Ігор Западенко

До статті Рафала Несторова про діяльність Жана Батиста Дессьє (Nestorow R., 2009. Jan Baptysta Dessieur – inżynier, architekt czy plenipotent hetmana Adama Mikołaja Sieniawskiego? W: Biuletyn Historii Sztuki. R. 71, nr 3. Warszawa: Instytut Sztuki PAN. s. 319-360) довелось пильніше повернутись нещодавно. Це було потрібно задля критичного аналізу однієї з статей колег-архітекторів, які посилалися на Несторова у частині розбудови Меджибожа у першій половині XVIII ст. Переклад і цитування ними праці Рафала Несторова виявились неприпустимо довільними. Однак, водночас знайшлася і певна помилка самого польського дослідника у трактуванні "Плана замку и форштату местечка Меджибожа 9 маия 1769 года". У моїй статті про "сад при Меджибізькому замку" будуть ці виправлення на основі архівних документів, сама стаття зараз готується до друку у збірнику матеріалів чергової конференції кафедри АтР Львівської Політехніки. І таки цікаво для порівняння: чи пан Рафал щось писав про замковий сад у Меджибожі у монографії, якій присвячена ця тема?

До уваги спільноти - нова публікація: "Меджибізький замок в інвентарях 1760-х років". Тобто, замок в документальному описі місцевих челядників, очевидців, працівників. Зведений текст інвентарів 1763, 1765, 1767 років. Польський текст з паралельним українським перекладом, коментарями, поясненнями архаїчних термінів, ґлосарієм, який складено за словниками польщизни XVI-XIX століть та тогочасними довідниками з будівництва. Завдяки паралельному польсько-кураїнському перекладу та наявності польського тексту будь-яке речення можна звірити з джерелом поабзацно. Або користуватися суто польським текстом. Звантажити текст публікації "Меджибізький замок в інвентарях 1760-х років" - тут: https://www.academia.edu/94237835

Після прискіпливого дослідження "так скільки ж часу турки реально володіли Меджибожем і чи щось будували" висновок просто заскочив: наші авторитетні автори тиражували грубу помилку про "27 років у турецькому ярмі". Купа реальних документів з різних джерел, які були у доступі ще з XIX століття і свідчили, що під турецькою владою та з турецьким гарнізоном Меджибіж був з початку 1673 по жовтень цього ж року, а потім з середини вересня 1678 по весну 1686 року - тобто, загалом близько 8 з половиною років. Незаперечний авторитет подільського краєзнавства Юхим Сіцінський, користуючись не архівними матеріалами, а популярною польською пресою, подавав у своїх різних публікаціях про Меджибіж та його замок суперечливу і плутану картину. Не забував, втім, повторити міфічну тезу, що "турки розбудували замок і прикрасили його на східний смак", і навіть у 1901 році "знайшов" залишки цих оздоб. Те саме робив його сучасник Віктор Гульдман. Дослідники з робочої групи Євгенії Лопушинської в історичній довідці до проекту реставрації Меджибізького замку також компілювали попередників, не сумніваючись у словах Сіцінського і Гульдмана, і також посилалися не на архівні джерела, а на популярні видання. Сама Є. Лопушинська теж спростила історію Меджибізького замку 1672-1699 рр. до "27 років турецького полону", та ще й вигадала його штурм турками з артилерією у 1672 році. Теж повторювалась мантра про турецький архітектурний внесок: "Существуют свидетельства, что в период владения турками Меджибожский замок был отделан в восточном вкусе" - на слові свидетельства йде посилання на... допис Сіцінського, але вже з заувагою: "впрочем следов восточной отделки замка не сохранилось". Тобто, за 70 років після Сіцінського вони повністю та безслідно зникли??? Тобто, обсяг тиражування міфу іменитими попередниками є такий, що наші сучасники мимоволі опиняються у заручниках пошани до авторитетів. Але, як бачимо, реальних дослідників це заводить у глухий кут.

