Диссертація "Архітектура фортифікацій замків Західної України середини XVI - кінця ХVIІ століть"

[Filin]

3 липня 2015 Ольга Оконченко захистила кандидатську дисертацію на вельми цікаву тему "Архітектура фортифікацій замків Західної України середини XVI - кінця ХVIІ століть", з чим ми її і вітаємо. Сподіваємося, що дисертацією все не обмежиться, і ми дочекаємося видання повноцінної монографії.

Захист:

Автор фото: Александр Волков

Деякі фрагменти стенду:

Робота виконана у Національному університеті "Львівська політехніка" Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник:

• доктор архітектури, професор Бевз Микола Валентинович, завідувач кафедри реставрації архітектурної і мистецької спадщини, Національний університет "Львівська політехніка".

Офіційні опоненти:

• доктор архітектури, професор Лесик Олександр Володимирович, завідувач кафедри образотворчого мистецтва, Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки, м. Луцьк
• кандидат архітектури, доцент Пламеницька Ольга Анатоліївна, директор Науково-дослідного інституту пам’яткоохоронних досліджень Міністерства культури України, м. Київ

Завантажити автореферат (1.17 MB):

avtoreferat.pdf

Зведена схема аналізу збереженності типів фортифікацій замків Західної України, які функціонували у середині XVI - наприкінці XVII ст. (одна з схем-ілюстрацій дисертації):

[Filin]

Цитата

Відгук

офіційного опонента, доктора архітектури, професора

Лесика Олександра Володимировича

на дисертацію Оконченко Ольги Михайлівни

«Архітектура фортифікацій замків Західної України середини XVІ - кінця XVII століть»,

подану на здобуття наукового ступеня кандидата архітектури за спеціальністю

18.00.01 – теорія архітектури, реставрація пам’яток архітектури

Актуальність дисертаційного дослідження визначається важливою роллю замків у багатій та різноманітній історико-архітектурній спадщині України і необхідністю комплексного аналізу їх оборонних споруд як пам'яток архітектури, історії та археології. Зазначимо, насамперед, що автор успішно виконала окреслене завдання, зробивши тим самим значний внесок в історію і теорію архітектури та методику реставрації архітектурних комплексів.

Незважаючи на велику кількість праць, присвячених архітектурі замків Західної України, автор зуміла знайти ту область, в якій її розробки вирізняються науковою новизною. У роботах з дослідження архітектури замків попередники у переважній більшості обмежувалися підходами, характерними для вивчення цивільної архітектури. Ті поодинокі дослідження, у яких було враховано особливості мілітарної архітектури, стосувалися лише окремих об'єктів або у стислому викладі охоплювали лише найвідоміші замки Західної України. Рецензоване дослідження вигідно вирізняється від робіт попередників, оскільки автор використовує міждисциплінарний підхід. Опираючись на сформовані в історії військового мистецтва моделі систем організації оборонних споруд, у роботі з’ясовано закономірності розвитку та принципи архітектурно-планувальної організації фортифікацій замків Західної України середини XVІ – кінця XVІІ ст. Робота виконана з залученням до аналізу ста двох об’єктів.

Хронологічні та географічні рамки роботи не викликають заперечення. Об’єкт і предмет дослідження сформульовані чітко і правильно.

Завдяки чітко поставленій меті дослідження, автору вдалося вирішити не розв’язані досі питання виявлення формотворчого впливу оборонної функції на архітектуру замків і суттєво доповнити історико-архітектурні знання про їх фортифікації. У дисертації вперше детально проаналізовано архітектурно-планувальні вирішення замків, ураховуючи їх найголовніше, оборонне призначення.

Дослідження слід вважати вагомим внеском у розділ оборонної архітектури історії архітектури України. Крім того, у дисертації отримано результати важливі для вдосконалення практики реставрації архітектурних комплексів. У висновкових розділах досить переконливо і наглядно розкрито належність фортифікацій замків до відповідних оборонних систем, проаналізовано їх структуру, класифіковано елементи укріплень за планувальними, об’ємно-композиційними і функціональними вирішеннями.

