Nimrod

Обсуждаемое городище в урочище Замок по типу тоже "мысовое обыкновенное". На сайте Руина.Ру (источник видимо те же Кучера или Куза) подчеркивается наличие рядом с городищем в Мазепинцах неукреплённого селища (посада): То что двор Мазеп в Каменце-Мазепинцах был оборонным, весьма вероятно - территория Белоцерковского староства всегда была не менее беспокойной, чем Каневского или Черкасского староств. В грустной статье из газеты "Сегодня" за 2009 год есть некие смутные сведения о дворе Мазеп: В музейчике что-то интересное (планы, макеты) про поселение есть?.. "Реконструкция с башней" напоминает подобную в Коростене)))

Городище в Большой Снетинке часто упоминается в связи с археологией Фастовского района. Иногда его помещают в некую гипотетическую цепь пограничных крепостей полян на границе с древлянами (городище в Белогородке, Киево-Святошинский район; городище в Плисецком, Васильковский район, городище в Большой Снетинке, Фастовский район, городище в Мазепинцах, Белоцерковский район) датируя десятым веком. Валы в районе Мотовиловки (или теперь уже Мотовиловок), упоминаемые в дореволюционной литературе как остатки некоего мифического града Мина, в то же время археологами не обнаружены, там найдены лишь раннемодерные фортификации козацких времён. В Фастовськом районе есть ещё средневековое руськое (?) городище у села Софиевка, воле речки Каменки, не считая нескольких участков "змиевых" валов. На карте "змиевых" валов (см. в обсуждении Макаровского замка) конкретно в районе Фастова один участок валов проходит в районе села Дорогинка, ещё один участок проходит, "пересекая" Унаву мимо Фастова с запада на восток (как раз в направлении Большой Снетинки) и ещё один участок идёт южнее речки Каменки восточнее села Трилесы. По своей конфигурации городище возле Большой Снетинки классическое (или по-другому банальнейшее) "мысовое" укрепление. На сайте Руина.Ру городище возле Большой Снетинки описано буквально словами А.Кузы: Видим, что действительно упомянут неукреплённый посад. В описании археологических памятников: И. Фундуклей "Обозрение могил, валов и городищ Киевской губернии" 1848 года тоже упомянуто "замковище в Вел. Снитинке", которое вероятно и есть обсуждаемым городищем: И. Фундуклей "Обозрение могил, валов и городищ Киевской губернии" (репринтное издание) К. "Академкнига" 2008; 174 с. Доп. тираж 2010г. 20 шт.; с.26. Что касается знаменитого Палея, то ему действительно ничего не мешало разместить в пустом городище один из своих отрядов.

Всё сказанно очень резонно - защита от зверя прежде всего и сразу вспоминаются карпатские гражды. Но если нападать на хутор будут 10-15 татар или столько же враждебных казаков, без серьезных штурмовых намерений, - то отбиться от них, к тому же нападающих не со всех сторон сразу - и не дать угнать скот (что не менее важно), - ограда вполне позволит. А в отдельных случаях на хуторе ведь могло собраться больше защитников, чем число его постоянных жителей и мочь дать отпор большей по числу банде.