Міфові про "турецькі фортифікації Меджибожа" і "Меджибіж 27 років у османському ярмі" присвячено статтю "До питання про «турецькі фортифікації» Меджибожа 1672- 1699 р. у світлі документальної хронології османських претензій на Поділля", яка днями вийшла друком в журналі Current issues in research, conservation and restoration of historic fortifications, №17. До повного тексту статті адресую за цим лінком, а тут наведу її висновки: А також - список використаних під час її написання джерел та літератури:

Почнемо з іншого краю... Проблеми опису Меджибізького замку в період "османської окупації Поділля" у багатьох авторів [не йдеться про цю статтю, але мусимо це зазначити!] починаються з хибного, міфічного наративу, нібити османська окупація (термін теж спірний) усього Поділля тривала з 1762 по 1699 рік, тобто 27 років. Байку про "27 років турецького ярма" повторюють досі багато авторів, які переписують її один у одного вже 200 років. Так само, як і байку про те, що "турецькі баші, які мешкали тут, значно розбудували замок і прикрасили його у східному смаку". Ця байка саме з такими словами повторюється з такою регулярністю, що зрозуміло: її банально переписують один у одного. Вона циркулювала у краєзнавчих нарисах в польських журналах XIX століття, жанр історичних оповідок про маєтки, палаци, замки а втрачених кресах був тоді дуже популярний. Знайшов цю фразу у приблизно десятку видань різних років. Найраніше - у 1816 році. Підстав для неї - жодних, але її досі копіюють у впевненості, що "старі люди щось таки знали". На ці граблі встали й такі авторитети подільського краєзнавства як Юхим Сіцінський та Віктор Гульдман. Власне, дописи Сіцінського про Меджибіж (не скажу за інші місцевості) є російськомовною компіляцією відомостей, які насмикано з польської популярної преси XIX ст. з легкою добавкою інших запозичень без вказівки джерел. Відтак - зустрічаються зовсім феєричні твердження. Проте, маємо віддати йому велику шану: це ми зараз з мережами та оцифрованими джерелами такі розумні. Але, якщо щось сказано у Сіцінського - це не істина в останній інстанції, а навпаки ахтунг: найпевніше, що реально все набагато інакше. Серед тих авторитетів, що сприймали та поширювали очевидно хибну тезу про "27 років турецької окупації Меджибожа", були і Г. Логвин, і Є. Лопушинська. Відтак, це впливало й на уявлення про будівельну еволюцію Меджибізького замку. Насправді ж опубліковані та доступні ще у XIX ст. архівні документи свідчать, що в Меджибожі та Меджибізькій волості події тоді розгорталися абсолютно інакше, турецька влада тут була кількаразово (!) коротше, і міфічним "башам" було не до розбудови фортифікацій. Реальну хронологію подій 1672-1699 р. в Меджибожі нам необхідно побудувати і для обговорення статті про фортифікації. Але не для заперечення, а для реальної дискусії. Цікаві гіпотези тут таки є.

Розпочати зазначену тему спонукала стаття, яку сьогодні випадково знайшов у відкритому доступі: Нагнибіда Р. В. Оборонні укріплення Подільського воєводства у часи польсько-турецької війни 1672–1699 років / Р. В. Нагнибіда // Праці Центру пам'яткознавства. - 2015. - Вип. 27. - С. 206-225. Як зазначено в анотації: Зрозуміло, що насамперед прочитав частину, яку присвячено фортифікаціям Меджибожа - і вкотре пошкодував, що такі публікації автори роблять де завгодно, але не на конференціях у самому Меджибожі. Адже через це нема можливості поставити авторам запитання, висловити інші думки та аргументи, щось прийняти до обігу як доведений факт, а щось спростувати. А тема "турецьких" (1672-1699) фортифікацій Меджибожа з початку XIX так обросла міфами, що від них потрібно Меджибіж очищати до оголеного науково встановленого факту. А для того, щоб встановити, чи був турецький внесок у фортифікацію Меджибожа, чи не був - потрібно документально і фактично встановити правдиве тло подій 1672-1699 в Меджибізькій волості. Саме у вказаній вище статті (але й у інших авторів також) є багато тверджень, які не витримують порівняння з джерелами, першоджерелами, результатами археологічних досліджень. Оскільки статтю опубліковано у відкритому доступі - отже, можемо й дискутувати на відкритому майданчику. Більше - у наступних дописах...

