Львів (Львов): Облога 1672 р.

[Filin]

Нижче подано статтю Ігоря Оконченка та Ольги Оконченко. Вперше опубліковано тут 5 жовтня 2024 р.

Облога Львова 1672 року

У цій публікації висвітлено одну з сторінок мілітарної історії Львова – так звану турецьку облогу 1672 року, в результаті якої, окрім іншого, облягаючі війська на околицях середмістя (з метою вогневого контролю середміських територій і контролю логістики) спорудили ряд укріплень, і зокрема Турецькі шанці на теперішній Цитадельній горі (про які йшлось у попередній публікації). Про те, як це було, розповідають кандидатка архітектури, доцентка кафедри дизайну та основ архітектури НУ «Львівська політехніка» Ольга Оконченко і старший викладач кафедри дизайну і технологій Київського національного університету культури і мистецтв Ігор Оконченко.

Малюнок Львова з південного заходу, поч. ХVІІІ ст.
Джерело: Фрагмент. З праці О. Черненра, 1997 р.

Публікація присвячується світлій пам’яті Вадима Адільйовича Абизова і Бориса Васильовича Мельника

Як свідчать історичні документи, згадки та результати археологічних досліджень, Львів упродовж свого існування (до ХVІІІ ст. включно) постійно перебував у зоні бойових дій, а львівські міщани були змушені піклувались про підтримання обороноздатності міських укріплень, бо основний тягар видатків лягав саме на їхні плечі. 
 
Комплексно й найбільш докладно етапи цієї облоги Львова описані в двох історичних працях: «Історії Львівського архиєпископства (від 1614 до 1700 року)» авторства Я.Т. Юзефовича, та в «Хроніках міста Львова» авторства Д. Зубрицького (з посиланням на Б. Зиморовича). Базуючись на інформації з названих джерел, подаємо коротку хронологію подій із 1672 року.

Передумови облоги Львова

Передумовою облоги Львова 1672 року були вимоги Туреччини (Оттоманської Порти), щоб Польща зреклася своїх прав на територію України (це стало можливим з огляду на те, що гетьман П. Дорошенко був у спілці з султаном Мухаммедом ІV). Туреччина зібрала на кордонах Речі Посполитої значну кількість війська і чекала зручного моменту для нападу.

Львівські райці в контексті неминучої війни звернулися до короля Міхала Корибута Вишневецького по допомогу. Однак ні допомоги, ні жодних гарантій король не дав, натомість наказав міщанам, як з’явиться ворог під мурами міста, чинити максимальний спротив, доки не підійде підмога.

У той самий час турецький султан Мухаммед ІV, перебуваючи в своїй ставці у Хотині і маючи на меті розпочати чергові військові дії проти Речі Посполитої, покликав до себе підлеглих союзників – татарського хана з ордою і козацького гетьмана П. Дорошенка з військом. Війська рушили на один із опорних пунктів Речі Посполитої – Кам'янець-Подільський. Турецька армія, як і козацька армія П. Дорошенка, в основі була регулярною, натомість татарська армія була нерегулярною. Після зведення трьох військ в одне виникла значна перевага в живій силі і техніці над нечисленною польською залогою Кам'янця-Подільського. Внаслідок серії штурмів 29 серпня 1672 року замок був захоплений, а місто капітулювало (капітуляція Кам'янця-Подільського стала початком турецької експансії на захід). Зі слів очевидців, об’єднані війська планували щонайшвидше дістатися Львова, бо Львів був призначений яничарам як платня за труднощі, пережиті в процесі облоги і штурму Кам’янця-Подільського.

Рис. 2. Бойовий порядок турецької армії. 1558 р.

Джерело

Львівським міщанам не було від кого чекати допомоги, бо у короля Міхала не було достатньо коштів і засобів для ведення війни. Міщани почали спішно ремонтувати мури і накопичувати в місті зброю та провіант. Пізніше вони звернулися з проханням про допомогу до гетьмана коронного Яна Собєського, який, прибувши до Львова, достовірно проінформував мешканців міста про небезпеку і вимагав від міщан боронити Львів так довго, поки не настане перемир'я, або поки не підійде допомога.