Ну такая ограда как у тех реконструкторов, из плохо подогнанных жердей, это скорее загон для овец) Я бы скорее поверил в забор из двух плотных плетней из прутьев, пространство между которыми забутовано землёй. Нормальный палисад - частокол делать, могли бы возникнуть затруднения по причине недостатка в иных местах древесных стволов. Пару лет назад листал довольно толстую и подробную книжку о казачьих зимовниках, но не купил. Автора не помню. Но зато в сети нашел вот такую брошюру. Нет, не думаю - коллега по изучению исторической фортификации правильно указал, что население отдельного хутора или зимовника было небольшим, поэтому обширные строительные или земляные работы они едва ли выполняли с охотой, хватало хозяйственных забот. Вот центры паланок, такие как городок Самара, как более многолюдные, могли не только вал с палисадом, но возможно и городни в ограде иметь. На Дону и Донце было по-другому (смотрим обсуждение укреплений Луганщины), там вольные люди селились более скученно, станицами и большими слободами, которые быстро превращались в относительно серьезно укреплённые городки. Графика скорее отображает "градостроительные" желания хозяев этнографическо-развлекательного комплекса, чем какую-то конкретную историческую реальность) Может настоящих башен хутора не имели, как и полноценного деревянного храма - и на памятный всем Винницкий замок, отображенный в макете, тоже были не очень похожи, но хлипкие вышки, созданные реконструкторами, выглядят также смешно. Казаки делали для себя, а значит на совесть) Серьезное малое укрепление казаков, типа "сторожа" (застава, городок), реконструировано в Переяславском "скансене". Да, разумеется этнография и реконструкция тут скорее обёртка для развлечений и возлияний))) Но образовательно-познавательную сторону вопроса, никто ведь не отменял, поэтому не будем слишком уж снисходительны) Остается надеятся, что объект будет развиваться и притом не без участия специалистов или просвещённых любителей)

Для кращого розуміння типології і конфігурації дерево-земляних укріплень Старої Русі може бути цікавою наведена нижче стаття В.Якубовського та А.Шабаліної, розміщену у "Дрогобицькому краєзнавчому збірнику, вип. 7", виданому у 2003р., про результати досліджень городищ Болоховської землі, які знаходились на стику Київської, Волинської та Галицької земель, та певною мірою на початку 13 ст. сконцентрували в собі досягнення фортифікації Старої Русі в цілому та її окремих локальних "шкіл".

Обговорюється цей об'єкт: фортеця поблизу села Станиця і містечка Меджибіж Невелика ранньомодерна фортеця регулярного планування під Межибожем обросла великою кількістю легенд та вигадок. Саме в цьому місці, як вважається, розташував свій укріплений табір Георгій Другий Ракоці, в ході походу в якості союзника Хмельницького по Речі Посполітій. Типова згадка про цю фортецю виглядає так: (З Летичівського інтернет-ресурсу) Така ось місцева міфологія. Більш достовірну інформацію можемо бачити у статті Б.Моці та Ю.Толкачова про укріплення Меджибожа: Втім, методично проведені розкопки фортеці показали, що її історія почалася раніше походу Ракоці: (З Летичівського інтернет-ресурсу) Опис досліджень залишків укріплень з ознаками новітньої для 16 ст. тенальної фортифікаційної системи міститься в статті, опублікованій в збірці наукових статей "НОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ ПАМ’ЯТОК КОЗАЦЬКОЇ ДОБИ В УКРАЇНІ Випуск 11" 2002 року: При дослідженні залишків фортеці використовувалась аерофотозйомка, про що можна прочитати в окремій статті І. Ігнат’єва та О.Погорільця.

Хутор «Галушковка» был, по некоторым данным, основан в конце 17 века запорожскими казаками, которые селились на территории Дикого Поля и входил в состав Самарской паланки, а с 1764 г. Протовчанской паланки Войска Запорожского Низового. Этнографическо-развлекательные комплексы в настоящее время в Украине не редкость, причем не вызывает сомнений также их определённая образовательно-познавательная ценность, как своего рода мини-"скансенов". В одном из этнографическо-развлекательных комплексов Днепропетровской области, названном в память о прежнем поселении - хутор «Галушковка», сделана попытка реконструировать малое укреплённое казачье поселение 17-18 вв. (хутор, зимовник) в Поле. В настоящее время реконструированный хутор располагается на территории современного с. Гречаное Петриковского р-на Днепропетровской области и включает в себя реконструкцию казацкого укрепления «Сич» и 3 крестьянские усадьбы, дома которых построены в конце 19 века. В одном доме размещены корчма и музей сельского быта, в другом - бывшей усадьбе сельского художника - минигостиница. В третьем доме - гончарная мастерская. Подробнее о хуторе с фото - можно посмотреть на ресурсе "Украина инкогнита". Местонахождение объекта и отзывы об времяпровождении в этнографически-развлекательном комплексе можно посмотреть на ресурсе "Дорога ЮЭй". Возвращаясь к рассматриваемому объекту в контексте раннемодерной исторической фортификации, можно заметить по фотографиям, что реконструкции выполнены весьма небрежно. Первоначально, как видно здесь, проект реконструкции был задуман более обстоятельный и затратный. Но видимо необходимых средств до сих пор не нашли, либо тратить их не пожелали. Некоторые подробности об объекте и его окрестностях также можно почерпнуть на его официальном сайте.

