну робіт, виконує роботи, передбачені проектно-кошторисною документацією, а замовник зобов’язується передати підряднику затверджену проектно-кошторисну документацію, надати будівельний майданчик, прийняти закінчені будівництвом роботи та оплатити їх.

Відповідно до п. 2 договору вартість виконаних робіт визначена приблизним кошторисом і становить 880900 грн.

Згідно з наказом № 19 від 14.08.2006 р. спеціального науково-реставраційного проектно-будівельно-виробничого акціонерного товариства закритого типу "Кам'янець-Подільськ-Реставрація", керівником будівельної дільниці на виконання ремонтно-реставраційних робіт у Сутковецькій церкві-фортеці призначено гр. Гураля А.А.

Рішенням 4 сесії Ярмолинецької районної ради 5 скликання від 15.08.2006 р. №19 Грох Б.В. затверджений уповноваженою особою для здійснення контролю та технічного нагляду за відповідністю обсягів та якістю виконаних робіт по реконструкції Покровської церкви–фортеці в с. Сутківці Ярмолинецького району.

04.12.2006 р. між Ярмолинецькою районною радою (замовник) та інженером-будівельником Грохом Б.В. (виконавець) укладено договір на виконання робіт по технічному нагляду. Відповідно до п. 1.1. договору, предметом даного договору визначено виконання робіт по здійсненню технічного нагляду за реставраційними та протиаварійними роботами у Сутковецькій церкві-фортеці.

Позивачем на адресу відповідача надіслано претензію від 17.08.2007 р. №1 з вимогою перерахувати збитки в сумі 276000 грн. у зв’язку з виявленим завищенням вартості обсягів робіт на підставі договору №21 від 08.08.2006 р.

Відповідач листами від 11.09.2007 р., 25.09.2007р., 11.10.2007 р. до позивача повідомив, зокрема, про відсутність належних доказів, які підтверджують суму претензії.

Згідно з постановами Кам’янець-Подільського міськрайонного суду від 09.02.2009р. у кримінальній справі № 1-26/2009 р., внаслідок невиконання та неналежного виконання підсудними Гуралем А.А. та Грохом Б.В. своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, які особисто не перевірили та не проконтролювали фактичні витрати, зазначені в підписаних (завірених) актах виконаних робіт щодо вартості та об'ємів виконаних робіт протягом листопада - грудня 2006 року, відбулося збільшення загальної вартості виконаних робіт на об'єкті Покровської церкви-замку в с. Сутківці Ярмолинецького району Хмельницької області, безпідставне отримання відповідачем державних коштів у розмірі 249944 грн., що призвело до заподіяння збитків державі на вищезазначену суму.

На підтвердження своїх позовних вимог позивачем надано суду також, зокрема, копії листа начальника контрольно-ревізійного відділу у Ярмолинецькому районі від 10.08.2007р., акту ревізії від 04.07.2007р.

Відповідачем на підтвердження своїх заперечень надано суду також копії акту обміру від 25.12.2007р., довідки про результати ревізії від 15.06.2007р., акту від 30.03.2007р., постанови Кам’янець-Подільського міськрайонного суду від 16.05.2007р.

Досліджуючи надані докази, оцінюючи їх в сукупності, судом береться до уваги наступне.

Згідно з частинами 1, 2 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Відповідно до ч. 1 ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Згідно з ч.2 вищевказаної статті Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Як передбачено ч.3 ст.35 Господарського процесуального кодексу України, вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

З огляду на вищенаведені нормативні положення, зважаючи на те, що прийняті за результатами розгляду кримінальної справи № 1-26/2009 р. постанови Кам’янець-Подільського міськрайонного суду від 09.02.2009р. набрали чинності 17.02.2009р., зазначені постанови є обов'язковими для господарського суду при вирішенні даного спору. Таким чином, не потребує додаткового доказування факт безпідставного отримання державних коштів у розмірі 249944 грн. спеціальним науково-реставраційним проектно-будівельно-виробничим акціонерним товариством закритого типу "Кам'янець-Подільськ-Реставрація" (підрядником за договором №21 від 08.08.2006 р.).

Беручи до уваги викладені вище положення закону, враховуючи встановлені судом факти та зміст позовних вимог, суд вважає правомірними вимоги прокурора та позивача щодо стягнення з відповідача 249944 грн. зайво перерахованих коштів. Відповідачем доказів на підтвердження добровільного повернення зазначеної суми не подано. Доводи відповідача не можуть слугувати підставою для відмови у позові.

За таких обставин, позовні вимоги обґрунтовані матеріалами справи та підлягають задоволенню із стягненням з відповідача судових витрат по справі згідно зі ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.1, 2, 45, 12, 13, 33, 35, 43, 44-49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути зі спеціального науково-реставраційного проектно-будівельно-виробничого акціонерного товариства закритого типу "Кам'янець-Подільськ-Реставрація" (м.Кам'янець-Подільський Хмельницької області, вул. Заводська, 5, код 21338424) на користь Ярмолинецької районної ради (смт.Ярмолинці Хмельницької області, площа 600-річчя Ярмолинець, 1, код 04060683) для зарахування до Державного бюджету України (на рахунок № 31119102700590, одержувач платежу: УДК в Ярмолинецькому районі, банк одержувача: ГУДКУ в Хмельницькій області, код ЄДРПОУ 23575176, код платежу: 21080600) 249944 грн. зайво перерахованих коштів.

