[Яснозорье (Бебехи): замок в урочище "Валы"]

Замок в Лесниках имеет и другую форму (чёткий пятиугольник) и другие размеры. Так в чём же сходство? )

Для бастионов размер действительно маловат, да и форма не совсем та.

[Яснозорье (Бебехи): замок в урочище "Валы"]

С одной стороны там точно что-то было (местная легенда о городе, курганы, "валы"), с другой стороны пока непонятно, что именно и когда всё это существовало, как было связано друг с другом и т.д.

Надеюсь, что новые фото прояснят ситуацию по крайней мере по "валам".

[Чортків (Чортков): забудова призамкової території]

Вот такое было обрамление у Чортковского замка (25 апреля 2011):

Источник

[Музей Старого Днепра]

Цитата

Серед екологічних катастроф, які спіткали Україну у І XX столітті, після Чорнобильської на другому місці по завданій шкоді е затоплення величезних територій у поймі р.Діпро при будівництві каскаду гідроелетростанцій. Це лихо не обійшло і Переяславщину, де у вічність під воду канули мальовничі села, родючі землі, луги, діброви. Непоправимі і моральні збитки, адже похоронений І величезний пласт нашої етнокультури. Щоб врятувати хоча би пам'ять про те, яким було Придніпров'я ще пївстоліття назад, і виникла ідея стводеннія відповідного музею. Спочатку він задумувався як музей затоіїлених сіл, а потім його можлива назва стала як "народний музей старого Дніпра". 1 лютого у міській раді Перяслав-Хмільницького відбулася презентація цієї ідеї, авторами якої є Заслужений будівельник України Віталій Іващенко та Науково-історичний та етнографічний заповідник "Переяреяслав". На зустріч були запрошені науковці заповідника, с Президент благодійного фонду сприяння розвитку геоінформаційних технологій "ГІС— Асоціація України Олександр Мельник, нинішні і колиші головні архітктори міста і району, заступник голови РДА Валентина Губар, начальники відділів культури і туризму міста і району Антоніна Курил та Тетяна Палатна, член Спілки письменників України Іван Шпиталь, журналісти місцевих ЗМІ.

Источник

В новостях в основном пишут об истории затопленных сёл, но совершенно очевидно, что проект коснётся и истории ряда укреплений, которые частично или полностью были уничтожены "благодаря" затоплению. К тому же реконструкция старого русла Днепра поможет получить более точное представление о том, каким именно был рельеф близ тех или иных укреплённых пунктов.

Территория затопления:

Живая карта

Цитата

Александр Шкира

мэр города Переяслава-Хмельницкого

Александр Шкира: «Мы создаем 3D-модель, чтобы люди всего мира могли знакомиться с уникальной историей нашего края!»

Переяслав-Хмельницкий – один из главных культурно-исторических центров Украины. По данным русских летописей, он был третьим по важности городом древнерусского государства – после Киева и Чернигова. Сегодня в нем проживает около 27 тыс. человек. Город стоит на берегу Каневского водохранилища, созданного искусственным способом в русле Днепра в 70-е годы прошлого века путем затопления нескольких десятков населенных пунктов.

Александр, два года назад вы начали работать над масштабным проектом 3D-реконструкции затопленных в результате создания Каневского водохранилища земель. Почему возникла такая идея, и как этот проект связан с планами развития города?

У нашего проекта сразу несколько задач. Во-первых, это сохранение памяти поколений. Сейчас еще живы люди, чьи дома стояли раньше здесь, на берегах Днепра. В период с 1961 по 1974 год по указу Никиты Хрущева они были выселены с этих земель и разбросаны по всему Союзу. Теперь эти люди один раз в году собираются в нашем городе, приезжают из самых разных уголков земного шара, многие, кто не может приехать, высылают воспоминания, пишут книги и песни о своих родных селах. Важно, что история пропавших населенных пунктов очень богата, она уходит корнями во времена казачества. Многие из этих домов, храмов описывал в своих произведениях Тарас Шевченко. Здесь жили и работали многие великие художники, писатели, мыслители и политические деятели Украины. Во-вторых, наш проект связан с развитием туризма в Переяславе-Хмельницком. Для города это приоритетное направление. Уже сейчас у нас больше, чем в любом другом городе Украины, музеев на душу населения – 24 музея при 27 тыс. жителей. Мы хотим вывести наш историко-этнографический комплекс музеев на новый уровень, что позволит сделать город еще привлекательнее для туристов. Ну и, в-третьих, нам важно, чтобы с нашей историей знакомились люди всего мира, не только жители Украины и СНГ. Это, пожалуй, главная причина, по которой мы решили обратиться к современным технологиям и начать работать над интерактивной моделью.

Что будет представлять собой 3D-реконструкция, когда все работы будут завершены?

Это будет трехмерная интерактивная детализированная модель, по которой можно передвигаться, делать крупнее тот или иной объект, рассматривать дома, церкви, другие постройки, географический ладшафт с разных сторон, получать по каждому объекту справочную информацию. Вероятнее всего, модель будет размещаться на экранах с тачскрином, посредством которого посетители музея (или музеев) смогут взаимодействовать с моделью. Мы планируем использовать модель и во время экскурсий по водохранилищу. С помощью мобильных устройств наши гости смогут подключиться к модели и видеть, что раньше было в каждой его точке. Также 3D-модель будет размещена в Интернете в доступном для всех посетителей нашего сайта формате. Конечно, пока еще не решены многие технические вопросы, мы только в начале пути.

А что уже сделано на данный момент?

Полностью готов макет одного населенного пункта, это село Козинцы, выселение которого произошло в 1964 году. Мы воссоздали его здания: это около 40 объектов, со всеми коммуникациями – дорогами, озерами, полями и рекой Днепр. Для его создания использовались самые разные данные: отпечатанные карты местности начала ХХ века, немецкие топографические карты времен Великой Отечественной войны, немецкая аэрофотосъемка того же периода, наши топокарты 60-х годов, снимки из космоса, сделанные в 2006 году, фотографии домов и улиц, собранные у местных жителей, и большое количество воспоминаний, записанных или зафиксированных в виде карт на миллиметровой бумаге.

Руководители проекта прошли обучение на базе компании-интегратора, научились самостоятельно работать с моделью и правильно ставить задачи научным сотрудникам и волонтерам, которые собирают данные для модели, ведь еще очень многое предстоит сделать. Нам нужно воссоздать остальные населенные пункты, затопленные водохранилищем, а недавно мы решили дополнить модель и исторической частью Переяслава-Хмельницкого и территорией музея под открытым небом, который создавал мэтр музейного дела Михаил Иванович Сикорский.

В работе над проектом принимает участие много разных специалистов. Как строится их совместная работа и какое программное обеспечение позволяет объединить все полученные от них данные?

В качестве основного программного продукта мы выбрали Autodesk Infraworks, поскольку он позволяет, с одной стороны, работать с большим количеством данных и форматов, а с другой – адаптировать тяжелую модель для размещения в Интернете, что поможет в дальнейшем сделать модель публичной. Если говорить об организационной части нашей работы, то в ней принимают участие сотни людей. В городе существует историко-этнографический заповедник «Переяслав», есть государственный педагогический университет имени Григория Сковороды. На базе этих двух учреждений создана рабочая группа, которая собирает информацию и формирует научную основу для нашего проекта. Она находится в плотном контакте с жителями этого края, а также техническими специалистами.

Источник

Макет затопленного села Козинцы:

Источник

3D-реконструкцию затопленных в результате создания Каневского водохранилища земель:

Ещё парочка новостей по теме:

• Музей "Старого Дніпра" спершу планується у віртуальному вигляді
• Народний музей Старого Дніпра може бути схожим на комп’ютерну гру

[Яснозорье (Бебехи): замок в урочище "Валы"]

Обсуждается этот объект: укрепление в селе Яснозорье
 

Село Яснозорье находится в 30 км к юго-востоку от Хмельницкого или в 12 км к северу от районного центра Виньцовцы. Село на карте (также на ней отметил Летичев, Деражню и Бар):

Из полезных (в рамках данной темы) исторических сведений о селе Википедия сообщает только о том, что село известно с 1-ой половины 17 века. Большую часть своей истории село знали под названием Бебехи и только в 1966 году по случаю 50-летия правления советской власти оно было переименовано в Яснозорье.

"Географический словарь Королевства Польского" (Том 1, стр. 123) также не особо многословен. Он сообщает, что Бебехи в конце 19 века являлись большим селом, где проживало 912 человек. Из достопримечательностей упомянуты 4 водяные мельницы. Также отмечено, что селом владели (только непонятно когда) Чарторыйские, позднее перешли к Черкасу (?), а на момент составления справки село пребывало в собственности Эрнеста Собанского.

В "Приходах и церквях Подольской епархии" (1901) о селе написано следующее:

Цитата

Бебехи с. — расположено на холмистой местности, в 10 вер. от м. Зинькова к с.-в. Местность, благодаря окрестным лесам, здоровая; почва — глинистая. Бебехи некогда принадлежали к имениям кн. Чарторыйских. Жители — малороссы, земледельцы, но так как скудная почва недостаточно вознаграждает их труд, то они занимаются еще извозом, доставляя на ближайшую ж.-д. ст. "Деражня" хлеб, фосфориты и лес, а в м. Зиньков — дрова. Нынешний храм во имя свят. Николая, деревянный, построен в 1737 г. усердием прихожан; первоначально он был о 3-х куполах, но в 1824—1825 гг. два купола были сняты. Дома и службы для причта новые. Земли усад. 2 д. 46 с., пах. 24 д. 202 с., хут. 5 д. 1130 с., сен. 8 д. 765 с., а всего 39 д. 2143 с. Прихожан 749 м. и 698 ж.; кроме того, р.-кат. 170 д. обоего пола и евреев 50 д. об. пола. Церк.-прих. школа открыта в 1864 г.; в 1875 г. на попечительския деньги выстроено для школы особое здание.

Как видите, не густо. Евфимий Сецинский, автор этой справки, также составивший Археологическую карту Подольской губернии (1901), к истории села присматривался, но, судя по всему, никакой информации об укреплениях не встретил.

Здесь в списке владельцев села упомянуты ещё и Сенявские, а первое письменное упоминание сместили к 16 веку:

Цитата

Яснозір'я (первісна історична назва Бебехи) - належали до Зіньківського ключа магнатів Сенявських, Чорторийських. Вперше село згадується у податкових списках першої половини ХVІ ст.

В целом, никакой чёткой информации об укреплениях в Бебехах мне не попадалось, лишь на уровне слухов знал о существовавшем в селе урочище, которое местное население называло "Валы". И вот на днях в группе проекта вконтакте моё внимание привлекли к этому объекту. Там же подбросили ещё немного информации:

Цитата

• Валы связывают с временами татарских набегов, по легенде существовал подземный ход к реке по котором могли свободно водить лошадей на водопой (река на [спутниковом] снимке слева у подножия холма, в самом холме еще недавно со стороны реки было несколько пещер глубиной пару метров, сейчас завалены). Лично в детстве находил там наконечники стрел.
   
• Есть легенда о существовании города "Біла" который имел укрепления, у подножья которого и появилось село, так же есть холм который нозывается Біла. Севернее валов по рассказам бабушки было три кургана высотой в пару метров в 50-е рассунули, на кладбище севернее сохранились остатки кургана.

Решил присмотреться.

Расположение объекта на территории села:

Живая карта

Место на карте рельефа Google:

Живая карта

Терраса "Валов":

Вырисовывается какая-то вот такая форма плана с намёком на парочку угловых "бастиончиков":

Кстати, объект отмечен на Викимапии

Ориентировочные размеры:

Планировка необычная, напоминает планировку Дубенского замка (Ровенская обл.), только замок в Дубно чуть ли не вдвое больше. Вот для сравнения "валы" в Яснозорье и замок в Дубно в одном масштабе:

Других ассоциаций пока нет.

Я не уверен, что это остатки укрепления бастионной эпохи, но других вариантов пока нет. Например, для городища форма планировка у объекта странноватая.

Что за "валы" находятся в Яснозорье ещё предстоит уточнить/выяснить.

["Укреплённая церковь под Чигирином" - идентификация объекта]

Чтобы художник мог эти руины зафиксировать (если они существовали в Чигирине) они должны были дожить до 19 века, а вот здесь уже приходится размышлять не над тем, могло ли такое сооружение существовать в Чигирине, а над тем, почему о нём ничего не известно, если оно было живо каких-то 150-200 лет назад? Наверняка где-то да остался бы след.

И вроде сложно себе представить ситуацию, когда художник берёт и рисует что-то с головы или фантазирует на основе какого-то реально существующего (но не Чигирине и может даже не на территории Украины) строения, а потом вдруг подписывает это как "Руины укреплённого храма под Чигирином". Простой вопрос - зачем? Может был какой-то заказ на картинку из Чигирина и художник вот так решил его выполнить, т.к. не знал, что именно в далёком Чигирине есть и как оно выглядит? В целом, такое практиковалось, но в основном тогда, когда нужна была картинка, а точного изображения не было.

Узнать бы чуть больше о жизни художника... может он вообще в районе Чигирина никогда не был. Может для него такие фантазии были нормой, а может как раз наоборот.

[Суботів: городище і замчище (резиденція Богдана Хмельницького)]

Я как раз приступил к знакомству с книжечкой Сергея Киллесо )

С рисунком С. Васильковского получилась интересная история, ведь он не только дезинформировал исследователей на уровне текстовых публикаций, но также повлиял на графические реконструкции, да и раскопки на замчище проводили с целью выявить руины дворца, там, где они показаны на рисунке, т.е. рядом с башней:

В 24.06.2014 в 22:12, Nimrod сказал:

"Графічна реконструкція комплексу" зі стенду на території замку - це репродукція малюнка Г.Логвина 1953 року. У той час було надто мало інформації про замок і реконструкція Логвина, як і більшість його реконструкцій, носила тоді власне кажучи, інтуїтивно-художній характер.

Если убрать недостатки, вызванные отсутствием данных, которые появились уже после проведения раскопок, то останется претензия к тому, как показан рельеф. Впрочем, рисунок, который приводит С. Килессо, смотрится чуть более удачно. Там уже не так ощущается, что замчище доминирует над площадкой Ильинской церкви. Хотя полностью недостаток не исчез:

Вот ещё одно изображение Г. Логвина из той же серии. Дворец видим рядом с каменной башней:

Источник

В 24.06.2014 в 22:12, Nimrod сказал:

Макет-реконструкція палат Хмельницького створений тим-таки Сергієм Кілессо, базується на реальних товстостінних жилих кам'яницях козацької старшини, які повторюють план народної хати "на дві половини" і зразки яких ми маємо досі в Батурині (Кочубей), Іванівському (Мазепа), Чернігові (Лизогуб) і певною мірою в Седневі (Лизогуб). Щоправда у кам'яниці на макеті бачимо дуже розвинений ганок.

Питання: в якій мірі палати Хмельницького мали бути схожими на ці дещо пізніші споруди з території Сіверщини.

