Demo

Олексій Паталах. Фортеця Казикермен: правда й вигадки. – Херсон: «Гілея», 2021 – 36 с. Завантажити у форматі PDF.

Кизикермен (крим. Ğazı Kermen, غازى كرمان, осман. Gazi Kirmân‎, غازى كرمان; з турецької — Дівоча фортеця) — стародавнє місто-фортеця. Нині це місто Берислав у Херсонській області. Наприкінці XIV століття золотоординський хан Тохтамиш побудував тут фортецю Доган-гечит, зруйновану в 1399 році ханом Тимур-Кутлуком. На початку XV століття литовська митниця Вітовта. Після смерті великого князя литовського Вітовта переходить під контроль кримських татар, які близько 1450 збудували тут фортецю Казікермен (або Кизикермен, з турецької — «Судейська фортеця», від слова «кази» — суддя; інший варіант перекладу — «Дівоча фортеця»). Наприкінці 1660-х років зводиться кам'яна фортеця — один з опорних пунктів турецького панування в Північному Причорномор'ї. Розташовувалася у районі пристані сучасного Берислава і складалася з малого, середнього і великого містечок. Мале містечко (цитадель) містилося на кам'яній скелі поруч балки Кизикерменки. 1678-1679 фортецю було значно розширено — зі східного боку замку добудували «середнє» містечко з кам'яними стінами. Казікермен оточував великий форштадт (передмістя) із земляними укріпленнями. Місто разом з іншими сусідніми фортецями — Таванню, Іслам-Керменом, Шагін-Керменом — забезпечувало охорону татарської переправи через Дніпро. Воно було серйозною перешкодою для морських походів запорожців і плацдармом для нападів на козацькі землі Гетьманщини. Козаки постійно загрожували Кизикермену. 1670 року Іван Сірко взяв його в облогу, а через рік частково зруйнував. 31 липня 1695 року фортеця була захоплена московсько-гетьманськими військами Бориса Шереметьєва та Івана Мазепи під час успішного Азовського походу. 1698 року під час Кримського походу союзницька армія брала фортецю в облогу. За умовами Константинопольського мирного договору 1700 вона мала залишатися незаселеною. Утім, місто фактично продовжувало існувати у XVIII столітті як значний пункт транзитної торгівлі. Після російсько-турецької війни 1768—1774 Кизикермен — у складі Російської імперії (певний час існував навіть Казикерменський повіт Херсонської провінції Новоросійської губернії). Заселявся переважно переселенцями з Полтавської та Чернігівської губерній. У 1784 році на руїнах Кизикермена виникло місто Берислав. У 1858 році в проекті герба Берислава було увічнено колишню назву міста— «Дівоча фортеця»: у золотому щиті, на чорній горі, — червона кругла вежа, на якій стоїть дівчина в блакитному убранні; у вільному куті щита — герб Херсонської губернії.

Деякі деталі фортеці та стадіону «Газовик» на його території:

Автор: Ольга Пламеницька Макет фортеці: План другого ярусу фортеці: Розріз по башті:

Невже дійсно Олика виглядала так, як на макеті? Зараз це село-селом, якщо говорити про основну забудову.

На площі Шевченка у сквері стоїть ось така табличка з інформацією про Київську браму трьома мовами. На жаль, ніде більше не зустрічав інформацію про цей об’єкт.

Ще один ракурс макету

Свіжі фоточки від Максима Рітуса: https://m-a-d-m-a-x.livejournal.com/492331.html

