Flamenca

Прекрасний матеріал! Цей план було опубліковано в 1971 р. польськими дослідниками З.Новаком і А.Томчаком, але на жаль, у вкрай поганій якості і малому розмірі. Він зберігається у Королівський бібліотеці в Копенгагені. А чи не маєте Ви випадково плану Кам'янця 1713 р., виконаного Бенедиктом Ренардом? Його публікація відбулася у 1990-ті рр. також у Польщі. План зберігається у Великій Британії, у Віндзорському замку – в Королівській бібліотеці Її Величності Королеви Єлизавети ІІ. Виглядає так:

Все пізнається в порівнянні. У 2006 р. НІАЗ розробив "Перспективну програму збереження і раціонального використання природно-рекреаційних ресурсів Смотрицького каньйону в межах м.Кам'янця-Подільського". До розроблення програми його змусила ситуація, адже у 2006 р. НІАЗ в черговий раз звітував про черговий етап підготовки номінації каньйону до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (номінація розпочалася у 1994 р., але саме після 2006 р. припинена НІАЗом). Привертаєж увагу п. 22 - "Відновлення пам'ятки садово-паркового мистецтва "Сади Яна де Вітте". Вартість реалізації лише цього одного пункту - 1 мільйон грн. А загальна вартість зазначених у програмі робіт по каньйону - 82 мільйони. Хто ж рахував правильніше? І що можна зробити за 85 тисяч гривень, якщо, наприклад, за розроблення проекту консерваційного даху на башту Нову Західну Старого замку львівський інститут Укрзахідпроектреставрація взяв 60 тисяч, а за самий дах (відомої всім якості) місцева фірма "Гермес-С" - 300 тисяч? Складається враження, що йдеться про різні держави. У сьогоднішній державі за ці кошти навряд чи щось буде зроблено.

"Розроблений ескізний проект затверджено в Мінкультури". Так інформує НІАЗ. Від цього, очевидно, відразу повинно стати легше. Але не стає. На фото видно, що новий об'єкт гармонійно поєднується лише з другим новим об'єктом - будинком так званого "арсеналу" авторства директора НІАЗ Фенцура і головного архітектора міста Пиріжка. Скоро матимемо ситуацію, коли новобуди у Старому місті становитимуть основну і масову "атракцію" (користуючись мовою автора проекту Рудюка), а нечисленні пам'ятки архітектури слугуватимуть скромним фоном. І всі нові об'єкти проектувальники будуть узгоджувати не з історичним середовищем, а з власноствореним новим образом Старого міста. Так їм зручніше, бо інакше вони не вміють. Привертає увагу, що директор НІАЗу Фенцур, коментуючи результати розкопок на ділянці, де ведеться будівництво, сказав, що "якихось цінних знахідок в розкопі знайдено не було". Виявлені залишки давньоруського валу для нього до розряду цінних знахідок не належать. Дивує оптимізм автора проекту В.Рудюка, який запевняє, що "рів та вал, який було знайдено під час археологічних досліджень, буде збережено". Це, очевидно, жарт: ані рову, ані валу вже немає. Вал було зрито ще у 2012 році археологами, а його залишки при "складі паливно-мастильних матеріалів" (так Фенцур називає об'єкт реконструкції) знищив екскаватор, коли обкопав будівлю з усіх боків. Рову теж вже не видно - скрізь інші рови, іншого походження - від екскаваторів. І декларація Фенцура про те, що буде збережено мури "ронделю" (правильно - батареї) - відвертий блеф, бо один мур вже знищили: його зрізав котлован, в якому будують підземний паркінг. Все, що пов'язано з "археологією" і "відтворенням" забудови в Кам'янці - на жаль, перетворилося на неприкриту брехню. Заповіднику вже ніхто не вірить. Констатуємо. Дослідження було тріумфально розпочато, тихенько згорнуто і ганебно завершено. Заповідник вже вкоторий раз продемонстрував перемогу Його величності Бізнесу над Її високістю Наукою. І нехтування своїм призначенням. Воістину - не відають, що чинять? А може відають? Просто обслуговують тих, хто платить. І історико-архітектурний опорний план тут ні до чого. В ньому нічого немає про будівництво на кістках культури. Оскільки кожне знищення архітектурної спадщини в Старому міста починається з сакраментальної фрази "згідно історико-архитектурного опорного плану будівля підлягає відтворенню", пропоную започаткувати тему, присвячену цьому загадковому документу, за яким МАЄ ЖИТИ заповідник, але який перетворили на план знищення заповідника.

