Поиск по сайту

Обсуждаются эти объекты: укрепления города и замка в Великой Коснице. Село Великая Косница (укр. Велика Кісниця) расположено на берегу Днестра, в 120 км к югу от Винницы, в 16 км к юго-востоку от райцентра Ямполя: Живая карта К середине 17 века Косница обзавелась комплексом укреплений, отмеченном на карте Боплана (издана в 1650 г.): На карте укрепления Косницы (Kouszeniecz) показаны в 35 км ниже по течению Днестра от Ямполя. В 60 км от Косницы, ниже по петляющему руслу Днестра, находится укрепления в Каменке (теперь это Приднестровье). Вполне вероятно, что все эти укрепления входили в систему приграничных форпостов, а параллельно служили локальными центрами обороны для жителей близлежащих поселений. По карте Боплана видно, что в районе Косницы несколько рек (в т.ч. и речка Ольшанка) сливаются в один поток, впадающий в Днестр. Судя по данным карты, русло упомянутого днестровского притока делило укрепления Косницы на две части - на северном берегу находился замок-цитадель, на южном - укреплённый городок. Аналогичным образом укрепления показывались и на более поздних копиях боплановской карты. К примеру: Источник Ранее упоминания Косницы время от времени мелькали в документах конца 16 - начала 17 века, о чём сообщает издание Źródła dziejowe. T. XXI. Polska XVI wieku. T. X. Ziemie ruskie - Ukraina (Kijów - Bracław), изданное в 1894 г. 1594 год (стр. 393). Косница фигурирует в документе о разделе владений: 1596 год (стр. 400). Снова в спорах о разделах владений: 1606 год (стр. 517). Косница в статусе села упомянута в очередном территориальном споре: 1606 год (стр. 519). А вот в этом документе Косница уже со статусом "местечка", т.е. городка: 1616 год (стр. 581). Если в начале 17 в. Косница уже могла именоваться городком, то, возможно, укреплениями она начала обзаводиться в этот период. В 1674 г., в разгар борьбы между гетманами Петром Дорошенко и Иваном Самойловичем, Косница оказалась в сфере влияния последнего. Вскоре войска турок, союзников П. Дорошенко, переправились через Днестр и принялись громить центры мятежа, и Косница тогда попала под раздачу - городок был взят одним из первых, а его жители вырезаны. Вот как об этом сообщает Літопис Самовидця: Вполне вероятно, что именно после этого разгрома укрепления более не возрождались. Уже знакомая схема укреплений Косницы на карте 1767 г. авторства Риччи Заннони: Источник Самое раннее (из тех, которые мне известны) упоминание укрепления встретилось в Топографическом описании Подольской губернии 1799 года. Там, в описании Косницы, упоминается небольшое квадратное в плане земляное укрепление, а также сообщается, что на его участке выстроены конюшни для расквартированного здесь гусарского полка. О том, что это за укрепление автор справки не знал: Осмелимся предположить, что это укрепление и было тем самыми замком-цитаделью, показанным на карте Боплана. Косница (а точнее - уже Великая Косница) на карте Шуберта (1863-1877): Укреплений не видно, зато хорошо видны другие детали. Так, явно выделено, что застройка села расположена в низине, на берегу Днестра, а с других сторон над ней доминируют плато более возвышенных береговых участков. Хорошо заметно место впадения р. Марковки в Днестр, и, вероятно, где-то близ этой реки (если верить карте Боплана) и стоит искать участки укреплений и их следы (если таковые уцелели). Описание Великой Косницы из 4 тома "Słownik geograficzny Królestwa Polskiego..." (1883): Источник Здесь