Хмельницкий (Хмельницький): гипотеза о существовании бастионных укреплений авторства Бернардо Морандо

[Filin]

Впервые о существовании гипотезы, о которой речь пойдёт ниже, я узнал в 2012 г., когда на фортификационной конференции в Каменце услышал доклад Сергея Есюнина на тему того, что на рубеже 16-17 вв. Хмельницкий (который тогда носил название Плоскиров) обзавёлся мощными бастионными укреплениями, автором которых был сам Бернардо Морандо, создать известного "идеального города" Замостья (Польша). Тогда у меня возникли вопросы к этой гипотезе, но в целом она не показалась фантастической, поскольку с темой укреплений Плоскирова я тогда был вообще не знаком, и в аргументацию автора особо не вникал. А теперь вот решил вникнуть, тем более, что с того времени гипотеза окрепла и стала походить на доказанный факт. 

План Замостья, 1692 г.:

К истокам

Как оказалось, С. Есюнин развил мысль, которую ещё в 1994 г. высказал львовский историк и исследователь Владимир Вуйцик в своей хоть и краткой, но интересно статье "Архівні джерела про перебування архітектора Бернардо Морандо у Львові", опубликованной в 227 томе (стр. 367-371) материалов Научного товарищества им. Тараса Шевченко во Львове. В статье внимание сосредотачивается на работах по укреплению львовского Высокого замка, которые по проекту Б. Морандо были проведены осенью 1589 г. Параллельно Морандо сделал некий проектный план ("делиниацию шанцев") укреплений города Львова, который повёз показать своему покровителю - великому коронному гетману Яну Замойскому (именно по его заказу Морандо спроектировал и построил упомянутое выше Замостье). И вот тут-то в нашей истории и мелькнул на мгновение Плоскиров, но этого хватило, чтобы на основе этой "вспышки" построить эпичную гипотезу. 

А всё дело вот в этом кратком сообщении, найденном в книге выплат из львовской городской кассы за 1589 г.:

Цитата

S. 67. Sabbato antę s[ancti] Galii confesso [14.X]. Na szancze wydatek.
P[anu] Stanisławowi Schembekowi wysłanemu do Je[g]o M[osci] P[ana] Hethmana do Płoskierowa y pod Kamieniecz z Panem Bernathem Włochem z Zamościa z deliniatyą i na namową szanczów za wydathek iego na strawę (s. 68) samoczwarthemu ze 3 końmi według iego Regestru dano zł. 36 gr. 2.

В переводе В. Вуйцика текст выглядит следующим образом:

Цитата

С. 67. В суботу перед св. Галлом [14.Х]. На шанці видаток.
Панові Станіславові Шембеку висланого* до його милости пана гетьмана до Плоскірова і під Кам’янець з паном Бернатом італійцем із Замостя з делінеаціею і намовою шанців за його видатки на страву вчотирьох із 3 кіньми згідно з його реєстром дано зол. 36, гр. 2.

*  это слово в перевод вставил я, в переводе В. Вуйцика оно было пропущено.

Этот фрагмент В. Вуйцик в статье снабдил следующими комментариями и анализом:

Цитата

Під час перебування у Львові Б. Морандо разом зі С. Шембеком виїздив до Плоскирова, де в той час перебував канцлер, а також до Кам’янця-Подільського. Виїзд Б. Морандо до Плоскирова і Кам’янця, гадаємо, не був безплідним для цих міст. Відомо, Плоскирів на той час належав старості галицькому і коломийському Станіславу Влодекові, який був сином Матвія Влодека з Германова — старости кам’янецького і Єлисавети Замойської, сестри великого канцлера. Дружина Станіслава також була із Замойських — дочка каштеляна холмського [10]. Тепер стає зрозумілою мета виїзду Я. Замойського до Плоскирова І Кам’янця-Подільського. С. Влодек, будучи споріднений родинними зв’язками з гетьманом і знаючи, що той будує нове місто, вирішив цим скористатися і попросити в гетьмана допомоги у спорудженні власного замку і міських укріплень. Тим більше, що Я. Замойський у цій ділянці мав уже певний досвід і, до того, ж, здібного будівничого. С. Влодек у 1578 р. отримав від Стефана Баторія не тільки привілей на ярмарки, а й, можливо, привілей для міста. Раніше Плоскирів був селом.

Плоскирівський замок, який збудував Б. Морандо, не зберігся. Під час козацьких воєн його разом із містом зруйновано. Вже у XIX ст. від нього не залишилося й сліду [11].

-------
10. Paprocki B. Herby rycerstwa polskiego. — Kraków, 1858. — S. 623
11. Słownik geograficzny. — Warszawa, 1888. — T. 9. — S. 54

Этот текст вызывает ряд вопросов и мыслей:

• Объяснение В. Вуйцика касательно того, как Б. Морандо оказался в Плоскирове, выглядят интересно и вполне логично - действительно Ян Замойский был связан через сестру с Станиславом Влодеком, владельцем Плоскирова, и благодаря этой связи там мог оказаться и фортификатор. Да, возможно, владелец Плоскирова мог воспользоваться случаем, чтобы проконсультироваться с опытным военным инженером касательно укреплений своего города и замка, но это всё на уровне допущений, поскольку нет информации о том, что Морандо проектировал укрепления Плоскирова, не говоря уж об информации, которая бы свидетельствовала о том, что эти укрепления были построены.
   