Видати наказ.

Стягнути зі спеціального науково-реставраційного проектно-будівельно-виробничого акціонерного товариства закритого типу "Кам'янець-Подільськ-Реставрація" (м.Кам'янець-Подільський Хмельницької області, вул. Заводська, 5, код 21338424) в доход Державного бюджету України по коду бюджетної класифікації 22090200, символ звітності банку 095 через відділення державного казначейства (на рахунок 31112095700002 УДК у м.Хмельницькому, код 23565225, ГУ ДКУ у Хмельницькій області) державне мито в розмірі 2499,44 грн.; в доход Державного бюджету України через відділення державного казначейства (на рахунок 31215259700002, код банку 815013, ГУ ДКУ у Хмельницькій області, ЄДРПОУ 23565225 УДК м. Хмельницький, призначення платежу: 22050000) витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236 грн.

Видати наказ.

...                                               

Повний текст рішення підготовлено та підписано 30.01.2010р.
 

Источник


С этим решением "Кам'янець-Подільськ-Реставрація" не согласилась, была подана апелляция, благодаря чему в нашем распоряжении есть новый пакет данных. 

Документ от 8 мая 2010 г. Рассмотрение апелляционной жалобы, которое для "Кам'янець-Подільськ-Реставрації" не увенчалось успехом - суд постановил, что деньги всё же стоит вернуть.

Цитата

Єдиний державний реєстр судових рішень

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_________________________________________________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(8-0412) 48-16-02

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" травня 2010 р. Справа № 8/1583

Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

...

за участю представників сторін:

від позивача: Пантели В.В. - представника за довіреністю №144 від 27.04.2010р.,

від відповідача: Розум'як Р.О. - голови правління,

Сухотеплої В.Г. - представника за довіреністю №58 від 30.04.2010р.,

прокурора відділу представництва громадян та держави в судах прокуратури Житомирської області Сича Ю.М. (посвідчення №52), розглянувши апеляційну скаргу Спеціального науково-реставраційного проектно-будівельно-виробничого акціонерного товариства закритого типу "Кам'янець-Подільськ-Реставрація", м.Кам'янець-Подільський Хмельницької області на рішення господарського суду Хмельницької області від "27" січня 2010 р. у справі № 8/1583 (суддя Смаровоз М.В.) за позовом Виконуючого обов'язки прокурора м.Кам'янець-Подільського в інтересах держави в особі Ярмолинецької районної ради, смт. Ярмолинці Хмельницької області до Спеціального науково-реставраційного проектно-будівельно-виробничого акціонерного товариства закритого типу "Кам'янець-Подільськ-Реставрація", м. Кам'янець-Подільський Хмельницької області про стягнення 249944,00грн. зайво перерахованих коштів,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 27.01.2010р. у справі №8/1583 позов Виконуючого обов'язки прокурора м. Кам'янець-Подільського в інтересах держави в особі Ярмолинецької районної ради (смт. Ярмолинці Хмельницької області) до Спеціального науково-реставраційного проектно-будівельно-виробничого акціонерного товариства закритого типу "Кам'янець-Подільськ-Реставрація" (м.Кам'янець-Подільський Хмельницької області) про стягнення 249944,00 грн. зайво перерахованих коштів задоволено.

Стягнуто з Спеціального науково-реставраційного проектно-будівельно-виробничого акціонерного товариства закритого типу "Кам'янець-Подільськ-Реставрація" на користь Ярмолинецької районної ради для зарахування до Державного бюджету України 249944грн. зайво перерахованих коштів.

Стягнуто з Спеціального науково-реставраційного проектно-будівельно-виробничого акціонерного товариства закритого типу "Кам'янець-Подільськ-Реставрація" в дохід Державного бюджету України 2499,44грн. державного мита та 236,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (т. 1, а.с. 140-142).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову в позові з підстав, наведених у скарзі.

В апеляційній скарзі (т.2, а.с. 21-22) з врахуванням доповнень до неї (т. 2, а.с. 51) відповідач, зокрема, зазначає, що:

- оскаржуване рішення місцевим господарським судом було прийнято з врахуванням постанов Кам'янець-Подільського міськрайонного суду від 09.02.2009р. у кримінальній справі №1-26/2009р., в яких кінцева сума зайво перерахованих коштів визначена в 249944,00 грн., при цьому, судом не було враховано, що суми видів робіт, їх об'ємів, які уточнювались в судовому засіданні міськрайсуду й зафіксовані у вказаних постановах, становлять лише 152593,00 грн., сума ж 249944,00 грн. не підтверджена жодними доказами та є необґрунтованою;