Обговорюється цей об'єкт: Шаргородський замок З історії Шаргородського замку У 1583 р. полський канцлер Ян Замойський отримує у власність Карчмаровську волость, яка в той час належала Кам’янецькому єпископу Мартину Бялобржеському. Ця угода була схвалена королем Речі Посполитої. Після одержання відповідних документів та "дідичних" прав на Карчмаровську волость Замойський надзвичайно енергійно взявся за її облаштування. Виконуючи обіцянку польському королю, на місці злиття річок Мурашки та Ковбасної, поруч із старою Княжою Лукою, за два роки Замойський збудував надзвичайно міцний на той час оборонний замок: заснував тут місто на честь родоначальника Замойських Флоріана Шарого. Близько 1585 року виникло поселення-фортеця, яке спочатку мало назву Шароґрудек, а з 1589-го року отримало сучасну назву — Шаргород. Наприкінці XVI ст. на території фортеці було вже чимало будівель, з'явитися мури і рови навколо замку, почали будуватись підземні ходи. При Шаргородському замку був військовий гарнізон, що мав декілька десятків гаківниць, іншу зброю, а також запаси пороху та відповідну амуніцію. Оскільки містечко знаходилось на торговельному шляху з Брацлавщини на Молдову, що мало важливе стратегічне значення, то воно заселялось і розросталось досить швидко. Король Сигазмунд III (1587-1632 рр.), оцінюючи важливість поселення, грамотою від 26 січня 1588 р. обдарував його новим привілеєм: "Закладеному три роки тому містечку Шарогрудек, що у 6 милях від Бару, надаємо Магдебурзьке право, відкидаючи усі польські, руські і волоські права, що йому суперечать, запроваджуємо ринок у суботу, ярмарок на Новий рік, Трійцю і св. Галля. Прагнучи організувати побут міста, котре є фортецею проти неприятелів, розпоряджаємося, щоб купці з Волощини або з Туреччини до різних земель чи воєводств їдучи, завжди сюди приїжджали, протягом двох днів товари на продаж виставляли і лише на третій день у подальшу подорож вирушати. Окрім того, дозволяємо міщанам з волохами, татарам з турками торгівлю проводити, усілякі товари по сушею й водою провозити, а також по усьому краю через Бар розвозити, продавати, міняти, без жодних перешкод і митних сплат, окрім податку на границях Шльонзська Устьового, встановлюємо склад солі, воску, риби, шкір і також інших товарів, де б воші не були набуті і звідкіль не були би завезені. Під час війни або військового стану володар, а в час його відсутності -управитель замку повинен сумлінно стежити за тим, щоб через наплив .людей з-за кордону і їх переходи не виникла якась небезпека для Речі Посполитої. За герб надаємо св. Флоріана, котрий тримає в правій руці щит з трьома списами, а у лівій - посуд з водою, якою пожежу заливає, на згадку того, що це місто колись отримало назву від доблесного Флоріана Шарого (Сірого)". У цей період з дозволу Замойського до ПІаргорода прибуло кільканадцять єврейських родин. Переважно це були купці. У перші роки воші звільнялися від податків. Євреї на свої кошти збудували в 1589 р. оригінальну синагогу в мавританському стилі. Для захисту від турецьких нападів синагога мала бійниці і, по суті, являла собою ще один оборонний об'єкт. У 1595 р. завершилось будівництво всіх укріплень і комунікацій навколо Шаргорода. Містечко стало міцною фортецею. В період 1672-1699 рр. в ньому ведуться укріплювальні роботи. Після воєнних руйнувань він відновлюється в 1715 р. Ремонтні роботи проводяться в 1850 р. Магнатський двір, за традицією названий замком, хоча і не був оточений оборонними стінами, до теперішнього часу зберіг найважливіші елементи архітектурно-планувальної структури. Зі сходу і півдня він огороджений високою підпірною стіною з контрфорсами і кутовою квадратною в плані двоярусною вежею. У західній його частині Знаходиться замкова кам’яниця в оточенні господарських будівель. У пам’ятці простежуються перехідні риси від оборонних замків до феодальних садиб епохи Ренесансу. Загальний вигляд Шаргорода у середині ХІХ ст. Шарогрод у 1905 р. Вид на підпірну стіну, вежу і будинок Замойського та Предтечинську церкву з боку мосту через Ковбасну в 1930 р. Вежа і стіна у 1930 р. Сучасний вигляд: Вежа у 1930 р. Сучасний вигляд: Кам’яниця Замойського — будівля ренесансної архітектури, прямокутна в плані, складена з пісковика, двоповерхова з характерним для архітектури ренесансу аттиком, покрита чотирьохскатним дахом. Несиметрично розташовані вікна обрамлені кам’яними наличниками, по другому поверху проходить напіввал і профільований карниз, що відокремлює аттик від основного об'єму будівлі. На горищному (аттиковому) поверсі збереглися рушничні амбразури. Перекриття склепінчасті, напівциркульні з розпалубками, що сходяться в центрі. У приміщеннях колишніх світлиць — характерні для українських кам’яниць балкові перекриття, дерев’яні, з різьбленням. Первісне внутрішнє планування повністю збереглося. Ренесансна замкова кам’яниця є єдиною відомою пам’яткою такого типу в Україні. Вигляд у 1930 р. Сучасний вигляд: Старовинні господарські будівлі

За Ю. Сіцінським у XІV-XVIІ ст. на правому березі річки Ров стояв дерев’яний Ровський замок. Зараз це село Чемериси-Барські. Картина Руслана Корженюка: Пагорб у Чемерисах-Барських, де стояв Ровський замок: Вид на рештки Барського замку на поч. ХХ ст. Картина Руслана Корженюка: На світлинах П. Жолтовського 1930 року. Північний мур: Західний редан: Південно-західний бастіон: Південно-західний бастіон:

Не знаю, може тому що вузька і великоформатна. Тут подано лише центральний фрагмент світлини.

