Перейти к публикации
Замки и Крепости Украины - Форум

Filin

Модераторы
  • Публикаций

    4,764
  • Зарегистрирован

  • Посещение

  • Дней в лидерах

    600

Сообщения, опубликованные пользователем Filin

  1. Когда количество укреплений, которые удалось посетить, уже исчислялось не единицами, а десятками, в голове начала появляться некая общность тех или иных черт, свойственных или несвойственным тем или иным группам объектов. Вот те объекты, например, можно объединить в одну группу, т.к. это каменные замки с башнями, а вот это земляные бастионные крепости и это уже другая группа. Ещё одна группа – это оборонные храмы, которые в советское время были складами, а другие храмы были клубами и кинотеатрами и это ещё одна группа. В общем, начала зарождаться какая-то личная классификация памятников «для себя», основанная на разных общих признаках.

    Так вот, заметил одну черту, схожую для целого ряда укреплений – их иногда совмещали со стадионами или какими-то другими спортивными площадками. Это соседство мне показалось таким интересным, что захотелось выделить эти объекты в отдельную группу и в отдельную тему.

    Зачастую речь идёт о линиях земляных укреплений – куртин, бастионов. Перед ними или за ними часто существовали ровные площадки, ранее особо не застроенные. Возможно, именно потому такие вот площадки в первую очередь интересовали людей, которые ломали голову, где бы тут удачно поместился стадион? Ещё один немаловажный нюанс – валы, как некий барьер, который может частично, или полностью прикрыть и ограничить новую спортивную площадку с одной или нескольких сторон.

    Наверное, нет темы, в которой бы я разбирался хуже, чем в теме истории появления стадионов в селах и городках, потому надеюсь, что здесь не только мне найдётся что сказать.

    Интересна информация по теме того, когда и при каких обстоятельствах в селах и городках вдруг начали выделять пространства под спортплощадки и есть ли какая-то закономерность в их размещении вблизи старых укреплений, или же это просто много-много совпадений?

    Наверное такой вот ход помог сохранить немало земляных укреплений. Редкий случай, когда памятник приспосабливают под текущие нужды, не особо заботясь о их сохранности, но при этом всё же сохраняют ))

  2. Давайте абстрагируемся от тех странных построек/фундаментов, которые видны на спутниковом снимке. Ведь то что выглядит как башня на самом деле может ей вовсе не быть ) Возможно это колхозные постройки или какая-о мешанина руин разного времени.

    Есть информация о 4-х угольном (прямоугольном или квадратном в плане) замке с 4-мя башнями. Его точные размеры нам неизвестны, но если прикидывать его размеры по аналогии с другими 4-х угольными замками того периода, то, вероятно, расстояние между башнями у замка в Белом Камне было около 70-80 метров, т.е. от крайней точки одной башни до крайней точки другой башни он вряд ли был больше 90-100 метров. 100 метров - это, наверное, даже перебор. Т.е., те стены, которые видны на снимке и тот контур, который вы нарисовали - это, в общем-то, и есть более-менее нужные пропорции типичного замка того периода.

    Иными словами, если привязка по Мигу верная и с размерами замка я не сильно промахнулся, то ориентировочное место, где был расположен замок известно. Можно в общих чертах представить и то, какую площадь он занимал. Вопрос лишь в том, как его правильно повернуть - как на вашей 1-й схеме или как на 2-й, с которой вы не согласились :) Может быть место, отмеченное на вашей 1-й схеме пунктиром - это и есть площадка башни-с-фото и метрах в 30-40 от неё находились ворота-с-фото.

    Думаю якщо поїхати у Львів, у ЦДІАЛ і поритись в кадастрових картах, то можна знайти всі відповіді щодо замку.

    Уверен, что так и есть. Тонны уникальной информации по теме замков имеется у всякого рода исследователей, историков, архитекторов и реставраторов. Некоторые ими не хотят делиться, другие может и поделились бы, да с Инетом не дружат. Архивы - вообще terra Incognita. Вот и приходится иногда тратить уйму времени на поиски замка в стоге сена, когда где-то там лежит какой-нибудь кадастр, который сразу мог бы помочь найти ответы на все вопросы.

  3. Ні, напевно таки залишусь на своїй думці що до розміщення замку, і тій схемі котру намалював.

    Наличие нескольких версий стимулирует больше думать, так что всё это очень полезно )

    На мою думку, та пятикутна башта і та брама що на фото, то є внутрішньо замкові спорудами так як і зображено на схемі.

    Стоп, башня и ворота - это остатки того самого замка 17 века, они же изображены на карте Мига, на основе которой вы рисовали свою схему :) Потому если то, что вы рассмотрели в центре западной стены - это башня, то выходит, что более правильная 2-ая схема, от которой вы уже открестились :)

    Можливо коли вже зовнішніх стін не було або вони вже не відігравали оборонних функцій, ця брама і башта були палацовою огорожою і входом у внутрішній двір палацу. щось на зразок як у Вишнівці де є велика центральна аркаова брама. Дивлячись на фото башта не виглядає оборонною, швидше як писав вище - палацовою.

    Не выглядит, т.к. она перестроена :) Возможно от изначального строения только 1-й ярус и остался. Как пример, посмотрите на верхнююю часть замка в Токах - она тоже кажется инородной из-за своих окон и формы, а всё потому, что это результат более поздних перестроек.

    Просто нет сведений о том, что на месте замка строили дворец, есть сведения о том, что замок в дворец трансформировали/превращали. Но при этом он должен был во многом сохранить свою структуру. На страничке истории замка всё написано :)

  4. В 29.10.2011 в 06:37, AnKo сказал:
    Дуже сподобалась 3D-Модель. То якась спеціальна програма, чи просто фотошопна накладка готового зображення?

    Это рисунок Николая Козурака (автор проекта реконструкции - И. Стильцив), наложенный на скриншот из Google Earth :)

    Вот оригинальный рисунок:

    post-1-0-25278800-1319887554_thumb.jpg

    В 29.10.2011 в 06:37, AnKo сказал:
    Фотографії дуже цікаві. А чи не та, та пятикутна башня що на фотографіях і на моїй схемі, що я виділив синім кольором?

    Ещё одна интересная версия :rolleyes: Т.е. может быть как-то так:

    post-1-0-14095800-1319888640_thumb.jpg

    Версия интригует, ведь получается, что на спутнике могут быть видны остатки 2-х замковых башен :)

    В 29.10.2011 в 06:37, AnKo сказал:
    Що до путужності стіни про котру ви пишете, що вона "На замковые стены не тянет", так на гравюрі Стечинского там також не Хотинські стіни ;).

    Дело даже не в мощности стены. Дело в том, что замок в Белом Камне был каменным :) Конечно, позднее его могли перестраивать с использованием кирпича, но это вряд ли касалось нижних ярусов стен. Чаще всего кирпич использовали для перестройки верхних секций строений (верхних ярусов башен, например), а не нижних. Да и чисто на глаз как-то это больше похоже на руины какого-нибудь колхозного строения, чем на руины замка :lol:

    Есть ещё такая штука как капиллярное увлажнение стен, о котором как-то раз узнал из доклада Михаила Кубая на конференции в Жолкве. Так вот, он растолковал, что:

    Цитата
    Фундамент і цоколь історичних будівель завжди виконувався з твердих, тобто дрібнопористих матеріалів (природний камінь, валуни, бут). В'яжучим елементом кладки був економно використовуваний вапняний розчин, - місцями кладка могла бути «насухо», без розчину. На цоколь клали кам'яне або цегляне мурування зовнішньої несучої стіни, як правило, з меншою щільністю, ніж фундамент. Зони «сухої» кладки і переходи від дрібнозернистої до крупнозернистої кладки служили перепоною для капілярного руху вологи. Таким чином старими майстрами споруджувалися стіни, які не залишали волозі жодних шансів підніматися по стіні. Наочним прикладом чого є стіни замків, оточені ровом з водою, або стіни портових споруд з безпосереднім доступом води, які намокають максимально до другого або третього каменю.

    Интересно, что с 19 века об этой технике часто начали забывать, что в итоге привело к парадоксу - в наши дни строители и архитекторы иногда делают ошибки, возраст которых исчисляется веками :lol:

    В 29.10.2011 в 06:37, AnKo сказал:
    Крім того, можливо замок був пізніше перебудований в палац? Коротше кажучи мені важко дати якесь однозначне пояснення.

    Замок пытались превратить в дворец - это видно по сохранившимся фото руин. 2-й ярус башни явно перестроен, бойницы растёсаны и превращены в окна... Но всё же это было не новое строение, а старое, просто видоизменённое. Насколько я понял, его начали разбирать ещё с середины 19 века, а к началу 20-го уцелело только пару башен и стена, которая их соединяла. По сохранившимся фото видно, что в начале 20 века всё было очень запущено - уцелевшие фрагменты замка плотно заросли. Если что-то там и строили, то, вероятно, уже в советскую эпоху, а там уже было не до дворцов...

    В 29.10.2011 в 06:37, AnKo сказал:
    І останнє. Та фотографія церкви, що з блогу Ирины Пустынниковой, так виглядає, що то церква в Черемошні,а позаду церкви - Свята Гора.

    Да, верно, это она. Думаю, что если стать спиной к городу, а лицом к Черемошне и фоткать футбольное поле, которое как раз находится на замчище, то эти стены, которые видны на спутниковом снимке, вполне в кадр вписываются.

  5. В 28.10.2011 в 19:55, AnKo сказал:
    Дещо не погоджусь з вами. Хоч мапи Міга мали неточності і похибки, все ж ті мапи базувались на реальних вимірах!!! Та й і масштаб дуже детальний. Навіть донині, сучасні мапи з таким масштабом представляють державну таємницю. Тому я б недооцінював якості і точності Міговських мап.

    Прислушаюсь к вашему совету. Уж и не помню, что тогда не так пошло, с чего я сделал такой вывод. Возможно, просто мне не понравилось, что контур на карте Мига не ложится точно в нужный мне квадрат, ограниченный двумя стенами :D

    Зато теперь, после вашей привязки, отдельные куски головоломки встали на более логичные места.

    Теперь стало лучше понятно, почему автор фото изобразил замок так близко у озера:

    post-1-0-19859500-1319842241_thumb.jpg

    И только сейчас дошло, что это восточная сторона :)

    Затем на эту картину уже проще было наложить реконструированный вид замка:

    post-1-0-73660200-1319842291_thumb.jpg

    Наверное, южная стена с 2-мя башнями дольше всего держалась. На карте Мига какие-то башнеподобные отростки показаны только на юго-западном и юго-восточном углу замка. Эта же секция стены с башнями изображена на гравюре Стечинского (середина 19 века):

    beliy-kamen-zamok.jpg


    Тогда получается, что это юго-западная башня и южные ворота:

    post-1-0-84854800-1319842445_thumb.jpg post-1-0-15909100-1319842447_thumb.jpg

    post-1-0-37140000-1319842658_thumb.jpg post-1-0-84641600-1319842659_thumb.jpg

    post-1-0-70820400-1319842661_thumb.jpg

    И хотя эта новая привязка мне кажется более точной, чем старая, однако к ней уже не так хорошо лепятся те стены, которые можно видеть на спутниковом снимке. Кажется логичной мысль, что эти стены - части одного цельного строения, потому я и пытался между ними втиснуть замок. Но если он находился немного в другом месте и западная стена со спутникового снимка к замку точно не имеет отношения (т.к. слишком от него далеко находится), то логично предположить, что и восточная стена тоже не от замка, хотя она может повторять линию старой замковой стены. Строения в центре восточной стены и нечто на месте предполагаемого места, которое могла занимать юго-восточная башня – это интересные участки. Нужно будет их осмотреть особенно внимательно, когда случай представится попасть в Белый Камень.

    Кстати, как-то в блоге Ирина Пустынникова сообщила: «наскільки я розумію, частину ваших "замкових" стін видно в мене на сайті на цій фотці»:

    post-1-0-17029700-1319843698_thumb.jpg

    На замковые стены не тянет :D

  6. Ещё немного размышлений об оборонном прошлом Пятницкой церкви:

    Во время своего визита к церкви я как-то не обратил особого внимания на его северную стену и даже толком не сфотографировал её. Вообще фоткать северную стену храма очень неудобно, потому её фотографий в Сети крайне мало, особенно если сравнивать с кол-вом фото южного фасада. А тут на старом фото, которым поделился A_Wolkoww, получилось рассмотреть эту стену. И вот что интересно – ниш нет!

    paraskeva-18.jpg

    Тех самых, о которых я писал выше (южная и западная стены храма) и которые посчитал замурованными бойницами:

    post-1-0-20776400-1319836346_thumb.jpg

    Если ниши – это декоративный ход, то почему же их нет на северной стене храма? На такой вопрос ответа у меня нет. А вот если представить, что ниши – это бойницы, то тут есть одна версия – по каким-то причинам северная стена не нуждалась в такой основательной защите.

    Вспомнилась церковь близ села Жизномир (Тернопольская обл.), которая была дополнительно защищена внешней стеной. Так вот у неё тоже отсутствует симметрия – «С южной стороны нефа лишь два оконные проемы высотой до 3 м, с полуциркульными перемычками. Северная стена нефа, ориентированной в сторону монастырских ворот, – без окон. Очевидно, это объясняется оборонительными потребностями» (из статьи «Оборонные храмы Подолья»). И это не единственный пример, когда в угоду нуждам обороны культовое сооружение лишалось симметрии...