Про проекти, розроблені фахіфцями-реставраторами, можна забути. Заповідник дедалі частіше перетворюється на проектну організацію, а головним архітектором проектів є сам директор заповідника пан Василь Фенцур. Мури Міської брами за його рішенням "реставрували" також за "документацією" НІАЗу (хоча це пам'ятки архітектури, і проектувати реставрацію повинні лише спеціалізовані установи, а заповідник не є такою). Південні оборонні мури на Руською брамою, та й саму Руську браму "робив" також НІАЗ, правда, використав старий реставраційний проект, але і оновлювати реставраційну документацію він не мав права. Апогей "реставраційної" творчості директора НІАЗу пана Фенцура - роботи на території колишнього монастирського саду монастиря домініканок, по яких від самого початку не існує затвердженого проекта, а грандіозні перетворення середовища заповідника (включно з розбиранням будівель та риттям величезного котловану) ведуться згідно "почеркушки" пана директора, яку він продемонстрував громадськості в якості проектного рішення майбутнього комплексу. Ось так ведуться роботи впродовж дев'яти місяців - без проекту: Директора НІАЗу це не хвилює. Він так пояснив ситуацію: "А от там ще нічого не вирішено. Усе, що має творитись в межах колишнього КЕМЗу зараз якраз розробляється. Ще не виставляли на розгляд комісії. Що передбачать в опорному плані – чи буде оцей будинок реконструйовано, але за архітектурою, як вже будинок 60-х років, чи вони його взагалі знесуть і будуть щось пропонувати. Але обов'язковою буде умова, що має бути збережено верхню терасу верхнього ронделю і нижню терасу нижнього ронделю. Поки що вони роблять деякі роботи – розбирають те, що не підлягає збереженню". Але хто на території національного заповідника визначає - що зносити, що відбудовувати? Здається, сам Фенцур. Очевидно, належить розуміти, що і культурний шар заповідника не підлягає збереженню. І цей "чарівний" червоний будиночок, що навис над виритим будівельниками котлованом, пан Фенцур представив в інтерв'ю громадськості як історичний "арсенал", відтворений за архівними джерелами. Знайомтесь, автор проекту цієї потвори - директор НІАЗу Василь Фенцур. Пан Фенцур у своєму інтерв'ю громадськості щодло цього будинку пояснив наступне: "Щодо відбудованого будинку (червоного) у парку, то як видно там було два будинки поряд - один і другий будинок підлягали відбудові. Причому, якщо ви подивитесь на їхні вигляди на грав'юрах, то вони були зовсім не маленькі. Навіть в порівнянні з розмірами вірменського бастіону, видно, що вони були співставні і навіть вищі. Один будинок вже відбудовано, а інший історичний будинок ще підлягає відбудові - це та зброярня. То виходить далі ще має йти ще відбудова..." Отже, зі слів В.Фенцура виходить, що червона потвора - це лише половина передбаченого монстра. Хочеться поцікавитись - а яка компетентна особа визначає, що "підлягає відбудові"? Питання риторичне - це визначає Фенцур.Тоді інше питання - на розгляд якої "комісії" має виставлятися його проектне рішення? Адже за законом проекти розглядають не "комісії", а науково-методичні ради. Видно, у пана Фенцура свої закони. Одним словом - заповідник... Ну а поки що спостерігаємо кричущі порушення Закону України про охорону культурної спадщини. Спостерігаємо з видового майданчика Старого замку - його, очевидно, і зробили для того, щоб всі безчинства над Старим містом було видно як на долоні. Використано матеріали: http://kampod.at.ua/publ/realiji_mista/podiji/chi_bude_quot_usmishka_starogo_mista_quot_z_zubami/6-1-0-90

Для даної теми буде цікавою також стаття Г.Гулько Гулько Г. Давньоримський «слід» 2–4 ст. н. е. на території Волині. Йдеться про гіпотезу щодо "діяльності на території наближених до римських кордонів земель, в т.ч. і південної Волині, системи торгових факторій. Мета їх діяльності, крім торгового, можливо носила релігійно-місійний та розвідувальний характер і передувала завойовницьким походам".

