Каменец-Подольский: Собор Св. апостолов Петра и Павла

[Filin]

Обсуждается этот объект: Собор Св. Апостолов Петра и Павла

Поскольку комплекс кафедрального собора был приспособлен для оборонных нужд, зацепим белые пятна его истории, а также ряд интересных нюансов, которые не очень часто рассматривают с повышенным вниманием.

Стоит только зарыться в историю Петропавловского собора чуть глубже того уровня, на котором держится 95% страничек в Сети, описывающих этот храм, как тут же натыкаешься на занятные детали, которые немного под другим углом заставляют посмотреть на главную католическую святыню города. Достаточно сказать, что разные исследователи выделяют около 7-9 этапов перестроек храма. Одни из них были не сильно значительными, другие были более чем радикальными, из категории тех, после которых храм сильно менял свой внешний облик. И это не считая простых ремонтов. Прибавим к этому тот факт, что более-менее плотный поток сведений о храме к нам начинает поступать только начиная с 16 века, а то, что происходило на территории храма веками ранее, относится зачастую к области догадок, предположений и гипотез.

[Filin]

Ранний каменный храм. Часть 1: Базилика

Ниже будут приводиться сведения (и их анализ) преимущественно из двух источников:

1. «Сакральна архітектура Кам'янця на Поділлі» Ольга Пламеницкая, 2005

2. «Katedra w Kamieńcu», Karol Iwanicki, 1930

Хотя, конечно, использовался и ряд менее значительных по рангу источников.

Начнёмс!

То, что внутри собора, который можно увидеть в наши дни, скрывается некое архаическое сооружение, можно быстро выяснить, если поднять источники, которые относятся к истории костёла чуть более внимательно, чем это делают всякого рода ресурсы, направленные на потоковый туризм.

Вот как-то так выгляди комплекс собора/костёла в наши дни:

Источник

Начнём с того, что рассмотрим планировку уцелевшего храма. Таким он стал в результате множества перестроек, последняя из которых имела место в 19 веке:

Так вот самое интересное, что если очистить тело храма от всех пристроек, то получим объём самой старой части сооружения:

Расшифровка/уточнение предыдущей схемы, т.е. - линии самых старых стен:

Мне редко встречались мнения, которые бы оспаривали точку зрения, что именно эта часть является остовом старого храма, остовом, который позднее облепили многочисленные пристройки. Это первое сооружение, судя по всему, и было самым ранним каменным храмом, которому были присущи суровые и даже, как по мне, грубые черты. Его архаичность подчёркивает и тот факт, что сооружение непропорционально (на плане это особенно заметно), оно искривлено, что особенно бросается в глаза в сравнении с ровными линиями более поздних пристроек.

Опять же, редко спорят с тем, что по типу эта ранняя постройка являеся базиликой с тремя нефами. К сожалению, не могу похвастаться тем, что знаком со многими аналогами старых базилик, расположенными за пределами Украины, и, тем не менее, на основе поверхностного знакомства, у меня создалось ощущение, что зачастую нефы у базилик (если нефов было несколько) имели разную высоту. Для базилик с тремя нефами (один центральный и два боковых) характерна подобная схема:

Ещё одной интересной особенностью базилик зачастую было отсутствие каменных сводов. Т.е. венчали такие храмы кровли на деревянных балках, как-то так, например:

Больше фото

Чтобы убедиться в том, что своды нефов костёла в Каменце, дожившего до наших дней, появились в процессе какого-то более позднего строительного этапа, достаточно поднять глаза вверх и попытаться с точки зрения гармонии сопоставить то, что видим. А увидим мы, что в правом (южном) и левом (северном) нефе количество травей (секций сводов) не совпадает, в центральном нефе количество травей не гармонирует с количеством арок, а кроме того, высота северного и южного боковых нефов отличаются...

Общая кривизна линий 3-х нефов демонстрирует отсутствие параллельных линий:

Травеи боковых нефов, их несоответствия, 5 против 6 + искажения:

Травеи центрального нефа и их несоответствие аркам (арки обозначены зелёным контуром, травеи - красным):

А вот для сравнения, как выглядели нефы похожих храмов конца 14 – начала 15 века:

Из книги Ольги Пламеницкой «Сакральна архітектура Кам'янця на Поділлі»

В общем, создаётся ощущение, что эффектные своды, которые можно увидеть в наши дни, на раннем этапе храм не украшали, изначально всё было проще.

Как видно, и количество травей, и их расположение относительно опор центрального нефа, у храмов, планы которых показаны выше, выглядит довольно гармонично, чего нельзя сказать о соборе в Каменце.

Вот так в сечении вертикальные линии стен 3-х нефов и линии их перекрытий выглядят в наши дни так (ещё раз обратите внимание, что высота боковых нефов не одинаковая):

Оба боковых нефа разделены на два яруса. Короб из трёх нефов перекрыт общей кровлей:

Но если изначально на этом месте существовала классическая базилика, то контур храма мог быть совсем другим. Например, таким:

Т.е. всё это («это» показано зелёными линиями) могло быть надстроено позднее:

Ольга Пламеницкая в своей книге «Сакральна архітектура Кам'янця на Поділлі» об архаичной базилике, спрятанной внутри костёла, упоминает не раз (выделения мои - Filin):

Цитата

• Первісний мурований храм в об'ємі будівлі сучасного костьолу деякі дослідники вбачають у його східній частині - пресбітеріумі, котрий датують першою половиною XV ст. Інші вважають давнішою західну частину - корпус нав базилікального розрізу.
• Невідповідність кількості арок (три) і травей (чотири) центральної нави та кількості травей (п'ять різновеликих) північної і південної нави (шість однакових) свідчить, що перед нами архаїчна і значно перебудована базиліка, яка первісно, очевидно, склепінь не мала.
• Не можна не звернути уваги на архаїчний і характерний для ранньосередньовічних базилік прийом поділу внутрішнього простору на нави відтинками стін, а не круглими чи квадратними в плані опорами.
• Усі ці ознаки відмінні від феномену, який становить катедра у Кам'янці, особливістю якої є трапецієподібна геометрія плану, невідповідність травей склепіння до ритму опор і вікон і, нарешті, масивність опор, що скоріше нагадують розчленовані арковими проходами стіни між навами, ніж класичні колони чи стовпи, характерні для більшості зальних базилік.
• Гадаємо, в контексті повідомлень про будівництво кам'янецького храму за часів князів Корятовичів та зважаючи на місце його розташування в урбаністичній системі Ринку, можна гіпотетично пов'язати катедру з тринавовою базилікою…
   

Но, к сожалению, я у Пламеницкой не нашёл информации по теме того, что высота боковых нефов этой самой базилики могла изначально быть более низкой в сравнении с высотой центрального нефа. Ольга лишь упоминает, что, по её мнению, во время перестройки 15 века все три нефа вместо плоских перекрытий обзавелись каменными сводами.

Между тем напрашивается вывод, что изначально высота центрального и боковых нефов не была одинаковой. Об этом свидетельствует, например, сечение нефа на схеме из книги Кароля Иваницкого, где верхние части боковых нефов показаны как надстройки:

Правда, с датировкой создания надстроек над боковыми нефами не всё так просто. Например, на плане, показанном выше, значится, что боковые нефы были надстроены только в 18 веке. Можно было бы принять это за аксиому, но на плане Киприана Томашевича (2-ая половина 17 века) никакого разделения на три нефа, оличающихся по высоте, нет - костёл перекрыт общей двускатной кровлей:

В книге Кароля Иваницкого значится (выделения мои - Filin):

Цитата

Эта плита, установленная Яном Бялобоцким из земли Велюнской свидетельствует, что часовня Непорочного зачатия, обычно называемая часовней райцев или «литтераторум», существовала уже до 1628 г. Чтобы можно было построить часовню Непорочного зачатия, следовало ликвидировать южные окна главного нефа и повысить наружную стену бокового нефа. Эта пристройка также изменила вид всего собора, который утратив тогда свой готический тип, приобрел ренессансный вид. Крыша была изменена на общую над всеми тремя нефами взамен крыши над главным нефом и двумя низкими бароковыми нефами. Таким образом, храм средневекового типа превратился в храм современный для того времени.

Если поверить сказанному выше, то получается, что не позднее 1-ой половины 17 века стены боковых нефов нарастили до уровня высоты центрального нефа, а полученный кубический объём перекрыли общей кровлей.

Инерьер в наши дни:

Быть может окна, которые виднеются в верхней части нефа, изначально не были "слепыми", т.е., может изначально они выходили наружу, а не в "тело" верхних ярусов боковых нефов?

[Filin]

Ранний каменный храм. Часть 2: костёл или церковь?

Вообще сама идея того, что главный католический храм города мог изначально быть церковью, на первый взгляд кажется абсурдом. Тем более что речь идёт не о каком-то рядовом костёле или монастырском храме, а о кафедральном соборе, самым важным храмом всей Каменецкой диецезии! Наверное, если спросить у гостей города, какое место в Каменце больше всего ассоциируется у них с католическим сердцем города, то наверняка большинство из них назовут Петропавловский костёл. Но всегда ли так было? Идея того, что католический храм на этом месте непрерывно в том или ином виде существовал с конца 14 века, канонизирована, потому её оставим в стороне. Присмотримся к гипотезе «костёл на месте церкви», а судить о том, жизнеспособна она или нет, предоставляю вам. Что касается моего мнения, то эта гипотеза мне не кажется фантастической.

