Filin

Несмотря на то, что внимание к церкви поклонники старины начали проявлять ещё в конце 19 в, долгое время здесь не проводили раскопок. Их, насколько мне известно, не было ни в 1-й пол. 20 в., ни в конце 1940-х (когда был создан первый проект реставрации авторства Петра Юрченко). С 1970-х гг. храм исследовала Евгения Пламеницкая (планировавшая осуществить реставрацию церкви по своему проекту), однако, насколько могу судить по имеющейся у меня на данный момент информации, в центре внимания долгое время была только архитектура, а вот до этапа раскопок добрались аж к концу 1980-х, т.е. более чем через век после появления на свет первых публикаций, сделавших этот храм широко известным. Долгое время об этих раскопках мне были известны лишь небольшие обрывки сведений, полученных от Ольги Пламеницкой. Я знал, что какие-то раскопки были, что они выявили какую-то сложную историю с фундаментами, что культурный слой был в значительной степени сформирован слоем засыпки и т.п. общие тезисы. На момент когда я мог уточнить эти детали и даже может получить сам отчёт о раскопках, эта тема меня не сильно интересовала, так что единственный имеющийся у меня источник на эту тему представлен вот этой вот титульной страницей отчёта: Планировал, что позже постараюсь получить доступ к этому документу, т.к. не думал, что есть иные источники на эту тему. И тут совершенно случайно узнал о том, что оказывается в 1996 г. в сборнике конференции "Меджибіж: 850 років історії" была опубликована небольшая статья (или даже скорее заметка/краткие тезисы) Александра Склярского "Архітектурно-археологічні дослідження Покровської церкви-фортеці в с. Сутківці (нові дані)". И там как раз очень кратко были описаны те самые малоизвестные раскопки 1989-1990 гг. Примечательно, что в ходе составления списка источников, касающихся памятников Сутковцов, я не натыкался на упоминания этой публикации, и узнал о её существовании когда фильтровал все публикации с упоминанием Сутковцов в одной из библиотек Хмельницкого. Сборника в Сети не нашлось, но, к счастью, Олег Погорелец и Игорь Западенко из того самого Меджибожа, где проводилась та самая конференция, любезно предоставили нужную статью, благодаря чему я могу ей с вами поделиться. Может показаться, что там нет ничего особенно примечательного, однако с учётом белых пятен в других публикациях, и с учётом практически нулевых сведений об этих раскопках, данный материалы выглядит весьма интересным и полезным для анализа. Некоторые технические моменты раскопок: Узнаём, что в раскопках участвовал автор статьи Александр Склярский из Киева, специалист института "Укрпроектреставрація". К сожалению, мне о нём ничего не известно. И всё же эта информация даёт нам понимание, что раскопками занималась не сама Е. Пламеницкая (хотя на других объектах она сама иногда проводить подобные работы), а специалист-археолог. Обратите внимание на приписку "Нові дані" в названии статьи. Там действительно есть новые данные, причём не только по состоянию на 1996 г., но также и по состоянию на наши дни, поскольку и после 1996 г. об упомянутых в статье деталях более никто не писал, и даже эта публикация не вызвала большого интереса, что, честно говоря, не удивительно, если учесть её небольшой объём, общее/краткое описание мелких (и мало кому интересных) деталей (полноценно раскрывающих своё значение только при сопоставлении их с данными публикаций Е. и О. Пламеницких), а также отсутствие иллюстраций. В публикации указан период 1989-1990 гг. Из этого можно сделать предположить, что было два сезона раскопок. На фото обложки отчёта стоит дата "1989", так что, возможно, был и ещё один отчёт за 1990 г. К счастью, А. Склярский опубликовал свои мысли в 1996 г., т.е. по итогу проведения всех этапов работ (если сезонов действительно было несколько). Е. Пламеницкая скончалась в 1994 г., а статья о раскопках была опубликована в 1996 г., т.е. двумя годами позднее. Ещё спустя 4 года после этого О. Пламеницкая опубликовала своё первое краткое описание истории архитектуры храма, где в общих чертах были изложены взгляды Е. Пламеницкой. Т.е. статья о раскопках была опубликована как бы в промежутке между тем, как Е. Пламеницкая уже закончила свой жизненный путь (но ещё не была опубликована её версия развития архитектуры храма), а её дочь ещё не подхватила тему анализа этого памятника. Потому статья А. Склярского может быть относительно автономной, с чистыми взглядами этого автора, без влияния со стороны гипотез Пламеницких. Может по этой же причине статья о раскопках лишена привязки обнаруженных слоёв к определённым периодам/датам, тогда как Е. и О. Пламеницкие все эти слои и этапы преображения памятника снабжали привязками к определённым векам, а иногда даже небольшим отрезкам времени. Хотя раскопки были точечными, а заметка о них не пестрит перечислением широкого перечня находок, автор публикации все же считал, что в ходе работ была получена "широка архітектурно-археологічна інформація". Раскопки проводили при помощи шурфов, которых (судя по нумерации) было не менее 8. Часть из них была сделана внутри, а часть снаружи памятника. К сожалению, автор не предоставил сведений ни о размере шурфов, ни о глубине, ни об их расположении. Пожар: Внутри церкви заложили несколько шурфов. Автор употребляет выражение "внутрішній об'єм споруди", и тут нет чёткого понимания, имеется ли ввиду интерьер храма в целом, или же "внутрішній об'єм" это только центральная четырёхуольная секция нефа? В паре из шурфов "первинна стратиграфія практично не збереглась", но остальные на глубине 40-60 см. от уровня пола (т.е. совсем неглубоко) выявили следы большого пожара, который некогда случился на этом участке. Это крайне интересно, поскольку было получено свидетельство того, что церковь пережила пожар, но при этом у нас нет сведений о том, когда и при каких обстоятельствах это произошло - автор не стал фантазировать или строить хотя бы ориентировочные предположения, а вместо этого напрямую написал, что раскопанные материалы "не дають можливості хоч би якось хронологічно обгрунтувати час його [пожежного шару] винекнення". Автор сообщает, что следы пожара "охоплюють всю споруду по периметру", и тут не до конца понятно, подразумевается ли под периметром внутренний контур, или же внешний? А отсюда непонятно, были ли следы пожара выявлены только внутри, или также и снаружи? На изображении ниже условно показал красным линию слоя со следами пожара. Тут, конечно, стоит взять во внимание, что у нас нет сведений о площади, на которую этот слой распространился (может он концентрировался в центральной части храма и не выходил за границы апсид), так что всё это схематично, просто чтобы в условиях отсутствия в публикации иллюстраций дать хоть какое-то представление о том, как этот след пожара расположен относительно существующего памятника: Тут стоит вспомнилось, что в описании церкви, которое О. Пламеницкая опубликовала в 2000 г. [0], была такая строка: "Протягом XVI-XVII ст. храм кілька разів горів. Пожежі супровождувались ремонтами і переробками ...". Долгое время я думал, что это условность, ведь известно, что через село неоднократно проходили татары и турки, и эти земли действительно не раз опустошались (иногда тотально), так что предположение о том, что храм мог неоднократно гореть выглядело вполне логично. Однако после знакомства с заметкой о раскопках ситуация стала выглядеть иначе, поскольку теперь мы знаем, что Е. и О. Пламеницкие не строили предположения - они знали про обнаруженные следы пожара. Впрочем, синхронизация между данными двух публикаций всё же не идеальная, т.к. в статье о раскопках автор сообщает, что были выявлены следы "великої одноразової пожежі", тогда как О. Пламеницкая сообщила, что "храм кілька разів горів". А. Склярский не датирует слой пожара, тогда как О. Пламеницкая указывает, что храм горел в 16-17 вв., но если речь идёт о следах пожара, выявленного раскопками, то тогда такая датировка противоречит многим другим гипотезам Е. и О. Пламеницких, ведь по версии (о ней ниже) А. Склярского нынешняя версия церкви была построена уже после пожара, а если пожар был не ранее 16 в., то как тогда квадрифолий можно датировать ок. 1475 г., не говоря уж о рубеже 14-15 вв. (именно тогда, по версии Е. Пламеницкой, сформировалась крестовая планировка памятника). История с пожаром (или несколькими пожарами) особенно интересна потому, что это действительно мог быть тот тип события, которое способно привести к изменению облика храма (его реконструкции или же постройке нового сооружения). На показанном ниже плане, составленном О. Пламеницкой, разными цветами выделены два этапа формирования объёмов церкви (Е. и О. Пламеницкие, на основе проведённых исследований, пришли к выводу, что три апсиды не были первоначальными, а были пристроены к более ранней версии постройки). И вот вначале я подумал, что теоретически гореть могла не поздняя версия церкви (в виде греческого креста/квадрифолия), а более ранняя версия каменного храма (показана жирным чёрным контуром). Однако сведения, которые были приведены в заметке о раскопках, если правильно понял, сообщают, что тут могла гореть ещё ранняя постройка, предшествовавшая всему тому, что мы видим на этом плане. Источник: O. Пламеницька. Церква-донжон в Сутківцях ... // Українська академія мистецтва. Дослідницькі та науково-методичні праці. – № 15. – Київ, 2008. Почти наверняка ответы на возникшие вопросы уже были получены во время раскопок, ведь по расположению этих следов пожара, а также по их соседству с существующими каменными стенами, вероятно, не сложно понять, происходил ли пожар в существующей в наши дни постройке (и в какой именно её части?) или она была полностью с нуля (и в два этапа?) построена позднее на пожарище. Так что если доберёмся до полноценной версии отчёта о раскопках, то этот источник, хочется верить, поможет решить проблему белых пятен. Загадочные фундаменты: Далее читаем об обнаружении ещё одной интересной находки: "Велику цікавіть викликає факт зміни характеру кладки підмурків ... Складається враження про різночасовість їх спорудження" + "Глибочини залягання "пожежного шару" всередині об'єму храму і глибина, на якій відмічається зміна порядку підмуркової кладки, практично співпадають ... ". И на основе всего этого автор делает следующий вывод: "... маємо всі підстави для того, щоби зробити висновок про ймовірну вторинність всього, що нині існує, об'єму Покровської церкви" + "Можливо під час одного з таких набігів [татар] споруда, що існувала від початку на цьому місці, була дощенту зруйнована і спалена. Згодом на цьому місці зводиться новая будівля на давніх вцілілих підмурках". А затем автор добавляет новые детали: "Це з'ясовує наявність функціонально нетотожних виступів в основі підпружних арок внутрішнього об'єму. За повторного використання підмурку, вони не були задіяні, можливо через неповне співпадіння проектів храму. Найвірогідніше, на той час було вирішено відмовитись від будь-яких конструктивних елементів, що правили їм за основу". На показанном ниже фото (слева неф, справа - южная апсида), сделанном в ходе реставрационных работ 2006 г. я стрелками показал хорошо различимый шов между двумя слоями фундаментов (сейчас всё это находится в подземном ярусе, под полом церкви, но рассмотреть там ничего нельзя, т.к. стены покрыты штукатуркой), а человек слева стоит приблизительно на уровне современного пола храма. Рискну предположить, что эта и есть та часть, где видна "зміна характеру кладки підмурків". Т.е. слой кладки ниже шва - это фундаменты сгоревшей постройки (слой со следами пожара был обнаружен на 10-15 см. выше шва), а всё что выше - это уже фундаменты построенного позже на пожарище и дожившего до наших дней четырёхугольного нефа. Интересно, что в заметке о раскопках чётко сказано, что смена характера кладки зафиксирована "у більшості зовнішніх (надвірних) шурфів" - т.