Белый Камень: локализация укреплений города и замка

[Filin]

Обсуждаются эти объекты: городские укрепления и замок в Белом Камне
 

Знакомство с картой фон Мига заставило под иным углом посмотреть на ныне существующие линии рельефа на окраинах села Белый Камень. Как правило, внимание к селу привлекает история замка и (или) костела. Оба объекта возвели здесь в начале 17 века (замок - в 1611 году, костёл – в 1613). На фоне этих строений совсем ушли в тень городские укрепления. Но благодаря карте Мига у нас есть возможность немного больше узнать об оборонных сооружениях города.

Итак, для начала смотрим на карту фон Мига:

На карте хорошо заметная ломаная линия дуги укреплений, окружавших город с запада, севера и востока. Таким образом, в конце 18 века (карта Мига создавалась в 1779-1782 гг.) солидные участки городских фортификаций всё ещё были целы.

Вооружившись информацией, полученной во время созерцания карты фон Мига, смотрим на спутниковый снимок. И тут нас ждёт сюрприз – ориентировочно в тех местах, где на австрийской карте показана линия укреплений, на спутниковом снимке видны занятные линии рельефа:

Уж не следы ли это городских укреплений? Конечно, у Мига линия укреплений скорее напоминает дугу, а в наши дни рельеф рисует начертание, близкое к П-образной форме, но, тем не менее, сходство заметно.

Для получения дополнительной информации можно взглянуть на физическую карту, где явно виден «канал» (бывший ров?), который охватывает застройку городка с востока, севера и запада, а с юга городок прикрывало русло Западного Буга. В итоге получаем круговую оборону с использованием водных преград. На карте коричневой линией отметил вероятную линию городских укреплений, а красной точкой – возможное месторасположение замка.

Теперь немного сравнительного анализа:

Зелёными пятнами отмечены места, где некогда могли находиться городские ворота. Под №1 отмечен храм, на месте которого ныне находится Церковь Святой Троицы, построенная в 1903 году. Храм №2 – Успенский костел, возведённый в 1613-м году (на его фото можно полюбоваться, например, здесь).

Сам пока до Белого Камня не добрался, потому не могу подкрепить всё то, что написал выше, описанием наблюдений на местности. Но, думаю, со временем, история остатков городских укреплений ещё будет поднята. А пока можно подготовить почву для исследований.

[Filin]

Где был расположен замок в Белом Камне?

Известно, что замок находился в восточной части города. Впрочем, замок скорей всего был относительно обособленным сооружением, потому, наверное, будет правильней сказать, что его построили к востоку от города. На Литографии М.Б. Стечинского, изобразившего вид на городок с южной стороны, руины замка также можно увидеть к востоку от городской застройки Белого Камня.

Если посмотреть на карту фон Мига, то в восточной части городка можно увидеть схематически изображённое квадратное в плане сооружение с 2-мя башнеобразными выступами. Чем не замок? Речушка, которая, вероятно, одновременно исполняла роль рва для городских укреплений, огибает замок по дуге с запада, юга и востока. Между юго-восточной стеной замка и руслом речушки на карте показано какое-то небольшое озерцо.

Зелёной точкой на карте показал вероятное месторасположение ворот в том месте, где в одну точку у линии вала сходятся несколько важных дорог.

Теперь смотрим на всё это дело на спутниковом снимке (живая карта здесь):

В первую очередь видно, что точно сопоставить карту Мига с линиями спутниковой карты тяжко, поскольку карта Мига, как мне кажется, изображена с некоторыми искажениями. Именно по этой причине сложно точно привязать «замок» на карте Мига к тем руинам, которые можно видеть на спутниковом снимке. И всё же по косвенным признакам можно судить, что замок на карте и замок на спутниковом снимке – это один и тот же объект. На это указывает расположение относительно города, реки, озерца.

Кстати, если предположение относительно месторасположения восточных городских ворот я сделал верно, и не ошибся в месторасположении замка, то получается интересная картина: чтобы попасть к воротам, неприятель должен был пройтись вдоль стен замка. Таким образом, замок мог серьёзным образом повышать обороноспособность восточной части городских укреплений.

И последнее – если я догадки по теме месторасположения замка верны, то выходит, что остатки 2-х его стен всё ещё сохранились до наших дней, поскольку они видны на спутниковом снимке. Или это не замок?

[A_Wolkoww]

В Белом Камне я побывал дважды. Первый раз – ещё в далёком 1999 году, и второй – через 10 лет, уже в «цифровую эру».

Тогда, в 1999-м мы обнаружили там весьма подозрительный пригорок у дороги, в котором было 2, полузасыпанных мусором, подвала. Посовещавшись, мы пришли к мнению, что на этом месте и находился замок, старинные снимки которого сохранились до наших дней.

Но тогда я счёл эти объекты не заслуживающими внимания для съёмки. Ограничился одним кадром костёла и одним кадром «МиГа», снятого где-то с постамента, с любовно замалёванными серой краской красными звёздами.

2 года назад, посетив замок в компании коллег-фортификаторов, эти подвалы я всё-таки заснял. Благо, погода была «мутная», а зелени на деревьях в феврале, обычно, ещё нет.

Итак, пригорок, оставшийся, предположительно, от замка:

Здесь была картинка, но она умерла.

Подвал снаружи:

Здесь была картинка, но она умерла.

Ну и внутри:

Здесь была картинка, но она умерла.

Однако, вернувшись домой и собравшись в тёплой дружеской компании за чашкой чая у компа, мы стали прикидывать Мига к Гуглу и получилось, что ничего у нас не совпадает. Ни с чем. Белый Камень – вообще местечко с очень запутанной городской планировкой. Это, видимо, было обусловлено привязкой застройки и городских укреплений к руслу реки. Так что костёл мы нашли легко, а вот этот холм с подвалами точно не идентифицировали. Возможно, из-за того, что точно не привязались к местности во время поездки. Но, судя из иконографического материала, можно сделать вывод, что замок находился совсем в другом месте, а не там, где мы нашли холм с подвалами, хотя на его склонах и попадались фрагменты керамики 17 века. Скорее всего, это остатки какой-то более поздней усадьбы, а не замка.

[HOUSE MD]

В 04.06.2011 в 12:25, Filin сказал:

Где был расположен замок в Белом Камне?

И последнее – если я догадки по теме месторасположения замка верны, то выходит, что остатки 2-х его стен всё ещё сохранились до наших дней, поскольку они видны на спутниковом снимке. Или это не замок?

Я думаю, ти не помилився з локалізацією замку, так як на карті Administrativ Karte von den Königreichen Galizien und Lodomerien mit den Grossherzogthume Krakau und den Herzogthümern Auschwitz, Zator und Bukowina", Kummerer C.R. von Kummersberg, 1855: , 1:115 000. Wien, Verlag u Eigenthum von Artatia в цьму місці позначено замок/палац:

а на австро-венгерській карті Übersichtsblatt der Spezialkarte der österreichisch-ungarischen Monarchie 1:75.000 und der im Maßstabe 1:75.000 vorhandenen Auslandsblätter 187х-188х (в мене "дефектна" копія - пошкоджена частина з датою) у цьому місці позначено руїни:

[Filin]

Навели тут меня на одну статью (кстати, Оксана, спасибо!) по теме Белого Камня, в которой затронута история замка и костёла Вишневецких. Но особенно меня заинтересовала даже не описание истории городка, а фото с нарисованными контурами замка

Цитата

Зниклі та забуті пам’ятки архітектури у володіннях князів Вишневецьких: замок і костел у с. Білий Камінь

Кривенко І.П., співпрацівник Академії Наук України

Постановка проблеми. Особливого значення набувають проблеми збереження історичної спадщини існуючих об’єктів та можливість відновлення цих споруд або, у разі їх відсутності, маркування. Більшість історико-архітектурних пам'яток, зведених князями Вишневецькими, знаходяться — або знаходились, але тепер зруйновані або занедбані — на території сучасної України. Але з величезної кількості історико-архітектурних пам'яток так званої Вишневеччини на українських теренах до наших днів уціліло вкрай мало, а ті, що залишились, перебувають у, м'яко кажучи, жалюгідному стані. Інші, на жаль, остаточно втрачені, а пам’ять про них стерло буденне життя.

Аналіз основних досліджень. Уперше історія забудови с. Білий Камінь була розглянута у працях [17], [19], [21]. Важливим для збереження існуючих архітектурних пам’яток є їх опис у працях [6], [7], [10] [11], [20] [21] [22]. Історію роду князів Вишневецьких розглянуто у наукових працях [1], [2], [10], [14], [15], [18], [23]. Завдяки князям відбувався стрімкий розвиток мистецтва та ремесел [10], [14], [17], [18]. Також було проведено порівняння досвіду реконструкції пам’яток архітектури в Польщі [12], [8] та в Україні. До цього часу систематизацію пам’яток архітектури, що колись належали князям Вишневецьким, не проводили через відсутність методики системного аналізу стану існуючих та зниклих об’єктів.

Постановка завдання. Відновлення та збереження пам’яток архітектури нашої держави в освітніх цілях та для подальшого можливого туристичного відвідування вказаних об’єктів.

