Перейти к публикации
Замки и Крепости Украины - Форум

rbrechko

Пользователи
 Профиль  Активность

  • Публикаций

    251

  • Зарегистрирован

  • Посещение

  • Дней в лидерах

    79

 Тип публикации 

Сообщения, опубликованные пользователем rbrechko

  4. Жолква: замочек на горе Гарай

    в Жолква

    Опубликовано:

    Натрапив на статтю "Пивниці на Гараю як рукотворні підземелля Жовкви ХVII ст.: історія, сьогодення та перспективи музеєфікації", яка має пряме відношення до даної теми.

    Цитата

    Байбула Людмила Романівна,

    науковий співробітник Державного історико-архітектурного заповідника у м. Жовкві, м. Жовква

    Анотація. У статті йдеться про пивниці на Гараю – пам’ятку XVII ст., яка на сьогодні має статус лише нововиявленої. Досліджено історію її будівництва та використання на основі джерел та популярно-краєзнавчої літератури. Запропоновано концепцію включення пивниць на Гараю до сучасного музейного ландшафту міста Жовкви.

    Ключові слова: пивниці на Гараю, літній палацик, Жовква, підземелля.

    Summary. Ludmyla Baybula.Beer cellars on the Haray as hand-made catacombs in Zhovkva of the XVII century: history, present times and perspectives of creation of a museum

    The article speaks about beer cellars on the Haray that are considered to be the monument of the XVII century and currently have the status of newly discovered. History of their construction and use has been studied on the basis of original sources and popular literature on area studies. There has been presented the concept of inclusion of the beer cellars on the Haray to the museum complex of the town of Zhovkva.

    Key words: beer cellars on the Haray, small summer palace,Zhovkva, catacombs.

    Печери, потаємні підземні ходи між замками, закинуті таємничі штольні, каземати, королівські підвали, оборонні підземелля-фортифікації… Що може бути таємничіше та загадковіше, ніж давні підземелля? Природні та рукотворні – вони завжди вабили шукачів пригод. Перші з них, створені природою, вражають різноманіттям кристалів, заплутаністю ходів чи бездонними глибинами, інші, творцем яких була людина, ховають у своїх надрах безліч легенд, переказів та цікавих історій, пов’язаних з їх виникненням.

    Серед відомих пам’яток державного значення, як наприклад, замку чи синагоги, у Жовкві є ряд цікавих об’єктів, які за своєю історією, виглядом та станом збереженості можуть нарівні конкурувати з вище перерахованими метрами, незважаючи на те, що на сьогодні мають статус лише нововиявлених. Одна з них – це пивниці на горі Гарай, яка є вершиною горбистого пасма Розточчя, і здіймається над містом Жовквою на висоту близько 150-и метрів (362 метр над рівнем моря). Пивниці розташовані на північному схилі гори південно-західної околиці міста та датовані другою половиною XVII ст. [1] Саме в цей час Жовква активно розбудовується за фінансової підтримки короля Яна ІІІ Собєського, перетворюючись на одну з прегарних його резиденцій. На горі Гарай Собєський будує літній мисливський палацик, звідки відкривається мальовнича панорама його володінь. Сьогодні можемо лише уявляти, як король, залишаючи стіни замку полював у звіринцю – мисливські угіддя, що тягнулись від замку до вершин горбистого лісового пасма Гараю – а згодом, стомлений прямував до свого літнього палацику, щоб відпочити та випити келих другий запашного вина, яке зберігалось у пивницях, збудованих у товщі гори.

