Jump to content
Замки и Крепости Украины - Форум
Sign in to follow this  
Filin

Олевск: городище

Recommended Posts

Обсуждается этот объект: городище в селе Олевск


Олевск, имеющий статус районного центра, расположен в 130 км к северо-западу от Житомира:

olevsk-01.jpg
Живая карта

Городище на спутниковом снимке Yandex:

olevsk-04.jpg olevsk-05.jpg olevsk-06.jpg
Живая карта

Несколько фото:

olevsk-01.jpg olevsk-02.jpg olevsk-03.jpg
Источник

То ли реконструкция внешнего вида укреплений, то ли фантазии на тему, сделанные в рамках проекта по созданию скансена на месте городища:

143422_800.jpg
Источник

"Археологическая карта Волынской губернии" (1901) Владимира Антоновича:

Цитата
Олевск

В 2 1/2 верстах от местечка, на урочище Городище, на высоком берегу Уборти есть круглое городище, 30 саж. в диаметре, сохранились валы и рвы.

У местечка есть 15 курганов в двух группах.

В лесу есть колодезь, называемый Колодезь Ольги.

Найдено было кремневое копье.

Оригинал:

olevsk-02.jpg

Краткая справка из свода археологических памятников "Древнерусские городища X-XIII вв." (1996) Андрея Кузы:

Цитата
Олевск, п. г. т. Житомирская обл.

Близ поселка, на правом берегу реки Уборти, городище. Небольшое, округлое в плане поселение занимает возвышенность коренного бер. р. По периметру обнесено высоким валом. На поверхности городища встречается древнерусская (XII-XIII вв.) гончарная керамика.

-----

  • Антонович В.Б. Археологическая карта Волынской губернии. - Труды XI АС. Т1. М. 1901, с. 23;
  • Кухаренко Ю. В. Средневековые памятники Полесья. - САИ. ЕI-57. М. 1961, с. 39;
  • Короткий список, с. 110.

Справка из труда Богдана Звиздецкого "Городища IX-XIII ст. на території літописних древлян" (2008):

Цитата
Олевськ, райцентр Житомирської обл.

Городище "Бабина Гора" розташоване на північно-східній околиці міста займає останець, що виступає в заплаву р. Уборть.

З напільного боку останця в природному заглибленні збереглися залишки рову. Схил над ним ескарповано, а по його внутрішньому краю споруджено дугоподібний вал, висота якого в середньому складає 2 м (з внутрішнього боку). З інших боків вздовж краю майданчика городища валів немає. Сам майданчик овальний в плані, площею 0,19 га. Майже з усіх боків, за ви ключенням напільного боку, городище омивається водами Уборті та її невеликої притоки.

Городище обстежене М. П. Кучерою В 1975 р. Складено план нам’яти, а також проведено шурфування та зібрано підйомний матеріал. Потужність культурного шару складає 0,15-0,20 м. Знайдено кераміку IX - початку XI ст.

На захід від городища зафіксовано селище IX - початку XI ст., витягнуте вздовж правого берега невеликої притоки Уборті на 250 м.

На майданчику городища, біля самого валу, помітна западина діам тром близько 6 м. Це, скоріше за все, залишки давнього колодязя.

План городища в Олевске авторства Михаила Кучеры (этот план в своей статье упомянул Б. Звиздецкий):

olevsk-03.jpg

Цитата
1988 р. Паспортна інформація

Давньоруське городище та селище. Пам’ятка археології Х-ХІІ ст.

Розміщення:

Житомирська обл., Олевський р-н, смт Олевськ, північно-східна околиця, урочище Бабина Гора, лівий берег р. Уборть.

Загальний опис:

Городище знаходиться на високому мисі лівого берегу р. Уборть. Зі сходу його протікає безіменний струмок, який впадає в р. Уборть.

Городище має овальну, майже круглу форму. Навколо дитинця зберігся вал та залишки рову. Площа дитинця – 40×40 м, має пологий схил на північ до р. Уборть. Крутизна схилів городища створена штучно й має 10-14 м до підніжжя рогів.

Розвідкою виявлено культурний шар, що залягає з деякими проміжками на глибину до 1,2-1,3 м. Виявлена печина, вугілля, фрагменти посуду з лінійним й хвилястим орнаментом та без орнаменту, який датується Х-ХІ та ХІІ ст. Виявлені сліди пожежі свідчать, що споруди на дитинці були знищені вогнем, очевидно, у ХІІ ст. і більше не перебудовувались.

На плато, що примикає до городища, з південного заходу виявлено селище 250×75 м. В культурному шарі знайдено уламки глиняного посуду ІХ-ХІ ст., печину, кістки свійських тварин.

Історична довідка, відомості про дослідження:

Городище виникло у Х ст. як стратегічно-оборонний пункт місцевого населення древлян, що тут проживали. У літописі про древлянські "гради" Х ст. згадується як добре укріплений пункт, жителі якого займалися хліборобством – "делают нивы своя и земле своя".

Городище частково досліджувалося у вересні 1975 р. загоном Інституту археології АН УРСР (Кучера М.П., Місяць В.О.).

Матеріали досліджень зберігаються у фондах Інституту археології НАН України та Житомирському краєзнавчому музеї.

Облікова інформація:

Взято на охорону згідно рішення виконкому Житомирської обласної Ради депутатів трудящих № 442 від 29.09.1969 р.

Охоронний №: 982

Межі охоронної зони і зони регулювання забудови: охоронна зона встановлена по 50 м від схилів валу городища та по 25 м від меж поселення, що примикає до городища.

Основна бібліографія, архівні дані:

Кучера М.П. Звіт про розвідку городищ у 1975 р. // Науковий архів Інституту археології НАН України.

Ілюстративні матеріали:

Давньоруське городище. Схематичний генплан.

Давньоруське городище. Загальний вигляд.

Источник

Ra_124_P01.jpg
Источник

Из статьи Городища и укрепления средневековой Овручской волости (2014), А. П. Томашевский, С. В. Павленко:

Цитата
Олевск

Городище в ур. «Бабина гора» на северо-восточной окраине г. Олевска известно с конца XIX в. [Антонович, 1901, с. 23; Яроцкий, 1903б, с. 186; Куза, 1996, с. 168, № 928]. Исследовалось М. П. Кучерой в 1975 г. [Кучера, 1975/27, с. 1–2; 1982, с. 73, 76, рис. 3, 1] и М. Б. Щукиным в 1976 г. [Щукин, 1976/104, с. 3]. С 2009 г. раскопки на городище проводит Житомирская экспедиция под руководством А. В. Петраускаса [Петраускас, 2011; 2013]. В 2013 г. нами был произведён осмотр городища с целью определения степени его современной сохранности. основные наши работы были сосредоточены на поиске прилегающих посадов, установлении их границ и уточнении культурно-хронологической принадлежности.

В 1975 г. М. П. Кучерой на запад от городища было открыто и исследовано селище IX–XI в. Культурный древнерусского времени был зафиксирован на протяжении 260 м от городища вдоль правого берега небольшого притока р. Уборть [Кучера, 1975/27, с. 2]. Почти вся площадь этого посада сегодня занята современной застройкой и для наших исследований оказалась недоступной. В 2011 г. разведками К. М. Капустина к северу от городища было открыто селище общей максимальной площадью 60х120 м. На площади памятника были собраны металлургические шлаки, а также гончарные стенки древнерусского времени [Капустін, 2011, с. 4–5, рис. 1]. Нашими исследованиями установлено, что селище (посад) расположено на высокой террасе левого берега р. Уборть. От городища терраса отделена узким глубоким каньоном безымянного притока Уборти. Площадь памятника занята приусадебными огородами, и в юго-западной части — спортивной площадкой. Подъёмный материал конца IX — рубежа X–XI вв. тянется в северо-северо-восточном направлении от городища (вдоль берега Уборти) полосой шириною до 70 м на протяжении 250 м (общая площадь не менее 2 га). С севера площадь селища ограничивает небольшое валоподобное возвышение, сложенное из камня. Нельзя исключать распространение культурного слоя в западном направлении на территорию современной застройки. К юго-востоку от городища в низменной, вероятно подтопляемой, местности подъёмный материал не зафиксирован. Ситуация на момент исследования не позволяла обследовать террасу и останцы к югу от городища. Вопрос о площади, конфигурации и распространении прилегающих к городищу поселений (посадов) остаётся до конца не прояснённым. Приделы распространения массивов древнерусского культурного слоя на запад и северо-запад, уходящего в зону современной застройки, и на юго-восток вдоль приречной террасы Уборти требует специальной программы согласованной с местными властями.