    План комплекса и церкви в Жизномире (урочище Монастирок):

    40d62b6cb8.jpgf6b1cb8858.jpg

    Может в случае с Пятницкой церковью было как-то так:

    paraskeva-plan-2.jpg

    Т.е. внешняя стена, за которой находится пространство, хорошо простреливающееся с западной, южной и восточной стороны, из бойниц храма. Что же касается северной стены, то оттуда, возможно, противника ждали меньше всего. Интересно почему?.. Может там река какая-то протекала или болото было, может с этой стороны внешняя стена храма (если таковая была) слишком близко к церкви была расположена или что-то другое...

    Ждёмс появления новых сведений/изображений или версий :)

  7. А я уж думал, что в ближайшее время ничего нового не узнаю, не увижу и как следствие – ничего нового в этой теме не напишу. А тут такие вот сокровища посыпались из рога изобилия. A_Wolkoww порадовал! ;)

    Вначале об оборонных чертах:

    1-е фото подбросило информации по теме верхнего яруса колокольни. На снимке, если ничего не путаю, видно (хоть и плохо) куда больше отверстий…

    paraskeva-2.jpg

    … чем на том же месте можно видеть в наши дни и даже на другой фотке того же периода:

    paraskeva-1.jpg

    Кстати, тут загадка – на одной фотке по улице ездит трамвай, на другой дорога ещё без рельсов. Кажется, что снимок, на котором рельсов нет – более старый, но именно на нём в верхнем ярусе колокольни уже видно по 2 отверстия на гранях башни (т.е. верхушка башни имеет более современный вид). В то же время на более молодом снимке (где трамвай уже имеется) отверстий в башне, как мне кажется, куда больше, что наоборот как бы намекает - этот снимок более старый...

    post-1-0-19478300-1319832580_thumb.jpg post-1-0-64967100-1319832581_thumb.jpg

    Кстати, новый снимок дополняет рисунок конца 19 века, где так же изображено большее кол-во отверстий в грани башни:

    paraskeva-3.jpg

    Интригует несимметричное расположение этих отверстий относительно аркады верхнего яруса колокольни – отверстия, кажется, попадают то в ниши, то на пространство между ними. Это видно и на рисунке и на фото.

    Так, с 1-м фото пока всё, переходим ко 2-му.

    Помните упоминание внешних молдавских росписей, обнаруженных под штукатуркой 1870-х годов во время реставрации 1908 года? Так вот их часть видна на снимке:

    paraskeva-4.jpg

    Как по мне, то так куда симпатичней, как за счёт росписей, так и за счёт того, что циркульные завершения аркад не скрыты под штукатуркой, как в наши дни:

    paraskeva-16.jpg

    Спускаемся глазами чуть ниже и с удивлением обнаруживаем в окне часы!

    paraskeva-6.jpg

    Википедия со ссылкой на статью «Місто вежових годинників» (Галицька брама. — № 17, 1996. — С. 5) сообщает: «Під час цієї перебудови на вежі планувалось встановлення годинника. Цей задум однак не реалізовано». Не был? Что же там в окне торчит? Или тогда часы хотели разместить в другом месте. А ведь эта стена (северная) самая глухая... логично предположить, что и в других стенах (т.е. в западной и южной) часы тоже должны были установить. Вон для них даже округлые подходящие места в окошках имеются:

    paraskeva-5.jpg

    Так что там было с часами? Только в одну стену установили? Или всё же во все? А потом убрали? Так или иначе, часов сейчас на колокольне нет, и с северной стены они тоже исчезли.

    Спускаемся ещё на 1 ярус и видим что окно колокольни в средней секции относительно небольшое, особенно в сравнении с окнами нефа:

    paraskeva-9.jpg

    А если посмотреть на другую сторону храма, то там оно такое же громадное, как и окна нефа:

    paraskeva-11.jpg

    Как это понимать? Окно в южной стене растёсано? Но почему только там? Или изначально окна в разных стенах башни сделали разными? Это ведь окно в северной стене и в наши дни такое же небольшое:

    paraskeva-10.jpg

    Спускаемся глазами к нижнему ярусу башни. Там, как видно на фото, просто глухая стена:

    paraskeva-7.jpg

    А вот в наши дни на этом месте виднеется круглый «иллюминатор»:

    paraskeva-8.jpg

    Смотрим ещё раз на старое фото и видим, что всё же там что-то такое округлое есть:

    paraskeva-17.jpg

    Окно круглой формы кажется поздним. Может его пробили, потом замуровали, а потом снова раскрыли? Интересно также, что с противоположной стороны храма аналогичного отверстия нет.

    Теперь о пристройке. На фото чётко видна ризница, а вот что там за ней (участок, обведённый зелёным контуром) не совсем понятно:

    paraskeva-12.jpg

    Но точно ясно одно – на момент создания фото пристройки в северной части храма не были такими значительными, какими их можно видеть в наши дни. И даже на плане из «Памятников градостроительства…» видна вытянутая пристройка (а в наши дни, как мне кажется, она ещё больше увеличилась), которой на фото нет:

    paraskeva-13.jpg

    Разглядывая план, обратил внимание на нишу в южной стене церкви:

    paraskeva-14.jpg

    И вспомнил, что там же есть замурованная арка:

    paraskeva-15.jpg

    Ещё один вход в храм?

  8. Несколько комментариев к статье, которая была процитирована выше:

    Ось як описує Білокам'янецький замок у середині XVIII ст. Ульріх Вердум: «Замок, збудований з білого каменю італійським способом, з вежами по кутах, оточений валами та озером» [7, ст. 34].

    Автор сослался на книгу Мацюка, но там цитата Вердума выглядит немного иначе, и что самое интересное – менее логично: «Замок, збудований з білого каменю італійським способом з вежами по боках, оточений вежами і озером». Как видно, Мацюк два раза упомянул башни, причём в случае последнего упоминания действительно логичней смотрится слово «валы», чем «башни». В общем, нужен оригинал текста, чтобы расставить все точки над i

    У старовинних книгах та путівниках згадується також, що на півдні від замку знаходилось озеро, вода з якого використовувалася з метою заповнення ровів навколо оборонних мурів.

    Кстати, хороший вопрос – а с какой именно стороны замок прикрывало озеро? С южной, как утверждает автор? Но там сейчас озера нет, есть только русло реки, при этом какое-то озерцо есть к юго-востоку/востоку от замчища (+ на карте Мига). Вердум упоминает, что замок был «окружён озером», т.е. согласно этому описанию озеро, возможно, прикрывало замчище сразу с нескольких сторон. Может некогда при помощи дамбы русло реки перекрывали, благодаря чему уже не просто речной поток огибал замчище, а целое озеро?

    Але вже у вересні 1648 р. до Білокам'янецького замку підійшли загони Івана Богуна. І хоча після того замкова частина була місцями понівечена, сам замок встояв і не був захоплений. Потім Білокам'янецький замок теж багаторазово перебував у облозі під час козацького повстання.

    Очень сомнительно, что в 1648 году замок мог выстоять. Не самое мощное укрепление, да ещё и на пути армии, которая шла осаждать Львов. Вообще казацкий период в истории замка очень мутный и противоречивый. Одни авторы утверждают, что замок не поддавался врагу, другие считают, что его сколько штурмовали, столько и захватывали, третьи пишут, что вначале замок защищался успешно, но время чуть более поздних нападений всё же был взят. В общем, тут ещё предстоит разбираться.

  9. Навели тут меня на одну статью (кстати, Оксана, спасибо!) по теме Белого Камня, в которой затронута история замка и костёла Вишневецких. Но особенно меня заинтересовала даже не описание истории городка, а фото с нарисованными контурами замка :rolleyes:

    Цитата

    Зниклі та забуті пам’ятки архітектури у володіннях князів Вишневецьких: замок і костел у с. Білий Камінь

    Кривенко І.П., співпрацівник Академії Наук України

    Постановка проблеми. Особливого значення набувають проблеми збереження історичної спадщини існуючих об’єктів та можливість відновлення цих споруд або, у разі їх відсутності, маркування. Більшість історико-архітектурних пам'яток, зведених князями Вишневецькими, знаходяться — або знаходились, але тепер зруйновані або занедбані — на території сучасної України. Але з величезної кількості історико-архітектурних пам'яток так званої Вишневеччини на українських теренах до наших днів уціліло вкрай мало, а ті, що залишились, перебувають у, м'яко кажучи, жалюгідному стані. Інші, на жаль, остаточно втрачені, а пам’ять про них стерло буденне життя.

    Аналіз основних досліджень. Уперше історія забудови с. Білий Камінь була розглянута у працях [17], [19], [21]. Важливим для збереження існуючих архітектурних пам’яток є їх опис у працях [6], [7], [10] [11], [20] [21] [22]. Історію роду князів Вишневецьких розглянуто у наукових працях [1], [2], [10], [14], [15], [18], [23]. Завдяки князям відбувався стрімкий розвиток мистецтва та ремесел [10], [14], [17], [18]. Також було проведено порівняння досвіду реконструкції пам’яток архітектури в Польщі [12], [8] та в Україні. До цього часу систематизацію пам’яток архітектури, що колись належали князям Вишневецьким, не проводили через відсутність методики системного аналізу стану існуючих та зниклих об’єктів.

    Постановка завдання. Відновлення та збереження пам’яток архітектури нашої держави в освітніх цілях та для подальшого можливого туристичного відвідування вказаних об’єктів.

    Основна частина. Володіння заможного роду Вишневецьких знаходилися на сучасному Поділлі, Волині, Полтавській, Черкаській, частково Чернігівській та Сумській області, а також частково охоплювали терени сучасної Польщі та Білорусі. Тож деякі із цих пам'яток можна знайти по сей день і там. Багато зруйнованих пам’яток відносяться до періоду інкорпорації українських земель до Речі Посполитої, тобто періоду пізнього Середньовіччя (XVI — XVII ст.), і були головним чином зведені ще напередодні козацьких воєн 1648 — 1654 рр.

    Саме на переддень козацьких змагань і припадає розквіт роду князів Вишневецьких. Від другої половини XVI ст. до середини XVII ст. князі Вишневецькі відбудували чи звели по обидві сторони Дніпра більше 50-ти міст і містечок та 7 з половиною тисяч сіл, заснували декілька потужних ярмарків та фундували церкови, монастирі та побудували фортифіковані замки у своїх володіннях, не рахуючи вже існуючих на той час фортець і замків на теренах історичної Волині [22, ст. 94]. Слід також зауважити, що за час князювання Вишневецьких суттєво зріс показник приросту населення — з 1630 до 1647 року за даними В.Томкевича на 4900% [22, ст. 93]. Господарча діяльність провадилась на високому рівні, а тому значно покращився показник добробуту населення. Але на зміну «ситим» рокам прийшла війна. І саме під час війни, як вважають науковці, значна кількість пам’яток архітектури — до речі, так само, як і міст, містечок та костелів — була вщент зруйнована, «зрівняна із землею» [18, ст. 480].

    Найбільше дісталося княжим володінням на Задніпров’ї — саме звідти почалося руйнівне для володінь Вишневецького повстання Б. Хмельницького. На жаль, ми вже ніколи не побачимо пишну головну резиденцію князя Ієремії Корибута-Вишневецького в Лубнах (Полтавщина), від якої після численних набігів на згадку лишився лише пагорб, порослий акацією [5].

    Так само були зруйновані спочатку козацькими повстанцями, а потім татарськими ордами й почасти дограбовані мародерами всі замки на Задніпров’ї. Це фортеці й палаці міста Лубни, Прилуки, Ромни, Ічня, Варва, Лохвиця, Гадяч та інших. Усього за той руйнівний період Вишневецькі втратили всі великі уфортифіковані міста та села Лівобережної України.

    Але попри значні втрати залишились і такі історико-архітектурні пам'ятки доби Вишневеччини, які можна побачити й відвідати сьогодні. Це й унікальний Палацово-парковий комплекс (XVI — XVII ст.) у с. Вишнівець, і величний Збаразькій замок (XVII ст.), що зберігся, зокрема, завдяки консерваційним роботам, проведеним до 30-х рр. ХХ ст., та подальшій наполегливій та натхненній праці науковців Тернопільщини. Також наше око до сьогодні милує Призамкова церква (1530 р.) у c. Вишнівець, Костел Бернардинів (бл. 1627 р.) у Збаражі та споруда Костелу Успіння (1613 р.) у с. Білий Камінь (Львівщина). А от від Білокам'янецького замку (1611 р.), про який докладніше йтиметься далі, майже нічого не залишилось.

    Завдяки меценатській діяльності княгині Раїни Могилянки Вишневецької (+1619р.), яка доводилася двоюрідною сестрою Митрополиту Київському Петру Могилі, а також її чоловіка князя Михайла Михайловича Вишневецького (+1615р.) (рештки обох зараз спочивають у крипті Призамкової церкви, що у Вишнівці) було зведено Мгарський Спасько-Преображенський Монастир, заснований згідно з дарчою грамотою 18 січня 1619 р. [13, с. 362] поблизу м. Лубни. А її чоловік М.М. Вишневецький заснував Густинський та Ладанський (Підгорецький) православний монастир (близько 1600 р.) поблизу м. Прилуки, що на той час було уфортифікованим княжим містом. Значну й постійну увагу у подальшому приділяв цим монастирям їхній син князь Ієремія Корибут-Вишневецький (1612 — 1651 рр.) [14, ст. 66; 1, ст. 657], який неодноразово підтверджував їхню фундацію та надавав додаткові привілеї, підтримуючи в такий спосіб діяльність цих духовних закладів, а також, вочевидь, і пам'ять про своїх видатних батьків. Так, князь Ієремія Вишневецький під час козацьких повстань навіть неодноразово звертався до гетьмана Богдана Хмельницького щодо захисту цих монастирів від пограбувань чи вандалізму [9], [18], [23].

    kostel.jpg

    До речі, князь Ієремія Вишневецький, хоча й прийняв після повернення з-за кордону у 18-річному віці римо-католицьку віру, залишився найбільшим православним меценатом свого часу [9] та доклав руку до збереження інших визначних пам'яток нашої історії, таких як Софійський собор, будівлі у Києво-Печерській Лаврі, де в Успенському соборі був похований його дід князь Михайло Олександрович Вишневецький [14, ст. 63 — 65] та пізніше родич митрополит Петро Могила [14, ст. 83 — 85].