Основна частина. Володіння заможного роду Вишневецьких знаходилися на сучасному Поділлі, Волині, Полтавській, Черкаській, частково Чернігівській та Сумській області, а також частково охоплювали терени сучасної Польщі та Білорусі. Тож деякі із цих пам'яток можна знайти по сей день і там. Багато зруйнованих пам’яток відносяться до періоду інкорпорації українських земель до Речі Посполитої, тобто періоду пізнього Середньовіччя (XVI — XVII ст.), і були головним чином зведені ще напередодні козацьких воєн 1648 — 1654 рр.

Саме на переддень козацьких змагань і припадає розквіт роду князів Вишневецьких. Від другої половини XVI ст. до середини XVII ст. князі Вишневецькі відбудували чи звели по обидві сторони Дніпра більше 50-ти міст і містечок та 7 з половиною тисяч сіл, заснували декілька потужних ярмарків та фундували церкови, монастирі та побудували фортифіковані замки у своїх володіннях, не рахуючи вже існуючих на той час фортець і замків на теренах історичної Волині [22, ст. 94]. Слід також зауважити, що за час князювання Вишневецьких суттєво зріс показник приросту населення — з 1630 до 1647 року за даними В.Томкевича на 4900% [22, ст. 93]. Господарча діяльність провадилась на високому рівні, а тому значно покращився показник добробуту населення. Але на зміну «ситим» рокам прийшла війна. І саме під час війни, як вважають науковці, значна кількість пам’яток архітектури — до речі, так само, як і міст, містечок та костелів — була вщент зруйнована, «зрівняна із землею» [18, ст. 480].

Найбільше дісталося княжим володінням на Задніпров’ї — саме звідти почалося руйнівне для володінь Вишневецького повстання Б. Хмельницького. На жаль, ми вже ніколи не побачимо пишну головну резиденцію князя Ієремії Корибута-Вишневецького в Лубнах (Полтавщина), від якої після численних набігів на згадку лишився лише пагорб, порослий акацією [5].

Так само були зруйновані спочатку козацькими повстанцями, а потім татарськими ордами й почасти дограбовані мародерами всі замки на Задніпров’ї. Це фортеці й палаці міста Лубни, Прилуки, Ромни, Ічня, Варва, Лохвиця, Гадяч та інших. Усього за той руйнівний період Вишневецькі втратили всі великі уфортифіковані міста та села Лівобережної України.

Але попри значні втрати залишились і такі історико-архітектурні пам'ятки доби Вишневеччини, які можна побачити й відвідати сьогодні. Це й унікальний Палацово-парковий комплекс (XVI — XVII ст.) у с. Вишнівець, і величний Збаразькій замок (XVII ст.), що зберігся, зокрема, завдяки консерваційним роботам, проведеним до 30-х рр. ХХ ст., та подальшій наполегливій та натхненній праці науковців Тернопільщини. Також наше око до сьогодні милує Призамкова церква (1530 р.) у c. Вишнівець, Костел Бернардинів (бл. 1627 р.) у Збаражі та споруда Костелу Успіння (1613 р.) у с. Білий Камінь (Львівщина). А от від Білокам'янецького замку (1611 р.), про який докладніше йтиметься далі, майже нічого не залишилось.

Завдяки меценатській діяльності княгині Раїни Могилянки Вишневецької (+1619р.), яка доводилася двоюрідною сестрою Митрополиту Київському Петру Могилі, а також її чоловіка князя Михайла Михайловича Вишневецького (+1615р.) (рештки обох зараз спочивають у крипті Призамкової церкви, що у Вишнівці) було зведено Мгарський Спасько-Преображенський Монастир, заснований згідно з дарчою грамотою 18 січня 1619 р. [13, с. 362] поблизу м. Лубни. А її чоловік М.М. Вишневецький заснував Густинський та Ладанський (Підгорецький) православний монастир (близько 1600 р.) поблизу м. Прилуки, що на той час було уфортифікованим княжим містом. Значну й постійну увагу у подальшому приділяв цим монастирям їхній син князь Ієремія Корибут-Вишневецький (1612 — 1651 рр.) [14, ст. 66; 1, ст. 657], який неодноразово підтверджував їхню фундацію та надавав додаткові привілеї, підтримуючи в такий спосіб діяльність цих духовних закладів, а також, вочевидь, і пам'ять про своїх видатних батьків. Так, князь Ієремія Вишневецький під час козацьких повстань навіть неодноразово звертався до гетьмана Богдана Хмельницького щодо захисту цих монастирів від пограбувань чи вандалізму [9], [18], [23].

До речі, князь Ієремія Вишневецький, хоча й прийняв після повернення з-за кордону у 18-річному віці римо-католицьку віру, залишився найбільшим православним меценатом свого часу [9] та доклав руку до збереження інших визначних пам'яток нашої історії, таких як Софійський собор, будівлі у Києво-Печерській Лаврі, де в Успенському соборі був похований його дід князь Михайло Олександрович Вишневецький [14, ст. 63 — 65] та пізніше родич митрополит Петро Могила [14, ст. 83 — 85].

За недовгий період відносно спокійного часу з 1631 до 1648 р. князь Ієремія виділяв кошти на заснування та подальший розвиток перлини української освіти Києво-Могилянського колегіуму, який став втіленням мрії про освіту в Україні митрополита П.Могили [10, 9]. А також підтримував видання 6 найменувань книг різної, переважно православної, тематики — серед них і книга митрополита київського П.Могили «Літос» 1644 р. До речі, князь Ієремія продовжив опікуватися Колегіумом і після передчасної смерті П.Могили (1647 р.), про що свідчить Могилянський панегірик на честь князя [16] та безліч інших тогочасних історичних документів.

Але окремої уваги заслуговують історико-архітектурні пам'ятки доби Вишневеччини у с. Білий Камінь (Львівщина), які незаслужено бідно, на думку автора, описані у працях сучасних науковців. І перша з них це закладений у 1613 р. князем Юрієм Вишневецьким (+1618) Костел Успіння — скромний однонефний костел з двосхилим дахом. Ось детальніше його описання.

«Костел Успіння у плані хрестоподібний з 5-гранною апсидою. Фундамент виконано з білого каменю із цоколем з тесаних кам'яних блоків. Стіни — із цегли з вкрапленням білокам'яних тесаних блоків. Фасади костелу розчленовані пілястрами композитного ордеру, а кути бокових гілок на половині висоти відмічені діамантовим рустом. Карниз викладено з лекальної цегли. Головний, західний, вхід костелу оздоблений білокам'яним порталом та декорований фігурним бароковим фронтоном, який утворює динамічну композицію, що завершується ажурною сигнатуркою (сьогодні вона, на жаль, похилилась — прим. авт.). В інтер'єрі внутрішній простір має бокові відгалуження-каплиці. Будівля перекрита системою хрестових і напівциркулярних сплетінь. Апсида костелу має замкнуте склепіння та розпалубки, що сходяться у центрі. Членуванню фасадів інтер'єрів відповідають пілястри тосканського ордеру. Облямування вікон цегляне, нескладне за конфігурацією. Двері дерев'яні, багаторізблені. Під костелом знаходиться система підвалів та підземних ходів, які, скоріше за все, сполучали споруду із замковою частиною» [17, ст. 61].

У середині XVIII ст. польський краєзнавець Е.А. Куропатницький у своїй книзі «Geografia albo dokladne opisanie Krolestw Galicyi I Lodomeryi» описує Костел Успіння як «чудовий» і «мурований» [20, ст. 80]. А в 1910 р. стіни костелу вже прикрашали майстерні розписи.

Слід також зауважити, що костел у Білому Камені за типом архітектури відноситься до так званих фортечних костелів межі XVI — XVII ст., які зводились «за консервативними схемами» [10, ст. 64]. Як зазначає у своїй книзі дослідник В.Овсійчук, описуючи фортечний тип костелів, «у таких спорудах переважає готичний тип костелу, що є однонефним, з високим дахом, позбавлений продуманої системи декоративних прикрас, але з практично виваженою обороноздатністю... Вони фундувалися заможними верствами, можновладцями, новоприйнятими в лоно католицької церкви на доказ своєї правовірності... Отже, готичні риси залишаються визначальними в ряді провінційних костелів» [10, ст. 64]. До таких, на думку В.Овсійчука, належить і костел Успіння у Білому Камені, історія заснування якого тісно пов'язана з найбільш упливовим з княжих родів у Речі Посполитій початку XVII ст.

До речі, знаходить підтвердження вищенаведене твердження В.Овсійчука, що такі типи костелів, як Костел Успіння у с. Білий Камінь, «фундувалися заможними верствами й можновладцями, новоприйнятими в лоно католицької церкви». Так, князь Юрій Вишневецький став одним з перших представників свого литовсько-українського роду, хто перейшов до лона католицької церкви [15, ст. 20 — 21]. І саме на доказ своєї правовірності він і приймає рішення про заснування костелу римо-католицького обряду.