Важливими вважаємо висновки автора про різночасність укріплень замків, про структурний зв’язок укріплень закладених у досліджуваний період, з укріпленнями попередніх періодів, що розкриває перспективу подальших досліджень таких збережених об’єктів.

Дисертаційне дослідження відзначається також своїми емпіричними результатами, які проявилися, насамперед, у визначенні рівня збереженості замкових фортифікацій досліджуваного регіону, що стало вагомим результатом для перспективи проведення робіт із реставрації замків, розроблення охоронних зон, визначення цінності оборонних споруд.

Позитивною рисою рецензованої роботи є також те, що автор зосередила увагу на раніше не досліджених питаннях атрибуції фортифікацій. Заслуговує на увагу внесок автора у розроблення професійної української термінології з історії оборонної архітектури. Автор вивчила причини багатозначності понять і термінів, показала їх спірне трактування та подала власне тлумачення основних термінів.

Робота має велике практичне значення. Матеріали та здобутки дисертації знайдуть широке застосування у процесах викладання теоретичних курсів з історії архітектури, у розвитку методики реставрації пам’яток архітектури та містобудування та у практиці розроблення реставраційної проектної документації.

Отримані результати дослідження, зокрема, визначені принципи архітектурно-планувального вирішення досліджуваних замків, мають велике значення при проведенні робіт з реставрації об’єктів нерухомої культурної спадщини.

Автором розроблено методику виявлення характерних окремих типів укріплень, та методику виявлення нашарувань перебудов і модернізацій на фортифікаційних об'єктах.

Достовірність та об'єктивність результатів досягнуто значним обсягом опрацьованого фактичного матеріалу, надійною методологічною базою, застосуванням комплексу загальнонаукових та професійних архітектурних методів. У списку джерел та літератури зафіксовано 75 архівних джерел, 23 електронних джерела, 214 позицій літератури, які репрезентують усі найважливіші історичні і сучасні дослідження з питань архітектури фортифікацій замків.

Автор опрацьовує дуже багатий графічний матеріал по 102 досліджених об'єктах, представлений у дисертації у сорока семи таблицях.

Графічна частина презентує всі основні об'єкти дослідження та висвітлює основні результати та висновки. Виконаний автором композиційний і метричний порівняльний аналіз абрисів укріплень замків, з урахуванням принципів побудови їх оборонних систем, підкреслює наукову новизну проведеного дослідження.

Структура роботи є логічною і послідовною, висновки відображають мету та основні завдання дослідження. Робота складається із п'яти розділів і трьох додатків.

У першому розділі, подано критичний огляд літератури присвяченої дослідженню замків Західної України, виконано аналіз різних підходів до дослідження оборонної архітектури в історичній, археологічній та архітектурній галузях. Велику увагу приділено вибору критеріїв класифікації замків у працях попередників. Автор робить висновок, що вихідним положенням для дослідження об'єктів оборонної архітектури повинно бути визначення належності до певної системи організації оборонних споруд, опираючись на яку, слід здійснювати класифікації за такими ознаками, як спосіб розташування замку на місцевості, спосіб компонування основних частин, форма плану замку, взаємозв'язок оборонних і необоронних споруд замку, матеріал із якого зведені замки, тип домінуючих оборонних споруд. У першому розділі також розкрито джерельну базу дослідження, яку формують рукописні, картографічні, графічні та іконографічні джерела.

У другому розділі висвітлено методологічну основу дисертації. Поєднання типологічного аналізу та системно-структурного аналізу,

використання моделей оборонних систем, оперування реконструйованими параметрами об'єктів на період мілітарного функціонування є певним новаторським кроком у розвитку методології дослідження архітектури замків.

У третьому розділі охарактеризовано суспільно-політичну ситуацію у Речі Посполитій у ХVІ-ХVІІ ст.; подано основні риси замку і причини його занепаду як явища мілітарного; визначено зв'язок замку і системи міських фортифікацій; проаналізовано рівень розвитку військового мистецтва у Західній Європі.

