[Малин: городище і замок]

Обговорюється цей об'єкт: городище і замок поблизу міста Малин
 

Мисове городище, залишено за однією з версій, укріпленою резиденцією древлянського князя Мала.

Цитата

Городище займає мисоподібний виступ лівого корінного берега р. Ірша і має розмір 55х60 м. З двох боків городище відокремлене від корінного берега глибокими і широкими ярами, що підковоподібно охоплюють майданчик. Лише вузенька перемичка в північно-східній частині поєднує городище з корінним берегом. Висота городища над рівнем річки близько 15 м. Схили досить круті і в деяких місцях ескарповані. Пам'ятка обстежувалась П.М. Третяковим, М.П. Кучерою, який склав його план. В 1987р. Б.А.Звіздецьким було проведено розкопки городища з метою поточнення його культурно-хронологічної належності та особливостей оборонних споруд.

Б.А.Звіздецький "Городища 9-13 ст. на території літописних древлян", К. "Інститут археології НАН України", 2008, 176с., нак. 500 прим., - с. 122.

Пізніше розкопки на городищі продовжувалися під керівництвом Б.А.Звіздецького.

На сайті Руїна.Ру городище коротко згадане, вірогідно за матеріалами А.Кузи:

Цитата

Малин, г. Житомирская обл.

В городе, на левом берегу реки Ирши, следы разрушенного городища древнерусского времени.

На даний час існування укріплення визначають періодами древлянським та руським, причому припускається, що в 11 ст. дане укріплення не функціонувало.

Прошу доповнити повідомлення наявною інформацією.

[Леніне: городище]

Обговорюється цей об'єкт: городище поблизу села Леніне

Мисове городище з прилеглим селищем та могильником, можливо багатошарове, залишилось від укріплення Старої Русі.

Цитата

Городище розташоване за 2 км на південний захід від села та займає мис між двома ярами на лівому березі р. Тетерів. Майданчик прямокутний в плані, розмірами 55х35 м. Площа городища - 0,2 га. По краю майданчику з усіх боків зберігся невеликий вал висотою 0,5 - 0,7 м та до 5 м завширшки. З напільного боку, крім валу, є ще й рів шириною 3 м, глибиною до 0,5 м.

У 1973 р. памятку обстежив М.П.Кучера, який склав план та зібрав підйомний матеріал - давньоруську кераміку 12-13 ст.

З напільного боку до городища прилягає селище 12 - 13 ст. Тут трапляються поодинокі фрагменти кераміки раннього залізного періоду.

З 250 м на північний захід від городища розташовується розорений сьогодні курганний могильник, де наприкінці 19 ст. В.Б.Антоновичем було досліджено 8 насипів.

Б.А.Звіздецький "Городища 9-13 ст. на території літописних древлян", К. "Інститут археології НАН України", 2008, 176с., нак. 500 прим., - сс.121-122.

Будь-які інші назви поселення мною не встановлені.

Прошу доповнити повідомлення наявною інформацією.

[Корчівка: городище]

Обговорюється цей об'єкт: городище поблизу села Корчівка
 

Кругле городище з прилеглим селищем та могильником, залишилось від укріплення Старої Русі.

Цитата

Городище знаходиться за 2 км на схід від села на ліому березі струмка Корчеватого, на піщаному підвищенні. В плані кругле, площа 0,12 га. По периметру збереглись контури сильно розореного валу та заплилого рову.

Пам'ятку наприкінці 19 ст. розкопував С.С.Гамченко. У 1976р. городище обстежив М.П. Кучера, який склав його план та зібрав підйомний матеріал - кераміку кінця 11 - 13 ст., уламок скляного браслету, точильні бруски, фрагменти кам'яних жорен, шматки залізної руди, шлаки.

З напільного боку до городища прилягає синхронне селище, яке досліджував С.С.Гамченко.

У 19 ст. біля городища знаходився курганний могильник у кількох курганних групах, де С.С.Гамченко розкопав декілька насипів.

Б.А.Звіздецький "Городища 9-13 ст. на території літописних древлян", К. "Інститут археології НАН України", 2008, 176с., нак. 500 прим., - с.121.

На сайті Руїна.Ру городище описане, вірогідно за матеріалами А.Кузи:

Цитата

Корчевка, село в Житомирской области.

Близ села, на левом берегу ручья Корчеватого, городище. Площадка поселения (четырехугольник со скругленными углами в плане) обведена двойной линией валов. Въезд прослеживается с В. Внутренняя территория городища составляет около 0,3 га.

Культурный слой содержит отложения древнерусского (XI-XIII вв.) времени. Найдены: гончарная, хорошо профилированная керамика, шиферные пряслица, обломки стеклянных браслетов и т.п.

Мене, чесно кажучи, здивувало явне розходження в описах конфігурації та розмірів даного укріплення.

Розташоване неподалік городище в с.Бежів також за конфігурацією кругле.

Прошу доповнити повідомлення наявною інформацією.

[Коростень: комплекс городищ літописного Іскоростеня]

Обговорюються ці об'єкти: городище (I), городище (II), городище (ІІI) та городище (IV) в місті Коростень.
 

Середньовічний Коростень - Іскоростень, відомий за матеріалами літописів своїм впертим спротивом владі Києва, залишив після себе для сучасних дослідників цілих чотири окремих укріплених частини. Ці укріплення очевидно існували синхронно певний період історичного часу.

Цитата

В межах сучасного міста розташовані чотири городища – залишки літописного Іскоростеня, що згадується «Повістю минулих літ» під 945-946 рр.

Городище І займає останець площею 0,45 га правого берега р. Уж. За даними 20-х рр., городище з напільного боку було захищене потрійною лінією валів. В розриві між ними було зроблено в’їзд. Середня ширина валів близько 8 м. Висота верхнього валу – 2,3 м, середнього – 3,6 м, нижнього – 4,2 м. Перед кожним з валів проходив рів шириною близько 5 м.

Городище ІІ розташоване дещо нижче за течією річки та займає невеликий останець скелі на правому березі р. Уж. Його площа – 0,055 га. В 20-ті рр. у південній частині городища ще зберігався невеликий вал з розривом - в’їздом посередині.

Городище ІІІ розташоване на 1,5 км вище за течією від двох перших та займає мис високого правого берега р. Уж. Його площа 0,36 га. В 20-і роки навколо городища проходив вал та рів. Висота валу – 2,5 м, ширина 13, 5 м. Ширина рову – 4,5 м, глибина – 1,35 м.

Городище ІV розташоване на лівому березі р. Уж, навпроти городищ І-ІІ, на мисі, який має площу 9 га. З боку річки захищене глибокими ярами та урвищами. З інших боків – валом та ровом. Два в’їзди розташовувались у західній частині городища. На сьогодні оборонні споруди сплановані.

Городища Коростеня досліджувались у 20-30-ті роки Ф.А.Козубовським, Ф.М. Мовчанівським,та В.К. Гончаровим.

На городищі І знайдено уламки глиняних посудин, залізні цвяхи.

На городищі ІІ у 1934 р. було досліджено житлову напівземлянку, розмірами 5х5,5 м. В ній було знайдено залізні сокири, тесла, долота, точильні бруски, жорна, фрагменти посудин, прясельця, У південно-східній частині городища досліджено житлову кліть, взаємопов’язану з оборонним валом. Тут житлові кліті чергувалися зі зрубами, що були засипані піском та камінням.

У культурному шарі городища знайдено фрагменти ліпної та ранньо-гончарної слов’янської кераміки, а також епохи Київської Русі 11-13 ст.

На городищі ІІІ зафіксовано три різночасові культурні горизонти: неолітичний, слов’яно-руський, а також пізньосередньовічний.

На ІV городищі культурних залишків не виявлено. За плануванням та площею пам’ятка належить до типових великих городищ-сховищ ранньозалізного періоду.

На початку 20 ст. навколо Коростенських городищ розташовувалися шість курганних груп, де в загальній кількості нараховувалось більше 300 курганів. Досліджено близько 20. Обряд поховання – спалення, тіло спалення на рівні давнього горизонту та тілопокладення в ямах.

В цілому хронологія Коростенських городищ та могильників визначається межами 9-13 ст.

Б.А.Звіздецький "Городища 9-13 ст. на території літописних древлян", К. "Інститут археології НАН України", 2008, 176с., нак. 500 прим., - сс.120-121.

В данному випадку крім ймовірного існування попередника Іскоростеня у вигляді укріплення ранньозалізного віку, цікава сама досить рідкісна поліцентрична (на відміну від концентричної) схема укріплень міста. Вона очевидно викликана не свідомим функціонально-планувальним розділенням центрів, що могло мати місце у Возвяглі та Городеську, а виникненням самого міста шляхом зростання кількох окремих укріплених поселень, що навіть могли належати різним родам або племенам, але з часом утворили значне місто. Подібне явище очевидно мало місце і в Києві.

