Каменец-Подольский: Резницкая (Гончарная) башня городских укреплений

[Filin]

Обсуждается этот объект: Резницкая (Гончарная) башня городских укреплений Каменца-Подольского
 

В начале 1960-х годов, когда проводились исследования Резницкой (Гончарной) башни, больше всего вопросов вызвали странные, как бы срезанные, зубцы верхнего яруса постройки:

Чуть позже в серии статей Валентина Шевченко, по проекту которой реставрировали башню, высказала мысль, что наличие таких зубцов, а также ряда других деталей, позволяет сделать вывод, что башню строили/перестраивали, опираясь на наработки Альбрехта Дюрера (1471 - 1528). Гипотезу приняли на ура, и за 50 лет она настолько прижилась, что, кажется, никому и в голову не приходит её немного покритиковать, и даже саму Резницкую (Гончарную) башню сейчас часто называют "башней Дюрера". У меня же создалось впечатление, что у этой гипотезы весьма шаткие основания. Свои мысли по поводу "дюреровской" следа в Каменце я буду собирать в отдельной теме, так что если хотите ознакомится с критикой - вам сюда.

Здесь же предлагаю вам в целом ознакомиться с гипотезой Валентины Шевченко. Также можете покопаться в Сети или других доступных источниках, чтобы убедиться, как глубоко она пустила корни.

К сожалению, раннюю статью "Несхожість Гончарської башти" (1971) авторства Валентины Шевченко я пока не нашёл, хотя логично было бы начать именно с неё. Впрочем, не беда. Дело в том, что в конце 1990-х её доводы образца 1960-х - 1970-х годов снова были опубликованы, так что мы всё же сможем с ними ознакомиться.

Вероятно, именно появление материала 1971 года (а может и каких-то более ранних статей Шевченко) стимулировало отдельных авторов на создание статей, в каждой из которых обязательно упоминали о "башне Дюрера":

Цитата

З історії укріплень

Башта Гончарна розташована в південно-східній частині міста на високому скелястому березі річки Смотрич. Вона споруджена в 1583 році на кошти цеху гончарів. Із зовнішнього боку башта мала п'ять ярусів, а з боку міста - три. До кінця XVII століття на ній був гостроверхий дах з дозорною вишкою. Споруджуючи її, використали найновітніше на той час досягнення західноєвропейського фортифікаційного мистецтва - влаштування парапету зі зрізом. При, цьому способі, який був введений відомим німецьким військовим фахівцем та художником-архітектором середньовіччя Альбрехтом Дюрером, досягався ефект рикошетування чавунних куль від мурів верхнього ярусу башти. Верхні її бійниці були пристосовані для артилерії, а нижні - для ручної зброї: мушкетної та пістольної. В 1699 році на кошти місцевих купців проводилася реконструкція башти. В 1960-61 роках вона була реставрована. Одночасно проводилася перебудова чотириповерхової споруди, що стоїть поруч з баштою. Тепер тут ресторан "Стара фортеця".

Г. Дроздовська

Источник

А вот слабенькая и переполненная ошибками статья из газеты "Прапор жовтня", 10 октября 1981:

Цитата

Єдина у світі

На високому, стрімкому березі Смотрича височить оборонна башта Гончарська, збудована ремісничим цехом гончарів у 1583 році. Гончарська башта цілком відрізняється від інших оборонних споруд міста і взагалі від башт тогочасної фортифікації. Вона збудована за оригінальним принципом знаменитого німецького художника - фортифікатора доби Відродження Альфреда Дюрера. На відміну від інших башт, Гончарська опалюється спеціально збудованим великим каміном. Та найбільш оригінальним є те, що мур верхнього ярусу зрізано півколом. Це забезпечувало рикошетування чавунних ядер під час обстрілу і захищало від руйнування найбільш уразливу верхню частину муру. За цим принципом у 20-х роках XVI століття було побудовано три башти в Німеччині, однак під час пізніших перебудов вони були зруйновані. Отже, наша Гончарська башта залишилась єдиною у світі, побудованого за принципом Дюрера.

