Монографія "Галич і Мала Галицька земля XII-XIII ст. Історична топографія городищ" (2016). Автор: Богдан Томенчук

[Filin]

Рік видання: 2016

Автор: Богдан Томенчук

Видавництво: "Симфонія форте", Івано-Франківськ

Мова: українська

Формат: 60 х 84/16 (15 х 21 х 4 см)

Обкладинка: тверда

Папір: офсетний

Кількість сторінок: 596

Ілюстрації: велика кількість чорно-білих карт-схем, планів, малюнків, графічних реконструкцій

Наклад: 300 примірників

ISBN: 978-966-286-090-0

Про книгу:

Цитата

У монотрафії на основі комплексного аналізу писемних джерел і археологічного матеріалу досліджуються містотворчі процеси в Галичі і в регіоні Галицько-Буковинського Прикарпаття, яке можна вважали Малою Галицькою землею. Разом з окремими Перемишльською. Звенигородською і Теребовяянською землями вони утворювали об'єднаю Галицьку землю - князівство в широкому значенні цього терміна Монографія г узагальнюючою. четвертою частиною з авторської серії "Археологія Галицької землі" (Археологія дерев'яних храмів ХII-ХIII ст. 2005 р.; Археологія некрополів Галича і Галицької землі. Одержавлення. Християнізація. 2006 р.; Археологія городищ Галицької землі. Галицько-Буковинське Прикарпаття. Матеріали археологічних досліджень. 1976-2006 рр. 2008 р.).

Для археологів, істориків, етнологів, краєзнавців, студентів, учнів і всіх, хто цікавиться давньою історією України.

Про автора:

Цитата

Томенчук Богда Петрович (3 вересня 1950 р., с. Ценява Коломийського р-ну Івано-Франківської обл.)

Археолог, фахівець у галузі давньоруської археології. Закінчив історичний факультет Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича (1976 р.). Спеціалізувався з археології. Щорічні стажування проходив у археологічних експедиціях університету та наукових закладів Києва. Особливо плідною стала багаторічна співпраця із Західноукраїнською експедицією Ленінградського державного Ермітажу. Набутий досвід дав можливість після закінчення університету самостійно керувати археологічними експедиціями спочатку Чернівецького, а потім Івано-Франківського краєзнавчих музеїв, де протягом 1976-2000 рр. працював науковим співробітником та завідувачем відділу археології. У 1980 р. працював лаборантом, а в 2002-2008 рр. - науковим працівником Інституту археології НАН України (за сумісництвом). З 1998 р. почав працювати викладачем, а з 2006 р. - доцентом кафедри етнології і археології Інституту історії, політології та міжнародних відносин Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, яку очолює з 2014 р. Є керівником Галицької археологічної експедиції.

Автор більш як 150 наукових статей та 10 монографій, у тому числі 4 індивідуальних.

Приклади сторінок:
     

     

    


Зміст:

Цитата

Вступ - 5

Розділ 1. Давній Галич в літописній історії - 21
1.1. Долітописний період давнього Галича - 22
1.2. Літописний період княжого Галича - 25
1.3. Пізньосередньовічний період Галича - 71

Розділ 2. Історична топографія княжого Галича - 77
2.1. Крилоське городище - дитинець княжого Галича - 85
2.2. Посад княжого Галича - 155
2.3. Округа Галича - 162

Розділ 3. Давні державотворчі і містотворчі процеси на території Галицько-Буковинського Прикарпаття - 191
3.1. Слов’янський період - 192
3.2. Давньоруський період - 214

Розділ 4. Історична топографія та фортифікація городищ Малої Галицької землі - 235
4.1. Городища Галицько-Буковинського Прикарпаття - 236
4.2. Соціальна класифікація городищ Малої Галицької землі - 317

Висновки - 339
Список використаних джерел та літератури - 357
Список скорочень - 406
Додатки - 407

Вступ (від автора):

Цитата

Актуальним завданням української історичної науки є вивчення давніх державотворчих та містотворчих процесів на території України. Серед регіональних проблем особливо вирізняється тема виникнення та розвитку Галицького князівства та ранні містотворчі процеси на його землях, а саме в Теребовлянській, Звенигородській, Перемишльській і Галицькій землях.

