Київський артилерійський арсенал у другій половині XVII ст. (2017). Автор: Олег Мальченко

[Filin]

Год издания: 2017

Автор: Олег Мальченко

Издательство: Издательский дом "Академперіодика" НАН України

Язык: украинский

Формат: 70 х 100/16 (17 х 24 х 3.3 см)

Переплёт: мягкий

Бумага: офсетная

Количество страниц:  528

Иллюстрации: 21 стр. с фото, схемами, рисунками, гравюрами и чертежами

Тираж: 300 экз.

ISBN: 978-966-02-8000-7

Где купить: только у автора (если вам повезёт и мизерный тираж ещё не будет распродан).


О книге:

Цитата

Ілюстроване видання є дослідженням Київського артилерійського арсеналу другої половини XVII ст. Йдеться про три його простори: внутрішній (організаційну структуру), зовнішній (ареал тактичного контролю) і метапростір (стратегічне значення). Автор показує як усі вони інтегровано виступають у єдиному "життєвому" просторі прикордонного воєнного об’єкту. До уваги беруться не лише завершені етапи й оформлена структура, але й наміри, плани і нереалізовані можливості щодо розвитку Київського арсеналу, котрі активно впливали на траєкторію його історичної долі.

Видання розраховане на істориків, зброєзнавців, викладачів, студентів та всіх шанувальників вітчизняної військової історії.

Примеры страниц:

         


Содержание:

Цитата

Передмова - 7

Розділ 1. Умови дослідження
1.1. Про хронологію - 13
1.2. Про географію - 15
1.3. Про термінологію - 23
1.4. Про джерела - 31
1.5. Про структуру - 48

Розділ 2. Артилерія російського виробництва
2.1. Полкові гармати першої половини XVII ст. - 55
2.2. Довгоствольні полкові гармати 1660-1680-х рр. - 70
2.3. Гармати 6-фунтового калібру - 91
2.4. Скорострільні й дробові стволи - 106
2.5. Найменші арсенальні калібри - 117
2.6. Вістові гармати Київської фортеці - 119
2.7. "Верховий наряд" в арсенальних "анбарах" - 125

Розділ 3. Артилерія європейського виробництва
3.1. Коло впливу голландської виробничої артилерійської культури - 157
3.2. Голландські гармати 1630-х рр. - 162
3.3. Німецькі полкові гармати 1660-х рр. - 195
3.4. Фальконети Речі Посполитої першої третини XVI ст. - 213

Розділ 4. Київське гарматне виробництво
4.1. Справа майстра І. Степанова - 227
4.2. Справа майстра К. Злотковського - 235

Розділ 5. Боєкомплект, інструменти, видаткові й ремонтно-технічні матеріали київського цейхгаузу
5.1. Чавунні ядра і гранати - 245
5.2. Гранатна лабораторія - 256
5.3. Арсенальні інструменти і матеріали - 271

Розділ 6. Постачання гармат у Київський арсенал
6.1. Організаційні принципи - 285
6.2. Логістичні умови - 290
6.3. Географія шляхів - 296

Розділ 7. Вплив артилерійської практики на модернізацію київської фортеці у другій половині XVII ст.
7.1. "Спадок" середньовічного Києва - 305
7.2. Артилерійські площадки ("пушечные места") - 311
7.3. Башти - 334
7.4. Стіни - 340
7.5. Легенда розжалувана в історію - 345

Розділ 8. В очікуванні ворога, який не прийшов ніколи - 357

Додатки - 383
Таблиці - 417
Джерела та література - 486
Список скорочень - 505
Іменний покажчик - 507
Summary - 520

Предисловие (слово от автора):

Цитата

Історична реконструкція, яка, бажаємо ми того чи ні, є одним з головних завдань історика, справа доволі марудна, але захоплююча. Особливо цікаво спостерігати, як, на перший погляд, не прикметна, невеличка деталь поступово обростає десятками прямих і дотичних зв’язків з найрізноманітнішими особами, речами, країнами, світосприйняттям сучасників, системами символів, перетворюючись на важливий елемент світу, без якого локальна течія історії плинула б швидше чи тихіше, мала те чи інше русло, нові й оригінальні акцентування. Інтриги завжди додає той факт, що ми приречені діяти в умовах дефіциту інформації. Чи то філософські погляди певної особи, чи то зовнішній вигляд предмета матеріальної культури, вердикт один — історик завжди залишається незадоволений доступною джерельною базою. Не є винятком і предмет дослідження нашого опусу, оскільки далі йтиметься навіть не про залишки артилерії Київського арсеналу другої половини XVII ст., а про те, чого вже не існує.