    За недовгий період відносно спокійного часу з 1631 до 1648 р. князь Ієремія виділяв кошти на заснування та подальший розвиток перлини української освіти Києво-Могилянського колегіуму, який став втіленням мрії про освіту в Україні митрополита П.Могили [10, 9]. А також підтримував видання 6 найменувань книг різної, переважно православної, тематики — серед них і книга митрополита київського П.Могили «Літос» 1644 р. До речі, князь Ієремія продовжив опікуватися Колегіумом і після передчасної смерті П.Могили (1647 р.), про що свідчить Могилянський панегірик на честь князя [16] та безліч інших тогочасних історичних документів.

    Але окремої уваги заслуговують історико-архітектурні пам'ятки доби Вишневеччини у с. Білий Камінь (Львівщина), які незаслужено бідно, на думку автора, описані у працях сучасних науковців. І перша з них це закладений у 1613 р. князем Юрієм Вишневецьким (+1618) Костел Успіння — скромний однонефний костел з двосхилим дахом. Ось детальніше його описання.

    «Костел Успіння у плані хрестоподібний з 5-гранною апсидою. Фундамент виконано з білого каменю із цоколем з тесаних кам'яних блоків. Стіни — із цегли з вкрапленням білокам'яних тесаних блоків. Фасади костелу розчленовані пілястрами композитного ордеру, а кути бокових гілок на половині висоти відмічені діамантовим рустом. Карниз викладено з лекальної цегли. Головний, західний, вхід костелу оздоблений білокам'яним порталом та декорований фігурним бароковим фронтоном, який утворює динамічну композицію, що завершується ажурною сигнатуркою (сьогодні вона, на жаль, похилилась — прим. авт.). В інтер'єрі внутрішній простір має бокові відгалуження-каплиці. Будівля перекрита системою хрестових і напівциркулярних сплетінь. Апсида костелу має замкнуте склепіння та розпалубки, що сходяться у центрі. Членуванню фасадів інтер'єрів відповідають пілястри тосканського ордеру. Облямування вікон цегляне, нескладне за конфігурацією. Двері дерев'яні, багаторізблені. Під костелом знаходиться система підвалів та підземних ходів, які, скоріше за все, сполучали споруду із замковою частиною» [17, ст. 61].

    У середині XVIII ст. польський краєзнавець Е.А. Куропатницький у своїй книзі «Geografia albo dokladne opisanie Krolestw Galicyi I Lodomeryi» описує Костел Успіння як «чудовий» і «мурований» [20, ст. 80]. А в 1910 р. стіни костелу вже прикрашали майстерні розписи.

    Слід також зауважити, що костел у Білому Камені за типом архітектури відноситься до так званих фортечних костелів межі XVI — XVII ст., які зводились «за консервативними схемами» [10, ст. 64]. Як зазначає у своїй книзі дослідник В.Овсійчук, описуючи фортечний тип костелів, «у таких спорудах переважає готичний тип костелу, що є однонефним, з високим дахом, позбавлений продуманої системи декоративних прикрас, але з практично виваженою обороноздатністю... Вони фундувалися заможними верствами, можновладцями, новоприйнятими в лоно католицької церкви на доказ своєї правовірності... Отже, готичні риси залишаються визначальними в ряді провінційних костелів» [10, ст. 64]. До таких, на думку В.Овсійчука, належить і костел Успіння у Білому Камені, історія заснування якого тісно пов'язана з найбільш упливовим з княжих родів у Речі Посполитій початку XVII ст.

    До речі, знаходить підтвердження вищенаведене твердження В.Овсійчука, що такі типи костелів, як Костел Успіння у с. Білий Камінь, «фундувалися заможними верствами й можновладцями, новоприйнятими в лоно католицької церкви». Так, князь Юрій Вишневецький став одним з перших представників свого литовсько-українського роду, хто перейшов до лона католицької церкви [15, ст. 20 — 21]. І саме на доказ своєї правовірності він і приймає рішення про заснування костелу римо-католицького обряду.

    Пізніше у 1618 р. князь Юрій Вишневецький іде з життя та залишає по собі неповнолітню доньку Гальшку [1, ст. 657]. Але й вона невдовзі помирає (1624 р.). Тоді містечко Білий Камінь, разом з іншими маєтками на Волині та у Київському воєводстві, переходить до племінника Юрія Вишневецького князя Ієремії Корибута-Вишневецького, якому невдовзі судилося стати опікуном усіх неповнолітніх Вишневецьких.

    Разом з дружиною Г.Замойською (1623 — 1672) у 1640 р. він збільшує парафію, до якої на той час уже входить 6 сіл, дає гроші на впорядкування та вдосконалення Костелу Успіння, а також активно опікується розвитком ремесел у Білому Камені, зокрема розвитком гончарних ремесел. Цікаво, що майстрів-гончарів згідно з князівським наказом пізніше переселили з Білого Каменя в недалеке передмістя через специфіку виготовлення димної кераміки, яка спричиняла у містечку страшенну задимленість. Таким чином, і зараз поблизу с. Білий Камінь можна знайти невеличке загублене серед лісів село Гавареччина [17, ст. 186]. Вперше це село згадується у літописах XVII ст. [17, ст. 187], але й донині відоме своїми майстрами.

    Оскільки цього села не зачепила колективізація, воно й у ХХ ст. далі жило за своїм давнім патріархальним укладом та зберегло секрети унікальних гончарних витворів. Приміром, на Міжнародній виставці в м. Фаєнца, що в Італії, 1984 р. гончари з Гавареччини здобули золоту медаль за свої вироби та за збереження давніх секретів димної або чорної кераміки. Колись вироби з такої кераміки виготовляли ще в одному містечку, яке теж належало князям Вишневецьким, — нині це с. Заложці, що на Тернопіллі.

    Можна сміливо стверджувати, що цей унікальний рецепт виготовлення димної кераміки досі залишається чи не єдиним видимим доказом надбань українського прикладного мистецтва XVII ст., тобто епохи пізнього Середньовіччя, а також свідченням опіки роду Вишневецьких над розвитком ремесел, зокрема гончарного.

    Хоча засновник костелу князь Юрій Вишневецький і перейшов до католицизму, за життя він, а після його смерті й інші представники роду Вишневецьких, і далі опікувалися не тільки знов-збудованими костелами й кляшторами, але також, зокрема пам'ятаючи про своє руське коріння, надавали привілеї та вшановували православні церкви та монастирі у всіх своїх володіннях.

    Костел Успіння пережив кілька реконструкцій. Унаслідок повстання під проводом Б.Хмельницького, а також рейдів союзної Хмельницькому татарської орди, а згодом нападів турецької армії, костел і замок, перед яким той був зведений, а також і саме містечко з прилеглими до нього поселеннями дуже постраждали. Дослідник Ю.Юречко у своїй книзі, присвяченій рідному йому Білому Каменю, зауважує, що... через ці погроми не дивно, що польський історик О.Чоловський уважав, що «Костел Успіння був зведений лише у 1700 р., а не в 1613 р. (як прийнято вважати — І.К.), а його наступна реконструкція відбулася в 1737 р.» [17, ст. 59]. Остання дата засвідчена на порталі Західного фасаду костелу.

    Під час тієї реконструкції готичний по суті костел було декоровано у стилі бароко і саме тоді він набув майже сьогоднішнього барокового вигляду. Проте пізніше в 1766 р. костел знову був відновлений і суттєво розширений «до апсиди з півночі було прибудовано ризницю; тоді ж подвір'я було оточене цегляною огорожею і двома кутовими дзвіницями, брамою і капличкою — входом у стіні» [17, ст. 60]. Спираючись на ці слова, можна зробити беззаперечний висновок, що костел не дійшов до нас у своєму первісному вигляді, а став таким, як ми його бачимо сьогодні, внаслідок реконструкції ще у XVIII ст.

    У роки радянської влади в інтер'єрі були значно пошкоджені й почасти знищені розписи — їх було просто замальовано поверху вапном під час реставраційних робіт 1977 — 1982 рр. Проте, не зважаючи на це «відновлення», вже 1996 р. було закрито виставковий зал, який відкрили після реставрації у 1982 р., а іконостас перевезли до Олеського замку (Львівщина). Зараз приміщення костелу ніяк не використовується і ніким не приводиться до ладу, тож просто нищиться часом, негодою та недбальством, хоча й має захищатися владою як пам'ятка архітектури. Якщо такий стан речей залишиться й надалі незмінним, то дуже скоро, на жаль, костел, який уже скоро не матиме ані даху, ані чудових вітражів, стане не визначною пам'яткою архітектури, а, на жаль, лише пам'яткою байдужості українців до своєї історії. Проте навіть зараз у напівзруйнованому жалюгідному стані Костел Успіння із залишками вітражів, мереживною огорожею та стрімким динамічним силуетом залишається яскравим витвором архітектури доби Ренесансу з рисами бароко.

    Інша зруйнована, але визначна й велична архітектурна пам'ятка XVI ст. с. Білий Камінь — це величезний Білокам'янецький замок, який донедавна вважався одним з найкращих на Львівщині та простояв аж до середини ХХ ст., про що, зокрема, свідчать світлини в'їздної брами [Мацюк, ст. 34]. Цей замок був розташований у східній частині поселення на тлі мальовничого гористого ландшафту. «Замок був 58 м у довжині та 54 м по ширині; тобто в плані був майже квадратним; по рогах знаходились 4 8-бічні вежі» [17, ст. 27]. Одна брама була парадною у вигляді порталу з двома коринфськими колонами, на архітраві якого був напис, виконаний рельєфними літерами латиною:

    Deo trino et uni

    Georgius Koributus Dux

    in Wisniowiec

    Castellanus Chioviensis

    cum carissima

    uxore sua Theodora

    Czapliczowna in Spanow

    Arcem Hanc Muro Extruere

    curaverunt in civitate

    sua Haereditaria

    Cognominata KAMIEN

    Anno Salutis MDCXI [17, ст. 28]

    zamok-4.jpg

    У старовинних книгах та путівниках згадується також, що на півдні від замку знаходилось озеро, вода з якого використовувалася з метою заповнення ровів навколо оборонних мурів. Зі сходу замок був неприступним через прилеглу болотну місцевість, а з півночі та заходу був оточений валами.

    Замкова частина складалася з дитинця, а будівлі були розташовані з півночі й заходу та були вбудовані в зовнішній оборонний мур. До князівських покоїв можна було дістатися сходами, що вели на 2-й поверх, на якому були розташовані великі зали. В замку всього було 30 кімнат, з яких ті, що були на першому поверсі, були склепінчастими. По всьому периметру стін з внутрішнього боку були аркади, вся будівля мала односхилі дахи та однобічне освітлення (оскільки всі вікна були спрямовані у бік подвір'я). До того ж усі вікна й двері мали профільовані облямування. Домінуючі в силуеті замку вежі були трьохярусними з конусними верхівками [17, ст. 30].

    Після смерті засновника замку князя Юрія Вишневецького, який був – і це було видно з напису на порталі [19, ст. 4 — 5] — каштеляном київським, замок у Білому Камені, як уже говорилося вище, з усіма околицями, а також з вище описаним Костелом Успіння перейшов у власність до князя Ієремії Корибута-Вишневецького — одного з найбільших магнатів Речі Посполитої, сенатора та воєводи Руського, а також знаменитого власника величезних латифундій на Задніпров’ї [3, ст. 45]. Князь Ієремія більшість часу мешкав у головній своїй резиденції у Лубнах або в Лохвиці (як під час ремонту в Лубнах після козацького повстання 1637 — 38 рр., під час якого був зруйнований замок, костел, кляштор, а шляхта була вимордована 20 грудня 1637р.), що на Полтавщині. Проте він постійно активно переймався добробутом Білокам'янецького замку та замків у Вишнівці, Збаражі, Токах і Заложцях, а також заснував костели в Лубнах і Вишнівці та опікувався православними монастирями, заснованими його пращурами. До того ж Ієремія Вишневецький, незважаючи на те, що сповідував католицизм, заснував православний монастир, школу, шпиталь у с. Срібному, що на Чернігівщині. Ця подія відбулась близько 1640р. в день закінчення будівництва церкви уписом на престольне Євангеліє в Хресто-Воздвиженській церкві: «...повелінням його князівської милості Яреми Вишневецького».

    А проте, Білокам'янецький замок був однією з найпишніших волинських резиденцій Вишневецького. Ось як описує Білокам'янецький замок у середині XVIII ст. Ульріх Вердум: «Замок, збудований з білого каменю італійським способом, з вежами по кутах, оточений валами та озером» [7, ст. 34]. Розквіт замку, як і самого містечка, припадає на період з 1631 р. (з часу отримання князем Ієремією Вишневецьким спадщини) по 1648 рр., тобто до повстання Б.Хмельницького. Саме в цьому замку в 1646 р. Ієремія Вишневецький приймав короля РП Владислава IV, який гостював у князя разом з дружиною, двором та французькими послами [23, ст. 97 — 98 ]. Але вже у вересні 1648 р. до Білокам'янецького замку підійшли загони Івана Богуна. І хоча після того замкова частина була місцями понівечена, сам замок встояв і не був захоплений.

