Таблица лидеров

Можу закрити) так як там виросла. Територія 3 є бувшим замком. Так як це пагорб, який височіє серед боліт. Власне ми так про цей кусок і говорили: де живеш? - на Замку. Хоч замка, на жаль там ніякого не було. Територія 2 - це дорога до замку, ми її називали стара вулиця. Вона вела від ринку до замку. Ну і попри неї жили люди,звісно.

Цікава локація хтось щось знає за це місце? Що це городище чи Замочок?

Німецька карта R руїни месні казали що замок в лісі є

Дослідження Замку в с. Сутківці У ХІХ ст. маємо опис Замку в Сутківцях зроблений та опублікований Ю.Сіцінським. У ХХ ст. Замок комплексно дослідила та описала О.Пламеницька. Пройшов час і станом на 20-ті рр. ХХІ ст. маємо такий стан замкових споруд: «Замок, первісно прямокутний в плані з кутовими, п’ятигранними баштами із замкнутим внутрішнім подвір’ям, розмірами 50,0м х 64,0м. За розміщенням на місцевості – висотний, за системою захисту – баштово-стіновий, за розплануванням – регулярний. До складу збережених споруд Замку входять: східна башта, північна башта кут-(руїни), оборонні мури (руїни). Східна башта – Споруда – кам’яна, з цегляними включеннями, тинькована. В плані п’ятикутна з гострим кутом на сході зі сторонами 7,9м, 14,0м, 13м, 8,3м, 8м. Первісно чотириярусна, збережена на рівні трьох ярусів, нижній підвальний ярус не розчищений. Об’єм споруди повністю висунутий за межі оборонних мурів. Стіни 1 ярусу башти укріплено ескарповим муруванням. Товщина стін на рівні нижнього ярусу 3-3,2м. Стіни 2 та 3 ярусів прорізані отворами бійниць, різного розміру і призначення зі слідами пізніших перебудов та каналами для відводу порохових газів. Сполучення між ярусами башти не збережене. На північно-східному фасаді в товщі стіни над гніздами перекриття 2 ярусу вбудовано білокам’яний жолоб-водомет. Вхід влаштовано зі сторони замкового подвір’я на західному фасаді. Вхідну браму з арковим отвором обрамлено рамкою, западаючою по відношенню до зовнішньої стіни башти. На західному фасаді башти зі сторони внутрішнього двору на рівні 3 ярусу збережені гнізда обхідної консольної бойової галереї та фіксується ступінчасті обриви мурування бойових мурів (штраба). Мурування стін на рівні розмежування 2 ярусу оздоблено білокам’яним поясом. Між’ярусні перекриття та дах башти – втрачені. Північна башта (руїни) – кам’яна, мурована, збережено гострий кут п’ятикутної башти, розмірами 4 м і 6 м, висотою 2,5м. Товщина збережених стін на рівні нижнього ярусу 3м. Під шаром дерну, простежуються фундаменти башти. Оборонні мури (руїни) – Сформовані фрагментами відтинків південно-східного та північно-західного мурів, які відходять від східної башти у вигляді 5-метрового відрізку товщиною біля 2,0м. В середній частині його руїни піднімаються до 1,5-2 м, а його кінцевий відрізок досягає висоти – 5,0м. Другий мур, довжиною 0,7м піднімається на висоту до 5,0м і має товщину до 2,4м. Стіни мурів по периметру завершувала обхідна консольна бойова галерея (втрачена)». ВИСНОВКИ Отже, маємо: 1. Білокам’яне обрамлення кута башти, яке увійшло в тіло обхідного оборонного муру; 2. «Армування» башти. По внутрішньому периметру стін башти на рівні розмежування 2-го та 3-го ярусу влаштовані пояса із дерев’яних брусів; 3) Канал склепіння входу башти та ін.