-----

  • Антонович В. Б. Археологическая карта Волынской губернии / В. Б. Антонович // труды XI АС в Киеве. — М., 1901. — Т.1. — с. 1–140.
  • Яроцкий Я. В. Могильники по среднему течению р. Уборти / Я. В. Яроцкий // АЛЮР. — 1903б. — № 3–4. – с. 173–193.
  • Куза А. В. Древнерусские городища X–XIII веков. Свод археологических памятников / Куза А. В. — М.: Христианское издательство, 1996. — 256 с.
  • Кучера М. П. Звіт про розвідку городищ у 1975 р. (Житомирська область) / М. П. Кучера // НА ИА НАНУ, ф. экспедиций, 1975/27, 21 с.
  • Щукин М. Б. Отчёт о работе Полесской археологической экспедиции государственного Эрмитажа в 1976 г. / М. Б. Щукин // НА ИА НАНУ, ф. экспедиций, 1976/104, 12 с.
  • Петраускас А. В. Формування середньовічного Олевська за даними археологічних досліджень 2009–
    2010 рр. / А. В. Петраускас, О. А. Коваль, А. О. Петраускене, М. В. Хададова // Середньовічні міста Полісся: Тези доповідей учасників міжнародної наукової археологічної конференції (Олевськ, Україна, 30 вересня – 3 жовтня 2011 р.). — К. — Олевськ, 2011. — с. 56–58.
  • Петраускас А. В. Давньоруський Олевськ за результатами археологічних досліджень / А. В. Петраускас, О. А. Коваль, К. М. Купустін, М. В. Хададова // Церква — наука — суспільство: питання взаємодії. Матеріали одинадцятої міжнародної наукової конференції (29–31 травня 2013 р.). — К., 2013. — с. 32–34.
  • Капустін К. М. Звіт про археологічні розвідки на території Малинського, Олевського та Радомишльського районів Житомирської області у 2011 р. / К. М. Капустін, Н. В. Федорченко, Ю. О. Чернат // НА ИА НАНУ, ф. экспедиций, 2011, 36 с.
Цитата
Під час екскурсії по розкопках, яку провів молодший науковий співробітник відділу давньоруської та середньовічної археології Національної академії наук України Віталій Юрійович Непомящих, прозвучала захоплююча розповідь. Так, "Бабина гора" була споруджена як захисне укріплення від ворогів. Звідки ж бралася земля для валу? Знизу викопувався рів, і повністю вся земля, яку отримували від його викопування, бралася для того, щоб утворити цей вал. Це була непроста конструкція, не просто так була насипана земля. Спочатку випалювався майданчик для майбутнього валу. На ньому робився дерев'яний зруб. Стінки були зроблені з колод дуба і сосни, внутрішні стінки - це плахи. Ця конструкція заповнювалася землею, яка бралася з рову, і служила фундаментом. Будівництво тривало у X столітті, потім йшов період, коли на городищі не було життя, а в XI столітті повністю відтворено оборонну споруду. Вал просто так не стояв - на ньому знаходилася дерев'яна конструкція. На городищі був рів, сам вал близько 5-6 метрів, зверху над валом - стіна близько 6-ти метрів. Тобто вся конструкція сягала висоти 10-12 метрів, з якої можна було вести оборонні воєнні дії. Також тут виявлено кам'яну вимостку оборонної споруди.

Источник

Основателем Олевска считают Олега Святославича, потому укрепление называют "Олегово городище":

143671_800.jpg
Источник

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

От заповедника к первому в Украине археологическому скансену

Цитата

28.04.2011

Бабина гора. Перший крок до створення заповідника

Перші відомості про городище в м.Олевську в ур.Бабина гора були опубліковані в «Археологической карте Волынской губернии» В.Б. Антоновича, який зазначив, що «за 2,5 версти від містечка в урочищі Городище» є городище круглої в плані форми.

В 70-ті рр. ХХ ст. городище обстежував М.П. Кучера. Він склав глазомірний план городища, виділив та описав його складові елементи: рів, вал, в`їзд на городище, западину колодязя; оглянув і прошурфував майданчик та прилеглий з західного боку посад. За виявленими матеріалами він відніс його та прилеглий посад до ІХ-ХІ ст. В своїй узагальнюючій праці дослідник відніс побутування городища до ІХ-Х ст. Зазначимо, що дані наведені М.П. Кучерою найбільш повні та інформативні, оскільки базуються на результатах особистого візуального обстеження та результатах шурфування пам`ятки.

Дослідник О.В. Куза спираючись на повідомлення В.Б. Антоновича та В.Ю Кухаренко необґрунтовано відніс побутування городища до ХІІ-ХІІІ ст. Зауваження дослідника про те, що городище з усіх боків обнесено валом теж не відповідає реальній конструкції пам`ятки.

Городище в ур.Бабина гора займає мисоподібний виступ берегової тераси правого берега р. Уборть, який зі східного боку виходить до заплави р. Уборть. З півночі він обмежується долиною струмка, що впадає до Уборті. З південного боку городище обмежується яром із стрімкими схилами, що виходить до заплави. Південно-західний бік городища відділений від напільної сторони широким сильно заплившим ровом. Висота над заплавою близько 5-7 м. Сліди рову з напільного боку не прослідковуються. Майданчик городища має підтрикутну форму, що обумовлено природною прямою лінією берегової кромки правого берега струмка (п.п.р.Уборть), який утворює північний край майданчика городища, та майже прямою лінією правого корінного берега р. Уборть, що утворює східний край майданчика. Натомість М.П. Кучера вважав, що воно має «круглу» в плані форму, що, відповідно, передбачає інший спосіб зведення городища та його соціально-політичну і хронологічну належність. Розміри майданчика - 44х54 м. Площа майданчика городища становить 0,14 га.

За підсумками археологічної розвідки, проведеної на території міста у 2009 році науковими співробітниками Інституту археології офіційно встановлено, що Олевськ виник ще у першій чверті 8 століття, тобто на 300 років раніше ніж було попередньо встановлено. Враховуючи попередні результати археологічних досліджень Олевська міська рада на шостій сесії вирішила віднести земельну ділянку площею 1, 17 га для створення заповідника місцевого значення «Древлянський Олевськ» по вул. Щорса. Даним рішенням було доручено виконавчому комітету межі земельної ділянки облаштувати інформаційними знаками, що позначають територію заповідника місцевого значення «Древлянський Олевськ».

Попередньо відомо, що головною метою роботи буде написання проекту для отримання гранту від благодійного фонду Рената Ахметова «Розвиток України».

144650_800.jpg

144496_800.jpg

143948_800.jpg

144323_800.jpg

Источник
 

Цитата

03.10.2011

В Олевську відбулася міжнародна археологічна конференція по створенню музею-скансену

144909_800.jpg

1 жовтня в рамках другої міжнародної археологічної конференції, яка проходила в Олевську з 30 вересня по 3 жовтня, відбулося засідання круглого столу, де обговорювалося питання створення в Олевську музею-скансену на базі древнього городища «Бабина гора».