    Потім Білокам'янецький замок теж багаторазово перебував у облозі під час козацького повстання та двічі був зайнятий ворогом впродовж Турецької війни у 1672 р. та у 1675 р. Проте вже у 1681 — 1692 рр. був відреставрований В.Цішевським, розпорядником володінь князів Вишневецьких.

    До речі, у цьому замку народився король Речі Посполитої Михайло Ієремієвич Корибут-Вишневецький (1640 — 1673 рр.) [18, ст. 249; 5]. Після смерті останнього з роду Вишневецьких князя Михайла Сервація Вишневецького (1680 — 1747 рр.) [1, ст. 658] замок перейшов у власність Радзивіллів, а вже у 1815 р. «дахи завалилися, підлоги зітліли, не було ані вікон, ані дверей» [17, ст. 32]. Згодом почали валитися стіни, а подвір'я поросло бур'яном. У середині XIX ст. замок використовувався під склади із цукром, а згодом був і взагалі розібраний через небезпеку завалення.

    Зараз Білокам'янецький замок, на жаль, остаточно втрачено і на тому місці поряд з Костелом Успіння височіє лише порослий травою пагорб, під яким заховались підземелля та замкові льохи, що терпляче чекають на своїх майбутніх дослідників, та галявина, на якій колись стояла пишна резиденція Вишневецьких. На згадку про нього залишилися лише стислі описи та світлини, тож тепер нам залишається лише уявляти всю красу і велич цієї споруди часів розквіту роду Вишневецьких.

    Гірка доля забуття спіткала більшість історико-архітектурних пам'яток на теренах України, пов'язаних з князями Вишневецькими. Приміром, з відомих нам близько 40 до наших днів більш-менш вціліли не більше 10-ти. Решта або втрачені назавжди, як-то головна резиденція-фортеця в Лубнах (зруйнована у 1648 р. загонами Лисенка-Вовгура, полковника Б.Хмельницького), всі замки Задніпров'я (більше 30-ти, теж зруйновані під час козацьких змагань 1648 — 1654 рр. та протягом наступних історичних потрясінь), замок у с. Чорний Острів на Хмельниччині, замок у с. Тайкури на Рівненщині, замок у Рохманові (Тернопілля), а також замок у с. Білий Камінь (ці 3 замки проіснували до сер. ХХ ст.); або ж безжально понівечені плином часу та елементарною людською недбалістю. Самі рештки кладки або й сам фундамент залишились від Підгорецького (с. Ладан Чернігівської обл.) й Кармелітського (с. Вишнівець) монастирів, замку у с. Токи (Тернопілля), який спершу постраждав від атак козаків, потім турків, а зараз потерпає від місцевої громади, яка майже остаточно розтягнула його по каменях на комори та дороги, та замку й костелу у с. Заложці, які були у задовільному стані до передачі радянській владі у 1930 р.

    З погляду запобігання подальшій руйнації в наслідок плину часу та недбальства історико-архітектурних пам'яток доби князів Вишневецьких в Україні автор уважає за необхідне звернутися до позитивного досвіду нашої сусідньої держави — Польщі. До речі, більшість, а це приблизно 90% княжих володінь, перебували на території сучасної України і лише близько 10% угідь — припадали на сучасну Польщу. Але польським історикам і науковцям вдалося зберегти переважну більшість цих пам'яток, і досі вони функціонують як туристичні об'єкти. Як це їм вдалося?

    А річ у тім, що в Польщі у 20 — 30 рр. ХХ ст. виникли Товариства збереження архітектурно-історичних пам'яток, які на зламі ХІХ — ХХ ст. перейшли в нову якість (не захист населення, як це було в XVI — XVII ст., не розкіш, як у XVIII — XIX ст.), оскільки «найбільш свідома частина суспільства почала розглядати такі пам'ятки як матеріалізовану в архітектурі історичну пам'ять про минуле, яку необхідно будь-що зберегти» [12, ст. 82]. Вказані Товариства мали систему накопичення коштів через спеціальні (іменні) та звичайні внески (подарунки, пожертви, відсотки тощо). Також на користь цих Товариств проводились концерти, театральні вистави і таке інше.

    Як зазначає науковець В.Чайка, на час утворення Товариства на захист Збаразького замку від цієї споруди залишились лише «2 комини, які стирчали над замком… А інші частини замку…, з яких на нас дивилась наша минувшина, переконали нас, що мусимо відродити замок на честь праотцям і на приклад нашим нащадкам» [12, ст. 83].

    Такі Товариства працювали над вирішенням правових та адміністративних проблем, пов'язаних з правом власності на землю, а також організацією та проведенням відновлювальних робіт, які включали насамперед консервацію, а потім і відновлення або ремонт інтер'єрів. Активність таких Товариств, подвоєна на підтримку держави та на рішуче бажання суспільства брати участь у цій важливій справі, звичайно ж, принесла свої результати.

    Фундаторами відбудови, до якої міг долучитися будь-хто охочий, стали десятки державних та громадських організацій, столичні міністерства, органи державної влади, приватні фірми, підприємства та просто тисячі небайдужих громадян. Активісти зуміли накопичити на відбудову Збаразького замку десятки тисяч злотих і протягом 5-ти років провели реставрацію не лише замкового палацу, а й прилеглих до нього споруд, зокрема, в'їздової вежі. Кошти, зібрані в 1936 р., дозволили відновити ліве крило замку, а в 1938 р. — в'їздову браму та праве крило. Також були проведені консерваційні роботи для зміцнення й фіксації окремих частин споруди [12, ст. 83].

    Ініціатори відновлення замку випустили також «Золоті книги фундаторів Збаразького замку», де опублікували прізвища кожного жертводавця, і випустили поштівки з краєвидами замку й міста. До 50-річчя видання «Трилогії» Г.Сенкевича в пресі з'явилися статті про історію Збаразького замку, про історію створення замку, були надруковані світлини про хід реставраційних робіт, а також побачили світ брошури.

    Також був створений основний реєстр пам'яток архітектури, розташованих на теренах Волині (тоді Польща). «Цей реєстр, зокрема, включав стислі історичні довідки про об'єкти, характеристику будівель, описи цінних творів мистецтва в інтер'єрах, дані про консерваційні та ремонтні роботи» [8, ст. 45 — 48]. Однак інколи дефіцит фінансування не дозволив повною мірою реалізувати заплановану консервацію деяких споруд, приміром Кармелітського монастиря (с. Вишнівець), заснованого князем Ієремією Вишневецьким.

    Однак у 1939 р. діяльність Товариств у Польщі припинилася у зв'язку з загостренням політичної ситуації, а згодом і Другою світовою війною. Втім досвід, здобутий протягом 20 — 30-х рр. ХХ ст. у Польщі показує, що можна досягти значних результатів в охороні історико-архітектурних пам'яток, не використовуючи напряму кошти з державного бюджету країни чи інституцій спеціального призначення [12, ст. 88 — 89].

    Висновки та перспективи: І хоча не все замислене щодо відродження давньої спадщини Вишневецьких протягом 20 — 30 рр. ХХ ст. було втілено, комплекс проведених робіт не тільки дозволив продовжити життя більшості з них для майбутніх поколінь, але також є неоціненним досвідом і взірцем пам'яткоохоронної діяльності — як зі сторони держави, так і зі сторони окремих фахівців та свідомої частини населення.

    The article gives consideration to the problems of preservation of historical-architectural structures relating to the period of the Later Middle Ages. Special attention is given to the condition of the remained in Ukraine historical monuments which earler belonged to the princely family of Wishnewez in comparison with the similar experience of architectural heritage preservation in Poland in the 20 – 30 of the 20th century.

    The brief history of the Wishnewez family and of the creation of castles, costels and monasteriers including support of useful arts on the indicated area is given.

    В статье освещаются проблемы сохранения в Украине историко-архитектурных сооружений, относящихся к периоду позднего Средневековья. Проанализировано состояние сохранившихся историко-архитектурных памятников принадлежавших князьям Вишневецким по сравнению с опытом сбережения аналогичных объектов в Польше на рубеже 20 — 30- гг. ХХ века.

    Предоставлена краткая история рода, а также история создания замков, церквей и монастырей на указанных землях.

    Література:

    01. Войтович Л.В. Княжа добра на Русі: портрети еліти. — Біла Церква, 2006. — 784 с.

    02. Дяченко Т.М. Лубенщина і князі Вишневецькі // Князі Вишневецькі та їхнє місце в історії України. Матеріали міжнародної наукової конференції "Збараж-Вишнівець" 16-17 вересня 2010 р.

    03. Кривенко І.П. Внесок князів Вишневецьких у довоєнний розвиток сходу України // Берестецька битва в історії України. Матеріали науково-практичної конференції, присвяченої 360-річчю Берестецької битви.

    04. Кривенко І.П. Король Михайло Корибут-Вишневецький та його хрест забуття…// http://www.pryluky.com/index.php/istoriya/4-istoriya/515-2011-02-12-07-26-24.html

    05. Кривенко І.П. Олександр та Михайло Вишневецьки — будівничі України // http://www.epochtimes.com.ua/ukraine/culture/oleksandr-ta-myhajlo-vyshnevecki-budivnychi-ukrainy-71666.html

    06. Лесик О.В. Замки та монастирі України. — Львів: "Світ", 1993. — 144 с.

    07. Мацюк О.Я. Замки і фортеці Західної України видання 2-е, виправлене й доповнене — Львів: "Центр Європи", 2005. — 192 с.

    08. Михайлишин О.Л. Охорони пам'яток архітектури Вишнівця у міжвоєнну добу. // Князі Вишневецькі та їхнє місце в історії України. Матеріали міжнародної наукової конференції "Збараж-Вишнівець" 16-17 вересня 2010 р. — С. 45-48.

    09. Мороз В. Ярема Вишневецький — ворог православ'я чи православний меценат // www.risu.org.ua/ua/index/studios/studies_of_religions/28059

    10. Овсійчук В.О. Українське мистецтво 2-ї половини XVI — 1-ї половини XVII ст. — К.: Наукова Думка, 1985. — 182 с.

    11. Ричков П.А. До архітектурної історії Кармелітського монастиря у Вишнівці (???) — С. 72.

    12. Чайка В. ... Наукові записки №1/2010. — Нац заповідник "Замки Тернопілля", №1. — Збараж, 2010.

    13. Рутинський М.Й. Замковий туризм в Україні. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 432 с.

    14. Чумаченко О. Образи з минулого, РВ МП "Софія". — Київ, 1999. — 176 с.

    15. Шиян Л. Вишнівець та князі Корибути-Вишневецькі, Тернопіль. — Горлиця, 2006. — 88 с.

    16. Яковенко Н. У пошуках меценатів та патронів: могилянський панегірик 1648 р. на честь князя Яреми Вишневецького / www.wishnewez.org.ua/html//panegiruk.pdf

    17. Юречко Ю.П. Білий Камінь — відгомін віків. — Золочів, 2006. — 224 с.

    18. Czamanska I. Wishniowieccy: Monografia rodu. — Poznan, 2007. — s. 464.

    19. Czolowski A. Dawne Zamki twierdze na Rusi Halickiej. — Lwow, 1982. (спилка ст. 4-5)

    20. Kuropatnicki E.A. Geografia albo dokladne opisanie Krolestw Galicyi i Lodomeryi. — L., 1858. (ссылка на стр. 80)

    21. Siemieski L. Zamek Bialokamieniecki. / Wieczornize, T. II. — Wilno, 1854.

    22. Tomkiewicz W. Jeremi Wishniowiecki. — Warszawa: "Wydawnictwo ksiazek szkolnych", 1933.

    23. Widacki J. Kniaz Jarema. — Katowice, 1984. — s. 324.

  10. Если у вас есть желание в деталях рассмотреть Львов на карте Мига, то вы можете это желание удовлетворить, если кликните на картинку, расположенную чуть ниже :)

    lemberg-mig.jpg

  11. Некогда близ Пятницкой церкви существовало кладбище, сад, госпиталь, школа и дом священника. Хотелось бы понять, где это всё находилось, какую территорию занимало, как было расположено относительно церкви и когда исчезло?

    Пока же есть сведения только о «новой» плебании. Она, насколько я понял, была построена в 1870-х годах немного западнее церкви, на пятачке у пересечения улицы Богдана Хмельницкой с Гайдамацкой. А если точнее, то это здание по адрес ул. Гайдамацкая, 2. Когда был у церкви, то про плебанию ещё не знал, потому даже не посмотрел, что сейчас на том месте.

    Для первоначального знакомства с церковной территорией, предлагаю вашему вниманию подборку фрагментов карт Львова 1770-1944 годов. На всех картах кружками обведена территория в районе церкви. Если рядом с датой карты есть звёздочка, то это значит, что карта датирована ориентировочно.