- посилання місцевого господарського суду на претензію позивача №1 з вимогою відшкодувати збитки в сумі 276000,00 грн., завдані завищенням вартості обсягів робіт, є безпідставним, оскільки відсутні докази фактичного завищення вартості виконаних робіт, до того ж, Ярмолинецька районна рада не мала актів контрольних обмірів, які підтверджували б вказану в претензії суму збитків; акти по контрольним обмірам по реставрації Покровської церкви-фортеці в с.Сутківці Ярмолинецького району Хмельницької області були вислані відповідачу листом №405 від 27.09.2007р., проте, неможливо було прочитати та порахувати, які роботи та на яку суму буцім-то не були виконані, й відповідач запропонував передати справу на вирішення до господарського суду;

- крім того, поки між сторонами велася переписка з цього питання відповідач продовжував виконувати реставраційні роботи, зокрема, по лакуванню підлоги (на суму 9237,00 грн.), по муруванню кам'яної огорожі церкви (на суму 97004,40 грн.), проте в постанові Кам'янець-Подільського міськрайонного суду ці роботи вказані як невиконані, хоча факт їх виконання не заперечується й представниками Ярмолинецької районної ради.

Представники відповідача в засіданні суду підтримали апеляційну скаргу посилаючись на викладені у ній доводи; вважають рішення господарського суду першої інстанції у даній справі таким, що прийняте з неповним з'ясуванням обставин справи, у зв'язку з чим просять його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу №109 від 30.03.2010р. (т.2, а.с.42-43) та його представник в засіданні суду заперечили проти доводів апеляційної скарги, вважають оскаржене рішення законним та обґрунтованим, просять залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Зокрема, у відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що постановами Кам'янець-Подільського міськрайонного суду від 09.02.2009р. у кримінальній справі №1-26/2009р., які не оскаржувались в апеляційному та касаційному порядках, було встановлено, що внаслідок невиконання та неналежного виконання працівниками Спеціального науково-реставраційного проектно-будівельно-виробничого акціонерного товариства закритого типу "Кам'янець-Подільськ-Реставрація" службових обов'язків, які особисто не перевірили та не проконтролювали фактичні витрати, зазначені в підписаних (завірених) актах виконаних робіт щодо вартості та об'ємів виконаних робіт протягом листопада-грудня 2006р., відбулося збільшення загальної вартості виконаних робіт на об'єкті Покровської церкви-фортеці в с.Сутківці Ярмолинецького району Хмельницької області й безпідставне отримання відповідачем державних коштів в сумі 249944,00 грн., а тому згідно ч.3 ст.35 ГПК України вказані постанови є обов'язковими для господарського суду при вирішенні спору з питань щодо того, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Прокурор м. Кам'янця-Подільського у відзиві №0687-10 від 29.04.2010р. (т.2, а.с.45-48), а також присутній в засіданні суду прокурор відділу представництва громадян та держави в судах прокуратури Житомирської області заперечили проти доводів та вимог апеляційної скарги, надавши пояснення по суті обставин справи; вважають апеляційну скаргу безпідставною, а рішення господарського суду Хмельницької області - законним та обґрунтованим, в зв'язку з чим просять залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

У відзиві на апеляційну скаргу прокурор, зокрема, зазначає, що факт безпідставного перерахування АТЗТ "Кам'янець-Подільськ-Реставрація" державних коштів в сумі 249944,00 грн. встановлено Кам'янець-Подільським міськрайонним судом під час розгляду кримінальної справи №1-26/2009 по обвинуваченню ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.367 КК України, а тому у відповідності до приписів ч.3 ст.35 ГПК України він не потребує додаткового доказування під час розгляду даної справи №8/1583.

Заслухавши пояснення представників сторін та прокурора, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши дану судом першої інстанції юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

08.08.2006р. між Спеціальним науково-реставраційним проектно-будівельно-виробничим акціонерним товариством закритого типу "Кам'янець-Подільськ-Реставрація" (Підрядником) та Ярмолинецькою районною радою (Замовником) було укладено договір №21 на реставраційні та протиаварійні роботи у Сутковецькій церкві-фортеці (т. 1, а.с. 11-14), згідно з п. 1 якого Підрядник зобовязався здійснювати реставраційні та протиаварійні роботи у Сутковецькій церкві-фортеці згідно проектно-кошторисної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до приблизного кошторисного розрахунку, що визначає ціну робіт, виконує на свій власний ризик власними і залученими силами роботи, передбачені проектно-кошторисною документацією, а Замовник зобовязався передати Підряднику затверджену проектно-кошторисну документацію, надати будівельний майданчик, прийняти закінчені будівництвом роботи та оплатити їх.

Відповідно до п.2 договору вартість виконаних робіт визначена приблизним кошторисом і становить 880900,00 грн., в тому числі ПДВ - 146817,00 грн.

Підрядник зобов'язався приступити до виконання робіт в серпні 2006р. і завершити роботи в грудні 2006р. (п.5 договору).

Згідно п. 10.1 та п. 10.2 договору Замовник протягом п'яти днів після підписання договору перераховує Підряднику аванс в розмірі 30% від приблизного або твердого кошторису; використання авансу обмежується терміном до трьох місяців після його одержання й по закінченню трьохмісячного терміну невикористана сума авансу повертається Замовнику; подальше фінансування робіт здійснюється щомісячно за виконані роботи на підставі оформлених актів Ф-2 та довідки про вартість КБ-3 протягом п'яти днів передачі Підрядником Замовнику акта виконаних робіт, підписаного уповноваженими представниками сторін.

