Ставниця - Меджибіж: фортеця "замок Ракоці"

[Nimrod]

Обговорюється цей об'єкт: фортеця поблизу села Станиця і містечка Меджибіж
 

Невелика ранньомодерна фортеця регулярного планування під Межибожем обросла великою кількістю легенд та вигадок.

Саме в цьому місці, як вважається, розташував свій укріплений табір Георгій Другий Ракоці, в ході походу в якості союзника Хмельницького по Речі Посполітій.

Типова згадка про цю фортецю виглядає так:

Цитата

...урочищ[е] Ракоші,.. міститься на лівому березі Південного Бугу між старовинним Меджибожем і Гловчинецьким кар’єром.

Звідки з явилась дивна назва урочища? У 1657 році на цій місцевості стояв військовим табір угорського князя Ракоші, спільника Богдана Хмельницького у боротьбі проти польських завойовників. Кілька поколінь місцевих жителів зберегли пам’ять про тих, хто допомагав українцям звільнитись від чужоземного гноблення.

Неподалік від табору у давні- давні часи була фортеця – майже аналог Меджибізької. Її зруйнували за наказом турків, які не раз нападали на українські землі, грабували людей гнали в полон українських дівчат. На місці, де була давня фортеця, ніхто розкопок не проводив.

(З Летичівського інтернет-ресурсу) Така ось місцева міфологія.

Більш достовірну інформацію можемо бачити у статті Б.Моці та Ю.Толкачова про укріплення Меджибожа:

Цитата

В 1657 р., коли союзного козацькому гетьману угорського князя Ракочі розбили поляки, він деякий час стояв із військом, окопавшись понад Бугом десь під Меджибожем. Нині в двох (приблизно) кілометрах від міста нижче по течії Бугу знаходиться замчище з валами та залишками мурованих будівель. В плані воно близьке до квадрату зі стороною приблизно 125 м; всі чотири сторони мають зламану до центру і всередину конфігурацію. Валів у замчища два: зовнішній нижчий, внутрішній вищий, а між валами проходить рів. На двох кутах містяться фундаменти круглих башт, причому через одну з них проходив в’їзд. Всередині, ближче до північної сторони, помітно фундамент якогось мурованого будинку. Каміння всіх мурованих споруд місцеві жителі розібрали для власних потреб ще у ХІХ ст. Навколишня місцевість носить назву Раковець. Проте вважати його за замок Ракочі 1657 р. навряд чи можливо. Вірогідно, саме назва місцевості по співзвучності викликала до життя легенду про замок угорського князя. Або саме через те, що тут розташовувалися шанці його табору, навколишня територія отримала назву Раковець. У всякому разі розбитому Ракочі не було аж ніякого практичного сенсу будувати під Меджибожем мурований замок.

Втім, методично проведені розкопки фортеці показали, що її історія почалася раніше походу Ракоці:

Цитата

Протягом восьми років Хмельницька обласна громадська організація “Постійно діюча археологічна експедиція “Меджибож-2000″, досліджувала та проводила розкопки фортеці “Ракочі”, розташованої між селами Ставницею і Головчинцями Летичівського району.

Фортеця, збудована на початку XVI століття великим коронним гетьманом Миколою Синявським, проіснувала близько 30 років і була зруйнована, відповідно до літопису, 1566 року під час нашестя орди кримських татар.Унікальність фортеці в тому, що в ній не проводилися пізніші перебудови, і вона є закритим археологічним комплексом з елементами фортифікацій і артефактів, що збереглися. Це – єдиний пам’ятник фортифікації XVI століття, що зберігся в Україні в майже первозданному вигляді. На території розкопок були виявлені фрагменти італійської майоліки і турецького фарфору початку XVI століття, предмети побуту й озброєння прикордонного загону, монети з Прусії, Польщі, Литви, Кримського ханства.

В 2000 р. розпочались дослідження маловідомої фортифікаційної споруди в с.Ставниця Летичівського р-ну Хмельницької обл. Зібраний матеріал, зовнішній вигляд пам’ятки давали можливість визначити період її функціонування у межах XVI-XVII ст. У місцевого населення замчище має назву «Башта». В історичній літературі воно називається замок «Раковець» та на 1820 – ті роки видно було сліди стін та двох веж, що були розібрані на будівництво конюшні. Пам’ятку пов’язували з ім’ям та діяльністю табора Юрія II Ракочі.

