[Кохановка (Коханівка): Кохангород (Коханград) и его замок]

Не вижу логики. Ты ж пришёл к выводу, что не было укреплений города, был только замок, так зачем Боплану показывать всё с точностью до наоборот - отображать на карте город, но не показывать замок? Уж скорее можно предположить, что таким образом на карте он показал замок-крепость, увеличив его масштаб символа до размера городка.

Нейман и сообщает о том, что замок был сооружен ценой больших усилий, а городок возник возле него. В 17 веке города уже не ограждали по периметру - смысла не было. Да и городом он толком не успел стать. Городок просуществовал не дольше замка и был заселен вновь на пустыре. А про Боплана я это и имел ввиду, что он показал замок-крепость увеличив его до размера города, показывая этим статус и значение пункта. В тот момент Коханов (Коханград) действительно оказался в стратегическом месте, за что и поплатился.

[Кохановка (Коханівка): Кохангород (Коханград) и его замок]

В 18.02.2014 в 12:41, m_potupchik сказал:

Также интересно, что на момент создания карты Боплана (ранней её версии, а не поздних копий) городок-то был совсем молодой, буквально лет 15-20 ему было.

Возможно, что на момент создания карты Боплана замок уже был разрушен.

Мальченко О. Укріплені поселення Брацлавського, Київського і Подільского воєводств - С. 177

Цитата

КОХАНГОРОД (КОХАНОВ) Поселення розташовувалось у Брацлавському воєводстві на березі правого притока р.Десни. Замок у поселенні був побудований в першій половині XVII ст. власником Кохановським і розташовувався на стратегічному вінницько-липовецькому шляху. Укріплення були дерев’яними, квадратної форми і займали площу біля однієї десятини (142, с.31). Замок проіснував 22 роки і під час козацьких походів сере­дини XVII ст. був знищений одним з перших у Вінницькому повіті (115, с. 119). Вказаний на картах Г.Л. де Боплана (177, м.7).

Тепер - с.Кохановка, Липовецький р-н, Вінницька обл.

Мальченко ссылается: под №142 у него Археологическая карта Сецинского (правда не сверял страницы), под №177 карта Боплана, но под №115 у него Нейман Ц. Старая Брацлавщина и ее люди // КС. - К., 1889. - Т.27. - С.103-120 (ссылка на ст. 119).

Вот с последним источником очень интересно - в нем описано не только история гибели замка, но и интересная история его возникновения (источник есть в открытом доступе).

Оказывается замок был сооружен в качестве аргумента в земельном споре между Калиновским и Кохановским.

Привожу копии некоторых страниц:

Судя по этим описаниям городских укреплений не было - был только деревянно-земляной замок на острове. Так что у Боплана этот знак скорее всего означал таки город но в форме замка.

[Кохановка (Коханівка): Кохангород (Коханград) и его замок]

Судя по размерам значка и расположению на картах Боплана - это действительно указывает на город, но и замок и город по сути могли быть прямоугольными по форме так как возникли уже в 17 веке, где в моде была регулярная планировка, а не средневековый кажущийся беспорядок.

[Новоград-Волынский: летописный Звягель (Возвягель)]

Есть сборник статей под названием: Літописний Возвягль. Дослідження 1988-2007 рр. - К., 2008. - 112 с.

Ниже приведу некоторые выдержки из этого сборника.

Звіздецький Б. А. Південне городище літописного Возвягля: дослідження 1988-1998 рр.

Цитата

Давньоруське місто Возвягль (Вьзвягль, Вьзвяголь) згадується на сторінках Іпатського літопису лише один раз у контексті подій 1256-1257 рр., коли воно було вщент розорене і спалене військами Данили Галицького під час його боротьби з ордами монгольського темника Куремси за гегемонію над Правобережжям Київської землі.