Участь у науковій конференції взяли 36 фахівців з України, Білорусі та Литви, хоча їх могло бути значно більше (не приїхали представники Чехії, Латвії та Польщі). Проте науковий десант у рази переважав малочисельну аудиторію місцевих жителів.

Начальник експедиції, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник інституту археології Національної академії наук України Андрій Вальдасович Петраускас зазначив, що за останні тісної співпраці зроблено великий об’єм роботи, і на сьогодні ми маємо доволі непогані результати.

Провідні фахівці в галузі реконструкції історичних пам’яток представляли свої варіанти проектів. З огляду на те, що туристів приваблює автентичність, присутні зійшлися на думці, що руйнувати первісний стан пам’ятки не потрібно. Також потрібно було вирішити яким шляхом йти – науковим чи розважальним? З економічної точки зору доцільніше було б розбудовувати розважальний комплекс, проте такий підхід лише поховає культурне надбання тисячоліть.

Логічніше поєднувати навчальний елемент з розвагами. Створивши музей під відкритим небом разом з невеличким закритим музеєм, можна розширити аудиторію відвідувачів древнього городища «Бабина гора». Пропонується проведення оригінальних екскурсій, а саме: використовувати господарчий інвентар та предмети вжитку, одягнути на себе старовинний одяг, скуштувати фірмові страви, по практикувати ковальство, гончарство, медоваріння тощо.

Окрім того, туристам можна пропонувати різноманітні форми відпочинку, включаючи до маршруту слідування і музей під відкритим небом.

Стосовно фінансування даного проекту мова не йшла, проте велику надію керівництво міста покладає на Фонд розвитку України Рената Ахметова.

У своїй промові Олевський міський голова Анатолій Повар та заступник голови райдержадміністрації Олександр Ковальчук пообіцяли всіляко сприяти реалізації даного, багатообіцяючого проекту.

Шановні гості-археологи подякували місцевій громаді за теплий прийом, а також відмітили високий професіоналізм головних організаторів проекту: Повара Анатолія Васильовича та Зарубу Тамару Валентинівну.

Источник
 

Цитата

29 вересня 2011

В м. Олевськ презентують перший в Україні археологічний скансен

141017_800.jpg

1 жовтня 2011 р. у м. Олевськ Житомирської області відбудеться круглий стіл, з нагоди початку реалізації проекту створення першого в Україні археологічного скансену. Унікальний проект передбачає відтворення древлянського граду, що був знищений княгинею Ольгою у Х ст.

Особливість проекту полягає в тому, що реконструкції оборонних конструкцій, будівель, житлових та господарчих помешкань будуть здійснені саме на підставі реальних споруд древлянського міста VIII–X ст., що були досліджені під час археологічних робіт.

Майбутні відвідувачі матимуть можливість пройтись кам`яною вулицею древлянського граду, піднятися на заборола міста, випити води з колодязю, який напував водою мешканців Олевська 1000 років назад, оглянути інтер`єр древлянського житла, а також скуштувати автентичну їжу та напої з автентичного посуду, ознайомитися зі стародавніми ремеслами та промислами, прийняти участь у виготовленні ремісничих виробів.

Такий музей стане привабливим туристичним об`єктом та візитною карткою міста.

Ініціаторами проекту є група науковців Інституту археології Національної академії наук (керівник групи к.і.н. А.В. Петраускас) та Олевська міська рада (Голова А.В. Повар).

Станом на сьогодні проведено археологічне дослідження давньоруського городища, отримано артефакти, які стали основою для реконструкції оборонних та господарчих споруд древлянського граду, проведено міжнародний науково-практичний семінар з експериментальної археології для апробації проекту реконструкції, відтворено перші рухомі та нерухомі експонати майбутнього музею, закладено перші ділянки дослідних посівів зернових культур, які існували в ІХ-Х ст. на древлянщині, зварено та закладено першу партію вересового меду, зібраного на бортних угіддях олевщини.

Круглий стіл, в рамках якого буде презентований проект та його перші результати розпочнеться 1 жовтня 2011 р. у м. Олевськ об 11 годині. Учасники та гості круглого столу, представники ЗМІ зможуть взяти участь в екскурсії по території майбутнього археологічного парку, оглянути об’єкти, які вже відтворені.

В рамках заходу передбачено частування гостей аутентичними стравами та напоями.

Телефони для довідок: 0502868146, 0962994908

Источник
 

Цитата

13.08.2014

Олевчан запрошують до участі в археологічній конференції

Розкопки на Бабиній горі продовжуються.

Олевська міська рада запрошує всіх бажаючих взяти участь у заходах, які будуть проходити 15 серпня 2014 року в урочищі Бабина гора (м.Олевськ) в рамках наукової конференції «Стародавній Олевськ: перспективи археологічних досліджень та музеєфікації».

Під час зустрічі науковці презентуватимуть результати археологічних досліджень 2013-2014 років.

За повідомленням Олевської міської ради, археологи під час розкопок древнього городища знову знайшли прямі свідчення життя і побуту більш як 1300-літньої давнини.

Цього разу археологам неабияк пощастило, вони знайшли перехрестя меча. Знахідку датують приблизно 13 століттям. Знайдене перехрестя довжиною в 8-10 см, виготовлене з бронзи та оздоблене з обох боків рослинним орнаментом. Археологи радіють неймовірній знахідці, а ще більше радіють тому, що вона гарно збереглася, незважаючи на свій поважний вік.

141145_800.jpg

Більш детальнішу інформацію можна дізнатись за тел.: 2-11-52, 2-17-00.

Источник
 

Цитата

27.02.2015

Виставка «Древлянський град Олевськ» в Київському Національному музеї

24 лютого в місті Києві в Національному музеї історії України відбулася презентація виставки «Древлянський град Олевськ», яку запрошеним представляв генеральний директор музею Сергій Михайлович Чайковський.

На відкритті матеріалів новітніх досліджень були присутні міський голова Олевська Анатолій Повар, начальник відділу містобудування та архітектури Володимир Пятницький та директор Олевського краєзнавчого музею Анна Вжесінська. Про результати роботи під час розкопок розповідали їх керівники Андрій Петраускас та Марина Хададова. Серед експонатів був представлений макет городища Бабина гора створений міським архітектором Володимиром Пятницьким, який він готував взявши рельєф з топографічної зйомки, а деталі з підручних матеріалів.

141413_800.jpg

На виставці були представлені цікаві матеріали 11-13 століття з розкопок 2009-2014 років на території міста Олевськ, в урочищі Бабина гора. Це більше 100 оригінальних експонатів з фонді Інституту археології НАНУ та Олевського краєзнавчого музею, які включали археологічні старожитності, фото, макети, що експонувалися вперше.

Вивчення пам’яток на території Олевського району проводяться вже понад століття. Наприкінці 19 – початку 20 століть розкопувалися курганні насипи на території міста та басейна річки Уборть. Новітні дослідження Олевська розпочалися у 2009 році після звернення міськвиконкому до ІА НАНУ про необхідність обстеження пам’яток археологічної спадщини і встановлення дати заснування міста. В письмових джерелах Олевська вперше згадується на початку 16 ст. Зазначалося, що «на старому Олевському городищі існувало містечко із замком, торгом, корчмами та митною заставою для збирання мита». На дослідження цього «старого городища» і були спрямовані зусилля співробітників Житомирської археологічної експедиції Інституту Археології НАНУ (керівник – кандидат історичних наук, науковий співробітник відділу давньоруської та пізньосередньовічної археології Петраускас Андрій Вальдасович).

141656_800.jpg

Протягом 2009-2014 рр. було проведено візуальне обстеження фізичних особливосте міста та його округи, знято інструментальний план давньоруського городища в урочищі Бабина гора, обстежено посад городища, виявлено відкриті поселення та могильник. Проводились також розкопки біля Свято-Миколаївського храму, збудованого у 1596 році.