Результати досліджень 2001 р. дозволяли визначити пам’ятку як багатошарову: крім пізньосередньовічного шару, що про датований кінцем XV – другою третиною XVI ст.(монети від 1479–1563 рр.), на замчищі простежено культурний шар IV-III тис. до н.е. (трипільська культура) та ІІ тис. до н.е. (доба бронзи), поодинокі знахідки XIII-XIVст. Враховуючи принципове значення кутових споруд для фортифікацій пізнього середньовіччя, дослідження зосередились у південно-східній частині. Дані засвідчили, що об’єкт є комплексом земляних (дерево-земляних) укріплень та кам’яних об’єктів.

Роботи 2003 р. поповнили відомості щодо облаштування окремих фортифікаційних елементів, їх хронологію та функціональне призначення, підтвердили висунуту гіпотезу щодо початку та періодів будівництва укріплення. Залишки руїн об’єкта віднесли до фортець тенального накреслення. Зроблено припущення, що для посилення деревного каркасу земля перемішана з каменем, оскільки її кислотність настільки висока, що дерево швидко псувалось. Високий рівень ґрунтових вод та близькість до річки дозволили використати класичну голландську технологію – шлюзований водяний рів, який відділяв ескарп від контрескарпу. Головний акцент оборони зроблено на північному фронті, де стояли по діагоналі на північно-східному та південно-західному кутах теналей башти, остання – невід’ємна риса фортифікації XVI – XVII ст. призначалась для вартового. Пам’ятку визначили у межах першої половини XVI ст.

Аналіз нумізматичного комплексу та залучення історичних джерел дозволили припустити можливість обмеження цього періоду хронологічними рамками 1540-1569 рр. Основний зібраний матеріал: руків’я ножів, форми головок цвяхів, набір кахель і т. д. Будівництво фортеці такого типу в цей період розпочиналося зі зведення кам’яностінного периметру, а потім посилення його шляхом спорудження валу та рову. Передова того часу система укріплень, знахідки цілих та фрагментованих зразків озброєння, боєприпасів, амуніції, спорядження вершника – фортифікаційний об’єкт як табір кінноти чи так званої роти коронної під керівництвом власника Меджибожа – польського гетьмана, воєводи Белзького Миколи Сенявського.

(З Летичівського інтернет-ресурсу)

Опис досліджень залишків укріплень з ознаками новітньої для 16 ст. тенальної фортифікаційної системи міститься в статті, опублікованій в збірці наукових статей "НОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ ПАМ’ЯТОК КОЗАЦЬКОЇ ДОБИ В УКРАЇНІ Випуск 11" 2002 року:

Цитата

Олег Погорілець, Сергій Стопенчук (Хмельницький)

ДОСЛІДЖЕННЯ ЗАЛИШКІВ УКРІПЛЕННЯ ПЕРІОДУ ПІЗНЬОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ ПОБЛИЗУ СМТ МЕДЖИБІЖ ЛЕТИЧІВСЬКОГО РАЙОНУ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

В червні-липні 2001 року вперше проведено археологічне дослідження на пам'ятці пізнього середньовіччя, відомій в історичній літературі як Замок Ракочі[1]. Розкопки були організовані постійнодіючою археологічною експедицією "Меджибіж-2000" Меджибізького регіонального історико-етнографічного музею-фортеці (керівник експедиції - Стопенчук С.М., директор - Погорілець О.Г.) Консультації при проведенні розкопок надавала співробітник ІА НАН України, к.і.н. Виногродська Л.І.

Замчище являє собою оточений валом і ровом задернований майданчик, розташований на дюноподібному підвищенні у заплавній частині р. Південний Буг. За обрисом воно нагадує квадрат площею 1 га з увігнутими до середини сторонами довжиною приблизно 100 -120 м. Ширина рову сягає від 5 до 23 м на різних ділянках замчища. Висота валів - до 4 м. До того ж, північно-західний кут оточений ще і малим валом. Північно-східний та протилежний йому південно-західний кути мають задерновані різновеликі кам'яні насипи, ймовірно, це залишки башт. У двох інших кутах подібні насипи не фіксуються.