нет упоминания укреплений, сообщается лишь о "пещерах в скалах", которые местные жители использовали в качестве убежищ во время наездов татар. Также сообщается, что село некогда принадлежало Замойским, затем (в качестве приданого) перешло к Конецпольским, а затем к Любомирским, представитель которых в свою очередь продал село вместе с цекиновским ключом государству. Десятью годами ранее выхода в свет упомянутого тома "Географического словаря" в нужном нам районе археологическую разведу осуществил Владимир Антонович. Итоговые материалы этой разведки были опубликованы в 8 томе "Записок Императорскаго русскаго археологическаго общества" (1896): Источник, см. стр. 268. Как видим, В. Антонович оставил очень много ценной информации. Хорошо сохранившееся на тот момент укрепление (очевидно, то же самое, которое было упомянуто в описании 1799 г.) находилось "на низком месте", всего в 20 саженях (т.е. ок. 40 метрах) от берега Днестра. Оборонный пункт местные называли "Польским замком" и считали его польской крепостью. Размеры укрепления приблизительно 40х40 сажень (т.е. 85х85 метров), в окружности 160 сажень (ок. 340 метров) т.е. это был не шанец/редут, а более серьёзное сооружение. Вероятно вначале В. Антонович указал размеры внутреннего двора, потому что дальше по тексту он сообщил, что длина периметра вала - 190 сажень (ок. 400 метров), а это уже по 47,5 сажень (ок. 100 метров) на каждую из сторон квадрата. 100х100 метров - это уже размеры среднего замка. Ширина вала также весьма внушительная - 6 сажень (ок. 13 метров), высота - 1 1/2 сажени (ок. 3 метров). Въезд в укрепление находился с юга, и это важная деталь, поскольку на карте Боплана именно к югу от замка находился укреплённый городок, потому, как по мне, это ещё один довод в пользу версии, что речь идёт об одном и том же объекте. В 1870-х на участке находились дома местных жителей, и, вероятно, их огороды. Эти же сведения со ссылкой на В. Антоновича привёл в своей Археологической карте Подольской губернии (1901) Евфимий Сецинский, правда он немного сократил исходное описание 1873 г.: На графическом варианте карте объект также отмечен как "городище" (символ квадрата) "неопределённого времени" (фиолетовый цвет). Метка поставлена к югу от устья Марковки, что, вероятно, не совсем правильно, поскольку замок, думаю, находился к северу от устья. Сам Е. Сецинский объект не видел и о его точном расположении не знал, то в этом, возможно, и кроется причины ошибки. В "Приходах и церквях Подольской епархии" (1901) авторства всё того же Е. Сецинского, находим ещё немного интересных сведений о селе, жаль только, что на этот раз об укреплениях автор не упоминает: В этой справке заинтересовало упоминание наводнений, разрушительная сила которых, очевидна, была весьма внушительной, поскольку в той же справке Е. Сецинский сообщил, что по рассказам сторожилов в 1795-1798 гг. наводнение смело деревянную церковь. Вполне вероятно, что такие наводнения могли помогать стирать следы городских укреплений, которые, вероятно, также как и замок находились неподалёку от берега Днестра. И всё же замок уцелел (или он находился на каком-то возвышении в долине реки?), а вот ситуация с городскими укреплениями пока непонятна. Косницу упомяну в своей книге Fortyfikacje stałe na polskim przedmurzu od połowy XV do końca XVII wieku (2004) Ян Лешек Адамчик, правда, там ничего особенно нового, и всё же для коллекции приведём и эту справку: Перевод:

Обговорюється цей об'єкт замок в Черепашинцях Село Черепашинці (Калинівський р-н) знаходиться 40 км на північ від Вінниці, 3 км від міжнародної дороги М21. Розташоване по обох берегах річки Постолової – лівої притоки Південного Бугу. Населення – 1571 (2001) У цитаті з Jablonowski A. "Polska XVI wieku pod wsgledem geograficzno-statystycznym. Ziemie Ruskie. Ukraina (Kijow-Braclaw)".— Warsz., 1894.— T. 21 (10).— 654 s.— (Zrodla dziejowe) вказано таке: У Вікіпедії подано невелику історичну довідку про село, на жаль, без посилань на джерела, що ускладнює з'ясування істини: Явно щось наплутано з цифрами (висота валів 25-30 метрів?). Та і за фактами – башти на бастіонах? Отже, в Вікі досить докладно описано укріплення, але наскільки це все підкріплюється фактами? Звідки вся ця інформація? Якщо дивитись на карти Боплана (п.п. 17 ст.) і Річчі Занноні (1767), то Черепашинців ми там не знайдемо, навіть неукріплених. Хоча раніше на Вікіпедії було вказано, що село засновано у 16 ст. і уже тоді було укріплене. Не знайшов я Черепашинців і на інших історичних картах, проте є вони ось на такій карті 1764 року (опублікована тут): Для того, щоб з'ясувати наскільки схематичною на цій карті є помітка укріплення в Черепашинцях варто звісно побачити цілу карту. Проте, якщо взяти церкви, то видні по-перше індивідуальні особливості кожної, а по-друге загальний вигляд притаманний Поділлю (тридільність, триверхість). Тому можна допустити, що картограф добре знайомим з місцевістю. Можливо і сам бував тут. У Топографічному описі Подільської губернії 1799 року подано досить великий опис Черепашинців, але про укріплення нічого немає. "Сведения 1873 г. о городищах и курганах", що опубліковані у виданні "Записки Императорского Русского Археологического Общества" Т. 8, вып. 1 - 2. у 1896 році дають таку інформацію: Очевидно із двох "замчиськ" нас цікавить те, що знаходиться в самих Черепашинцях. Окрім розмірів (63,4х63,4 м, ширина оточуючих валу та рову ~ по 4 метри) уривок дає важливу інформацію, що укріплення збереглось завдяки тому, що знаходиться в саду поміщика. Цю інформацію у скороченому вигляді Ю. Сіцінський подав у Археологічній карті Подільської губернії (1901): Зовсім не згадав Сіцінський укрпілення в Черепашинцях в своїй роботі "Приходы и церкви Подольской епархии". "Slownik Geograficzny Polski" дає дуже коротку довідку про Черепашинці, не згадуючи ні історії поселення, ні залишків укріплень: Отже, вже було згадано маєток, в парку якого знаходилось "замчисько". Інформацію про цей маєток дає Антоній Урбанський у своїй роботі "Z czarnego szlaku i tamtych rubieży: zabytki polskie przepadłe na Podolu" (1928) в т.ч. згадуючи "давні оборонні вали": Також палац згадано у роботі Романа Афатназі Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej. Województwo bracławskie, T. 10. Афтаназі стверджує, що палац був побудований на рубежі 18-19 століть за Холоневського і проіснував до 1917 року. Можливо в роботі згадано і залишки укріплень. У 1872-1874 палац у Черепашинцях змалював Наполеон Орда (Czerepaszyńce. Pałac Zdziechowskich - widok od strony wody): Якщо подивитись на двохверстову карту, на якій видно розташування палацу: То можна приблизно прикинути ракурс малюнка Наполеона Орди на сучасному супутникову знімку: Видно також і стадіон, при будівництві якого "розібрали південну стіну укріплення". В процитованих джерелах зустрічається, що найкраще збереглася західна сторона, можливо якісь залишки існують і досі?