Тут ще з 2011 лежать фрагменти кадастрових карт Загребелля у кращій роздільній здатності ніж той фрагмент що наведений тут вище. https://astrik73.livejournal.com/2849.html Замок у Загребеллі

У ХVIII томі ZRODLA DZIEJOWE на 63 сторінці знаходимо підтвердження припущення Філіпа, що назва Лабентвела могла означати Лабент вілла - є назва Bielka villa: Там же, на сторінці 76, знаходимо запис про володіння в 1578 році Яном Сенявським в районі сіл Жукова та Дрищева селом Сьолко, яке ми так довго шукали: Розгадка, думаю, наближається. В "Поморянській хроніці" є часткова відповідь, куди поділись Лабанти...

Думаю, в пошуках залишків замку можна поставити крапку. Люди говорили, що на місці замку зараз розташована будівля поліції. Але на місцевості нічого не "читалося". Як виявилося, замчище ще зберігалось у 40-х роках 20 століття. Його добре видно на аерознімках за 1944 рік: За наданий матеріал дякую Markus Bauer

Судячи з того, що Сіцінський згадує "п'ятикутну" форму укріплення (у старого замку, судячи з планів, вона була круглою), а також башточку, що збереглася, йдеться не про старий, а про новий замк (той, який у наші дні злився з спорудами монастиря). В своїй іншій праці - "Приходы и церкви Подольской епархии" (1901) - Є. Сіцінський також побіжно згадує замок, і ось там краще помітно, що йдеться про новий замок, оскількі його появу автор відніс до 16 ст.: Все що було захищено земляними валами і все, що мало більш давню історію Є Сіцінський найчастіше називав городищами. До часів Є. Сіцінського старий замок не дожив, його ділянку забудували раніше, моживо в 1-й половині чи в середині 19 ст. На плані 1872 р., яким ви люб'язно поділилися, бачимо, що деякі старі споруди на замчиську вціліли, але ділянки укріплень вже начебто частково забудовані, а також там прокладено дорогу, під час чого вали могли розрівняти, а рви засипати.

У справі "Дело по отзыву Летичевского Городничего о бане, которая находится в ведении Летичевского еврейского общества" (ДАХмО, ф. 227 оп." д. № 11203) існує план, який надає інформацію не тільки про єврейську баню, тут також видно, які споруди залишилися у 1872 році від сторого замку в Летичеві.

Обсуждается этот объект: городок в с. Садковцы Sadkowce, Sadkofęi, Sutowcze, Fekowcze, Sutkowce,Садковец, Садкiвцi... Есть легенда от Е. Сецинского, что в какие-то времена (по преданиям!?) на месте нынешних Садковец, Калитинки и Покутина был городок Креминец. Садковцы запечатлены на карте Боплана под названием Fekowcze (полагаю, что это впечатление от увиденного - Погорелище!). Остались фрагменты подземных ходов. Есть сведения, что во времена Хмельниччины местечко брал маршалок Калиновский. Был маеток Славошевских-Скаржинских, разрушенный в 1918 (?) году. Ищу любые сведения об этом селе.

Доброго дня всім, хто цікавиться Амадокою. В даному відео наведені результати наших досліджень по цій темі. Якщо цікаво - перегляньте.

