Острів Байди: багатошарове замчище - укріплення "Хортицька січ"

[Nimrod 124]

Острів Байди, або Мала Хортиця, розташований на Дніпрі в межах сучасного м. Запоріжжя поряд з островом Хортиця, сучасним розміром 350 х 170 м., мав укріплення щонайменше трьох будівельних періодів: раннє античне укріплення, замочок кн. Дмитра Вишневецького (власне "Байди") 1550х рр. та укріплення Россійської Імператорської армії 1730х рр. Замочок Вишневецького до того ж часто вважають прототипом Запорозької Січі. Різночасові укріплення хоча й мали кожне свою осібну конфігурацію, але фактично займали одну й ту саму ділянку території острова.

За "Історією Запорозькиї козаків" Дм. Яворницького:

Острів Хортиця — найбільший і найвеличніший з усіх островів на всьому Дніпрі. Він був відомим уже багатьом давнім історикам і письменникам. У грецького імператора Константина Багрянородного (905-959) він має назву острова св. Григорія, котра, як гадають, походить від імені Григорія, просвітника Вірменії, який колись приїжджав на Русь по Дніпру, в руських літописах він називається Хортичем, Кортицьким, Городецьким, Ортинським, Інтрським островом; у Еріха Лясоти, у Боплана, в «Книге большого чертежа» (*Текстові описи карт Росії кінця XVI ст. та 1627 р.) Хортицею та Хіртицею; у польського хроніста Мартина Бєльського Хорчикою; у Василя Зуєва й князя Мишецького — Хортиц; на атласі Дніпра 1786 р. адмірала Пущина Хитрицьким; у Рігельмана Хордецьким островом.

Острів Хортиця, за поясненням професора Бруна, отримав свою назву від слова «хорт», тобто пес, якого наші предки, слов'яни-язичники, зупиняючись на острові нижче порогів під час плавання по Дніпру на шляху «з варяг у Царград», могли приносити в жертву своїм богам. «Пройшовши Крарійський перевіз, вони — руси — пристають до острова, котрий зветься іменем св. Григорія. На цьому острові вони приносять свої пожертви: там стоїть величезний дуб. Вони приносять у жертву живих птахів; навколо встромлюють також свої стріли, а інші кладуть шматки хліба й м'яса, і що в кого є, за своїм звичаєм. Тут вони кидають жереб — убивати птахів і їсти, чи залишати в живих». У руських літописах назва Хортиця уперше згадується під 1103 роком, коли великий князь Святополк Ізяславич у союзі з іншими князями йшов походом проти половців: «И поидоша на конихъ, и в лодях, и придоша ниже порогъ и сташа въ Протолчехъ и в Хортичимъ островъ». З тих же руських літописів ми довідуємося, що на острів Хортицю з'їжджалися усі головні руські князі та їх союзники, коли 1224 року вирушали на першу битву проти татар, до ріки Калки: «Придоша къ рЪцЪ ДнЪпру и въидоша в море: бъ бо людей тысящи, и воидоша в ДнЪпръ и возведоша пороги и сташа у рЪки ХорътицЪ на броду, у Протолчи».

Виникнення, влаштування й історія ХОРТИЦЬКОЇ СІЧІ тісно пов'язані з історією й подвигами знаменитого вождя запорізьких та українських козаків, князя Дмитра Івановича Вишневецького, відомого в козацьких народних думах під іменем Байди. Князь Дмитро Вишневецький уперше з'являється на Хортиці 1556 року. (*Замок на о. Мала Хортиця було споруджено 1554-1555 рр.) Нащадок волинських князів Гедиміновичів, Вишневецький був людиною православної віри, володів численними маєтностями у Кременецькому повіті: Підгайцями, Окимнами, Кумнином, Лопушкою та ін., мав трьох братів — Андрія, Костянтина й Сигізмунда — і вперше згадується під 1550 роком, коли польський уряд призначив його на посаду черкаського й канівського старости. На цій посаді Вишневецький залишався до 1553 року; отримавши від короля Сигізмунда Августа відмову на прохання про якесь надання, князь Дмитро Вишневецький, за давнім правом добровільного від'їзду служилих людей, виїхав із Польщі й став на службу до турецького султана. Тоді польський король, стурбований тим, що турки отримають в особі Вишневецького чудового полководця, яким він насправді був, тепер ворога польського престолу, знову запросив князя до себе, давши йому в управління ті самі міста Черкаси й Канів. Та керуючи цими містами, князь, хоча й задоволений цим разом із короля, лишився невдоволеним власним становищем: душа його жадала воєнної слави й ратних битв. Тоді у князя виникла велика думка: знищити всю ногайсько-кримську орду татар і, якщо можна, оволодіти чорноморським узбережжям. Ця смілива думка була першим кроком на шляху до вигнання турків з Європи, до якого наприкінці XVI ст. прийшло багато політиків у Західній Європі і який у другій половині XVIII століття виконував князь Григорій Потьомкін. Свій план Дмитро Вишневецький послідовно намагався здійснювати й відкрито висловив його 1556 року. Він знайшов собі союзників, російських козаків дяка Ржевського й запорізьких козаків отаманів Млинського й Михайла Єськовича, і разом із власними трьома сотнями черкасько-канівських козаків ходив проти татар і турків під Іслам-Кермен, Волам Кермен і Очаків. Вдало повоювавши з ворогами християнської віри в їх власній землі, Дмитро Вишневецький згодом відступив на острів Хортицю, розраховуючи здійснювати звідси постійні набіги на мусульман. Для цього він влаштував тут «город». Цей «город» і послужив для запорізьких козаків прототипом Січі. Невідомо, чи запорізькі козаки справді називали «город» Вишневецького Січчю, але близька до даної події людина, посол германського імператора Рудольфа II Еріх Лясота, котрий проїжджав поблизу Хортиці 1594 р., свідчить, що це був «замок», зруйнований згодом татарами й турками. Укріпившися «городом» на острові Хортиці, Дмитро Вишневецький десь у той час знову відійшов від польського короля і в травні 1557 року писав російському цареві Івану Грозному, що до нього на острів Хортицю приходив кримський хан Девлет-Гірей із сином і з багатьма кримцями, затято бився з князем двадцять чотири дні; але божим милосердям, іменем і щастям царя, володаря й великого князя, він, Вишневецький, відбився від хана, побив у нього навіть багатьох кращих людей, отож хан пішов від Вишневецького «с великим соромом», і такий знесилений цією поразкою, що Вишневецький відібрав у кримчаків багато кочовищ. У вересні 1557 р. Вишневецький через свого посланця Михайла Єськовича висловив бажання перейти в підданство до московського царя, повідомив Івана Грозного про влаштування на Дніпрі, «на Кортицькому острові города, навпроти Кінських Вод, біля кримських кочовищ». Того ж року Вишневецький повторно сповіщав царя, що він прийняв від нього на острові Хортиці боярських дітей Андрія Щепотьєва, Нечая Ртищева й Михайла Єськовича, отримав охоронну грамоту, царське жалування і згоду царя прийняти князя у російське підданство, а на закінчення повідомляв, що він знову задумав похід проти мусульман під Іслам-Кермен. Відправивши до царя Андрія Щепотьєва, Нечая Ртищева, Семена Жижемського й Михайла Єськовича, Дмитро Вишневецький просив через своїх посланців дозволити йому цей новий похід на одвічних ворогів віри Христової. Однак поки від царя прийшов дозвіл на цей похід, хан сам випередив князя: у жовтні 1558 року Девлет-Гірей несподівано підступив до острова Хортиці з великою кількістю людей турецького султана й волоського господаря, обліг «город» Вишневецького та запорізьких козаків, які були з ним. Вишневецький і цього разу довго відбивався від мусульман, але врешті, не маючи продовольства для своїх коней і людей, залишив Хортицю й відійшов у Черкаси й Канів, а звідти подався у Москву.