е. расположенное внизу фото показывает ситуацию изнутри храма, а археолог сообщил, что смена кладки ими была зафиксирована снаружи. А. человек в центральной части кадра, вероятно, стоит на упомянутых археологом "функціонально нетотожних виступів в основі підпружних арок внутрішнього об'єму", однако в статье О. Пламеницкой 2008 г. [0] сообщалось, что здесь фундамента была снесена, чтобы обеспечить вход в крипту, обустроенную в апсиде. Источник: фото предоставлено О. Пламеницкой. Не всегда чётко понятно, о чём именно пишет автор, где именно и что именно было обнаружено + нет ни одной иллюстрации (плана/схемы или фото) по теме, и всё же, кажется, основная мысль выглядит так - всё то, что видим в наши дни это вовсе не первая постройка на этом месте. Ранее на этом месте находилась друга постройка (давайте предположим, что она также была церковью). У этой ранней постройки, о которой нам мало что известно, был каменный (четырёхугольный? с апсидой?) фундамент, что, впрочем, не означает, что и вся покоящаяся на этих фундаментах постройка также была каменной, ведь известны примеры строительства деревянных церквей на каменных фундаментах. И вот в какой-то неизвестный момент при каких-то невыясненных обстоятельствах эта постройка сгорела. После этого новый (сохранившихся до наших дней храм, который показан жирным чёрным контуром на приведённом выше плане?) начали строить на том же месте, и для этого использовали фундаменты той более ранней сгоревшей церкви (?). Однако старые фундаменты и нижние секции стен новой церкви не везде совпадает + есть шов между двумя разновременными слоями кладки, и это сформировало основу для выводов, что новую церковь построили на фундаментах старой постройки. А поскольку слой со следами пожара более-мене совпадает со слоем шва, то было высказано предположение, что пожар, вызвавший смерть одного здания, и появление на его месте другого (более основательного) - это взаимосвязанные события. Из заметки о раскопках история перестроек выглядит не так уж и сложно, поскольку там фактически упомянуты всего две версии постройки - старая (сгоревшая, от которой сохранился только фундамет) и новая (ныне существующая). Однако если вы занырнёте в публикации, где описаны взгляды Е. и О. Пламеницких на формирование архитектуры церкви, то там увидите намного более сложную картину. Всё это в деталях описаны в отдельной теме. Выше уже упомянул, что по версии Е. и О. Пламеницких даже та условно "новая" церковь, видимая в наши дни (и, согласно заметке о раскопках, построенная после пожара), не была построена за один раз, а получила свой нынешний облик в два этапа. Но не менее интересно, что Е. Пламеницкая утверждала, что и до этого было несколько этапов 13-14 вв., и она также бегло упоминала некие загадочные фундаменты, вероятно, именно те, о которых речь шла в заметке о раскопках. Но состыковать сведения от А. Склярского и от Е. Пламеницкой не так уж и просто, хотя они были в одной команде и работали в Сутковцах вместе в рамках одного и того же проекта. Собственно и Е. Пламеницкая и А. Склярский сошлись во мнении, что найденные под землёй линии фундамента относились к какой-то более ранней постройке. Как эту интересную находку описал археолог мы уже знаем, а вот если попытается найти о ней информацию в публикациях Е. и О. Пламеницких, то обнаружим там крайне мало сведений и размышлений на эту тему. Впервые об этом предельно кратко сообщила О. Пламеницкая в публикации 2000 г.: "На третьому етапі (кінець XIII - початок XIV ст.) до прямокутної споруди, яка, вірогідно, вже мала [східну] апсиду, з західного, північного, та, очевидно, південного боків прибудовано об'єми невідомої конфігурації в плані, які передували конхам". Напомню, что А. Склярский в описании фундаментов упоминал "наявність функціонально нетотожних виступів в основі підпружних арок внутрішнього об'єму", и если сложить всё в одно целое, то получим, что с внешней стороны загадочного фундамента были обнаружены некие выступы кладки, и именно эти детали привели Е. Пламеницкую к выводу, что ещё до строительства квадрифолия тут существовала каменная постройка четырёхугольной формы, к которой со всех сторон примыкали какие-то неизвестные объёмы/пристройки. Эти условные выступы, насколько я понимаю, были обнаружены с севера и запада, тогда как для южной стороны уверенности в существовании пристройки не было (судя по фразе "та, очевидно, південного боків"), так что может её там и не было? Если трактовка выступов как чести пристроек верна, то это выглядит как небольшой храм с притвором, нефом, апсидой и боковым помещением (условно назову его ризницей), т.е. вполне типичная храмовая планировка. Необычной её делает только гипотеза Е. и О. Пламеницкой, что всё это уже существовало в 14 в., и что это не был храм, а некая чисто-оборонная постройка (на мой взгляд крайне сомнительна и версия о такой функции постройки, и её датировка). Много позже, в статье 2017 г. [0], О. Пламеницкая снова очень кратко упомянула эти фундаменты: "Чрезвычайно важным является также установление факта разновременности некоторых частей симметричного четырехконхового объема церкви. Исследованиями в шурфах было зафиксировано наличие фундаментов под квадратным центральным объемом храма". Вот только сейчас, после прочтения заметки о раскопках, мне стало чуть более понятно, о каких именно фундаментах шла речь, и почему их считали доказательством существования более ранней постройки. Обращу ваше внимание также на фразу из статьи О. Пламеницкой 2008 г. [0]: "Підземний простір квадрифолію первісно використовувався, про що свідчить його пізніша одноразова засипка, в якій було вимурувано склепінчасті крипти". Опять же всё очень кратко, и непонятно, идёт ли речь только о подземном пространстве под двумя апсидами (северной и южной), где были обустроены крипты, или то же самое произошло и в центральной части храма, но так или иначе из этого сообщения ситуация выглядит так, что в процессе строительства квадрифолия и обустройства его крипт вынимали грунт, а затем всё снова засыпали. Тут вспомним сообщение А. Склярского о том, что на участке двух шурфов "первинна стратиграфія практично не збереглась", и, возможно, это также было связано с выемкой грунта, а затем повторной засыпкой. К сожалению, отсутствие привязок к хронологии мешает понять, насколько А. Склярский поддерживал гипотезы Е. Пламеницкой или наоборот - не разделял их. И потому этими данными раскопок можно манипулировать. Так, например, если верить гипотезам Е. и О. Пламеницких, то это сгоревшая постройка могла быть вообще каких-нибудь 13-14 вв. Если же верить в версию (которой и я придерживаюсь), что нынешняя каменная церковь в Сутковцах - это постройка не ранее 2-й пол. 15 в., то рисуется совсем иная картина, ведь в этом случае сгоревшая постройка может быть более раней церковь Сутковецких, построенной в 16 или максимум в 15 в. И сгореть она могла во 2-й пол. 16 в., например, и именно это событие могло стимулировать строительство новой каменной церкви. К сожалению, скромное описание раскопок не противоречит ни одной из этих версий, и явно не высказывается в пользу какой-то из них. При этом если удастся датировать слой пожара, и в итоге окажется, что уже после этого события была построена ныне существующая церковь, то одно это может доказать или опровергнуть одну из версий датировок существующего памятника архитектуры. Если, например, окажется, что пожар не мог быть ранее 16 в., то одно это опровергнет версию о строительстве существующей каменной церкви в 15 в., не говоря уж о более ранних этапах 13-14 вв., существование которых допускали Е. и О. Пламеницкие. Точка рождения гипотезы о донжоне, предшествовавшем церкви Трям Слои, которых нет В финале автор очень кратко сообщает: "Археологічний культурний шар, що хронологічно передує часові спорудження покровської церкви-фортеці, не був виявлений. Імовірно пагорбець, на якому розміщена споруда, у більш віддаленому часі не заселявся". Здесь опять же всё немного расплывчато, без каких-либо привязкам к хрологии, но всё же и из этих крох можно извлечь ценные сведения. Получается, если правильно понял, что ныне существующей церкви предшествовала более ранняя погибшая от огня церковь (?), а вот ранее этого слоя уже не удалось обнаружить ничего, чтобы свидетельствовало о заселении этого места в более ранние периоды. Как минимум, это говорит о том, что культурный слой на участке церкви не такой уж богатый следами разных эпох. Тут напомню, что на соседнем мысу стоит замок, так вот там как раз обратная картина, поскольку та локация была заселена была заселена более 1500 лет назад, о чём нам сообщает охранная табличка, размещённая на замковой башне, где сказано, что тут: "Пам'ятка археології місцевого значення: Поселення черняхівської культури". Т.е. с большей вероятностью можно предположить, что веками центр жизни в Сутковцах был в районе замкового мыса, тогда как застройка на соседнем участке появилась позже, и тогда же была построена первая церковь (деревянная на каменном фундаменте?), которая сгорела, и уже ей на смену пришёл каменный храм. Каринка на тему замка и церкви Индивидуальные находки Автор с одной стороны сообщил, что в ходе раскопок была получена "широка архітектурно-археологічна інформація", но сообщает только о недатированном слое со следами пожара, недатированных фундаментах сгоревшей ранней постройки, а также о том, что более ранних слоёв не было выявлено. И ни слова о каких-либо находках, что, к слову, вообще не свойственно археологам, которые зачастую предпочитают уделять больше внимания не архитектурной археологии (а именно это мы видим в заметке), а описанию индивидуальных предметов, керамики, оружия и т.п. И потому непонятно - то ли ничего из этого не было найдено в шурфах, то ли находки были, но автор не ставил перед собой цели их описать. Однако одно можно сказать точно - нашли тогда больше, чем описано в заметке, ведь, к примеру, именно тогда были обнаружены те самые загадочные скелеты, к датировке которых никто не проявил интереса за пару десятилетий, и потом они, по воле местного священника и общины, были закопаны возле церкви. Опять же у нас нет сведений, были ли какие-то из скелетов обнаружены в шурфах или же все они были найдены при расчистке крипт? По логике, крипты появились уже у поздней каменной церкви, тогда как ранее хоронить могли просто в земле под полом храма. И одно дело если это скелеты каких-то не сильно заметных персоналий того времени, и другое дело если это останки представителей рода Сутковецких, для которых церковь в Сутковцах была родовой усыпальницей. Надеюсь, что когда-нибудь эти кости снова извлекут на поверхность, проведут их экспертизу и датировку, и мы получим в своё распоряжение ещё один интересный пласт информации. Выявленные в ходе раскопок кости, так в итоге никого особо не заинтересовавшие, много лет вот так в мешках хранились в одной из расчищенных крипт, порождая множество версий, мол это кости защитников церкви, погибших во время её защиты, или кости казаков, или жертв советского режима, и т.д. Источник Подведём итоги P.S. Вряд ли стоит рассчитывать на обнаружение ещё какой-нибудь публикации, описывающей эти раскопки. Но несмотря на это тема чуть позже вполне может пополниться множеством новых сведений на эту тему, ведь где-то там хранится оригинал отчёта о раскопках (хочется верить, что там помимо более детальных и менее двусмысленных описаний там будет также план/схема шурфов и раскопанных линий фундаментов, а также фото), и, надеюсь, что со временем до всего этого доберусь, чтобы и с вами поделиться найденными там сведениями. Источники: Олександр Склярський. Архітектурно-археологічні дослідження Покровської церкви-фортеці в с. Сутківці (нові дані) // Меджибіж: 850 років історії: матеріали науково-практичної конференції 17 серпня 1996 р. Меджибіж, 1996. С. 23-24. Ольга Пламеницька. Церква-замок Покрова Богородиці // Пам’ятки архітектури та містобудування України. Довідник Державного реєстру національного культурного надбання. Київ, 2000. С. 271-272 Ольга Пламеницька. Церква-донжон в Сутківцях (До питання типології середньовічного оборонного будівництва Поділля) // Українська академія мистецтва. Дослідницькі та науково-методичні праці, № 15. Київ, 2008. С. 155-169. Ольга Пламеницкая. Оборонительный квадрифолий в Сутковцах на Подолии // Arta, Vol. XXVI, nr. 1. Chișinău, 2017. P. 14-22.