Доброго здоров'ячка зичу всім дискутантам навколо теми замку в Ходорові. Звертається до вас Любомир Калинець - автор історико-краєзнавчого нарису "Місто над ставом" (1997 р.), розвідки "Слідами Івана Франка на Ходорівщині" (2009), рукопису "Божий дар: нариси та мініатюри з Ходорівської натури" (2019) Любомир Калинець. Моє ім'я трапляється серед ваших дописів, тому особливих рекомендацій не потребую. Передусім зауважу, що менше, ніж ви, можу щось судити в ділянці оборонних споруд. Натомість найбільше хвилює і цікавить фактаж, його достовірність як з історії Ходорова в цілому, так і замку, костелу, ратуші та митниці (про які ви не згадуєте, а вони також фігурують у ряду найдавніших споруд). Саме в цьому контексті дозвольте поділитися тими знаннями, які мені вдалося накопичити за довгі роки пошуків відповідного документального матеріалу. Найперше про замок. Побутує поширена думка, що його звели в XV ст. Відомий вам історик і уродженець Ходорова Володимир Пшик називає ймовірною датою заснування другу половину XIV ст. У книжці "Місто над ставом" можете прочитати таке: "У 15 ст. на острові (спочатку містечко розташовувалося на острові, утвореному ставом і одним з рукавів річки Лугу; саме наявність ставу та ріки зумовили дуже зручне розташування поселення, адже за таких умов було легше боронитися від ворогів) збудовали замок з укріпленнями, відділений від міста глибоким ровом зі звідним мостом. Звідси до центру, що мав вигляд квадратної площі з ратушею посередині вела вулиця (тепер Замкова). Наприкінці її власник Ходорова Юрша (Георгій, Єжи) Ходоровський збудував у 1460 р. костел". Звідки цю інформацію вдалося почерпнути? Можливо, дехто знає, що в 1960-их роках було видано багатотомну "Історію міст і сіл України". У 1968-му вийшов том про Львівську область, автором нарису про Ходорів у якому був викладач історичного факультету Львівського університету Дмитро Низовий. Не все, те що він дослідив, увійшло до кінцевої публікації (тодішня влада не була зацікавлена у видрукуванні таких матеріалів). А те, що не ввійшло, мені пощастило розшукати в Центральному державному історичному архіві України у Львові (ЦДІА) і зробити відповідні виписки. Власне, це те, що ви прочитали вище. Ще такий факт. Маурицій Горн (Хорн - польський історик єврейського походження, який скрупульозно досліджував набіги татар на Червону Русь, знайшов серед документів згадку про дерев'яний замок (arx lidnea) у Ходорові, про який ішлося в реляції арцибіскупа (архиєпископа) Львівського в 1623 р. (про цей рік піде мова далі). На жаль, чогось більше з цього документу не вдалося довідатися. Але, тим не менше, стало відомо, що замок спочатку таки був дерев'яний. Хто його побудував? Можливо, хтось із власників Ходорова: наприклад той же Юрша Ходоровський, згаданий вище. Або ж його батько Дмитро. І могло це бути в другій половині 14 ст. Як пригадуємо, перша письмова згадка про містечко відноситься до 5 листопада 1394 р., але засноване воно могло бути значно раніше. Чому в той час постала необхідність побудови фортифікаційних споруд? Треба заглянути в історію. По-перше, час був неспокійний. Галичині (Червоній Русі) загрожували і поляки, і мадяри, і литовці, і татари. Конкретніше. 1349 року польський король Казимир ІІІ (разом з уграми) вдруге захопив Галичину, і вона ввійшла до Польщі на правах автономії. У 1352 р. об'єднане польсько-угорське військо зазнало нищівної поразки під Белзом, що неподалік від Ходорова. Цілком можливо, що загони мадярів (у лавах котрих перебували і нащадки половців, що свого часу перебралися на Мадярщину, втікаючи від монголо-татарів) могли перетинати наші території, прямуючи до Белза і назад. Зрештою, замки, оборонні городища, монастирі були необхідною ознакою тих часів (напр. Львів, Перемишль, Белз, Звенигород, Галич, Теребовля, Жидачів і т.