Nimrod

Стосовно Ізмаїльського меморіального парку-музею "Фортеця", певну цікавість викликає стаття О.М. Сердюка та О.О. Попельницького про розроблення плану управління цим парком-музеєм, опублікована у 2010р. в збірнику "Праці Науково-дослідного інституту пам'яткоохоронних досліджень. Випуск 5" (сс. 268-274). Сам текст, на жаль, безпосередньо сюди в форматі, придатному для читання розмістити не вдається.

Злобный (безо всякого преувеличения) отзыв к.и.н. Т. Самойловой (в ИА "Викна Одеса") о данной книге, ссылку на который нашел в рецензии д.и.н. И.В. Сапожникова на новую (вторую) книгу А.Красножона об Аккерманской крепости.

Також на тему Качибейських фортифікацій достатньо змістовною є стаття А. Красножона "Фортеця Хаджибея: іконографія, археологія, політика", опублікована (сс. 16-28) російською мовою в литовському періодичному виданні "LIETUVOS PILYS" № 6 /2010р. Скан. Додатково. * Невелика стаття А.Красножона теж 2010 року коротко повторює тези попередньої. **Публікація - апологетика Йосипа де Рибаса описує взяття Хаджибейської фортеці у 1789 році. Думаю, дані публікації у додатку до матеріалу І.Сапожнікова дадуть уявлення про заплутаність та значну кількість спірних чи дискусійних питань в історії Качибеївської чи Хаджибеївської фортеці.

Страничка Никитинской крепости на сайте о таврических достопримечательностях "Исары Горного Крыма. Сакмы Лукоморья."

Материал преинтересный ! Сходную роль с капонирами (фланкирующий обстрел во время штурма) в бастионных или полигональных укреплениях выполняли казематы, размещенные в изломах сухого рва.

Как собрание фактов о замках в Западной Украине для исследователей фортификации и туристов работа наверное ценная, а вот с научно- исторической точки зрения чем оправдано выделение "Западной Украины" для 16-17 вв. понять трудно. Дело причем даже не в самом понятии, а в неких особенностях выделенной территории.

Термин "столп" (по польски "слуп") в восточноевропейской архитектуре к деревянным вежам вроде бы да, применялся, поскольку встречал упоминание этого термина не однажды в отношении составных частей деревянных храмов.

Обговорюється цей об'єкт: укріплення містечка Орлик Поселення на березі Дніпра, відоме з 17 сторіччя, рано отримало власні укріплення. *) "Полтавщина. Енциклопедичний довідник" за ред. Кудрицького А.В., К. "Українська енциклопедія" ім. М.П. Бажана, 1992, тир. 30 000 прим., 1024 с., сс. 625-626. В 1790 р. у містечку була зведена дерев'яна Успенська, а в 1801 р. мурована Миколаївська церкви. Сторінка села Орлик в україномовній "Вікіпедії". Сторінка села Орлик в російськомовній "Вікіпедії". Історія села на офіційному сайті села. Є також деякі подробиці щодо Орлицьких укріплень: *) "Полтавщина. Енциклопедичний довідник" за ред. Кудрицького А.В., К. "Українська енциклопедія" ім. М.П. Бажана, 1992, тир. 30 000 прим., 1024 с., с. 626.

Обговорюється цей об'єкт: Красногірський монастир у с. Малі Будища Чи не найстаріший відомий монастир у Полтавський області був розташований на горі Красній у Гадяцькому районі. * "Полтавщина. Енциклопедичний довідник" за ред. Кудрицького А.В., К. "Українська енциклопедія" ім. М.П. Бажана, 1992, тир. 30 000 прим., 1024 с., с. 398. Село Монастирські Будища згодом було перейменовано у Малі Будища (сторінка україномовної "Вікіпедії" за посиланням). А згадану вище Миколаївську церкву насправді збудовано у 1798 році. Монастир що проіснував в прикордонній області на неспокійній та легкодосяжній зі степу Полтавщині 15, 16, 17 століття, звичайно не міг не мати укріплень, що захистили би його мешканців та накопичені цінності від зловмисників та всякого роду несподіванок. Проте доступні відомості про такі укріплення вкрай малі. На історичному сайті Полтавщини про них зазначаєтся наступне: Батареї в пять саженів на кутах валу, це не що інше, як площадки під артилерію - "роскати", характерні для східноєвропейської, в першу чергу московської, фортифікації 17 сторіччя. Таким чином, можна зробити висновок, що укріплення монастиря у 17 і навіть 18 століттях не лише підтримувалися у придатному для оборони стані, але й розвивалися відповідно до викликів часу.