Ось ще одна версія походження тріщини у п'ятикутній вежі, яку варто розглянути. Даріуш Колодзєйчик у своїй монографії про Кам'янець-Подільський єлайєт 1672-1699 рр. неодноразово згадує про Меджибіж. Якщо коротко, то Миколай Сенявський у жовтні 1673 р. вигнав звідти турецький гарнізон, і господарював у замку та Меджибізькій волості до 1678 р. Польські війська робили звідти вилазки, бомбили турецькі обози, одним словом було там непросто, турки 27 років на Поділля права заявляли, але реальними господарями не були. Війна, яка тривала замість домовленості про мир, затихла лише з 1678 по 1683 рік. А, завдавши туркам поразки під Віднем, війська Речі Посполитої відновили удари по Поділлю. І ось Даріуш Колодзєйчик наводить такий епізод (стор. 112): Колодзєйчик наводить цей факт за реляцією гетьмана Ст. Яблоновського про кампанії польського війська з 1685 по 1688 р., яка зберігається у фонді рукописів Бібліотеки ПАН у Кракові. Отже - чи не є подвійна тріщина п'ятикутної вежі з відходом її частини результатом невдалої спроби підриву її турками у 1686 році? Потрібно розглянути усі "за" і "проти", а також пошукати ознаки, які можуть на такий підрив вказувати або його виключати.

Переклад опису Меджибізького замку з Інвентарів 1752-1753 рр. опубліковано. Текст доступний за посиланням: https://www.academia.edu/88467030 Inventory of Medzhybizh 1752-1753.pdf

Конференція була активна. Шкода, що не всі учасники ввімкнулися - отже, будемо чекати видання. Від себе зробив попередню доповідь про документальну знахідку: згадку про тернопільського громадянина і архітектора Яна Бонка, якого найняв Миколай Сенявський для розбудови Меджибізького замку. Це вже не байки про Претвича, а конкретика про досі нікому не відомого Яна Бонка. Прикріплюю програм конференції: 1.-Програма-коференція-замки-1.pdf

Відкриймо Google-перекладач. Якщо ввести слово punto , він підкаже, що це мова італійська. І означає це слово - точка, а також вістря. А тепер, навіть не володіючи італійською, шукаємо puntone. У тлумачному словнику є таке пояснення: puntone - "кожна з двох похилих балок ферми, що підтримує дах" (пер. з іт.). У статті про кроквяні конструкції дахів в італійській Вікіпедії є ілюстрація: https://it.wikipedia.org/wiki/Capriata Співставте креслення бастіона і креслення крокв даху. А тепер поміркуймо, що називається словом puntone

У відкритому доступі з'явилася нова стаття за архівними документами: "Меджибізький замок в описах Інвентарів Меджибізького ключа XVIII ст.". Тут подано стислий оглядовий опис Меджибізького замку за текстами десяти раніше не опублікованих детальних інвентарів 1752-1783 рр. + короткого інвентарного опису 1717 р., який був опублікований М. Крикуном. У додатку подано переклад з польської Інвентарів 1752 і 1753 років (публікується вперше). Коротко кажучи - архівні Інвентарі конкретно прояснили багато питань і тверджень. Вони спростували впевненість деяких авторів, ніби в руках Чарторийських (XVIII ст.) замок було значно перебудовано, оздоблено і навіть зроблено романтичною резиденцією. Не резиденція, а суто утилітарне використання (аж до зерносховищ у баштах), плюс час від часу розміщення військових. Функціональне призначення практично усіх приміщень, розташування криниць і вилазок, багато інших деталей.

Оскільки це в рамках "Великої реставрації" - у реальний результат мало віриться.