• Вся связь Б. Морандо с гипотетическим проектом строительства укреплений в Плоскирове базируется на одной строке текста, в которой речь идёт только о том, что на пути из Львова в Каменец фортификатор побывал и в Плоскирове.
   
• В. Вуйцик пишет, что "Плоскирівський замок, який збудував Б. Морандо, не зберігся", причём без ссылок на источники, где бы говорилось о том, что Б. Морандо занимался проектировкой укреплений замка, не говоря уж о ссылках на источник, где было бы сказано, что Морандо выполнил проект и этот проект был реализован (ведь далеко не каждый проект реализовывался, потому нужно подтвердить не только факт существования проекта, но и факт его воплощения в жизнь). Так или иначе, именно при помощи этих слов В. Вуйцик в категорию факта возвёл непонятно на чём основанную гипотезу о том, что Морандо не только запроектировал, но и построил замок в Плоскирове.
   
• Значение Плоскирова в этой истории косвенно подчёркивается тем, что вроде как именно там находился коронный гетман, но на самом деле, если ознакомиться с львовскими записями 1589 г., всё не так очевидно, поскольку в одном месте сообщается "... wysłanemu do Je[g]o M[osci] P[ana] Hethmana do Płoskierowa y pod Kamieniecz ..." (т.е. "... высланному к Его Милости Пану Гетману в Плоскиров и под Каменец"), а в другой записи, рассказывающей о той же поездке, Плоскиров уже вообще не упоминается и при этом пишется, что Морандо ездил к гетману в Каменец: "... z kthorą iachał do Je[g]o M [ości] ... ku Kamienczu" ("... с которой ехал к Его Милости ... к Каменцу"). Вполне возможно, что Плоскиров был просто промежуточной точкой путешествия (и именно по этой причине во второй записи его не упомянули), тогда как Каменец наоборот мог быть главной целью, и попал туда Б. Морандо потому, что именно там тогда находился гетман, которому нужно было показать проект укреплений Львова. Т.е. может даже фразу "... высланному к Его Милости Пану Гетману в Плоскиров и под Каменец" стоит читать как "... высланному к Его Милости Пану Гетману под Каменец через Плоскиров", и в этом случае значимость Плоскирова в этой истории падает ещё больше. 
   
• Вопрос такого же гипотетического участия Б. Морандо в модернизации укреплений Каменца затронул в отдельной теме. Здесь лишь кратко сообщу, что никаким поясом бастионных укреплений Каменец после посещения Морандо не обзавёлся, хотя с точки зрения значения Каменец был куда более важным объектом, чем Плоскиров.

 

Усиление позиций гипотезы Евгением Есюниным

С момента выхода статьи В. Вуйцика прошло лет 17, когда высказанную им гипотезу вдруг принялся активно раскачивать историк из г. Хмельницкого Сергей Есюнин, написавший по этой теме ряд статей. Вот некоторые из них:

• Італійський будівничий Плоскирівського замку (2011 р.)
• Замок та міські укріплення Плоскирова XVI - XVII ст. // Матеріали ІІІ науково-краєзнавчої конференції "Місто Хмельницький в контексті історії України" (2011)
• Плоскировского замок и городские укрепления XVI-XVII вв. // Замки Украины: исследование, сохранение, использование (2011)
• Фортифікатор XVI ст. Бернардо Морандо на Поділлі // Матеріали конференції  Археологія & Фортифікація Середнього Подністров’я (2012), с. 110-115.
• Описание Хмельницкого из "Энциклопедии истории Украины":
  

В статьях С. Есюнина меня больше всего смущает тот факт, что этот историк, неплохо знакомый с историей и архитектурой своего города, не только нисколько не усомнился в гипотезе В. Вуйцика (на ошибки которого можно закрыть глаза, поскольку он плохо был знаком с ситуацией в Каменце и Плоскирове), но даже более того - подогнал под эту гипотезу ряд сведений, которые ей противоречили, а саму гипотезу стал выдавать за доказанный факт, хотя если вы прочитаете статью Вуйцика, на основе которой С. Есюнин воздвиг своего колосса на глиняных ногах, то увидите, что там нет никакого явно выраженного упоминания того, что Б. Морандо вообще проводил какие-либо работы в Плоскирове (даже на уровне проектирования), не говоря уж о строительстве столь мощных объектов, как замок и городские укрепления.

Не добавив к гипотезе ни одного (!) нового документа, которые бы упоминали о Б. Морандо в контексте работ в Плоскирове, или даже просто упоминавших о существовании бастионных укреплениях, С. Есюнин пошёл дальше В. Вуйцика, увенчав свои исследования созданием графической реконструкции укреплений Плоскирова по состоянию на середину 17 века:

Цитата

Проаналізувавши згадані документи, а також творчий доробок будівничого плоскирівських укріплень Морандо, була зроблена спроба гіпотетичної графічної реконструкції фортифікацій Плоскирова на середину XVII ст. Її виконав Хмельницький художник, геральдист Юрій Адамчук. Взявши за основу зображення укріплень Плоскирова на карті Боплана, зробивши їх проекцію на план 1800 р., вдалося отримати уявне зображення міських фортифікацій.