Обговорюється цей об'єкт: Борисоглібська фортеця поблизу селища Молодіжне Першою від берега Дніпра фортецею, зведеною в межах спорудження Української укріпленої лінії, була Борисоглібська фортеця. *) "Полтавщина. Енциклопедичний довідник" за ред. Кудрицького А.В., К. "Українська енциклопедія" ім. М.П. Бажана, 1992, тир. 30 000 прим., 1024 с., с. 72. Відомий план Борисоглібської фортеці середини 18 ст., з якого видно, що дана фортеця дійсно споруджувалася наближеною до "ідеального", або зразкового проекту фортеці для Української лінії. В той же час більша частина фортець цієї лінії були споруджені простішими та відповідно, дешевшими (з 4 бастіонами). На форумі відкрита також загальна тема по Українській укріпленій лінії.

В книзі Павленко С.О. "Загибель Батурина. 2 листопада 1708р." (2 вид.: К. - ВД "Києво-Могилянська академія", 2009, 700 прим., 268 с.) в контексті кампанії 1708 р. на території України (Війська Запорозького) побіжно згадується цікаве сторожове укріплення біля м. Мена: *)Примітка на с. 47 згаданої книги.Таким чином є інформація краєзнавців про деякий давній земляний насип військового призначення - "батарею" біля Мени, який пов'язується з подіями 1708 р. та ймовірно використовувався в якості сторожового укріплення. Мабуть цілком справедливо цей об'єкт можна назвати шанцем. Щодо можливості того, що цей шанець може бути розритим курганом (майданом), який був пізніше обладнаний під укріплення, подібно до майданів - шанців біля с. Вербового Царичанського району Дніпропетровської області та біля с. Семидуби Дубенського району Рівненської області, то для таких висновків інформації поки що замало. На с.с.72-73 вже згаданої книги Сергія Павленко з посиланням на ту ж статтю Д.Калібаби "Менська батарея" висловлюється припущення, що такого роду шанців (редутів) було кілька і вони розташовувались від Мени до Макошиного, утруднюючи можливість переправи через Десну, причому в них була розміщена артилерія, укомплектована артилеристами з Київської фортеці.

Спасибо за электронную версию) Скорее даже не ляп, а необоснованная фантазия - ведь тот храм уникален, тиража не имел, в отличие например от храма в Суботове )

Але ж варто зауважити, що художник, створюючи цю чудову ілюстрацію, надихався сучасним виглядом Верхнього Замку - адже наприклад проїзна вежа набула такого вигляду, як на зображенні, не раніше 16 ст., тобто років через сто або більше після проведення турніру )

О, я вже звертав на це увагу (перший пост теми). Але важлива не тільки округла форма городця, важливий також період його будови. Бо після окупації старих племінних земель Руссю система укріплень в них дещо мінялася.

Помер Олесь, так як і жив - шумно. Його твори, це-таки по великому рахунку похабщина. Але треба віддати йому належне - писати в популярному жанрі він-таки вмів і питання для обговорення часто знаходив цікаві. Подача матеріалу і точка зору - то вже було інше, то на його совісті.

Подібні є і у Житомирський області, і навіть у Полтавській. Ймовірно, це суто воїнський об'єкт (типу застави). Такий, як "Сампсоніїв Острів" у Сенчі.

Нужно сказать, что эта тема действительно уместна в связи с исторической фортификацией, так как все эти водные потоки прямо влияли на градостроительную историю и развитие укреплений города Киева) Недавно мне в руки попала ещё одна работа очень близкая по теме: ISBN 978-966-50-095-1 ; В.І. Вишневський, "Малі річки Києва" - К. "Інтерпресс ЛТД", 2013 (Видання друге, уточнене і доповнене), нак. 1000 прим., 84 с. Небольшая работа, но и написана хорошо, и полноцветная, с большим количеством иллюстраций. Присутствуют Почайна, Лыбедь и т.п. громкие топонимы))

Да, определенный произвол в реконструкции ощущается)

Ну всего три произвольно относительно друг-друга расположенных укрепления на большую страну и довольно большой временной отрезок... какая уж тут система, да и фортификационная школа так не выработается. Смысл подавлять простолюдинов и гостей своей дороговизной, необычностью и мощью) Как каменнокирпичные строения на Руси) Ну и защитные функции свои они заодно обеспечивали, просто это явно не было правилом у того общества, народа)

Ну выше есть рисунки (наброски) В.К. Гончарова, судя по которым, на городнях были вертикальные столбы, на которые фиксировались горизонтальные щиты секций этих самых заборол. Наверное они вниз повалились. Вообще да, можно было внятнее всё описать, а вместо этого в книжечке много не относящегося прямо к теме материала...

