Козацькі містечка Північного Сходу Лівобережної України (2020). Авторы: Євген Осадчій, Олексій Коротя

[Filin]

Рік видання: 2020

Автори: Євген Осадчій, Олексій Коротя

Видавництво: Експрес-книга, Харків

Мова: українська

Формат: 14,9 х 21 х 2,7 см (60х84/16)

Обкладинка: тверда

Папір: офсетний

Кількість сторінок: 428

Ілюстрації: багато чорно-білих планів, карт, графічних реконструкцій, малюнків

Наклад: 100 прим.

ISBN: 978-617-7902-22-4

Купити можна у одного з авторів, Євгенія Осадчого, оформивши замовлення через персональні повідомлення в facebook.

Аннотація:

Цитата

Книга присвячена історії невеликих містечок північного сходу Лівобережної України. Матеріал подається в контексті появи та функціонування укріплень на їх території, їх ролі в історії регіону. Значна частина з них виникла саме у XVII ст., хоча окремі міста відомі ще за часів Київської Русі. Монографія присвячена 21 населеному пункту, які мали статус міста або були військово-адміністративними центрами і мали власне самоврядування. Для археологів, істориків, вчителів, студентів.

Про аворів:

 

Приклади сторінок:

    

    

Зміст:

Цитата

Вступ - 4

Білопілля - 6

Боромля - 22

Ворожба (сумська) - 45

Ворожба (білопільська) - 63

Вороніж - 78

Глинськ - 93

Костянтинів - 113

Краснопілля - 127

Кролевець - 137

Куземин - 158

Лебедин - 190

Межиріч - 213

Миропілля - 234

Михайлівка - 253

Недригайлів - 267

Олешня - 287

Опішня - 316

Ромни - 338

Сміле - 368

Спаське Поле - 385

Терни - 403

Список скорочень - 425

Про авторів - 426

Вступ:

Цитата

Монографія Євгена Осадчого та Олексія Короті «Козацькі містечка Північного Сходу Лівобережної України», розкриває історію сіверсько-слобідського прикордоння крізь призму урбаністичної історії. Сучасна європейська історіографія розглядає кордон як явище, що знаходиться на межі різних суспільств, слабко інтегроване в державні інституції, має динамічний характер та характеризується дифузією культур. Прикордонний статус повною мірою позначився і на процесах формування та функціонування міст (протоміст), як центрів суспільного розвитку. В своїй більшості досліджувані авторами населені . пункти не стали потужними ремісничими чи торгівельними центрами, а виконували насамперед роль оборонних форпостів та військово-адміністративних центрів.

Означена територія неодноразово змінювала політичне підпорядкування. З найдавніших пунктів регіону згадаємо поселення сіверян у м. Ромни, де перші укріплення виникли на зламі IX - X століття. За доби Київської Русі східна Сіверщина стала кордоном держави із Степом. Експансія київських князів покликала до життя такі протоміста, як літописні Вир чи В’яхань, що з’явилися у XI століття.

У середині XIII на Сіверщину прийшла Золота Орда, а від XIV століття тут посилюється литовський вплив. Від початку XVI століття, коли Чернігово-Сіверщина була захоплена Московською державою, центром військової організації краю стає московський Путивль, а на Сіверщині та Слобожанщині з’являються городки та остроги - укріплені пункти, що були заселені боярськими дітьми, а згодом і козаками. Введення воєводського правління та реформи прикордонної служби значно прискорюють урбанізаційні процеси.

Із входженням у 1569 р. українських воєводств Великого князівства Литовського до складу Речі Посполитої, колонізацію південної Сіверщині розпочали магнати Вишневецькі, яким вдалося нагромадити тут значні земельні латифундії. Шляхетська експансія активізується на початку XVII століття, із поверненням

значної частини Чернігово-Сіверщини до Корони Польської. На міждержавному кордоні, що посунувся далі на схід, з’являються нові населені пункти, як то містечко Олешня - прикордонний форпост Речі Посполитої. Важливим проявом колонізації Сіверщини стало надання у 1644 р. Кролевцю Магдебурзького права.

Від середині XVII століття, коли Лівобережна Україна була включена до складу Московської держави, почалася стрімка урбанізація як Сіверщини, так і Слобожанщини. Регіон постійно потерпав від татарських набігів, в 1658 р. проти московських залог у містах виступив гетьман Іван Виговський, під час військової кампанії Яна II Казимира у 1663 р. тут діяло коронне військо. Важливу роль фортеці сіверсько-слобожанського прикордоння відіграли в протидії шведської армії під час військової компанії 1708-1709 рр.

Відзначимо, що чималу увагу автори приділили вивченню фортифікації та просторовому плануванню. Широке залучення археологічних джерел, а також карт та креслень, значно розширили джерельну базу роботи. Окремі сюжети присвячені й церковній історії - Скельському Преображенському та Михайлівському Іоанно-Предтеченському монастирям.

Безсумнівно, що представлене дослідження буде цікавим не лише вузькопрофільнйм спеціалістам, але й широкому читацькому загалу.

Доктор історичних наук,
Національний університет «Чернігівський колегіум» імені Т.Г.Шевченка
Ігор Кондратьєв

[Filin]

Поскольку полноценное знакомство с книгой ещё впереди, то пока ограничусь кратким описанием первых (и потому очень поверхностных) впечатлений. Поскольку ниже минусов упомяну чуть больше, чем плюсов, то сразу уточню, что изданием я вполне доволен - каждый из его плюсов легко перевешивает все описанные ниже минусы, и потому не думайте, что я переполнен плохими впечатлениями. Книгу смело рекомендую к покупке.

Плюсы:

• Много новой и довольно детальной информации о двух десятках малоизвестных укреплений.
   
• Помимо часто встречающихся в подобных изданиях вкраплений старых карт/схем есть много свежих авторских иллюстраций: планов, графических реконструкций, рисунков. 
   

Минусы:

• Каждой локации посвящена отдельная статья, но при этом нет какого-то авторского введения, которое бы объясняло общую концепцию издания: по какому принципу были отобраны описанные объекты, почему именно в таких географических границах, насколько много в районе было таких укреплений и т.д. Мне недостаёт этого единого стержня, без которого книга воспринимается скорее не как единая работа, а как сборник статей, что, впрочем, также неплохо.
   
• Качество печати местами не очень и потому часть карт в книге присутствуют скорее номинально - рассмотреть на них что-то конкретное не редко бывает довольно не просто. 
   
• Хотелось бы увидеть современное фото укреплений или локаций, где они находились, но такого типа графического информации в книге нет вообще.
   
• В подобных изданиях мне недостаёт координат объектов. Да, в случае с крупными укреплениями давать наводку на некую точку может и бесполезно (хотя и в этом случае польза может быть, поскольку быстро можно сориентироваться, где нужная локация находится относительно современного населённого пункта), а вот в случае с небольшими укреплениями координаты были бы весьма кстати.
   
• Поскольку в книге нет общей карты, то чтобы понять, о каком именно секторе и каких именно укреплениях "Північного Сходу Лівобережної України" идёт речь пришлось делать свою карту. Уже глядя на неё можно быстро сориентироваться, что из 21 описанного объекта 20 находятся на территории Сумской обл. и 1 на территории Полтавской обл.