    Полные версии всех приведённых ниже карт можно изучить здесь

    1770
    1770.jpg

    1770*
    1770-2-o.jpg

    1779-1782
    1779-1782.jpg

    1802
    1802.jpg

    1825*
    1825-o.jpg

    1829*
    1829-o.jpg

    1836
    1836.jpg

    1841*
    1841-o.jpg

    1844
    1844.jpg

    1863*
    1863-o.jpg

    1841*
    1841-o.jpg

    1844
    1844.jpg

    1863*
    1863-o.jpg

    1877
    1877.jpg

    1890
    1890.jpg

    1894*
    1894-o.jpg

    1896
    1896.jpg

    1909
    1909.jpg

    1910
    1910-o.jpg

    1910*
    1910-2-o.jpg

    1925
    1925.jpg

    1931
    1931.jpg

    1932
    1932.jpg

    1939*
    1939-o.jpg

    1941
    1941.jpg

    1944
    1944.jpg

  12. Оборонная часть

    Несколько соображений по теме оборонительных сооружений храма. Будет мало фактов и много догадок-рассуждений.


    Внешняя ограда-стена

    Источники об этом молчат, но по логике укреплённая церковь на околице города вряд ли рассчитывала только на оборонительные сооружения самого храма. Логично предположить, что была вокруг церкви ещё какая-то внешняя линия обороны. Может внешняя ограда была примитивной – вал, ров, частокол. Может что-то более серьёзное, например – каменная стена с бойницами. Но, так или иначе, что-то такое должно было защищать ближние подступы к церкви. Но пока, к сожалению, никаких упоминаний о внешней линии укреплений я не встретил.


    Оборонные элементы церкви

    Если не считать стен внушительной толщины и массивной башни-колокольни, то к явно выраженным оборонным чертам в наши дни можно отнести несколько бойниц (вероятно, видоизменённых), сохранившихся в верхнем ярусе башни. Но это сейчас, после целой серии перестроек и «реставраций». А как было несколько веков назад?


    Башня-колокольня

    Вероятно, на каждом её ярусе были устроены бойницы. Часть из них могли со временем замуровать, другие растесать и превратить в окна. Бойниц в верхнем ярусе могло быть больше, на что намекает, например, рисунок конца 19 века:

    paraskeva-1.jpg


    Защита восточной части храма

    Известны случаи, когда бойницы устраивали даже в апсиде церкви. Например, по такой схеме прикрыли «тыл» Николаевской церкви в Теребовле. Использовалась ли апсида Пятницкой церкви для обороны, я не знаю, но у львовского храма есть другая интересная архитектурная деталь – высокий треугольный фронтон. Вот там как раз без проблем можно было устроить несколько линий бойниц. Кстати, если сравнивать всё тот же рисунок 19 века с современным фото, то можно заметить, что схема расположения отверстий несколько отличаются на рисунке и фото:

    paraskeva-2.jpg paraskeva-3.jpg

    А ещё ранее, возможно, фронтон был и вовсе иным, с другим расположением отверстий-бойниц.


    Боковая защита храма

    Предположим, что храм с западного фасада, т.е. со стороны входа, был прикрыт многоярусной оборонной башней, а с запада – бойницами фронтона. А откуда могли палить по противнику, который вдруг решил побегать перед боковыми фасадами храма? Первой в голову полезла мысль о том, что некогда храм могла венчать некая оборонная галерея, не существующая в наши дни. Например, как у церкви в Малых Загайцах:

    zagajci.jpg
    Источник

    А потом вдруг меня заинтриговала россыпь ниш, превративших простой по своей схеме храм в довольно рельефное строение. Что это за ниши? Декоративные элементы или может некоторые из них когда-то были бойницами!? Если представить, что ниши - это всё же бойницы, то получив как минимум внушительный боевой ход, практически полностью опоясывающий храм на уровне середины нефа:

    paraskeva-4.jpg

    Если продолжить рассуждения в том же русле, то можно в воображении дорисовать бойницы на месте ниш, украшающих колокольню:

    paraskeva-5.jpg

    Если мысль о том, что ниши (или часть из них) – это замурованные бойницы, то выходит, что внутри храма существовала внутренняя обходная галерея, устроенная чуть ниже уровня окон нефа.


    Пристройки

    Ризница и две небольшие боковые апсиды – это, скорей всего, пристройки, которые появились, когда об оборонных функциях храма уже не думали. У них и стены относительно тонкие, и с точки зрения обороны от них лучше было бы отказаться, чтобы обеспечить наиболее полноценную круговую защиту храма.

    paraskeva-6.jpg


    Небольшое итого

    Нет сомнений, что раньше оборонных черт у храма было намного больше. Часть из них могли исчезнуть безвозвратно, но другая часть, вероятно, всё ещё скрыта под слоем штукатурки. И если предположение по теме замурованных бойниц верно хотя бы отчасти, то значит, что до настоящей реставрации храм ещё не дошёл. Ему ещё предстоит вернуть истинный боевой облик.

  13. Обсуждается этот объект: Церковь Святой Параскевы Пятницы в городе Львов
     

    Здесь хотелось бы затронуть некоторые нюансы, связанные с историей и архитектурой Пятницкой церкви.

    Церковь в 13 – начале 14 века

    Большинство источников мельком упоминают о важной находке, сделанной во время обследования церкви в 1977-1978 годах. Тогда были обнаружены фундаменты и остатки стен самой первой каменной церкви, которая находилась на месте того сооружения, которое можно увидеть в наши дни. Так вот датировали эти остатки 13-м – началом 14 века. Неслабо так, я вам скажу. Находка не рядовая, а информации о ней очень мало. Что именно нашли? Где? Какие именно работы были тогда проведены? Проводили ли раскопки на церковной территории или вывод был сделан на основе изучения того, что и без раскопок видно? Куча вопросов без ответов. И самое важное – не ошиблись ли в 1970-х с датировкой? Каким был бы вердикт современных исследователей, если бы они должны были датировать те же фундаменты и остатки стен первой церкви? Если учесть тот факт, что первые письменные упоминания церкви относятся к середине 15 века, то находка остатков каменной церкви, возведённой ещё на рубеже 13 и 14 веков – это слишком важный эпизод истории Пятницкой церкви, да и всего Львова в целом, чтобы о нём писать одной строкой. Если у кого-то есть материалы по исследованиям 1970-х годов, то очень просим поделиться ими ;)


    Перестройки 14 – начала 17 века

    Если принять на веру утверждение, что в 14 веке храм уже существовал, то, несомненно, его за 200 лет (т.е. до начала 17 века) неоднократно ремонтировали и перестраивали. Но об этих перестройках практически ничего неизвестно. Т.е. 2 века из истории церкви вообще выпадают. Даже сведения о перестройке храма в начале 17 века и те обрывочные/краткие. Новую церковь в начале 17 века вроде бы успели построить, но в 1623 году сильный пожар уничтожил Краковской предместье и Пятницкую церковь заодно. Известно, что церковь, которую можно видеть в наши дни, строили в начале 1640-х основе фрагментов сгоревшего в 1623 году храма, но непонятно, как много в «новом» сооружении осталось от «старого»? Но, так или иначе, выходит, что нынешнее сооружение – это уже минимум 3-я каменная церковь, построенная на этом месте.
     

    Фундатор Василий Лупу и молдавский след

    Лишний раз поразился переплетениям истории, когда узнал, что Василий Лупу (страничка на Википедии) финансировал возведение храма. Не так давно копался в истории Ямполя (Винницкая обл.), и по ходу процесса частенько натыкался на имя этого молдавского господаря. Ведь это именно он был отцом Розанды, которая стала женой Тимоша, старшего сына Богдана Хмельницкого.

    В память о фундаторе церковь «промаркировали» двумя гербами Молдавского княжества. Один находится на южном фасаде церкви, второй – внутри храма, на хорах.

    gerb-1.jpg gerb-2.jpg
    Фото найдены здесь

    Ещё одной интересной особенности храма также уделяют очень мало внимания. К тому, что храмы расписывали изнутри, мы привыкли, но в молдавском княжестве их иногда расписывать ещё и снаружи! И Пятницкая церковь не стала исключением – её башню когда-то покрывала роспись. Пока мне не попадалось её детальных описаний. «Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР» упоминают «фресковую живопись в виде декоративного фриза», в книге «Львів крізь вікі» говорится, что обнаружили «Фрагмент розпису з гірляндами та крилатими голівками». Все эти узоры очень долго украшали храм, пока в начале 1870-х его не решили отреставрировать. Может во время этих работ что-то сделали полезное для самого сооружения, но, по сути, в те времена «реставрации» были очень специфическими, т.к. не отрицали переделок и «доработок» памятников архитектуры, что в наши дни считается лёгкой разновидностью варварского отношения к наследию прошлого. В общем, в 1870-х башню оштукатурили, скрыв под слоем штукатурки молдавские завитушки. И только в 1908 году, во время ещё одной «реставрации», часть этих росписей появились на свет, наверное, когда сбивали старую штукатурку. В наши дни никаких росписей не видно. Интересно было бы более подробно узнать о них.

    Церковь монастыря Воронец (страничка на Википедии) – яркий пример того, как в молдавском княжестве иногда украшали храмы с внешней стороны:

    Voronet_Intrare.jpg
    Источник

    Для знакомства с этим памятником рекомендую покрутить сферические панорамы.


    Построили в 1640-х годах церковь, а дальше что?

    Во 2-ой половине 17 века Львов не раз оказывался в центре серьёзных военных конфликтов. Как эти события сказались на храме?

    Или вот, например, известно, что у храма кирпичные своды, причём, как следует полагать, они такими были не всегда. Значит, в какой-то момент каменные своды заменили кирпичными. Когда? При каких обстоятельствах? Быть может после очередного разрушения храма?

    Две боковые прямоугольные апсиды-ниши, выпирающие по бокам храма, а также ризница – это тоже, как по мне, поздние пристройки. Когда они появились?

    Ответов на эти вопросы я пока не нашёл.


    Кровля: форма и материал

    Ещё одна тема, которую обошли все попавшиеся на глаза источники... Сейчас все три объёма церкви (колокольня, неф и апсида) покрыты жестью. Возникает несколько вопросов. Первый – чем была покрыта церковь изначально? Гонтом? Второй – когда исчезла аутентичная кровля и появилась жесть? Третий – такой ли была форма кровли изначально? Если по первым двум вопросам нужна дополнительная информация, то по теме третьего можно уже сейчас пуститься в рассуждения. Например, известно, что нынешняя кровля колокольни – это результат «реставрации» 1908 года, а до этого кровля была другой. Но украшала ли эта ранняя кровля храм с момента его постройки (т.е. с 1640-х) или же она появилась на каком-то из этапов перестроек? Возможно, самое первое завершение колокольни было совсем другим? Что касается кровли над нефом, то меня смущает тот нюанс, что она перекрывает (режет) окна на восточной стене колокольне. Это странно с точки зрения проектировки – зачем делать, например, окно в том месте, где его наполовину перекроет крыша? Напрашивается ответ, что с окном может всё и нормально, но только если представить, что у крыши нефа раньше были другие очертания.

    paraskeva-old-1.jpg


    Замурованные части храма

    Многое сейчас скрыто под слоем штукатурки, но в тех местах, которые открыты нашим взорам, можно видеть какие-то замурованные арочные проёмы. Парочка таких закупоренных арок видна на поверхности апсиды, ещё одна арка читается на южном фасаде. История этих «отверстий» мне лично интересна, но доступные источники про них молчат.

    paraskeva-foto-1.jpg paraskeva-foto-2.jpg


    О реставрациях конца 19 и начала 20 века

    Вообще странно читать в серьёзной литературе, что работы, проведённые в 1870-х и в 1908 году, с лёгкостью величают реставрацией. Ведь они, несомненно, исказили облик храма. Во время «реставрации» 1908 года вообще старую добрую кровлю, которая, вероятно, венчала храм начиная с 17 века, вдруг решили заменить какой-то совершенно другой инородной конструкцией. Зачем? Почему? И причём тут реставрация? Это в лучшем случае ремонт или перестройка, но никак не восстановление старинного облика сооружения. А о том, как в 1870-х годах замазали штукатуркой старые молдавские росписи, я уже упоминал чуть выше. Кстати, тогда же к старому иконостасу приплюсовали ещё один ряд. Вроде не самое плохое дополнение, только опять же к реставрации это всё отношения не имеет. Интересно, какие ещё участки храма тогда прошли через «реставрацию»?


    Реставрация 1950 года

    О ней сообщается в «Памятниках градостроительства и архитектуры Украинской ССР», но буквально в нескольких словах «В 1950 г. проведена полная реставрация памятника». Звучит масштабно, но снова ощущается нехватка информации. Что включала в себя эта «полная реставрация»? Что изменилось? Что исчезло? Что появилось?


    Новая колокольня

    Колокольня, возведённая в конце 1990-х на церковной территории – это, как по мне, спорный объект. Красивая она или нет, гармонирует ли с храмом или нет – это всё субъективно. Но одно лично мне ясно точно – она модерновая. Она копирует стиль старого строения, но в целом её черты во многом современны и уже потому она кажется несколько инородной.

    paraskeva-foto-3.jpg

  14. Да, спорное утверждение высказал Слободян... пока у него это не вычитал, о кладке "насухо" даже и не думал. Ладно бы промолчал про стиль кладки, так нет - в своём описании церкви, составленном всего из нескольких строк, он всё же отметил, какой именно она была. Нет дыма без огня. Даже если он там сам в Росохах не был, значит о такой кладке кто-то до него написал, а он "дёрнул" этот нюанс в своё описание...

    «Церковна територія оточена муром з того ж каменю, складеного насухо, вкритого гонтовим дахом».