За твердженням Д. Зубрицького, Я. Собеський залишив у місті для захисту укріплень чотири хоругви піхоти і два регіменти драгунів, а Я.Т. Юзефович констатував, що в місті залишилося лише два регіменти драгунів і сотня погано спорядженої піхоти руського воєводи. Командував підготовкою до оборони Львова комендант Е. Лонцький.

Знаючи про наближення величезної об'єднаної армії до Львова та відчуваючи неминучу небезпеку, міщани масово втікали зі Львова, а комендант відпускав людей з міста, беручи з них за виїзд значні суми коштів. Унаслідок цього в місті залишилася лише третина мешканців. Шляхта виїжджала з міста, малочисельні королівські війська стояли досить далеко від Львова (в межах Люблінського воєводства), а відділи руського воєводства зупинилися біля Львова лише на декілька днів, поки піші регіменти великого коронного гетьмана не відійшли. Фактично беззахисне місто зачаїлося в очікуванні новин.

14 вересня 1672 року надійшла інформація, що до міста прямує величезне військо: 40 тисяч турків, 10 тисяч яничарів, татарський хан із величезною ордою та гетьман П. Дорошенко із козаками, волохами й молдаванами (всього у П. Дорошенка було 10 тисяч війська). Об'єднане турецько-татарсько-козацьке військо мало 10 великих гармат і безліч малих.

Рис. 3. Турецька армія на марші.

Джерело: приватна збірка.

Рис. 4. Напад на табір. Мистецтво Азії кінець ХVІ – поч. ХVІІ ст.


Рис. 5. Яничари, XVII століття

Джерело

Рис. 6. Яничар в 1700 р.

Джерело

19 вересня 1672 року татарські загони йшли на Львів з боку Глинян.

20 вересня того самого року спостерігачі з Високого замку зафіксували пересування татарських загонів, про що спільноті було сповіщено пострілом із гармати.

У ніч із 20 на 21 вересня львів'яни силами двох регіментів драгунів, міської міліції і добровольців організували результативну вилазку в похідні табори ворогів. Виконавши поставлені завдання, добровольці та міська міліція відступили до міста, а драгуни втекли і більше до Львова не повернулися. Однак очевидці наголошували, що від втечі драгунів місто нічого не втратило, бо драгуни були небезпечними не для ворогів, а для навколишніх беззбройних селян.

21 вересня від керівника татарського авангарду надійшов лист, щоби міщани, покладаючись на ханську милість, утрималися від будь-яких проявів ворожості.

22 вересня 1672 р. татарські загони з’явились на теренах перед Краківським передмістям. Щоб звільнити передполе від будинків і споруд, які заважали веденню вогню з міських укріплень і могли слугувати прихистком ворогу, комендант наказав спішно спалити будинки і споруди передміщан, які були розміщені перед міськими укріпленнями.
 
23 вересня з аналогічною метою спалили будинки та споруди перед укріпленнями Галицького передмістя. Татарські загони підійшли до шпиталю Святого Лазаря (терени, які межують з територією, на якій у середині ХІХ століття постав комплекс укріплень Цитаделі).
 
24 вересня до згаданого шпиталю (як на панівну висоту середмістя) підійшли волохи й козаки П. Дорошенка, хоча перед тим їх стоянка була біля храму Марії-Магдалини. Того самого дня до Львова прибув турецький чауш з метою переговорів. Місто відрядило на них уповноважених осіб під турецькі гарантії цілковитої безпеки, однак переговори не відбулися. За твердженням Д. Зубрицького, в цей день вороже військо заклало довгочасні табори: турецький зі східного боку від міста, мультянський, волоський і семигородський із південного, турецький із західного та козацький із північного. Турки встановили на горі, яка належала шпиталю Святого Духа, чотири гармати.