У зв'язку із обмеженою історичною джерелознавчою базою для вивчення цих середньовічних державотворчих і містотворчих процесів усе більше уваги приділяється археологічним матеріалам, серед основних категорій яких є городища. Вони є надзвичайно складною і багатогранною уфортифікованою поселенською структурою, пов’язаною як з етнополітичними, так і з соціально-економічними процесами, що своєю чергою дозволяє проводити їх окреме дослідження.

Предметом нашого дослідження є літописне столичне місто Галич і городища Малої Галицької землі (Галицько-Буковинського Прикарпаття).

Об’єктом дослідження є містотворчі процеси, які відбувалися в Галичі і в регіоні Малої Галицької землі як його округи.

Територія дослідження охоплює Галицько-Буковинське Прикарпаття в межах сучасних теренів Івано-Франківської і Чернівецької областей, які можна вважати давньою історичною Малою Галицькою землею у вузькому значенні цього терміна. Поряд з окремими Теребовлянською, Звенигородською і Перемишльською землями Мала Галицька земля була територіально найбільшою та економічно найрозвинутішою, про що свідчать активні містотворчі процеси в регіоні, де знаходилось і столичне місто Галич. Усі разом вони утворювали об'єднану Галицьку зехмлю - князівство в широкому значенні цього терміна.

Хронологічними рамками даної роботи є XII - середина XIII ст.: від часу утворення літописного міста Галича та Малої Галицької землі і до монголо-татарської навали та втрати Галичем ролі столичного міста Галицько-Волинської держави. В роботі також коротко охарактеризовано попередні історичні періоди, пов’язані з ранніми державотворчими і міфотворчими процесами в регіоні, який в результаті зовнішнього одержавлення став частиною Києворуської держави. В другій половині XIV ст. Мала Галицька земля була розчленована та увійшла до складу Польщі та Молдавії.

У просторовому сенсі Мала Галицька земля є давнім, історично сформованим регіоном в контактній зоні різних культур та держав.

У соціально-економічному плані ця територія вирізняється значними природними ресурсами, великим людським потенціалом та наявністю тут важливих ділянок транс’європейських та транс’євроазійських шляхів, зокрема річкових переправ (бродів) і гірських переходів.

У суспільно-культурному сенсі ця територія вирізняється давніми контактами з різними етнічними групаіии населення Європи та Азії.

У природно-географічному значенні Галицько-Буковинське Прикарпаття є контактною зоною між давніхм європейським лісостепом і євроазійським степом та Карпатами.

Методологічну основу роботи становлять базові принципи Історизму, системності та об’єктивності. До головних методів дослідження віднесено комплексний, синтетичний, історико-типологічний і проблемно-хронологічний аналізи письмових і археологічних джерел, які взаєхмно доповнюють один одного і забезпечують найбільш повне вирішення поставлених завдань. Крім них, у дослідженні використано ретроспективний та компаративний ,методи аналізу, що дало можливість прослідкувати еволюцію державотворчих і містотворчих процесів у регіоні Малої Галицької землі.

Мета даного дослідження полягає в комплексному узагальненні даних письмових і археологічних джерел, які стосуються давнього Галича і городищ Малої Галицької землі (більше 120 пам’яток). На основі численного археологічного матеріалу, який зібраний як попередніми дослідниками, так і самим автором в результаті більш як 30-річних розкопок, спробувати простежити основні етапи розвитку містотворчих процесів як у Галичі, так і в регіоні Галицько-Буковинського Прикарпаття, яке вперше об’єднане нами в одну історичну область - Малу Галицьку землю. Зокрема, простежити вплив на них державотворчих процесів та з’ясувати особливості еволюції історичної топографії давнього Галича і городищ його округи. Окрему увагу в роботі було приділено вивченню фортифікації Галича і городищ Малої Галицької землі.

Вибраний напрямок нашого дослідження був пов’язаний з планами та програмами наукових досліджень Інституту археології НАН України і Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника та його навчально-наукового Інституту історії, етнології та археології Карпат.

В основу програми покладено тематично-хронологічно-регіональний підхід як до Галича, так і до Малої Галицької землі.