На сайті Руїна.Ру обговорюваний археологічний комплекс описаний без подробиць, яких очевидно не було і в розпорядженні А.Кузи:

Цитата

Коростень, г. Житомирская обл.

Близ города, по обоим берегам р. Уж, 4 городища, являющихся по мнению исследователей, остатками древнерусского Искоростеня, упомянутого в летописи под 945 г. Наибольшее (площадь около 9 га) овальное городище (IV) находится на левом берегу реки, а 3 других занимают правобережные высоты. Систематически все 4 памятника исследованы слабо. Не исключено, что большее городище возникло задолго до X в.

Наиболее хорошо изучены І (площадь 0,5 га) и II (площадь 0,05 га) поселения.

Основу конструкции валов II городища составлял ряд деревянных срубов, забитых камнями и землей. К ним примыкал изнутри ряд жилых клетей. Культурный слой содержит обломки гончарной (XI-XIII вв.) и лепной (VIII - X вв.) керамики.

На I городище помимо обычных бытовых предметов найдены трехбусинные височные кольца, кресты-энколпионы, наконечники стрел и копий, боевые топоры. Собрана также коллекция гончарной древнерусской (XI-XIII вв.) керамики. Лепные черепки — единичны и невыразительны.

Основные напластования III городища (площадь 0,4 га) датируются литовским временем, но есть и домонгольские вещи.

IV городище не исследовалось. Среди случайных находок есть шиферные пряслица.

За підсумками двох описів звертає на себе увагу післямогольський культурний шар на третьому городищі Коростеня, який наводить на думку, що саме на цьому городищі пізніше міг бути збудований згадуваний інколи в литературі Коростенський замок.

Слід зауважити, що в 2000-ні роки на обговорюваних городищах здійснювалися досить масштабні розкопки під керівництвом Б.А. Звіздецького, результати яких оброблюються науковцями до цього часу. Матеріали частково опубліковані в збірках наукових статей, таких як "Стародавній Іскоростень і слов’янські гради VIII-X ст."

У знайденій Filin роботі "Б. А. Звіздецький – дослідник городищ літописних древлян" значне місце приділено саме літописному Іскоростеню:

Цитата

Іскоростень – центр древлянських земель

Коли виникло місто Іскоростень? Це питання остаточно не вирішене ще й досі. Якщо брати до уваги перша згадка про нього в " Повісті временних літ ", яка датується 945 роком, то місту приблизно 1060 років. Чи вірно це? Адже офіційно визнано, що Києву вже більше 1500 років, хоча перша літописна згадка про нього датується 862 роком, а раніше він згадується в легенді про створення його Києм, який був першим полянським князем. Але в цій же легенді говориться, що одночасно "А у древлян було князівство своє", тому можливо допустити, що якщо було князівство, то і був центр цього князівства Іскоростень, якому щонайменше має бути стільки ж років, скільки і Києву, а якщо згадати вище наведені факти арабських хроністів, то можна думати, що Іскоростень ще древніший Києва. А чому б і ні? Адже тільки завдяки розкопкам городищ № 1 і 3 археологом Звіздецький Б.А., проведених в останні роки, місто "постаріло" одразу на 250 років.

Стародавній Іскоростень знаходився на обох берегах річки Уж в тому місці, де вона розрізає високу скелясту гряду в районі сучасної території міського парку. Тут, недалеко одне від одного, знаходилося 4 городища невеликі укріплення з ровами і валами і 4 курганні групи, в яких нараховувалося понад 170 курганів. (На жаль, дві групи курганів, були знищені під час будівництва дороги).

У 1911 році В.В. Хвойка досліджуючи кургани Коростеня, виділив 2 з них. Перший мав висоту до 5 метрів і діаметр до 18 метрів, був оточений по периметру ровиках. Під курганом, на рівні землі, були виявлені останки великого труни (розмірами 3,5 х2 , 4 метри) з останками чоловічого і жіночого скелетів. Біля чоловічого були знайдені: залізний бойова сокира, залізний ніж, срібний кручений перстень, бронзова застібка, фрагменти кераміки; а біля жіночого 5 срібних скроневих кілець , срібні та сердолікові намистини, підвіски з сердоліку і кольорового скла, срібний перстень і срібний бубонець. У другому кургані було знайдено тільки жіночий скелет , біля якого знаходилися 6 золотих скроневих кілець, золоті сережки, залізні ножі та інші речі. Щодо обох курганів можна стверджувати, що в них були поховані представники знаті древлян; в першому, напевно , загиблий або померлий князь і його дружина, яка добровільно пішла з життя, згідно зі звичаями того часу, а в другому жінка княжого роду періоду кінця IX сторіччя.

Древлянські городища (гради) Іскоростеня це резиденції місцевої племінної знаті. Вони існували на території Коростенщини і в інших місцях на високо піднятих мисах і плато вздовж річки Уж.

"Гніздо " Коростенських городищ утворилося десь в V столітті , а до кінця VI століття між городищами утворилися поселення ремісників, челяді, молодших дружинників, які в сукупності утворили град Іскоростень.

Городище № 1, або " Замчище ", "Замкова гора", «городище Мала», «Свята гора», «Кременниця», "Червона гірка" це майже 30-ти метрова гранітна скеля на природній скельній основі з майже прямовисними схилами на правому березі річки Уж, було оточене подвійним валом висотою 2,5-4 м. Княжий терем, який стояв у центрі городища оточував ще один вал, укріплений частоколом. Під час археологічних розкопок в 1925 році було виявлено, що воно займало площу 1,5 га. Розкопками було виявлено залишки восьми житлових будівель, бойові сокири, наконечники стріл і копій, ножі, долота, шила, намиста з сердоліку, фрагменти браслетів , уламки кераміки періоду епохи неоліту і до IX -X ст . Останні вказують, що територія городища була безперервно заселена кілька тисяч років. У розкопаному поруч з городищем могильнику з останками трупоспалення були виявлені прясельця для веретен, сердолікові підвіски, перстень і декілька арабських монет.

Розкопками останніх років на городище № 1 було виявлено значну кількість старожитних речей древлянського періоду. Це, в першу чергу, пара скроневих сережок із золота, аналогічних прикрасам Великої Моравії, але, на думку вчених, вони могли бути виготовлені місцевими майстрами - ювелірами. У залишках одного з розкопаних будівель археологи знайшли унікальну срібну скроневу сережку у вигляді хижого птаха, яка спирається на овал основи з п'ятьма променями. Серед знайдених речей на городищі були також бронзові бубонці , бронзові гудзики - застібки, бронзові та срібні бляшки - накладки пасової гарнітури, срібні сережки, залізні ножі, вістря стріл, спис, арабський срібний дирхем, велика кількість уламків кераміки.

На відстані 1,3-1,5 км . від першого городища, в урочищі між вулицею Шатрищанська і правим берегом річки Уж, розташоване городище № 2 площею 0,05 га. Під час розкопок цього городища в 1934 році було виявлено напівземляне житло розміром 5x5.5 м. У центрі приміщення знаходився товстий шар залишків багаття, в різних місцях були знайдені шиферні пряслиця, уламки керамічного посуду, кам'яні жорна, точила, залізні сокири, долота, тесла. Неподалік від житла була виявлена житлова кліть, яка була частиною конструкції валу.

У 1940 році експедиції інституту археології під керівництвом Гончарової і Довженко продовжили дослідження другого городища. Ними був виявлений землекам’яний вал, в якому були вбудовані з внутрішньої сторони рубані кліті - житла. На території городища знаходилося декілька напівземлянкових жител, в центрі яких розташовувалися печі кам’янки. У нижньому культурному шарі знаходилися уламки ліпного посуду походженням VIII- IX ст, а у верхньому - гончарного посуду XI- XII ст. На городищі були знайдені і залишки ковальського виробництва болотна (залізна ) руда, шлаки, вироби із заліза та їх фрагменти сокири, тесла, ножиці, серпи, а також уламки глиняного та скляного посуду, жорна, залишки обгорілого проса. Виходячи з знахідок на городищі № 2, можна стверджувати, що жителями цього городища були прості ремісники і землероби.

Городище № 3 (по різними даними його площа від 0,6 до 1 га). Розташоване на високій скелі, де зараз встановлено пам'ятник князю Малу. У 1934 році на території городища було знайдено скарб, що складався зі срібних прикрас чеського походження, який був переданий на зберігання в Київський Державний історичний музей.

З 2001 року співробітниками Інституту археології на городище № 3 проводилися стаціонарні розкопки, під час яких було виявлено кам'яно-глиняний фундамент будівлі, близько 4000 уламків кераміки, які датуються IX- XVIII століттями, залишки ковальського виробництва, вироби із заліза ножі, напилок, пила, булава, стріла, періоду Х- ХІІІ століть; кілька виробів з кольорових металів срібна угорська монета, срібні дротяні скроневі кільця.

Найбільшим з Коростенського городищ було четверте (Городище № 4), що знаходилося на лівому березі р. Уж. Городище займало площу близько 9 га. Зі сходу обмежувалося неприступним скелястим берегом, з півночі обривом широкого кар'єра каменоломні, з півдня глибоким яром.