25 вересня на горі Шембека (територія, де тепер стоїть велика південно-західна вежа комплексу укріплень Цитаделі) козаки звели насипи і земляні окопи з артилерійськими позиціями для обстрілу середмістя Львова. Також влаштували артилерійські позиції біля церкви Святого Юра. У цей самий день турецькі загони рівними лавами зійшли з Піскової гори до низин Галицького передмістя, встановивши намети, розбили тимчасовий табір. В ніч із 25 на 26 вересня облягаючими були підвезені до міста великокаліберні гармати.

Рис. 7. Фрагмент карти Львова 1835 р. з планом укріплень, підписаних Турецькі Шанці на горі Шембека (Вроновських).

Оригінал - у Військовому Архіві Австрії (Kriegsarhiven). 

26 вересня підійшли ще декілька турецьких підрозділів, які розмістилися біля храму Святої Софії, влаштувавши там довгочасний табір. Окрім того, турки спорудили вали біля храму Святого Петра. Об'єднаними військами керував Кара Мустафа-паша, який надіслав на ім'я магістрату листа з вимогою добровільно здати Львів, «аби місто не зазнало якогось нещастя». Представники магістрату всіляко зволікали зі здачею міста, маючи інформацію про очікуваний приїзд королівських комісарів, які мали необхідні повноваження для спілкування з Кара Мустафою стосовно укладення миру.

27 вереня 1672 року (25.09 за Д. Зубрицьким) міщани вирішили спробувати максимально задобрити нападників, пославши Кара Мустафі-паші декілька великих пшеничних хлібин і бочку меду. Турецький воєначальник до цієї мізерної подачки навіть не доторкнувся, навпаки, зажадав від міщан негайно принести ключі від міста. Посланці пояснили йому, що, як королівські піддані, вони не можуть здати ворогові місто без наказу короля, і просили дочекатися приїзду королівських комісарів, уповноважених для укладення перемир'я. Після повернення міських посланців із неприйнятими дарунками облягаючі почали обстріл міста з гармат. Турецькі військові розпочали проводити інженерні роботи для знищення міських укріплень. Вночі турки зайняли монастир і костел бернардинок і почали робити підкоп під храм бернардинців. Другий підкоп вів від монастиря кармелітів до міських валів. Турки спорудили артилерійську батарею на Глинянській вулиці й підвели тарани під Бернардинський монастир. Вночі була виведена мізерна міська залога (20 осіб) із Високого замку, який одразу зайняли турки, розмістивши там гармати і почавши обстріл міста.

28 вересня місто відважилося стріляти з гармат у відповідь на ворожу канонаду. Декількома пострілами міщани зігнали з вежі монастиря бернардинок турецьких артилеристів, які влаштували там вогневу точку. Турки обстрілювали Львів із семи місць. Вони зробили підземні проходи до монастиря бернардинів, але на той час небезпеку вдалося ліквідувати,  неочікувано атакувавши ворога під землею, хоча загроза підриву укріплень Бернардинського монастиря залишалася.

29 вересня через небезпеку підриву укріплень Бернардинського монастиря місто майже зголосилося до капітуляції. Не знаючи цього, паша дав Львову два дні для очікування прибуття королівських комісарів за умови припинення вогню з міських укріплень і надсилання в турецький табір заручників.

30 вересня гарматний і мушкетний вогонь припинили з двох сторін. За  Д. Зубрицьким, з 28 на 29 вересня до турків прибули королівські комісари з переговорами щодо викупу.

1 жовтня 1672 року турки стояли в укріплених таборах, а татари пішли у розвідку й по здобич до Самбора, Перемишля, Ярослава, Замостя, Любліна та інших міст.

Кара Мустафа-паша спочатку вимагав від міста викуп у сумі два мільйони талерів і дуже розсердився, коли львів'яни запропонували йому 10 чи 20 тисяч. В результаті перемовин, львів'яни за посередництва татарського хана, з яким це попередньо узгодили королівські комісари, випросили в паші, щоби викуп становив лише 80 тисяч нідерландських талерів. Львівські міщани були впевненими, що чинили спротив ворогу не за себе, а за всю Річ Посполиту, тому вважали, що цю суму мало сплатити все королівство (адже місто не мало таких коштів). Але ці сподівання виявилися марними. Місто спромоглося зібрати лише 5 тисяч, і то переважно з бідного люду, як пише Д. Зубрицький, «оскільки ані міська шляхта, ані міське духовенство не схотіли нічого давати». Як гарантію майбутньої виплати місто запропонувало туркам 11 заручників зі значних міщанських родин. Зрештою, місто сплатило викуп у сумі 116 636 польських злотих. Заручники вийшли на волю лише за кілька років, і то не всі.