    Про гонтовую кровлю стены он тоже прокололся. И дело даже не в том, что она уже давно не гонтовая (Слободян мог об этом не знать, если сам не был в Росохах), а в том, что рядом с описанием церкви в упомянутой книге помещена фотография 1992 года авторства И. Синкальского, на которой уже можно видеть шифер на стене :lol:

    • Like 1
  15. "Західна інформаційна корпорація" сообщает:

    Цитата
    Сьогодні, 25 жовтня, у Луцьку відбулася толока на території біля вежі Чарторийських стіни Окольного замку.

    Про це ЗІКу повідомили у відділі інформаційної роботи міськради.

    Благоустрій біля вежі Чарторийських проводиться з метою підвищення туристичного іміджу міста Луцька, розробки нового туристичного маршруту, впорядкування території Державного історико-культурного заповідника «Старий Луцьк».

    Працівники відділу екології, ЖКП і комунальних підприємств міста вирізали чагарники та самосів, зрізали гілля, збирали будівельні відходи та побутове сміття на території біля вежі Чарторийських.

    На сміттєзвалище у селі Брище поблизу Луцьку було вивезено понад 12 вантажних автомобілів сміття. Роботи з прибирання території триватимуть ще кілька днів. Потому її планують облагородити і відкрити тут туристичний маршрут.

    Башня Чарторыйских (15-16 века):

    post-1-0-16912300-1319620714_thumb.jpg
    Источник

  16. Обсуждается этот объект: Церковь в селе Росохи


    Мощная старая церковь-крепость, окружённая оборонительной стеной – подобных памятников архитектуры в Украине сохранилось не так уж и много. При этом о храме и его истории известно не так уж и много. Вот потому и хотелось бы остановиться в этом топике на «белых пятнах» и других интересных моментах в биографии церкви в Росохах.

    rosohi-krepost.JPG
    Кто увидит бойницу во внешней стене, тот не только смотрит, но и видит )


    Датировка храма или "У истоков возникновения села Росохи"

    Сайт Росох, а также ряд других источников бегло сообщают, что первое письменное упоминание села относится в 1212 году. Если бы сообщалось, например, что «по данным археологов поселение в Росохах существовало в 13-м веке» или что-то подобное, то я бы не удивился, а тут такая точная и такая ранняя дата. Откуда она? И это притом, что все остальные источники пишут, что первое письменное упоминание села относится к куда более позднему периоду, а если точнее – к 1566 году. У этой даты, кстати, уже есть объяснение (см. страничку объекта на сайте), понятно, где её обнаружили, а вот на счёт отсылок к 13-му веку пока не всё ясно. Ведь если дата «1212» верна, то выходит, что Росохам в 2012 году предстоит празднование 800-летия! Буквально на год раньше 800-летия Збаража, например!

    Масла в огонь подлил Иван Могитич, известный исследователь и реставратор, который вдруг и церковь в Росохах отнёс к 13 веку, хотя по другим версиям она минимум на пару веков моложе, т.е. была построена не ранее 15 века. Если ранее датировка храма колебалась в рамках довольно продолжительного отрезка времени (15-16 века), то благодаря Могитичу этот отрезок ещё более удлинился, и датировка размылась уже неприлично сильно. Возможно, никто толком не копал рядом с церковь и потому, вероятно, датировали храм на основе визуального обследования. Слабо описана церковь и в попадавшихся мне на глаза источниках, из чего я могу сделать вывод, что информации о ней сохранилось не много, либо же никто толком планомерно не занимался глубоким исследованием истории этого памятника архитектуры.

    Если всё это сопоставить, то создаётся ощущение, что всё, что мы знаем о церкви, было поднято с поверхности. Возможно, какая-то основательная работа с архивными источниками или проведение раскопок без особых сложностей помогли бы более точно датировать храм и рассказать нам о его истории то, о чём умалчивают письменные источники.


    Датировка внешней стены

    Тут дела обстоят ещё хуже, чем в ситуации с датировкой храма. Как и на каком основании проводилась датировка стены мне не ведомо, но в итоге в реестр наследия Украины она попала как сооружение 18-19 веков. И вроде никто с этим не спорит. А мне вот интересно, почему так? Я не сомневаюсь, что в начале своей истории, когда церковь использовалась ещё и как оборонительный объект, существовала и внешняя оборонная стена вокруг храма. Но если верить уже сделанным кем-то выводам, то уцелевшая стена и та стена, которая в теории когда-то окружала храм – это две разные стены. Немаловажен и тот нюанс, что в стене и сейчас можно увидеть несколько бойниц (остальные, вероятно, были замурованы). Между прочим, об этих бойницах особо не упоминают, умолчали о них и все попавшиеся мне на глаза источники. Была ли нужда в далёком селе в 18 и тем более в 19 веках вдруг строить архаическую ограду с бойницами? В то время уже и церковь-то перестали считать оборонным объектом, а тут вдруг стену для обороны решили построить. Что-то нелогичное есть в этой датировке.

    post-1-0-37308100-1319300796_thumb.jpg post-1-0-77254000-1319300798_thumb.jpg post-1-0-55853800-1319300801_thumb.jpg post-1-0-88083500-1319300787_thumb.jpg


    Крепостное ружьё из Росох

    «Słownik geograficzny Królestwa Polskiego…» буквально в одном предложении (со ссылкой на источник 1834 года) рассказывается, что во время одного из татарские наездов на Росохи некий Терлецкий метким выстрелом из гаковницы отправил на тот свет предводителя крымчаков. Может из гаковницы он пальнул, высунув её в одну из бойниц церкви? Как бы там ни было, а этот случай, по всей видимости, сорвал весь наезд, поскольку после этого ту самую гаковницу, видимо как символ чётко выявленной божьей воли, стали хранить в церкви. И находилось оружие в церкви как минимум до начала 19 века. Интересно было бы узнать дальнейшую судьбу этого артефакта.

    Кстати, интересно упоминание именно гаковницы, а не какого-то другого огнестрельного оружия. Дело в том, что «гаковница» считалась крепостным ружьём, т.е. этот тип оружия применяли в основном для обороны замков, крепостей и прочих укреплений. Гаковницы снабжали специальными крюками («крюк» - он же «гак», отсюда и название «ГАКовница»), которые использовали, когда перед стрельбой опирали оружие на какую-нибудь прочную поверхность, например, на нижнюю часть бойницы или бруствер. Интересно и то, что гаковницы в Европе применяли, в основном с конца 14 и до начала 16 века, после чего их начали вытеснять мушкеты и другие более удобные виды огнестрельного оружия. Вроде в 17-м веке гаковницы в классическом виде уже не использовали, хотя, например, в Львовском Арсенале есть гаковница («крепостное ружьё» с крюком) 1712 года, есть и более поздние образцы ручного оружия с крюком. Уж не знаю, использовали ли в Росохах именно классическую гаковницу или нет, но, так или иначе, а оружие это довольно интересное из-за своего прямого родства с укреплениями, а также из-за своих архаических корней.

    Hakenbuechse.PNG
    Гаковница 1-й половины 15 века... хоть и не из Росох, но всё равно по теме )


    Был гонт, да сплыл

    Интересно, что храм часть своих сохранившихся архаических черт утратил уже в годы независимости Украины, вероятно, после того, как его отдали на растерзание верующим села. Читаешь описание церкви из «Памятников градостроительства и архитектуры Украинской ССР» (издан в 1985 году) и местами не узнаёшь объект:

    • "Каждый из объемов [церкви] покрыт гонтовой шатровой кровлей с заломами" - гонта давно нет, есть панцирь из жести
    • "Стены [внешней ограды]… сверху накрыты двускатным гонтовым козырьком" - вместо гонта в наши дни есть побитые временем листы шифера
    • "По оси западной стены находятся ворота под шатром" - ворота уже не под шатром, а под двускатной крышей
    • "В юго-западный угол ограды включена деревянная, одноярусная, каркасная под шатровой кровлей колокольня, стены которой обшиты досками" - это вообще главная катастрофа комплекса. Нет уже обшивки из досок и вообще непонятно, что сохранилось внутри того пластикового «чуда», которое сейчас стоит на месте колокольни.

    Ну и про постройку какой-то нелепой часовни на территории храма нужно упомянуть. Нарушение ведь общего образа архаического комплекса, не так ли?

    post-1-0-91538500-1319300792_thumb.jpg

    Такая вот иллюстрация на тему «Памятник архитектуры национального значения, находящийся под охраной государства».

    post-1-0-42992500-1319300789_thumb.jpg post-1-0-63588800-1319300790_thumb.jpg

    Кстати, если кто-то подскажет, когда именно храм накрыли жестью, а внешнюю стену шифером, когда перестроили ворота и когда возвели часовню во дворе, то буду благодарен, смогу внести правки в текст. А деревянную колокольню, судя по всему, превратили в пластиковую совсем недавно, либо в 2010-м, либо в 2011-м. Иными словами перед нами явный признак того, что Росохи с гордо поднятой головой недавно всё же вступили в 21 век.

    • Like 1
  17. Об истории иосифинского картографирования (проект 1749-1854 годов) подробно написано в топике, посвящённом "Карте Мига", которая обрабатывалась 15-й по счёту в рамках упомянутого проекта.

    На ресурсе forum.violity.kiev.ua запостили "скелет" карты Буковины, которая тоже создавалась австрийскими картографами, но ранее "карты Мига", 11-й по счёту.

    Skelett des Bukowinar Distrikt 1773-1775

    949.jpg

  18. О том, что меня смущает в истории этой резни

    1. Как говорят/пишут - в городе (накануне наезда) начали готовиться к ярмарке. Приехали купцы, приехали покупатели и т.д. и т.п., в общем, "все яйца в одной корзине". Но вот интересно, неужели гостей ярмарки (особенно купцов, которые привезли сюда свои товары) не беспокоили военные действия, которые с некоторых пор велись неподалёку? Вряд ли в Ямполе не было известно о разгоравшемся походе поляков, захватывающих близлежащие города брацлавского воеводства. Казалось бы опасение за свой товар и за свою жизнь кого угодно может отвернуть от желания поторговать, но в случае с Ямполем вроде ситуация сложилась иначе, и мне интересно как так получилось?

    2. Когда воюют две стороны, то уничтожение мирного населения, живущего в поселениях противника, это как бы обычное дело, особенно если город, например, не пожелал добровольно сдаться. Но как обстояли дела с ситуациями, когда между молотом и наковальней попадали жители других государств? Так, к примеру, на ярмарку в Ямполе съехались купцы из молдавских земель, Венгрии, Румынии, может ещё из каких-то стран. Интересно, в то время различные европейские государства интересовали ситуации, когда их жителей и плательщиков налогов резали в соседней стране ни за что? Вот, например, сейчас – если происходит какая-то катастрофа в соседней стране, во время которой погибли несколько жителей родного государства, то новостные каналы это как минимум обязательно отметят. Я уж не говорю про ситуации, когда кто-то из нашей страны гибнет где-то там за границей по какой-то нелепой причине, достойной осуждения, вот тогда уже шумиха может подняться неслабая. А как раньше? Вырезая и грабя иностранных купцов, поляки чувствовали себя безнаказанно, не боялись получить затрещин за «превышение полномочий» и нарушение стабильности в сфере международных отношений?

    3. И самое важное – какими были последствия этого налёта на Ямполь для самого города? Освецим пишет «Они ночью захватили Ямполь врасплох, перерезали поголовно всех жителей, местечко сожгли и овладели богатою добычею». Итак, имеем опустевший сгоревший город. Может, конечно, кто-то спасся за Днестром, кто-то затаился в другом месте, но в общих чертах ситуация вырисовывается такая - городок лишился большей части своего населения, а его застройка была разрушена. Такое разрушение населённых пунктов в военное время в 16-17 веках было частым явлением. Обычно после этого нужно было значительное время на восстановление утраченного. В Речи Посполитой часто такие потрёпанные противником города и городки освобождали от уплаты налогов на разный срок, в зависимости от степени разрушений, например на 5 или 10 лет. Т.е. после таких ударов городкам нужно было несколько (или много) лет зализывать раны, чтобы хоть «выйти на ноль». Например, когда турки в 1675 году полностью разрушили Подгайцы, то польские власти город освободили от уплаты налогов на долгие 12 лет, да и то такой ход не помог полностью ликвидировать последствия погрома. Некоторые источники, например «История городов и сёл Украинской ССР», всячески поддерживает версию тотального упадка, вызванного погромом Ямполя в 1651 году, мол, именно с этого момента городок пришёл в запустение и начался его регресс, в результате которого Ямполь медленно, но верно деградировал до уровня села. Но если взглянуть на дальнейшую историю Ямполя (после погрома 1651 года), то тут есть странный момент – городок снова появляется "как чёрт из табакерки" в центре исторических событий довольно быстро, причём не как пепелище, а как вполне нормальное и жизнеспособное поселение. Речь идёт о событиях, связанных со сватовством Тимоша Хмельницкого, сына Богдана Хмельницкого, который здесь, в Ямполе, останавливался уже в следующем 1652 году. Т.е. как минимум даже если резня (в описанном масштабе) и была, то всего за год городок успел прийти в себя. Это странно, особенно если учесть, что речь идёт не о каком-то центре воеводства, а о типичном городке своего времени. Тот же Ульрих фон Вердум в 1671 году хоть и отмечает, что город «небольшой», но о каком-то упадке поселения не сообщает. Казалось бы, в факте произошедшей резни сомневаться нет причин, раз никто не спорит, что резня всё же была. Но тогда возникает вопрос – как после разрушения и полного истребления жителей город смог всего за год более-менее прийти в себя? «Быстрое заселение», о котором иногда говорят источники (например, статья в «Киевской старине») – вот это для меня загадка…

    P.S. В 1657 году, когда татары, часто менявшие своих союзников в период казацко-польских войн, вдруг решили воевать за поляков, кочевниками были опустошены земли близ Днестра. При этом сообщается, что в захваченном татарами Ямполе, как и в 1651 году, снова вырезали всех жителей.