Выше речь шла о неком раннем храме внутри существующего костёла. Католики/поляки говорят, что архаическая постройка имеется, и что это ранний католический костёл. Но уже давно существует гипотеза, что эта ранняя постройка могла быть православным храмом. Причём, по самой смелой версии, он мог здесь существовать ещё во 2-ой половине 14 века, а в польский костёл его могли превратить в 15 веке.

При желании, можно найти много беглых упоминаний в разных источниках гипотезы о «церкви внутри костёла». Так, например, в 1947 году костёл закрыли, официально мотивировав такой ход тем, что, мол, изначально, это был не костёл, а церковь. Или, например, в «Памятниках градостроительства и архитектуры УССР» находим такое:

Цитата

Древняя часть главного нефа квадратная в плане, по форме и размерам плана напоминает древнюю часть каменец-подольского костела доминиканского мужского монастыря. В отличие от него, столбы разделяющие нефы в кафедральном костеле имеют вид пилонов, образующих суженные к западу стороны главного нефа. По этому признаку сближается с планом Успенской церкви в Зимно (1465—1475 гг.). В связи с этим предполагается, что в основе кафедрального костела остатки древнерусского сооружения.

Не будем забывать и то, что долгое время в Каменце православие весьма неплохо себя чувствовало, о чём свидетельствовало и обилие церквей и те удачные позиции, которые они занимали в городе. Но какой же храм был главным у православных? Можно допустить, что в период, когда католичество начало теснить православие, место главного православного храма по праву сильного забрали себе католики. В общем-то, типичный ход во время религиозных противостояний. Ведь не редко церкви и костёлы возводили на месте языческих капищ, костёлы строили на месте церквей, церкви и костёлы превращали в мечети. И это не говоря о простых переосвящениях храмов. К слову, католический кафедральный собор во Львове по мнению ряда исследователей был построен на месте древнерусской церкви.

Далее просто процитирую Ольгу Пламеницкую. Важные, на мой взгляд, места текста выдел жирным шрифтом.

Цитата

Першим костьолом Кам'янця вважають катедральний костьол Св. апостолів Петра і Павла, що займає північно-західний кут Ринку - головної та найдавнішої площі міста. Про час спорудження катедри джерела мовчать. У візитному описі костьолу 1880 р. сказано: «...збудований здавна... коли й ким саме, з огляду на часті напади на місто Кам'янець татар і турків, достеменних свідчень знайти неможливо, оскільки турки, будучи деякий час володарями Кам'янця, вандалічною своєю дикістю знищили всі сліди історичних документів, розтоплюючи ними лазні... В місті Кам'янці 1320р. був парафіяльний костьол, що перебував у юрисдикції Єпископа Краківського; чи був то теперішній катедральний костьол, чи інший, за браком історичних документів невідомо, однак не підлягає сумніву, що після клопотання польського короля Людвіка Венгерського та згоди папи римського Григорія XI, в Кам'янці було засновано парафію і збудовано теперішній катедральний костьол, першим єпископом якого було призначено Вільгельма Домініка; його і його наступників, за словами багатьох літописців та істориків, вважали довгий час суфраганами [вікаріями. - О.П.] Галицького Архієпископа».

Історики вважають, що Казимеж Великий заснував 1361 р. католицьке єпископство на Поділлі, для чого відправив послів до Авіньйону, до папи Урбана V. За деякими даними в цей час на Русі вже був галицький, львівський єпископ, що сидів у Кам'янці, хоч така місія на ще окупованому татарами Поділлі здається проблематичною. Дехто вважає, що кам'янецькі єпископи були суфраганами краківських і до офіційного приєднання Поділля до Польщі не могли мати в ній, як в країні православній, жодного підвладного костьолу. З інших джерел відомо, що вже 1375 р. єпископи з'являються в місті. Підтвердженню єпископства мав передувати бодай незначний період фактичного існування в Кам'янці католицьких святинь.

Близьким до заснування кам'янецького єпископства часом датують катедральний костьол Св. Петра й Павла. Крім О.Пшездзецького, який вважав фундатором храму польського короля Людвіка Венгерського, більшість авторів приписували його будівництво князю Юрію Корятовичу. Літературні джерела називають датою будівництва первісного дерев'яного костьолу 1361 або 1364 р. Пов'язуючи зведення мурованого костьолу зі знищенням пожежею 1420 р. попереднього дерев'яного, різні автори, втім, розходяться у даті будівництва, вагаючись між серединою XV ст., кінцем XV ст. та XVI ст. Історики Лентовський і Бартошевич висловили думку, що після нищівної пожежі 1616 р. Міхал Дзялинський, тридцять четвертий кам'янецький єпископ, 1646 р. відбудував цілу катедру. Полемізуючи з ними, Ю.А. Роллє приписав Дзялинському відбудову лише пресбітеріуму, пояснюючи його типово готичну архітектуру в наступний спосіб: «пресбітеріум у стилі Відродження не дуже пасував би до решти костьолу, тому було зроблено контраЬорси й пробито готичні вікна». Сучасні дослідники, на підставі архітектурно-типологічних особливостей храму, зокрема видовженого в плані пресбітеріуму, датують костьол першою половиною XV ст… Така своєрідна будівельна "біографія" катедри, сформована істориками кінця XIX ст., вже понад століття переходить з джерела до джерела. А втім, кам'янецька катедра, попри своє виняткове архітектурно-урбаністиче значення, ніколи не була предметом спеціального історико-архітектурного і археологічного дослідження.

Первісний мурований храм в об'ємі будівлі сучасного костьолу деякі дослідники вбачають у його східній частині - пресбітеріумі, котрий датують першою половиною XV ст. Інші вважають давнішою західну частину - корпус нав базилікального розрізу.

У такій цікавій містобудівній ситуації постала катедра в ім'я Святих Апостолів Петра і Павла, будівельна історія якої уявляється нам дещо відмінною від узвичаєної за публікаціями.

За зовнішнім абрисом корпус нав катедри становить дещо скошений квадрат зі стороною близько 21 м, в якому через непаралельність поздовжніх стін усі нави мають дещо трапецієподібний план. Середня нава має висоту 13,5 м, північна - 8,3 м, південна - 9,7 м. Нави розділено не опорами, а відтинками стін, де простінки різної ширини (2 м, 4,3 м, 4,1 м) чергуються з різноширокими напівциркульними арками (3,1 м, 4,2 м, 4 м) заввишки 6 м. Невідповідність кількості арок (три) і травей (чотири) центральної нави та кількості травей (п'ять різновеликих) північної і південної нави (шість однакових) свідчить, що перед нами архаїчна і значно перебудована базиліка, яка первісно, очевидно, склепінь не мала. Час постання цієї структури, за відсутності автентичних джерел, можна дискутувати. Версія щодо різночасовості корпусу нав і пресбітеріуму має переконливі аргументи: напрями стін головної нави і пресбітеріуму не співпадають, відрізняється й характер їх склепінь. Якщо система склепінь пресбітеріуму має всі ознаки єдиного архітектурно-конструктивного задуму, то склепіння корпусу нав «силоміць» пристосовані до системи опор між центральною й бічними навами. По відношенню до пресбітеріуму корпус нав виглядає як значно давніша структура. На користь її давнішої метрики говорить і загальна довжина корпусу нав - 21,6 м, що становить рівно 20 давньоруських сажнів-ліктів по 1,08 м. Саме ця міра лежить в основі первісного розпланування ринку.

Не можна не звернути уваги на архаїчний і характерний для ранньосередньовічних базилік прийом поділу внутрішнього простору на нави відтинками стін, а не круглими чи квадратними в плані опорами. На терені України цей прийом репрезентує порівняно невелике коло типологічних аналогів, серед яких найближчим є православний Успенський собор Святогірського оборонного монастиря у с. Зимному на Волині, що постав, згідно з загальноприйнятою датою, 1495 року і формувався під опікою волинських князів Чарториських, Сангушків, Корецьких, Вишневецьких. Привертає увагу майже цілковита ідентичність у вирішення плану зимнівського храму, що, подібно до кам'янецької катедри, вписується у майже ідеальний квадрат з аналогічним поділом на нави прямокутними в перерізі опорами. Розміри боків плану кам'янецької катедри і собору в Зимному відрізняються на 1 (по ширині) та 3 м (по довжині); катедра є більшою.

Дослідники храму в Зимному [Логвин 1950; Крощенко, Осадчий 1996, 1997; Ричков, Луц, с. 112-117] цілком слушно пов'язують його з традиціями литовського оборонного будівництва, зокрема знаходять переконливі аналогії з інкастельованими храмами у Маломожейкові та Синковичах. Запропонована Л.Крощенком та Є.Осадчим реконструкція собору в Зимному становить інтерес передусім з точки зору врахування історичного контексту появи храму, в якому реалізація принципів литовського оборонного і сакрального будівництва виглядає логічно і переконливо. В свою чергу, за умови майже цілковитої ідентичності корпусу нав з кам'янецькою катедрою, реконструкція привертає увагу також з огляду на вирішення східної частини храму у вигляді великої, завширшки з корпус нав, напівциркульної апсиди.

