Замок и Крепость – в чём разница? Разбираемся в терминологии

[Filin]

Для меня вопрос разницы между понятиями "замок" и "крепость" возник с момента начала работы над проектом. И лично для себя я границу между этими двумя понятиями провёл весьма быстро и чётко, при этом не особо опирался на работу со словарями и тому подобными источниками.

К сожалению, в наши дни часто определения смыслового значения этих терминов настолько неудачны, что после того, как вы вроде бы узнали, что такое "замок" и что такое "крепость", всё равно, как это не парадоксально, не получается понять, чем же они отличаются!?

Например, почему в Каменце крепость, а не замок, или там всё же замок? А в Хотине – замок или крепость? Или в Мукачево… вроде и замок, но почему-то иногда пишут, что крепость. Подобных примеров масса. Давайте разбираться!

Лично для себя всё решил просто – замок призван защитить то, что находится внутри него, то, что пребывало под защитой его укреплений. В большинстве случаев "что-то" - это синоним термина "хозяин", иными словами, замок, как комплекс оборонных, жилых и хозяйственных построек, прежде всего, был призван защищать своего хозяина и обеспечивать ему комфортную жизнедеятельность. А крепость, как с ней быть? А вот крепость, в отличие от замка, защищала то, что находилось снаружи! Это "что-то" могло быть очень большим и масштабным (например – государство/страна, область, район), а могло быть и относительно маленьким - переправа, дорога, город и т.д.

Конечно, есть объекты, которые сложно причислить однозначно к замкам или к крепостям, а, кроме того, некоторые замки параллельно использовались в качестве крепостей, тем не менее, как по мне, в большинстве случаев можно чётко разграничить функциональную принадлежность того или иного объекта, понять, был он замком, крепостью или тем и другим одновременно.

[Filin]

Представляю вашему вниманию статью Ольги Оконченко "Значення терміну "замок" при дослідженні оборонної архітектури Речі Посполитої", опубликованной в сборнике материалов конференции "Археологія і Фортифікація Середнього Подністров’я":

Цитата

Ольга Оконченко

магістр архітектури, асистент

Національний університет "Львівська політехніка"

ЗНАЧЕННЯ ТЕРМІНУ "ЗАМОК" ПРИ ДОСЛІДЖЕННІ ОБОРОННОЇ АРХІТЕКТУРИ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ

Проаналізовано значення, яке надають терміну "замок" сучасні дослідники оборонної архітектури. Подано характеристику замку XVI-XVIII ст. з архітектурної точки зору. Наведено основні риси замку і причини занепаду такого явища як замок.

Ключові слова: оборонна архітектура, замок, фортеця, резиденція, оборонна функція, занепад замку.

Таке явище як замок досліджують архітектори, історики, археологи. Науковці розглядають поняття "замок" під різними кутами зору у таких основних напрямках як кастеологічний, архітектонічний, археологічний, історико-соціологічний та історико-воєнний. У кожному з напрямів дослідники по різному розуміють термін "замок", надаючи перевагу його окремим характеристикам. Польський дослідник оборонної архітектури Богдановський Я. зазначає, що всі ці напрямки мають свої основні як чітко наукові течії так і поверхневі, популяризаторські, не позбавлені від великої кількості спрощень, чи навіть помилок, або також від своєрідних манівців, які зазвичай виникають зі стислого оточення спеціальності [12; с. 18]. Багатозначність поняття "замок" випливає зі складності самого явища і з його різносторонності. Жодна з характеристик не заперечують одна одну, більш того вони взаємно уточнюються [16; с. 66].

Замок - одночасно житло феодала і фортеця - одне з найхарактерніших явищ феодальної епохи [4; с. 5-6]. Білоруський дослідник Макаров М. вказує, що слово "замок" з'явилося у результаті літературного перекладу "der Schloss" у польській мові, звідки пізніше воно було запозичене східнослов'янськими мовами [3; с. 54-55]. У Великому князівстві Литовському і у Речі Посполитій цим словом позначалися укріплення різного призначення: садиби феодалів, бувші дитинці городищ, поселення переважно воєнного характеру, які зводилися для оборони краю і стратегічних пунктів. У Західній Європі у середньовіччі поняття "замок" також не було строго детермінованим [1; с. 66]. Традиційну назву "замок" продовжували застосовувати до резиденцій, які втратили свої оборонні риси, або до споруд, стилізованих під замки, але без оборонної вартості в мілітарному значенні [12; с. 563-564].