З трьох сторін городище оточував земляний вал висотою біля 5 м. і глибокий рів. У західній частині в городище було два входи, можна припустити, що тут були масивні дерев'яні ворота. Це городище фактично не досліджувалась археологами. Культурні шари тут були повністю знищені під час видобувних і господарських робіт на протязі багатьох століть і тільки час від часу на території городища знаходили окремі стародавні речі, залізні вироби, шиферні пряслиця, мідні хрестики. На думку археологів, городище № 4 не є пам'яткою часів древлян, а було споруджено набагато раніше в І тисячолітті до нашої ери.

Три городища на правому березі р. Уж приблизно в VI ст. і з'явилися як "град" Іскоростень. Городища розташовані на трьох окремих природно ізольованих точках, але в зоні візуальної видимості. Швидше за все, що спочатку вони виникли як три незалежні одне від одного укріплення, а пізніше утворили єдиний центр Іскоростень. Невеликі за площею, тобто, і за кількістю населення городища, як не дивно, мали поблизу великої курганний некрополь, який вказує на велику кількість населення, яке проживало поза межами укріплень. "Град" обносять валом, перед яким, де це було можливо, викопували рови, заповнювали їх водою.

У середині X століття , коли Іскоростень згадується в літописі , це вже було місто - фортеця , неприступний для війська київського князя. Старання київських воєвод, під час облоги Іскоростеня княгинею Ольгою в 946 році , взяти його штурмом, закінчилися невдало. А ми можемо згадати, що перед військом київського князя тремтіла навіть Візантія.

Отже, зробивши аналіз городищ літописного Іскоростеня, можна відмітити, що це місто було центром древлянської землі і мало велике значення у давньоруські часи.

В процитованому тексті є надто спірні твердження, але він найновіший і також заслуговує на увагу.

Один із сучасних мандрівників у Коростень показав фото макету укріплень в місцевому музеї, який очевидно зображує обговорювані городище (І) і городище (II). Дивно, але я хоч і відвідував колись той музей, та цей макет зовсім не пригадую. Пам'ятаю лише пафосну, але зовсім позбавлену реалізму картину, яка зображує кн.Ольгу під стінами Коростеня, та макет старої броварні)

Прошу доповнити повідомлення наявною інформацією.

[Іванків: городище]

В описании археологических памятников: И. Фундуклей "Обозрение могил, валов и городищ Киевской губернии" 1848 года упомянут замок или даже два замка, в Иванкове, один из которых мог располагаться на обсуждаемым городище:

Радомысльскій уєзд.

д) Городища, городки, замковища.

(...)

5). В мєстечкє Иванковє есть замок. В 1834 году он разрушен до основанія тамошним управителем. Помєщичій двор этого мєстечка называется также замком; в прєжнія времена был он обведен высокими валами и глубоким рвом, в который входила вода из рєки Тетерева. Для въєзда устроены были два моста и двое ворот, из которых над одними возвышалась башня с часами. Во время раскапыванія валов (в 1834 году), находимы были человєчьи кости.

(...)

И. Фундуклей "Обозрение могил, валов и городищ Киевской губернии" (репринтное издание) К. "Академкнига" 2008; 174 с. Доп. тираж 2010г. 20 шт.; с.40.

Если я правильно понял приведенную информацию, речь в ней идет о двух укреплениях-замках городка (мястечка), снивелированных на местности в один год - 1834й. Один замок, упомянутый совсем без подробностей (возможно с каменнокирпичными частями застройки, судя по интересу к нему управляющего), вероятно был цитаделью городка, второй, описанный подробнее, - частным оборонным двором. Один из двух объектов как раз мог быть расположен на предполагаемом городище в парке.

Но нельзя исключить, что предложения в описании Фундуклея выстроены не совсем удачно и речь все же шла об одном укрепленном объекте в Иванкове, который мог располагаться и не в нынешнем парке, а у реки по той же нынешней улице Фрунзе, к примеру...

[Мазепинцы (Мазепинці): городище]

С другой стороны, у него немало чего не упомянуто - Макаровское замчище, примером... хотя о "змиевых" валах вблизи Макарова он сообщает... вполне могло и городище в поле зрения не попасть.

Хотя может быть проще все же остановиться на том, что упомянуто именно овальное городище, показавшееся отчего-то Фундуклею "квадратным", а не "кругловатым".

Но ведь и от двора с домом, цоколь которого якобы имел трехметровую толщину (или высоту?), должно было всё же что-то материальное остаться?..

[Щуровичі: замок та міські укріплення]

Вот между Щуровичами и Лешневым мало того что всего 5 км., так ещё и городские укрепления у них типологически крайне похожи.

Как будто их проектировал один человек... Хотя владельцы у городков как будто разные.

[Мазепинцы (Мазепинці): городище]

В описании археологических памятников: И. Фундуклей "Обозрение могил, валов и городищ Киевской губернии" 1848 года упомянуто замчище в Мазепинцах, но так, что невозможно понять, идет ли речь об уже известном нам городище, или каком-то ином.

Васильковскій уєзд;

г) Городища, городки, замковища.

(...)

19). В Мазепинцах, над рєкою Каменкою, квадратное замчище. По преданію, оно насыпано Палєем, а потом отнято Мазепою.

(...)

Замковища бывают четыреугольныя или кругловатыя.

И. Фундуклей "Обозрение могил, валов и городищ Киевской губернии" (репринтное издание) К. "Академкнига" 2008; 174 с. Доп. тираж 2010г. 20 шт.; с.29.

Трудно понять, как овальное городище стало у Фундуклея квадратным замчищем, если это один и тот же объект. Возможно это не средневековое городище, а остатки двора Мазеп - владельцев поселения?

В современных Фастовском и Белоцерковском районах очень много исторических объектов связывается с Палеем.

В данном случае Палей действительно мог занять двор Мазеп (равно как и пустое старинное городище) - и использовать его как опорный пункт для одного из своих отрядов, так что Мазепа впоследствии лишь вернул (ненадолго) свою "вотчину"... (?)

[Карта претензий, касающихся границы Польши и Московии (1686)]

В описании археологических памятников: И. Фундуклей "Обозрение могил, валов и городищ Киевской губернии" 1848 года имеется заслуживающее внимание указание на обсуждавшуюся выше линию пограничных укреплений, в основу которой вероятно были положены уже существующие "змиевы" валы.

Васильковскій уєзд.

(...)

д) Валы.

(...)

7). Мытницкій вал начинается над рєкою Ирпенью, оттуда тянется до Малой-Солтановки, потом мимо села Мытницы проходит над рєкою Хавраткою, селом Барахтами, и выше села Барахтянской-Ольшанки вступает в Кіевскій уєзд. Длина его простирается до 45 верст. По трактату 1686 года Маія 6-го между Россіею и Польшею, помянутый вал служил границею между обєими державами, названіе Мытницкаго происходит от слова мыто, т.е. пошлина, которую взносили переєзжавшіе границу с своими товарами. Главная таможня находилась по дорогє идущей в Кіев, в том самом мєстє, гдє нынє селеніе Мытница. Там и теперь есть небольшая площадь, обведенная валом и рвом, с другим внутри их небольшим укрєплением. Подобныя небольшія укрєпленія есть и по обєим сторонам рєки Стугны, Унавы и Ирпени, до самаго мєстечка Бєлгородки; их насчитано до 10-ти, и всє они находятся одно от другаго на разстояніи 1 1/2 версты, а иногда нєсколько болєе. Это были пограничные редуты.

Особеннаго вниманія заслуживает часть этого вала возлє селєнія Барахт, протяженієм 273 сажени, а в вышину в этом мєстє до 7 сажень. Жители здєшніе называют этот вал Василевым, сказывая, что князь или или, по здєшнему, царь Василь, в предотвращеніе непріязненных нападеній от сосєдей, начал свои границы обезпечивать валом; но когда гонцы разосланные князем воротились назад, с вєстью о совершенной безопасности и тишинє, то Василь распустил работников, и вал остался недоконченным, по самую пору назначенія его рубежем между Россією и Польшею. Упоминаемій здєсь Василь вєроятно означает князя Василька Юрьевича, которій в 1155 году получил в удел эту страну, под именем Поросья.

Источник: И. Фундуклей "Обозрение могил, валов и городищ Киевской губернии" (репринтное издание) К. "Академкнига" 2008; 174 с. Доп. тираж 2010г. 20 шт.; с.33.

Обращает на себя внимание, указание дистанции между редутами, явно обеспечивающей огневое взаимодействие между ними (пока, несмотря на имевшие место попытки ни одного нового мне выявить не удалось) и нахождение части из них по другую сторону пограничных рек, что может указывать в том числе и на существование аналогичных московским и противостоящих им речпосполитских пограничных укреплений, что требует дополнительных поисков. То что число редутов в цитате названно существенно меньше, чем видно на обсуждаемой карте, смущать нас не должно, так как названо очевидно число укреплений известное в то время И.Фундуклею.