Думка Сергія Буйських - надзвичайно важлива. Це погляд людини, незаангажованої у тривалі суперечки "опонентів", які не мають нічого спільного з науковою археологією і керуються здебільшого емоціями. Археологія - це не спринтерський біг на коротку дистанцію, в кінці якої - обов'язкове відкриття. Це робота, яка вимагає тиші і зосередженості, а крім того значної ерудиції і дослідницької інтуїції. Усе це є неможливим, коли поряд гуркоче техніка - чи то будівельна, чи реставраційна. А що ми маємо у Кам'янці? Ми маємо систему подвійних стандартів. За археологічні дослідження голосно виступають переважно тоді, коли впевнені, що їх проведення нереальне і немає ризику щось відкрити. Але лише з’являється така можливість, ставлення до такого виду робіт змінюється. Адже в разі відкриття чогось насправді унікального виникне потреба припиняти "відбудову" Старого міста або розширювати площу розкопок у Старому замку. А це не входить в плани "пам'яткоохоронців". І тому після перших прес-конференцій і телеінтерв’ю (для галочки – аякже, і в Кам’янці проводяться розкопки!) наступає фінансова, організаційна, або інша криза. І тоді чуємо спочатку нотки скепсису - в найкращому випадку. Як, наприклад, промайнуло десь на форумі: невже ви думаєте, що в замку найближчим часом будуть розкопки? І вже невдовзі звучать сентенції на кшталт: «Нам зараз потрібні не дослідження, а протиаварійні роботи. Якщо ми чогось не дослідимо, нащадки нам пробачать, але головне – зберегти пам’ятки». І вони стають офіційною позицією. І немає розуміння того, що збереження культурної спадщини неможливе без її вивчення. Дослідження – це не альтернатива збереженню, а його методологічна основа. Отже, можемо констатувати в першу чергу серйозну інтелектуальну кризу, повне нерозуміння того, на чому ґрунтується пам’яткоохоронна діяльність. Нова тенденція, яка виразно проявилася у Кам’янці в останній рік, полягає у створенні синтетичного образу «реставратора» як головного ворога пам’яток. Відповідно другом пам’яток виступає такий собі синтетичний «будівельник», який ці пам’ятки ремонтує. На цьому тлі науковці виглядають чинниками гальмування діяльності по відбудові пам’яток (що вони в біса хочуть – незрозуміло!). А найсмішніше, що така позиція вже завоювала прихильників "в масах" – і це страшно! І нікому не спадає на думку порівняти - а як в інших містах, фортецях, замках, країнах? У 2012 р. вийшла цікава наукова монографія одеського історика Андрія Красножона «Крепость Белгород (Аккерман) на Днестре. История строительства». Книга побудована на аналізі комплексу фортифікацій, в основі якого – дані ЧИСЛЕННИХ (починаючи з 1899 року!) археологічних розкопок, якими досліджено культурні шари від пізньоантичних часів. Цікаво, що при цьому досі не встановлено походження (як прийнято говорити в Кам’янці – «першопочатки») фортеці і зокрема її найдавнішого ядра – цитаделі. А.Красножон аналізує результати археологічних експедицій і численні публікації їх результатів Штерна (1899, 1904, 1912 рр.), Нікореску і Авакяна (1918–1929), радянських експедицій Шахназарова, Рабиновича, Дмитрова, Фурманської, Рабиновича (1940–1963), а також роботи 1963–1985 рр.(Клеймана, Кравченка, Мезенцевої, Самойлової, Кожокару), румунського дослідника І.Кинді (1997–1998), а також С.Бєляєвої (1999–2004, 2007) та Самойлової (2010–2011). Десятки (!) публікацій, контроверсійні думки – і поки що відсутність чіткої відповіді на питання – хто і коли заснував замок. Немає навіть впевненості щодо деяких аспектів історії литовської та османської доби. І це сприймається як наукова данність. І з цього приводу ніхто нікого не звинувачує. Вже вийшло декілька монографічних робіт на тему Білгородської фортеці, де архітектори, історики (ерудовані в галузі археології та архітектури) чемно і коректно висловлюють свої точки зору, сумніви, версії. Немає низькопробних випадів на кшталт "фантастичних концепцій", звинувачень в тому, що хтось із дослідників "не зумів або не захотів" щось з'ясувати. Робота написана за законами наукового жанру і читати її цікаво і приємно. На тлі такої проблематики сентенції на кшталт «Виногродська копала в замку, але римського шару не знайшла» або "Строцень також не знайшов Риму" виглядають просто смішно. Виногродська (з Болтанюком) копала під проект реставрації Північної батареї, який розробляла О.