п.). Про замок розповідається і в легендах. Деякі з них записав наприкінці 19-го ст., а згодом видав у рукописній книжечці "Було та мохом поросло" поет, письменник, драматург Сильвестр Калинець, який у 1930-х роках емігрував у Бразилію. У легенді "Заклятий льох" читаємо: "Дуже давно в нашому містечку Ходорові, там де нині місцевість, що називається Замком, стояв величавий замок якогось лицаря..." У легенді про козацькі могили: "Давно колись у Ходорові стояв замок польського князя. У часи Богдана Хмельницького від нього залишилися руїни. Лише збоку стояла вежа..." Звісно, легенди - це не документи, та все ж... Слідів замку нині не збереглося. Про нього нагадує лише вул. Замкова, а також спогади ходорів'ян, які мені вдалося записати у свій час (1990 рр.). Дехто з них пам'ятав, що в 1930-х роках на тому місці валялися уламки мурів. І знаходилися вони на узвишші. Але під час повені в роки 2-ї світової війни, коли виникла загроза затоплення водою зі ставу, землю з горба німці заставили перевозити вагонетками, спорудивши вузькоколійку і насипавши греблю. Між іншим, архівні документи свідчать, що греблю насипали також ще в 1770-1771 роках. Крім цього, тепер на тому місці виріс новий житловий масив. Тамтешні мешканці пригадали такий випадок, що трапився при копанні криниці. Через півтора-два метри від поверхні різко обвалилася земля, утворивши порожнину. Ймовірно, таким чином, про себе нагадав замок, який міг мати підвальні приміщення і підземні ходи. Проте крім замку старе місто оточували ще й оборонні вали з баштами. Вхід був через брами: одна, що в східній частині, виходила на греблю. Друга, рештки якої зберігалися до кінця 19 ст., була на заході, над рукавом річки Луг. Він пролягав поруч з храмом св.Косми і Дам'яна. Саме цьому місцю ви відводите в своїй дискусії чимало місця. Про міську браму згадує також історик Антін Петрушевич у своєму "Зведеному Галицько-Руському літописі з 1600 по 1700 рр." Він пише, що Ходорів колись був укріплений земляними валами і водою, а в 1870 р. залишилась ще одна мурована брама з давніх міських стін. Думаю, що ідеться про браму біля церкви. Справа ще й у тому, що старожили згадували, що коли міщани почали селитися за цією брамою, то цю територію так і називали: За брамою, а мешканців - забрамниками. А ось де розміщалася східна башта, можна тільки здогадуватися. Припускаю, що це було місце біля млина, ближче до кафе "Лагуна" (саме звідти починається невеличкий підйом до ринкової площі). Нарешті про костел Усіх Святих, зведений у 1460 році. Він був дерев'яний і в 1621 році його спалили татари (про це пише редакторка часопису "Ходорівщина" Ольга Карачевська, швидше за все з подачі теперішнього пароха костелу о.Андрія Мігулки). Про набіг татар у 1623 р. пише В.Пшик. До цього ж року стосується реляція архиєпископа, про яку вже згадувалося. Можливо, в ній якраз ішлося про постраждалий від підпалу замок. Але це - всього лишень мої здогади... Висновок. Потрібно знайти в архівах цю реляцію, щоб довідатися щось більше (якщо там є більше інформації). Крім цього варто поритися в архівах, щоб спробувати розшукати описи старого замку в Ходорові. Вони, згідно з міркуваннями Володимира Пшика, можуть бути. Де? Передуісім, у Жидачівських гродських актах. Хто має це зробити? Сам Пшик уже тривалий час не може в силу різних обставин. Не можу поки що зробити цього і я, бо ось уже понад 20 років перебуваю на заробітках, а в Україну приїжджаю щороку на кілька тижнів. Тому доводиться звертатися до вас, дописувачів цієї сторінки. Можливо, у когось дійдуть до цього руки, чи у ваших добрих знайомих. Будь ласочка! Ходорів вас не забуде! За Ходорів, зрештою, не гарантую, а за себе ручаюся. Більше того, опублікую вами знайдену інформацію і обов'язково згадаю, хто саме це зробив. Також сподіваюся, що все написане мною може бути якось використане вами у наступному аналізі чи пошуках.