"Царь Василь" упомянутый в цитате, это, по-моему мнению, не кн. Василько Юрьевич, а (св.) кн. Владимир (Василий) Святославич, активно занимавшийся укреплением рубежа по Стугне и основавшего град Васильев, ставший впоследствии уже при Васильке известным Васильковом.

[Горбово: городище]

Насколько я понимаю, городище в Горбово по материалам раскопок оказалось несколько старше самого соседнего Новгорода)

Именно поэтому подверглась сомнению версия про "Игорево сельцо" в Горбово.

Но на сайте заповедника предпочли эту старую версию не оспаривать почему-то.

[Киев: ротонда]

Не исключено, что с тех пор взгляд как на функциональное предназначение здание, так и на датировку мог несколько трансформироваться.

По крайней мере появилось экзотическое мнение, что это могла быть не зала для заседаний и не храм, а башня- столп))

То есть практически бергфрид (но не донжон конечно), "волынского типа" )

См. М.Ю. Ващенко "ДО ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ОДНІЄЇ ДАВНЬОРУСЬКОЇ СПОРУДИ НА ТЕРИТОРІЇ „МІСТА ВОЛОДИМИРА” У КИЄВІ".

Статья опубликована в сборнике "Праці Науково-дослідного інституту пам'яткоохоронних досліджень. Випуск 3".

Хотя это сооружение, а равно и его оборонные возможности, конечно совсем отдельная тема)

[Путивск: городище]

Ну, укрепленное поселение это ведь тоже поселение, так что формально противоречия в информации нет)

И в заголовке памятник внушительно назван "оборонительным сооружением" )))

Если раскопки в самом деле были тотальными, то и какие-то следы укреплений должны были найти.

В музее - заповеднике об "Игоревом сельце" конечно упоминали, но я тогда специально о нем не расспрашивал.

А в путеводителе информация выстроена слишком лаконично)

Надеюсь, когда нам попадется научная статья о раскопках объекта, сомнения так или иначе будут рассеяны.

Новгороду гипотеза конечно нравится, так как позволяет черниговчанам не делиться эпической славой с сумчанами)

Но Ярославна-то в произведении плакала именно "на валу" ?

[Ставище]

Книга Киевского гражданского губернатора И. Фундуклея "Обозрение могил, валов и городищ Киевской губернии" была издана в Киеве в 1848 году и являлась первой попыткой издания свода археологических памятников этой территории.

Несмотря на несовершенство, вызывает интерес именно в силу возраста сведений.

В "Обозрении..." уделено определенное место Ставищам, их окрестностям и в частности "легендарному" граду Любомиру.

Таращанский уєзд;

д) Городища, городки, замковища.

По мєстному преданію и по указаніям исторіи, в нынешнєм Таращанском уєздє, находилось нєсколько древних городов, от которых остаются нынє городища и замковища.

1). Город Любомир, который должен был находиться над рєчкою Гнилым-Тикичем, и простираться от его истока при селє Снєжках, вдоль по его теченію, на 20 верст. Нынєшнее мєстечко Ставище и села Ставищенская-Антоновка и Буркатовка, вєроятно построены на остатках этого города. Сохранившіеся нынє акты свидєтельствуют, что в царствованіе Жигимонта 1, Любомир был собственностью короля; обезлюдили же его и разорили, бєз сомнєнія, набєги Татар; и когда он опять начал заселяться, то от множества ставов т.е. прудов (здєсь их около 100) получил названіе Ставищ. - Ставищская-Антоновка получила начало в первой половинє прошлаго (т.е. 18-го - N.) столєтія: ее основал Антон Стефанскій, с дозволенія короннаго маршала Мнишка, в то время время владевшаго Ставищскими помєстьями. - Село Буркатовка, от имени своего перваго поселенца Бриля, называется также Брилёвкой; оно основано в 1765 году.

(...)

е) Замковища.

1). Есть замковище в селеніи Буркатовкє, на правой сторонє рєки Гнилаго-Тикича, в части села, называемой городищем. Это, как можно думать, был огромный замок, обведенный в полукруг до рєки валами, ещё и доселє замєтными, и палисадом. По преданію, его устроил в 17-м вєкє козацкій старшина Боняк, имєвшій особую примєту на лєвой щекє мышь (родимое пятно) и 6 пальцев на правой рукє. Немогши защитить себя от непріятеля, он сам сжег этот замок.

(...)

6). В мєстечкє Ставищах, мєсто стариннаго замка занимает теперь экономическій дом, с садом и костелом. По этой причине, с трудом можно примєтить его слєды. Лежал этот замок на лєвом берегу Гнилаго-Тикича, на протяженіи 100 сажень. Чарнецкій добывал его от укрывавшихся в нем козаков.

(...)

ж) Валы.

(...)

6). В селє Ставищской Антоновкє и Брилёвкє есть слєды нєскольких валов, проходивших по разным направленіям. Кажется, что они были между собою в связи, а также и в связи с валами замєченными в Ставищах. Без сомнєнія, они служили к оборонє замков, бывших в этих мєстах.

(...)

О прочих валах, упомянуто выше, при городищах и замковищах.

з) Пещеры, яры.

При селє Буркатовкє, по лєвую сторону рєки Гнилаго-Тикича, на возвышеніи против стараго замковища, открыта в недавнія времена яма, в родє покоя; оттуда ход ведет в небольшую пещеру, кольцеобразно устроенную; а оттуда есть другой вход в простую пещеру; но эта послєдняя засыпана песком; потому дальнєйшее направленіе пещеры и ея длина остались неизвєстны. Под валами здєшняго замковища, по увєрнію простолюдинов, также должны находиться пещеры.

И. Фундуклей "Обозрение могил, валов и городищ Киевской губернии" (репринтное издание) К. "Академкнига" 2008; 174 с. Доп. тираж 2010г. 20 шт.; сс.54,55,56,57.

Часть валов и насыпей, указанных в процитированном тексте, несомненно оставлены рассматриваемыми выше осадными линиями времен Чарнецкого.

[Глухов: макет укреплений]

mera, дякую особисто від себе за Вашу участь в обговоренні, оскільки до цього часу кількість учасників форуму з Лівобережжя залишається надто невеликою.

Гадаю, великий масив інформації щодо фортеці, який виходить за межі обговорення власне макету, було б доцільно давати на форумі окремою темою (або кількома темами).

Якоюсь рідкісною інформацією по Глухову я не володію, бо маю всього пару-трійку загальнодоступних джерел, але при нагоді викладу всю інформацію, яку маю)

Про (оборонний?) двір Пісочинського бачив у Вечерського здається. Я пошукаю.

Капітальна огорожа з кутовими баштами - це елементи вже пізнішого монастиря (того що є на макеті).

[Любеч: графические реконструкции и макет замка Мономаха]

Спасибо, за уточнения сведущего человека и за статью, в общем, подтверждающую высказанные ранее подозрения)

Однако обсуждать действительные укрепления Любеча вне показанной выше реконструкции вероятно нужно в отдельной теме (наверное и не одной). И там же обсуждать показанную в приведенной статье Кондратьева и Сытого эскизную графическую реконструкцию замка. Здесь замечу только то, что в течении 14 -18 веков Любецкий "литовский" замок наверняка имел много строительных периодов и его облик соответственно мог многократно меняться.

Версия о том что старостинский замок был построен не на месте старого детинца, а на месте (вариант) частной боярской укрепленной усадьбы , отторжения не вызывает хотя бы потому, что подобным образом обстояла ситуация с замком в Галиче.

"Простота устройства" - хочу уточнить, что я подразумевал именно архитектурные детали, такие как двухэтажные палаты с высокой крышей с заломом и галереями, обилие башен и сложные конфигурации стен из городен, деревянный бергфрид, замковый храм и т.д. что могло в комлексе иметь место только в результате серьезной архитектурной эволюции.

Что касается плотности застройки, богатства и густонаселенности Любеча в доордынский период, по сравнению с последующими ("древнерусская застройка 12-13 вв. намного плотнее и больше, чем все поздние"), то такой вариант конечно наиболее вероятен, т.к. в случаях Киева, Чернигова, Переяславля, Галича и многих других старых городских центров, события развивались именно таким путем.

[Батіг / Битва під Батогом 1652 р.]

В 07.10.2014 в 20:08, mhttp://forum.zamki-kreposti.com.ua/topic/900-/_potupchik сказал:

Я сегодня там побывал. Еле нашел этот круг. Я четыре раза через него прошел, пока понял что это таки он. Там действительно круг, но совсем не понятный. Он состоит из двух концентрических окружностей. Внешняя где-то 60 м в диаметре - это не глубокая траншейка до 20 см глубиной и до 1 м шириной с обваловкой высотой до 20 см. Внутренний круг диаметром до 30 м, оконтуренный валиком 40-50 см. Находок в этом круге никаких, кроме современного мусора.