Пізніше у 1618 р. князь Юрій Вишневецький іде з життя та залишає по собі неповнолітню доньку Гальшку [1, ст. 657]. Але й вона невдовзі помирає (1624 р.). Тоді містечко Білий Камінь, разом з іншими маєтками на Волині та у Київському воєводстві, переходить до племінника Юрія Вишневецького князя Ієремії Корибута-Вишневецького, якому невдовзі судилося стати опікуном усіх неповнолітніх Вишневецьких.

Разом з дружиною Г.Замойською (1623 — 1672) у 1640 р. він збільшує парафію, до якої на той час уже входить 6 сіл, дає гроші на впорядкування та вдосконалення Костелу Успіння, а також активно опікується розвитком ремесел у Білому Камені, зокрема розвитком гончарних ремесел. Цікаво, що майстрів-гончарів згідно з князівським наказом пізніше переселили з Білого Каменя в недалеке передмістя через специфіку виготовлення димної кераміки, яка спричиняла у містечку страшенну задимленість. Таким чином, і зараз поблизу с. Білий Камінь можна знайти невеличке загублене серед лісів село Гавареччина [17, ст. 186]. Вперше це село згадується у літописах XVII ст. [17, ст. 187], але й донині відоме своїми майстрами.

Оскільки цього села не зачепила колективізація, воно й у ХХ ст. далі жило за своїм давнім патріархальним укладом та зберегло секрети унікальних гончарних витворів. Приміром, на Міжнародній виставці в м. Фаєнца, що в Італії, 1984 р. гончари з Гавареччини здобули золоту медаль за свої вироби та за збереження давніх секретів димної або чорної кераміки. Колись вироби з такої кераміки виготовляли ще в одному містечку, яке теж належало князям Вишневецьким, — нині це с. Заложці, що на Тернопіллі.

Можна сміливо стверджувати, що цей унікальний рецепт виготовлення димної кераміки досі залишається чи не єдиним видимим доказом надбань українського прикладного мистецтва XVII ст., тобто епохи пізнього Середньовіччя, а також свідченням опіки роду Вишневецьких над розвитком ремесел, зокрема гончарного.

Хоча засновник костелу князь Юрій Вишневецький і перейшов до католицизму, за життя він, а після його смерті й інші представники роду Вишневецьких, і далі опікувалися не тільки знов-збудованими костелами й кляшторами, але також, зокрема пам'ятаючи про своє руське коріння, надавали привілеї та вшановували православні церкви та монастирі у всіх своїх володіннях.

Костел Успіння пережив кілька реконструкцій. Унаслідок повстання під проводом Б.Хмельницького, а також рейдів союзної Хмельницькому татарської орди, а згодом нападів турецької армії, костел і замок, перед яким той був зведений, а також і саме містечко з прилеглими до нього поселеннями дуже постраждали. Дослідник Ю.Юречко у своїй книзі, присвяченій рідному йому Білому Каменю, зауважує, що... через ці погроми не дивно, що польський історик О.Чоловський уважав, що «Костел Успіння був зведений лише у 1700 р., а не в 1613 р. (як прийнято вважати — І.К.), а його наступна реконструкція відбулася в 1737 р.» [17, ст. 59]. Остання дата засвідчена на порталі Західного фасаду костелу.

Під час тієї реконструкції готичний по суті костел було декоровано у стилі бароко і саме тоді він набув майже сьогоднішнього барокового вигляду. Проте пізніше в 1766 р. костел знову був відновлений і суттєво розширений «до апсиди з півночі було прибудовано ризницю; тоді ж подвір'я було оточене цегляною огорожею і двома кутовими дзвіницями, брамою і капличкою — входом у стіні» [17, ст. 60]. Спираючись на ці слова, можна зробити беззаперечний висновок, що костел не дійшов до нас у своєму первісному вигляді, а став таким, як ми його бачимо сьогодні, внаслідок реконструкції ще у XVIII ст.

У роки радянської влади в інтер'єрі були значно пошкоджені й почасти знищені розписи — їх було просто замальовано поверху вапном під час реставраційних робіт 1977 — 1982 рр. Проте, не зважаючи на це «відновлення», вже 1996 р. було закрито виставковий зал, який відкрили після реставрації у 1982 р., а іконостас перевезли до Олеського замку (Львівщина). Зараз приміщення костелу ніяк не використовується і ніким не приводиться до ладу, тож просто нищиться часом, негодою та недбальством, хоча й має захищатися владою як пам'ятка архітектури. Якщо такий стан речей залишиться й надалі незмінним, то дуже скоро, на жаль, костел, який уже скоро не матиме ані даху, ані чудових вітражів, стане не визначною пам'яткою архітектури, а, на жаль, лише пам'яткою байдужості українців до своєї історії. Проте навіть зараз у напівзруйнованому жалюгідному стані Костел Успіння із залишками вітражів, мереживною огорожею та стрімким динамічним силуетом залишається яскравим витвором архітектури доби Ренесансу з рисами бароко.

Інша зруйнована, але визначна й велична архітектурна пам'ятка XVI ст. с. Білий Камінь — це величезний Білокам'янецький замок, який донедавна вважався одним з найкращих на Львівщині та простояв аж до середини ХХ ст., про що, зокрема, свідчать світлини в'їздної брами [Мацюк, ст. 34]. Цей замок був розташований у східній частині поселення на тлі мальовничого гористого ландшафту. «Замок був 58 м у довжині та 54 м по ширині; тобто в плані був майже квадратним; по рогах знаходились 4 8-бічні вежі» [17, ст. 27]. Одна брама була парадною у вигляді порталу з двома коринфськими колонами, на архітраві якого був напис, виконаний рельєфними літерами латиною:

Deo trino et uni

Georgius Koributus Dux

in Wisniowiec

Castellanus Chioviensis

cum carissima

uxore sua Theodora

Czapliczowna in Spanow

Arcem Hanc Muro Extruere

curaverunt in civitate

sua Haereditaria

Cognominata KAMIEN

Anno Salutis MDCXI [17, ст. 28]

У старовинних книгах та путівниках згадується також, що на півдні від замку знаходилось озеро, вода з якого використовувалася з метою заповнення ровів навколо оборонних мурів. Зі сходу замок був неприступним через прилеглу болотну місцевість, а з півночі та заходу був оточений валами.

Замкова частина складалася з дитинця, а будівлі були розташовані з півночі й заходу та були вбудовані в зовнішній оборонний мур. До князівських покоїв можна було дістатися сходами, що вели на 2-й поверх, на якому були розташовані великі зали. В замку всього було 30 кімнат, з яких ті, що були на першому поверсі, були склепінчастими. По всьому периметру стін з внутрішнього боку були аркади, вся будівля мала односхилі дахи та однобічне освітлення (оскільки всі вікна були спрямовані у бік подвір'я). До того ж усі вікна й двері мали профільовані облямування. Домінуючі в силуеті замку вежі були трьохярусними з конусними верхівками [17, ст. 30].

Після смерті засновника замку князя Юрія Вишневецького, який був – і це було видно з напису на порталі [19, ст. 4 — 5] — каштеляном київським, замок у Білому Камені, як уже говорилося вище, з усіма околицями, а також з вище описаним Костелом Успіння перейшов у власність до князя Ієремії Корибута-Вишневецького — одного з найбільших магнатів Речі Посполитої, сенатора та воєводи Руського, а також знаменитого власника величезних латифундій на Задніпров’ї [3, ст. 45]. Князь Ієремія більшість часу мешкав у головній своїй резиденції у Лубнах або в Лохвиці (як під час ремонту в Лубнах після козацького повстання 1637 — 38 рр., під час якого був зруйнований замок, костел, кляштор, а шляхта була вимордована 20 грудня 1637р.), що на Полтавщині. Проте він постійно активно переймався добробутом Білокам'янецького замку та замків у Вишнівці, Збаражі, Токах і Заложцях, а також заснував костели в Лубнах і Вишнівці та опікувався православними монастирями, заснованими його пращурами. До того ж Ієремія Вишневецький, незважаючи на те, що сповідував католицизм, заснував православний монастир, школу, шпиталь у с. Срібному, що на Чернігівщині. Ця подія відбулась близько 1640р. в день закінчення будівництва церкви уписом на престольне Євангеліє в Хресто-Воздвиженській церкві: «...повелінням його князівської милості Яреми Вишневецького».

А проте, Білокам'янецький замок був однією з найпишніших волинських резиденцій Вишневецького. Ось як описує Білокам'янецький замок у середині XVIII ст. Ульріх Вердум: «Замок, збудований з білого каменю італійським способом, з вежами по кутах, оточений валами та озером» [7, ст. 34]. Розквіт замку, як і самого містечка, припадає на період з 1631 р. (з часу отримання князем Ієремією Вишневецьким спадщини) по 1648 рр., тобто до повстання Б.Хмельницького. Саме в цьому замку в 1646 р. Ієремія Вишневецький приймав короля РП Владислава IV, який гостював у князя разом з дружиною, двором та французькими послами [23, ст. 97 — 98 ]. Але вже у вересні 1648 р. до Білокам'янецького замку підійшли загони Івана Богуна. І хоча після того замкова частина була місцями понівечена, сам замок встояв і не був захоплений.

