Жолква: замочек на горе Гарай

[Filin]

Обсуждается этот объект: Замок на горе Гарай близ города Жолква

К югу – юго-западу от Старого города Жолквы возвышается хребет вытянутой горы Гарай:

Живая карта

О том, что где-то на этой горе находился замок, упоминал Орест Мацюк в своей книге "Замки і фортеці Західної України" (с. 54):

Цитата

Якщо дозволить час, можна через залізничний вокзал піднятися на гору Гарай з її модриновою алеєю, де колись був мисливський королівський оборонний замочок. Звідси відкривається чудова панорама на Жовкву та її околиці. А піший маршрут з г. Гарай до Глинського городища (взимку - на лижах) привабить навіть найвибагливішого туриста.

А Николай Казурак даже попытался представить, как замочек мог выглядеть:

Источник: "Замки і фортеці Західної України", с. 51

На упоминание "проекта реконтрукции" в подписи не обращайте внимание, ведь очевидно, что никакого проекта реконструкции этого объекта нет, а перед нами просто гипотетическая реконструкция облика объекта (фантазия на тему).

Владимир Пшик в своей книге Укріплені міста, замки, оборонні двори та інкастельовані сакральні споруди Львівщини XIII — XVIII ст. кратко описал укрепления Жолквы, но о замочке напрямую не упомянул. При этом в книге на карте укреплений Жолковского района отмечена точка с подписью "Горай" (через "о"), а в описании укреплений есть такая информация (с. 74):

Цитата

Цікавою є також згадка французького священика, який відвідав Жовкву у 1688-1689 рр., про те, що на крайній межі парку, де знаходиться спадиста гора, на її вершині стоїть т. зв. глорієтта або чотириярусна вежа, з якої відкривається чудовий вид на околицю. Невідомо, в якому матеріалі була зведена ця вежа, де саме була розташована і які функції могла виконувати.

Судя по наводке (окраина парка, граничащая с горой) речь идёт всё о той же горе Гарай. Под парком, очевидно, подразумевался старинный парк "Зверинец", расположенный к югу от Жолковского замка. Правда, Орест Мацюк упоминает охотничий замок, а Владимир Пшик сообщает о 4-ярусной башне и потому непонятно, описывается ли одно и то же место (укрепление) или речь идёт об объектах, расположенных на разных участках горы? Вариантов может быть много, потому нужно этот нюанс прояснить.

Учитывая то, что хребет горы вытянулся по оси запад-восток на расстояние около 2,5 километров, необходимо привязать упомянутый замок и башню к какому-то определённому участку возвышенности. Исходя из её структуры, укрепления в первую очередь хочется поискать здесь:

Живая карта

Если же башня и замок – это два разных сооружения, то башню (опираясь на ориентировочную наводку из текста Владимира Пшика) нужно в районе восточной оконечности горы, ближе к парку. Для сторожевой башни место вполне подходящее:

[rbrechko]

Натрапив на статтю "Пивниці на Гараю як рукотворні підземелля Жовкви ХVII ст.: історія, сьогодення та перспективи музеєфікації", яка має пряме відношення до даної теми.

Цитата

Байбула Людмила Романівна,

науковий співробітник Державного історико-архітектурного заповідника у м. Жовкві, м. Жовква

Анотація. У статті йдеться про пивниці на Гараю – пам’ятку XVII ст., яка на сьогодні має статус лише нововиявленої. Досліджено історію її будівництва та використання на основі джерел та популярно-краєзнавчої літератури. Запропоновано концепцію включення пивниць на Гараю до сучасного музейного ландшафту міста Жовкви.

Ключові слова: пивниці на Гараю, літній палацик, Жовква, підземелля.

Summary. Ludmyla Baybula.Beer cellars on the Haray as hand-made catacombs in Zhovkva of the XVII century: history, present times and perspectives of creation of a museum

The article speaks about beer cellars on the Haray that are considered to be the monument of the XVII century and currently have the status of newly discovered. History of their construction and use has been studied on the basis of original sources and popular literature on area studies. There has been presented the concept of inclusion of the beer cellars on the Haray to the museum complex of the town of Zhovkva.

Key words: beer cellars on the Haray, small summer palace,Zhovkva, catacombs.