Було відкрито матеріали різних археологічних епох: фрагменти стінок ліпного посуду епохи бронзи та доби раннього залізного віку, фрагменти стінок ранньогончарної кераміки 9 – початку 10 ст., численні рештки гончарних посудин 11-12 ст. та 12-13 ст. Розкопані гончарні горни. Також було виявлено значну кількість шматків залізного шлаку та крицю 12-13 ст., що свідчить про розвиток в Олевську залізоробного виробництва, багато фрагментів скляного посуду 12-13 ст.

141839_800.jpg

Історична довідка. Олевське городище (площа 0,14 га) з неукріпленим фасадом (площа близько 8 га) в урочищі Бабина гора на правому березі річки Уборть виникло у 8-10 ст. і з того часу життя в межах міста не переривалось. Городище стало центром поселенської округи, що склалася набагато раніше і, вірогідно, формування міста відбувалося одразу з декількох центрів. Посад городища складався з чотирьох ділянок, які топографічно відокремлені одна від одної. На північно-східній околиці міста було виявлено відкрите багатошарове поселення Олевськ-2 доби бронзи, раннього залізного віку, другої половини 1 тис. н.е., Київської Русі та пізнього середньовіччя.

Також розкопувався давньоруський курганний могильник, який займав домінуючу висоту над річкою Уборть. Площа могильника невелика та становить 48X30 м. всього зафіксовано сім насипів. Діаметр курганів від 3,5 до 12м. Висота від 0,2 до 1м. Вірогідно, що частина насипів виходила на поле і була знищена оранкою. Археологічні розкопки дали можливість створити на місці давньоруського городища парк «Древлянський град», в якому можна дізнатися про історію Олевська, познайомитись з такою цікавою галуззю, як експериментальна археологія. Науковцями-експериментаторами було відтворено життя і побут давніх мешканців міста, відновлено процеси випалювання посуду та виплавки заліза, видовбано човен і, навіть, виготовлено борті та одержано цілющий мед. Зараз ведеться робота над ідеєю створення музею-скансену (музею під відкритим небом).

Виставка «Древлянський град Олевськ» в Національному музеї історії триватиме до квітня місяця, далі буде передана Олевському краєзнавчому музею. Розкопки продовжуватимуть у липні місяці 2015 року. За словами Андрія Петраускаса, найцікавіше ще попереду, на них чекають унікальні знахідки, які розкажуть про місто, його історію, перших «олевчан» та зроблять Олевськ туристичним центром.

Розкопки стануть частиною музею під відкритим небом.

142118_800.jpg

На фото: генеральний директор музею Сергій Михайлович Чайковський, міський голова Олевська Анатолій Васильович Повар та кандидат історичних наук, науковий співробітник відділу давньоруської та пізньосередньовічної археології Андрій Вальдасович Петраускас.

142502_800.jpg

На фото: пломба короля Прусії Фридриха II Великого (40-80 рр. 18ст.) та мідна монета – грош польський Станіслава Августа Понятовського 1767 р.)

142623_800.jpg

На фото: фрагмент бронзового персня та фрагмент бронзового плетеного браслету.

143062_800.jpg

На фото: люльки з пізніх шарів Олевського городища.

143256_800.jpg

На фото: перехрестя меча давньоруського часу.

За інформацією прес-служби Олеської міської ради.

Источник

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Козюба В.К.

Давньоруський Олевськ

Найдавніша історія міста Олевська, через відсутність писемних джерел, вже довгий час залишається практично не дослідженою. Тому ще у XIX - на початку XX ст. на цю тему виникло кілька гіпотез, які спирались на цілу низку припущень. У другій половині XX ст. вони стали дуже популярними, і запропонована 100 років тому реконструкція виникнення міста використовується і зараз. Вона спирається на дві тези - про заснування Олевська князем Олегом Святославичем Древлянським і, відповідно, наявністю в назві міста основи від імені Олег, та про згадку Олевська (під назвою міста Орєховця) в билинах про Вольгу Святославича. Коротко розглянемо ці гіпотези.

Билинний Олевськ-Орєховець.

Завдяки дослідженням П.О. Безсонова, М.Д. Квашніна-Самаріна, Б.О. Рибакова стала поширеною теорія, за якою згаданий у билинах Вольга Святославич був ідентифікований як древлянський князь Олег (970-977), а названі там міста Гурчевець, Крест'яновець і Орєховець ототожнені відповідно із Овручем, Коростенем і Олевськом. Годі й казати, що подібний методологічний підхід до пошуків реальних прототипів (якщо вони взагалі існували) діючих у билинах осіб чи назв населених пунктів (ойконімів) оцінюється сучасними дослідниками більш ніж скептично, а переважна більшість аргументів на користь згаданої інтерпретації виглядає взагалі курйозною.

Наприклад, у постаті персонажа на ім'я Вольга Святославич (в різних текстах билин замість Вольги присутнє інше ім'я - Волх Всеславич) бачили не тільки Олега Древлянського, але й інших князів - Олега Віщого чи Всеслава Полоцького або навіть княгиню Ольгу. Крім того, билинний „родной дядушка Владимир стольно-киевский" був звідним братом Олегу Святославичу і не міг останньому подарувати згадані три древлянських міста, адже князював у далекому Новгороді і став київським князем вже після смерті Олега. У билині Олег-Волх постає могутнім богатирем, що читає книжки і ходить у похід на Індійське царство, що ніяк не можна пов'язати із князем Олегом, що сів у Деревську землю ще підлітком і загинув у віці близько 20 років.

Очевидно, що в сюжеті билини про Вольгу Святославича дуже мало історичної основи, а образ Вольги - звідний, в якому лише до певної міри присутні історичні, літературні та міфологічні спогади, що вже відзначалось дослідниками. Ймовірно, саме тому авторитетний фахівець з вивчення давнього східнослов'янського епосу В.Я. Пропп категорично відкинув спробу знайти історичний прототип Вольги як абсолютно фантастичний.

Олевськ-Олегськ.

Іншим припущенням, яке міцно закріпилось у краєзнавчій літературі, є думка про заснування Олевська князем Олегом Древлянським, і, більш того, виникнення назви міста від імені князя-засновника. За відомими актовими документами XVI-XVII ст. цей населений пункт називався Олевськом або Городищем, і інших назв не зафіксовано. Тим не менше, ще в XIX ст. А. Братчиков повідомив, що „полагают, что местечко Олевск произошло от древнего города Олегска, так названного в честь князя Олега, имевшего там дворец". Ймовірно, у цьому випадку ми маємо добре відомий у краєзнавстві випадок народної етимології, коли місцеве населення, не знаючи походження тих чи інших назв (топонімів, гідронімів, ойконімів), через перекази і легенди намагалось пояснити їх утворення.

Серед таких назв фігурує і ойконім Олегськ, якій нібито з часом трансформувався в Олевськ. Форма назви міста Олегськ настільки недолуга, що навіть вимовляється з труднощами. Сама гіпотеза є грубим насиллям над законами функціонування і словотворення ранньослов'янської мови і тому, звичайно, ніколи не підтримувалась науковцями-лінгвістами. За давньоруськими літописами, у подіях до середини XІІІ ст. згадуються три десятки середньовічних міст Русі, назви яких походять від імен засновників чи господарів (переважно - князів) цих градів. Здебільшого, вони закінчуються на -ев, -ов (Юрьев, Дмитров, Борисов, Глебов, Ольгов, Андреев, Львов, Данилов, Василев, Володарев) або на -вль (Мстиславль, Ростиславль, Изяславль, Дедославль, Ярославль). Є й інші форми - Ярополч, Святополч, Всеволож, Глебль, Микулин, Коснятин - які також, як і попередні, відповідають на питання - чий? Виключенням є лише дві назви - Володимир і Давид-городок, які також підтверджують правило, що давньоруські відантропонімічні ойконіми ніколи не закінчувались на -ськ.