Нижче стаття Як формувались оборонні укріплення Львова у XIV-XVII століттях від Ігоря та Ольги Оконченко. Вперше її було опубліковано ось тут У цій публікації кандидатка архітектури, доцентка кафедри дизайну та основ архітектури Національного університету «Львівська політехніка» Ольга Оконченко та старший викладач кафедри дизайну і технологій Київського національного університету культури і мистецтв Ігор Оконченко, які понад 20 років займаються дослідженням оборонних споруд, розповідають про львівські фортифікаційні укріплення. Джерело Публікація присвячується світлій пам’яті Романа Липки та Володимира Вуйцика У минулому оборонні укріплення були невід’ємною частиною існування всіх міст і виконували роль своєрідної містобудівельної матриці. Історія розвитку міста тісно пов’язана з розвитком його фортифікацій. Навіть після того, як укріплення втратили мілітарне значення і були розібрані, вони нагадують про себе характерним плануванням вулиць та кварталів. Укріплення Львова постали не одночасно. Можна виділити три комплекси львівських укріплень, які функціонували послідовно. Про комплекс укріплень Львова княжого періоду (долокаційного) ХІІІ – середини ХIV ст. достовірної фахової інформації збереглося мало. Перші писемні згадки вказують на існування укріплень Львова і двох замків, але конкретно їхні планувальні та об'ємно-просторові характеристики невідомі. Основна частина збережених пам’яток оборонної архітектури в середмісті Львова походить із наступного періоду – середини ХІV – ХVІІ ст. Цей комплекс припинив функціонування, коли австрійський уряд згідно з імперською ідеологією провів планомірні роботи з роззброєння міст-фортець, зокрема розбирання львівських укріплень. У XVIII столітті історія будівництва фортифікацій Львова не завершилася, оскільки в середині XIX – на початку XX ст. був створений наступний глибокоешелонований оборонний комплекс міських укріплень з ядром на території Цитаделі. Після втрати оборонного значення збережені споруди цього комплексу набули нових функцій і залишаються важливою складовою історичного міського контексту. Локалізація фортифікацій середмістя Львова станом на ХVІІІ ст., виконана Я. Вітвіцьким у першій пол. ХХ ст. Аксонометричний краєвид Львова з боку Галицького передмістя станом на ХVІІ ст., накладений на сучасну топогеодезичну підоснову. Креслення І. Оконченка, 1999 р. Лінії укріплень комплексу оборонних споруд Львова ХІV–ХVІІ ст. Для того, щоб зрозуміти еволюцію комплексу львівських укріплень середини ХІV–ХVІІ ст., необхідно почергово розглянути типи ліній укріплень, якими було послідовно оточене середмістя, а пізніше й передмістя Львова. У середині XIV ст. у Львові відбувалося формування першої лінії міських оборонних укріплень, відомої як "Високий мур", згідно з принципами баштової оборонної системи. Перша лінія укріплень включала в себе високий мур завтовшки до 2 метрів з мерлонами (зубцями на фортечному мурі) і машикулями (навісна конструкція на кронштейнах, яка виступає за межі муру, з отворами для обстрілу підошви муру), регулярно розташовані вздовж усього периметру башти та дві брами – Татарську (пізніше Краківську) і Галицьку. Перед лінією укріплень був глибокий рів та вал (доданий пізніше). У цей період постали Високий замок (мурований) та Низький замок. У XV ст. почала функціонувати друга лінія оборонних укріплень, відома як "Низький мур". Ця нова система міських оборонних споруд базувалася на принципах бастейної оборонної системи і включала в себе мур із бастеями, фосу та вал. Низький мур пролягав паралельно до Високого муру і починався від Татарської брами (охоплюючи місто зі сходу), а закінчувався біля Галицької брами. Отже, у XV ст. комплекс міських оборонних споруд складався з двох функціонувальних оборонних ліній. До першої входили Високий мур і рів, до другої – Низький мур, фоса і вал. Станом на цей час у Високому мурі дослідники нарахували 18 башт, у Низькому мурі – 17 напівкруглих бастей. Від кінця XV до кінця XVI ст. тривав третій період еволюції оборонного комплексу у Львові. В цей час постала Третя лінія, яка мала замкнутий периметр і охоплювала місто повністю разом із наявними лініями укріплень. У складі цих робіт Краківська та Галицька брами були посилені барбаканами (фортифікаційними спорудами для захисту підступів до брам). Третя лінія була композитна, оскільки містила елементи як бастейної, так і бастіонної оборонних систем. Поєднання різних типів оборонних споруд у третій лінії було результатом неперервних модернізацій, спричинених зростанням вимог у сфері військового мистецтва та розвитком вогнепальної артилерії, свідченням чого є факт спорудження в третій лінії у 1554–1556 роках великої бастеї (відомої на даний момент під назвою «Порохова вежа»). В цей період комплекс міських оборонних споруд включав: першу лінію (Високий мур, рів); другу лінію (Низький мур, фосу) і третю лінію (вал, фланкований бастеями та бастіонами). Ліворуч: Комплекс укріплень Краківської брами. Фото з макета (пластичної панорами) міста Львова станом на 1740-ві рр. Фото 30-х рр. ХХ ст. Праворуч: Бастея "Порохова вежа" в контексті міських укріплень. Фото з макета (пластичної панорами) міста Львова станом на 1740-ві рр. Фото 30-х рр. ХХ ст. У XVII ст. почався четвертий етап розвитку оборонного комплексу міських укріплень Львова. В цей період відбулися важливі роботи з уфортифікування міста новими бастіонними лініями. Впродовж XVII ст. частково з'явилася бастіонна лінія, розроблена Фрідріхом Ґеткантом, а Галицьке передмістя отримало бастіонну лінію авторства Яна Беренса. Крім того, була проведена ретельна реконструкція наявних міських укріплень попередніх періодів. На північ від Порохової вежі, на місці нинішнього будинку пожежної охорони, було зведене потужне укріплення – Королівський белюард, а також розпочате будівництво Королівського арсеналу. А до південного прясла третьої оборонної лінії додане укріплення Бернардинського монастиря. Львів із заходу. Мідьорит А. Гогенберга за рис. А. Пассаротті, 1607–1608 рр. (фрагмент). Тоном виділені оборонні споруди Львів з південного заходу. Літографія за рис. Р. д'Отто, 1772 р. (фрагмент). Тоном виділені оборонні споруди Львів з північного заходу. Мідьорит Ф. Пернера, 1775–1778 рр. (фрагмент). Тоном виділені оборонні споруди Вплив вогнепальної артилерії на розвиток фортифікацій Львова На початку XVI ст. почалося масове використання вогнепальної артилерії в Європі, а в XVII ст. набула значного поширення зброя великого калібру, тому виникла потреба застосування нових способів уфортифікування. Оборонні споруди тепер необхідно було робити низькими, щоб настильному вогню було відкрито щонайменше поверхні оборонних споруд. Водночас необхідно було розмістити артилерію на терасах укріплень, максимально приховуючи свої позиції. Ці функції забезпечували вали та різні види низьких бастей і бастіонів, які успішно протистояли засобам ураження вогнепальної артилерії окресленого періоду. На противагу традиційним середньовічним фортечним стінам і баштам (що були відкритими з боку передполя, а тому вразливими до дій артилерії) свою життєвість показала концепція будівництва низьких, масивних бастіонних фронтів, форма яких базувалася на точних розрахунках і геометричній побудові, з урахуванням умов території, озброєння, тактики оборони і нападу. Відсутність нових оборонних систем негативно позначилася на перспективах розвитку Львова у XVII ст. Упродовж цього періоду середмістя, займаючи лише 1/4 загальної площі міста, вичерпало свій потенціал для подальшого розвитку. Наявні укріплення середмістя виявилися малоефективними для протидії актуальним небезпекам, окрім того, спричиняли низку проблем містобудівного характеру, таких як перенаселення території середмістя, надмірна щільність і висотність забудови та інші. Це, натомість, породжувало проблеми з водопостачанням, каналізацією та спричиняло складні санітарно-гігієнічні умови. Локалізація укріплень Львова ХІІІ– VІІІ ст. на сучасній топогеодезичній підоснові, виконана О. Оконченко та І. Оконченком. Феномен виникнення "паралельних" міст У цей період старі оборонні системи міст реконструювали і посилювали відповідно до актуальних вимог, тому в більшості випадків уже наявні населені пункти оточували ззовні новими лініями бастіонних укріплень. Як приклад можна назвати такі міста, як Берлін, Варшава, Мілан та інші. Тоді спостерігався феномен виникнення "паралельного" нового міста. Суть цього явища полягала в тому, що поруч із наявним містом поза його середньовічними міськими укріпленнями формувалося самостійне дочірнє місто із автономними бастіонними фортифікаціями. Зазвичай це нове місто виникало на підставі окремого локаційного привілею. Серед найвідоміших прикладів таких "паралельних" міст можна назвати: у Кракові – Казимеж, у Дрездені – Нове місто (розташоване на правому березі Ельби, навпроти Старого міста), Нове місто у Варшаві та інші. Подібна ситуація виникла й у Львові, де мешканці Галицького передмістя на початку XVII ст. намагалися зведенням оборонних споруд утворити бастіонний пояс для нового міста. У ХVІІ ст. Львів постійно перебував у зоні бойових дій. У цей час середмістя завдяки старим середньовічним укріпленням витримало багато облог, а незахищені передміські території були віддані на поталу ворогам. Під час ворожих нападів (як, наприклад, у 1648 році) Краківське та Галицьке передмістя становили загрозу середміській захищеній території, і містяни були змушені власноруч руйнувати та спалювати передміські споруди, щоб створити вільні зони обстрілу перед міськими укріпленнями та максимум невигод для нападників. У 1607 