    Варто згадати і про історико-топонімічне походження назви Гарай. Аналіз краєзнавчої літератури свідчить про те, що, починаючи з середини ХІХ ст. походження цього топоніму приписують Яну ІІІ Собєському. Як пише відомий дослідник Жовкви Садок Баронч у першому виданні, присвяченому пам’яткам Жовкви, яке побачило світ 1852 року, назву Гараю виводять з вигуку Собєського “ha raj” після того, як з висоти цієї гори, його очам вперше відкрився чудовий вигляд околиць Жовкви [13, s.46]. Однак автор не поділяє цієї думки, бо зазначає, що король бачив і розкішніші краєвиди, та не називав їх раєм [14, s. 112] та подає згадки про ліси Гараю, зафіксовані у документах XVI століття, тобто за 100 років до володіння ними Собєським. На ці джерела стосовно першої історичної згадки про Гарай покликається і відомий український історик Іван Крип’якевич у своїй розвідці про місто Жовкву [6, с. 19]. Більше того, він зазначає, що ця околиця, згідно даних археолога Ярослава Пастернака, «мала досить живу доісторичну минувшину – на горбі Гарай знайшлися двостінні крем’яні сокири старшого типу» [Там само], що належать до неолітичної доби (бл. 5000-2500 рр. до н. е.) [11, с. 9 ]. Проте, незважаючи на це, гіпотеза про походження назви гори Гарай начебто від вигуку Собєського успішно помандрувала в наступні краєзнавчі дослідження польських та українських авторів та енциклопедичні видання, утвердившись там як безапеляційна істина [21, s. 86; 17, s. 53; 22, s. 1025, 10, с. 63.], будучи насправді суцільною легендою. Наприклад, сучасний дослідник М. Парцей, автор книги «Стародавня Жовква» серії «Історичні місця України», що вийшла 2005 року, пише навіть, що «у старовинних архівах Жовкви збереглося свідчення очевидця про те, що король Ян ІІІ був так зачарований краєвидами міста, і піднявшись на гору за парком, вигукнув: «Га-а! Рай! Кажуть, що відтоді гору і назвали Гарай» [10, с. 63]. Пивниці на Гараю ж згаданий автор називає підземельним тунелем, який ніби походить з часів побудови Жовківського замку, про що свідчить тип цегли, якою викладено склепіння. Цю вже другу «легенду» М. Парцей переймає з книги «Жовква і її святині» польських авторів П. Козарського та Т. Свата, що вийшла у Жовкві 1999 р. українським перекладом. [5, с. 117]. Вважаємо таке твердження помилковим, оскільки склепіння пивниць викладені не пальцівкою (цегла, що належить до першого будівельного періоду зведення замку), тому датування їх не може бути прив’язаним до кінця ХVII ст. Третьою легендою у книгах зазначених авторів є те, що від згаданого підземелля є відгалуження на чотири боки: до Львова, Крехівського монастиря, Жовківського замку та потаємного виходу в лісі на схилі гори. Головний львівський коридор нібито має бути найширшим – щоб можна було вільно їхати риссю на коні, а в коридорі є кам’яні пійла для коней. Хоча П. Козарський та Т. Сват і називають останню легенду «живою», проте жодних переказів про неї, автору даної розвідки не пощастило знайти в поданому списку використаної літератури. Дослідник М. Парцей, окрім підземель (які насправді є пивницями) пише і про броварню з великими пивницями, що начебто були побудовані Собєським на Гараю після зведення літнього палацику, що не знайшло підтвердження в джерелах і очевидно є фантазією автора. Така розмаїта інформація стосовно пивниць на Гараю, оповита легендами, переказами і часто суперечливими фактами, присутня в сучасній краєзнавчій літературі, спонукала автора до ґрунтовної історичної розвідки, адже ця пам’ятка не була до цього часу предметом окремого дослідження.

    Джерельні дані стосовно влаштування пивниць, на жаль, досить скупі. Їх поява безперечно була обумовлена зведенням літнього палацу, перша згадка про який належить до 1677 року і пов’язана з запрошенням до Жовкви садівника-італійця, який разом із місцевими садівниками закладає при замку прекрасний регулярний парк на двох терасах у французькому стилі з фонтанами і альтанками та з’єднує його великою алеєю із закладеним регулярним парком і алеями літнього палацу на горі Гарай. Цей палац був збудований у формі круглої вежі, діаметром 12 метрів. [7, с. 26]. Польський дослідник С. Гасьоровський пише, що його, за звичай, називали альтаною. [15, s. 55]. Відомий історіограф Жовкви монах-домініканець Садок Баронч датує зведення цієї будівлі 1678 роком, пов’язуючи його з відновленням замку [14, s. 112]. Існує також версія О. Мацюка про мисливський королівський оборонний замочок на Гараю та вартий уваги проект його реконструкції [9, с. 51-54].