Згідно наказу Спеціального науково-реставраційного проектно-будівельно-виробничого акціонерного товариства закритого типу "Кам'янець-Подільськ-Реставрація" №19 від 14.08.2006р. (т.1, а.с.7) керівником будівельної дільниці на виконання ремонтно-реставраційних робіт у Сутковецькій церкві-фортеці призначено гр. ОСОБА_6

Рішенням 4 сесії 5 скликання Ярмолинецької районної ради від 15.08.2006р. №19 "Про забезпечення здійснення контролю, технічного нагляду за відповідністю обсягів та якістю виконаних робіт по реконструкції Покровської церкви-фортеці в с. Сутківці Ярмолинецького району" (т. 1, а.с. 8) ОСОБА_5 було затверджено уповноваженою особою для здійснення контролю та технічного нагляду за відповідністю обсягів та якістю виконаних робіт по реконструкції Покровської церкви-фортеці в с.Сутківці Ярмолинецького району.

04.12.2006р. між Ярмолинецькою районною радою (Замовником) та інженером-будівельником ОСОБА_5 (Виконавцем) було укладено договір на виконання робіт по технічному нагляду (т. 1, а.с. 9-10), відповідно до п. 1.1 якого предметом даного договору визначено виконання робіт по здійсненню технічного нагляду за реставраційними та протиаварійними роботами у Сутковецькій церкві-фортеці.

Згідно пунктів 2.1, 2.2 та 2.3 цього договору Виконавець зобов'язався здійснювати технічний контроль за відповідністю обсягів та якості виконання робіт проектам, технічним умовам і стандартам; перевіряти документи, які подані для оплати підрядними організаціями; узгоджувати довідки про вартість виконаних підрядних робіт; забезпечувати разом з іншими учасниками інвестиційного процесу введення об'єкту в експлуатацію у термін, передбачений проектною документацією і контрактом, відповідно до затвердженого проекту та у межах коштів, призначених для будівництва, забезпечення ремонту.

Як вбачається з матеріалів справи, в подальшому сторони за договором №21 від 08.08.2006р. приступили та виконували роботи у Сутковецькій церкві-фортеці й в 2007р. Контрольно-ревізійним відділом в Ярмолинецькому районі проводилась ревізія використання бюджетних коштів, внаслідок якої були виявлені порушення (акт №30-29/21 від 04.07.2007р., т. 1, а.с. 35-51).

Позивач звернувся до відповідача з претензію №1 від 17.08.2007 р. за вих. №329 (т. 1, а.с. 34,77), яка була отримана відповідачем 23.08.2007 р. й зареєстрована за вх. №167 (т. 1, а.с. 77), в якій просив у звязку з виявленим завищенням вартості обсягів робіт на підставі договору №21 від 08.08.2006р. перерахувати збитки в сумі 276000,00грн. на рахунок Державного бюджету України.

На підтвердження своїх вимог позивачем було додано до претензії, зокрема, копію акту ревізії від 04.07.2007 р. №30-29/21 Контрольно-ревізійного відділу у Ярмолинецькому районі (т.1, а.с.34-51), відповідно до якого загалом внаслідок допущених порушень, які були виявлені ревізією, Ярмолинецькою районною радою кошти субвенції державного бюджету були використані з порушенням чинного законодавства, що призвело до втрат, в сумі 291714,00 грн. та з порушеннями, що не призвели до втрат, в сумі 628362,20 грн.; з них відшкодовано і поновлено фінансових ресурсів в сумі 5700,00 грн.

На підставі вказаного акту ревізії Контрольно-ревізійним відділом у Ярмолинецькому районі голові Ярмолинецької районної ради було видано припис за №30-15/539 від 10.08.2007 р. (т. 1, а.с. 32-33), згідно якого для усунення встановлених КРВ у Ярмолинецькому районі порушень голову районної ради було зобов'язано провести ініціювання цивільного позову до АТЗТ "Кам'янець-Подільськ-Реставрація" з метою повернення до Державного бюджету незаконно отриманих останнім внаслідок проведених в 2006 р. реставраційних робіт по Покровській ціркві-фортеці в с. Сутківці Ярмолинецького району Хмельницької області коштів в сумі 276000,00 грн., а також зобов'язано визначити балансову приналежність Покровської церкви та відобразити господарську операцію по реставрації вищезгаданого об'єкта по даних бухгалтерського обліку в сумі 628400,00 грн.; головного бухгалтера Ярмолинеської районної ради зобов'язано утримати та повернути до Державного бюджету безпідставно отриману інженером по технагляду ОСОБА_5 заробітну плату в сумі 4500,00 грн. та здійснити перерахунок до інших цільових фондів.

Відповідач листами вих. №241 від 29.08.2007 р., №254 від 11.09.2007 р., №268 від 25.09.2007 р., №278 від 11.10.2007 р. (т. 1, а.с. 79-82) повідомив позивача про неможливість задоволення його вимог щодо сплати збитків в зв'язку з відсутністю належних доказів, які б підтверджували суму претензії.