В книжечке описано, на основе чего была сделана реконструкция. Там есть информация и по крыльцу и по фронтону и другим деталям:

Цитата

Історик російського мистецтва Ігор Грабар із захопленням описує палац палкого прихильника Б. Хмельницького - сотника Черниша, споруджений у селі Воронежі на Сумщині на зразок суботівської резиденції гетьмана. Цілком імовірно, що І. Грабар спирався на певні невідомі нам історичні джерела: "Ось шість черемх, що стоять рядком перед вікнами (це було улюблене дерево гетьмана Хмельницького). Трохи далі під крислатою яблунею ви бачите кам'яне корито, що його підтримують три леви, незмірно товсті лапи яких майже зовсім вросли із своїми п'єдесталами в землю. У кожного з цих левів у роті - по срібному кільцю, до яких в'язалися коні старшини, що приїздила з Чигирина в справах до гетьмана... Ось старовинні низькі вікна з овальною дугою, з кам'яними лутками, з круглими скельцями в дубових рамах, пофарбованих у зелений колір. Над вікнами виліплені з гіпсу впереміжку то коні, що біжать, то гармати, що димлять, - найулюбленіші предмети Богдана Хмельницького, який провів майже все життя між гарматами та на коні. Ось товсті цегляні підпори, що виходять широкою п'ятою перед будинком. Ось тоненька шпиляста башта, прибудована вже Богданом до північного рогу будинку замість підпори й обведена зубцями в три ряди. Ось широкий з дванадцятьма стовпами ґанок, або, як тоді називали, рундук, що займає майже третину довжини фасаду, устелений кам'яними плитами, які для краси посічені вигаданими квітами і різними незвичайної форми візерунками. Над ґанком замість трикутного здіймається обрізаний в зигзаги напівкруглий фронтон, який ще можна бачити в наш час над притворами старовинних церков. У цьому півколі такою ж, як і над вікнами, ліпною роботою зображено у барельєфі ведмедя, що видирає мед з вулика; кілька розламаних вуликів валяються біля архітектурні та його ніг, а пасічник підкрався ззаду до ведмедя і замахнувся на мистецькі скарби нього сокирою. Нам важко було б розгадати цю алегорію, коли б навколо неї не було напису: "Що буде, то буде, а буде те, що Бог дасть".

Далі йде опис будинку, його світлиць: тут і великі липові столи, і грубезні стільці, портрети та зброя на стінах. "Своєрідною окрасою головної світлиці був дубовий почорнілий сволок, котрий мав вирізьблену на ньому повну хронологію всіх перемог Богдана Хмельницького". [1]

До цього досить докладного опису можна додати, що будинок було вкрито зеленою черепицею, а в приміщеннях стояли кахляні печі. Під час археологічних розкопок вдалося знайти і черепицю, і уламки кахлів без поливи з рельєфом, котрий зображував козака верхи на коні, що так пасувало до войовничої вдачі господаря, а також кахлі з вишуканим рослинним орнаментом.

Як пояснити зображення на фронтоні будинку? Поштовхом до його появи був, можливо, народний вислів того часу, збережений літописом, що "ляхи натрапили на чоловіка на одного (натяк на Б. Хмельницького.- С. К.), у котрого відняли пасіку і саме це по всій землі Польській начинило великі біди". [2]

-----

1. Грабарь И. История русского искусства. М.. - Т. 10. 1912.-С. 403-410.

2. Кулиш П. Сочинения и письма под редакцией П. Каманина.- К., 1916. -С 118-126.

Получается, что это гипотетическая реконструкция дворца в Воронеже (Сумская обл.), который в свою очередь в какой-то мере копирует дворец Хмельницкого в Суботове.

По теме надвратной башни процитирую С. Килессо:

Цитата

У замок вели дороги через дві дерев'яні надбрамні вежі, муровані підмурки однієї з яких було відкрито розкопками, що дозволило авторові розробити досить вірогідну архітектурну реконструкцію вежі...

... На замчищі виявлено наріжні підмурки в'їзної вежі. Збереглися тільки два підмурки і на одному з них залишився відбиток від першого вінця дерев'яного зрубу. Це свідчить, що вежа була дерев'яною. Розміри в плані відомі з обмірів археологічних матеріалів, а конструкції та архітектурні деталі можна запозичити з численних малюнків того часу. Зокрема, аналогічні укріплення оточували Подільську частину стародавнього Києва і досить детально відображені на плані міста 1695 р., виконаному полковником Ф. Ушаковим.

Нравится мне самоуверенность автора - есть фундамент + изображение укреплений Киева конца 17 века, и если эти детали соединить, то получится "досить вірогідна архітектурна реконструкція вежі". Впрочем, всё равно в итоге в Суботове построили куда более простенькую надвратную башню.

Касательно рассуждений на тему руин каменной башни и руин каменного дворца, то здесь может быть путаница. Так, например, С. Килессо считает, что на показанной выше гравюре А. Осипова на заднем плане видим руины дворца Хмельницкого. Но может всё же была башня, руины которой в наши дни накрыты павильоном?

Или вот ещё такое изображение:

И комментарий С. Килессо:

Цитата

Велику історичну і пізнавальну цінність мають дослідження Д. Деляфліза. Він змалював зовнішній вигляд Іллінської церкви та її інтер'єр, а також ретельно обміряв руїни фундаментів мурованої споруди. Якщо вірити Деляфлізу, то споруда мала розміри в плані 13,4x10,1 м (більша сторона дорівнювала у довжину 6 1/3 сажня). [1]

Для палацу розміри споруди замалі, але Д. Деляфліз був переконаний у тому, що обміряв він не щось інше, а саме палац гетьмана.

---

1. Этнографическое описання крестьян Киевской губернии и разные местные исторические памятники составленные доктором медицины Деля Флиз. 1854.- С. 136 (Інститут рукописів бібліотеки НАН України ім. В. І. Вернадського).

С. Килессо сам отмечает, что для дворца сооружение мелковато.

Цитата

Щодо Суботівського городища Чорноліської археологічної культури, то, якщо мова в контексті саме про нього, воно розташоване за декілька кілометрів від замчища, вище за течією річки Суби.

Речь о городище, на котором находится замчище. Чернолесское городище нужно будет рассматривать в отдельной теме.

[Подгора (Підгора): Подгорянский монастырь и его реставрация]

Источники: 1, 2

[Чигирин: план 1677 года]

Обсуждаются эти объекты: городские укрепления и замок-крепость в Чигирине

В сборнике научных трудов Історичне картознавство України (2004) была опубликована статья Ярослава Матвиишина "Живописні плани трьох українських замків-фортець з XVII ст. (Бара, Меджибожа, Чигирина) у Дипломатичному архіві Міністерства закордонних справ у Франції".

Как сообщает статья, планы, о которых идёт речь в статье, были отправлены послом Нуателем с депешей королю Людовику XIV во Францию из Стамбула 28 января 1678 года. Имя автора планов нам неизвестно, но, судя по сведениям Нуателя, их нарисовал/начертил французский военный инженер, который, пребывая на службе у польского короля, занимался укреплением упомянутых твердынь. Это обстоятельство существенно повышает ценность планов.

В рамках этой темы оставим в стороне план Меджибожа (Хмельницкая обл.) и план Бара (Винницкая обл.), и сосредоточим своё внимание на плане Чигирина.

Статья:

 

И план Чигирина с экспликацией:

План даёт немало уникальных сведений по теме архитектуры замка-крепости. Укрепления показаны по состоянию до перестройки, детали которой зафиксированы на чуть более позднем плане Патрика Гордона (кронверк и т.д.). На французском плане замок выглядит более гармонично, чем на плане Патрика Гордона. Например, на рассматриваемом здесь плане замок воспринимается как чисто-бастионное сооружение, не видно непонятных башен, которые тут и там встречаются на плане Патрика Гордона и ряда других деталей, несколько искажающих облик более ранней версии укрепления.

Показаны на плане и укрепления города, что также радует.

Все храмы изображены символично, и тут интересно, что в качестве общего символа выбран образ (как мне кажется) укреплённого храма.

К сожалению, опубликованные копии изображения хоть и приведены в цвете (за это большое спасибо), но особой резкостью не отличаются, потому ознакомиться с экспликацией и деталями плана либо сложно, либо вообще невозможно. Идеально было бы снабдить такой план переводом экспликации, но такого подарка нам не сделали. А ведь там 42 пункта...

Насколько я понял, в Чигирине о существовании этого плана не знали до момента публикации упомянутой статьи. Но после того как в заповеднике о плане узнали, там, как я понял, постарались раздобыть его копию и, судя по всему, раздобыть её получилось, поскольку её можно увидеть в экспозиции музея Богдана Хмельницкого. Причём видно, что резкость и деталировка там более приятная, чем на плане, опубликованном в статье. Если поднапрячься, то можно уточнить нумерацию объектов на плане и даже попытаться прочитать текст экспликации. Хотя было бы логично, если бы работу по переводу выполнили бы в заповеднике, ведь план не рядовой. А может это уже сделали?

Чтобы можно было нормально работать с изображениями из музея, нужно либо сделать нормальные фото или же выудить цифровые копии плана у тех, кто занимался созданием экспозиции музея.

Пока же вот вам несколько моих слегка мыльных фото:

Замок крупным планом:

[Каменец-Подольский: Новая Западная башня крепости]

Вот как-то так об этом писали:

Цитата

Голова Військово-історичного товариства шанувальників історії фортифікації Ігор ДАНІЛОВ:

- Коли я дізнався, що впала башта, у мене просто впало серце... Тим паче, коли побачив, що решта стін також в аварійному стані і їх доведеться розібрати мало не до фундаменту.

Источник
 

Цитата

Насамперед слід швидко розібрати ту частину вежі, яка теж може впасти.

Источник
 

Цитата

Щодо ж майбутньої долі башти, то поки основним завданням буде розібрати завали та доруйнувати аварійні ділянки, щоб не допустити черг[текст потерян]

Источник

[Каменец-Подольский: Башня на броде (Захаржевская)]

Может и так, но и на Польских фольварках были батареи, и фрагмент этих укреплений показан на "осадном плане", так что могли и прямой наводкой обстрелять.

Не помню, писал об этом здесь или нет... В общем, если предположить, что многие укрепления города прошли через модернизацию, в ходе которой ряд башен обзавелись зубцами со скосами, то, возможно, такой же вид был у башни на Броде? Во время осады 1672 её могли частично или полностью уничтожить, а в период турецкой оккупации (или даже в 1-ой половине 18 века) восстановить, но уже немного в других чертах.

Может по растворам или каким-то другим деталям и можно было уточнить, как именно сформировалась башня (сколько было строительстных периодов и всё такое), но пока по этой теме сведений нет. Может в 1960-х, когда башню реконструировали/реставрировали, ещё не работали на уровне изучения растворов?

[Каменец-Подольский: Новая Западная башня крепости]

Але при порівнянні фотографій виявив таку річ, що башта обвалювалась двічі.

На даному фото обвал вже ширший, аж до водовідвідного каналу, тобто на момент спорудження тимчасового даху друге міні-обрушення вже відбулось.

В какой-то из ранних новостей речь шла о работах, итог которых ты принял за повторный обвал. Если своими словами, то после первого обвала начался демонтаж того, что держалось на соплях, в результате чего перестала существовать ещё какая-то часть кладки, пережившей обвал.

Было бы интересно сопоставить разные фото, чтобы понять, какой массив кладки был демонтирован после обвала.

[Атлас українських історичних міст. Т. 1: Львів (2014)]

26 червень 2014

Атлас Львова

26 червня о 16.00 в конференц-залі Центру міської історії відбудеться презентація нового картографічного видання "Атлас українських історичних міст. Т. 1: Львів".

Атлас виданий за науковою редакцією Мирона Капраля і включає 25 оригінальних карт Львова, 11 карт-реконструкцій та 6 видів міста.

Праця "Атлас українських історичних міст. Т. 1: Львів" стала першим українським виданням у європейській серії міських атласів, що виходять під егідою Міжнародної комісії з історії міст (The International Commission for the History of Towns) ще з 1955-го року. Видання цієї серії здійснюється з метою створити підстави для порівняльної історії європейських міст у різних періодах та аспектах їхнього життя.

Наразі вчені 18 країн (Німеччини, Австрії, Франції, Англії, Італії, Чехії, Польщі, Румунії та ін.) вже видали 502 атласи міст. Атлас Львова стає 503-м виданням цієї серії.

Створення атласу Львова передбачає використання наративних та, насамперед, картографічних методів, щоб не тільки зафіксувати сучасний стан історичних знань про місто, але й розвинути нові й актуалізувати класичні напрямки досліджень.

Атлас включає велику групу оригінальних мап міста Львова з багатої збірки Центрального історичного архіву України (м. Львів), а також із Наукової бібліотеки Львівського національного університету ім. І. Франка, Військового архіву у Відні та кількох приватних колекцій. Для публікації було відібрано 25 карт, що подаються переважно у великому форматі А1, щоб зберегти для зручності науковців оригінальний масштаб.

Карти-реконструкції дають змогу вченим з інших країн скласти уявлення про розвиток урбаністики, історії та картографії міста Львова. Загалом пропонується одинадцять таких мап, перша з яких присвячена доісторичній добі колонізації території міста, а остання – часові кінцяXVIII ст., коли Львів почав перебудовуватися на нових засадах столичного резиденційного міста. Картографічною особливістю більшості з цих карт є прив’язка до сучасної топографічної основи за допомогою комп’ютерної системи ARC-GIS, що дозволяє досліднику накласти історичні об’єкти та споруди на сучасну територію Львова та екстраполювати їх на інші хронологічні проміжки.

Текстовий блок Атласу містить впровадження в широку урбаністичну проблематику й включає наукові нариси про історико-урбаністичний розвиток міста від епохи ранніх слов’ян до сьогодення. Наративний матеріал укладено за періодами, серед яких: археологічний (до середини ХІІІ ст.), долокаційний або княжий (ХІІІ ст.), локаційний на магдебурзькому праві (кінець ХІІІ–XV ст.), ранньомодерний (XVI–XVIII ст.), "довге" ХІХ ст. (1772–1914 рр.) та ХХ – початок ХХІ ст. Особлива увага зосереджена на міських фортифікаційних спорудах, що впливали на домінанти розвитку міста, особливо в середньовіччі та в ранньомодерну епоху. Подається також огляд картографічного матеріалу до історії Львова, опис видів міст та бібліографічний додаток. Текстовий блок, як і титули та науковий апарат кожної з карт, публікується двома мовами: українською та англійською.

Детальні та широкоформатні картографічні репродукції сприятимуть чіткішій локалізації історичних об’єктів, покращать якість археологічних розкопок та подальших архітектурно-реконструкційних робіт, що актуально для Львова як міста, значна частина території якого включена до культурної спадщини ЮНЕСКО. Таким чином відбувається інтеграція національного наукового дискурсу в загальносвітовий з перспективою приєднання до такого проекту інших українських міст.

Атлас виконано у п’яти наукових установах: Львівському відділенні Ін-ту української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України, НДЦ "Рятівна археологічна служба" Ін-ту археології НАН України, Центрі міської історії Центрально-Східної Європи, Центральному державному історичному архів у м. Львові, "Інституті геоінформаційних систем" (Львів).

Джерело

[Суботів: городище і замчище (резиденція Богдана Хмельницького)]

Гравюра А. Осипова на основе рисунка П. Сплестера, 1826 г.:

В рамках данной темы интересен задний план гравюры, где видно замчище с руинами.

На Википедии гравюра подписана так: "Вид Ильинской церкви в Суботове и развалины дома Богдана Хмельницкого". Но может это всё же руины той самой башни, которую позднее рисовал Тарас Шевченко и над которой соорудили павильон?

Процитирую Григория Логвина, анализирующего раскопанные руины каменной башни:

Цитата

Як ми вже вказали, це приміщення має невеликі розміри і не могло бути жилим будинком Богдана Хмельницького, або його батька. У такому приміщенні якщо поставити варисту піч, то ніде буде й повернутися, не те що зробити дві кімнати з сінями.

Такі розміри характерні більше для оборонних веж та невеликих комор - кам'яниць. Цей здогад підтверджується також малюнками Шевченка і Васильківського. Як видно з цих малюнків, це могла бути вежа - кам'яниця, що особливо добре видно на рисунку Васильківського. На цьому рисунку вежа - кам'яниця ще має значну висоту, накрита соломою і, мабуть, використовувалась для житла. Руїни ж дому Б. Хмельницького на рисунку Васильківського знаходяться праворуч і ближче до першого плану, себто приблизно на тому місці, де зараз знаходиться будинок початкової школи.

Источник

Как видите, помимо башни упоминаются ещё и какой-то дом Хмельницкого, который можно увидеть на рисунке Васильковского (очевидно, Сергея Васильковского). Этот рисунок мне пока на глаза не попался, потому не могу уточнить, что именно там изображено.