Печери, потаємні підземні ходи між замками, закинуті таємничі штольні, каземати, королівські підвали, оборонні підземелля-фортифікації… Що може бути таємничіше та загадковіше, ніж давні підземелля? Природні та рукотворні – вони завжди вабили шукачів пригод. Перші з них, створені природою, вражають різноманіттям кристалів, заплутаністю ходів чи бездонними глибинами, інші, творцем яких була людина, ховають у своїх надрах безліч легенд, переказів та цікавих історій, пов’язаних з їх виникненням.

Серед відомих пам’яток державного значення, як наприклад, замку чи синагоги, у Жовкві є ряд цікавих об’єктів, які за своєю історією, виглядом та станом збереженості можуть нарівні конкурувати з вище перерахованими метрами, незважаючи на те, що на сьогодні мають статус лише нововиявлених. Одна з них – це пивниці на горі Гарай, яка є вершиною горбистого пасма Розточчя, і здіймається над містом Жовквою на висоту близько 150-и метрів (362 метр над рівнем моря). Пивниці розташовані на північному схилі гори південно-західної околиці міста та датовані другою половиною XVII ст. [1] Саме в цей час Жовква активно розбудовується за фінансової підтримки короля Яна ІІІ Собєського, перетворюючись на одну з прегарних його резиденцій. На горі Гарай Собєський будує літній мисливський палацик, звідки відкривається мальовнича панорама його володінь. Сьогодні можемо лише уявляти, як король, залишаючи стіни замку полював у звіринцю – мисливські угіддя, що тягнулись від замку до вершин горбистого лісового пасма Гараю – а згодом, стомлений прямував до свого літнього палацику, щоб відпочити та випити келих другий запашного вина, яке зберігалось у пивницях, збудованих у товщі гори.

Варто згадати і про історико-топонімічне походження назви Гарай. Аналіз краєзнавчої літератури свідчить про те, що, починаючи з середини ХІХ ст. походження цього топоніму приписують Яну ІІІ Собєському. Як пише відомий дослідник Жовкви Садок Баронч у першому виданні, присвяченому пам’яткам Жовкви, яке побачило світ 1852 року, назву Гараю виводять з вигуку Собєського “ha raj” після того, як з висоти цієї гори, його очам вперше відкрився чудовий вигляд околиць Жовкви [13, s.46]. Однак автор не поділяє цієї думки, бо зазначає, що король бачив і розкішніші краєвиди, та не називав їх раєм [14, s. 112] та подає згадки про ліси Гараю, зафіксовані у документах XVI століття, тобто за 100 років до володіння ними Собєським. На ці джерела стосовно першої історичної згадки про Гарай покликається і відомий український історик Іван Крип’якевич у своїй розвідці про місто Жовкву [6, с. 19]. Більше того, він зазначає, що ця околиця, згідно даних археолога Ярослава Пастернака, «мала досить живу доісторичну минувшину – на горбі Гарай знайшлися двостінні крем’яні сокири старшого типу» [Там само], що належать до неолітичної доби (бл. 5000-2500 рр. до н. е.) [11, с. 9 ]. Проте, незважаючи на це, гіпотеза про походження назви гори Гарай начебто від вигуку Собєського успішно помандрувала в наступні краєзнавчі дослідження польських та українських авторів та енциклопедичні видання, утвердившись там як безапеляційна істина [21, s. 86; 17, s. 53; 22, s. 1025, 10, с. 63.], будучи насправді суцільною легендою. Наприклад, сучасний дослідник М. Парцей, автор книги «Стародавня Жовква» серії «Історичні місця України», що вийшла 2005 року, пише навіть, що «у старовинних архівах Жовкви збереглося свідчення очевидця про те, що король Ян ІІІ був так зачарований краєвидами міста, і піднявшись на гору за парком, вигукнув: «Га-а! Рай! Кажуть, що відтоді гору і назвали Гарай» [10, с. 63]. Пивниці на Гараю ж згаданий автор називає підземельним тунелем, який ніби походить з часів побудови Жовківського замку, про що свідчить тип цегли, якою викладено склепіння. Цю вже другу «легенду» М. Парцей переймає з книги «Жовква і її святині» польських авторів П. Козарського та Т. Свата, що вийшла у Жовкві 1999 р. українським перекладом. [5, с. 117]. Вважаємо таке твердження помилковим, оскільки склепіння пивниць викладені не пальцівкою (цегла, що належить до першого будівельного періоду зведення замку), тому датування їх не може бути прив’язаним до кінця ХVII ст. Третьою легендою у книгах зазначених авторів є те, що від згаданого підземелля є відгалуження на чотири боки: до Львова, Крехівського монастиря, Жовківського замку та потаємного виходу в лісі на схилі гори. Головний львівський коридор нібито має бути найширшим – щоб можна було вільно їхати риссю на коні, а в коридорі є кам’яні пійла для коней. Хоча П. Козарський та Т. Сват і називають останню легенду «живою», проте жодних переказів про неї, автору даної розвідки не пощастило знайти в поданому списку використаної літератури. Дослідник М. Парцей, окрім підземель (які насправді є пивницями) пише і про броварню з великими пивницями, що начебто були побудовані Собєським на Гараю після зведення літнього палацику, що не знайшло підтвердження в джерелах і очевидно є фантазією автора. Така розмаїта інформація стосовно пивниць на Гараю, оповита легендами, переказами і часто суперечливими фактами, присутня в сучасній краєзнавчій літературі, спонукала автора до ґрунтовної історичної розвідки, адже ця пам’ятка не була до цього часу предметом окремого дослідження.

