Замки і фортеці Тернопілля (2011). Автор: Володимир Мороз

[Filin]

Рік видання: 2011.

Автор: Володимир Мороз | профіль автора на akademia.edu

Видавництво: Підручник та посібник, Тернопіль.

Мова: українська.

Формат: 70х100/16 (17,5 х 24,8 х 1 см).

Обкладинка: тверда.

Папір: крейдований.

Кількість сторінок: 160.

Ілюстрації: багато сучасних фото, старі фото, картини, малюнки.

Наклад: 2000.

ISBN: 978-966-07-1931-6.

Книга на сайті видавництва


Аннотація:

Цитата

Книгу присвячено історії оборонних споруд на теренах частини Поділля, Волині та Галичини, що лежать у межах Тернопільської області. Основну увагу автор приділяє укріпленням, які виникли та еволюціонували у проміжку між XI та ХVII століттями і належать до категорій фортеця, замок, форт. У книзі описано повністю або ж частково збережені середньовічні та ранньомодерні укріплення. Автор також акцентує увагу на історико-архітектурному середовищі, що сформувалося «у затінку» — під захистом мурів. Перед очима читачів постає калейдоскоп людей, подій, старожитностей і легенд.

Книга розрахована на широке коло читачів.

Приклади сторінок:
         


Зміст:

Цитата

Передмова - З

• Бережани - 5
• Білокриниця - 11
• Буданів - 14
• Бучач - 16
• Висічка - 20
• Вишнівець - 23
• Долина (Янів) - 29
• Залізці - 31
• Збараж - 35
• Золотий Потік - 40
• Кременець - 43
• Кривче - 50
• Кудринці - 53
• Личківці - 56
• Микулинці - 58
• Новосілка Костюкова - 62
• Озеряни - 64
• Окопи - 66
• Підзамочок - 70
• Ридомиль - 72
• Сидорів - 74
• Скала-Подільська - 78
• Скалат - 82
• Старий Збараж - 85
• Старий Олексинець - 89
• Сураж - 91
• Теребовля - 94
• Тернопіль - 101
• Токи - 107
• Червоногород - 110
• Чортків - 114
• Ягільниця (Нагірянка) - 118
• Язловець - 121

Словник термінів - 128
Іменний покажчик - 135
Географічний покажчик - 143
Музеї Тернопілля - 150
Джерела - 154
Література - 155

Передмова:

Цитата

Історія замків та фортець сучасного Тернопілля є «однією великою епопеєю тієї землі», — так писав ще перед Другою світовою війною дослідник оборонної архітектури і шукач ненаписаної історії Олександр Чоловський (1865-1944). Потреба в оборонних місцях на старовинних землях Червоної Русі завжди була посиленою через часті напади кочівників. «Особливо варто пам’ятати, що кожне місто і містечко було водночас менш-більш фортецею, мало свої вали, рови, палісади, мало башти й брами, здобути які не раз марно спокушався ворог», — зазначав цей призабутий історик. І справді, за кількістю оборонних замків і замочків, фортець та фортів, їх залишків, чи хоча б свідчень про існування таких, Тернопільська область посідає перше місце в Україні. На території краю існувало близько 100 твердинь, що становить третину тих, що височіли на теренах нашої країни в Середньовіччі та на початку Нового часу. Вивчаючи державні акти та грамоти королів, щоденники, зошити і мемуари мандрівників, які проїжджали землями Волині, Галичини та Західного Поділля, які нині об’єднані в одну область, можна з подивом дізнатися, що замки були навіть у малознаних тепер селах, наприклад, Бобулинцях, Кулаківцях, Новосілці Костюковій чи Олієві...

