Львів (Львов): Архітектура Цитаделі в цілому та в деталях

[Filin]

Нижче стаття Ігоря та Ольги Окончено, яку вперше було опубліковано ось тут 3 липня 2025 р.


Максиміліанські вежі Львівської цитаделі − унікальний приклад фортифікаційного мистецтва XIX століття

Максиміліанські вежі Львівської цитаделі є унікальною спадщиною австрійського фортифікаційного мистецтва XIX століття. Науковці Ігор та Ольга Оконченко розповідають про їхні особливості.

Фото: bigmarkin

Комплекс оборонних укріплень Львівської цитаделі − видатний зразок європейської фортифікаційної архітектури середини XIX ст., який дійшов до нашого часу майже без змін. Збережені укріплення репрезентують останній період довгочасної фортифікації, коли функціональні та конструктивні характеристики оборонних споруд перебували в тісному взаємозв'язку з досконалістю та естетичністю рішення. Це приклад, коли архітектор-фортифікатор послуговувався не лише практичним задумом, а й замислювався над красою, яка відображалася в геометричній досконалості, високому професійному рівні мурування та каменярської роботи, в увазі до вибору стилістики деталей, у якості застосованих матеріалів.

У цій публікації висвітлена специфіка мілітарної архітектури Львівської цитаделі та приклади аналогічних укріплень на теренах Європи.

Рис. 1. Північно-східна велика Максиміліанська вежа Львівської цитаделі. Фото авторів

Система фортифікацій Львівської цитаделі

Фортифікації Львівської цитаделі є показовим прикладом одного з ключових етапів розвитку фортифікацій нового часу у ХVІІІ−ХІХ ст.

Характерними рисами нового підходу у воєнному мистецтві цього періоду стало посилення вогневих та відпірних можливостей укріплень, розташованих поза основним периметром фортеці, та збільшення саме активної оборони. Ключове значення надавалося не надійності стін та вдалому розташуванню мілітарного об'єкта, а силі фортечної артилерії, завданням якої було перемістити зону бойових дій подалі від фортець.

Відомий французький інженер Марк Рене де Монталамбер у ХVІІІ ст. запропонував, замість неперервних ліній укріплень, влаштовувати пояси з окремих оборонних споруд чи фортів, що дозволяло покривати артилерійським вогнем великі території навколо фортеці. Монталамбер передбачив майбутній розмах битв та грандіозні об'єми армій, тому його ідеї залишались актуальним впродовж ХІХ ст. Інженер зазначав, що вал можна зробити навіть з паперу за умови, що з нього стрілятиме достатня кількість гармат таким чином, щоби ворог під час облоги  не міг розмістити жодної своєї гармати в зоні передполя фортеці.

Задум Львівської цитаделі базується насамперед на концепції Монталамбера, яка була пристосована до нових умов.

Монталамбер розробив систему фортів із полігональним плануванням, які пропонував підсилювати артилерійськими вежами. У полігональній системі використовували різні елементи, відомі ще з попередніх систем. Вал, редут і капонір були основними складовими, з яких формувалися як периметр фортець, так і форти, що оточували фортецю. Вал, із якого формувався периметр, міг бути прямолінійним або з заломами. Периметр ядра полігональної фортеці чи форту легко адаптувався до різноманітних умов місцевості.

Рис. 2. Схематичне зображення вежі Монталамберга з праці Ц. Кюі 1897 р.

Вежі Монталамбера − це круглі в плані кам'яні споруди з основою у формі зіркоподібного штерн-шанця, форма якого дозволяла захищати фосу та підошву вежі, застосовуючи перехресну оборону з ручної вогнепальної зброї. Вежі встановлювали перед основними фортечними стінами з метою розпорошити сили нападників.

Кожна вежа Монталамбера мала кілька ярусів. Нижній був оточений сухим ровом, а верхні забезпечені позиціями для кругової оборони із застосуванням артилерії. Конструкція даху складалася з парапету для ведення вогню з ручної зброї та вежечки для спостереження.

Інженери використовували вежі Монталамбера і як окремі оборонні споруди, і як форти в лінії укріплень.