Обговорюється цей об'єкт: замок в Озаринцях Загальні відомості Село Озаринці (Могилів-Подільський р-н) знаходиться на півдні Вінницької області, 10 км на північ від Могилева, ~100км на південь від Вінниці, ~30км від Мурованих Курилівців і Шаргороду, 2 км від міжнародної автодороги М21. Населення 1311 мешканців (2016): До революції Озаринці були скоріше містечком. Про історію села дуже докладно написано на Вікіпедії, я лише процитую найважливішу інформацію, яка в т.ч. свідчить про значимість поселення впродовж багатьох років: Чисельність населення у різні роки зі статті: Доповню ці дані джерелами 19-20 ст. "Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich" (1880) - 2060 мешканців, але про замок нічого не сказано, містечко названо Ozarzynce: Джерело Крылов А. "Населенные места Подольской губернии" (1905) - 3550 жителів. В селі збереглись 2 православні церкви, синагога (18 ст.), костел (1741), старі руський та єврейський цвинтарі. Багато інформації про містечко подано тут. Замок Отож, окресливши загальні дані про поселення, можна перейти до замку. Точкою відліку, як ми вже вияснили є 1657 рік, тобто рік будівництва замку. У 1690 його було пошкоджено і в 1699 відбудовано. На картах Боплана 1650 і 1670 рр. Озаринці зображено як Ozarince, але без укріплень. І це логічно, адже карти відносяться до п.п. 17 ст., коли містечко ще не було укріпленим: Така ж ситуація з картою Річчі Занноні (1767) – укріплень нема, можливо вона зроблена на основі карти Боплана? Хоча містечко називається вже Ozarynce: Продовжуючи тему карт, так як руїни замку дійшли до нашого часу, то цілком логічно можна було б очікувати його позначення на картах Російської імперії, хоч в якомусь вигляді. Але на 3 верстовій карті Шуберта (1863-1877) приблизно на місці замку позначена якась рослинність (?): А на двохверстовій карті (1909) важко щось розгледіти, але здається теж нічого не позначено: Щодо письмових джерел, то розпочати можна з "Сведений 1873 г. о городищах и курганах", що опубліковані у виданні "Записки Императорского Русского Археологического Общества" Т. 8, вып. 1 - 2. у 1896 році: Джерело Звідси довідуємось, що скоріше всього остання перебудова була здійснена поміщиком Комаром, який перебудував замок у хлібні амбари. Однак, в описі зазначається, що за переказами замок побудували поляки, а не козаки. Також цікавими є відомості про "бурти", які побудовані татарами зі "стратегічною метою" (вони предмет додаткового дослідження). В Археологічній карті Ю. Сіцінського (1901) подані ці ж відомості, проте в скороченому вигляді. Історик Ю. Ролле, який збирав інформацію про подільський край, подає в своїй роботі "Opowiadania historyczne: serya VII" (1891) таку інформацію: Джерело Отже, коли імператриця Катерина дізналася, що Катажина Косаковська не хоче їй присягнути, вона дала наказ конфіскувати і повернути спадкоємцям маєтки Косаковської. Станіслав Комар скористався цією ситуацією, представив свої претензії і вже в кінці 1795 отримав маєтності не лише Стрижаковських, але і Чурилів в т.ч. Озаринці. Цікаво, що це той же Станіслав Комар, який у 1805 здійснив перебудову ще одного замку – у Мурованих Курилівцях. Муровані Курилівці, які, так само як і Озаринці, належали Чурилам, стали резиденцією Комара. Про рід Комарів і про маєток в Курилівцях можна докладно прочитати тут В 1830-1831 родина Комарів виїхала в Європу "шукати спокою" і в 1832 Станіслав Комар помирає. Вдова разом з дочкою Дельфіною осідають в Парижі і деколи Дельфіна ще приїжджає на Поділля. Можна допустити, що перебудова замку в Озаринцях була здійснена до 1830 року. Загалом, це джерело ще потребує докладного вивчення. У роботі "Приходы и церкви подольской епархии" авторства Сіцінського (1901) бачимо такий опис Озаринців: Також в цій же роботі зазначено, що один з існуючих храмів був збудований за кошти поміщика Чацького: Отже, Сіцінський дав змогу зрозуміти коли саме Комар міг перебудувати замок у хлібні амбари. Це було не пізніше 1865 (варто уточнити коли саме Озаринці перейшли Чацьким). Не зрозуміло чи печери, про які говрить Сіцінський, є замковими погребами чи чимось іншим. Основна доля описів замку приходить на післяреволюційний час. У 1926 році в Озаринцях був відомий мистецтвознавець Данило Щербаківський, який крім єврейських пам'яток описував і замок. Ось фрагменти з його щоденника: Отже Щербаківський не лише фотографував Озаринецький замок, а й здійснював обміри, проте невідомо чи ці матеріали залишились. Деякі фотографії і матеріали з цієї експедиції опубліковані, тому є надія, що решта теж збереглась. Також, це лише фрагменти зі щоденника Щербаківського і в повному варіанті інформації може бути більше (здається він є опублікований десь в глибинці Інтернету). Про