Згідно з постановами Камянець-Подільського міськрайонного суду від 09.02.2009р. у кримінальній справі №1-26/2009р. (т. 1, а.с. 86-91) внаслідок невиконання та неналежного виконання підсудними ОСОБА_6 та ОСОБА_5 своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, останні особисто не перевірили та не проконтролювали фактичні витрати, зазначені в підписаних (завірених) актах виконаних робіт щодо вартості та об'ємів виконаних робіт протягом листопада-грудня 2006р., відбулося збільшення загальної вартості виконаних робіт на об'єкті Покровської церкви-фортеці в с.Сутківці Ярмолинецького району Хмельницької області, безпідставне отримання відповідачем державних коштів у розмірі 249944,00 грн., що призвело до заподіяння збитків державі на вищезазначену суму.

14.08.2009р. (згідно дати штемпеля відділення поштового зв'язку на конверті, т.1, а.с.26а) Виконуючий обов'язки прокурора м. Кам'янець-Подільського звернувся до господарського суду Хмельницької області з позовом в інтересах держави в особі Ярмолинецької районної ради (смт. Ярмолинці Хмельницької області) до Спеціального науково-реставраційного проектно-будівельно-виробничого акціонерного товариства закритого типу "Кам'янець-Подільськ-Реставрація" (м.Кам'янець-Подільський Хмельницької області) про стягнення з відповідача в дохід Державного бюджету України 249944,00 грн. зайво перерахованих коштів (т. 1. а.с. 2-4).

В ході розгляду справи в суді першої інстанції позивач та прокурор неодноразово уточнювали позовні вимоги, зокрема, заявами №284 від 09.10.2009р., №286 від 12.10.2009 р. та вх.№01-24/10766 від 23.10.2009 р. (т. 1, а.с. 99, 100, 103, 112) й згідно останньої просили суд стягнути з відповідача на користь Ярмолинецької районної ради для зарахування до Державного бюджету України 249944,00 грн. зайво перерахованих коштів.

Як вже вказувалось в цій постанові, рішенням господарського суду Хмельницької області від 27.01.2010 р. (т. 1, а.с. 140-142) позов було задоволено й стягнуто з відповідача на користь Ярмолинецької районної ради для зарахування до Державного бюджету України 249944 грн. зайво перерахованих коштів, а також в дохід Державного бюджету України 2499,44 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає за необхідне вказати наступне.

Згідно з частинами 1 та 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України встановлює, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

В розумінні цієї статті кошти також є майном.

Отже, вищевказана норма права встановлює підстави виникнення зобовязання повернути безпідставно придбане майно або відшкодувати його вартість, якими є сукупність наступних умов:

- набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої;

- відсутність для цього підстав, встановлених законом або договором.

Проаналізувавши приписи вищенаведеної ст. 1212 ЦК України в сукупності з обставинами справи, судова колегія приходить до висновку, що наявність необхідних умов для виникнення у відповідача зобовязання повернути безпідставно набуте майно (грошові кошти) має місце в даному випадку, адже, як вже вказувалось вище, постановами Камянець-Подільського міськрайонного суду від 09.02.2009р. у кримінальній справі № 1-26/2009р., які набрали чинності 17.02.2009р. та які є обов'язковими для господарського суду при вирішенні даного спору, було встановлено факт безпідставного отримання Спеціальним науково-реставраційним проектно-будівельно-виробничим акціонерним товариством закритого типу "Кам'янець-Подільськ-Реставрація" (підрядником за договором №21 від 08.08.2006р.) державних коштів в сумі 249944,00 грн., тобто вказані кошти були отримані відповідачем без належної правової підстави та мають бути повернуті позивачу.

Як передбачено ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Суд відзначає, що, хоча, в даному випадку й відсутній вирок суду, проте, встановлені вищенаведеними постановами Камянець-Подільського міськрайонного суду факти приймаються як преюдиціальні, адже ці постанови прийняті за результатами розгляду кримінальних справ, а вирок не винесено лише в зв'язку із застосуванням акту амністії за згодою підсудних ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які визнали свою вину.

Відповідачем не було надано ні суду першої, ні апеляційної інстанції доказів в підтвердження добровільного повернення позивачу коштів в сумі 249944,00 грн., тому судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення господарського суду Хмельницької області від 27.01.2010 р. у даній справі слід залишити без змін.

Доводи ж апеляційної скарги Спеціального науково-реставраційного проектно-будівельно-виробничого акціонерного товариства закритого типу "Кам'янець-Подільськ-Реставрація" не є переконливими, спростовуються наведеним вище та не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Хмельницької області від 27 січня 2010 року у справі №8/1583 залишити без змін, а апеляційну скаргу Спеціального науково-реставраційного проектно-будівельно-виробничого акціонерного товариства закритого типу "Кам'янець-Подільськ-Реставрація", м.Кам'янець-Подільський Хмельницької області - без задоволення.