Характер рельєфу навколо замчища свідчить про систематичне штучне перепланування території дюни і пристосування її до потреб оборони. Незахищений рікою бік дюни окреслює невисокий (до 0,5 м) вал. Через кожних 5-10 м вал має напівкруглі виступи - залишки башт. Таким чином, замчище і дюна, на якій воно розташоване, складають єдину фортифікаційну систему . Одним з визначальних чинників у виборі місця її розташування була заплава ріки, як природний рубіж оборони. Враховуючи те, що біля дюни річка має підвищення дна, можна припустити, що іншим місцевизначальним фактором, ймовірно, була переправа, або, точніше, необхідність контролювати переправу в цьому місці, за 2,5 км. на схід від замку містечка Меджибіж, нижче за течією ріки.

Розкоп загальною площею 150 м2. був закладений при південно-східному внутрішньому куті замчища. В результаті дослідження розчищено частину подвір'я замчища і південно-західний кут мурованої частини споруди.

Подвір'я замчища було вкрито бруківкою, причому спостерігаються нижній і верхній шари. Нижній - суцільний, з гранітного каменю і верхній - фрагментарний, з плиткового ракушняку. Він, напевно, пов'язаний з ремонтом подвір'я. В заповненні між камінням зустрічається велика кількість битої кераміки. Так, з квадрату бруківки розміром 5 х 5 м знято 950 дрібних уламків посуду розміром, в середньому, 1 х 1 см. Аналіз стратиграфії свідчить, що на початку своєї історії укріплення мало земляне покриття подвір’я, а згодом воно було підсипано жорствою і викладене бруківкою. До того ж, реконструкція охопила не тільки подвір’я, але і будівлі. Так, у підсипці подвір’я зустрічається значна кількість розвалів і фрагментів використаної кахлі та пічної обмазки.

Від споруди, яка виявлена в межах розкопу під шаром дерену, зберігся фундамент і нижня частина цоколю. Фундамент стрічковий, складається з великих уламків бутового необробленого каміння, зв'язаного вапняковим розчином. Характер фундаменту має свої особливості в різних частинах будівлі. Південна стіна опиралася на фундамент глибиною закладання 80 см, який складається з уламків вапняку розміром, в середньому, 50 х 25 см. Західна стіна має менш потужний фундамент: глибина закладання - 30 см., розмір каміння – 25 х 15 см. Враховуючи те, що потужніша південна стіна має напрям, паралельний гребеню валу і знаходиться біля його внутрішнього підніжжя. Можна стверджувати, що виявлена споруда виконувала функцію підпірної до валу стіни.

Частина цоколя, що збереглася, викладена жолобковою цеглою "в тичок". Її розмір – 26 х 13 х 8,5 см. Цоколь споруди визначає рівень підлоги 1-го поверху на глибині 70 см від сучасної денної поверхні (СДП). Висота суміжного валу - 190 см від СДП. Щоб вести вогонь з висоти валу, гарнізону потрібні були бойові майданчики на рівні гребеню валу. Вони утворювали другий поверх споруди. Отже, відстань між підлогами т. зв. "висота 1-го поверху", враховуючи природній зсув валу, складає приблизно 3 м. Хоча верхній поверх споруди не зберігся, у дослідників є матеріал, який дозволяє зробити його реконструкцію. В межах розкопу на об’єкті і навколо нього виявлена велика кількість використаних цвяхів та їх уламків - приблизно 1200 штук. Попередній аналіз знахідок дає можливість виділити серед них 17 різних типів. Перспективним виглядає окрема розробка цього матеріалу із застосуванням методів статистичної обробки інформації.