З Москви у жовтні того ж 1558 року разом із кабардинським мурзою Канкликом Конуковим, власним братом, отаманами, соцькими й стрільцями Дмитро Вишневецький відплив на судні в Астрахань, з Астрахані до черкесів у Кабарду. Тут йому було наказано збирати рать і йти повз Азов на Дніпро, на Дніпрі стояти й спостерігати за кримським ханом «скільки бог поможе». Виконуючи царський наказ, Вишневецький спочатку зупинився під Перекопом; не зустрівши тут жодного ворога, перейшов до Таванської переправи «на полтретьятцать верст ниже Ислам-Керменя»; простоявши марно на переправі три дні, Вишневецький піднявся звідси на острів Хортицю і тут з'єднався з дяком Ржевським і його ратниками.

Зустрівши Ржевського вище порогів, Вишневецький звелів йому залишити всі коші з припасами на острові Хортиці, відібрав кращих людей з його раті — невеличку кількість боярських дітей, козаків та стрільців, а решту відіслав у Москву, і далі з відбірним військом пішов «літувати» в Іслам-Кермен, звідки хотів захопити турецькі міста Перекоп і Козлів. Кримський хан, зрозумівши наміри Вишневецького, відійшов углиб півострова за Перекоп. Довідавшись про відхід хана за Перекоп, цар Іван Грозний відрядив до Вишневецького посла з жалуванням і через нього ж наказав князеві залишити на Дніпрі Ширяя Кобякова, дяка Ржевського й Андрія Щепотьєва з небагатьма боярськими дітьми, стрільцями й козаками Данила Чулкова і Юрія Булгакова, а самому їхати до Москви. Князь скорився волі царя; але за два роки він знову опинився на Дніпрі поблизу острова Хортиці, звідки, зв'язавшися з польським королем, удруге перейшов до нього на службу; з його від'їздом та наступною вельми трагічною смертю історія Хортицької Січі надовго припинилася.