Пламеницька, і мала від неї чітке завдання – з’ясувати профіль материкової основи замкового мису з півночі та встановити напрямок трасування дороги між Рожанкою та Лянцкоронською (місцезнаходження дороги визначила О.Пламеницька задовго до розкопок – теоретично, на підставі аналізу архітектури замку і опублікувала це в 2004 р.). І Виногродська з Болтанюком цю дорогу знайшли саме там, де їм показали. Але задача пошуку античних культурних шарів на цій ділянці не ставилась, і в місці розкопок їх наявність була малоймовірною. Тому робити такі категоричні висновки може тільки дилетант, який не має до археології жодного відношення. Ескпедиція «Подільської археології» також мала іншу мету – розвідувальні розкопки на ділянці під будівництво. А крім того, вона досліджувала лише те, що їй дозволили будівельники, які наступали на п’яти ковшем екскаватора. Про такі розкопки можна писати гостросюжетні детективні романи. На жаль, немає тепер серед археологів таких, як Георгій Федоров, який написав фантастично цікаву книжку «Дневная поверхность». Про роботу археолога з її буднями, людськими стосунками, науковими інтригами. Ось де невичерпне джерело для журналістів і письменників! Гадаю, при теперішньому ставленні до дослідників краще взагалі нічого не копати, ніж робити це так, як сталося на ділянці за Вірменським бастіоном. Тут археологами прикрилися як "фіговим листком", а потім розгорнули програму тотального знищення території Кармелітського кляштору. Саме тут була можливість дослідити культурні шари від кінця XVII ст. і глибше. Але цього не сталося - що було в котловані, виритому на глибину 6 м і на площі понад 1000 кв.м, вже ніхто не дізнається. При такому підході я вітаю "політику" Фенцура, який закопав усе, що було виявлено на Північний батареї (Північному дворі) - дорогу XIV ст. (можливо навіть давнішу), готична арку проїзду в башті Лянцкоронській, підземний хід між Рожанкою і Водною. Цілішим буде і дочекається справжніх дослідників, які обов'язково прийдуть після теперішніх вандалів. А вертаючись до теми існування дако-римських культурних шарів, можу сказати, що їх знайдуть лише сильні серцем. Не кон’юнктурщини від науки, не продажні «пам’яткоохоронці», не вискочки, не злобні і не заздрісні. Таке відкриття – нагорода досліднику, який любить науку в собі, а не себе в науці. Таких, на жаль, мало. Почекаємо.

Стан консерваційного даху вражає. Протиаварійні роботи, виконані будівельниками фірми "Гермес-С" (наближеної до керівництва заповідника), самі стали об'єктом аварійності. Парадоксально, але протиаварійні роботи на головному фасаді замку також буде виконувати ця сама фірма. Вже частину фасаду розібрали - справа від арки входу. І проект виготовляють не-реставратори (правда, з ліцензією!).

Здається "першочергові протиаварійні роботи" - чергове "ноу-хау" заповідника. Вже на кількох об'єктах видно - як вони виконуються. Польська брама, на якій провели "першочергові протиаварійні" роботи в 2009 році, досі не завершена і здається - всіх це влаштовує: через пару років знову терміново попросять на "ліквідацію" (аварійного стану). Замковий міст після проведення у 2005 р. "ліквідації" ("аварійного" стану) вже з наступного 2006 року знову перебуває в "незадовільному" стані. Нова Західна башта - взірець політики "ліквідації". В якості проведених "консерваційних" робіт, а також в безглуздості всіх "реставраційних" дій всі вже мали можливість переконатись. Очевидно, втративши надію отримати 5 мільйонів на Нову Західну (а так хотілося!!! - для цього навіть створили цілу "програму ліквідації", хоча достатньо було лише якісно виконати роботи по першому проекту), вирішили ще щось "ліквідувати". Тепер черга за ГОЛОВНИМ ФАСАДОМ замку. Цікаво, як можна назвати роботи, які планується провести протягом місяця? Адже ПРОЕКТА РЕСТАВРАЦІЇ ЦІЄЇ ДІЛЯНКИ ЗАМКУ НЕМАЄ. Можливо, є "проект ліквідації"? Побачимо!