Потім Білокам'янецький замок теж багаторазово перебував у облозі під час козацького повстання та двічі був зайнятий ворогом впродовж Турецької війни у 1672 р. та у 1675 р. Проте вже у 1681 — 1692 рр. був відреставрований В.Цішевським, розпорядником володінь князів Вишневецьких.

До речі, у цьому замку народився король Речі Посполитої Михайло Ієремієвич Корибут-Вишневецький (1640 — 1673 рр.) [18, ст. 249; 5]. Після смерті останнього з роду Вишневецьких князя Михайла Сервація Вишневецького (1680 — 1747 рр.) [1, ст. 658] замок перейшов у власність Радзивіллів, а вже у 1815 р. «дахи завалилися, підлоги зітліли, не було ані вікон, ані дверей» [17, ст. 32]. Згодом почали валитися стіни, а подвір'я поросло бур'яном. У середині XIX ст. замок використовувався під склади із цукром, а згодом був і взагалі розібраний через небезпеку завалення.

Зараз Білокам'янецький замок, на жаль, остаточно втрачено і на тому місці поряд з Костелом Успіння височіє лише порослий травою пагорб, під яким заховались підземелля та замкові льохи, що терпляче чекають на своїх майбутніх дослідників, та галявина, на якій колись стояла пишна резиденція Вишневецьких. На згадку про нього залишилися лише стислі описи та світлини, тож тепер нам залишається лише уявляти всю красу і велич цієї споруди часів розквіту роду Вишневецьких.

Гірка доля забуття спіткала більшість історико-архітектурних пам'яток на теренах України, пов'язаних з князями Вишневецькими. Приміром, з відомих нам близько 40 до наших днів більш-менш вціліли не більше 10-ти. Решта або втрачені назавжди, як-то головна резиденція-фортеця в Лубнах (зруйнована у 1648 р. загонами Лисенка-Вовгура, полковника Б.Хмельницького), всі замки Задніпров'я (більше 30-ти, теж зруйновані під час козацьких змагань 1648 — 1654 рр. та протягом наступних історичних потрясінь), замок у с. Чорний Острів на Хмельниччині, замок у с. Тайкури на Рівненщині, замок у Рохманові (Тернопілля), а також замок у с. Білий Камінь (ці 3 замки проіснували до сер. ХХ ст.); або ж безжально понівечені плином часу та елементарною людською недбалістю. Самі рештки кладки або й сам фундамент залишились від Підгорецького (с. Ладан Чернігівської обл.) й Кармелітського (с. Вишнівець) монастирів, замку у с. Токи (Тернопілля), який спершу постраждав від атак козаків, потім турків, а зараз потерпає від місцевої громади, яка майже остаточно розтягнула його по каменях на комори та дороги, та замку й костелу у с. Заложці, які були у задовільному стані до передачі радянській владі у 1930 р.

З погляду запобігання подальшій руйнації в наслідок плину часу та недбальства історико-архітектурних пам'яток доби князів Вишневецьких в Україні автор уважає за необхідне звернутися до позитивного досвіду нашої сусідньої держави — Польщі. До речі, більшість, а це приблизно 90% княжих володінь, перебували на території сучасної України і лише близько 10% угідь — припадали на сучасну Польщу. Але польським історикам і науковцям вдалося зберегти переважну більшість цих пам'яток, і досі вони функціонують як туристичні об'єкти. Як це їм вдалося?

А річ у тім, що в Польщі у 20 — 30 рр. ХХ ст. виникли Товариства збереження архітектурно-історичних пам'яток, які на зламі ХІХ — ХХ ст. перейшли в нову якість (не захист населення, як це було в XVI — XVII ст., не розкіш, як у XVIII — XIX ст.), оскільки «найбільш свідома частина суспільства почала розглядати такі пам'ятки як матеріалізовану в архітектурі історичну пам'ять про минуле, яку необхідно будь-що зберегти» [12, ст. 82]. Вказані Товариства мали систему накопичення коштів через спеціальні (іменні) та звичайні внески (подарунки, пожертви, відсотки тощо). Також на користь цих Товариств проводились концерти, театральні вистави і таке інше.

Як зазначає науковець В.Чайка, на час утворення Товариства на захист Збаразького замку від цієї споруди залишились лише «2 комини, які стирчали над замком… А інші частини замку…, з яких на нас дивилась наша минувшина, переконали нас, що мусимо відродити замок на честь праотцям і на приклад нашим нащадкам» [12, ст. 83].

Такі Товариства працювали над вирішенням правових та адміністративних проблем, пов'язаних з правом власності на землю, а також організацією та проведенням відновлювальних робіт, які включали насамперед консервацію, а потім і відновлення або ремонт інтер'єрів. Активність таких Товариств, подвоєна на підтримку держави та на рішуче бажання суспільства брати участь у цій важливій справі, звичайно ж, принесла свої результати.

Фундаторами відбудови, до якої міг долучитися будь-хто охочий, стали десятки державних та громадських організацій, столичні міністерства, органи державної влади, приватні фірми, підприємства та просто тисячі небайдужих громадян. Активісти зуміли накопичити на відбудову Збаразького замку десятки тисяч злотих і протягом 5-ти років провели реставрацію не лише замкового палацу, а й прилеглих до нього споруд, зокрема, в'їздової вежі. Кошти, зібрані в 1936 р., дозволили відновити ліве крило замку, а в 1938 р. — в'їздову браму та праве крило. Також були проведені консерваційні роботи для зміцнення й фіксації окремих частин споруди [12, ст. 83].

Ініціатори відновлення замку випустили також «Золоті книги фундаторів Збаразького замку», де опублікували прізвища кожного жертводавця, і випустили поштівки з краєвидами замку й міста. До 50-річчя видання «Трилогії» Г.Сенкевича в пресі з'явилися статті про історію Збаразького замку, про історію створення замку, були надруковані світлини про хід реставраційних робіт, а також побачили світ брошури.

Також був створений основний реєстр пам'яток архітектури, розташованих на теренах Волині (тоді Польща). «Цей реєстр, зокрема, включав стислі історичні довідки про об'єкти, характеристику будівель, описи цінних творів мистецтва в інтер'єрах, дані про консерваційні та ремонтні роботи» [8, ст. 45 — 48]. Однак інколи дефіцит фінансування не дозволив повною мірою реалізувати заплановану консервацію деяких споруд, приміром Кармелітського монастиря (с. Вишнівець), заснованого князем Ієремією Вишневецьким.

Однак у 1939 р. діяльність Товариств у Польщі припинилася у зв'язку з загостренням політичної ситуації, а згодом і Другою світовою війною. Втім досвід, здобутий протягом 20 — 30-х рр. ХХ ст. у Польщі показує, що можна досягти значних результатів в охороні історико-архітектурних пам'яток, не використовуючи напряму кошти з державного бюджету країни чи інституцій спеціального призначення [12, ст. 88 — 89].

Висновки та перспективи: І хоча не все замислене щодо відродження давньої спадщини Вишневецьких протягом 20 — 30 рр. ХХ ст. було втілено, комплекс проведених робіт не тільки дозволив продовжити життя більшості з них для майбутніх поколінь, але також є неоціненним досвідом і взірцем пам'яткоохоронної діяльності — як зі сторони держави, так і зі сторони окремих фахівців та свідомої частини населення.

The article gives consideration to the problems of preservation of historical-architectural structures relating to the period of the Later Middle Ages. Special attention is given to the condition of the remained in Ukraine historical monuments which earler belonged to the princely family of Wishnewez in comparison with the similar experience of architectural heritage preservation in Poland in the 20 – 30 of the 20th century.

The brief history of the Wishnewez family and of the creation of castles, costels and monasteriers including support of useful arts on the indicated area is given.

В статье освещаются проблемы сохранения в Украине историко-архитектурных сооружений, относящихся к периоду позднего Средневековья. Проанализировано состояние сохранившихся историко-архитектурных памятников принадлежавших князьям Вишневецким по сравнению с опытом сбережения аналогичных объектов в Польше на рубеже 20 — 30- гг. ХХ века.

Предоставлена краткая история рода, а также история создания замков, церквей и монастырей на указанных землях.

Література:

01. Войтович Л.В. Княжа добра на Русі: портрети еліти. — Біла Церква, 2006. — 784 с.

02. Дяченко Т.М. Лубенщина і князі Вишневецькі // Князі Вишневецькі та їхнє місце в історії України. Матеріали міжнародної наукової конференції "Збараж-Вишнівець" 16-17 вересня 2010 р.

03. Кривенко І.П. Внесок князів Вишневецьких у довоєнний розвиток сходу України // Берестецька битва в історії України. Матеріали науково-практичної конференції, присвяченої 360-річчю Берестецької битви.