Джерельні дані стосовно влаштування пивниць, на жаль, досить скупі. Їх поява безперечно була обумовлена зведенням літнього палацу, перша згадка про який належить до 1677 року і пов’язана з запрошенням до Жовкви садівника-італійця, який разом із місцевими садівниками закладає при замку прекрасний регулярний парк на двох терасах у французькому стилі з фонтанами і альтанками та з’єднує його великою алеєю із закладеним регулярним парком і алеями літнього палацу на горі Гарай. Цей палац був збудований у формі круглої вежі, діаметром 12 метрів. [7, с. 26]. Польський дослідник С. Гасьоровський пише, що його, за звичай, називали альтаною. [15, s. 55]. Відомий історіограф Жовкви монах-домініканець Садок Баронч датує зведення цієї будівлі 1678 роком, пов’язуючи його з відновленням замку [14, s. 112]. Існує також версія О. Мацюка про мисливський королівський оборонний замочок на Гараю та вартий уваги проект його реконструкції [9, с. 51-54].

Детально вперше опише цей об’єкт подорожуючий французький абат F. de P. у своїй хроніці нотатки про Жовкву («Relations d’un voyage de Pologne, fait dans les annees 1688 et 1689”, видані в Парижі у 1858 р.), де зафіксує інформацію про те, що на верху гори знаходиться глорієтта* чи чотириповерхова вежа, звідки відкривається чудовий вигляд на Жовкву та її околиці; тут Ян ІІІ часто вечеряє у товаристві довірливих йому осіб [12, s. 568]. Королівський літописець К. Сарнецький підтверджує ці факти, зазначаючи, зокрема, що 29 березня 1664 р. Собеський, вислухавши меси, “на Гарай відразу поїхав і там пообідавши, полював аж до самого вечора” (переклад – Байбули Л., далі – Л. Б.) [12, s. 587]. Приготування королівських трапез вимагало, очевидно, наявності приміщення для надійного зберігання продуктів та напоїв. Таким, сучасними словами, мовлячи, холодильником, слугували пивниці, котрі ідеально відповідали вимогам королівської кухні.

Згідно даних С. Гасьоровського, який першим подає конкретні роки зведення пивниць, покликаючись на архівний матеріал, зібраний священиком Романом-Степаном Луканем**, вони були збудовані протягом 1685 – 1689 рр. та мали форму хреста. Довше його рамено сягало до 50-и метрів, коротше – до 20-и; висота – біля 2-х метрів. В лівому крилі знаходилась криниця, а в правому – комин, з якого шахтою до палацу у кошику подавали у пляшках вино, пиво та воду. Наглядав за пивницями сторож, будиночок якого стояв неподалік літнього палацу. [15, s. 55]. Відомий краєзнавець Галичини А. Шнайдер пише, що сьогодні (себто на др. пол. ХІХ ст. – Л. Б.) ані сліду не залишилося від палацику; є лише розлогі алеї, засаджені липами та модринами. Вперше вигляд цього місця був зафіксований на карті Міґа (за прізвищем керівника – інженера, обер-лейтенанта квартирмейстерства австрійського Генерального штабу) (фото 1). “Під горою – досить глибокі пивниці, збудовані у формі хреста, які служили донедавна за винний погріб; до сьогодні добре збережені. В одному рамені пивниці є викладена каменем криниця, про яку місцева легенда згадує, ніби мати молодих королевичів Собєських інколи – неслухняних лякала, що їх в тій криниці під Гараєм втопить” (переклад – Л. Б.) [20, s. 16].

