Большое озеро (Major Lacus): загадочное "Прикарпатское море"

Filin · 21 февраля 2015

На форуме уже давно обсуждается тема загадочного озера Амадока, которое, судя по сведениям ряда старых карт, некогда существовало на территории Хмельницкой и Тернопольской областей. Ещё одно подобное озеро-гигант, согласно одной из гипотез, существовало на территории Полесья. Теперь вот, как оказалось, ещё одно загадочное озеро-гигант могло существовать на территории Ивано-Франковской обл.

В данном случае особенно интересно выглядит тот факт, что в историю существования такого озера верит Богдан Томенчук, человек, хорошо известный мне по многочисленным публикациям, относящимся к археологии Прикарпатья (в частности, он автор солидных трудов "Археологія городищ Галицької землі", "Археологія некрополів Галича і Галицької землі...", "Княжий Галич – єпископський центр сер. ХІІ – ХІІІ ст..." и других). В общем, не диванный краевед среднего разлива, а практик со стажем, участвовавший в раскопках множества памятников археологии.

Те, кто читал тему Амадоки, найдут в этой статье много знакомых деталей.

Дабы повысить информативность материала, покажу карту, на которой отмечены населённые пункты, упомянутые в статье:

Живая карта

Также можете изучить этот район на Карте укреплений Украины

Цитата

На дні Прикарпатського моря
Прикарпатський науковець виявив, що Івано-Франківськ та три десятки ближніх сіл розташовані на території, яка кілька століть тому була зайнята велетенською водоймою. Через зміни клімату Прикарпатське море невдовзі може знову повернутися у свої береги?

Стрімкі пагорби Вовчинецьких гір, які тепер височіють на північній околиці Івано-Франківська, колись були берегом, об який розбивалися хвилі Великого Озера. На узбережжі цієї велетенської водойми стояли Тисмениця, Отинія та Лисець. У роки найбільшого розливу південні межі цього озера сягали відрогів Карпатських гір біля Надвірної. Це було справжнє Прикарпатське море, яке, за різними підрахунками, займало величезну площу - від 200 до 500 квадратних кілометрів.

Major Lacus (латинською - Велике Озеро) - такою назвою на рукописній карті 15-16 століття позначено цю водойму. Як видно на карті, з озера витікають дві річки, які поблизу Тисмениці (це містечко, про яке дійшли відомості від княжих часів, теж позначене на мапі) зливаються в одну велику ріку, яка впадає, очевидно, в Дністер.

Український археолог, доцент Прикарпатського університету, кандидат історичних наук Богдан Томенчук вважає, що дві річки, які витікають із озера, - це Бистриця Солотвинська та Ворона. Історик стверджує, що знайшов наукові підтвердження того, що море, яке зображене на давній мапі, не було витвором уяви невідомого картографа, а реально існувало.

Розкинулось море широко...

«Я випадково натрапив на дві цікаві, на мій погляд, рукописні карти Європи часів пізнього Середньовіччя, вони датовані орієнтовно 15-16 століттям, - розповідав репортерові «ГК» науковець. - Давній картограф позначив на території Прикарпаття, або, правильніше буде сказати, на Покутті, величезну водойму, яку назвав Великим Озером. На пізнішій мальованій карті України, створеній у 17 столітті під керівництвом французького інженера Гійома де Боплана, на цій території жодної водойми немає. Натомість сьогодні ми маємо тут дуже заболочену місцевість, яка під час повеней катастрофічно наповнюється водою. Коли я почав досліджувати можливість існування великої водойми на вказаній території, то з'ясував, що сліди такого озера прочитуються на сучасних геодезичних та ґрунтознавчих картах».

Як пояснив Богдан Томенчук, за характером ґрунтів можна визначити, яка рослинність переважала на тій чи іншій території. У степовій зоні, скажімо, утворюються масивні чорноземи. Жовтий колір ґрунтів свідчить про заліснену місцевість. А наносні шари гравію вказують на дно водойми чи старі русла річок.

«На теперішніх ґрунтознавчих картах чітко видно, що територія межиріччя Бистриць та Ворони була контактною зоною між степом і лісом, - розповідав дослідник. - Тут покутські чорноземи межують із жовтою глиною прикарпатських лісів. Але ґрунти в Івано-Франківську та ближніх селах мають одну особливість. Проводячи археологічні розкопки, я пересвідчився, що під шаром болотистого чорнозему несподівано виявляється шар гравію, за яким - знову чорнозем. Це ознака того, що тут колись існувало дно водойми, яка то з'являлася, то пропадала».

За словами Богдана Томенчука, на сучасних геодезичних картах можна простежити ймовірні межі Великого Озера, від якого тепер залишилася западина у межиріччі обох Бистриць та Ворони. На береги гіпотетичної водойми вказують горизонталі, якими на карті з'єднані висоти однакової величини над рівнем моря.