Максиміліанські артилерійські вежі

Ідея пристосувати башти та вежі під розташування позицій для гармат виникла внаслідок розвитку артилерії ще в ХV ст. Круглі в плані споруди з кількома рівнями для ведення гарматного вогню, ззовні захищені валом, пропонував один із найвідоміших представників епохи Відродження Альбрехт Дюрер. І ось через більш ніж 300 років ці ідеї отримали суттєвий розвиток.

Спершу австрійський ерцгерцог Максиміліан використав ідеї Монталамбера, модифікувавши їх для створення системи укріплень із артилерійських веж навколо міста Лінц (Австрія). Будівництво тривало в 1830-х роках.

Рис. 3. Максиміліанська вежа у м. Лінц (Австрія). Джерело

Місто було оточене низкою окремих веж для кругового артилерійського обстрілу. Ці вежі були простішими й дешевшими за вежі Монталамбера. Вони теж були оточені оскарпованими ровами та земляними валами. Вище валу виступали тільки верхні частини веж. Вежі мали внутрішні двори з криницями та склади боєприпасів і провіанту в нижніх ярусах. Дахові тераси та верхні яруси використовували для розміщення гармат.

Цей тип артилерійських веж, круглих або багатокутних, у плані відомих як Максиміліанські вежі, використовували в австрійській школі фортифікації для кругової оборони та в інших об'єктах. Позиції для артилерії були розташовані на кількох ярусах і на дахових терасах, які могли бути обладнані земляними насипами. У мирний час вежі могли покривати дахами.

Такі принципи максимально добре висвітлені й реалізовані на прикладі Львівської цитаделі.

Основні споруди Львівської цитаделі

Упродовж 1852−1854 років у Львові на території теперішнього узгір'я Цитаделі було споруджене уфортифіковане ядро фортеці, а чотири артилерійські вежі винесені на межі узгір'я в різних напрямках. У цей час в Європі на зміну концепції укріплених міст прийшла концепція укріплення територій держави шляхом спорудження стратегічних опорних пунктів − цитаделей.

Рис. 4. Львівська Цитадель. Фрагмент карти 1853 р. «Оточення Львівської Цитаделі і район заборони будівництва (Umgebung der Lemberger Citadelle und BauVerboths-Rayon)».

Центральна частина цитаделі була виконана у формі замкненого, шестикутного в плані оборонного периметру, характерного для фортів полігональної системи.

Дві сторони периметра утворювали споруди головного корпусу казарм (V-подібний у плані, триповерховий, з підземним ярусом), дві фланкуючі башти, квадратні в плані, розміщені біля торців корпусу із заходу та сходу. Казарми і  башти − триповерхові, з підземним ярусом, сполучені оборонними стінами, які завершуються парапетом із мерлонами. Через кілька років до центру увігнутої сторони казарм була прибудована підковоподібна в плані башта (мабуть, як надбудова над типовим капоніром). Усі згадані споруди збереглися і функціонують як громадські. До нашого часу також дійшли залишки фос навколо цих будівель, тому сьогодні ввійти у них можна тільки по містках. У минулому мости були звідними.

Інші чотири сторони периметра були оточені муром з бійницями (так званий мур Карнота), який не зберігся. Інженер наполеонівської Франції Лазар Карнот вводить у тогочасні фортифікації стіну з бійницями для захисту пересування оборонців у межах укріплень та для забезпечення обстрілу з ручної вогнепальної зброї території біля самої фортеці. Карнот вважав, що фортеці легко здаються ворожим військам через те, що захисники не обирають активну оборону, саме тому й запроваджував різні вирішення, які полегшували здійснення вилазок.

Унікальними об'єктами на території Львівської цитаделі є чотири окремі споруди − Максиміліанські (артилерійські) вежі. Дві більші розміщені на північ від казарм, а дві менші − на південь. З історичних планів відомо, що в минулому комунікаційні під'їзди та ходи між вежами і ядром цитаделі були влаштовані під захистом насипних земляних укріплень (валів).

