Ивано-Франковск (Івано-Франківськ): Тысменицкие ворота

[Filin]

26 июля 2018 г. коммунальщики, планирующие установить боларды на ул. Леси Украинки, в старой части Ивано-Франковска, наткнулись на нижний ярус Тысменицких городских ворот (получивших названия от дороги, которая от этих ворот вела в стороны г. Тысменицы). Находка, о которой в Сети сообщил Игорь Панчишин, весьма интересная - она не только привлекла большое внимание к теме укреплений города, но также вызывала любопытство с точки зрения ожиданий - что же будет дальше и как сложится судьба этой находки?

Тут стоит отметить, что ранее, в 1995 г., было обнаружено основание других городских ворот, Галицких, но этой находке не повезло, поскольку ворота наши в районе лакомого для застройщиков участка. Судя по сведениям новостей, руины ворот залили бетоном, а внутри построенного на участке торгового центра памятник презентует какая-то бутафория, этакий символический образ ворот.

Но не будем о плохом, давайте лучше получим чуть больше информации о воротах, о том, как они были обнаружены, в каком виде и что о них вообще известно.

Тысменицкие ворота на макете города (автор: Пётр Рычков):

На плане:

 
Участок раскопок (красный контур), расположенный неподалёку от реконструированного бастиона городских укреплений (зелёный контур):

Карта Google

Взгляд с высоты:
  
Источник

Стену ворот обнаружили приблизительно вот здесь, в месте стыка ул. Леси Украинки с ул. Галицкой:

Google Street View

2 июля Зеновий Федункив (мы его знаем по многочисленным публикациям на тему укреплений Ивано-Франковской обл.) рассказал много интересного о находке в своей статье:

Цитата

Чи справді у Франківську знайшли Тисменицьку браму та що тепер – версія історика

Минулого тижня архітектор-реставратор Ігор Панчишин повідомив, що у Франківську під час ремонтних робіт комунальники знайшли фрагмент фортифікаційних конструкцій Тисменицької брами. До розголосу підключилися активісти, преса, тож роботи припинили.

У понеділок, 2 липня, на місці провели нараду за участі представників влади, науковців та активістів. Вирішували, що робити далі. А й справді – і що тепер? Свою версію “Репортеру” запропонував відомий франківський історик, краєзнавець Зеновій Федунків. Далі – його ґрунтовне дослідження. 

Ідентифікація конструкцій Тисменицької брами Станиславівської фортеці

В середу автор цієї статті оглянув залишки фрагменту, знайденого комунальниками й очищеного студентами Прикарпатського університету під керівництвом археолога Ігора Кочкіна, провів візуальне обстеження, обміри, поєднав побачене з історичними. картографічними та іконографічними джерелами та прийшов до цікавих висновків.

Візуальне обстеження доступного фрагменту дало наступні результати.

Ситуаційна схема ймовірного розташування Тисменицької брами.

Фотофіксація збереженої мурованої кладки

1. Відкритий на стику вулиць Лесі Українки і Галицької археологічний об’єкт із доступного боку має вигляд мурованої кам’яної кладки, зорієнтованої перпендикулярно до вулиці Лесі Українки. Довжина муру 3,4 м, висота 1,1 м. З’ясувати остаточні параметри муру не дозволяє невеликий розмір шурфу.
2. Кладка складається із трьох рядів тесаних квадрів вапняку та колотих брил алебастру різного розміру (великих у двох нижніх рядах: 0,72 х 0,44 м, 0,67 х 0,43 м і менших у верхньому: 0,35 х 0,2 м, 0,4 х 0,2 м). Верхні два яруси містять вкраплення кусків битої цегли.
3. Фрагмент муру залягає відразу під бруківкою та її подушкою на глибині всього 0,2 – 0,15 м від рівня позему.
4. Від будинку медуніверситету кладка зруйнована прокладеними, вірогідно нещодавно, двома пластиковими трубами великого діаметру.
5. Мур рівновіддалений від правої і лівої лінії забудови вулиці Лесі Українки (відстань становить 6,5 м).

На підставі результатів візуального обстеження можемо говорити, що маємо справу із будівельним матеріалом, дуже подібним до мурів Станиславівської фортеці. Подібні квадри білого каменю використовувалися для будівництва бастіону святого Андрія, закладеного у 1662-1663 роках. З історичних джерел відомо, що у 1730-х роках за вказівкою власника міста Юзефа Потоцького мур із білого каменю, для убезпечення від руйнування, обмурували цеглою.