А. Паравійчук,
краєзнавець.

Источник

Удивлён, что после всего этого о Дюрере не упомянули в описании башни в "Памятниках градостроительства Украинской ССР" (1, 2), хотя там было отмечено, что "Наружные плоскости стен... заканчиваются в верхнем ярусе резким скосом".

Впрочем, не подумайте, что страсти по Дюреру утихли. Например, о Дюрере и зубцах упомянули в путеводителе по Каменцу авторства Иона Винокура и Григория Хотюна, выпущенном в 1986 году:

Цитата

Гончарська башта XVI—XVII ст.

Головна і найбільша башта східних укріплень Старого міста — Гончарська. Споруджена 1583 р. ремісннками-гончарями. Відомо, що в 1669 р. її реконструйовано. Тоді вона мала п'ять ярусів та високий дах з дозорним майданчиком. Мури верхнього поверху із зовнішнього боку були зрізані з метою рикошетування чавунних куль. Цей архітектурно-будівельний прийом запозичено із Західної Європи, де він був запроваджений Альбрехтом Дюрером (1471—1528) — німецьким живописцем, теоретиком мистецтва, інженером, архітектором, одним з найвидатніших представників німецького Відродження.

У 1960—1961 рр. башту Гончарську реставровано і в значній мірі відтворено її первісне завершення. В майбутньому передбачається включити її в комплекс ресторану "Стара фортеця", що розташований поруч. Звідси, з видового майданчика, відкривається чарівна панорама східного каньйону Смотрича.

Потом прошло ещё лет десять, и вот в 1997-м появилась новая статья Валентины Шевченко, рассказывающая всё о том же:

Цитата

Валентина Шевченко

Фортифікаційн ідеї Альбрехта Дюрера в Україні

21 травня цього року минає 525 років з дня народження одного з найвидатніших представників епохи Відродження - Альбрехта Дюрера. Альбрехт Дюрер, відомий як художник, гравер, скульптор, архітектор, майже зовсім невідомий як інженер-фортифікатор. А між тим, саме йому належить честь заснування в XVI ст. фортифікаційної системи, яка мала великий вплив на військову науку Європи. Він жив у епоху, котру Ф.Енгельс охарактеризував як другий період у розвитку тактики вогнепальної зброї. У XVI ст. з"явились постійні наймані армії, статут, регулярне і обов'язкове навчання. З появою вогнепальної зброї військова тактика зазнала перевороту: піхота втратила свою наступальну силу, з'явились мушкетери, артилеристи тощо.

Оскільки на той час атака була сильнішою за оборону, виникли нові фортифікаційні оборонні системи, в яких втілились свіжі інженерні ідеї. Велика заслуга у цьому належить Альбрехту Дюреру. В 1527 р. вийшов його твір "Керівництво для укріплень міст, замків, тіснин", в якому були викладені ідеї і пропозиції, використані навіть у XIX ст. В своїй системі Дюрер вказував на важливе значення фортечного рову як на перешкоду для противника, на необхідність оборони повздовжнім гарматним вогнем з казематованих приміщень, чим поклав початок капонірам. "Бастеї" А.Дюрера були прототипом майбутніх "бастіонів" (XVII ст.). Він підняв кам'яні огорожі і надав їм самостійності оборони. Принцип "бастей" Дюрер використав у баштах. Артилерію розмістив у верхньому ярусі, бо вважав, що оборона стане надійніша. Винахідник розробив кілька варіантів парапетів для рикошетування чавунних ядер: парапет зі зрізом по кривій, парапет зі зрізом по прямій тощо. Башта Соллер в місті Нюрнберг мала парапет з прямим зрізом під кутом і була завершена шатром, яке не закривало парапету з бійницями верхнього ярусу, де розміщувалась артилерія. В усіх своїх баштах, казематних приміщеннях А.Дюрер застосовував спалювання за допомогою ватранів (камінів), робив ніші для спання.