Есть и вариант в цвете:

Источник

Реконструкция, кстати, плоха сама по себе (т.е. даже в отрыве от темы укреплений Плоскирова), поскольку показывает, насколько её создатели плохо разбираются в деталях облика бастионных укреплений, что лучше всего видно по "реконструкции" весьма странного профиля бастионного укрепления:

Также интересное, что несмотря на уверенность С. Есюнина в том, что Б. Морандо "повністю перебудував Плоскирівський замок", этот самый замок (если я правильно идентифицировал постройку) на графической реконструкции показан не в виде бастионного укрепления (а именно таким он и должен быть, учитывая версию с участием Б. Морандо), а в виде какой-то скромной усадебки, которая ушла в тень не только в сравнении с городскими укреплениями, но даже и в сравнении с рядом других построек на острове:

Есть ещё и такой вариант, вроде местами более логичный в деталях, но менее логичный в общем:

Но не будем сосредотачиваться на мелочах и критике рисунка, а лучше присмотримся к доводам С. Есюнина, которые он посчитал настолько основательными, что даже засветил их на парочке конференций, в том числе на фортификационной конференции в Каменце 2012 г., о которой я упоминал в самом начале сообщения.

Заблуждение №1. Морандо, несомненно, проектировал и строил.

Основная информация С. Есюнина о работе, якобы проделанной Б. Морандо в Плоскирове, базируется на статье В. Вуйцика, а там, как мы теперь знаем, ни о чём таком там не говорится. Тем не менее хмельницкого историка это не смутило, и вот уже необоснованная гипотеза Вуйцика в его статьях превратилась в красочный факт:

Цитата

Станіслав Влодек, будучи поріднений родинними зв'язками з канцлером і знаючи, що той будує нове місто, вирішив скористатись приїздом могутнього родича і попросив в нього допомоги у спорудженні плоскирівських міських укріплень. І тим більше, що Ян Замойський у цій справі був людиною досвідченою і, до того ж, мав здібного будівничого. Італієць на вимогу С. Влодека та при сприянні канцлера Яна Замойського повністю перебудував Плоскирівський замок та запроектував систему міських укріплень.

Заблуждение №2. Укрепления были как у Замостья, правда, чуть скромнее.

С. Есюнин не сомневается в существовании бастионных укреплений. Одна гипотеза (о работе Б. Морандо в Плоскирове) подпитывает другую гипотезу (о том, что укрепления были именно бастионными, раз их строил Б. Морандо):

Цитата

Якими були плоскирівські фортифікації ми можемо лише припускати. У кожного зодчого того часу був свій «фірмовий» стиль, який об’єднував всі його роботи. Був такий стиль й у Морандо. Отже, розглядаючи фортифікації, наприклад польського Замостя, які збереглися до наших днів, можна уявити й плоскирівські. Звичайно, наші були не такими масштабними, але те, що це була «фірмова» морандівська бастіонна фортеця – сумнівів не має.

Сомнений действительно было бы мало, если бы существовали доказательства о причастности Б. Морандо к укреплениям Плоскирова, но доказательств я так и не смог найти, а потому, в случае со мной, и сомнения никуда не делись. 

Тут С. Есюнин, как по мне, демонстрирует непонимание того, сколько нужно денег, сил, людских ресурсов и усилий самого архитектора/инженера, чтобы спроектировать хотя бы половину Замостья. Причём Замостье, как центр своих владений и главную резиденцию, строил канцлер и великий коронный гетман Ян Замойский, один из самых влиятельных и богатых людей Речи Посполитой, тогда как владелец Плоскирова, конечно же, даже по одной только финансовой причине не мог позволить себе подобное строительство. К тому же Б. Морандо фактически более 20 лет своей жизни был задействован в процессе строительства Замостья, в память о чём осталось множество материалов, тогда как в случае с Плоскировом нет ничего подобного.

Также стоит хотя бы в общих чертах описать как велось строительство Замостья. Идея города на уровне проекта вырисовалась где-то в 1578-1579 г., в начале 1580-х приступили к разбивке участка и первому этапу работ, но земляные укреплениях насыпали в основном где-то в 1584/1585-1587 гг., а облицовка земляных остовов кирпичной обмуровкой и сооружение казематов продолжалась с 1591/1592 по 1618 г., т.е. не менее 25 лет! Сколько рабочих было задействовано на создании земляного каркаса укреплений, сколько мастерских было задействовано в производстве кирпича, сколько денег было выплачена работникам - это была очень масштабная и очень дорогая стройка. И это не говоря о внутреннем заполнении города - о каменицах, ратуше, дворцах и т.д. И попробуйте всё это применить к Плоскирову, в случае с которым нет даже намёка на проведение подобных по масштабам работ в каких-либо документах, как нет и признаков существования хотя бы десятой части того, что было построено в Замостье, начиная с бастионных укреплений и заканчивая застройкой внутри укреплений. Кроме того, Замостье считается первым "идеальным городом" Польши, а тут так получается, что за это звание может потягаться ещё и Плоскиров? 