Зимнівська церква репрезентує т. зв. «готично-руський» архітектурний тип, в якому проявився синтез візантійської розпланувальної структури храму з чотирма опорами та романо-готичної базилікальної просторової композиції; в результаті їх взаємодії постав тип чотириопорного храму з дев'ятидільним корпусом нав, який отримав назву зальної базиліки. Він характерний як для православної архітектури литовських, українських і білоруських земель, що зазнали впливу польської готики, так і для архітектури католицьких храмів, розповсюджених в землях Чехії та Польщі. Цей тип цікавить литонсіких, білоруських та польських дослідникін, які досі не дійшли однозначного висновкуі щодо його походження і обставин поширення на історичних землях Литви й України, висловлюючи різні версії.

Варто взяти до уваги цілком слушне міркування А.Янкявічєнє, що готичні риси в архітектурі земель Південно-Західної та Західної Русі почали проявлятися в той період, коли готика в Польщі ще не завершила своє формування, водночас Литва і Русь ще не мали стислих контактів з теренами, на яких вона набула поширення. Тож готичні риси в архітектурі русько-литовських земель виникли радше завдяки пізньороманським впливам. Це міркування є дуже важливим для пояснення наявності готичних рис в українських пам'ятках другої половини XIII - початку XIV ст. Воно зменшує хронологічну залежність «готично-руського» архітектурного типу від історичних умов поширення розвиненої готики. Ця остання обставина здебільшого і бентежить дослідників, які шукають прототипи розглянутого кола пам'яток передусім серед готичних споруд і відповідно датують їх з запізненням. Втім, пояснення особливостей архітектури «протоготичних» зальних базилік Поділля та Волині як результату синтезу романського і візантійського стилів має більше аргументів, ніж як синтез готики й візантійського стилю. Варто також звернути увагу на те, що появу апсиди завширшки з корпус нав спостерігаємо передусім у романському сакральному будівництві Франції, Німеччини починаючи з Х-ХІ ст.; для цього періоду також є характерними ремінісценції ранньосередньовічної базилікальної структури, які спостерігаються у Чехії та Польщі.

Наприкінці XIV ст., коли згідно з історико-літературними повідомленнями, постала кам янецька катедра, тип готичного девятидільного костьолу з видовженим капличним хором на західноукраїнських землях вже сформувався і набув завершеного архітектурно-просторового вигляду. Порівнюючи розпланування катедри з дев'ятидільними костьолами, що постали в останній чверті XIV - на початку XV ст., можна зауважити в більшості споруд структурну чіткість і злагодженість майже наближеного до квадрату плану, симетричність травей усіх нав, центричну в плані форму опор. Усі ці ознаки відмінні від феномену, який становить катедра у Кам'янці, особливістю якої є трапецієподібна геометрія плану, невідповідність травей склепіння до ритму опор і вікон і, нарешті, масивність опор, що скоріше нагадують розчленовані арковими проходами стіни між навами, ніж класичні колони чи стовпи, характерні для більшості зальних базилік.

Очевидна різночасність корпусу нав і пресбітеріуму кам'янецької катедри, в якій виразно переважає маса стіни, наводить на думку щодо більш раннього, ніж 1360 р., часу будівництва корпусу нав. Водночас вона актуалізує питання щодо первісного вигляду храму. Гадаємо, в контексті повідомлень про будівництво кам'янецького храму за часів князів Корятовичів та зважаючи на місце його розташування в урбаністичній системі Ринку, можна гіпотетично пов'язати катедру з тринавовою базилікою, правдоподібно православним собором, котрий постав за князів Корятовичів або раніше. Отже, щонайпізнішим часом будівництва храму першого будівельного етапу (корпусу нав з апсидою) є, на наш погляд, 1364 рік. Гіпотетично він міг бути й датою переосвячення первісного собору на католицьку катедру. Не виключено також, що до кінця правління Корятовичів і навіть за часів правління на Поділлі Вітовта він залишався головним соборним храмом українців. Польські дослідники відзначають, що в часи початків правління князів Корятовичів у Кам'янці й на Поділлі не було католицьких парафій. М.Трайдос переконаний, що «до 1434р. подільська шляхта не збудувала жодного ані парафіяльного, ані філіального костьолу або каплиці для громадської пастирської діяльності»; жодне католицьке єпископство не мало на Поділлі ані формальної ані фактичної юрисдикції.

Отже, можна припустити, що католицькою катедрою Петропавлівський храм став з утворенням в місті польської юрисдикції, тобто після 1434 року, що і спричинило низку наступних перебудов храму за католицькими взірцями. Таким чином первісний храм, якби він не був перебудований пізніше, зберігся би в такому вигляді, який мають вже згадувані нами литовські православні церкви, які не зазнали перебудови апсиди на пресбітеріум. Проміжний тип, в якому поєднано риси візантійської та романської структури, демонструють церква в Кодні та церква Св. Миколая в селі Мильці на Волині. Грунтуючись на цих спостереженнях та беручи до уваги зображення катедри на мідьориті Ц.Томашевича, вважаємо, що на першому будівельному етапі її архітектура наближалась до прототипу, репрезентантами якого є литовські храми - костьол в Ішкольдзі та церква в Кодні. Мідьорит Ц.Томашевича свідчить, що пізньосередньовічна катедра, до контрфорсів головного фасаду якої було пізніше прибудовано нартекс, ще зберігала виразні архітектурні риси першого будівельного етапу.

Источник: «Сакральна архітектура Кам'янця на Поділлі», Ольга Пламеницька, Кам'янець-Подільський, 2005 (91-98)

Отсюда плавно переходим к аналогиям

Из текста Пламеницкой следует, что архаический храм, находящийся внутри костёла, похож по структуре на Успенскую церковь монастыря в Зимно:

Источник

Возможно, изначально собор в Зимно имел такой вид:

Реконструкция раннего облика церкви в Зимно (из книги «Сакральна архітектура Кам'янця на Поділлі»)

Но самое интересное в интерьере – массивные опоры нефа Успенской цекрви:

Источник

... похожи на опоры нефа каменецкого костёла:

В свою очередь, Успенскую церковь связывают с традициями литовского оборонного зодчества. В частности, отмечают, что церковь в Зимно имеет общие черты с оборонной Маломожейковской церковью (Беларусь) 1-ой половины 16 века:

И оборонной церковью в Сынковичах (Беларусь), возведённой в начале 16 века:

В итоге, Пламеницкая предположила, что до 17 века костёл в Каменце был похож на оборонный (?) костёл в Ишкольде (Беларусь), возведённый не позднее 1472 года:

Или на костёл в Кодне (Польша), возведённой в 1-ой половине 16 века:

Источник

Более наглядно - два упомянутых выше костёла в сравнении с видом Каменецкого храма на плане Киприана Томашевича:

Если следовать логике Пламеницкой, то самый ранний храм, который ещё во 2-ой половине 14 века мог быть православной церковью, в 15 веке, после передачи полякам, перестроили, после чего он приобрел черты, которые можно видеть на плане Томашевича 1670-х годов. Если я всё правильно понял, то совсем непонятно, почему появление костёла, в основе которого в теории может находиться церковь, Пламеницкая отнесла к первому строительному этапу? Ведь первый строительный этап согласно её гипотезе – это строительство самой церкви, трёхнефной базилики, а превращение в костёл – это уже второй этап строительства. Если не считать этого непонятного нюанса, гипотеза вырисовывается интересная.

Что получаем в итоге? Как минимум, первый и самый ранний костёл мог в 15 - 17 веках быть приспособлен к обороне. Как максимум, основной для костёла мог послужить некий православный храм, возведённый ещё до 15 века.

[Filin]

Ранний каменный храм. Часть 3: расположение относительно рынка и старый вход

Как известно, христианские храмы строили по определённой схеме, старались их разместить по оси запад-восток, потому зачастую главный вход в храм устраивали с запада, а алтарную часть соответственно – с востока. Конечно, были и исключения, особенно в случаях, когда планировка города не позволяла расположить храм по всем канонам.

В случае с католическим костёлом в Каменце, как считали некоторые исследователи, было как раз исключение. По их мнению, ранний вход был устроен востока, а алтарная часть находилась на западе, там, где в наши дни главный вход. Вывод был сделан на основе того, что костёл выходил на рыночную площадь именно восточным фасадом:

Красным контуром обозначен костёл, зелёным – квадрат нынешней рыночной площади, стрелкой – фасад с ранним входом.

Кроме того, как писал выше, нет особых сомнений в том, что сохранившаяся до наших дней апсида была на каком-то этапе пристроена с востока к более старому храму, т.е. апсиды на нынешнем месте изначально могло не быть вообще. При таком раскладе, ранний вход в храм вполне мог находиться с востока, а ранняя апсида, как можно догадаться, могла находиться на месте нынешнего западного входа.

С этим мнением не согласна архитектор и реставратор Ольга Пламеницкая. Чуть более детально её мнение будет приведено ниже, а пока я вкратце своими словами. Так вот, по мнению Пламеницкой, рыночная площадь изначально была больше, её западная граница была смещена:

Зелёный контур – старые очертания рыночной площади, синий – поздний квартал (существует в наши дни), красная линия – Францисканская (бывшая Иезуитская) улица, стрелка – ранний вход (соответствует ныне существующему).

Западный фасад с главным входом в наши дни:

Как вариант, Пламеницкая допускает, что вход мог находиться с южной стороны. В таком случае, вход был обращён прямо к рынку:

С юга к ядру каменного храма за века успели прилепить пару рядов пристроек, последняя из которых (неоготический нартекс) была возведена в 19 веке.