Але він був не лише винахідником-теоретиком. А.Дюрер безпосередньо керував будівництвом укріплень міст Нюрнберга і Шафхаузена. І тут він застосовував свої теоретичні положення. Крім того, у верхніх великих бійницях башт прилаштував щитки, які оберталися по осі, маскуючи капонір під час зарядження гармати, в амбразурі малих бійниць встановив вертикальні прорізи для аркебузів та фальконетів тощо.

Розроблені А.Дюрером ідеї були розповсюджені по всій Європі. Ще в XIX ст. у європейських державах знаходили залишки укріплень XVI ст., які за принципами спорудження нагадували дюрерівські.

Починаючи з другої половини XVI ст. фортифікаційні ідеї Дюрера були прийняті у Польщі, Литві та інших східно-слов'янських державах, в тому числі в Україні, яка, як і Білорусія, в результаті Люблінської унії 1569 р. потрапила під іго Польсько-Литовської держави - Речі Посполитої.

В тяжких умовах феодально-кріпосницького гніту, посиленого національним та релігійним гнітом, українська культура продовжувала розвиватись і рости, вбираючи в себе найкращі досягнення європейської культури. Розвиток фортифікації в Україні теж не міг не втілити нових ідей, пов'язаних з удосконаленням зброї, особливо артилерії.

У 1430 р. Кам'янцем-Подільським заволоділи польські феодали. Вони почали укріплювати місто фортифікаційними спорудами, увесь час вдосконалюючи їх. Особливо великі роботи провадились у другій половині XVI ст. Однією зі значних споруд була Гончарська башта, побудована майже одночасно з іншими міськими укріпленнями і названа іменем цеху, який охороняв у ХVІ-ХVII ст. цю ділянку міських укріплень. Гончарська башта входить в оборонне кільце міста, вона вбудована у скелю каньйону ріки Смотрич так, що збоку міста має 3 яруси, а з боку ріки (противника) - 5 ярусів. Як і всі вежі міста, вона викладена з місцевого каменю на вапняному розчині. Два нижні яруси засипані землею у другій половині XVIII ст. Вхід у башту зроблено з боку міста, з третього поверху. Діаметр башти третього ярусу - 1,3 м, п'ятого - 10,7 м. Під час досліджень в 1963 р., проведених автором доповіді, Гончарська башта перебувала в незадовільному стані: перекриття та завершення над нею не існувало, верхні бійниці та ватрани були напівзруйновані. З двох перекриттів між четвертим і п'ятим ярусами, гнізда для балок розташовані по вертикалі на відстані 11 м, верхнє перекриття (гнізда, глибиною 1,5 м, розміром 0,42x0,34м) - первісне. Воно було розраховане на велике навантаження, тобто на артилерію. Загадкова була верхня частина башти - парапет зі зрізом. Висота його - 1,32 м. Ширина зрізу різна: з боку ріки (противника) - 1,25, з боку міста - 0,4 м. П'ятий ярус мав бійниці з прорізами і гніздами для щитків. Башта має ватрани. Сусідня з Гончарською баштою - Різницька - теж має парапет з прямим зрізом і, мабуть, аналогічну історію будівництва.

Після довгих пошуків (спеціальної літератури не існувало) виявилось, що автором такого типу башт був А.Дюрер. Була встановлена історія фортифікаційної діяльності Дюрера і його вплив на військове мистецтво.

Таким чином, виникло припущення, що ціла оборонна система міста мала будуватись по одній фортифікаційній системі, тому що якщо в цих двох найбільш збережених баштах дійшли до наших часів елементи системи Дюрера, то, мабуть, його ідеї були використані в інших фортифікаційних спорудах міста, зараз - напівзруйнованих. Гончарську та Різницьку башти в Кам'янці-Подільському можна вважати унікальними - аналогічних башт в нашій країні не виявлено. І взагалі - це єдині споруди, що дійшли до наших часів і донесли дюрерівську ідею рикошетування чавунних ядер. Навіть башти, побудовані Дюрером у Нюрнберзі, перебудовані. Отож, без перебільшення можна сказати, що кам'янецькі башти є пам'ятками світового значення.