Наводжу додатково статтю: Л.Чміль, А.Чекановський, опубліковану в збірнику: "9(Укр)(06) Н 73 Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні : збірник наукових праць. Вип. 16 / Науково-досл. центр "Часи козацькі", Укр. тов-во охорони пам'яток історії та культури, Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК ; редкол. Д. Я. Телегін (відп. ред.) [та ін.]. - К. : [б. в.], 2007. - 476 с. ; 21 см. - (Бібліотечка "Часи козацькі"). Накл. 300 прим." Сс. 91-98. Текст статті взято з ресурсу "Козацька бібліотека".

Обговорюється об'єкт: замок в с. Лісники На одному з узвишш села Лісники, розташованого під самим Києвом на південь, розташоване цікаве замчище, яке є залишком дерево-земляного замку регулярного планування князів Корецьких вірогідно з кінця 16 ст. Інформації про замок мало. За джерелами с. Лісники відоме з 1498р., належало Богохвалу, потім дому Корецьких. Після опанування території навколо Києва Військом Запорізьким, тобто військами Хмельницького, в селі була тимчасово сформована сотня Київського полку (згадується в 1654р.), але перетворитися у сотенне містечко Лісники очевидно не встигли, тому існування укріплень навколо поселення видається малоймовірною. В подальшому село перейшло у володіння Київського Видубецького монастиря. Розташування замчища (урочище Городок) на території села та вид пам'ятного хреста біля підніжжя узвишшя показані на сайті "Дорога ЮЕй". Замчище як археологічний об'єкт непогано описано в цій статті. Результати обстеження Ходосівського археологічного комплексу у 2009 році, щодо замчища в Лісниках та його сучасного стану додаткової інформації практично не надають. На жаль у даний час збереженість і саме існування замчища під загрозою - територія с.Лісники, зважаючи на його зручне розташування, активно поділяється та забудовується дорогими особняками та навіть палацами. Безпосередньо на територі замчища (офіційно зареєстрованої пам'ятки археології) в північній його частині на даний час вже збудований котедж (особняк), очевидно без жодних на те законних підстав. Пам'ятка потребує порятунку.

По большому макету Острога (он мне тоже очень нравится), хотел бы дать пару-тройку реплик. 1. У окольного града (нижнего замка) Острога тоже была каменнокирпичная надвратная башня с аттиком, которая хорошо видна не только на макете, но и на иллюстрации Орды. Интересно, известно ли о ней что-нибудь, имела ли она собственное название, во всяком случае следов в городе от неё не осталось. 2. В окольном граде виден крестоподобный доминиканский костёл - теперь классицистский хр. Усп. Богородицы, цокольный этаж которого якобы сохранился от оборонного храма 15-16 вв. Есть ли реконструкции его строительных этапов. 3. Со стороны противоположной замку городу противостоит какое-то укрепление бастионного начертания: виден вал, ров, ворота. Интересно что это. Вот в этой заметке даны ещё интересные ракурсы макета.