Останні два розділи значною мірою присвячено визначенню закономірностей розвитку, принципів архітектурно-планувальної організації фортифікацій замків та рекомендаціям щодо реалізації основних положень дослідження для реставрації та збереження фортифікацій замків.

Автор прослідкувала взаємозв’язок архітектурно-функціональних вирішень фортифікацій замків і природно-ландшафтних умов території; взаємозв’язок оборонної функції та застосованого типу укріплень, доповнено напрацювання в аспекті композиційного взаємозв’язку фортифікацій замку та міста.

Дослідженням охоплено період у півтора століття. Це дозволило автору пояснити причини розвитку і занепаду баштової і бастейної оборонних систем, які набули поширення до досліджуваного періоду, та розкрити процес появи і розвитку бастіонної системи укріплень у замках Західної України.

Матеріал дисертації викладено на належному науково-теоретичному рівні. Роботу оформлено у відповідності до вимог написання дисертацій. Основні положення та результати дослідження достатньою мірою відображено у наукових публікаціях, апробовано на міжнародних, національних та регіональних наукових конференціях. Зміст автореферату ідентичний основним положенням дисертації.

Наші зауваження щодо дисертації стосуються, головним чином, виявлених логічних помилок та неточностей.

1. Не зрозуміло, чому у першому розділі автор двічі в окремих підрозділах звертається до питання класифікаційного поділу оборонних споруд, згадуючи тих самих авторів (с. 24, с. 32)

2. Праці теоретиків оборонної архітектури, які автор відносить до опублікованих джерел у списку літератури, логічно було б аналізувати у підрозділі, присвяченому джерелам, а не у підрозділі "Праці з теорії і історії фортифікаційного мистецтва..." (с.

3. Питання становлення професійної української термінології в історії оборонної архітектури висвітлено у другому розділі дослідження, проте автор не подає висновку до цього пункту у другому розділі, у той час як висновки про проблеми термінології наведено у першому розділі, де це питання згадується побіжно (с. 46, с.71).

4. Другий розділ дещо перевантажений докладним розглядом особливостей вивчення архітектурної форми оборонних споруд та проблем атрибуції й ідентифікацій укріплень, у той час як необхідно було більше акцентувати увагу на розкритті методів дослідження.

Перелік зауважень свідчить, що вони не ставлять під сумнів наукову новизну, теоретичну та практичну цінність роботи, особистий внесок автора, методологічну базу, глибину та об’єктивність проведеного аналізу, достовірність результатів.

Дисертація Оконченко Ольги Михайлівни є завершеною науковою працею і відповідає паспорту спеціальності 18.00.01 теорія архітектури, реставрація пам'яток архітектури. Дисертація присвячена вирішенню актуальних завдань у галузі теорії та історії архітектури України і реставрації архітектурних комплексів.

Вважаємо, що дослідження «Архітектура фортифікацій замків Західної України середини XVІ - кінця XVII століть» відповідає вимогам МОН України, які висуваються до кандидатських дисертацій, а його автор - Оконченко Ольга Михайлівна - заслуговує присудження їй наукового ступеня кандидата архітектури за спеціальністю 18.00.01 – теорія архітектури, реставрація пам’яток архітектури.

Офіційний опонент

доктор архітектури, професор,

завідувач кафедри образотворчого мистецтва,

Східноєвропейського національного

університету імені Лесі Українки, м. Луцьк Лесик О. В.