В этом видео немного внимания уделили монастырю (с 41:18 до 43:10), благодаря чему мы получили ещё одну порцию видов на монастырь с высоты:

В поиске очертаний укреплений очень помогают спутниковые снимки Google, однако в Сети размещаются самые свежие снимки, и хотя они зачастую наиболее актуальные и наиболее детальные, в ряде случаев с точки зрения поиска укреплений такие свежие снимки часто проигрывают более старым. И тут на помощь приходит Google Earth, где можно просмотреть не только результаты последней съёмки, но и результаты более ранних съёмок. Чтобы это сделать, надо в Google Earth переместиться на нужный участок и в нижнем левом углу экрана нажать на вот такую иконку: После этого в верхней части экрана появится временная шкала, на которой вертикальными палочками будут отмечены все этапы съёмки данного участка. Чем более популярен район, тем больше будет этапов. Дальше всё просто - перемещаем бегунок на нужный этап и смотрим старые снимки. Кроме того, Google Erth даёт возможность крутить картинку, выбирая нужный ракурс и угол зрения, что также полезно в процессе поиска линий укреплений. На примере замка в пгт Комарно (Львовская обл.) покажу, в чём выгода этого сервиса. Так на одном из свежих снимков угадываются укрепления бастионного замка. Но поскольку снимок сделан 28 августа 2016 г., то детали плотной скрыты под зарослями деревьев и кустарников, растущих на куртинах и бастионах: Но стоит немного отмотать время назад, и можно найти снимок от 4 апреля 2011 г., и за счёт того, что дело было весной и зелень ещё не успела всё скрыть, тут уже лучше проступают черты укреплений: Иногда там можно встретить зимние снимки, где выпавший снег ещё более явно выделяет контуры укреплений. В общем, пользуйтесь сервисом. Он бесплатен, информативен и прост в использовании.

Не думаю, що це чимось-то допоможе так як спір йде про спадкові маєтки Давідовських, а не Лабантів. Тому по описаній території все сходиться, а те що її чоловік походить з поселення не в районі опису - ні на що не впливає. Ви мали рацію. Село Жуків Бережанського району належало Лабатам як мінімум від 1420 р. а згадка датується 1466р., тобто вповні можливо що Юрша Лабата народився в цих володіннях. Вибачте, за таку довгу зміну думки @HOUSE MD

Ось перший "блок" перекладу (їх буде 4, для того, щоб переклад по-швидше поступав на форум). Том II — 188-189; Латина не є проста мова і я, як аматор, зіткнувся з тим, що не можу добре перекласти на українську. Хоча, цей уривок немає відношення до нашої теми, так як тут йде мова про Юршу гербу Лабедз з села Жукова розташованому в Сандомирському воєводстві (тобто це не може бути теперішнім с.Жуків тернопілської області). Том X — 16 [243];

Обсуждается этот объект: Будановский замок В отличие от многих других объектов, ситуация с восстановлением этого замка осложняется тем, что он фактически разделён на две части. Основы для этого разделения были положены в 18 веке, когда твердыня, уже не использовавшаяся по назначению, была частично перестроена. Тогда на месте одного из участков укреплений появился костёл, который как бы врос в тело старого замка. Позднее здесь был монастырь, а при "советах" в помещениях замка-монастыря прописалась областная психиатрическая больница, которую всё оттуда не могут выселить, хотя о выселении слухи ходят давно. В наши дни костёл и оккупированные больницей помещения сосуществуют... Насколько я понял, в последние десятилетия особых попыток реставрации замка не было, если не считать того, что больничные корпуса покрыли синей металлочерепицей, которая выглядит также нелепо, как современная шляпа на голове старого рыцаря. Ну да ладно, надеюсь, что это временное недоразумение или аналог консервации С больницей всё ясно – пока она будет находиться в стенах замка, никакого полноценного возрождения комплекса ожидать не стоит. А вот костёл, который, насколько я понял, отдали верующим, судя по всему, оживёт чуть раньше замка. Такой вывод был сделан на основе этой относительно свежей фотки: Источник фото Строительные леса закрыли часть фасада храма... Картина обнадёживает. Если за дело взялись поляки, то есть надежда на то, что костёл в итоге доведут до ума, и мы получим возможность в деталях ознакомиться с этим памятником архитектуры, который пребывает в коме много десятилетий. Впрочем, отремонтировать сооружение снаружи – это только часть того, что предстоит. Не сомневаюсь, что изнутри храм был сильно изувечен и даже перепланирован в советский период, так что работы много. Если храм восстановят и приведут в порядок, то это будет плевок в сторону правящей власти, которая наверняка на тот момент будет представлена в Буданове психиатрической больницей в потрёпанных временем корпусах, накрытых синей металлочерепицей. Сложно представить это соседство – возрождённый костёл и нелепый анахронизм прошлого – психиатрическая больница в замке, который при хорошем раскладе мог бы кормить село за счёт внимания туристов, но их зачастую интересуют величественные замки и костёлы, а не умирающие психиатрические клиники в изуродованных старых строениях.