У 2011-2015 роках подібну кладку з вапняка і алебастру, з вкрапленнями цегли, виявлено під пілонами палацу Потоцьких, в казематах монастиря тринітаріїв та на майданчику біля пам’ятника Прокоповичу. Схожу масивну кладку виявлено у 2011 р. під час копання траншеї для прокладки кабелю біля будівлі бібліотеки медакадемії по вул. Галицькій, 7а. З огляду на незначну відстань обидва фрагменти є, вірогідно, залишками одного комплексу. Цю думку підтверджують картографічні джерела, про які скажемо нижче.

Розташування муру впоперек вулиці Лесі Українки може свідчити про те, що це фрагменти стін відомої із картографії і описів Тисменицької брами. Сумніватися у тому, що віднайдені фрагменти є муром брами змушують їхнє залягання на дуже незначній глибині, і те, що цегляні вкраплення датуються ймовірно ХІХ – ХХ ст. (визначити датування цегли за розмірами неможливо, оскільки це биті, а не цілі цеглини). Кожне із цих тверджень має свої контраргументи.

Залягання мурів на незначній глибині може пояснюватися значною висотою стін Тисменицької брами. Цегляні вкраплення могли з’явитися пізніше, під час вторинного використання муру для інших потреб.

З’ясувати, коли відбулося втручання в середовище навколо об’єкта, руйнування первісних будівель й пристосування їх до нових функцій допоможе історико-архітектурний аналіз ділянки, на якій знайдено залишки муру.

Що ж відомо про одну із головних споруд Станиславівської фортеці Тисменицьку браму, яка в деяких джерелах названа Кам’янецькою і Лисецькою? Точна локалізація брами досі залишалася невідомою. За версією краєзнавця Михайла Головатого, вона знаходилася на проїжджій частині вулиці Галицької, перед головним корпусом медуніверситету. Першу браму споруджено одночасно із фортечними валами у 1662-1663 роках. У 1737 р. здійснено її реконструкцію: зведено високу двохярусну вежу.  За відомостями Садока Баронча, фасади з напільного боку були прикрашені скульптурами святих. На одній із табличок з напільного боку за вказівкою власника майстри викарбували напис:

"Твердиня ця далеко наводить страх.
Войовничих маврів і бєлонів заставила відступити від міста.
Оборонці ворогів не злякалися, від військових труб не здригнулися,
витримали до кінця, виснажили ворогів і з Божою поміччю
допомогли гетьманові виконати свій обов’язок"

З внутрішнього боку брами напис на табличці був такого змісту:

"Господь гнівом своїм і карою своєю відігнав ворогів від народу свого".

Зображення Тисменицької фортечної брами зустрічаємо на плані російського капітана Ширкова 1760-х років. Це прямокутна у плані двоярусна споруда з наскрізним арковим проїздом, увінчана високою вежею зі сферичним або зімкненим куполом. Зображення на мапі має статус першоджерела, правда зображення на ній не зовсім чітке і частково зливається із розташованими позаду брами сакральними і громадськими спорудами.

В сучасну добу архітектори виконали дві гіпотетичні реконструкції брами. У вигляді триярусної башти зі шпилем зобразив Тисменицьку браму доктор архітектури Петро Ричков на макеті міста-фортеці Станиславова, виготовленому у 1990 р. Браму у вигляді двоярусної споруди подає на графічній реконструкції кандидат архітектури Зоряна Лукомська.

Зображення брами з мапи капітана Ширкова. Макетна реконструкція П. Ричкова. Графічна реконструкція З. Лукомської

На карті Станиславівської фортеці, укладеній у другому десятиріччі ХІХ ст. і віднайденій польськими дослідниками Т. Поляком і Я. Адамчиком, помітно перші сліди руйнування Тисменицької брами (Polak T., Adamczyk J. L. Fortyfikacje miast na wschodnich kresach dawnej Rzeczypospolitej przed 1772 r. Мateriały kartograficzne. – Kielce: wyd. Politechniki Świętokrzyskiej, 2001. – 132 s.). Чіткість карти не дозволяє реконструювати конструктивні особливості брами, але зрозуміло, що вона знаходилася у поганому стані. Зберігся тільки правий коридор-потерна на нижню терасу куртини.