Здесь читаем:

Цитата

Свого часу Сергій Васильківський теж побував на козацьких землях. Відомі дві роботи написані художником у Суботові. Це "Руїни в Суботові", на якій він зобразив залишки будинку гетьмана Богдана Хмельницького та "Іллінська церква в Суботові".

[Суботів: городище і замчище (резиденція Богдана Хмельницького)]

Недавно посетил Суботов, благодаря чему удалось составить первые впечатления об объекте. Полностью территорию осмотреть не получилось, да и основной массив материалов по истории архитектуры Суботова я пока не поднимал, потому кратко остановлюсь на том, что сразу бросилось в глаза.

Известно, что замок был основан на участке, который ранее занимало городище. Вероятно, в процессе строительства укреплений резиденции 17 века были использованы земляные рвы и валы, сформировавшиеся ориентировочной в 9-10 веках н.э. (или даже в более ранний период?).

Комплекс резиденции состоит из парочки укреплённых площадок – на одной находился замок, на другой – участок оборонной Ильинской церкви. На территории замка можно увидеть информационный стенд с графической реконструкцией комплекса:

Эта реконструкция кажется чем-то средним между фантазией и полным недоразумением. Вот, к примеру, кажется, что терраса с замчищем возвышается над террасой с церковью, тогда как в реальности всё наоборот. На месте хорошо чувствуется, что церковь оседлала более возвышенный участок, нежели резиденция

Вид со стороны замчища на более возвышенный участок церкви:

На реконструкции показано 4 башни, но, насколько я понял, ни их количество, ни месторасположение точно неизвестно. Точнее так - с двумя башнями ситуация более-менее ясна, а вот с остальными нет. Из слов экскурсовода сделал вывод, что башни гипотетически расположили на расстоянии, на котором было возможно вести прицельную стрельбу. Но в этом был бы смысл, если бы участки стен между башнями были бы прямыми, что дало бы возможность из башен простреливать пространство перед линией укреплений. Но, как вы видите, линии участка округлые, что отразилось и на планировке линии обороны. Как при таких изогнутых стенах можно было использовать башни не совсем понятно. Потому размещали из на участке, возможно, используя какую-то другую логику.

Вероятно, и церковь и дворец находились не там, где они показана на реконструкции, поскольку нужные участки вроде бы были раскопаны, но ничего подходящего там не было найдено.

Итого, получается, что графическая реконструкция скорее не информирует, а дезинформирует. Неужели за последние годы не было попыток откорректировать облик резиденции исходя из данных раскопок?

Общий вид замчища со стороны площадки Ильинской церкви:

Павильон, построенный над одним из раскопанных участков, со стороны внутреннего двора замчища выглядит ещё более-менее лёгким, но с внешней стороны он, как по мне, выглядит ужасно и вообще не стыкуется ни с чем, только портит вид:

Раньше, когда в фотоотчётах встречал фото этого павильона, то думал, что он скрывает как минимум руины дворца Богдана Хмельницкого, и потому я был удивлён, узнав, что на самом деле этот массивный саркофаг построили над фундаментами каменной башни, найденной на замчище:

А вот эта же камера на акварели "Богдановые руины в Субботове" Тараса Шеченко (вид с востока на запад, на заднем плане Ильинская церковь):

Кстати, долгое время считалось, что на рисунке изображено помещение дворца, но, как показали раскопки, это всё же подвал башни ("Рисунок Шевченка зображує рештки стін ще значної висоти, в західній стіні є дві ніши. Ці ніши нами відкриті і повністю підтверджують рисунок Шевченка" - Григорий Логвин)

В статье о раскопках в Чигирине, опубликованной в 2010 году, сообщается, что, несмотря на значительный масштаб раскопок, проведённых в разные годы на территории замчища, дворец Хмельницкого так и не удалось обнаружить. Изменилось ли что-то с того момента или нет – нужно уточнять. С одной стороны в статье сказано, что раскопана 1/8 площади укрепления (т.е. кажется, что не так уж и много), но с другой стороны раскопы разбросаны по участку так, что кажется, будто археологи играли в морской бой, пытаясь угадать, где может прятаться самый ценный объект. При таком разносе странно, что дворец так и не был задет ни одним раскопом.

Кстати, вспомним классический макет, якобы демонстрирующий облик дворца Богдана Хмельницкого в Суботове:

Как минимум можно утверждать, что эта гипотетическая реконструкция (т.е. фантазия на тему) даже не привязана к линиям фундамента дворца, который, как уже выше написал, пока не найден. Что касается странного соседства башни с дворцом, то это, возможно, следствие старой гипотезы, которую, как я понимаю, давно опровергли. А дело, возможно, было так – когда ещё в 1950-х годах были раскопаны руины той самой башни, которую накрыли павильоном, то Григорий Логвин на основании расположения входа в башню предположил, что "Таке розташування входу в льох указує на те, що житлова будівля палацу Хмельницького десь знаходиться в північно-східному напрямі". Наверное, именно по этой причине дворец нарисована рядом с башней на графической реконструкции, которую я немножко критиковал выше, а также на ряде других реконструкциях, в том числе и на макете. Однако в начало 1990-х, если ничего не путаю, нужные участки близ башни раскопали и ничего подходящего не нашли, а это в свою очередь означает, что гипотетические реконструкции оказались ошибочными. Тем не менее, они продолжают украшать экспозиции музеев, а в Суботове экскурсоводы вынуждены рассказывать не только что там правильно показано, но и указывать на ошибки. Бредово немного звучит, особенно если учесть статус комплекса.

Помимо упомянутой каменной башни, ради которой построили павильон (нужно же было хоть как-то денег отмыть – дворец не нашли, так хоть на башню потратимся), в процессе раскопок также обнаружили каменные фундаменты деревянной надвратной башни. Возможно этот деревянный новодел возвели на основе фундамента старой надвратной башни?

Обратите внимание, как нелепо выглядит надвратная башня, стоящая сама по себе, но при этом прикрытая с напольной стороны чахлым невысоким частоколом (с ещё одними воротами), плавно переходящим в обычный сельский забор. Что таким вот образом хотели показать не совсем понятно. Мне кажется, что как цельное укрепление участок хуже воспринимается именно благодаря таким вот свежим декорациям. Хочется всю эту символическую новомодную шелуху снести и построить на замчище что-то более вразумительное.

Остальная часть замчища преимущественно представляет собой ухоженную пустошь, частично выпотрошенную археологами, частично совсем не исследованную.

Итого, объект, как пример замка, построенного на территории городища, выглядит интересно, но попытки превратить его в туристический объект привели к появлению спорных построек на участке и тут ещё нужно подумать, украшают они его, или наоборот разрушают/искажают образ. По моему мнению, верен последний вариант.

[Малые Загайцы: церковь Святого Иоанна Милостивого]

Оказывается, церковь в Малых Загайцах скопипащена архитектором-реставратором Сергеем Юрченко (автор проекта реставрации церкви в Малых Загайцах) и выдана в Чигирине (Черкасская обл.) за копию утраченной оборонной Петропавловской церкви. Подробнее об этом здесь

Церковь-новодел в Чигирине:

[Чигирин: церковь Св. апостолов Петра и Павла]

К вопросу о точности копии Петропавловской церкви

Начнём, пожалуй, с периода, когда ещё не были проведены раскопки, которые нас обогатили сведениями о Петропавловской церкви. Не могу похвастаться большим багажом знаний в области истории сакральной архитектуры Чигирина, ведь этим вопросом я начал активно интересоваться всего лишь несколько дней назад, но, судя по ряду прочитанных статей, есть не так уж и много источников, проливающих свет на историю церкви.

Самое раннее иконографическое изображение церкви можно увидеть на рисунке, украшающем летопись Самойло Величко. Ольга Брель (старший научный сотрудник музея Богдана Хмельницкого в Чигирине) считает, что на рисунке "можна побачити біля підніжжя гори невеличку церкву з одним верхом, до якої веде стежка від Верхнього замку… Це церква святих апостолів Петра і Павла". Пока точной цифровой копии рисунка нет под рукой, потому я не могу проверить, действительно ли на рисунке у горы показана церковь с одним верхом и действительно ли это именно Петропавловская церковь?..

Не имея возможности поработать с вышеупомянутым рисунком, переходим к чуть более позднему изображению – довольно известному плану Чигирина авторства Патрика Гордона, созданном в 1678 году. На плане, помимо всего прочего, можно увидеть и церковь Св. Петра и Павла на склоне Замковой горы:

А это фрагмент современной прорисовки плана:

Как видите, прорисовка не показывает ряд мелких деталей, которые можно увидеть на оригинале (если это оригинал).

Анализируя это изображение, О. Брель пишет, что "Своєю архітектурою храм нагадує Іллінську церкву в родовому помісті Богдана Хмельницького в Суботові, споруджену у 1656 р." + "Судячи з креслення, вона була мурованою, майже квадратною за планом, розміром близько 7x7 сажнів, із трикутними фронтонами, високою покрівлею, завершена однією стрункою банею з хрестом"

Напомню, как именно выглядит Ильинская церковь в Суботове:

Общее сходство действительно есть – планировка, фронтоны, одна главка (баня). К тому же церковь в Суботове также была оборонной.

Стоит отметить, что в статье О. Брель есть и непонятные моменты. К примеру, она, опираясь на рисунок Патрика Гордона, пишет, что "Згідно… плану [Патріка Гордона], Петропавловська церква… мала два входи на південній і північній стінах". И если с северной стороной ситуация ясна (её мы видим на рисунке П. Гордона), то откуда появилась информация о южном входе (т.е. вход со стороны склона Замковой горы) не совсем понятно, ведь мы не видим, как выглядит стена храма с той стороны.

Ещё одна странная деталь – О. Брель пишет: "Це церква святих апостолів Петра і Павла. Її місцезнаходження підтверджує план Чигиринської фортеці 1678 року полковника та інженера Патріка Гордона. Поряд, згідно цього ж плану, стоїть дерев’яна дзвіниця". Если я всё правильно понял, то по словам О. Брель план сообщает о существовании рядом с церковью деревянной колокольни, но на плане (во всяком случае на тех его версиях, которые привёл выше) никакой колокольни нет. Так о чём речь?

Отбросив в сторону непонятные детали, касающиеся количества входов и наличия/отсутствия внешней колокольни, я прихожу к выводу, что Петропавловскую церковь в первую очередь действительно тянет сравнить с церковью в Суботове.

Раскопки:

Первые раскопки церкви провели в 1989-1994 годах. К тому моменту от церкви уцелели фрагменты стен, лишь немного возвышающиеся над фундаментом. В дальнейшем раскопки возобновляли в 2004 и 2006 годах. По их итогам из четырёх стен церкви удалось выявить три, а линия отсутствующей стены (северной, как следует из описания) судя по всему, пришлась на скос склона, потому не сохранилась.

Длина западной стены – 8,7 метра (только непонятно, приведены размеры по внешнему контуру или по внутреннему), длина южной (выходящей на склон Замковой горы) – 12,5 метров по внутреннему контуру и 16 метров по внешнему контуру. Толщина стен храма в среднем около 1,9 метра, что при относительно небольших размерах церкви является косвенным свидетельством оборонного предназначения постройки.

В статье О. Брель мельком упомянуто о занимательных деталях западной стены храма:

Цитата

• У західній частині південної стіни, погано збереженій, разом з розвалом каміння було знайдено велику кількість цегли з канелюрами. Дослідники припускають, що, можливо, це була прибудова не зафіксована на плані Гордона.
   
• Західна стіна має дві цікаві особливості. По-перше, в її верхній частині є зовнішній виступ на 0,1 м. Припускають, що це виступ над цокольним поверхом. До цього припущення підштовхує друга особливість: у дослідженій частині стіни, з глибини 0,15 м, на відстані 1,5 м. від північно-західного кута будівлі виявлено арочне мурування із вертикально поставленого вузького довгого каміння. Під аркою нема муру, а є кілька шарів ґрунту, явно замивного характеру. Щоб вберегти стіну від руйнування, замив не розбирався і буде досліджуватись при подальших розкопках.

Итак, получается, что по одной из версий к западной части основного объёма церкви примыкала пристройка, выполненная из кирпича-пальчатки (так я понял термин "цегла з канелюрами"). Есть намёк на то, что у церкви был цокольный этаж. Причём, насколько я понял, в западной стене он обладал каким-то арочным проёмом. К сожалению, пока непонятно, исследовали ли основание храма полностью или нет?

Между раскопками и "воссозданием":

Если сопоставить данные вышеприведённых статей, то получится, что новую церковь начали строить ещё до того, как закончили исследовать старую, а это выглядит не очень красиво, ведь не получив всего объёма информации об историческом прототипе не логично приступать к его воссозданию.

Вот хронология:

• 2 июня 2004 г. принято постановление Кабинета Министров, которое предполагало (помимо всего прочего) "научно обоснованное реставрационное воссоздание" Петропавловской церкви. Согласно программе церковь продолжают исследовать. Её руины предполагают музеефицировать, а рядом воссоздать "копию" церкви.
   
• Апрель 2005 г. Распоряжение президента Украины Виктора Ющенко стимулирует всплеск строительной деятельности в Чигирине. В том же 2005 году создан фонд, который при участии меценатов собрал деньги на "воссоздание" Петропавловской церкви. Храм планировали построить до конца 2006 года.
   
• 27 декабря 2005 г. Началось строительство "копии" Петропавловской церкви.
   
• Май 2006 г. Опубликована статья, в которой сказано "Щоб вберегти стіну від руйнування, замив не розбирався і буде досліджуватись при подальших розкопках" + "археологічні дослідження церкви буде продовжено".
   
• 15 мая 2006 г. Кабинет Министров Украины принял новое постановление, согласно которому (помимо всего прочего) предполагалось восстановить Петропавловскую церковь.
   
• 12 июля 2007 г. храм торжественно освятили.

Судьба руин аутентичной церкви:

Параллельно с обещаниями "воссоздать" церковь звучали и другие обещания. В частности, грозились сохранить руины аутентичной церкви, для чего предполагалось построить закрытый павильон над раскопанными остатками храма. С одной стороны такой ход позволил бы сохранить руины, с другой позволил бы популяризировать наследие Чигирина путём демонстрации материалов раскопок гостям города.

И что же мы видим? Если по пункту воссоздания храма народ сработал на совесть (церковь построена, функционирует, принимает пожертвования и всё такое), то руины сейчас выглядят уныло. Если вы приехали в Чигирин без информационной подготовки, если рядом с вами нет экскурсовода, то велика вероятность, что на пути к Замковой горе ваше внимание сразу привлечёт церковь-новодел, тогда как руины аутентичной церкви скорей всего вообще останутся без внимания (мало ли в наши дни строек на территории заповедников?):

Вот так у нас заботятся о памятниках архитектуры/археологии. Новодел давно построен (на это деньги у спонсоров нашлись), а вот руины той самой настоящей церкви, свидетельнице истории и всего такого, выглядят откровенно жалко. Руины окружёны убогим бетонным барьером, закрыты от людских взглядов примитивным жестяным забором такой же убогой кровлей, заросли сорняками – вот судьба памятника, контрастирующая со стремительной карьерой новодела-"копии". Никакой музеефикации, сохранность руин номинально обеспечивают хлипкие конструкции, а о полноценной демонстрации руин старой церкви речь не идёт, поскольку доступ к ним ограничен.

"Воссоздание":

А теперь давайте посмотрим, как официально оценивается уровень достоверности новой церкви, якобы копирующей старый храм. Естественно в наши дни туристам церковь презентуют как чуть ли не точную копию разрушенной церкви. Вот и цитаты по теме от Ольги Брель: "На сьогоднішній день сучасна відбудова храму, який дуже точно повторює свого попередника, завершена". А вот как оценена работа архитектора-проектировщика: "Щоб відновлена церква Петра і Павла була максимально наближена до оригіналу при створенні ескізу було проведено велику роботу над аналізом аналогічних церков того періоду. Науково-проектну документацію розробляє Київський інститут історії архітектури та містобудування. Автор проекту Юрченко Сергій Борисович".