Грандіозні фортифікаційні ідеї і проекти А.Дюрера були надзвичайно цінними, і лише складність та велич споруд, які тягли за собою значні кошти, не дали змоги до кінця їх здійснити. Винятком було укріплення Шафхаузена в Німеччині. Проте, ідеї А.Дюрера були настільки цінними і перспективними у військовому мистецтві, що їх застосовували в наступних століттях. Так, в XIX ст. у Києві зі спорудженням Нової Печерської фортеці, яка вважалась тоді "найбільшою у Європі", були використані ідеї А.Дюрера: капоніри - оборонні казематні споруди на дні фортечного рову, які призначалися для повздовжнього гарматного або кулеметного обстрілу рову, круглі казематні приміщення, окремі вузлові елементи тощо. Таким чином, запропоновані А.Дюрером в XVI ст. ідеї, знайшли своє місце в XIX ст. у Києві.

Наведені приклади підтверджують органічний зв'язок України з європейською культурою і наукою, в тому числі і фортифікаційною. Україна переживала ренесанс, як і інші європейські держави.

Источник: "Вісник Інституту Укрзахідпроектреставрація", Число 7, Львів, 1997 (с. 43-45)

Год спустя, в 1998-м, была опубликована похожая статья. Она также вызывает интерес, т.к. есть там несколько новых деталей:

Цитата

Валентина Шевченко

Фортифікаційні ідеї Альбрехта Дюрера: втілення в Україні

У 1996 році минуло 525 років від дня народження одного з найвидатніших представників доби Відродження - Альбрехта Дюрера. Він залишив глибокий слід у світовому мистецтві, науці, в духовному житті людства взагалі. Діяльність Альбрехта Дюрера для Північної Європи мала таке саме значення, як діяльність Леонардо да Вінчі, Філіппо Брунелескі для Італії.

Альбрехт Дюрер народився 21 травня 1471 року в місті Нюрнберзі - одному з осередків економічного, культурного й наукового життя Німеччини. Це місто уславилося здобутками своїх майстрів у друкарстві, ювелірстві, годинникарстві, виготовленні глобусів і астрономічних інструментів. А ще - мистецтвом своїх будівничих, творців церковної і світської архітектури, фортифікаційних споруд.

Час, коли жив А.Дюрер, позначений великими потрясіннями: на зміну середньовіччю йшла буржуазна епоха з новим сприйняттям дійсності - середньовічний аскетизм змінювався ідеалом активної людської особистості. Такі майстри, як А.Дюрер, поєднували в собі риси великих митців і вчених, що виявляли свій геній у найрізноманітніших галузях теоретичної і практичної діяльності, їхній світогляд був універсальний.

Ту епоху названо другим періодом розвитку вогнепальної зброї. Тоді запроваджено нові засади організації армії: статут, регулярне навчання війська. З поступом військової справи, що сприяв, зокрема, відродженню піхоти, озброєної тепер вогнепальною зброєю (мушкетами), ослабло значення важкоспорядженої кінноти. Це ставило під сумнів неприступність замків. Лицарі були вже непотрібними [1].

Оскільки наступ війська ставав тепер сильніший, виникла нагальна погреба в нових, досконаліших фортифікаційних системах для оборони. Саме тоді А. Дюрер звернувся до проблем фортифікації, виклавши свої інженерні ідеї і пропозиції у творі "Настанова щодо укріплення міст, замків, тіснин" (1527) [2]. Він наголошував важливе значення фортечного рову як перешкоди, доконечну потребу оборони його поздовжнім вогнем гармат і відтак поклав початок капонірам. У своїх проектах А. Дюрер проводив ідею поступовості оборони верків і, щоб убезпечити оборонців від бомб, зведення казематних приміщень для залоги й запасів харчів. Він запропонував ідею полігонального фронту, а в укріпленні для оборони тіснин - ідею майбутнього форту-застави.

