Filin Опубликовано: 18 июня 2014 Жалоба Поделиться Опубликовано: 18 июня 2014 Обсуждается этот объект: Петропавловская церковь в Чигирине В наши дни редкий посетитель Чигиринского заповедника оставит незамеченной оборонную Петропавловскую церковь, находящуюся на склоне Замковой горы. Постройка, привлекающая внимание, на самом деле является новоделом, который возвели в 2005-2007 гг., а неприметные руины той церкви, которую этот новодел якобы воспроизводил, находятся рядом: Петропавловская церковь, построенная то ли в середине, то ли во второй половине 17 века, была разрушена в 1678 году, во время турецкой осады. Церковь ждала своих исследователей до конца 1980-х – начала 1990-х, когда начались первые раскопки. Они продолжились в 2004 и 2006 г. Насколько я понял, раскопки старой церкви ещё не были завершены, как уже началось строительство новой. С этого момента история храма как бы разветвилась – оригинал замер в ожидании завершения исследований и музеефикации, а новодел стал принимать почести и купаться в волнах внимания. В рамках данной темы предлагаю немного покопаться в истории храма. Хочется привлечь больше внимания к оригиналу, его судьбе, и в то же время обращу ваше внимание на якобы точную копию Петропавловской церкви, которая якобы появилась в результате титанической аналитической работы архитектора Сергея Юрченко. Главный вопрос - действительно ли воссозданная церковь "дуже точно повторює свого попередника"? Для введения в курс дела предлагаю вашему вниманию несколько статей, в которых есть сведения по истории храма, там же в общих чертах описано, как протекало исследование его руин, и как возникла "копия". Цитата О. Брель Церква Петра і Павла: історія та археологія На малюнку Чигирина з літопису Самійла Величка [2, с. 233| можна побачити біля підніжжя гори невеличку церкву з одним верхом, до якої веде стежка від Верхнього замку, а позаду - пролом у міській стіні [1, с. 37]. Це церква святих апостолів Петра і Павла, її місцезнаходження підтверджує план Чигиринської фортеці 1678 року полковника та інженера Патріка Гордона. Поряд, згідно цього ж плану, стоїть дерев`яна дзвіниця. Своєю архітектурою храм нагадує Іллінську церкву в родовому помісті Богдана Хмельницького в Суботові, споруджену у 1656 р. [8, с. 183]. Під час турецьких походів 1677 і 1678 рр. церква Петра і Павла мала важливе стратегічне значення, оскільки входила до оборонних споруд Чигирина. Самійло Величко у своєму літописі зазначав, що «сердюки з іншими козаками... станули нижче церкви Святих Апостолів у Чигирині під замковою горою і билися з турками до смерку, та аж ні трохи їм не далися» [2, с. 243|. Патрік Гордон вказував, що місце, де знаходилась церква, було досить зручним «для побудови болверка, щоб захищати і куртини до замку, і ворота» [3, с. 85]. Згідно його плану, Петропавловська церква розташована на штучній терасі, посеред схилу Замкової гори. Судячи з креслення, вона була мурованою, майже квадратною за планом, розміром близько 7x7 сажнів, із трикутними фронтонами, високою покрівлею, завершена однією стрункою банею з хрестом, мала два входи на південній і північній стінах. Час побудови храму невідомий, хоча є припущення, що він збудований за доби Богдана Хмельницького. За іншими джерелами, соборна церква Петра і Павла в Чигирині існувала одночасно з церквою Успіння Пресвятої Богородиці та Преображення Господнього [5, с. 149]. Краєзнавець та історик Леонтій Похилевич вказує, що Петропавлівська церква була побудована Богданом Хмельницьким. Також він зазначає, що «ще на початку нинішнього [XIX] століття було видно руїни цієї церкви, а також руїни єпископського палацу. Церква була хрестоподібна. В цій же церкві обраній малоросійським духовенством і козаками Київським митрополитом Йосип Нелюбович-Тукальський, гонимий і польським урядом за твердість в православ`ї і російським за любов до хороброго і винахідливого Дорошенка» [12, с. 667]. Науковий співробітник Інституту археографії та джерелознавства М.С. Грушевського НАН України Володимир Ленченко висловлює припущення про те, що оскільки церква була названа в ім`я небесних покровителів гетьмана Петра Дорошенка, то збудована, ймовірно, його «коштом» [8, с. 183]. Як зазначалось, з церквою Петра і Павла нерозривно пов`язане ім.`я видатного українського церковного і політичного діяча Йосипа Тукальського. Він походив з українського православного духовенства, мав неабияку підтримку з боку Б. Хмельницького. У 50-х роках XVII ст. був архімандритом монастиря у м. Вільно, а з 1661 року єпископом Мстиславським. У 1663 році в Чигирині у церкві Петра і Павла його проголошено Київським митрополитом, а уже в 1664 р. ув`язнено Павлом Тетерею у Марієнбурзькій фортеці [14, с.3]. 1665 року Йосип Тукальський був звільнений з ув`язнення гетьманом Петром Дорошенком, став його найближчим другом і прибічником і прибічником. Також користувався великою повагою серед козаків і всього народу України. Згодом Й. Тукальський отримав підтвердження на Київську митрополію від Константинопольського патріарха Мефодія, однак не був визнаний Московською церквою. Резиденція Й. Нелюбовича-Тукальського була в Чигирині. Він був противником польського і московського втручання в українські церковні справи, мав великий вплив на люд український. Львівський єпископ Й. Шумлянський казав про нього: «…і духом якого і гетьман живе і вся Україна» [4, с. 60]. Помер Йосип Нелюбович-Тукальський 5 серпня 1675 року і був похований у церкві Петра і Павла у Чигирині [14, с. 4]. Під час облоги Чигирина у 1678 році на початку серпня козаки винесли з палаючого міста мощі митрополита і перевезли до Лубенського Мгарського монастиря. Там їх поховано духівником покійного ієромонахом та ігуменом Макарієм Русановичем [6, с. 306]. Таким чином, відомості про Петропавлівську церкву мають важливе значення для подальшого вивчення духовної та матеріальної культури українського народу. Тому, з метою виявлення та дослідження залишків церкви було проведено археологічні розкопки у 1989-1994 та у 2004 роках. До наших днів під Замковою горою збереглися сліди штучної тераси, на якій стояла церква Петра і Павла, а під землею - залишки її фундаментів та розвалу частини стіни. Під час розкопок вони були досліджені археологами. Встановлено, що фундамент був викладений з плоских каменів місцевого піщаника, скріплених вапняним розчином і глиною. В кладці використана також жолобкова цегла, що датує цю споруду XVII століттям [5, с. 150]. Серед археологічного матеріалу траплялась кераміка, зокрема, два майже цілих горщики світло-сірого кольору, з розписом по плічках яскраво-червоним хвилястим орнаментом. На розкопі траплялись фрагменти гутного скла, ковані цвяхи, залишки розкиданого людського поховання, а також кістки домашніх тварин. При поглибленні в розкопі було виявлено залишки ще двох стінок фундаменту зруйнованої церкви. Таким чином, відкрито рештки трьох стін з фундаментами, четвертої не було виявлено, можливо, тому, що тут спланований майданчик різко обривається [5, с. 150]. У липні 1993 року була обстежена штучна печера в Замковій горі поблизу місця, де знаходилась церква Петра і Павла. Співвідношення місця розташування печери з історичною топографією гори дало можливість висунути кілька версій функціонального призначення та часу побудови підземелля. Одне з припущені, заключається в тому, що печера була збудована як складова частина культового комплексу, пов`язаного із церквою Петра і Павла. І в такому разі дана підземна споруда могла використовуватися як підземне кладовище типу печер Київської Лаври або, ймовірніше, як підземна церковка чи келія схимонаха [13, с. 3]. У серпні-листопаді 2004 року експедицією Чернігівського державного педагогічного університету ім. Т.