HOUSE MD
-
Публикаций
302 -
Зарегистрирован
-
Посещение
-
Дней в лидерах
60
Тип публикации
Профили
Форум
Календарь
Сообщения, опубликованные пользователем HOUSE MD
-
-
Запропоную третій варіант.
Толік звернув мою увагу на вентиляційні канали в Бучацькому замку в товщині стіни; можливо комини є завершенням вентиляційних каналів для просушування стіни (щось подібне до теперішньої технології "вентфасаду").
PS. Можливо, однією з причин обвалу Нової західної башти було перекриття вентиляційних каналів бетонним перекриттям.
-
Анджей Потоцький – граф Пилява (1553-27.02.1609 рр.), кам’янецький каштелян [1] – був другим сином Миколая й Анни з родини Чермінських, братом брацлавських воєвод: Яна, Якуба i Стефана.У 1607-1609 рр. Потоцький [Андрій, HOUSE MD] отримав від короля в довічне користування два комплекти сіл на Поділлі, а саме: Теремці, Колодіївку, Шубоці, Колеховці чи Кубаковці, а також Пісець, Кучин (право викупити ці села йому надав Стефан Баторій у 1584 р.), Фурманківці (Окунів) i Воєводжинці, а в Руському воєводстві містечко Косів із прилеглими селами. Маєтки, що перейшли після батьків, Анджей Потоцький поділив між братами. У Руському воєводстві йому належала частина містечка Поток, a також частина в Яблуневі, Костельниках, Ольхівці, Соколові, Тишковцях i Войніші. На Поділлі він мав свою частку в Панівцях, Сутньовцях, Малиничах i Михалкові. У 1607 р. отримав дозвіл на розміщення «Нового міста» на молдавському кордоні .... Анджей був двічі одруженим. Його першою дружиною була Софія з Пясецьких, другою – Катажина, донька Миколая Вичацького Творовського, підкоморія кам’янецького. Від першого шлюбу мав синів: Миколая (помер 1613 р.), королівського ротмістра; легендарного Станіслава Реверу (помер 1667 р.)[2]
1. Andrzej Potocki / Genealogia dynastyczna /.
2.Перше покоління Потоцьких: погляд крізь призму століть, Т. Д. Чубіна
-
1
-
-
Замок номер два, що належав шляхтичу Бествінському, з'явився у XVII столітті на місці теперішнього парку над ставом. Ще до 1949 року зберігалась кругла оборонна башта замку та руїни розкішного палацу панів Баворовських, які володіли Копичинцями з 1688 року, після того, як Барбара з Копичинських вийшла заміж у третій раз за Миколая Баворовського (помер в 1663 р.).
Цей абзац ввігнав мене в повний ступор - Баворовські почали володіти Копиченцями через чверть століття після смерті
, але це, найвірогідніше, опечатка.Більшу зацікавленість у мене викликав "шляхтич Бествінський" - ніяк не міг зрозуміти хто це. Але все виявилось надзвичайно простим.
Kopyciński herbu Topacz, na Podolu, od dóbr Kopyczyńca, to imię wzięli, przecież się pisali z Bestwiny.Копиченські гербу Топач, на Поділлі, від власності своєї Копичинці, то ім'я узяли, адже писалися з Бествіни.
І ось у 1630 році Шимон Копичинецький помирає. У нього було двоє дочок і двоє синів.
*Kasper Niesiecki, Herbarz Polski, wyd. J.N. Bobrowicz, Lipsk 1839-1845, Kopyciński herbu Topacz (t. 5 s. 218)
Таким чином, "шляхтич Бествінський" - це один з Копичинських
Одна з дочок Шимона Копичинського - Барбара Копичинська (1610 - ?) [barbara Kopycińska] одружилась (біля 1630) з Jędrzejem Kalinowskim (1590 - ?) herbu Kalinowa.
Як пройшов розподіл власності (після смерті Шимона) мені не відомо, але на топомапі Ф. фон Міга поряд з Копичинцями є село Калинівка і новий замок розташований, якщо бути точним, у ньому !
Виходячи з вище сказаного, можна зробити припущення, що новий замок у Копиченцях/Калинівці збудував Jędrzej Kalinowski біля 1630 року.
