Таблица лидеров

Зимова робота археологів на нижніх рівнях споруд біля палацу Сенявських принесла низку знахідок різблених кам'яних деталей. Під час попередніх перебудов та розрухи ХХ століття усі портали, колони, вікна, одвірки, каміни нищилися нещадно. На своєму місці знайдено лише ряд консолей у фасаді (див. допис вище) і два внутрішніх портали у сильно пошкодженому стані. Знайдені фрагменти (часто уламки) дозволяють реконструювати те, що втрачено. У наборі знахідок є такі елементи: Фрагмент капітелі іонічного ордера з іоніком (овом) : Фрагмент капітелі іонічного ордера - волюта Великий фрагмент капітелі іонічного ордера з відбитою волютою Фрагмент раніше знайденої капітелі такого ж зразка Повертаючись до згаданої вище нотатки про подібність опорних консолей аркадної галереї кам'яниці Корнякта і знайдених у палаці Сенявських, запитаймо: чи є щось подібне у кам'яниці Корнякта? Є! У третьому ярусі, на який мало хто звертає увагу: Колега Роман Метельський зробив знімки цих консолей: Такий чудовий сохран - тому, що це в більшості репліки 1930-х років за оригінальним зразком. Декорування багатше, валики волют зроблені бутонами квітів, циліндричне тіло капітелей прикрашене канелюрами - в Меджибожі вони гладенькі. Але композиція та ж сама. Чи ні? Прошу товариство висловити свої міркування.

Дискусію щодо гіпотези про замок Бернардо Морандо у Плоскирові продовжив хмельничанин Володимир Захар'єв. Спочатку на своїй сторінці у Фейсбуці, а далі - у інтерв'ю: Чому археолог відкидає версію кам’яних фортифікацій в Плоскирові. У Хмельницькому презентували теоретичну реконструкцію Плоскирова часів другої половини XVI cтоліття. Ірина Олійник, https://ye.ua/istiriya/47796_Chomu_arheolog_vidkidaye_versiyi_kam_yanih_fortifikaciy_v_Ploskirovi.html Яким був замок і де він розташовувався? Чи мав Плоскирів муровані укріплення та як вони могли виглядати? Довкола цих питань, що стосуються минулого Хмельницького, вже не одне десятиліття точаться дискусії серед небайдужих до історії містян. А науковці намагаються знайти розгадку, озвучуючи нові факти та версії. Саме на одній із нещодавніх зустрічей істориків та небайдужих хмельничан, яку ініціював старший науковий співробітник відділу охорони пам’яток історії та культури Хмельницького обласного науково-методичного центру культури і мистецтв, лауреат міської краєзнавчої премії імені краєзнавця Михайла Орловського та обласної премії імені археолога Іона Винокура Володимир Захар’єв, було представлено теоретичну реконструкцію Плоскирова часів другої половини XVI cтоліття. Мова токнулася і оборонних укріплень початку XVIІ століття, довкола вигляду яких досі точаться дискусії. Так міг виглядати плоскирівський замок за згадками в шляхових записках Ульріха фон Вердума від 24 листопада 1671 року. Фото: Художня реконструкція Володимира Захар'єва та Юрія Адамчука Як зазначає науковець, опираючись на давні карти і плани міста, записи чужоземних мандрівників, що відвідували Плоскирів у часи Пізнього Середньовіччя і залишили про те враження у своїх щоденниках, він, ретельно обстеживши територію давнього ядра міста, виявив сліди давніх укріплень та саме на цій базі розробив теоретичну реконструкцію первинного Плоскирова. А щоб вона була доступною для загалу – інформацію візуалізували разом з художником-ентузіастом Юрієм Адамчуком. – Пане Володимире, про що свідчать найдавніші повідомлення про наше місто його околиці? – Зі згадок «батька історії» грека Геродота відомо, що Південний Буг витікав з озера Амадока. Сьогодні його вже не існує. Воно зникло, бо через насування тевтонічних щитів окремі ділянки суші, зокрема, і Подільсько-Волинська височина, щорічно піднімаються. Тому в історичних документах Пізнього Середньовіччя воно вже згадується лише як «Амадоцьке болото», а за радянських часів чималі площі прибережжя колишнього озера осушили. До невпізнання змінилася й територія, де на невисокому останці між річкою Південний Буг, річечкою Плоскою та струмком Рів, на початку XV століття оселилися першопоселенці-русини. Відтак у реєстр польського короля це поселення потрапило під назвою Плоскирівці. Перша письмова згадка про нього, виявлена киянином Віталієм Михайловським, датується 1431 роком. У 1547 році король Сигізмунд І Старий віддав Плоскирівці польському шляхтичу - хорунжому Матею Влодеку в дожиттєве володіння, а 1550 році його наступник Сігізмунд ІІ Август – у спадкове володіння. Той мав зацікавленість у розвитку цієї території, адже був одруженим на Анні Свірчовій, володіння батька якої (Чорноострівська волость) межувала з переданими йому Плоскирівцями, Голешином та Лезнівим. Саме Мацей Влодек загорівся задумом перетворити Плоскирівці на місто, адже воно лежало в природньо і в логістично вигідному