Купин: Кармелитский монастырь

[Filin]

Обсуждается этот объект: монастырь кармелитов в с. Купин

Монастырь, о котором пойдёт речь в этой теме, находился в с. Купин (45 км к юго-западу от Хмельницкого, в 6 км к югу от райцентра Городка):


Живая карта

О том, что в Купине был монастырь кармелитов (его костёл в 1832 г. был превращён в православную церковь), более-менее часто упоминают. А тут вот ещё попались некоторые намёки на наличие оборонного потенциала у этого объекта, потому решил монастырь упомянуть в отдельной теме, хотя есть сомнения, что объект действительно мог строиться с учётом нужд обороны, ведь его появление относится к середине - 2-ой половине 18 века, когда в оборонных монастырях уже особо не было нужды.

Между прочим, с селом связывают ещё парочку укреплений. О них речь идёт в отдельной теме.

Информация о монастыре из "Географического словаря Королевства Польского", Том IV (1883 г.), с. 886

Цитата

... Есть здесь... церковь православная, переделанная из монастыря кармелитов, посвящённого Св. Троице, имеет 1041 прихожан и 36 десятин земли. ... В 1637 г. Александр Замойский передал его Николаю Гербурту, каменецкому каштеляну. Они здесь основали монастырь кармелитов; во время турецкой оккупации монахи покинули его, после оккупации вернулись и осели в деревянном здании. Сусанна из Фельштина Гербуртовна (дочь Николая и Анны из Жолкевских), выходя замуж за Францишка из Жмигруда Стадницкого, передала ему Купин, Кременное и Лесоводы. Их внук Александр Стадницкий, подкоморий коронный, построил прекрасный кармелитский монастырь в 1747 г., законченный и украшенный при Терезе из Стадницких Грабянковой... Костёл и монастырь кармелитов упразднены и переданы для церкви в 1832 г., а приход прикреплён к Городку. Купинским кармелитам принадлежало 20 десятин земли, ныне принадлежащих государству...

Судя по этим сведениям, не позднее середины 17 века в Купине был основан монастырь, который прервал своё существование в период турецкой оккупации (1672-1699), затем монахи вернули обитель к жизни, правда, непонятно, строился ли монастырь 18 века на месте обители 17 века?.. О монастыре 17 века вообще пока ничего толком сказать не могу, потому этот ранний монастырь предпочитаю пока не трогать. Новая версия монастыря появилась уже в середине 18 века. Его главным сооружением был костёл Св. Троицы, который в 1832 г. (по итогам польского восстания 1830-1831 гг.) превратили в православную церковь, также посвящённую Св. Троице.

Троицкая церковь (бывший монастырский Троицкий костёл) на карте Шуберта (1868-1877):

Евфимий Сецинский в Археологической карте Подольской губернии (1901) сообщил о подземном ходе, который был обнаружен рядом с церковью, т.е., ход, вполне вероятно, мог иметь отношение к монастырю:

Цитата

Вблизи нынешней церкви и в др. местах обнаружены подземные ходы.

В "Приходах и церквях Подольской епархии" (1901), ещё одном труде Е. Сецинского, есть дополнительные сведения:

Цитата

Вблизи нынешней церкви, под крестьянским огородом, обнаружен подземный ход от реки к церкви; по словам крестьян, в этом ходе есть железная дверь; в других местах найдено еще два подземных хода.

... в 1832 г. в церковь обращен был кирпичный костел закрытаго кармелитскаго кляштора (монастыря), построенный около 1747 года помещиком Стадницким; эта церковь посвящена Св. Троице. В 1872 г. на счет казны перестроена крыша на церкви и поднята выше колокольня. В церкви есть икона Распятия, старинной живописи, перенесенная в Св.-Михайловскую церковь в начале XIX в. из крестьянской хаты, как говорят, потому, что из глаз изображенных лиц текли слезы; по преданию, от иконы бывали случаи исцеления; при ней есть несколько металлических привесок.