цю експедицію також трохи написано тут Про замок у статті там немає інформації, нам більше цікава особа автора – Бориса Хандроса (1923-2006), уродженця Озаринців, автора книги про Озаринці "Местечко которого нету" (2001). Можливо в книзі міститься якась додаткова інформація і про замок? На жаль, книги немає у вільному доступі, але вона є у бібліотеках Києва, Одеси, можливо інших міст. Ось цікаві цитати зі статті: Де знайти матеріали цього кружка? Може там щось є про замок? Борис Хандрос також був сценаристом фільму "Мельница" (2002), який знімівася у 90-х роках в Озаринцях. Можливо замок потрапив у кадр? Тут же сказано про бійниці всередині синагоги. Можливо вона була частиною укріплень містечка? Наступним етапом дослідження замку в Озаринцях була робота Ю. Сіцінського "Оборонні замки Західного Поділля XIV-XVII ст." 1928 року: У своїй роботі Сіцінський не лише повторює відомості з 1901, але й доповнює їх обмірами. Замок був приблизно квадратовим в плані зі стороною у 55 м. Сіцінський застав фундаменти північно-західної башти яка була восьмигранною зовні і круглою всередині. Також він фіксує склепіння у північно-східній стороні, і що в'їзд у замок здійснювався з півдня. Станом на 1928 рік, від будинків які були збудовані всередині замку зі східної і північної сторони де-не-де залишилися мури. На західній стороні збереглись амбразури, тобто мур ще стояв, а зі сходу стіну підпирали контрфорси. Цікаво, що поряд з замком був ще один двір, огороджений невисоким муром. Фотографія і план опубліковані у роботі допомагають цю інформацію осягнути. В якості джерел Сіцінський пропонує крім робіт, які частково розглянуті, також книгу "Powiat Mohylowski w gubernii Podolskiej". На жаль, даної книги у вільному доступі немає і залишається лише здогадуватись які відомості там наведені. Наступним іде П. Жолтовський який у 1930 відфотографував багато населених пунтків Поділля в т.ч. Озаринці. Дані фотографії знаходяться у фонді Таранушенка і опубліковані в альбомі "Пам'ятки архітектури Подільської губернії": Фотографії дають широке уявлення про те, як виглядало укріплення. Наприклад видно добре збережені амбразури і контрфорси. Не зовсім зрозуміло розташування Богунової башти і взагалі звідки Жолтовський взяв цю назву? Про північно-східну вежу Сіцінський говорив як про залишки "склепінь", а про північно-східну як про "фундаменти вежі" Замок в Озаринцях фігурує в реєстрах пам'яток. У виданні Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР (1983-1986) знаходимо крім уже відомої інформації Сіцінського також таке Тобто в 80-х роках ХХ ст. частково ще стояла східна сторона і каземат. І ще ось така фотографія знайдена на просторах Однокласників, на ній скоріше вського ображений північно-східний кут замку: Наш час Зважаючи на те, що руїни замку збереглись, його дуже легко можна локалізувати, його видно при в'їзді у село. Замок знаходиться на правому березі річки Немії, яка утворює тут глибокий каньйон. Південніше є також джерело, яке впадає у Немію і утворює невеликий каньйон: На лівому березі, в свою чергу, знаходиться містечко, вид з замкової гори: Ось так це виглядає з супутника: Замок з однієї сторони захищений каньйоном річки Немія. Фото для оцінки рельєфу: Частина мурів збереглась, хоча виглядає трохи по-любительськи, на мою думку, виникає питання чи оригінальний це мур? Фото надбрамної вежі, можна порівняти з фотографіями Жолтовського 1930 року: Північно-східна вежа, Сіцінський писав про неї, як про "залишки склепінь": Погляд на надбрамну вежу з двору замку: Вид з прибрамної вежі на південно-західний кут: Фотографії з неба авторства @MadMax. Більше тут Також план невідомого автора звідти^ До речі у статті на castles.com.ua зазначено, що місцеві замок називають крепостю і я це лише можу підтвердити (у 2017 стикнувся з такою ж проблемою): На сайті ozaryntsi.com сказано, що замок також називають Турецькою Крепостю: Там же сказано, що до побудови фортеці міг бути причетний Іван Богун: На просторах інтернету навіть є відео де з вуст молодих людей окремо звучать два поняття "козацька фортеця" і "крепость". І з цього можна було б посміятись, якби було б зрозуміло з якого дива людям називати замок інородним словом "крепость"? Адже навіть місцина в якій знаходиться замок називається Танасова гора/Замчисько. Я б допустив, що була якась авторитетна людина, яка вперше назвала замок крепостю і від нього уже підхватили і так воно дійшло до цих пір? Тоді питання, а в якому контексті замок був названий крепостю? Може це було якесь дослідження? Може це був Щербаківський, який в свому щоденнику називав Озаринецький замок "кріпостю"? Питання відкрите От і все, що я знайшов по даному об'єкту. Буду радий, якщо додасте нової інформації.