Вже для перших дослідників вітчизняної історії не виникало особливих труднощів з його сучасною ідентифікацією. І М. С. Середонін, і М. С. Грушевський та інші впевнено пов’язували його з м. Новоградом-Волинським на Житомирщині, яке до 1795 р. мало назву Звягель, а свою сучасну отримало за “височайшим велінням” імпереатриці Катерини II після третього поділу Польші. Саме тут спочатку планувалося розташувати адміністративний центр новоствореної Волинської губернії. Практично на всіх, без виключення, як дореволюційних, так і сучасних мапах, давньоруський Возвягль розміщали на лівому березі р. Случ у центрі м. Новоград-Волинського, на місці стародавньої кам’яної фортеці литовсько- польського періоду, яка фрагментарно збереглась і донині. Але, така локалізація давньоруського міста викликала великі сумніви. Коли в кінці 80-х років на території бувшої Звягельської фортеці проводились великі реставраційно-опоряджувальні роботи нами були оглянуті численні відслонення культурного шару, який у багатьох місцях був порушений до материка. У всіх без виключення випадках давньоруських артефактів не виявлено, а найраніші шари датуються часом XVI ст., тобто фактично датою закладки фортеці князями Корецькими. Саме тому, нашу увагу привернула група пам’яток, які розташованих за 5 км від міського центру вниз по р. Случ, на її правому березі, і за 1 км на північ від колишнього села Ржадківка (нині вул. Дружби м. Новограда-Волинського). Ця група складається з двох городищ та великого неукріпленого селища поміж ними (Рис. 1). Одне із укріплень в цьому районі згадане у "Археологічній карті Волинської губернії" В. Б. Антоновича. Пріоритет у обстеженні та складанні планів пам’яток належить М. П. Кучері.

Перше із городищ, ближнє до міської околиці, умовно названо нами Південним, а дальнє відповідно Північним. Південне городище розташоване на мису правого корінного берега Случі висотою до 25 м над рівнем води. З півдня та півночі обмежене двома стародавніми ярами по яких протік; джерела. Схили укріплення досить круті верхній частині ескарповані на висоту 6-8м. Майданчик городища має у плані підтрапецієподібну форму, витягнутий довгою віссю за напрямком південний схід - північний захід. Його розміри - 140 м найбільшій ширині 80 м, а площа сягає 1 га. (Рис. 2, 2; 4-5). З південно-східної напільної сторони майданчик городища відокремлений від плато корінного берега ровом шириною у верхній частині близько 18 м і глибиною до 6 м. У цьому ж місці по краю майданчика проходить вал шириною 18-20 м і висотою 2-2,5 м (із внутрішнього боку). Із інших боків майданчика городища валу немає. Зате проходить вздовж вузького терасоподібіного уступу, утвореного верхнім ескарпом городища. Вал добре помітний з північного та північно-західного боку. З півдня він, як і ескарпований схил знищений природними зсувами та житловими і господарські будівлями однієї із сучасних садиб. Увесь майданчик городища досить рівний і лише його західна частина плавно знижується у напрямку до р. Случ.

Північне городище розташоване за 250-300 м вниз по течії Случі. Воно займає мис правого корінного берега річки висотою 40-45 м над рівнем води (Рис, 2, 1; 3). Городище складається із трьох частин, відокремлених одна від одної природними ярами. Основна частина - дитинець розділений яром на дві половини - західну, розмірами 55x70-75 м, і східну, розмірами 50x20-25 м. Із заходу та півночі дитинець обмежений яром, із сходу ровом, а з південного сходу стрімким кам’янистим урвищем до річки. За яром та ровом по зовнішньому краю зберігся вал більш значний за розмірами зі сходу при ширині 10 м і висоті 2,5-3 м.

Зі східної сторони проходить ще один вал і рів. Вал розташований в одній лінії із валом по краю яра в західній частині дитинця. Через 30 м із напільного боку проходить ще один і який нині спланований, але зберігся почасти на південному та східному кінцях. Північний відтинок валу повертає на захід, а потім проходить по внутрішньому краю рову і, згодом, примикає до краю яру довжиною 180 м.

Зі сторони річки високий обрив пошкоджений кам’яним кар’єром, але простежується ескарп із терасоподібним майданчиком і валом по його краю. Площа східної частини дитинця сягає 0,11га, західної - 0,40 га, а посаду близько 2 га. Таким чином, загальна укріплена площа Північного городища складає близько 2,5 га.

Як відмічалось вище, поміж двома городищами розташовується неукріплене селище. Його культурний шар розповсюджується не загальною смугою, а внаслідок значних перепадів рельєфу місцевості спорадично - з напільного боку обох городищ, та у більш-менш рівних терасоподібних улоговинах, утворених стародавніми ярами. За нашими підрахунками площа селища сягає не менше 6-7 га, хоча більш об’єктивна оцінка можлива після додаткових цілеспрямованих досліджень.

Коваль А.О., Петраускас А.В., Польгуй В.І. Північне городище літописного Возвягля: розкопки 2007 р.