  19. Статья по теме, найденная здесь:

    Цитата
    У суботу Збараж нарешті відзначатиме своє 800-річчя. «Нарешті» — тому, що організатори не раз змінювали дату, бо жителі міста ніяк не встигали підмалювати-підремонтувати місто, в авральному порядку без копійки з бюджету «методом народної будови» будували фактично новий сучасний стадіон, де, як і біля замку, відбуватиметься частина заходів. У Збаражі казали, що святкування знову перенесуть. Як запевняє обласна й районна влада, у стислі терміни вдалося вкластися завдяки спонсорським коштам і тим деяким ентузіастам, які вирішили згадати студентські трудові загони. Бо хоч ювілей і відзначають на державному рівні, проте виділені державою кошти виявилися мізерними для того, щоб місто постало в усій красі.

    Жителям України теперішній райцентр Тернопільщини відомий, передусім, Збаразькою облогою 1649 року в перебігу народно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, що відіграла значну роль в історії України. Її описав у романі «Вогнем і мечем» Генрік Сенкевич, а згодом — кінорежисер Єжі Гофман відтворив у польсько-українському блокбастері. Збараж належить до переліку населених пунктів з найбільшою кількістю історичних пам’яток і до його ювілею Національний банк України випустив п’ятигривневу монету із серії «Стародавні міста України». Збаражчани пишаються його славною минувшиною, сподіваючись, що настане час, коли місто зміниться на повноцінний туристичний центр, чого цілком гідне. А поки що про це говорити зарано хоча б ще й тому, що ювілейний рік Збараж провів навіть без міського бюджету.

    ivanovi_b.jpg
    Пам'ятник Іванові Франкові у Збаражі постав за незалежної України. Цього року жителі місті удостоїли Франка звання «Почесний громадянин міста Збаража»

    Уперше Збараж, як місто, згадується в Галицько-Волинському літописі 1211 року — в перебігу боротьби за Галич союзник Данила й Василька Романовичів князь Лешек Білий «не зміг узяти Галич і, пішовши, пустошив він довкола Теребовля, і довкола Моклекова, і Збаража». До речі, назва — Збараж або Збираж походить від слова «збирати». Ідеться про те, що на цих схилах Товтрів збиралися для походів дружини русичів. Археологічні розкопки XIX століття свідчать: літописне місто було розташоване на місці теперішнього села Старий Збараж, що за три кілометри від сучасного райцентру, а 1241 року його зруйнували монголо-татари. Сто п’ятдесят років по тому, 1393 року новгород-сіверський князь Дмитро Корибут збудував на місці давньоруської фортеці замок. Коли після чергового ворожого нападу 1598 року цей замок було вщент зруйновано, то його вже не відновлювали, а княжу резиденцію перенесли на місце сучасного Збаража. Нині про замок у Старому Збаражі свідчать лише фрагменти фундаменту і пам’ятний знак. Під владою Польщі Збараж опинився наприкінці XIV століття. Першим почав себе називати князем Збаразьким дідич міста з 1463 року Василь Несвізький. По деякім часі князі Збаразькі вже були одними з найбільших землевласників Волині. У XV—XVI століттях Збараж був важливим торговельно-ремісничим центром. Як зазначається в дослідженнях Богдана Михалюня та Ігоря Сьомочкіна, опублікованих у часописі «Галицька брама»: «Люстрації Волинського воєводства за 1570 рік подають, що у Збаражі на той час було 250—260 будинків. Також у місті було 19 водяних млинів, 8 корчм, працювало майже 50 ремісників. Розвивалася ярмаркова торгівля — відомо, що з усіх «торгових людей» стягувався митний податок. Як і багато інших українських середньовічних міст, Збараж був міцною фортецею, центром військової та судової адміністрації, судового нагляду». 1649 рік вписаний в історію нашої держави як рік героїчних битв козаків під проводом Богдана Хмельницького зі шляхтою Речі Посполитої під Збаражем і Зборовом. Тоді, влітку, під час відомої Збаразької облоги козаки оточили польську армію Яреми Вишневецького. Під збаразькими мурами відбулося 27 сутичок, 16 битв та 75 вилазок. У цих боях загинув оспіваний у народних піснях полковник Нестор Морозенко. Нині про козацьку звитягу в Збаражі нагадують пам’ятник Богданові Хмельницькому, споруджений у середині минулого століття; парк, названий на честь соратника гетьмана полковника Кіндрата Бурляя; крім того, замок та експозиція козацької зброї в його стінах. Збаразький замок є домінантою міста — як давнього, так і сучасного.

    osobluve_b.jpg
    Особливе місце в духовному житті Збаража посідають свяьтні

    Проте якщо колись замок був важливою спорудою оборонного характеру, то тепер це одна з небагатьох в Україні історико-архітектурних пам’яток XV—XVII століть, яка перебуває нині в належному стані й на відновлення якої свого часу знайшлися державні кошти, — великий музейний комплекс з етнографічними, краєзнавчими, художніми експозиціями. 1772 року Збараж увійшов до складу Австрійської імперії, а після Шенбруннського миру в 1810—1815 роках належав Російській імперії. Далі — знову Австрії, а з 1867 року став повітовим центром. Про це пише львівський історик-архівіст Іван Сварник у книжці «Герби міст України (XIV — перша половина XX ст.)». Але повернімось до замку. Збаражчани розповідають: в його підземеллях сховані княжі скарби, що їх охороняє Чорний лицар верхи на вороному скакуні, який відлякує відчайдушних шукачів. А самі підземелля простягаються чи не попід увесь Збараж. Як зазначають працівники Національного заповідника «Замки Тернопілля», в давнину всі міста будували з підземними ходами. Збаражчанам тепер це завдає чимало клопоту, бо час від часу в місті утворюються провалля. Нещодавно Збаразький замок потрапив у десятку найкращих замків держави, що дає йому шанс стати одним із семи чудес України. Отже, там є що показати туристам і не ніяковіти при цьому за безгосподарність і безвідповідальність, хоч це не єдина визначна будова в місті з 800-річною історією. Наприклад, одним з найяскравіших акцентів у панорамі Збаража є пам’ятка архітектури національного значення XVII століття — костел бернардинів разом із комплексом споруд монастиря, що розміщений у низинній частині міста на правому березі річки Гнізни. На жаль, автентичний декор інтер’єру костелу, розписи XVIIІ століття втрачені. Цікаво те, що над монастирською хронікою та іншими архівними матеріалами у збаразькому монастирі бернардинів свого часу працював Генрік Сенкевич, коли писав «Потоп» і «Вогнем і мечем». Серед пам’яток архітектури у Збаражі — синагога (1537 р.), Успенська (1755 р.) та Воскресенська (1764 р.) церкви, Спасо-Преображенська церква (1600 р.), збудована на місці монастиря святого Онуфрія, а нині — парафіяльна церква села Залужжя. Там молилися російський цар Петро І і гетьман Іван Мазепа, коли бували в Збаражі 1707 року. Настоятель отець Михайло Найко зініціював створення скансену на Чернечій горі біля Спасо-Преображенського храму, який є пам’яткою архітектури національного значення, і тепер, без перебільшення, власними руками рятує дерев’яні церкви Тернопільщини, що планує там розмістити. Працює засукавши рукави з такими ж ентузіастами, трапляються і спонсори, але коштів не вистачає. Може, серед читачів «Дня» знайдуться жертводавці для цієї духовної справи. Розповідаючи про Збараж, варто згадати й про перебування там Івана Франка, якого цього року жителі міста удостоїли звання «Почесний громадянин міста Збаража». 1895 року кандидатуру відомого письменника, громадського діяча було висунуто до австрійського парламенту. Саме тут великий Каменяр віднайшов сюжети для своїх творів «Свинська конституція», «Розбійник і піп», «Антін Грицуняк, його життя та смерть і спадщина, яка по нім залишиться для нас». Пам’ятник Іванові Франкові у Збаражі постав за незалежної України, а от основоположнику польського романтизму Адамові Міцкевичу — ще наприкінці XIX століття. Безперечно, у 800-річному Збаражі багато що можна побачити і про що дізнатися.

    kostel_b.jpg
    Пам'ятка архітектури національного значення XVII століття - костел бернардинів, розміщений у низинній частині міста на правому березі річки Гнізни

    Відзначення ювілею на державному рівні мало б стати черговою нагодою репрезентувати туристичний потенціал міста. Щоправда, грошей на святкові заходи держава не виділила. На прес-конференції цього тижня заступник голови Тернопільської облдержадміністрації Петро Гоч, який опікується організацією, розповів журналістам: «На превеликий жаль, ми не змогли виділити значну суму бюджетних коштів. Роботи, які ведуться на території міста, центральній площі, на стадіоні, — фактично всі за рахунок спонсорських грошей. У центрі за них же реконструйовано фасади всіх будинків. Постійні якісь внутрішні суперечності між міським головою та міською радою не дали можливості в нормальному руслі готуватися до святкування 800-річчя Збаража». Голова фракції політичної партії «Фронт Змін» Збаразької районної організації, депутат райради Володимир Богайчук коментує: «У Збаражі створено громадську організацію «Збаражчині-800», до якої входять депутати міської ради, і вони збирали кошти для проведення 800-річчя Збаража, закликаючи підприємців, аби ті відгукнулися. Але щоб хтось вимагав грошей у мене особисто чи в депутатів нашої фракції, то такого не було. Моя дружина — підприємець, і я сказав, що коли постає питання про благодійні кошти підприємців на святкування, то я ставлю пластикове вікно в лікарні, тому що я лікар і так відчую себе десь потрібним».

    Та й настрій у жителів Збаража ніяк не святковий. Сьогодні в населеному пункті, як і в усіх невеликих містах України, чимало проблем у соціальній інфраструктурі. Багато років у державі активно обговорюється питання реформування місцевого самоврядування під кутом зору національного й міжнародного досвіду, що дало б змогу врегулювати питання, проте кардинальних змін немає досі. Голова постійно діючої комісії з питань духовності і культури, депутат райради Роман Полікровський переконаний: щоб поліпшити життя в малих містах, насамперед потрібно забути про політичну приналежність усім членам місцевого самоврядування і районної, і міської рад. «Наступне, що важливо, — це мудро розпорядитися тим ресурсом, який є».

    nuni_b.jpg
    Нині про старий замок у Старому Збаражі свідчать лише фрагменти фундаменту і пам'ятний знак на вершині Замкової гори.

    На жаль, до порад забути про політику заради добробуту людей у Збаразькій міській раді не дослухаються. І тоді, коли «пани» чубляться, збаражчани не мають навіть належного благоустрою, а що вже казати про розвиток гідної туристичної інфраструктури? Так принаймні вважають самі жителі міста, з якими вдалося поспілкуватися на вулицях Збаража. Інженер з охорони праці Збаразької центральної районної комунальної лікарні Любов Гнип каже, що збільшився наплив туристів, здебільшого з Польщі, й украй необхідна туристична база. А роботою міської влади жінка не задоволена: «Ну, абсолютно нічого не робиться. Багато чого пообіцяли — і дороги ремонтувати, і сміття вивозити... І от подивіться, як позаростало кругом, будяки — в ріст!».

    Мені пощастило зустріти колишнього міського голову Збаража Ростислава Білика, який господарював у райцентрі в 1994—2002 роках. І доки пан Ростислав чекав на «свій» автобус, ми розмовляли з ним про життя-буття у Збаражі. «Гроші, що їх сьогодні вкладають туристи, йдуть на дрібні витрати. Але з того нічого особливо не покращиться. Коли ж говорити про благоустрій, порядок, то хоч поволі щось і робиться — все одно треба багато-багато працювати, — наголошує Ростислав Білик. — Роботи в Збаражі практично немає, бо простоюють підприємства, не працює економіка, і в молоді немає де застосувати свої знання. А економічна політика, яку маємо сьогодні, — нищення середнього класу. Тому складно говорити про добробут. Виживають люди. А що можна казати про міську владу, якщо сьогодні Збараж — єдиний в Україні, де не прийнято бюджету! А які фінансові надходження можуть бути, якщо не працюють організації? Мені трохи дивно, що в міській раді досі не можуть дійти спільної думки. Це одна з тих причин, через які маємо таку ситуацію в місті».

    zbaraz_b.jpg
    Збаразький замок є домінантою міста - як давнього, так і сучасного.

    За свою вісімсотрічну історію Збараж, не раз зазнаючи руйнувань, відновлювався завдяки його жителям. Тож і нині — його доля в їхніх руках. Від самих збаражчан залежить, яким бути місту в ХХІ столітті та як про них згадуватимуть нащадки.

    Лариса ОСАДЧУК, Тернопіль

  20. Укрепления Ямполя – земля или земля + камень?

    Ульрих фон Вердум упоминает валы, а первая ассоциация с этим словом – земля. Но валы валам рознь. Например, одни могли быть полностью земляными, другие могли снаружи облицовывать камнем. Это, конечно, не дешёвое удовольствие - облицевать вал камнем, но Ямполь, возможно, мог себе это позволить. Дело в том, что разные источники отмечают, что в Ямполе находился крупный центр каменотёсного промысла. «История городов и сёл Украинской ССР» Ямполь в этом плане и вовсе возносит город выше некуда, отметив, что «Ямпіль був єдиним на Поділлі осередком розвитку каменетесального промислу (выделено мной - Filin). Вироби місцевих ремісників: жорна, точила, кам’яні кільця для криниць повсюди користувалися великим попитом і вивозилися навіть у Новгородську губернію». Интересно, тесались ли здесь камни, которые шли на строительные нужды, каким был масштаб такого рода работ, и насколько значительной была польза строениям Ямполя от близости такой каменной «жилы»? Просто странно, что при таком раскладе, даже в конце 19 века в Ямполе на 68 каменных домов приходилось 597 деревянных. Соотношение 1/9.