04. Кривенко І.П. Король Михайло Корибут-Вишневецький та його хрест забуття…// http://www.pryluky.com/index.php/istoriya/4-istoriya/515-2011-02-12-07-26-24.html

05. Кривенко І.П. Олександр та Михайло Вишневецьки — будівничі України // http://www.epochtimes.com.ua/ukraine/culture/oleksandr-ta-myhajlo-vyshnevecki-budivnychi-ukrainy-71666.html

06. Лесик О.В. Замки та монастирі України. — Львів: "Світ", 1993. — 144 с.

07. Мацюк О.Я. Замки і фортеці Західної України видання 2-е, виправлене й доповнене — Львів: "Центр Європи", 2005. — 192 с.

08. Михайлишин О.Л. Охорони пам'яток архітектури Вишнівця у міжвоєнну добу. // Князі Вишневецькі та їхнє місце в історії України. Матеріали міжнародної наукової конференції "Збараж-Вишнівець" 16-17 вересня 2010 р. — С. 45-48.

09. Мороз В. Ярема Вишневецький — ворог православ'я чи православний меценат // www.risu.org.ua/ua/index/studios/studies_of_religions/28059

10. Овсійчук В.О. Українське мистецтво 2-ї половини XVI — 1-ї половини XVII ст. — К.: Наукова Думка, 1985. — 182 с.

11. Ричков П.А. До архітектурної історії Кармелітського монастиря у Вишнівці (???) — С. 72.

12. Чайка В. ... Наукові записки №1/2010. — Нац заповідник "Замки Тернопілля", №1. — Збараж, 2010.

13. Рутинський М.Й. Замковий туризм в Україні. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 432 с.

14. Чумаченко О. Образи з минулого, РВ МП "Софія". — Київ, 1999. — 176 с.

15. Шиян Л. Вишнівець та князі Корибути-Вишневецькі, Тернопіль. — Горлиця, 2006. — 88 с.

16. Яковенко Н. У пошуках меценатів та патронів: могилянський панегірик 1648 р. на честь князя Яреми Вишневецького / www.wishnewez.org.ua/html//panegiruk.pdf

17. Юречко Ю.П. Білий Камінь — відгомін віків. — Золочів, 2006. — 224 с.

18. Czamanska I. Wishniowieccy: Monografia rodu. — Poznan, 2007. — s. 464.

19. Czolowski A. Dawne Zamki twierdze na Rusi Halickiej. — Lwow, 1982. (спилка ст. 4-5)

20. Kuropatnicki E.A. Geografia albo dokladne opisanie Krolestw Galicyi i Lodomeryi. — L., 1858. (ссылка на стр. 80)

21. Siemieski L. Zamek Bialokamieniecki. / Wieczornize, T. II. — Wilno, 1854.

22. Tomkiewicz W. Jeremi Wishniowiecki. — Warszawa: "Wydawnictwo ksiazek szkolnych", 1933.

23. Widacki J. Kniaz Jarema. — Katowice, 1984. — s. 324.

[Filin]

Несколько комментариев к статье, которая была процитирована выше:

Ось як описує Білокам'янецький замок у середині XVIII ст. Ульріх Вердум: «Замок, збудований з білого каменю італійським способом, з вежами по кутах, оточений валами та озером» [7, ст. 34].

Автор сослался на книгу Мацюка, но там цитата Вердума выглядит немного иначе, и что самое интересное – менее логично: «Замок, збудований з білого каменю італійським способом з вежами по боках, оточений вежами і озером». Как видно, Мацюк два раза упомянул башни, причём в случае последнего упоминания действительно логичней смотрится слово «валы», чем «башни». В общем, нужен оригинал текста, чтобы расставить все точки над i

У старовинних книгах та путівниках згадується також, що на півдні від замку знаходилось озеро, вода з якого використовувалася з метою заповнення ровів навколо оборонних мурів.

Кстати, хороший вопрос – а с какой именно стороны замок прикрывало озеро? С южной, как утверждает автор? Но там сейчас озера нет, есть только русло реки, при этом какое-то озерцо есть к юго-востоку/востоку от замчища (+ на карте Мига). Вердум упоминает, что замок был «окружён озером», т.е. согласно этому описанию озеро, возможно, прикрывало замчище сразу с нескольких сторон. Может некогда при помощи дамбы русло реки перекрывали, благодаря чему уже не просто речной поток огибал замчище, а целое озеро?

Але вже у вересні 1648 р. до Білокам'янецького замку підійшли загони Івана Богуна. І хоча після того замкова частина була місцями понівечена, сам замок встояв і не був захоплений. Потім Білокам'янецький замок теж багаторазово перебував у облозі під час козацького повстання.

Очень сомнительно, что в 1648 году замок мог выстоять. Не самое мощное укрепление, да ещё и на пути армии, которая шла осаждать Львов. Вообще казацкий период в истории замка очень мутный и противоречивый. Одни авторы утверждают, что замок не поддавался врагу, другие считают, что его сколько штурмовали, столько и захватывали, третьи пишут, что вначале замок защищался успешно, но время чуть более поздних нападений всё же был взят. В общем, тут ещё предстоит разбираться.

[AnKo]

В 04.06.2011 в 12:25, Filin сказал:

В первую очередь видно, что точно сопоставить карту Мига с линиями спутниковой карты тяжко, поскольку карта Мига, как мне кажется, изображена с некоторыми искажениями. Именно по этой причине сложно точно привязать «замок» на карте Мига к тем руинам, которые можно видеть на спутниковом снимке.

Дещо не погоджусь з вами. Хоч мапи Міга мали неточності і похибки, все ж ті мапи базувались на реальних вимірах!!! Та й і масштаб дуже детальний. Навіть донині, сучасні мапи з таким масштабом представляють державну таємницю. Тому я б недооцінював якості і точності Міговських мап.

Як на мене, ідентифікувати замок на супутниковій мапі все ж можна. Але спершу про те, де на мою думку, ви зробили помилку в ідентифікації положення замку.

На мапі Міга видно, що замок знаходиться досить близько до озера. У ваші й інтерпретації, замок зміщений до дороги.

Я побудував власну схему розміщення замку, використовуючи карту міга і супутникову карту.

Застосувавши графічні методи ми можемо оцінити відносні і реальні значення довжин а відповідно і оцінити і реальне положення обєкта.

1. На мапі Міга видно, що між західною стіною і дорогою міг би поміститись ще один замок. Якщо бути більш точним то між західною стіною і дорогою вмістилась би 1.25 північної стіни замку. Переносячи це на суптникову фотографію ми отримуєм приблизно цю ж 1.25 величину!

Згідно мапи Міга, зі сторони озера до східної стіни помітилась би приблизно половина північної стіни. Якщо глянути на космознімок і на мою схему то знову отримуємо дуже близьке до 0.5 значення.

2. На фотографії з космосу добре видно залишки ще якихось обєктів. Вони добре вписуються в запропоновану мною схему розміщення замку. На півдні зі сторони озера, нібито залишки однієї з башт, що в свою чергу збігається з Міговскою мапою.

3. Обєкти виділені зелиним і синім знаходяться в середені замкових мурів. Тоді якщо прийняти ваш план вони будуть за межами мурів, що дещо не логічно.

4. Обєкт виділений зеленим, своїми контурами нагадує мені контури палацу у Загребеллі, біля Тернополя. (можна глянути тут: http://astrik73.livejournal.com/2849.html#cutid1 і тут: http://pics.livejournal.com/astrik73/pic/00026qee )

Отже, якщо запропонований мною варіант розташування замку вірний, то ми маєм в наявності залишки західної стіни, залишки якоїсь будівлі в середені замку можливо головна будівля замку (палац), якісь прибудови біля палацу (виділені синім) і залишки/руїни південно-східної башти.

Більш детально глянути схему котра в мене вийшла, можна тут (див нижче)

[Filin]

В 28.10.2011 в 19:55, AnKo сказал:

Дещо не погоджусь з вами. Хоч мапи Міга мали неточності і похибки, все ж ті мапи базувались на реальних вимірах!!! Та й і масштаб дуже детальний. Навіть донині, сучасні мапи з таким масштабом представляють державну таємницю. Тому я б недооцінював якості і точності Міговських мап.

Прислушаюсь к вашему совету. Уж и не помню, что тогда не так пошло, с чего я сделал такой вывод. Возможно, просто мне не понравилось, что контур на карте Мига не ложится точно в нужный мне квадрат, ограниченный двумя стенами

Зато теперь, после вашей привязки, отдельные куски головоломки встали на более логичные места.

Теперь стало лучше понятно, почему автор фото изобразил замок так близко у озера:

И только сейчас дошло, что это восточная сторона

Затем на эту картину уже проще было наложить реконструированный вид замка:

Наверное, южная стена с 2-мя башнями дольше всего держалась. На карте Мига какие-то башнеподобные отростки показаны только на юго-западном и юго-восточном углу замка. Эта же секция стены с башнями изображена на гравюре Стечинского (середина 19 века):

Тогда получается, что это юго-западная башня и южные ворота:

И хотя эта новая привязка мне кажется более точной, чем старая, однако к ней уже не так хорошо лепятся те стены, которые можно видеть на спутниковом снимке. Кажется логичной мысль, что эти стены - части одного цельного строения, потому я и пытался между ними втиснуть замок. Но если он находился немного в другом месте и западная стена со спутникового снимка к замку точно не имеет отношения (т.к. слишком от него далеко находится), то логично предположить, что и восточная стена тоже не от замка, хотя она может повторять линию старой замковой стены. Строения в центре восточной стены и нечто на месте предполагаемого места, которое могла занимать юго-восточная башня – это интересные участки. Нужно будет их осмотреть особенно внимательно, когда случай представится попасть в Белый Камень.

