Носковцы: городище "Кресло Сталина"

Filin · 22 апреля 2014

Обсуждается этот объект: городище близ села Носковцы

Носковцы – большое село, расположенное в 45 км к юго-западу от Винницы или в 10 км к юго-западу от Жмеринки:

В перечне памятников археологии Жмеринского района отмечено, что где-то в Носковцах имеется славянское городище, датированное 10 – 11 веками н.э. Городище открыл П. Хавлюк. В перечень памятников археологии, охраняемых государством, объект попал в 1987 году.

В Сети традиционно встречаются только беглые упоминания объекта, никакой конкретики.

Археологическая карта Подольской губернии (1901) в этом случае наводками не помогла, т.к. там упомянуты только курганы, привязанные к Носковцам:

Цитата

Носковцы
В 4 верст. в лесу - 1 курган; другой курган с другой стороны в 3 верст. на возвышенном поле, над оврагом; - говорят, был раскопан в 1840 г., при чем ничего не найдено.

Что касается ближайшей округи, то в "Археологической карте" есть упоминание какого-то вала в Слободе-Носковецкой, но, вероятно, этот вал не имеет отношения к тому городищу, которое попало в реестр.

Село большое, никаких особых привязок под рукой не было, потому решил не тратить время на изучение спутниковых снимков в поисках городища, но тут на глаза попали фотографии местной достопримечательности, которую называют "Кресло Сталина" или "Трон Сталина":

Источник

Объект быстро нашёлся на карте Google (юго-восточная околица села):

При увеличении чётко видим земляные дуги (вала и рва?):

Живая карта

Можно допустить, что до строительства дороги местность в этом районе имела немного другой вид, в частности, с тыла (т.е. с севера) к объекту могло примыкать какое-то озерцо или болото. К тому же неподалёку протекает какая-то небольшая речушка. Это может объяснить, почему вал не имеет замкнутой формы.

У Yandex в районе объекта снимки более приятного качества:

Живая карта

Диаметр объекта по внешнему контуру – около 100-110 метров, диаметр внутренней площадки – около 40-50 метров.

Хм… очень даже похоже на небольшое городище, но все источники, попавшиеся мне на глаза, с городищем этот объект не ассоциируют и даже наоборот – утверждают, что это относительно недавно появившаяся достопримечательность, которую якобы построили строители сталинской дороги, мол, это было большое земляное кресло, которое должно было умилить Сталина. Звучит немного бредово, но именно так гласит народная молва.

Больше интересных сведений узнаём из этой статьи:

Цитата

14 березня 2007

"Трон для Сталіна" біля Носківець каторжани насипали із землі, яку носили у кашкетах

Не всі водії знають, що Біля "крісла" Сталіна шоферам часто дорогу переходить баришня. Вся в білому. А піших бере блуд аж до ранку.

З Ленінграда - до кордону з Румунією територією шести районів області проходить "сталінська" дорога. Бере початок у Хмільницькому, у Літинському пересікає трасу Вінниця-Хмельницький, йде неподалік від Жмеринки, обминає всі села Барського і Мурованокуриловецького районів і лише у Могилів-Подільському частково заходить у два села - Вендичани і Немію. Ця особливість - обіч населених пунктів - свідчить про стратегічний характер "сталінки". Та й назва говорить за себе: трасу прокладали за вказівкою Генералісімуса напередодні Великої Вітчизняної війни. Вона мала з'єднати Ленінград з румунським кордоном на території нашої області. Ще одна характерна особливість цієї дороги в тому, що на ній нема жодного крутого повороту. Проектанти визначили шлях ніби під лінійку.

Будували трасу "тюрмарі", за словами 90-літньої Олександри Бідули з хутора Дем'янів млин, що у Жмеринському районі. "Сталінку" бабусі видно з вікна її оселі. В охорони був навіть духовий оркестр.