-
1
-
-
На топомапі Ф. фон Міга чітко локуються 2 замки. Один не регулярний у межиріччі Стрілки та Крутилова (1), ймовірно - "червоний" замок Копичинецьких, інший - регулярний (2):
По приведеній на форумі інформації, "червоний" замок "дожив" до середини 19 століття. На кадастрових планах 1828 та 1858 років, дійсно, на старому замчиську є кам'яна будівля, хоча її розташування не зовсім співпадає з картою Міга:
А тепер прошу звернути увагу на відмінності у двох варіантах карти Ф. фон Міга. На кольоровій копії чітко видно земляний вал біля новішого замку а також капличку, котра, ймовірно постала на місці спаленого костелу. Також відрізняється і кількість будівель на замчиську: дві на чорно-білій копії та 3 на кольоровій.
-
1
-
-
Левентова – село, належить до с.Діброва Монастириського р–ну. Назва від прізв. Левент.
*Михайло КРИЩУК, Топоніміка Тернопільщини
Навчально-методичний центр професійно-технічної освіти у Тернопільській області
Але розташування не відповідає картографічним даним.
-
1
-
-
Розбираючись в локації замків у Копиченцях, відмітив суттєві відмінності у карті з книжки "Карта Ф. фон Міга» (1779-1782 рр.) як джерело до містознавства Галичини" (1) та кольоровою копією (2), котра є більш детальною. Спочатку я подумав, що деякідеталі "стерлись" під час перетворення і підготовку до друку. Але, зверніть увагу на позначення церков - вони зовсім різні:
Можу припустити, що існує декілька варіантів карти у масштабі 28800, складених на основі більш детальної топомапи в масштабі 14400.
-
1
-
-
Osada ruska na terenie księstwa halicko-włodzimierskiego, włączonego do Polski w 2. połowie XIV w. Zniszczona w XIV w. przez najazd mongolsko-tatarski. Na jej miejscu powstało miasto założone przez hetmana J. Tarnowskiego, który w 1540 uzyskał przywilej lokacyjny od króla Zygmunta I Starego.
Руське поселення на терені галицько-володимирського князівства, приєднаного до Польщі в другій половині XІV ст. Знищене в XІV ст. під час монгольсько-татарського нашестя. На її місці повстало місто, закладене гетьманом Яном Тарновським, який в 1540 одержав локацийни привілей від короля Сигизмунда І.
-
1
-
-
у 1608р дві башти зі сторони Камянецької брами вже були.
На схемі М.Бриковської їх нема, і північна лінія укріплень проходить південніше від костелу, а у фундаційному акті на костел вказано що вал проходив на відстані 15 ліктів північніше від майбутнього костелу.
P.S. Якщо маєте інформацію - поділіться.
-
На своєму блозі Толік опублікував план м. Тарнополя складений професором Варшавської політехніки М. Бриковською [Maria Brykowska]. [1] Даний план був складений у 1998 році на основі записів та схем о. Єзуітів, котрі перебували у Тарнополі в 1608 році.[2]
Перше, що викликає здивування: занадто "низьке" розміщення південного валу - південну лінію укріплень, враховуючи рельєф, логічніше було розмістити більш північніше. Але зараз не про це. Прошу звернути увагу на об'єкт позначений мною цифрою "1" на плані М.Бриковської.
Згідно підпису до плану (е), там позначено стару божницю (синагогу). Але вона чомусь "відірвана" від вулиці Старошкільної (синагоги називались також школами). Також зверну увагу, що свій план п. М.Бриковська склала на топооснові 1902 року; на цій же топооснові було складено і план міста Тарнополя 1908 року. І що ми бачимо ? Під номером "63" на ньому позначено стару божницю у тому місці, що вказує п. Бриковська
Але на плані Антоніо Пасарелі (1797 рік) ми бачимо, що стара синагога (позначено літерою "с") розміщена значно північніше - там де на топооснові 1902 року я позначив об'єкт числом "2".
І якщо цей план можна вважати не точним, то на плані 1925 року ми чітко бачимо розташування старої синагоги на вулиці Старошкільній (позначено числом "23" на плані):
Таким чином, приходимо до висновку, що п. М.Бриковська допустилась помилки в локації старої сигагоги через використання помилкового плану. Одночасно стає зрозумілим локація старої синагоги деякими краєзнавцями на місці розташування музичного училища.
