Зозів (Зозов): замок

[delimiter]

Обговорюється цей об'єкт: замочок в селі Зозів


Село Зозів (Липовецького району) знаходиться 10 км від Липовця і 40 км від Вінниці. Населення – 1883 (2001)

Для початку, невелика довідка з Вікіпедії (без зазначення першоджерел):

Цитата

Перша письмова згадка про населений пункт з назвою Дчозів відноситься до 10 грудня 1518 р., коли С. Кошка купив це село в А. Бушминського. Про спустошливі татарські напади розповідають легенди, та й письмова згадка про Зозів 1552 року не випадково називає його «пустим селищем». Він фіксується як пристанище болохівців — попередників козацтва, яке в цей час формується у верхів'ях Собу.

Надалі козаки-болохівці потрапили в кабалу землевласників Кошчичів. У 1586 році вони спродали це «пусте селище» князю Яношу Острозькому, за якого управляли старости Ердан, Доманевський та інші. Новозаселений Зозів у 1622 році згадується як «наново фундований». Був він у ті часи вже містечком, яке нараховувало 240 домів і мало замок.

У період Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького місцевість належала до Липовецької сотні Кальницького (Вінницького) полку. Серед її козаків були і зозівчани (наприклад, Гордій Жодзовський, себто Зозівський). Малочисельна сторожа замку не могла вберегти містечко як від Кримського хана, так і від походу 1653 р. польського гетьмана Стефана Чарнецького. Вже наступного року «Чюзов» згадується у числі «пустих городов» Вінницького полку і майже століття занепадає.

У XVII—XVIII ст. поселення належало знатним польським магнатам Домініку Заславському, Сангушкам, Любомирським, судді Михайлу Грохольському.

Деяка інформація про герб села:

Цитата

У Зозові пам'ятають про дзвін, що бив на сполох за часів татаро-монгольського нашестя. Той тривожний «созив» з роками трансформувався у сучасне звучання назви села. А сам дзвін на гербі дивним чином вписався у зображення зубчатої шестерні – символу сучасного Зозова, що пишається своїм профтехучилищем.

На карті Боплана п.п.17ст. Зозів (?) позначено як Iosowa, без укріплень:

Карта Річчі Заноні (1767) – Josowa, теж без укріплень:

У виданні "Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich" Tom XIV (1895) подано широку історичну довідку про Зозів, згадані в т.ч. "сліди давнього замчиська як в містечку, так і в околицях (в сусідніх селах? – @delimiter)":

Зозівський замок фігурує також у роботі Археологическая карта Киевской губернии (1895) В.Б.Антоновича:

Із відносно недавніх джерел, Зозів зустрічається у журналі Археологічні дослідження на Україні (1972, с.385) в статті Кучера М.П., Юра Р.О. Обстеження городищ і замчищ на Поділлі:

Отже, укріплення розміром 50м/50м знаходиться/лось на березі річки, біля церкви і на ньому облаштовано кладовище.

Місцевість станом на 1868 рік (трьохверстова карта Шуберта): 

На карті позначено 2 храми і 1 цвинтар, але набагато більше інформації дає двохверстова карта, яка відображає місцевість станом на 1909-1910 роки і на якій позначений сам замок:

Джерело

Також топографічна карта (1983):

Зважаючи, що церква дійшла до наших часів, шукати залишки укріплення значно простіше (виділив кругом):

ВікіМапія

Також фотографія церкви:

Джерело

Ось і вся інформація, яку знайшов по даному укріпленню.

[Filin]

Б. Антонович и, судя по всему, "Географический словарь" опираются на данные Лаврентия Похилевича. Я сходу бы даже не подумал искать упоминание Зозова у него, т.к. не знал, что этот район Винницкой области некогда был частью Киевской губернии. 

Однако, как оказалось, в известной работе Л. Похилевича "Сказание о населённых местностях Киевской губернии" (1864) есть справка по Зозову, где нашлось место и для упоминания укрепления, причём из формулировок видно, что именно слова Похилевича брали за основу более поздние исследователи:

Цитата

ЗОЗОВ, местечко по обеим сторонам реки Соби в 10-ти верстах севернее города Липовца. Жителей обоего пола: православных при 300 усадьбах 2234, римских католиков 183, евреев 204; земли 5118 десятин, из коих 2195 в пользовании крестьян, по силе уставной грамоты. В прошлом веке Зозов принадлежал к имениям князя Любомирского, а потом судье Михаилу Грохольскому, который продал это местечко и село Зозовку в 1780 году Тимофею Козловскому; впоследствии владел Зозовым сын Тимофея Платон, отставной генерал-майор известный тем, что был дежурным офицером в покоях ИМПЕРАТОРСКИХ в день восшествия на престол ИМПЕРАТОРА НИКОЛАЯ I-га. Ныне Зозов принадлежит Александру Михайловичу Козловскому, племяннику Платона. Замок и валы, приметные как в самом местечке, так и в окрестностях относят к глубокой древности, потому что, по сохранившемуся у жителей преданию, лет за 200 их покрывал дремучий лес, по истреблении уже коего заселилось местечко. В замковище прежде было православное кладбище и часто там находили бомбы, ружейные пули и остатки оружия — признаки позднейших стычек на этом месте.

Церковь Преображенская, каменная, с такою же колокольнею и оградою, построена 1855 года помещиком Платоном Козловским, на место прежней деревянной. Земли имеет 46 десятин, а по штатам состоит в 4-м классе. В ней примечательна чудотворная икона Божьей Матери на горнем седалище в серебряном окладе, пользующаяся особым благоговением окрестных жителей. Рукописное описание чудес от нее бывших, сделанное в давнее время, хранился в особой книге при церкви.

В местечке находится также римско-католическии каменный костел, построенный в 1798 году. В нем в 1816 году 17-го Января погребен строитель сенатор Фаддей или Тимофей Козловский. Латинский священник получает от казны жалованья по 4-му классу 275 руб., а от владельцев снабжен землей в пространстве 180 моргов. Еврейская синагога также каменная, построенная около 1800 года.

Дополнение: Зозов. По выкупному договору 1863 года крестьянское общество местечка приобрело в собственность 2418 десятин за 105735 рублей. Приходская церковь, кроме оклада из казны по 4-му классу, получает ежегодно по 75 рублей из доходов имения, по силе купчей крепости 1858 года, совершенной при переходе имения к нынешнему владельцу; каковой оклад назначен и костелу.

[Filin]

@m_potupchik поделился ещё одной интересной картой, где чётко показано земляное укрепление:



А также вариантом привязки:


А также план, составленный П. Хавлюком в ходе его разведки 1967 г.


Судя по подписи, П. Хавлюк датировал укрепление (на основе подъёмного материала или только на основе планировки?) 14-15 вв., а земляные выступы на углах ограды трактовал как площадки для башен. Также сообщается, что на участке укрепления на тот момент находилось разрушенной кладбище, очевидно, то самое, о котором писал в своей справке В. Антонович.