«Ось на карті височина - Вовчинецькі гори, а далі на тій же висоті - Підпечари з їх гарно вимитими водою печерами, а ось високий берег річки Ворони простягся аж до Отинії, - показував на мапі дослідник. - Інша лінія рельєфу, яка, можливо, позначає берег цього моря в найбільш повноводні роки, тягнеться до передгірських сіл Надвірнянського району. Це велика западина, в якій тепер розташовані три десятки населених пунктів. Я підрахував, що її розміри коливаються від 200 до майже 500 квадратних кілометрів. А глибина цього, умовно кажучи, Прикарпатського моря, могла становити понад 45 метрів. Величезна заболочена місцевість від Івано-Франківська до Отинії та Надвірної - це все дно того Великого Озера, яке тепер зникло. Хтозна, чи не відновиться ця водойма, зважаючи на теперішній значно перезволожений клімат в Європі?»

Перед потопом?

На думку Богдана Томенчука, 5-6 століть тому європейські картографи могли зафіксувати гігантську водойму на Покутті, яка справді існувала на цій території в ті кліматичні періоди, які характеризувалися надмірною зволоженістю. Історичні джерела, зокрема власні археологічні дослідження пана Томенчука, підтверджують існування у певні часи вкрай несприятливих умов для існування на цій території людських поселень.

«Відомо, що існують природні цикли змін кліматичних умов, - розповідав науковець. - Європейські дослідники уже давно дійшли висновку, що міграційні процеси, якими час від часу були охоплені стародавні народи, часто були спричинені саме погіршенням природних умов, а не якимись соціально-економічними змінами у суспільстві чи демографічними вибухами, як учила нас радянська марксистська методологія».

За словами Богдана Томенчука, кліматичне підґрунтя мало, зокрема, велике переселення народів, в результаті якого слов'яни розселилися на Балканському півострові в 6-7 столітті, а степові народи перейшли через Карпатські гори до Панонії. У той час, за словами науковця, відбулася велика зміна погодних умов, зокрема затяжні дощі призвели до затоплення величезних територій. Через погіршення умов існування різні племена зривалися із насиджених місць і шукали кращого життєвого простору.

«Слов'яни змушені були цю землю покидати, бо вже нічого вона їм не давала, така величезна тут була заболоченість, - вважає науковець. - Пізніші візантійські хроніки детально й емоційно описують суворі зими, страшні грози, потопи, землетруси. Наприклад, до нас дійшли відомості про те, що у 761 році Чорне море промерзло вглиб на 0,65 метра. І такі зміни клімату були завжди, просто не у всі часи вони підтверджуються документально. Проте з певністю можна сказати, що несприятливі погодні умови були тоді, коли відступали зі своїх земель кімерійці і скіфи, і сарматське переселення також було викликане змінами клімату».

За писемними даними, після періоду великої зволоженості та страшенних морозів, які вигнали зі своїх домівок степові народи, слов'ян та германців, в 9-10 століттях в Європу повернулося тепло.

«У той час на наших землях встановився кліматичний оптимум, тобто тут було страшенно добре: великі урожаї, розквіт міст, збільшення населення, укріплення Київської держави, - розповідав Богдан Томенчук. - Але через триста років, в 13-14 століттях знову збільшується зволоженість, повертаються холодні зими. В наступному столітті - морози, недороди, голод, епідемії. До кінця вісімнадцятого століття в Європі тривав так званий малий льодовиковий період. І лише з 19 століття почалося потепління, яке ми відчуваємо дотепер».

Прикарпатський науковець стверджує, що існують також археологічні докази того, що в історії Покуття були періоди, коли через затоплення великих територій тут утворювалася гігантська водойма. За його словами, на користь такої версії говорить той факт, що на території Івано-Франківська не було виявлено слідів слов'янських поселень 6-7 століть. Немає також знахідок часів ранньої бронзи, хоча пізнішу трипільську культуру у Франківську виявлено.

«Відсутність археологічних знахідок певних періодів підтверджує припущення про те, що через несприятливі погодні умови, скажімо, через сильне заболочення, а можливо, й повне затоплення цієї місцевості люди тут якийсь час не жили, - говорить науковець. - На жаль, визначити чітку періодичність виникнення цих несприятливих умов для проживання на основі таких непрямих даних неможливо. Потрібні польові дослідження, закладення шурфів, інструментальні заміри, які дозволять зробити датування ґрунтів і вкласти у чітку хронологію усі появи і зникнення Прикарпатського моря».

Богдан СКАВРОН

Источник

Жаль, что в статье не названа карта, которая видна на иллюстрациях, но и без этой информации можно отыскать "Большое озеро" на ряде карт 16 века, известных по темам Амадоки.

Вот, к примеру, карта Landtafel des Ungerlands / Polands / Reuffen / Littaw / Walachei / Burgarei, изданная в 1550 г.

А это карта 1562 г. выпуска:

Очевидно, есть и другие...