році мешканці Галицького передмістя висловили прохання королю Сигізмунду ІІІ отримати привілей для створення нового міста на передміській території, яке планували назвати Володислав. Це, натомість, передбачало впровадження власної системи актуальних оборонних споруд. У відповідь на це король відправив до Львова свого інженера Авреліо Пассаротті із завданням розробити проєкт нової фортифікаційної лінії. Пассаротті представив проєкт, і мешканці передмістя навіть почали його втілювати. Проте ці плани так і не були завершені через протести львівського магістрату, якому належали передміські землі. У 1634 році мешканці Галицького передмістя знову спробували уфортифікувати свою територію. Вони звернулися до короля Владислава ІV із пропозицією створити нове місто навколо старого Львова, яке охоплювало б території Галицького та Краківського передмість і Підзамча, а також запропонували назвати нове місто на честь принца Яна Казимира – Казимирів. Після передбачуваної згоди короля і з метою реалізації цього задуму інженер Фридерік Ґеткант 1635 року розробив план нових укріплень для Львова та його околиць. Львів зі сходу (станом на XVII ст., фрагмент). Креслення І. Оконченка, 1999 р. Інженери-фортифікатори та їхні проєкти уфортифікування Львова На замовлення передмістян та за сприяння королівської адміністрації у ХVІІ ст. була розроблена низка проєктів актуальних укріплень. Деякі з уже згаданих проєктів залишилися нереалізованими, деякі припинили ще на етапі виконання, деякі втілили частково. Базуючись на відомостях, отриманих із праць Володимира Вуйцика, Владислава Томкевича та інших авторів, відомі 12 інженерів-фортифікаторів, які працювали над укріпленнями Львова у XVII ст. Проте лише вигляд трьох проєктів добре відомий дослідникам: проєкт Ґетканта (1635 р.), проєкт Беренса (не підписаний, імовірно 1678–1682 рр.) та проєкт Деро (1695 р.). Проєкт Фридерика Гетканта Проєкт Гетканта вважається найбільш раннім серед збережених креслень бастіонних укріплень Львова у XVII ст. На верхньому картуші міститься напис «Ситуаційний план Львова, виконаний Ґеткантом у 1635 році». Згідно з припущенням Ольґерда Чернера, представлене зображення є спрощеною копією оригіналу. План фортифікацій Львова, 1635 р., виконаний Ф. Ґеткантом. Загалом на плані бастіонна лінія замкнутого периметра, яка оточує місто, включає два форти: південно-східний, п'ятикутний у плані, та північно-західний, чотирикутний. Проєктована лінія охоплює середмістя, територію передмість та прилеглі території потужним поясом бастіонних укріплень. З огляду на розмах і масштаб запланованих фортифікаційних робіт можна припустити, що цей проєкт став концептуальним відтворенням незбереженого проєкту Авреліо Пассаротті. Хоча проєкт Ґетканта був реалізований лише частково через великі обсяги робіт, залишки декількох укріплень східного прясла, які за формою та стилістичними ознаками нагадують фрагменти бастіонної лінії, запроєктованої Ґеткантом у 1635 році, зображені на пізніших картах і планах Львова. За даними Владислава Томкевича, оборонна лінія Гетканта пролягала “... поза гору Познанську і Шемберга, поза шпиталь Св. Лазаря...”. Накладаючи прорис вказаного проєкту на сучасну підоснову, переконуємося, що одна з південно-західних куртин проєктованої лінії Ґетканта пролягала територією, на якій згодом з’явилася Цитадель, а залишки східного прясла відчитуються у рельєфі на вулиці Пекарській. Проєкт Яна Беренса Важливим графічним документом, на якому зафіксовані львівські укріплення, є проєкт новітніх фортифікаційних споруд, створений Яном Беренсом наприкінці XVII ст., на пів століття пізніше від проєкту Ґетканта. Ян Беренс, народжений у Пруссії, обіймав посаду генерального інженера королівської артилерії та в 1682 році став полковником. Крім того, він перебував на посаді коменданта, відповідаючи за порядок, безпеку і обороноздатність Львова. Ян Беренс – один із небагатьох інженерів-фортифікаторів, чий внесок у розвиток оборонних споруд Львова документально зафіксований. У період 1678–1682 років під керівництвом Яна Беренса було здійснене будівництво земляних бастіонних фортифікацій, спершу біля гори Високого замку, пізніше була розбудована потужна бастіонна лінія з боку Галицького передмістя. Відповідно до проєкту на узгір’ї східного боку міста був попередньо уфортифікований монастир кармелітів босих, від якого почали насипати вал «великий, широкий і високий», а поза монастир кармелітів взутих «вал на подобі щита, достатній для укриття війська». Попри те, що фортифікаційні роботи велися на досить незначному відтинку передміської території, створення згаданого вала потребувало значних витрат, тому він споруджений «великою працею і великим коштом» та названий «шеляговим». Під час будівництва вал обходився щороку в майже 30 тисяч, не враховуючи додаткових витрат. Окрім фінансових перевитрат, негатив мешканців викликав ще той факт, що в процесі спорудження таких укріплень для розширення розмірів вала був зруйнований ряд будинків у передмісті. Тому й не дивна неоднозначна реакція сучасників на це будівництво: «… є і довго буде те давнє, однак непотрібне і недосконале творіння на здивування і посміховисько для чужих, бо не тільки будь-якій обороні міста шкодить, але й противнику за найкращу оборону служить». Суб’єктивність цих тверджень пов’язана з багатьма чинниками, такими як необізнаність із реальними військовими потребами, можливостями та вимогами тогочасного військового будівництва, нерозумінням ролі новітніх фортифікацій, особистою економічною зацікавленістю тощо. На відміну від тенденції, коли кожна наступна лінія бастіонних укріплень охоплює щораз більше території та, відповідно, отримує більший периметр, територія, оточена поясом укріплень на проєкті Беренса, виявилася значно меншою за територію, оточену укріпленнями за проєктом Ґетканта, виконаного на пів століття раніше. План фортифікацій Львова, виконаний Я. Беренсом (1678–1682 рр.) На наш погляд, глобальний за своїм масштабом проєкт Ґетканта не був повністю реалізований через несумісність запланованих робіт із економічними можливостями в будівництві, озброєння та утримання цих фортифікацій. Проєкт Беренса завдяки меншому за периметром нарису виявив ефективне поєднання економічної спроможності та вимог щодо уфортифікування території міста. Проведені дослідження підтверджують реалізацію фортифікаційного проєкту Беренса при укріпленні міста з боку Галицького передмістя. Проєкт Деро Останнім із відомих збережених проєктів львівських фортифікацій ХVІІ ст. був план реорганізованого (реформованого) Львова, обложеного турецькими військами в 1695 році, виконаний інженером-фортифікатором Деро. Цей план містить важливу інформацію щодо швидкої адаптації фортифікацій XVII ст. до нагальних тогочасних військових вимог, а також можливі стратегії оборони під час облоги міста турецькими військами. План фортифікацій Львова, виконаний Деро, 1695 р. План досить схематичний, проте в цьому проєкті укріплення середмістя та східне прясло фортифікацій із незначними відмінностями аналогічне з проєктом Беренса. Це вказує на те, що в 1695 році (на час складання плану Деро) укріплення лінії авторства Беренса вже існували на терені. Що стосується решти бастіонних укріплень і редутів, зображених на плані Деро, не можна стверджувати однозначно, які з них реалізовані станом на 1695 рік, а які лише пропоновані в цей час для реалізації. Основні тенденції в уфортифікуванні Львова Львів, як і кожне місто, постійно дбав про свою обороноздатність, тому в XVII ст. були опрацьовані кілька проєктів створення новітніх укріплень міських та передміських територій. Ініціаторами спорудження нових оборонних ліній найчастіше виступали мешканці передмість, які постійно наражалися на небезпеку під час ворожих нападів. У XVII ст. над уфортифікуванням Львова працювали чимало архітекторів-інженерів, серед яких Бернардо Морандо, Авреліо Пассаротті, Теофіл Шемберг, Павло Римлянин, Миколай Руцький, Вільгельм Апельман, Павло Ґродзицький, Фридерик Ґеткант, Якуб Боні, Андреа дель Аква, Ян Беренс, С. Деро та інші. Їхні роботи можна розділити на дві основні групи. Перша включає проєкти модернізації та розширення наявних оборонних укріплень міста. До цієї категорії також належать проєкти укріплення монастирів, що були під мурами міста: бернардинського, отців кармелітів босих, єзуїтів, Святого Лазаря, Святого Юра, Святого Онуфрія та інші. Друга група включає проєкти створення нової оборонної лінії, охоплюючи територію передмість. Над цим працювали Ґеткант, Беренс і Деро. Дослідження хронології будівництва укріплень у XVII ст. та ідентифікація зазначених споруд вказують на те, що львівські укріплення цього періоду були зведені здебільшого відповідно до принципів староголландської школи фортифікаційної архітектури, яка була популярна в Європі у XVII ст. Львів з південного сходу (станом на XVII ст., фрагмент). Креслення І. Оконченка, 1999 р. На прикладі Львова можна простежити реалізацію типової схеми розвитку європейських міст. По-перше, з'являються середмістя в межах мурів. Згодом, у XVII ст., передмістя уфортифіковують, створюючи "підцентри", які поступово набувають тих самих функцій, що й середмістя. По суті, на передміських територіях виникають нові міста, які починають використовувати свої права на автономію. Наявність укріплень сприяла умовам для урбанізації передміських теренів. Довідково: Роман Липка, львівський архітектор, педагог. Володимир Вуйцик, вчений-архівіст, історик мистецтва, знавець і дослідник Львова, автор книжок «Зустріч зі Львовом» та «Львівський Державний історико-архітектурний заповідник».