Станиславівська фортеця, друге десятиріччя ХІХ століття.

Близько двох десятиріч після розбору фортифікаційних укріплень фортеці територія навколо Тисменицької брами стояла пусткою. Забудова території навколо брами розпочалася відразу по знесенню фортифікаційних укріплень. Найшвидше стали використовувати ділянку за сучасною адресою вул. Лесі Українки, 1.

Упродовж XVIII – XIX ст. на ній розташовувалися кілька різночасових будівель, які відслідковуються за картами. Ці будівлі зафіксовано на іконографії та картографії відповідної доби. В роки Першої світової війни будинок згорів. На його місці у 1935 р. побудовано новий у стилі конструктивізм. Зараз це житловий будинок, на першому поверсі якого розміщується «Салон обрядового мистецтва».

Майданчик, розташований на південний захід від розкопу (сучасна адреса Галицька, 7а), забудовано після розбору міських валів. У 1827 р. на ньому споруджено будівлю військової канцелярії гарнізону і гауптвахти. Під час Мармулядової пожежі будівля горіла і була відновлена зі зміною розпланування у 1872 р. за проектом міського будівничого В. Мюльна. Використовувалася під різні крамниці та заклади. Зараз у ній розміщено бібліотеку медуніверситету.

На південний схід від шурфа розташований сучасний головний корпус медуніверситету (вул. Галицька, 2). Споруджено його у 1893-1894 рр. у стилі еклектики (неоренесансний напрямок) під потреби дирекції залізниць. До цього ділянка пустувала, називаючись площею Потоцьких (за картами 1800-1848 рр).

Площа Потоцьких на кадастровій карті 1848 року.

У 1914 р. сюди перейшов магістрат, а у 1921 р. управління Станиславівського воєводства. З 1935 р. – тут розміщувалися Скарбнича палата, а з 1945 р. – медінститут, згодом перейменований у медуніверситет. Зафіксовано ділянку й на кількох іконографічних джерелах. Два найцікавіші з них, на яких помітно залишки будівельного матеріалу.

Досліджувана ділянка на світлинах 1894 і 1920-х років.

Найбільше інформації про конструктивні особливості брами надають два картографічні джерела. Першим із них є «Проектний план удосконалення укріплень Станиславівської фортеці, 1743 р.» (оригінальна назва «Plan de Stanislavow, 1743». За припущенням архітектора С. Кравцова його автором був син власника міста, архітектор Станіслав Потоцький.

Аналіз фрагменту плану дозволяє говорити, що Тисменицька брама була складним комплексом комунікаційно-оборонних укріплень, поєднаних із чітко продуманою системою наземних і підземних споруд.


Фрагмент плану Станиславівської фортеці, 1743 рік.

До неї входили кілька споруд. Головною з них була Тисменицька брама з наскрізним проїздом, внутрішніми і зовнішніми воротами й двома підйомними ланками на мості. До бічних фасадів брами прилягали  прямокутні у плані прибрамні підземні камери (по дві з кожного боку).

До бічних фасадів цих камер в свою чергу тулилися потерни у вигляді коридорів-виходів на нижні праву і ліву тераси з бруствером. Із плану випливає, що наземною, видимою частиною комунікаційно-оборонного комплексу був тільки напільний корпус брами. Решту споруд розташовувалися в тілі валу і були невидимими. Важливою особливістю брами є те, що вона наполовину була «втоплена в тіло валу».

Підтвердження конструктивних особливостей брами знаходимо на мапі міста Станиславова, 1792 р., відомої за копією І. Дрекслера 1924 р.

Фрагмент мапи Стансилавова 1792 року.

Видиму частину брами позначено червоним прямокутником (№21), пунктирними лініями невидимі (накриті землею валу) – потерни-виходи на терасу, підземні камери, надвірну частину проїжджої частини корпусу брами.

Наступним і найважливішим кроком у дослідженні архітектурного об’єкта є накладення історичних карт на сучасну топопідоснову. Від результату цієї роботи залежатиме, який саме фрагмент віднайдено комунальниками 26 червня. Накладення контурів фортеці на історико-архітектурний опорний план 1979 р. дозволяє говорити, що надвірний край валу проходив по сучасній вулиці Лесі Українки, тож цілком можливо, що віднайдені фрагменти є залишками Тисменицької брами.