Інші рухомі предмети, знайдені під час розкопок, являють собою різноманітні речі військового та побутового призначення. Всього знайдено біля двох тисяч предметів 26 різних найменувань:

· зброя та військове спорядження: шматки розірваних гармат трьох калібрів (двох бронзових та однієї чавунної), половина ядра-гранати, шматки напівгаківниць, половина та ціла форма для відливання куль для рушниці (кулелійки), олов’яні та залізні кулі різних калібрів, серед яких трапляються заготовки та використані кулі, ромбовидні черешкові наконечники стріл, фрагменти обладунку гусара та його спорядження;

· інвентар для догляду за кіньми: уламки підків та цвяхи для їх кріплення (ухналі), фрагменти стремена, деталі упряжу та скребачки для чищення коней;

· побутові речі: фрагменти різного за призначенням керамічного посуду, уламки скляного кубку та турецької порцеляни, ножі, замки, ключі, пряжки, ґудзики, підківки для взуття;

· будівельний матеріал: цвяхи, скоба для кріплення дерев’яних конструкцій, столярна фурнітура, фрагменти віконниць та їх олов’яної рами, цегла, кахлі;

· особисті речі: обручки, наперстки.

Керамічний посуд представлений фрагментами димлених макітер, горщиків, мисок та кухлів, виготовлених з глини з домішкою просіяного піску. Поверхня різних відтінків сірого кольору. Черепок на зламі ясно-сірий, майже білий, щільний. Вінця, в основному, прямі або слабо відхилені, масивні, валикоподібні. За типологією переважають горщики, рідше - макітри, миски. Окрему, невелику, групу складають фрагменти полив'яного посуду світло-коричневого та світло-зеленого кольорів.

Кахлі трапляються коробчатої та мископодібної складної форми, а також кахлі-коронки. Для їх виготовлення використовувалася глина з домішками піску або шамоту (черепок на зламі від світло-рожевого до червоного кольорів). Лицьова частина має рельєф геометричної або рослинної композиції. Окрему групу складають фрагменти коробчатої кахлі, виготовленої з відмуленої глини, покриті зеленою або різнокольоровою поливою із сюжетною композицією (голова чоловіка з римським профілем, тулуб та рука жінки).

Серед знайденого матеріалу ряд предметів є визначальним щодо хронології та класифікації речей і пам’ятки в цілому. Це, по-перше, нумізматичний матеріал. Знайдено монети, які вкладаються в стислий період карбування з 1492 по 1564 роки. Переважну кількість монет становлять півгроші Великого князівства Литовського часів Олександра Ягеллона (8 шт.) та Сигізмунда II Августа (8 шт.). До продукції Віленського монетного двору належать також знахідки литовського денарія 1550 р. та півгрошів Сигізмунда I (5 шт.), битих в 1506-1529 роках. Монетні двори Корони Польської представлені півгрошем Казимира IV, битим в 1479-1492 роках, двома півгрошами Яна Ольбрахта, битими в 1492-1499 роках, півгрошем Олександра Ягеллона, битим в 1501-1506 роках, грошем 1547 р. та півгрошем (дата не читається), битим в 1507-1511 роках, Сигізмунда I. Продукція монетних дворів Пруссії розподілялась таким чином: Торуньський м.д. (монетний двір) – гріш 1531 р. та 2 соліда (шилінга) 1529 і 1530 років Сигізмунда I - Пруссія під владою Польщі; Кенігсберзький м.д. – гроші 1537 і 1542 років (2 шт.), 2 соліди (шилінги) – 1529 і 1530 р. Альберта ІІ (1525-1568) – герцогство-ленник Польщі. Унікальними знахідками стали срібне акче Кримського ханства часів Давлет Гірея I (1550-1577) – монетний двір Кирк Йєр – (початок карбування 957 Р.Х. (1550 р.), і таляр1547 р. Священної Римської імперії ланграфства Лаутенберг часів Георга III (1531-1555).

Всього знайдено 37 монет цього періоду: Великого князівства Литовського -21, Корони Польської - 7, Пруссії - 7, Священної Римської імперії - 1, Кримського ханства - 1. Питома вага литовських монет – 56,7%, польських – 18,9%, пруських – 18,9%, Кримського ханства – 2,7%, Священнї Римської імперії – 2,7 %. Монети, серед яких переважають півгроші Великого князівства Литовського часів Олександра Ягеллона та Сигізмунда II Августа, являють собою типовий набір обігових номіналів, які знаходились у вжитку на території Поділля в II половині XVI ст. Це підтверджується і складом скарбів, знайдених в цьому регіоні[2]. Отже, здобутий матеріал можна розглядати як закритий комплекс, тобто сукупність речей, які одночасно потрапили в це місце. Таким чином, пам’ятку доречно вважати еталонною на середину XVI ст.