Г. Шевченка та Сіверського інституту регіональних досліджень проводились археологічні дослідження на території резиденції Богдана Хмельницького в м. Чигирині. Дослідження фінансувались Національним історико-культурним заповідником «Чигирин» [10, с, 1]. Перший об`єкт - зовнішня територія бастіону Дорошенка на схилі Замкової гори. Другим об`єктом археологічних досліджень 2004 р. стали пошуки церкви Петра і Павла, зображеної на кресленні Гордона в 1678 р. Головною метою було, як підтвердження об`єктивної наявності, так і виявлення дійсних параметрів для можливої реконструкції. Для цього в процесі роботи було розбито дві траншеї завдовжки 18 та 6,75 м та один розкоп загальною площею 54,75 м2. Товщина культурного шару на розкопі досягала 1,25м. В результаті було частково розкопано дві стіни церкви. Західна стіна має досліджену довжину 8,7 м, і в південній частині врізається в схил. Південна стіна досліджена на довжину 12-ти метрів по зовнішній частині. Спосіб мурування такий, як і на бастіоні Дорошенка з тією лише різницею, що в стінах церкви, товщина яких 1,9-1,95 м, каміння меншого розміру та менш оброблене. Зрозуміло, що мури церкви були врізані у схил, але поки ще не досліджено, на яку глибину. У західній частині південної стіни, погано збереженій, разом з розвалом каміння було знайдено велику кількість цегли з канелюрами. Дослідники припускають, що, можливо, це була прибудова не зафіксована на плані Гордона. На внутрішній частині південної стіни було виявлено залишки фресок однотонного темно-сірого кольору. Ймовірно, даний колір утворився після пожежі. Західна стіна має дві цікаві особливості. По-перше, в її верхній частині є зовнішній виступ на 0,1 м. Припускають, що це виступ над цокольним поверхом. До цього припущення підштовхує друга особливість: у дослідженій частині стіни, з глибини 0,15 м, на відстані 1,5 м. від північно-західного кута будівлі виявлено арочне мурування із вертикально поставленого вузького довгого каміння. Під аркою нема муру, а є кілька шарів ґрунту, явно замивного характеру. Щоб вберегти стіну від руйнування, замив не розбирався і буде досліджуватись при подальших розкопках [10, с. 14]. На території розкопу були знайдені фрагменти різноманітних гончарних виробів. Це частини горщиків, покришок, мисок. Вони вироблені з різної глини (біла, сіра, рожева), мають різноманітну форму, форму та колір орнаменту, але в датуються XVII ст. В заповненні церкви були виявлені фрагменти скляного посуду – вінце та денце чарки, денце бокалу, горло пляшки та фрагменти віконниць. Колекція знахідок, виготовлених із заліза, є найбільш масовою: цвяхи, скоби, взуттєва підкова, дверний завіс, костиль, фрагмент чавунної гранати. Вироби із кольорового металу, на жаль, погано збереглися. Один виріб можна визначити як застібку книги. Ще сім фрагментів частин виробів не піддаються визначенню. Був також знайдений фрагмент обробленої кістки. В заповненні було багато кусків горілого повністю та частково обгорілого І дерева. Серед частково обгорілих фрагментів ікон — невелика частина із залишками золотого фону та фрагмент із видимою врізною поперечиною та залишками шипованого кріплення. Інші частини, ймовірно фрагменти кіоту, фактично є вугіллям, але дуже добре зберегли форму та всі подробиці різноманітної різьби та кріплення [10, с. 15, 16]. Такі знахідки вказують на те, що церква Петра і Павла була зруйнована в пожежі у 1678 р. під час турецьких походів на Чигирин. Ми не маємо ніяких графічних зображень міста періоду його найвищого розквіту, коли Чигирин був резиденцією Богдана Хмельницького. Є лише зображення, що стосуються 1678 р. - напередодні облоги й захоплення міста турками. Тому таке велике, і в деяких моментах вирішальне, значення має археологічне дослідження культурних шарів та залишків архітектурних споруд того періоду. 2 червня 2004 року Кабінетом Міністрів України були прийнято Постанову №721 «Про затвердження Комплексної програми розвитку історико-архітектурного комплексу «Резиденція Богдана Хмельницького» на 2004-2010 роки». Метою цієї програми є відтворення гетьманської резиденції, що забезпечить збереження та популяризацію унікального історико-культурної о середовища, пов`язаного з ім`ям Б. Хмельницького. Серед основних завдань програми — науково обґрунтоване реставраційне відтворення об`єктів історико-архітектурного комплексу «Резиденція Богдана Хмельницького», одним з яких є і церква Петра Павла [11, с. 3]. Відповідно до основних напрямків виконання програми, археологічні дослідження церкви буде продовжено. Також заплановано реставраційне відтворення храму та консервація його автентичних залишків [11, с.6]. Щоб відновлена церква Петра і Павла була максимально наближена до оригіналу при створенні ескізу було проведено велику роботу над аналізом аналогічних церков того періоду. Науково-проектну документацію розробляє Київський інститут історії архітектури та містобудування. Автор проекту Юрченко Сергій Борисович. У квітні 2005 року Президент України Віктор Андрійович Ющенко прийняв Розпорядження «Про відродження і розвиток-історичних і культурних центрів Черкащини». Це сприяли подальшій розбудові Чигирина у місто-музей. До державницької політики долучились меценати. За ініціативи генерального директора ЗАТ «Міжтериторіальна холдингова компанія «Епос» Івана Миколайовича Бездітного у 2005 році був створений фонд «Нащадки Богдана Хмельницького». До нього ввійшли Благодійний фонд соціального розвитку Національного історико-культурного заповідника «Чигирин» (генеральний директор Василь Іванович Полтавецьавець) та Вільне козацтво України (отаман Олександр Григорович Мазур). На благодійні внески засновників фонду розпочато будівельні роботи по відтворенню відомої православної святині XVII ст. - церкви Петра і Павла. Будівництво планується завершити до кінця 2006 року. Над автентичними підмурками церкви, що були відкриті в логічних досліджень, буде зроблено накриття (павільйон) дозволить зберегти залишки церкви, які будуть доступні для відвідувачів. Посилання: 1. Бажанова Т, Малюнок Чигирина з літопису Самгйла Величка // Пам`ятки України: історія та культура. - 2002. - №2. - С. 33-39. 2. Величко Самійло. Літопис. - К., 1991. - Т.2. 3. Гордон Патрик. Дневник 1677-1678. -М.: Наука, 2005. 4. Горенко Л. Чигиринський Троїцький жіночий монастир: історичний нарис // Родовід. -1992. -№4. - С. 59-66. 5. Горішній П. Церкви древнього Чигирина у XVII ст. // Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку. - Київ - Черкаси, 1997. - С.147-155. 6. Заруба В. Українське козацьке військо в російсько-турецьких війнах останньої чверті XVII століття. - Дніпропетровськ, 2003 г. 7. Ленченко В. Гетьманський замок у Чигирині // Пам `ятки України: історія та культура. - 1994. - №3-6. - С. 63-68. 8. Ленченко В. История и топография Чигирина в XVII веке // Гордон Патрик. Дневник 1677- 1678. - М.: Наука, 2005. - С.160-184. 9. Літопис Самовидця. – К.: Наукова думка, 1971. 10. Полтавець В.І., Мудрицький Г.А., Навик Т.Г. Звіт про виконання наукових археологічних робіт на території резиденції Богдана Хмельницького в м.Чигирині в 2004 р. - Чигирин, 2004. 11. Постанова Кабінету Міністрів України, 2004, №721. 12. Похилевич Л. Сказание о населенних местностях Киевской гуьернии – К., 1864. 13. Сиволап Л.Г, Стародавня підземна споруда в Замковій горі в Чигирині // Додаток до звіту Горішнього П.А. за 1993 р. 14. Солодар О. Київський митрополит в Чигирині // «Чигиринські вісті». - 16 листопада 1994 р. ----- Стаття надрукована у збірці «Чигиринщина: історія і сьогодення. Матеріали науково-практичної конференції 17-18 травня 2006 року». – Черкаси: «Вертикаль», видавець ПП Кандич С.