5 жовтня 1672 року об'єднані турецько-татарсько-козацькі війська, отримавши частину викупу, заручників і гарантії виплат, розпочали відхід від Львова. Війська впродовж дня знімалися з таборів, причому артилерійські батареї, похідні табори і довгочасні були залишені без руйнації. Татарські загони, обтяжені бранцями, ще сім днів рухалися повз місто.

13 жовтня вперше від початку облоги були відчинені міські брами як свідчення, що загроза минула.

Пізніше міщани, які у Львові пережили облогу, висловили майнові й фінансові претензії до втікачів з міста, спираючись на ухвалу про заборону залишати Львів перед небезпеками під страхом конфіскації майна. Міщани вимагали конфіскації майна втікачів на користь міста або ж для достойного утримання заручників у неволі. Втікачі, швидко зметикувавши, відправили своїх представників до короля з великим хабарем, унаслідок чого король захистив утікачів своїм привілеєм, взявши їх під опіку. В привілеї мовилося про те, що Львів, виявляється, напередодні облоги не був достатньо уфортифікований для протидії таким численним нападникам і не мав достатньо залоги, тому вини втікачів у тому, що вони полишили місто в часі небезпеки, немає. Окрім того, в цьому документі король (суперечачи сам собі і своїм попереднім наказам про потребу боронити Львів) писав, що спротив міста нападникам був недоречним.

Окрім уже сказаного, була ще одна проблема: під час ворожої облоги для захисту міста з метою очищення передполів укріплень було спалено багато будівель і споруд у передмістях, тому передміська шляхта почала вимагати від Львова в судовому порядку монетизації своїх втрат із міської казни, що їй вдалося, аж поки король не призупинив виконання цих вироків до подальшого розслідування.

Об’єднане турецько-татарсько-козацьке військо покинуло Львів, не руйнуючи споруджених ним довгочасних укріплень шанцевого типу. Ретельно проаналізувавши локалізацію таборів супротивників під час облоги 1672 року, доходимо висновку, що облягаючі війська значною мірою використали терени незагосподарьованих укріплень лінії Ф. Гетканта. Ці укріплення були спроєктовані Ф. Геткантом ще у 1635 році. Лінія укріплень охоплювала терени значно більші,  аніж укріплення, які функціонували в 1672 році. Лінія Гетканта пролягала панучими висотами навколо середмістя, тож її мілітарне функціонування не дозволило б розташувати на цих висотах ворожі табори. Проте реалізовані укріплення цього периметру  не підтримувалися в належному стані у зв'язку з відсутністю ресурсів. Утримання такого периметру потребувало значної кількості артилерії й обслуги, на що Львів на той час не був спроможний.

Отже, ще на початку ХVІІ століття була розпочата програма створення такого периметру укріплень Львова, який міг би повноцінно протистояти діям великорозмірних регулярних ворожих армій. Але, як бачимо з подій описаної облоги, політичні й економічні чинники у другій половині ХVІІ ст. не сприяли відповідному рівню утримання й забезпечення міських фортифікацій, прикладом чого є облога Львова 1672 року, одним з результатів якої стало спорудження у Львові у 1678 – 1682 р. нової лінії укріплень авторства Я. Беренса.

Рис. 8 Фрагменти проектів фортифікацій Львова. а) План Львова з проектом фортифікацій, 1635 р. Автор: Фридерик Ґеткант; б) План-проект виконаний Яном Беренсом (в межах 1675–1682 рр.); в) План фортифікацій Львова 1695 р. Автор інженер-фортифікатор Сір Деро (Десро).