Апофеоз – Святейший Патриарх Киевский и всея Руси-Украины, по благословению которого началось строительство, в итоге раздал награды тем, кто принимал активное участие в "воссоздании" храм. В общем, все довольны результатом.

Новая церковь получилась вот такой:

В целом, выглядит симпатично, во многом благодаря эффектному боевому поясу с линиями бойниц. Сергей Юрченко, автор проекта, постарался. Но давайте копнём глубже, чтобы понять, какие были основания для такой вот реконструкции? Ведь, как вы уже поняли из данных, приведённых выше, не сохранилось источников, которые бы дали так много информации об облике храма.

Соответствует ли церковь иконографическим источникам? Как по мне, то нет. Где фронтоны? Помните, О. Брель сравнивала внешний вид Петропавловской церкви с Ильинской церковью в Суботове? Так вот, воссозданный образец на Ильинскую церковь не особо похож.

Учтены ли данные археологических раскопок? Тут, конечно, нужно сравнить параметры руин и параметры новодела, чтобы понять, насколько точно скопированы длина/толщина стен, к примеру. Пока же можно задуматься о других деталях, выявленных раскопками. Помните, упоминалось, что раскопками в западной стене храма был выявлен 10-сантиметровый выступ, а также какая-то арка, что в целом вроде бы свидетельствовало о наличии у храма цокольного этажа? С натяжкой можно предположить, что это воссозданный выступ:

Но где в таком случае воссозданная арка, обнаруженная археологами? Ведь речь шла не о проёме входа, который в наши дни видим в западной стене, а о чём другом.

Впрочем, это всё мелочи в сравнении с другим вопросом. В статьях пишут о том, что Сергеем Юрченко была проведена большая работа над анализом аналогичных церквей, но, как мне кажется, никакой большой работы не было. На самом деле Сергей Юрченко в качестве основы для проекта церкви в Чигирине взял один храм – оборонную церковь в селе Малые Загайцы (Тернопольская обл.), а точнее – его центральный объём:

Источник

Если у церкви в Малых Загайцах убрать вычурное обрамление окон и несколько мелких деталей, то получим такое:

Не правда ли разительное сходство? Как видите, скопирован не только оборонный пояс, но и общий облик фасадов.

Сходство двух храмов мне сразу бросилось в глаза по одной простой причине – церковь в Малых Загайцах во многом уникальна для Украины и, пожалуй, самой яркой чертой этого храма является его уникальный боевой ярус, чудом доживший до наших дней. Вполне возможно, что у этого яруса вообще нет аналогов в Украине, но благодаря "воссозданию" Петропавловской церкви аналог появился. Сравним?

Заинтригованный таким сходством решил узнать, есть ли какая-то связь у С. Юрченко с Малыми Загацами. Как оказалось, связь есть самая что ни на есть прямая – именно С. Юрченко был автором проекта реставрации церкви в Малых Загайцах. Вырисовалась следующая картина – архитектор получает заказ на воссоздание церкви в Чигирине и чтобы не особо сильно париться, берёт и просто в общих чертах копипастит в Чигирине проект, над которым работал ранее. 

Тут стоит привести цитату из интервью Сергея Юрченка. Речь идёт об Андреевском спуске в Киеве, но это не особо важно, здесь главное, как автор мыслит на словах:

Цитата

Кожне місто має свої класичні локальні архітектурні особливості, традиційні для даного місця. На Подолі - це одна середа, на Печерську - інша, в Одесі - третя, у Харкові - четверта. Бажано ці особливості врахувати при проектуванні чого б то не було на місці Андріївського узвозу. Для цього спочатку потрібно зробити історичну записку. До неї повинен входити підбір аналогів - які-небудь аналогічні будівлі на території, які існують, або не існують, але близькі за характером архітектури, за характером забудови. Висновком цієї історичної записки стануть якісь узагальнюючі риси цього місця, які в подальшому архітектор використовує при проектуванні. Це звичайний підхід при роботі в історичному середовищі.

Источник

Учитывал ли Сергей Юрченко "класичні локальні архітектурні особливості" в случае с Чигирином? Я бы сказал, что по большому счёту не учитывал совсем, раз просто взял и перенёс церковь из Тернопольской области в Черкасскую, и это не считая того, что строители тернопольского храма также могли быть не местными, а прибыть на Тернопольщину из одной из соседних европейских стан.

Отдельные детали могли быть заимствованы у более подходящих объектов. Например, круглые окна и портал главного входа, вероятно, были позаимствованы у церкви в Суботове:

Сходство ещё лучше ощущается, если убрать несколько мелких деталей:

Вот вам и "тщательная" работа с локальными архитектурными особенностями храмов.

Но в целом перед нами лишь слегка видоизменённый образ церкви в Малых Загайах.

Из всех деталей новодела меня больше всего заинтриговала форма бойниц. С. Юрченко решил не копировать форму бойниц церкви в Малых Загайцах, а предпочёл использовать бойницы немного другого типа. Интересно, почему? Какой аналог был использован в данном случае? Вдохновлялся ли он бойницами Сутковецкой церкви (Хмельницкая обл.), взял ли за основу бойницы сакральных построек северо-восточной Украины или же и вовсе позаимствовал их у монастырей Московии?

После всего этого стало интересно, есть ли в образе Петропавловской церкви что-то авторское, что-то от С. Юрченко? Возможно непонятная крыша? Тут опять тянет вспомнить про фронтон, который почему-то архитектор решил не воспроизводить, хотя он есть на рисунке Патрика Гордона, есть фронтон и у церквей в Суботове и в Малых Загайцах, так почему же его нет у церкви в Чигирине?

Ещё один вопрос – зачем такому небольшому оборонному храму сразу три двери на трёх фасадах? Это как-то можно состыковать с оборонной концепцией церкви?

Было бы интересно ознакомиться с какими-нибудь материалами, в которых бы автор проекта описывал свою "огромную работу по анализу аналогичных церквей" и рассказывал, как именно он пришёл к такому варианту проекта.

В целом, с таким же успехом в Чигирине можно было воспроизвести какой-нибудь другой оборонный храм Западной Украины и всё это в итоге назвать точной копией Петропавловской церкви. Но, надеюсь, сами понимаете, что никакая это не копия, точнее копия, но точно не Петропавловской церкви.

Неужели в наш дни такой грубый архитектурный копипаст никого не смущает? Неужели это можно назвать "науково обґрунтованим реставраційним відтворенням"? И если подобные проекты проходят на уровне Национального заповедника, то что уж тут говорить о реконструкциях и реставрационных работах на менее статусных объектах?

[Кам'янець-Подільський: підсвітка Старого замку]

Вообще без подсветки:

Источник

["Укреплённая церковь под Чигирином" - идентификация объекта]

В статье Татьяны Бажановой Малюнок Чигирина з літопису Самійла Величка есть такая вот версия:

Цитата

Як виглядає, саме це місце найприродніше для міської брами, і саме тут бачимо на малюнку з Літопису вкриту дашком потужну вежу з великим отвором брами, над якою підіймається вужча кругла. Не дуже вправно намальоване потовщення з частими отворами можна тлумачити як зображення машикулів.

Просто напрошується порівняння цього зображення (рисунка из летописи Самойла Величко - Filin) з відомою гравюрою "Краєвид у Чигирині" [11]. На гравюрі зображено фрагмент зруйнованого оборонного муру з дерев’яним бойовим ходом на консолях, а також високу круглу башту з машикулями та великим вікном-біфорієм. Башта вкрита наметовим дахом. Перед баштою проглядається прибудований до неї потужний прямокутний об’єм, перекритий двосхилим дахом, що виступає поза оборонний мур. У бік до міста видно також долішній ярус башти, перекритий дашком. Уся споруда підсилена контрфорсами. Руїни й дерева на передньому плані не дають розгледіти низ башти. Ця оборонна споруда з відтинком муру найбільше скидається на браму з надбрамною вежею, характерну для староіталійської оборонної традиції.

Спорідненість зображення на гравюрі з малюнком у Літопису Величка разюча: бойовий хід, форма вежі з машикулями і навіть профіль муру, що обрисовує на гравюрі потужний контрфорс праворуч. Опосередковано свідчить, що це саме Кримська брама – її доля. Турки не спромоглися здобути Кримську браму і вдерлися в місто крізь руїни в мурі. Один із проломів був поблизу брами, можливо, він обриває стіну за контрфорсом на гравюрі. Отже, найпотужніша мурована Кримська брама могла існувати ще довго після падіння Чигирина і, врешті, стати натурою для романтичного зображення руїни. Інших схожих оборонних споруд в околицях Чигирина не було.

-----

11. Зберігається в краківському Музеї народовому.

Прежде всего, узнаём, что оригинал (рисунка или сделанного на его основе гравюры?) храниться в Национальном музее в Кракове (Muzeum Narodowe w Krakowie). Приводится интересное название изображения - "Краєвид у Чигирині", которое, как видим, не сообщает ни о том, что перед нами оборонная церковь, ни о том, что перед нами укрепления. Если это и есть оригинальное название изображения, то получается, что история с "руинами церкви" появилась уже позднее и не является авторской версией названия. В идеале, вопрос с первоначальным названием изображения (если у него вообще было название/подпись) желательно было бы прояснить.

Далее видим, что Т. Бажанова считает, что изображённые на гравюре руины могут быть руинами Крымских городских ворот. Вот эти ворота на рисунке из летописи Самойло Величко:

К авторской интерпретации изображения есть вопросы. Вот, например, интересно "Не дуже вправно намальоване потовщення з частими отворами" это что? И если написано "потужну вежу з великим отвором брами, над якою підіймається вужча кругла", то стоит ли это понимать, как описание башни, состоящей из двух разных объёмов (разных не только по размерам, но, возможно, и по планировке)?

Если я правильно понял, то авторская версия такова – на гравюре показан вид на Крымские ворота со стороны города:

Похоже или нет – судите сами. Как по мне, то не очень.

Вот мои против:

1. В очередной раз вопрос к рельефу – был ли он таким в районе Крымских ворот? Пока так не кажется.

2. На гравюре местность близ башни не кажется обжитой – руины, кусты и деревья. Сложно представить, что автор рисунка смотрел на руины со стороны города.

3. Башня на гравюре 19 века за счёт машикулей и верхнего яруса к верху утолщается, а на рисунке из летописи Самойло Величко наоборот видим сужение надвратной башни ближе к её верхней части.

4. Если признать, что на гравюре видим Крымские ворота, то придётся принять версию, согласно которой башня ещё вполне неплохо себя чувствовала в 19 веке.

[Рисунок Чигирина из летописи Самойло Величко]

В процессе знакомства с укреплениями Чигирина сложно обойти внимание рисунок неизвестного автора из летописи Самойло Величко. На рисунке изображены события 1677 года, когда Чигирин осаждали турки. На первый взгляд может показаться, что это лишь символической изображение города, к которому не стоит относиться излишне серьёзно, однако если разложить рисунок "по полочкам", то станет понятно, что это хоть и несколько примитивно нарисованный, но всё же довольно точный образ Чигирина. К тому же нередки случаи, когда анализ подобных якобы простеньких изображений (Каменец, Крехов, Почаев и т.д.) приводил исследователей к выводу, что за простой стилистикой может скрываться огромный массив информации, поскольку их авторы изображали, как правило, вполне реальные объекты и вполне реальные архитектурные детали.

В идеале нужна цифровая копия оригинального изображения в хорошем качестве, чтобы можно было с ней детально ознакомиться, но пока таким изображением я не обзавёлся, потому делюсь тем, что нашёл в Сети.

Источник

Прорисовка:

Источник

Выше показаны фрагменты изображения. Полная версия рисунка более масштабная. Если попадёте в Чигирин и у вас получиться посетить музей Богдана Хмельницкого, то вы сможете оценить рисунок из летописи, растянутый чуть ли не на всю стену одного из залов:

Фрагмент фото (только мне кажется, что портрет, закрывающий часть застройки Чигирина, лишний?):

Можете также воспользоваться виртуальной экскурсией, "пройти" в 6-й зал и посмотреть на то, как вписано изображение в интерьер. К сожалению, качество фото не очень, потому детали проступают не особо чётко:

А теперь вашему вниманию предлагаю весьма интересную статью, где приводится анализ изображения. Из статьи можно почерпнуть много интересных сведений как об исчезнувшей архитектуре Чигирина в целом, так и о фортификации в частности.

Статья опубликована в: Пам’ятки України, 2002 р., № 2, с. 33 – 39.

Цитата

Тетяна Бажанова

Малюнок Чигирина з літопису Самійла Величка. Спроба історико-містобудівної інтерпретації

Історичні події в Чигирині 1677 року, як відомо, докладно описано в Літопису Самійла Величка. Там подано й ілюстрацію до них – малюнок "Облога Чигирина турками" [1]. Досить довго цей малюнок вважали тільки своєрідною пам’яткою часу. Ніхто не розглядав його як документ, спроможний істотно розширити уявлення про місто XVII сторіччя.

Літопис складено майже через п’ятдесят років після подій 1677 року. Коли і хто виконав малюнок – не з’ясовано. Впадає в око, що зроблено його непрофесійною рукою, з багатьма спрощеннями й наївними умовностями. Водночас не можна не помітити безперечної реалістичності зображення. Автор був людиною обдарованою і дуже спостережливою. Зіставляючи сюжет малюнка з описами першої облоги 1677 року, доходимо висновку, що перебіг подій відбито сливе документально. Можна припустити, що сам малюнок, а може, його першовзір – робота очевидця.

З-поміж численних архітектурних об’єктів, що фігурують на малюнку, передусім привертає увагу "Верхній замок", або "Верхнє місто" (так називали колись Чигиринську фортецю). Порівняно з іншими спорудами в Чигирині його вивчено досі найповніше. Як головне графічне джерело для цього використано складений Патриком Гордоном у 1678 році план з докладно накресленими в аксонометричному масштабному зображенні старим і новим замками та експлікацією всіх фортифікацій і будівель на території замку [2].

Але на плані бракує відомостей про вертикальні розміри мурів і не зображено стрільниць. На основі писемних джерел ("Опись оружия и имущества", 1678 р., "Опись нового Верхнего города" 1678 р. [3], щоденника Патрика Ґордона та ін.) у 1992 – 1994 роках виконано обміри та наукову реконструкцію "Верхнього замку".

Збудований на скельній горі над Тясмином Чигиринський замок поєднує в собі місцеві традиції мисового дерев’яно-земляного укріплення, що сягають ще давньоруських часів, з відмітними рисами староіталійської бастіонної системи, які з’явилися в його архітектурі у XVII сторіччі. Вплив староіталійської фортифікаційної школи позначився насамперед на загальних пропорціях і деяких конструктивних особливостях бастіону, або "наріжного мурованого виводу" ("Дорошенкова тюрма") [4], рештки якого збереглися до нашого часу.

Порівнюючи зображення в Літопису з планом Чигиринської фортеці 1678 року Патрика Ґордона [5], з’ясовуємо, що укріплення старого Верхнього замку намальовано вельми точно – так, як їх можна було побачити з протилежного, лівого берега Тясмину. Це фронтальний вигляд у значному перспективному скороченні. На першому плані добре видно мури заламаної мисової частини з гарматними отворами. Далі висуваються фланк і фас малого бічного бастіону, про який в опису сказано, що це "розкат", яким ходять у Нижнє місто. На малюнку бачимо в стіні фланку отвір проходу й обривчасту стежку вниз, до міста. Вихід і доріжку тут показано й на плані Ґордона (в експлікації це "Брама до Великого міста"). Позад здіймається верхня частина північного фланку мурованого бастіону Дорошенка з двома ярусами стрільниць і гарматою на "розкаті" (вигляд намальованого фрагмента бастіону цілком збігається з нашою реконструкцією, зробленою на підгрунті архівних джерел). У самому замку видно високу Миколаївську церкву. Дуже точно зображено тип традиційного для України тридільного триверхого храму. Церкву оточують щільно скупчені будівлі. У зв’язку з цим не можна не пригадати опису Верхнього замку в Евлія Челебі:

"…Фортеця міститься на просторому острові (так він сприйняв велику луку – заплаву Тясмину. – Т.Б.), ліворуч і праворуч від нього перекинуто наплавні дерев’яні мости. У цитаделі стоять будинки воїнів-козаків, усі криті тесом, з городами й садами. Там же арсенал, чудові гармати, монастир із дзвіницею, схожий на башту" [6].