Ну так, термінологія постійно "пливе"... І це взагалі не дуже добре. Якщо вже у нас всупереч самим конструкціям мови цілком офіційно називають "городищами" і "селищами" існуючі, "живі" поселення...

Можливо, я не правий, але "супутниками" називають поселення, або і укріплення, розташовані окремо від основного, хоча й поблизу нього. А в даному випадку неукріплений посад-поселення, що безпосередньо прилягає до укріпленої основної частини (дитинця або цитаделі), є саме частиною або районом всього поселення як цілого об'єкту.

Висловлю припущення з приводу згаданих джерел інформації, що "Короткий список" (4) - це може бути довідник "Археологічні пам'ятки УРСР ("АП УРСР"). Короткий список." К.: "Наукова думка", 1966р. 463 с. (не всі перелічені в ньому об'єкти потрапили до більш пізніх списків і переліків), а "Толочко П.П., 1975" (7) - це може бути збірник під редакцією П.Толочко "Стародавній Київ" в якому описується не лише сам град, але побіжно, і його околиці, і навіть більш віддалені населені пункти Київської землі. У вже неодноразово згадуваному мною путівничку УКіТ Київської ОДА, ОЦОтНД ПКС: О.Бреяк "По шляху із варяг у греки. Туристичний маршрут по правому берегу Дніпра" під ред. М.Відейко, Т.Моргун, К.2006, 96 с., нак. 1000 прим., городище Іван згадується наступним чином: *) Вказане видання, с.с. 66 - 70, з двома ілюстраціями: фото "Ржищів. Вигляд городища давньоруського м. Іван, що зсувається в дніпровську заплаву." та репродукцією кольорового малюнку "Городище Іван, вигляд до початку археологічних розкопок, 60-ті рр. 20 ст."Залишається зауважити до процитованого, що укріплений боярський двір навряд чи все-таки заслуговує означення як місто, а татари зовсім не знищили городище і селище, які частково існують і досі, а навпаки, створили їх шляхом знищення відповідних укріпленого та неукріпленого поселень)))

З одного боку, дійсно не зовсім доречно мені було порівнювати із замком - укріплення, створене суспільством, у якому очевидно не було, як таких, феодальних суспільних відносин і феодального способу виробництва, а з іншого боку, існування укріплення в тій археологічній культурі, для якої взагалі не були характерні укріплення, можу пояснити тільки потребами престижу влади, яка здійснювалася з даного поселення) Довгі будівлі, сліди яких простежуються на городищі, можливо використовувалися, при необхідності концентрації в укріпленні підлеглих вождю воїнів, для їх розташування.

Обговорюються об'єкти: городище-замок, міські укріплення в Бишові Бишів, вперше згаданий у наявних документах як поселення у 1509 році, був тривалий час приватновласницьким містечком, в якому на старому городищі його власниками Харлинськими був побудований замок. При цьому з 1581 року Бишів отримав "магдебургію", а з 1648 по 1665 р.р. був сотенним містечком Білоцерківського полку Війська Запорізького. Стаття про Бишів в україномовній "Вікіпедії" може дати початкове уявлення про сучасне село та його історію. Стаття про Бишів у "Словнику географічному Королівства Польського": SG. - т.1. - Warszawa: Filip Sulimierski i Władysław Walewski, Druk "Wieku", 1880.- ss. 515-517: Krz. J. "Byszów". У 1- му за 2014 р. номері журналу "Краєзнавство" опубліковано дві змістовні статті з історії Бишова, що добре пояснюють подробиці його існування у 16 - 18 ст.ст. Стаття Є. Букета докладно й цікаво розповідає про всі перипетії ранньомодерної історії Бишева. Звичайно інформації про укріплення містечка подається мало, проте очевидно про них взагалі мало відомо. Але сама по собі розповідь надзвичайно колоритна - із нападами, пожежами, розбоями, боями і бійками, тяжбами власників і дуже добре передає особливості існування укріплених поселень Київщини того часу. *) Згаданий номер журналу, с. 52-57. Стаття Н.Білоус з доданням текстів документів розповідає про утворення самоврядування Бишева, його власників, їх відносини з громадою містечка та сусідніми землевласниками, цікава також деякими узагальненнями особливостей епохи. *) Згаданий номер журналу, с.с. 58-63.