2. Справу №8/1583 повернути до господарського суду Хмельницької області.
 

Источник

[Сутковцы (Сутківці): реставрация церкви 2006-2009 гг. по проекту Евгении и Ольги Пламеницких]

Незаконченная реставрация

За последние годы очень часто натыкался на распространённых заблуждений, суть которого в следующем - люди думают, что перед ними итог реставрации, тогда как на самом деле работы остановили на пол дороги, после чего финансирование проекта было прекращено. Особенно странно, что исключительно лишь О. Пламеницкой в вину ставят, к примеру, переувлажнение стен, до реставрации и осушения которых дело вообще не дошло! Проект в полном виде предусматривал поэтапный демонтаж цементной штукатурки внутри и снаружи, и постепенное осушение храма снизу вверх, так вот успели эти работы провести только для нижней части храма, ближе к уровню фундамента, но и эта часть работ в дальнейшем была снивелирована заморозкой проекта. Так что за текущее состояние храма с переувлажнением не следует забывать поблагодарить, во-первых, тех, кто его вандальным образом замазал церковь цементной шубой в 1990-х, а затем тех, кто остановил проект реставрации на пол пути, не дав полностью осушить памятник, а затем батюшку, которые (как мы увидим ниже) решил заняться преображением церкви по собственному сценарию. И когда в тот момент поднимался вопрос о том, что на продолжение работ нужны были деньги, то речь шла не о средствах на новую реставрацию (т.е. вроде как на работу над ошибками, как это часто подают оппоненты автора проекта), а на следующие этапы работ в рамках уже существующего проекта.

Батюшка тоже реставратор

Отец Владимир в Сутковцы попал в 2012-м, т.е. спустя несколько лет после остановки реставрационных работ. И хотя он имел очень слабое представление о техническом состоянии храма до начала работ, об их этапах и о проблемах, которые в ходе реставрации не были решены, это не мешало ему много чего (включая проблемы, тянущиеся ещё с 1990-х гг.) списывать на реставрацию 2006-2009 гг.

Священник жаловался гостям: "Від високої вологості та вічної вогкості підлогу вразив грибок, і вона вже почала провалюватися під ногами. Сердобольные гости и те, кто легко верит на слово и ретранслирует слухи, наверняка участливо кивали, и негодовали. Но напомню, что речь идёт о временном поле, который должен был продержаться только в течение периода изначально запланированных работ, т.е. не более 2 лет, но ему пришлось стоять на 6 лет дольше, и уж если в 2006-м стены церкви были перенасыщены влагой, то понятно, что через 8 лет ситуация не могла радикально измениться, ведь осушение храма затормозилось на уровне цоколя. Выше был опубликован документ от 7 апреля 2011 г., где речь идёт о необходимости замены временного пола на постоянный. В свете всего этого становится понятно, что процесс дальнейшего гниения хлипкой временной конструкции был закономерен. И знаете как принялся "спасать" храм священник? В конце осени 2014 г. он начал делать бетонный (!) пол, опирающийся на временные (!) кирпичные столбы, а всё это благолепие сверху предполагалось покрыть современной керамической плиткой. На фоне этого появление в храме (опять же по воле священника) метало-пластиковых окон, а также установка на входе обычной металлической двери (всё это ещё больше нарушило вентиляцию) кажется сущей мелочью. Этот тот же батюшка, который в тот же период рассказывал следующее: "- Бути настоятелем такого храму – це ще й неабияка проблема, - зізнається панотець. – Наша церква-фортеця – це ж пам'ятка загальнонаціонального значення, тож на будь-які роботи потрібно брати дозволи в Міністерстві культури. А це зайві клопоти, узгодження, тяганина. До того ж, враховуючи поважний вік споруди та низьку якість робіт, виконаних під час реставрації, дешевим косметичним ремонтом, як у нових храмах, тут не обійтися. Треба щось робити і з дахом, і з вентиляцією... І підлогу міняти". Нужно было сделать и он сделал, просто перепрыгнув шаг хлопот и тягот по согласованию работ.

В общем, в стиле, присущей многим церковным деятелям, священник взял на себя тяжкую ношу по преображению храма, как он считал правильным. Деятельность ретивого батюшки через чиновников (с традиционной для них задержкой реакции) пришлось тормозить О. Пламеницкой:

 

Цитирую О. Пламеницкую (из личной переписки):

Цитата

Он [священник] на момент нашего посещения (акт тех состояния апреля 2015) успел залить бетоном пол в апсиде, остальное не успел. Он - московский поп. Ему церковь в нынешнем виде не нравится.

К сожалению, в итоге данные О. Пламеницкой устарели - батюшка всё же в итоге бетоном залил не только алтарную часть, но и всю церковь (причём в центральной части храма в качестве опор были использованы временные кирпичные столбики):

 
Источники: 1, 2

Как вы можете догадаться, после критики со стороны О. Пламеницкой батюшка уж тем более не упускает возможности списать всё плохое исключительно на реставраторов (и ему это неплохо удавалось, судя по цепи публикаций в Сети авторства разных путешественников, не-проверяющих-слухи блогеров и представителей СМИ, качественно обработанных священнослужителем). За годы службы батюшка наплодил немало мифов разной степени вредоносности, как об истории храма, так и о его реставрации. 