1594 року повз острів Хортицю їхав посол германського імператора Рудольфа II Еріх Лясота до запорізьких козаків; на своєму шляху він бачив два острови Хортиці: Велику й Малу. Саме з останньою Лясота пов'язує подвиги князя Вишневецького; тут він вказує на рештки того «городка», котрий Вишневецький влаштував для захисту від татар: «Четвертого липня, — пише він, — пройшли ми повз дві річечки, звані Московками, які впадають у Дніпро з татарського боку. Далі пристали до берега поблизу острова Малої Хортиці нижче за течією, де років тридцять тому був збудований замок Вишневецького, зруйнований потім татарами й турками». Дещо пізніше за Лясоту про острів Хортицю розповідає й польський хроніст Мартин Бєльський: «Є й інший острів поблизу того — Коханого — званий Хорчика, на котрому Вишневецький до цього жив і татарам дуже шкодив, так що вони через нього не сміли так часто вдиратися до нас». У XVII столітті Боплан писав про Хортицю, що це дуже високий острів, оточений майже з усіх боків кручами, завдовжки понад дві милі, а завширшки близько півмилі зі сходу, а з заходу вужчий і нижчий; його не затоплює; вкритий він дубовим лісом. У XVIII ст. (1736-1740 рр.) князь Семен Мишецький повідомляв про Хортицю, що за почутими ним розповідями цей острів колись становив одне ціле зі степом, що його оточує, а згодом утворився від дії весняних вод на низький берег Дніпра; що на ньому здавна була запорізька Січ; що під час польсько-російської війни 1630 року вождь запорізьких козаків Сагайдачний збудував на цьому острові фортецю або окоп; а 1738 року, під час російсько-турецької війни, російські війська влаштували на ньому великий ретраншемент з багатьма редутами й флешами, і що навпроти нього дуже довго стояла російська армія і флотилія, що відійшла від Очакова. Крім свідоцтва князя Митецького (зрештою, дуже ненадійного там, де він торкається зовнішньої історії запорізьких козаків), ми не маємо інших вказівок на перебування гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного на острові Хортиці. Здається, на перебування Сагайдачного на Хортиці натякає лише історик Устрялов, кажучи, що на початку XVII століття запорожці, маючи тут свою Січ, покинули її, а потім, 1620 року, відновили її на тому ж місці й знову покинули. Щодо спорудження на острові Хортиці земляних укріплень російськими військами, то, крім свідоцтва Мишецького, є й інші вказівки, з котрих видно, що ці споруди було збудовано не 1738 року, як пише автор «Історії про козаків», а 1736 року: «В минулу росіян з турками війну 1736 року, на острові Хортиці було збудовано чималий ретраншемент з лініями впоперек острова, де велося і будівництво військових суден, але ліс для цього доставляли з далеких місць вище по Дніпру через пороги на Дніпрі, вище цього острова, за 60 верст, біля Кодацького ретраншементу, які, тягнучись униз, не дійшли до того острова лише десять верст». Спорудження згаданих укріплень на Дніпрі, на острові Хортиці, як пояснює очевидець і учасник російсько-турецьких воєн 1736-1738 років (*Йдеться про російсько-турецьку війну 1735-1739 рр.), Христофор Манштейн, мало на меті те, що «під час походу й польових дій 1736 року граф Мініх зберігав вільне сполучення з Україною так: оскільки військо за кордон російський виступало на певну відстань, він наказував на деяких відтинках робити невеликі земляні укріплення, отож вони, якщо місце було забезпечене дровами й водою, були віддалені одне від іншого на одну чи дві милі... У кожному з цих укріплень залишали одного чиновника й 10-12 ратників або драгунів та до 30 козаків, а в більших від 400 до 500 стройового війська й приблизно таку ж кількість козаків під керівництвом штаб-офіцера. Ці розосереджені війська повинні були супроводжувати гінців і заготовляти сіно про запас... Фортечки були досить корисними ще й для обозів, що йшли до війська; тут вони були в безпеці від будь-якого ворожого нападу і звичайно зупинялися в одній із них на ночівлю». Чи влаштовував на острові Хортиці, крім Сагайдачного й Мініха, укріплення козацький ватажок Яків Шах, відомий сподвижник Івана Підкови, що діяв наприкінці XVI ст., на це у нас немає жодних вказівок, незважаючи на запевнення автора лубочної «Історії Малоросії» Семенова.

Острів Хортиця у наш час має в обводі 24.5 версти й площу 2547 десятин і 325 квадратних сажнів землі; його найбільша висота у північно-східному розі при середньому рівні води в Дніпрі досягає 25 сажнів. Південно-східна половина острова — це низовинні плавні, змережені річками, озерцями, єриками, лиманами, затоплювані щовесни водою і вкриті невеликим лісом; ще не так давно тут ріс великий будівельний ліс, тепер вирубаний дощенту; за планом 1798 року на всьому острові Хортиці налічувалося «лісу дров'яного, дубового, кленового, березового й тернового 310 десятин, 150 квадратних сажнів», за планом 1875 року — 222 десятини й 405 сажнів, а за планом 1888 року — 402 десятини; у наш час тут переважають дерева так званої м'якої породи: осокір, біла верба, шовковиця, верба, лоза різних порід, серед якої росте висока й густа трава, в якій ховаються дикі гуси, качки, дупелі, коростілі та інші птахи. Особливо багаті на птицю озера Лозувате, Прогній, Домаха, Карасеве, Підкручне, Головківське, Осокорове та ін.; крім того, в озерах багато риби та досить великих раків. Північно-східна половина острова — це степова рівнина, розташована врівень з материком, що підходить у цьому місці до обох берегів Дніпра. У північно східному кінці острова, званому Вищою Головою, на лівому березі Хортиці є природна печера, точніше грот, що має назву Змієва. Ця печера здіймається над водою Дніпра при його середньому рівні більш як на півтора сажні. Всередині це заглиблення схоже на вузький коридор завдовжки понад три аршини і заввишки у два сажні при ширині близько двох аршинів. Нижче печери йде глибока яма в напрямку з півночі на південь, всипана по всій основі піском і набита колючою травою «якірцями». Назву свою печера, за переказом, отримала від змія, котрий жив тут за козаків-запорожців. «Він нікого не чіпав, і козаки не боялися його. Бувало, розповідають, уночі той змій як засяє — як засяє, то так і освітить Дніпро. Кажуть, він і не щоночі з'являвся, а так — раз на місяць чи на три тижні, та все біля печери, яку ми й тепер звемо Змієвою».