Обговорюється об'єкт: Городище - замчище в Ратному Містечко Ратне, відоме з 14 ст., утворилося при замку. *Кучинко М.М. «Археологія Волині», - Луцьк - "Видавництво обласної друкарні" -2005, 203с., нак. 2000 прим., сс.178-179. Слід додати, що хоча Ратенське замчище не віднесене археологами за типом до т.зв. "стіжкових" городищ, С.Панишко у своїй статті відносить його до укріплень типу норманських «мотт» - і – «бейлі» опосередковано запозичених волинськими феодалами із Західної Європи. Результати археологічних досліджень замчища в Ратному викладені у повідомленні Д.Демянчука та О.Златогорського. Слід зауважити, що містечко Ратне отримало «магдебургію» ще у 1440 році, тому його міські укріплення могли не лише мати місце, але з часом бути досить розвинутими. Сторінка україномовної «Вікіпедії» про Ратне також досить змістовна.

Не може викликати сумнівів, що розуміння типології укріплень, їх окремих видів та застосованих при їх спорудженні конструктивних прийомів важливо при визначенні періоду існування, етапів розвитку, особливостей побудови та функціонування історичних укріплень. В даній темі пропонується шляхом обговорення визначити окремі типи дерево-земляних середньовічних укріплень та їх залишків на території сучасної України. Середньовіччя в даному обговоренні розуміємо не в старомарксистському, а в загальноприйнятому в наш час визначенні як перехідний період 5-15 ст.ст. Особливості деяких типів укріплень середньовічної Волині. За книгою Кучинко М.М. «Археологія Волині» (Луцьк - "Видавництво обласної друкарні" -2005, 203с., нак. 2000 прим.) звернемо для початку увагу на деякі типи укріплень, характерні для середньовічної Волині. Нагадаю, що Волинь в історичному розумінні охоплює території Волинської та Рівненської областей, північних частин Львівської, Тернопільської та Хмельницької областей (інколи також захід Житомирської області), а також території Берестейщини та Середнього Поприп’яття в сучасній Білорусі, Холмщини в сучасній Польщі. *Вказана праця, сс. 165-166.Щодо процитованого фрагменту та згаданих в ньому типів середньовічних укріплень можна зауважити наступне: 1. Круглі городища, в тому числі зі слідами концентричних огорож більше одної, в тому числі розміщені не на узвишші, надзвичайно розповсюджені в Старій Русі, зокрема на Київській землі та на Переяславській землі, але назагал відносяться археологами та істориками до періоду 12-13 ст.ст. та ототожнюються з військовими форпостами князівських військ на тих або інших рубежах відповідної землі, які займались виключно військовими гарнізонами. Отже, вказаний Кучинко тип городищ насправді не є унікальним волинським явищем, проте дійсно унікальним може виявитись їх застосування на Волині в 10-11 ст.ст., звідки можливо даний тип був позичений і розповсюдився на інші землі у подальший період. 2. Городища волинського типу у формі, наближеній до квадрату з заокругленими однією або двома сторонами, дійсно видаються унікальними, але важко зрозуміти, які переваги могла надавати така конфігурація огорожі укріплення. 3. "Стіжкові" городища, досить наближені до конфігурації ранніх західноєвропейських норманських замків 11-12 ст.ст., можуть додатково свідчити про вплив західних по відношенню до Волинської землі супільств на її розвиток, зокрема в сфері зодчества та фортифікації. В даній статті С. Панишко описує волинські "стіжкові" городища в Коршеві, с.Городище-1 (або с.Гірка Полонка), с.Коблин, с.Бужковичі, с.Фалемичі, с.П’ятидні в якості аналогів західноєвропейських приватновласницьких замків "мотт"- і -"бейлі" (причому компактний дитинець на узвишші подається як замковий горб-"мотт", а укріплений посад як двір-"бейлі") і пов’язує їх виникнення з розвитком на Волинській землі феодальної системи не раніше другої половини 13 ст.