В цій цитаті директора заповідника Фенцура хочеться звернути увагу на два моменти. 1. Винуватці названі - "ті, хто реставрував стіну... у 2005 році". Це означає, що причина обрушення - неякісно відновлена стіна, а не перекриття, як стверджувалося раніше. 2. "Волога переходить далі" - це означає, що причина руйнації - вода, що проникла і проникає в стіну, а не важке залізобетонне перекриття, яке роздавило башту, як стверджувало раніше керівництво заповідника. І то правда, адже нове перекриття, проект якого вже встигли схвалити в Мінкульті, також запроектоване з залізобетону. КЕРІВНИЦТВУ ЗАПОВІДНИКА КОНЧЕ НЕОБХІДНО ВИЗНАЧИТИСЯ З ПОЗИЦІЄЮ ПРО ПРИЧИНИ РУЙНАЦІЇ - бо все, що виходить з уст п.Фенцура та його підлеглих, важко зліпити докупи. Може нарешті оприлюднити ВИСНОВОК комісії про причини руйнації башти? Це ж не державна таємниця! Хочеться дізнатися - хто виконував роботи, хто вів за ними нагляд, згідно з якими документами? Яка була роль в цій багаторічній епопеї самого НІАЗу, який чомусь завжди залишається збоку, виступаючи з позиції "Ми казали - нас не слухали". Хотілося би також дізнатися - наскільки правдива інформація про те, що згідно нового "Положення про НІАЗ", прийнятого після переходу дирекції "під крило" Мінкульта, функція ОХОРОНИ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ вже не є прямим обов'язком національного заповідника. Для чого ж він тоді існує??? До речі, про "НАЦІОНАЛЬНИЙ". Статус національної установи - не секрет - значно підвищиує матеріальне забезпечення співробітників. Зрозуміло, що означає "національна опера" - це визнання суперпрофесіоналізму оперних виконавців. Висока зарплата оперного виконавця - еквівалент його майстерності. "Національний університет" - це визнання суперпрофесіоналізму викладацького складу, який готує високоякісний фаховий продукт - спеціалістів у своїй галузі. "Національний заповідник" - це визнання цінності ПАМ'ЯТОК КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ, але ж ніяк не директора, бухгалтера, інспектора, архітектора. Що такого визначного зробили ці люди, отримуючи тисячні зарплати (директор - 7 тисяч, на рівні професора університету)? Під пильним наглядом цих "національних суперпрофі", які здійснюють нагляд на пам'ятками, вони горять (башта на Броді, монастир Домініканок), руйнуються (башта Польської брами, келії монастиря францисканців, казарми, башта Гончарна, башта Стефана Баторія, башта Нова Західна, каземати Нового замку.....). Коли в одну ніч 2008 року обвалилася новозведена стіна і склепіння францисканського монастиря, який реставрували під технічним наглядом працівників НІАЗу, жодного шуму не було. Терміново викликали О.Пламеницьку та конструктора А.Кучерявого (до речі, обидва - розробники першого проекту реставрації Нової Західної) і за їх рекомендаціями швиденько відновили і стіну, і склепіння. Коли 2009 року обвалилася чверть башти Польської брами (про аварійність якої дирекції заповідника було відомо щонайменше 5 останніх років), терміново викликали... тих самих О.Пламеницьку та А.Кучерявого, які БЕЗКОШТОВНО провели обстеження і розробили документацію, на підставі якої з резервного фонду виділили кошти на реставрацію. Роботи провели швидко, особливого шуму не піднімали, бо аварійний стан Польської брами прогавив НІАЗ. Правда - реставрацію досі не завершили, а авторам досі не оплатили виконані проектні роботи. А в цей самий час Старе місто перетворилося на суцільний будівельний майданчик, який забудовується коттеджами за проектами... директора заповідника. Забудова на Карвасарах сколихнула громадськість, але заповідник заявив, що... нічого про це не знає. Під Старим замком після завершення реставрації оборонних мурів і приведення їх в експозиційний вид відразу влаштували... автобусну стоянку, пропозиції щодо якої розробила дирекція НІАЗу. Тепер сфотографувати пам'ятку без автобусів та автомобілів практично неможливо. За проектом п.