Г., 2006 – с.46-51. Источник Цитата О.А. Пашковський, Д.П. Куштан Пізньосередньовічний цвинтар церкви Петра і Павла у Чигирині Вже не одне десятиліття тривають археологічні дослідження козацької столиці – Чигирина. Серед визначних знахідок останніх часів – залишки церкви Св. Апостолів Петра і Павла, яка згадується у історичних джерелах 2-ї пол. XVII ст.: літописі Самовидця [9, 130], щоденнику П. Гордона [4, 68; 85]. Залишки її фундаменту були виявлені Чигиринською експедицією ІА НАНУ під керівництвом П.А. Горішнього на початку 90-х рр. ХХ ст. Завершила розкопки Петропавлівської церкви у 2004 р. спільна експедиція Національного історико-культурного заповідника «Чигирин» та Чернігівського державного педагогічного університету ім. Т.Г. Шевченка [2, 48-49]. Рис. 1. Фрагмент плану Чигиринської фортеці П.Гордона (1) та сучасний план центральної частини міста Чигирина (2) з показом місця розташування цвинтаря: 1 – церква Св. Апостолів Петра і Павла; 2 – адміністративний комплекс НІКЗ «Чигирин» та музей Б. Хмельницького Храм розташовувався на невеликій штучній терасі північного схилу «Замкової гори» (Рис. 1). Він був невеликого розміру, прямокутний у плані. Стіни товсті, муровані з брил місцевого пісковику. Точна дата заснування церкви невідома. За переказами її заклав гетьман Богдан Хмельницький (1649-1657) [11, 666-667]. Але існує думка, що зважаючи на її назву, засновником міг бути гетьман Правобережної України Петро Дорошенко (1665-1675) [8, 184]. З часом правлінням останнього пов’язана реконструкція оборонних споруд чигиринської фортеці, зокрема і будівництво кам’яного «бастіону Дорошенка», а місце розташування церкви та її будова свідчать про те, що вона також входила до системи оборонних споруд Чигирина [2, 46]. Натомість нам точно відома дата руйнування церкви – під час взяття Чигирина турецьким військом у серпні 1678 р. [9, 130]. Цього року в ході робіт по музеєфікації автентичних залишків церкви Петра і Павла, під час спорудження фундаменту для накриття, будівельниками були виявлені людські кості. Після цього на місце прибув загін експедиції археологічної інспекції управління культури (керівник – Д.П. Куштан). В результаті рятівних археологічних досліджень на місці знахідки було досліджено невелику частину церковного цвинтаря, який датується часом функціонування храму. У попередні роки (1993-94) на території Нижнього міста біля північно-східного підніжжя «Замкової гори» вже проводилися розкопки козацького цвинтаря, на якому було досліджено понад 260 поховань XVI-XVII ст. [5, 32-34]. За свідченням місцевого краєзнавця початку ХХ ст. Степана Яременка, на 1923 р. ще збереглися залишки цього старовинного кладовища: «… тут мається 5 хрестів часів 16-17 віку візантійського зразка, такого, як і коло церкви Богдана [Іллінська церква у Суботові – Авт.], і одна плита» [2, 61]. Нововиявлений цвинтар розташований на тій само терасі, що ї церква Св. Петра і Павла, за східною (вівтарною) стіною храму. Поховання розміщувалися щільними рядами паралельно стіні на відстані 1,5 м від неї. Простежено принаймні два такі ряди. Могили розташовувалися паралельно одна до іншої, довгою віссю перпендикулярно до вівтаря. Залишки цвинтаря як і самої церкви перекриті потужним шаром (до кількох метрів) осипу та перевідкладеного ґрунту, який складався з брил пісковику, глини та гумусу. При вертикальній зачистці зафіксовано рівень давнього горизонту, який являв собою горизонтальний шар горілого ґрунту (наслідок спалу міста під час військової облоги), вище якого залягали брили каменю від стін зруйнованої церкви. Вдалося розкрити ділянку площею всього 4 кв. м (2х2 м), проте на цій невеличкій ділянці було досліджено 8 (!) поховань, з яких п’ять виявилися частково або повністю зруйнованими будівельниками (Рис. 2). Рис. 2. Чигирин, цвинтар біля церкви Петра і Павла. План та розріз розкопаної ділянки Поховання №1 знаходилося у другому ряду могил від стіни церкви. Трупокладення дорослої людини сильно зруйноване (збереглися лише кості нижніх кінцівок). Яма прямокутної форми з заокругленими кутами, ширина 0,6 м, глибина 0,95 м (всі глибини від рівня давнього горизонту). Заповнення глинисто-чорноземне. Небіжчик лежав випростано на спині головою на захід з незначним відхиленням на південь. Права нога пряма, ліва зігнута у коліні. Слідів домовини не простежувалося. Супроводжуючий інвентар відсутній. Поховання №2 – частково зруйноване трупокладення (вціліла права сторона грудної клітини, плече, тазові кістки, права нога та гомілка лівої). Знаходилося у другому ряду могил. Яма прямокутної форми з заокругленими кутами розміром 2,4х0,7 м, глибина 1,4 м. Заповнення глинисто-чорноземне. По центру ями розміщена труна розміром 1,9х0,45 м, виготовлена з дерев’яних дошок. У верхній частині труни з боку черепа знайдено великий кутий цвях. Скелет лежав випростано на спині, руки складені на животі. Орієнтація головою на захід-південний захід. Супроводжуючий інвентар відсутній. Поховання №3 збереглося повністю. Це трупокладення молодого чоловіка (15-25 років), здійснене у прямокутній ямі з заокругленими кутами, ледь розширеній до голови, розміром 2х0,5-0,56 м, глибина 0,92 м. Заповнення глинисто-чорноземне. Скелет без труни лежав випростано на спині впритул до північної стінки ями, орієнтація головою на захід з незначним відхиленням на південь. Через те, що дно поховальної ями було нерівне, кості знаходилися на різних рівнях: череп і ліве плече вище, а права рука, грудина, таз та нижні кінцівки нижче. Між верхніми частинами стегнових кісток знайдено фрагмент вінчика горщика XVII ст. з мальованим орнаментом. Під час розбирання кістяка за нижньою щелепою знайдено свинцеву кулю, яка напевне і спричинила смерть. Вірогідно, чоловік отримав смертельне поранення у шию. Поховання №4 розташовувалося у першому ряду могил від стіни церкви. Воно являло собою рештки зруйнованого трупокладення молодої людини 13-15 років. Збереглася частина труни і ноги небіжчика нижче колін. Яма прямокутної форми з заокругленими кутами, ширина 0,5 м, глибина 0,95 м. Заповнення глинисто-чорноземне. Труна мала ширину 0,3 м, виготовлена з тонких дерев’яних дошок. Скелет, очевидно, лежав випростано на спині, головою на захід. Поховання №5 також знаходилося у першому ряду могил від стіни церкви між похованнями №№ 4 та 7. Так само майже повністю зруйноване. Збереглася частина дощатої труни і кінцівки нижче колін з нижньою частиною лівої стегнової кістки. Яма прямокутної у трапецієподібної форми, ширина 0,52-0,6 м, глибина 1,55 м. Труна шириною 0,35 м, виготовлена з дерев’яних дошок. Скелет, очевидно, лежав випростано на спині, головою на захід-південний захід. Поховання №6 знаходилося у другому ряду могил від стіни церкви. Воно збереглося повністю. Яма прямокутної форми розміром 2х0,5-0,55 м, глибина 1,22 м. Заповнення глинисто-чорноземне. Посередині ями знаходилася труна трапецієподібної форми (розширена до голови) розміром 1,9х0,36-0,45 м, виготовлена з дерев’яних дошок скріплених за допомогою великих кутих цвяхів. У ній знаходився скелет дорослої людини, яка лежала випростано на спині, руки складені на животі. Орієнтація головою на захід з незначним відхиленням на південь. Праворуч від черепа знайдено два фрагменти кераміки XVII ст. Поховання №7 розташовувалося у першому ряду могил від стіни церкви. Повністю зруйноване, простежено лише південно-східний кут ями і труни. Скелет не зберігся. Поховання №8 знаходилося у другому ряду могил від стіни церкви між похованнями №№ 2 та 6. Яма прямокутна невеликих розмірів – 0,95х0,46 м, проте досить глибока – 1,85 м. На дні знаходилася труна розміром 0,87х0,36 м, видовбана з цільного стовбура дерева. У ній знаходилися рештки дитини віком близько 1 року, яка лежала випростано на спині головою на захід-південний захід. Кості поганої збереженості, натомість добре збереглося волосся – світло-русяве, ледь кучеряве. Нижче грудей знайдено мідного натільного хрестика. Всі поховання здійснено за християнськими канонами. Як з’ясувалося, могили залягали двома ярусами: нижній – поховання №№ 2, 4, 5, 6, 7, 8 та верхній – №№ 1, 3. Вони відрізнялися як хронологічно, так і за рядом ознак. Поховання нижнього ярусу, стратиграфічно більш ранні і на відміну від верхнього, здійснені у дерев’яних трунах. Вони пов’язані з початком функціонування храму і, напевне, датуються 60-ми – початком 70-х рр. XVII ст. В них, зважаючи на місця розташування (біля вівтарної стіни церкви), можливо, поховано представників тодішньої чигиринської еліти з козацької старшини та гарнізону московських стрільців, а також членів їх родин. Єдиною знахідкою, важливою для відносного датування цих могил є хрестик з дитячого поховання. Він виготовлений із мідного сплаву шляхом відливки у двостулковій формі. Його розміри: довжина (з вушком) – 45 мм, ширина – 28 мм, товщина – 1-1,5 мм. Зовнішній хрест чотирьохкінцевий з шириною рамен 8 мм. По діагоналі від середини хреста відходять прямі промені. З лицьового боку вписаний ще один прямий хрест, всередині якого розміщується зображення т.зв. схимницького хреста («Голгофи») з прямою перекладеною на верхньому рамені, косою – на нижньому, списом та тростиною з губкою по обидва боки; внизу – схематичне зображенням черепа Адама. По краям зовнішнього хреста лицьової сторони – вписані у прямокутники ромби з церковнослов’янськими буквами. На зворотній стороні зображено хрестика у барочному стилі – з пелюсток та рослинних завитків; на краях також розміщені прямокутні рамки, у які вписані букви. У барочному стилі оформлені і нижні частини променів хрестика. Подібні за формою натільні хрестики виявлені на території Богородицької фортеці (м. Новомосковськ, Дніпропетровської обл.) [3, рис. 1-3], некрополі Вознесенської церкви (м. Київ) [6, 177; рис. 3: 7, 8]. Обидва комплекси датуються кін. XVII – поч. XVIIІ ст. Подібний же хрестик походить з с. Нікольського у Запоріжжі [10, 97; рис. 1: 36]. Як зазначають дослідники, всі хрестики цього періоду мають московське (російське) походження, позаяк в українських козаків не було звичаю їх носити [1, 90]. Імовірно, дитяче поховання, у якому виявлено натільного хрестика, належало дитині одного з офіцерів московських стрільців, які входили до гарнізону Чигиринської фортеці. Поховання верхнього ярусу хронологічно пізніші за часом, адже перекривають попередні. Вони, на відміну від попередніх, не становлять струнких рядів і у них відсутні домовини. Дно могильних ям нерівне, поза небіжчиків недбала, що, напевне, пов’язано із поспіхом при похованні. Всі вони безінвентарні, лише у одному виявлено свинцеву кулю. Вона округлої форми, сильно деформована, діаметром 15 мм, з невеличким «хвостиком» від литника довжиною 5 мм. Простота і недбалість могил, а також те, що один з похованих загинув від вогнепального поранення, можуть означати, що верхній ярус цвинтаря містить могили захисників Чигирина за часів облоги міста турецькими військами у 1677-78 рр. Таким чином, в результаті охоронних розкопок у м. Чигирині виявлено і частково досліджено ще один комплекс доби пізнього середньовіччя – некрополь церкви Св. Апостолів Петра і Павла. Подальші дослідження цвинтаря ускладнені потужним кількаметровим шаром перевідкладеного ґрунту над ним. Незважаючи на це, виявлені археологічні знахідки доповнюють наше уявлення про один з найдраматичніших періодів в історії козацької столиці і всієї України – часи «Руїни». Джерела та література: 1. Археологія доби українського козацтва XVI-XVIII ст. – К., 1997. 2. Брель О. Церква Петра і Павла: історія та археологія // Чигиринщина: історія і сьогодення: Матер. наук.-практ. конференц. у Чигирині (17-18 травня 2006 р.). – Черкаси, 2006. 3. Векленко В. Православні натільні хрести XVII ст. з території Богородицької фортеці // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні. – Вип. 14. – К., 2005. 4. Гордон Патрик. Дневник 1677-1678. – М., 2005. 5. Горішній П. Козацький цвинтар у Чигирині: поховальний обряд, антропологія, археологічний матеріал // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні. – Вип. 10. – К., 2001. 6. Івакін Г.Ю., Козубовський Г.А., Балакін С.А., Абишкіна О.А., Чміль Л.В., Оногда О.В. Дослідження на території Старого Арсеналу в Києві // АДУ 2004-2005 рр. – Вип. 8. – К., 2006. 7. Кривенко С. Розриті могили (Чигиринська старовина і скарбошукання за описом 1923 року) // Пам’ятки України: історія та культура. – № 2. – К., 2002. 8. Ленченко В. История и топография Чигирина в XVII веке // В кн.: Гордон Патрик. Дневник 1677-1678. – М., 2005. 9. Літопис Самовидця. – К., 1971. 10. Мірущенко О. Колекція козацьких старожитностей Бодянського О.В. // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні. – Вип. 10. – К., 2001. 11. Похилевич Л. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. ----- // Археологічні дослідження в Україні: здобутки та перспективи: Збірка матеріалів другої Міжнародної студентської археологічної конференції (24-26 вересня 2008 р., Кам’янець-Подільський). – Кам’янець-Подільський, 2008. – С. 156-162. Источник Эта статья частично повторяет информацию, ранее опубликованную в статье "Церква Петра і Павла: історія та археологія", но есть здесь и новые данные, так что прочитать стоит: Цитата О.В. Брель Відродження чигиринської Петропавлівської церкви Історичні пам’ятки першої гетьманської столиці – Чигирина – постійно привертають до себе пильну увагу дослідників. Однією з них є церква Петра і Павла. Час побудови храму невідомий. У заповіті Івана Тихоновича Волевича, датованому 1650 роком, згадується Петропавлівська церква [1]. Але чи це дійсно церква святих апостолів Петра і Павла, на сьогоднішній день сказати не можна. Краєзнавець та історик Леонтій Похилевич вказує, що Петропавлівська церква була побудована Богданом Хмельницьким. Також він зазначає, що «ще на початку нинішнього (ХІХ – прим. авт.) століття було видно руїни цієї церкви, а також руїни єпископського палацу. Церква була хрестоподібна. В цій же церкві обраний малоросійським духовенством і козаками Київським митрополитом Йосип Нелюбович-Тукальський, гонимий і польським урядом за твердість в православ’ї і російським за любов до хороброго і винахідливого Дорошенка» [2]. Науковий співробітник Інституту археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського Національної академії наук України Володимир Ленченко висловлює припущення, що оскільки церква була названа в ім’я небесних покровителів гетьмана Петра Дорошенка, то збудована, ймовірно, його "коштом" [3]. Про церкву Святих апостолів Петра і Павла збереглися згадки і в інших історичних джерелах того періоду. Так у літописі Самовидця зазначається: «… [1678 р.] Дня 10 августа у неділю по полудні вирвало кілька підкопів під містом… ( крізь проломи дерлися яничари [4])… Турки не живили нікого, але усе стинали, а місто палили, де опановували. Піхотне військо козацьке, під гору за церкву зібравшись, боронилось аж до самої ночі, а москва в замку боронилась» [5]. Чигирин 1677 р. Літопис Самійла Величка На малюнку Чигирина з літопису Самійла Величка [6] можна побачити біля підніжжя гори невеличку церкву з одним верхом, до якої веде стежка