Береги острова Хортиці перетинали дванадцять балок, які отримали свої назви частково ще від запорожців, частково ж від нинішніх його жителів, німців колоністів, а саме: Музичина, Наумова, Громушина, Генералка, Широва, Корнетівська, Корнієва, Липова, Сапожникова, Шанцева, Дубова, Совутина, названа від запорожця Совути, який жив у печері балки й виходив на світ божий лише по ночах, мов сова. Між балками по берегах острова є кілька величезних гранітних скель, серед яких особливо примітна Думна, а також Вошива скеля; переказ пояснює, що на першу запорожці сходили для своїх самотніх роздумів, а на другу часто вилазили представники запорізької «голоти», щоб бити на ній воші у своїх штанях. Крім балок і скель навпроти північно-західної околиці острова Хортиці примітним було ще урочище Царська пристань: 1739 року тут була збудована «от россиян запорожская верфь», а 1790 року тут зупинялися «царські» плоти з різним лісом, переданим російським урядом німцям-колоністам в час їх переселення на колишні запорізькі землі; 1796 року тут була заснована адміралом Рібасом Катеринославсько-Дніпровська корабельня для будівництва суден, які мали перевозити сіль із Криму в Одесу й Овідіополь, тому-то пристань і отримала назву Царської.

Від перебування на острові Великій Хортиці запорізьких козаків залишилося, за місцевим переказом, у наш час чотири цвинтарі в північно-західній частині острова, але чи згадані цвинтарі справді належать до часів запорізьких козаків, цього без грунтовних розкопок не можна стверджувати категорично. Крім чотирьох цвинтарів на острові Великій Хортиці збереглися ще земляні укріплення, звані місцевими німцями Schanzengraben і також приписувані запорізьким козакам; вони займають великий простір на півночі і в самому центрі острова й складаються з 20 траншей та 21 редуту, кожна сторона яких має довжину 6 сажнів. Але кому ж належать ці укріплення? Князеві Дмитру Вишневецькому, гетьману Петру Сагайдачному чи російським військам минулого століття? Навряд чи двом першим: Вишневецькому вони були тут непотрібні, бо він сидів у своєму «городі» чи «замку» на острові Малій Хортиці, як стверджує Еріх Лясота, а для Сагайдачного, якщо він справді був тут, вони надто великі. Навряд чи у Сагайдачного могли бути такі значні сили, щоб зводити на величезному острові 25 верст окружністю цілу мережу довгих і складних укріплень, що вражають глядача своєю грандіозністю навіть у наш час: якщо розтягнути в одну лінію всі траншеї північної половини острова та додати до них довжину траншей середньої частини, то вийде лінія довша за чотири з половиною верстви, та ще лінія завдовжки 126 сажнів з двадцяти одного редуту, якщо рахувати по 6 сажнів у кожній стороні редуту. Очевидно, що на спорудження таких укріплень треба було немало часу та й немалих сил. Отож природніше буде віднести спорудження укріплень острова Великої Хортиці до російських військ під час російсько-турецьких воєн 1736-1739 років; деякі з них, як видно з наведеного свідоцтва, були протягнуті впоперек острова, в такому вигляді й збереглись.

Паралельно острову Великій Хортиці лежить острів Мала Хортиця, на атласі Дніпра 1786 року адмірала Пущина — Вирва, а тепер, за належною німцям колонією Канцерівкою, званий Канцерським островом. З наведеного вище свідоцтва германського посла Еріха Лясоти ми знаємо, що саме на цьому острові князь Дмитро Іванович Вишневецький влаштував свій «замок», в котрому двічі відбивався від кримського хана Девлет-Гірея. Отож природно гадати, що перша Хортицька Січ у XVI столітті була заснована не на Великій, а на Малій Хортиці. Але історик XVIII століття князь Семен Мишецький стверджує, що Хортицька Січ була на тому острові, який ми звемо Великою Хортицею. Якщо в цьому не вбачати помилки князя Мишецького, можна припускати, що на острові Великій Хортиці Січ була влаштована вже у XVII столітті, при другому її відновленні, на що натякає історик Микола Устрялов.

За розповідями місцевих старожилів, Мала Хортиця кілька років тому була значно меншою, ніж зараз: це була скеля з укріпленнями; за нею від правого берега йшов «тиховод», що впадав у гирло балочки навпроти острова. Цей «тиховод» служив пристанню для запорізьких козаків, куди вони заводили свої байдаки. Один час тут ставали й царські судна; якщо покопати землю, то і в наш час тут можна знайти рештки запорізьких і царських суден, а з води можна дістати рушниці, шаблі, різне залізо. Мала Хортиця лежить у так званому Річищі, або Старому Дніпрі, на дві з половиною версти нижче північно-західного рогу Великої Хортиці, за одну версту від Царської пристані, й відділена від материка невеликою протокою Вирвою, що, мабуть, дало привід адміралу Пущину назвати 1786 р. й сам острів Вирвою. За своїм розташуванням він ділиться на дві половини: низовинну, вкриту лісом порівняно недавнього походження, на заході, й височинну, порослу травою, на сході. Мала Хортиця має 12 десятин і 1200 кв. сажнів землі; західний і південний краї острова похилі, східний і північний підвищені, скелясті й прямовисні, до семи сажнів заввишки при середньому рівні води. Підвищена частина острова має укріплення уздовж північної, південної і західної окраїн, що складаються з глибоких ровів з насипаними біля них валами заввишки від двох до трьох сажнів. Загалом укріплення Малої Хортиці мають вигляд підкови, північний і південний бік якої мають до сорока сажнів, а західний — 56 сажнів із припуском у 3 сажні для в'їзду; всередині укріплень викопано 25 ям, у яких нині ростуть груші. На думку військових фахівців, укріплення Малої Хортиці є так званим реданом із флангами, закритими горжею і траверсами, скерованими вгору і вниз проти течії для захисту Дніпра; зовні він справді нагадує «замок» чи «город», як називають його Еріх Лясота та російські літописи.