Специфіка конкретних завдань нашого дослідження випливає передусім із джерельної, насамперед археологічної, бази Галича і городищ Малої Галицької землі. На сьогодні це найбільш досліджена історико-географічна область та історичний регіон у структурі всієї об’єднаної Галицької землі-князівства. Археологічна джерельна база давнього Галича також дозволяє підвести підсумки і здійснити нову інтерпретацію розвитку його історичної топографії.

Археологічні дослідження на території давнього Галича розпочалися з розкопок курганних могильників у його околицях. Так, у 80-х роках XIX ст. А. Петрушевич (один з організаторів Товариства "Галицько-руська Матиця"), за його словами, "досліджує велику могилу нижче сокольської дороги при краю лісу" [Петрушевич, 1884], а Т. Зємєнський із Кракова проводить розвідкові розкопки Галичиної Могили у Крилосі [Ziemieski, 1884, з. 88-94]. У 1882-1884 рр. парох с. Залукви Лев Лаврецький та історик І. Шараневич (Львівський університет) досліджують низку пам’яток церковної архітектури в урочищах Карпиця-Цегольня, Карпів Гай, Кирилівка, Цвинтариська, Церквиська, Прокаліїв Сад, Воскресенське [Лаврецький, Шараневич, 1884; Szaraniewicz, 1883, s. 1-202; Szaraniewicz, 1888, з. 3-90]. У кінці XIX ст. у Крилосі проводять розкопки О. Чоловський та І. Шараневич [Czolowski, 1890, s. 17-19]. У 1909, 1911 рр. дослідженнями галицьких старожитностей займається Й. Пеленський [Pelenski, 1914, з. 80]. Зокрема, розкопує Галичину Могилу і Татарську Могилу. Протягом 1925-1930 рр. в околицях давнього Галича Л. Чачковським і Й. Хмілевським обстежено і картографовано близько 60 курганів і курганних груп та десятки інших археологічних пам’яток [Чачковський, Хмілевський, 1938].

Ці перші археологічні дослідження давнього Галича кінця XIX - початку XX ст. стали підосновою для вироблення і перших теорій щодо його локалізації та історичної топографії. Узагальнюючий підсумок їм дав тоді історик М. Грушевський. Він писав: "Між дослідниками старого Галича вийшов гарячий спір, не покінчений і досі, про те, де саме був город. І тим часом як одні думають, що він стояв більш менш де й нинішній - в розі Лукви і Дністра, иньші його місцем уважають праве побережжя Лімниці, а треті переносять його в Крилос" [Грушевський, 1954, с. 467]. Сам М. Грушевський на той час вважав, що Галич "мусів правдоподібно лежати над Дністром, більш менш на лінії між устям Лімниці і теперішнім Галичем, де в двох місцях Наддністрянські горби підіймаються більш менш до висоти Крилоського городища... Але нічого неможливого немає і в тім, що Галич зі своїми передмістями (розложеними певно не збитою масою) займав з певними перервами цілий той простір від Лімниці до Крилоса і теперішнього Галича" [Грушевський, 1954, с. 467].

До першої, найменшої і найдавнішої групи дослідників належить А. Петрушевич, який, зокрема, писав, що центр давнього Галича збігався з територією сучасного міста Галича, а на місці старостинського замку розміщувалась князівська резиденція з князівським палацом. Саме місто займало велику територію (площею 30 кв. км) між ріками Луква і Лімниця. Галич, на його думку, складався з центрального укріпленого князівського двору і двох передмість (горішнього і долішнього пригородів) та двох окремих фортець (Крилоської і Пітрицької) [Петрушевичь, 1850, 5. 78-80, 82, 84-90; 1853, з. 6-19, 21, 24, 37-41; 1854, 5. 2-14].

Широкі археологічні розкопки пам’яток давньогалицької архітектури, які були проведені І. Шараневичем, дали йому можливість прийти до нового висновку, а саме що Галич лежав при усті Лімниці і Дністра, займаючи площу 5-6 км у довжину і 4-5 км у ширину. Його слідами є залишки церков Спаса і Пантелеймона. Біля першої і був княжий двір. Посеред міста (ур. Над Відуном) мала знаходитись церква Богородиці. Вздовж Лукви "тягнулись базари староруського княжого міста, аж до самого Дністра, де була купецька пристань... і торговиська... Монастир св. Івана лежав над Луквою, на місці теперішньої церкви Крилоської..." [Шараневичь, Стародавный Галичь». - «Зоря Галицкая» яко альбумь. - Львів, 1860. - С. 295-335].