Замок інколи розглядають у складі більш широкого поняття "фортеця" [4, 5]. Особливо це стосується замків XVII ст. [12; с. 563, 13]. Або навпаки, існують приклади, коли назва "замок" присвоювалась фортецям, які не мали житлової функції [9; с. 50].

Радянський дослідник Раппопорт П.А., який досліджував укріплення раннього середньовіччя вказує, що хоча феодальні замки могли бути представлені різними варіантами (слабо укріплені боярські двори чи сильні княжі замки), їх соціальна суть від цього мало змінювалася. Могли існувати і повністю воєнні, прикордонні замки, які не мали специфічних рис феодальної садиби [6; с. 64].

Дибас Б. стверджує, що в Речі Посполитій впродовж XVII ст. наступають важливі зміни в термінології, яку застосовували для окреслення уфортифікованих об'єктів. Дослідник зазначає, що з тридцятих років XVII ст. поряд з терміном "замок" починає застосовуватись термін "фортеця". Причому, термін "фортеця" застосовується до таких мілітарних об'єктів як замок і місто. Термін "замок" в середині XVII ст. перестає застосовуватись до об'єктів, які виконують й надалі усі свої функції крім мілітарної. Дибас Б. вважає, що застосування терміну "фортеця" є відображенням таких процесів як, наступаючий розвиток воєнної техніки і його вплив в сфері політичного устрою і в суспільно господарській сфері формування явища і поняття новітньої фортеці [13; с. 77-78].

Білоруські вчені у працях присвячених дослідженню замків Заяц Ю., Семянчук Г., Макаров М. пропонують шляхи виокремлення замку з широкого загалу укріплених поселень і фортець. Семянчук Г. вказує, що замок одночасно був уфортифікованою резиденцією сеньйора (не тільки королівською чи князівською, але загалом великого вельможі), тобто, одночасно об'єктом фортифікаційного мистецтва і феодальним центром (елементом цивільної та військової влади). Однак разом з тим це була приватна власність, а не громадська, центр володінь і садиба приватноземельної одиниці, її слуг і власників, місце з іншим значенням ніж укріплене місто [16]. Заяц Ю. наголошує на важливості соціального призначення, як головного критерію у виділенні замку з ряду укріплених поселень [1; с. 67]. Автор вказує, що з усіх укріплених поселень, які у джерелах називаються замками справжніми замками в соціальному сенсі цього слова є: 1) великокняжі (королівські) резиденції; 2) сеньйоральні резиденції (приватні замки у приватновласницьких містах і містечках, центрах латифундій); 3) укріплене житло феодала у всякій місцевості. М. Макаров підсумовує, що замок як оборонний об'єкт характеризується приватною власністю на нього [3; с. 54-55].

Отже головним підтвердженням того що певний оборонний комплекс чи укріплене поселення є замком є його соціальне призначення. Підсумовуючи дослідження Я. Богдановського, Г. Семянчука, М. Макарова, В. Красовського, Ю. Зайца, Б. Гверкена можна охарактеризувати замок XVI-XVIII ст. з архітектурної точки зору - як окремий домінуючий комплекс оборонних, житлових, господарських та інших допоміжних споруд, пов'язаних спільним периметром укріплень. Цей комплекс, в період мілітарного функціонування, був пристосований до тривалої оборони в умовах облоги, у ньому в першу чергу були присутні укріплення, яким було підпорядковано навколишню територію, які були розраховані на результативне протистояння можливому супротивнику, укріплення які б уособлювали могутність і владу власника замку та служили б гарантом його безпеки. Невід'ємною рисою замку є присутність основної житлової споруди з репрезентативними чи резиденційними рисами, в якій проживала родина вельможі - власника замку, чи намісник власника замку з родиною, адже в замок стікався постійний потік візитерів і гостей, у замку виконувалися справи по управлінню прилеглими територіями і він був господарським осередком. Крім того, на території замку зазвичай знаходились другорядні житлові споруди для гарнізону, прислуги та інших жителів замку, культова споруда (каплиця або храм), господарські споруди та інші.