від Верхнього замку, а позаду – пролом у міській стіні [7] (Мал.1). Це церква святих апостолів Петра і Павла. Її місцезнаходження підтверджує план Чигиринської фортеці 1678 року полковника та інженера Патріка Гордона. Поряд, згідно цього ж плану, стоїть дерев’яна дзвіниця. Своєю архітектурою храм нагадує Іллінську церкву в родовому помісті Богдана Хмельницького в Суботові, споруджену у 1656 р. [8]. Під час турецьких походів 1677 і 1678 рр. церква Петра і Павла мала важливе стратегічне значення, оскільки входила до оборонних споруд Чигирина. Самійло Величко у своєму літописі зазначав, що «сердюки з іншими козаками… станули нижче церкви Святих Апостолів у Чигирині під замковою горою і билися з турками до смерку, та аж ні трохи їм не далися» [9]. Патрік Гордон вказував, що місце, де знаходилась церква, було досить зручним «для побудови болверка, щоб захищати і куртини до замку, і ворота» [10]. Згідно його плану, Петропавлівська церква розташована на штучній терасі, посеред схилу Замкової гори (Мал.2). Судячи з креслення, вона була мурованою, майже квадратною за планом, розміром близько 7х7 сажнів, із трикутними фронтонами, високою покрівлею, завершена одною стрункою банею з хрестом, мала два входи на південній і північній стінах. Як зазначалось, з церквою Петра і Павла нерозривно пов’язане ім’я видатного українського церковного і політичного діяча Йосипа Нелюбовича-Тукальського. Він походив з українського православного духовенства. У 50-х роках ХVІІ ст. був архімандритом монастиря у м. Вільно, з 1661 року – єпископом Мстиславським. У 1663 році в Чигирині у церкві Петра і Павла його проголошено Київським митрополитом, а 1664 року – ув’язнено Павлом Тетерею у Марієнбурзькій фортеці [11]. 1665 року він був звільнений з ув’язнення гетьманом Петром Дорошенком, став його найближчим другом і прибічником, користувався великою повагою серед козаків і всього народу України. Своєю резиденцією Й. Нелюбович – Тукальський обрав Чигирин. Він отримав підтвердження на Київську митрополію від Константинопольського патріарха Мефодія, однак не був визнаний Московською церквою тому, що був противником польського і московського втручання в українські церковні справи, мав великий вплив на люд український. Львівський єпископ Й.Шумлянський казав про нього: «… духом якого і гетьман живе і вся Україна» [12]. Помер Йосип Нелюбович-Тукальський 5 серпня 1675 року і був похований у церкві Петра і Павла у Чигирині [13]. Під час облоги Чигирина у 1678 році на початку серпня козаки винесли з палаючого міста мощі митрополита і перевезли до лубенського Мгарського монастиря. Там їх було поховано духівником покійного ієромонахом та ігуменом Макарієм Русановичем [14]. Дослідження історії церкви Петра і Павла стало особливо активним у часи незалежної України. Так, з метою виявлення та вивчення залишків церкви було проведено археологічні розкопки у 1989-1994, 2004 та 2006 роках. До наших днів під Замковою горою збереглися сліди штучної тераси, на якій стояла церква Петра і Павла, а під землею – залишки її фундаментів та розвалу частини стіни. Під час розкопок 1989-1994 рр. вони були досліджені Чигиринською археологічною експедицією під керівництвом кандидата історичних наук П.А. Горішнього. Встановлено, що фундамент був викладений з плоских каменів місцевого пісковика, скріплених вапняним розчином і глиною. В кладці використана також жолобкова цегла, що дало можливість датувати цю споруду ХVІІ століттям. Археологи відкрили рештки трьох стін з фундаментами. Четвертої стіни не було виявлено, можливо, тому, що тут спланований майданчик різко обривався [15]. У серпні – листопаді 2004 року експедицією Чернігівського державного педагогічного університету ім. Т.Г.Шевченка та Сіверського інституту регіональних досліджень проводились археологічні дослідження на території резиденції Богдана Хмельницького в м. Чигирині [16]. Одним з об’єктів археологічних досліджень 2004 р. стала церква Петра і Павла. Головною метою було, як підтвердження її об’єктивної наявності, так і виявлення дійсних параметрів для можливої реконструкції [17]. В результаті частково розкопано дві стіни церкви, мури якої були врізані у схил. На внутрішній частині однієї з стін було виявлено залишки фресок однотонного темно-сірого кольору. У заповненні церкви знайдено багато кусків обгорілого дерева, частково обгорілі фрагменти ікон [18]. Ці знахідки вказують на те, що церква Петра і Павла була зруйнована в пожежі у 1678 р. під час турецьких походів на Чигирин. У 2006 році експедицією під керівництвом Г.А.Мудрицького було продовжено археологічні роботи на місці існування храму. Колекцію знахідок передано до фондів НІКЗ «Чигирин». Дослідження дали можливість визначити місце вибуху, в результаті якого будівля була зруйнована. Вдалося зафіксувати довжину південної стіни церкви, яка зсередини становила близько 12,5 м, а зовні - 16 м. Також були виявлені залишки цегляної конструкції у вівтарній частині, можливо печі [19]. У 2007 році експедицією Археологічної інспекції управління культури Черкаської обласної державної адміністрації під керівництвом Д.П.Куштана проводились охоронні роботи біля східної (вівтарної) стіни церкви Петра і Павла. Тут було виявлено і частково досліджено ще один комплекс доби пізнього середньовіччя – некрополь церкви (8 поховань). Нововиявлений цвинтар розташований на тій же терасі, що і храм. Поховання розміщувались щільними рядами паралельно стіні на відстані 1,5 м від неї. Простежено принаймні два таких ряди. Подальші дослідження цвинтаря ускладнені потужним кількаметровим шаром перевідкладеного грунту над ним [20]. Залишки цього цвинтаря були помітні ще на початку ХХ ст. Місцевий краєзнавець Степан Яременко у 1923 році зазначав: «Варто також сказати про старовинне кладовище, що розкинулось по північно-східному схилу гори, виступаючому на Хмельницьку вулицю, де зараз мешка будинок бувшої церковної школи; тут мається 5 хрестів часів 16 – 17 віку візантійського зразка, такого, як і коло церкви Богдана, і одна плита. Можливо, що і тут під цими хрестами спочивають які-небудь старшини або значні козаки-товариші…» [21]. Ми не маємо жодних зображень Чигирина періоду його найвищого розквіту, коли він був резиденцією Богдана Хмельницького. Є лише зображення, що стосуються 1678 р. – напередодні облоги й захоплення міста турками. Тому таке велике, і в деяких моментах вирішальне, значення має археологічне дослідження культурних шарів та залишків архітектурних споруд того періоду. 2 червня 2004 року Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову №721 «Про затвердження Комплексної програми розвитку історико-архітектурного комплексу «Резиденція Богдана Хмельницького» на 2004-2010 роки». Метою цієї програми є відтворення гетьманської резиденції, що забезпечить збереження та популяризацію унікального історико-культурного середовища, пов’язаного з ім’ям Б.Хмельницького. Серед основних завдань програми – науково обґрунтоване реставраційне відтворення об’єктів історико-архітектурного комплексу «Резиденція Богдана Хмельницького», одним з яких є і церква Петра і Павла [22]. Відповідно до основних напрямків виконання програми, археологічні дослідження церкви буде продовжено. Також заплановано реставраційне відтворення храму та консервація його автентичних залишків [23]. Щоб відновлена церква Петра і Павла була максимально наближена до оригіналу, при створенні ескізу було проведено велику роботу над аналізом аналогічних церков того періоду. Науково-проектну документацію розробляв Київський інститут історії архітектури та містобудування. Автор проекту Юрченко Сергій Борисович. 