Це добре видно на прикладі назв укріплених пунктів, що утворені від імені Олег. Князів з цим іменем було особливо багато в чернігівській гільці Рюриковичів (династія Ольговичів), і тому не дивно, що міста чи фортеці, збудовані Олегами, з'являлись саме на теренах Чернігівського (і згодом відокремившогося від нього Рязанського) князівства. Так виникли Ольгов (перша згадка 1152 р.) на р. Сейм (суч. Льгов у Курській обл.), Ольгов (згадка 1207 р.) на р. Ока (біля давньоруського Переяславля-Рязанського) та Новий Ольгов городок при впадінні р. Проні в Оку (біля давньоруської Рязані). Як видно, за законами давньоруської лексики ойконім від імені Олег має форму Ольговь (Олговь), від імені Ольга (якби княгиня мала відношення до створення граду) - Ольжин, але ніяк не Ольгьскь чи Ольжьскь.

Походження назви Олевськ досі не встановлено.

Стара, "билинна" теорія про походження Олевська (Олегська, Орєхівця) у другій половині XX ст. набула такої популярності, що стала обґрунтуванням 1000-літнього ювілею містечка у 1977 р. Очевидно, найбільше цьому посприяла невеличка розвідка Г.І. Магнера з промовистою назвою „Місто Олега Древлянського (до 1000-річчя Олевська)", надрукована в Українському історичному журналі. Навіть ця ювілейна дата визнавалась її з прихильниками умовною, адже заснування міста пов'язувалось з роком смерті Олега як останнім з можливих термінів здійснення цього акту в роки правління князя (970-977). На жаль, Г.І. Магнер, як зараз зрозуміло, не досить критично підійшов до оцінки різноманітної історичної, лінгвистичної і археологічної інформації з цього питання. Це призвело до сумнівних висновків, що спирались на нагромадження припущень і вільних трактувань. Приблизно в такому ж дусі було виконано й ессе A.M. Членова. Головним недоліком робіт прихильників подібного напрямку вивчення історичного минулого, який можна охарактеризувати як наївно-романтичний, є методологічна неможливість навести беззаперечні докази, які були б однозначними і об'єктивними.

Олевськ за актовими матеріалами XV-XVI ст.

Кілька побіжних згадок про Олевськ і Олевську (Волевську) волость, що відносяться до другої половини XV - першої половини XVI ст., незважаючи на їх лаконічність, дають певну інформацію про Олевськ давньоруського часу.

Перша згадка про Олевськ традиційно датується 1488 p., коли київський боярин Пирхайло просив у короля Казимира IV надати йому поза чергою „волость Олевско" в утримування, щоб назбирати кошти для викупу своєї родини (жінки і дітей) з татарського полону. Насправді, в публікації цього листа за дату стоїть не рік від утворення світу чи Різдва Христового, а порядкове число 6 індикту - 15-річного циклу, який активно застосовувався в візантійській хронології, а пізніше і на теренах Русі аж до литовсько-польської доби включно. Ймовірно, публікатори згаданого документу не правильно порахували черговість циклів, адже в наступній публікації листа вже стоїть повна дата - 6 січня 1473 р. Саме її наводять у своїх роботах відомі дослідники пізньосередньовічних актових джерел, рахуючи 1473 або 1472 р. в залежності від березневого чи вересневого початку року. Про правильність більш ранньої дати свідчить і місце запису листа Пирхайла в книзі IV метрики, адже документи, датовані 1488 p., записані в кн. IV значно далі (Акты 1896, с. 25-28, №№ 53-61). Цікаво, що серед відомих найбільш спустошливих татарських нападів на Київську землю цього часу (1467, 1482, 1489 pp.) є й напад 1473 p., коли татари вчинили великі „пакости" околицям Києва, що прямо кореспондується з датою 1472/73 р. листа-прохання Пирхайла.

Про цю, більш ранню, дату першої згадки Олевська в історичних джерелах опосередковано свідчить і хронологія його приналежності тим чи іншим власникам. Відомо, що на початку XVI ст. Олевськ був власністю Юхна Обернеєвича, і той ще до своєї смерті (1518 р.) відписав „у Олевску городище зь людьми и зь землями" Києво-Пустинному монастирю. Можна припустити, що Олевськ як власність потрапив до родини Обернеєвичів набагато раніше, можливо, в той час, коли батько Юхна - Волчко Романович (вмер до 1486 р.) згадується як Овруцький намісник (1478 p.). По ньому цю посаду займав двоюрідний дядько Волчка Романовича - Роман Івашкович, а потім, у 1487-1493 pp. - син останнього Горностай (Остафій) Романович. Відтак, отримати маєток Олевськ (як складову Овруцької волості) у власність Обернеєвичам було набагато легше при господарюванні на Овруччині засновника роду Волчка Романовича, ніж потім домагатись Олевська від дальніх родичів іншої гілки Волчковичів. Тому й дата 1472/73 p., яка ще фіксує державний (королівський) статус Олевської волості, більш вірогідна, ніж 1488 p., коли Олевськ вже міг знаходитись у власності Юхна Обернеєвича.

Але документальне підтвердження існування Олевської волості, а відтак і Олевська, можна віднести ще далі - до середини XV ст. Опубліковано грамоти вел. князя Олександра Казимировича від 1496 і 1498 pp., якими той підтверджував надання с. Борового в „Олевской волости" путивльському наміснику кн. Богдану Глинському. Найважливіше в них - згадка про більш раннє надання цього села батьку Б. Глинського - кн. Федору Семеновичу, здійснене київським князем Олельком Володимировичем (1443-1455). Таким чином, за побіжною формальною ознакою, перша згадка Олевська відноситься до часу не пізніше 1455 р.

Дуже важливо, що в цьому та інших документах згадується волость, центром якої виступає Олевськ. Вона охоплювала весь сучасний Олевський район та землі на захід від нього. Можна з дуже високим ступенем ймовірності припустити, що Олевськ і в давньоруський час був адміністративним центром території навколо середньої течії р. Уборть.

Інша важлива згадка про Олевськ, яка стосується його давньої топографії, пов'язана з відбудовою містечка за часів Івана Немирича. Після смерті Юхна Обернеєвича у 1518 р. його землі (у тому числі й села біля Олевська) спадком через дочку Юхна переходять до родини Немиричів. І. Немирич виміняв Олевське городище, що було у володінні Київського Пустинно-Микільського монастиря, на щось інше, долучивши Олевськ до інших своїх маєтностей в Олевській волості. В 40-х pp. XVI ст. Іван Немирич вирішив в маєтку Городище побудувати невеликий замок і, після деякої затримки, реалізував цей задум. Так було відроджено Олевськ, який, очевидно, сильно занепав після татарських нападів останньої третини XV - початку XVI ст. Найважливіше у цій історії - місце спорудження нового замку, до чого ми повернемось пізніше.

Давній Олевськ за археологічними матеріалами.

При відсутності будь-яких писемних свідчень з найдавнішої історії Олевська археологічні матеріали постають єдиним надійним, об'єктивним джерелом до з'ясування часу виникнення, розміру, топографії, характеру, динаміки розвитку цього міста у давньоруський та пізньосередньовічний часи.

Про городище на Бабиній горі, розташоване в Олевську на лівому березі Уборті, повідомив В.Б. Антонович у своїй "Археологической карте Волынской губернии". За його інформацією, отриманою від місцевої влади, в 2,5 верстах від містечка в ур. Городище знаходилось кругле укріплення діаметром 30 сажнів, із збереженим валом і ровом.

Тільки в 1975 p. це городище було обстежено видатним українським археологом М.П. Кучерою. При шурфуванні було з'ясовано, що товщина культурних нашарувань на майданчику городища коливається від 0,15 до 0,6 м. В шарі було знайдено уламок ліпного вінця ранньозалізного віку, так що дослідник не виключав можливість існування на цьому місці городища цього часу, яке згодом було використане слов'янами. На городищі трапилась ранньогончарна ІХ-Х ст. та пізньосередньовічна кераміка. Майданчик городища діаметром 45 м і площею 0,19 га з напольного боку захищений дугоподібним валом висотою 2 м. На захід від городища були зафіксовані сліди синхронного йому селища. Як видно з кераміки, що походить з цієї пам'ятки, і городище, і селище припинили своє існування не пізніше початку XI ст. Під час обстеження було знято й план городища.