Притвор (нартекс) на южном фасаде в наши дни:

Теперь об этом чуть детальней словами Ольги Пламеницкой:

Цитата

Ю. А.-Роллє, а услід за ним Є.Сіцінський, припускали, що первісно вівтар знаходився з заходу - там, де тепер головний фасад, оскільки, на їх думку, вхід до розташованого на північно-західному розі Ринку костьолу повинен був знаходитися саме з боку Ринку, тобто зі сходу. Таку ж думку за усталеним стереотипом поділяють деякі сучасні автори.

Встановлення автором цих рядків на підставі аналізу архівних документів і натурних залишків ринкової забудови етапів еволюції Ринку змінило погляд на розміщення на ньому святині. На ранніх стадіях еволюції Ринок був довшим у західному напрямі ¹, і південна межа садиби катедри повністю лежала на червоній лінії північної сторони (переї) ринку. Вхід на садибу був з півдня або з заходу, тому традиційна орієнтація храму апсидою на схід підповідала розміщенню головного фасаду вздовж вулиці Єзуїтської (нині Францисканської), що співпадала з західним боком площі.

__________________

1. Цей факт встановлено нами на основі аналізу опису міста 1700 р. Ревізори традиційно зарахували до меж Ринку західний квартал, який тільки починав формуватися; на цей факт ми вже давно звернули увагу дослідників. Про пізніше утворення західного кварталу пише Ю.-А.Роллє: «Навколо ринку йшли доми так, як і сьогодні; лише західний бік його був позбавлений будинків, так, що межу площі становив фронтон костьолу Св. Катерини і кляштор Францисканців...». Ю.-А.Роллє також вважає, що в питанні містобудівного аналізу надійним джерелом є мідьорит Ц.Томашевича, який «так детально зроблений, що за ним можна навіть порахувати усі будинки, з нього дізнаємося, що в західній стороні було заледве дві кам'яниці (тепер вісім)».

Источник: «Сакральна архітектура Кам'янця на Поділлі», Кам'янець-Подільський, 2005 (92-93)

[Filin]

Башня

Первоначально думал, что из всех сооружений храмового комплекса только массивная колокольня и, вероятно, внешняя ограда были приспособлены к обороне. Но, к своему удивлению, узнал, что ранее западный фасад храма (тот самый, где главный вход) усиливала оборонная башня. В отличие от множества других башен (оборонных колоколен), башня Петропавловского костёла не возвышалась над храмом и даже была ниже его фронтона.

Башню нам демонстрирует план Киприана Томашевича:

Учитывая тот факт, что ряд исследователей не считают план Томашевича и показанные на нём детали, достаточно надёжным источником, можно было бы усомниться, что подобное сооружение когда-то выпирало из западного фасада. Однако когда Евгения Пламеницкая и А. Тюпич исследовали часовню, находящуюся в основании турецкого минарета, помимо всего прочего был обнаружен фундамент этой башни, а также остатки винтовой лестницы, которая когда-то связывала два яруса башни между собой.

План часовни у западного фасада (нижняя часть минарета), на котором красной заливкой обозначил обнаруженные фундаменты башни и шахту винтовой лестницы:

Из монографии «Сакральна архітектура Кам'янця на Поділлі»

А это план костёла с обозначенным красной заливкой контуром башни:

Из монографии «Сакральна архітектура Кам'янця на Поділлі»

Судя по планам, башня была довольно массивной. Если бы она сохранилась до наших дней, то незаметной она бы не осталась. Ориентировочные габариты:

К сожалению, после раскопок и исследований фундаменты башни никак толком не обозначили на поверхности, потому сразу даже сложно поверить, что тут подобный нарост когда-то мог находиться и что чуть ниже уровня земли всё ещё покоятся его фундаменты:

Исходя из данных Ольги Пламеницкой, возведение башни стоит отнести к 15 веку, а именно – к 1434-1453 годам. К этому же периоду Пламеницкая относит строительство апсиды и, что немаловажно, - отдельно стоящей оборонной башни-колокольни. Получается, что в 15 веке храмовый комплекс превратили в укреплённый пункт. Интересно, какие другие оборонные черты мог приобрести храм в этот период? Может у него был пояс бойниц под крышей?

Ещё по теме процитирую Ольгу Пламеницкую:

Цитата

Вірогідно одночасно з добудовою пресбітеріуму до західного фасаду катедри, там, де виступали фланкуючі головний вхід контрфорси, було прибудовано нартекс у вигляді масивної дво-триярусної вежі завширшки близько 11 м і заввишки понад 20 м, з високим наметовим дахом, що сягав середини фронтону катедри. Як за концепцією розміщення, так і за габаритами вежа-нартекс кам'янецької катедри відповідала вежам-дзвіницям, що підносилися над нартексами (бабинцями) триконхових церков. В першому ярусі її був портал, над ним, в рівні другого ярусу - високе готичне вікно, вище - глуха площина. У товщі північної стіни вежі-нартексу знаходилися кручені сходи на другий ярус. Вигляд вежі показано на мідьориті Ц.Томашевича.

Источник: «Сакральна архітектура Кам'янця на Поділлі», Кам'янець-Подільський, 2005 (129)

Если башня у западного фасада костёла была возведена в 15 веке, то она простояла вплоть до турецкой оккупации 1672. А как сложилась её судьба дальше, непонятно. Возможно, она была повреждена во время осады 1672 и была разобрана турками, возможно, турецкую оккупацию башня пережила и была разобрана уже после того, как поляки в 1699 году вернули себе город. Ясно одно – башня в том или ином виде могла дотянуть только до 1-ой половины 18 века, поскольку в 1740-х – 1750-х годах западный фасад костёла был реконструирован архитектором Яном де Витте, после чего приобрёл тот внешний вид, которым щеголяет в наши дни.

Интересно, как было организовано соседство башни и той часовни, на которой построили минарет. Из плана Ольги Пламеницкой (общий план костёла, показанный выше) следует, что часовня была построена поверх башни, поскольку контур часовни налез на контур фундамента башни. А поскольку часовня была возведена позже башни, то из плана вообще можно сделать вывод, что на момент строительства часовни (ориентировочно – 16 век) башни уже не существовало, но ведь она есть на плане Томашевича 2-ой половины 17 века. Значит, либо часовню как-то так хитро с башней слили, и план всё правильно показывает, а я его неправильно понимаю, либо с контурами не всё гладко.

Показалось интересным, что вход в минарет был устроен в северной стене часовни. Сейчас этот вход замурован, а в минарет можно попасть изнутри собора. Так вот, может вход проделали в северной стене, поскольку к южной стене часовни тогда примыкала башня?

[Filin]

Винтовая лестница

Лестница построена в северо-восточной части храма, на стыке алтарной части собора с северной пристройкой.

Эта часть храма была возведена, по одной из популярных датировок, в 15 веке. Ольга Пламеницкая её датирует 1434-1453 годами, другие исследователи относят появление алтарной части храма к 16 и даже 17 веку.

К сожалению, не могу понять предназначение этой лестницы.

Первой возникла мысль, что она связывала яруса пристройки, примыкающей к апсиде. Но эта версия была отброшена по нескольким причинам. Во-первых, на фото видно, что шахта лестницы поднимается выше уровня пристроек и, кажется, имеет отношение скорей к апсиде, чем к пристройке. Во-вторых, первой мысли противоречат планы костёла из книги «Katedra w Kamieńcu», где чётко видно, что в пристройке, которая примыкает к винтовой лестнице, находится… более удобная лестница, которая лучше подходит на роль связующего звена между этажами пристройки:

Кроме того, источники, имеющиеся у меня под рукой, однозначно говорят, что пристройка, примыкающая к винтовой лестнице, появилась позднее апсиды, в толще которой устроена шахта:

Кстати, на момент написания книги, изданной в 1930 году, сооружение апсиды относили к 17 веку. А вот вокруг датировки пристройки с лестничной клеткой споров вроде нет – она была построена аж в 19 веке. Т.е. красивый и потрёпанный готический портал, который виден на фото (справа от башенки с винтовой лестницей) на самом деле дитя относительно недавнего времени, также как и неоготический нартекс (притвор) у южного фасада.

А вот план из книги «Сакральна архітектура Кам'янця на Поділлі» Ольги Пламеницкой:

VII строительный этап в книге также отнесён к 19 веку. Обратите внимание, что на плане вход в шахту винтовой лестницы показан со стороны внутренней части апсиды, тогда как на планах из книги 1930 года вход показан со стороны пристройки. Создаётся ощущение, что первоначально лестница вела к чему-то, что в наши дни, как я понимаю, уже не существует.

Вид на апсиду со стороны нефа:

Источник

А вот и нужная стена апсиды:

Источник

На фото, в правом нижнем углу кадра, можно увидеть вход в шахту винтовой лестницы. Интересно, почему он не показан на плане из книги 1930 года? Раз вход есть в наше время, то, возможно, винтовую лестницу начиная с 19 века (когда появилась крайняя северо-восточная пристройка) использовали, когда нужно было попасть из апсиды в пристройку? Но даже если так, то смысл в винтовой лестнице появляется только в 19 веке, а для чего её использовали ранее? Или ранее её вообще не было?

К сожалению, я плохо знаком с западноевропейскими аналогами готических храмов, потому сложно трактовать первоначальное значение этой лестницы. Конечно, как поклоннику оборонного зодчества, хотелось бы думать, что лестница вела на ныне не существующий оборонный ярус в верхней части костёл, но никаких особых оснований у меня для такого вывода нет. Может кто-то дельную мысль выскажет по поводу всего этого?