27 грудня 2005 року з благословення Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України початок будівництва церкви Петра і Павла освятив єпископ Черкаський і Чигиринський Іоан. Владика Іоан та Генеральний директор ЗАТ «Міжтериторіальна холдингова компанія «Епос» Іван Миколайович Бездітний заклали під майбутню будівлю металеву капсулу з листом до нащадків, написаним на міді, та наріжний камінь (цеглину) з древнього підмурку храму. 15 травня 2006 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №671 "Про затвердження Державної програми "Золота підкова Черкащини" на 2006-2009 роки", одним із пунктів якої є реставраційне відтворення церкви святих Петра і Павла в Чигирині. До державницької політики долучились меценати. За ініціативи Генерального директора ЗАТ «Міжтериторіальна холдингова компанія «Епос» Івана Миколайовича Бездітного у 2006 році був створений фонд «Нащадки Богдана Хмельницького». До нього ввійшли Благодійний фонд соціального розвитку Національного історико-культурного заповідника «Чигирин» (генеральний директор Василь Іванович Полтавець) та Вільне козацтво України (отаман Олександр Григорович Мазур). На благодійні внески засновників фонду було проведено будівельні роботи по відтворенню відомої православної святині XVII ст. – церкви Петра і Павла. На сьогоднішній день сучасна відбудова храму, який дуже точно повторює свого попередника, завершена. В нижній частині його планується створити музей «Православні святині Чигиринщини». 12 липня 2007 року відбулося урочисте освячення храму. На урочистості прибули Святійший Патріарх УПЦ Київського патріархату Філарет, голова обласної державної адміністрації О.Черевко, завідуючий відділом культури ОДА І. Козленко, Заслужений будівельник України, Генеральний директор холдингової компанії «Епос», президент благодійного фонду «Нащадки Богдана Хмельницького» Іван Бездітний, владика, єпископ Черкаський і Чигиринський Іоан, голова Чигиринської РДА П.Литвин, гості зі столиці, обласного центру, інших міст України. Голова облдержадміністрації О.Черевко висловив подяку всім, хто брав участь у будівництві церкви Петра і Павла, і подарував храму ікону Божої Матері, а також вручив почесну грамоту ОДА І.М.Бездітному [24]. Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України вручив церковні нагороди тим, хто найбільше потрудився на спорудженні храму. Так, орденом рівноапостольного князя Володимира нагороджено І.Бездітного. Орден святого Юрія Переможця одержали ряд його сподвижників та колег-будівельників. Медаллю святого Юрія Переможця нагороджено генерального директора НІКЗ «Чигирин» В.І.Полтавця, Благословенними грамотами – будівельників та ряд працівників НІКЗ «Чигирин» [25]. Іван Миколайович Бездітний подарував відтвореній церкві ікони Петра і Павла та Юрія Переможця і Євангеліє. Владика Філарет освятив престол нового храму. В рамках заходу відбулися святкова літургія, хресний хід. На урочистостях були також присутні і члени громадського об’єднання «Вільні козаки» [26]. На сьогоднішній день відтворена церква Петра і Павла є однією із діючих церков Київського патріархату. Від часу її відкриття священиком був ієрей Володимир Гладковський, який служив також і в Іллінській церкві в Суботові. З січня 2010 року у церкві є власний священик протоієрей Василь Циріль. Над автентичними підмурками церкви, що були відкриті в результаті археологічних досліджень, планується зробити накриття – павільйон. Це дозволить зберегти залишки церкви від руйнування та зробить їх доступними для відвідувачів. Примітки: 1. Духовний заповіт 1650 року обозного Війська Запорозького Івана Тихоновича Волевача, посвідчений рукою Богдана Хмельницького / ЦДІАК України, ф.51, оп. 3, д. 11437, арк. П4-115 зв. Копія. 2. Похилевич Л. Сказание о населенных местностях Киевской губернии. – К., 1864. – С.667. 3. Ленченко В. История и топография Чигирина в XVII веке // Гордон П. Дневник 1677-1678. – М.: Наука, 2005. – С.183. 4. Ленченко В. Гетьманський замок у Чигирині // Пам’ятки України: історія та культура. – 1994. – №3 – 6. – С.65. 5. Літопис Самовидця. – К.: Наукова думка, 1971. – С.130. 6. Величко С.В. Літопис. В 2-х т. Т. 2 / Пер. з книжної української мови, комент. В.О.Шевчука; Відп. ред. О.В.Мишанич. – К.: Дніпро, 1991. – С.233. 7. Бажанова Т. Малюнок Чигирина з літопису Самійла Величка // Пам’ятки України: історія та культура. – 2002. – № 2. – С. 37. 8. Ленченко В. История и топография Чигирина в XVII веке // Гордон П. Дневник 1677-1678. – М.: Наука, 2005. – С.183. 9. Величко С.В. Літопис… – С.243. 10. Гордон П. Дневник 1677-1678 / пер., ст., примеч. Д.Г.Федосова; отв.ред. М.Р.Рыженков. – М.: Наука, 2005. – С.85. 11. О. Київський митрополит в Чигирині // «Чигиринські вісті». –1994 р. – 16 листопада. – С.3. 12. Горенко Л.Чигиринський Троїцький жіночий монастир: історичний нарис// Родовід. – 1992. – №4. – С.60. 13. Солодар О. Київський митрополит… – С.4. 14. Заруба В. Українське козацьке військо в російсько-турецьких війнах останньої чверті ХVII століття. – Дніпропетровськ, 2003. – С.306. 15. Горішній П. Археологічні дослідження в Чигирині // Археологічні дослідження на Черкащині. – Черкаси: «Сіяч», 1995. – С.121. 16. Полтавець В.І., Мудрицький Г.А., Новик Т.Г. Звіт про виконання наукових археологічних робіт на території резиденції Богдана Хмельницького в м. Чигирині в 2004 р. – Чигирин, 2004. – С.1. 17. Там само. – С.1. 18. Там само. – С.15,16. 19. Полтавець В.І., Мудрицький Г.А., Скороход В.М. Звіт про виконання наукових археологічних робіт на території Посольської вулиці та церкви Петра і Павла в м. Чигирині в 2006 р. – Чигирин, 2006. – С.10. 20. Куштан Д.П., Пашковський О.А. Звіт про археологічні розкопки та розвідки на території Черкаської області за 2007 рік. – Черкаси, 2007. – С. 13. 21. Розриті могили. Чигиринська старовина і скарбошукання за описом 1923 року/ Вступне слово, публікація документа й примітки Сергія Кривенка // Пам’ятки України: історія та культура. Науковий часопис. – № 2. – 2002. – С.61. 22. Постанова Кабінету Міністрів України від 2 червня 2004 року № 721 «Про затвердження Комплексної програми розвитку історико-архітектурного комплексу «Резиденція Богдана Хмельницького» на 2004 – 2010 роки» [Електронний ресурс] / Кабінет Міністрів України, д.721-2004-п. – Режим доступу до документа: http://www.uapravo.net/data/base29/ukr29718.htm - С.3. 23. Там само. – С.6. 24. Кривець О., Лебеденко Н. Відроджено одну з найдавніших святинь Чигирина // «Чигиринські вісті». – 2007 р. – 13 липня. – С.1. 25. Там само. – С.2. 26. Там само. – С.2. ----- // Пам'ятки України. - №5-6. – 2011. – с.34-37 Источник Цитата Ссылка на комментарий Поделиться на других сайтах More sharing options...
