[Белый Камень: локализация укреплений города и замка]

Подвалы, о которых я писал в своём посте от 05. 06. 2011 г. находятся не совсем в том месте предположительного расположения замка, которое сейчас обсуждается. Они – чуть дальше по дороге:

Здесь была картинка, но ссылка умерла (

Вот: http://wikimapia.org/#lat=49.8978654&lon=24.8457527&z=19&l=1&m=b&v=1

Видимо, там было какое-то другое строение, не имеющее отношения к замку. Возможно - господская экономия (фільварок).

[Церковь Святой Параскевы Пятницы: история и архитектура]

В 29.10.2011 в 00:20, Filin сказал:

Ждёмс появления новых сведений/изображений или версий

Ну что же, есть ещё кое-какая информация по этой церкви: "Галицька Брама", № 27 за 1997 год:

   

Цитата

П’ятницька церква та її пам’ятки

П'ятницька церква посідає цілком особливе місце серед пам'яток тієї невеликої дільниці Львова, якій присвячено нинішнє число "Галицької брами". Вона не лише найстаріша споруда у цій частині міста, але одинокий її діючий музей, у стінах якого зберігається ціла група реліквій мистецької культури Львова ХVІІ-ХІХ ст. на чолі із знаменитим іконостасом, який належить до найвизначніших шедеврів релігійної мистецької культури українських земель.

Історія П'ятницької церкви задокументована дуже мало, тому нині її вдається відтворити лише у найзагальніших рисах. її початки, як визнають дослідники, сягають княжого періоду історії міста й можуть бути віднесені до XIII ст. В такому разі вона є однією з трьох мурованих церков, споруджених на території княжого Львова. Церква святого Миколая, мабуть, є фундацією князя Данила Галицького, який, за свідченням Галицько-Волинського літопису, змолоду зарекомендував себе великим шанувальником мірлікійського чудотворця. Монастирська Онуфріївська церква може розглядатися як вірогідна фундація князя Льва Даниловича. Натомість у П'ятницькій є підстави вбачати насамперед храм львівського міщанства княжої епохи - на території перед нею дослідники вгадують контури давньої торгової площі.

Проте у нинішній споруді церкви від найдавнішого періоду її історії залишилися хіба що тільки фундаменти. Проведені у 80-х рр. дослідження показали, що нинішні стіни храму мають пізніше походження і зведені з певними, хоч і малосуттєвими, відхиленнями від первісного плану, визначеного фундаментами. В історії церковного будівництва такі випадки мали чимале поширення, проте на українському ґрунті їх відомо стосовно небагато. Загальновідомим є факт відбудови у 1470 р. від фундаментів великої Успенської церкви Києво-Печерського монастиря. За свідченням Мартина Груневега, який жив у Львові з 1582 по 1602 р., в його часах перемуровано костьол Марії Сніжної. Є підстави стверджувати, що нинішня споруда П'ятницької церкви з'явилася на фундаментах храму княжої доби теж на початку XVII ст.