Обсуждается объект в урочище "Бурты" в Озаринцах. Помимо замка, который мы обсуждаем в отдельной теме, в Озаринцах также имеется (или по крайней мере некогда имелся) ещё один объект, имеющий отношение к военной истории. О нём речь и пойдёт ниже. В 8-м томе Записок Императорского Русскаго Археологическаго Общества (1896) находим публикацию Владимира Антоновича "Сведения 1873 г. о городищах и курганах". Там, в разделе о достопримечательностях Подольской губернии (стр. 265), есть описание интересных с точки зрения исследователя объектов в Озаринцах, а именно - уже упомянутого замка и неких "буртов". Замок оставим в стороне, а вот что сообщается о буртах: В 1899 г. состоялся 11-й археологический съезд в Киеве, в рамках которого Евфимий Сецинский презентовал свою Археологическую карту Подольской губернии (материалы съезда, включая карту, опубликованы в 1901 г.). Там, в описании Озаринцев, автор карты снова упомянул "бурты" со ссылкой на приведённые выше данные В. Антоновича, правда, привёл их в несколько сокращённом виде: Итак, к востоку от городка, приблизительно в 100 метрах от него, "на высоком, ровном видном месте" имеется участок размером где-то 75 х 32 метра. На этом участке находится 156 (Е. Сецинский округлил до "около 150") земляных насыпей, каждая из которых занимала свой мини-участок размером ок. 8,5 х 6,4 метра. В. Антонович также сообщает, что "в окружности их более 8 саж" (ок. 17 м.), но мне не совсем понятно, о какой окружности идёт речь, т.к. если бы речь шла о внешнем контуре, то сумма длин всех сторон получилась бы ок. 30 м. Может речь о контуре верхних площадок буртов (если таковые вообще были)? Впрочем, эта деталь пока не особо важна. Форма буртов указана как "конус", т.е. приблизительно как треугольная. Расстояние между буртами ок. 1 м. С цифрами у В. Антоновича что-то не то... у меня так и не получилось понять, как аж 156 довольно массивных насыпей, каждая из которых имеет размер 8,5 х 6,4 метра можно разместить на участке размером 75 х 32 метра? Чтобы лучше понять пропорции, покажу это на схемке, где белый фон - это площадка размером 75 х 32 м., а жёлтые прямоугольники - это бурты размером 8,5 х 6,4 м., отделённые друг от друга метровыми дорожками. Вот при такой схеме размещения получилось на указанный участок втиснуть всего 40 буртов, да и то пришлось часть из них выдвинуть за границу участка: Но где 40, а где 156! В каком месте/цифре ошибка? То ли буртов было не 156, а меньше, то ли сами бурты имели меньшие размеры, то ли площадь участка больше? Или я где-то ошибся в расчётах? Если посчитать, к примеру, что каждый из буртов имел размеры 8,5 х 6,4 м., то все они должны были занимать довольно обширный участок, который раза в четыре превышал бы размерами тот, который описал В. Антонович. На схеме ниже показан вариант со 156 буртами, так вот при такой схеме и упомянутых размерах буртов участок должен был иметь размеры где-то 150 х 75 м. (70 х 35 сажень): Что касается функционального предназначения этих буртов, то тут В. Антонович выражается довольно туманно, сообщая, что бурты строили со стратегической целью (не уточняя, какой именно) и что подобные насыпи "делают ныне солдаты при устройстве лагеря" (но также не уточняет для каких именно целей). После подобных слов создаётся ощущение, что эти штуки как-то связаны либо с обустройством военного лагеря, либо с обустройством какой-то военной позиции (поскольку построены со "стратегической целью" да ещё и "на высоком, ровном видном месте"). Предположу, что эти самые бурты на самом деле входили в комплекс местной селитроварни/завода (селитру использовали для производства пороха). Подробнее об этом можно прочитать здесь или здесь, да и вообще в Сети на эту тему