Міські укріплення А. Дюрер радив будувати у вигляді мурованої огорожі з ронделями-бастеями (круглими, напівкруглими, багатокутними баштами), розміщеними по кутах і на прямих ділянках огорожі - там, де довжина її була більшою від обсягу пострілу з рушниці. Цей тип укріплень А.Дюрер звів до системи. Його бастеї - прототип майбутніх п'ятикутних бастіонів.

У горішньому ярусі башт Дюрер розміщував артилерію, бо вважав, що оборона від цього стане надійнішою. Фортифікатор опрацював кілька варіантів парапетів для рикошетування чавунних ядер: парапет із зрізом по прямій, парапет із зрізом по кривій тощо. Побудована за його проектом башта Соллер у Нюрнберзі мала парапет з прямим зрізом і була завершена наметом, що не закривав парапету зі стрільницями горішнього ярусу, де стояли гармати. В усіх своїх баштах А.Дюрер, дбаючи про полегшення побуту вояків, передбачив ніші для відпочинку, камінове опалення приміщень.

Але А.Дюрер був не тільки теоретик, а й сам керував будівництвом укріплень Нюрнберга. І тут він втілював свої теоретичні настанови: у горішніх стрільницях башт приладнав щити, які оберталися по осі, маскуючи гармаша під час набивання гармати. А в амбразурі малих стрільниць зробив вертикальні прорізи для гаркебузів і фальконетів.

Розроблені А. Дюрером фортифікаційні ідеї прийняла вся Європа. Ще наприкінці минулого сторіччя в європейських країнах траплялися рештки укріплень XVI століття, що скидалися на дюрерівські. їх можна побачити на полотнах тогочасних художників. Так, на картині Луї-Ежена Ізабе (1803 - 1886) "Відвідини монастиря" [3] біля в'їзду в монастир зображено башту із знайомими елементами системи А.Дюрера: парапет із зрізом по прямій, стрільниці на горішньому ярусі. Укріплення це характерне для монастирів XVI-XVII століть, які мали не лише сакральне, а й важливе оборонне значення.

Уже в середині XVI століття фортифікаційні ідеї А.Дюрера поширилися в Польщі, Литві та інших країнах Центральної і Східної Європи, зокрема в Україні, що була тоді під владою Польсько-Литовської держави - Речі Посполитої. У той час багато вихідців з України навчалися в західноєвропейських країнах, а згодом ставали у себе на батьківщині провідниками передового світогляду. Відтак українська архітектура набувала рис італійського Відродження [4] (ансамбль Руської вулиці, будинки площі Ринок, каплиці Трьох святителів. Кампіанів та Боїмів у Львові тощо).

Обізнаність з європейським малярством, зокрема школою Дюрера-Кранаха, виявлялася в творчості українських мистців. Та чи не найбільше це стосувалося фортифікаційних споруд, бо актуальним питанням доби було створення тривалої і міцної оборони, і в Україні почалися будівництво й перебудова таких споруд (твердиня Броди, замки в Ягольницях, Бережанах, Підгірцях, Збаражі, Жовкві, Кам'янці-Подільському, Острозі, фортеці Олика та Дубно на Волині тощо). Поряд з новими фортифікаційними ідеями італійців Франческо ді Джорджо Мартіні, Мікель-Сан-Мікеле, Вінченцо Скамоцці військова українська техніка вдосконалювалась ідеями та пропозиціями Альбрехта Дюрера. їх втілено в мурованих укріпленнях Правобережжя.