    Детально вперше опише цей об’єкт подорожуючий французький абат F. de P. у своїй хроніці нотатки про Жовкву («Relations d’un voyage de Pologne, fait dans les annees 1688 et 1689”, видані в Парижі у 1858 р.), де зафіксує інформацію про те, що на верху гори знаходиться глорієтта* чи чотириповерхова вежа, звідки відкривається чудовий вигляд на Жовкву та її околиці; тут Ян ІІІ часто вечеряє у товаристві довірливих йому осіб [12, s. 568]. Королівський літописець К. Сарнецький підтверджує ці факти, зазначаючи, зокрема, що 29 березня 1664 р. Собеський, вислухавши меси, “на Гарай відразу поїхав і там пообідавши, полював аж до самого вечора” (переклад – Байбули Л., далі – Л. Б.) [12, s. 587]. Приготування королівських трапез вимагало, очевидно, наявності приміщення для надійного зберігання продуктів та напоїв. Таким, сучасними словами, мовлячи, холодильником, слугували пивниці, котрі ідеально відповідали вимогам королівської кухні.

    Згідно даних С. Гасьоровського, який першим подає конкретні роки зведення пивниць, покликаючись на архівний матеріал, зібраний священиком Романом-Степаном Луканем**, вони були збудовані протягом 1685 – 1689 рр. та мали форму хреста. Довше його рамено сягало до 50-и метрів, коротше – до 20-и; висота – біля 2-х метрів. В лівому крилі знаходилась криниця, а в правому – комин, з якого шахтою до палацу у кошику подавали у пляшках вино, пиво та воду. Наглядав за пивницями сторож, будиночок якого стояв неподалік літнього палацу. [15, s. 55]. Відомий краєзнавець Галичини А. Шнайдер пише, що сьогодні (себто на др. пол. ХІХ ст. – Л. Б.) ані сліду не залишилося від палацику; є лише розлогі алеї, засаджені липами та модринами. Вперше вигляд цього місця був зафіксований на карті Міґа (за прізвищем керівника – інженера, обер-лейтенанта квартирмейстерства австрійського Генерального штабу) (фото 1). “Під горою – досить глибокі пивниці, збудовані у формі хреста, які служили донедавна за винний погріб; до сьогодні добре збережені. В одному рамені пивниці є викладена каменем криниця, про яку місцева легенда згадує, ніби мати молодих королевичів Собєських інколи – неслухняних лякала, що їх в тій криниці під Гараєм втопить” (переклад – Л. Б.) [20, s. 16].

    Зважаючи на досить великі розміри пивниць видається правдоподібним, що їх влаштували у пустих підземеллях, де знаходився камінь, який попередньо використали як будівельний матеріал. Коли він вичерпався, утворену нішу пристосували під пивниці, виклавши їх склепіння цеглою. Нашу версію, що тут колись знаходилась каменоломня опосередковано підтверджують привілеї господарів міста, надані юдейській громаді Жовкви. Так, тодішній дідич Жовкви Станіслав Данилович, дід Яна ІІІ, дозволив 18 червня 1635 р. на місці дерев’яної збудувати муровану синагогу; на підмурівок для неї “брати камінь в горах, який знаходиться на моїх грунтах” (переклад – Л. Б.) [19, s. 8]. Однак синагогу тоді не звели, натомість юдеї, скориставшись з дозволу, набудували цілу низку будинків. 1664 року Ян Собєський підтверджує привілей Даниловича на зведення синагоги та дозволяє брати будівельний матеріал для цієї мети з його власних каменоломень. [ibid, s. 28]. У 1678 і 1687 роках Ян ІІІ повторює цей дозвіл – вже як король. В останньому привілеї мова йде вже і про королівську позику громаді, що свідчить про реальний початок будівництва храму. У донесеннях Жовківського окружного управління Намісництву про кількість синагог за 1827 р., Жовківська синагога датована 1687 роком [2, s. 6]. У цей час триває і будівництво пивниць на Гараю (1685-1689). Минуло понад пів століття від першого привілею 1635 р. і, очевидно, за цей час будівельний камінь було вичерпано, а рукотворні підземелля почали обкладати цеглою та облаштовувати під пивниці. Ще одним доказом даної версії є те, що під час експедиції (фото 4-7), здійсненої автором даної розвідки разом із археологом ДІАЗу Т. Іванишиним у 2008 р. у пивниці на Гараю, вдалося виявити тверду породу каменю рябчаку. Його було добре видно через численні проломи в бокових стінках цегляного склепіння; зруб ж підземелля складався переважно з глиняної маси – опоки.