Заблуждение №3. Бастионные укрепления показаны на карте Боплана.

Поиски доказательств гипотезы привели С. Есюнина к карте Боплана, и там он нашёл "доказательства", о которых не писал В. Вуйцик. Это уже личный вкладе в гипотезу С. Есюнина:

Цитата

... але те, що це була «фірмова» морандівська бастіонна фортеця – сумнівів не має. Підтвердження тому вдалося знайти на відомій карті середини XVII століття Гійома Левассера де Боплана (1595-1685). На ній Боплан позначив Плоскирів як «Urbs munita» – місто з укріпленнями. Картограф, який вважався ще й відомим інженером та фортифікатором, наніс на карту чітке зображення озера з островом на місці впадіння Плоскої до Буга, міст, що вів на острів, а також доволі докладно (як для карти такого масштабу) позначив п’ятикутні бастіонні міські фортифікації.

Плоскиров на карте Боплана:

На самом деле тот стиль, каким Боплан показывал городские укрепления, не особо менялся в зависимости от того, были у города бастионные укрепления или нет. К тому же, когда Боплан создавал свою карту, очень-очень и очень мало укреплений на территории Украины могли похвастаться наличием бастионов, но если взглянуть на карту, то может показаться, что вся она усеяна "бастионными укреплениями", что, конечно же, не так. Были ли город прикрыт простыми и относительно простыми валами с деревянными башнями, были ли у него каменные стены/башни, были ли какие-то зачатки бастионных укреплений или полноценные бастионные периметры - практически во всех случаях Боплан схематически показывал городские укрепления приблизительно в одном и том же стиле. Таким образом, карта, конечно же, не сообщат о том, что Плоскиров прикрывало пятиугольное регулярное бастионное укрепление, она лишь сообщает, что городские укрепления были и показывает их расположение.

К примеру, вот, казалось бы, даже ещё более мощные "бастионные укрепления" Летичева, у которого на самом деле был каменный замок башенно-стенового типа (но частично сохранился) и каменные городские стены (утрачены):

Заблуждение №4. От "ещё не было" до "уже не было". 

В тот период, когда по версии С. Есюнина в Плоскирове строили укрепления, и тогда, когда они, по логике, должны были быть хоть и разрушены, но всё ещё хорошо различимы (при таком-то масштабе проведённых работ) городок посетили Эрих Лясота и Ульрих фон Вердум, но ни один из них не упомянул эпичных фортификаций Мини-Замостья. Эти моменты вроде как должны были заставить С. Есюнина задуматься, на верный ли путь он стал в своих размышлениях, но вместо этого он подогнал источники под свою гипотезу:

Цитата

Будувати плоскирівські фортифікації розпочали у 1589 році й завершили ймовірно лише на початку XVII століття. Тому, наприклад посол австрійського імператора Еріх Лясота, який проїжджав у 1594 році через Плоскирів, не згадує про них у своєму коротенькому описі міста. А от фризький мандрівник Ульріх фон Вердум на початку 70-х років XVII століття вже пише про те, що у Плоскирові серед озера був «чотирикутний острів, на якому, оточений валами й частоколами, стояв місцевий замок». Додамо, що на час відвідання Ульріхом фон Вердумом Плоскирова, місто перебувало у напівспустошеному стані після багаторічних протистоянь козаків та польської шляхти.

По версии С. Есюнина получается, что в 1594 г. (а это, на минуточку, аж через 5 лет после того, как там побывал Б. Морандо) Э. Лясота не отметил ничего особо выдающегося в облике города. Предположим, что этот источник можно отложить в сторону, поскольку Лясота вообще был очень краток, но с Вердумом совсем другая история - он относительно подробно описывает городок, но упоминает только укрепления на острове, хотя и уточняет, что раньше городок состоял из двух частей, одна из которых находилась на острове, а другая на противоположном берегу, но об укреплениях на материковой части (и тем более бастионных) он ничего не сообщает, хотя к таким деталям Вердум проявлял интерес.

Заблуждение №5. Пропали без следа.  

По версии С. Есюнина, время стёрло следы трудов Б. Морандо:

Цитата

На жаль, плоскирівські фортифікації, які збудував Морандо, не збереглися, а вже наприкінці XVIII ст. від них залишились лише незначні фрагменти. На найдавнішому із відомих нині планів міста 1800 р., копія якого зберігається у фондах Хмельницького обласного краєзнавчою музею, будь-яких замкових споруд не позначено взагалі, а від міських укріплень залишились лише земляні вали.