Обидві Хортиці, Велика й Мала, після падіння запорізької Січі були подаровані 1789 року німецьким колоністам із Данціга, тоді, як і тепер, їх було 18 господарів, тобто землевласників. Справа в тому, що у німців-колоністів, за законом майорату, після смерті батька вся земля переходила старшому синові, а решта дітей вдовольнялася грошима, худобою та різним рухомим майном, нажитим батьком; якщо ж батько бажає забезпечити землею й інших своїх синів, то купує її для них в іншому місці.

В наш час як на самих Великій і Малій Хортицях, так і в ріці Дніпрі біля них знаходять різні предмети давнини, що лишилися від запорізьких козаків. Якось у Старому Дніпрі, навпроти колонії Канцерівки, було знайдено 17 довгих, добре збитих човнів; іншим разом у Новому Дніпрі, нижче Совутиної скелі, було знайдено ціле судно, навантажене кулями та ядрами, а навпроти гирла балки Куцої у Старому Дніпрі було знайдено інше судно з гарматою; там само відкрили третє судно, а в ньому невелику, криву й заіржавілу шаблю з оправленим сріблом руків'ям; але всі ці судна як були, так і лишились у воді і в наш час. На самих островах у різний час знаходили мідні й залізні гармати, ядра, бомби, кулі, свинець, особливо після дощу й вітру. «Тоді мисливцям не треба було купувати свинцю, а треба було лише дочекатися, поки пройде дощ і здійметься вітер, а тоді йти та збирати скільки завгодно». Знаходили також, рушниці, кинджали, кольчуги, різноманітні металеві стріли, замки, гудзики, бляхи, глечики, різні монети, людські скелети з рештками одягу й пробитими стрілами черепами. А на одному острові навпроти Кічкасу, тепер змитому водою, й на великих скелях Стовпах якось знайшли цілі склади зброї. «Раніше на Хортиці, — розповідають найстаріші німецькі діди, — можна було знайти всіляку всячину, а тепер колоністи навчилися підбирати всілякі дрібниці й продавати євреям, які щодня навідуються для цього на наш острів. Мідних і чавунних речей, особливо куль, багато пішло на завод, де їх плавлять, а потім виливають з них різні нові речі. Ядра й бомби підбирають російські баби: вони використовують їх для різних домашніх потреб. Тепер багато що підібрали люди, багато винесла вода. Бачите, в давні роки Дніпро був вужчим, ніж тепер, і йшов ближче до Вознесенки, ніж до острова; тому Хортиця була ширшою. Але з часом Дніпро почав залишати свій лівий берег, від Вознесенки, й подаватися праворуч, ближче до острова, став розмивати його, виносити з нього різні речі... В давнину, бувало, як підеш різними балками на острові, то чого тільки не побачиш: там стирчить велика кістка з людської ноги, там біліють зуби разом із широкими щелепами, там вивернулися з піску ребра, жовті як віск від часу й повітря, крізь які проросла трава. Надумаєш, було, викопати яму, щоб щось зварити чи спекти, наткнешся на цвях або шматок заліза; захочеш зірвати собі квітку, нахиляєшся, дивишся — череп людський з дірками, крізь які виросла трава, а у траві квіти зачервоніли; треба тобі сховатися від когось у печері, біжиш туди і натикаєшся на великий мідний казан, череп'яну чашку чи ще щось подібне».

Укріплення на самій Хортиці, різночасові і розміщені в різних місцях, мають бути окремою темою обговорення, та мабуть і не одною. В даній темі мова йде про укріплення на о.Байди.

Також цікавим є згадка про уфортифікування комунікаційних лінй россійських військ від України у напрямку до Чорного моря невеликими відособленими укріпленнями (редутами), що розташовувалися ланцюгом на певній відстані один від одного і за деякими даними починалися на півночі мало не від Умані та Черкас. Це окрема велика тема для обговорення.

Сторінка укріплення в україномовній "Вікіпедії".

Стаття про розкопки Хортицького замку:

Аркадій Козловський

Сергій Пустовалов

Дослідження на о. Мала Хортиця в 1995 р.

В 1995 р. було продовжено роботи на городищі на о. Мала Хортиця (Байда). Розкопки проводилися двома розкопами, один з яких знаходився в південно-західній частині городища, а другий – в північно-східній. На південно-західній ділянці було відкрито оборонні споруди катакомбного часу. Це залишки двох стін з дикого каменю з ровом між ними. Стіни стояли на валах, які утворювались ескарпованим схилом пагорба, на якому розташоване городище. Стіни майже аналогічні за конструкцією тим, що знайдені в 1991 р. (Іллінський, Пустовалов, 1992). Особливість головного валу полягала в тому, що він не мав ззовні кам'яного покриття. Його поверхня складалася з щільно втрамбованого піску коричневого кольору. Частина головної, внутрішньої стіни була розібрана за доби пізньої бронзи й на цьому місті була побудована напівземлянка стовпової конструкції з вогнищем та господарчими ямами в центрі. Це перший випадок прямої стратиграфії на ділянці оборонних споруд. Із знахідок переважає кераміка, уламки кременю, пращні камені. Цікаво, що вперше знайдено знаряддя праці: уламок розтирача та важок від рибальської сітки з проточинами по боках (матеріал – вапняк).