Цитата

Дитинець городища має в плані неправильну, подібну до трапеції форму (Рис. 2-3), яка витягнута довгою віссю паралельно р. Случ. Площа становить близько 100 м². Поверхня має незначний уклін в східному напрямку. В північній, північно- західній та східній частинах вздовж кромки майданчика збереглись залишки валоподібного підвищення шириною від 2 до м та висотою до 0,5 м, яке, вірогідно, пов’язане із залишками дерево-земляних оборонних конструкцій дитинця. В північно-східній частині майданчика чітко виділяється западина шириною до 4 м і довжиною (в межах майданчика) 15 м із різко окресленими краями, яка прорізає край дитинця на глибину біля 1,5 м і спрямована по лінії схід-захід. В напрямку на схід вона переходить в земляну засипку другого зовнішнього рову, виходить на верхівку другого зовнішнього валу (дещо прорізаючи його верхній шар), продовжується у вигляді насипу через перший зовнішній рів і розрізаючи перший зовнішній вал виходить за межі укріплень. Загальна довжина (з урахуванням частини, що перетинає майданчик дитинця) - близько 44 м. Враховуючи різкі обриси даної земельної конструкції, відсутність розриву у другому зовнішньому валі, її слід пов’язувати із сучасною (чи відносно недалекою) господарською діяльністю мешканців оточуючих сіл. Певною мірою це підтверджується місцевими жителями, які вказували, що перед Великою вітчизняною війною на території городища було влаштоване селянське обійстя, господар якого для влаштування зручного в’їзду частково перепланував оборонні споруди.

Під час аналізу оборонної системи Північного городища дослідниками висловлювались різні погляди на характер дитинця (Кучера, 1999, с. 195; Звіздецький, 2004, с. 97-109). Проте залишається відкритим питання про місце розглядуваної ділянки в загальній системі укріплень: чи являла вона лише західну частину укріпленого валами і ровами городища, яке було розрізане на дві частини природнім яром, чи становила самостійний елемент фортифікації.

На користь останнього припущення висловленого М. П. Кучерою, на наш погляд, можуть свідчити наступні міркування. Так, якщо співставити профіль описуваних елементів городища по лінії південний схід - північний захід помітимо, що вони мають наближену до горизонтальної поверхні. Але при цьому майданчик дитинця знаходиться на дещо вищому рівні, що добре видно на фото знятих із східного та південного напрямків. До того ж профіль східного краю дитинця впритул до “яру” не плавно опускається вниз з урахуванням загального падіння поверхні в цьому напрямку, а навпаки досить різко піднімається в гору. Він не утворює однієї плавної лінії природної поверхні із “східною частиною” городища, що ми могли б спостерігати, у випадку коли штучно створений єдиний майданчик городища був розділений на дві частини природнім яром.

Нагадаємо також про залишки валоподібного підвищення по периметру, які знаходяться також на східній частині дитинця і, вірогідно, представляють залишки дерево-земляних укріплень. До того ж, залишки подібного підвищення фіксуються по східному краю "східної частини" городища.

 

 

[Кохановка (Коханівка): Кохангород (Коханград) и его замок]

На карте Боплана так-же указано укрепление прямоугольной формы.

[Кохановка (Коханівка): Кохангород (Коханград) и его замок]

Потеплеет съезжу гляну. В реестре он не числится, но судя по всему стоит обратить внимание.

[Семидубы - Плоская: казачий шанец (редут)]

Остаются более правдоподобные версии: старого кургана, старого кургана приспособленного под сторожу и наконец, - боевого шанца.

На шанцы не очень похоже - форма какая-то яйцевидная. На древнерусское городище не тянет. Более вероятная версия раскопок кургана на селитру. Это действительно была распространенная практика у казаков (правда дело не в покойниках, а в больших массах дерна из которого часто сооружались курганные насыпи). Что в принципе не откыдывает возможность использования остатков насыпи при каких-либо военных действиях. А Листвин очень далеко что-бы привязывать его объекты к Семидубам или Плоской. У археологов практика привязывать объекты к ближайшему населенному пункту, а не 30 км.

[Семидубы - Плоская: казачий шанец (редут)]

Думаю, что победившая сторона похоронила своих погибших как подобает, а бунтовщиков "гайдамаков" в общей могиле без каких-бы то ни было обрядов или отпевания.

Вполне вероятно, но курганов им не насыпали. Зачастую хоронить заставляли окрестных жителей, а те если и хоронили в общей могиле, то все равно свозили на кладбище. Как пример - Могила Данила Нечая - памятник национального значения возле села Красное Тывровского района Винницкой области. Это трехметровый курган, который за народной легендой насыпан над могилой Нечая, а из исторических источников известно, что останки Нечая были перевезены в Киев и похоронены в одном из монастырей.

[Оборонные объекты Киевской области на туристической карте.]