Трохи фотографій Жолтовського 1930 року у кращій якості: Загальний вигляд: Замок: Богунова башта: Контрфорси:

На карті Замків вказано, що місце розташування замку в Джурині Шаргородського району поки не визначене, але на супутникових знімках він досить добре проглядається: Цей замок збудований одним з роду Чурилів десь у XV-XVI ст. Спочатку належав Чурилам, потім — Собанським. Після 1918 року був майже повністю розібраний. Посилання на Вікімапію

Готуючи матеріал для посту про Корсунь-Шевченківський надибав трохи цікавої фортеці про різночасові укріплення цього міста. Найдавініші укріплення належать до часів форпосту на річці Рось, збудовані ще за часів Ярослава Мудрого. Місце першої фортеці і зараз чудово проглядається на супутниковій карті в районі вулиці 1-го Травня (Тартацька). Вулиця з забудовою оточує пагорб над річкою Рось, на якому нині встановлено пам’ятний знак на честь першого поселення в Корсуні. Звісно, що цю фортецю як і інші було зруйновано монголо-татарами у 1240 році. Наступне укріплення належить до часів козацтва. У 1650-х роках за наказом Богдана Хмельницького біля річки Корсунки збудовано невелику фортецю майже квадратову в плані і чотирма бастіонами. Вали фортеці і нині добре проглядаються на супутниковому знімку. Знаходиться вони між вулицею Ярослав Мудрого, Героїв Майдану і Кущаєвським яром. Також до фортець умовно можна віднести палацовий комплекс Лопухіних-Демидових, закладений ще у 1780-х роках Станіславом Понятовським, племінником останнього польського короля. Палацовий комплекс знаходиться на острові, оточеним гранітними скелями і водами річки Рось. На його території збудовано браму і вежі у ґотичному стилі. Тому комплекс можна за бажання віднести і до фортець, хоча ніяких реальних оборонних функцій він не виконував. І

Єдина збережена оборонна споруда часів литовського панування — вежа Вітовта біля сіл Козацьке і Веселе. Збудований наприкінці 14 століття, а напикінці ХІХ ст. відреставровано власником місцевої садиби Трубецьким. Історія свідчить, що в той час південно-західна частина сучасної України перебувала під владою Великого князя Литовського Вітовта, і займала весь правобережний бік Дніпра, по якому проходив кордон. Відповідно існували митниці, одна з них перебувала в районі між Бериславом та Каховкою на острові Тавань, нині затопленому Каховським водосховищем, а поруч, на правому березі, знаходилась дозорна вежа, яка контролювала південну частину острова. В подальшому ці території перейшли у володіння Кримського ханства, при цьому були побудовані три фортеці: Кази-Кермен, в 1484 році, на місці сучасного Берислава; Іслам-Кермен (Шагін-Гірей), в 1492 році, на місці сучасної Каховки; і Хан - Бурун на острові Тавань. Між фортецями були натягнуті ланцюги через Дніпро, які перешкоджали сплаву козаків на човнах. У 1695 році фортеці були зруйновані козаками Мазепи. Дозорна вежа, перебуваючи в стороні, пережила всі ці події. У 80-ті роки XIX ст. добудовано четвертий ярус зі стрільчастими вікнами в псевдоготичному стилі. Тоді ж вежа була переобладнана князем Петром Трубецьким, у водонапірну вежу, він налагодив у XIX столітті в напівдиких степах Херсонщини широкомасштабне виробництво якісного, як на ті часи вина, відомого нам як «Оксамит України» і «Перлина степу». Швидше за все вежа використовувалася як водонапірка до 1950-х років, до того як була побудована Каховська ГЕС, після чого з неї був демонтований бак для води і вежа була покинута.

Дивно, на схемі Бевза монастир домініканок намальований у львівському передмісті, хоча згідно з іншими картами, він мав розміщатись на вулиці Лесі Українки, 26 на захід від Глинської брами. На вікімапії він відмічений на території тароупаковочного заводу “Агропак”. Там дійсно є старі корпуси, в яких важко впізнати келії, але на них збереглися плити з написами латиною. Костьол св. Андрія 1682-1787 очевидно не зберігся.