По-друге. При дослідженні території замчища було знайдено біля 40 фрагментів обрізків олов’яних пластин різної форми. Їх походження було незрозумілим до того моменту, поки не було знайдено товарну пломбу, виготовлену з олов’яної пластини. Гіпотезу про те, що замчище, окрім військової, виконувало функцію митниці, згодом було підкріплено знаходженням ще однієї цілої та двох фрагментів пломб. Пломби поділяються на два типи:

Перший тип являє собою прямокутник-пакет розміром 24 х 16мм, утворений шляхом обтиснення олов’яної стрічки навколо дроту чи мотузки. На одній грані зображено птаха, подібного до польського орла часів Ягеллонів, а на другій відтиснуті чіткі риски, можливо,умовний напис.

Другий тип відрізняється тим, що пломба складається з двох частин: кільця і закладної головки із стрижнем, з'єднаних між собою шийкою. Стрижень вкладався в кільце і розплескувався штемпелем, утворюючи пломбу дискової форми діаметром 25 мм. На закладній головці в результаті відбитку нижнього штемпеля відтиснуто геральдичне зображення: башта із віконницями, зліва від якої розміщений лев, що стоїть перед нею на задніх лапах і передніми лапами кидається вправо. Відбиток високого художнього рівня, якщо порівнювати з якістю зображень на монетах Західної Європи цього періоду. Замикаюча головка (розклепаний кінець стриженя) містить літеру "W" з рослинним орнаментом між направляючими.

Таким чином, ці дві групи знахідок - монети і товарні пломби дають підстави припустити, що замчище було однією із складових прикордонної інфраструктури, створеної по р. Південний Буг у першій половині XVI ст. Співставлення історичних фактів схиляє до висновку, що це, можливо, кордон королівства Польського з Великим князівством Литовським[3]. Припинення функціонування замчища у другій половині XVI ст. пов’язано із вторгненням татар на територію Поділля і, зокрема, з облогою ними невеликої залоги Меджибізького замку в 1566 році, та з об'єднанням Польщі та Литви у Річ Посполиту в результаті Люблінської унії 1569 року.

____________________________

1 Сіцінський Ю.Й. Оборонні замки західного Поділля ХІV-XVII ст. – Кам’янець-Подільський, 1994. - С. 41.

2 Котляр М.Ф. Грошовий обіг на території України доби феодалізму. – К., 1971. - С. 92-107.

3 Крикун М.Г. Адміністративно-територіальний устрій Правобережної України. – К., 1993. - 184 с.

4 Сіцінський Ю.Й. Оборонні замки західного Поділля ХІV-XVII ст. – Кам’янець-Подільський, 1994. - С. 35.

При дослідженні залишків фортеці використовувалась аерофотозйомка, про що можна прочитати в окремій статті І. Ігнат’єва та О.Погорільця.

[Filin]

Объект очень интересный и действительно может претендовать по ряду признаков на звание уникального фортификационного комплекса.

Уточню расположение. Укрепление находится в 2,5 км. к юго-востоку от Меджибожского замка:

Кстати, объект часто крепят к Меджибожу, хотя на самом деле укрепление находится практически посредине между сёлами Ставница и Головчинцы, к одному из которых объект и стоит крепить.

Помимо центрального ядра имеется ещё и внешняя линия обороны, хорошо видимая на спутниковых снимках:

Живая карта

Контуры укрепления очень хорошо читаются, видны и два угла "звезды", которые некогда были дополнены башнями:

Живая карта

В одной из статей, приведённых выше, сообщалось, что одна из башен была надвратной. Мне в это сложно поверить, к тому же в других статьях о надвратной башне речь уже не идёт, лишь говорится, что башни, вероятно, служили для размещения стражи.

Цитата

Високий рівень ґрунтових вод та близькість до річки дозволили використати класичну голландську технологію – шлюзований водяний рів, який відділяв ескарп від контрескарпу.