А не может ли это быть небольшое городище-святилище 1 тысячелетия от Р.Х.?

Тогда в предполагаемом рву должны быть следы кострищ.

То что я ранее предположил в отношении Бежовского городища в Житомирской обл., - и размеры и конфигурация там были примерно такие же, а высота обводов изначально в таком случае была небольшой.

А "батарея" может быть и местное дореволюционное название, когда все насыпи предполагаемого военного назначения обыватели были склонны называть "батареями".

[Дермань: замок і монастир]

А у цієї бойової вежі дійсно багато спільного з монастирською бойовою вежею із Старокостянтинова)

[Любеч: графические реконструкции и макет замка Мономаха]

Чем больше смотрю на эти знаменитые реконструкции, тем больше укрепляюсь в мысли, что это реконструкция Любецкого т.н. "литовского" замка, который продолжал использоваться ещё гетманом Мазепой.

Особенности и вид оборонительных и жилых сооружений говорят именно об этом.

Достаточно сравнить эти реконструкции с реконструкциями Киевского замка на Киселевке, того же периода.

Видимо именно к "литовскому" замку в основном и относилось то что раскопал Рыбаков.

А детинец града Любеча 11-12 вв., возможно и мало отличался от этого замка по конфигурации, но был устроен значительно проще.

Православный храм столбово-шатрового типа, образцы которого можно увидеть только где-нибудь в бассейне Северной Двины или Свири, в составе реконструкции - это вообще за гранью моего понимания темы...

При этом следует учесть, что Б.А.Рыбаков был не просто археологом и историком, но "полит"-археологом, как и многие советские академики, чутко реагирующие на меняющуюся партийную идеологическую доктрину.

16-18 века советскую археологию как предмет не интересовали, требовались находки из времени существования "древнерусской народности".

Кроме того, настоятельно требовалось "втиснуть" реалии Старой Руси в марксистско-ленинскую базисную модель феодализма, для чего среди прочего, руських князей следовало "поселить" в романские феодальные замки, или по крайней мере в некие их подобия для Восточной Европы.

Между тем в наше время, такая модель признается не вполне соответствующей реалиям, даже Центральной Европы.

Отсюда литовский замок 16го века, в веке 11м в представлении Рыбакова.

Недавно в Чернигове была издана книга о Любечском старостве в РечиПосполитой.

Там может быть много интересного о Любече и его округе, не исключая и старостинский замок.

[Укрепления Луганской области]

Побачив корисний для теми, що обговорюється, каталог пам'яток Луганщини 17-18 ст.ст.

Об'єкти що мають відношення до фортифікації, я підкреслив.

Назви населених пунктів виділив курсивом.

Олена Титова

Каталог пам`яток козацької доби з Луганщини

Розуміючи непересічне значення фіксації та обліку нерухомих пам`яток Українського козацтва XVI-XVIII ст., співробітники Науково-дослідного колективного підприємства (Центру) "Часи козацькі" разом з Центром пам`яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам`яток історії та культури започаткували у 1991 році складання Каталога-довідника названих пам`яток. До цього зводу входять нерухомі пам`ятки археології, історії, архітектури та містобудування, меморіальні та пам`ятні місця. Всього серед козацьких пам`яток виділено більше 20 типів, а саме: Січі, центри паланок, полків, сотен, населені пункти, засновані козаками, зимівники, місця битв, кладовища та окремі поховання, сторожі, укріплення, монастирі, церкви, фортеці, місця народження та смерті видатних козаків тощо.

Формується каталог за регіональним принципом, згідно територіально-адміністративного поділу України.

Робота по складанню каталога ще не закінчена. Зараз зібрана попередня інформація, в основному, по найвідомішій довідковій літературі. Але не дивлячись на цей початковий етап роботи, маємо матеріали по майже трьох тисячах нерухомих пам`яток козацької доби.

У цьому виданні пропонуємо до уваги читачів каталог пам`яток козацької доби XVI-XVIII ст. з Луганської області, зібраний за кількома друкованими джерелами. Думається, що започаткована робота досить перспективна для подальшого дослідження з урахуванням різноманітних архівних матеріалів, археологічних розшуків, аналізу картографічних і топонімічних джерел.

Луганська область

Луганськ, облцентр.

Сторожі козаків на лівому березі р. Лугані XVII ст. (Лаврів, 1992, с.47)[1].

Біловодськ, смт, райцентр.

Поселення 1686 р. козаків Острозького полку (ІМС, с.179)[2].

Білолуцьк, Новопсков. р.

Козацьке поселення пер.пол. XVII ст. у межиріччі рр. Айдару і Білої.

1732 р. сотник Я.Р.Головінський, козацька старшина заснували містечко (ІМС, с.575-576).

Бобрикове, Антрацит. р.

Засноване 1776 р. полковником Д.К.Бобриком (ІМС, с.174).

Борівське, смт Лисичан. р.

Сторожове містечко донських козаків 1640 р. біля Кальміуської сакми (ІМС, с.475-476).

Брянка, м.

Хутір Протік Гриценків 1707 р. заснований сотником Гриценком.

Козацьке селище Яр Кам`яний 1696 р. (ІМС, с.246).

Булавинівка (Іванівська Лука), Новопсков. р.

Сторожове укріплення Осиновий Острог 1637р.

Табір К.Булавіна 1707 р., лінія укріплень.

1707 р. біля старого русла Айдару провалилися під лід 300 козаків-карателів -Провалля.

Битва у Січині, північніше села. Поставлений пам`ятник К.Булавіну (ПИКУ, с.91)[3].

Бунчуківка, Білокуракин. р.

Засноване козаками наприкінці XVIIIст. (ІМС, с.244).

Верхній Нагольник, смт Антрацит. р.

Козацький хутір друг. пол. XVIIIст. (ІМС, с.174).

Вишневецько-Грекове, Новопсков. р.

Хутір старшини Ф.Грекова, поряд хутір урядника Т.В.Грекова 1782 р. (Краєзнавчі записки, в.II, с.21)[4].

Данилівка, Біловод. р.

Козацький хутір Данилів XVIII ст. (ІМС, с.217).

Дмитрівка (Митрівка), Новопсков. р.

Село засноване 1777 р. старшиною Війська Донського І.Іловайським (Краєзнавчі записки, в.II, с.18).

Дякове, Антрацит. р.

Засноване військовим дяком І.Ісаєвим 1777 р. (ІМС,с.145).

Євсуг, Біловод. р.

Засноване наприкінці XVII-поч.XVIII ст. козаками Острозького полку (Лаврів, 1992, с.169).

Жовте (Жовтий Яр), Слов`яносерб. р.

Військове поселення для охорони південних кордонів держави засноване 1700 р.(ПУ, 1989,с.18)[5].

Заайдарівка, Новопсков. р.

Засноване як прикордонне село у пер.пол. XVII ст. (Краєзнавчі записки, в.II, с.36).

Закотне, Новопсков. р.

Заселене козаками Д.Головінського.

Сотенне містечко Острозького полку з 1732 р. (ІМС, с.592).

Зимогір`я (Черкаський Брід, Черкаське), м. Слов`яносерб. р.

Сторожове поселення запорожців 1645-1647 рр. (ІМС, с.801-802).

Іванівська Лука, Новопсков. р.

Прикордонне село пер. пол. XVII ст. (Краєзнавчі записки, в.II, с.36).

Кабанне, смт Кремін. р.

Сторожовий пост з поселеннями довкола з 1701 р. (ІМС,с.430-431).

Красний Кут, смт Антрацит. р.

Зимівники запорозького старшини Петра Довгаля XVIIIст. у балках Мечетка та Глибока (ПУ, 1989, 4, с.18).

Таємний шлях із Запоріжжя на Дон - "Солоний шлях".

Тут був склад харчів та зброї запорожців (Лаврів, 1992, с.50).

Козацький пікет біля гори Сокіл і балки Глибокий Яр (Краєзнавчі записки, в.II, с.4).

Кремінна, м., райцентр.

Сухарів Городок - центр поселень донських козаків друг.пол. XVII ст.

Сотня Ізюмського слобідського полку 1688 р. на берегах р. Кремінної (ІМС, с.417-418).

Куземівка, Сватів. р.

Військове поселення Ізюмського слобідського полку 1688 р. (ІМС, с.740).

Лисичанськ (Лисичий Байрак, Лисича Балка) м. райцентр.

Козацька слобода 1710 р. (Лаврів, 1992, с.70).

Лозова Павлівка, Перевальськ. р.

Запорозькі хутори Яр Кам`яний та Проток Гриценка на р. Лозовій (Краєзнавчі записки, в.II, с.4).

Ломоватка, Новопсков. р.

Запорозьке Ломове займище (Краєзнавчі записки, в.II, с.5).

Михайлівка, смт Перевальськ. р.

Хутір запорожця Харка при впадінні р. Довгенької у Білу (Краєзнавчі записки, в.II,с.4).