Фенцура на Вірменському бастіоні зведено примітивну триповерхову будівлю, яка повністю закрила вид на Домініканський монастир і за місцем розташування і архітектурою не має нічого спільного з історичним прототипом. Замковий міст - притча во язицех вже щонайменше двох поколінь кам'янчан. Про нього так і хочеться сказати: "Пациент скорее мертв, чем жив". Незважаючи на величезні кошти, вкладені в "реставрацію", якою кілька років поспіль опікувався НІАЗ, міст за висновком того ж НІАЗу досі є аварійним. І до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО Кам'янець вже не прагне потрапити. Директор НАЦІОНАЛЬНОГО заповідника Фенцур, на відміну від експертів ЮНЕСКО, не вважає доцільним номінування культурного ландшафту Старого міста, бо сам же його спотворив. Постає питання - що ж такого сталося, що започаткована на початку 1990-х років номінація, підтримана експертами з Польщі, Ізраілю, Литви була зведена нанівець? Все примітивно просто - в разі продовження процесу номінування нова забудова Старого міста, зведена за проектами НАЦІОНАЛЬНИХ ПРОФІ, викличе дуже багато незручних запитань у експертів ЮНЕСКО. Ще 2002 року заповідник виглядав зовсім інакше. За останні 10 років через масові новобудови історичне середовище змінилося до невпізнання. Це визнають всі. Національний престиж Кам'янця (і України) поступився амбіціям купки недолугих архітекторів. Що ж буде далі? В останньому інтерв'ю "національний директор" Фенцур це озвучив:"З кожним роком витрати на реставрацію будуть зростати". Таким чином Фенцур уже готує громадську думку - заповіднику треба ще більше коштів. Перманентний аварійний стан памяток - ось джерело, з якого черпає свої сумнівні статки дирекція НАЦІОНАЛЬНОГО історико-архітектурного заповідника. Коли ж нарешті міська влада усвідомить, що з подачі НАЦІОНАЛЬНИХ ФАХІВЦІВ НІАЗу Старе місто поступово стає предметом НАЦІОНАЛЬНОЇ ГАНЬБИ?

Історія з обрушенням і "реставрацією" башти може стати інформаційним приводом для цілого детективного роману, який можна писати за усіма законами цього невмирущого жанру. Вже на другий день після обрушення башти було створено комісію "з метою вивчення ситуації". Значить - ситуація не була з'ясована і причини не були встановлені. А значить діяла "презумпція невинності" щодо авторів проекту. Автор архитектурної частини проекту О.Пламеницька, як випливає з повідомлень преси, в цей час перебувала в Кам'янці-Подільському. Але її чомусь до складу комісії не включили, хоча вона могла би висловити свою точку зору на причини руйнації башти, яку оглядала вже через 15 хвилин після обрушення. Не запросили й конструктора, який розробляв інженерну частину проекту і який досконало знав особливості конструкцій башти. В той же час, як повідомив ДИРЕКТОР ЗАПОВІДНИКА В.ФЕНЦУР, для з'ясування причин обвалу були запрошені "експерти" - фахівці інституту "Укрзахідпроект-реставрація", які до 1999 р. за словами В.ФЕНЦУРА "успішно" проводили реставрацію Старого замку. "Успішно" - це значить взагалі не проводили, оскільки за 14 років з 1985 р. до 1999 р. ЖОДНИЙ об'єкт НЕ БУЛО відреставровано за проектами цього інституту. Звісно - не помиляється той, хто нічого не робить. (Довідка: до 1985 р. всі реставраційні роботи в Старому замку виконувалися за проектами Євгенії Пламеницької, після 1999 р. - Ольги Пламеницької). Вже перша "успішна" робота фахівців "Укрзахідпроектреставрації", виконана 2011 року - консерваційний дах на башті Новій Західній - вражає до нестями. Такій "конструкції" з фантастично сплетених трісочок (вартість цієї "деревини" - 90 тис. грн, а всіх будівельних робіт - 180 тис.грн) позаздрив би павук. Щоправда ця своєрідна естетика башті не допомогла. Вже через три місяці дах, за дотепним висловом кам'янчан, "зійшов разом зі снігом". А пояснення тому, чому цей дах навіть не накрив стін башти (цей факт документально зафіксувала на фото журналістка Наталя Ярова у статті від 8 березня), через що навесні тала вода водоспадом полилася в башту, дав ДИРЕКТОР ЗАПОВІДНИКА. Львівські фахівці, як повідомив пан В.ФЕНЦУР, "взяли розміри з проекту попередньої реставрації і вони виявилися неточними. Помилка з'ясувалась під час монтажу". Це вже цікаво! За обмірами попередніх реставраторів (О.