[Filin]

Трещины на часовне

Раньше не обращал внимания, а вот сегодня обратил - в верхней части часовни, над которой возвели минарет, извиваются трещины. Интересно, когда они появились, в чем причина и что будет дальше?

Западная стена часовни:

Детали:

Есть трещина и на северной стене:

Общий вид часовни:

[Filin]

Францисканская улица

В сообщении №4 данной темы писал о гипотезе Пламеницкой, согласно которой первоначально Площадь Рынок была более обширной, прямоугольной, а её западная граница проходила по Францисканской (Иезуитской) улице. Это противоречит классической версии о квадратном каменецком рынке, но гипотеза, как по мне, интересная и местами кажется более логичной, чем версия о квадратном рынке.

Карта нужного района. Контуром отмечена ратуша и костёл, линией - Францисканская улица:

А вот как она выглядит в наши дни (вид в северном и в южном направлении):

[Filin]

Ещё раз о входе в костёл

В сообщениях №4 и №8 касался темы того, где находился главный вход у первого каменного костёла. Речь идёт о периоде 15 века.

Так вот, немного повторюсь:

1. Большинство исследователей считают, что корпус из 3-х нефов - это самая древняя часть храма, а апсида к нему была пристроена позднее.

2. Согласно классической версии, костёл был расположен в углу рыночной площади, а его главный фасад был на востоке, поскольку именно он «смотрел» на площадь.

Объединим оба пункта и получим распространённое мнение, такое, например, как у Евфимия Сецинского (к слову, не он первый эту версию выдвинул):

"В этом костёле первоначально главный алтарь был обращён на запад, вход был с востока, с главной площади (ныне Центральной)... В [первой] половине XVII ст. бискуп Михаил Дзялынский перенёс главный алтарь на восток и к алтарной части, к восточной стороне пристроил пресвитериум (presbiterium) соответсвенно ширине среднего корабля (нефа - Filin) храма".

Отмечу, что вопрос о том, когда к корпусу нефов пристроили алтарную часть, и в наши дни является дискуссионным. Немало исследователей его возведение датируют более ранним периодом, чем Сецинский, сдвигая его появление вплоть до 2-ой половины 15 века.

Но соль в другом. В выводе Сецинского и исследователей, которые с ним солидарны, я не улавливаю причинно-следственной связи. По этой версии главный восточный фасад храма выходил на площадь и там был устроен главный вход. Расчётливо и логично, ради такого можно и отойти от канонов и построить апсиду не с востока, а с запада от храма. Но вот наступает период 15 - 17 веков, когда была пристроена апсида. Храм всё ещё выходит своим восточным фасадом на площадь, которая всё ещё квадратная, однако, не смотря на то, что храм не сменил своего расположения относительно площади, его новую апсиду вдруг решают пристроить именно с востока, а не с запада. При этом по логике, после возведения апсиды полностью перекрывался доступ к храму с востока, а его главный вход, вероятно, перенесли на западный фасад, в результате чего вход сместился вглубь квартала. Главный вопрос - почему пошли на это? Почему если всё осталось по старому, посчитали нужным снизить значимость восточного фасада, как презентационной стороны храма, при этом вход загнали подальше от площади? В этом я вижу некоторое отсутствие логики версии о входе с восточной стороны храма.

А ещё мне кажется немного странной мысль, что после гипотетического переноса апсиды с запада на восток в районе старой алтарной части храма, самой важный и святой его части, устроили ступеньки, по которым топтались грязными ногами и всё такое.

С другой стороны, если придерживаться версии, что рынок был не квадратным, а прямоугольным, большим по размерам (сообщение №4 данной темы), то противоречий нет – вход как был с запада, так и остался, к тому же соблюдена классическая схема структуры храма с апсидой, пристроенной к корпусу нефов с востока. Сложно, конечно, стать на сторону такого вывода, ведь для этого придётся признать, что такие мощные историки как Сецинский, Ролле и некоторые другие исследователи, ныне живущие или покинувшие этот мир, ошиблись в своих выводах.

[Filin]

Собор и другие постройки комплекса показаны на этом рисунке несколько мультяшно, но, тем не менее, изображение информативно и наглядно показывает, что там и как расположено.

Правда, дворец епископов (2-этажное здание перед фасадом собора) в реальности имеет другой вид.

[Filin]

Перечень всех католических епископов Каменца (на польском)

Диоцез Каменца-Подольского (страничка на Википедии)

www.camenecensis.org.ua - официальный сайт Каменец-Подольской диоцезии

[Filin]

Статья Ольги Пламеницкой «Спільні риси сакральної архітектури Волині і Поділля в XIV-XV ст. (до питання про готично-руський тип храму)». Опубликована в сборнике научных работ «Релігія і церква в історії Волині» (Кременець, 2007).

[Filin]

Тексты советских путеводителях по нынешним меркам зачастую выглядят безнадёжно устаревшими, а у кого-то они могут даже вызывать смех. Но если отбросить всю идеологическую шелуху, то иной раз и такие тексты могут преподнести немало ценной и даже уникальной информации.

Вот, например, в путеводителе "Кам'янець-Подільський історичний музей-заповідник" (1982) нашёл довольно обстоятельное описание Музея религии и атеизма, который с 1930-х годов до 1990 года находился в стенах Петропавловского собора. Почитав, подумал, что был бы не против посетить подобный музей, разумеется, этим я не хочу сказать, что ему место в стенах собора, просто, судя по описанию, у музея была не бедная и довольно интересная экспозиция, которая, наверное, после 1990 года расползлась по другим музеям Каменца. Наверное что-то было утрачено, в общем, в одном месте всё это уже невозможно.

Цитата

Відділ історії релігії та атеїзму

Цей відділ — філіал історичного музею-заповідника — розташований у приміщенні колишнього римсько-католицького кафедрального костьолу, який упродовж чотирьох століть був центром експансії католицизму на Поділлі. Будівництво його розпочалося у другій половині XV ст. на кошти подільського католицького єпископства, яке збирало десятину (десяту частину доходів) з населення 32 сіл Кам'янецького, Вінницького та Скальського старосте. Маючи до того ж дешеву робочу силу, єпископство значно розширює будівлю.

Коли в 1672 р. місто захопили турки, костьол став головною мечеттю мусульман. Прибудований ними до західного боку мінарет мав висоту 36,5 м. До наших днів зберігся турецький проповідницький амвон.

Повернувшись у 1699 р. на Поділля, польські магнати відновлюють діяльність костьолу. Головний фасад оздоблюють пілястрами, карнизами, капітелями, скульптурними зображеннями.

У середині XVIII ст. у костьолі споруджено новий головний вівтар, основу якого складають розташовані двома ярусами дерев'яні колони, оздоблені позолоченим орнаментом, дерев'яною скульптурою; встановлено проповідницький амвон, сповідальню, крісла для радників, трон єпископа. В 1756 р., на відзнаку перемоги над турками, мінарет прикрасили бронзовою статуєю мадонни.

У 1853—1860 рр. проводився великий ремонт костьолу. Було обновлено вівтарі, встановлено вітражі; стіни і стелю прикрасили фресками, підлогу вистелили мармуровими плитами, а каплицю радників розписав італійський художник Рампіні; в приміщенні встановлено віденський орган (реставрація його проведена в 1977— 1978 рр. майстрами з естонського міста Раквере). Тепер тут проводяться концерти органної музики.

Костьол оголошено пам'яткою архітектури XV— XIX ст., що охороняється державою. З 1930 р. його приміщення передано історичному музею-заповіднику під експозиційну площу. Тут і обладнано відділ історії релігії та атеїзму.

Експозиція розгорнута за такими тематичними розділами: «Язичество на Поділлі», «Історія православної церкви», «Сектанство і його суть», «Католицизм на Поділлі», «Іслам та його віровчення», «Наука і релігія», «Комуністичному побуту — нові свята і обряди».

Матеріали першого розділу — археологічні та ілюстративні— розповідають про виникнення в первіснообщинному суспільстві перших примітивних вірувань (анімізм, фетишизм, магія, тотемізм) та їх розвиток до більш ускладнених форм. Уявлення про релігійні вірування наших давніх предків дають експоновані в музеї культові жіночі статуетки IV—III тисячоліть до н. е. На схематичній карті зазначено місця знахідок язичеських ідолів на Поділлі. Представлено оригінали слов'янських ідолів, виявлених у 1952—1962 рр. на території сучасної Хмельницької області (вони датуються III—І тисячоліттями до н. е.), фотокопія всесвітньовідомої скульптури слов'янського язичницького бога Святовита, знайденої в 1848 р. у річці Збруч біля села Гусятин.

У VIII—X ст. почав складатися східнослов'янський політеїзм (многобожжя) — релігійне вірування, що зародилося на грунті одухотворення й персоніфікації стихійних сил природи. В експозиції бачимо малюнки богів східнослов'янського пантеону: Сварога — бога неба, Дажбога — бога сонця, Перуна — бога блискавки і грому, Стрибога — бога вітру.

З утворенням давньоруської держави — Київської Русі поганство вже не відповідало новим суспільним відносинам. Феодальна знать усвідомлювала необхідність запровадження релігії, яка б проповідувала божественність експлуататорської влади, виправдувала б гноблення народних мас, освячувала б соціальну, класову нерівність. Цю функцію виконало християнство, прийняте на Русі в 988 р.

В експозиції — фотокопія ікони із зображенням слов'янських просвітителів, православних проповідників Кирила і Мефодія.