Мілуватка, Сватів. р.

Засноване козаками Полтавського полку у 1705 р. (ІМС, с.740-741).

Міусинськ, м.

Слобода Новопавлівка заснована 1774 р. старшиною кіннокозачого полку Ростовської фортеці св.Дмитрія І.Васильєвим (Краєзнавчі записки, в.II, с.17).

Нагольна (Нагольно-Тарасівка), Новопсков. р.

Засноване 1775 р. бригадиром Війська Донського Амвросієм Луковкіним (Краєзнавчі записки, в.II, с.25-26).

Нещеротове, Білокуракин. р.

З 1732 р. поселення козаків Острозького слобідського полку (ІМС, с.234-235).

Нижнє, Первомай. р.

Військове поселення запорозьких козаків 1754 р. (ПУ, 1989, 4, с.19).

Нижній Нагольник, смт Антрацит. р.

Сторожовий пост кін.XVII - поч.XVIII cт. на торговому тракті між Слобідською Україною та Доном.

Митниця (є руїни) на межі Області Війська Донського у кількох кілометрах від поста (ІМС, с.155).

Нижня Дуванка, смт Сватів. р.

Хутір заснований 1730 р. ізюмським сотником Краснокутським (Лаврів, 1992, с.48,79).

Нова Астрахань, Кремін. р.

Хутір Гузіївка 1787 р. запорозького козака Гузя (ІМС, с.439-440).

Новоайдар, смт, райцентр.

Військове козаче містечко донських козаків друг.пол. XVII ст.

Народився ватажок повстання під проводом С.Разіна - козак І.Лоскут (ІМС, с.547).

Новокраснянка, Кремін. р.

Слобода кінця XVIII ст. заснована донськими козаками (ІМС, с.451).

Новомикільське, Кремін. р.

Слобода друг.пол. XVIII ст. донських козаків (ІМС, с.451).

Новоолександрівка, смт Краснодон. р.

Хутори Теплянський, Проциків, Сорокине кін. XVII ст. у заплаві р. Кам`янки (ІМС, с.384).

Новопсков (Закам`янка), смт, райцентр.

Хутори засновані у перш.пол. XVII ст.

З 1732 р. сотенне містечко на чолі з сотником Акимом Ємановим (ІМС, с.561-562).

Оріхове, Новопсков. р.

Засноване 1790 р. військовим базарним Олексієм Степановичем Леоновим (Краєзнавчі записки, в.II, с.20).

Осавулівка (Лук`янова), Новопсков. р.

Засноване вдовою старшини Євдокією Луковкіною 1777 р. (Краєзнавчі записки, в.II, с.18).

Осинове, Новопсков. р.

Осинів острог 1637 р. на горі Пристін, обнесено валом і ровом.

Була печера - підземний хід (Краєзнавчі записки, в.II, с.36).

Острогозьк, Новопсков. р.

Місто засноване 1652 р. полковником І.Дзиковським на р. Тихій Сосні.

З ним оселилося 1000 козаків.

Полкове місто у друг.пол. XVII ст. (Краєзнавчі записки, в.II, с.36).

Пархоменко (Макарів Яр), Краснодон. р.

1660 р. за розпорядженням Запорозького кошу розміщено частину Суходільського пікету.

Рештки сторожового укріплення на могилі зберігалися до середини ХIX cт.

Великий зимівник 1738 р. запорізького козака Макара Безрідного (ПУ, 1989, 4, с.19; Лаврів, 1992, с.50).

Петрівка (Караяшник, Петропавлівка), смт Станично-Луган. р.

Засноване у друг.пол. XVII ст. донськими козаками (ІМС, с.830-831).

Петрівка, Перевальськ. р.

Козацька могила XVIII ст. на сільському цвинтарі, зберігалася до 1917 р.

Біля Петрової гори між селами Петрівка та Михайлівка - місце бою козацького загону з татарами.

Козачий пікет у місцевості "Маяк".

Козачий хутір у Петровому Яру, де збереглися залишки споруд і криниця (Краєзнавчі записки, в.II, с.3-4).

Привілля (Асесорське, П`ята Рота, Привільне), м. Лисичан. р.

Слобода заснована 1695 р. служилими людьми (ІМС, с.489-490).

Рафаїлівка, Новопсков. р.

Зимівник козака Юхима сер. ХVIII cт. (Краєзнавчі записки, в.ІІ, с.20).

Ровеньки, м.

"Городок" 1707 р. заселений донськими козаками.

Опорний пункт Української укріпленої лінії 30-х р.р. XVIII ст.(Лаврів, 1992, с.81).

Сватове (Сватова Лучка), м. райцентр.

Козацький сторожовий городок ІІ пол. XVIIст. у складі Ізюмського слобідського полку (Лаврів, 1992, с.62).

Сотенне містечко з укріпленнями - рів, частокол, паркан (ІМС, 705-706).

Слов`яносербськ (Підгірне, Донецьк), смт, райцентр.

Запорозький сторожовий пост 1740 р. з зимівниками і хуторами (ПУ, 1989, 4, с.19).

Софіївка, Перевальськ. р.

Козацький Чорнухинський пікет (Краєзнавчі записки,в.ІІ, с.6).

Станично-Луганське, смт, райцентр.

Козацька слобода ІІ пол. XVII ст. (Лаврів, 1992, с.69).

Старий Айдар, Станично-Луган. р.

Опорний пункт донських козаків з 40-х рр. XVIII ст. (Лаврів, 1992, с.62).

Народився у кінці XVII ст. отаман містечка С.О.Драний - один із сподвижників К.Булавіна (ІМС, с.841).

Старобільськ, м., райцентр.

Містечко заснував на поч. XVII ст. окольничий Б.Я.Бєльський.

1686 р. оселилися козаки Острозького слобідського полку (Лаврів, 1992, с.49).

1732 р. оселилися служилі люди сотника Острозького полку І.Х.Синельникова (ІМС, с.842-844).

Тевяшово, Новопсков. р.

Хутір Острозького полковника Тевяшова XVIII ст. (Краєзнавчі записки, в.ІІ, с.42).

Трьохізбенка, Слов`яносерб. р.

Козацька станиця перш. пол. XVII ст.

Місце народження К.О.Булавіна у сім`ї отамана станиці (ІМС, с.814).

Хворостяне, Новопсков. р.

Місце битви між повстанцями К.Булавіна та царськими карателями - "Долина Січина" (Краєзнавчі записки, в.ІІ, с.40).

Хрустальне, Краснокут. м/р.

Засноване козаками-мазепинцями 1709 р. (Краєзнавчі записки, в.ІІ, с.14).

Чорнухине, смт Перевальськ. р.

Таємний козацький шлях ("Солоний шлях") пролягав із Запорізької Січі на Дон та Кагальник у 1600-1700 рр. (ІМС, с.664).

Сторожовий пункт запорожців (ПУ, 1989, 4, с.19) - пікет у верхів`ях р.Міус, р.Чорнухи біля Попового Яру (Краєзнавчі записки, в.ІІ, с.4).

Шовкова Протока, Лутугин р.

Зимівники і хутори козацької військової старшини з 1680 р. (ПУ, 1989, 4, с.19).

Шульгинка, Старобільськ. р.

Хутір отамана Шульгейка (сподвижника І.Болотникова) поч. XVII ст.

Кін. XVII ст. вирили рів, огородили частоколом.

Бій 200 повстанців на чолі з К.Булавіним з карательним загоном Ю.Долгорукого у 1707 р. (ІМС, с.862-863).

____________________________

1. Лаврів П.І. Історія Південно-Східної України.-1992,Львів.-С.47 (далі - Лаврів, 1992, с.47 та інші).

2. Історія міст і сіл Української РСР. Луганська область.- К.,1968.-С.179 (далі - ІМС, с.179 та інші).

3. Памятники истории и культуры Украинской ССР.-К.,1987.-С.91 (далі ПИКУ, с.91 та інші).

4. Краєзнавчі записки Луганського педагогічного інституту.- Луганськ, 1993.- Вип.ІІ.-С.21 (далі - Краєзнавчі записки,в.ІІ, с.21 та інші).

5. Пам`ятки України.- 1989.-№4.-С.18 (далі - ПУ, 1989, 4, с.18 та інші).

Опубліковано в збірці: "Нові дослідження пам’яток археології козацької доби в Україні: збірка наукових статей. – Вип. 5. – Київ, УТОПІК, НДЦ "Часи козацькі", 1996.

Текст взято з ресурсу "Козацька бібліотека".

[Артемівськ: фортеця Бахмут]

Укріплене містечко Бахмут, яке згодом виросло в сучасне місто Артемівськ, виникло на основі побудованої в інтересах Московської держави за часів государя Іоанна IV Васильовича дозорної вежі - "сторожі". Укріплення Бахмуту були значно розбудовані в часи государя Петра І Олексійовича. Містечко служило полем для конфліктів між козаками Українського Слобідського війська та козаками Донського війська і заселялося як українцями ("черкасами"), так і донцями. На форумі відкрита окрема тема для обговорення існуючого макету фортеці Бахмут.