- Замолоду я жила по той бік траси, - розповідає Олександра Севастьянівна. - Мій чоловік був комірником у тих, хто охороняв в'язнів. Видавав їм, що треба було для роботи. Склад зробили у церкві в селі Кацмазові. За селом стояв табір. Ще один був у Слободі Носківецькій. Спочатку у палатках, а потім зліпили якісь бараки. Чоловік у них довго не робив, бо його забрали в армію. Але коли у нас було весілля, то він договорився з начальниками охорони, щоб дали музикантів. Помню, як заграли музики на подвір"ї, то аж пес урвався. Я чоловіка не раз питала, нащо їм ті музики. А він сміявся, - "щоб лучче робили".А робили вони каторжно. Тачками землю возили. Лопатами вкопувалися там, де було м'яко і треба було втрамбувати насип. Оці труби, що стоять у вихилах, то ще вони поклали. Трактори появилися тільки тоді, коли вже діло дійшло до планування. Охорона близько туди нікого не підпускала. Але хлопченята все одно якось пробиралися. Розповідали, що дуже страшні були дядьки з тачками. Худі, як патики. Марію Басисту брали туди готувати. Вона казала, що таку баланду давали, як худобі. Були їх тисячі. Повиймали з-за грат хтозна-звідки і кинули сюди. Ой, скільки їх тут лишилося! Летять тепер машини по їхніх кістках. "Зеківські" табори стояли по всій трасі. У Привітному Мурованокуриловецького району селяни переповідають, що ув'язнених утримували у бараках з дощок. У Романкові (нині Українське) теж показують місце, яке було тоді обтягнуте колючим дротом. Але ніде не пам'ятають, щоб хтось із старожилів розповідав про похорони тюрмарів. Де падали, там і залишалися назавжди, припускають жителі сіл, прилеглих до "сталінки". Можливо, з часом ця "біла" сторінка зацікавить когось з істориків і вони з документами у руках проллють світло на будівництво об'єкта, що мав статус військового значення.

На трон з тачкою - зась! З повороту на Слободу Носківецьку, мов на долоні, видно величезний насип, що має форму великого крісла. Його спорудження найбільше оповито серпанком таємничості. Всі називають його "троном" для Сталіна. Насипали його, мовляв, з однією метою - піднести сюрприз для вождя. Раптом він виявить бажання проїхатися по дорозі... Жителі навколишніх сіл тримають у пам'яті той факт, що землю для цього насипу носили у... кашкетах. З тачками на трон не можна було. Якби таке хтось допустив - залишився би без голови. Крісло вийшло надійним. Майже 70 років минуло вже, а йому нічого. Але знав би Сталін, яке місце вибрали для трону, мав би Берія роботу... Прокляте місце! У навколишніх селах - Телиленці, Носківці та Слобода Носківецька - цю улоговину називають турецькою фортецею. Люди переповідають, що під "сталінським троном" знаходиться стара могила. Мовляв, у ній поховані дівчата. Щоб не здатися у полон туркам, вони наклали на себе руки. А тюрмарі й взяли насип на могилі за основу для крісла. Це, розповідають, дуже страшне місце. На ньому загинуло багато людей. Сич кричить по ночах - луна стоїть така, що волося на голові піднімається. Як візьме блуд - до ранку дороги не знайдеш... Шоферам ввижається однакове видиво - баришня в білому, з вельоном на голові. Якось, коли ще не було асфальту, один загруз на молоковозі і задрімав у кабіні. А коли вночі прибіг додому, то його не впізнали - такий переляканий був. Це місце мені теж закипіло гарячою кров'ю, каже жителька Телиленець Валентина Бідуля. Коли помирала моя мама, попросила, щоб зібралися діти. За сестрою в Жмеринку поїхала донька. Повіз її хлопець на мотоциклі. Коли поверталися назад, якраз у сталінському вихилку їх вдарила "фура". Шофер навіть не зупинився. На щастя, слідом їхали добрі люди. Дочка тоді 13 днів пролежала в реанімації, була на волосині від смерті. Сестрі пошкодили хребет. Дякувати долі, помаленько вибралися з біди. Але скільки напереживалися - мама в труні, діти й сестра - в лікарні...Навпроти "крісла" на протилежній стороні дороги пам'ятний знак з написом: Подзигун Олександр Никифорович, трагічно загинув 30.04.1990 р. Трохи далі стела з чорного мармуру, на якій чотири портрети молодих офіцерів міліції. Того дощового вечора 11 липня 1998 року заступник начальника ДАІ Сергій Берчук, його колеги Леонід Матяш, Сергій Сергієв та Віктор Франчук поверталися із Могилева-Подільського. На зустрічну смугу несподівано виїхала вантажівка і всі четверо у міліцейських "жигулях" внаслідок лобового зіткнення загинули на місці аварії. Недавно на цьому ж місці "сталінка" забрала ще одне життя. Водій легковика врізався ззаду в автобус. Про цю трагедію нагадує траурний вінок на самісінькому повороті на Телиленці. Люди гинуть навіть після того, як це місце освятив місцевий священик.