На жаль, зіставлення з планом Ґордона можливе тільки за переліком і місцеположенням головних споруд, бо внутрішню забудову замку, як не істотну для оборони, Ґордон зобразив умовними позначками. Але з експлікації довідуємося, що в старому замку були серед іншого ринкова управа й будинок воєводи.

На малюнку зображено, як летять ядра з гармат фортеці в бік турків і з турецького боку, влучаючи в замок, схил гори, здіймаючи клуби густого диму та пороху, що оповивають фортецю. З крутого схилу гори починається стіна Нижнього міста з великим проломом з кримського боку. Про нього згадано в опису першої облоги, а на плані Ґордона зазначено: "Мур Великого міста, висаджений у повітря 1677 року" [7]. Стіна обходить Нижнє місто й упирається в Тясмин.

Відомо два мости через Тясмин. Один з них (показаний на плані Ґордона) вів до млинових воріт і, власне кажучи, був греблею. Другий міст – дерев’яний – стояв нижче за течією Тясмину, майже на межі з болотом. Саме на ньому розігралися найтрагічніші події відступу козаків з Чигирина. Однак цей міст не вмістився на аркуші Ґордонового плану. На малюнку з Літопису Величка добре видно обидва мости, слободу між ними на ближньому боці Тясмину та забудову Нижнього міста.

Порівняймо малюнок з іншим документом – креслеником перепланування Чигирина за регулярною системою, датованим 21 квітня 1826 року. На "височайше" затвердженому плані під прямокутною мережею нових кварталів (це розпланування існує до сьогодні) проступають обриси нерегулярного плану давнього Чигирина. Позначено одну з церков (Успенську), що стояла на тому місці й у XVII сторіччі, а також міст через Тясмин. Простежуючи за положенням частин старого плану і ймовірним виглядом забудови з мостами з тієї точки, з якої змальовано Чигирин у Літопису Величка, пересвідчуємося, що на плані 1826 року позначено греблю, а другий міст не позначено – напевне, у XIX сторіччі він уже не існував. Але можна зробити висновок: старий міст у XVII сторіччі перетинав давнє річище в тому самому напрямку, що й сучасний перетинає нове.

Гадаємо, забудову старого Чигирина на малюнку зображено також реалістично. Тобто споруди, які автор вважав головними, намальовано так само точно, як і верхній замок.

У Нижньому місті бачимо три храми. Біля підніжжя гори – невеличка церква з одним верхом, до якої веде стежка від Верхнього замку, а позад – пролом у міській стіні. Порівнюючи описи й зображення на плані Ґордона, переконуємося, що це церква Петра і Павла (церковь обсуждаем здесь - Filin).

Навпроти мосту – висока тридільна Успенська церква, подібна за типом до Миколаївської. З малюнка робимо висновок, що забудова кварталів біля самого Тясмину припадає на пізніші часи, бо на малюнку перед церквою – вільний простір. Успенську церкву потім відбудовано, є вона на планах 1826 і 1844 років, на гравюрі польського художника початку XIX сторіччя. Відомо, що поряд з нею містилася резиденція Богдана Хмельницького [8]. І справді, праворуч від церкви та мосту зображено садибу з огорожею із паль. Будинок на високому цоколі, з "хвилястим" фронтоном, покрівля із заломом, поряд господарські споруди. Цілком імовірно, що це єдине зображення гетьманської резиденції. Зіставлення обрисів плану 1826 року, малюнка з Літопису й плану сучасного Чигирина дає можливість визначити розташування резиденції в місті.

Біля міської стіни стоїть третя церква – менша і трохи інша за типом будівля, але теж триверха. Це, напевне, Спаська церква. Перед нею башта, можливо Московська, покрита високим наметовим дахом. У міській стіні з кримського боку – потужна башта з брамою і прапорцем на шпиці – мабуть, Кримська.

Міську забудову намальовано досить переконливо, простежуються навіть напрями вулиць у перспективному скороченні. На ближньому боці Тясмину – слобода (Затясминська сторона). Добре видно церкву з однією банею і сигнатуркою, за типом вона нагадує славнозвісну Іллінську в Суботові. Ближче до Тясмину проглядаються ще верхи. Навколо слободи огорожа із паль.

На першому плані – два узвишшя з наметами військового табору. Звірившись із планом 1844 року, доходимо висновку, що це піщані пагорби обабіч шляху з Черкас. З одного із цих пагорбів і малював невідомий художник Чигирин, гору з фортецею і турецький табір на південний схід від міста. Тобто малюнок з Літопису Величка – це ситуаційний план, що складається з більш-менш реалістично виконаних перспективних малюнків. Можна навіть визначити точку, з якої мальовано тогочасний Чигирин. А зіставляючи план 1826 року з планом Ґордона, на якому точно позначений початок міської стіни, що спускалася вниз від східного фасу бастіона Дорошенка, можна досить вірогідно реконструювати план міста на 1677 – 1678 роки.

Єдина дотеперішня реконструкція Чигирина XVII сторіччя – це малюнок Г.Логвина, зроблений у 1953 році [9].

Наші два варіанти реконструкції плану забудови й укріплень Чигирина відбивають два хронологічно досить близькі моменти. Перший – 1677 рік, тобто ситуацію, зафіксовану в Літопису Величка вже на час бойових дій. Другий – 1678 рік, коли козаки й московське військо збудували нові, додаткові укріплення. Аналізуючи документи, що стосуються цих робіт, подибуємо деякі описи зміцнюваних або відновлюваних тоді старих укріплень Нижнього міста.

Згідно зі щоденником Патрика Ґордона, 23 лютого 1678 року на нараді його з гетьманом Самойловичем, окрім додаткових укріплень на горі, було вирішено спорудити ще велике укріплення у формі півмісяця перед Кримською брамою в Нижньому місті. 16 травня Ґордон склав план цього равеліну. Далі в його щоденнику читаємо: "20-го [травня] розпочато вал від водяного бастіону вздовж Тясмину до Старого замку…" [10] (водяний бастіон – споруда в північно-східній частині міста, біля самої річки). Ще існувала стара дерев’яна вежа, згадувана в запису від 17 травня. Патрик Ґордон радив звести ще один равелін навпроти річки, бо інакше залишався надто великий незахищений простір між Кримською брамою і дерев’яною вежею. Цю вежу – мабуть, так звану Московську – бачимо на малюнку біля самого берега на першому плані. Другий равелін не збудували, можливо, тому, що простір між бічною стіною Нижнього міста і річкою захистив водяний бастіон. Ще одна вежа – кругла мурована – стояла з іншого боку від Кримської брами. Про неї маємо такі відомості з опису 1678 року:

"Да от нового верхнего Чигирина города от боковой левой стены… делать городовую стену с выводом до первой башни нижнего Чигирина города… 84 сажени [187 м]".

Вежу цю вщент зруйновано під час першої облоги. Очевидно, з цієї причини немає її на малюнку. Але якщо відкласти на плані зазначену в опису відстань уздовж нової стіни (властиво валу), початок якої видно на кресленику Ґордона, то розташування круглої вежі визначається біля самого підніжжя гори, навпроти бастіону Дорошенка (там нині вулиця Замкова).

Є в опису відомості, які дають уявлення про довжину рову від старого замку вздовж міської стіни і далі, до східної частини закруту Тясьмину (до водяного бастіону):

"От верхнего Чигирина города от каменного роскату, что бывала Дорошенкова тюрма, старого нижнего Чигирина города рва с крымскую сторону до реки Тясмы 367 сажень [783 м]…"

Зазначено в опису й довжину найдавнішої стіни, яка на малюнку в Літопису повертає під кутом і тягнеться до північного боку закруту Тясьмину:

"Да с крымскую сторону от лугу (можливо, низовина, позначена на плані Ґордона літерою "С". – Т.Б.), от угольного выводу (той, що зробили навпроти старої круглої вежі. – Т.Б.) городскую стену и башни по берегу Тясмы реки вверх делают внов, а в иных местах и починивают. А того дела четыреста сорок пять сажень [949,5 м]. Ато дело делают Галицкие и Рубанова и иных полков козаки".

Узявши до уваги неточності, що виникають при зіставленні ситуації старого річища Тясмину із сучасною топоосновою, зазначені в опису відстані (довжина нового рову з валом від кронверку до Тясмину і довжина згаданої старої стіни) виглядають напрочуд точними. І хоч спеціальні розкопи в Нижньому місті не проводились, але рештки мурованої стіни виявлено під час земляних робіт на ділянці між міськвиконкомом і крамницею на вулиці Богдана Хмельницького. Також біля річки помітні деякі рештки водяного бастіону.

Що ж до внутрішнього розпланування Нижнього міста, то обриси кварталів, зафіксовані на плані 1826 року, так само видаються припустимими. Досвід роботи з планами історичних міст переконує, що мережа вулиць вельми консервативна і за винятком радикальних перепланувань згідно з регулярною системою лишається практично незмінною протягом століть.

Спираючись на це розпланування, спробуємо встановити розміщення Кримської брами. Біля вже визначеної напільної стіни видно досить широкий і довгий простір. Із зовнішнього боку до нього підходять два шляхи – Кримський і Новомиргородський, а з внутрішнього звідси розходиться віяло вуличок. Як виглядає, саме це місце найприродніше для міської брами, і саме тут бачимо на малюнку з Літопису вкриту дашком потужну вежу з великим отвором брами, над якою підіймається вужча кругла. Не дуже вправно намальоване потовщення з частими отворами можна тлумачити як зображення машикулів.

Просто напрошується порівняння цього зображення з відомою гравюрою "Краєвид у Чигирині" (гравюру обсуждаем здесь - Filin) [11]. На гравюрі зображено фрагмент зруйнованого оборонного муру з дерев’яним бойовим ходом на консолях, а також високу круглу башту з машикулями та великим вікном-біфорієм. Башта вкрита наметовим дахом. Перед баштою проглядається прибудований до неї потужний прямокутний об’єм, перекритий двосхилим дахом, що виступає поза оборонний мур. У бік до міста видно також долішній ярус башти, перекритий дашком. Уся споруда підсилена контрфорсами. Руїни й дерева на передньому плані не дають розгледіти низ башти. Ця оборонна споруда з відтинком муру найбільше скидається на браму з надбрамною вежею, характерну для староіталійської оборонної традиції.

Спорідненість зображення на гравюрі з малюнком у Літопису Величка разюча: бойовий хід, форма вежі з машикулями і навіть профіль муру, що обрисовує на гравюрі потужний контрфорс праворуч. Опосередковано свідчить, що це саме Кримська брама – її доля. Турки не спромоглися здобути Кримську браму і вдерлися в місто крізь руїни в мурі. Один із проломів був поблизу брами, можливо, він обриває стіну за контрфорсом на гравюрі. Отже, найпотужніша мурована Кримська брама могла існувати ще довго після падіння Чигирина і, врешті, стати натурою для романтичного зображення руїни. Інших схожих оборонних споруд в околицях Чигирина не було.

Звичайно, запропоновані нами два варіанти плану давнього Чигирина – це тільки реконструкції, але ми вважаємо, що різні писемні джерела, зокрема архівні, план Чигирина Патрика Ґордона, малюнок з Літопису Самійла Величка, давні описи й графічні зображення не суперечать одні одним і в сукупності дають цілісну картину Чигирина часів його розквіту перед падінням і руйнацією.

Примітки:

1. Наводимо за вид.: Логвин Г.Н. З глибин: Давня книжкова мініатюра XI – XVIII ст. – К., 1974. – С. 166 – 167. Див. також: Величко Самійло. Літопис. – К., 1991. – Т. 2. – С. 216, 229.

2. Ленченко В. Гетьманський замок у Чигирині // Пам’яткії України. – 1994. – Ч. 3 – 6. – С 66 – 68.

3. Опись нового Верхнего города // Російський державний архів давніх актів. – Ф.137. – Оп. 2. – Од.зб. 102; Опись оружия и имущества // Там само. – Од. зб. 166.

4. „Дорошенкова тюрма”, або „бастіон Дорошенка” – це кам’яні залишки споруди, що належала до Верхнього замку (Чигиринської фортеці).

5. План Чигирина 1678 р. (План Патрика Ґордона) // Відділ рукописів Бібліотеки РАН. – Зібр. ілюстр. рук. – Ф. 266. – Т. 4. – Арк. 38.

6. Эвлия Челеби. Книга путешествия: (Извлечения из сочинения турецкого путешественника XVII в.). – Москва, 1961. – Вып. 1: Земли Молдавии и Украины. – С. 82.

7. Ленченко В. Гетьманський замок у Чигирині. – С. 66.

8. Ленченко В. Гетьманський двір Богдана Хмельницького в Чигирині за джерелами XVII – XVIII ст. // Архітектурна спадщина України. – К., 1996. – Вип. 3. – ч. 1. – С. 75.

9. Логвин Г. Чигирин, Суботів (Архітектурно-історичний нарис).-К., 1954. – С. 19.

10. Дневник генерала Патрика Гордона. – Москва, 1892. -С. 138.

11. Зберігається в краківському Музеї народовому.

Источник

[Межирич: реставрация и "реставрация" монастыря]

16 июня 2014:

Источник

[Кам'янець-Подільський: підсвітка Старого замку]

Эконом-вариант? )

Источник

[Каменец-Подольский: Башня на броде (Захаржевская)]

Отличная находка!

Так що міф про те, що башта повністю стояла на скелі, розвіяний.

С одной стороны да, а с другой стороны непонятно, когда появилась эта каменная пломба? Может всё же первый вариант башни мог стоять исключительно на скале, а потом она могла обрушиться, может во время турецкой осады 1672 или в процессе естественных отслоений скальных пород.

Всьому виною вода, яка "несподівано" зруйнувала старання реставраторів... Але чи справді несподівано впала башта?

Когда я копался в истории башни, то консультировался с Ольгой Пламеницкой и она рассказывала, что в своё время Евгения Пламеницкая вела довольно изнурительную войну на бюрократическом фронте, связанную с тем, что стоки, текущие из производственных помещений, находящихся в зданиях монастырей, приводили к разрушению башни. Насколько я понял, сохранилось немало материалов из истории этого противостояния, просто о них мало кому известно и они ещё ждут своего исследователя. Из этого можно сделать вывод, что о проблеме действительно было известно, но, как и в случае с Новой Западной, её возможно просто вовремя не успели решить.

["Укреплённая церковь под Чигирином" - идентификация объекта]

Потому что откуда в Чигирине нашлась готическая башня?

А разве он пишет, что башня была готической? Вроде проводится параллель с итальянской архитектурой эпохи Возрождения.

В целом, итальянцев ведь частенько выписывали, чтобы они строили всякие новомодные укрепления или хотя бы старомодные, но проверенные и надёжные. В общем, в теории гипотеза вроде бы рабочая.

Однако...

... кругла мурована вежа... знаходилася ... в долішній частині району, де зараз розміщується адміністративний будинок.

Во-первых, непонятно, какую роль играла эта башня в городской обороне? Была ли она частью линии городских укреплений или представляла собой какой-то изолированный форпост? "адміністративний будинок" - Это что? Зданий районной администрации или мэрия? Где-то в районе упомянутых зданий (если я всё правильно понял) тянулась линия городских укреплений и тогда получается, что башня, о которой упоминает источник, это башня городских укреплений? Думаю, что более детальное знакомство с темой укреплений города поможет уточнить, в каком документе упоминалась башня, в каком контектсте, что о неё известно и т.д.