Зважаючи на досить великі розміри пивниць видається правдоподібним, що їх влаштували у пустих підземеллях, де знаходився камінь, який попередньо використали як будівельний матеріал. Коли він вичерпався, утворену нішу пристосували під пивниці, виклавши їх склепіння цеглою. Нашу версію, що тут колись знаходилась каменоломня опосередковано підтверджують привілеї господарів міста, надані юдейській громаді Жовкви. Так, тодішній дідич Жовкви Станіслав Данилович, дід Яна ІІІ, дозволив 18 червня 1635 р. на місці дерев’яної збудувати муровану синагогу; на підмурівок для неї “брати камінь в горах, який знаходиться на моїх грунтах” (переклад – Л. Б.) [19, s. 8]. Однак синагогу тоді не звели, натомість юдеї, скориставшись з дозволу, набудували цілу низку будинків. 1664 року Ян Собєський підтверджує привілей Даниловича на зведення синагоги та дозволяє брати будівельний матеріал для цієї мети з його власних каменоломень. [ibid, s. 28]. У 1678 і 1687 роках Ян ІІІ повторює цей дозвіл – вже як король. В останньому привілеї мова йде вже і про королівську позику громаді, що свідчить про реальний початок будівництва храму. У донесеннях Жовківського окружного управління Намісництву про кількість синагог за 1827 р., Жовківська синагога датована 1687 роком [2, s. 6]. У цей час триває і будівництво пивниць на Гараю (1685-1689). Минуло понад пів століття від першого привілею 1635 р. і, очевидно, за цей час будівельний камінь було вичерпано, а рукотворні підземелля почали обкладати цеглою та облаштовувати під пивниці. Ще одним доказом даної версії є те, що під час експедиції (фото 4-7), здійсненої автором даної розвідки разом із археологом ДІАЗу Т. Іванишиним у 2008 р. у пивниці на Гараю, вдалося виявити тверду породу каменю рябчаку. Його було добре видно через численні проломи в бокових стінках цегляного склепіння; зруб ж підземелля складався переважно з глиняної маси – опоки.

Час використання пивниць для зберігання вина залишається невідомим. З певністю можна говорити про їх “функціонування” у часи сина Собєського Константина (власник Жовкви протягом 1696-1726), який підтримував в замку світське життя, був великим прихильником мисливства та лицарських розваг [17, s. 63]. Відомо, що 1724 р. з нагоди перебування старшого брата Якуба у Жовкві, Костянтин влаштував тут грандіозне полювання у Звіринці, театралізовані видовища та бали [8, с. 93]. Князь Михаіл Казимир Радивил, власник Жовкви з 1740 по 1762 рр. після відбудов та декорування запустілого замку провів 1752 року ґрунтовну реставрацію королівського палацу на Гараю. Це остання документальна згадка про нього і, ймовірно, останній ремонт цієї будівлі, зафіксований у відомих нам джерелах. [12, s. 587; 18, s. 135]. Інвентар Жовківського замку від 10.09.1840 року, укладений у зв’язку з його продажем власниками Юзефовичами, містить інформацію про “domek” - будиночок на горі Гарай. [3, 14]. Зважаючи на його дуже скромний опис як будівлі під солом’яним дахом, з певністю можна ідентифікувати його з будиночком сторожа, що був зведений неподалік літнього королівського палацу та пивниць. Останні в інвентарі згадуються, як друга пивниця, що розташована недалеко, близько 30 сажень,*** від описаного будиночку, на долі гори Гарай. “Вона мурована, склепінчаста і тягнеться під будиночка на південь, але вхід до неї завалений” (переклад – Л. Б.) [ibid.]. Перша ж пивниця, невідома нам до цього часу, знаходиться в кількох кроках від описаного будиночку; вона мурована, має цегляні склепіння та 20 фрамуг (ніш) для бочок з напоями [ibid.].