информации много. Итак, "буртами" довольно часто называли насыпи селитроварен. К примеру, в Чемеровецком районе Хмельницкой обл. есть село Бурты, которое "виникло на місці буртового виготовлення селітри", а местами даже скопища этих самых буртов сохранились, как, к примеру, в с. Кишеньки Полтавской обл.: Если в Озаринцах действительно была селитроварня, то знал ли об этом В. Антонович? У меня есть в этом сомнения. Во-первых он прямо об этом не написал, во-вторых, причислил бурты к археологическим объектам и отдельно отметил, что там находок не было, и тут (исходя из того, какими "прелестями" могли наполняться такие кучи) возникает вопрос, кто бы стал их раскапывать в поисках каких-то находок? Также мне не совсем понятная ассоциация с некой структурой, создаваемой "при устройстве лагеря". О чём вообще речь? О селитроварнях при военных лагерях (их вообще при лагерях устраивали?) или о чём-то другом? Также было бы неплохо установить, где именно находился участок с буртами в Озаринцах. Интересно, существует ли сейчас там этот топоним? Знают ли местные, где были насыпи? Осталось ли что-то от них? На эти вопросы ещё предстоит ответить.

Обсуждается этот объект: городище близ села Великая Слободка Городище, о котором пойдёт речь в этой теме, находится всего в 10 км к юго-востоку от Каменца-Подольского, на мысу, образованном в месте впадения реки Мукша в Днестр. Мыс доминирует над долинами рек, с него открывается прекрасный обзор на много километров, потому не возникает вопросов, почему укрепление построили именно здесь. Село Великая Слободка, к которому принято крепить городище, находится на противоположном берегу Мукши. Ранее село называлось Большой (Великой) Мукшей. То ли из-за названия реки, то ли из-за старого названия села и городище иногда называют Мукшанским или просто Городище Мукша. Живая карта На карте рельефа Google: Живая карта Нужный мыс (правда, без отмеченного городища) на карте Шуберта (1868-1875): Городище на спутниковом снимке Google: Викимапия Самое раннее упоминаний городища находим в труде Евфимия Сецинского "Исторические сведения о приходах и церквях Подольской епархии" (1895), где на стр. 182, в описании села Мукша Великая, есть такие вот строки: Насколько я понял, ещё одно ранее упоминание городища можно найти в книге Виктора Гульдмана "Памятники старины Подолии: Материалы для составления ареологической карты Подольской губернии" (1901), но, к сожалению, эта книга мне пока в руки не попала, потому не могу рассказать, что именно там сказано об укреплении. В том же 1901 г. была издана "Археологическая карта Подольской губернии" авторства упомянутого Е. Сецинского, где приводятся уже знакомые краткие сведения о "круговом вале": Как видите (смотрим на сокращения в левой части скриншота), в качестве источника для этой справки послужили два труда: 1-й источник - это "Исторические сведения о приходах и церквях Подольской епархии" (1895), 2-й - книга "Памятники старины Подолии" (1901) В. Гульдмана. "Археологическая карта" Е. Сецинского помимо текстовой части была укомплектована и собственно самой картой, однако на ней почему-то в нужном месте (обозначил белой стрелочкой) нет символа городища (в виде квадрата), есть только символ длинного вала. То ли нужную метку на карту по какой-то причине в итоге не поставили, то ли само городище Е. Сецинский трактовал как часть какого-то длинного вала. Может потому в справке он и не назвал его городищем, вместо этого используя формулировку "вал, имеющий форму круга"? После этих кратких упоминаний начала 20 века городище надолго выпало из поля зрения исследователей. В 1945-м городище в рамках археологической разведки осмотрел Михаил Рудинский. В 1965 г. (?) его обследовал Павел Раппопорт, а