Теорія архітектури, містика і війна (2016)

[Filin]

Год издания: 2016

Автор: Катерина Липа

Издательство: LAURUS

Язык: украинский

Формат: 70х100/16 (130х200 мм)

Переплёт: интегральный

Бумага: офсетная

Количество страниц: 152

Иллюстрации: есть, чёрно-белые

Тираж: ?

ISBN: 978-966-2449-87-7


О книге:

Цитата

Книжку присвячено малодослідженому аспекту впливу західноєвропейської теорії фортифікації доби Ренесансу на оборонне будівництво в Україні - магічному захисту. Давні теоретики архітектури вважали магію цілком дієвим засобом оборони, тож пропоновані в архітектурних трактатах форми фортифікаційних споруд продиктовані, серед іншого, і містичними поглядами доби. Автор намагається з’ясувати, чи дотримувалися українські зодчі ХVI-ХVII ст. правил будівельної магії і як це впливало на розпланування та об’ємно-просторове вирішення замків, фортець і міських укріплень.

Книжка зацікавить архітекторів, мистецтвознавців, істориків, культурологів та всіх, кому небайдужа архітектурна спадщина України.

Трейлер:

Содержание:

Цитата

Передмова - 7

І. Ранньомодерна фортифікація та оборона українського порубіжжя - 13
II. Теорія архітектури і фортифікації у Західній Європі та Речі Посполитій - 23
III. Містичне підґрунтя архітектурної теорії - 45
IV. Шляхи надходження архітектурної інформації - 59
V. Магія геометричних форм - 75
VI. Уявлення про містичний захист твердинь в Україні - 95

Післямова - 115
Словник архітектурних і фортифікаційних термінів - 117 
Перелік ілюстрацій - 123
Покажчик імен - 132
Географічний покажчик - 135
Покажчик пам’яток оборонної архітектури України - 138
Список літератури - 143

Предисловие (слово от автора):

Цитата

Міркуючи про ренесансну теорію містобудування та фортифікаційне мистецтво, важко залишити поза увагою містичну складову тогочасних архітектурних поглядів. В українському архітектурознавстві цю проблему сором’язливо оминають уже не перший десяток років, винятки з сумного правила можна перелічити на пальцях. На Заході ж будь-які дослідження естетики чи фортифікації Ренесансу останніх десятиріч не обходяться без розгляду містичних уявлень епохи, з якими були тісно пов’язані й естетичні, й архітектурні, й фортифікаційно-містобудівні теорії та, відповідно, будівельна практика.

Звісно, у суспільстві, де ще відносно недавно «заряджали» воду перед телеекраном, а нині радо дивляться програми на кшталт «Битви екстрасенсів» і ворожки рекламують свої послуги у ЗМІ, професійне зацікавлення містикою може стати загрозою для репутації дослідника. Адже нікому не хочеться опинитися в компанії псевдонауковців, що вивчають «прабатьківщину аріїв» або шукають «золото Полуботка». Та без бодай побіжного огляду містики, якою були просочені й архітектурні трактати, і саме сприйняття фортифікацій та оточеного ними міста, важко розглядати символіку урбаністичних утворень та окремих будівель, а отже, і зрозуміти бодай у першому наближенні погляди на фортифікацію в Україні доби Ренесансу. Вивчення оборонних споруд українських земель з точки зору їх відповідності архітектурній теорії доби та її містичній складовій дає змогу розглядати вітчизняну фортифікацію у різних контекстах — суто воєнному, містобудівному, загальнокультурному, а також у контексті загальноєвропейської еволюції оборонних споруд. Цю книжку присвячено архітектурній містиці, втіленій в оборонних спорудах на теренах України.