    Час використання пивниць для зберігання вина залишається невідомим. З певністю можна говорити про їх “функціонування” у часи сина Собєського Константина (власник Жовкви протягом 1696-1726), який підтримував в замку світське життя, був великим прихильником мисливства та лицарських розваг [17, s. 63]. Відомо, що 1724 р. з нагоди перебування старшого брата Якуба у Жовкві, Костянтин влаштував тут грандіозне полювання у Звіринці, театралізовані видовища та бали [8, с. 93]. Князь Михаіл Казимир Радивил, власник Жовкви з 1740 по 1762 рр. після відбудов та декорування запустілого замку провів 1752 року ґрунтовну реставрацію королівського палацу на Гараю. Це остання документальна згадка про нього і, ймовірно, останній ремонт цієї будівлі, зафіксований у відомих нам джерелах. [12, s. 587; 18, s. 135]. Інвентар Жовківського замку від 10.09.1840 року, укладений у зв’язку з його продажем власниками Юзефовичами, містить інформацію про “domek” - будиночок на горі Гарай. [3, 14]. Зважаючи на його дуже скромний опис як будівлі під солом’яним дахом, з певністю можна ідентифікувати його з будиночком сторожа, що був зведений неподалік літнього королівського палацу та пивниць. Останні в інвентарі згадуються, як друга пивниця, що розташована недалеко, близько 30 сажень,*** від описаного будиночку, на долі гори Гарай. “Вона мурована, склепінчаста і тягнеться під будиночка на південь, але вхід до неї завалений” (переклад – Л. Б.) [ibid.]. Перша ж пивниця, невідома нам до цього часу, знаходиться в кількох кроках від описаного будиночку; вона мурована, має цегляні склепіння та 20 фрамуг (ніш) для бочок з напоями [ibid.].

    Отож, у першій половині, ХІХ ст., як свідчать, джерела, пивниці перестали використовуватись за призначенням. Станом на 1852 рік було остаточно втрачено Звіринець, а з ним і літній королівський палац на Гараю, залишилася лише одна модринова алея [8, с. 100] та згідно даних С. Баронча, під горою велика пивниця, з темним входом [14, s. 200]. 1861 року вона була відкопана, а в міжвоєнний період, коли почали опікуватись пам’ятками на державному рівні, Жовківський магістрат доклався до реставрації цього підземелля. Врешті воно було відкрито для відвідувачів. [16, s. 24]. Слід згадати, що 1910 р. було розроблено проект природного резервату «Модринова алея на Гараю», який 1919 р. оголошено пам’яткою природи Розточчя. Таким чином гора Гарай стала атракційним місцем для жовківчан; тут вони проводили свій вільний час, влаштовували пікніки, прогулювались модриновою алеєю та обов’язково зазирали до пивниць. Такі теплі спогади про проведене приємне дозвілля залишили українці, поляки та юдеї у своїх мемуарах-спогадах, що вийшли друком вже по Другій світовій війні переважно за кордоном. Вхід до пивниць було засипано вже в радянський період, на жаль, точними даними не оперуємо.