Скорее появляются новые) Впрочем, как и должно быть. Было бы интересно взглянуть на тезисы доклада: "Парацій В.М. Російська та польська прикордонні фортикації XVII - XVIII ст. за матеріалами басейну річок Ірпіня та Стугни (до постановки питання) / Л. Ю. Хохлачова. - С. 230-234" в сборнике "63.4 М58 Міжнародна археологічна конференція [Текст] : матеріали IV Міжнар. археол. конф. студ. і молодих вчених; м. Київ, 14-16 трав. 1996 р. / Нац. ун-т "Києво-Могилянська академія", Каф. культурології та археології. - К. : Соборна Україна, 1996. - 248 с." хотя там наверное одни общие рассуждения, без конкретики.

Отличная карта! Пригодится) В сущности составители карты за счет низкой детализации забежали наперёд))) Киевские укрепления хорошо известны хотя бы благодаря плану полковника Ушакова 1695 года. Печерской армейской бастионной крепости тогда ещё не было: были укрепления Печерского местечка вокруг Лавры в виде вала с палисадом, с несколькими деревянными башнями и площадками для орудий - раскатами по углам. Стены Лавры и её каменнокирпичные храмы исполняли роль цитадели местечка. Вал посада действительно проходил по Печерску в сторону Верхнего города, но сплошной линией обороны не был. Ретраншемент, полностью связывающий собственно Киев с Печерском, в нормальном виде построят лишь при Петре. Карта настолько условна, что Подол Киева вообще не выделен) К Триполью, Стайкам, Обухову, Василькову особых вопросов нет. Конечно, они показаны довольно условно. Интересно, какие редуты выделены двойной линией. Большие по размеру, возможно? Всё правильно, как раз в эти годы его только занял Палий со своими сторонниками, найдя его практически уничтоженным - и начал строить (восстанавливать) замок на берегу Унавы. Впоследствии благодаря палиевцам населённый пункт начал стремительно разрастаться. По рисунку полноценный ретраншемент (шанцы). Никогда о нем ранее не слыхал. Вообще смысл в такой второй линии укреплений, замыкающей в треугольник уязвимый выступ границы, конечно есть. Однако на схеме "змиевых" валов (см. в обсуждении Макаровского замка) именно там от реки до реки показан один из валов, на некоторых участках даже двойной. Так что вполне возможно, что его просто приспособили и усилили относительно к новым реалиям)

Московское царство пришло на Киевщину с 1654 года, длительное перемирие с РечьюПосполитой было заключено с февраля 1667 года. До этого времени в ходе боевых действий едва ли было время делать что-то обширное, кроме спешного усиления существующих укреплений в крае и некоторых полевых фортификаций вроде временных лагерей армий. Именно по Андрусовскому перемирию по правобережной Киевщине прошла временная граница. В дальнейшем, с заключением в мае 1686 года Московского договора, усилия теперь уже союзных Московского царства и Речи Посполитой обернулись против оттоманов. Вот десятилетний период 1667-1686 годов и есть наиболее вероятным для начала сооружения пограничной укреплённой линии. Но под основным усилением границы я подразумевал события "первой пятилетки" 18 века, когда в страхе перед шведским "нашествием" спешно и в больших масштабах усиливалась западная граница царства. Была построена огромная для того времени Киевская Печерская крепость. Укреплялись Новгород, Смоленск и даже Москва. Строилась масса редутов, батарей и других полевых укреплений, а существующие увеличивались и усовершенствовались. *"Земляные укрепления начала 18 в. на территории Смоленской области (краткий обзор)" В.В.Гараничев, В.С. Курмановский, тезисы доклада 4 ВРК ЦИИФ в "Вопросах истории фортификации" К.С.Носова № 3, 2012, с.111. Таким образом, в наших изысканиях на местности мы можем столкнуться с большим количеством укреплений, чем предполагаем, к тому же более сложной, чем ромб, формы - многоугольные или в форме звезды шанцы, вроде тех шести разнотипных, что были построены в 18м веке на Карперешейке. Карта интересная, вне всяких сомнений, хотя названия пунктов на ней прочесть с непривычки трудно. Полученный Московским царством "Киевский плацдарм" имел насколько я знаю, следующие пределы: от Днепра на запад вдоль речки Стугна, оставляя Васильков Москве, через небольшой "сухой" промежуток вдоль Унавы на север - до её впадения в Ирпень, оставляя Фастов Варшаве и вдоль Ирпеня на северо-восток - до впадения его в Днепр. Именно так должна была тянуться линия шанцев и здесь их нужно искать. Возвращаясь к редутам у Большой Снитынки - они расположены как раз в неприкрытом водной преградой "промежутке" между Стугной и Унавой, где линия поворачивала с запада на север, поэтому в этом месте наверняка, плотность укреплений должна быть больше и дистанция межу соседними меньше. Это обстоятельство может объяснить и наличие двух разрывов в большем из редутов (Снитынка-16) - в нем мог быть оборудован проход через линию, военная дорога, не нуждавшаяся в переправе. К слову, проемы расположены со смещением относительно друг-друга, что могло затруднить оппонентам продольный обстрел.