Схематична карта інформує про будівництво в XI—XV ст. церков та монастирів у селах Мукші, Студениця, Смотрич, Бакота, Маліївці та ін.

Близько 1362 р. Поділля загарбала феодальна. Литва. Посилився приплив католицьких священнослужителів. У вітрині — фотокопія грамоти литовського князя Ягайла католицькому біскупу Вікгайлу на володіння урочищем Голе Болото.

Музейні експонати XVI—XVII ст. свідчать про те, як населення Поділля завзято боролося проти нав'язування католицизму.

Експансії католицизму на українські землі, уніатській церкві, створеній у результаті Брестської церковної унії 1596 р., чинили опір братства. Вони виступали також проти необмеженої влади православних єпископів. В експозиції — фото найдавнішого в Кам'янці-Подільському православного Троїцького монастиря, при якому існувало братство.

Головними опорними пунктами католицизму були монастирі, при яких утворювалися чернечі та духовно-лицарські ордени. Експоновані матеріали розповідають про уніатський базиліанський орден, який у 1707—1715 рр. підпорядкував Сатанівський, Маліївецький, Бар-ський, Кам'янецький Троїцький православні монастирі. Національно-релігійне гноблення викликало протест місцевого населення. Із фотокопії судового документа дізнаємося, що жителі села Курилівці в 1732 р. розігнали уніатську процесію, а образи покидали в річку.

Коли Поділля разом з Правобережною Україною ввійшло до складу Російської держави, відновилася діяльність православної церкви. В експозиції — фотокопія указу Катерини II від 1793 р. про створення Брацлавського та Подільського єпископатів. На копії настінного розпису однієї з церков зображено міфічного біблійного «патріарха» Ноя з його синами: Іафетом — у царському вбранні, Сімом — у вбранні служителя культу та Хамом, який оре землю. Сюжет виправдовує те, що, мовляв, сам бог визначив долю синам Ноя, а разом — і всьому людству. Як бачимо, селян — «хамово плем'я» — церква прирекла на тяжку підневільну працю. Поряд копія скарги селян 1858 р. з Черепової про свавілля служителя церкви Олександровича, карта землеволодіння монастирів на Поділлі.

Ряд матеріалів характеризує реформаторську діяльність Петра І, зокрема підпорядкування церкви державній владі, просвітительський атеїзм О. М. Радіщева, декабристів, О. С. Пушкіна, М. Ю. Лєрмонтова. Розвиток атеїстичної думки в другій половині XIX ст. ілюструють твори І. П. Котляревського, Т. Г. Шевченка, О. І. Герцена, Лесі Українки, А. П. Свидницького, подолянина С. В. Руданського. На стіні — портрети В. Г. Бєлінського, М. Г. Чернишевського, І. Я. Франка. Можна оглянути матеріали про скасування кріпосного права, архівні документи, що засвідчують виступи селян проти гнобительського маніфесту 19 лютого 1861 р.

У кінці XIX — на початку XX ст., в період піднесення пролетарського революційного руху, православна церква перетворилася у вірну пособницю самодержавства, виявивши тим самим свою реакційну суть. Це, зокрема, підтверджують експоновані копії ікон: сам факт зображення на них сім'ї Романових свідчить про обожнення церквою династії російських царів та імператорів, які захищали інтереси пануючих класів, жорстоко придушували визвольні рухи, проводили великодержавницьку політику національного гноблення всіх народів.

Документи неспростовно засвідчують участь духовенства в чорносотенних погромах, придушенні революції 1905—1907 рр., освячення православ'ям першої світової імперіалістичної війни.

Ідейною зброєю в боротьбі з релігією, за матеріалістичне виховання трудящих є атеїстична спадщина К. Маркса, Ф. Енгельса, В. І. Леніна. Вміщені в експозиції матеріали — рішення з'їздів Комуністичної партії, постанови ЦК, декрети й директиви Радянського уряду — показують, що протягом усієї своєї історії наша партія, керуючись науково-атеїстичними ідеями марксизму-ленінізму, вела й веде непримиренну боротьбу проти релігійного марновір'я. На центральному місці — програмні з цього питання праці К. Маркса, Ф. Енгельса, роботи В. І. Леніна «Соціалізм і релігія», «Про ставлення робітничої партії до релігії», «Про завдання войовничого матеріалізму», «Матеріалізм і емпіріокритицизм» та інші, в яких викладено основні, принципіальні положення про ставлення Комуністичної партії до релігії.

Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції підірвала класові корені релігії, забезпечила всім громадянам Країни Рад повну свободу совісті, позбавила церкву можливостей втручатися в життя радянського суспільства. Про це розповідають експоновані перші законодавчі акти Радянського уряду, якими було ліквдовано церковне і поміщицьке землеволодіння, припинено видачу коштів на утримання церков і священнослужителів, скасовано національно-релігійні привілеї, декрет «Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви», відозва Петроградського і Московського комітетів РКП(б) до віруючих.

Позбавлена права на приватну власність, не маючи можливості визискувати трудящих, церква в штики зустріла перші закони Радянської влади. На стенді — послання до віруючих патріарха Тихона не визнавати Радянську владу та її органи, відозва Київського митрополита Антонія із закликом саботувати заходи Радянської влади, фото «Хресний хід у Петрограді» (демонстрація православного духівництва з нагоди приїзду патріарха Тихона у Петроград).

Ряд матеріалів розповідає про велику роботу по атеїстичному вихованню трудящих у перші роки після Великого Жовтня. У створеній в 1922 р. Спілці войовничих безвірників активними пропагандистами наукового атеїзму виступали Н. К. Крупська, М. І. Калінін, А. В. Луначарський, О. М. Ярославський, В. Д. Бонч-Бруєвич та інші видатні діячі Комуністичної партії. В експозиції — їх портрети і твори, номери журналу «Безбожник», газети «Безвірник», плакати, що розкривали анти-народу, контрреволюційну діяльність церковнослужителів.

Матеріали розповідають про ганебну роль, яку зіграла уніатська церква в роки Великої Вітчизняної війни, ставши вірною пособницею гітлерівських загарбників. Документи і фотографії засвідчують участь уніатського кліру на чолі з митрополитом А. Шептицьким у формуванні каральної дивізії СС «Галичина», яка з «божого благословення» боролася проти Червоної Армії і партизанів.

Численні експонати розкривають велич подвигу радянського народу у Великій Вітчизняній війні, керівну роль КПРС, глибокий патріотизм радянських людей на фронті і в тилу, дружбу і взаємодопомогу всіх народів СРСР.

Розгорнуте висвітлення питання про конкретно-історичний підхід до завдань атеїстичної роботи, її зміст і форми в сучасних умовах дано в постановах ЦК КПРС «Про великі недоліки в науково-атеїстичній пропаганді і заходи її поліпшення», «Про помилки в проведенні науково-атеїстичної пропаганди серед населення», «Про завдання партійної пропаганди в сучасних умовах». Вони — до огляду відвідувачів. Поряд у вітринах журнали «Атеїст», «Наука і суспільство», «Наука и религия», книги з наукового атеїзму.

Документи, фотографії, речові пам'ятки, представлені в розділі «Сектантство та його реакційна суть», характеризують історію виникнення, основи віровчення та антинародну діяльність релігійного сектанства. Ряд музейних матеріалів розкриває суть сектантської ідеології та культової обрядності, що нерідко приводить до психічних захворювань у віруючих, назавжди вириває їх з громадсько-корисного життя.

На фоторепродукціях — обряди водного хрещення, молитовні зібрання, на які залучаються і діти, що суперечить радянському законодавству про культи. Форми діяльності сектантів, методи їх впливу на віруючих особливо витончені. В експозиції — тексти і ноти релігійних пісень (вони займають важливе місце в сектантських обрядах), баптистські видання, учнівський щоденник, яким користувалися при таємному навчанні дітей, програма навчання, екзаменаційні квитки тощо. Серед матеріалів про секту п'ятидесятників, або, як еони себе називають, «християн істинної віри євангельської», характерними є документи про подію в с. Жабинці Кам'янець-Подільського району. Коли після чергового трясіння і «розмови з богом», в стані крайнього нервового збудження п'ятидесятниця Репетій Марія наказала сектантці Дідик Устині відрубати пальці своєї руки, та покірливо це зробила... Не менш красномовні експонати про фанатичну секту інокентіївців, керівники якої за антирадянську, бузувірську діяльність були притягнуті до карної відповідальності.

Тематичний розділ «Католицизм на Поділлі» розповідає про експансію католицької церкви на території краю в період середньовіччя.

Католицьку церкву—душителя передової думки, науки і культури — характеризують експоновані діорама «Камера інквізиції», картина художника Г. Бекерта «Суд над Галілеєм», інші ілюстративні матеріали.

Загарбницька політика католицької церкви, нещадна експлуатація, поневолення трудящих, безсоромна торгівля церковними реліквіями й індульгенціями, відверта розпуста пап і вищого духівництва викликали гостре невдоволення в середовищі народних мас та прогресивної інтелігенції XVI—XVII ст. Лицемірство, аморальність «святих отців», порушення ними целібату влучно ілюструє мармурова скульптура невідомого майстра XIX ст. «Монах з ношею». У вітрині — ритуальний одяг, поряд — документи, які свідчать про величезні прибутки, одержувані церквою від визискування місцевого населення.

Окремо згруповані експонати про виступи українського народу проти католицької церкви і польської шляхти; низка матеріалів висвітлює події Визвольної війни українського народу 1648—1654 рр.