Кстати, как-то в блоге Ирина Пустынникова сообщила: «наскільки я розумію, частину ваших "замкових" стін видно в мене на сайті на цій фотці»:

На замковые стены не тянет

[AnKo]

Звісно, аби точно щось казати потрібно туди їхати фотографувати і міряти.

Дуже сподобалась 3D-Модель. То якась спеціальна програма, чи просто фотошопна накладка готового зображення?

Фотографії дуже цікаві. А чи не та, та пятикутна башня що на фотографіях і на моїй схемі, що я виділив синім кольором?

Що до путужності стіни про котру ви пишете, що вона "На замковые стены не тянет", так на гравюрі Стечинского там також не Хотинські стіни . Крім того, час, і люди роблять свою справу, (так би мовити безхозний буд матеріал). Крім того, можливо замок був пізніше перебудований в палац? Коротше кажучи мені важко дати якесь однозначне пояснення. Я там не був, і всі мої думки базвані на фрагменті мапи міга і гугломапі. Проте коли я малював схему я не старався її підганяти під мапу Міга. Я просто виділив ті обєкти котрі видно на космознімку і зєднав. Як не дивно але віддалі, форми і розміри виявились дуже близькими до того що зображено на мапі Міга.

І останнє. Та фотографія церкви, що з блогу Ирины Пустынниковой, так виглядає, що то церква в Черемошні,а позаду церкви - Свята Гора.

[Filin]

В 29.10.2011 в 06:37, AnKo сказал:

Дуже сподобалась 3D-Модель. То якась спеціальна програма, чи просто фотошопна накладка готового зображення?

Это рисунок Николая Козурака (автор проекта реконструкции - И. Стильцив), наложенный на скриншот из Google Earth

Вот оригинальный рисунок:

В 29.10.2011 в 06:37, AnKo сказал:

Фотографії дуже цікаві. А чи не та, та пятикутна башня що на фотографіях і на моїй схемі, що я виділив синім кольором?

Ещё одна интересная версия Т.е. может быть как-то так:

Версия интригует, ведь получается, что на спутнике могут быть видны остатки 2-х замковых башен

В 29.10.2011 в 06:37, AnKo сказал:

Що до путужності стіни про котру ви пишете, що вона "На замковые стены не тянет", так на гравюрі Стечинского там також не Хотинські стіни .

Дело даже не в мощности стены. Дело в том, что замок в Белом Камне был каменным Конечно, позднее его могли перестраивать с использованием кирпича, но это вряд ли касалось нижних ярусов стен. Чаще всего кирпич использовали для перестройки верхних секций строений (верхних ярусов башен, например), а не нижних. Да и чисто на глаз как-то это больше похоже на руины какого-нибудь колхозного строения, чем на руины замка

Есть ещё такая штука как капиллярное увлажнение стен, о котором как-то раз узнал из доклада Михаила Кубая на конференции в Жолкве. Так вот, он растолковал, что:

Цитата

Фундамент і цоколь історичних будівель завжди виконувався з твердих, тобто дрібнопористих матеріалів (природний камінь, валуни, бут). В'яжучим елементом кладки був економно використовуваний вапняний розчин, - місцями кладка могла бути «насухо», без розчину. На цоколь клали кам'яне або цегляне мурування зовнішньої несучої стіни, як правило, з меншою щільністю, ніж фундамент. Зони «сухої» кладки і переходи від дрібнозернистої до крупнозернистої кладки служили перепоною для капілярного руху вологи. Таким чином старими майстрами споруджувалися стіни, які не залишали волозі жодних шансів підніматися по стіні. Наочним прикладом чого є стіни замків, оточені ровом з водою, або стіни портових споруд з безпосереднім доступом води, які намокають максимально до другого або третього каменю.

Интересно, что с 19 века об этой технике часто начали забывать, что в итоге привело к парадоксу - в наши дни строители и архитекторы иногда делают ошибки, возраст которых исчисляется веками

В 29.10.2011 в 06:37, AnKo сказал:

Крім того, можливо замок був пізніше перебудований в палац? Коротше кажучи мені важко дати якесь однозначне пояснення.

Замок пытались превратить в дворец - это видно по сохранившимся фото руин. 2-й ярус башни явно перестроен, бойницы растёсаны и превращены в окна... Но всё же это было не новое строение, а старое, просто видоизменённое. Насколько я понял, его начали разбирать ещё с середины 19 века, а к началу 20-го уцелело только пару башен и стена, которая их соединяла. По сохранившимся фото видно, что в начале 20 века всё было очень запущено - уцелевшие фрагменты замка плотно заросли. Если что-то там и строили, то, вероятно, уже в советскую эпоху, а там уже было не до дворцов...

В 29.10.2011 в 06:37, AnKo сказал:

І останнє. Та фотографія церкви, що з блогу Ирины Пустынниковой, так виглядає, що то церква в Черемошні,а позаду церкви - Свята Гора.

Да, верно, это она. Думаю, что если стать спиной к городу, а лицом к Черемошне и фоткать футбольное поле, которое как раз находится на замчище, то эти стены, которые видны на спутниковом снимке, вполне в кадр вписываются.

[AnKo]

Ні, напевно таки залишусь на своїй думці що до розміщення замку, і тій схемі котру намалював. Важко повірити що австрійський офіцер, зобразив дороги, храми, мости, всі витвори річки і каналів вірно, і все те збігається з сьогоденням, а замок, з якогось переляку, або після перепою у селі, намалював невірно. Це не була важкодоступна місцина, як наприклад у горах, де деякі важко-доступні гори/вершини можна було оцінити і намалювати на карті з сусідніх більш доступних вершин чи хребтів.

Тобто я не бачу підстав розміщуванти замок якось інше ніж на міговській мапі.

На мою думку, та пятикутна башта і та брама що на фото, то є внутрішньо замкові спорудами так як і зображено на схемі. Можливо коли вже зовнішніх стін не було або вони вже не відігравали оборонних функцій, ця брама і башта були палацовою огорожою і входом у внутрішній двір палацу. щось на зразок як у Вишнівці де є велика центральна аркаова брама.

Дивлячись на фото башта не виглядає оборонною, швидше як писав вище - палацовою.

[Filin]

Ні, напевно таки залишусь на своїй думці що до розміщення замку, і тій схемі котру намалював.

Наличие нескольких версий стимулирует больше думать, так что всё это очень полезно )

На мою думку, та пятикутна башта і та брама що на фото, то є внутрішньо замкові спорудами так як і зображено на схемі.

Стоп, башня и ворота - это остатки того самого замка 17 века, они же изображены на карте Мига, на основе которой вы рисовали свою схему Потому если то, что вы рассмотрели в центре западной стены - это башня, то выходит, что более правильная 2-ая схема, от которой вы уже открестились

Можливо коли вже зовнішніх стін не було або вони вже не відігравали оборонних функцій, ця брама і башта були палацовою огорожою і входом у внутрішній двір палацу. щось на зразок як у Вишнівці де є велика центральна аркаова брама. Дивлячись на фото башта не виглядає оборонною, швидше як писав вище - палацовою.

Не выглядит, т.к. она перестроена Возможно от изначального строения только 1-й ярус и остался. Как пример, посмотрите на верхнююю часть замка в Токах - она тоже кажется инородной из-за своих окон и формы, а всё потому, что это результат более поздних перестроек.

Просто нет сведений о том, что на месте замка строили дворец, есть сведения о том, что замок в дворец трансформировали/превращали. Но при этом он должен был во многом сохранить свою структуру. На страничке истории замка всё написано

[AnKo]

пятикутна башта і ще якісь стіни котрі виділені синім кольром, в мене на схемі, знаходяться у середені зовнішніх мурів, і я наразі ще не відмовлявся від своєї схеми.

Аби далі дискутувати, в першу чергу треба локалізувати місце брами і тої башти що на фото.

Ще щось додати не маю змоги, так як замало інформації.

[AnKo]

Думаю якщо поїхати у Львів, у ЦДІАЛ і поритись в кадастрових картах, то можна знайти всі відповіді щодо замку.

[Filin]

Давайте абстрагируемся от тех странных построек/фундаментов, которые видны на спутниковом снимке. Ведь то что выглядит как башня на самом деле может ей вовсе не быть ) Возможно это колхозные постройки или какая-о мешанина руин разного времени.

Есть информация о 4-х угольном (прямоугольном или квадратном в плане) замке с 4-мя башнями. Его точные размеры нам неизвестны, но если прикидывать его размеры по аналогии с другими 4-х угольными замками того периода, то, вероятно, расстояние между башнями у замка в Белом Камне было около 70-80 метров, т.е. от крайней точки одной башни до крайней точки другой башни он вряд ли был больше 90-100 метров. 100 метров - это, наверное, даже перебор. Т.е., те стены, которые видны на снимке и тот контур, который вы нарисовали - это, в общем-то, и есть более-менее нужные пропорции типичного замка того периода.