Підстави для такого висновку дають віднайдені документальні свідчення про будівництво П'ятницької церкви, які відносяться до 1617 та 1619 рр. Перший з них є дарчим записом львівського старости Станіслава Боніфація Мнішка на ґрунт для спорудження при церкві шпиталю. З контексту випливає, що його закладення мало бути наступним етапом заходів тодішнього п'ятницького пароха Івана Попеля "коло мурування тієї церкви П'ятницької". Другим є свідчення ченця Онуфрієвського монастиря Феодосія Кані про те, що він пере давав. Пополю гроші "на мурування і будування церкви нової". Хоч обидва документи прямо не говорять про проведення самого будівництва, зміст першого з них дає підстави для висновку, що такі роботи могли бути в основному завершені перед появою дарчого акту львівського старости, оскільки сам він стосується подальшої розбудови парафіяльного ансамблю. Невдовзі новозбудована церква стала жертвою пожежі, коли у 1623 р. вигоріло все Краківське передмістя. Про її спалення пише львівський хроніст другої половини XVII ст. Юзеф Бартоломей Зіморович, хоч, правда, іншими сучасними джерелами воно не засвідчене. Проте привілей уже відомого нам старости С.Б. Мнішка для п'ятницького братства на управління церквою та її маєтками від 27 березня 1628 р. називає храм спустошеним і знищеним. Очевидно, все ж таки вказівка Зіморовича на пошкодження церкви у 1623 р. відповідає дійсності, а наведена згадка 1628 р. про спустошення і знищення аргументує необхідність перебудови храму коштом молдавського господаря Василя Лупула, про яку говорить Львівський літопис у зв'язку з записом про посвячення церкви у 1645 р. Самі роботи велися упродовж двох попередніх літ: згідно з віднайденим на початку нашого століття датованим орнаментальним фризом на вежі, її завершено у 1643 р., наступним роком датована пам'ятна таблиця молдавського господаря на зовнішній південній стіні церкви. Таким чином, у першій половині XVII ст. П'ятницька церква, вірогідно, перебудовувалася двічі. Реальні сліди цих робіт у стінах існуючої споруди вивчені мало, тому наявні можливості для відтворення її архітектурної історії використані явно недостатньо. П'ятницька церква збереглася саме у тому стані, якого набула у середині XVII ст. Єдина суттєва переміна у її зовнішньому вигляді сталася на початку нашого століття, коли вежа отримала нове покриття.

П'ятницька церква - єдиний львівський храм, який зберіг центральний елемент декорації свого інтер'єру - іконостас. Оцінюваний як вищий зразок мистецтва від середини XIX ст., коли його - цілком безпідставно - приписували афонським майстрам, він є однією з найхарактерніших і найважливіших пам'яток українського мистецтва XVII ст. Ніяких відомостей про походження іконостасу виявити не вдалося, тому його датування та інтерпретація залишаються неусталеними. Щодо ансамблю, серед дослідників виробилося два основних погляди. Іноді його відносять до початку століття й трактують як центральну пам'ятку початкової стадії еволюції нового релігійного малярства XVII ст. Проте більшість дослідників схильні пов'язувати його з перебудовою церкви у 1640-х рр. й бачити в ньому зразок релігійного малярства зрілого XVII ст.

Проведений аналіз п'ятницького іконостасу у контексті розвитку львівського релігійного малярства першої половини XVII ст. привів до висновку, що ансамбль все ж таки відображає ранню стадію еволюції львівського релігійного малярства XVII ст. й демонструє початковий етап його розвитку. Для уточнення датування вельми корисним виявилось співставлення з досить добре документованим іконостасом Успенської церкви у Львові, робота над яким з перервами велася у 1616-1638 рр. Аналіз обидвох іконостасів у співставленні з ранніми пам'ятками львівського релігійного малярства XVII ст. дозволив ствердити, що іконостас П'ятницької церкви є етапним твором того періоду історії львівського малярства, який практично ще не привернув належної уваги дослідників. Відкриття ріпнівської ікони Богородиці львівського маляра Федора (попри одностайність фахівців він не може бути ідентифікований з відомим львівським малярем першої третини XVII ст. Федором Сеньковичем) засвідчило початки складення нового львівського малярства XVII ст. ще перед 1600 роком. Початкова стадія його розвитку, відома нині за поодинокими іконами та мініатюрами, включає також перше десятиліття нового століття. Період "перших кроків" логічно мав би завершитись у 1610-х рр. Якщо пов'язувати створення П'ятницького іконостасу з перебудовою церкви, зафіксованою згадуваними документами 1617 та 1619 рр., враховуючи безперечний початок виконання у 1616 р. Успенського іконостасу, вирисовується дуже цікава картина. Одночасно у Львові йдуть роботи над іконостасами двох найбільших у місті церков. Цілком очевидно, що обидва ансамблі були покликані завершити початкову стадію нової малярської традиції й ознаменувати собою остаточне утвердженя її здобутків. Проте плановане на 1617 р. закінченя Успенської церкви не відбулося, й до робіт над її іконостасом повернулися лише наприкінці 20-х рр. Цілісний характер іконостасу П'ятницької церкви - виразно пізніше походження у ньому мають лише обидві намісні ікони Спаса та Богородиці - вказує, що його встигли завершити у стосовно короткому проміжку часу. Тому він і став унікальною пам'яткою малярської культури 1610-х рр., взорування на якій виступає як характерна прикметна риса західноукраїнських іконостасів упродовж наступного століття. Саме ці обставини і визначають особливе місце п'ятницького ансамблю як у спадщині львівського малярства XVII ст., так і в еволюції західноукраїнської мистецької традиції.