Існує малюнок цього автора й для Меджибізького замку. Як художня картинка - красівоє, але як ілюстрацію "ось так воно було" використовувати його малюнки ні в якому разі не можна. Фантазія автора фантастична))

Рух щодо [реставрації-реконструкції-відродження-інтерпретації-...] замку Пнів відновився 2021 року. Слова мною взято в дужки через те, що напрямок того, що відбуватиметься у замку Пнів, лише визначається, як я розумію. Але визначається досить активно. Насамперед - така інформація щодо ґрантового проєкту «Об’єднані спадщиною: збереження історичного спадку фортеці Пнів в Україні та фортеці Ардуд в Румунії з метою розвитку туризму»: На Прикарпатті планують підвищити привабливість Пнівського замку Більш детально про цей проект - тут: https://www.taif.org.ua/news/sharing-heritage-start/ А ще є анонс наступної події: 27 січня 2022 року відбудеться установча онлайн-конференція З програми конференції: Учасники та спікери конференції: Представники ДІКЗ "Межибіж" планують взяти участь в якості учасників. Щодо запитань, які були поставлені у цій темі вище - думаю, багато відповідей можна буде почути під час конференції.

Паперовий збірник ще друкується, а під ялинку даруємо нову книжку в цифровому форматі: Цей збірник продовжує серію, яку було започатковано виданням «Палац Сенявських - Чарторийських в Меджибожі. Історико-архітектурні дослідження та реставрація. 2018 рік». У попередню книжку увійшли статті науковців Державного історико-культурного заповідника «Межибіж» та інших авторів, які здійснювали дослідження палацу XVI століття під час підготовки протиаварійних та реставраційних робіт. У наступні роки збільшилася кількість складових частин комплексу Меджибізької фортеці, які досліджуються, для яких розробляються проекти реставрації та подальшої музеєфікації. Під час цієї праці проведено набагато більше археологічних та архітектурних робіт, зроблено багато нових знахідок, виявлено та осмислено більший перелік архівних джерел та наукових публікацій, аніж це робилося раніше. Тому видання, яке ви зараз тримаєте в руках, також розширило свою тематичну спрямованість і обсяг. Частина статей з його сторінок публікується уперше, деякі інші раніше були оприлюднені на конференціях, у тому числі міжнародних, нині ж вони пропонуються зацікавленим читачам під спільною тематичною обкладинкою. Реставрація Меджибізької фортеці триває, і буде продовжуватися ще не один рік. Триватиме й глибше пізнання цієї унікальної пам'ятки, розташованої в унікальному історичному містечку, проводитимуться традиційні щорічні польові семінари з її дослідження, продовжить виходити й ця серія книжок. Невідкритого, несподіваного, парадоксального ще попереду безліч, потребують відкритого обговорення й теми, яким присвячено публікації з цього збірника. Відтак, щиро запрошуємо до його читання, використання у роботі та до обговорення. Звантажити PDF файл: https://www.academia.edu/64115959

Ось ще одне фото башти: 1985 рік, зима. До речі, зараз працюю з інвентарями замку XVIII століття (на разі від 1752 до 1883 року). Жоден з них про тріщину не згадує. Напевно, вона тоді була - але була так давно замурована і до цього так звикли, що не звертали на те уваги.

Доповідь про Меджибізький замок у описах двох раніше не опублікованих Інвентарів Меджибізького ключа (1752 і 1753 рр.) подав на ХІ-й Всеукраїнській науково-практичній конференції «Археологія & Фортифікація України». За цим посиланням вже викладаються відеозаписи засідань. Щодо Меджибізького замку: У збірнику матеріалів конференції буде опубліковано переклад на українську з польської Опису замку Меджибізького з рукописів Інвентарів 1752 та 1753 років. Очікуймо на публікацію. Відеозапис моєї доповіді про ці Інвентарі Меджибізького замку можна подивитися тут: https://www.academia.edu/video/l48P5l