плані. Звісно, це вимагало вкладення солідних коштів. Але як показував досвід інших феодалів, такі розбудови згодом обов’язково приносили прибутки як власникам містечок, так і королю. Тому останній підтримав ідею. - Тобто, так почався період перевтілення села Плоскирівці у містечко Плоскирів? - Оскільки однією з головних умов надання королем статусу міста на Поділлі була наявність замку, то Мацей Влодек нікуди не міг дітися від побудови укріплень. І першим було укріплено валом, ровом, частоколом і баштами… його садибу, що розташовувалася на найвищому місці останця, де тепер провулок Ломаний – позаду СЗОШ №1. Саме ця садиба стала своєрідним першим міським замком. Далі взялися за укріплення периметру. Основу містечка обнесли характерним для того часу дерев’яним частоколом з оборонними баштами. Виділили і місце для церкви на південному боці останця. – Де на це взялися кошти? І чи є цьому документальні підтвердження? – У того ж Матея Влодека з дружиною, як свідчать документи з багатотомника «Архів Південно-Західної Русі», було кілька десятків інших сіл, що приносили прибуток. А сам будівничий Плоскирова мав посаду кам’янецького старости, отже й можливість залучити інші ресурси для втілення свого плану. Король не перечив, бо знав, що Мацей Влодек розбудовував не просте місто, а створював ще один надійний форпост перед татарами у безпосередній близкості від Чорного та Кучманського шляхів, якими ті прямували в глиб території Польщі. Так могла виглядати укріплена садиба Станіслава Влодека. Художня реконструкція Володимира Захар'єва та Юрія Адамчука. Деревину на будівництво постачали ті подільські села, котрі розташовувалися біля лісів, а перевозили її ті громади, на яких лежала гужова повинність, як наприклад, з села Трихівці (тепер Міцівці Дунаєвецької селищної ОТГ), що відображено у тогочасних документах. Звісно, ми не знаємо усіх деталей, але врешті, містечко стало тим, чим й мало бути. А надання йому в 1566 році Магдебурзького права одразу ж привабило сюди нових мешканців – торговців і ремісників. Втім, у 1570 році Мацей Влодек помер. На щастя, його син Станіслав продовжив справу батька і, певною мірою, шукав варіанти економічного поліпшення свого добробуту. До того ж вигідно одружився на сестрі Яна Замойського, що при наступному королі Стефані Баторії став Великим канцлером Польщі. Без такої протекції місто, де мешкало всього 300 осіб навряд чи отримало б у 1578 році привілей 3-разової щорічної ярмарки та щотижневих вівторкових торгів. Проте саме це спрацювало на авторитет Плоскирова в очах людей як економічно значимого містечка, і охочих тут поселитися більшало. – Як саме місто розширювалося? – Розселення нових плоскирівчан якраз і стало проблемою. Того ж 1578 року за Плоскировом рахувалося 22 плуги орної землі. А це був один з найвищих показників у «Тарифі Подільського воєводства». Під садиби новопоселенців довелося віддати вигідний для землеробства сонячний схил східного останця (тепер смуга від вулиці Кам’янецької до провулку Лапушкіна). Передмістя, правда, не мало захисту. Тому у випадку нападу татар чи волохів, аби врятувати своє життя його мешканцям доводилося тікати через міст, що з’єднував два останці – за міські ворота і частокіл. Інша частина останця, який зі сходу і півдня був обмежений долиною струмка, що тік у Південний Буг з території нинішнього «Кварталу», і далі використовувалася плоскирівчанами під орні поля. – І все ж, повернімося до укріплень Плоскирова. Адже саме це питання викликає чимало дискусій… – Свого часу провідний спеціаліст Хмельницького обласного краєзнавчого музею, кандидат історичних наук Сергій Єсюнін у своїй книзі «Плоскирів: давня історія» стверджував, що Станіслав Влодек «зумів скористатися родинними зв’язками… для розбудови міських укріплень Плоскирова та залучити до у цієї справи відомого італійського зодчого Бернардо Морандо». Це ніби-то сталося в період другого приїзду архітектора до Львова в зв’язку з побудовою восени 1589 року оборонних шанців міста. Робота тривала два місяці і попереду залишалася не найкраща для поїздок пора. Однак, на переконання Сергія Єсюніна, маючи на своїх плечах ще й турботу про загальну систему оборони міста, будівництво кількох цивільних та культових об’єктів Львова, італієць того ж року побував у Плоскирові, щоб після цього «на вимогу Станіслава Влодека» повністю перебудувати Плоскирівський замок та запроектувати систему міських фортифікацій. Правда, більше про змінений замок краєзнавець не згадував. Зате саме в цій книзі з’явився кольоровий малюнок на цілу сторінку з кам’яними фортифікаціями Плоскирова XVII століття. – У чому ж полягає його суть? – Вважаю, що науковець мав би з пересторогою добирати і вміщувати у наукову книгу ілюстрації. Особливо, конкретну