1430 року Кам'янпем-Подільським заволоділи польські феодали. Вони почали укріплювати місто. Особливо великі роботи провадилися в другій половині XVI століття. Однією із значних тодішніх споруд стала Гончарська башта (1583) [5]. Свою назву дістала вона від гончарського цеху, який у XVI-XVII століттях охороняв цю ділянку укріплень. Гончарська башта входила до оборонного кільця міста, яке протягом тривалого часу було форпостом оборони Поділля. Серед цих потужних укріплень Гончарська башта була першорядною, її споруджено одночасно з Різницькою, Кушнірською та іншими баштами. Цю башту вбудовано в скелю так, що з боку річки вона має п'ять ярусів зі стрільницями, а з боку міста - три.

1961 року авторові цієї статті було доручено дослідити Гончарську башту й виконані проект її консервації. Проведені дослідження дали можливість розробити проект реставрації з відновленням каміна, горішніх стрільниць і завершення [6]. Тоді башта була в поганому стані: перекриттів і завершень не мала, стрільниці й камін п'ятого ярусу були напівзруйновані, два долішні яруси засипані землею (як виявилося, ще в другій половині XVIII ст.)

Кругла в плані башта була вимурувана з каменю на вапняному розчині. Парапет, яким завершувалась башта, зі стінами її збудовані одночасно. Розміри гнізд початкового перекриття між четвертим і п'ятим ярусами глибиною від 0,62 м до 1,5 м, розміром 0,42 х 0,34 м свідчили про те, що перекриття розраховане на велике навантаження. Загадку становила верхня частина башти - парапет з прямим зрізом заввишки 1,32 м, завширшки з боку річки (ворога) - 1,25 м, з боку міста - 0,4 м. Горішній ярус мав стрільниці з прорізами й гніздами для щитків. Сусідня з Гончарською Різницька башта теж мала парапет з прямим зрізом і, мабуть, аналогічну історію будівництва.

Навіщо були погрібні такі парапети й перекриття, розраховане на велике навантаження? Як з'ясувалося, автором такого незвичного типу башт із парапетом був Альбрехт Дюрер. У цих баштах парапет призначався для рикошетування чавунних ядер, а посилене перекриття погрібне було для розміщення артилерії. У процесі досліджень виникло припущення, що оборонне кільце Кам'янця будували за єдиною фортифікаційного системою А.Дюрера, адже якщо в двох найкраще збережених дотепер баштах наявні елементи цієї системи, то його ідеї могли бути застосовані і в інших тамтешніх оборонних спорудах XVI століття, нині перебудованих або зруйнованих [7]. У нашій країні аналогічних башт не виявлено. Взагалі кам'янецькі споруди - єдині, що збереглися до наших часів і донесли дюрерівську ідею рикошетування чавунних ядер. Навіть башти в Нюрнберзі нині перебудовані і втратили свій початковий вигляд. Отож без перебільшення можна сказати, що кам'янецькі башти - унікальні військово-інжснерні пам'ятки.

Грандіозні фортифікаційні ідеї Альбрехта Дюрера були надзвичайно цінні для військового мистецтва. Тільки складність, а від так величезна дорожнеча будівництва пропонованих споруд, не дали змоги повністю збудувати їх. Винятком було укріплення Шафгаузена в Швейцарії, яке завершив сам Дюкер [8]. Пізніше його ідеї підхопили інженери Вобан і Поган (XVII ст.), Манталамбер (XVIII ст.), а далі вони дістали місце в новітньому німецькому вченні про фортифікацію.

Дюрерові ідеї дійшли й до XIX століття. Так, з 1830 року, коли затвержено проект перетворення Києва на величезну фортецю (за Східної війни) і майже до кінця 1863 року в місті будували укріплення, так звану Київську фортецю. До нашого часу дійшли лише Васильківське й Госпітальне укріплення Нової Печерської фортеці [9]. У цих спорудах, як виявилося, використано ідеї і пропозиції Альбрехта Дюрера: капоніри - оборонні казематні споруди на дні фортечного рову, що призначалися для поздовжнього обстрілу гарматним (згодом кулеметним) вогнем, з амбразурами на два боки, круглі казематні башти, окремі вузлові елементи тощо. Отже, ідеї Альбрехта Дюрера частково реалізовано в Новій Печерській фортеці Києва вже в XIX столітті.