Схема накладення контурів фортеці на історико-архітектурний опорний план 1979 року.

Цікавіші висновки дало накладення плану 1743 р. і карти 1792 р. Анною Сербін і Христиною Боришкевич на топопідснову:

Результати накладення дають підстави твердити про те, що віднайдений фрагмент є підземною частиною конструкцій лівої потерни-виходу на нижню терасу або стінкою прибрамних підземних камер. Більше того, накладення плану 1743 р. на топопідоснову промовисто засвідчує, що з північного і північно-східного боку фундаменти медуніверситету закладено на фортечному мурі. З цього робимо попередній висновок, що позначені на схемах пунктиром фрагменти стіни потерни, або підземних камер Тисменицької брами Станиславівської фортеці й віднайдено представниками комунальних служб.

Постає питання про те, що ж робити із віднайденим фрагментом фортифікацій. У ЗМІ зазначалося, що керівник міського комунального департаменту Михайло Смушак спершу пропонував продовжити роботи і залити все бетоном. Його можна зрозуміти. Терміни планованої реконструкції вулиці минають, слід відзвітувати про використані кошти і виконану роботу.

Але давайте задумаймося, що принесе більше користі для міста: вчасна здача після реконструкції вулиці Лесі Українки, безпорядок на якій уже набив оскому чи призупинка робіт та порятунок археологічної атракції? Думка автора зводиться до наступного: для пошуку відповіді необхідно продовжити археологічні розкопки. Від їхнього результату залежатимуть подальші дії. Коли виявиться, що це справді добре збережені за планувальною структурою і відповідною висотою залишки Тисменицької брами – то це, без перебільшення, археологічна сенсація на державному рівні, про яку говоритимуть на усіх каналах телебачення.

А вірогідність позитивного результату досить висока, оскільки більша частина брами розміщувалася у валі і не підлягала руйнуванню. Якщо підтвердиться така гіпотеза – місто просто не має права упустити можливість консервувати й реконструювати такий унікальний і надзвичайно привабливий туристичний об’єкт. Коли ж з’ясується, що зберігся тільки фрагмент муру, то після фіксації, обмірів, описів роботи по благоустрою вулиці слід продовжити, а сам об’єкт ознакувати одним із способів, яких у світовій практиці на сьогоднішній день відомо чимало.

І на закінчення хотілося б звернутися до міської влади: думаймо державницьки! Правильне рішення в цьому питанні дозволить завоювати прихильність кількох тисяч іванофранківців і переобратися на другий термін до владних структур.

Зеновій Федунків,
історик-краєзнавець, кандидат історичних наук

3 июля. Фото с места раскопок:
  
Источник

4 июля. Новостной видео-сюжет:

6 июля. Новостной видео-сюжет:

6 июля. Интервью и беседы по теме:

6 июля. Место раскопок укомплектовали стендом, что очень меня радует, поскольку такой необходимой деталью у нас даже куда более значимые объекты зачастую не могут укомплектовать, а тут только начались раскопки, и вот вам, пожалуйста:
 
Источник

9 июля. Новостной видео-сюжет:

12 июля. Ещё одно интервью по теме:

17 июля. Новостной видео-сюжет:

31 июля. Фото кладки крупным планом:
  
Источник

Помимо находок монет и всякой прочей мелочёвки (о чём упоминалось в видео) также были найдены остатки деревянных кольев, чью связь с участком укреплений ещё предстоит установить:

Источник

На данный момент раскопки курируют Юрий Лукомский и уже упомянутый Зеновий Федункив. В работе принимает участие 6-8 человек, археологов и волонтёров. Чиновники не мешают и даже немного помогают. В общем, пока полёт нормальный.

Продолжение следует...

[Filin]

Статья, в которой приводятся рассуждения на тему наиболее вероятного внешнего вида Тысменицких ворот.

Цитата

Не той малюнок. Як насправді виглядала Тисменицька брама у Станиславові

На одній туристичній нараді демонстрували вуличні інформаційні пілони, якими планують позначати пам’ятки Івано-Франківська. Зокрема й втрачені. Серед них був пілон з Тисменицькою брамою. Ідея гарна, але якось насторожило зображення тієї брами. Воно чимось нагадувало одну з веж Манявського скиту.