Дослідники оборонної спадщини вказують, що поява, існування і занепад такого явища як замок у різних державах відбувається в різні часові періоди і нерозривно пов'язаний з суспільно-політичним устроєм держави [10, 11]. Окрім того для різних регіонів і різних періодів для замків характерні окремі риси. Проте можна виділити такі спільні риси замків, як поєднання у одному комплексі резиденційно-житлових і оборонних функцій.

В середині XVI - кінці XVIII ст. Західноукраїнські землі входили до складу польсько-литовської держави, яка дістала назву "Республіка" (польською мовою Річ Посполита) [7; с. 79-80]. Розглянемо погляди на генезу замку дослідників тих держав, території яких входили до складу Речі Посполитої.

Білоруський науковець Заяц Ю. подає генезу замків з поділом на наступні етапи: У XIV першій половині XV ст. будуються великокняжі замки (резиденції і фортеці). У другій половині XV ст. і особливо XVI ст. розповсюджуються замки - сеньйоральні резиденції і укріплені садиби феодалів. У цей період відбувається процес трансформації бувших дитинців приватновласницьких городів у замки - сеньйоральні резиденції. У кінці XVI - першій паловині XVII ст. спостерігається бажання частини власників зробити свої замки могутнішими і у той же час збільшити комфортність і престижність їх житлової частки, що привело до розповсюдження бастіонних замків. З другої половини XVII - першої паловини XVIII ст. укріплення замків переважно приватновласницьких уже не модернізується, а тільки відновлюються після руйнувань. Поступово їх роль змінюється [1; с. 83-84].

Польський дослідник Гверкен Б. так бачить історію польських замків: довготривалий процес розвитку польської оборонної феодальної садиби, яка формувалася від середньовічного замку через бастейні оборонні закладення до бастіонного замку, який одночасно був також бароковою резиденцією. [14; с. 71] Схожий поділ зустрічаємо у праці Богдановського Я., який виділяє два основних типи замків за приналежністю до певного історичного періоду і відповідних оборонних систем — 1) замок, який виник у період середньовіччя з укріпленнями у стіновій, стіновій - затоковій, вежовій і баштовій системах; 2) замок, який виник у новітній період історії з укріпленнями у бастіонній системі [12; с. 563]. Між цими двома періодами автор виділяє перехідний період, для якого характерні укріплення у баштовій і бастейній системах [12; с. 92-106]. З часом резиденційна функція починає домінувати над оборонною, замок отримує форму палацової споруди, зберігаючи надалі традиційну назву замок [12; с. 563].

Занепад замку пов'язують з втратою ним однієї з його основних функцій оборонної або житлово-резиденційної. В Західній Європі в епоху абсолютизму замок зовсім (крім кількох винятків) втрачає оборонні функції, перестає бути фортецею і повністю перетворюється в палац; поряд з цим фортеця отримує свою самостійність в якості воєнно-оборонної споруди, яка входила в склад системи наступу і оборони держави [10; с. 543]. В Речі Посполитій не дійшло до реалізації таких суспільних процесів, які в багатьох європейських державах вели до централізації державних структур і формування монархічного абсолютизму. Навпаки, в Речі Посполитій можна говорити про поступове ослаблення центральної влади і децентралізації структур держави [13; с. 196].