  21. Хе-хе, да, что-то зря я старину Боплана обидел :)

    По теме замка пока отмечу единственный нюанс, который бросается в глаза сразу – на картах Боплана замок отмечен в восточной части города, а на другой карте (из подборки AnKo) наоборот – в западной, приблизительно там, где HOUSE MD замок привязал к неким руинам (предыдущий пост).

    Пока же сосредоточу внимание на укреплениях города.

    В стартовом посте бросал картинку, которая ориентировочно показывала территорию, занятую старым укреплённым городом:

    post-1-0-05384200-1318982028_thumb.jpg

    Теперь вот буду эту картинку корректировать на основе новых полученных данных.

    С западной и северной стороной ничего нового. Тут всё более-менее понятно – городок с этих сторон ограничивало русло реки.

    А вот восточная граница города в корректировке нуждается. Кстати, на карте эта граница такая резкая, что аж диву даёшься и думаешь – а не было ли в то время там вала или рва, который мешал застройке выступать за «линию»?

    Далее очень заинтересовал треугольник площади, который на карте закрасил зелёным:

    post-1-0-95633600-1318982029_thumb.jpg

    Что интересно – это «треугольник» есть и сейчас, он всё ещё практически не застроен, хотя городок свою площадь с момента создания карты расширил:

    post-1-0-39713700-1318982032_thumb.jpg

    Пока у меня напрашивается только один вывод – это какая-то низинная территория, которую особенно часто подтапливал Днестр, потому там никто не строил тогда и никто не строит сейчас.

    Теперь несколько соображений по теме южной границы городка. Здесь город подступает к реке, а поскольку дело происходит в долине, то, вероятно, слишком близко застройку к Днестру двигать боялись опять же из-за угрозы затопления. Потому-то, как мне кажется, южную окраину и отвели под сады, описание которых приводил чуть выше:

    Всё пространство между закраинами города и берегом Днестра занято фруктовыми садами, густыми и тенистыми. Здесь веет прохладою, пахнет дозревающими фруктами; вокруг так тихо, спокойно, не слышно ни человеческого, ни зверинаго голоса; только чириканье воробьев, естественных врагов садовода, одно нарушает тишину, да разнообразное жужжание и и треск всевозможных насекомых сливается в какой-то особенный своеобразный говор, словно каждый лист в саду заговорил. Сады плотно примыкают плетень к плетню, нет между ними расстояния даже для малейшей тропиночки, так что выйдя в одном конце города, нужно пройти несколько верст вдоль узкой песчаной береговой полосы и обогнуть все загородные сады, чтобы попасть обратно в город.

    Я так понимаю, что это именно они изображены на карте – сады, может огороды какие-то:

    post-1-0-31705500-1318982034_thumb.jpg

    Если посмотреть на современную планировку города, то можно увидеть, что и прибрежная полоса, и территория в месте слияния Днестра и Русавы в наши дни всё ещё слабо застроена:

    post-1-0-79291900-1318982036_thumb.jpg

    В итоге хочется провести какую-то линию-границу зоны риска, мол, все, что ниже затопит быстрее:

    post-1-0-94448900-1318982038_thumb.jpg

    Может я преувеличил, и эту линию стоило бы провести чуть южнее. Тут уж не знаю, данных маловато.

    Вообще интересно, как город защищали со стороны реки, если там была низина, которую постоянно затапливало? Или же был какой-то вал, расположенный на некотором удалении от Днестра?

    Что касается места, где могли располагаться городские ворота, то тут ещё больше утвердился в своём первом мнении – где-то здесь:

    post-1-0-82263800-1318982040_thumb.jpg

    В итоге откорректированный план выглядит как-то так:

    post-1-0-69044100-1318982026_thumb.jpg

    Пока мне не совсем понятно, как городок защищался со стороны реки, и какими были укрепления со стороны русла Русавы. Например, был ли только вал, а роль рва играла речка или же помимо вала какой-то дополнительный ров всё же был? Непонятно также, на каком удалении от русла Русавы находилась линия искусственных укреплений.

  22. Обсуждается история этого объекта: Город Ямполь
     

    Любой, кто хоть чуть-чуть интересовался историей Украины, слышал про резню в Батурине (Википедия: рус., укр.). В 1708 году войска Петра I уничтожили Батурин, столицу гетмана Маземы, который чуть ранее перешёл на сторону шведов, т.е. фактически предал Петра I. Шаткий вопрос предательства здесь (в границах этого топика) не так важен – в центре обсуждения резня, причём не Батуринская. Итак, всё просто – столица Мазепы, по мнению Петра I, подлежала разорению. Её захватили, а жителей и защитников истребили. Сколько тогда погибло? О, здесь цифры разнятся, причём очень сильно. Как минимум говорят о том, что погибло не менее 3 000, большинство источников склоняется к цифре в районе 6 000 - 10 000 человек, хотя есть версии и про 15 000 погибших, «независимо от возраста и пола».

    К чему я об этом написал в теме Ямполя? А к тому, что в истории Ямполя в 1651 году произошло не менее печальное событие, о котором шумихи в 1000 раз меньше, чем о резне в Батурине. Причём в Ямполе ситуация, вероятно, была ещё более ужасающей и нелепой, чем в Батурине… Потому и хочется хоть в этом топике покопаться в теме Ямпольской резни, ведь забыли об этом...

    Далее просто несколько цитат из разных источников. Все они описывают разными словами одно и то же событие.

    Станислав Освецим, участник польской военной компании на землях Брацлавского воеводства, в своём дневнике пишет следующее:

    Цитата
    Марта 5. … В тот-же день гетман послал полки князя воеводы русского (Иеремии Вишневецкого) и пана хорунжия коронного в местечко Ямполь. Они ночью захватили Ямполь в расплох, перерезали поголовно всех жителей, местечко сожгли и овладели богатою добычею.

    Оригинал:

    osv-1.jpg  osv-2.jpg


    «Słownik geograficzny Królestwa Polskiego…» это событие описывает кратко, но ёмко:

    Цитата
    В 1661 г. (тут опечатка, событие произошло в 1651 году - Filin) в марте Станислав Лянскоронский воевода брацлавский напал неожиданно во время ярмарки и учинил страшную резню. По данным Коховского было тут уничтожено до 10 000 человек!

    Оригинал:

    slow-1.jpg


    Похожую историю рассказывает «История городов и сёл Украинской ССР»:

    Цитата
    На початку 1651 року шляхетське військо рушило на Ямпіль. Саме в цей час у містечку був ярмарок, на який з'їхалось багато народу. В ніч на 6 березня брацлавський воєвода С. Лянцкоронський з двома полками увірвався до Ямполя. Шляхетське військо пограбувало міщан, зруйнувало будинки, винищило близько 10 тис. чоловік. «Ямпіль, котрий надіявся на багаточисельність і силу своїх бунтарів,... сильно поплатився за свій опір» — сповіщалося з цього приводу до Варшави. Внаслідок цих спустошень Ямпіль довго залишався запустілим і відродився вже як незначне село. За даними 1775 року, в Ямполі налічувалося всього 113 хат.

    Оригинал:

    igs-1.jpg


    Ну и текст Грушевского с его интересными комментариями напоследок:

    Цитата
    «Так відправивши сю процедуру стінську (речь идёт об осаде Стены - Filin), рушаю до Черніївець, і там не залишу мати око на неприятельські замисли, на потуги Хмеля з своїми й татарськими військами», пише далі Каліновский в сій реляції, і кінчить проханням присилки пушкарів, файєрверкерів, фурманів під муніцію і т. д. «Бога ради нехай війська наступають поки час і пора, бо потім occasio сalvа, і я боюсь, що з таким малим військом не зможу відповісти завданням мого уряду, особливо з огляду на неприятельський наступ»).

    Після сих стінських подвигів, під днем 6 березня Освєнцім уміщує раду у гетьмана над тим, де провести решту зими, вичікуючи тих наємних контінгентів, що ніби то мали прибути, а тим часом їх не було. «Стала рада згідна, щоб у Винниці, яко місті просторнім скінчити останок зими і трудів».

    Каліновский в черговій реляції з 8 березня, що правда, не згадує виразно про таку раду і ухвалу, але фактично дає зрозуміти, що замість попереднього наміру: стояти на Подністровю й «мати бачне око» на неприятельський наступ, зайшли инакші рішення.

    За ласкою божою і високим щастєм його кор. мил. все вже Подністровє заспокоєне. Стіна карк свій схилила — не абияка фортеця тих країв. І Ямпіль з своїми бунтівниками, на великість і силу надію покладавши, добре заплатив за свою непокірність. А що та паскудна бестія (bellua) з Ордами де далі то ближче до війська нашого приступає, приходиться нам зайняти позицію в Винниці, яко місці відповіднішім), і там тих монстрів чекати; може Бог дасть, що ті наємні війська, котрих тут іще нема цілком, і ті помічні полки, хоч би й не такі як мали бути в компуті, підтримають наші сили).

    Супроти таких замірів напад польського війська на Ямпіль — пограничний пункт зборівської лінії і граничне місто з Волощиною, виглядає на цілком добичницький наїзд перед походом. Ніяких конкретних мотивів сього нападу джерела не дають, а Коховский тільки до річи зазначує, що саме був там великий ярмарок, богато поз'їздилося купців з товарами, з ріжних кінців Поділля і Волощини. Се очевидно й дало привід до нападу. В ночи з 6 на 7 березня польські полки несподіваним нападом захопили місто, війшли на ринок, коли куцці саме відчиняли свої крамниці. Задзвонено на ґвалт — але ніяка оборона була неможлива. Люде кинулися тікати за річку — міст поломився, маса народу потонула, і не було ратунку. Жовніри «в пень вирубали, спалили і страшну силу здобичи набрали — раховано, що вбито там було до 6000 воєнного люду. Козаків і Волохів», а скільки невоєнного погинуло, того ніхто не рахував. Чимало значних бранців — козаків, Греків, Турків приставили до гетьмана, також армату, порохи, і обловилися великою здобичею. У одного грецького купця «знайшли» 60 тис. золотих). Потоцкий з тріумфом сповіщав про сей новий подвиг канцлєра: «Ямпіль твердоустий, позбавивши майна і життя бунтівників, що в нім замкнулися, дорого заплатив за свою надуту упертість: огнем і мечем зруйнований дощенту з понеділка на вівторок»).

    Можно было цитировать и дальше, но суть одна – никто не отрицает наличие резни, все описывают события приблизительно в одном ключе, иногда кратко, иногда с некоторыми деталями, но в целом одинаково. При этом, конечно, ощущается нехватка информации, особенно если сравнить с количеством данных о резне в Батурине.

    В итоге можно сопоставить две резни. С одной стороны Батуринская – город вырезан за отступничество Мазепы, национальный вопрос, патриотизм и всё такое. С другой стороны – Ямполь, где тоже вырезали мирных жителей, казаков и приезжих гостей скорей всего по намного более банальной причине – из-за наживы. И вот повод для размышлений – значит резня резне рознь? Если город уничтожается на стыке интересов России и Украины, то это даёт повод на государственном уровне распиарить эту страничку истории, а затем даёт основание для восстановления разрушенной цитадели, и деньги находятся и вообще всё у всех на слуху. А вот события в украинском Ямполе, к примеру, стороной обходят, хотя факт резни имеется. И уж, конечно, никто там ничего восстанавливать не собирается. По теме Батурина сотни статей, заметок, книги издают, раскопки ведут и репортажи снимают. Вот что значит – знаменательное событие истории, интересное власти, а о Ямполе тишина. Вся надежда в исследовании истории городка на данные местных краеведов, польские источники и информацию ряда других источников конца 19 века. Из современных толковых данных на глаза пока ничего не попадалось.

    • Like 1
  23. Мені історія того краю досить слабо відома, тому можу сильно помилятись, але як на рахунок Tomaspol? Тимош/Томашполь?

    Я тоже пока ещё не копался в истории Томашполя, да и не хотелось бы это делать в рамках этого топика. Но в целом, мне кажется, что вы высказали правильную версию. Насколько я понимаю у Томашполя история похожа на историю той же Стены или Ямполя - при Замойских они переживают второе рождение, причём во всех трёх случаях об истории городков периода "до Замойских" практически ничего не известно. Так и с Томашполем - официальный отсчёт его истории ведут с 1616 года, когда он якобы был основан. Не трудно понять, что не Яном Замойским, который скончался в 1605 году, а после этого вывода плавно приходим к его сыну Томашу Замойскому (1594 - 1638). Хотя там есть и другие версии... кому-то кажется более правильным считать, что городок назвали в честь Томаша (Тимаша), сына Богдана Хмельницкого. Другие и вовсе твердят про какое-то "Томашево поле" (похожая версия выдвигалась относительно происхождения названия "Тернополя", которое иногда пытаются связать с каким-то терновым полем). Параллельно пытаются выяснить, что же там было на месте Томашполя до 1616 года. В общем, длинная история, которая ещё получит своё развитие, но не в этом топике :)

    P.S. За карты спасибо )

×
×
  • Создать...