В книге Буття... Купин (2013) есть ряд упоминаний монастыря. Далее цитаты со ссылками на страницы + комментарии.

с. 16-17:

Цитата

В 1742 р. мав він філіальний деканат, збудований у Купині паном Миколою Стадніцьким, сином Франциска і Сусанни Гербуртівни, Подстольнего бельського (1714), прародича подільської лінії Стадніцьких. Він мріяв, щоб поселити бідних в дерев’яний костьол, але розмови на цю тему з генералом цього закону не привели до позитивного рішення. Тільки його старший син Олександр, із старих мисливських угідь (летичівських і подільських) підкоморний, який не мав потомства із Терезою з Зембліц Богушівною Пулькозіц, дав необхідні кошти і почав будівництво костьола (основу якого посвятив). Камінь посвятив місцевий єпископ Микола Дембовський (6 серпня 1747 р.), (карметіли тут вже були 2 неповних роки). Будівництво тривало довго, в зв’язку із зовнішніми роботами, цей костьол був посвячений 20 липня 1819 р. єпископом Мацкевичем. Йому надали ім’я Пресвятої Троїці. Костьол був невеликий, містив 6 вівтарів, в т. числі, 2 в каплицях, (оздоблені дорого): «прекрасна внутрішня сторона», особливо великий вівтар з 4 мозаїковими білими колонами, який зачаровував усіх своєю красою. Були в ньому три брацтва. Свою долю в закінчення будівництва цього костьола внесла Тереза, дочка Станіслава Стадницького, подільського хорунжого, який був наймолодшим з синів брата-фундатора, вдова Тадеуша Лещиці Граб’янки, лімського старости, яка приєднала Купин до дому Граб’янків; склеп їх фундації до сьогоднішнього дня знаходиться на цвинтарі Купина. Попередні власники Купина, Стадники, були похоронені в підземеллях свого кармелітського костьолу. В зв’язку з тим, що Купин почав належати Стадницьким, в кармелітів утворилася думка, що котрийсь з Гербуртів у 1637 р. вимурував їм тут монастир, який монахи залишили після турецької навали, а порожній монастир розсипався на руїни.

... Купинська парафія під час касати була поєднана з Городоцькою... В 1907 р. католики Купина подали прохання про повернення їм костьолу, видавши до Петербургу свого делегата Ровінського, але даремно.

Хотел бы отметить, что два упомянутых епископа, Николай Дембовский и Францишек Мацкевича, принимали активное участие и в реконструкции Петропавловского собора в Каменце.

с. 27

Цитата

У Купині існувала церква, яка була закрита в 1930 році. Її розібрали, а цеглу продали цукроварні.

Речь, очевидно, идёт о Троицкой церкви, но ниже будет ещё одна цитата, по данным которой церковь была разобрана в 1936-м.

с. 35-36

Цитата

У 1747 році було закінчено будівництво у Купині костьола і кармелітського кляштора. Кляштор мав тоді призначення для житла і виховання монахів кармалітського ордена. Будівництво поляками костьола і кляштора, як видно, мали призначення не тільки релігійного порядку, а, мабуть, ще якогось оборонного, тому що то був міцний замок, обнесений високим муром, мав підземні ходи в напрямку до берега річки Смотрич. Один хід під городом селянина Романюка Андрія, а в 1887 році виявився третій хід під городом Перетятка Кіндрата. Всі виявлені підземні ходи мали залізні двері, які засипали сліди підземних ходів (мені самому доводилось бачити). За релігійною традицією, напередодні Пасхи біля церкви обов’язково треба було розводити вогонь. Це називалось палити башню. То була весела розвага для молоді, особливо для хлопців. «Башню» вважалось тому, що полум’я мало бути високо. На вогні спалювали всі рухомі дерев’яні речі із села, які кепсько охоронялись. Залишити це вважалося за доблесть, вшановувався той, хто вчинив такий номер – це якби кара тому, що той вночі спав, бо таке не передбачалось. У 1918 році такої ночі були спалені гроби з останками феодалів, які були поховані в скелі під церквою ще з того часу, як там був костьол. У процедурі винесення гробів я брав участь. Тієї ночі ми, кілька хлопців, з ліхтарями в руках, знайшли хід, який вів у підземелля, пройшли ним до 10 метрів і змушені були швидко повертатись назад через важке повітря.