Во-вторых, опять же вопрос к рельефу - на гравюре башня стоит явно не на равнине.

Якщо археологічними розкопками буде знайдено фундамент цієї споруди, то зявиться можливість відтворити стародавню вежу, адже гравюра зображуєне тільки загальні обриси, але й архітектурні деталі споруди.

Даже если бы стало понятно, что на гравюре показана именно та башня, упоминание которой автор встретил в письменном источнике, для воссоздания объекта информации всё же явно недостаточно. Впрочем, в Чигирине в целом "воссоздание" утраченного часто опирается скорее на фантазии отдельных архитекторов, чем на реальные сведения об объектах, потому может и столь скудных сведений было бы достаточно очередному творцу для пополнения коллекции чигиринских новоделов.

[Чигирин: церковь Св. апостолов Петра и Павла]

Обсуждается этот объект: Петропавловская церковь в Чигирине
 

В наши дни редкий посетитель Чигиринского заповедника оставит незамеченной оборонную Петропавловскую церковь, находящуюся на склоне Замковой горы. Постройка, привлекающая внимание, на самом деле является новоделом, который возвели в 2005-2007 гг., а неприметные руины той церкви, которую этот новодел якобы воспроизводил, находятся рядом:

Петропавловская церковь, построенная то ли в середине, то ли во второй половине 17 века, была разрушена в 1678 году, во время турецкой осады. Церковь ждала своих исследователей до конца 1980-х – начала 1990-х, когда начались первые раскопки. Они продолжились в 2004 и 2006 г. Насколько я понял, раскопки старой церкви ещё не были завершены, как уже началось строительство новой. С этого момента история храма как бы разветвилась – оригинал замер в ожидании завершения исследований и музеефикации, а новодел стал принимать почести и купаться в волнах внимания.

В рамках данной темы предлагаю немного покопаться в истории храма. Хочется привлечь больше внимания к оригиналу, его судьбе, и в то же время обращу ваше внимание на якобы точную копию Петропавловской церкви, которая якобы появилась в результате титанической аналитической работы архитектора Сергея Юрченко. Главный вопрос - действительно ли воссозданная церковь "дуже точно повторює свого попередника"?

Для введения в курс дела предлагаю вашему вниманию несколько статей, в которых есть сведения по истории храма, там же в общих чертах описано, как протекало исследование его руин, и как возникла "копия".

Цитата

О. Брель

Церква Петра і Павла: історія та археологія

На малюнку Чигирина з літопису Самійла Величка [2, с. 233| можна побачити біля підніжжя гори невеличку церкву з одним верхом, до якої веде стежка від Верхнього замку, а позаду - пролом у міській стіні [1, с. 37]. Це церква святих апостолів Петра і Павла, її місцезнаходження підтверджує план Чигиринської фортеці 1678 року полковника та інженера Патріка Гордона. Поряд, згідно цього ж плану, стоїть дерев`яна дзвіниця. Своєю архітектурою храм нагадує Іллінську церкву в родовому помісті Богдана Хмель­ницького в Суботові, споруджену у 1656 р. [8, с. 183].

Під час турецьких походів 1677 і 1678 рр. церква Петра і Павла мала важливе стратегічне значення, оскільки входила до оборонних споруд Чигирина. Самійло Величко у своєму літописі зазначав, що «сердюки з іншими козаками... станули нижче церкви Святих Апостолів у Чигирині під замковою горою і билися з турками до смерку, та аж ні трохи їм не далися» [2, с. 243|. Патрік Гордон вказував, що місце, де знаходилась церква, було досить зручним «для побудови болверка, щоб захищати і куртини до замку, і ворота» [3, с. 85]. Згідно його плану, Петропавловська церква розташована на штучній терасі, посеред схилу Замкової гори. Судячи з креслення, вона була мурованою, майже квадратною за планом, розміром близько 7x7 сажнів, із трикутними фронтонами, високою покрівлею, завершена однією стрункою банею з хрестом, мала два входи на південній і північній стінах.

Час побудови храму невідомий, хоча є припущення, що він збудований за доби Богдана Хмельницького. За іншими джерелами, соборна церква Петра і Павла в Чигирині існувала одночасно з церквою Успіння Пресвятої Богородиці та Преображення Господнього [5, с. 149]. Краєзнавець та історик Леонтій Похилевич вказує, що Петропавлівська церква була побудована Богданом Хмельницьким. Також він зазначає, що «ще на початку нинішнього [XIX] століття було видно руїни цієї церкви, а також руїни єпископського палацу. Церква була хрестоподібна. В цій же церкві обраній малоросійським духовенством і козаками Київським митрополитом Йосип Нелюбович-Тукальський, гонимий і польським урядом за твердість в православ`ї і російським за любов до хороброго і винахідливого Дорошенка» [12, с. 667]. Науковий співробітник Інституту археографії та джерелознавства М.С. Грушевського НАН України Володимир Ленченко висловлює припущення про те, що оскільки церква була названа в ім`я небесних покровителів гетьмана Петра Дорошенка, то збудована, ймовірно, його «коштом» [8, с. 183].

Як зазначалось, з церквою Петра і Павла нерозривно пов`язане ім.`я видатного українського церковного і політичного діяча Йосипа Тукальського. Він походив з українського православного духовенства, мав неабияку підтримку з боку Б. Хмельницького. У 50-х роках XVII ст. був архімандритом монастиря у м. Вільно, а з 1661 року єпископом Мстиславським. У 1663 році в Чигирині у церкві Петра і Павла його проголошено Київським митрополи­том, а уже в 1664 р. ув`язнено Павлом Тетерею у Марієнбурзькій фортеці [14, с.3]. 1665 року Йосип Тукальський був звільнений з ув`язнення гетьманом Петром Дорошенком, став його найближчим другом і прибічником і прибічником. Також користувався великою повагою серед козаків і всього народу України. Згодом Й. Тукальський отримав підтвердження на Київську митрополію від Константинопольського патріарха Мефодія, однак не був визнаний Московською церквою. Резиденція Й. Нелюбовича-Тукальського була в Чигирині. Він був противником польського і московського втручання в українські церковні справи, мав великий вплив на люд український. Львівський єпископ Й. Шумлянський казав про нього: «…і духом якого і гетьман живе і вся Україна» [4, с. 60].

Помер Йосип Нелюбович-Тукальський 5 серпня 1675 року і був похований у церкві Петра і Павла у Чигирині [14, с. 4]. Під час облоги Чигирина у 1678 році на початку серпня козаки винесли з палаючого міста мощі митрополита і перевезли до Лубенського Мгарського монастиря. Там їх поховано духівником покійного ієромонахом та ігуменом Макарієм Русановичем [6, с. 306].

Таким чином, відомості про Петропавлівську церкву мають важливе значення для подальшого вивчення духовної та мате­ріальної культури українського народу. Тому, з метою виявлення та дослідження залишків церкви було проведено археологічні розкопки у 1989-1994 та у 2004 роках.

До наших днів під Замковою горою збереглися сліди штучної тераси, на якій стояла церква Петра і Павла, а під землею - за­лишки її фундаментів та розвалу частини стіни. Під час розкопок вони були досліджені археологами. Встановлено, що фундамент був викладений з плоских каменів місцевого піщаника, скріплених вапняним розчином і глиною. В кладці використана також жолоб­кова цегла, що датує цю споруду XVII століттям [5, с. 150].

Серед археологічного матеріалу траплялась кераміка, зокрема, два майже цілих горщики світло-сірого кольору, з розписом по плічках яскраво-червоним хвилястим орнаментом. На розкопі траплялись фрагменти гутного скла, ковані цвяхи, залишки роз­киданого людського поховання, а також кістки домашніх тварин. При поглибленні в розкопі було виявлено залишки ще двох стінок фундаменту зруйнованої церкви. Таким чином, відкрито рештки трьох стін з фундаментами, четвертої не було виявлено, можливо, тому, що тут спланований майданчик різко обривається [5, с. 150]. У липні 1993 року була обстежена штучна печера в Замковій горі поблизу місця, де знаходилась церква Петра і Павла. Співвідношення місця розташування печери з історичною топографією гори дало можливість висунути кілька версій функціонального призначення та часу побудови підземелля. Одне з припущені, заключається в тому, що печера була збудована як складова частина культового комплексу, пов`язаного із церквою Петра і Павла. І в такому разі дана підземна споруда могла використовуватися як підземне кладовище типу печер Київської Лаври або, ймовірніше, як підземна церковка чи келія схимонаха [13, с. 3].

У серпні-листопаді 2004 року експедицією Чернігівського державного педагогічного університету ім. Т.Г. Шевченка та Сіверського інституту регіональних досліджень проводились археологічні дослідження на території резиденції Богдана Хмельницького в м. Чигирині. Дослідження фінансувались Націо­нальним історико-культурним заповідником «Чигирин» [10, с, 1].

Перший об`єкт - зовнішня територія бастіону Дорошенка на схилі Замкової гори. Другим об`єктом археологічних досліджень 2004 р. стали пошуки церкви Петра і Павла, зображеної на кресленні Гордона в 1678 р. Головною метою було, як підтвердження об`єктивної наявності, так і виявлення дійсних параметрів для можливої реконструкції. Для цього в процесі роботи було розбито дві траншеї завдовжки 18 та 6,75 м та один розкоп загальною площею 54,75 м2. Товщина культурного шару на розкопі досягала 1,25м.

В результаті було частково розкопано дві стіни церкви. Західна стіна має досліджену довжину 8,7 м, і в південній частині врізається в схил. Південна стіна досліджена на довжину 12-ти метрів по зовнішній частині. Спосіб мурування такий, як і на бастіоні Дорошенка з тією лише різницею, що в стінах церкви, товщина яких 1,9-1,95 м, каміння меншого розміру та менш оброблене. Зрозуміло, що мури церкви були врізані у схил, але поки ще не досліджено, на яку глибину.

У західній частині південної стіни, погано збереженій, разом з розвалом каміння було знайдено велику кількість цегли з канелюрами. Дослідники припускають, що, можливо, це була прибудова не зафіксована на плані Гордона. На внутрішній частині південної стіни було виявлено залишки фресок однотонного темно-сірого кольору. Ймовірно, даний колір утворився після пожежі.

Західна стіна має дві цікаві особливості. По-перше, в її верхній частині є зовнішній виступ на 0,1 м. Припускають, що це виступ над цокольним поверхом. До цього припущення підштовхує друга особливість: у дослідженій частині стіни, з глибини 0,15 м, на відстані 1,5 м. від північно-західного кута будівлі виявлено арочне мурування із вертикально поставленого вузького довгого камін­ня. Під аркою нема муру, а є кілька шарів ґрунту, явно замивного характеру. Щоб вберегти стіну від руйнування, замив не розби­рався і буде досліджуватись при подальших розкопках [10, с. 14].

На території розкопу були знайдені фрагменти різноманітних гончарних виробів. Це частини горщиків, покришок, мисок. Вони вироблені з різної глини (біла, сіра, рожева), мають різноманітну форму, форму та колір орнаменту, але в датуються XVII ст.

В заповненні церкви були виявлені фрагменти скляного посуду – вінце та денце чарки, денце бокалу, горло пляшки та фрагменти віконниць.

Колекція знахідок, виготовлених із заліза, є найбільш масовою: цвяхи, скоби, взуттєва підкова, дверний завіс, костиль, фрагмент чавунної гранати. Вироби із кольорового металу, на жаль, погано збереглися. Один виріб можна визначити як застібку книги. Ще сім фрагментів частин виробів не піддаються визначенню.

Був також знайдений фрагмент обробленої кістки. В запов­ненні було багато кусків горілого повністю та частково обгорілого І дерева. Серед частково обгорілих фрагментів ікон — невелика частина із залишками золотого фону та фрагмент із видимою врізною поперечиною та залишками шипованого кріплення. Інші частини, ймовірно фрагменти кіоту, фактично є вугіллям, але дуже добре зберегли форму та всі подробиці різноманітної різьби та кріплення [10, с. 15, 16].

Такі знахідки вказують на те, що церква Петра і Павла була зруйнована в пожежі у 1678 р. під час турецьких походів на Чигирин.

Ми не маємо ніяких графічних зображень міста періоду його найвищого розквіту, коли Чигирин був резиденцією Богдана Хме­льницького. Є лише зображення, що стосуються 1678 р. - напере­додні облоги й захоплення міста турками. Тому таке велике, і в дея­ких моментах вирішальне, значення має археологічне дослідження культурних шарів та залишків архітектурних споруд того періоду. 2 червня 2004 року Кабінетом Міністрів України були прийнято Постанову №721 «Про затвердження Комплексної програми розвитку історико-архітектурного комплексу «Резиден­ція Богдана Хмельницького» на 2004-2010 роки». Метою цієї програми є відтворення гетьманської резиденції, що забезпечить збереження та популяризацію унікального історико-культурної о середовища, пов`язаного з ім`ям Б. Хмельницького. Серед основ­них завдань програми — науково обґрунтоване реставраційне від­творення об`єктів історико-архітектурного комплексу «Резиден­ція Богдана Хмельницького», одним з яких є і церква Петра Павла [11, с. 3]. Відповідно до основних напрямків виконання програми, археологічні дослідження церкви буде продовжено. Також заплановано реставраційне відтворення храму та консервація його автентичних залишків [11, с.6]. Щоб відновлена церква Петра і Павла була максимально наближена до оригіналу при створенні ескізу було проведено велику роботу над аналізом аналогічних церков того періоду. Науково-проектну докумен­тацію розробляє Київський інститут історії архітектури та містобудування. Автор проекту Юрченко Сергій Борисович.

У квітні 2005 року Президент України Віктор Андрійович Ющенко прийняв Розпорядження «Про відродження і розвиток-історичних і культурних центрів Черкащини». Це сприяли подальшій розбудові Чигирина у місто-музей. До державницької політики долучились меценати. За ініціативи генерального директора ЗАТ «Міжтериторіальна холдингова компанія «Епос» Івана Миколайовича Бездітного у 2005 році був створений фонд «Нащадки Богдана Хмельницького». До нього ввійшли Благодійний фонд соціального розвитку Національного історико-культурного заповідника «Чигирин» (генеральний директор Василь Іванович Полтавецьавець) та Вільне козацтво України (отаман Олександр Григорович Мазур). На благодійні внески засновників фонду розпочато будівельні роботи по відтворенню відомої православної святині XVII ст. - церкви Петра і Павла. Будівництво планується завершити до кінця 2006 року.

Над автентичними підмурками церкви, що були відкриті в логічних досліджень, буде зроблено накриття (павільйон) дозволить зберегти залишки церкви, які будуть доступні для відвідувачів.

Посилання:

1. Бажанова Т, Малюнок Чигирина з літопису Самгйла Величка // Пам`ятки України: історія та культура. - 2002. - №2. - С. 33-39.

2. Величко Самійло. Літопис. - К., 1991. - Т.2.

3. Гордон Патрик. Дневник 1677-1678. -М.: Наука, 2005.

4. Горенко Л. Чигиринський Троїцький жіночий монастир: історичний нарис // Родовід. -1992. -№4. - С. 59-66.

5. Горішній П. Церкви древнього Чигирина у XVII ст. // Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку. - Київ - Черкаси, 1997. - С.147-155.

6. Заруба В. Українське козацьке військо в російсько-турецьких війнах останньої чверті XVII століття. - Дніпропетровськ, 2003 г.

7. Ленченко В. Гетьманський замок у Чигирині // Пам `ятки України: історія та культура. - 1994. - №3-6. - С. 63-68.

8. Ленченко В. История и топография Чигирина в XVII веке // Гордон Патрик. Дневник 1677- 1678. - М.: Наука, 2005. - С.160-184.

9. Літопис Самовидця. – К.: Наукова думка, 1971.