[Filin]

Цитата

Відгук

офіційного опонента

Пламеницької Ольги Анатоліївни

на дисертаційну роботу Оконченко Ольги Михайлівни

«Архітектура фортифікацій замків Західної України середини ХVI – кін. ХVII століть»

представлену до захисту на здобуття наукового ступеня

кандидата архітектури за спеціальністю 18.00.01 – «Теорія архітектури, реставрація пам’яток архітектури»

у спеціалізовану вчену раду Д 35.052.11 при Національному університеті «Львівська Політехніка»

Подана на відгук дисертаційна робота складається з одного тому обсягом 335 сторінок і вміщує основний текст дисертації (вступ, п’ять розділів основного тексту з висновками, загальні висновки), перелік використаних історико-літературних та архівних джерел з 312 позицій (з них 68 – текстові та графічні архівні джерела), а також додатки на 80 сторінках, що містять матеріали хронологічного картографування об’єктів, довідково-аналітичні матеріали по десяти найбільш досліджених замках, глосарій, пояснення до основних термінів з порівняльним аналізом української та іншомовної фортифікаційної термінології, а також ілюстрації допоміжного характеру.

Актуальність теми дослідження, обраної автором, не потребує доказів. Про важливість вивчення і збереження фортифікаційної спадщини свідчить посилена в останнє десятиліття увага до неї з боку пам’яткоохоронних органів, а також значна кількість публікацій про фортифікаційну спадщину України, серед яких надалі збільшується відсоток наукових статей і монографій, що формують наукову базу поки що молодої української кастелології.

Втім, як слушно зазначено у вступі до дисертації, наразі відсутні фундаментальні дослідження фортифікаційної спадщини, не розроблено критерії її класифікації, не опрацьовано термінологічну базу. Пам’ятки фортифікаційного мистецтва України належать до найменш опрацьованих у вітчизняному архітектурознавстві наукових категорій. На відміну від зарубіжних країн, де вже проведено обстеження, каталогізацію та систематизацію об’єктів оборонної архітектури, в Україні така комплексна робота практично ще не починалась.

Отже, дана робота є надзвичайно актуальною і формує певне дослідницьке поле, в якому вже розставлено акценти і означено пріоритети.

Потреба наукової систематизації фортифікаційної спадщини наштовхується на об’єктивний став вкрай слабкої дослідженості переважної більшості об’єктів і браком надійної джерельної та натурної інформації. Відтак треба мати неабияку наукову відвагу, щоб поставивши за мету роботи з’ясування закономірностей розвитку та принципів архітектурно-планувальної організації бастейових та бастіонних замків Західної України сер. ХVI – кін. ХVII ст., на шляху до цієї мети виконати величезну пошуково-систематизаційну роботу, неможливу як без аналітичного опрацювання значної літературної та джерельної бази, так і без польових досліджень десятків об’єктів.

Об’єктом дослідження є замки, які функціонували в період середини ХVI – кінця ХVII ст. як оборонні комплекси. Дослідницький кут зору авторки на об’єкт, визначений як предмет дослідження, полягає у виявленні архітектурно-планувальних принципів і закономірностей розвитку оборонних споруд з точки зору системи їх функціональної та архітектурно-просторової організації; при цьому авторка свідомо обмежується розглядом виключно фортифікаційних елементів, не беручи до уваги інші – житлові, господарські тощо. Такий підхід концентрує увагу на систематизації функціональних та розпланувально-просторових схем, тобто дозволяє вийти на аналіз принципу побудови фортифікаційної системи та вироблення її хроно-типологічної класифікації.

Автор сформулювала шість завдань дисертаційного дослідження, ієрархія яких логічно вибудувана як поетапне накопичення, верифікація й аналітичне узагальнення історіографічної та фактографічної інформації, профільтрованої через типологічні критерії, опрацьовані зарубіжними дослідниками фортифікації, серед яких такі незаперечні авторитети як Януш Боґдановський, Боґдан Ґеркен, Анджей Ґрушецький, Геро Ласло, Павло Раппопорт, Володимир Косточкін. Саме класиологічні дослідження, проведені польськими вченими, дисертантка свідомо поклала в основу своєї класифікації, спираючись на спільні закономірності історичного розвитку України й Польщі в досліджуваний період та значні європейські впливи, яких зазнала фортифікаційна діяльність України в цей період.