Обговорюються ці об'єкти: міські укріплення і замок в Щуровичах Село Щуровичі Радехівського району, яке раніше вже було згадане на форумі у зв'язку з міськими укріпленнями найближчого Лешнева, в 16-18 ст.ст. являло собою укріплене містечко регулярного планування з переправою через Стир, та належало дому Гурків, які вже на середину 16 ст. збудували в ньому і власний замочок. Містечко входило до Белзького воєводства Речі Посполитої. За інформацією про Радехівщину містечко навіть мало "магдебургію". зі спогадів офіцера Галицької Армії С. Левицького "Оборонний костел 17 ст." в Щуровичах, який часто значиться в путівниках та туристичних картах, очевидно являється храмом початку 20 ст., збудованим у "ретроспективному" стилі. Взагалі інформації про обговорюваний укріплений пункт небагато. Інформація про місцину від І. Пустиннікової. Фотографії села, одного з подорожніх, що в ньому побували

Да, такая версия об абстрактности этого изображения Кодака может соответствовать действительности. Почему-то я с такой стороны на вопрос не смотрел - уж очень конкретно показана крепость, если не принимать во внимание реальную местность. Изображение это, в статьях и книгах, затрагивающих Кодак, обычно приписывают Боплану. Вот в этой статье есть любопытное краткое описание основных исторических крепостей на Днепропетровщине, не исключая и Кодак.

Наверное от страха "перед шведом" понастроили в начале 18 века, как я уже упоминал в теме про Снитынку))) Обстреливать русло Днепра или что-то в этом роде) *Но опять-таки сама Бреяк в этой статье пишет не в полном соответствии со схемой:

Кто раскроет загадку: почему Боплан изобразил крепость шестибастионной?.. (Множество раз тиражируемый план крепости, например здесь.) Это его неосуществлённый проект или такой крепость была до разрушения её войском Сулимы?..

Хе-хе-хе, ставки растут: http://www.vgolos.com.ua/news/na_terytorii_mezhygirya_vyyavyly_5_pamyatok_arheologii_139328.html Сплошь укрепления, наша тема)