Фортифікації, що захищали від ранньої вогнепальної артилерії, почали зводити на українських землях із другої половини XV ст. і масово будували протягом XVI — першої половини XVII ст. Причому в XVI ст. будівельна активність наростала, її пік припав на злам XVI-XVII ст. З початком Хмельниччини вона помітно знизилася, щоб не сказати завмерла: в охопленій війною країні бракувало коштів на масштабне будівництво, а часу між кампаніями вистачало лише на те, щоб полагодити найбільш ушкоджені ділянки оборонних споруд. Далі настала Руїна, а після неї була вже зовсім інша епоха — і в мілітарному, і в культурному сенсах. Тож нас цікавить півтора століття, протягом яких було збудовано та реконструйовано буквально сотні об’єктів фортифікації — замків, фортець, міських укріплень, монастирів. Щоправда, сьогодні доступними для аналізу є лише кількадесят споруд, здебільшого мурованих, оскільки земляних до нашого часу збереглося зовсім небагато. З цієї причини у книжці розглянуто насамперед об’єкти з регіонів, де велося переважно муроване будівництво: Поділля, Галичини, Волині. В інших регіонах маємо лише поодинокі будівлі та оборонні комплекси. До споруд, що збереглися дотепер, можна долучити окремі втрачені будівлі — якщо наявні їх вірогідні зображення та кресленики до руйнування. Зауважу також, що переважну більшість розглядуваних твердинь, на жаль, не реставровано та не музеєфіковано; нині це фрагментарно збережені руїни.

Аби простежити зв’язок української фортифікації доби із працями теоретиків архітектури, необхідно зіставити пропоновані ними ідеї з місцевою будівельною практикою. На жаль, до сьогодні жоден зі значущих архітектурних і фортифікаційних трактатів Ренесансу, писаних переважно італійською, рідше німецькою, українською мовою не перекладено. Донедавна вітчизняні дослідники користувалися фрагментарними перекладами російською, здійсненими переважно ще у середині минулого століття, або (часто) навіть їхніми переказами у фундаментальних працях з історії архітектури. Ці джерела не надто гідні довіри, оскільки грішать не лише поверховістю та радянською заідеологізованістю, а й прямими перекрученнями фактів. Наприклад, шанована донині дванадцятитомна «Всеобщая история архитектурьі» містить такий пасаж щодо діяльності Вінченцо Скамоцці: «...проектировал в Польше дворцы для герцога Сбарас (1604 г.)». На час публікації цього тому ні для польських науковців, що займалися історією «дворцов» у міжвоєнні десятиліття, ні для їхніх українських колег (зокрема, Юрія Нельговського, до праці якого ми ще звернемося) не було секретом, що «Sbaras» у трактаті Скамоцці означає «Збараж», місто, яке тоді перебувало на території СРСР, а його пам’ятки архітектури були цілком доступні для огляду та дослідження. До того ж у трактаті йшлося про один palazzo in fortezza, а не про кілька. Щоб уникнути таких «несподіванок», я умисне мінімізувала використання радянської літератури з теорії архітектури. Натомість користувалася англомовними та польськими текстами. Зазначу, що подвійний переклад також загрожує певними неточностями тлумачення, але принаймні дає змогу уникнути фактографічної та ідеологічної плутанини.

Що ж до сприйняття фортифікації (як і архітектури загалом) з її містичною складовою включно та уявлень про неї в українському суспільстві доби Ренесансу, то оскільки ця проблема досі не досліджувалася, а таємними знаннями не було заведено ділитися із загалом, розпорошені свідчення довелося шукати у вельми різноманітних джерелах. Тогочасних архітектурних текстів українського походження не існує, тож опосередковані згадки про архітектуру та пов’язану з нею містику довелося шукати у літературі й образотворчому мистецтві та порівнювати з ідеями, викладеними у західноєвропейських архітектурних трактатах, і різноманітними містичними та алхімічними творами. Ці тексти також походять з англомовної літератури (в оригіналі були написані різними мовами), оскільки в Україні бракує досліджень на згадані теми.

Важливо взяти до уваги, що розпланування та об’ємно-просторове вирішення оборонних споруд, попри свою матеріальність, саме собою не є беззастережним свідченням містичних поглядів будівничих і використання ними магічних захисних засобів. Тож оскільки ми маємо надто нечисленні прямі свідчення використання магічного захисту в українській фортифікації, все, що стосується архітектурної містики, магічного захисту твердинь і загалом функціонування оборонної магії, є значною мірою гіпотетичним.