Півмісяць на камені

Уже навіть школярі знають, що Станиславів раніше був містом-фортецею. Історики знають дещо більше і стверджують, що до фортеці можна було потрапити через дві брами та одну пішохідну хвіртку, що була біля вірменського костелу.

Брами були капітальними спорудами, окрім пішоходів, могли пропускати вершників і гужовий транспорт. Називались вони від напрямків, куди вели, – Галицька й Тисменицька. Перша стояла на однойменній вулиці, приблизно там, де нині торговий центр «Меркурій».

Тисменицька брама розташовувалась неподалік теперішнього головного корпусу медичного університету на тій самій вулиці Галицькій. Її залишки відкопали під час ремонтних робіт на перехресті Галицької та Лесі Українки у червні 2018 року, і це викликало справжню краєзнавчу сенсацію.

Історик Зеновій Федунків, який брав участь в археологічних розкопках, провів ґрунтовне дослід­ження, результатом якого став «Звіт про дослідження решток Тисменицької брами Станиславівської фортеці у м. Івано-Франківську 26 червня – 14 серпня 2018 р.».

Отже, браму спорудили на початку 1660-х разом з іншими фортечними укріпленнями. Архітектором був французький найманець, підполковник Франсуа Корассіні. Цікаво, що в історичних джерелах брама фігурує під різними назвами – Тисменицька, Лисецька, навіть Кам’янецька. Така строкатість назв пояснюється просто – одразу за нею шлях розгалужувався. Одна дорога вела до Лисця, інша повертала на Тисменицю й далі, на Кам’янець-Подільський.

Якою була та брама, ми достеменно не знаємо, адже зображень її не збереглось. Втім, є опис манд­рівника Ульриха фон Вердума, який у 1672 році відвідав наше місто. Він відмітив, що Станиславів «має три брами, збудовані з каменю; на одній із них височіє півмісяць».

Вулиця Карпінського (Галицька). Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького

Скоріш за все, півмісяць був саме на Тисменицькій, яка провадила на схід, звідки не раз здійс­нювали набіги кримські татари. Крім того, у 1672-1699 роках Кам’янець-Подільський був під владою Османської імперії.

Історик ХІХ століття Венедикт Площанський додав, що перед кожною брамою був підйомний міст, усі ворота розміщувались у тлі валу, а вгорі були спостережні вежі, де вдень і вночі чатувала міська сторожа.

Якою б не була та брама, але бойове хрещення вона пройшла пристойно – у 1676 році через неї так і не змогла прорватись величезна турецька армія Ібрагіма-паші.

Золото на чорному мармурі

Наступний власник Станиславова, Юзеф Потоцький, протягом 1734-1737 років здійснив масштабну реконструкцію фортеці. Її авторами стали син магната Станіслав Потоцький та шведський інженер Христіян Дальке.

Зазнала змін і Тисменицька брама. Історик Садок Баронч пише, що на ній встановили фігури святих, а також повісили дві чорні мармурові таблиці. З зов­нішнього боку золотими літерами був такий напис латиною:

«Твердиня ця далеко наводить страх.
Войовничі Марс і Беллона нехай відступлять від міста.
Ворогів не злякалася, від військових труб не здригнулася.
Оборонці витримали до кінця,
Виснажили ворогів і з Божою поміччю,
Допомогли князеві виконати свій обов’язок».
На внутрішньому боці брами напис був значно лаконічнішим:
«Господь гнівом своїм і карою своєю відігнав ворогів від народу свого».

Цікаво, що за статуї прикрашали парадний в’їзд до міста? Логічно було б припустити зазначених на таблиці бога війни Марса та його дружину Беллону. Втім, це були античні боги, а не християнські святі. Може там стояв патрон міста Вінцент і святі тезки Потоцьких – Андрій, Станіслав та Йосиф?

Тоді ж браму спереду прикрили земляним трикутним укріпленням – равеліном, який не давав можливості ворожій артилерії гатити прямою наводкою по воротах. Між ним і брамою пролягав підйомний міст через рів з водою.

У такому вигляді брама щасливо дожила до 1812 року, коли почався демонтаж станиславівських укріп­лень. Саме тоді таб­лиці безслідно зник­ли. «Невідомо, чи висловлювати претензії з того приводу до міської влади, чи до команди австрійської інженерії, яка займалася розбором фортифікаційної лінії», – писав мемуарист початку ХІХ століття.