До наших днів у церкві вціліло також декілька цікавих ікон XVII-XVIII ст. Найстарішою з них є, мабуть, молдавського походження невелике зображення святої Параскеви. У вівтарі зберігається рідкісної іконоґрафії невелика ікона з зображенням Богородиці на престолі в оточенні чинів святих, яка у середині минулого століття була запре-стольним образом (в новіші часи грубо перемальована). Так само у вівтарі знаходиться "Благовіщення" XVIII ст. (теж грубо перемальоване). До цінних пам'яток львівського релігійного малярства відноситься і "Свята Варвара" 1734 р. львівського маляра Андрія Дунаєвського з срібною шатою 1739 р. Найстаршою пам'яткою церкви є переховуване нині в Національному музеї рукописне Євангеліє XVI ст.

П'ятницька церква не випадково характеризувалася вище як своєрідний музей відповідної дільниці Львова. В її стінах збереглися цікаві пам'ятки з декількох віддавна не існуючих сусідніх храмів. Документально потверджено походження з церкви Різдва Богородиці "на Тарнавці" унікальної пам'ятки українського золотарства XVI ст. срібної кадильниці, а також храмового образу згаданої церкви. Нині вони переховуються у Національному Музеї. Окремо варто згадато і те, що в П'ятницькій церкві збереглося три рідкісних пам'ятки львівського вірменського малярства з давно неіснуючих вірменських храмів святої Анни та святого Якова - "Апостол Марко", "Апостол Матвій" (Національний Музей) та "Вознесіння Богородиці" (Львівська картинна галерея). Поряд з цими пам'ятками давнього львівського мистецтва може не буде зайвим згадати також декілька вилучених з іконостасу при його недавній реставрації ікон маловідомого нині маляра другої половини XIX ст. Антонія Качмарського, який на початку 1870-х рр. реставрував іконостас і доповнив його рядом власних композицій.

Пов'язана своїм походженням з початками історії міста П'ятницька церква - не лише одна з найважливіших його пам'яток, але й унікальний заповідник його мистецької культури посеред бурхливого життя сучасного Львова.

Володимир Александрович

 

Цитата

Молдавський слід у Львові

В південну стіну П'ятницької церкви вмуровано прямокутну кам'яну плиту з барельєфною композицією у верхній частині, де зображено гербовий щит з головою зубра і розміщеними по її боках сонцем і півмісяцем. Між рогами зубра — зірка, вище розташовані корона і рицарський шолом. Над гербовим картушем - перехрещені скіпетр і меч, увінчані князівською короною. У полі щита поміщені літери: Іw-В-В-Б-М-Г-Z-М. Під барельєфом розміщено плиту з таким написом:

С(о)ЛНЦЕ М(іся)ЦЬ і КОРОНА

СЦЕПТРУ(м) ПАЛА(ш) ОБОРОНА

ГЛАВА В ВІ(н)ЦІ І ЗВІ(з)Д0Ю

НОТУ(ють) ВСІЯСНО(сть) ТВОЮ

ХР(ам) С(ей) С(о)ВЕ(р)Ш(ен)

РО(ку) 1644 АВГ(уста) 15

Розшифровкою цієї таблиці займався ще Антін Петрушевич, проте не зумів вірно її пояснити. Більше того, було неправильно перекладено перші два рядки: Сонце місяць і корона - сія трой ця наша оборона... Пізніше Ізидор Шараневич дав свою інтерпретацію, а польські дослідники В. Лозинський і Ф. Яворський висунули тезу про те, що дошка стосується молдавських господарів Бернарських-Могил, які ніби-то були фундаторами церкви Параскеви П'ятниці. Яворський на основі помилково прочитаних перших двох рядків навіть написав цілий фейлетон, пов'язуючи з молдавськими господарями безпеку львівських міщан.