Гармати XVI—XVII ст. мали вкрай сувору історичну долю й "рятувалися" лише завдяки своїй матеріальній витривалості, хоча іноді "виживали" не в найкращому стані. Проте дослідники історичної артилерії зазвичай зосереджуються на збережених музейних зразках і візуально зафіксованих пам’ятках, не відчуваючи глибокої потреби працювати з письмовими, не кажучи вже про інші джерела в рамках міждисциплінарного підходу. Унаслідок цього дещо викривлюється й спрощується картина історичного розвитку такого складного культурного феномена, як давня артилерія. Цілком очевидно, що вціліле насправді є лише мізерною частиною того, що становило реальну картину життя минулих віків. Скажімо, з голландських гармат російського замовлення 1630-х років (ми беремо до уваги лише документально підтверджені зразки, сукупна вага яких становить більш як 150 тонн), які стали основою "ломового" корпусу Київського арсеналу, до нашого часу збереглася лише одна. А з "голштинського" контракту дробовиків і скорострільних гармат 1660-х років (сукупна вага майже 45 тонн) "вижило" три стволи, що тепер знаходяться в колекції ВІМАІВіВЗ Санкт-Петербурга.

Кожна епоха знаходила свої причини для знищення гармат. Кожне століття мало своїх "запальних" реформаторів, прагматична й, зрештою, прогресивна діяльність яких катастрофічно позначилася на збереженні гарматних стволів. Воєнні походи й перманентна модернізація європейських армій за часів "воєнної революції" XVII ст. довершили справу руйнування основної джерельної бази дослідження історичної артилерії. Тому, відволічемося від поширеної думки, що історія є своєрідним реєстром здобутків, і спробуємо реконструювати "вже-не-існуюче". Хоча, можливо, ми й помиляємося: ніщо не втрачено, потрібно лише глибше "копнути". Залишається проблема вибору підходящої "лопати".

Феномен Київського артилерійського арсеналу другої половини XVII ст. виник з вдалої взаємодії трьох факторів: політичного, технологічного й географічного. Оптимальна комбінація їх параметрів у потрібному місці в потрібний час, ініційована московським урядом, породила новий ареал активного використання артилерії на українських землях. Поєднуючись, ці могутні фактори визначили не лише загальний напрям розвитку Київського арсеналу, а й його індивідуальну "фізіономію", функціональність і зумовили деякі наслідки у сенсі перебігу воєнних подій в Україні.

Сучасне прочитання терміна "арсенал" наводить на думку, що йтиметься про специфічну фортечну артилерію, однак це не зовсім так.

Слід зробити застереження, що чітко визначеного поняття "фортечна артилерія" (спеціально технологічно пристосована для оборони фортифікацій) в останній чверті XVII й на початку XVIII ст. у Росії, та й узагалі в Європі, ще не існувало, як і взагалі не існувало диференціації гармат за родами військ. Одні й ті самі гармати могли передаватися за потреби з фортеці в польову армію (польову артилерію) або ж до піхотного корпусу, сформованого для певної облогової операції (облогова артилерія). Про окремішню морфологію фортечних гармат поки що не йшлося.

Однак зачатки артилерійського парку з певними тактико-технічними параметрами, що були найбільш ефективними під час оборони фортифікацій, поступово починали зароджуватись у фортецях на західних рубежах Росії (у Смоленську, Пскові, Києві). Постачання артилерії до таких фортець, увага до її модернізації та вчасної ротації були пріоритетними завданнями уряду. Імперія, яка намагалася розширювати свої кордони, сприймала великі прикордонні фортеці не лише як оборонні вузли, а й як воєнні бази для розгортання майбутньої експансії.

Необхідність захищатися й, рівною мірою, бажання нападати призводило до нарощування артилерійського парку Московської держави. Дорожнеча артилерії та боєприпасів сприяла централізації й укріпленню держави. Податки ставали дедалі невблаганнішими й обтяжливими. Саме гармати, за виразом відомого історика, були найкращими збирачами податків. Слабкі державні утворення не могли дозволити собі великого гарматного парку, тому їм доводилося підкорятися властителям, здатним витрачати достатньо ресурсів на виробництво й закупівлю сучасної зброї. Так занепадали та формувалися держави у часи, коли гармата, за виразом М. Твена, перетворилася на механізм уточнення кордонів.

На прикладі Київського арсеналу ми бачимо, наскільки легко потенційна пороху може бути конвертованою у геополітичне домінування.

Між 1600 й 1760 роками армії класичної Європи збільшуються вп’ятеро, разів підвищується вогнева міць й радикально змінюються прийоми й ведення бою. Видатки на армію збільшились у десять разів. Але нова рияла поширенню елементарної культури, згуртовувала країни, пере-сіпася на вирішальний фактор технічного прогресу. Початки всього іи можемо розгледіти в Московській державі другої половини XVII ст. тій рішучі зміни чи реформи, а лише певні рухи, і Київський арсенал, з аналізу його мобільності, може їх проілюструвати.

[Filin]

Такая вот новость:

Цитата

22 травня 2018 р. о 15:00 на засіданні спеціальної вченої ради Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАНУ та Інституту народознавства НАНУ за адресою: м. Львів, вул. Козельницька, 4, відбудеться захист дисертації на здобуття ступеня доктора історичних наук "Артилерійський арсенал Київської фортеці у др. пол. XVII ст.: формування, структура, функції" Мальченка Олега Євгеновича.