    Сучасний стан пивниць зафіксовано нами під час експедиції 2008 р., (фото 2-7), дістатися до них можна лише через отвір, зроблений у цегляному склепінні, що руйнує пам’ятку. (фото 1). Таких стихійних проломів-отворів вже цьогоріч зауважено кілька, що свідчить про великий інтерес «шукачів» скарбів і водночас про те, що потрібно негайно рятувати пивниці від подальшого руйнування. Вважаємо, що це слід робити через музейну функцію. Влаштування тут музею стане, на наш погляд, найкращим вирішенням проблеми існування пам’ятки в сучасних умовах. Історія будівництва та функціонування пивниць сама диктує тематику музею – тут логічно створити музей «Королівський винний льох», облаштувавши пусті зараз ніші дерев’яними бочками, наповненими солодким трунком для дегустації відвідувачами. Перспективною буде також тут експозиція рецептів приготування напоїв – королівського вина та пива, якими колись славилась Жовква і активно імпортувала їх. Таким чином, даний музей стане своєрідним доповненням експозицій Жовківського замку, де на слушну думку С. Каськун, потрібно влаштувати музей шляхетського побуту XVII –XVIII ст., виходячи з історії будівництва та функціонування колись славної резиденції.[4, с. 325]. Відтак, будуть розкриті первинні функції нашого об’єкта. Творячи музейну концепцію, не слід обмежуватись лише пивницями; до музейного комплексу слід включити також: фундаменти колишнього королівського літнього палацику та модринову алею, яка налічує два десятки трьохсотлітніх дерев-велетнів. Природодослідники кін. XIX – поч. ХХ ст. відносили їх до найцікавіших природних об’єктів Розточанського регіону. Така розмаїта історико-архітектурна та природна спадщина безумовно стане атракційним туристичним маршрутом і забезпечить майбутньому музею стабільне фінансове існування.

    Література:

    1. Науково-технічний архів державного історико-архітектурного заповідника у м. Жовкві (НТА ДІАЗ у м. Жовкві). Лист Управління містобудування ОДА від 05.11. 1999 р. за № 16-6/1-659. про статус нововиявленої пам’ятки – «Пивниці на горі Гарай» розташування: північний схил гори Гарай, південно-західна околиця міста, XVII ст.. Пивницями тут названа велика хрестоподібна в плані пивниця на горі Гарай.

    2. Центральний державний історичний архів України, м. Львів, (далі – ЦДІАЛ). – Ф. 146. – Оп. 85. – Спр. 2367.

    3. ЦДІАЛ. – Ф. 134. – Оп. 2. – Спр. 299.

    4. Каськун С. Палац Жовківського замку. Функція: музей // Жовква крізь століття. Випуск ІІ – Міністерство культури України. Державний історико-архітектурний заповідник у м. Жовкві. – Львів: В-во «Растр – 7», 2012. – С. 321 - 338.

    5. Козарський П., Сват Т. Жовква і її святині. Переклад Кубай М., Бордун М. /Жовківський центр міського розвитку «Світло культури (Жовква), фонду охорони пам’яток (Варшава), фонду розвитку Карпатського Єврорегіону. – Жовква, 1999. – 167 с.

    6.Крип’якевич І. З історії міста Жовкви // Жовківщина. Історико-мемуарний збірник. Упоряд. Я. Каліка /Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, земляцьке об»єднання «Жовківщина» – Жовква - Львів - Балтимор, 1995 – Т. 2. – C. 19 - 55.

    7. Кубай М. Історична хронологія Жовкви (Рукопис, НТА ДІАЗ у м. Жовкві), 2012. – 96 с.

    8. Кубай М. Жовківський замок: історична довідка // Жовква крізь століття. Випуск ІІ – Міністерство культури України. Державний історико-архітектурний заповідник у м. Жовкві. – Львів: В-во «Растр – 7», 2012. С. 82 - 108.

    9. Мацюк О. Замки і фортеці Західної України. Історичні мандрівки. – Львів: Центр Європи, 2005. – 199 с.

    10. Парцей М. П. Стародавня Жовква / Серія «Історичні місця України». – Львів: Світ, 2005. – 168 с.

    11. Пастернак Я. Археологія Жовківщини» //Жовківщина. Історико-мемуарний збірник. Упоряд. Я. Каліка / Інститут Українознавства ім. І. Крип’якевича Національньної Академії наук України, земляцьке об’єднання «Жовківщина». – Жовква - Львів - Балтимор, 2002. – Т. 4. С. 9 - 10.

    12. Aftanazy R. Materiały do dziejów rezydencji / Pod red. A. Baranowskiego, Warszawa. – 1990. T. VII A: Dawne województwo Ruskie: ziemia Halicka i Lwowska.