Визначення меж дослідження зумовлене історичними обставинами. Географічно це територія Західної України, що перебувала у тісному зв’язку з Польщею і за її посередництвом сприймала всі прогресивні надбання європейської фортифікації. Часові межі – сер. ХVI – кін. ХVII ст. характеризуються зміною парадиґми фортифікаційного комплексу, який під впливом теоретичних напрацювань урбаністів і фортифікаторів Ренесансу поступово, а втім рішучо переходить від середньовічної баштової системи, через проміжну бастейову, до бастіонної.

Перший розділ «Історіографія проблеми та джерельна база дослідження» свідчить, що в поле уваги автора роботи потрапила більшість з відомих на сьогодні наукових праць, дотичних до теми дисертації. Переважна частина їх, однак, стосується або суто історичних аспектів еволюції замків, або аналітично-фактологічних чи типологічних досліджень окремих замків і фортець, або належить до наукових і науково-популярних каталогів, ступінь інформативності яких різна, але в цілому, з точки зору заявленої теми дослідження, – невисока. Більшість розглянутих авторкою праць обходить увагою аналіз функціональної та об’ємно-композиційної структури фортифікацій.

Такий стан історико-літературної бази значно посилив вагу архівних (рукописних та графічних) джерел, до яких авторка зверталася з метою перевірки наведеної у дослідницьких працях інформації, уточнення датувань окремих історичних та будівельних етапів, встановлення загальної періодизації з метою виявлення типологічних прототипів. Безумовно, на всі ці питання джерела здебільшого не дають відповідей, відтак значну увагу було приділено натурним обстеженням і дослідженням.

Враховуючи значну кількість замків, які розглядаються в роботі (понад 100), їх комплексний характер, хронологічну глибину, значні просторові параметри, відсутність по більшості з них матеріалів натурної фіксації, а також необхідність вичленувати з будівельної біографії ті епізоди, які стосуються розглядуваного періоду, авторка виробила власний алгоритм досліджень, побудований на зборі максимально повної інформації про об’єкти, її систематизації за встановленими критеріями, структурно-системному аналізі й узагальненні за визначеними параметрами. Цей алгоритм викладено в другому розділі «Методика дослідження архітектури історичних оборонних об’єктів на прикладі замків». В основу методики дисертантка поклала апробований вченими принцип розгляду фортифікаційних об’єктів як сукупності складових певної оборонної системи, інтегрованих в єдине ціле за розпланувальними, функціональними, об’ємно-композиційними принципами та певними засадами способу захисту. Методика дослідження передбачає три послідовні етапи, на кожному з яких вирішуються конкретні задачі: виробляється система критеріїв дослідження і оцінки об’єктів; проводиться концептуальне узагальнення вихідного фактичного матеріалу; виконується класифікація замків та виявляються закономірності розвитку їх формотворчих та композиційних принципів. Для формалізації і узагальнення результатів дисертанткою було розроблено інформаційну картку об’єкта, яку можна вважати ефективним інструментом систематизації інформації.

У підрозділі 2.3 «Проблеми термінології та атрибуції оборонних споруд замків» авторка слушно наголошує проблему відсутності в українському архітектурознавстві єдиного поняттєвого апарату для об’єктів фортифікації, наявні впливи польської та російської шкіл, а відтак – запозичення термінологічних дефініцій, які часом дублюються, а часом є взаємно суперечливими.

Аналізу архітектурних особливостей досліджуваної групи замків передує необхідний для розуміння загальної картини розвитку оборонного мистецтва третій розділ «Передумови та чинники формування і розвитку архітектури фортифікацій замків Західної України». В ньому проаналізовано суспільно-політичний устрій на теренах західної України, його вплив на формування мережі замків як осередків маґнатерії, середньої та дрібної шляхти. Розглядаючи поняття «замок» як термінологічну категорію і аналізуючи різні його трактовки і тлумачення, дисертантка визначає замок як оборонний об’єкт, що є приватновласницькою оборонною резиденцією. В подальшому в роботі під поняттям «замок» вона розглядає «приватні укріплені резиденції заможної знаті і фортеці у стратегічно важливих точках із королівським гарнізоном» (с.85). Досліджуючи роль замку як осередку представників певного соціального прошарку та домінуванням оборонної та представницької функцій, дисертант розглядає замок у перебігу еволюційного процесу, наслідком якого стала поява певного архітектурно-типологічного спектру і, таким чином, виходить на проблему архітектурної типології та систематизації.