Небольшое дополнение, не знаю какое оно отношение имеет к укреплённому местечку. Статус Покутино в 1767 году определён как слобода. Нет ни крепостных, ни арендаторов земли, ни козаков...

Местность я знаю хорошо. Детство там прошло. Если строить укрепление, то принимать надо во внимание именно план 1, как наиболее подходящий. Самое узкое ровное место с тыла не более 50 метров. Там, кстати, стоял второй крест. Я был там в феврале. Креста нет. На карте 1860-х годов видны строения или их остатки, которые тянутся, практически до границ с Покутино. Как там люди могли жить без воды, ума не приложу. Но это прекрасные позиции для обстрела пологого берега Калитинки. Взобраться на Махову гору человеку очень сложно. Лошадям не под силу. Не помню, чтобы в этом месте раньше кто-то ходил. Речка Садковка течёт в очень узком и глубоком каньоне (рве). Левая сторона, примыкающая к мысу, образованному рекой Мурафой очень крутая. В месте "шейки" оба склоны крутые и скалистые. Правый склон Садковки, то же крутой, но за крутым склоном начинается пологая возвышенность, которая распространяется на десятки километров. Первый мыс (левый), образованный речками Мурафа и Садковка имеет пологое начало и крутые склоны в районе "шейки", а вот второй мыс, наоборот, очень крутой вначале (расстояниями между "верхушками" мыса №1 и мыса №2 в этом месте менее 100 м) и широкий и пологий с тыла. Хотя правая сторона мыса вдоль течения Мурафы еще достаточно крутая несколько км.