О голландцах чаще всего вспоминают, когда речь заходит о так называемой староголландской фортификационной школе, последователи которой для защиты активно использовали земляные валы и рвы, заполненные водой. Но эта система начала активно развиваться во 2-ой половине 16 – 1-ой половине 17 века, во время Восьмидесятилетней войны. А как мы узнали из статей, укрепление близ Меджибожа было построено в 1-ой половине 16 века, а в 1566 году (т.е. ещё до начала войны, которая стимулировала формирование тех самых характерных "голландских укреплений"). В принципе, мокрый ров использовался не только в Нидерландах и задолго до 1-ой половины 16 века, потому пока не совсем понятно, есть ли какие-то чёткие признаки того, что использовалась какая-то особая технология родом из Нидерландов или же ничего такого нет и упоминание голландского влияния тут ни к чему.

Как видим, аналогом Меджибожского замка это укрепление сложно назвать. Ему вообще сложно подобрать аналог (во всяком случае, из укреплений, расположенных на территории Украины), что и является одним из признаков уникальности объекта.

В 10.04.2014 в 10:04, Nimrod сказал:

Невелика ранньомодерна фортеця

Не такая уж она и небольшая, особенно, если взять в расчёт внешнюю линию обороны. Вот, например, можно сравнить в одном масштабе не маленький Меджибожский замок с "Замком Ракоци":

Конечно, эта "звезда" никак не могла быть тем самым лагерем Ракоци по ряду причин, а вот внешняя линия обороны меня заинтриговала. Может это она осталась в наследство от лагеря?

Цитата

Незахищений рікою бік дюни окреслює невисокий (до 0,5 м) вал. Через кожних 5-10 м вал має напівкруглі виступи - залишки башт. Таким чином, замчище і дюна, на якій воно розташоване, складають єдину фортифікаційну систему.

Действительно ли выступы остались от башен или же это были какие-то открытые площадки, предназначенные, например, для установки орудий? Выступы относительно небольшие, при этом они удалены на расстояние 80-110 метров друг от друга. Кажется, что с фланкированием длинных линий валов эти выступы не особо справлялись. Может они были рассчитаны в основном на фронтальную оборону?

Версия о том, что это был пункт на границе между территорией Польши и ВКЛ, выполнявший функции предмостового укрепления и таможни, мне кажется очень интересной. В этом случае, вероятно, перед нами не классический замок, а скорее крепость.

Несколько лет назад на форуме relicfinder.info, в теме Меджибожского замка, проскочила информация о "Замке Ракоци". Там был опубликован план:

… несколько фото с раскопок:

И даже вид на укрепление с высоты птичьего полёта:

А вот ещё одно фото из той же серии:

Источник

Поскольку территорию укрепления раскапывали в течение нескольких сезонов, то материалов должно быть много.

Более 100 лет назад об укреплении сообщал Евфимий Сецинский. Вот выдержка из его Археологической карты Подольской губернии (1901):

Цитата

В двух верстах от местечка [Меджибож], возле предм. Ставницы, ниже по течению Буга, на полуострове, назыв. Раковец, - городище, где был по преданию, замок. Здесь видны канавы, валы и развалины строений; длина городища 100, ширина 96 и окружность 280 шагов; форма четырехугольная. Поверхность площади неpoвнaя, поросшая кустами; посредине находится погреб, вход в который заброшен камнями. Городище обведено рвом, в котором постоянно вода; длина рва 240, ширина 30 шаг. Вход с в.

Е. Сецинский, насколько я понимаю, описал "звезду", которая век назад имела чуть более приятную степень сохранности. Обратите внимание, что ров тогда был заполнен водой, а вход прослеживался с востока. А вот с размерами не всё в порядке. Например, непонятно, как объект четырёхугольной формы с длиной сторон в 100 и 96 шагов мог иметь в окружности всего 280 шагов.

А это фрагмент из "Приходов и церквей Подольской епархии" (1901) того же Е. Сецинского:

Цитата

В двух верстах ниже [Меджибожа] по течению р. Буга на полуострове видны следы другаго замка, от котораго ныне сохранилась только часть фундамента, а также валы и канавы, окружавшие замок. По преданию, здесь расположен был лагерь Семиградскаго князя Ракочи, для прикрытия котораго и были воздвигнуты земляныя укрепления. Потом на этом месте, как совершенно недоступном, был построен замок, получивший название замка Ракочи. Неизвестно, по каким причинам он пришел в разрушение, но стены и две башни окончательно разобраны, говорят, около 1820 г. каким-то Пухальским, управляющим имениями князя Чарторыйскаго.