Тут для начала строит отметить, что бастионные укрепления - это массивные сооружения, которые создавались специально, чтобы противодействовать уничтожению, и зачастую их стирало не время, а уничтожали люди, в основном, когда происходило расширение площади городской застройки и старые валы и рвы начинали мешать развитию города. Если же этого не происходило, или же если застройка сосуществовала с валами, то эти самые валы могли доживать и до наших дней. А если сохранялись валы, то, конечно же, должны были сохраниться и бастионы, как ещё более прочные и массивные конструкции. Но даже на том плане 1800 г., с которым прекрасно знаком С. Есюнин, хорошо видно, что линия земляных укреплений на момент создания плана сохранилась практически по всей длине, но там не видно ничего похожего на бастионы (а ведь во времена Морандо бастионы были не маленькими). Похожая картина наблюдается и на плане Плоскирова 1798 г., о существовании которого С. Есюнин, похоже, не знал. На плане 1798 также показан участок замка, но и в случае с этим объектом нет признаков бастионных укреплений, хотя, по версии В. Вуйцика и С. Есюнина, замок также был перестроен Б. Морандо, разумеется, с применением "фирменных" бастионов. Кроме того, ни план 1798, ни план 1800 г., как по мне, не сообщают, что укрепления Плоскирова имели чётко выверенный пятиугольный контур, вычерченных прямыми линиями, характерными для бастионных укреплений, а на плане 1798 г. очертания укреплённой части города на пятиугольник и вовсе не похожи.

План 1798 г.:

План 1800 г.:

Получается, что С. Есюнин не отрицает факт сохранности валов городских укреплений даже и в 19 веке, а планы сообщают, что земляные укрепления сохранились практически по всей длине, но при этом историка не смутило, что план 1800 г. (а теперь и план 1798 г.) не доказывает бастионную гипотезу, а противоречит ей.

Сомнений нет?

В общем, несмотря ни на что, С. Есюнин верит:

Цитата

Тим не менш, ми сміло можемо додати до історії міста Хмельницького визначний факт – замок і міські фортифікації у Плоскирові будував відомий італійський архітектор Бернардо Морандо.

Даже в рамках бастионной гипотезы он не рассматривает какие-то компромиссы, к примеру, допустив, что это могли быть слабенькие земляные бастионы, нет - Плоскиров представлял собой Замостье в миниатюре с каменными укреплениями:

Источник

Последствия:

Поскольку голос С. Есюнина в Хмельницком, насколько я понял, достаточно силён (к тому же он подкреплён ссылкой на работу известного львовского исследователя В. Вуйцика), поскольку человек он там довольно заметный, работающий не только в узких научных рамках, но также промышляющий на ниве журналистики, то ему удалось достаточно громко по всем фронтам заявить о своей гипотезе, потому если вы начнёте искать информацию об укреплениях Плоскирова, то мимо его наработок у вас не получится проскочить - они есть в Сети, они есть в сборниках, они есть в Google-картинках. С другой стороны, похоже, никто другой плотно укреплениями Плоскирова не занимался, потому и официальная история этих фортификаций выглядит достаточно скудно, потому на этом фоне наработки С. Есюнина, несомненно, выделяются и на первый взгляд выглядят довольно профессионально.

И вот уже гипотеза формирует образ, и её ретранслируют дальше. К примеру:

Скромная страничка Плоскировского замка на Википедии в основном содержит ссылки на материалы С. Есюнина и, конечно же, как факт там преподносится историю с Бернардо Морандо.

Эта же история повторяется и на других страничках Википедии, где речь касается замка или Бернардо Морандо.

Или вот статья Михаиа Кубая, сотрудника заповедника в Жолкве (Львоская обл.), ссылающаяся на работы известных нам людей:

На говоря уж о других статьях, которые поиск услужливо выдаёт по запросам, связанным с укреплениям Плоскирова: вот и вот, к примеру.

Таким образом, непонятно на чём основанная гипотеза, пройдя через львовский этап, после обработки С. Есюнина не только получила новую жизнь, но также была возведена в ранг факта, прописанного практически во всех доступных свежих источниках, где речь заходит об укреплениях Плоскирова.

К счастью, были и те, кто усомнился. Так, к примеру, Владимир Захарьев, один из авторов книжки Замки, фортеці, пізньосередньовічні міські укріплення Хмельницької області (2017) явно не был удовлетворён доводами С. Есюнина, о чём и написал в упомянутой книжке, в статье об укреплениях Плоскирова:

А что вы скажете по теме гипотезы В. Вуйцика и С. Есюнина? Есть доводы за или может найдутся новые доводы против?

[Filin]

Не статьями едиными популяризируется гипотеза. К примеру, в Музее истории города Хмельницкий есть стенд, рассказывающий о бастионных укреплениях от Бернардо Морандо, и, разумеется, о такой интересной вехе в истории развития города посетителям рассказывают и экскурсоводы:

 
Источник

[Filin]

По поводу упоминания Плоскирова у Эриха Лясоты С. Есюнин пише следующее:

В 27.10.2018 в 18:38, Filin сказал:

Будувати плоскирівські фортифікації розпочали у 1589 році й завершили ймовірно лише на початку XVII століття. Тому, наприклад посол австрійського імператора Еріх Лясота, який проїжджав у 1594 році через Плоскирів, не згадує про них у своєму коротенькому описі міста.