"Огруд" - это "сад" по-польски ("ogród"). Кстати, это очень распространённый микротопоним в местах, где существовали панские сады. А пустоты, возможно, остались в наследство от жилых и хозяйственных построек усадьбы. А вы можете, если не сложно, нанести на карту метки, чтобы понимать как все названные локации находятся (огруд, фольварок, Лысая Гора, колхозные постройки, Запуст, подземный ход...). Это помогло бы понять, как расположены упомянутые достопримечательности относительно нынешней застройки сёл. Гипотезы об укреплённом местечке Садковцы. Начну я свою байку с тезиса о том, что ничто не появляется ни откуда и не исчезает в никуда. Загадочный городок Кремянец, о котором нам поведал батюшка Сецинский мог на самом деле и существовать. Не в гигантском варианте с 9-тью церквами, а гораздо скромнее. Filin, вы натолкнули меня на мысль представить современную географическую местность сёл Садковцы, Калитинка и Покутино времён Боплана. Это сплошная лесистая местность, с вековыми дубами, ясенями…. С урочищами, скалами, реками и ручьями. Вдоль речки Мурафы на скалистых почти отвесных берегах ютятся хатки крестьян. Когда они там поселились, вряд ли кто знает. Миграция людей была постоянной. В ту пору земли отдавались в вотчину большими наделами. Первое воспоминание о землях морашковых значится в грамоте Витовта 1383 года. Эти земли были отданы слузе Василию Карачевскому для организации Княжей Луки, т.е. укрепрайона на границах Королевства Польского и Великого княжества Литовского. Есть исторические сведения, что именно по Мурафе и проходила граница между этими государствами с 1434 по 1569 год, т.е. до их объединения в Речь Посполитую. По историческим сводкам местность эта носила название Карачева пустынь (пустошь) и почти 200 лет не была заселённой. С 1569 года уже Речь Посполитая укрепляет свои рубежи от «друзей» татарских…. Первое упоминание о Садковцах (надеюсь, тех) приводятся в люстрациях 1578(83) годах. К той поре границу сдвинули на юг, на задворки садковецких земель и …начинается заселение соседних земель. Калитинка упоминается в 1609 году в письмах Яблоновского. О Покутино первые сведения мной обнаружены лишь в 1757 году. На этих землях появляется новый хозяин, знаменитый Ян Замойский (1542-1605) и начинает их обустраивать. Затем собственником становится его сын Томаш (1594—1638). В 1642 году Иоанна Барбара Замойская (1626—1653) - дочь великого канцлера коронного Томаша Замойского и Катарины Острожской) вышла замуж за Александра Конецпольского (1620-1659), влиятельного польского магната, сына гетмана коронного Станислава Конецпольского (ум.1646 года). Земли от Замойских перешли к Конецпольским. Исторические сведения говорят о том, что на скалах «змеистого участка» Мурафы, именно Станислав Конецпольский заложил укреплённый участок, включающий села Садковцы и Калитинка. Боплан на своей карте обозначил этот фортпост как Fekowcze. Полагаю, что с его лёгкой руки в справочники попало это укреплённое местечко на Мурафе между крепостями Мурафой и Черновцами. Об укреплённых Садковцах есть сведения 1651 года в донесениях Калиновского. В списке имущества Конецпольских, попавшего под власть турок в годе 1672 значится местечко Садковцы и село Калитинка. После возвращения земель садковецких под власть Речи Посполитой эти земли числятся за Конецпольскими. Род Конецпольских угасает в 1719 г., когда умирает последний его представитель-Ян Александр Конецпольский (воевода Брацлавский (1704-1719) , и в 1722 г. на выгодных условиях у их родственников Валевских откупает эти земли князь Юрий Павел Александр Любомирский. Начинается эра собственников Любомирских. Небольшая нестыковка. Год 1722. Из Archiwum Zamoyskich 1155-1938, согласно Akta gospodarczo - administracyjne dóbr szarogrodzkich jako całości bądź poszczególnych folwarków (Babczyńce, Czerniejowce alias Skinderpol, Iwanowce, Sadkowce, Jangród) Садковцы значится как фольварок и числится за родом Замойских. Требует уточнения!!! Год 1767. Есть точные данные по собственникам в 1767 году. Единым собственником сёл Садковцы, Калитинка и Покутино был Andrzej Trzeciak. Сказочка о следах. Садковцы. Уреплёнными площадками могли быть несколько мест. 1.Место, которое старые люди называли Запуст. Это в отдалении от села вдоль Мурафы в сторону Володиевцев. Никаких следов материальных никто не встречал. 2. Место, где размещается храм. Камня строительного там не мерено. Все хаты обнесены подпорными мурами. Построены каменный храм и школа. Всё это в веке 19-м. 3. Хозяйственный двор бывшего колхоза. Всё в камне и мурах. 4. Фольварок. Господский двор, потом хозяйство совхоза. Все дома в камне, обнесено 4-5-ти метровым забором. Находится на пригорке. Весь пригорок в пустотах. То ли искусственного, то ли естественного происхождения. При ударе ногой отдаётся гул. Между этими двумя местами местность называется Осальбы. Полагаю, так можно назвать улицу заселённую усадьбами. Граничит с Огрудом. Напротив Огруда, на крутом уклоне Лысой горы, между двумя скалами виднеется вход в подземный ход, который (по преданиям) вёл в Очаков лес. Это, примерно, км 5-6 напрямую в сторону Джурина. На скалах возвышается трёхметровый массивный крест. Есть ещё местность урочище Попелюхи. Но где оно расположено, я пока не знаю. В Садковцах следов каменных не мерено. Все камни в деле. Грошей никто не находил. Калитинка. На возвышенности у берегов Мурафы всё в строительном камне. Говорят там были панские строения. Потом колхозный двор. Покутино. На возвышенности колхозный двор. На месте чего он возведён, не знаю. Но весь в камне с высокими заборами. Примерно так расположены строения. Показаны на карте примерно 1860-х годов. Не думаю. Пустоты прослушиваются на подступах к каменному забору на склоне. Впрочем, забора уже давно нет. Как и нет панских строений. Народ в Садковцах ушлый. Просто так камешки не валяются. Помню в детстве один чел выковырывал камни из фундамента разрушенного панского дома. Помню, что валялись там изразцы, вернее черепки в изразцах. Кстати, сын этого чела живёт в Борисполе. В прошлом году приезжал с миноискателем. Что-то там искал. На связь не выходит. Наверное не там искал, где ему указал отец. Место, где прослушивается гул, как раз между бывшим господским домом и господским двором. Если предположить, что дом и двор были заложены во времена Конецпольского, то это и есть остатки хода. Как не вариант основания крепости?