Зазначену концепцію підтримала велика група тодішніх учених, зокрема І. Лушкевич, Я. Захарієвич, Т. Зємєнський [Захарієвич, 1882; Зємєнський, 1884, с. 88-94; 1886]. Ця друга група істориків зробила значний внесок у розробку концепції історичної топографії давнього Галича. Навіть з огляду сучасних результатів досліджень, недооцінивши значення і роль Крилоського городища (при відсутності ще не виявленого Успенського Собору), в їх концепції закладена значна частка історичної істини. Адже справді територія високого мисовидного берега, утвореного Лімницею і Дністром, виділяється найбільшою кількістю пам’яток давньогалицької церковної архітектури (близько 6). І одна з них (церква Спаса) є найдавнішою та пов’язана з князівським літописним замком Володимирка Володаревича.

Яскравим представником третьої групи істориків був О. Чоловський, який дав широку й аргументовану критику попередніх теорій та висунув свою гіпотезу. Зокрема, що "єдине місце, де старий Галич міг стояти, є Крилос, не применшуючи заслуг праці Шараневича... Городище складається з двох частин (замкнутих)... Площа 70 метрів, обвід до 2500 м... Є два натуральних джерела... Одна частина була властивим градом (дитинцем), а друга - його пригородом (передграддям)... Має ще третю частину - підгороддя, назва якого збереглась дотепер... Дерев’яний двір княжий не був укріплений і лежав тільки нижче церкви на місці так званого "Золотого Току"... Тут також поблизу треба шукати фундаменти двірської церкви Спаса... Церква Крилоська і зараз має титул "катедра Галицька Успіння Богородиці"... Тут лежала на цім місці і церква Соборна... Німецька Брама стояла біля вступу до глибокого Перекопу (з заходу)... Галичина Могила стоїть там, де її ідентифікував Зємєнський, на високому пагорбі давнього пригороду... поблизу самого граду в Крилосі..." [Czolowski, 1890, 5, 1, 3, 5, 15-20]. Цю третю гіпотезу підтримував і Й. Пеленський, який говорив, що "та скала (Крилоська) власне була замком, тим столичним градом галицьких хронік руських, а також "arx" оповідань Длугоша... На ній стояла в середині найвища будівля, церква катедральна W.B. з каміння. При катедрі знаходився монастир капітульний з резиденцією єпископа, пізніше митрополита. Там існував двір княжий з церквою св. Спаса..." [Pelenski, 1914, s. 103, 105, 107, 108; 1991, №5, с. 43-49; 1991, №6, с. 36-40; 1992, №1, с. 42-48; 1992, №2, с. 59-63].

Надзвичайно багато для вивчення історичної топографії давнього Галича зроблено Л. Чачковським і Я. Хмілевським. Виготовленими ними планами Крилоського городища і околиць з назвами всіх давніх урочищ до цього часу користуються всі сучасні дослідники. А їх точність і вичерпність зумовили відсутність спроб їх нового трактування і доповнення. Ось тільки деякі їх теоретичні висновки: "Столиця Галицької землі займала простір приблизно одної квадратної милі... Простір цей перетинає через половину ріка Луква... На визначній горі, там, де сьогодні розбудувалося село Крилос, містився город (Arx), себто головна твердиня Галича... Тут була резиденція князів та осідок галицьких єпископів... Територіально город був поділений на дві частини... У північній стороні стояв княжий двір з двірською спаською церквою... Сам палац стояв у південно-східному куті городища... На узгір’ях, на правому березі Мозолевого Потоку, стояв ряд оборонних монастирів... Найбільша частина галицької столиці була розбудована на залуквівській височині... Там було галицьке пригороддя. Пригороддя замешкане переважаючою частиною населення (бояри, купці, ремісники, біле і чорне духовенство)... Пригороддя не було подібне до тодішніх західноєвропейських столиць з густими рядами вуличок, а будинки галицького Пригороддя стояли рідко або в групах, переважно по берегах рік... Вздовж декількох головних комунікаційних ліній-доріг і стояли церкви, монастирі, мешкальні доми... На високій горі, на правому березі р. Лукви біля Дністра стояв укріплений двір Судислава...". За їх визначенням, в околицях Галича знаходився і княжий "господарсько-економічний район" та "підміські служебні оселі" [Чоловський, Хмілевський, 1938, с. 5, 22, 30, 37, 38, 46].