    13. Barącz S. Pamiątki miasta Żołkwi. – Lwów, 1852. – 138 s.

    14. Barącz S. Pamiątki miasta Żołkwi. Drugie wydanie – Lwów, 1877. – 247 s.

    15. Gąsiorowski S. Chrześcijanie i Żydzi w Żółkwi w XVII i XVIII wieku. / Polska Akademia Umiejętności. – Kraków, 2001. – 293 s.

    16. Hay E. Żółkiew. Przewodnik dla zwiedzajacych. Rzut oka na dzieje grodu Żółkiewskich i Sobieskich. – Żółkiew, 1936 (wydanie drugie – przejrzane i znacznie rozszerzone – z ilustracjami) – 56 s.

    17. Niedźwiecki M. Z przeszłości Żołkwi. – Lwów. Nakład. autora, 1908. – 72 s.

    18. Osiński M. Zamek w Żółkwi, Lwów, 1933, 591 s.

    19. Schall J. Dawna Żółkiew i jej Żydzi. Żółkiew. 1939. 230 s.

    20. Scheider A. Starożytnosci miasta Zolkwi krótko opisane na pamiątke obchodu uroczystośći odnowienia kosciola farnego w tem mieście dnia 12 września 1867 r. Lwów, 1867. – 14 s.

    21. Zieliński L. Narol - Lubycza - Rawa – Żołkiew // Lwowianin. – Lwόw, 1842. XII-XIII. S. 45-51, 79-86.

    22. Żołkwiew // Encyklopedya powszechna S. Orgełbrandta. – Warszawa, 1868. – T. 28. – S. 1018 – 1026.

    *Глоріета – з італ. (лат.) – славна, прекрасна. Колонний павільйон в парку чи саду XVII–XVIII ст., який розташовували біля входу, на підвищенні або в перспективі алеї.

    ** Центральний державний історичний архів у м. Львові, ф. 364, (Лукань Роман – Степан – священик) оп. 1, спр. 136.

    *** Давньоруська одиниця вимірювання відстані, що дорівнював 2,16 метри

    Джерело

    Ілюстрації до статті:

    post-769-0-11607500-1427026003_thumb.jpg

    post-769-0-24855500-1427026004_thumb.jpg post-769-0-68443100-1427026004_thumb.jpg post-769-0-01189000-1427026005_thumb.jpg

    • Like 1

  7. Мрачные топонимы на карте Украины

    в Беседы на отвлечённые темы

  8. Мрачные топонимы на карте Украины

    в Беседы на отвлечённые темы

    Опубликовано:

    Струтин — село Золочівському районі Львівської області. Розташоване на лівому березі річки Золочівка, на відстані 4 км від районного центру. Населення - 792 особи. Перша згадка - 1441 рік.

    Походження назви:

    Цитата
    Живе легенда чому село називається Струтин. Жили два брати, їм дісталася спадщина, яку вони повинні були поділити між собою. Кожному було шкода віддавати половину братові. І ось один брат поїхав до міста і купив отрути, вложив її в пиріжок. Вирішив отруїти брата. Другий залишився вдома, зварив їсти і теж всипав отрути в їжу. Так обидва брати отруїли один одного. А потім на цьому місці виникло поселення під назвою Струтин.

    Джерело

    • Like 1

  15. Замковий гумор

    в Беседы на отвлечённые темы

    Опубликовано:

    Гид показывает туристам старинный замок. В подземелье туристы вдруг видят скелеты человеческих тел и холодеют от ужаса.

    - Как они сюда попали?

    - Просто, - объясняет гид, уже привыкший к таким вопросам. - Они решили убежать от экскурсовода.

  16. Замковий гумор

    в Беседы на отвлечённые темы

    Опубликовано:

    В комнату английского лорда входит слуга: - Сэр, простите за беспокойство, но в замок пробрался вор. Лорд, не меняя позы: - Прекрасно. Приготовьте, пожалуйста, мое охотничье ружье и охотничий костюм. Я думаю, клетчатый.