Рис. 5. Машикуль та мерлони верхньої бойової тераси північно-східної Максиміліанської вежі Львівської цитаделі

Кожна вежа має два яруси з бійницями, підвал та оборонну терасу на даху. Великі вежі мають ще внутрішні подвір'я. Ці об'єкти були оточені оскарпованими сухими фосами, а перед входами були звідні дерев'яні мости. По периметру вежі були захищені земляними валами, тому на рівні першого поверху вони були приховані від обстрілу і мали невеликі вікна та бійниці лише для ручної вогнепальної зброї. Перший ярус у спорудах аналогічного типу використовували для зберігання провіанту, боєприпасів та розташування залоги. Другий ярус був забезпечений бійницями для гармат у такий спосіб, що на кожній стороні багатокутного периметра було по одній гарматній бійниці та по дві бійниці для ручної вогнепальної зброї.

Застосування Максиміліанських веж дозволяло сконцентрувати в одному місці набагато більшу кількість артилерії під прикриттям, ніж у попередній бастіонній системі. У сімнадцятисторонньому периметрі великих веж лише на рівні другого ярусу могли бути розміщені 16 гармат, а в малих дев'ятигранних вежах − 8 гармат. Окрім того, дахи веж були забезпечені парапетами з мерлонами для ручної вогнепальної зброї, машикулями для підошвового бою і терасами, на яких теж могла розташовуватися артилерія.

Збережені європейські аналоги

Ще одним із небагатьох збережених в Європі фортифікаційних об'єктів у формі Максиміліанської вежі є форт вежевего типу фортеці Краків. Це єдина повністю реалізована фортеця австрійської школи на території Польщі.

Фортеця складалася з системи фортів та допоміжних укріплень, де у першій лінії серед низки об'єктів були також дві артилерійські вежі Максиміліана. Тільки одна з них збереглася до нашого часу − форт Святого Бенедикта.

Рис. 6. Форт св. Бенедикта у Кракові. Джерело

Рис. 7. Форт св. Бенедикта у Кракові у процесі реставрації. Джерело: Dziennik Polski

Будівля форту, зведена у формі правильного шістнадцятикутника, має два поверхи, другий із яких пристосований для оборони артилерією. Ця артилерійська вежа у Кракові є найближчим аналогом великих веж Львівської цитаделі. Збудована австрійською владою в той самий період (1853−1856 рр.), будучи майже ідентичною за архітектурним рішенням та габаритами, вона все-таки відрізняється деякими дуже суттєвими деталями.

Стрімке збільшення ефективної дальності стрільби на ураження потребувало постійного вдосконалення форм уфортифікування. І в ХІХ ст. як ніколи зросла  швидкість змін у формах периметрів фортець.

Форт Святого Бенедикта, як і львівські аналоги, втратив оборонну актуальність ще на початку ХХ ст., був пристосований під казарми і використовувався до 1984 р. Тривалий час питання пошуку інвестицій для включення цього унікального об'єкта в культурне середовище міста постійно порушувалося польською громадськістю, завдяки чому розпочалася і триває масштабна реставрація будівлі форту Святого Бенедикта з метою її адаптації під культурно-освітні функції.

Рис. 8. Максиміліанська вежа у місті Лінц (Австрія). Джерело

Рис. 9. Максиміліанська вежа у муніципалітеті Венеції (Італія). Джерело

Інші форти вежевого типу за концепцією Максиміліана збереглися в містах Лінц (Австрія) і Верона (Італія). Більшість уцілілих споруд використовують як громадські або житлові, а також для проведення культурних подій. Руїни, інтегровані в міське середовище як місця рекреації, мають культурне призначення.

Європейський досвід показує, що життя пам'яток оборонної архітектури триває лише за умови наявності актуального функціонального призначення, завдяки чому мілітарний об'єкт підтримується в належному стані. На жаль, лише дві з чотирьох Максиміліанських веж Львівської цитаделі забезпечені належними функціями.

І хоча укріплення Львівської цитаделі давно втратили оборонне значення, вони залишаються прекрасним свідченням високого рівня інженерії та архітектури.

Публікація присвячена світлій пам'яті Ольги Анатоліївни Пламеницької

[Filin]

Нижче ще одна стаття Ігоря та Ольги Окончено, яку вперше було опубліковано ось тут 2 лютого 2026 р.

Укріплення Львова, згідно з російськими розвідданими 1891 року

У попередній публікації науковці висвітлили інформацію з перших двох розділів документа 1891 року, яка стосується теренів Львівщини за часів австро-угорського панування.