Величезна тріщина по всій висоті П'ятикутної (т. зв. "Лицарської") вежі кидається у вічі першою, від замкового мосту. Адже вона перетинає саме ту сторону вежі, що обернена до приїжджих. Тим не менше, її походження весь час залишається поза увагою, навіть туристи не встигли вигадати про неї жодної байки на кшталт "замурованої княжни". Жодної документальної або публіцистичної згадки про неї досі не траплялося. А тріщина варта уваги та дослідження: Як видно, вона перетинає усю вежу від проєму бійниці першого поверху (замурованої) до верху муру. Всередині вежі тріщина так само відслідковується. На фото 1950-х років її теж добре помітно: За місцевою оповідкою, у часи війни чи то однієї, чи то іншої у ХХ столітті вежу спробували підірвати, напакували у бійницю динаміту. Однак, вежа встояла, лише тріснула. Що це лише байка - свідчить характер руйнування, який у разі такого непрофесійного вибуху мав би зовсім інший напрямок і характер. Окрім того, на фотографії датованій не пізніше 1908 року цю тріщину зі зміщенням країв (затиньковану) теж добре видно: За версією ж одного з архітекторів, цей дефект виник під час будівництва вежі. Він вважає, що будівництво вели "від кутів", цю стіну мурували з двох сторін - і на середині через помилку не зійшлися в стик. Проти цієї версії говорить як здоровий глузд (будувати "під мотузочку" у давнину, здається, вміли), так і характер розриву зі зміщенням: його краї точно повторюють один одного. Зійтися в горизонтальній площині "не могли" - а вимурувати з обох сторін таку синхронну звивисту тріщину могли? Це - очевидний фізичний розрив товстого муру, який відбувся ще й по очевидній лінії послаблення: по бійницях. Які, до речі, були на цих місцях ще до розриву муру. Крім того, попри те, що кути та мури П'ятикутної вежі мають звуження до верху - той кут, що біля хвіртки, має очевидний нахил назовні, що може бути результатом зміщення масиву стіни через показаний розрив та деформації. Які процеси, на вашу думку, могли б спричинити таку критичну деформацію вежі з розривом стіни? Чи є якісь свідчення, які б могли навести на інформацію про це?

Насамперед - щодо матеріалу стін замку. Він не весь з каменю - він дуже різний: від каменю до цегли (від пальчатки до клейменої цегли заводу Меджибізького військового поселення). Застосування цегли у палаці - найбільше. Зубці аттиків такого типу скрізь викладалися саме з цегли і тинькувалися. Бачимо це за своїми зразками (а маємо фрагмент зубця навіть з тих, які стояли на верху стін ДО тих, котрі довелося демонтувати) - це все цегла і тинькована поверхня. Звучали поради залишити їх так, "бо красиво" - але ренесансові зразки кажуть, що поверхня має бути затинькованою. По тиньку ще міг би бути розпис або сграфіто, і це відповідає ідеології ренесансу, але ми не маємо свідчення, що так було у Меджибожі. Тому суто тиньк. Якщо колись знайдуться надійні джерела, що там був ще розпис або кольорові рішення - наступні реставратори зможуть це без шкоди доповнити. Або принаймні показати на моделях, бо загальний вигляд відтворюється на межу 19-20 століть, з розкриттям важливих елементів попередніх періодів.