Найбільших успіхів в археологічному вивченні давнього Галича в першій половині XX ст. досягнув Ярослав Пастернак [Пастернак, 1944; Коваль, 1999; Коваль, Миронюк, 2006]. Загалом за вісім років досліджень (1934-1941 рр.) ним було розкопано близько 9 тисяч кв. м площі. З відкриттям фундаментів Успенського Собору - катедрального храму столичного Галича - було, здається, остаточно вирішено питання про локалізацію княжого міста. Проте, підсумовуючи результати своїх досліджень, він залишав наступникам "завдання дальших розкопів... Встановити територіальний розвиток цілого центру колишньої столиці на Крилоській горі". На його думку, "цей центр був поділений на дві частини. В північній, на так званому "Золотому Тоці", знаходився княждвір, дитинець з двірською Спаською церквою... У південній частині стояли монументальний Успенський собор, єпископський, пізніше митрополичий палац і капітульний монастир. Простір-долина між обома частинами міста зветься ще й досі "базаром". За княжих часів там був, треба думати, вільний майдан для купців і прочан, що прибували на державні і храмові свята... На південь від Катедрального собору розташоване було просторе пригороддя, тепер поле "Качків", а по другому березі р. Лукви, аж по р. Лімниця і Дністер, просторе підгороддя міста Галич, де мешкали купці, ремісники та рядова міська людність, а в окремих дворах бояри... У комплексі галицького княжого городу був цілий ряд монастирів і церков на східному високому березі Мозолевого потоку, які захищали столицю від сходу... Від заходу боронили підступ до столиці кам'яні церкви вздовж р. Лімниці... Південна частина міста була захищена головно системою подвійних і потрійних валів... Город Галич займав коло 40 кв. км простору своїм княжим двором, осідком церковної влади, базаром, пригороддям і підгороддям, боярськими, купецькими та міщанськими дворищами, промисловими дільницями, церквами і монастирями..." [Пастернак, 1961, с. 610-621]. Як бачимо, Я. Пастернак повністю підтримав думки своїх попередників, які відносились до третьої групи істориків.

Після Другої світової війни церковні комплекси стали основним об’єктом досліджень московського і ленінградського археологічних центрів. Зокрема, у 1955 р. М. Каргер проводить дослідження фундаментів ротонди в ур. Прокаліїв Сад, а в 1959 р. - ротонди в с. Побережжя [Каргер, 1958, с. 362; 1960, с. 62-69; 1976, с. 53-59]. Протягом 1980-х років ленінградський археолог О. Іоаннісян здійснює дослідження фундаментів чотирьох давньогалицьких церков [Іоаннісян, 1982; 1983, с. 231— 244; 1986, с. 102-109]. Невеликі розвідкові розкопки в цей час здійснили ленінградський археолог П. Раппопорт [Раппопорт, 1967, с. 28; 1982, с. 187-202] і київські дослідники В. Довженок [Довженок, 1955, с. 12-13] та В. Гончаров [Гончаров, 1955, с. 22-31; 1956, с. 61-67].

У 1969-1989 рр. на території давнього Галича проводить широкомасштабні розкопки львівський археолог В. Ауліх, котрий керує Галицькою експедицією Інституту суспільних наук та Івано-Франківського краєзнавчого музею [Ауліх, звіти, 1969-1986]. Усього за двадцять років ним було розкрито близько 7000 кв. м площі Крилоського городища. У 1982 р. в складі цієї експедиції почав працювати окремий архітектурно-археологічний загін під керівництвом Ю. Лукомського, який дослідив чотири храми на посаді Галича [Лукомський, звіти, 1982-1994]. В 1998-2000 рр. Ю. Лукомським було здійснено рятівні дослідження фундаментів Успенського Собору [Лукомський, 2006, с. 34-44; 2002, с. 578-607; Лукомський, Петрик, 1997, с. 83-91]. У розкопках брали участь також В. Петрик і В. Войнаровський. Крім того, ними було проведено охоронні дослідження на прилеглій до Собору території, зокрема монастиря і палацового комплексу [Лукомський, Петрик, 2001, с. 166-182; Лукомський, 2009, с. 416-431]. Невеликі рятівні роботи було здійснено Ю. Лукомським і на території Галицького старостинського замку. В 1991 р. археологічним загоном (О. Джеджора) архітектурно-археологічної експедиції було проведено невеликі розвідкові розкопки на території с. Підгороддя [Джеджора, 1993, с. 62-66].