В 1881 році в Купинському приміщенні кляштора була відкрита церковноприходська школа. Мені доводилося мати мову з людьми, які пам’ятали школу і навчання в ній. Основним предметом тоді були Закон Божий і слав’янська мова, так щоб можна було читати Псалтир.

У 1881 році селяни всієї Купинської волості на власні кошти збудували школу, яка стала народною школою МНО із трирічним терміном навчання.

Костьол і кармелітський кляштор у 1882 році повернуті під церкву. Ще в 1872 році для ремонту церкви казною було відпущено 7 тисяч карбованців, а от коли будували школу, то грошей зовсім не виділили.

У кінці ХІХ століття був розібраний кляштор, а церква – у 1936 році (це місце, де зараз територія клубу).

Как видим, что-то побудило автора строк подумать об оборонном предназначении. Может особенности его архитектуры (в частности, упомянутые "высокие стены"), может наличие подземных ходов, ведущих к Смотричу, может что-то ещё... или всё это вместе взятое. Так или иначе, сравнение монастыря с замком не могу оставить без внимания.

Автор пишет "Костьол і кармелітський кляштор у 1882 році повернуті під церкву", но тут то ли опечатка, то ли ошибка, т.к. по сведениям Е. Сецинского в церковь костёл превратился на 50 лет раньше, в 1832 г.

с. 53

Цитата

В 1935 р. церкву закрили, а наступного 1936 року розібрали. У склепі церкви валялися черепи і кістки – очевидно, там хоронили священиків. Очевидці розповідають про те, в яких нестерпних умовах жили в той час купинчани. Голодні роки… З Умані приїхав Галецький Григорій із сестрою Анфісою. Набідувалися там і тут добра не зазнали. Молодому комсомольцю доручили розбирати церкву разом з іншими. Це було не просто – в прямому і переносному значенні… Дехто жалів хлопця і не радив йому ризикувати собою. А Григорій сказав: «Я вже настільки набідувався, наголодувався, що якщо і впаду з хрестом, і заб’юся, – то така моя доля. Голодне життя – не життя…». Він відправився до муру, в якому був вхід у церкву. Звідти проліз на купол і стягнув хреста…

с. 313

Цитата

Спогади Брончковської Антоніни

В 1928 році у Купині діяв єврейський колгосп. У цей час євреї розібрали наш костьол, який знаходився на території теперішнього Будинку побуту. Існував він багато років (приблизно 300), красивий був. Обсаджений медовими липами. Коли ж розбирали костьол, то мармуровий пам’ятник зберегли.

Як поляків з Купина вигнали, то з костьолу зробили церкву. А костьол побудували на цвинтарі (зараз старий польський цвинтар). Але церква довго не проіснувала. Протягом 1928-1929 рр. і церкву, і велику огорожу навколо неї розібрали. Все це послужило будівельним матеріалом для будівництва цукрового заводу в місті Городку.

Перед тим, як мали руйнувати церкву, житель села Тиж Євген заховав (закопавши в землю) дуже давнє «Євангеліє». Після 1985 року він передав його нашій купинській православній церкві. Хвала і шана йому!

Коли була дана вказівка розібрати церкву – ніхто не наважувався йти виконувати дане розпорядження…

Першими прийшли партійці! Прив’язали трос до хреста, трактором «Універсал» стягнули його. Кажуть люди, що ті, хто робив цю справу, були покарані Богом…

В тексте упомянуты два костёла + церковь, и всё это, как по мне, не совсем удачно перемешано.

Заинтересовало упоминание "высокой ограды" вокруг церкви - уж не в наследство ли от монастыря она осталась? Не эта ли ограда побудила другого автора, слова которого я привёл выше, сравнить монастырь с замком?

У меня пока всё.