Але тема "Tarnopol AD 1608" а не "Помилка Бриковської"... У цей рік почалось будівництво кам'яної Серединної церкви поряд із старою дерев'яною, будівництво вулиці Руської. Як видно з плану, на час відвідин міста о. Єзуїтами у нього ще не було веж, лише брами; можливо у цей час і почалось їх будівництво... Ось і попробуєм розібратись, як змінювались фортифікації міста у цей період.
1.Sztuka ziem wschodnich Rzeczypospolitej XVI-XVIII, Jerzy Lileyko, Towarzystwo Naukowe Katolickiego Uniwersytetu Lubelskiego, 2000 ст.169-185 (M. Brykowska , Ze studiów nad architekturą z początku XVII wieku wokół Tarnopola).
2. Матеріали знаходяться у Національному архіві Франції у Парижі (якщо не помиляюсь, Історичний центр Національних архівів [Centre historique des Archives nationales], скорочено CHAN).
-
2
-
-
В 12.06.2013 в 17:10, HOUSE MD сказал:
...поряд з цими населеними пунктами знаходилось знищене село, вихідці з якого заснували Новосілку [Nowosiółka] Підгаєцького району.
Мова про Підлісне і Горожанку.
Перепрошую, мова іде про Надрічне / Дрищів.
Але це не остаточна версія, так як є ще одна локація, але вона менш ймовірна по причині віддаленості від річки.
В 12.06.2013 в 16:58, rbrechko сказал:...2. Чи пов"язані якось між собою Підлісне і Надрічне? Все-таки назва Дрищів не така вже поширена і популярна, щоб зустрічатись на кожному кроці...Ці села знаходяться на шляху Галич - Теребовля
-
1
-
-
... Чи є зв"язок між давніми Лабантами і сучасниками з Підлісного? ...
Можу лише додати, що, по одній з моїх інформацій, поряд з цими населеними пунктами знаходилось знищене село, вихідці з якого заснували Новосілку [Nowosiółka] Підгаєцького району.
-
1. Iohannes [Ян, Іван] de [de (+Abl) – з, про] Syelka [Сьолка] alias [alius, alia, aliud – інший, а, е (з багатьох)] Labatha
Тобто, переклад звучить: "Іван (в AGZ зустрічається і таке його ім'я) з Сьолка (вказано мсце проживання, так як були ще з Жукова) по іншому Лабата (дана інша назва тогож населеного пункту).
2. Я не вказую на Новосілку Підгаєцького району як на Лабентвелу, так як мені достеменно відомо що село було спалено і наново локоване на новому місці (так само як і багато інших сіл цього регіону). На карті з атласу Меркатора [Gerardus Merkator, 1595] Лабентвела локалізована на схід від Козови, а Жуків та Дрищів (тепер Надрічне) знаходяться західніше.
Виходячи з вищезказаного, моя версія виглядає так:
Один з представників роду Лабантів поселяється в с.Сьолка і дає йому назву Лабентвела. Піісля його загибелі (можливо в битві під Вишневцем 1512 року, судячи з дати вирішення опіки над неповнолітніми дітьми) деякий час ця назва ще використовується. Після спалення села, воно відроджується на новому місці, але назва Лабентвела не використовується так як не було в живих жодного з представників цього роду у селі (остання згадка, котру я знайшов, про цей рід в AGZ датується 1513 роком); при використанні автентичної назви Сьолка та означення того, що село відбудовано на новому місті, утворилась назва Новосьолка.-
1
-
-
... існують деякі містечка власником яких був Лабонта і підписали їх Лабентвела (наприклад Жуків, Дрище, Сільце), а поселення з назвою Лабентвела не існувало.
В попередньому пості я привів витяг з AGZ, де чітко вказано тотожність двох назв для одного населеного пункту: Сьолка і Лабата.
На даний час маю версію, що "правонаступником" Сьолка може бути с. Новосілка [Nowosiółka] Підгаєцького району (є ще не вирішені деякі "нестиковки", зокрема з датою першої згадки).
PS. Лабонта був не один - в AGZ є відомості про декількох представників цього роду котрі проживали в різних населених пунктах. Також є запис про судове вирішення спору про опіку над малолітніми дітьми одного з них (Jana Labatha, т.10 ст.16 запис за №243 від 4 листопада 1513 року); можливо тоді і була знищена Лабентвела/Сьолка.