"Огруд" - это "сад" по-польски ("ogród"). Кстати, это очень распространённый микротопоним в местах, где существовали панские сады. А пустоты, возможно, остались в наследство от жилых и хозяйственных построек усадьбы. А вы можете, если не сложно, нанести на карту метки, чтобы понимать как все названные локации находятся (огруд, фольварок, Лысая Гора, колхозные постройки, Запуст, подземный ход...). Это помогло бы понять, как расположены упомянутые достопримечательности относительно нынешней застройки сёл.

Согласен. Время затягивает все искусственные сооружения пеленой. Очень много таких сооружений я видел в Калининградской области. В Садковцах ничего подобного я не встречал.Теоретически укреплённой площадкой могло быть много мест. Где вход только с одной стороны и шириной не более 100 метров. Это и хозяйственные постройки колхозные, это и место возле церкви, это и фольварок....Ну и таинственный Запуст. Есть в Садковцах одно таинственное место, это выход подземного хода на склоне горы. Гору эту называли Лысой. Там с давних мест стоит крест. Рядом ещё одно место под названием Огруд. По преданиям там был дом-маеток пана. Слово Огруд у меня ассоциируется с огородом, но это может быть и производное от град.....Кстати, там земля вся в пустотах. В детстве пытались пробиться к эти таинственным пустотам. Но дальше полуметра закопаться не хватало прыти.

Тут за пару десятков лет местность изменяется до неузнаваемости, а здесь мы имеем два-три столетия - были реки, да не просто реки, а судоходные реки - теперь они обмелели и стали ручейками жалкими... Сахарные заводы когда начали строить? Построили Деребчинский да Джуринский сахзаводы, речки плотинами поперекрыли, вот и Мурафа и Деребчинка курице по колено стали. Были когда-то скалы-перебили на строительство домов и на мощение улиц. Были непроходимые леса с вековыми дубами - сейчас поля с бурьянами и наоборот - были поля, теперь заросло чем зря... Я бегло перечитал то, что обговаривается по теме, действительно очень многое утеряно, опрос оставшихся в живых людей практически нулевой результат, память она кратковременна. В архивах закопано очень многое. Не зря они с покон-веков играют чехарду с этими переименованиями районов, сел, уездов да повитов. Информация разбросана по всем архивам. Да еще почерк, есть такие документы, что читаешь и душа радуется, настолько человек вложил всего себя в каждую буковку, а есть так наковыряно, что и диву даешься кто им там давал те звания "старший научный сотрудник". На днях я посылал запрос в архив. Ответ - тупо нет и всё тут, кошка не ходи. А в былые времена если запрос попал ошибочно не туда, не к тем, кому надо, они добросовестно переадресовывали запрос куда надо и обязательно уведомляли, что запрос переадресован в такой-то архив, ждите ответа.