З другої половини XIX ст. католицизм, удосконаливши свою соціальну демагогію, стає носієм буржуазної ідеології, все активніше захищає реакційні заходи буржуазії, виступає непримиренним ворогом пролетарського руху. Католицька церква освячувала загарбницькі імперіалістичні війни. В роки другої світової війни папство в особі Пія XII, уся верхівка духівництва стали союзниками фашизму. Фоторепродукція ілюструє акт підписання в 1929 р. договору, за яким виділялася у Римі територія (44 км2) для незалежної і суверенної папської держави — Ватікану.

Після поразки гітлерівської Німеччини у другій світовій війні Ватікан дещо змінив курс у своїй політиці — замість відвертого антикомунізму став на шлях пристосування до тих соціально-політичних умов, які склалися в сучасному світі.

Про період, коли Поділля перебувало під владою турків, розповідають матеріали розділу «Іслам та його віровчення». Тут представлено ряд оригінальних пам'яток: головна священна книга мусульман — Коран («Читання»), датований XVII ст.; чотки, намазник (килим), канчук для самокатування (ним користувалися в секті мусульман-шиїтів), надмогильні турецькі пам'ятники, а також кам'яний проповідницький амвон (мімбар) XVII ст. Картини, фотографії, документи доповнюють експозицію.

Експозиційний розділ «Наука і релігія» відображає корінну протилежність наукових і релігійних поглядів у питаннях будови Всесвіту, виникнення життя на Землі, психічної діяльності людини, незвичайних явищ природи...

Представлені матеріали про філософів-матеріалістів античного світу, епохи середньовіччя, про геніальні відкриття Миколи Коперника, сміливого борця за торжество наукового світогляду Джордано Бруно, невтомного пропагандиста атеїстичних ідей Лучіліо Ваніні, великого вченого в галузі фізики, астрономії і механіки Галілео Галілея, астронома Йоганна Кеплера, про матеріалістичну філософію і атеїзм знаменитих французьких просвітителів Вольтера, Дідро, Гольбаха, Гельвеція, Ламетрі, великого англійського природодослідника, основоположника матеріалістичного вчення про історичний розвиток органічного світу Чарлза Дарвіна, про передових вітчизняних мислителів і учених М. В. Ломоносова, О. М. Радищева, О. І. Герцена, Д. І. Менделєєва, В. Г. Бєлінського, М. Г. Чернишевського, М. О. Добро-любова, І. П. Павлова, А. І. Опаріна, І. В. Мічуріна та багатьох інших — переконливо свідчать, що, незважаючи на жорстокі переслідування інквізиції, на всі старання церковників, розвиток науки здійснювався неухильно, що науковий світогляд отримував перемогу над догмами релігії.

Серед численних експонатів — фоторепродукцій середньовічних малюнків, картин, макетів, схем,— що розповідають про здійснюваний інквізицією та православними церковниками жорстокий терор проти науки і вчених, увагу, зокрема, привертає копія картини О. Дейнеки «Микитка—перший літун». Талановитий російський винахідник Микита Лупатов побудував дерев'яний літальний апарат і продемонстрував його царю Івану Грозному. Однак на настійну вимогу духовенства «смерда Микитку» звинуватили в антибожественній діяльності і зв'язках з дияволом. «За цю співдружність з нечистою силою відрубати вигаднику голову... А вигадку вогнем спалити» — гласив вирок...

Запуск у СРСР перших у світі штучних супутників Землі і Сонця, перший політ у незвіданий космічний простір Ю. О. Гагаріна не тільки пробили «твердь небесну», а й начисто відкинули релігійні легенди про недосяжність простими смертними «небес», міф про існування там «Всевишнього». Успіхи практичної радянської астронавтики підводять до висновку, що ідея «небесної обителі» бога зазнала краху: люди, які штурмують нині космос, своїми подвигами, своїми ділами спростовують релігійні догми.

Численні матеріали музейної експозиції висвітлюють досягнення радянської науки в освоєнні космосу, свідчать про велич і торжество людського розуму.

У подоланні релігійних пережитків і відходові трудящих від церкви важливу роль відіграють нові радянські свята, обряди й традиції. Окремо згруповані фото, документи, речові експонати відображають відзначення загальнонародних свят — Великого Жовтня, 1 Травня, 8 Березня, Дня Конституції, Дня Перемоги, роковин від дня народження В. І. Леніна. Міцно увійшли в побут радянських людей свята на честь трудових професій: шахтарів, медичних працівників, залізничників, металургів, працівників торгівлі, сільського господарства тощо. Нові обряди — посвячення у робітники, студенти, урочиста реєстрація одружень, проводи до лав Радянської Армії — уже стають доброю традицією, що відповідає етичним нормам і естетичним смакам радянських людей— будівників комунізму.

[spqr1]

Є декілька ексклюзивних фотографій внутрішнього оздоблення костьолу до того, як настінні розписи забілили. Фото датуються різними роками в межах від 1924-го по 1939-і роки. Якість деяких поки не дуже, але роздивитись можливо. Зараз шукаю оригінали.

І ще декілька загальновідомих

  

[Filin]

Отличная подборка, значительная часть этих фото мне не знакома и, кстати, некоторые из них очень впечатляют, например фото с росписью сводов. Вообще качественные фотографии часто впечатляют именно качеством, видно многие детали, тогда как целый ряд фото собора того же периода хоть и известен/доступен, но в виде сканов, копий небольшого размера и т.п.

[Filin]

Самая святая часть мечети

К сожалению, в описаниях собора, которые мне попадались, слишком мало информации о его преображениях в период турецкой оккупации. В основном, внимание сосредотачивается на минарете, очевидно, что был изменён декор, как не соответствующий мусульманскому мировосприятию. Что же касается всего прочего, то зачастую пишут, что вроде как никаких других значительных перестроек/изменений не было. Наверное, оно как-то так и было, только наверняка были ещё какие-то мелочи, о которых мы мало что знаем.

Как-то раз (уж и не помню, где именно) прочитал, что мусульмане, завладев собором, замуровали проёмы южной часовни. Не придал этому особого значения, т.к. часто всплывают такие детали без привязки к чему либо – ну замуровали и замуровали, наверное, им так нравилось. А тут однажды общаясь с экскурсоводом, услышал очевидную, казалось бы, деталь – там же Мекка, на юге! Христианские храмы по канонам зачастую были обращены алтарной частью на восток, но у мусульман-то священное направление там, где Мекка. Это очевидная вещь, но стала она очевидной не сразу.

И тут на место (надеюсь, что на своё) стал ещё один кусок мозаики – наверное, потому и проёмы часовни были замурованы. Можно сказать, что большой готический алтарь собора даже не очень и сильно был осквернён, поскольку как часть храма мусульман он интересовал куда меньше чем боковая часовня, причём не самая почитаемая в соборе.

Дальше зацепила ещё одна мысль. Южная часовня, которая в наши дни представляет собой один объём (если не считать отдельной изолированной юго-западной часовни). Но первоначально, вероятно, это была не одна, а две часовни, которые были отделены друг от друга в интерьере, хотя снаружи они могли визуально сливаться в один объём. Даже сейчас у этой южной часовни, где стоит надгробие Лауры, высота в западной и восточной части отличается. Казалось бы, всё указывает на то, что были две часовни, но в какой-то момент они слились в одну. Когда и при каких обстоятельствах это произошло – я не знаю, об этом мне информация не попадалась. И вот подумалось мне, а не турки ли это постарались? Вот вломились они в собор, думают, ага – юг у нас там, а «там» три часовни, разделённые перегородками, как кабинки. Неудобно! Кажется логичной мысль, что им нужно было удалить минимум одну перегородку, чтобы расчистить место.

Идём дальше. Есть в мусульманских мечетях такая штука как михраб – ниша, обращённая в сторону Мекки, т.е. на юг. По идее такой михраб должен был находиться и в Петропавловском соборе, а если его устраивали в южной стене, то получается, что михраб находился в южной часовне. Иногда их делали в виде полукруглых в плане выступов стены (почти как экседры с перекрытиями-конхами в православных храмах), тогда такой выступ мог находиться где-нибудь в районе нынешнего неоготического притвора, который также своим гранёном изгибом отметился на стене южной часовни.

Одно цепляется за другое – хорошо известен минбар в Каменце, оставшийся в наследство от турок. Его сейчас можно увидеть в Доминиканском костёле. Так вот, если такой красивый минбар был в мечети, посвящённой жене султана (именно в таком статусе был Доминиканский костёл при турках), то уж в главной султанской мечети (это Петропавловский собор) он должен был быть не хуже. Но, ни о минбаре, ни о михрабе, ни вообще о преображении интерьера храма при турках информации практически нет. Даже не припоминаю, читал ли я хоть где-то, чтобы в описании истории собора уделили внимание южной часовне, как особенно сильно изменённой при турках.

Может кто-то что-то знает по теме или посоветует что-нибудь почитать? Может кто-то занимался темой преображения христианских святынь, попавших под власть турок?

И ещё вот какой вопрос заинтересовал – интересно, насколько важно мусульманам было выдержать каноническое направление в сторону Мекки. Вот, например, относительно Каменца Мекка находится не чётко на юге, а скорее на юго-востоке. Если бы мусульмане строили мечеть, они бы, наверное, направление выдержали точно, но тут они получают готовое сооружение, у которого не совсем удачная с их точки зрения ориентация. Главной частью становится южная часовня, но во время молитвы лицо обращают к Мекке, а она на юго-востоке. Интересно, в таких случаях молились просто в сторону символического михраба, пусть даже он и не был чётко обращён в сторону Мекки, или всё же во время молитвы смотрели не чётко на михраб, а в угол храма?