Фактично, згідно з висновками, наведеними в попередній публікації на основі російських розвідувальних даних, Львів в ієрархії фортець за потужністю посідав друге місце після Перемишля, а наступним після Львова був Краків.

Третій розділ розвідданих з 1891 р. містить детальні описи комплексу укріплень Цитаделі. Наведемо декілька важливих цитат:

«Укріплення Львова на той час складалися з комплексу Цитаделі, спорудженого у 1849 – 1853 рр. та з десяти укріплень польового профілю, споруджених в 1888 – 1889 рр. Цитадель розташована на невеликому підвищеному плато в південній частині міста і пристосована до оборони з використанням трьох польових одиниць артилерії і двох тисяч одиниць ручної вогнепальної зброї».

«Десять укріплень польового профілю розташовані поза містом і утворюють дві групи: північно-західну – з чотирьох укріплень, розрахованих на 16 артилерійських одиниць і 200 одиниць ручної вогнепальної зброї, та східну – з чотирьох піхотних укріплень, розрахованих на 700 одиниць ручної вогнепальної зброї».

«Окрім того, два редути розміщені цілком відокремлено, а саме: на схід від міста – редут, розрахований на 120 одиниць ручної вогнепальної зброї, а на захід від міста – редут, розрахований на 240 одиниць ручної вогнепальної зброї. На північ від села Голоско Велике, на території, відведеній для навчань львівського гарнізону, зведено два навчальні редути – на роту та на півроти».

Рекогносцер був присутній і детально оглянув та дослідив сім із десяти укріплень польового профілю (прим. авт.: рекогносцер – спец. агент, який виконує розвідку місцевості або позицій противника).

Опис Цитаделі

«Цитадель внаслідок вигідного розміщення на невеликому віддаленому пагорбі, що круто спускається на північний схід і південний захід, панує над містом на сорокаметровій висоті. Цитадель складається з центрального укріплення і передових».

«Центральне укріплення являє собою шестисторонній полігон, обидва фаси і фланки якого утворені оборонною стіною. (прим. авт.: (у фортифікації) полігон – це внутрішній замкнений простір укріплення, обмежений валами або стінами; фас – це передній бік укріплення, звернений у бік противника; фланк – це бічна сторона укріплення, призначена для обстрілу підступів уздовж рову або перед фасом)».

«Горжева сторона складається з двох башт і горжевої казарми з ровом (прим. авт.: горжа – це тильна (задня) частина фортифікаційної споруди, яка обернена в бік власних військ, а не до противника)».

«Оборонна стіна (прим. авт.: мур Карно) має 3 м висоти і 0,5 м товщини, у ній розміщені бійниці для ведення одноярусного вогню із легкої стрілецької зброї. В куті обидвох фасів стіна утворює напівкруглий виступ, а примикаючий банкет утворює в ній барбет на 3 артилерійських одиниці (прим. авт.:  (у фортифікації) мур Карно – це допоміжний оборонний мур, призначений для посилення ближньої оборони основного укріплення; банкет – це вузька земляна сходинка на внутрішньому боці валу або парапету; барбет – це земляний або кам’яний насип (підвищення) за валом чи парапетом, на який встановлювали гармати для стрільби поверх укриття)».

«Обидві башти центрального укріплення квадратні у плані зі сторонами 20 м, мають три поверхи і підземний ярус. Товщина стін 1,5-2 м. Приміщення пристосовані до оборони ручною вогнепальною зброєю з 152 бійниць і 36 вікон. Дахи обидвох башт і казарми не спроможні до протидії артилерійському вогню. Обидві башти поєднані з горжевою казармою кам’яною стіною, довжиною 6 м, а висотою 5 м. Ця стіна пристосована для двоярусної оборони. Зовнішню сторону обидвох башт і горжевої казарми оточує сухий рів, мощений каменем. Ширина рову 6 м, а глибина 2 м».