Отож, у першій половині, ХІХ ст., як свідчать, джерела, пивниці перестали використовуватись за призначенням. Станом на 1852 рік було остаточно втрачено Звіринець, а з ним і літній королівський палац на Гараю, залишилася лише одна модринова алея [8, с. 100] та згідно даних С. Баронча, під горою велика пивниця, з темним входом [14, s. 200]. 1861 року вона була відкопана, а в міжвоєнний період, коли почали опікуватись пам’ятками на державному рівні, Жовківський магістрат доклався до реставрації цього підземелля. Врешті воно було відкрито для відвідувачів. [16, s. 24]. Слід згадати, що 1910 р. було розроблено проект природного резервату «Модринова алея на Гараю», який 1919 р. оголошено пам’яткою природи Розточчя. Таким чином гора Гарай стала атракційним місцем для жовківчан; тут вони проводили свій вільний час, влаштовували пікніки, прогулювались модриновою алеєю та обов’язково зазирали до пивниць. Такі теплі спогади про проведене приємне дозвілля залишили українці, поляки та юдеї у своїх мемуарах-спогадах, що вийшли друком вже по Другій світовій війні переважно за кордоном. Вхід до пивниць було засипано вже в радянський період, на жаль, точними даними не оперуємо.

Сучасний стан пивниць зафіксовано нами під час експедиції 2008 р., (фото 2-7), дістатися до них можна лише через отвір, зроблений у цегляному склепінні, що руйнує пам’ятку. (фото 1). Таких стихійних проломів-отворів вже цьогоріч зауважено кілька, що свідчить про великий інтерес «шукачів» скарбів і водночас про те, що потрібно негайно рятувати пивниці від подальшого руйнування. Вважаємо, що це слід робити через музейну функцію. Влаштування тут музею стане, на наш погляд, найкращим вирішенням проблеми існування пам’ятки в сучасних умовах. Історія будівництва та функціонування пивниць сама диктує тематику музею – тут логічно створити музей «Королівський винний льох», облаштувавши пусті зараз ніші дерев’яними бочками, наповненими солодким трунком для дегустації відвідувачами. Перспективною буде також тут експозиція рецептів приготування напоїв – королівського вина та пива, якими колись славилась Жовква і активно імпортувала їх. Таким чином, даний музей стане своєрідним доповненням експозицій Жовківського замку, де на слушну думку С. Каськун, потрібно влаштувати музей шляхетського побуту XVII –XVIII ст., виходячи з історії будівництва та функціонування колись славної резиденції.[4, с. 325]. Відтак, будуть розкриті первинні функції нашого об’єкта. Творячи музейну концепцію, не слід обмежуватись лише пивницями; до музейного комплексу слід включити також: фундаменти колишнього королівського літнього палацику та модринову алею, яка налічує два десятки трьохсотлітніх дерев-велетнів. Природодослідники кін. XIX – поч. ХХ ст. відносили їх до найцікавіших природних об’єктів Розточанського регіону. Така розмаїта історико-архітектурна та природна спадщина безумовно стане атракційним туристичним маршрутом і забезпечить майбутньому музею стабільне фінансове існування.

Література:

1. Науково-технічний архів державного історико-архітектурного заповідника у м. Жовкві (НТА ДІАЗ у м. Жовкві). Лист Управління містобудування ОДА від 05.11. 1999 р. за № 16-6/1-659. про статус нововиявленої пам’ятки – «Пивниці на горі Гарай» розташування: північний схил гори Гарай, південно-західна околиця міста, XVII ст.. Пивницями тут названа велика хрестоподібна в плані пивниця на горі Гарай.

2. Центральний державний історичний архів України, м. Львів, (далі – ЦДІАЛ). – Ф. 146. – Оп. 85. – Спр. 2367.

3. ЦДІАЛ. – Ф. 134. – Оп. 2. – Спр. 299.

4. Каськун С. Палац Жовківського замку. Функція: музей // Жовква крізь століття. Випуск ІІ – Міністерство культури України. Державний історико-архітектурний заповідник у м. Жовкві. – Львів: В-во «Растр – 7», 2012. – С. 321 - 338.