-
Цитата*4106. Nobil. Iohannes de Syelka alias Labatha cum matre sua Nastasia vendideruat terciam partem suam, quam babuerunt in villa Syolka nobili Petro alias Goworek pro centam marcis. Et iam solucionem receperunt plenariam. Super quod memoriale posuit, quod iudicium recepit.
В цьому тексті згадується Ян (Іван) з Сьолка по іншому Лабата... Єдиний відомий мені топонім в регіоні пошуку з такою назвою це село Сільце (перша писемна згадка — 1466) біля Підгаєць, але це суперечить більшості картографічного матеріалу.
Хоча не прямим підтвердженням даної версії може служити запис за №743 з т.12, ст.76 AGZ :
ЦитатаIohannes familiaris Labanthe. Quemadmodum lohanni familiari domini Labanthe et Mareissio procuratori de Podhaycze...Також можна припустити, що розташоване біля Підгаєць с.Сільце у 15-16 столітті могло бути розташоване зовсім у іншому місці - багато сіл цього регіону було наново локовано після знищення у 17ст.
-
1
-
-
Зарваница. Её первое письменное упоминание относится к 1458 году, хотя по легенде монахи тут развили свою деятельность ещё в 1240 году (кто-то поверит, кто-то нет).
Поселення Зарваниця I (с. Зарваниця, вул. Шептицього): ІV – кін. ІІІ тис. до н.е., ХV – V ст. до н.е., Х – ХІІІ ст.
*Пам’ятка археології, наказ Мінкультури від 23.01.12 № 51, 4361-Тр
-
1
-
-
Дякуючи підказці konrat'а, звернув увагу на такий топонім:
* шкода, що карта в "потрібному місці" пошкоджена і дану назву можна прочитати по різному.
-
Опис міста і замку Ульріха фон Вердума, 18 грудня (старий стиль) 1671 року:
ЦитатаMiasto i zamek leżą nad jeziorem na długiej wyżynie, z dwóch stron otoczone wodą jeziora i rzeki Ikwy. Zamek leży na najwęższym końcu tej wyżyny w miejscu, gdzie się wychodzi z miasta; szerszy koniec, gdzie się wchodzi do miasta, ma dobre fosy i wały, lecz źle na skrzydłach urządzone, z piękną kamienną bramą w środku. Zamek od strony miasta otacza szeroka fosa, której kontreskarpa jest wyłożona kamieniem, z wysokim murem i dużemi wieżami a Orillon czyli takiemi, które się znajdują wewnątrz kąta utworzonego przez mur. Brama zamkowa jest bardzo dobrze zbudowana z płaskim ciachem włoskim sposobem. Po lewej stronie, kiedy się idzie pod górę, znajduje się także włoska budowla, jakoby galerya, w której się znajdują mieszkalne pokoje. Po prawej ręce widzimy mur z mieszkalnemi pokojami na równi z ziemią a na końcu mur z fosą, przez którą się przechodzi do starego zamku, w którym zabudowania są tylko z drzewa, obwarowane po części murami i wieżami, po części wałami z ziemi, lecz wszystko zniszczone. W ogóle żaden z obu zamków nie jest zupełnie naprawiony. Z zamku idzie się po długiej grobli przez moczary i jeziora do wsi Ratczyno, położonej na brzegu jeziora. Z miasta prowadzi do tej samej grobli długi drewniany most, ciągnący się po prawej stronie zamku i tej wsi.Місто і замок лежать над озером на довгій височині, з двох сторін оточене водою озера та ріки Ікви. Замок лежить на найвужчому кінці цієї височини в місці, де вихід з міста; ширший кінець, де вхід до міста, є добрі рови і вали, але на кутах погано захищене, з гарними кам'яними воротами в середині. Замок від міста облямовує широкий рів контрескарп якого викладений камінням, з високою стіною і потужними баштами з Оріллон тобто такими, які знаходяться усередині кута утвореного мурами. Замкові ворота дуже добре побудовані італійським способом. З лівого боку, де іде в гору, знаходиться також італійська споруда, наче галерея, в якій знаходяться жилі покої. З правої сторони ми бачимо стіну з жилими покоями нарівні із землею а на кінці стіна з ровом, через який переходиться в старий замок, в якому лише дерев’яна забудова, укріплена частково стінами і баштами, частково валами із землі, але все знищене. Загалом жоден з обох замків зовсім не є добрим. Із замку йдеться по довгої греблі через трясовину і озера в село Ратчино, розташоване на березі озера. З міста іде до тієї греблі довгий дерев'яний міст, що тягнеться по правій стороні замку і цього села.