Пламеницької) було виконано два внутрішніх перекриття башти, які ідеально вписалися в її периметр, і жодних похибок не було помічено. Доречно спитати, чому ж львівські фахівці навіть не виконали власноручно обмір для свого проекту, а довірилися обміру некваліфікованих "попередників" (Пламеницької)? І за що ж тоді львів'янами було взято гроші за проектні роботи? Не було би зайвим дізнатися - скільки коштувала розробка проекту консерваційного даху з трісок (за неперевіреною інформацією - 160 тис. грн разом з обстеженням). І очевидно, з львів'янами так само, як і з О.Пламеницькою не було укладено договору на авторський нагляд? Бо руберойд на даху було укладено з порушенням технології - лише в один шар, і "кваліфіковані" фахівці цього не зауважили. А стан цього даху згори добре видно на фото. Ще один фахівець - "консультант Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності" Богдан Кожушко - взяв участь у "порятунку" Нової Західної башти. Безумовно, духовність - це важливо, але башті це не допомогло. Зате пан Кожушко почав з того, що "розкритикував роботу автора проекту реставрації Нової Західної вежі О.Пламеницької, зазначивши, що на неї було досить багато нарікань з боку провідних фахівців Укрреставрації та з боку Державної служби з питань охорони культурної спадщини". На моє запитання до пана Кожушка - хто саме з фахівців висловлював "нарікання" і якого змісту, він дати відповідь не зміг. Звідки ж таке твердження - пояснив: зі слів працівника Державної служби охорони культурної спадщини Віктора Вечерського. Довідка: Віктор Вечерський - державний чиновник, який став героєм журналістсткого розслідування і був викритий у тенденційному перекручуванні фактів щодо реставраційних робіт у Кам'янці, який він "ославив" на всю Україну (http://narodna.pravda.com.ua/history/4b21072d6e08a/). Рятувати башту приїхав терміново викликаний з Польщі інженер пан Карчимарчик. Про його приїзд подбали представники київського інституту пам'яткоохоронних досліджень, які вже через день після обрушення оперативно виїхали за викликом дирекції заповідника. Польський фахівець, однак визнав ситуацію... типовою для споруд з бутовим муруванням стін і повідомив про аналогічні випадки в Європі. Після такої заяви його більше не запрошували... Це дивно, оскільки попередньо йшла мова навіть про фінансову допомогу з боку Польщі. До дивних фактів, які вимагають пояснення, належить і те, що ЗА МІСЯЦЬ ДО ОБРУШЕННЯ ПРАЦІВНИКИ ЗАПОВІДНИКА ЗАФІКСУВАЛИ ВЕРТИКАЛЬНІ ТРІЩИНИ в коронці стін башти - саме в тій частині, яка через місяць "сповзла" від перенасичення вологою. При цьому на стінах башти в цей час була вже виразно помітна зона зволоження - величезна темна пляма (її видно на останніх фото в пості № 23). Але АВТОРАМ ПРОЕКТУ СПІВРОБІТНИКИ ЗАПОВІДНИКА НІЧОГО НЕ ПОВІДОМИЛИ. Вони... склали акт і чекали, коли станеться те, що сталося 2 серпня. Адже спрогнозувати обрушення стіни, яка пішла на відрив, було неважко. Очевидно, на цей момент було вже визначено список "кваліфікованих" і "некваліфікованих" фахівців і регламент дій після обрушення. Інакше не можна пояснити ПОВНУ ВІДСУТНІСТЬ РЕАГУВАННЯ НА ТРІЩИНИ З БОКУ НІАЗУ ДО ОБРУШЕННЯ і ГІПЕРАКТИВНІСТЬ В ІМІТАЦІЇ НЕВІДКЛАДНИХ ЗАХОДІВ ПІСЛЯ. Але це вже інша історія.

З приводу другого мінарету. Теза про його існування помилкова. Існує безліч прикладів існування в готичних костьолах кручених сходів при пресбітеріумах. І кам'янецька катедра цілком вписується в цю групу, див. нижче - вона перша згори. На жаль, катедра ніколи грунтовно не досліджувалася архітектурно-археологічними методами. Тому все, що пишеться про неї - лише критичне узагальнення і аналіз джерельних даних (за невеликим виключенням досліджень, проведених Є.Пламеницькою на західній частині костьолу - при вході та на каплиці під мінаретом). Але цього дуже замало, щоб з впевненістю говорити про історію костьолу. Найбільш інтригуюче питання - це час спорудження пресбітеріуму (його пізніше походження по відношенню до нави не викликає сумніву) і з'ясування - якою була східна частина на початковому етапі. Що стосується турецького етапу, то перевірити (якщо є таке нагальне бажання) слушність припущення щодо другого мінарету дуже просто - треба порівняти тип мурування сходів в обох конструкціях та їх будівельний розчин. Оскільки гаданим часом спорудження другого "мінарету" може бути лише період 1672-1699 (турецький) - будівельна технологія, і розчин мурування передусім, будуть ідентичними.