10. Полтавець В.І., Мудрицький Г.А., Навик Т.Г. Звіт про виконання наукових археологічних робіт на території резиденції Богдана Хмельницького в м.Чигирині в 2004 р. - Чигирин, 2004.

11. Постанова Кабінету Міністрів України, 2004, №721.

12. Похилевич Л. Сказание о населенних местностях Киевской гуьернии – К., 1864.

13. Сиволап Л.Г, Стародавня підземна споруда в Замковій горі в Чигирині // Додаток до звіту Горішнього П.А. за 1993 р.

14. Солодар О. Київський митрополит в Чигирині // «Чигиринські вісті». - 16 листопада 1994 р.

-----

Стаття надрукована у збірці «Чигиринщина: історія і сьогодення. Матеріали науково-практичної конференції 17-18 травня 2006 року». – Черкаси: «Вертикаль», видавець ПП Кандич С.Г., 2006 – с.46-51.

Источник
 

Цитата

О.А. Пашковський, Д.П. Куштан

Пізньосередньовічний цвинтар церкви Петра і Павла у Чигирині

Вже не одне десятиліття тривають археологічні дослідження козацької столиці – Чигирина. Серед визначних знахідок останніх часів – залишки церкви Св. Апостолів Петра і Павла, яка згадується у історичних джерелах 2-ї пол. XVII ст.: літописі Самовидця [9, 130], щоденнику П. Гордона [4, 68; 85]. Залишки її фундаменту були виявлені Чигиринською експедицією ІА НАНУ під керівництвом П.А. Горішнього на початку 90-х рр. ХХ ст. Завершила розкопки Петропавлівської церкви у 2004 р. спільна експедиція Національного історико-культурного заповідника «Чигирин» та Чернігівського державного педагогічного університету ім. Т.Г. Шевченка [2, 48-49].

Рис. 1. Фрагмент плану Чигиринської фортеці П.Гордона (1) та сучасний план центральної частини міста Чигирина (2) з показом місця розташування цвинтаря: 1 – церква Св. Апостолів Петра і Павла; 2 – адміністративний комплекс НІКЗ «Чигирин» та музей Б. Хмельницького

Храм розташовувався на невеликій штучній терасі північного схилу «Замкової гори» (Рис. 1). Він був невеликого розміру, прямокутний у плані. Стіни товсті, муровані з брил місцевого пісковику. Точна дата заснування церкви невідома. За переказами її заклав гетьман Богдан Хмельницький (1649-1657) [11, 666-667]. Але існує думка, що зважаючи на її назву, засновником міг бути гетьман Правобережної України Петро Дорошенко (1665-1675) [8, 184]. З часом правлінням останнього пов’язана реконструкція оборонних споруд чигиринської фортеці, зокрема і будівництво кам’яного «бастіону Дорошенка», а місце розташування церкви та її будова свідчать про те, що вона також входила до системи оборонних споруд Чигирина [2, 46]. Натомість нам точно відома дата руйнування церкви – під час взяття Чигирина турецьким військом у серпні 1678 р. [9, 130].

Цього року в ході робіт по музеєфікації автентичних залишків церкви Петра і Павла, під час спорудження фундаменту для накриття, будівельниками були виявлені людські кості. Після цього на місце прибув загін експедиції археологічної інспекції управління культури (керівник – Д.П. Куштан). В результаті рятівних археологічних досліджень на місці знахідки було досліджено невелику частину церковного цвинтаря, який датується часом функціонування храму. У попередні роки (1993-94) на території Нижнього міста біля північно-східного підніжжя «Замкової гори» вже проводилися розкопки козацького цвинтаря, на якому було досліджено понад 260 поховань XVI-XVII ст. [5, 32-34]. За свідченням місцевого краєзнавця початку ХХ ст. Степана Яременка, на 1923 р. ще збереглися залишки цього старовинного кладовища: «… тут мається 5 хрестів часів 16-17 віку візантійського зразка, такого, як і коло церкви Богдана [Іллінська церква у Суботові – Авт.], і одна плита» [2, 61].

Нововиявлений цвинтар розташований на тій само терасі, що ї церква Св. Петра і Павла, за східною (вівтарною) стіною храму. Поховання розміщувалися щільними рядами паралельно стіні на відстані 1,5 м від неї. Простежено принаймні два такі ряди. Могили розташовувалися паралельно одна до іншої, довгою віссю перпендикулярно до вівтаря. Залишки цвинтаря як і самої церкви перекриті потужним шаром (до кількох метрів) осипу та перевідкладеного ґрунту, який складався з брил пісковику, глини та гумусу. При вертикальній зачистці зафіксовано рівень давнього горизонту, який являв собою горизонтальний шар горілого ґрунту (наслідок спалу міста під час військової облоги), вище якого залягали брили каменю від стін зруйнованої церкви. Вдалося розкрити ділянку площею всього 4 кв. м (2х2 м), проте на цій невеличкій ділянці було досліджено 8 (!) поховань, з яких п’ять виявилися частково або повністю зруйнованими будівельниками (Рис. 2).

Рис. 2. Чигирин, цвинтар біля церкви Петра і Павла. План та розріз розкопаної ділянки

Поховання №1 знаходилося у другому ряду могил від стіни церкви. Трупокладення дорослої людини сильно зруйноване (збереглися лише кості нижніх кінцівок). Яма прямокутної форми з заокругленими кутами, ширина 0,6 м, глибина 0,95 м (всі глибини від рівня давнього горизонту). Заповнення глинисто-чорноземне. Небіжчик лежав випростано на спині головою на захід з незначним відхиленням на південь. Права нога пряма, ліва зігнута у коліні. Слідів домовини не простежувалося. Супроводжуючий інвентар відсутній.

Поховання №2 – частково зруйноване трупокладення (вціліла права сторона грудної клітини, плече, тазові кістки, права нога та гомілка лівої). Знаходилося у другому ряду могил. Яма прямокутної форми з заокругленими кутами розміром 2,4х0,7 м, глибина 1,4 м. Заповнення глинисто-чорноземне. По центру ями розміщена труна розміром 1,9х0,45 м, виготовлена з дерев’яних дошок. У верхній частині труни з боку черепа знайдено великий кутий цвях. Скелет лежав випростано на спині, руки складені на животі. Орієнтація головою на захід-південний захід. Супроводжуючий інвентар відсутній.

Поховання №3 збереглося повністю. Це трупокладення молодого чоловіка (15-25 років), здійснене у прямокутній ямі з заокругленими кутами, ледь розширеній до голови, розміром 2х0,5-0,56 м, глибина 0,92 м. Заповнення глинисто-чорноземне. Скелет без труни лежав випростано на спині впритул до північної стінки ями, орієнтація головою на захід з незначним відхиленням на південь. Через те, що дно поховальної ями було нерівне, кості знаходилися на різних рівнях: череп і ліве плече вище, а права рука, грудина, таз та нижні кінцівки нижче. Між верхніми частинами стегнових кісток знайдено фрагмент вінчика горщика XVII ст. з мальованим орнаментом. Під час розбирання кістяка за нижньою щелепою знайдено свинцеву кулю, яка напевне і спричинила смерть. Вірогідно, чоловік отримав смертельне поранення у шию.

Поховання №4 розташовувалося у першому ряду могил від стіни церкви. Воно являло собою рештки зруйнованого трупокладення молодої людини 13-15 років. Збереглася частина труни і ноги небіжчика нижче колін. Яма прямокутної форми з заокругленими кутами, ширина 0,5 м, глибина 0,95 м. Заповнення глинисто-чорноземне. Труна мала ширину 0,3 м, виготовлена з тонких дерев’яних дошок. Скелет, очевидно, лежав випростано на спині, головою на захід.

Поховання №5 також знаходилося у першому ряду могил від стіни церкви між похованнями №№ 4 та 7. Так само майже повністю зруйноване. Збереглася частина дощатої труни і кінцівки нижче колін з нижньою частиною лівої стегнової кістки. Яма прямокутної у трапецієподібної форми, ширина 0,52-0,6 м, глибина 1,55 м. Труна шириною 0,35 м, виготовлена з дерев’яних дошок. Скелет, очевидно, лежав випростано на спині, головою на захід-південний захід.

Поховання №6 знаходилося у другому ряду могил від стіни церкви. Воно збереглося повністю. Яма прямокутної форми розміром 2х0,5-0,55 м, глибина 1,22 м. Заповнення глинисто-чорноземне. Посередині ями знаходилася труна трапецієподібної форми (розширена до голови) розміром 1,9х0,36-0,45 м, виготовлена з дерев’яних дошок скріплених за допомогою великих кутих цвяхів. У ній знаходився скелет дорослої людини, яка лежала випростано на спині, руки складені на животі. Орієнтація головою на захід з незначним відхиленням на південь. Праворуч від черепа знайдено два фрагменти кераміки XVII ст.

Поховання №7 розташовувалося у першому ряду могил від стіни церкви. Повністю зруйноване, простежено лише південно-східний кут ями і труни. Скелет не зберігся.

Поховання №8 знаходилося у другому ряду могил від стіни церкви між похованнями №№ 2 та 6. Яма прямокутна невеликих розмірів – 0,95х0,46 м, проте досить глибока – 1,85 м. На дні знаходилася труна розміром 0,87х0,36 м, видовбана з цільного стовбура дерева. У ній знаходилися рештки дитини віком близько 1 року, яка лежала випростано на спині головою на захід-південний захід. Кості поганої збереженості, натомість добре збереглося волосся – світло-русяве, ледь кучеряве. Нижче грудей знайдено мідного натільного хрестика.

Всі поховання здійснено за християнськими канонами. Як з’ясувалося, могили залягали двома ярусами: нижній – поховання №№ 2, 4, 5, 6, 7, 8 та верхній – №№ 1, 3. Вони відрізнялися як хронологічно, так і за рядом ознак.

Поховання нижнього ярусу, стратиграфічно більш ранні і на відміну від верхнього, здійснені у дерев’яних трунах. Вони пов’язані з початком функціонування храму і, напевне, датуються 60-ми – початком 70-х рр. XVII ст. В них, зважаючи на місця розташування (біля вівтарної стіни церкви), можливо, поховано представників тодішньої чигиринської еліти з козацької старшини та гарнізону московських стрільців, а також членів їх родин.

Єдиною знахідкою, важливою для відносного датування цих могил є хрестик з дитячого поховання. Він виготовлений із мідного сплаву шляхом відливки у двостулковій формі. Його розміри: довжина (з вушком) – 45 мм, ширина – 28 мм, товщина – 1-1,5 мм. Зовнішній хрест чотирьохкінцевий з шириною рамен 8 мм. По діагоналі від середини хреста відходять прямі промені. З лицьового боку вписаний ще один прямий хрест, всередині якого розміщується зображення т.зв. схимницького хреста («Голгофи») з прямою перекладеною на верхньому рамені, косою – на нижньому, списом та тростиною з губкою по обидва боки; внизу – схематичне зображенням черепа Адама. По краям зовнішнього хреста лицьової сторони – вписані у прямокутники ромби з церковнослов’янськими буквами. На зворотній стороні зображено хрестика у барочному стилі – з пелюсток та рослинних завитків; на краях також розміщені прямокутні рамки, у які вписані букви. У барочному стилі оформлені і нижні частини променів хрестика.

Подібні за формою натільні хрестики виявлені на території Богородицької фортеці (м. Новомосковськ, Дніпропетровської обл.) [3, рис. 1-3], некрополі Вознесенської церкви (м. Київ) [6, 177; рис. 3: 7, 8]. Обидва комплекси датуються кін. XVII – поч. XVIIІ ст. Подібний же хрестик походить з с. Нікольського у Запоріжжі [10, 97; рис. 1: 36]. Як зазначають дослідники, всі хрестики цього періоду мають московське (російське) походження, позаяк в українських козаків не було звичаю їх носити [1, 90]. Імовірно, дитяче поховання, у якому виявлено натільного хрестика, належало дитині одного з офіцерів московських стрільців, які входили до гарнізону Чигиринської фортеці.

Поховання верхнього ярусу хронологічно пізніші за часом, адже перекривають попередні. Вони, на відміну від попередніх, не становлять струнких рядів і у них відсутні домовини. Дно могильних ям нерівне, поза небіжчиків недбала, що, напевне, пов’язано із поспіхом при похованні. Всі вони безінвентарні, лише у одному виявлено свинцеву кулю. Вона округлої форми, сильно деформована, діаметром 15 мм, з невеличким «хвостиком» від литника довжиною 5 мм. Простота і недбалість могил, а також те, що один з похованих загинув від вогнепального поранення, можуть означати, що верхній ярус цвинтаря містить могили захисників Чигирина за часів облоги міста турецькими військами у 1677-78 рр.

Таким чином, в результаті охоронних розкопок у м. Чигирині виявлено і частково досліджено ще один комплекс доби пізнього середньовіччя – некрополь церкви Св. Апостолів Петра і Павла. Подальші дослідження цвинтаря ускладнені потужним кількаметровим шаром перевідкладеного ґрунту над ним. Незважаючи на це, виявлені археологічні знахідки доповнюють наше уявлення про один з найдраматичніших періодів в історії козацької столиці і всієї України – часи «Руїни».

Джерела та література:

1. Археологія доби українського козацтва XVI-XVIII ст. – К., 1997.

2. Брель О. Церква Петра і Павла: історія та археологія // Чигиринщина: історія і сьогодення: Матер. наук.-практ. конференц. у Чигирині (17-18 травня 2006 р.). – Черкаси, 2006.

3. Векленко В. Православні натільні хрести XVII ст. з території Богородицької фортеці // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні. – Вип. 14. – К., 2005.

4. Гордон Патрик. Дневник 1677-1678. – М., 2005.

5. Горішній П. Козацький цвинтар у Чигирині: поховальний обряд, антропологія, археологічний матеріал // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні. – Вип. 10. – К., 2001.

6. Івакін Г.Ю., Козубовський Г.А., Балакін С.А., Абишкіна О.А., Чміль Л.В., Оногда О.В. Дослідження на території Старого Арсеналу в Києві // АДУ 2004-2005 рр. – Вип. 8. – К., 2006.

7. Кривенко С. Розриті могили (Чигиринська старовина і скарбошукання за описом 1923 року) // Пам’ятки України: історія та культура. – № 2. – К., 2002.

8. Ленченко В. История и топография Чигирина в XVII веке // В кн.: Гордон Патрик. Дневник 1677-1678. – М., 2005.

9. Літопис Самовидця. – К., 1971.

10. Мірущенко О. Колекція козацьких старожитностей Бодянського О.В. // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні. – Вип. 10. – К., 2001.

11. Похилевич Л. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864.

-----

// Археологічні дослідження в Україні: здобутки та перспективи: Збірка матеріалів другої Міжнародної студентської археологічної конференції (24-26 вересня 2008 р., Кам’янець-Подільський). – Кам’янець-Подільський, 2008. – С. 156-162.

Источник
 

Эта статья частично повторяет информацию, ранее опубликованную в статье "Церква Петра і Павла: історія та археологія", но есть здесь и новые данные, так что прочитать стоит:

Цитата

О.В. Брель

Відродження чигиринської Петропавлівської церкви

Історичні пам’ятки першої гетьманської столиці – Чигирина – постійно привертають до себе пильну увагу дослідників. Однією з них є церква Петра і Павла.

Час побудови храму невідомий. У заповіті Івана Тихоновича Волевича, датованому 1650 роком, згадується Петропавлівська церква [1]. Але чи це дійсно церква святих апостолів Петра і Павла, на сьогоднішній день сказати не можна. Краєзнавець та історик Леонтій Похилевич вказує, що Петропавлівська церква була побудована Богданом Хмельницьким. Також він зазначає, що «ще на початку нинішнього (ХІХ – прим. авт.) століття було видно руїни цієї церкви, а також руїни єпископського палацу. Церква була хрестоподібна. В цій же церкві обраний малоросійським духовенством і козаками Київським митрополитом Йосип Нелюбович-Тукальський, гонимий і польським урядом за твердість в православ’ї і російським за любов до хороброго і винахідливого Дорошенка» [2]. Науковий співробітник Інституту археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського Національної академії наук України Володимир Ленченко висловлює припущення, що оскільки церква була названа в ім’я небесних покровителів гетьмана Петра Дорошенка, то збудована, ймовірно, його "коштом" [3].