реконструкцію, а не пояснювати, що то поєднання «фірмового» стилю Моранди, тобто, укріплень родового міста канцлера Польщі Замостя і схеми Плоскирова на відомій карті Боплана 1662 року. І що Морандо, наче б то, почав зводити їх з того ж 1589 року, а роботи тривали й після його кончини у 1600 році. Як на мене, а також на думку інших фахівців, було б логічно, що, коли у 1594 році Еріх Лясота відвідав Плоскирів, будівництво мало бути в апогеї. Але, натомість папський посол побачив лише «маленьке містечко з замком», про що й записав у щоденнику... Не зважаючи на це багато сприйняли ту «гіпотетичну реконструкцію» за «чисту монету» і стали інтенсивно використовувати. Де тепер її тільки нема! Добре, хоч не зробили її візитівкою нашого міста. Гіпотетична реконструкція Плоскирівського замку, яка, на думку Володимира Захар'єва, не має підтвердження. Фото: uk.wikipedia.org Згодом виявилося, що Сергій Єсюнін ніби-то й ні при чому. Бо ту картину ніби-то не лише намалював, а й був автором ідеї художник-самоук Юрій Адамчук. Врешті під тиском аргументів він відмовився від претензій на будь-яку науковість свого твору, про що 2017 року вказано у книзі «Замки, фортеці, пізньосередньовічні міські укріплення Хмельницької області» нашого з кандидатом історичних наук Ігорем Стареньким та здобувачем ступеню кандидата історичних наук Сергієм Шпаковським авторства. Наступного 2018 року ту ж картинку детально розібрав і розкритикував на своїй сторінці «Замки і фортеці України» відомий кастеолог сучасності Філіп Гавриленко. Але ті, хто сприяв її поширенню, досі не сказали свого слова. – Тобто, версію кам’яних фортифікацій в Плоскирові ви відкидаєте? – Так. Камінь для Плоскирова був дорогим задоволенням навіть у пізніші часи. На початку ХІХ століття, наприклад, з понад 400 будівель міста кам’яним була лише одна! Як на мене, ще до приїзду Моранди у Плоскирів, якщо він справді тут був, революційний крок для поліпшення фортифікації міста зробив сам Станіслав Влодек. Він перегородив потужною греблею Південний Буг і створив штучне озеро, яке підняло рівень води у долині Рова та Плоскої і перетворило останець на острів. А Морандо залишалося порадити господарю відділити ровом північний кінець останця-острова, насипати вали, звести частокол і башти, розмістити там гармати та іншу вогнепальну зброю, щоб гарантувати надійний захист греблі з мостом на Південному Бузі та моста на Рові. А, може, то й не ідея Морандо, а самого Станіслава Влодека. – Чим така версія підверджена? – Картою 1798 року, яку оприлюднив той же Філіп Гавриленко. На ній зображені владні установи Плоскирова кінця XVIII cтоліття. А розташовані вони, як вказано у експлікації карти на… колишньому старостинському дворі. Саме там, де й міг бути згаданий у спогадах очевидців, зведений до 1594 року, плоскирівський замок. Новознайдена карта, оприлюднена Філіпом Гавриленком. Я хотів би сподіватися, що Морандо потенційно міг запроектувати систему міських фортифікацій Нового міста, тобто, того, що розбудували на східному останці. Однак втілювати його у камені було вчорашнім днем. Через поширення використання артилерії при штурмі міст, фортифікатори стали насипати земляні вали, викопувати сухі рови та влаштовувати бастіони, що вважалося прогресивним методом тогочасся. Вони оточили, як і зображено Бопланом, лише північну частину східного останця – паралельним до Південного Бугу прямокутником: від долини до теперішньої вулиці Староміської, і від вулиці Кам’янецької до тодішнього видолинка, який потім був засипаний перед початком вулиці Проскурівського Підпілля. До речі, вал між Староміською і Подільською – швидше всього насипаний на початку XVIII століття, коли після турецької окупації краю у 1672-1699 роках місто вчергове стали заселяти людьми, а страх татарських набігів залишився. Його не використовували аж до приходу на Поділля у 1793 році іншої окупаційної влади – російської. Він розповзався, але й розрівнювати його ніхто не поспішав. Саме тому він та рів й потрапили на карт кінця XVIII –початку ХІХ століть і навіть у записи середини того ж ХІХ століття. Фактично, підтвердження усім цим історичним здогадкам могли б дати археологічні дослідження, бо теорію варто було б підтвердити практичними знахідками. І хоч багато що втрачено через забудову минулих століть, але будівництво на цій території триває і зараз, отож треба не упустити можливість побачити під час копання котлованів все те, що зберегла для нас земля. Тобто, владі міста слід зобов’язати усіх забудовників не заважати, а сприяти археологічному нагляду за цим етапом будівництва. Адже це збір важливої наукової інформації фахівцями. У першу чергу, для пізнання історії міста, як складової европейської цивілізованої держави з іменем Україна.