Підсумком цих досліджень стало нове бачення окремих елементів історичної топографії давнього Галича. Зокрема, В. Ауліх говорив, що археологічні дослідження підтвердили тричленну структуру Крилоського городища [Аулих, 1980, с. 133-150; 1984, с. 12-14]. "Золотий Тік" і надалі сприймався ним як княжий двір. Центральний майданчик городища з фундаментами Успенського Собору був єпископською частиною міста. Решту території займав торгово-ремісничий посад ("окольне місто"). Біля підніжжя городища, вздовж р. Лукви, розміщувалась ще одна частина посаду. Цю схему історичної топографії давнього Галича підтримували й інші археологи та історики, зокрема М. Каргер [Каргер, 1960, с. 61-71; 1976, с. 53-59, 101], О. Ратич [Ратич, 1957; 1964; 1974], Б. Тимощук [Тимощук, 1988, с. 69-89; Русанова, Тимощук, 1981, с. 107-111], А. Куза [Куза, 1985, с. 74-75], В. Гончаров [Гончаров, 1956, с. 61-67; 1975, с. 202-229]. Суперечку викликала лише південна частина городища (ур. Качків), яка сприймалась як "окольне місце", або як сховище для населення в часи військової небезпеки, або зовсім ігнорувалась.

З 1989 р. у складі Галицької експедиції почав діяти окремий загін із дослідження периферії давнього Галича під керівництвом автора.

У 1991 р. в Галичі почала працювати Галицька слов’яно-руська експедиція Інституту археології НАН України й Івано-Франківського краєзнавчого музею під керівництвом В. Барана (слов’янський загін) і автора (давньоруський загін), які завжди працювали за двома окремими "Відкритими листами", хоч звіти і були спільними. Це давало можливість комплексного археологічного дослідження Галича як пізньослов’янської і давньоруської пам’ятки з використанням досвіду і можливостей обох дослідників. У 1996 р. вона була реорганізована в Галицьку експедицію Національного заповідника "Давній Галич" (керівники В. Баран, Б. Томенчук). Впродовж 1991-2000 рр. в основному вивчалась оборонна система Крилоського городища та забудова центрального майданчика городища. В 2000 р. експедиція була реорганізована в Галицьку археологічну експедицію Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника (керівник Б. Томенчук), яка традиційно працювала спільно із Заповідником та Івано-Франківським краєзнавчим музеєм. В 2005-2010 рр. основними об’єктами досліджень експедиції були палацові комплекси на території Пантелеймонівського і Спаського городищ. В останні роки на території давнього Галича плідно працюють експедиції відділу археології Національного заповідника "Давній Галич". Зокрема, трипільська (кер. Т. Ткачук) та пізньосередньовічна (О. Мельничук), які традиційно співпрацюють з університетом та з іншими науковими установами України і Польщі.

Двадцятип’ятирічні археологічні дослідження, проведені автором як на території Крилоського городища, так і в його окрузі, дали можливість розробити нову модель історичної топографії давнього Галича, яка загалом базується на основних концептуальних засадах, висунутих усіма попередніми поколіннями дослідників давнього Галича, кожні з яких в окремих тезах були історично виправдані.

Зокрема, найперше нами було чітко визначено еволюцію розвитку історичної топографії давнього Галича в залежності від трьох періодів його історичного розвитку: долітописного, літописного і пізньосередньовічного. В долітописний період Крилоське городище із сільськогосподарською округою було великим містом-полісом - одним із ранньоміських центрів Великохорватського князівства. Після включення великохорватських земель до складу Києворуської держави тут існував лише невеликий замок-фортеця києворуських посадників (ур. Штепанівське городище). Літописний період в історії давнього Галича починається на початку XII ст., коли Іван Василькович (Теребовлянський) засновує тут свій столичний центр новоутвореного Галицького князівства (1124 р.). Його княжий двір, очевидно, розміщувався на території Галицького городища (старостинського замку). Біля нього на березі Дністра і Лукви формується торгово-ремісничий посад. Скоро (1127 р.) цей новоутворений Галич стає столичним центром і об’єднаного Галицько-Теребовлянського князівства. Галич швидко виростає у великий міський і столичний центр на перехресті важливих торгових шляхів.