Та до нашого часу збереглася лише частина цих старовинних пам’яток. Наприклад, історія Кременецького замку зупинилася за часів Хмельниччини, інші не відновлювали з руїн після масштабних турецьких війн останньої чверті XVII ст., коли край залишився майже безлюдним. Та більшість оборонних споруд зруйнував мир: з настанням безпечних часів у XVIII ст. власники величавих і неприступних укріплень перебудовував и їх у палаци, а за панування Австрії влада взагалі дозволила селянам розбирати мури на каміння для будівництва господарських споруд. У радянські часи замками зацікавилось уже керівництво колгоспів. Так, у старовинному Червоногороді, біля Ниркова, камінь зі стін збудованого на місці замку палацу розібрали для будівництва свинокомплексу, а замок у Токах — для укладання кам’яної дороги. Та все ж замки витримали цей мирний і непомітний штурм часу, і в непоганому стані до наших днів їх збереглося приблизно 30. Ці фортифікаційні споруди з’явилися у різний час, мали різний статус і відіграли різну роль в історії України та Польщі, проте всі вони мали єдину мету — оберігати людей від ворога. У багатьох старих містечках Тернопільщини, як справедливо зазначив сучасний дослідник Олександр Лесик (народився 11 січня 1944 р.), залишки замків, як і будівлі монастирів, досі залишаються найбільшими спорудами. Вони є композиційними центрами поселень.

До найдавніших збережених замків на теренах області належать Кременецький, Язловецький і Бучацький. Але минувшина оборонних споруд регіону залишається маловивченою, і категорично говорити про найстаріший замок не береться ніхто з істориків. У давніх руських літописах є згадки про твердиню в Кременці, захисники якої зуміли відбити штурм орди хана Батия (1201-1255) взимку 1241 р. Розповідають літописи і про Данилівград, що стояв неподалік сучасного села Стіжок у Шумському районі, але не зберігся, і про стольний град князя Василька — Теребовлю — з його замком (попередником того, що зберігся до нашого часу).

Новим поштовхом до активного будівництва укріплень на Поділлі, в Галичині й на Волині став розпад Золотої орди та утворення Кримського ханства, правителі якого, потрапивши у залежність від Османської імперії, організовували чи не щорічні походи за здобиччю та полоненими. У той же час Україну захоплюють литовці та поляки, і за їх панування, особливо після об’єднання королівства Польського та Великого князівства Литовського в єдину державу — Річ Посполиту (у 1569 р.), — край заряснів численними замками та фортецями, призначеними для того, аби перешкодити орді здійснювати грабунок і захищати шляхту від козаків. Протягом ХV-ХVІІ ст. південно-східний кордон Речі Посполитої був місцем неймовірних звитяг і трагедій українців, поляків, білорусів та литовців, ареною протистояння туркам, які намагалися завоювати всю Європу, та їхнім васалам — татарам. Цей рубіж був навіть важливішим, ніж німецький кордон, звідки слов’янщині також загрожувала постійна небезпека.

У ХІV-ХV ст. найбільші оборонні споруди існували вже в Бучачі, Червоногороді, Скалі-Подільській, Теребовлі, Язловці та Старому Збаражі. У XVI ст. такі будівлі звели у Бережанах, Буданові, Чорткові, Ягільниці, Микулинцях, Тернополі, Залізцях. Протягом XVII ст. замки з’явилися в Долині, Озерній, Кривчому, Кудринцях, Личківцях, Новосілці Костюковій, Підзамочку, Сидорові, Скалаті, Токах, Висічці. А в 1672 р. на території сучасного Тернопілля звели останній форт — Окопи Святої Трійці. З усіх замків Тернопілля лише Кременецький, Теребовлянський, Скала-Подільський та Червоногородський були королівськими. Решта перебувала у приватному володінні, адже у зведенні нових фортець тон задавали великі магнати, які щедро фінансували оборонну справу. Вони ховалися не лише від орди, а й від тих, кого визискували.

Поступово замки стали не лише захищеними від ворога місцями, а й скарбницями творів мистецтва. Деякі з них, як ось Вишнівець, порівнювали з Версалем. Натомість Бережанський замок називали Східним Вавелем. Усередині залів та покоїв твердинь Тернопілля можна було побачити дорогі меблі ХVІІ-ХІХ ст. Стіни прикрашали безцінні колекції картин майстрів різних країв і народів, у тому числі й твори Рембрандта (1606-1669). Були тут комплекти мисливської та військової зброї, старанно дібрані бібліотеки та родинні архіви. Кожен з маєтків може похвалитися чималим списком відомих людей-творців історії, які жили чи гостювали тут, переживали у цих мурах свої тріумфи і невдачі. Королі, князі, гетьмани, полководці, письменники, композитори, релігійні діячі... Перелік можна продовжувати, проте, незважаючи на все це, замки досі мовчать. Про них ніби забули. Тільки от за радянських часів оборонні пам’ятки піддавали забуттю свідомо, оскільки вони були передусім залишками «експлуататорського» ладу. Тепер же їх не згадують з байдужості. Але що може бути страшнішим за відсутність уваги? Без неї гине людина. Без уваги зникають і замки, а головне — наша історія.