  18. Labentwela: загадочный городок, которого уже нет на картах

    в Тернопольская область

    Опубликовано:

    У SPOTKANIA ŚWIRZAN - Nr 106 на 40-42 сторінках натрапив на згадки про Лабентвелу. До речі, в даній статті є посилання на цей форум :)

    Цитата

    Gdy w kilka lat temu (2009 r.) była poszukiwana miejscowość odpowiadająca tajemniczej Labentweli, wykazanej na mapie z XVI w. przez W. Godreckiego, nie można było znaleźć żadnej dodatkowej informacji na stronach internetowych. [1]

    Obecnie (13.01.2013 r.) jest takich kilka z tekstami poświęconymi tej miejscowości, głównie autorów ukraińskich, piszących zarówno po ukraińsku jak i rosyjsku. Wśród nich chyba najpoważniejszym jest anonimowy autor z Tarnopola o pseudonimie "Sierżant". W swojej analizie powołał się na podany numer biuletynu Spotkania Świrzan i zacytował treść ze str. 19 i 20, jednocześnie tłumacząc go na język ukraiński. Przypomniał przypuszczenie autora artykułu z biuletynu o tożsamości Labentweli i Brzeżan, ale tylko to, nie wdaj ąc się w głębsze rozważania. [2] Na forum dyskusja dotyczyła dwóch tematów: przypuszczalnej obecności Świrza na mapie i położeniu tajemniczej Labentweli. W pierwszej sprawie autorzy nie zajęli zdecydowanego stanowiska, choć nie wykluczyli takiej możliwości.

    Natomiast dyskutanci więcej uwagi poświęcili poszukiwaniom współczesnego miasta, które odpowiadałoby położeniu Labentweli (Labentowela, Labetauola, Labentoncza, ukr. Łabetowoła).

    Ponadto "sierżant" próbował wykorzystać współrzędne Labentweli (50.5.45.5), podane w pracy Stanisława Sarnickiego, do określenia rzeczywistego jej położenia, wykorzystując współrzędne innych miejscowości, podane również przez tego autora. To jednak nie przyniosło pozytywnego rozstrzygnięcia. Ostatecznie Labentwela na mapie Grodeckiego (powinno być Godreckiego dop. 1. W.) niejest Labetauolą Sarnickiego lub nie zostały podane prawidłowe współrzędne konkluduj e dyskutant. [3]

    Inny autor sugeruje ją jako Tarnopol. Dyskutant o pseudonimie "house _doc" pisze: Mnie się wydaje, że Labentwela i Tarnopol to są różne miejsca l raczej moze oznaczać Kodesko znane z mapy Boplana. Nie zgadza się z tym osoba pisząca się jako "astrik73".

    Tak więc w tej dyskusji sprawy nie Labentwela na mapie W. Godreckiego z roku 1570. wyjaśniono. Wydaje się, że Labentwela wiąże się z Brzeżanami. Tak przynajmniej można sądzić po jej położeniu na niektórych mapach.

    W obszernej pracy wydanej przez Instytut Historii Ukrainy (str. 92) o Labentweli podano jedynie, ze chodzi o jakąś miejscowość położoną w pobliżu Trembowli. [4]

    Miasto Brzeżany zostało założone w 1530 r. i bardzo szybko stało się ośrodkiem międzynarodowego handlu prowadzonego przez kupców ormiańskich, gdzie mieli nawet swoją kaplicę. Może w języku ormiańskim należy doszukiwać się źródła dziwnej nazwy miasta, a może wcześniejszej wioski. [5]

    Nazwa mogła być o charakterze zwyczaj owym lub wynikać z innego powodu, choćby z właściwości miasteczka (wioski) dla przybyszów. Naprzykład była zniekształconą formą zwrotu niemiecko-łacińskiego, a może jidysz-łacińskiego - Labend villa. Oba języki były najbardziej popularne w tym czasie. Labend niem. - pokrzepiający, orzeźwiający, villa - łac. wioska, pałac, duża posiadłość. Była więc miejscowością, gdzie kupcy i podróżnicy mogli spokojnie odpocząć po trudach podróży i posilić się. Ta nazwa mogła się rozpowszechniać wśród zagranicznych kupców, również Żydów, i przez nich została zniekształcona. Cóż, to żartobliwo-infantylno wyjaśnienie jest na miarę zagadkowej nazwy.