Иными словами, если привязка по Мигу верная и с размерами замка я не сильно промахнулся, то ориентировочное место, где был расположен замок известно. Можно в общих чертах представить и то, какую площадь он занимал. Вопрос лишь в том, как его правильно повернуть - как на вашей 1-й схеме или как на 2-й, с которой вы не согласились Может быть место, отмеченное на вашей 1-й схеме пунктиром - это и есть площадка башни-с-фото и метрах в 30-40 от неё находились ворота-с-фото.

Думаю якщо поїхати у Львів, у ЦДІАЛ і поритись в кадастрових картах, то можна знайти всі відповіді щодо замку.

Уверен, что так и есть. Тонны уникальной информации по теме замков имеется у всякого рода исследователей, историков, архитекторов и реставраторов. Некоторые ими не хотят делиться, другие может и поделились бы, да с Инетом не дружат. Архивы - вообще terra Incognita. Вот и приходится иногда тратить уйму времени на поиски замка в стоге сена, когда где-то там лежит какой-нибудь кадастр, который сразу мог бы помочь найти ответы на все вопросы.

[A_Wolkoww]

Подвалы, о которых я писал в своём посте от 05. 06. 2011 г. находятся не совсем в том месте предположительного расположения замка, которое сейчас обсуждается. Они – чуть дальше по дороге:

Здесь была картинка, но ссылка умерла (

Вот: http://wikimapia.org/#lat=49.8978654&lon=24.8457527&z=19&l=1&m=b&v=1

Видимо, там было какое-то другое строение, не имеющее отношения к замку. Возможно - господская экономия (фільварок).

[HOUSE MD]

В 28.10.2011 в 15:36, Filin сказал:

Автор сослался на книгу Мацюка, но там цитата Вердума выглядит немного иначе, и что самое интересное – менее логично: «Замок, збудований з білого каменю італійським способом з вежами по боках, оточений вежами і озером». Как видно, Мацюк два раза упомянул башни, причём в случае последнего упоминания действительно логичней смотрится слово «валы», чем «башни». В общем, нужен оригинал текста, чтобы расставить все точки над i

...

Dr. Xawery Liske, 1876 писал:

W Białym Kamieniu, co znaczy po polsku tyle co niemieckie Weissewtein, znajdują się dwa kościoły, jeden z kamienia papieski, drugi z drzewa ruski. Zamek jest sposobem włoskim z białych kamieni zbudowany z wieżami po bokach, prócz tego zaś w czworobok otoczony wałem z ziemi i położony w jeziorze na wschód od miasta, które jest bardzo spustoszone, ale znów się trochę podnosi, dla czego też tam wystawiono słobodę, czyli krzyż wolności na ośm lat. Na środku rynku stał wielki wydrążony pień, jak w wielu innych ruskich miastach; w pniu tym są oznaczone różne miary zboża. Położenie miasta nie jest zbytnie równe, góry, które się przy nim wznoszą, tak są oddalone, że mu szkodzić nie mogą, choć są tak wysokie, że je już pod Źurawnikami widać.

І частковий переклад: "У Білому Камені, що означає по-польськи те що німецьке Weissewtein, знаходяться два костели, один з каміння папський, другий з дерева руський. Замок є італійським способом з білого каміння побудований з баштами по боках, окрім того в чотирикутник оточений валом із землі і розташований в озері на схід від міста"

[Filin]

Попытка перевода заметки Вердума:

Цитата

В Белом Камне, что значит по-польски то же, что и немецкое "Weissenstein" (примечание: в переводе с немецкого: Weissen – белый, stein - камень), находятся два костела, один из ломаного (?) камня, второй деревянный, руський (православный?). Замок есть, способом итальянским из белых камней построенный с башнями по сторонам (углам?), кроме этого четырехугольник [замкового двора] окружён валом из земли и расположен в окружении [вод] озера к востоку от города, который очень опустошён, но при этом понемногу возрождается, для чего также там основана/построена (?) слобода, получившая вольности сроком на восемь (?) лет. Посредине рынка установлен большой продолговатый пень (колода?), как и во многих других русских городах; в этом пне определяются (унифицируются?) разные меры (объёмы?) хлеба. Город расположен на не особо ровной местности, горы, которые вокруг возвышаются, так отдалены, что ему вредить не могут, хоть такие высоки, что их уже под Журавниками [их] видно

Отдельный нюансы:

• "znajdują się dwa kościoły, jeden z kamienia papieski, drugi z drzewa ruski". О первом костёле Вердум сообщает, что он был построен из камня. При этом уточняет "kamienia papieski"... я предположил, что это следует понимать как "камня родительского", т.е. не обработанного, или, иными словами, ломаного. Что касается второго костёла, то тут материал тоже указан чётко - "дерево" ("drugi z drzewa"). Куда более интересно, что значит приписка "ruski"? Или для Вердума, что костёл, что церковь - это одно и то же (костёл = храм)? Тогда текст следует понимать как упоминание каменного католического костёла и деревянного православного?
• По теме замка текст Вердума лишь подтвердил версию, что речь шла о 4-угольном каменном строении, которое с внешней стороны имело дополнительные укрепления в виде вала, а также находилось под защитой вод озера. В тексте Мацюка опечатка.
• Интересно, что по состоянию на 1672 год город описан как "сильно опустошённый" ("miasta, które jest bardzo spustoszone"). Интересно, идёт ли речь о последствиях польско-казацких войн середины 17 века, или же о последствиях какого-то другого, более свежего, погрома?
• "dla czego też tam wystawiono słobodę, czyli krzyż wolności na ośm lat". Насколько я понял, речь идёт о поселении (или сам город считался таким поселением?), которое было освобождено от уплаты налогов и так далее, чтобы Белый Камень скорее "зализал раны".
• Отмеченный в описании "пень" ("Na środku rynku stał wielki wydrążony pień") - это, как мне кажется, упоминание эталона мер. Возможно, это была какая-то полая деревянная колода/ствол с какими-то отмеченными на неё делениями. Такой себе способ в рамках данного города унифицировать меры объёма товара во время торгов/ярмарок.
• "góry, które się przy nim wznoszą, tak są oddalone, że mu szkodzić nie mogą". Интересно упоминание гор, которые "навредить не могут", поскольку отдалены. Быть может речь идёт о том, что возвышенности находятся от городка на порядочном удалении и потому не могут служить для размещения артилерии, которая могла бы обстрелять Белый Камень в случае осады.
• Упомянутые Журавники ("że je już pod Żurawnikami widać") - это, очевидно, Журавники Пустомытовского района Львовской области. От Журавников до Белого Камня - около 30 км.

[HOUSE MD]

В 22.01.2012 в 04:01, Filin сказал:

Попытка перевода заметки Вердума:

...

"znajdują się dwa kościoły, jeden z kamienia papieski, drugi z drzewa ruski". О первом костёле Вердум сообщает, что он был построен из камня. При этом уточняет "kamienia papieski"... я предположил, что это следует понимать как "камня родительского", т.е. не обработанного, или, иными словами, ломаного. Что касается второго костёла, то тут материал тоже указан чётко - "дерево" ("drugi z drzewa"). Куда более интересно, что значит приписка "ruski"? Или для Вердума, что костёл, что церковь - это одно и то же (костёл = храм)? Тогда текст следует понимать как упоминание каменного католического костёла и деревянного православного?

Логично но не верно (С)

"papieski" - "папський" у значенні римо-католицький

"ruski" - руський, греко-католицький.

*На цих землях не було православних (Бре́стська у́нія 1596 року), а були римо-католоки (підпорядковувались Папі Римському) та греко-католики (католики східного обряду). Тому у Вердума і пише про костели.

Відповідно, фразу "dwa kościoły, jeden z kamienia papieski, drugi z drzewa ruski" потрібно розуміти так як написав я : "два костели: один з каменя - римський, другий з дерева - руський".

В 22.01.2012 в 04:01, Filin сказал:

"dla czego też tam wystawiono słobodę, czyli krzyż wolności na ośm lat". Насколько я понял, речь идёт о поселении (или сам город считался таким поселением?), которое было освобождено от уплаты налогов и так далее, чтобы Белый Камень скорее "зализал раны".

słobodę - читається [сл(в)обода]; ł - вимовляється як "л" близько між "в" та "у".

Цитата

Слобода́, свобода, в Україні у 16 — 18 ст. новозаснована оселя з власним самоврядуванням, мешканців якої власник (держава, церква і головно маґнати) звільняв на деякий час (звичайно 15 — 25 років) від виконання повинностей (оплати чиншів тощо).

Тому цю фразу потрібно розуміти так: для чого також було надано свободи (вольності) та звільнення від податків на 8 років.

PS. Не варто перекладати "здогадками", а то вийде powala - powała (Філіп, згадай дискусію на блозі у Толіка).