Козацький час представлений на цій ділянці свинцевою кулею та попелясто-вуглистим шаром у північній частині розкопу. Основні козацькі пам'ятки відкриті біля валу XVIII ст. на північно-східній ділянці городища. Під час досліджень зафіксовано три об'єкти. Один з них – житлова напівземлянка, досліджена повністю, два інших – яма та заглиблена будівля – були досліджені частково. Культурний шар над будівлею й ямою дуже насичений: попіл, вуглинки, камінці, фрагменти печини, кістки тварин, уламки речей тощо, які належать до різних епох – від доби бронзи до XVIII ст. Серед них значну частину складають матеріали XVI - XVIII ст. Це залізний ніж, наконечник черешкової ромбовидної стріли, свинцева куля, залізна скоба, точильний брусок, цвяхи та костилі, срібний штампований гудзик з вушком тощо.

На глибині 0,9 - 1,1 м було зафіксовано контури житла 8 (житла мають єдину нумерацію). В плані житло мало підпрямокутну форму з дуже закругленими кутами. Його довжина 6,2 м, ширина 3,6 м, глибина від сучасної поверхні від 0,9 м до 1,7 м. В східній частині долівкою слугувала материкова скеля, в західній частині котлован було вирито до білого материкового піску. Довгою віссю житло було орієнтовано по лінії С - З.

В житлі було зафіксовано два опалювальних пристрої. Відкрите вогнище 1 знаходилося поблизу південної стінки. Вогнище мало округлу форму диаметром до 1,2 м. Другий опалювальний пристрій знаходився поблизу центра північної стіни будівлі. Зафіксовано нижню частину, яка складалася з кам'яної вимостки, покладеної на глиняному розчині. В плані вимостка мала прямокутну форму та розміри 1,0 Х 0,7 м. Це залишки печі-кам'янки.

У західній частині житла було розчищено два шари згорілого дерева. Верхній шар починався від вогнища і складався з дошок, горбилів та колод (загальна його довжина 3,2 м, ширина до 2,5 м). Східна частина настилу лежала на материковій скелі, західна підтримувалась на вимостках з каменю, на кілках та стовпчиках. Повздовжні елементи настилу з'єднувалися з поперечними за допомогою цвяхів, або пазів. Нижній настил відділявся від верхнього шаром обпаленого піску (розміри: 4 Х 3 м). Конструкція подібна до вищеописаного. Нижній настил зроблений з якісного матеріалу й пов'язується з піччю біля північної стіни. Після пожежі, яка знищила будівлю, згорілий шар досипали піском, зробили новий настил та відкрите вогнище.

В заповненні та на підлозі житла було зафіксовано значну кількість знахідок: три залізні цвяхи, куля із знаком у вигляді кола з рискою, фрагмент ножа з наборним руків'ям з бронзових платівок, фрагменти ліпної та кружальної керамики, 2 крем'яних відщепи. При розчистці печі-кам'янки знайдено половинку ливарної формочки для відливання куль, що була зроблена з вапняку. Тут же виявлено свинцеву відливку та кулю диаметром 0,9 см. Під настилом виявлений залізний ромбоподібний наконечник стріли. Знайдено невелику керамічну кружальну плошку з оббитими вінцями, яка використовувалася як світильник або лампада.

Західніше житла частково досліджена глибока яма, яка, можливо, входила до одного комплексу з житлом. На жаль, стінки її виявити не вдалося. У заповненні ями знайдено свинцеву кулю диаметром 1,6 см, залізний наконечник стріли, аналогічний вищеописаним, залізна голка, декілька невизначених залізних виробів. На долівці ями виявлено фрагмент вогнепальної зброї. Це ствол ручниці довжиною 40 см, ззовні має форму восьмигранника, який поступово звужується від казенної частини до дульної. Казенник зруйнований вибухом. На відстані 7,5 см від кінця казенної частини виявлено невелике (0,9 см) вушко з отвором. Знайдений екземпляр подібний до двох фрагментованих ручниць, знайдених тут в попередні роки. Застосовувалася така зброя в кінці XV – XVI ст.

Отже напівземлянку було збудовано в XVI ст. Впущено у культурний шар доби бронзи. Житло згоріло під час збройного нападу, про що свідчать знахідки татарських стріл під настилом. Після другої пожежі житло вже не відбудовувалося.

Таким чином, дослідження 1995 р. дали ряд цікавих матеріалів, підтвердили перспективність пошуку об'єктів XVI ст.

Стаття про епізод розкопок Хортицького замку:

Сергій Пустовалов (Київ),

старший науковий співробітник Інституту

археології НАН України, кандидат історичних наук

На о. Байда знайдена оселя аристократа

У 2007 р. Малохортицька експедиція українського Товариства охорони пам’яток історії та культури провела дослідження чергової напівземлянки (№ 13), яка була розташована в центральній частині укріпленої верхньої частини острова.