Четвертий розділ, узагальнюючи попередні напрацювання, присвячений «систематизації фортифікацій замків Західної України». Розмаїття окремих розпланувально-функціональних типів конкретних досліджуваних об’єктів дисертант розглядає в хронології появи, розпланувальної й функціональної еволюції та ступеня збереженості виявлених типологічних характеристик, класифікованого за шістьма рівнями. Авторкою встановлено паралельне функціонування як архаїчних вежових та баштових фортифікацій (які «затримались» на українських теренах через інерцію використання оборонних систем, пристосованих до специфічних природно-топографічних умов), так і нових бастіонних, а разом з цим – одночасне існування перехідних форм у вигляді бастей і ранніх бастіонів. Ці форми прив’язані до систем організації оборони, еволюцію і трансформацію яких простежено на численних прикладах. Найбільш архаїчнуу вежову систему репрезентує найменш численна група з чотирьох замків Волині й Прикарпаття (Кременець, Луцьк, Володимир-Волинський, Олесько); надалі кількість репрезентантів баштової системи незначно зростає (сім об’єктів Прикарпаття й Західного Поділля), після чого бастейова система стрімко поширюється на всі регіони Західної України.

Безумовним успіхом роботи є детальна систематизація замків стосовно уживаних оборонних систем, а також класифікація оборонних елементів замків та аналіз причин їх появи і модернізації, виходячи з розвитку засобів облоги і штурму, стратегії та тактики оборони. Такий аналіз в українській кастелології проведено вперше.

Виконана дисертанткою наукова статистика свідчить, що у сер. ХVI – ХVII ст. бастіонна система набуває рішучої чисельної переваги, і на зміну раннім формам (Золотий Потік, Жовква, Збараж, Підзамочок, Новомалин, Скалат, Підтемне) приходять класичні бастіони, репрезентовані різноманітними регулярними системами – квадратною, п’ятикутною, кліщовою, полігональною, а староголландська фортифікаційна школа перериває розвиток старо- і новоіталійської шкіл (репрезентованих замками у Бродах, Вишнівці, Олиці й Дубно) і стає основою подальшого розвитку у ХVII ст.

У п’ятому розділі, присвяченому дослідженню принципів архітектурно-планувальної організації фортифікаційних елементів замків, автор проводить детальний порівняльний аналіз основних складових низки замків і фортець ХVI – ХVII ст. і доходить висновку про активне застосування прогресивних надбань теоретиків фортифікації, втім зазначає, що новітні форми традиційно співіснують з архаїчними. Натомість у ХVII – ХVIII ст. з подальшим розвитком системи оборони, побудованої на спорудженні фортів на далеких підступах до замків і фортець, бастеї, ранні бастіони та куртини надбудовуються в перебігу модернізації укріплень у резиденціональні комплекси.

Детальний аналіз дисертаційного дослідження свідчить, що перед нами – добре структурована робота, побудована за логікою дослідницького процесу, виходячи з природи об’єкта дослідження та його системно-структурних особливостей.

Матеріали дослідження, наведені автором в тексті дисертації, авторефераті та 20 наукових публікаціях (з них 11 – у фахових та зарубіжних виданнях), свідчать про великий обсяг проведеної пошукової, систематизаційної та аналітичної роботи, завдяки чому дослідження сприймається як завершене та цілісне. Окремо слід відзначити високу якість і інформативність ілюстративного матеріалу, який допомагає розкрити зміст дослідження.