Для початкового ознайомлення з обставинами виникнення поселення та його історією підходить наведена невелика стаття.

Сергій Татаринов, Сергій Федяєв (Артемівськ Донецької області)

БАХМУТ – КОЗАЦЬКЕ МІСТО НА ДОНЕЧЧИНІ

Місто Артемівськ (до 1924 р. Бахмут, центр повіту Катеринославської губернії) може бути віднесене до місць з козацькою історією.

У 1571 році у гирлі річки Бахмут „от Святогорской сторожи в полднище” було засновано одноіменну „сторожу”, де вартували по 3 місяці рильські та путівльські „черкаси” та „сини боярські”. На боярина Воротинського та воєводу Кольцова-Масальського Іван IV поклав організацію системи „сторож”, про що останні звітували царю у 1578 році. Причиною системи „сторож” була кримська навала на Москву в 1571 році. Було створено систему веж, які димовими сигналами повідомляли про появу з півдня у донецьких степах кримських татар.

Є відомості про існування т. з. „бахмутських козаків” у II половині XVI ст. (саме в цих місцях переговори з донцями вели Дмитро Вишневецький та Кшиштоф Косинський).

Безперечно, територія від Сіверського Дінця на південь по басейну р. Бахмут була скоріше освоєна кримськими татарами: відомі знахідки в Артемівську та околицях татарських вістрів стріл, типового чавунного посуду, а також речей, приналежних до козаків – невеличкої піщалі початку XVII ст., уламка шаблі з руків’ям, козацьких люлек, посуду, стрілецького бердишу.

Наявність у середній течії р. Бахмут карстових провалів з ропою (що утворювалася внаслідок розмивання пластів кам’яної солі) привернула увагу козаків сухаревського полку з Дону до спроб виварювати сіль. Цей промисел вимагав в умовах степу та загрози з боку кримських татар мати якусь охорону. З 40-х років XVII ст. козак Семен Бірюков почав „варити” сіль. Після розорення татарами Тору у 1696-1697 рр. „соль варить прибыльнее торского”. І до Бахмуту перебралося багато торчан.

З 80-х років XVII ст. бахмутський промисел привернув увагу ізюмських козаків під проводом Григорія Донця та Федора Шидловського.

Почалися суперечки між дончаками та ізюмцями, руйнування варниць, скарги до Петра I, який спочатку у 1701 році наказав почати будувати фортецю Бахмут, а у 1703-1704 рр. своїми указами передав керування варницями ізюмцям. Спроба у 1705 році описати варниці закінчилася тим, що бахмутський отаман солеварів Кіндрат Булавін вигнав писців, варниці зруйнував, дрова спалив.

Під час булавінського повстання до Бахмуту приходять загони запорозьких козаків чисельністю від 500 до 2000 козаків, що відображено у численних документах та наукових виданнях про повстання 1707-1708 років.

На кінець XVII-поч. XVIII ст. треба віднести виникнення зимівників Скельове, Кодема, Ближні Ступки, Ямпіль, Закітне навколо бахмутської фортеці.

Земляний вал фортеці частково зараз зберігся у зарічній частині Артемівська. На ньому у городах місцеві жителі неодноразово знаходили залишки поховань з чорною тканиною та сріблястим шитвом.

У 1721 році до Бахмуту введено козацький полк Семена Роменського, а у 30-40 роки у фортеці працює слідча комісія по розбоях гайдамаків. Документи про це зберігаються у Київському та Московському архівах та досконало ніким не вивчені.

Найтяжчим часом для Бахмута стала облога протягом 4 місяців взимку 1768 року десятитисячним загоном Калги-Гірея. Навколо містечка татари взяли у полон понад 800 жителів, але гарнізон на чолі з полковником Юхимом Кутейниковим витримав.

Треба зазначити, що вивчення козацької історії Бахмуту на підставі архівних документів досить детально не виконано, є нагальною вимогою часу, широким полем для істориків-краєзнавців.

Опубліковано в збірці: "Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: збірка наукових статей. – Вип. 11. – Київ, УТОПІК, НДЦ "Часи козацькі", 2002.

Текст взято з ресурсу "Козацька бібліотека".

[Зиньков (Зіньків): замок]

Ось що повідомляла Л.Віногродська про свої розвідки на територіїї замку:

Лариса Віногродська

Археологічні дослідження замку у с. Зіньків Хмельницької області

Одним з важливих питань археології пізнього середньовіччя на Україні є вивчення феодальних фортець і замків XIV-XVIII ст., які дають багатий фактичний матеріал до соціально-економічних досліджень українських міст і містечок. Відзначимо, що виникнення і розвиток їх на Правобережній Україні, особливо на Поділлі, були тісно пов`язані з спорудженням у них укріплень та замків. У ці "темні роки", коли постійні набіги татар спустошували поселення, наявність добре укріпленого замку притягувала до містечка торгівельний люд та ремісників, що мали можливість під час набігу ховати своє майно у замку.

Польський уряд, який був дуже зацікавлений у колонізації українських земель, всіляко сприяв будівництву замків, особливо на поселеннях, що стояли на торгівельних шляхах і по яких здійснювали свої напади татари. Містечкам давалося багато пільг, вони звільнялися на якійсь час від податків, а деякі з них одержували і магдебурзьке право.

Одним з таких містечок і був Зіньків, згадка про який вперше зустрічається в історичних документах 1404 р., коли король Ягайло дає Зіньків і Сатанів Петру Шафранцеві[1]. У 1431 р. Зіньків передається Одровонжам, які будують замок і в середені XV ст. містечко одержує магдебурзьке право, що підтверджується у 1556 р. У XV-XVI ст. Зіньків, розташований на боковій лінії "Чорного шляху", вже грав велику роль як важливий оборонний форпост і відомий торгово-ремісничий та культурний центр. У цей період на замок неодноразово нападали татари і турки, але він завжди вистоював. У 1651 р. він був спустошений разом з містечком під час козацьких війн, а у 1672 р. його відновили турки, які захопили Поділля. На початку XVII ст. західні мандрівники описують Зіньків як квітуче містечко, але вже наприкінці XVIII- початку XIX ст. Зіньків, а разом з ним і замок занепадають, і вже наприкінці ХІХ ст. руїни замку розтягуються мешканцями на будівлі.[2]

Замок, що розташовувався на високому мису над річкою Ушкою, був трикутним у плані, з трьома шестигранними баштами по кутах, одна з яких була чотириповерхова, а дві - триповерхові. Посередині південно-східної стіни знаходився в`їзд у замок.[3] На малюнку Н.Орди 60-х років XIX ст. замок високо підіймається над заплавою р. Ушки, а через глибокий яр, що знаходився з південно-східної сторони, був перекинутий кам`яний міст.[4] Зараз від замку зберігся тільки перший поверх (підвальний) південної башти з прилеглими до неї мурами та анфіладою підвальних приміщень з кам`яним склепінням, в більшості зруйнованих. Товсті стіни башти (3,2м) з вузькими стрільницями були складені, як і в інших замках Поділля, з трохи підтесаних великих каменів.

У 1992-93рр. на території замку були проведені невеликі охоронні археологічні розкопки. Археологічний матеріал, зібраний з розкопів, та аналіз стратиграфії, свидчать, що мис, на якому розташований замок, був заселений ще у трипільский час. До цього періоду належить досить товстий (в деяких місцях до 0,5 м) шар темно-брунатного кольору, насичений фрагментами трипільської керамики. Він лежить безпосередньо на материку. На цьому шарі в деяких місцях розкопу зафіксовано сліди великої пожежі у вигляді тонкого шару горілого дерева та обпаленого грунту, в якому було знайдено невеликі фрагменти перепаленої керамики давньоруського часу. На деяких фрагментах з внутрішньої сторони вінець нанесений гребінчастий орнамент. Можливо, у давньоруський час на цьому мису знаходилося городище-сховище з дерев`яними укріпленнями, або воєнний форпост.

Над трипільським шаром знаходилися в більшості змішані шари XV-XVIII ст. товщиною 1,20-1,80 м, які на деяких ділянках вдалося стратиграфічно розділити. На глибині 0,4-0,5 м від денної поверхні знаходилася вимостка подвір`я замку XVIII ст., що була складена з бутового каменю. Серед вимостки і під нею було зібрано багато археологічного матеріалу кінця XVII-XVIII ст. Велика кількість з нього належить до керамічного посуду. Це, в основному, горщики двох видів, світло-глиняні з орнаментом червоно-брунатною фарбою по плечах і вінцях та морені із штампованим орнаментом по плечах. Серед них було багато горщиків, вкритих поливою з середини або тільки по вінцях. Крім горщиків, з посуду зустрічалися фрагменти кухлів, покришок-мисок, тарілок, розписаних червоно-брунатною фарбою і вкритих зеленою поливою, глеків, макитр та іншого дрібного посуду. У цьому шарі зібрано багато уламків кахлів з рель`єфним орнаментом. Більшість з них не мала оконтурюючої рамки, а деякі фрагменти були вкриті зеленою або жовто-брунатною поливою. Також знайдено 14 фрагментів люльок, які були зроблені з білої або сірої глини із штампованим орнаментом. Частина з них була вкрита поливою.