Фото от Oleksandr Malyon

Схематичный план конца 1970-х гг. Источник

Пополнение темы от Ильи Литвинчука 1. Статья 2023 г. (в соавторстве с Олегом Рыбчинским) Фортифікаційні особливості дерев’яно-земляного замку і половини XVII століття у Кохангороді Брацлавського воєводства 2. Графическая реконструкция, созданная по итогам обследования местности:

Здесь кадрастр 1845 г. (фрагмент которого был показан парой сообщений выше) в полном виде и в хорошем качестве.

І. Готун, В. Івакін, Р. Осадчий, О. Казимір, М. Гунь. Обстеження замку Корецьких у Лісниках поблизу Києва // Археологічні дослідження в Україні 2023 р. С. 55-57.

Нижче подано статтю Ігоря Оконченка та Ольги Оконченко. Вперше опубліковано тут 5 жовтня 2024 р. Облога Львова 1672 року У цій публікації висвітлено одну з сторінок мілітарної історії Львова – так звану турецьку облогу 1672 року, в результаті якої, окрім іншого, облягаючі війська на околицях середмістя (з метою вогневого контролю середміських територій і контролю логістики) спорудили ряд укріплень, і зокрема Турецькі шанці на теперішній Цитадельній горі (про які йшлось у попередній публікації). Про те, як це було, розповідають кандидатка архітектури, доцентка кафедри дизайну та основ архітектури НУ «Львівська політехніка» Ольга Оконченко і старший викладач кафедри дизайну і технологій Київського національного університету культури і мистецтв Ігор Оконченко. Малюнок Львова з південного заходу, поч. ХVІІІ ст. Джерело: Фрагмент. З праці О. Черненра, 1997 р. Публікація присвячується світлій пам’яті Вадима Адільйовича Абизова і Бориса Васильовича Мельника Як свідчать історичні документи, згадки та результати археологічних досліджень, Львів упродовж свого існування (до ХVІІІ ст. включно) постійно перебував у зоні бойових дій, а львівські міщани були змушені піклувались про підтримання обороноздатності міських укріплень, бо основний тягар видатків лягав саме на їхні плечі. Комплексно й найбільш докладно етапи цієї облоги Львова описані в двох історичних працях: «Історії Львівського архиєпископства (від 1614 до 1700 року)» авторства Я.Т. Юзефовича, та в «Хроніках міста Львова» авторства Д. Зубрицького (з посиланням на Б. Зиморовича). Базуючись на інформації з названих джерел, подаємо коротку хронологію подій із 1672 року. Передумови облоги Львова Передумовою облоги Львова 1672 року були вимоги Туреччини (Оттоманської Порти), щоб Польща зреклася своїх прав на територію України (це стало можливим з огляду на те, що гетьман П. Дорошенко був у спілці з султаном Мухаммедом ІV). Туреччина зібрала на кордонах Речі Посполитої значну кількість війська і чекала зручного моменту для нападу. Львівські райці в контексті неминучої війни звернулися до короля Міхала Корибута Вишневецького по допомогу. Однак ні допомоги, ні жодних гарантій король не дав, натомість наказав міщанам, як з’явиться ворог під мурами міста, чинити максимальний спротив, доки не підійде підмога. У той самий час турецький султан Мухаммед ІV, перебуваючи в своїй ставці у Хотині і маючи на меті розпочати чергові військові дії проти Речі Посполитої, покликав до себе підлеглих союзників – татарського хана з ордою і козацького гетьмана П. Дорошенка з військом. Війська рушили на один із опорних пунктів Речі Посполитої – Кам'янець-Подільський. Турецька армія, як і козацька армія П. Дорошенка, в основі була регулярною, натомість татарська армія була нерегулярною. Після зведення трьох військ в одне виникла значна перевага в живій силі і техніці над нечисленною польською залогою Кам'янця-Подільського. Внаслідок серії штурмів 29 серпня 1672 року замок був захоплений, а місто капітулювало (капітуляція Кам'янця-Подільського стала початком турецької експансії на захід). Зі слів очевидців, об’єднані війська планували щонайшвидше дістатися Львова, бо Львів був призначений яничарам як платня за труднощі, пережиті в процесі облоги і штурму Кам’янця-Подільського. Рис. 2. Бойовий порядок турецької армії. 1558 р. Джерело Львівським міщанам не було від кого чекати допомоги, бо у короля Міхала не було достатньо коштів і засобів для ведення війни. Міщани почали спішно ремонтувати мури і накопичувати в місті зброю та провіант. Пізніше вони звернулися з проханням про допомогу до гетьмана коронного Яна Собєського, який, прибувши до Львова, достовірно проінформував мешканців міста про небезпеку і вимагав від міщан боронити Львів так довго, поки не настане перемир'я, або поки не підійде допомога. За твердженням Д. Зубрицького, Я. Собеський залишив у місті для захисту укріплень чотири хоругви піхоти і два регіменти драгунів, а Я.Т. Юзефович констатував, що в місті залишилося лише два регіменти драгунів і сотня погано спорядженої піхоти руського воєводи. Командував підготовкою до оборони Львова комендант Е. Лонцький. Знаючи про наближення величезної об'єднаної армії до Львова та відчуваючи неминучу небезпеку, міщани масово втікали зі Львова, а комендант відпускав людей з міста, беручи з них за виїзд значні суми коштів. Унаслідок цього в місті залишилася лише третина мешканців. Шляхта виїжджала з міста, малочисельні королівські війська стояли досить далеко від Львова (в межах Люблінського воєводства), а відділи руського воєводства зупинилися біля Львова лише на декілька днів, поки піші регіменти великого коронного гетьмана не відійшли. Фактично беззахисне місто зачаїлося в очікуванні новин. 14 вересня 1672 року надійшла інформація, що до міста прямує величезне військо: 40 тисяч турків, 10 тисяч яничарів, татарський хан із величезною ордою та гетьман П. Дорошенко із козаками, волохами й молдаванами (всього у П. Дорошенка було 10 тисяч війська). Об'єднане турецько-татарсько-козацьке військо мало 10 великих гармат і безліч малих. Рис. 3. Турецька армія на марші. Джерело: приватна збірка. Рис. 4. Напад на табір. Мистецтво Азії кінець ХVІ – поч. ХVІІ ст. Рис. 5. Яничари, XVII століття Джерело Рис. 6. Яничар в 1700 р. Джерело 19 вересня 1672 року татарські загони йшли на Львів з боку Глинян. 20 вересня того самого року спостерігачі з Високого замку зафіксували пересування татарських загонів, про що спільноті було сповіщено пострілом із гармати. У ніч із 20 на 21 вересня львів'яни силами двох регіментів драгунів, міської міліції і добровольців організували результативну вилазку в похідні табори ворогів. Виконавши поставлені завдання, добровольці та міська міліція відступили до міста, а драгуни втекли і більше до Львова не повернулися. Однак очевидці наголошували, що від втечі драгунів місто нічого не втратило, бо драгуни були небезпечними не для ворогів, а для навколишніх беззбройних селян. 21 вересня від керівника татарського авангарду надійшов лист, щоби міщани, покладаючись на ханську милість, утрималися від будь-яких проявів ворожості. 22 вересня 1672 р. татарські загони з’явились на теренах перед Краківським передмістям. Щоб звільнити передполе від будинків і споруд, які заважали веденню вогню з міських укріплень і могли слугувати прихистком ворогу, комендант наказав спішно спалити будинки і споруди передміщан, які були розміщені перед міськими укріпленнями. 23 вересня з аналогічною метою спалили будинки та споруди перед укріпленнями Галицького передмістя. Татарські загони підійшли до шпиталю Святого Лазаря (терени, які межують з територією, на якій у середині ХІХ століття постав комплекс укріплень Цитаделі). 24 вересня до згаданого шпиталю (як на панівну висоту середмістя) підійшли волохи й козаки П. Дорошенка, хоча перед тим їх стоянка була біля храму Марії-Магдалини. Того самого дня до Львова прибув турецький чауш з метою переговорів. Місто відрядило на них уповноважених осіб під турецькі гарантії цілковитої безпеки, однак переговори не відбулися. За твердженням Д. Зубрицького, в цей день вороже військо заклало довгочасні табори: турецький зі східного боку від міста, мультянський, волоський і семигородський із південного, турецький із західного та козацький із північного. Турки встановили на горі, яка належала шпиталю Святого Духа, чотири гармати. 25 вересня на горі Шембека (територія, де тепер стоїть велика південно-західна вежа комплексу укріплень Цитаделі) козаки звели насипи і земляні окопи з артилерійськими позиціями для обстрілу середмістя Львова. Також влаштували артилерійські позиції біля церкви Святого Юра. У цей самий день турецькі загони рівними лавами зійшли з Піскової гори до низин Галицького передмістя, встановивши намети, розбили тимчасовий табір. В ніч із 25 на 26 вересня облягаючими були підвезені до міста великокаліберні гармати. Рис. 7. Фрагмент карти Львова 1835 р. з планом укріплень, підписаних Турецькі Шанці на горі Шембека (Вроновських). Оригінал - у Військовому Архіві Австрії (Kriegsarhiven). 26 вересня підійшли ще декілька турецьких підрозділів, які розмістилися біля храму Святої Софії, влаштувавши там довгочасний табір. Окрім того, турки спорудили вали біля храму Святого Петра. Об'єднаними військами керував Кара Мустафа-паша, який надіслав на ім'я магістрату листа з вимогою добровільно здати Львів, «аби місто не зазнало якогось нещастя». Представники магістрату всіляко зволікали зі здачею міста, маючи інформацію про очікуваний приїзд королівських комісарів, які мали необхідні повноваження для спілкування з Кара Мустафою стосовно укладення миру. 27 вереня 1672 року (25.09 за Д. Зубрицьким) міщани вирішили спробувати максимально задобрити нападників, пославши Кара Мустафі-паші декілька великих пшеничних хлібин і бочку меду. Турецький воєначальник до цієї мізерної подачки навіть не доторкнувся, навпаки, зажадав від міщан негайно принести ключі від міста. Посланці пояснили йому, що, як королівські піддані, вони не можуть здати ворогові місто без наказу короля, і просили дочекатися приїзду королівських комісарів, уповноважених для укладення перемир'я. Після повернення міських посланців із неприйнятими дарунками облягаючі почали обстріл міста з гармат. Турецькі військові розпочали проводити інженерні роботи для знищення міських укріплень. Вночі турки зайняли монастир і костел бернардинок і почали робити підкоп під храм бернардинців. Другий підкоп вів від монастиря кармелітів до міських валів. Турки спорудили артилерійську батарею на Глинянській вулиці й підвели тарани під Бернардинський монастир. Вночі була виведена мізерна міська залога (20 осіб) із Високого замку, який одразу зайняли турки, розмістивши там гармати і почавши обстріл міста. 28 вересня місто відважилося стріляти з гармат у відповідь на ворожу канонаду. Декількома пострілами міщани зігнали з вежі монастиря бернардинок турецьких артилеристів, які влаштували там вогневу точку. Турки обстрілювали Львів із семи місць. Вони зробили підземні проходи до монастиря бернардинів, але на той час небезпеку вдалося ліквідувати, неочікувано атакувавши ворога під землею, хоча загроза підриву укріплень Бернардинського монастиря залишалася. 29 вересня через небезпеку підриву укріплень Бернардинського монастиря місто майже зголосилося до капітуляції. Не знаючи цього, паша дав Львову два дні для очікування прибуття королівських комісарів за умови припинення вогню з міських укріплень і надсилання в турецький табір заручників. 30 вересня гарматний і мушкетний вогонь припинили з двох сторін. За Д. Зубрицьким, з 28 на 29 вересня до турків прибули королівські комісари з переговорами щодо викупу. 1 жовтня 1672 року турки стояли в укріплених таборах, а татари пішли у розвідку й по здобич до Самбора, Перемишля, Ярослава, Замостя, Любліна та інших міст. Кара Мустафа-паша спочатку вимагав від міста викуп у сумі два мільйони талерів і дуже розсердився, коли львів'яни запропонували йому 10 чи 20 тисяч. В результаті перемовин, львів'яни за посередництва татарського хана, з яким це попередньо узгодили королівські комісари, випросили в паші, щоби викуп становив лише 80 тисяч нідерландських талерів. Львівські міщани були впевненими, що чинили спротив ворогу не за себе, а за всю Річ Посполиту, тому вважали, що цю суму мало сплатити все королівство (адже місто не мало таких коштів). Але ці сподівання виявилися марними. Місто спромоглося зібрати лише 5 тисяч, і то переважно з бідного люду, як пише Д. Зубрицький, «оскільки ані міська шляхта, ані міське духовенство не схотіли нічого давати». Як гарантію майбутньої виплати місто запропонувало туркам 11 заручників зі значних міщанських родин. Зрештою, місто сплатило викуп у сумі 116 636 польських злотих. Заручники вийшли на волю лише за кілька років, і то не всі. 5 жовтня 1672 року об'єднані турецько-татарсько-козацькі війська, отримавши частину викупу, заручників і гарантії виплат, розпочали відхід від Львова. Війська впродовж дня знімалися з таборів, причому артилерійські батареї, похідні табори і довгочасні були залишені без руйнації. Татарські загони, обтяжені бранцями, ще сім днів рухалися повз місто. 13 жовтня вперше від початку облоги були відчинені міські брами як свідчення, що загроза минула. Пізніше міщани, які у Львові пережили облогу, висловили майнові й фінансові претензії до втікачів з міста, спираючись на ухвалу про заборону залишати Львів перед небезпеками під страхом конфіскації майна. Міщани вимагали конфіскації майна втікачів на користь міста або ж для достойного утримання заручників у неволі. Втікачі, швидко зметикувавши, відправили своїх представників до короля з великим хабарем, унаслідок чого король захистив утікачів своїм привілеєм, взявши їх під опіку. В привілеї мовилося про те, що Львів, виявляється, напередодні облоги не був достатньо уфортифікований для протидії таким численним нападникам і не мав достатньо залоги, тому вини втікачів у тому, що вони полишили місто в часі небезпеки, немає. Окрім того, в цьому документі король (суперечачи сам собі і своїм попереднім наказам про потребу боронити Львів) писав, що спротив міста нападникам був недоречним. Окрім уже сказаного, була ще одна проблема: під час ворожої облоги для захисту міста з метою очищення передполів укріплень було спалено багато будівель і споруд у передмістях, тому передміська шляхта почала вимагати від Львова в судовому порядку монетизації своїх втрат із міської казни, що їй вдалося, аж поки король не призупинив виконання цих вироків до подальшого розслідування. Об’єднане турецько-татарсько-козацьке військо покинуло Львів, не руйнуючи споруджених ним довгочасних укріплень шанцевого типу. Ретельно проаналізувавши локалізацію таборів супротивників під час облоги 1672 року, доходимо висновку, що облягаючі війська значною мірою використали терени незагосподарьованих укріплень лінії Ф. Гетканта. Ці укріплення були спроєктовані Ф. Геткантом ще у 1635 році. Лінія укріплень охоплювала терени значно більші, аніж укріплення, які функціонували в 1672 році. Лінія Гетканта пролягала панучими висотами навколо середмістя, тож її мілітарне функціонування не дозволило б розташувати на цих висотах ворожі табори. Проте реалізовані укріплення цього периметру не підтримувалися в належному стані у зв'язку з відсутністю ресурсів. Утримання такого периметру потребувало значної кількості артилерії й обслуги, на що Львів на той час не був спроможний. Отже, ще на початку ХVІІ століття була розпочата програма створення такого периметру укріплень Львова, який міг би повноцінно протистояти діям великорозмірних регулярних ворожих армій. Але, як бачимо з подій описаної облоги, політичні й економічні чинники у другій половині ХVІІ ст. не сприяли відповідному рівню утримання й забезпечення міських фортифікацій, прикладом чого є облога Львова 1672 року, одним з результатів якої стало спорудження у Львові у 1678 – 1682 р. нової лінії укріплень авторства Я. Беренса. Рис. 8 Фрагменти проектів фортифікацій Львова. а) План Львова з проектом фортифікацій, 1635 р. Автор: Фридерик Ґеткант; б) План-проект виконаний Яном Беренсом (в межах 1675–1682 рр.); в) План фортифікацій Львова 1695 р. Автор інженер-фортифікатор Сір Деро (Десро).