Після смерті Івана Васильковича (1141 р.) Володимирко Володаревич (Звенигородський) переїздить до Галича, який стає князівським столичним центром трьох об’єднаних земель (Звенигородської, Теребовлянської і Галицької). В 1143 р. до них було включено і Перемишльську землю, що означало утворення об'єднаної (Великої) Галицької зємлі-князівства. Княжий двір Володимирка Володаревича знаходився на Спаському городищі (на Залуквівській височині, на березі р. Лімниці), де була розміщена і літописна церква Спаса з переходами до палацового комплексу. Володимирко Володаревич розпочав розбудову галицького дитинця на Крилоському городищі, де заклав і фундаменти першого Успенського собору та палацовий комплекс для князівської адміністрації в центральній частині міського замку (площею 7 га). Поряд було засновано і катедральний монастир (ур. Золотий Тік). Вони і сформували дитинець міста. Закінчив цю реорганізацію столичної інфраструктури його син Ярослав Осмомисл. Зокрема, в крайній західній частині міського замку було побудовано і окремий великий (2,5 га площі) князівський двір. Навколо міського замку, в межах старого Велико-хорватського городища, виросло "окольне місто". Під Крилоським городищем, вздовж р. Лукви, швидко сформувався і посад міста, основу якого становили численні двори бояр (боярська частина). В нижній частині р. Лукви, біля Дністра, пристані і переправи, далі розвивався торгово-ремісничий посад міста, основу якого складали вже численні городянські двори (ремісників, торговців та ін.). Крім посаду, почала формуватись і велика ближня округа столичного міста, основу якої становили княжі двори і близько десяти монастирських комплексів з поселенськими структурами, які їх обслуговували. В кінці XII - на початку XIII ст. поблизу княждвору Володимирка Володаревича Романом Мстиславичем (засновником нової князівської династії) було побудовано свій окремий княжий двір - Пантелеймонівське городище. В середині XIII ст. із втратою ролі столичного міста Галич залишається лише "церковним містом". На території міського замку, біля Успенського собору, сформувався митрополичий осідок. В XVII ст. на території старого галицького міського замку появляється великий осідок "нез’єднаних" галицько-львівських єпископів. Будуються потужні укріплення, а в центральній його частині засновується невеликий кам’яний монастир з новою Успенською церквою. В околицях існують ще й інші старі монастирі. Княждвір Романа Мстиславича став францисканським монастирем. Княждвір Івана Васильковича, який потім був фортецею угорських посадників, стає старостинським замком в структурі нового міста Галича часів польської окупації.

Давній Галич був не лише столичним центром Галицького князівства і Галицько-Волинської держави, а й центром великої округи в межах Галицько-Буковинського Прикарпаття, яке можна вважати Малою Галицькою землею. Важливе значення в поселенській структурі цієї землі мали, зокрема, міста, замки, фортеці і монастирі. їх залишками є численні городища, які завжди викликали велике зацікавлення дослідників.

Дослідження городищ Галицько-Буковинського Прикарпаття було розпочато ще в кінці XIX - на початку XX ст., зокрема В. Пшибиславським, І. Коперницьким, А. Кіркором, Б. Янушем, А. Шнайдером, Я. Пастернаком, Р. Кайндлем, В. Мільковичем, Є. Лазарем, Г. Купченко [Przybyslawski, 1879, s. 70-73; Kopericki, 1879, s. 19-76; 1884, s. 3-32; Kirkor, 1879, s. 12-45; 1882, s. 21-27; Janusz, 1918; Пастернак, 1961, с. 617-660; Kaindl, 1901, s. 47-48; Milkowicz, 1908; Купченко, 1875].