Висновки як по окремих розділах, так і по дисертації в цілому, відповідають меті й завданням дослідження, а якісний ілюстративний матеріал, порівняльні та аналітичні таблиці, а також інформаційні картки об’єктів, що характеризують їх стан збереженості, структуру та типологічні й архітектурні особливості, слугують переконливим обґрунтуванням висновків.

Наукова новизна дослідження полягає у вперше проведеному за спеціально вибудуваною системою критеріїв і методикою ґрунтовному системно-структурному аналізі 102 західноукраїнських замків. На матеріалі досліджень цього значного масиву укріплень простежено еволюцію фортифікаційних систем на теренах Західної України в ХVI – ХVII ст., встановлено основні вектори їх типологічного розвитку, а також виявлено особливості, специфічні саме для територій, що, перебуваючи під впливом прогресивних фортифікаційних ідей, демонстрували певну інерцію у тривалому використанні морально застарілих форм; з’ясовано причини і регіональні особливості цього явища.

Практична цінність роботи зумовлена її орієнтацією, передусім, на реставраційну діяльність, особливо при визначенні кола аналогів для розроблення науково-проектної документації для реставрації при відновленні втрачених фортифікаційних елементів на основі аналогів. Теоретична значущість дисертації полягає у вирішенні низки задач, які сукупно піднімають українську кастелологію на якісно новий рівень.

Слід зазначити, що дисертація О.Оконченко є першою ґрунтовною науковою працею, присвяченою об’єктам фортифікації Західної України в класиологічному зрізі. Саме через брак прямих подібних систематизаційно-узагальнюючих праць в галузі фортифікації вона є в певному сенсі піонерською. І саме через це в роботі проявились певні недоліки, які об’єктивно пов’язані з неопрацьованістю фортифікаційної спадщини як дослідницької категорії.

Зупинимось на кількох основних.

1. Найпомітніший недолік стосується термінологічно-поняттєвого апарату, який, попри наведений у роботі словник, демонструє неопрацьованість

базових категорій. Термін «фортифікація» має два значення – галузі науки та оборонного об’єкта. Запроваджена авторкою і введена до назви дисертації термінологічна новація «фортифікації замків», що споріднена з часто уживаним в роботі поняттям «укріплення замків», у сучасній архітектурознавчій науці не застосовується. Можна було би погодитися з потребою введення такого поняття через необхідність розширення термінологічної бази, втім таке нововведення вимагає розшифровки змісту поняття вже на перших сторінках дисертації. І хоча авторка, описуючи алгоритм і методику дослідження, зазначає необхідність «визначення основних категорій і понять» вже на першому його етапі, а в параграфі 2.3 (с. 71) та додатку 1 (питання термінології) наголошує неопрацьованість термінологічно-поняттєвого апарату і відсутність спеціального україномовного словника термінів оборонної архітектури, вперше вона звертається до термінологічного аспекту дослідження лише у третьому розділі, на стор. 85 роботи, де аналізуючи поняття «замок», вона дає його визначення.

Разом з цим, ніде в роботі не розшифровано – який зміст має поняття «фортифікації замку», яке за умовчанням сприймається як оборонні споруди в структурі замку. І, власне, автор дослідження часто уживає визначення «оборонні споруди замків», зміст якого є цілком зрозумілим. Логічно виникає питання щодо доцільності запровадження і дещо нав’язливого застосування в роботі поняття «фортифікації замків». Оскільки термін «фортифікація» в значенні «оборонного укріплення» має самостійне значення, виникає відчуття певної змістовної тавтології (на кшталт «будівля споруди»), і в певних місцях дослідження воно не допомагає, а заважає сприймати зміст. Водночас через те, що автор дисертації проводить змістовну паралель між поняттями «замок» і «фортеця», логічно напрошується й термінологічна паралель – «фортифікації фортець» – і це ставить під сумнів таке поняття загалом. Отже, використання терміну «фортифікації замків», на наш погляд, в роботі не достатньо обґрунтоване.