Відомо також, що на початку XVII століття на річці Тясмин (тепер - Кіровоградська область) споруджено укріплення з оборонними елементами Альбрехта Дюрера - казематами. Але укріплення разом із заснованим тут містом Ново-Георгієвським після спорудження Кременчуцької ГЕС наприкінці 50-х років було затоплено.

Наведені приклади стверджують органічний зв'язок України з європейською культурою і наукою, в тому числі з фортифікаційною. Україна, як і інші країни Європи, знала Ренесанс. Тільки український Ренесанс хронологічно не збігався з європейським. Характер його цивільної архітектури й фортифікаційних споруд визначався з другої половини XVI і першої половини XVII століть.

Ми можемо пишатися тим, що в Україні збереглися пам'ятки фортифікації з елементами оборонної системи Альбрехта Дюрсра - засновника фортифікаційної науки в північній частині Європи.

Список використаної літератури:

1. Разим Е. "История военного искусства с древнейших времен до первой империалистической войны 1914-1918 гг." // Военное искусство средневекового феодального общества ХVІ-ХVIII вв. - Москва. 1940. - 4.2. - С.217.

2. Твір перевидано 1603 року. Durer A. "Stliche unberricht betestigung der Stett Schloss und flecken". - Armhem, 1603.

3. Експонується в Санкт-Петербурзькому Ермітажі. Контурна копія.

4. Овсійчук В. "Українське мистецтво другої половини XVI - першої половини XVII століття". - К., 1985. - С.70 -74.

5. Під назвою "Гончарська" башта значиться в усіх офіційних документах і в списку пам'яток архітектури.

6. Автор досліджень і проекту реставрації архітект В.Шевченко. Обміри виконали архітекти Є.Пламеницька, А.Кулагін, В.Шевченко, технік А.Тюпич.

7. З 32 пам'яток фортифікації Кам'янця-Подільського 20 побудовано або перебудовано в XVI столітті.

8. Большая энциклопедия. - Санкт-Петербург, 1996. - Т.2. - С.714.

9. В основу проекту фортеці було покладено проект інженера К.Оппермана.

2005 год:

Цитата

... Це була велика та могутня башта — мала п'ять ярусів, високий дах із дозорним майданчиком. Діаметр башти становив 13 м, товщина стін третього ярусу — 2,5 м. Гончарська, на відміну від інших башт, опалювалася за допомогою спеціально збудованого великого каміна. Але найголовніше, що це єдина в Україні башта, на якій і сьогодні можна побачити втіленим у життя оригінальний прийом середньовічного військового фахівця та художника Альбрехта Дюрера (1471-1528): стіни верхнього ярусу башти мають виразний укіс, щоб чавунні кулі, вдаряючись об них, могли рикошетувати. Це запобігало руйнуванню найуразливішої верхньої частини стін башти. За цим же принципом у 20-х роках XVI ст. збудували ще три башти в Німеччині, однак під час пізніших перебудов їх було зруйновано. Отже, як зазначають дослідники, кам'янецька Гончарська башта залишилась єдиною у світі, побудованою за принципом Дюрера.

Источник: "Вулицями Кам'янця-Подільського", Олег Будзей, Львів, 2005 (с. 132)

В 2012-м вышла монография Николая Петрова "Місто Кам'янець-Подільський в 30-х роках XV-XVII столітті". О башне там дана поверхностная информация, но Дюрера, конечно же, не забыли:

Цитата

Щодо окремих із названих пам'яток і, зокрема, башти Гончарської, зауважимо, що її розташування в планувальній та оборонній системі Старого міста виявилося досить вдалим. Воно обумовлювалося не лише географічним фактором, але й рівнем тогочасного військового мистецтва, пов'язаного з облогою та обороною міст. Башта була зведена у 1583 р. і локалізувалася саме в тому місці на Гончарській вулиці, яка десь за 50 м від неї у північному напрямі вливалася у вулицю Довгу, а в західному - вела до Польського майдану-ринку. Від башти у південно-східному напрямі безіменною і досить похилою вулицею можна було спуститися до каньйону р.Смотрич. Споглядаючи башту зі східного боку, здається, що вона немовби виросла з крутої скелі над каньйоном. Її висота від поверхні берега р.Смотрич становила 22,5 м. В діаметрі досягала 13 м, мала 5 ярусів, і була вимурована з каменю. В.Шевченко стверджує, що споруда своїми розмірами і архітектурою відрізняється від інших міських башт, й аналогію її важко знайти навіть в містах Західної Європи [1]. Справа в тому, що в основі її зведення та особливостях архітектурних форм лежала ідея німецького інженера Альберта Дюрера (1471-1528 рр.), суть якої полягала в тому, що башта могла виконувати роль фланкуючого укріплення й отримала круглу форму (від французького слова гопо - круглий). На кожному її ярусі розташовувалися приміщення для різних потреб. Крім того, вона мала зверху бойовий майданчик, який завершувався навколо свого діаметра парапетом з прямим зрізом, висота якого становила 1,32 м. Ширина його з боку річки досягала 1,25 м, а з боку міста - 0,4 м. На думку В.Шевченко, парапет призначався для рикошетування чавунних ядер, а посилене перекриття верхнього ярусу башти «потрібне було для розміщення артилерії». Авторка дотримується думки, що не лише названа башта, а все оборонне кільце І навколо Кам'янця містобудівники звели за єдиною фортифікаційною системою [2].

---

1. Шевченко В. Несхожість Гончарської башти / В.Шевченко // Наука і суспільство. - 1971. - № 12. - С. 28-30.

2. її ж. Фортифікаційні ідеї Альбрехта Дюрера і їх втілення в Україні // Пам'ятки історії України: історія та культура. - № 3-4. - 1998. - С. 86.

В том же 2012-м вышла монография Ольги Пламеницкой Castrum Camenecensis. Фортеця Кам'янець, в рамках которой гипотеза Шевченко, как мне показалось, была принята как рабочая, о чём будет сказано в подробностях в отдельной теме.

И в наши дни "дюреровская" версия живёт и здравствует. А уж в инернете Резницкую (Гончарную) башню как "Башню Дюрера" упомянули столько раз, что может создаться впечатление, будто Дюрер творил не в где-то там в районе Нюрнберга, а именно здесь, в Каменце.

Ну что ж... попробуем эту гипотезу на прочность.

[Filin]

3D-модель башни

Скачать можно здесь (upd: ссылка умерла). Для просмотра понадобится программа SketchUp

[Filin]

Об участии башни в фильме Опасно для жизни (1985) отписался здесь

[Filin]

Вид на башню и краснеющий от стыда город с колеса обозрения:

Источник

Источник

Автор фото

[Filin]

Башня на сферических панорамах проекта Open Ukraine

[kamienec]

Резницкая (Гончарная) башня в 1950-1970-е

Конец 1950-х. Башня и здание бывшей синагоги ещё не отреставрированы

1960-е (?)

1970 год

20 июля 1970 года

Июль 1972 года

1979 год

Источник: социальные сети

[Filin]

Башня на панорамной открытке 1974 г. Автор фото: Г. И. Угринович.

Тот же вид в наши дни - что на смогли/не успели застроить, то заросло.

[Filin]

На плане 1761 г. башня на немецком подписана как "Der Fleischer Thurm", т.е. "Мясницкая башня" ("Резницкая башня") или "Башня [цеха] мясников":

Источник

[kamienec]

Резницкая (Гончарная) башня в 1984 году.
Автор фото Александр Карельский.

Фотографии сделаны во время съёмки эпизода фильма Л. Гайдая "Опасно для жизни!"

Моя статья о съёмках фильма