Указанный путеводитель ко мне в руки не попадал, слышу о нём впервые.

Попробуйте поискать в библиотеках - у него был относительно не маленький тираж - 1000 экз. Если не выйдет - пишите, постараюсь найти время и отсканировать хотя-бы карты и списки.

[Семидубы - Плоская: казачий шанец (редут)]

Наконец, не очень вероятно, но курган мог возникнуть уже после боя, вследствие создания достаточно массовой братской могилы павших в этом бою.

Это распространенное заблуждение, но могу уверить что никто казаков в курганах никогда не хоронил. Все казаки были христиане. Для христианина быть погребенным в не приделов освященного церковью кладбища было позором, так хоронили только предателей и самоубийц, а уж им точно никто курганов не насыпал. Традиция сооружения курганов заканчивается на нашей территории в Х-ХI веках. Некоторое время еще продолжали хоронить в курганах своих мертвых только кочевники.

Кольцевая структура могла остаться еще и после раскопок кургана археологами ХIХ века - у них была такая методика - раскапывался только центр.

[Оборонные объекты Киевской области на туристической карте.]

Советую воспользоваться книгой: Від Трипільської культури до сучасності (Відпочивайте в селах Київщини): Путівник-довідник / Упорядник О.В. Трачук. - К. СПД Кравчук В.К., 2004. - 336 с.: іл.

В путеводителе перечень и карты мест расположения всех известных на 2004 год памятников археологии Киевской области, в том числе и городищ разных периодов. Например в Иванковском районе путеводитель указывает не 2 городища, а 4 в Иванкове, Леоновке и два в Рожважнове (правда Чернобыльский район и сам Чернобыль в путеводителе отсутствуют - надо понимать туристов туда не приглашают отдыхать).

Пример карты и списка в книге:

[Новая Синявка: замок]

В 14.02.2014 в 18:54, HOUSE MD сказал:

Якщо бути точним, то з 1385 року Литва перебувала в унії з Польським королівством до 1569 року, коли була створена Річ Посполита. Так що на початок 15 ст. не коректно розглядати окремо Литву то Польщу.

Вопрос спорный, многие историки рассматривают унию 1385 года только как начало упадка Великого княжества Литовского. Но с Новой Синявкой по видимому я ошибся. Большинство карт показывают границу немного северней Южного Буга и Синявка скорее всего была на территории Польского королевства.

[Новая Синявка: замок]

Дак в том-то и дело, что граница в этих местах проходила по Южному Бугу. Левый берег - Литва, правый - Польша. Хмельник (в те времена) и Летичев были по правую сторону, а Новая Синявка по левую - стало быть Литва.

[Новая Синявка: замок]

А какой тогда это период, если Литовский период нашей истории заканчивается в 1569 году Люблинской унией?

Не мешало бы увидеть своими глазами остатки укреплений, если они сохранились или хотя-бы чертеж, но судя по карте 50-х годов цельной системы укреплений уже не существовало - показано два яко-бы кургана высотой 3 метра. Скорее всего истину возможно установить только раскопками.

[Новая Синявка: замок]

В данном случае вопрос даже не в том, прав Сецинский или не прав, когда называл городищами всё подряд, а в том, был ли замок построен на месте городища (о чём пока никаких сведений нет) или же первое укрепление в Новой Синявке появилось в 1-ой половине 16 века.

Ответ на этот вопрос могут дать только археологи. Единственное могу добавить - почти 100% замки Литовского периода возникали на древнерусских городищах. В древнерусское время так-же любили устраивать замки и крепости на древних (скифских и др.) городищах. До массового применения артиллерии принцип выбора места для городища практически для всех был одинаков, и все с удовольствием использовали наследие предков.

[Новая Синявка: замок]

Не всегда можно полагаться и на народные названия. Народная память не очень долгая, особенно в местах которые несколько раз обезлюднивали и заселялись пришлым населением. Местам давали названия по аналогии и привязывали к более близким событиям и понятиям. Например все курганы либо татарские либо казацкие, а они насыпались начиная с III тыс. до н. э. заканчивая X-XI веками н. э. когда на этой территории еще не было ни татар ни казаков. По этому Сецинский был прав, не уточняя называть все старые укрепления "городищами" - ведь он сам их все не видел, а большинство описывал по литературным и архивным источникам, а так-же по сведениям местных священников. Древнерусскому городищу могли дать названия "шанцы", а шанцам "городище".