З початку робіт на острові Байда перед дослідниками постійно стояло питання: де може знаходитися оселя Д.І.Вишневецького? Розкопи, закладені в 1991 – 1992 роках, не виявили переконливих доказів, що в центрі території, оточеної укріпленнями, жив сам князь. Виявлена на найвищому місці острова слюсарна майстерня, за нашими тодішніми міркуваннями, навряд чи могла знаходитись по сусідству із оселею князя. Висловлювалось припущення, що помешкання Д.І.Вишневецького мусило знаходитися у більш безпечному місці: попід південним валом або попід східним найвищим валом. Дійсно, “мертвий простір” попід валами надійно захищав від ураження стрілами, ядрами чи кулями. Саме там упродовж 10 років велися розкопки. Але їх матеріали не давали змоги інтерпретувати знахідки як оселю представників шляхти. Всі досліджені землянки та напівземлянки мали приблизно одну конструкцію: прямокутні або квадратні заглиблені у землю котловани розмірами 4 х 4 м або 4 х 8 м; каркасні стіни виповнені з тину та замащені обмазкою на п’ядь, пічки-кам’янки, грубі нари, на яких спали, сміття, яке вкривало всі кути та долівки приміщень на 40-50 см, дуже простий набір речей (саморобні ливарні формочки, сокири, кулеливки, мушкетні кулі, пробійники, молотки). Навіть у схованках у башті знаходилися лише залізні сокири, звичайні костилі чи пластини заліза. Серед знахідок тільки дві (залишки гномонів) можна було віднести до інструментів, якими могли користуватися освічені люди. Але гномони були знайдені в башті або поблизу від неї. Тобто там, де перебувала варта, і гномони були необхідні для правильного ведення охорони. Д.Вишневецький, безумовно, міг перебувати на башті, але навряд чи мешкав саме там. Теж саме можна сказати і про підківки від польського чобота на високому підборі. Їх, очевидно, носили заможні люди (принаймні, не голота), але вони були знайдені у приміщенні, яке, імовірно, займала варта. З року в рік всі ці знахідки накопичувалися. Все це змусило переглянути стратегію пошуків оселі Д.І.Вишневецького.

Топографія острову у межах укріплень не залишала сумніву в тому, що найвища його частина найпридатніша для розташування шатра чи іншого помешкання князя. Великий плоский камінь в центрі верхньої частини острову є чудовою природною трибуною для виступів ватажка. Найвище положення центральної частини дозволяло контролювати всю внутрішню площу замку. Це підвищення разом з каменем знаходилося як раз навпроти входу на городище. Отже, з огляду на топографію, кращого місця для розташування оселі князя не варто було й шукати.

Вивчення особистих якостей князя Д.І.Вишневецького, за літературними джерелами, дозволяло дійти висновку про те, що він не став би ховатися від небезпеки попід стінами чи валами, навпаки, своєю мужністю він мав вселяти в своїх соратників впевненість у перемогу. Так принаймні він себе поводив і під Азовом, і в своїх стосунках з королем Польщі або з Іваном IV, у Стамбулі в останні хвилини свого життя.

Аналіз речей, які були знайдені у всіх розкопаних будівлях, показав, що найцінніші з них виявлені також біля згадуваного центрального найвищого місця на острові. У східній частині слюсарної майстерні були виявлені срібна монета Сигізмунда I (1526 р.), ручка ножа, оздоблена срібними платівками, шкіряна сумка, прикрашена мідними набійками. На розкопі 1992 р., який знаходився на північний схід від слюсарної майстерні, було виявлено кістяну ручку від нагайки, яка теж не може бути пов’язана з простолюдинами. Розкопки 1997 р. на схід від великого каменю не дали нічого, крім окремих уламків кераміки доби бронзи. Розкопки далі на північ ближче до зовнішнього валу також не дали ніяких цінних знахідок.

Таким чином, в результаті проведеного аналізу найперспективнішим місцем для пошуків оселі Д.Вишневецького було визнано невелику ділянку городища між залишками майстерні чи кузні, розкопаної 1991 р., великим каменем, розташованим в центрі, і западиною навпроти входу на городище. Дослідження 2006 р. показали, що останні припущення були вірними. Було виявлено смітник з характерними залишками. Серед них дві підківки від польських чобіт, ручка від чавунного казана, лезо від ножа, фрагмент пластини від панцира та ключ від шкатулки або якогось іншого замка. Серед численних кісток свині чи кабана трапилися кістки від двох окостів. Залишки казана та ключ були виявлені вперше за весь час розкопок.

Сама наявність спеціального смітника XVI ст. за межами будівлі була нетиповою, оскільки в усіх попередніх випадках все сміття викидалося в межах землянок. В даному випадку можна було передбачати наявність поблизу житла, яке систематично прибирали. Саме тому наступного 2007 р. розкоп було закладено на захід від смітника. Перші ж зачистки показали, що розкоп був складений над залишками будівлі, яка згоріла. Після розчистки з’ясувалося, що це квадратна напівземлянка із стороною 2,9 м (на метр менше, ніж у звичайних землянок на острові). Долівка напівземлянки заглиблена в ґрунт на 0,5 м. будівля була орієнтована за сторонами світу з невеликим відхиленням. Долівка та стіни в нижній частині будівлі були рожевого кольору від дії вогню. В північній частині напівземлянки було знайдено найбільшу частину знахідок. В північно-західному куті знаходилися залишки стола чи якоїсь полички. Довжина завалу – 1,2 м. Можливо, стіл завалився на північ. Дубові рейки йшли в північно-західному напрямку. Їх довжина дорівнює приблизно 0,5 м. Між ними знаходилися ще товсті рейки загальною довжиною 1,10 м. Одна рейка йшла навкоси (довжина 0,45 м). Вздовж західної частини стола та попід нею виявлено прямокутне металеве окуття загальними розмірами 12,6 х 8,8 см; залізний костиль довжиною 34 см, обрубок рогу розмірами 14,5 х 4,4 х 3,1 см; ручку від жаровні чи грілки довжиною 45 см з гачком на кінці для підвішування. Відміна такої жаровні від звичайної сковорідки полягає в тому, що сама кругла ємність для вугілля, зроблена з дуже тоненького металу. Тоді як сковорідка робиться з відносно товстого металу. В самому куті під згорілими планками виявлено залізний замок розмірами 5 х 5 х 3,3 см.