[Filin]

Источник

[Filin]

Карта 1913 г.:

Источник

Объект, отмеченный на карте цифрой 1, это, очевидно, "замок Ракоци", а вот что за объекты расположены южнее (те, которые отмечены цифрами 2-5)? Курганы?

UPD. Олег Погорелец сообщил, что я ошибся, и "замок Ракоци" - это не объект под №1, а тот, который отмечен №2:

Цитата

Объект 1 - естественный "останец" с тех пор, когда формировалась пойма реки Ю.Буг. Это часть дна Сарматского моря, которую воды реки не смогли смыть. 2 - это и есть схематически нарисован "Замок Ракочи" (так мы его называем). 3, 4, 5 - это возвышенности на месте, быстрее всего тоже естественные, хотя практически находятся в пойме реки.

[Filin]

Фото Игоря Игнатьева:

[Гость Олег Погорелец]

Можливо, таємницю назви "Раківці", "Раковець", "Замок Ракочі" розкриє цей фрагмент карти 1872 р., де можна побачити поруч з замчищем назву села Раківці (сучасна частина с. Ставниця з назвою "Гора")

[Filin]

Приказом от 6 ноября 2016 г. "Замок Ракоч" внесён в реестр памятников Украины и, как следствие, теперь он находится под охраной государства:

[Filin]

"Замок Ракоци", взгляд с высоты:

Скриншоты:
       

[Filin]

Укрепление на карте 1772 г. показано со стенами и 4 башнями, которые находятся на острове, окружённом водами Меджибожского озера:

 

[Сергій Стопенчук]

У 2020 року Державний історико - культурний заповідник «Межибіж» планує відновити систематичне дослідження замку Ракочі. Нам хотілося б залучити до дослідження цієї пам’ятки інтелектуальний потенціал учасників форуму. З цією метою ми маємо намір інформувати учасників з поточними нашими роботами та тими відкриттями, які ми здійснили у попередній період. Вперше ми зробили спробу залучити Інтернет-спільноту до обміркування матеріалу зі замку ще у квітні 2009 року на сторінках «Украинского историко-фортификационного форума» (http://relicfinder.info/forum/), матеріали з якого тут викладені. Ви можете побачити кілька фотографій з археологічних звітів 2003, 2006 років та деякі наші висновки. Цієї інформації достатньо щоб отримати уяву про пам’ятку. Безумовно вона спроможна викликати зацікавленість у всіх, хто цікавиться середньовічною фортифікацією. При необхідності ми поділимося іншими своїми матеріалами щодо дослідження та знахідок. Безпосередньо познайомитися з ними можна звернувшись до ДІКЗ «Межибіж».

В цьому році ми плануємо зосередити увагу на аналізі фортифікаційної структури замчища. Здійснити її методами археологічної розвідки. Це дасть нам можливість визначитись з пріоритетами та методами більш докладних та фундаментальних археологічних досліджень.

Попередній огляд-аналіз замчища як цілісної фортифікаційної системи здійснив відомий знавець подільської фортифікації (на жаль, вже покійний) Ігор Васильович Данілов (1958 - 2019). Він виклав свої міркування у статті «Невідома фортеця Волино-Подільського порубіжжя», яка була презентована на Всеукраїнській конференції «Історія міст і сіл Великої Волині», що відбулася 28-31 травня 2002 р. та опублікована у 25 томі Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині.

Ігор Данілов виділив окремі фортифікаційні елементи замчища та його напільної частини: анвелопу, фоссебрею, валганг, бартізану, прикриту дорогу та інш. Фактично ми сприймаємо його думки як гіпотезу щодо облаштування замчища як фортифікаційної системи і вважаємо, що методами археологічного дослідження можна підтвердити або спростувати такі погляди, перевівши гіпотезу у розряд теорії.