Неопрацьованість термінології відчувається також у застосуванні різноманітних варіацій понять, як, наприклад, «історичні оборонні об’єкти на прикладі замків» (з назви розділу 2). Недостатньо переконливо сприймається поняття «архітектура фортифікацій замків», а також громіздке «формотворення архітектури фортифікацій замків» тощо. Нечіткість поняттєвої бази простежується у паралельному застосуванні термінів «довготривалі фортифікації» та «довгочасні фортифікації», появі понять «мілітарне функціонування», «необоронна забудова» тощо.

2. В роботі відчувається значний вплив полоністичної літератури, через що з’являються такі терміни як «архітектонічні дослідження» (замість «архітектурні»), «затокова оборонна система», «спряжене місто» тощо, а також поява абсолютно недоцільних полонізмів, які можна з успіхом замінити усталеними термінами: «уфортифіковання», «доуфортифікування», які автор дисертації вживає в роботі паралельно з усталеними термінами «укріплення» та «модернізація». Перевантаження дисертації паралельними термінами суперечить законам наукового дослідження, де для характеристики певного явища застосовується чітко визначений термін у певному, обумовленому автором значенні.

3. На нашу думку, автор дисертації дещо перебільшила свій внесок у розроблення методики дослідження. Фактично, йдеться про застосування систематики і класифікації, опрацьованої польськими дослідниками фортифікації (про що автор пише на стор. 53) і проведення ґрунтовного системно-структурного аналізу значної кількості об’єктів за низкою параметрів та відповідно до опрацьованих в науці типів.

4. Не можна погодитись з твердженням (стор. 7) , що автором «виявлено» 102 замки, які функціонували на досліджуваній території. Ці об’єкти є на загал відомими. Втім, незаперечним авторським внеском є проведення їх систематизації та класифікації, що само собою становить значну наукову цінність.

5. Роботі дещо бракує узагальненої оцінки здобутків і недоліків фортифікаційної діяльності в досліджуваний період на теренах Західної України як явища в контексті розвитку європейської фортифікації.

Зазначені зауваження не знижують високого рівня проведеного дослідження і не применшують значного авторського внеску в розвиток української фортифікаційної науки. Зважаючи на складність обраної теми, її трудомісткість, значний обсяг і якість опрацьованого матеріалу, такі недоліки є закономірними. Можна вважати, що автор сформувала хорошу методичну базу для продовження досліджень оборонних споруд України. Робота може бути оцінена позитивно, а її результати можуть бути рекомендовані для впровадження в практичну реставраційну діяльність та теоретичні курси підготовки фахівців вищих навчальних закладів при викладанні дисциплін «Історія архітектури», «Реставрація пам’яток архітектури». В якості побажання автору можна рекомендувати підготувати дисертаційну працю до публікації з урахуванням наданих зауважень і рекомендацій.

Підсумовуючи викладене вище, можна зробити висновок, що представлена для опонування дисертаційна робота Ольги Михайлівни Оконченко «Архітектура фортифікацій замків Західної України середини XVI - кін. XVII століть» є завершеною науковою працею, яка виконана на належному науковому рівні, вирішує конкретне наукове завдання в галузі дослідження архітектурної спадщини і є вагомим внеском у розвиток української кастелології.

Дисертаційна роботи повістю відповідає вимогам «Положення про порядок присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника» МОН України щодо наукової новизни і практичного значення, вірогідності та обґрунтованості сформульованих наукових положень, висновків та рекомендацій, а її автор - Ольга Михайлівна Оконченко - заслуговує присвоєння їй наукового ступеня кандидата архітектури за спеціальністю 18.00.01 - «Теорія архітектури, реставрація пам’яток архітектури».

Кандидат архітектури

доцент

директор Інституту пам’яткоохоронних досліджень Міністерства культури України

Ольга Пламеницька

[Nimrod]

Как собрание фактов о замках в Западной Украине для исследователей фортификации и туристов работа наверное ценная, а вот с научно- исторической точки зрения чем оправдано выделение "Западной Украины" для 16-17 вв. понять трудно. Дело причем даже не в самом понятии, а в неких особенностях выделенной территории.