Выше уже писал, что странно уже только то, что через 5 лет после гипотетической консультации Станислава Влодека с Бернардом Морандо грандиозная стройка так и не стартовала, во всяком случае, о ней Лясота не упоминает. Однако при этом он упоминает замок, и, что самое главное, отмечает малый размер городка. Лясота пишет, что городок лежит у прекрасного озера, пишет, что городок разделён на две части, но ни о какой стройке или о том, что поселение на тот момент было значительным и речи не идёт. Поскольку стройплощадка основательных городских укреплений, да ещё и бастионных, представляла собой довольно размашистое эпичное полотно (для тех краёв того периода довольно редкое), то такая деталь наверняка не осталась бы незамеченной, особенно на фоне факта об упоминании других деталей. А если на тот момент даже стройка не началась, то поклонникам бастионной гипотезы придётся перенести строительство к периоду 1595-1600/1601 гг. (верхняя планка упирается в год смерти Морандо), но в этом случае привязаться вообще не к чему, поскольку ближайшая точка хоть какого-то пересечения Плоскирова с Морандо осталась позади, в 1589 г. 

Перевод текста дневника по изданию "Путевые записки Эриха Лассоты, отправленного римским императором Рудольфом II к запорожцам в 1594 г." (1873):

P.S. С. Есюнин пишет о начале стройки по проекту Б. Морандо в 1589 г.:

Цитата

Будувати плоскирівські фортифікації розпочали у 1589 р.

Этим он сам себя загоняет у угол, поскольку, как видим, даже в 1594 г. признаков мега-стройки замечено не было, как не было замечено и новомодных бастионных укреплений вокруг города. При этом сам Есюнин, кажется, не задаётся вопросом, как можно в течение 5 лет вести стройку под руководством итальянского фортификатора, чтобы в итоге всё это не отразилось ни в одном документе, и не привлекло внимание посла, проезжавшего мимо в 1594 г.

[Ігор Западенко]

Дискусію щодо гіпотези про замок Бернардо Морандо у Плоскирові продовжив хмельничанин Володимир Захар'єв. Спочатку на своїй сторінці у Фейсбуці, а далі - у інтерв'ю:

Чому археолог відкидає версію кам’яних фортифікацій в Плоскирові. У Хмельницькому презентували теоретичну реконструкцію Плоскирова часів другої половини XVI cтоліття.

Ірина Олійник, https://ye.ua/istiriya/47796_Chomu_arheolog_vidkidaye_versiyi_kam_yanih_fortifikaciy_v_Ploskirovi.html

Яким був замок і де він розташовувався? Чи мав Плоскирів муровані укріплення та як вони могли виглядати? Довкола цих питань, що стосуються минулого Хмельницького, вже не одне десятиліття точаться дискусії серед небайдужих до історії містян. А науковці намагаються знайти розгадку, озвучуючи нові факти та версії. Саме на одній із нещодавніх зустрічей істориків та небайдужих хмельничан, яку ініціював старший науковий співробітник відділу охорони пам’яток історії та культури Хмельницького обласного науково-методичного центру культури і мистецтв, лауреат міської краєзнавчої премії імені краєзнавця Михайла Орловського та обласної премії імені археолога Іона Винокура Володимир Захар’єв, було представлено теоретичну реконструкцію Плоскирова часів другої половини XVI cтоліття. Мова токнулася і оборонних укріплень початку XVIІ століття, довкола вигляду яких досі точаться дискусії.

Так міг виглядати плоскирівський замок за згадками в шляхових записках Ульріха фон Вердума від 24 листопада 1671 року. Фото: Художня реконструкція Володимира Захар'єва та Юрія Адамчука

Як зазначає науковець, опираючись на давні карти і плани міста, записи чужоземних мандрівників, що відвідували Плоскирів у часи Пізнього Середньовіччя і залишили про те враження у своїх щоденниках, він, ретельно обстеживши територію давнього ядра міста, виявив сліди давніх укріплень та саме на цій базі розробив теоретичну реконструкцію первинного Плоскирова. А щоб вона була доступною для загалу – інформацію візуалізували разом з художником-ентузіастом Юрієм Адамчуком.

– Пане Володимире, про що свідчать найдавніші повідомлення про наше місто його околиці?

– Зі згадок «батька історії» грека Геродота відомо, що Південний Буг витікав з озера Амадока. Сьогодні його вже не існує. Воно зникло, бо через насування тевтонічних щитів окремі ділянки суші, зокрема, і Подільсько-Волинська височина, щорічно піднімаються. Тому в історичних документах Пізнього Середньовіччя воно вже згадується лише як «Амадоцьке болото», а за радянських часів чималі площі прибережжя колишнього озера осушили.

До невпізнання змінилася й територія, де на невисокому останці між річкою Південний Буг, річечкою Плоскою та струмком Рів, на початку XV століття оселилися першопоселенці-русини. Відтак у реєстр польського короля це поселення потрапило під назвою Плоскирівці. Перша письмова згадка про нього, виявлена киянином Віталієм Михайловським, датується 1431 роком. У 1547 році король Сигізмунд І Старий віддав Плоскирівці польському шляхтичу - хорунжому Матею Влодеку в дожиттєве володіння, а 1550 році його наступник Сігізмунд ІІ Август – у спадкове володіння. Той мав зацікавленість у розвитку цієї території, адже був одруженим на Анні Свірчовій, володіння батька якої (Чорноострівська волость) межувала з переданими йому Плоскирівцями, Голешином та Лезнівим. Саме Мацей Влодек загорівся задумом перетворити Плоскирівці на місто, адже воно лежало в природньо і в логістично вигідному плані. Звісно, це вимагало вкладення солідних коштів. Але як показував досвід інших феодалів, такі розбудови згодом обов’язково приносили прибутки як власникам містечок, так і королю. Тому останній підтримав ідею.