Та у 1822 році брама ще стояла, оскільки австрійці виконали креслення її підземних казематів. Вони використовувались як складські приміщення і потребували лише незначного ремонту. Втім, на кадастральній мапі 1849 року жодних слідів Тисменицької брами вже нема. Відтак, можемо констатувати, що її розібрали між 1822 і 1849 роками.

Нелогічна вежа

Тепер переходимо до найцікавішого моменту – як виглядала брама. На підставі аналізу картографічних джерел та археологічних досліджень історик Зеновій Федунків прийшов до такого висновку:

«Брама з наскрізним проїздом, внутрішніми й зовнішніми воротами, двома підйомними ланками на мості, прямокутні у плані прибрамні підземні камери (по дві з кожного боку), потерни у вигляді коридорів-виходів на нижні праву і ліву тераси. Із плану випливає, що наземною, видимою частиною комунікаційно-оборонного комплексу був тільки напільний корпус брами. Решту споруд розташовувалися в тілі валу і були невидимими. Важливою особливістю брами є те, що вона наполовину була «втоплена в тіло валу».

Відтак, посередині була арка, куди заїжджали вози та проходили люди, а обабіч розташовувались підземні тунелі-потерни, через які оборонці фортеці могли швидко зайняти свої місця на захисних терасах. Комп’ютерне масштабування дозволило встановити ширину муру потерни, тобто загальну глибину всієї брами – 17,1 м.

До речі, ще є графічне зображення Тисменицької брами, виконане у 1760-х роках російським капітаном Ширковим. Однак воно викликає більше запитань, ніж дає відповідей. Там є головний вхід, дві бічні потерни, підйомний міст, але над усім тим здіймається височенна вежа із куполом. Вона абсолютно не відповідає логіці фортечної архітектури XVII-XVIII століть. Бастіонна система намагалась заховати укріплення якомога глибше в землю. Архітектори розуміли, що високі споруди є ідеальною мішенню для ворожих гармат.

Візьмемо для прикладу Підгорецький та Ужгородський замки. Там брами майже не виділяються з масиву стіни. Під час облоги брами є найбільш слабкими об’єктами оборони. Артилерія ворога зосереджує на них основний вогонь. Цікаво, скільки б протрималась ота «пізанська вежа», яку намалював Ширков, при масованому артобстрілі? І навіщо її тоді будували?

Є припущення, що її не будували зовсім. Капітан Ширков був військовий інженер, а не художник, тож Тисменицьку браму намалював схематично. Відтак, дослідники схиляються думки, що вежа – це не що інше, як станиславівська ратуша, яка розташовувалась позаду брами. На старих австрійських поштівках її шпиль стирчить саме посередині теперішньої вулиці Галицької.

Реконструкція у білому камені

А як же вежі, про які згадував Венедит Площанський? Можливо, вони були дерев’яні та мали на меті лише виявити наближення ворога до міста. А може краєзнавець щось наплутав, адже найвищою точкою міста була та сама ратуша, з якої здійснювалось постійне спостереження за околицями.

До того ж, історики минулого досить вільно трактували фортифікаційні терміни. Наприклад, Ульрих Вердум згадує, що укріп­лення Станиславова складалися з шести регулярних башт з землі і палісадниками. Уявляєте собі земляну башту? Щось на кшталт російських півників з гімна. Тут або сам мандрівник, або його перекладачі переплутали і назвали баштами земляні бастіони, яких було як раз шість.

То якою була справжня Тисменицька брама? Як на мене, найвдалішу реконструкцію здійс­нив дизайнер Станіслав Бурчак. Після фахових консультацій з істо­риком Зеновієм Федунківим він створив свою версію брами. Тут ми бачимо і арку з бічними потернами, і мармурові таблиці з латинськими написами, ніші із фігурами святих та картуш із гербом Потоцьких, що виглядає цілком логічно.

Бурчак припустив, що брама виділялася на тлі червоної цегляної стіни своїм білим кольором, адже була викладена гіпсовим каменем з Вовчинецьких гір. Це ж був в’їзд до міста і він мусив виглядати парадно. Реконструкція вийшла дуже правдоподібна. Перевірити її точність можна лише одним шляхом – знайти якусь давню гравюру з виглядом Тисменицької брами. А поки її не знайдено, треба міняти зображення на туристичному пілоні.

Автор: Іван Бондарев