Цей план - абсолютно ідентичний плану, що зберігається у Російському державному військово-історичному архіві (РДВІА, Москва). Відмінності - Вашому плані назва міста написана через "К", експлікація розміщена в іншому місці і має цифрові, а не буквенні позначення, а зміст її французькою мовою ідентичний. Дещо в іншій графічній манері зображений рельєф. Фотокопію плану з РДВІА опублікувала О.Пламеницька в монографії "Castrum Camenecensis. Фортеця Кам'янець" - стор. 439. Хронологічна атрибуція плану Є.Пламеницькoю 1712-1715 рр. - відповідно до порівняння зображенння з відомостями про виконані фортифікаційні роботи. Цікаво, наскільки точне датування плану 1711 роком (тоді Є.Пламеницька не помилилась). Загалом, можна зробити висновок, що кожний план тиражувався й існував у 2-3 копіях з деякими незначними відмінностями. Ці плани розпорошені по різних архівах Європи (можливо, і по приватних збірках). Наукова тема, яка "лежить на поверхні" - збір і узагальнення цього масиву інформації. Справа в тім, що одні й ті самі плани можна розглядати під абсолютно різними кутами зору - в залежності від наукового інтересу. Найпростіше - в історіографічному аспекті, що теж, однак, має незаперечну цінність - важливе авторство, атрибуція, історія створення тощо. Скільки всього планів міста - не знаю! Я маю фотокопії понад 80 історичних планів, а тут виявилося ще кілька (див. вище - №№ 4, 6,7, які мені абсолютно незнайомі), причому згори можу відзначити некоректне датування. І хоча ці плани не надто інформативні щодо фортифікацій, але містять винятково цікаві інформацію щодо деяких об'єктів, а поза тим цікаві як документи. Звичайно, потрібне якісне зображення. Я аналізую плани з лупою на предмет щонайменш помітних фортифікаційних відмінностей. При цьому неодмінно порівнюю з натурою - інакше не має сенсу аналізувати.

Самое интересное, что подобные работы на памятниках архитектуры НАЦИОНАЛЬНОГО значения (а Георгиевская церковь в Касперовцах именно таким памятником и является, ее охранный номер - 1581) должны выполняться по проектной документации, разработанной специализированными реставрационными организациями и с разрешения центрального органа охраны культурного наследия - Министерства культуры Украины. И строительные работы также должны проводиться профильными реставрационными организациями. Судя по фотографиям, специалисты здесь вообще не присутствовали. Особенно "трогательно", "с любовью", выполнены ажурные свесы крыши и чешуйчатое покрытие колокольни - в традициях церковного "благолепия". Можно предполагать, что эта "любовь" не обошла и интерьер памятника, наверняка, его и расписать уже успели? В правовом аспекте все очень просто - необходимо выяснить - кто дал разрешение на проведение такого варварского ремонта, а если работы проведены без разрешения, то это уже вопрос для органов прокуратуры (впрочем, если разрешение имеется - тоже). К слову, именно покрытие деревянных храмов "бляхой" ныне является препятствием для номинирования украинских церквей Закарпатья в Список всемирного наследия ЮНЕСКО - мировое сообщество не понимает нашей свеобразной архитектурной эстетики в охране памятников.

Это план из Российского гос.военно-исторического архива, фонд 349, опись 17, ед. хр. 721. Датировка архива - 1810 г. Таких планов сохранилось два - под этим годом, они практически идентичны, но на втором (ед. хр. 17) нет заливки. К вопросу форума - что и требовалось доказать - ни на одном плане нет центрального столба, и башня не имеет крыши! Более всего заинтересовал опубликованный выше (№ 52) план 1711 года. Мне он неизвестен. Любая публикация архивного материала имеет ценность, если есть выходные данные - архив, фонд, опись, единица хранения. Иначе такой документ исследователями не принимается во внимание. Кстати, на плане 1711 г. также столба нет. Потому что его в башне не было. Если можно - дайте полный план 1711 г. и ссылку на архив. Это очень интересно! Все новости по теме "реставрация - проектное решение - состав реставрационных работ - их стоимость" свидетельствуют о непрозрачности процесса. Главное же то, что ВСЕ, проделанное с башней после 2.08.2011 г., напоминает хаотическое метание с целью запутать противника. И пока это удается!