[Filin]

Все эти религиозные течения и всё, что с ними связано - это не мой конёк, потому тут промах и обозначился С твоей версией по теме храмов согласен.

По теме слободы/свободы - в тексте у Вердума упоминается "słobodę". Насколько я понимаю, термин "слобода" ("słoboda") как раз и происходит от слова "свобода", т.к. поселение освобождалось от уплаты налогов и всего такого. Т.е. прямо ли упомянуто получение "сводобы" или упомянут полученный статус "слободы" - так или иначе речь идёт о свободе от налогового бремени на некоторое время.

А без перевода "здогадками" не обойтись, иначе отдельные куски текста вообще потеряют смысл, как, например, в случае с пнём посреди площади.

[HOUSE MD]

Все эти религиозные течения и всё, что с ними связано - это не мой конёк, потому тут промах и обозначился С твоей версией по теме храмов согласен.

Я живу там, тому для мене все просто і звично.

А без перевода "здогадками" не обойтись, иначе отдельные куски текста вообще потеряют смысл, как, например, в случае с пнём посреди площади.

Тут не згоден. Переклад повинен бути точним, а не знайомі слова варто залишати без перекладу.

Пеньок (wielki wydrążony pień - великий викорчуваний пень) мене також зацікавив. Прийшов до гіпотези (так як поки що не знайшов інформації), що це пеньок з видовбаною серединою - щось подібне до діжки-довбанки (кадуб ?), а залишки коріння служили опорою. Основою гіпотези послужила давньоруська міра зернових кадь.

[Filin]

Я не против точных переводов, я о том, что, например, иногда приходится исходный текст дополнять словами, которые были пропущены (согласно стилю того времени), но в наши дни такие обороты используются уже немного иначе, потому исходный текст может показаться нелогичным обычному читателю. Иногда приходится в тексте расшифровывать/дополнять термины, которые в наши дни уже не используются. Я уж не говорю о ситуациях, когда слово или словосочетание можно перевести по разному, когда есть несколько вариантов, как его можно понять и каждый из них имеет право на жизнь.

Но всё же здесь лучше тему правильной техники переводов не развивать, ибо она может вылиться в отдельное самостоятельное обсуждение, а здесь всё же тема укреплений Белого Камня

Что касается пня, то ранее уже написал "Возможно, это была какая-то полая деревянная колода/ствол с какими-то отмеченными на неё делениями. Такой себе способ в рамках данного города унифицировать меры объёма товара во время торгов/ярмарок". Был ли это действительно пень с корнями и всем таким, или в данном случае "пень" - это обобщённое обозначение полой колоды, которую могли сделать из любой части ствола, - этого не знаю.

[A_Wolkoww]

на цих землях не було православних (Бре́стська у́нія 1596 року), а були римо-католоки (підпорядковувались Папі Римському) та греко-католики (католики східного обряду). Тому у Вердума і пише про костели.

В польських джерелах термін "костел" часто зустрічається також і по відношенню до православних церков. Він - аналог нашого "церква" не в значенні конкретної споруди, а в широкому смислі цього слова.

[Filin]

Белый-Камень: результаты спонтанной разведки

Как-то так получилось, что по пути в Олеско решили заехать в Белый Камень, хотя изначально этого пункта в маршруте не было. Поскольку поездка сюда не планировалась, то пришлось опираться не на карты или другую прочную основу, а на свои воспоминания о том, что мы обсуждали в этой теме на форуме. К счастью, как оказалось, память не сильно подвела, и удалось посмотреть многое из того, что нужно было увидеть.

Чтобы кратко подытожить «содержание предыдущих серий», скажу, что интересовала предполагаемая линия укреплений города (1), предполагаемое замчище (2), места расположения двух храмов (3 и 4), а также занятный подвал (4):

К городку подъехали с севера, уткнулись в мост, переброшенный через реку. Как мне кажется, некогда по этой реке проходила граница города, линия городских укреплений. Канал, ответвившийся от основного русла реки, стал исполнять роль городского рва, за которым был насыпан вал. Может там, за мостом, когда-то находились городские ворота. Итак, первый взгляд на канал, город был там, за рекой:

Вид с моста на канал в восточном направлении. Как выглядел канал несколько веков назад остаётся только догадываться. В наши дни его берега на значительных по протяжённости участках укреплены бетонными плитами, видимо, чтобы избежать размывания:

Снова вид с моста на тот же канал, но уже в западном направлении. Вдалеке видно место, где канал резко сворачивает на юг:

Вид с моста на церковь, построенную в начале 20 века. Вполне возможно, что ранее на её месте находился какой-то другой храм. Учитывая «угловое» расположение объекта, могу допустить, что либо сам храм, либо территория вокруг него, могли быть приспособлены к нуждам обороны:

Ещё один взгляд на канал и фрагмент моста, на этот раз со стороны города:

Снова церковь:

Идём вдоль её бокового фасада, чтобы посмотреть, как выглядит место, где канал изгибается. Приходим на место, бросаем взгляд назад, в сторону моста, заметен небольшой перепад высот:

А это вид вдоль предполагаемой западной линии городской обороны:

Если северная часть канала выглядит довольно ухоженной и какой-то умиротворённой, то западное русло канала имеет совсем другой вид:

Ещё один мостик (западный):

Заходим на него и смотрим на изгиб канала. Хорошо видны бетонные рёбра на берегах:

Переходим по западному мосту на другой берег и идём вдоль канала к северному мосту, который виднеется вдалеке. Ну как вам такой ров?

Взгляд на церковь с противоположного берега:

Доходим до северного моста и продолжаем путь вдоль канала в восточном направлении. Тут находим ещё одно интересное место, где русло делает небольшую петлю. Канал в этом месте не очень широкий, но зато берега крутые:

Далее уже без остановок заезжаем в город, чтобы посмотреть на эффектный костёл, возведённый ещё в начале 17 века:

Он, кстати, занимает небольшую возвышенную площадку, возможно, раньше тоже был укреплён:

Для полноты образа, пара видов самого храма:

Говорим костёлу «До скорого!» и отправляемся изучать то место, где, вероятно, находился замок. Напомню, что хоть во время обсуждения возникли несколько версий его месторасположения, но все вероятные места, где мы хотели видеть замок, умещались на относительно небольшой площади. Вот её и захотелось осмотреть.

В первую очередь о стенах. Даже беглого взгляда было достаточно, чтобы понять – к старине они никакого отношения не имеют:

Тонкие, наверное, и двух метров нет в высоту:

Крупный план. Раствор и относительно свежий кирпич:

Вторая стена, которая тянется параллельно первой, чувствует себя хуже. Наполовину она разрушена. С внутренней стороны к ней примыкают бетонные фундаменты:

Сохранившаяся половина второй стены, к которой также примыкают бетонные фундаменты какого-то строения:

Что касается той постройки, которая разделяет вторую часть на две части, то она тоже относительно недавняя, на бетонном фундаменте:

А так выглядит «внутренний двор», ограниченный линиями двух кирпичных стен. Как уже стало понятно, в наши дни здесь разместилось футбольное поле:

Общий вид на то, что когда-то показалось остатками замка, с юго-востока:

Кстати, предыдущее фото сделано с дороги, которая проложена по небольшой насыпи. Так вот эта насыпь – самая серьёзная возвышенность в нужном квадрате. Иными словами, местность там равнинная, явных следов рвов замечено не было. Если замок был где-то здесь, то даже удивляюсь, как за относительно непродолжительный срок его могли насколько сильно уничтожить, что от него даже на равнинной местности следов не видно.

По другой версии замок был чуток в стороне, ближе к озеру. Идём к озеру, чтобы посмотреть на следующую локацию. Вот она:

Если на нужном участке когда-то был замок, то он бы с этой точки прекрасно просматривался. Сейчас впереди пустота. Небольшая насыпь впереди – это та самая насыпь, по которой проходит дорога.

Обходим озеро и с противоположного берега бросаем вид на тот квадрат, где мог находится замок:

Версий по его размещению было несколько, но все они более-менее вписываются в этот квадрат:

Чуть ближе:

Такие дела...

Какие из этого можно сделать выводы? Возникло несколько версий:

1. Замок был в том месте, которое мы осмотрели, но люди и время сделали всё возможное, чтобы стереть его с лица земли.

2. Насыпь дороги – единственное «волнение» поверхности, может частично она состоит из замкового вала?

3. Замок был в другом месте.

Остался последний объект. Направляемся к нему. С дороги он ничем особо не примечателен – простой холмик, поросший деревцами и кустарником:

Наверху небольшие провалы и прочие еле заметные мелочи намекают, что холм не самый простой. Но самое интересное находится с северной части «возвышенности» - вход:

Внутри срач и… постель в углу. Кто-то здесь живёт:

Фото этого помещения изнутри уже мелькало в одном из ранних сообщениях, потому повторяться не буду.

Такие вот впечатления.

[Гость Ярослав Сагайдак]

Да это действительно не замок. Две параллельные стены – руины стадиона 80-х годов. Реально 220 метров на северо-восток сохранились руины подвала, вероятно именно этого замка.