- Тобто, так почався період перевтілення села Плоскирівці у містечко Плоскирів?

- Оскільки однією з головних умов надання королем статусу міста на Поділлі була наявність замку, то Мацей Влодек нікуди не міг дітися від побудови укріплень. І першим було укріплено валом, ровом, частоколом і баштами… його садибу, що розташовувалася на найвищому місці останця, де тепер провулок Ломаний – позаду СЗОШ №1. Саме ця садиба стала своєрідним першим міським замком. Далі взялися за укріплення периметру. Основу містечка обнесли характерним для того часу дерев’яним частоколом з оборонними баштами. Виділили і місце для церкви на південному боці останця.

– Де на це взялися кошти? І чи є цьому документальні підтвердження?

– У того ж Матея Влодека з дружиною, як свідчать документи з багатотомника «Архів Південно-Західної Русі», було кілька десятків інших сіл, що приносили прибуток. А сам будівничий Плоскирова мав посаду кам’янецького старости, отже й можливість залучити інші ресурси для втілення свого плану. Король не перечив, бо знав, що Мацей Влодек розбудовував не просте місто, а створював ще один надійний форпост перед татарами у безпосередній близкості від Чорного та Кучманського шляхів, якими ті прямували в глиб території Польщі.

Так могла виглядати укріплена садиба Станіслава Влодека. Художня реконструкція Володимира Захар'єва та Юрія Адамчука.

Деревину на будівництво постачали ті подільські села, котрі розташовувалися біля лісів, а перевозили її ті громади, на яких лежала гужова повинність, як наприклад, з села Трихівці (тепер Міцівці Дунаєвецької селищної ОТГ), що відображено у тогочасних документах. Звісно, ми не знаємо усіх деталей, але врешті, містечко стало тим, чим й мало бути. А надання йому в 1566 році Магдебурзького права одразу ж привабило сюди нових мешканців – торговців і ремісників. Втім, у 1570 році Мацей Влодек помер. На щастя, його син Станіслав продовжив справу батька і, певною мірою, шукав варіанти економічного поліпшення свого добробуту. До того ж вигідно одружився на сестрі Яна Замойського, що при наступному королі Стефані Баторії став Великим канцлером Польщі. Без такої протекції місто, де мешкало всього 300 осіб навряд чи отримало б у 1578 році привілей 3-разової щорічної ярмарки та щотижневих вівторкових торгів. Проте саме це спрацювало на авторитет Плоскирова в очах людей як економічно значимого містечка, і охочих тут поселитися більшало.

– Як саме місто розширювалося?

– Розселення нових плоскирівчан якраз і стало проблемою. Того ж 1578 року за Плоскировом рахувалося 22 плуги орної землі. А це був один з найвищих показників у «Тарифі Подільського воєводства». Під садиби новопоселенців довелося віддати вигідний для землеробства сонячний схил східного останця (тепер смуга від вулиці Кам’янецької до провулку Лапушкіна). Передмістя, правда, не мало захисту. Тому у випадку нападу татар чи волохів, аби врятувати своє життя його мешканцям доводилося тікати через міст, що з’єднував два останці – за міські ворота і частокіл. Інша частина останця, який зі сходу і півдня був обмежений долиною струмка, що тік у Південний Буг з території нинішнього «Кварталу», і далі використовувалася плоскирівчанами під орні поля.

– І все ж, повернімося до укріплень Плоскирова. Адже саме це питання викликає чимало дискусій…

– Свого часу провідний спеціаліст Хмельницького обласного краєзнавчого музею, кандидат історичних наук Сергій Єсюнін у своїй книзі «Плоскирів: давня історія» стверджував, що Станіслав Влодек «зумів скористатися родинними зв’язками… для розбудови міських укріплень Плоскирова та залучити до у цієї справи відомого італійського зодчого Бернардо Морандо». Це ніби-то сталося в період другого приїзду архітектора до Львова в зв’язку з побудовою восени 1589 року оборонних шанців міста. Робота тривала два місяці і попереду залишалася не найкраща для поїздок пора. Однак, на переконання Сергія Єсюніна, маючи на своїх плечах ще й турботу про загальну систему оборони міста, будівництво кількох цивільних та культових об’єктів Львова, італієць того ж року побував у Плоскирові, щоб після цього «на вимогу Станіслава Влодека» повністю перебудувати Плоскирівський замок та запроектувати систему міських фортифікацій. Правда, більше про змінений замок краєзнавець не згадував. Зате саме в цій книзі з’явився кольоровий малюнок на цілу сторінку з кам’яними фортифікаціями Плоскирова XVII століття.