Справу Сталіна довершив Тунік. Як несподівано почали будувати "сталінку", так несподівано й припинили роботи восени 1940-го року. Історики пояснюють це тим, що необхідність у ній відпала після перенсення кордону з Румунією на береги Пруту. 36 років "сталінка" чекала завершення робіт, основу для яких зробили в'язні. У 1976 році область взялася довести справу до завершення. Штаб з будівництва очолив тодішній заступник голови облвиконкому Микола Тунік. І вже на початку 80-х по "сталінці" відкрили рух. Особливо зручною стала нова траса для жителів районів, через які вона проходить. Майже на 50 кілометрів скоротилася відстань між обласним центром і Могилевом-Подільським. Рівне полотно ніби пливе під колесами - спуски постійно чергуються з підйомами. Дехто з водіїв використовує це для економії пального, вмикаючи на затяжному узвозі нейтральну передачу. Але не всі з них знають непросту історію будівництва траси. Не завадило б пам'ятати хоча б про сталінське "крісло". Недаром це місце називають "Бермудським трикутником".

Віктор Скрипник

Как видим, на первый план вышла версия, мол, зеки руками насыпали земляное кресло, но на втором плане замаячило что-то куда более интересное. Чего только стоит, например, упоминание "турецкой крепости". Также интересна другая версия – изначально это была могила, которую превратили в "кресло", т.е. похоже на описание разрушенного кургана.

И вот вопрос – что собой представляет "Кресло Сталина"? То ли это повреждённый курган (вспоминаем, что о курганах сообщает "Археологическая карта"), то ли всё же городище. Если это всё же городище (а именно такая версия мне кажется наиболее правдоподобной), то его ли упомянули в реестре памятников археологии?

m_potupchik · 23 апреля 2014

Стандартное древнерусское городище Х-ХІ в., рядом посад. "Кресло Сталина" естественно бред. Дело в том, что дорогу строили политические зэки, в 30-х годах, в рамках строительства Летичевского УРа. А народная память, как я где-то уже писал, она не долгая и привязывает непонятные объекты к ближайшим событиям.

duben · 24 апреля 2014

Цікавий випадок новітньої міфотворчості.

Filin · 24 апреля 2014

Здесь высказали мнение, что "Кресло Сталина" это:

Обычный майдан, т.е. курган, центральную часть которого выбрали для вываривания селитры. Сам, еще будучи студентом, участвовал в исследовании такого майдана на Полтавщине, в центре которого были выявлены остатки печи, а вокруг - более десятка глиняных чашечек от курительных трубок примерно 17 в. Такие майданы находятся, обычно, на бывших землях казаков, которые сами изготавливали порох, важнейшим компонентом которого была селитра. Подробнее о майданах см. в автореферате кандидатской В.П.Андриенко, защищенной в Харькове приблизительно в 1974-1976 гг. и его статьях на эту тему.

В пользу этой версии свидетельствуют и данные Е. Сецинского, который сообщал о том, что курганы в районе села были, а также народная молва, временами связывающая насыпь с некими могилами/погребениями.

Впрочем, даже если это разрушенный курган, то всё равно остаётся вопрос, использовали ли его в качестве укреплённого пункта?

m_potupchik · 25 апреля 2014

Зачем выдумывать то чего нет? Я же дал четкий ответ, что это городище Х-ХІ в. Это подтверждается как его формой, так и находками керамики на его территории, а так-же наличием рядом поселения того-же периода (посад).

Nimrod · 25 апреля 2014

m_potupchik, по моему скромному мнению формат форума как раз и предполагает обсуждение в том числе всех возможных версий и мифов связанных с определённым объектом, не исключая даже абсурдные и не стесняясь оспаривать авторитеты.

По крайней мере таким образом происходит некое просеивание и отбор информации.

Может быть через 50 лет городище станут называть уже не "троном", а "позолоченным унитазом")

Меня заинтересовало честно говоря сочетание круглой конфигурации небольшого городища с датировкой 10-11 вв. Получается укрепление могли создать уличи, что наряду с существованием круглых городищ у древлян окончательно подрывает версию М.Кучинко об этом типе городищ в до-руський период, как некой локальной волынской особенности.

m_potupchik · 25 апреля 2014

Такие городища для нашей территории довольно типичные. Два из них, в большей или меньшей степени, раскопаны П.И. Хавлюком - Сажки и Чэрвонэ. Датируются Х-ХI веками. Оба погибли в результате боевых действий. В Сажках жизнь возрождалась и городище гибло дважды. Хавлюк связывал эти городища с уличами. Таких городищ у нас несколько десятков. Я уже приводил примеры некоторых, приведу еще.