Після Другої світової війни невеликі дослідження городищ Подністров’я провів О. Ратич, а Підгір’я - П. Раппопорт і Ю. Малевська [Ратич, 1964, с. 115-129; 1957; Раппопорт, Малевская, 1963, с. 63-64].

Особливо великі і багаторічні (з 1947 р.) роботи з вивчення городищ Буковини провів Б. Тимощук, який став засновником Буковинської археологічної школи для цілого покоління археологів краю. Завдяки його науковій діяльності було виявлено, обстежено і досліджено сотні археологічних пам’яток, передусім доби середньовіччя. Виявлено більше 300 поселень і городищ. Широкомасштабні археологічні розкопки проведені Б. Тимощуком на десятках городищ [Тимощук, 1952, с. 395-400; 1955; с. 109-114; 1959; с. 250-257; 1960; с. 164-166; 1967; с. 98-101; 1969; 1970; 1972, с. 7-13; 1973, с. 100-107; 1975, с. 264-265; 1978; 1981, с. 116-136; 1982; 1989, с. 74-83; 1993; 1995]. Зокрема, на території слов’янських (VIII—X ст.) городищ - общинних центрів у Горішніх Шерівцях, Грозинцях, Добринівцях, Ломачинцях, Білій, Ревні, Червоній Діброві і на городищах-святилищах у Ржавинцях, Горбово, Рухотині, Кулішівцях. Крім того, на території князівських (державних) фортець (Х-ХІ ст.) в Ревні, Горішніх Шерівцях, Ломачинцях, а на території городищ - прикордонних фортець (XII - перша половина XIII ст.) в Ленківцях і Ломачинцях. Городища - князівські фортеці другої половини XIII - першої половини ХІVст. вивчались ним у Перебиківцях, Карапчеві, Чернівцях, Хотині. Феодальні ("приватновласницькі") замки досліджувались Б. Тимощуком на території городищ в Молодії, Чорнівці, Недобоївцях, Дарабанах, Ленківцях на Дністрі, Василеві. Особливо широкі дослідження проведені ним на території давньоруських міст Буковини, зокрема ранньофеодального міста в Ревні, літописних міст Василева і Кучелміна, Черна і Хотина.

Загалом запропонована Б. Тимощуком новаторська типологія визначення соціальних ознак городищ дала можливість зробити і аналіз складних державотворчих і містотворчих процесів, які відбувалися в регіоні. Матеріали археологічних досліджень численних городищ Буковини, які виявлені Б. Тимощуком, та його теоретичні розробки не втратили свого значення і сьогодні. Вони є важливою джерельною базою для нової інтерпретації соціального змісту городищ, їх історичної топографії і фортифікації, яка, зокрема, зроблена і нами в даній роботі.

У 70-90-х рр. минулого століття дослідження слов’яно-руських пам'яток Буковини було продовжене учнями та послідовниками Б. Тимощука, зокрема Л. Михайлиною, Б. Томенчуком, М. Филипчуком, В. Войнаровським, С. Пивоваровим, І. Возним, Ю. Мисько.

У 1976-2010 рр. автором проведено широкомасштабні дослідження давньоруських городищ спочатку на Буковині (Молодіївське, Василівське, Карапчівське, Непоротівське), а потім на Галицькому Прикарпатті (Олешківське, Любківське, Буківнянське, Голодівсько-Підгородівське, Копачинське, Кутське, Надвірнянське тощо). Крім того, було виявлено та обстежено десятки інших городищ Галицько-Буковинського Прикарпаття. Більше тридцяти років автором проводяться археологічні дослідження на території давнього Галича і окремих городищ в його окрузі.

Усвідомлюючи, що на даному етапі дослідження неможливо було вичерпно висвітлити всі складні питання характеристики містотворчих процесів, які відбувалися в XII—XIII ст. на території Галицько-Буковинського Прикарпаття, автор мав на меті головним чином підсумувати результати археологічних досліджень давнього Галича і городищ Малої Галицької землі в контексті розвитку їх історичної топографії та фортифікації, а тим самим також позначити шляхи і перспективи їх подальшого вирішення.

Автор щиро вдячний всім Колегам (особливо Володимирові Барану, Михайлові Филипчуку та Олегові Мельничуку) за допомогу і співпрацю, а Школярам і Студентам - за добросовісну роботу в експедиціях.