– У чому ж полягає його суть?

– Вважаю, що науковець мав би з пересторогою добирати і вміщувати у наукову книгу ілюстрації. Особливо, конкретну реконструкцію, а не пояснювати, що то поєднання «фірмового» стилю Моранди, тобто, укріплень родового міста канцлера Польщі Замостя і схеми Плоскирова на відомій карті Боплана 1662 року. І що Морандо, наче б то, почав зводити їх з того ж 1589 року, а роботи тривали й після його кончини у 1600 році. Як на мене, а також на думку інших фахівців, було б логічно, що, коли у 1594 році Еріх Лясота відвідав Плоскирів, будівництво мало бути в апогеї. Але, натомість папський посол побачив лише «маленьке містечко з замком», про що й записав у щоденнику... Не зважаючи на це багато сприйняли ту «гіпотетичну реконструкцію» за «чисту монету» і стали інтенсивно використовувати. Де тепер її тільки нема! Добре, хоч не зробили її візитівкою нашого міста.

Гіпотетична реконструкція Плоскирівського замку, яка, на думку Володимира Захар'єва, не має підтвердження. Фото: uk.wikipedia.org

Згодом виявилося, що Сергій Єсюнін ніби-то й ні при чому. Бо ту картину ніби-то не лише намалював, а й був автором ідеї художник-самоук Юрій Адамчук. Врешті під тиском аргументів він відмовився від претензій на будь-яку науковість свого твору, про що 2017 року вказано у книзі «Замки, фортеці, пізньосередньовічні міські укріплення Хмельницької області» нашого з кандидатом історичних наук Ігорем Стареньким та здобувачем ступеню кандидата історичних наук Сергієм Шпаковським авторства. Наступного 2018 року ту ж картинку детально розібрав і розкритикував на своїй сторінці «Замки і фортеці України» відомий кастеолог сучасності Філіп Гавриленко. Але ті, хто сприяв її поширенню, досі не сказали свого слова.

– Тобто, версію кам’яних фортифікацій в Плоскирові ви відкидаєте?

– Так. Камінь для Плоскирова був дорогим задоволенням навіть у пізніші часи. На початку ХІХ століття, наприклад, з понад 400 будівель міста кам’яним була лише одна! Як на мене, ще до приїзду Моранди у Плоскирів, якщо він справді тут був, революційний крок для поліпшення фортифікації міста зробив сам Станіслав Влодек. Він перегородив потужною греблею Південний Буг і створив штучне озеро, яке підняло рівень води у долині Рова та Плоскої і перетворило останець на острів. А Морандо залишалося порадити господарю відділити ровом північний кінець останця-острова, насипати вали, звести частокол і башти, розмістити там гармати та іншу вогнепальну зброю, щоб гарантувати надійний захист греблі з мостом на Південному Бузі та моста на Рові. А, може, то й не ідея Морандо, а самого Станіслава Влодека.

– Чим така версія підверджена?

– Картою 1798 року, яку оприлюднив той же Філіп Гавриленко. На ній зображені владні установи Плоскирова кінця XVIII cтоліття. А розташовані вони, як вказано у експлікації карти на… колишньому старостинському дворі. Саме там, де й міг бути згаданий у спогадах очевидців, зведений до 1594 року, плоскирівський замок.

Новознайдена карта, оприлюднена Філіпом Гавриленком.

Я хотів би сподіватися, що Морандо потенційно міг запроектувати систему міських фортифікацій Нового міста, тобто, того, що розбудували на східному останці. Однак втілювати його у камені було вчорашнім днем. Через поширення використання артилерії при штурмі міст, фортифікатори стали насипати земляні вали, викопувати сухі рови та влаштовувати бастіони, що вважалося прогресивним методом тогочасся. Вони оточили, як і зображено Бопланом, лише північну частину східного останця – паралельним до Південного Бугу прямокутником: від долини до теперішньої вулиці Староміської, і від вулиці Кам’янецької до тодішнього видолинка, який потім був засипаний перед початком вулиці Проскурівського Підпілля.

До речі, вал між Староміською і Подільською – швидше всього насипаний на початку XVIII століття, коли після турецької окупації краю у 1672-1699 роках місто вчергове стали заселяти людьми, а страх татарських набігів залишився. Його не використовували аж до приходу на Поділля у 1793 році іншої окупаційної влади – російської. Він розповзався, але й розрівнювати його ніхто не поспішав. Саме тому він та рів й потрапили на карт кінця XVIII –початку ХІХ століть і навіть у записи середини того ж ХІХ століття.

Фактично, підтвердження усім цим історичним здогадкам могли б дати археологічні дослідження, бо теорію варто було б підтвердити практичними знахідками. І хоч багато що втрачено через забудову минулих століть, але будівництво на цій території триває і зараз, отож треба не упустити можливість побачити під час копання котлованів все те, що зберегла для нас земля. Тобто, владі міста слід зобов’язати усіх забудовників не заважати, а сприяти археологічному нагляду за цим етапом будівництва. Адже це збір важливої наукової інформації фахівцями. У першу чергу, для пізнання історії міста, як складової европейської цивілізованої держави з іменем Україна.