Джерело: Ксаверій Ліске; Іноземці в польщі; Львів, 1876; ст. 167
-
1
-
-
Мені сподобалась (при швидкому перегляді). Підхід досить грунтовний. На рахунок бібліотеки - не знаю.
-
.. але сьогодні придбав книжку...
у книгарні на 1 поверсі Універмагу в Тернополі.
-
Планувався матеріал по замку в Підгайцях, але сьогодні придбав книжку...
«Підгайці та Підгаєччина» / Упор. С. Колодницький. – Тернопіль: ТзОВ «Терно-граф», 2012. – 768 с.Здобуття Україною незалежності викликало велику хвилю піднесення у вітчизняному краєзнавстві: шкільні вчителі, викладачі вишів, музейники, архівісти, просто аматори взялися досліджувати рідні місця, почали створюватися різноманітні товариства, організовуватися видання, проводитися конференції, круглі столи та обговорення. Подібне стихійне зацікавлення, попри весь свій можливий позитив, мало, на жаль, зворотній ефект. Гонитва за «приватизацією» якомога більшої кількості видатних постатей, поверхове знання джерел і небажання його покращувати відвідуванням архівів, слабка ерудиція, відверті фантазування і профанація змусили багатьох не тільки «охолонути», але і зумовили виникнення несерйозного сприйняття краєзнавства, як такого. З тією ж швидкістю, з якою він почав розбудовуватись, краєзнавчий рух став і занепадати. Подібна тенденція мала просто плачевний результат для тісно пов’язаної з краєзнавством пам’яткоохоронної сфери, наслідки чого можна спостерігати практично в усіх населених пунктах, коли унікальні речі гинуть, знищуються, спотворюються «реставраторами».
Cучасне краєзнавство знаходиться приблизно у тому ж занедбаному стані, що і значна кількість місцевих пам’яток: слабка організація, відсутність профільних видань, недостатнє залучення грошей від потенційних меценатів. Інколи можновладці, які мали певний сентимент до малої батьківщини, або амбітні урядовці виділяли кошти і намагались створити фаховий авторський колектив для окремих видань, що на певний час реанімувало місцевих краєзнавців (як приклад можна згадати проекти «Суми. Вулицями старого міста» 1 та «Сумщина в іменах» 2, здійснені під егідою тодішнього губернатора Сумської області Володимира Щербаня). Не дивлячись на існування Спілки краєзнавців, місцевих музеїв, товариств охорони пам’яток, планових тем у вишах та гуртків у школах, краєзнавчий рух все-таки залишається більше персоніфікованим, ніж інституціоналізованим. Окремі ентузіасти продовжують ретельно розробляти місцеву історію, намагаючись (інколи успішно) вдихнути вогонь життя у своїх колег. Одним з них є Степан Колодницький 3, упорядник збірника, присвяченого 20-річчю відновлення Підгаєцького району на Тернопільщині.
Композиційно книжка складається з шести тематичних розділів: «Географія», «Історія», «Архітектура і містобудування», «Культура», «Персоналії» та «Спогади», прочитання яких має сформувати у читача цілісне уявлення про регіон. На відміну від думки упорядника, що найцікавішою у збірнику є історична складова, значно більш захоплюючими видаються третій і четвертий блоки: «Архітектура і містобудування» та «Культура». Подібне враження складається не тільки завдяки тому, що вони написані фаховою автурою, але і від подання кількох матеріалів з цих розділів (про місцеву ратушу, церкву, костел та синагогу, династію скульпторів Папіжів) з гарним ілюстративним супроводом в окремому номері «Пам’яток України» 4.