Источник

Видео-сюжет об одной из секций подземелий, сохранившихся под частным домом. Дмитрий Полюхович предположил, что эти ходы могли появиться ок. 17 в. Ход ок. 25 м. длиной с ответвлением (в конце завалы, так что изначальная ход мог тянуться дальше), ширина чуть больше 1 м., высота до 1.8 м. Скриншоты:

Статьи Ольги Пламеницкой Ольга Пламеницкая опубликовала две статьи о церкви, которые интересны в рамках данной темы, поскольку там можно найти ответы на некоторые вопросы о том, на какой именно почве сформировались некоторые из авторских выводов. По сути это не две разные статьи, а две версии одной и той же публикации, отличающиеся в мелочах, но эти мелочи также важны, и потому если вам интересна эта тема, то рекомендую ознакомиться с обеими публикациями. Статья №1: Церква-донжон в Сутківцях (До питання типології середньовічного оборонного будівництва Поділля) // Українська академія мистецтва. Дослідницькі та науково-методичні праці, № 15. Київ, 2008. С. 155-169. Её в Сети вроде бы нет, так что приведу её здесь целиком: Іллюстрації: 1. Сутківці. Покровська церква. Південний фасад. Стан на поч. ХХ ст. План ІІ ярусу за обміром О. Пламеницької. 2. Типологія тетраконхових храмів Закавказзя та Центрально-Східної Європи. 3. Залишки центрального стовпа на ІІ ярусі сутковецької церкви. Дослідження Є. Пламеницької. 4. Схема конструктивного рішення системи склепінь без стовпа в рівні ІІ ярусу. 5. Вигляд сутковецької церкви в період між 1860 та 1894 рр. Фото Г. Павлуцького. 6. Відсутність перев’язі між щипцями та кутами центрального об’єму. Стрілкою показано точку зйомки. Фото О. Пламеницької. 7. Покровська церква. Зрубані торці підмурків північної, південної та східної стін центрального об’єму. Стрілкою позначено точку зйомки. Дослідження і фото О. Пламеницької. 8. Періодизація елементів ІІІ бойового ярусу сутковецької церкви. Опрацювала О. Пламеницька. 9. Дзвіниця вірменської церкви Св. Нігола. Кін. ХV ст. Реконструкція О. Пламеницької. Зображення дзвіниці на гравюрі 1673 р. 10. Середньовічні вежі з наріжними бартизанами. 11. Донжон в Етампі, Іль де Франс, кін. ХІІ ст. Реконструкція Віолле ле Дюка. Квадрифолій на полі "Мурованка" в Побережжі біля Галича, др. пол. ХІІ ст. Реконструкція плану ІІ ярусу. За Ю. Дибою. 12. Еволюція донжону в Сутківцях: 1 – ХІV ст. (реконструкція О. Пламеницької); 2 – кін. ХV ст. (реконструкція Є. Пламеницької); 3 – ХVІІІ ст. (реконструкція Є.Сіцинського. Статья №2: Ольга Пламеницкая. Оборонительный квадрифолий в Сутковцах на Подолии // Arta, Vol. XXVI, nr. 1. Chișinău, 2017. P. 14-22. Эта публикация доступна в Сети. Здесь более чем на 90% повторяются тезисы из статьи 2008 г., но местами формулировки изменены, и эти нюансы интересны с точки зрения изучения трансформации (или отсутствия трансформации) авторских взглядов за 10 лет. С этого момента и до момента смерти автора (2022 г.) других публикаций по теме храма не было, так что статья интересная ещё и с точки зрения фиксации последней версии авторских взглядов на формирование архитектуры памятника.