Роль отца Владимира в ухудшении состояния памятника в СМИ всё более критически оценивать начали относительно недавно, после того, как он выселился из церкви, предварительно её не по христиански обчистил (правда, сам он считает всю начинку церкви собственностью общины, а не памятника). 

Цитата

Ситуація погіршувалася ще й тим, що священик УПЦ (МП), що господарював на той час у давньому храмі, приділяв догляду за святинею недостатньо уваги. Це по при те, що храм є однією із туристичних родзинок Поділля, а чисельні туристи залишали у ньому чималі кошти. ...

... Попри рішення найвищої судової інстанції московський священик звільнив знаменитий храм щойно у травні цього року. При цьому винісши із нього все більш-менш вартісне, починаючи від образів, закінчуючи церковними дзвонами. Залишився лише зяючий пустими більмами-отворами іконостас, виготовлений спеціально під розміри храму. Та й завеликим він був, аби непомітно винести.

Понад чотири роки храм стояв практично без догляду – о. Володимир сидів на валізах, селяни ж не мали до своєї церкви доступу. Звісно це досить зле відбилося на стані давньої пам’ятки, яка і до того, нагадаємо, вже була в аварійному стані.

Зневажений священик УПЦ (МП) не утримався від прощальної капості селянам та давньому храму: «Усі продухи виявилися закупореними, вентиляції забиті поролоном, — розповіла кореспонденту РІСУ відома активіста і невтомний борець за збереження історичної спадщини Поділля Анастасія Донець. – Московські «віряни» також зрізали батареї опалення і вода стікала на підлогу. Таке враження, що на останок московський піп просто знущався над сердешною церквою».

Декабрь 2022:

Д. Полюхович, который ранее в своих публикациях охотно цитировал батюшку, распространял его байки и создавал ему довольно приятный образ, к 2024 г. вдруг стал делиться новыми наблюдениями уже иного типа:

Цитата

Ситуація погіршувалася ще й тим, що священик УПЦ МП, що господарював на той час у давньому храмі, приділяв догляду за святинею недостатньо уваги. Це по при те, що храм є однією із туристичних родзинок Поділля, а чисельні туристи залишали у ньому чималі кошти.

... Понад чотири роки храм стояв практично без догляду – о. Володимир сидів практично на чемоданах, селяни ж не мали до своєї церкви доступу. Звісно це досить зле відбилося на стані давньої пам’ятки, яка і до того, нагадаємо, вже була в аварійному стані. 

Если в публикации 2014 г. нам передавали такие слова отца Владимира: "- Будівельники тоді порушили всю вентиляційну систему храму, - скаржиться о. Володимир. – Одразу ж по тому стіни та підлога почала пріти", то в свежей публикации 2024 г. нам сообщают уже о критике работ, проведённых отцом Владимиром: "Зневажений священик УПЦ МП не утримався від прощальної капості селянам та давньому храму: «Усі продухи виявилися закупореними, вентиляції забиті поролоном ...". Был удивлён узнать, что такой специалист по вентиляции как отец Владимир в итоге был обвинён в том числе в нарушении вентиляции. 

Вообще если прогресс продолжится, то подобные авторы ещё лет через 10 обнаружат в этой истории наличие и других действующих лиц (помимо О. Пламеницкой), оказавших большое влияние как на качество работ, так и на текущее состояние памятника. 

Металлическая дверь, пластиковое окно - часть плодов батюшкиных стараний:
 
Источники: 1, 2


Мнение: О. Пламеницкая освоила 1,5 млн. грн.

Итоговая цифра в 1,5 млн. сформировалась путём нехитрых вычислений - на 1-й этап был выделен 1 млн. грн. + на 2-й выделили 0,5 млн.

Во-первых, тут нужно немного разложить всё по полочкам, потому что из 1 млн. нужно вычесть НДС, после чего получим чуть более 880 тыс., а также нужно вычесть 250 тыс., которые по постановлению суда (об этом детально ниже) исполнитель работ был вынужден вернул государству. Итого, из 1 млн. осталось ок. 628 тыс. + второй "транш" размером в 0,5 млн., который в итоге сократили до 250 тыс. (и отсюда также, вероятно, нужно вычесть НДС). Итого получим не 1,5 млн., а где-то 850 тыс. Возможно на последнем этапе (2009-2010 гг.) что-то выделялось, но об этих суммах у меня сведений нет.

Во-вторых, эти деньги на всех этапах, вопреки распространённому заблуждению, осваивала не О. Пламеницкая, и не фирма О. Пламеницкой, и не её команда/её реставраторы, а те, кто был выбран Ярмолинецким райсоветом в качестве исполнителя, а именно - "Кам'янець-Подільськ-Реставрація". Ниже будут приведены некоторые документы, где исполнитель работ сам сообщает, сколько к нему денег зашло, как они были освоены, а также кто должен был контролировать техническое качество выполнения работ (спойлер - не О. Пламеницкая, а люди со стороны заказчика и со стороны исполнителя). 