Власне, це вся інформація стосовно давньої історії Олевська, яка була накопичена впродовж ХІХ-ХХ ст. Матеріали вивчення інших городищ землі древлян, аналіз історичного розвитку цієї території у давньоруський та литовський (до Люблинської унії 1569 р.) періоди дозволяють нам запропонувати гіпотетичну реконструкцію найголовніших етапів розвитку давнього Олевська.

Давньоруський Олевськ (матеріали до реконструкції).

За наявними матеріалами, древлянське городище на лівому березі р. Уборть виникло у першій половині X ст. Хоча М.П. Кучера датував виявлену ним на пам'ятці кераміку більш широко ІХ-Х ст., він відзначив, що на городищі відсутня ліпна слов'янська кераміка. Це дозволяє нам виключити другу половину IX ст. - найраніший період спільного побутування ліпної та ранньогончарної кераміки у Середньому Подніпров'ї - як можливий час появи найдавнішого Олевського городища. Таким чином, спираючись на археологічний матеріал, можна стверджувати, що Олевськ з'явився раніше за 977 p., а його історія налічує щонайменше 1100 років.

Очевидно, у другій половині X чи на рубежі Х-ХІ ст. лівобережне Олевське городище і прилегле до нього селище припинили своє існування. Це явище занепаду старих древлянських градів у другій половині X ст. зафіксоване по всій території Древлянської землі. Його пов'язують із воєнним підкоренням древлян княгинею Ольгою у 945-946 pp., фізичним знищенням місцевої знаті, встановленням нової адміністративно-фіскальної системи. Інтеграція Древлянської землі до єдиного політико-економічного простору київської держави, перерозподіл місцевих ресурсів призвели до припинення існування 10 з 14 відомих на сьогодні древлянських городищ, які існували в першій половині X ст.

На зміну старим у другій половині X ст. з'явились нові (але в значно меншій кількості) адміністративні центри, які стали опорними пунктами нової київської влади. Серед них Іскоростень, в якому міський центр перемістився з городища І до городища III, Вручій і Городець. Останні гради, можливо, не мали своїх древлянських попередників, що опосередковано підтверджується ретельним вивченням археологічних пам'яток Овруцького кряжу, здійсненим в останні 15 років А.П. Томашевським і С.В. Павленком. За їх даними, цей регіон почав активно заселятись саме з другої половини X ст.

Особливо бурхливим був розвиток Деревської землі у ХІІ-ХІІІ ст., коли на цій території з'явилось щонайменше 22 нових (чи відновлених старих X ст.) городища, що свідчить про поступальний активний соціально-економічний розвиток цього регіону.

Ми припускаємо, що в руслі цих процесів з'явилось нове городище в Олевську. Важко сказати, чи воно було збудоване одразу після знищення старого, тобто, на рубежі Х-ХІ ст., чи з'явилось уже в ХІ-ХІІ ст. Про нове городище свідчить, на нашу думку, існування відомої за писемними джерелами XV-XVI ст. Олевської волості, про що вже йшла мова вище. Ця територіально-адміністративна одиниця, яка входила до складу більш потужної Овруцької волості, ймовірно, сформувалась ще у давньоруський час і, завдяки розташуванню у лісовій смузі Полісся, не втратила своєї цілісності після монголо-татарської навали. Спорудження нового городища в Олевську було цілком виправданим, адже він мав виконувати роль адміністративного центра великої території на захід від Овруцького кряжу, яка охоплювала північно-західний ареал древлянської етнічної території (басейн середньої течії р. Уборть, верхів'я pp. Ствиги і Льви).

Якщо лівобережне древлянське городище в Олевську припинило своє існування не пізніше рубежу Х-ХІ ст., а матеріалів ХІІ-ХШ ст. не виявлено ні на ньому, ні на розташованому поруч селищі, то де знаходилось гіпотетичне нове городище Олевська ХІ(ХІІ?)-ХІІІ ст.? На нашу думку, його треба шукати на одному з мисів в історичному центрі пізньосередньовічного Олевська, розташованому на правому березі Уборті. Побудова нового городища на правому, ближчому до Києва, березі річки на противагу колишньому лівобережному древлянському граду фактично підкреслювала зміну політичної влади в регіоні.

Можна припустити, що друге Олевське городище продовжувало функціонувати і в литовський період, як і сусідній Овруч, і занепало лише в останній третині XV - на початку XVI ст., коли татарські напади сягнули півночі сучасної Житомирщини. Замок перетворився на пусте городище, майданчик якого і використав І. Немирич для будівництва свого укріплення в середині XVI ст.

Побутує думка, що замок Івана Немирича існував на місці лівобережного городища X ст. Так вважав П.Г. Клепатський, який розумів повідомлення документу про будівництво І. Немиричем замку в маєтку Городище буквально, тобто, що новий замок було споруджено на місці давнього. Оскільки дослідникам було відомо лише про лівобережне городище, такий висновок здавався логічним. Саме тому на рукописній карті Овруцького повіту, складеній самим П.Г. Клепатським, Олевськ XV-XVI ст. позначено на лівому березі Уборті. Таке ж розташування пізньосередньовічного Олевська зустрічається і в сучасних дослідженнях.

Можливо, воно пов'язане також із лівобережним розташуванням Олевська на десятках карт Польщі і Росії кінця XVIII і навіть XIX ст., які часто повторювали помилки своїх попередниць. М.П. Кучера також вважав, що замок І. Немирича було споруджено на місці лівобережного городища X ст.

На наше переконання, замок І. Немирича слід шукати в історичному центрі Олевська, в якому збереглась кам'яна церква св. Миколая 1596 p., на правому березі р. Уборть. Ця церква надійно засвідчує місце розташування Олевська другої половини XVI ст., де з цього часу і почалось формування історичного планування забудови містечка. За найновішою інформацією, у 2009 р. в історичному центрі Олевська А.В. Петраускасом було знайдено кераміку ХІІ-ХІІІ ст., що підтверджує ймовірність розташування городища давньоруського Олевська на правому березі Уборті.

Підсумовуючи розглянуту інформацію, гіпотетична реконструкція минулого Олевська зводиться до наступного:

1) давній Олевськ виник на лівому березі р. Уборть у першій половині X ст., і його вік становить близько 1100 років;

2) лівобережне древлянське городище припинило своє існування у другій половині X чи на початку XI ст.;

3) у ХІ(ХІІ) ст. було збудоване нове городище на правому березі Уборті в межах сучасного історичного центра Олевська;

4) правобережний Олевськ виконував функцію регіонального адміністративного центру Олевської волості, що розташовувалась в північно-західній частині території Древлянської землі;

5) місто не постраждало від монголо-татарської навали і продовжувало бути адміністративним центром волості в литовський період (XIV-XV ст.);

6) замок литовської доби перетворився на запустіле городище в останній третині XV - на початку XVI ст. внаслідок татарських нападів;

7) в середині XVI ст. на місці правобережного городища Олевська І. Немирич будує невеликий дерев'яний замок;

8) навколо замку І. Немирича у другій половині XVI - першій половині XVII ст. формується забудова (церква св. Миколая та інші об'єкти), яка утворює топографію історичного центру сучасного Олевська.