5. Козарський П., Сват Т. Жовква і її святині. Переклад Кубай М., Бордун М. /Жовківський центр міського розвитку «Світло культури (Жовква), фонду охорони пам’яток (Варшава), фонду розвитку Карпатського Єврорегіону. – Жовква, 1999. – 167 с.

6.Крип’якевич І. З історії міста Жовкви // Жовківщина. Історико-мемуарний збірник. Упоряд. Я. Каліка /Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, земляцьке об»єднання «Жовківщина» – Жовква - Львів - Балтимор, 1995 – Т. 2. – C. 19 - 55.

7. Кубай М. Історична хронологія Жовкви (Рукопис, НТА ДІАЗ у м. Жовкві), 2012. – 96 с.

8. Кубай М. Жовківський замок: історична довідка // Жовква крізь століття. Випуск ІІ – Міністерство культури України. Державний історико-архітектурний заповідник у м. Жовкві. – Львів: В-во «Растр – 7», 2012. С. 82 - 108.

9. Мацюк О. Замки і фортеці Західної України. Історичні мандрівки. – Львів: Центр Європи, 2005. – 199 с.

10. Парцей М. П. Стародавня Жовква / Серія «Історичні місця України». – Львів: Світ, 2005. – 168 с.

11. Пастернак Я. Археологія Жовківщини» //Жовківщина. Історико-мемуарний збірник. Упоряд. Я. Каліка / Інститут Українознавства ім. І. Крип’якевича Національньної Академії наук України, земляцьке об’єднання «Жовківщина». – Жовква - Львів - Балтимор, 2002. – Т. 4. С. 9 - 10.

12. Aftanazy R. Materiały do dziejów rezydencji / Pod red. A. Baranowskiego, Warszawa. – 1990. T. VII A: Dawne województwo Ruskie: ziemia Halicka i Lwowska.

13. Barącz S. Pamiątki miasta Żołkwi. – Lwów, 1852. – 138 s.

14. Barącz S. Pamiątki miasta Żołkwi. Drugie wydanie – Lwów, 1877. – 247 s.

15. Gąsiorowski S. Chrześcijanie i Żydzi w Żółkwi w XVII i XVIII wieku. / Polska Akademia Umiejętności. – Kraków, 2001. – 293 s.

16. Hay E. Żółkiew. Przewodnik dla zwiedzajacych. Rzut oka na dzieje grodu Żółkiewskich i Sobieskich. – Żółkiew, 1936 (wydanie drugie – przejrzane i znacznie rozszerzone – z ilustracjami) – 56 s.

17. Niedźwiecki M. Z przeszłości Żołkwi. – Lwów. Nakład. autora, 1908. – 72 s.

18. Osiński M. Zamek w Żółkwi, Lwów, 1933, 591 s.

19. Schall J. Dawna Żółkiew i jej Żydzi. Żółkiew. 1939. 230 s.

20. Scheider A. Starożytnosci miasta Zolkwi krótko opisane na pamiątke obchodu uroczystośći odnowienia kosciola farnego w tem mieście dnia 12 września 1867 r. Lwów, 1867. – 14 s.

21. Zieliński L. Narol - Lubycza - Rawa – Żołkiew // Lwowianin. – Lwόw, 1842. XII-XIII. S. 45-51, 79-86.

22. Żołkwiew // Encyklopedya powszechna S. Orgełbrandta. – Warszawa, 1868. – T. 28. – S. 1018 – 1026.

*Глоріета – з італ. (лат.) – славна, прекрасна. Колонний павільйон в парку чи саду XVII–XVIII ст., який розташовували біля входу, на підвищенні або в перспективі алеї.

** Центральний державний історичний архів у м. Львові, ф. 364, (Лукань Роман – Степан – священик) оп. 1, спр. 136.

*** Давньоруська одиниця вимірювання відстані, що дорівнював 2,16 метри

Джерело

Ілюстрації до статті:

[Filin]

Спасибо за наводку, есть над чем подумать.

Дополню картину ссылкой на цифрофую копию карты Ф. фон Мига (1779-1782) с видом на гору и её застройку:

Источник

Тот же участок на австрийской военной карте 1861-1864 гг.:

Живая карта

[Filin]

Автор видео прогулялся по горе и показал, как сейчас выглядит место в районе подвалов. К сожалению, внутрь попасть ему не удалось, а единственное интерьерное фото, показанное в видео, взято из статьи, которую выше опубликовал rbrechko