Из печатных публикаций, а также из интернет-источников мы много знаем об исследованиях Сутковецкой церкви в 1-й трети 20 в. Евфимием Сецинским и его сыном Владимиром Сечинским, затем, уже после Второй мировой, заметный след об архитектуре храма в своих публикациях оставляет Григорий Логвин, и заканчивается история детальными исследованиями храма, проведёнными Евгенией Пламеницкой и Ольгой Пламеницкой. Однако в исследованиях храма был ещё один важный этап, который можно назвать малоизвестным, поскольку в силу ряда причин он ушёл в тень, хотя этот этап был настолько значительным, что с 1940-х и до 1980-х гг., т.е. ок. 40 лет, собранные тогда материалы и сформированные тогда выводы считались крайне важными, а местами даже эталонными. Начнём немного издалека Григорий Павлуцкий был первым, кто выполнил обмеры церкви и на основе полученных данных составил план храма, а также показал его в сечении. Эти материалы были опубликованы им в 1905 г. [1] После этого в течение 24 лет других версий планов/схем не создавали, пока в 1929 г. Владимир Сечинский не выпустил свою фундаментальную статью об архитектуре церкви [2], где привёл более точный план, а также свою версию графической реконструкции первоначального облика храма: В течение последующих 17 лет эти наработки В. Сичинского считались основным источником по архитектуре храма, а также единственным вариантом размышлений о том, как церковь могла выглядеть изначально, до реконструкции 2-й пол. 18 в. (когда были изменены кровли, а над западной апсидой поставили деревянную колокольню) и реконструкции начала 20 в. (когда были разобраны ступенчатые щипцы). Исследования 1946 г. Мне было сложно поверить в то, что вскоре после окончания Второй мировой войны, когда в целом было тяжёлое время, несколько знаковых архитекторов того времени провели новые исследования церкви. Мне пока не известны детали того, как именно это происходило - были ли эти исследования проведены одним коллективом или же несколько исследователей более-менее в один период обратили внимание на этот храм, но так или иначе, оставленные в память об этом этапе материалы в наши дни хорошо дополняют друг-друга. Фото 1946 г. В музее архитектуры А. Щусева в Москве (Россия) хранится серия фото Сутковецкой церкви, датированных 1946 г. Большинство из них были сделаны Михаилом Цапенко, автором нескольких других был некто Масленников (без указания имени). М. Цапенко (1907-1977) был весьма интересной личностью того времени, о его жизни и творчестве вы можете узнать из этой или вот этой биографических справок. Он занимался исследованиями памятников архитектуры и работал вместе с П. Юрченко и Г. Логвиным: Детальными сведениями о Масленникове я не обладаю. Точнее так - есть несколько человек с такой фамилией, которые в то время имели отношения к памятникам архитектуры, но кто из них был нужным Масленниковым я пока не знаю, так что этот нюанс ещё нужно будет уточнить. Такой церковь увидели первые послевоенные фотографы: Автор: Масленников. Автор: Масленников. Автор: М. Цапенко. Автор: М. Цапенко. Автор: М. Цапенко. Автор: М. Цапенко. Автор: М. Цапенко. Автор: М. Цапенко. Автор: М. Цапенко. Автор: М. Цапенко. К сожалению, фото в интерьере в этой подборке нет. Хотя, как видите, качество части из этих фото не на высоте, всё же с этих кадров можно считать очень много информации о состоянии памятника в тот момент. Часть из этих деталей уже не доступна для исследований, т.к. была разобрана (как ограда, например), а некоторые другие детали тогда ещё не скрывала штукатурка, и их можно рассмотреть, чего нельзя сделать в наши дни. Стоит отметить, что в нашем распоряжении есть крайне мало сведений (и особенно фото) о том, как именно церковь прошла Вторую мировую. Мы знаем, что при советах храм закрыли в 1939 г., но во время немецкой оккупации, в 1942-м, его снова открыли. Храм функционировал несколько лет, когда в 1946 г. советы снова его закрыли, и на этот раз до 1989 г. Таким образом, на показанных выше фото мы видим то, как храм выглядел по итогам немецкой оккупации, и в каком виде он перешёл под контроль советов. Нельзя не отметить также определённую противоречивость событий 1946 г. - с одной стороны его ценность как памятника осознавалась историками архитектуры того времени, но с другой стороны на многие десятилетия было остановлено использование памятника в качестве храма. Редкий кадр времён Второй мировой. 1941 г., немцы двигаются по направлению к Сутковецкой церкви: Исследования и проект реставрации церкви Петра Юрченко С биографией П. Юрченко (1900-1972) можно ознакомиться здесь, здесь или здесь. Крупицы сведений, относящиеся к нужному нам периоду, к 1940-м гг. В попавшихся мне биографических справках не упомянуто, что П. Юрченко уделил пристальное внимание церкви в Сутковцах, хотя в советский период было хорошо известно, что именно он был автором первого проекта реставрации церкви, выполненным в 1949 г. Вполне вероятно, что оригиналы этого проекта хранятся в библиотеке им. В. Заболотоного в Киеве, поскольку в Сети мелькало такое вот изображение в плохоньком качестве: Постараемся чуть позже узнать обо всём этом чуть более подробно. А пока же мне под руку попались фотокопии этого проекта, которые, как и показанные выше фото, хранятся в библиотеке А. Щусева в Москве. Там они в виде чёрно-белых негативов (вероятно копии с оригинала) и показали их в виде изображений небольших размеров (так что качество также не идеальное), я их перевел в позитив, и вот что увидел: Здесь перед нами проект реконструкции/реставрации церкви в том виде, какой, по мнению автора, первоначально был у храма: Также автор, следуя по пути Г. Павлуцкого и В. Сичинского, показал церковь по состоянию до реконструкции начала 20 в. Общий вид с юга (вход слева): Сечение: Некоторые моменты: Нельзя не отметить то, как в сравнении с изображениями предыдущих исследований в случае с рисунками П. Юрченко вырос уровень визуализации как архитектуры храма в целом, так и его отдельных мелких деталей. Можно сказать, что это был качественно новый шаг в исследовании архитектуры храма, который к тому же был сосредоточен не только на теории, но и на практике, поскольку формировал основу для не реализованного проекта реставрации. Когда проводились исследования 1940-х гг., ещё был хорошо различим контур ограды участка храма, и потому автор и этой детали уделил внимание на своём проекте. Более того, уже тогда декларировалась оборонная суть этой ограды, которую было предложено воссоздать с бойницами. Часто приходилось слышать/читать, мол, что идея о существовании у церкви верхнего яруса с бойницами - это была выдумка Е. и О. Пламеницких (в этой теме можете ознакомиться с их проектом). Но, во-первых, как видим эта деталь уже была отражена в проекте П. Юрченко. Во-вторых, судя по тому, что десятилетиями эту идею никто не критиковал, а такие сильные исследователи как Г. Логвин неоднократно пользовались этим проектом П. Юрченко в своих публикациях, мысль о более высоком бруствере в верхней части церкви была поддержана историками архитектуры. Правда, взгляды П. Юрченко и Е. и О. Пламеницких разошлись касательно количества бойниц в утраченной части бруствера, касательно их формы, а также некоторых других конструктивных особенностей этой части церкви. Но в целом можно сказать, что Пламеницкие продолжили линию, начатую П. Юрченко. П. Юрченко поддержал мысль, что колокольня над западной апсидой не имеет никакого отношения к первоначальному облику храма. При этом он считал, что ступенчатые щипцы были частью первоначальной конструкции, и эту мысль разделяли все, пока Е. Пламеницкая не выявила на верхнем ярусе церкви ряд странностей, которые в итоге привели Е. и О. Пламеницкую к выводу о том, что изначально храм имел не двускатную, а шатровую кровлю, и что стены со щипцами не были построены одновременно с основными стенами, а были добавлены, т.к. не имеют перевязи с другими стенами. Всё это мы ещё обсудим в теме проекта реконструкции храма Е. и О. Пламеницких. В то время было частым явлением, когда в ходе обследования памятника автор делал одну или несколько акварельных рисунков. Сколько из таких рисунков было сделано в 1940-х гг. мне не известно, но как минимум один рисунок авторства П. Юрченко то ли 1945, то ли 1946 г. сохранился (находится в библиотеке В. Заболотного). У меня пока нет точных сведений, когда именно были впервые опубликованы фрагменты проекта П. Юрченко. Возможно это случилось в 1954 г., когда вышло издание "Пам'ятники архітектури України" [3], где П. Юрченко был одним из авторов. Здесь П. Козак поделился иллюстрациями из этого источника, благодаря чему становится понятно, что в рамках проекта было уделено внимание не только общему облику храма, но и анализу его деталей (верхнего боевого яруса, кронштейнов машикулей, порталов, наличникам окон, декоративным консолям и т.д.). Иногда глядя на все эти материалы, которые были созданы разными авторами, но при этом хорошо дополняли друг друга, то создаётся ощущение, что мы имеем дело с работой дружного коллектива, внутри которого все разделяли одни и те же ценности. В реальности же М. Цапенко в 1952 г. вывалил на П. Юрченко груду тядёлых обвинений, включая обвинение в сотрудничестве с фашистами, в результате чего П. Юрченко был уволен, а его карьере был нанесён сильный удар и только заступничество друзей спасло его от ещё более серьёзных репрессий. Кстати, одним из заступников был В. Заболотный, тот, в честь которого названа библиотека, где сейчас хранятся наработки П. Юрченко. Проект П. Юрченко в публикациях Г. Логвина Г. Логвин в 1959 г. опубликовал упрощённые версии проекта П. Юрченко в своей книжечке "Оборонні споруди в Сутківцях" [4]. Именно из этой публикации я узнал о существовании этих графических материалов, но поскольку имя П. Юрченко там не было упомянуто, то я долгое время считал, что в основе всего этого лежат исследования/проект самого Г. Логвина. В 1968 г. во "Всеобщей истории архитектуры" [5] Г. Логвин ещё раз опубликовал детали проекта П. Юрченко, и снова без указания авторства, и в своё время это ещё больше убедило меня, что сам Г. Логвин и был автором оригинала. Точнее так - не исключено, что эти упрощённые копии наработок П. Юрченко действительно могли быть выполнены Г. Логвиным, однако всё же было бы замечательно при использовании всего этого не забывать, чьи именно рисунки/чертежи/проект находится в основе. Наработки П. Юрченко в исследованиях О. Пламеницкой Когда в 1979-1981 гг. Ольга Пламеницкая разрабатывала свой проект реконструкции/реставрации замка в Сутковцах, то на тот момент кроме графической реконструкции В. Сичинского и проекта П. Юрченко не было других материалов по теме первоначального облика церкви, ведь свою версию реконструкции облика храма, лежащую в основе реконструкции церкви 2006-2008 гг., Евгения Пламеницкая разработала уже ближе к концу 1980-х гг. У меня вызывало вопросы то, как храм тогда был изображён, поскольку этот образ сильно отличался от того, как церковь была показана на итоговом проекте. На рисунке О. Пламеницкой начала 1980-х мы видим церковь в облике, который является как бы смесью из визуализаций от В. Сичинского и П. Юрченко. В одном из писем О. Пламеницкая сообщила мне, что "Тогда ещё церковь не исследовали, и верхняя часть - по реконструкции П. Юрченко - с двумя щипцами. Я занималась тогда только замком". Тут эти сведения в основном привожу не как иллюстрацию о разных взглядах на первоначальный облик верхней части храма, а как пример того, что даже в начале 1980-х, спустя несколько десятилетий после создания проекта П. Юрченко, его наработки оказывали влияние на взгляды исследователей того периода, включая Е. и О. Пламеницких, которые тогда ещё только начали формировать основу для своей реконструкции. Надеюсь, что со временем в нашем распоряжении появится больше сведений об исследования 1940-х гг., а также мы получим более полное представление о проекте П. Юрченко, обстоятельствах его создания, а также о проведённых им исследованиях, поскольку без этого массивного пласта данных сложно получить полное представление о том, как формировались взгляды на историю и архитектуру церкви во 2-й пол. 20 в. Источники: Григорий Павлуцкий. Древності Украины: Выпускъ I. Деревянные и каменные храмы [Доступ через VPN]. Киев, 1905. C. 45-50. Володимир Січинський. Сутківська твердиня // Записки Наукового Товариства ім. Шевченка, Том 150. Львів, 1929. С. 143-180. Пам'ятники архітектури України. Київ, 1954. Григорій Логвин. Оборонні споруди в Сутківцях. Київ, 1959. Григорий Логвин. Архитектура Украины // Всеобщая история архитектуры. Том 6. Москва, 1968. С. 359-360.