[Filin]

Існує безліч прикладів існування в готичних костьолах кручених сходів при пресбітеріумах. І кам'янецька катедра цілком вписується в цю групу...

Но мне всё ещё непонятно, для чего она там вообще была нужна? Насколько я понял, первоначально ризница, построенная у северной стены пресвитерия, была одноярусной, а второй ярус у неё появился только в 19 веке. И только тогда пристройка расширилась в восточном направлении, что и позволило использовать винтовую лестницу для связи между ярусами. Но до перестройки и расширения северных пристроек винтовая лестница уже существовала... она куда-то вела, что-то друг с другом связывала и хочется понять, что. Если есть много аналогий, то известно, для чего такие лестницы в пресвитериях устраивали и куда они вели?

[Filin]

К вопросу о датировке часовен

Известно, что как у собора в целом, так и у его пристроек не всё гладко с датировкой. Фактически, более-менее точную датировку имеет юго-западная часовня, на контрфорсе которой сохранилась плита с датой «1561». Датировка остальных часовен ориентировочная, что иногда порождает проблемы, когда, например, одну и ту же часовню разные исследователи датируют то 16, то 17 веками.

И тут вот, читая книгу Николая Петрова «Місто Кам'янець-Подільский в 30-х роках XV-XVIII століть» (с. 321), натыкаюсь на очень интересный нюанс:

Відомим є той факт, що 1 січня 1547 р. війт німецького права Микола уклав угоду з міщанином Станіславом Барщем на виготовлення 100 штук білого каменю (блоків - stosów) на добудову костелу св. Петра і Павла. Із них 40 штук повинно були досягати розмірів 3 лікті у довжину, а інші 60-у двох вимірах: 30 - по два лікті і 30 - по півтора. Платня за таку роботу мала становити 6 злотих, а окремо 15 грошей - за нарізання блоків. При умові, якщо Барщ сам собі приготує і розкриє копальню, то в такому випадку 100 штук блоків будуть коштувати 6 злотих, а за відкриття каменоломні - йому мав додаватися сьомий злотий *.

* Актова книга… - Спр. №2 – Арк. 416 зв.

Прежде всего, хочется отметить, что создавая страничку кафедрального собора, я профильтровал ряд основных источников, в которых была освещена тема истории и архитектуры храма, но нигде приведённой выше информации не встречал, так что не такая уж он и «відома».

Интересно также, что эта «відома» информация, ни автору, ни другим исследователям не показалась особенно любопытной, поскольку к теме датировки пристроек собора её не поспешили подключить. Тот же Николай Петров, наткнувшись на такой занятный документ, решил его задвинуть в раздел «Ремісниче виробництво та промисли». Вопросы в духе – что же именно возвели из этого камня, он даже не задаёт, а именно ответ на этот вопрос мне кажется самым интересным.

Если упомянутая в документе сделка прошла успешно, если нужное количество камней указанного размера было изготовлено, если из них в итоге возвели некую пристройку, то логично предположить, что все эти камни и сейчас находятся в объёме собора. Учитывая то, что известно количество и размеры камней, то эта информация может помочь в датировке пристройки... разумеется, при условии, что дело дойдёт до зондирования стен собора. Кто знает, может эти камни находятся в основании юго-западной часовни и тогда станет понятно, что старт её строительству был дан ещё в 1547 году. Или, возможно, речь идёт о часовне Пресвятого Таинства... Так или иначе, информация может пригодится.

[Filin]

К вопросу о цвете собора

В 1990-х цвет вертикальных поверхностей собора был более насыщенным, чем сейчас:

Мне вообще кажется, что в 18 веке, после реконструкции Яна де Витте, собор был тёмно красным с белыми элементами декора (пилястрами, капителями и т.п. деталями). Смотрелось такое сочетание очень эффектно! В таком же стиле был оформлен декор доминиканского и тринитарского костёлов. В наши дни такая окраска частично сохранилась только у доминиканского костёла, да и то не факт, что он в ближайшем будущем не утратит свой аутентичный цвет.

[spqr1]

Одна з поштівок, на якій зображено Кафедральний костьол станом на 1968 рік. Як видно, тоді він був іншого кольору. Також в дворику перед спорудою (внизу фото), там, де зараз виставлені пам"ятники, щось дуже схоже на невелике крите приміщення:

Також є фото 50-х років ХХ ст. На ньому видно, що перед костьолом замість будівлі, як на попередньому фото, справжній спортивний майданчик з волейбольною сіткою і баскетбольним кільцем. Справа в тому, що по спогадам очевидців, після війни корпус істфаку (в той час там була перша трудова школа) був сильно пошкоджений, внаслідок чого школу перенесли на третій поверх семінарії (зараз міська друкарня). Ймовірно, саме це стало приводом для розміщення майданчику поблизу тимчасового навчального закладу.

[Filin]

Сарай, который видим на 1-м фото, очевидно, примыкает к каменной стене. Эта же стена видна на 2-м фото.

Учитывая то, что внешней ограде собора исследователи практически не уделяли никакого особого внимания (или уделяли, но я об этом не знаю), хотелось бы сказать о ней несколько слов.

Начнём с плана Томашевича, на котором, как мне кажется, к западу от собора мы видим даже не одну, а две линии стен, очевидно, возведённых из камня:

План предоставлен Ольгой Пламеницкой.

Возможно я фантазирую или переоцениваю деталировку плана, но кажется, и в той и в другой стене показана арки ворот, а во внешней стене (той, которая ближе к каньону) даже видно что-то похожее на бойницы (показаны точками).

Опять же могу ошибаться, но, насколько я понял, одна из улиц проходила по кромке каньона и та стена с воротами и бойницами, которая видна на план Томашевича, и в наши дни присутствует, правда, в перестроенном виде. И даже воротца есть (в наши дни они известны как "Furtka Sw. Jacka" или "Калитка Св. Яцека"):

Кстати, нигде не встречал информации, которая бы сообщала о времени постройки этой стены и ворот.

Не менее интересна и та стена, которая расположена дальше от каньона, вблизи собора. Опять же, могу ошибаться, но вроде Томашевич и в этом случае изобразил в стене ворота. Быть может фрагменты этой стены мы можем увидеть в наши дни между собором и подборкой кладбищенских памятников:

А теперь посмотрим, как выглядел участок вблизи собора во 2-ой половине 18 века.

1773 год:

План предоставлен Ольгой Пламеницкой.

1797 год:

План предоставлен Ольгой Пламеницкой.

На планах обозначены:

1. Собор
2. Башня-колокольня
3. Место римо-католической семинарии (её построили только в начале 1780-х, потому на плане 1773 корпусов ещё нет)
4. Непонятная угловая постройка
5. Стена
6. Пустырь. Здесь раньше было кладбище?
7. Дворец епископа и его внутренний двор.

На обоих планах стена, обозначенная под №5, хорошо видна. Она выступает как цельная постройка, настоящая ограда с воротами, тогда как в наши дни она представлена отдельными огрызками.

На плане 1797 года видно, что через территорию костёла проложили улицу. Так она выглядела в начале 20 века:

А таким была территория участка в 1920-х годах:

Из книги «Katedra w Kamieńcu», Karol Iwanicki, Warszawa, 1930

Здесь в углу ограды видим неидентифицированную постройку (ту же, которая видна на планах 2-ой половины 18 века?), а также "брамку" северной стене ограды. Кстати, непонятно, почему на плане показана эта брамка, если на фото начала 20 века видно, что там проходила небольшая улица. Неужели к 1920-му году католики снова восстановили стену, перегородив улицу?

Интересно, улицу проложили там же, где она проходила во времена Томашевича или же в 17 веке она проходила ближе к каньону, т.е. не между стеной и костёлом, а перед стеной, как бы огибая территорию собора? Более логичным кажется второй вариант.

Чуть ниже ограды мы видим схематично обозначенную территорию школы, к которой примыкает площадка, очевидно, пустая. Может этот пустырь ещё до 2-ой Мировой использовали как спортплощадку, поскольку учебное заведение при епископском дворце появились ещё в 1-ой половине 19 века и, очевидно, существовало на этом месте и в 20 веке.

[Filin]

В фильме Тревожная молодость (1955) мельком показали Петропавловский собор. Если присмотреться, то можно увидеть много мелких интересных деталей. Например, над часовней Утешения Пресвятой Девы Марии (южный фасад) ещё возвышались бюсты епископов, которые, к сожалению, не дожили до наших дней. Интересны также кадры, сделанные со стороны северного фасада храма и облик здания семинарии.

В фильме комплекс собора изображал склады ЧОН (Части Особого Назначения):

Видео:

[Filin]

1916 год:

Источники: 1, 2, 3, 4

[spqr1]

Фотографії станом на 2002 рік. Як бачимо, колір стін був насиченішим

[Filin]

Собор на акварели Наполеона Орды, 1871-1874:

Источник

Несколько деталей, на которые стоит обратить внимание:

Странным кажется, что не видно здания семинарии, зато между собором и семинарией (построена в 1782 г.) показаны деревья. Между собором и семинарией места мало, потому странным кажется, что там мог расти такой вот мини-лес.