З скляних виробів знайдено фрагменти круглої віконниці, склянок, кухлів, штофів та невизначеного посуду. З залізних предметів зібрано багато кованих цвяхів, кілька пласких висячих замків, сокира, підкови від чобіт, уламки від коси і серпів, пряжки та інші вироби господарчого призначення. У цьому шарі розкопано (частково) дві споруди і кілька ям. Одна яма була з підбоєм, у якому стояли два горщика - світлоглиняні з розписом, закруглений керамічний предмет з невеликими отворами (дирчастий), схожий на солонку, та залізна криця.

Одна із споруд кінця XVII-XVIII ст. перекривала більш ранню споруду, вхід до якої був розташований під кутом 35о. У заповненні споруди знайдено керамічний посуд сірого кольору (морений) з товстими стінками, великих розмірів. Це фрагменти горщиків з прямостоячими вінцями з защипами по краю, макитр та сковорідок-латок.

Серед археологічного матеріалу XV-XVI ст. основну масу також становить керамічний посуд, але асортимент його різко звужується. Він обмежується горщиками, глеками і великими макитрами, іноді зустрічаються сковорідки-латки на трьох ніжках, майже зовсім зникає полив`яний посуд і скляні вироби. Тільки у заповненні споруди XV ст. були знайдені фрагменти червоноглиняної сковорідки-латки, вкритої з середини темно-зеленою поливою. Керамічні вироби цього періоду більш міцні, масивні і достатньо великі за розміром. Вони, мабуть, призначалися для колективного користування (військовий гарнізон). Для XVI ст. характерний світло-сірий морений посуд з товстими стінками. Посуд XV ст. зроблений з добре відмуленої червоної глини з домішкою дрібного піску. Горщики з пологими плічиками, прикрашені по тулубу широким ріфленням. Вінця відхилені назовні. Серед них зустрічаються горщики, зроблені з погано відмуленої глиняної маси з великою домішкою жорстви. Така кераміка була виділена М.П.Кучерою при розкопках замку у с. Сокільці, що на Південному Бузі і датується їм XIV-XV ст.[5] У цих же шарах поруч з червоноглиняною керамікою були знайдені фрагменти червоноглиняних горщикових кахлів з трикутним і квадратним отвором, що датуються кінцем XIV-XV ст. До цього періоду відноситься і розкопана будівля стовпової конструкції розміром 4,5 Х 4,0 м, заглиблена у материк на 1,0-1,5 м. Вона мала товсті глинобитні стіни, що завалилися усередину будівлі. Долівка будівлі знаходилася на глибині 3,20 м від денної поверхні і неодноразово підмазувалася глиною. В ній була знайдена кераміка XV ст. У заповненні будівлі зібрано багато керамики XV-XVI ст., залізних ножів з вузьким лезом, трубчастий замок, ключі від замків, а також кілька арбалетних болтів західноєвропейського і руського типів, що датуються кінцем XIV-XV ст.

Таким чином, звертаючись до археологічного матеріалу, можна попередньо сказати, що Зіньковський замок у XV-XVi ст. був феодальним укріпленням, де стояв військовий гарнізон, на що вказують і асортимент посуду, і відсутність серед археологічного матеріалу прикрас. І тільки у XVII-XVIII ст. життя у замку набуває світського характеру. Але це тільки попередні висновки, тому що розкопана лише невеличка частина території замку, і він чекає на подальше вивчення.

_____________________________

1. Сіцинський Є. Замки Кам`янець-Подільської області.- Кам`янець-Подільський, 1924. - С.53.

2. Левицький И. Истребление древнего замка в Подолии // Киевская Старина, 1899. -№4. -С.7.

3. Сіцинський Є. Замки Кам`янець-Подільської... -С.53.

4. З української старовини. - Київ, 1991. -С.203.

5. Кучера М.П. Про одну групу середньовічної кераміки на території УРСР // Слов`яно-руські старожитності. -Київ, 1969. - С.174-181.

Опубліковано в збірці: "Нові дослідження пам’яток археології козацької доби в Україні: збірка наукових статей. – Вип. 5. – Київ, УТОПІК, НДЦ "Часи козацькі", 1996.

Текст взято з ресурсу "Козацька бібліотека".

[ІІ археологічний науковий симпозіум "Літописні міста давньоруської держави"]

Міста як центри соціокультурного, політичного та економічного життя давньоруського суспільства:

- центри уділів та їх становище в давньоруській державі;

Мене от особисто з деяких пір цікавить питання: поняття "уділ" як адміністративно-політична одиниця використовувався в давньоруській державі чи це повний анахронізм?.. В джерелах наче мова йде про княжіння (того чи іншого господаря града) та й усе.

[Гребени: городище (зарубинецкая культура)]

В згаданому мною раніше путівничку УКіТ Київської ОДА, ОЦОтНД ПКС: О.Бреяк "По шляху із варяг у греки. Туристичний маршрут по правому берегу Дніпра" під ред. М.Відейко, Т.Моргун, К.2006, 96 с., нак. 1000 прим., обговорюване городище не описане взагалі, але поміщена його фотографія "Гребені, городище зарубинецької культури", яка підтверджує, що місце розташування городища встановлено вірно (навіть ракурс фото схожий на опубліковані).

Деяка інформація проте, міститься там, про руське городище-заставу круглої конфігурації в урочищі "Городище", або "Виноградне" поблизу Гребенів...

[Новгород-Северский: Спасо-Преображенский монастырь (подезмелья)]

Отличные подземелья, в свое время тоже удалось в них побывать))

Думаю, что при дальнейшей расчистке ходов будет установлено, что в монастыре имелся подземный тайник для забора воды за пределами крепостной ограды (такие часто были в крепостях Московского государства).

На сайте "Путеводитель по Чернигово-Сиверщине" также говорится и о подземельях под Трапезною палатой этого монастыря:

Подземелья в Новгороде-Сиверском в первую очередь связаны с территорией Спасо-Преображенского монастыря – одного из самых древних в Украине.

Так под зданием Палатного корпуса с Петропавловской церковью расположены подвалы. И если постройку самого палатного корпуса датируют концом 16 в., то относительно церкви выдвигаются гипотезы об ее гораздо более древнем возрасте.

Во второй половине 16 в. на территории монастыря был построен каменный двухэтажный дом игумена. В 17 в. к нему пристроили корпус «на погребах» – каменных подземных сооружениях устроенных на глубине более 5 метров, которые состоят из зала, небольших ниш и прохода – галереи, которая ведет в сторону реки. Исследовали 30 метров пещер, обложенных кирпичам, но структура и предназначение этих сооружений до конца не выяснили, т.к. сейчас они заполнены песком.

[Путивск: городище]

Обсуждается этот объект: городище близ села Путивск

В летописных источниках фигурирует загородняя укрепленная резиденция Северских князей близ Новгорода - "Игорево сельцо", своего рода замочек (в более поздней терминологии). Достоверно его местонахождение не установлено и остается предметом дискусий.

Одной из версий локализации этого замочка является городище у с. Путивск Новгород-Северского района. Данная версия локализации резиденции, сейчас получает все большее распространение.

В прекрасного изданном (при содействии Новгород-Северской районной государственной администрации, а также сайта Путеводитель по Чернигово-Сиверщине) двуязычном путеводителе "Новгород - Северский район. Путеводитель", после описания версии локализации замочка на городище в с. Горбово, о городище близ с. Путивск сказано следующее:

Цитата

Укрепленное оборонительное сооружение 12 в. (с. Путивск)

Тогда же (т.е. когда и в с. Горбово, в 80-х годах 20 ст. -N.) проводились раскопки ещё одного древнерусского поселения на мысе правого коренного берега Десны в 1 км. восточнее села Путивск. Это поселение более позднее, чем горбовское. Археологические находки датируются 12 в., многие из которых могли быть только в достаточно богатом княжеском поселении. Работала ювелирная мастерская, где отливали кресты. Женщины носили серебрянные и бронзовые украшения. Возможно, это поселение и есть хозяйственный двор Игоря и одновременно форпост, который контролировал переправу через Десну.

В последнее время все чаще среди историков и исследователей "Слова..." высказывается мнение, что жена князя Игоря Ефросинья Ярославовна плакала именно в Путивске, что в 5 км от Новгорода-Северского, а не в Путивле, до которого почти сто километров.

Источник: "Новгород - Северский район. Путеводитель", (укр., рус.), серия "Чернігівщина - земля трьох епох", Б/а, б/м, 2012 (не указан), 144 с., тир. ?, сс.107-108.