Лише Богдан Януш у Wiadomosciach Konserwatorskich, N 2 за 1924 р. вірно розшифрував і напис, і абревіатуру, яка означає:Іw / Василь Воєвода Божою Милостю Господар Землі Молдавської (Іw означає Йоан — складову частину титулу молдавських господарів "З Ласки Божої і Йоана"). Воєвода Василь — це господар Василь Лупул (1634—1654). Його попередниками були Шимон, Ярема, Костянтин, Мирон і Мойсей Могили. Вони патронували будівництво Волоської церкви, яку посвячено у 1631 р. Василь Лупул в свою чергу прийняв патронат над спорудженням нової церкви на Краківському передмісті, що й увіковічено в пам'ятній таблиці.

О.В.

[Росохи: история и архитектура церкви]

Даже если он там сам в Росохах не был, значит о такой кладке кто-то до него написал, а он "дёрнул" этот нюанс в своё описание...

Может быть, он взял эту информацию из "Памятников градостроительства и архитектуры"?

[Росохи: история и архитектура церкви]

В книге "Церкви України. Перемиська Єпархія". Наукове товариство ім. Шевченка у Львові, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича Національної Академії наук України. Фундація енциклопедії України, Торонто, Канада. Львів, 1998 р. , ISBN 966-02-0362-4

на стр. 626, её автор, Василь Слободян, утверждает:

«Церковна територія оточена муром з того ж каменю, складеного насухо, вкритого гонтовим дахом».

Позволю себе не согласиться с этим, весьма уважаемым мною автором, с которым имею честь быть знакомым лично уже около 10 лет.

Дело в том, что жители Россох – не римляне, которые владели технологией кладки стен и акведуков без применения раствора – насухо. Здесь бы эта стена, если бы она не имела связующего элемента, рассыпалась бы за эти 200 лет своего существования!

Моё мнение по этому поводу – стена сложена из камня на ГЛИНЯНОМ растворе. В связи с тем, что он намного менее прочен, чем известковый, внешний его слой выкрошился или выветрился с течением лет. Однако, присмотревшись внимательно к кладке, можно заметить, что связующий элемент там всё-таки в глубине имеется.

Здесь было фото, но теперь его нет

Для проверки правильности этого утверждения, кладку стены мы в этот раз разбирать не стали

[Укрепления Украины как место для свалки]

Непосредственно перед этой стеной с башней, что на фото, особого мусора не было. Много было за забором, т.к. к ней вплотную примыкает частная жилая застройка. Кстати, это единственный памятник архитектуры Луцка, который заснять можно было, лишь предварительно перебравшись через забор .

Надеюсь, сейчас, с включением её в какой-то туристический маршрут, ситуация изменится в лучшую сторону.

[Росохи: история и архитектура церкви]

В 22.10.2011 в 19:05, Filin сказал:

• "В юго-западный угол ограды включена деревянная, одноярусная, каркасная под шатровой кровлей колокольня, стены которой обшиты досками" - это вообще главная катастрофа комплекса. Нет уже обшивки из досок и вообще непонятно, что сохранилось внутри того пластикового «чуда», которое сейчас стоит на месте колокольни.

Думаю, что в этом селе просто очень сильны "пластико-вагоночные" традиции. Изрядно поколесив по нему в поисках священника с заветным ключом от калитки, я видел несколько таких же, обитых вагонкой хат. Видимо, у них это считается признаком высокого вкуса или высокого достатка.

К слову сказать, (кстати, на это обращала внимание и уважаемая ББ на своём сайте), что попасть на территорию храма легальным путём здесь, практически, нереально.