Книжку складають як оригінальні матеріали, так і передруки. Упорядник намагався залучити до участі у збірнику якомога більше авторів, географія яких приємно вражає: Тернопіль, Львів, Луцьк, Київ, Івано-Франківськ, Познань (Польща), Нью-Джерсі (США), Єрусалим (Ізраїль). Так, знаходимо надзвичайно цікаві розвідки відомих науковців Володимира Пришляка (про торгові та магістральні шляхи у XVI – XX ст. і могилу Івана Джиджори), Андрія Гречила (про герб і прапор Підгайців), Миколи Бевза (про архітектурний комплекс середмістя Підгайців та оборонні споруди міста на карті 1782 р.) тощо. Левова частина статей історичного блоку написана самим Степаном Колодницьким, зокрема, проаналізовано історіографічний аспект та перебіг битви під Підгайцями 1667 р. і Підгаєцької кампанії 1698 р., розглянуто історію скарбу Марії Могилянки (дружини Стефана Потоцького), подано хроніку відновлення району як адміністративної одиниці (грудень 1991 р.). Помітне зацікавлення і певний сентимент викликають спогади про дитячі роки уродженців цього краю Тараса Гунчака, Іво Вершлєра та Олександра Кімеля.
Збірник має гарну поліграфію, науковий апарат, містить багатий ілюстративний матеріал, іменний та географічний покажчики. Підгайці постають перед читачем, за висловом Ігоря Гирича та Володимира Кравченка у передмові до видання, дійсно «невикористаною перлиною українського туризму». На жаль, це далеко не єдина українська «перлина», яка з невикористаних може стати втраченою. Збірник Степана Колодницького попри стимулювання у читачів природньої цікавості до минувщини свого краю, мав би також стати спонукальним, зокрема і для держави, щодо необхідності збереження історичного обличчя подібних містечок. Видання цілком заслуговує на добре слово і увагу читача.
Григорій Стариков
1. Суми. Вулицями старого міста: Історико-архітектурний альбом / Керівники автор. колективу: Ю.С.Кобиляков, В.С.Соколов, В.К.Шейко. – Суми: РВО “АС-Медіа”, 2003. – 264 с.
2. Сумщина в іменах: Енциклопедичний довідник / Головний редактор В.Б.Звагельський. - 2-ге видання. - Суми: “АС-Медіа”, Сумський державний університет, “Фолігрант”, 2004. - CLXVIII + 608 с. (перше видання – 2003 р.)
3. Автор – нащадок колишнього бургомістра міста, сам обіймав посаду мера протягом 1990-1994 рр.
4. Підгайці – музей просто неба. Пам’ятки України: історія та культура. – 2012. – № 2-3. – С. 1-64.
-
1
-
-
«Литовська доба в українській історії: 1320 – 1569 роки» (м.Київ, м.Кременець)
Лекції проходять за адресою: м.Київ, вул.Олеся Гончара, 15/3
Вхід - 10 грн.
Зрозуміло, що оплата покриває лише витрати на зал. І скільки людей вмістить зал ? Скільки приїде з інших міст ?
Чи не простіше і ефективніше було організувати онлайн-конференцію в "післяробочий" час ?
-
Цитата1870-е годы (?). Калист Понинский задумал возвести дворец по проекту куда более амбициозному, чем тот, который хотел воплотить в жизнь его отец. Уцелевшие башни старого замка не впечатляли Калиста своей высотой, и он приказывает разобрать эти последние сооружения старого замка (до уровня фундаментов?). Новый дворец начали возводить по проекту известного львовского архитектора Юлиана Захаревича (1837 - 1898).
У кінці XIX століття був виданий Atlas geologiczny Galicyi. На карті з цього атласу, складеній у 1884 році, на мою думку, зображено ще замок:
-
1
-
-
3 - Тут знаходилась ще одна церква монастир. Власне там добре видно колони які залишились і фундамент споруди, тако стоїть памятний знак. Власне цікаво, що на цьому місці знаходилось римське поселення.
Базиліанський монастир, зруйнований під час ІІ СВ:
-
1
-
-
На час складання карти Ф. фон Міга були ще всі чотири:
-
1
-
Labentwela: загадочный городок, которого уже нет на картах
в Тернопольская область
Опубликовано:
В обліковій картці на сайті Верховної Ради вказано 1421 рік як дата першої згадки про село Новосілка Підгаєцького району. Але Дмитро Бучко у книжці "Підгайці та Підгаєччина" на 83 сторінці як дату першої згадки подає 1578 рік посилаючись на Źródła dziejowe. Warszawa, 1902. -T.18, cz.1.. Отже, якщо припустити що Лабентвела була зруйнована десь біля 1513 року (остання згадка про Лабантів в AGZ), то цілком ймовірним є те, що Новосілка є "правонаступником" Лабентвели.