К сожалению, люди так плохо ориентируются в теме, да ещё и склонны к преувеличениям, что я даже сталкивался с дивно мутировавшей версией, которая утверждала, будто О. Пламеницкая во главе команды реставраторов "освоила" аж неполный 1 млн. долларов (т.е. по курсу того периода где-то ок. 5 млн. грн). 

Вообще, как по мне, 850 тыс. фактически выделенных на реставрацию (это где-то $170 тыс. по курсу рубежа 2006-2007 гг.), с учётом объёма/размаха/продолжительности работ и статуса памятника, это вовсе не "чималі кошти", как иной раз их преподносят, а не такая уж и большая сумма. Для примера, на реставрацию небольшой крепости в Сороках (Молдавия), у которой также проводилось укрепление стен и реконструкция кровель, было суммарно затрачено ок. 3 млн евро.

Мнение: Итогами реставрации О. Пламеницкая удовлетворена

после очередной остановки работ О. Пламеницкая не раз пыталась привлечь внимание чиновников к состоянию памятника, акцентируя внимание на необходимости завершения начатого, параллельно фиксируя ухудшение состояния объекта.

7 апреля 2011 г. Протокол совещания и Акт фиксации состояния памятника после проведения второй очереди реставрационных работ и определения направления работ третьей очереди. Были зафиксированы последствия прогрессирующего замокания стен под сохранившейся цементной шубой, при этом отмечено, что там, где было проведено осушение, стены себя чувствуют хорошо. И уже тогда предостерегали, что если работы по осушению не будут завершены, то стены и своды могут перейти в остроаварийное состояние, а эффект от проведённых противоаварийных и реставрационных работ будет сведён к нулю:

 

Комментарий О. Пламеницкой (из личной переписки):

Цитата

Конечно, реставрацию церкви в Сутковцах до конца не довели. Там нужно исправить стык верха стен с крышей (второпях сделали не по проекту и заметает снег!), но это видно, только мне и тем, кто напартачил. Нужно ободрать снаружи и внутри цементную штукатурку, исследовать фрески. Реставрацию интерьера 1-го яруса еще не начинали - именно из-за этого, ведь от состояния фресок будет зависеть концепция проекта интерьера. Нужен нормальный иконостас - скорее, даже алтарная преграда, т.к. церковь архаичная. А в конце нужно будет заменить пол. Ведь чтобы осушить памятник, мы выбрали землю внутри до основания фундамента, покрыли стены санирующей штукатуркой, которая вытянула всю влагу. Временный пол поставили на кирпичные столбики (денег на устройство нормального пола тогда не было), которые загромоздили весь подвал. Вначале думали после просушки подполье засыпать, потом стало жалко - вышел своеобразный музей. Чтобы его сохранить, нужно сделать прочный пол, по которому положить каменные плиты 1 яруса - ведь изначально подполья не было (поэтому это м.б. даже железобетон (да-да!), который позволит убрать лес столбиков в подвале). В деревянном варианте перекрытия плиты в 1 ярусе не положишь - а ведь это главное в храме (кстати, под каменными плитами можно сделать подогрев пола - как в Тринитарах). И в музейчике под полом можно сделать интересную экспозицию. Как вариант - подполье можно и засыпать. Но этим нужно заниматься.

Я думаю, пока в Минкульте заправляет Вечерский‚ он сделает все, чтобы я к этому памятнику не приступила.

2 апреля 2015 г. при участии О. Пламеницкой был составлен очередной акт осмотра технического состояния памятника. В целом, состояние храма было охарактеризовано как "неудовлетворительное, местами аварийное":

  

 

 

"Корінь зла викорінено" (с), а дальше что?

По Каменцу не раз замечал ситуации, когда на проекты Е. и О. Пламеницкой критики яростно набрасывались, это приводило к остановке реставраций, но самое удивительное, что после этого часто работы на памятниках просто сворачивали. Никто далее не форсировал выделение средств на завершение реставраций, о памятниках просто забывали, будто-то цель была не провести работы по своим проектам, а просто остановить проекты Пламеницких. С Сутковцами было всё точно также - как в 2009 г. работы по проекту Е. и О. Пламеницких были свёрнуты, так более желающих завершить начатое (или обосновать новый проект, а затем его реализовать) не нашлось. И даже работы с выведением храма из аварийного состояния (с необходимостью которых никто не спорил, включая оппонентов) более не продолжались, что с того времени лишь усугубило проблемы памятника. Те проблемы, которые фиксировались в 2006 г., ещё до реставрации, и до которых не добрались в ходе работ 2006-2009 гг., остались, но оппоненты, которые помогали остановить работы по проекту О. Пламеницкой, как показала практика, не могли или не хотели использовать своё влияние, чтобы, например, найти новых исполнителей и финансирование, чтобы организовать всё в образцово-показательной манере. И нет больше других реставраторов, которые бы бомбардировали чиновников запросами, актами и жалобами, нет и тех, кто бы начинал новый этап анализа загадочной архитектуры храма, нет других проектов. Корень выдрали, ничего нового не посадили, и оставили нас смотреть на продолжающийся упадок.