С трудом найдя хату священника, я рассказал ему, что мы приехали издалека специально, чтобы поснимать этот памятник архитектуры. После чего, я вежливо попросил у него ключ от калитки, либо предложил свозить его из дому к церкви и обратно, чтобы он нам собственноручно открыл. Перед этим я поговорил с несколькими селянами, что жили по соседству от церкви, но все они сказали, что ключи – только у священника.

Но поп, честно и нагло глядя мне в глаза, сказал, ЧТО КЛЮЧЕЙ ОТ ЦЕРКВИ У НЕГО НЕТУ (!!!) и что перед службой её открывает «провизор» (староста). Вот такие добрые, а, главное, честные бывают у нас священнослужители.

[Подтемное (Підтемне): замок и монастырь]

Обсуждается этот объект: Замок в селе Подтемное

А вот и упомянутые изображения:

Получается, что в список многочисленных редакторских ошибок в этой книге можно добавить ещё одну. Рисунки подписаны неверно! Это никакой не ПРОЕКТ РЕКОНСТРУКЦИИ!

Грамотно было бы написать "Спроба графічної реконструкції".

[Козова (Тернопільська область). Костел.]

Примерно так он должен был выглядеть, согласно проекта львовского архитектора Яна сас Зубжицкого:

Здесь была картинка, но ссылка умерла...

[Укрепления Украины как место для свалки]

Подземелья замка с Старом Селе:

 

[Буцнів (Тернопільська область). Костел.]

У книжці Богдана Новосядлого "Буцнів. Екскурс у минуле на хвилях любові" (історико-краєзнавчий нарис) подається дата будівництва костелу 1890 - 1891 роки.Так коли був збудований костел у Буцневі: 1880, 1888, 1890-1891 ?

Треба не на краєзнавчі нариси спиратись, а на першоджерела!

1887 - 1888 роки. Архітектор - Юліан Зехарєвич.

Джерело:

«Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego».

Мateriały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich

dawnej Rzeczypospolitej. Redakcja naukowa Jan K. Ostrowski. Część 1. Tom 16.

Międzynarodowe Centrum Kultury w Krakowie. Kraków, 2008.

Стор. 33 -41.

[Козова, замок Мошинських]

В 02.07.2011 в 15:13, HOUSE MD сказал:

Чітко видно етапи перебудови: спочатку на основі з каменя видно цегляну добудову з арковим входом:

Не факт, що це саме фрагмент входу. Це могла бути просто арочна конструкція перекриття над вікном..

[Белый Камень: локализация укреплений города и замка]

В Белом Камне я побывал дважды. Первый раз – ещё в далёком 1999 году, и второй – через 10 лет, уже в «цифровую эру».

Тогда, в 1999-м мы обнаружили там весьма подозрительный пригорок у дороги, в котором было 2, полузасыпанных мусором, подвала. Посовещавшись, мы пришли к мнению, что на этом месте и находился замок, старинные снимки которого сохранились до наших дней.

Но тогда я счёл эти объекты не заслуживающими внимания для съёмки. Ограничился одним кадром костёла и одним кадром «МиГа», снятого где-то с постамента, с любовно замалёванными серой краской красными звёздами.

2 года назад, посетив замок в компании коллег-фортификаторов, эти подвалы я всё-таки заснял. Благо, погода была «мутная», а зелени на деревьях в феврале, обычно, ещё нет.

Итак, пригорок, оставшийся, предположительно, от замка:

Здесь была картинка, но она умерла.

Подвал снаружи:

Здесь была картинка, но она умерла.

Ну и внутри:

Здесь была картинка, но она умерла.