В этой теме приглашаю вас присмотреться в деталях к тому, как по мнению Евгении Пламеницкой и Ольги Пламеницкой первоначально могла выглядеть церковь в Сутковцах, посмотрим (пока лишь по верхам, т.к. это далеко не все материалы) на предложенный ими проект реконструкции/реставрации храма, на обоснования некоторых решений, обратим внимание на то, как авторы меняли свои взгляды на архитектуру храма, а также поразмышляем над тем, где они могли быть правы в своих выводах, а где могли ошибаться. В 1987 г. в "Пам'ятках України" [1] была опубликована небольшая заметка, призванная привлечь внимание к состоянию церквей в Сутковцах и соседней Шаровке. Несмотря на краткость, там есть много интересных деталей. В этой заметке впервые (?) была опубликована графическая реконструкция того, как по мнению авторов церковь выглядела изначально. Подпись сообщает: "Реконструкція первісного вигляду споруди ХIV ст. Є. Пламеницької та А. Тюпича". Что касается датировки, то больше информации на этот счёт можно получить в отдельной теме, где детально описаны сложные взгляды Е. Пламеницкой на формирование архитектуры церкви. Как видим, кроме Е. Пламеницкой в качестве соавтора также был упомянут Анатолий Тюпич, который работал с Евгенией над целым рядом памятников в Каменце. Вероятно его роль в процессе создания проекта была второстепенной, поскольку в более поздних публикациях он уже среди авторов не числится. Из заметки также узнаём, что: Отсюда становится известно, что исследования церкви реставраторами проводились где-то в начале 1970-х гг. Судя по сведениям заметки, эти исследования были свёрнуты 15 годами ранее, т.е. ок. 1972 г., но на самом деле церковь исследовали ещё и в 1974-м. Впрочем, так или иначе, вероятно к середине 1970-х работы прекратились и по состоянию на 1987 г. ситуация не изменилась. Впрочем в этой истории остаётся много неизвестных, поскольку О. Пламеницкая писала, что Е. Пламеницкая исследованиями храма занималась в 1970-х - 1980-х гг., однако без уточнения, какие именно этапы этих исследований в какие именно годы проходили. Впрочем, думаю, постепенно мы внесём ясность в эту историю. Наверняка разного рода эскизы, наброски и схемы создавались уже на этих ранних этапах в 1970-х гг., однако пока в нашем распоряжении их нет, а тот тщательно проработанный проект, который нам известен, окончательно сформировался много позже - не ранее конца 1980-х, или скорее даже в начале 1990-х гг. Вот ещё интересный момент из заметки: Как видим, упомянуто, что столб служит в качестве опоры балок перекрытий. Тут важно, что не позднее 1980-х уже был сформирован вывод о том, что столб мог подниматься выше уровня перекрытий первого яруса. Этот вывод в свою очередь натолкнул Е. Пламеницкую на мысль, что первоначально у храма была на двускатная кровля, а шатровая, с опорой на этот самый столб. Это также привело автора к мысли, что ступенчатые щипцы скорей всего не являлись частью первоначального проекта, а были добавлены позднее, и потому мы их не видим на графической реконструкции. Как видим, тогда ещё авторы предполагали, что весь центральный объём вместе с бартизанами был накрыт одной кровлей, т.е. у бартизан по этому проекту не было своих отдельных кровель. Также авторы предполагали, что существовал утраченный верхний ярус бойниц, но вероятно тогда ещё велись размышления об их форме, количестве, ритме расположения относительно других деталей и т.п. Ранее, в конце 1940-х гг., идея о существовании такого яруса ещё в конце 1940-х гг. была высказана Петром Юрченко, однако у него была другая версия на счёт облика этой детали. Таким образом, Е. Пламеницкая не была автором этой идеи, но она в отличие от упомянутого автора она представляла эту деталь иначе (и, как по мне, она была ближе к истине, чем П. Юрченко, о чём я ещё расскажу в деталях). В своей статье 1991 г. о Сутковецком замке [2] О. Пламеницкая в примечании сообщила: Здесь видим несколько уточнений: Сообщается, что графическая реконструкция, опубликованная в 1987 г., показывает церковь образца 15 в., а не 14 в., как было указано в ранней публикации. Прыжки из 14 в. в 15-й могут объясняться тем, что этап постройки квадрифолия Е. Пламеницкая относила к рубежу 14-15 вв., и, вероятно, по этой причине эту реконструкцию связывали то с обликом образца 14 в., то 15 в., тогда как истина (в рамках авторского взгляда) находилась посредине. Снова видим упоминание тандема из Е. Пламеницкой и А. Тюпича, отмечено, что графическая реконструкция "их" авторства. Указано, что церковь исследовалась в 1974 г. Есть также серия фото, датированных этим годом. Были ли это единственный этап натурных исследований, или были и другие, мне пока не известно. В статье 1994 г. об укреплениях Подолья [3] О. Пламеницкая несколько раз кратко упомянула Сутковецкую церковь, но особенно интересно то, что там впервые (?) был опубликован проект реставрации церкви Е. Пламеницкой: Ниже вы всё это сможете рассмотреть в деталях, и, тем не менее, эти миниатюры имеют ценность, поскольку показывают первоначальный проект, который позднее, в 2000-х гг., был местами изменён О. Пламеницкой. Так, например, здесь отсутствует "подвал" под нефом храма (видны лишь две боковые крипты в апсидах), поскольку подземный ярус в центральной части появился уже в ходе работ 2006-2009 гг. В целом же очевидно, что тот образ церкви, который она получила в ходе реконструкции 2000-х гг. был сформирован ещё Е. Пламеницкой, тогда как в наши дни очень часто можно встретить мнение, что церковь была реконструирована по проекту одной лишь О. Пламеницкой, хотя на самом деле с 1970-х и до середины 1990-х гг. этим памятников в основном занималась Е. Пламеницкая, и только уже после её скоропостижной кончины в 1994 г. (т.е. в год публикации этой статьи) О. Пламеницкая постепенно начала уже самостоятельно продвигать идею реализации этого проекта. В 2012-м г., будучи в Каменце, я узнал о том, что О. Пламеницкая готовит к публикации новую монографию Castrum Camenecensis. Фортеця Кам'янець. К тому времени образ семьи Пламеницких был так демонизирован в сплетнях и в СМИ (особенно в Каменце), что я всё никак не решался выйти с О. Пламеницкой на контакт, а когда всё же решился (общение завязалось вокруг подготовки выхода книги), то был поражён её крайней доброжелательностью и готовностью делиться различными материалами, в т.ч. и теми, которые я относил к категории уникальных и труднодоступных. Именно так у меня оказались некоторые данные по Сутковцам - я просто проявил интерес к этой церкви, на что получил в ответ массу различных данных, в т.ч. и некоторые материалы по финальной версии проекта реставрации. К сожалению, на тот момент меня больше интересовал Каменец, а масса полученных материалов по Сутковцам и без того казалась чрезмерно объёмной, так что я не стал развивать эту тему, о чём сейчас сильно жалею. Сейчас же вот делюсь тем, что успел получить. Материалы интересны не только с точки зрения изучения взглядов авторов на то, как они себе представляли первоначальный облик оборонной церкви и на то, как именно предлагали реконструировать памятник, но ещё и с точки зрения обмеров и визуализации архитектуры храма и его деталей, что в целом даёт много ценных (а иногда и новых) сведений об особенностях его облика/устройства снаружи и особенно внутри. Церковь до реконструкции. Южный фасад: Проект. Главный (западный) фасад: Восточный фасад: Сечение по оси север-юг: План II яруса: План III яруса: Проект реконструкции оборонной ограды с надвратной колокольней: Проект реконструкции надвратной колокольни. Тут обращу ваше внимание на важную деталь - проект на самом деле предусматривал воссоздание утраченной деревянной колокольни, но не над церковью (куда её водрузили ок. 2-й пол. 18 в.), а на линии внешней ограды. Это на самом деле малоизвестная деталь гипотезы Е. и О. Пламеницких - о том, что колокольня, которая к 19-му в. оказалась над церковью, могла быть туда перенесена, и что изначально она могла быть частью такой вот надвратной постройки. На мой взгляд это интересная идея, поскольку, с одной стороны, примеры подобных колоколен в оградах оборонных храмов известны (и одна из них, к примеру, была у церкви в соседнем с. Шаровка), с другой стороны такое решение позволило бы воссоздать ту колокольню, которая когда-то венчала церковь, но не на старом месте, а на участке ограды, в-третьих, сама идея о том, что колокольню над церковью могли не строить, а перенести её туда, выглядит свежо и заставляет задуматься о том, как именно могла происходить реконструкция церкви во 2-й пол. 18 в. Недостатком всего этого является крайне малое количество сведений о первоначальном облике ограды и её деталей. Один из эскизов проекта реконструкции/реставрации: Источники: Що на заваді? // Пам'ятки України, №1. Київ, 1987. С. 46-47. Ольга Пламеницкая. Замок в Сутковцах // Архитектурное наследство, №39. Москва, 1992. С. 148. Ольга Пламеницька. Початок мурованого оборонного будівництва на Поділлі // Архітектурна спадщина України, Випуск 1. Київ, 1994. С. 53-54.

В журнале "Пам'ятки України", №1-6 (1993) на с. 107-111 попалась на глаза статья "Реставрація стародавніх малювань". В этой публикации встретилось краткое упоминание погибающих росписей в Сутковцах: Также там были приведены фото парочки фрагментов росписей с подписями, где сообщалось, что это образцы живописи 18 в. Эта датировка выглядит очень интересно, поскольку в публикациях Е. и О. Пламеницких встречалось упоминание о росписях 16 в. и росписях начала 20 в. А в статье из "Пам'яток" выглядит так, что росписи, ранее отнесённые к 16 в., были датированы уже 18 в? Т.е. либо у нас два слоя росписей, самый ранний из которых датирован 18 в. (а не 16-м), то ли у нас три слоя (гипотетические росписи 16 в., 18 в. и начала 20 в.), но в этом случае странно, что в публикациях Е. и О. Пламеницких о слое 18 в. не было упомянуто. Пока же это выглядит так, что автор статьи (или какой-то другой исследователь, на выводы которого автор опирался) датировал нижний слой не 16-м, а аж 18-м веком. Тут стоит упомянуть ещё пару нюансов: Большинство исследователей сошлись во мнении, что церковь была реконструирована во 2-й пол. 18 в., когда была видоизменена её верхняя часть (появились новые кровли, главки над шатрами, тогда же поставили колокольню над западной апсидой). Можно предположить, что в то же время могли видоизменять и интерьеры, и если росписи действительно 18 в., то они могли быть добавлены в ходе тех же работ, которые преобразили церковь снаружи. Неподалёку, в соседнем селе Шаровка, также есть оборонная трёхконховая церковь. В случае с этим храмом известно, что его интерьеры во 2-й пол. расписывал Йозеф Претхль (1739-1799), монах-тринитар, живший и работавший на Подолье (в т.ч. есть его работы и в Каменце). Быть может более-менее в тот же период, когда росписями покрыли интерьеры церкви в Шаровке, аналогичные процессы протекали и в Сутковецкой церкви? Но больше всего, разумеется, интригует вопрос - есть ли в церкви росписи 16 в. или нет, т.к. ответ на этот вопрос сильно влияет на датировку храма.

Видео о церкви К категории источников также стоит отнести видео, частично из-за того, что там запечатлено то, какие изменения происходили с храмом за последние 15 лет, а частично из-за текстового сопровождения, откуда иногда также можно выдернуть интересные сведения из новейшей истории, а также узнать о том, как именно воспринимали памятник, и что о нём рассказывали. В некоторых случаях известны период или дата съёмки, в других случаях указываю дату, когда видео было добавлено на YouTube или в Facebook. Июнь 2010 2011 3 декабря 2013 21 августа 2013 26 августа 2013 28 мая 2015 21 июня 2017 21 июля 2017 10 октября 2017 17 февраля 2019 28 мая 2020 6 декабря 2010 11 февраля 2020 2 января 2012 12 января 2021 26 января 2021 12 апреля 2012 20 мая 2021 23 мая 2021 1 июня 2021 15 июля 2021 4 августа 2021 12 ноября 2021 20 декабря 2021 5 апреля 2022 18 сентября 2022 16 октября 2022 12 декабря 2022 15 апреля 2023 3 января 2024 5 апреля 2024 27 апреля 2024 3 мая 2024 31 июля 2024 6 августа 2024 19 октября 2024 27 июля 2025 28 сентября 2025