Наприклад, Данілов висунув гіпотезу, що головний вал замчища оточений додатковим пониженим валом – фоссебреєю. Наші археологічні дослідження засвідчили, що це не зовсім так, принаймі, на південно - західному куті. Те, що можна вважати фоссебреєю насправді є відсипом будівельного сміття, який утворився внаслідок розбирання стін замка, здійсненого вірогідно у 1820 році селянами під керівництвом Пухальського, управляючого справами князя Чарторийського.

На що ми сподіваємось у спілкуванні з вами? Думка знавців фортифікації дозволить нам виділити суттєві ознаки того чи іншого фортифікаційного елемента і методами археологічного дослідження спробувати виявити його на замчищі.

Директор ДІКЗ «Межибіж» Олег Погорілець.

Керівник археологічної експедиції «Ракочі» Сергій Стопенчук.

[Сергій Стопенчук]

Першим фортифікаційним елементом замчища, про який ми хотіли б поговорити є анвелопа.

Ігор Данілов зазначав наступне щодо цього елементу на замку Ракочі:

Цитата

… тут застосовано ще один сучасний метод посилення фронтальної оборони фортеці – анвелопу. Анвелопою (від франц. enveloper – оточувати, охоплювати) називають вал, винесений за гласис, і призначений для піхотноартилерійської оборони в першому ешелоні. Характерною ознакою такої споруди є те, що вал через певні проміжки має напівкруглі, схожі на демілюну, платформи гармат, котрі могли вести фронтальний, фланговий та перехресний вогонь. У нашому випадку анвелопа простягнулася зі сходу на південний захід, охоплюючи фортечний фронт приблизно на …його довжини опираючись своїми флангами в лівий берег Південного Бугу. Незважаючи на всі руйнації, як людьми  так і часом, вона надзвичайно добре збереглася і на західному фланзі чітко читається її «кремальєрність»

[Сергій Стопенчук]

Які питання виникають щодо анвелопи?

Перш за все, її функціональне призначення. Вона, можливо, слугувала штучно створеною перешкодою для захисту головного валу замчища від обстрілу ворожими ядрами та кулями по настільній траєкторії. Наблизившись на певну відстань, з якої, як здавалося б, найкраще вести прицільний вогонь, супротивник раптом помічав, що це заважає здійснювати невеликий насип, що тягнеться вздовж всього фронту замчища.

Можливо анвелопа слугувала зовнішнім вогняним рубежем оборони захисників замку. Відсунутий приблизно на 100 м. в бік ворога, він дозволяв обстрілювати супротивника на більш віддаленій від замку відстані, а враховуючи меншу висоту анвелопи у порівняні з головним валом, захисникам вдавалося створювати двохярусну вогняну позицію в одному і тому самому напрямку стрільби. Ті хто знаходився позаду і вище своїх бойових товаришів тепер могли також стріляти по ворогові, не ризикуючи уразити своїх.

Можливо анвелопа виконувала і перше і друге завдання, набуваючи важливе фортифікаційне значення для замку.

Що ми можемо зробити? Щоб наблизитись для перевірки першої гіпотези ми проведемо топографічну висотну наземну зйомку цієї ділянки пам’ятки і спробуємо накласти ймовірну проекцію траєкторії польотів куль та ядер. Маючи виміри, ми спробуємо встановити чи здатна анвелопа прикривати головний вал і якщо «так», то з якої відстані.

Перевірка другої гіпотези про те, що анвелопа–вогняний рубіж оборони замку, пов’язана з дослідженням її напівкруглих площадок – демілюн (за трактуванням Данілова). Демілюни - це окрема частина дослідження і про них розмова буде далі.

Повернемося до анвелопи. Ми не знаємо її первісної форми та вигляду. Ми не знаємо її конструкції. Надія побачити первісний вигляд анвелопи малоймовірна, якщо тільки до нас не потрапить план замка, виконаний автором будівництва. Нам залишається лише використовувати метод аналогії. Аналогії дотепер існуючих анвелоп, що краще зберіглися ніж наша, або аналогії укріплень XVI століття з анвелопами, креслення яких збереглися до нашого часу.

Конструкції анвелопи ми спробуємо дослідити, зорбивши археологічний перетин. Маючи стратиграфію спробуємо зрозуміти, як вона будувалася, чи є в середині споруди, що утримувала насип від розсування. І одне з найоголовніших завдань перетину - це побачити, чи був перед анвелопою рів.