Однако, вернувшись домой и собравшись в тёплой дружеской компании за чашкой чая у компа, мы стали прикидывать Мига к Гуглу и получилось, что ничего у нас не совпадает. Ни с чем. Белый Камень – вообще местечко с очень запутанной городской планировкой. Это, видимо, было обусловлено привязкой застройки и городских укреплений к руслу реки. Так что костёл мы нашли легко, а вот этот холм с подвалами точно не идентифицировали. Возможно, из-за того, что точно не привязались к местности во время поездки. Но, судя из иконографического материала, можно сделать вывод, что замок находился совсем в другом месте, а не там, где мы нашли холм с подвалами, хотя на его склонах и попадались фрагменты керамики 17 века. Скорее всего, это остатки какой-то более поздней усадьбы, а не замка.

[Дунаев (Дунаїв): замок]

В 15.04.2011 в 23:54, Filin сказал:

Кстати, а портик у такого небольшого сельского здания смотрится довольно странно Или это типичный пример советского классицизма?

Да нет - "Сталинский классицизм" 1950-х смотрится намного более громоздко и неуклюже. Этот портик - лёгкий и ажурный. Почему и возник у меня вопрос о более раннем происхождении здания больницы. Возможно, было тут что-то в межвоенный период, потом сгорело. А уже в 1960-е годы отремонтировали и приспособили под больницу.

Ещё один фрагмент валов, вид с северо-востока, из парка, со стороны костёла:

Поскольку при ярком солнце их рельеф не сильно читается, на угол земляных укреплений я указал стрелкой. Остатками бастиона у меня не поворачивается язык это назвать!

[Новые Стрелища (Нові Стрілища): укрепления городка и замок]

В 13.04.2011 в 23:47, Filin сказал:

Точка №10: здание, находящееся на южной окраине парка:

Осмотрел кладку этого сооружения в тех местах, где она проступила из-под слоя штукатурки (со стороны парка). Осмелюсь предположить, что она относится если не к 19 веку, то, по крайней мере, к межвоенному периоду.

[Дунаев (Дунаїв): замок]

В 03.04.2011 в 03:24, Filin сказал:

Когда и при каких обстоятельствах был разрушен дворец, мне не известно. Знаю лишь, что в 1960-х просматривались его фундаменты.

Насколько я понял, уже в 1960-х годах на замчище разместилась местная больница. Если не ошибаюсь, то и в наши дни замчище всё ещё считается больничной территорией.

Местное население упорно называет здание больницы «замком».

Ну, даже если и не замок, то интересно было бы узнать, имеет ли оно какое-то отношение к дворцу?

[Новые Стрелища (Нові Стрілища): укрепления городка и замок]

Порожні проєми - не показник А фундамент з чого?

Ну не з ламаного каменю - точно!

Сучасна будівля - однозначно!

[Новые Стрелища (Нові Стрілища): укрепления городка и замок]

Звідки така інформація?

Ви вважаєте, що я сучасну силікатну цеглу не відрізню від старої кладки?

До того ж - ця споруда так і не була добудована: стоїть з пустими віконними проємами.

Це, скоріш за все, палац котрий позначений на карті 185х (1):

А якого року ця карта? Цікаво зрозуміти якого періоду палацик: зрозуміло, що 19 ст., але початок, чи кінець?

[Новые Стрелища (Нові Стрілища): укрепления городка и замок]

Здание в западной части парка избежало фотосессии, к сожалению.

Ну, почему же? На фото с точки № 2 оно фигурирует. Более детально снимать его не вижу никакого смысла, т.к. это однозначный новодел из силикатного кирпича.

[Буцнів (Буцнев): замок (локалізація, архітектура, історія)]

A_Wolkoww, краевед, коллекционер всякого интересного и просто хороший человек, пришёл на помощь в трудную минуту, поделившись сканами из 7-го тома («Województwo ruskie. Ziemia Halicka i Lwowska») знаменитого издания по дворцам Речи Посполитой авторства Романа Афтанази

Поскольку среди нас ещё встречаются такие исследователи, которые не знают польского,

переведу ту часть, что касается старого замка:

В Буцневе существовал когда-то один из "типичных" некогда замков, о котором имеем только упоминание под 1671 годом. Она гласит о средствах, потраченных в то время тогдашним владельцем староства, каменецким каштеляном, Габриэлом Елиты Сильницким.