Звичайно, більшість цих положень є поки що лише припущеннями. Але, на відміну від аргументів, які було покладено в основу відзначення 1000-ліття Олевська в 1977 p., ці тези можна перевірити за допомогою стаціонарних археологічних досліджень, і вони (тези) або підтвердяться, або будуть спростовані. Дуже приємно, що міська влада Олевська звернулась до фахівців Інституту археології НАН України з пропозицією провести археологічне вивчення міста і взяла на себе зобов'язання профінансувати кількарічну програму досліджень Олевська. Безперечно, в результаті запланованих робіт може бути отримана об'єктивна інформація про походження і історичний розвиток міста на берегах Уборті в давньоруський та пізньосередньовічний час.

  • Акти Литовской метрики. - Варшава, 1896. - Т. І. - Вып. 1. 1413-1498.
  • Антонович В.Б. Археологическая карта Вольшской губернии // Трудьі XI АС. - М., 1901. - Т. 1. - С. 1-132.
  • Архив Юго-Западной России. - К., 1890. - Ч. VII. - Т. II.
  • Братчиков А. Материальї для исследования Вольшской губернии в статистическом, зтнографическом, сельскохозяйственном и других отношениях Житомир, 1868. - Вып. 1.
  • Грушевський М. Історія української літератури. Т. II. - К., 1993; Т. IV, кн. 1. - К., 1994.
  • Древнерусские поселення Среднего Поднепровья (археологическая карта). - К., 1984.
  • Звіздецький Б.А. Городища ІХ-ХШ ст. на території літописних древлян. - К., 2008.
  • Кчепатский П.Г. Очерки по истории Киевской земли. Т. І. Литовский период. - Біла Церква, 2007.
  • Крикун М. Адміністративно-територіальний устрій Правобережної України в XV-XVIII ст. Кордони воєводств у світлі джерел. - К., 1993.
  • Кучера М.П. Нові дані про городища Житомирщини // Археологія. - К., 1982. - Вип. 41. - С. 72-82.
  • Магнер Г.І. Місто Олега Древлянського (до 1000 річчя Олевська) // УІЖ. - К., 1977. - Вип. 9. - С. 83-88.
  • Пропп В. Русский героический зпос. - М., 2006.
  • Членов A.M. По следам Добрьши. - М., 1986.
  • Яковенко Н.М. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. (Волинь і Центральна Україна). - К., 1993.

Источник
  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Статья, опубликованная в сборнике материалов IV Всеукраинской конференции "Архіологія і фортифікація України" (2014), организованной Каменец-Подольским государственным историческим музеем-заповедником.

Андрій Петраускас

к. і. н., старший науковий працівник Інституту археології НАН України

Марина Хададова

старший викладач кафедри всесвітньої історії Житомирського державного університету імені Івана Франка

Дослідження гідротехнічної споруди давньоруського часу на городищі Бабина Гора в м. Олевськ

Стаття присвячена дослідженням гідротехнічної споруди – колодязя давньоруського часу на городищі Бабина гора в м. Олевську Житомирської обл. за результатами польових досліджень 2013-2014 років.

Ключові слова: городище, колодязь, стратиграфія, давньоруська кераміка, заповнення об’єкту.

Найбільш поширеними пам’ятками періоду Київської Русі в Україні є городища та поселення. Їх дослідження дозволили скласти уявлення про зведення фортифікаційних споруд, житлових і господарських приміщень. Цікавими об’єктами для дослідження є гідротехнічні споруди, зокрема колодязі. Початок подібним дослідженням поклав В.Хвойка, який виявив колодязь в давньоруському Білгороді, описав його та зробив креслення [6, с. 89-90]. В останні десятиліття було виявлено цілий ряд подібних об’єктів не лише на поселеннях, але й на городищах.

Характеристиці давньоруських гідротехнічних споруд присвячені праці О.М. Веремейчика та І.А. Готуна. Дослідники розглядають колодязь як певну інженерну конструкцію, яка відрізняється досконалістю. Збереження органічних решток будівельного матеріалу – дерев’яних брусів, дозволяють дослідити особливості давньої деревообробки. Крім цього, саме з колодязів походять найцікавіші знахідки [3, с. 97].

Наприклад дослідження давньоруського колодязя у с. Автуничі на Чернігівщині почались з фіксації чорної гумусної лінзи, а на глибині 2,07 м від поверхні був виявлений дерев’яний зруб, складений «в обло» розміром 1,2×1,3 м. Простір між зрубом та земляними стінами заповнювався грунтом [2, с. 27]. Також дослідники визначили приблизний асортимент знахідок, характерних для давньоруських колодязів. Це відерні вушка та дужки, скляні браслети та намистини, глечики та розвали глечиків, органічні рештки. Особливо масові знахідки відірваних вушок від так званих амфор київського типу, в яких, на думку О.М. Веремейчика та І.А. Готуна, в колодязь опускали молочні продукти, як в холодильник. Але в процесі витягування посудини, ручки часто відривались [1].

Слід зазначити, що давньоруське населення частіше користувалося відкритими природними джерелами, аніж штучно побудованими гідротехнічними спорудами. Тому їх кількість відносно досліджених давньоруських населених пунктів незначна. Нещодавно подібна пам’ятка була виявлена на городищі м. Олевська.

Городище в урочищі Бабина гора розташоване на північно-східній околиці міста Олевськ на правому березі р. Уборть. В науковий обіг воно було введено В. Б. Антоновичем та Я. В. Яроцьким ще на початку ХХ ст. В 1975 р. городище обстежив М.П. Кучера, який склав його план, на якому позначив приблизне місце розташування колодязя, та заклав кілька шурфів. Він зазначив, що товщина культурного шару на городищі складає 0,15–0,6 м та містить кераміку раннього залізного віку та періоду Київської Русі (ІХ-ХІ ст.) [5, 28].

Отримані в результаті досліджень М.П. Кучери матеріали дозволили припустити, що городище було побудоване у ІХ–Х ст., а матеріали пізнішого часу, зокрема ХІІ–ХІІІ ст. на пам’ятці відсутні. Пізніше О.В. Куза включив городище в Олевську у Звід пам’яток давньоруського часу, надавши його коротку характеристику та відніс його до групи городищ площею до 0,20 кв. м [4, с. 168]. До речі, він зазначив, що на дитинці городища зустрічалась кераміка ХІІ–ХІІІ ст.

Більш планомірно пам’ятка стала досліджуватись в останні роки науковими працівниками Житомирської експедиції ІА НАН України. В дослідженнях приймають участь викладачі та студенти історичного факультету ЖДУ ім. І.Франка.

Розкопки 2013 р. мали на меті вивчення ділянки городища, на якій попередніми дослідниками пам`ятки, зокрема М.П. Кучерою, мав розміщуватись колодязь. Зокрема про це свідчила велика (діаметром 10 м) западина.

Розкоп площею 100 кв. м. було закладено в західній частині майданчика городища впритул до оборонного валу на місці западини підокруглої форми. Протягом липня 2013 р. на площі розкопу досліджувались лише лінії квадратів А-Д/2-5. На лінії А-Д/5 культурні нашарування досліджені майже повністю. На іншій площі – лише їх верхня частина. Нижні шари не були досліджені. Контрольні стратиграфічні бровки на вказаних лініях квадратів та нижні нашарування після закінчення розкопок було законсервовано – засипані грунтом.

В результаті проведених робіт було виявлено лише північний, південний та східний край об`єкта округлої форми діаметром біля 10 м. В перетині він має лінзовидну форму із стінками які плавно спускаються до центру. В центральній частині об`єкту на глибині біля 1,5 м відзначено різкий перепад у висоті та стрімке (майже вертикальне) падіння стінок до низу. Зондаж на проба грунту в центрі об`єкту зафіксувала, що навіть на глибині 3,5 м ще продовжується заповнення.

Стратиграфія заповнення об`єкту приблизно до глибини 1,5 м засвідчує лінзовидну форму та відносно однорідне забарвлення шарів, які складаються із однорідного сірого та чорного супіску. Нижче вказаної відмітки, особливо в центральній частині заповнення стає більш шарувате і має виразний замивний характер.