Запитання мають конкретні відповіді. Але виникли вони, очевидно, від певного нерозуміння, що ж відбувається і чому. Отже, потрібні пояснення. 1. "Ренесансної" фортеці? А хто сказав, що вона ренесансна? Не читайте Вікіпєдію. Меджибізький замок це химерне поєднання пізньої готики, елементів східноєвропейського ренесансу без жодних ознак Італії, псевдоготики 19 століття. До ренесансних фортифікацій вона має вкрай мало стосунку. Контрфорси до ренесансного замку мають ще менше стосунку. Хочете ренесансного шарму? Тоді їх треба зовсім ліквідувати, розібрати до нуля. У період ренесансу їх тут не було. Докази: вони повністю перекривають фланкуючий вогонь вздовж Південного муру, який ведеться з "бастіону", котрий саме у ренесансний період з'явився. Контрфорси - продукт 18 або 19 століть. Доказ? В їхньому тілі є ренесансний будматеріал, який використали вторинно, після знесення окремих ренесансних елементів. От тільки розібрати їх - означає наразити на небезпеку руйнування весь Південний мур разом з палацом. Тому так, як у 16 столітті, вже не є і не буде. Буде так, як у 19. Тому, що це реставрація, а не фантазія (Лопушинська, наприклад, у своєму проекті фантазувала - таким, як вона малювала, палац і замок не були). 2. "Залишки ренасансових колон" - це дійсно залишки, але автентичний вигляд палацової галереї за ними реконструюється лише схематично. Більша частина ренесансу безповоротно зруйнована десь у 18 столітті. Тому відновлення можливе тільки на макеті, а не на натурі. Бо це буде на 90% фантазія, а не реставрація. І навіть найменший наступний результат натурних досліджень перекреслить усе, що набудували. А наступні результати будуть, там вже з-під грунту "пре" таке, що не піддається жодній реставрації. Не "ренесансний" замок це точно, про художні реконструкції Лопушинської і Логвина варто забути. Тому на разі тільки консервація (за часів Лопушинської, найвірогідніше, просто б знесли все, що не вписується у проект). 3. "Мерлони" (точніше, не мерлони, а гребінь аттика) відбудовані будуть, тому що вони точно зафіксовані на іконографії - а відбувається саме реставрація зафіксованого вигляду.

Не поспішайте, це "половина роботи" і не "лицевий" вигляд. Як свідчить іконографія, у XIX ст. контрфорси вкриті "дашками" з листового металу. Зараз підготовано основу, остаточний вигляд за проектом - вкриття металом.

XII міжнародна конференція "Проблеми дослідження, збереження та реставрації історичних фортифікацій" мала відбутися у травні цього року у Києві та Перемишлі, але коронавірус змусив перенести засідання принаймні на наступний рік. Однак, збірник доповідей конференції (його першу частину) вже видано друком: Анонсовано, що повний електронний варіант збірника буде розміщено на сайті Вищої технічної школи у Хелмі, яка є партнером Львівської Політехніки у проведенні конференції. Також готується до видання друга частина цьогорічного збірника - доповідей буде ще більше.

Скульптур "у східному смаку" після турецької окупації в Меджибізькому замку не було, Сіцинський хибно вважав ними наріжні вази палацу. 4 різні наріжні вази та особливого типу аттик з'явилися на палаці після того, як Миколай Сенявський перейшов на кальвінізм. Цей архітектурний образ з'явився у Східній Європі там, де активною була Реформація, Меджибіж є географічно віддаленим зразком цієї архітектурної мови - про що вона каже? Аттики є й у інших споруд Меджибізького замку, але вони інші, з інших часів і теж цікаві. ... Це дуже короткі тези статті: Западенко І. Символіка аттика палацу Сенявських у контексті ренесансу і реформації та питання датування окремих об'єктів Меджибізького замку / Ігор Западенко. // Current issues in research, conservation and restoration of historic fortifications. – 2020. – №12. – С. 110–138. Щойно отримав віддрукований збірник (12-й номер) матеріалів щорічної конференції з дослідження історичних фортифікацій Центрально-Східної Європи, де опубліковано цю статтю. Пізніше буде опубліковано весь збірник у цифровому доступі, посилання буде поширене.

Археологи копають далі - там є такі повороти муру, що неясно, що думати, поки не вскриють повністю. Почекаємо, за ними перше слово буде.

Давно не ділився цікавинками палацу Сенявських у Меджибізькій фортеці. Тому ось фото фрагменту фундаменту аркадної галереї (саме тієї, існування якої навіть не припускали попередні дослідники)... А ось ще один сюрприз: Біля муру литовського замку XIV ст. виявлено серйозне прямокутне мурування, яке до цього муру прилягає. Розвідку тільки розпочато - але це, знову ж таки, нововиявлена споруда, про яку раніше не було відомо.