Схема розташування оборонних укріплень комплексу Львівської Цитаделі. Існуючий стан. Авторська розробка

Опис передових укріплень Цитаделі

«Передові укріплення складаються з чотирьох оборонних веж і валу, розміщеного у проміжку між баштами № III  № IV і пристосованого оборони з ручної вогнепальної зброї… Оборонні вежі є двадцятигранними у плані, мають 30 м у поперечнику, над гребенем гласису підносяться на 10 м (прим. авт.:  (у фортифікації) гласис — оборонна споруда, пологий насип, що зводився перед ровом, гласис служив захистом укріплення та перешкодою для противника при наступі на головний вал). Товщина стін 1,5 м. Складаються з двох житлових поверхів та підвального і горищного ярусів. Житлові поверхи мають по 20 вікон і по 40 бійниць, у горищному ярусі влаштовано 100 бійниць. Таким чином, кожна з цих веж обладнана для оборони з 220 одиниць ручної вогнепальної зброї. Дах не захищає від ураження артилерійськими снарядами. Склепіння верхнього поверху покрито шаром землі… Кожна вежа оточена сухим ровом глибиною 5 м і шириною 4 м… Контр-ескарп кам’яний. Сполучення виконується за допомогою звідного мосту (прим. авт.:  (у фортифікації) контр-еска́рп — штучно зрізаний під великим кутом край схилу заввишки не менше 2—2,5 м, обернений передньою частиною до тих, що обороняються)».

«Оборонні вежі № III і № IV є дванадцятигранними у плані, мають 17 м у поперечнику. Їх влаштування – аналогічне до веж № I і № II, але у зв’язку з меншими планувальними габаритами вони мають лише 108 бійниць і 24 віконні отвори, так що кожна вежа призначена для оборони на 132 одиниці ручної вогнепальної зброї. Рови і мости-аналогічні вежам № I і № II… У проміжку між вежами № III і № IV розміщено потужний земляний  вал, заламаний під кутом в 160°, довжиною 300 м, висотою 7м, товщина бруствера якого 6 м (прим. авт.:  (у фортифікації) бруствер — це верхня частина валу або парапету, призначена для захисту особового складу під час ведення вогню).  Вал пристосований до двохшеренгової оброни… Під лівим фланком валу розміщено пороховий склад і патронна фабрика цитаделі. Тут – же розміщено ворота для вилазок і невеликий плацдарм для збору військ. Ворота і плацдарм захищені низьким валом (передвал) довжиною 70 м».

«В Цитаделі і в чотирьох вежах можливо розмістити 2000 чоловік, тобто 2 батальйона…  Станом на 1891р. в Цитаделі розміщені: штаб, три батальйони і кадри запасного батальйона  30-го піхотного полку; в оборонних вежах № I і № II розміщено резервістів, призваних на час навчальних зборів, в оборонних вежах № III і № IV розміщено НЗ (резервний запас) 30-го піхотного полку».

Незважаючи на подану в розвідданих досить детальну інформацію по багатьох пунктах опису цитаделі, в підрахунку кількості граней веж та габаритів укріплень присутні похибки або й значні помилки. Адже великі вежі насправді мають по 17, а не по 20 граней, а малі по 9, а не по 12 граней. Це вказує, що у рекогносцера не було можливості обійти вежі по периметру, звідси випливають і наступні перебільшення у підрахунку кількості бійниць. Присутні і значні похибки у визначенні ряду метричних розмірів башт, веж і довжини валів. Проте кут залому валу (у плані) визначено досить точно. Подана глибина рову приблизно відповідає дійсності, а от ширина (4 м) не відповідає, адже вона має близько 7 м.

Окрім текстового опису, у брошурі 1892 р. подано ілюстрації, які доповнюють текстову інформацію і показують детальність здійсненого аналізу укріплень.

Цінними є описи втрачених земляних укріплень та муру Карно, які не збереглися до нашого часу. Опис 1891 р. також розширює розуміння функцій окремих елементів укріплень, розкриває інформацію про кількісний склад оборонців, позиції артилерії, недоліки окремих елементів укріплень, висвітлює переваги і недоліки позицій польових укріплень тощо.

Опис окремих укріплень польового профілю

Цей документ містить детальну інформацію про зведені укріплення польового профілю, їх назви, аналіз тактичного розміщення, висоти, вогневу спроможність, сектори обстрілів, підходи і т. д.

Наведемо власні назви цих укріплень польового профілю: Кортумова гора, Голоско Мале, Клепарів, Глинська гора, Броздки, Яловець, Цетнерівка, Майєрівка, Галич, Богданівка та безіменні укріплення для навчань.