В межах дослідженої частини розкопу можна відзначити два виразних стратиграфічних горизонти. Верхній шар товщиною 0,2-0,3 м сірий гумусова ний однорідний супісок, який тотожний за своїми характеристиками верхньому шару із розкопів на іншій частині городищі. Вірогідно, він утворився внаслідок розорювання поверхні протягом тривалого часу. Згадки про оранку городища наводить Я.В.Яроцький. Знахідки із верхнього шару розповсюджувались рівномірно по всій площі. Вони представлені, переважно, фрагментами ранньогончарної та давньоруської кераміки, фрагментами гончарного посуду пізнього середньовіччя та матеріалами новітнього часу.

Нижче до відмітки 1,5-1,6 м від сучасної денної поверхні залягав однорідний шар чорного гумусованого супіску. Відмінність від верхнього шару в більш темному забарвленні, певною мірою, можна пояснити його більшою насиченістю вологою. Знахідки масові та індивідуальні концентрувалися ближче до центру западини. Вони однорідно розповсюджувались по всій товщині шару і представлені матеріалами переддавньоруського, давньоруського, півзньосередньовічного та сучасного періодів, що може свідчити про їх перевідкладений характер.

Із верхніх шарів заповнення об`єкту походить велика кількість керамічних знахідок, кісток тварин, металургійних шлаків та 49 індивідуальних знахідок. Предмети датуються часом від переддавньоруського періоду і до першої половини ХХ ст. Особливий інтерес становить велика серія керамічних люльок для паління XVII-XVIII ст.

За періодами археологічний матеріал розподіляється наступним чином.

Кам`яна доба представлена знахідками двох кременевих скребачок, мініатюрних розмірів. Не можна виключати, що деякі фрагменти ліпних посудин із ознаками кераміки доби неоліту – ранньої бронзи можуть бути синхронними крем`яним виробам.

Перед давньоруські та давньоруські знахідки репрезентовані незначною кількістю фрагментів ранньогончарних та гончарних посудин ІХ, Х, ХІ та ХІІ ст. Один фрагмент вінця від ліпної посудини, виявлений в культурному шарі городища має аналоги серед старожитностей VIII ст.н.е. Післямонгольскі старожитності старожитності репрезентовані фрагментами гончарного посуду середини ХІІІ-ХIV ст.

Найбільша за чисельністю група знахідок відноситься до XVII-XVIII ст. Вона представлена різноманітними гончарними посудинами: горщиками, мисками, макітрами, глеками. Виявлено також частину керамічної сковорідки на ніжках. До цього ж періоду відносяться знахідки фрагментів скляних посудин: пляшок, штофів, стопок. Виготовлені вони із прозорого гутного скла зеленого чи білого кольорів. Переважна більшість скляних знахідок патинована.

Привертає увагу також велика кількість пізньосередньовічних гончарних люльок, зафіксованих в верхніх шарах заповнення об`єкту – 11 штук. Частина збереглась майже неушкодженими, частина сильно фрагментовані. З певною вірогідністю, до пізнього середньовіччя можна віднести знахідку свинцевої кулі від гладкоствольної рушниці, яка розплющена внаслідок пострілу.

В липні 2014 р. відновились роботи на городищі. Минулорічний розкоп було розконсервовано та вибрано до рівня 4,8 м.

Стратиграфія контрольних бровок показала подальше вертикальне падіння стінок воронки донизу. Приблизно на рівні 2,5 м від поверхні з’явився викид глини зеленого кольору. Нижче він ставав більш потужним. Заповнення являє собою чорний гумусований супісок.

На рівні 3–3,6 м від поверхні шахта, в яку перейшла лінза, засипана великою кількістю обгорілого каміння. Вірогідно, воно було частиною фортифікаційних споруд, які були знищені. В результаті каміння котилося з валу та засипало заглибину колодязя. Важливо зазначити, що всі знахідки у вказаному шарі (переважно фрагменти кераміки) датуються ХІІ – початком ХІІІ ст. Також з глибини 3–3,20 м походить індивідуальна знахідка – бронзова гарда від меча, орнаментована хвилястим орнаментом. Попереднє датування гарди – ХІІ – поч. ХІІІ ст. Знахідок інших періодів на цьому рівне не виявлено.

Цьогорічний розкоп був зупинений на рівні 4,8 м від поверхні. Вертикальна стратиграфія показала підквадратну форму об’єкту, навколо якого фіксується кільце зеленої глини. Грунт був насичений вологою, а також відкрились фрагменти масивних дерев’яних конструкцій, дещо обгорілих. Вірогідно це верхня частина зрубу колодязя.

За періодами археологічний матеріал знайдений в 2014 р. розподіляється наступним чином.

Кілька фрагментів ліпної кераміки періоду ранньої бронзи, більшість знахідок – масових та індивідуальних, відносяться до давньоруського часу, зокрема до ХІІ – поч. ХІІІ ст. (зважаючи на особливості профілювання фрагментів). До цього ж періоду відносяться і бронзова гарда меча та фрагмент витого бронзового браслета. Окремо слід відзначити наявність традиційних для давньоруського колодязя знахідок – ручок від амфор київського типу.

Пізній період представлений польською монетою часів правління Станіслава-Августа Понятовського, свинцевою польською печаткою XVIII ст., а також форменим ґудзиком від мундира чиновника прокуратури російської імперії (ХІХ ст.).

Таким чином внаслідок проведених робіт отримано матеріал, який відображає різноманітні сторони матеріального життя мешканців городища, дозволяє зробити важливі висновки щодо його економіки, побуту та культури. Найбільш важливим результатом досліджень польового сезону 2014 р. можна вважати підтвердження висловлено раніше припущення М.П.Кучери, що на городищі є залишки стародавнього колодязя.

Округла в плані форма, великі розміри верхнього контуру – 10 м в діаметрі, лійкоподібна форма в перетині верхньої частини заповнення, а також стрімке падіння стінок (майже вертикальне) в центральній частині виявленого об`єкту та велика глибина – більше 5 м, дерев’яні конструкції – все це дає підстави співвідносити його із залишками гідротехнічної споруди – колодязя.

Не можна лишити без уваги і наявність кам’яного осипу, який ізолює нижні шари споруди. Можливо це дозволить визначити час, коли колодязь припинив своє існування, а також визначити подію, яка це спричинила.

Встановити точне датування даної споруди та час припинення її експлуатації можна буде лише після вивчення нижньої частини заповнення під час подальших археологічних розкопок.

Список використаних джерел і літератури

  1. Веремейчик О.М., Готун І.А. Колодязі на давньоруських сільських поселеннях // Восточноевропейский археологический журнал. – № 2 (3). – 2000.
  2. Готун І.А., Коваленко В.П., Моця О.П., Петраускас А.В. Давньоруське поселення Автуничі: результати останніх сезонів // Слов’яно-руські старожитності Північного Лівобережжя. Матеріали історико-археологічного семінару, присвяченого 60-річчю від дня народження О.В. Шекуна (17-20 січня 1995 р., м. Чернігів). – Чернігів: Сіверянська думка, 1995. – С. 25-27.
  3. Готун І.А. Археологічне вивчення будівель давньоруського села Середнього Подніпров’я // Проблеми давньо3. руської та середньовічної археології. – К.: Корвін-пресс, 2010. – С. 94-99.
  4. Куза А.В. Древнерусские городища Х–ХІІІ вв. Свод археологических памятников. – М.: Христианское изда4. тельство, 1996. – 254 с.
  5. Кучера М.П. Нові дані про городища Житомирщини // Археологія. – Вип. 41. – К.: Наукова думка, 1982. – 5. С. 72-82.
  6. Хвойка В.В6. . Древние обитатели среднего Поднепровья и их культура в доисторические времена (по раскопкам). – К., 1913. – С. 89-90.

  • Like 1

Share this post


Link to post
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.
Note: Your post will require moderator approval before it will be visible.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
Sign in to follow this  

×
×
  • Create New...