Утім, оборонні споруди не стояли у пустелі — довкола них протягом століть сформувалися неповторні архітектурні ансамблі міст, містечок та їх околиць, про які теж варто пам’ятати і які варті розповіді.

[Filin]

Новина від 11 квітня 2011: 

Цитата

Тернопільський журналість написав книгу про 33 замки

З історією оборонних споруд на колишніх землях Поділля, Галичини і Волині, і таємницями, які приховують древні мури, знайомить книга Володимира Мороза "Замки і фортеці Тернопілля". Презентація видання відбулася у книгарні "Ярослав Мудрий" 28 жовтня, – повідомляє "20 хвилин".

Автор книги, журналіст "20 хвилин" і шанувальник старовини, об’їздив майже всі пам’ятки краю. Він щоразу знаходив якусь захоплюючу, маловідому історію і розповідав її читачам. Спершу – на шпальтах газети "20 хвилин", потім – у книзі.

- У 2009 р. вийшла моя перша, ще чорно-біла книга "Замки Тернопілля". Там було менше замків. Тут їх 33, – розповідає Володимир. – Я намагався не писати про те, чого не бачив. Подорожував з дружиною, коли в нас ще не було синочка, робив сотні фото.

Інформацію про замки автор шукав у хроніках, старих джерелах, книгах. Неабияк допомогли і сайти.

- Цього разу я намагався змінити кут подачі, описувати не лише стіни, а й людей, які там колись жили і бували, – каже чоловік. – Це – не історична хроніка, а спроба привернути увагу до забутих і занедбаних фортець нашого краю. Прикро, що навіть тепер, коли 20 років незалежності уже позаду, ми знаємо про них так мало.

Із нових замків, які увійшли до книги, – Личківці, Озеряни, Старий Олексинець, Новосілка Костюкова, Ридомиль.

- Усі – дуже цікаві, – продовжує автор. – Але все в одній книзі не вмістиш. Так, я не встиг подати одну цитату автора ХІХ століття Володимира Інлендера. В його путівнику по Галичині згадується, що в Личківцях є Замкова гора і досить великі підземелля. Він був там у 1860-х рр. Знайти підземелля тепер важко, але я бачив там урвище. Місцева порода не сипка, сприяє утворенню підземель.

Для сина Володимира Мороза – дворічного Артемка – батькова книга – улюблена після казок. Хлопчик залюбки її гортає, адже там – дуже багато фото. В кінці видання є словник термінів, карта й покажчик імен та прізвищ.

 

[Filin]

Немного впечатлений

Подобные издания можно условно разделить на два типа. Первый тип - это ширпотребные книжечки, сварганенные на коленках к очередному туристическому сезону и содержащие избитые данные по самым попсовым объектам. Второй - издания из категории научно-популярных, авторы которых частично или полностью в теме, а на страничках таких книжечек уже можно найти и не самые раскрученные объекты и вкрапления занятных сведений или мыслей. Книжка Владимира Мороза относится ко второму типу. 

Несмотря на небольшой объём и понятную структуру, костяк которой составляют статьи о 33 замках/крепостях, автор не поленился снабдить издание списком имён и географический названий, что ещё больше упростило навигацию. Полезную информацию также можно почерпнуть из списка источников и литературы. Для полного счастья недостаёт только привязки текстов отдельных статей к источникам, но в подобных изданиях подобные привязки вообще редкость.

Из недостатков могу отметить, что автор больше в теме истории, чем фортификации, потому ряд утверждений и формулировок вызывает желание поспорить или что-то подправить, но таких моментов в книге скорее мало, чем много.

Книжкой в ряде случаев вполне можно пользоваться как источником, что я и делал, к примеру, когда копался в теме малоизвестного замка в Рыдомиле.

[Nimrod]

Цінний там список музеїв по кожному району і різних цікавинок навколо кожного замку.

Таким чином виходить область в книжечці достатньо повно представлена для туриста.