Переделывать обсуждаемые укрепления могли не по разу и наличие укреплений Старой Руси в этом месте само по себе весьма вероятно, но пока прямых доказательств этому видимо нет, если не считать таковыми керамику. Правильно сказано, что это сейчас скорее вопрос веры. Вот на приведенном листе со схемами городищ, рядом с макаровским замчищем (кстати похоже) показано городище на Палиевой горе в Белой Церкви, над Росью. Я его тоже осматривал два раза, сейчас это часть пейзажного парка Браницких "Александрия". По одной из версий, это первоначальное место детинца летописного Юрьева, перенесенного после сожжения на другое, на Замковую гору, где сейчас большой костел. По другой, просто одна из крепостей - застав поросской линии. Топоним Палиева гора возник потому, что С.Палий, когда осаждал Белую Церковь, приспособил это городище для своей ставки. Так вот оно тоже круглое, но на макаровское замчище не похоже. Расположено на бугре над речкой, но ярко выраженного конуса с большой площадкой нет, имеются два ряда оставшихся от оград валов с небольшими рвами. В общем это как раз достаточно типичное круглое городище ("болотное") о которых я уже говорил, но в усиленном варианте - с двумя последовательными концентрическими оградами. Речь в статье скорее могла идти о связи и взаимодействии гипотетического средневекового укрепления в Макарове с близлежащими к нему оборонными линиями, оставившими нам от себя Змиевы валы. Цитату от Кузы нельзя в действительности понимать как упоминание Змиевого вала. Речь идет о вале, как части ограды непосредственно описываемого круглого укрепления. На территории Макаровского района южнее поселка, проходит целых четыре линии Змиевых валов, с северо-запада на юго-восток, с "пересечением" Здвижа. Вот в статье карта: Кучера конечно "столп", в исследовании наших средневековых фортификаций, но как указывают некоторые современные публикации, ошибок и пробелов у него тоже хватает. Возможно керамики, которая могла попасть на склон оборонного холма в ходе земляных работ на известном нам укреплении, оказалось для него достаточно, чтобы приписать его к числу многочисленных "древне"русских. Что тем не менее нисколько не исключает. Вот такие соображения)))

Да. Пока живешь - узнаешь что-то новое. Не слышал я до сих пор о средневековом городище в Макарове. Может потому что работ Кузы мне к сожалению не доводилось хотя бы смотреть. Однако похоже, что видимая конфигурация замка относится все-же к замчищу литовского и польского периодов. Керамика означает лишь наличие поселения на этом месте, но ничего не говорит о его характере и наличии укреплений. Мечей, шпор, псалий вероятно в Макарове не находили. Место я так понимаю никто никогда всерьез не копал. Часть поселения вообще может быть на дне пруда. Городище Старой Руси вполне могло быть на этом месте до замка, но вот было ли?.. Здвиж сам по себе не короткий и упомянутому Здвижденю было где находиться и в других местах. Стожковые городища - это особенность Волынской, а не Киевской земли. Правда были ещё круглые городища - заставы (например в Посулье), которые когда-то называли "болотными". Но это всего лишь круглый периметр ограды без излишеств, да и зачем нужна была застава практически в Полесье. Скорее можно предположить заимствование волынского типа укрепления в литовский период. В общем разбираться дальше есть в чем.

В книзі О. Гаврилюка «Таємниці минулого козацької Лисянки» (К.- ПП Сергійчук М.І., - 2012, 307 с., нак. 1500 прим.) подана історія відомого містечка - козацького центру на території сучасної Черкащини. Про Лисянку безпосередньо, в контексті опису укріплених пунктів України, треба говорити окремо, а поки що звернув на себе увагу перелік населених пунктів Черкащини, які за часів Речі Посполитої встигли отримати Магдебургське самоврядне право. Крім того цікава точка зору О.М. Гаврилюка, який сам є висококваліфікованим правником, суддею господарської системи судочинства, на місце магдебургій в тогочасній правовій системі й укріпленні поселень, що їх отримали. Отже, с. 26 згаданої книги: Без сумніву, цей перелік треба враховувати при описі укріплених поселень, які знаходились на території сучасної Черкаської області. Щодо можливого питання про укріплення поселень, які отримали магдебургію в другій половині 18 ст., то гадаю, що вже до отримання це були значні та важливі поселення, які могли мати власні укріплення раніше. Яскравий приклад в цьому відношенні становлять Черкаси. І хоча на той час загроза нападів татар суттєво зменшилась, залишалася загроза конфліктів між РіччюПосполитою та Россійською Імперією, а також внутрішніх заворушень на зразок Коліївщини. Це залишало потребу в існуванні фортифікацій у згаданих поселеннях.