[Брацлав: замок и городские укрепления]

Не верить Вердуму оснований нет - он описывал то что видел. Вердум четко пишет что нижний город на запад от верхнего, а между ними озеро. Сомнение вызывает только эпитет "широкое". Хотелось бы определить размеры нижнего города и размещение его укреплений, тогда было-бы боле-менее ясно и с озером - по расстоянию между укреплениями (если они были со стороны верхнего города).

[Новая Синявка: замок]

Про "городища", "селища" и "монастырища" - так в старину называли опустевшие по какой-либо причине города, села и монастыри.

На этой карте 50-х рельеф лучше видно. Городище обозначено как группа насыпей высотой 3,1 м.

[Брацлав: замок и городские укрепления]

Может и было озеро. На трехверстовке 1877 года присутствует какая-то система искусственных озер с мельницами на них и две дамбы через Ю.Буг показаны, но вряд-ли озеро было широким. Ручей этот течет среди довольно крутых берегов и если поднять уровень воды так, что-бы образовалось широкое озеро, то затопило бы нижний город.

Что касается гипотетической реконструкции возможного разлива Ю.Буга - то на ней "затоплено" всё и замок, и верхний город, и нижний город:

Тут скорее возможно предположить о существовании какой-то более высокой дамбы, нежели существующая - тогда затопление выглядело бы так:

Или дамбы на ручье - тогда это могло выглядеть так:

[Брацлав: замок и городские укрепления]

Попробуем разобраться, что есть "верхний город", "нижний город" и замок. Вердум описывает: "нижний город" на равнине, "верхний город" на горе - между ними "широкое озеро".

С "верхним городом" боле-мене ясно - сохранились остатки цитадели, читаются остатки оборонительных сооружений города. С "нижним" - не совсем ясно, а более всего озадачивает "широкое озеро" между ними. В этом плане интересна карта Боплана, где город разделен на две части.

Но где озеро? Есть ручей.

При наложении на топокарту вышло что-то подобное:

На панораме это выглядит так:

[Бакота: Покровская церковь]

План Бакоты из книги Горобняк Т.В. Давня Бакота. - Кам'янець-Подільський, 2009. - 160 с., іл.

[Брацлав: замок и городские укрепления]

Серия фото городища

         

 

[Брацлав: замок и городские укрепления]

Исследования Брацлава.

К сожалению археологами Брацлав почти не исследован.

Где-то в 80-х годах ХХ века некие Львовские архитекторы (непонятно кто им дал на это право!?) проводили некие исследования на замчище. Разрезали вал да так и бросили. Никаких данных об их исследованиях не опубликовано и где материалы не известно.

В 2003 году небольшие раскопки провела старший научный сотрудник Института археологии НАН Украины - к. и. н. Лариса Ивановна Виногродская. Краткое сообщение о результатах исследований прилагается.

braclaw.pdf

К нему более точная карта кан. архитектуры С.А. Царенка

[Брацлав: замок и городские укрепления]

Брацлав на картах:

Польша и Венгрия. Себастьян Мюнстер. 1554 г.

Карта Венгрии, Руси, Литвы, Валахии и Болгарии. Бернард Ваповский. Фракфурт. Ок. 1570 г.

Великое Княжество Литовское. Томаш Маковский. Амстердам. 1649 г.

Брацлавское воеводство. Гием Левасер де Боплан, Амстердам. 1730

[Брацлав: замок и городские укрепления]

Ульрих фон Вердум в 1671 году в своем "Дневнике" описывает Брацлав так:

Цитата

Дня 26 серпня через пагорби й рівнини, на яких тут і там видно оброблені поля і кілька гарних потічків, до Брацлева, одна миля. Це столиця воєводства, поіменованого за його назвою. Місто ділиться на дві частини; нижня забудована на рівнині, захищеній поганеньким земляним валом, а верхня не така велика, по-козацькому сильно укріплена. Вона тягнеться по верхівці гори, вищої чи принаймні такої ж заввишки, як усі навколишні пагорби чи гори. Там, де її займає місто, це тверда скеля, біля стрімкого схилу якої з півночі тече Буг. На схо­ді, біля глибокої долини, скеля також дуже крута, на заході ж, між нижнім і цим вищим містом, є широке озеро. Лише на півдні гора спадає, поволі переходячи у плоску рівнину; тут місто якнайкраще захищене земляними ва­лами, сухим ровом і частоколом. Місто це торгове. У верхній частині є церква, у нижній три, усі грецькі, бо тут живуть лише козаки. Татарів тут побили. Вигнали з нижнього міста, де вони сховалися, і змусили до втечі. Поль­ська кіннота незабаром кинулася по їх сліду.