Про церкву Святих апостолів Петра і Павла збереглися згадки і в інших історичних джерелах того періоду. Так у літописі Самовидця зазначається: «… [1678 р.] Дня 10 августа у неділю по полудні вирвало кілька підкопів під містом… ( крізь проломи дерлися яничари [4])… Турки не живили нікого, але усе стинали, а місто палили, де опановували. Піхотне військо козацьке, під гору за церкву зібравшись, боронилось аж до самої ночі, а москва в замку боронилась» [5].

Чигирин 1677 р. Літопис Самійла Величка

На малюнку Чигирина з літопису Самійла Величка [6] можна побачити біля підніжжя гори невеличку церкву з одним верхом, до якої веде стежка від Верхнього замку, а позаду – пролом у міській стіні [7] (Мал.1). Це церква святих апостолів Петра і Павла. Її місцезнаходження підтверджує план Чигиринської фортеці 1678 року полковника та інженера Патріка Гордона. Поряд, згідно цього ж плану, стоїть дерев’яна дзвіниця. Своєю архітектурою храм нагадує Іллінську церкву в родовому помісті Богдана Хмельницького в Суботові, споруджену у 1656 р. [8].

Під час турецьких походів 1677 і 1678 рр. церква Петра і Павла мала важливе стратегічне значення, оскільки входила до оборонних споруд Чигирина. Самійло Величко у своєму літописі зазначав, що «сердюки з іншими козаками… станули нижче церкви Святих Апостолів у Чигирині під замковою горою і билися з турками до смерку, та аж ні трохи їм не далися» [9]. Патрік Гордон вказував, що місце, де знаходилась церква, було досить зручним «для побудови болверка, щоб захищати і куртини до замку, і ворота» [10]. Згідно його плану, Петропавлівська церква розташована на штучній терасі, посеред схилу Замкової гори (Мал.2). Судячи з креслення, вона була мурованою, майже квадратною за планом, розміром близько 7х7 сажнів, із трикутними фронтонами, високою покрівлею, завершена одною стрункою банею з хрестом, мала два входи на південній і північній стінах.

Як зазначалось, з церквою Петра і Павла нерозривно пов’язане ім’я видатного українського церковного і політичного діяча Йосипа Нелюбовича-Тукальського. Він походив з українського православного духовенства. У 50-х роках ХVІІ ст. був архімандритом монастиря у м. Вільно, з 1661 року – єпископом Мстиславським. У 1663 році в Чигирині у церкві Петра і Павла його проголошено Київським митрополитом, а 1664 року – ув’язнено Павлом Тетерею у Марієнбурзькій фортеці [11]. 1665 року він був звільнений з ув’язнення гетьманом Петром Дорошенком, став його найближчим другом і прибічником, користувався великою повагою серед козаків і всього народу України. Своєю резиденцією Й. Нелюбович – Тукальський обрав Чигирин. Він отримав підтвердження на Київську митрополію від Константинопольського патріарха Мефодія, однак не був визнаний Московською церквою тому, що був противником польського і московського втручання в українські церковні справи, мав великий вплив на люд український. Львівський єпископ Й.Шумлянський казав про нього: «… духом якого і гетьман живе і вся Україна» [12].

Помер Йосип Нелюбович-Тукальський 5 серпня 1675 року і був похований у церкві Петра і Павла у Чигирині [13]. Під час облоги Чигирина у 1678 році на початку серпня козаки винесли з палаючого міста мощі митрополита і перевезли до лубенського Мгарського монастиря. Там їх було поховано духівником покійного ієромонахом та ігуменом Макарієм Русановичем [14].

Дослідження історії церкви Петра і Павла стало особливо активним у часи незалежної України. Так, з метою виявлення та вивчення залишків церкви було проведено археологічні розкопки у 1989-1994, 2004 та 2006 роках.

До наших днів під Замковою горою збереглися сліди штучної тераси, на якій стояла церква Петра і Павла, а під землею – залишки її фундаментів та розвалу частини стіни. Під час розкопок 1989-1994 рр. вони були досліджені Чигиринською археологічною експедицією під керівництвом кандидата історичних наук П.А. Горішнього. Встановлено, що фундамент був викладений з плоских каменів місцевого пісковика, скріплених вапняним розчином і глиною. В кладці використана також жолобкова цегла, що дало можливість датувати цю споруду ХVІІ століттям. Археологи відкрили рештки трьох стін з фундаментами. Четвертої стіни не було виявлено, можливо, тому, що тут спланований майданчик різко обривався [15].

У серпні – листопаді 2004 року експедицією Чернігівського державного педагогічного університету ім. Т.Г.Шевченка та Сіверського інституту регіональних досліджень проводились археологічні дослідження на території резиденції Богдана Хмельницького в м. Чигирині [16].

Одним з об’єктів археологічних досліджень 2004 р. стала церква Петра і Павла. Головною метою було, як підтвердження її об’єктивної наявності, так і виявлення дійсних параметрів для можливої реконструкції [17].

В результаті частково розкопано дві стіни церкви, мури якої були врізані у схил. На внутрішній частині однієї з стін було виявлено залишки фресок однотонного темно-сірого кольору. У заповненні церкви знайдено багато кусків обгорілого дерева, частково обгорілі фрагменти ікон [18].

Ці знахідки вказують на те, що церква Петра і Павла була зруйнована в пожежі у 1678 р. під час турецьких походів на Чигирин.

У 2006 році експедицією під керівництвом Г.А.Мудрицького було продовжено археологічні роботи на місці існування храму. Колекцію знахідок передано до фондів НІКЗ «Чигирин».

Дослідження дали можливість визначити місце вибуху, в результаті якого будівля була зруйнована. Вдалося зафіксувати довжину південної стіни церкви, яка зсередини становила близько 12,5 м, а зовні - 16 м. Також були виявлені залишки цегляної конструкції у вівтарній частині, можливо печі [19].

У 2007 році експедицією Археологічної інспекції управління культури Черкаської обласної державної адміністрації під керівництвом Д.П.Куштана проводились охоронні роботи біля східної (вівтарної) стіни церкви Петра і Павла. Тут було виявлено і частково досліджено ще один комплекс доби пізнього середньовіччя – некрополь церкви (8 поховань). Нововиявлений цвинтар розташований на тій же терасі, що і храм. Поховання розміщувались щільними рядами паралельно стіні на відстані 1,5 м від неї. Простежено принаймні два таких ряди. Подальші дослідження цвинтаря ускладнені потужним кількаметровим шаром перевідкладеного грунту над ним [20].

Залишки цього цвинтаря були помітні ще на початку ХХ ст. Місцевий краєзнавець Степан Яременко у 1923 році зазначав: «Варто також сказати про старовинне кладовище, що розкинулось по північно-східному схилу гори, виступаючому на Хмельницьку вулицю, де зараз мешка будинок бувшої церковної школи; тут мається 5 хрестів часів 16 – 17 віку візантійського зразка, такого, як і коло церкви Богдана, і одна плита. Можливо, що і тут під цими хрестами спочивають які-небудь старшини або значні козаки-товариші…» [21].

Ми не маємо жодних зображень Чигирина періоду його найвищого розквіту, коли він був резиденцією Богдана Хмельницького. Є лише зображення, що стосуються 1678 р. – напередодні облоги й захоплення міста турками. Тому таке велике, і в деяких моментах вирішальне, значення має археологічне дослідження культурних шарів та залишків архітектурних споруд того періоду.

2 червня 2004 року Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову №721 «Про затвердження Комплексної програми розвитку історико-архітектурного комплексу «Резиденція Богдана Хмельницького» на 2004-2010 роки». Метою цієї програми є відтворення гетьманської резиденції, що забезпечить збереження та популяризацію унікального історико-культурного середовища, пов’язаного з ім’ям Б.Хмельницького. Серед основних завдань програми – науково обґрунтоване реставраційне відтворення об’єктів історико-архітектурного комплексу «Резиденція Богдана Хмельницького», одним з яких є і церква Петра і Павла [22]. Відповідно до основних напрямків виконання програми, археологічні дослідження церкви буде продовжено. Також заплановано реставраційне відтворення храму та консервація його автентичних залишків [23]. Щоб відновлена церква Петра і Павла була максимально наближена до оригіналу, при створенні ескізу було проведено велику роботу над аналізом аналогічних церков того періоду. Науково-проектну документацію розробляв Київський інститут історії архітектури та містобудування. Автор проекту Юрченко Сергій Борисович.

27 грудня 2005 року з благословення Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України початок будівництва церкви Петра і Павла освятив єпископ Черкаський і Чигиринський Іоан. Владика Іоан та Генеральний директор ЗАТ «Міжтериторіальна холдингова компанія «Епос» Іван Миколайович Бездітний заклали під майбутню будівлю металеву капсулу з листом до нащадків, написаним на міді, та наріжний камінь (цеглину) з древнього підмурку храму.

15 травня 2006 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №671 "Про затвердження Державної програми "Золота підкова Черкащини" на 2006-2009 роки", одним із пунктів якої є реставраційне відтворення церкви святих Петра і Павла в Чигирині.

До державницької політики долучились меценати. За ініціативи Генерального директора ЗАТ «Міжтериторіальна холдингова компанія «Епос» Івана Миколайовича Бездітного у 2006 році був створений фонд «Нащадки Богдана Хмельницького». До нього ввійшли Благодійний фонд соціального розвитку Національного історико-культурного заповідника «Чигирин» (генеральний директор Василь Іванович Полтавець) та Вільне козацтво України (отаман Олександр Григорович Мазур). На благодійні внески засновників фонду було проведено будівельні роботи по відтворенню відомої православної святині XVII ст. – церкви Петра і Павла. На сьогоднішній день сучасна відбудова храму, який дуже точно повторює свого попередника, завершена. В нижній частині його планується створити музей «Православні святині Чигиринщини».

12 липня 2007 року відбулося урочисте освячення храму. На урочистості прибули Святійший Патріарх УПЦ Київського патріархату Філарет, голова обласної державної адміністрації О.Черевко, завідуючий відділом культури ОДА І. Козленко, Заслужений будівельник України, Генеральний директор холдингової компанії «Епос», президент благодійного фонду «Нащадки Богдана Хмельницького» Іван Бездітний, владика, єпископ Черкаський і Чигиринський Іоан, голова Чигиринської РДА П.Литвин, гості зі столиці, обласного центру, інших міст України.

Голова облдержадміністрації О.Черевко висловив подяку всім, хто брав участь у будівництві церкви Петра і Павла, і подарував храму ікону Божої Матері, а також вручив почесну грамоту ОДА І.М.Бездітному [24].

Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України вручив церковні нагороди тим, хто найбільше потрудився на спорудженні храму. Так, орденом рівноапостольного князя Володимира нагороджено І.Бездітного. Орден святого Юрія Переможця одержали ряд його сподвижників та колег-будівельників. Медаллю святого Юрія Переможця нагороджено генерального директора НІКЗ «Чигирин» В.І.Полтавця, Благословенними грамотами – будівельників та ряд працівників НІКЗ «Чигирин» [25].

Іван Миколайович Бездітний подарував відтвореній церкві ікони Петра і Павла та Юрія Переможця і Євангеліє. Владика Філарет освятив престол нового храму. В рамках заходу відбулися святкова літургія, хресний хід. На урочистостях були також присутні і члени громадського об’єднання «Вільні козаки» [26].

На сьогоднішній день відтворена церква Петра і Павла є однією із діючих церков Київського патріархату. Від часу її відкриття священиком був ієрей Володимир Гладковський, який служив також і в Іллінській церкві в Суботові. З січня 2010 року у церкві є власний священик протоієрей Василь Циріль.

Над автентичними підмурками церкви, що були відкриті в результаті археологічних досліджень, планується зробити накриття – павільйон. Це дозволить зберегти залишки церкви від руйнування та зробить їх доступними для відвідувачів.

Примітки:

1. Духовний заповіт 1650 року обозного Війська Запорозького Івана Тихоновича Волевача, посвідчений рукою Богдана Хмельницького / ЦДІАК України, ф.51, оп. 3, д. 11437, арк. П4-115 зв. Копія.

2. Похилевич Л. Сказание о населенных местностях Киевской губернии. – К., 1864. – С.667.

3. Ленченко В. История и топография Чигирина в XVII веке // Гордон П. Дневник 1677-1678. – М.: Наука, 2005. – С.183.

4. Ленченко В. Гетьманський замок у Чигирині // Пам’ятки України: історія та культура. – 1994. – №3 – 6. – С.65.

5. Літопис Самовидця. – К.: Наукова думка, 1971. – С.130.

6. Величко С.В. Літопис. В 2-х т. Т. 2 / Пер. з книжної української мови, комент. В.О.Шевчука; Відп. ред. О.В.Мишанич. – К.: Дніпро, 1991. – С.233.

7. Бажанова Т. Малюнок Чигирина з літопису Самійла Величка // Пам’ятки України: історія та культура. – 2002. – № 2. – С. 37.

8. Ленченко В. История и топография Чигирина в XVII веке // Гордон П. Дневник 1677-1678. – М.: Наука, 2005. – С.183.

9. Величко С.В. Літопис… – С.243.

10. Гордон П. Дневник 1677-1678 / пер., ст., примеч. Д.Г.Федосова; отв.ред. М.Р.Рыженков. – М.: Наука, 2005. – С.85.

11. О. Київський митрополит в Чигирині // «Чигиринські вісті». –1994 р. – 16 листопада. – С.3.

12. Горенко Л.Чигиринський Троїцький жіночий монастир: історичний нарис// Родовід. – 1992. – №4. – С.60.

13. Солодар О. Київський митрополит… – С.4.

14. Заруба В. Українське козацьке військо в російсько-турецьких війнах останньої чверті ХVII століття. – Дніпропетровськ, 2003. – С.306.

15. Горішній П. Археологічні дослідження в Чигирині // Археологічні дослідження на Черкащині. – Черкаси: «Сіяч», 1995. – С.121.

16. Полтавець В.І., Мудрицький Г.А., Новик Т.Г. Звіт про виконання наукових археологічних робіт на території резиденції Богдана Хмельницького в м. Чигирині в 2004 р. – Чигирин, 2004. – С.1.

17. Там само. – С.1.

18. Там само. – С.15,16.

19. Полтавець В.І., Мудрицький Г.А., Скороход В.М. Звіт про виконання наукових археологічних робіт на території Посольської вулиці та церкви Петра і Павла в м. Чигирині в 2006 р. – Чигирин, 2006. – С.10.

20. Куштан Д.П., Пашковський О.А. Звіт про археологічні розкопки та розвідки на території Черкаської області за 2007 рік. – Черкаси, 2007. – С. 13.

21. Розриті могили. Чигиринська старовина і скарбошукання за описом 1923 року/ Вступне слово, публікація документа й примітки Сергія Кривенка // Пам’ятки України: історія та культура. Науковий часопис. – № 2. – 2002. – С.61.

22. Постанова Кабінету Міністрів України від 2 червня 2004 року № 721 «Про затвердження Комплексної програми розвитку історико-архітектурного комплексу «Резиденція Богдана Хмельницького» на 2004 – 2010 роки» [Електронний ресурс] / Кабінет Міністрів України, д.721-2004-п. – Режим доступу до документа: http://www.uapravo.net/data/base29/ukr29718.htm - С.3.

23. Там само. – С.6.

24. Кривець О., Лебеденко Н. Відроджено одну з найдавніших святинь Чигирина // «Чигиринські вісті». – 2007 р. – 13 липня. – С.1.

25. Там само. – С.2.

26. Там само. – С.2.

-----

// Пам'ятки України. - №5-6. – 2011. – с.34-37

Источник