Обговорюється об'єкт: Городище і замок в Макарові Хоча час виникнення Макарова як окремого поселення тепер невідомий, ясно, що в Литовський період він називався Воронине, відносився до Київського воєводства і належав Івашенцевичам. Макаровим його назвали на честь Макара Івашенцевича, який поселився у ньому на початку 16 ст. та почав перетворювати населений пункт у містечко. Згодом, ймовірно, онук Макара Микола збудував у ньому невеличкий замок на березі річки Здвиж. Та гілка Івашенцевичів, що походила від Макара Івашенцевича та проживала в Макарові, стала зватися Макаревичами. Замок був укріплений валами з частоколом, та ровами, мав кілька воріт з містками через рови. В парадному, але малоінформативному путівнику «Київщина туристична» (К. «Світ успіху» 2009. - 464 с., нак. 5000 прим.) на с. 284 згадується: Після вигасання роду Макаревичів Макарів деякий час належав Марії Радзівіл, а пізніше був викуплений нащадками Макаревичів за жіночою лінією Любомирськими. Не пізніше червня 1648 року Макарів був зайнятий загонами Б.Хмельницького, в ньому була створена Макарівська сотня Київського полку Війська Запорізького і він таким чином став сотенним містечком. В 1665 році Макарів опинився серед поселень, охоплених повстанням Данила Васильовича (Децика). В 1671 році Макарів був зайнятий річпосполитським загоном полк. Івана Пиво-Запольського та повернутий власникам. В 1704 році Макарів був тимчасово зайнятий загонами Семена Палія. З другої половини 18 ст. Макаровим володів Каетан Росцишевський, а після його смерті, як спадкоємець - Мілевський. В 1768 році під час Коліївщини в Макарів увірвалася ватага Івана Бондаренка, але там же він був захоплений військовим загоном, висланим із Чорнобиля. *Вказана «Київщина туристична», с. 286 Після включення території Київського воєводства в склад Россійської Імперії, з 1804 р. Макарів став волосним містечком Київського повіту. На жаль більш змістовної інформації щодо замку та його розвитку поки не маю, районний історико-краєзнавчий музей один з таких, що вічно закриті. Замчище, як місцевий топонім та пам’ятка археології непогано збереглося на даний час, його територія зайнята місцевим парком, поряд із заходу розташований стадіон. Замчище оглядалося мною двічі. З півдня до нього прилягає став на річці Здвиж. Спостерігається яскраво виражений круглий у плані зрізаний конус, який складав основу центральних укріплень, та який дуже нагадує горб – «мотт» норманських замків. Діаметр верхньої площадки близько 80 м. Конус півколом (крім південної сторони, зверненої до ставу), досі оточує рів, який зберігся на значну глибину, так що на горб без зусиль досі можна потрапити лише по мосту. Ширина рову в верхній частині близько 15 м. На горбі на верхній площадці по колу розташовані одноповерхові адміністративні будівлі, включаючи приміщення загаданого музею, середина вільна від забудови. В цілому на мій погляд існуюча конфігурація замчища дещо нагадує існуючу конфігурацію замчища Острогу. Щодо можливих укріплень містечка за межами замку жодних відомостей не маю.

Главная загадка Большой синагоги Луцка, это конечно определение её строительных периодов, т.к. хотя основной обьем здания построен все-же определённо в 17 веке, цоколь по многим признакам остался от предыдущего (средневекового) сооружения (может быть тоже синагоги). Национальный памятник градостроительства и архитектуры № 1008: Синагога по ул. Д.Галицкого, 19 (кон.14в.-1629г.) Б.Колосок "Луцьк-пам'ятка архітектури та містобудування. Історико-архітектурний нарис", Луцьк: ПВД Твердиня, 2012, 124 с., нак. 100 прим., с. 67Хочу также заметить, что при атрибутировании конструктивних элеметов ренессансных оборонных синагог следует среди прочего исходить из их значительной схожести с ренессансными оборонными каменицами жилого и хозяйственного назначения. Даже с культурно-религиозной точки зрения синагога - собственно говоря не храм, а общинный дом, предназначенный для проведения всех возможных совместных мероприятий иудейской общины, в том числе и храмовых разумеется.