    Ta miejscowość nie jest jedyną zagadką na mapie W. Godreckiego z 1570 r., bowiem na południe od Boremla jest podana nazwa innego miasteczka(?), Strzemyk, którą równie nie łatwo przypisać do obecnej miejscowości. Zapewne można by takich miej scowości znaleźć więcej.

    Może kiedyś uda się wyjaśnić zagadkową Labentwelę. (lW.)

    ---------------------

    [l] J. Wyspiański. Co W. Godrecki zapomniał napisać na mapie. Spotkania Świrzan nr 82,

    str. 18-20.

    [2] Strona internetowa: http://forum.zamki-kreposti.com.ua

    [3] Stanisław Sarnicki. Descritio veteris et nova Poloniae cum divisione eiusdem veteri et

    nova. Adiecta est vera et exquisita Russiae inferioris descriptio, juxta revisionem

    Commissariorum Regiorum et Livoniae juxta Odoporicon exercitus Polonici redeuntis ex

    Moschovia. Kraków 1585. Pełny tekst tej pracy znajduje się na stronie internetowej:

    www.history.org.ua w dodatku B (Oryginalne teksty i ich dawne i obecne tłumaczenia),

    str. 53.

    [4] D. Wirskij. Riczpospolitska historiografia Ukrainy (XVI seredina XVII st.). Wyd.

    Instytut Historii Ukrainy. Kijów 2008.

    [5] Maurycy Maciszewski. Brzeżany w czasach Rzeczypospolitej Polskiej. Monografia

    historyczna. Brody 1910.

    Якоїсь особливо нової інформації дана стаття не надає, проте цікавим є припущення про походження назви від спотвореної німецько-латинської або ідиш-латинської форми. Тим паче вказується, що ці мови були популярними в той час. "Labant" з латинської перекладається як "нестійкий", "vela"- як "вітрила". Отже маємо "нестійкі вітрила". Наразі це мало що дає, але якщо замість "vela" взяти "villa", то отримаємо "нестійкий палац/маєток". "Labend" з німецької перекладається як "освіжаючий", "оновлений". В такому варіанті маємо "оновлений маєток". Зовсім не претендую на істину, але чомусь дуже вже сюди напрошуються Бережани, які після набуття магдерурзького права у 1530 році почали стрімко розвиватись, і які на відміну від інших значимих в той час міст на картах не згадуються, а тим більше разом з Лабентвелою. Та ще й замок Сенявських ймовірно з"явився на основі давніших укріплень. Ось і маємо "оновлений маєток". Врешті Бережани розташовуються на Золотій Липі, яку раніше розглядали як один з варіантів де могла бути Лабентвела. А причину зникнення Лабентвели з більш пізніших карт можна пояснити тим, що далі почали вживати всім відому назву - Бережани.

    Я розумію, що тут все притягнуто за вуха, але думаю, що як варіант пошуку розглядати можна :)

    • Like 2

  20. Мрачные топонимы на карте Украины

    в Беседы на отвлечённые темы

    Опубликовано:

    Урочище Пекло — круте урвище між хребтами Сивуля і Тавпиширка, що в масиві Ґорґани (Українські Карпати). Розташоване на межі Богородчанського і Надвірнянського районів Івано-Франківської області та Тячівського району Закарпатської області.

    Урвище розташоване на висоті 1441 м над р. м, неподалік від витоку річки Бистриці Солотвинської. Являє собою флішовеурвище. При його підніжжі — величезне осипище (наслідок ерозії скельний порід). Вершина урвища частково покрита лісом.За свідченням місцевих мешканців Пекло неодноразово ставало місцем страти ворогів (євреїв, поляків, українців, росіян).

    Взято звідси.

    • Like 1

  23. Башмачка: городище

    в Днепропетровская область

    Опубликовано:

    всё же "Город над Днепром" ждёшь увидеть на берегу Днепра, а не в 4 км от его русла.

    А може в той час русло Дніпра пролягало трохи інакше ніж сьогодні? В такому випадку городище могло розташовуватись на березі.

×
×
  • Создать...