Для прикладу наведемо опис одного з вищезгаданих укріплень під назвою Кортумова гора (в документі – Кортунова Гора):

«Це укріплення являє собою батарею особливого типу, розміщену на панівній висоті, розраховану на 4 польових артилерійських одиниці. Горжа батареї замикається оборонним палісадом заввишки 3 м (прим. авт.: (у фортифікації) палісад — ряд вертикально встановлених дерев’яних загострених стовбурів, або паль, щільно вкопаних у ґрунт, зазвичай перед валом, у рові або по горжі укріплення, з метою затримання атакуючої піхоти, ускладнення штурму та прикриття слабких ділянок оборони (горжа, тил укріплення)».

«Батарея надзвичайно вдало розташована на видовженому гребені височини з абсолютною відміткою 379 м, яка круто спадає на південний захід (кут схилу 50–60°, це значення зафіксоване рекогносцером орієнтовно, про що зроблено відповідну примітку), а також на північ і північний схід (кут схилу близько 40°) та на північний захід (20–30°). Схили височини вкриті чагарниками та молодим лісом».

«Довжина сектору обстрілу в північно-західному напрямку становить до 2000 м, у південно-східному – до 2300 м. Креслення плану укріплення та профілі рельєфу додаються».

За оцінкою полковника Орлова, фортифікаційні укріплення польового профілю станом на 1891 р. були досить слабкими.

Львівська Цитадель. Проектне креслення середини  ХІХ ст. Фрагмент. Оригінал знаходиться у Військовому Архіві Австрії.

Висновок

У вищеподаному тексті документу 1891 р. цитаделлю названа лише центральна частина комплексу теперішніх укріплень, власне корпус казарм з баштами та територія оточена муром Карно, який не зберігся до нашого часу, а так звані Максиміліанські вежі, зазначені у документі як передові укріплення, не вважаються цитаделлю. Окрім цього, вони на той час уже не були забезпечені вогнепальною артилерією, а активна оборона опиралася на польові укріплення, розміщені на околицях міста. На кінець ХІХ ст. вже всі споруди комплексу укріплень Цитаделі виконували функцію укріпленої військової бази, що є характерним для Європи ХІХ ст. і для періоду маневрових війн зокрема.

Часті зауваження полковника Орлова (упорядника брошури 1892 р.) про обстеження рекогносцером певних об’єктів мілітарного призначення та присутність помилок у визначенні габаритів укріплень вказує на той факт, що російська розвідка не змогла знайти виходи на архіви генерального штабу, у яких зберігались оригінальні креслення вищезгаданих укріплень. Це також підтверджує ефективність системи збереження військової таємниці у вищих ешелонах військового керівництва Австро-Угорщини. Водночас факт дослідження рекогносцером (хоч і з великим ризиком) території укріплень в терені свідчить про суттєві прорахунки в організації служби безпеки на місцях.

Розвідувальне забезпечення у мирний час є ключовим елементом стратегічного планування у сфері безпеки та оборони, оскільки аналіз фортифікаційного потенціалу, бойової готовності збройних сил, ресурсного забезпечення та структури озброєння дозволяє оцінити реальні воєнні спроможності потенційного противника. Не зважаючи на напружену політичну обстановку 1890 – х рр.,  суспільство втратило пильність, що дозволило ворожим розвідникам провести детальне рекогносцирування території закритої режимної території  Львівських укріплень, результати якого частково були використані через 23 роки у період бойових дій Першої світової війни на теренах Галичини.

Історичний досвід показує, що недостатня увага до власної безпеки держави та суспільства, а також нехтування фактами системного збору розвідданих умовним супротивником може спричинити серйозні прогалини у безпековому середовищі держави, які згодом призводять до непоправних втрат.

Батарея Кортумова гора. План та перерізи. Креслення з  брошюри «Львів, Ярослав і Радимно. Укріплення і запаси» 1892 р. Фрагмент. Копія знаходиться у приватній збірці.

Комплекс укріплень Львівської Цитаделі. Генлан та перерізи. Креслення з  брошюри «Львів, Ярослав і Радимно. Укріплення і запаси» 1892 р. Фрагмент. Копія знаходиться у приватній збірці.