Filin Опубликовано: 22 июня 2014 Автор Жалоба Поделиться Опубликовано: 22 июня 2014 К вопросу о точности копии Петропавловской церкви Начнём, пожалуй, с периода, когда ещё не были проведены раскопки, которые нас обогатили сведениями о Петропавловской церкви. Не могу похвастаться большим багажом знаний в области истории сакральной архитектуры Чигирина, ведь этим вопросом я начал активно интересоваться всего лишь несколько дней назад, но, судя по ряду прочитанных статей, есть не так уж и много источников, проливающих свет на историю церкви. Самое раннее иконографическое изображение церкви можно увидеть на рисунке, украшающем летопись Самойло Величко. Ольга Брель (старший научный сотрудник музея Богдана Хмельницкого в Чигирине) считает, что на рисунке "можна побачити біля підніжжя гори невеличку церкву з одним верхом, до якої веде стежка від Верхнього замку… Це церква святих апостолів Петра і Павла". Пока точной цифровой копии рисунка нет под рукой, потому я не могу проверить, действительно ли на рисунке у горы показана церковь с одним верхом и действительно ли это именно Петропавловская церковь?.. Не имея возможности поработать с вышеупомянутым рисунком, переходим к чуть более позднему изображению – довольно известному плану Чигирина авторства Патрика Гордона, созданном в 1678 году. На плане, помимо всего прочего, можно увидеть и церковь Св. Петра и Павла на склоне Замковой горы: А это фрагмент современной прорисовки плана: Как видите, прорисовка не показывает ряд мелких деталей, которые можно увидеть на оригинале (если это оригинал). Анализируя это изображение, О. Брель пишет, что "Своєю архітектурою храм нагадує Іллінську церкву в родовому помісті Богдана Хмельницького в Суботові, споруджену у 1656 р." + "Судячи з креслення, вона була мурованою, майже квадратною за планом, розміром близько 7x7 сажнів, із трикутними фронтонами, високою покрівлею, завершена однією стрункою банею з хрестом" Напомню, как именно выглядит Ильинская церковь в Суботове: Общее сходство действительно есть – планировка, фронтоны, одна главка (баня). К тому же церковь в Суботове также была оборонной. Стоит отметить, что в статье О. Брель есть и непонятные моменты. К примеру, она, опираясь на рисунок Патрика Гордона, пишет, что "Згідно… плану [Патріка Гордона], Петропавловська церква… мала два входи на південній і північній стінах". И если с северной стороной ситуация ясна (её мы видим на рисунке П. Гордона), то откуда появилась информация о южном входе (т.е. вход со стороны склона Замковой горы) не совсем понятно, ведь мы не видим, как выглядит стена храма с той стороны. Ещё одна странная деталь – О. Брель пишет: "Це церква святих апостолів Петра і Павла. Її місцезнаходження підтверджує план Чигиринської фортеці 1678 року полковника та інженера Патріка Гордона. Поряд, згідно цього ж плану, стоїть дерев’яна дзвіниця". Если я всё правильно понял, то по словам О. Брель план сообщает о существовании рядом с церковью деревянной колокольни, но на плане (во всяком случае на тех его версиях, которые привёл выше) никакой колокольни нет. Так о чём речь? Отбросив в сторону непонятные детали, касающиеся количества входов и наличия/отсутствия внешней колокольни, я прихожу к выводу, что Петропавловскую церковь в первую очередь действительно тянет сравнить с церковью в Суботове. Раскопки: Первые раскопки церкви провели в 1989-1994 годах. К тому моменту от церкви уцелели фрагменты стен, лишь немного возвышающиеся над фундаментом. В дальнейшем раскопки возобновляли в 2004 и 2006 годах. По их итогам из четырёх стен церкви удалось выявить три, а линия отсутствующей стены (северной, как следует из описания) судя по всему, пришлась на скос склона, потому не сохранилась. Длина западной стены – 8,7 метра (только непонятно, приведены размеры по внешнему контуру или по внутреннему), длина южной (выходящей на склон Замковой горы) – 12,5 метров по внутреннему контуру и 16 метров по внешнему контуру. Толщина стен храма в среднем около 1,9 метра, что при относительно небольших размерах церкви является косвенным свидетельством оборонного предназначения постройки. В статье О. Брель мельком упомянуто о занимательных деталях западной стены храма: Цитата У західній частині південної стіни, погано збереженій, разом з розвалом каміння було знайдено велику кількість цегли з канелюрами. Дослідники припускають, що, можливо, це була прибудова не зафіксована на плані Гордона. Західна стіна має дві цікаві особливості. По-перше, в її верхній частині є зовнішній виступ на 0,1 м. Припускають, що це виступ над цокольним поверхом. До цього припущення підштовхує друга особливість: у дослідженій частині стіни, з глибини 0,15 м, на відстані 1,5 м. від північно-західного кута будівлі виявлено арочне мурування із вертикально поставленого вузького довгого каміння. Під аркою нема муру, а є кілька шарів ґрунту, явно замивного характеру. Щоб вберегти стіну від руйнування, замив не розбирався і буде досліджуватись при подальших розкопках. Итак, получается, что по одной из версий к западной части основного объёма церкви примыкала пристройка, выполненная из кирпича-пальчатки (так я понял термин "цегла з канелюрами"). Есть намёк на то, что у церкви был цокольный этаж. Причём, насколько я понял, в западной стене он обладал каким-то арочным проёмом. К сожалению, пока непонятно, исследовали ли основание храма полностью или нет? Между раскопками и "воссозданием": Если сопоставить данные вышеприведённых статей, то получится, что новую церковь начали строить ещё до того, как закончили исследовать старую, а это выглядит не очень красиво, ведь не получив всего объёма информации об историческом прототипе не логично приступать к его воссозданию. Вот хронология: 2 июня 2004 г. принято постановление Кабинета Министров, которое предполагало (помимо всего прочего) "научно обоснованное реставрационное воссоздание" Петропавловской церкви. Согласно программе церковь продолжают исследовать. Её руины предполагают музеефицировать, а рядом воссоздать "копию" церкви. Апрель 2005 г. Распоряжение президента Украины Виктора Ющенко стимулирует всплеск строительной деятельности в Чигирине. В том же 2005 году создан фонд, который при участии меценатов собрал деньги на "воссоздание" Петропавловской церкви. Храм планировали построить до конца 2006 года. 27 декабря 2005 г. Началось строительство "копии" Петропавловской церкви. Май 2006 г. Опубликована статья, в которой сказано "Щоб вберегти стіну від руйнування, замив не розбирався і буде досліджуватись при подальших розкопках" + "археологічні дослідження церкви буде продовжено". 15 мая 2006 г. Кабинет Министров Украины принял новое постановление, согласно которому (помимо всего прочего) предполагалось восстановить Петропавловскую церковь. 12 июля 2007 г. храм торжественно освятили. Судьба руин аутентичной церкви: Параллельно с обещаниями "воссоздать" церковь звучали и другие обещания. В частности, грозились сохранить руины аутентичной церкви, для чего предполагалось построить закрытый павильон над раскопанными остатками храма. С одной стороны такой ход позволил бы сохранить руины, с другой позволил бы популяризировать наследие Чигирина путём демонстрации материалов раскопок гостям города. И что же мы видим? Если по пункту воссоздания храма народ сработал на совесть (церковь построена, функционирует, принимает пожертвования и всё такое), то руины сейчас выглядят уныло. Если вы приехали в Чигирин без информационной подготовки, если рядом с вами нет экскурсовода, то велика вероятность, что на пути к Замковой горе ваше внимание сразу привлечёт церковь-новодел, тогда как руины аутентичной церкви скорей всего вообще останутся без внимания (мало ли в наши дни строек на территории заповедников?): Вот так у нас заботятся о памятниках архитектуры/археологии. Новодел давно построен (на это деньги у спонсоров нашлись), а вот руины той самой настоящей церкви, свидетельнице истории и всего такого, выглядят откровенно жалко. Руины окружёны убогим бетонным барьером, закрыты от людских взглядов примитивным жестяным забором такой же убогой кровлей, заросли сорняками – вот судьба памятника, контрастирующая со стремительной карьерой новодела-"копии". Никакой музеефикации, сохранность руин номинально обеспечивают хлипкие конструкции, а о полноценной демонстрации руин старой церкви речь не идёт, поскольку доступ к ним ограничен. "Воссоздание": А теперь давайте посмотрим, как официально оценивается уровень достоверности новой церкви, якобы копирующей старый храм. Естественно в наши дни туристам церковь презентуют