в 1967 г. уже встречаем упоминание этого укрепления в его книге "Военное зодчество Западнорусских земель X-XIV вв.". Судя по справке, раскопки на объекте не проводились, автор довольствовался общим осмотром и сбором подъёмного материала. Существовал отчёт 1965 г. (на него и ссылается П. Раппопорт), а пока он в мои руки не попал, вот вам справка из книги: Справку дополняли парочка иллюстраций: 1. План и схематический разрез городища Мукша: 2. Карта расположения городищ (Мукша под №21, под №22 городище в Каменце-Подольском на месте крепости): В 1968 г., на следующий год после выхода книги П. Раппопорта, состоялась разведочная Среднеднестровская экспедиция в составе Сергея Бибикова, Василия Довженока, Г. Евдокимова, Владимира Збеновича и Олега Приходнюка. Городище в Мукше было одним из объектов, обследованных участниками экспедиции. По итогам этого развед-рейда был составлен отчёт, хранящийся в Институте Археологии НАН Украины. Надеюсь, что чуть позже удастся с ним ознакомиться, и тогда станет понятно, что именно там сказано о Мукшанском укреплении. В издании "Історія міст і сіл Української РСР. Хмельницька область" (1971) в описании с. Устье (стр. 364), расположенного по соседству с Великой Слободкой, находим упоминание некого городища 11-13 вв., которое, вероятно, можно сопоставить с укреплением, рассматриваемым в данной теме: В начале 1980-х (?) городище осматривал Михаил Кучера, а в 1983 г. укрепление этим автором было упомянуто в статье "Обследование городищ в зоне водохранилища Могилев-Подольской ГЭС на Днестре". Статью пока не достал, потому и тут пробел в данных. В поздней монографии М. Кучеры Слов’яно-руські городища VIII-XIII ст. між Саном і Сіверським Дінцем (1999) находим крошечный план нашего укрепления, показанного в окружении других "городищ на мысах" (с. 14): В этом же источнике городище упомянуто в сводной таблице (с. 207) со ссылкой на два источника: Когда Андрей Куза составлял свой свод археологический памятников "Древнерусские городища X-XIII вв." (1996), то в его распоряжении был всего один источник - упомянутая выше книга П. Раппопорта, потому в его справке не находим ничего нового. Правда, А. Куза несколько модернизировал слова П. Раппопорта, который лишь упомянул наличие следов культурного слоя к северу от городища, на основе чего А. Куза сделал предположение о существовании рядом с укреплением незащищённого поселения: В 2006 г. вышла монография Археологічні пам'ятки IX-XIII ст. Лівобережжя Середнього Подністров'я авторства Сергея Маярчака, где находим (с. 29-30) новые интересные сведения о городище, а также наиболее полный перечень источников по объекту (лишь 1/3 из них я привёл выше): В 2013 г. С. Маярчак в рамках проекта паспортизации обследовал городище с целью определения границ памятника. По итогам паспорт городища был укомплектован таким вот расширенным и уточнённым вариантом текста 2006 г.: Несколько интересных упоминаний городища встретил в статье С. Маярчака (издана в 2009 г.) Городища 9-13 ст. Лівобережжя Середнього Подністров'я у межах Хмельниччини (загальна характеристика): 1. Автор пишет, что "планування практично всіх давньоруських укріплень досліджуваного регіону залежить від рельєфу місцевості", однако это правило, в котором были и некоторые исключения: 2. Городище отнесено к объектам с одной линией укреплений: 3. По площади городище Мукша отнесено к группе небольших укреплений: 4. Со ссылкой на материалы экспедиции 1968 г. упомянута интересная конструктивная особенность валов Мукшанского городища, как добавление камней в земляные валы (что С. Маярчак связывает с обилием этого стройматериала в Верхнем и Среднем Приднестровье): На этом список имеющихся у меня источников заканчивается.