В последующем, замок утратил своё оборонное значение и постепенно разрушался. После приобретения Буцнева Серватовскими, примерно в 1850-м году, его остатки использовались для строительства новой усадьбы. К середине 19 века от замка осталось только три четырёхгранные башни.

В одной из них были глубокие сводчатые подвалы, а на окнах - каменные облицовки в стиле ренессанса. На тот момент она сохранилась лишь на высоту одного яруса.

Дальше он много пишет об архитектурных деталях - у меня здоровья не хватило это переводить.

Ну и:

В 1915 году усадьба сгорела и после войны уже не восстанавливалась.

[Львов. Музей подков.]

Отличная коллекция и репортаж! Ну где ещё кроме Украины можно увидеть интересные экспонаты не под стеклом, а вот так, висящими на стенах в обычном помещении... А что за помещение, кстати? Аудитория какая-то? Доска смотрю висит

Ну да - обычная учебная аудитория с партами:

А что там с датировкой экспонатов? Это при Австро-Венгрии уже было музеем или на основе этого материала кому-то (кавалеристам, например) объясняли матчасть? Коллекция пополняется? Интересно, какая датировка самого раннего и самого позднего экземпляра коллекции...

Самые ранние, по-моему, 16 или 17 век. Ну а самые поздние - думаю межвоенный период. Скорее, эта экспозиция предназначалась не кавалеристам. Со слов профессора я понял, что сами они коней не ковали. А кузнец, в какой-то степени (по крайней мере, хороший кузнец) должен был быть и ветеринаром - знать, какому коню нужна какая подкова. Если её неправильно изготовить или неправильно подковать, то можно было и покалечить коню ногу.

Если вдруг кто узнает точные координаты музея, то дайте знать - такое не должно оставаться в тени

Я стрелочкой на карте показал, где находится вход в музей

[Львов. Музей подков.]

К своему превеликому удивлению, на днях узнал, что, оказывается, у нас во Львове существует музей подков! И, что меня ещё больше удивило, существует он уже более 20 лет.

Справедливости ради стоит заметить, что он не является музеем в привычном нам понимании этого слова: с расписанием работы, бабушкой-билетёршей на входе и заспанными смотрительницами возле витрин с экспонатами.

Нет. Музей существует при Зооветеринарном институте, или, как его сейчас гордо называют, «Академии» на ул. Маяковского (Левицкого), 59 (?) (вход со двора).

Он представляет собой одну из аудиторий кафедры ортопедии и паталогоанатомии, в которой «в мирное время» проходят занятия. Но от других аудиторий она отличается тем, что все стены этого помещения завешаны всевозможными подковами:

В коллекции их более 300 штук и достались они институту, вместе с «костяными» наглядными пособиями, ещё от Австро-Венгрии!

Профессор (к сожалению не записал его фамилию) – «главный смотритель музея»,

удивительно интересный и преданный своему делу человек! Он может часами увлечённо рассказывать о конях, об истории возникновения и развития подков в разных странах, об их особенностях и непростой технологии подковывания коней.

Бедный Йорик…..

[Страницы-пустышки – ваше отношение?]

Думаю, "странички-пустышки" будут полезны уже тем, что будет известно, в каком направлении нужно "копать" и каждый сможет внести свою лепту.

[Правила создания тем по истории укреплённых объектов]

Предлагаю внести в правила обязательное указание области, в которой расположен объект.

[Правила создания тем по истории укреплённых объектов]

Есть предложение по структуре названия новой темы.

Если речь идёт о каком-то конкретном объекте (достопримечательности), то предлагаю на первое место всегда ставить географическое название (желательно указывать область), а уже потом краткое (или обширное) описание объекта.

Например:

Любинь Великий (Львовская область). Костёл Пр. Богородицы Королевы Польши 1930 –1933 годов.

А никоим образом не наоборот:

Костёл Пр. Богородицы Королевы Польши 1930 –1933 годов в Любине Великом (Львовская область).

Так легче будет искать нужную тему в общем списке раздела.