В XV-XVIII ст. соціальна еволюція суспільства Речі Посполитої протилежна тому, що ми спостерігаємо на заході Європи. Замість соціальної модернізації відбувається консервація середньовічних начал суспільного життя [2; с. 193]. В XVII ст. в Польщі в результаті розорення шляхетських господарств і освоєння впродовж XVI-XVII ст. українських територій на зміну фільварку приходить магнатська латифундія, яка стає переважаючою формою організації землеволодіння [2; с. 224]. В Речі Посполитій в період середини XVI - кінця XVII ст. житлово-резиденційна і оборонна функції розвиваються і набувають нових якостей в надалі функціонуючому замку. Але вже в кінці XVII ст. - середині XVIII ст. відбувається занепад замку, як укріпленої резиденції, що викликане відсутністю доцільності подальших розбудов укріплень, адже укріплення необхідні для протистояння вогнепальній артилерії, дальнобійність якої постійно зростає, повинні були б займати територію за площею більшу в десятки разів від площі замку, крім того один власник фінансово не міг утримувати настільки потужну фортецю. Те що магнатські родини й надалі у XVIII ст. підтримують у доброму стані існуючі укріплення центрів латифундій Ткачов М. пояснює не тільки прихильністю до традицій минулих століть і життєздатністю механізму міської оборони, а й необхідністю й надалі оборонятися від соціальних бунтів і повстань [8].

Список використаної літератури:

[1]. Археалогія Беларусі. У 4 т. Т 4. Помнікі XIV-XVIII стст. / В. М. Ляуко, М. Ф. Гурын, Ю. А. Заяц і інш.; Пад рэд. В. М. Ляуко і інш. - Мінск: Беларуская навука, 2001. - 597 с.

[2]. История южных и западных славян: В 2 т. Т. 1. Средние века и Новое время: Учебник / Под ред. Г.Ф. Матвеева и З.С Ненашевой. - 2-е издание. - Москва: Изд-во МГУ, 2001. - 688 с.

[3]. Макарау Максім. Да питання пра выкарыстанне тэрміну "данжон" (donjon) у беларускай гістарычнай літаратуры // Гістарычны альманах. Том 5/2001. - Ст. 54-55. Режим доступу: http://kamunikat.org/

[4]. Раппопорт П.А. Древние русские крепости. - М., 1965. 84 ст.

[5]. Раппопорт П.А. Волынские башни - Крепостные сооружения древней Руси. // Материалы и исследования по археологии СССР № 31, Т. 2. под. ред. И. Н. Воронина. - Москва, 1952.

[6]. Раппопорт П.А. Очерки по истории русского военного зодчества X - ХIII вв. / Материалы и исследования по археологии СССР. № 52 - Том V. - Москва-Ленинград. Издательство Академии наук СССР, 1956 - 184с.

[7]. Субтельний Орест. Україна: історія / Пер. з англ. Ю.І. Шевчука; Вст. ст. С.В. Кульчицького. - К.: Либідь, 1991. - 512 с.

[8]. Ткачоу М. Замкі і людзі / М. Ткачоу. - Минск: Навука і тэхніка, 1991. - 184 с.

[9]. Чантурия В. А. История архитектуры Белоруссии. - Минск, 1977. - 295 с.

[10]. Шуази Огюст. История архитектуры. Auguste Choisy. Histoire de l'Architecture. Перевод c французского Е.Г. Денисовой - Москва: Издательство Всесоюзной Академии Архитектуры, 1937. - Т.2. - 694с.

[11]. Шперк В.Ф. История фортификации. - Москва: изд. ВИА, 1957. Режим доступу: http://www.szst.ru/library/shperk_f/040.html

[12]. Bogdanowski J. Architektura obronna w krajobrazie Polski: Od Biskupina do Westerplatte. - Warszawa - Kraków: Wydawnictwo Naukowe PWN, 1996. - 612s.

[13]. Dybas Bogusław. Fortece Rzeczypospolitey. Studium z dziejów udowy fortyfukacji stałych w państwie polsko-litewskim w XVII wieku. Toruń: Wyd. Towarystwa naukowego w Toruniu, 1998 - 382s.

[14]. Guerąuin B. Zamki w Polsce. - Warszawa: Arkady, 1984. - 348s.

[15]. Krassowski W. Dzieje budownictwa i architektury na ziemiach Polski. Wydawnictwo Arkady. 1990. T.2.

[16]. Siemianczuk Hienadz. Z problematyki Wschodnioeuropejskiego zamku w średniowieczu // Zamek i dwor w średniowieczu od XI do XV wieku. Pod red. Jacka Wiesiołowskiego. - Poznań, 2001. Інтернет ресурс: камунікат - Білоруська Інтернет-бібліотека. Режим доступу: http://kamunikat.fontel.net/www/knizki/historia/castrum/index.htm