как чуть ли не точную копию разрушенной церкви. Вот и цитаты по теме от Ольги Брель: "На сьогоднішній день сучасна відбудова храму, який дуже точно повторює свого попередника, завершена". А вот как оценена работа архитектора-проектировщика: "Щоб відновлена церква Петра і Павла була максимально наближена до оригіналу при створенні ескізу було проведено велику роботу над аналізом аналогічних церков того періоду. Науково-проектну документацію розробляє Київський інститут історії архітектури та містобудування. Автор проекту Юрченко Сергій Борисович". Апофеоз – Святейший Патриарх Киевский и всея Руси-Украины, по благословению которого началось строительство, в итоге раздал награды тем, кто принимал активное участие в "воссоздании" храм. В общем, все довольны результатом. Новая церковь получилась вот такой: В целом, выглядит симпатично, во многом благодаря эффектному боевому поясу с линиями бойниц. Сергей Юрченко, автор проекта, постарался. Но давайте копнём глубже, чтобы понять, какие были основания для такой вот реконструкции? Ведь, как вы уже поняли из данных, приведённых выше, не сохранилось источников, которые бы дали так много информации об облике храма. Соответствует ли церковь иконографическим источникам? Как по мне, то нет. Где фронтоны? Помните, О. Брель сравнивала внешний вид Петропавловской церкви с Ильинской церковью в Суботове? Так вот, воссозданный образец на Ильинскую церковь не особо похож. Учтены ли данные археологических раскопок? Тут, конечно, нужно сравнить параметры руин и параметры новодела, чтобы понять, насколько точно скопированы длина/толщина стен, к примеру. Пока же можно задуматься о других деталях, выявленных раскопками. Помните, упоминалось, что раскопками в западной стене храма был выявлен 10-сантиметровый выступ, а также какая-то арка, что в целом вроде бы свидетельствовало о наличии у храма цокольного этажа? С натяжкой можно предположить, что это воссозданный выступ: Но где в таком случае воссозданная арка, обнаруженная археологами? Ведь речь шла не о проёме входа, который в наши дни видим в западной стене, а о чём другом. Впрочем, это всё мелочи в сравнении с другим вопросом. В статьях пишут о том, что Сергеем Юрченко была проведена большая работа над анализом аналогичных церквей, но, как мне кажется, никакой большой работы не было. На самом деле Сергей Юрченко в качестве основы для проекта церкви в Чигирине взял один храм – оборонную церковь в селе Малые Загайцы (Тернопольская обл.), а точнее – его центральный объём: Источник Если у церкви в Малых Загайцах убрать вычурное обрамление окон и несколько мелких деталей, то получим такое: Не правда ли разительное сходство? Как видите, скопирован не только оборонный пояс, но и общий облик фасадов. Сходство двух храмов мне сразу бросилось в глаза по одной простой причине – церковь в Малых Загайцах во многом уникальна для Украины и, пожалуй, самой яркой чертой этого храма является его уникальный боевой ярус, чудом доживший до наших дней. Вполне возможно, что у этого яруса вообще нет аналогов в Украине, но благодаря "воссозданию" Петропавловской церкви аналог появился. Сравним? Заинтригованный таким сходством решил узнать, есть ли какая-то связь у С. Юрченко с Малыми Загацами. Как оказалось, связь есть самая что ни на есть прямая – именно С. Юрченко был автором проекта реставрации церкви в Малых Загайцах. Вырисовалась следующая картина – архитектор получает заказ на воссоздание церкви в Чигирине и чтобы не особо сильно париться, берёт и просто в общих чертах копипастит в Чигирине проект, над которым работал ранее. Тут стоит привести цитату из интервью Сергея Юрченка. Речь идёт об Андреевском спуске в Киеве, но это не особо важно, здесь главное, как автор мыслит на словах: Цитата Кожне місто має свої класичні локальні архітектурні особливості, традиційні для даного місця. На Подолі - це одна середа, на Печерську - інша, в Одесі - третя, у Харкові - четверта. Бажано ці особливості врахувати при проектуванні чого б то не було на місці Андріївського узвозу. Для цього спочатку потрібно зробити історичну записку. До неї повинен входити підбір аналогів - які-небудь аналогічні будівлі на території, які існують, або не існують, але близькі за характером архітектури, за характером забудови. Висновком цієї історичної записки стануть якісь узагальнюючі риси цього місця, які в подальшому архітектор використовує при проектуванні. Це звичайний підхід при роботі в історичному середовищі. Источник Учитывал ли Сергей Юрченко "класичні локальні архітектурні особливості" в случае с Чигирином? Я бы сказал, что по большому счёту не учитывал совсем, раз просто взял и перенёс церковь из Тернопольской области в Черкасскую, и это не считая того, что строители тернопольского храма также могли быть не местными, а прибыть на Тернопольщину из одной из соседних европейских стан. Отдельные детали могли быть заимствованы у более подходящих объектов. Например, круглые окна и портал главного входа, вероятно, были позаимствованы у церкви в Суботове: Сходство ещё лучше ощущается, если убрать несколько мелких деталей: Вот вам и "тщательная" работа с локальными архитектурными особенностями храмов. Но в целом перед нами лишь слегка видоизменённый образ церкви в Малых Загайах. Из всех деталей новодела меня больше всего заинтриговала форма бойниц. С. Юрченко решил не копировать форму бойниц церкви в Малых Загайцах, а предпочёл использовать бойницы немного другого типа. Интересно, почему? Какой аналог был использован в данном случае? Вдохновлялся ли он бойницами Сутковецкой церкви (Хмельницкая обл.), взял ли за основу бойницы сакральных построек северо-восточной Украины или же и вовсе позаимствовал их у монастырей Московии? После всего этого стало интересно, есть ли в образе Петропавловской церкви что-то авторское, что-то от С. Юрченко? Возможно непонятная крыша? Тут опять тянет вспомнить про фронтон, который почему-то архитектор решил не воспроизводить, хотя он есть на рисунке Патрика Гордона, есть фронтон и у церквей в Суботове и в Малых Загайцах, так почему же его нет у церкви в Чигирине? Ещё один вопрос – зачем такому небольшому оборонному храму сразу три двери на трёх фасадах? Это как-то можно состыковать с оборонной концепцией церкви? Было бы интересно ознакомиться с какими-нибудь материалами, в которых бы автор проекта описывал свою "огромную работу по анализу аналогичных церквей" и рассказывал, как именно он пришёл к такому варианту проекта. В целом, с таким же успехом в Чигирине можно было воспроизвести какой-нибудь другой оборонный храм Западной Украины и всё это в итоге назвать точной копией Петропавловской церкви. Но, надеюсь, сами понимаете, что никакая это не копия, точнее копия, но точно не Петропавловской церкви. Неужели в наш дни такой грубый архитектурный копипаст никого не смущает? Неужели это можно назвать "науково обґрунтованим реставраційним відтворенням"? И если подобные проекты проходят на уровне Национального заповедника, то что уж тут говорить о реконструкциях и реставрационных работах на менее статусных объектах? 1 Цитата Ссылка на комментарий Поделиться на других сайтах More sharing options...
Filin Опубликовано: 26 октября 2014 Автор Жалоба Поделиться Опубликовано: 26 октября 2014 Источник Цитата Ссылка на комментарий Поделиться на других сайтах More sharing options...
Рекомендованные сообщения
Присоединяйтесь к обсуждению
Вы можете опубликовать сообщение сейчас, а зарегистрироваться позже. Если у вас есть аккаунт, войдите в него для написания от своего имени.
Примечание: вашему сообщению потребуется утверждение модератора, прежде чем оно станет доступным.