В північно-східному куті житла виявлено залишки каміну (Рис. 3). Камін був виритий за межами самої будівлі і з’єднувався отвором з самим приміщенням. Ширина каміну – 1,0 м, глибина – 0,8 м. Отвір мав ширину 0,4 м. Висота отвору не фіксується внаслідок обвалу землі.

В топці виявлені залишки вугілля, невеликих камінців, попелу. Біля отвору до каміну знайдені два гранітних камені (очевидно, від конструкції каміну) та бугель від щогли. Знахідка бугелю пояснюється, мабуть, тим, що камін топили деталями корабельного рангоуту. Імовірно, прямокутне залізне окуття було також від якоїсь деталі корабельного рангоуту. Бугель являє собою залізне кільце діаметром 9,3 см, товщиною 4,5 см. З одного боку кільце розковане й має внутрішній діаметр 8,7 см (для насаджування на щоглу), а з іншого боку – лише 7,8 см. В кільці зроблено отвір для штіфта-фіксатора діаметром 1,0 см. З протилежного боку на бугелі зроблені вушка для закріплення шкотів. На південь від скупчення каміння виявлено дві залізні пряжки, застібка від ременю, ґудзик із срібною зовнішньою частиною та залізною тильною та фрагменти срібного галуну. Ґудзик складається з двох частин. Зовнішня являє собою круглу платівку з невеликим отвором посередині та перлинним орнаментом по колу. Задня частина має чашоподібний вигляд та отвір посередині. Обидві частини, імовірно, з’єднувалися заклепкою, а можливо, і прикрасою? В південній частині приміщення виявлені зливок свинцю від розплавленої кулі (мушкетної), мушкетну кулю та кулю від пістоля (Рис.4.4-6). В долівці житла в цій частині виявлені 3 ямки від ніжок, імовірно, ліжка. Четверта ямка відсутня, оскільки в цій частині долівкою слугує гранітна скеля. Діаметр ямок 6-8 см. Під ліжком виявлено два залізних предмети. Вони являють собою металеві зроблені з поганого заліза окуття (Рис.8.1, 2). З одного боку ці окуття мають прямокутний в перетині профіль. З іншого боку – округлий. Це так звані спирт-триселі – деталі закінчення рей, які дозволяють подовжити їх для постановки додаткових вітрил – триселів. Біля східної стіни будівлі під залишками згорілої дошки виявлено уламок клямки.

Крім цих знахідок під час вибірки заповнення знайдено окуття із заліза, яке посилювало передню частину підошви чобота, підкову підбора від чобота, рушничний кремінь, вістря стріли, фрагмент клямки від дверей, залізну петлю, чимало цвяхів та костилів від каркасу будівлі.

Як випливає з матеріалів дослідження, знайдена напівземлянка за своїми показниками значно відрізняється від тих землянок, які були досліджені у попередні роки. Одне ліжко замість нар, камін замість пічки-кам’янки, стіл, клямка від дверей (друга клямка знайдена у залишках башти), замок, грілка, поясна застібка, срібний ґудзик та срібний галун, а враховуючи розкопки попередніх років, і ключ, підківки від чобіт, казан, пластини від панцира свідчать про те, що розкопана напівземлянка належала шляхтичу чи представнику козацької старшини. Впевнено твердити, що оселя належала Д.І.Вишневецькому, підстав немає. Ніяких особистих речей князя (наприклад, з гербом чи монограмою) під час розкопок не було знайдено. Деталі одягу (галун, ґудзик) схожі з тими, що зображені на портреті князя, який зберігається у Національному історичному музеї.

Проте вони не можуть поки що бути остаточно ідентифіковані за портретами князя, оскільки на останніх зображено золоті ґудзики із вставками коштовного каміння. З іншого боку, портрети є не прижиттєвими, а написаними на два сторіччя пізніше (XVIII ст.). Було звичайною практикою прикрашати попередні зображення. На портретах ми бачимо золото, а на городищі не виявлено жодної золотої речі. Всі цінні знахідки зроблені з низькопробного срібла. Проте на портретах всі ґудзики золоті. Срібний галун та срібні ґудзики добре пасують червоному кольорові одежі. Згадаймо, що польський національний прапор складається з червоного та білого. Незважаючи на деякі збіги між портретом та знахідками 2007 р., ідентифікувати знайдену оселю шляхти чи старшини поки що неможливо.

У зв’язку із знахідкою напівземлянки шляхти необхідно переглянути належність ручки срібного ножа та монети із сумкою до слюсарської майстерні. Справа в тому, що всі наземні будівлі на острові Байда, спалені після того, як козаки відступили на північ, валилися у південно-західний бік. І башта, і городня, і слюсарна майстерня – всі вони завалилися в один і той же бік. Отже, у цей же бік завалилася і напівземлянка № 13, перекривши частково залишки слюсарної майстерні. Відстань між ними не перевищувала 0,1 – 0,2 м. Таким чином, зазначені знахідки висіли на стіні будівлі № 13. Це ще додатково підвищує статус знайденої у 2007 р. будівлі. Цікаво також, що вперше тут знайдені деталі рангоуту суден. Це свідчить про те, що Д.Вишневецький прибув на острів водою.

Таким чином, у 2007 р. вперше виявлено напівземлянку, в якій жив представник шляхти. На жаль, особистих речей або інших переконливих доказів, які б могли висвітлити питання про те, хто жив у цій оселі, не знайдено. Ґудзик та залишки галуну, незважаючи на схожість з київським портретом, потребують додаткового вивчення та пошуків прижиттєвих портретів князя Д.Вишневецького.

Прошу доповнити повідомлення наявною інформацією.

[Filin 1,154]