Сутковцы (Сутківці): проект реконструкции и реставрации церкви авторства Евгении и Ольги Пламеницких (начало 1990-х гг., 2006-2008 гг.)

[Filin]

В этой теме приглашаю вас присмотреться в деталях к тому, как по мнению Евгении Пламеницкой и Ольги Пламеницкой первоначально могла выглядеть церковь в Сутковцах, посмотрим (пока лишь по верхам, т.к. это далеко не все материалы) на предложенный ими проект реконструкции/реставрации храма, на обоснования некоторых решений, обратим внимание на то, как авторы меняли свои взгляды на архитектуру храма, а также поразмышляем над тем, где они могли быть правы в своих выводах, а где могли ошибаться.
 

В 1987 г. в "Пам'ятках України" [1] была опубликована небольшая заметка, призванная привлечь внимание к состоянию церквей в Сутковцах и соседней Шаровке. Несмотря на краткость, там есть много интересных деталей.

В этой заметке впервые (?) была опубликована графическая реконструкция того, как по мнению авторов церковь выглядела изначально. Подпись сообщает: "Реконструкція первісного вигляду споруди ХIV ст. Є. Пламеницької та А. Тюпича". 

Что касается датировки, то больше информации на этот счёт можно получить в отдельной теме, где детально описаны сложные взгляды Е. Пламеницкой на формирование архитектуры церкви. 

Как видим, кроме Е. Пламеницкой в качестве соавтора также был упомянут Анатолий Тюпич, который работал с Евгенией над целым рядом памятников в Каменце. Вероятно его роль в процессе создания проекта была второстепенной, поскольку в более поздних публикациях он уже среди авторов не числится. 

Из заметки также узнаём, что:

Цитата

Роботи над проектами реставрації обох пам'яток були розпочаті групою працівників інституту «Укрпроектреставрація» Держбуду УРСР на замовлення Хмельницького облвиконкому ще 1971 року. Архітектурні дослідження велися під керівництвом фахівця з оборонного будівництва Поділля Є. Пламеницької відкрили нову сторінку історії української архітектури, за ними зроблені науково обгрунтовані реконструкції храмів (публікуються з дозволу авторів: Є. Пламеницької та А. Тюпича). ...

... Розроблені реконструкції є надійним підгрунтям для о створення проектів реставрації. Для креслень автори потребують кілька місяців. Втім, од часу проведення досліджень минуло п'ятнадцять років: облвиконком одразу ж припинив фінансування проектних робіт по обох пам'ятках. Занедбані шедеври архітектури чекають дбайливих рук. Чекають можливості завершити розпочату роботу і автори проектів. Що ж на перешкоді?

Отсюда становится известно, что исследования церкви реставраторами проводились где-то в начале 1970-х гг. Судя по сведениям заметки, эти исследования были свёрнуты 15 годами ранее, т.е. ок. 1972 г., но на самом деле церковь исследовали ещё и в 1974-м. Впрочем, так или иначе, вероятно к середине 1970-х работы прекратились и по состоянию на 1987 г. ситуация не изменилась. Впрочем в этой истории остаётся много неизвестных, поскольку О. Пламеницкая писала, что Е. Пламеницкая исследованиями храма занималась в 1970-х - 1980-х гг., однако без уточнения, какие именно этапы этих исследований в какие именно годы проходили. Впрочем, думаю, постепенно мы внесём ясность в эту историю.

Наверняка разного рода эскизы, наброски и схемы создавались уже на этих ранних этапах в 1970-х гг., однако пока в нашем распоряжении их нет, а тот тщательно проработанный проект, который нам известен, окончательно сформировался много позже - не ранее конца 1980-х, или скорее даже в начале 1990-х гг.  

Вот ещё интересный момент из заметки:

Цитата

Це поки що єдиний на Україні приклад вирішення храму з кам'яним стовпом у центрі, на який опираються балки перекриття ярусів, а також конструкції пірамідального даху.

Как видим, упомянуто, что столб служит в качестве опоры балок перекрытий. Тут важно, что не позднее 1980-х уже был сформирован вывод о том, что столб мог подниматься выше уровня перекрытий первого яруса. Этот вывод в свою очередь натолкнул Е. Пламеницкую на мысль, что первоначально у храма была на двускатная кровля, а шатровая, с опорой на этот самый столб. Это также привело автора к мысли, что ступенчатые щипцы скорей всего не являлись частью первоначального проекта, а были добавлены позднее, и потому мы их не видим на графической реконструкции.

Как видим, тогда ещё авторы предполагали, что весь центральный объём вместе с бартизанами был накрыт одной кровлей, т.е. у бартизан по этому проекту не было своих отдельных кровель.

Также авторы предполагали, что существовал утраченный верхний ярус бойниц, но вероятно тогда ещё велись размышления об их форме, количестве, ритме расположения относительно других деталей и т.п. Ранее, в конце 1940-х гг., идея о существовании такого яруса ещё в конце 1940-х гг. была высказана Петром Юрченко, однако у него была другая версия на счёт облика этой детали. Таким образом, Е. Пламеницкая не была автором этой идеи, но она в отличие от упомянутого автора она представляла эту деталь иначе (и, как по мне, она была ближе к истине, чем П. Юрченко, о чём я ещё расскажу в деталях).
 

В своей статье 1991 г. о Сутковецком замке [2] О. Пламеницкая в примечании сообщила:

Цитата

Архитектурные исследования церкви проведены в 1974 г. Е.М. Пламеницкой и А.Д. Тюпичем. Их графическая реконструкция храма на XV в. опубликована, см.: Пам'ятки України, 1987. №1. - С. 46.

Здесь видим несколько уточнений:

• Сообщается, что графическая реконструкция, опубликованная в 1987 г., показывает церковь образца 15 в., а не 14 в., как было указано в ранней публикации. Прыжки из 14 в. в 15-й могут объясняться тем, что этап постройки квадрифолия Е. Пламеницкая относила к рубежу 14-15 вв., и, вероятно, по этой причине эту реконструкцию связывали то с обликом образца 14 в., то 15 в., тогда как истина (в рамках авторского взгляда) находилась посредине. 
   
• Снова видим упоминание тандема из Е. Пламеницкой и А. Тюпича, отмечено, что графическая реконструкция "их" авторства.
   
• Указано, что церковь исследовалась в 1974 г. Есть также серия фото, датированных этим годом. Были ли это единственный этап натурных исследований, или были и другие, мне пока не известно. 

В статье 1994 г. об укреплениях Подолья [3] О. Пламеницкая несколько раз кратко упомянула Сутковецкую церковь, но особенно интересно то, что там впервые (?) был опубликован проект реставрации церкви Е. Пламеницкой:

Ниже вы всё это сможете рассмотреть в деталях, и, тем не менее, эти миниатюры имеют ценность, поскольку показывают первоначальный проект, который позднее, в 2000-х гг., был местами изменён О. Пламеницкой. Так, например, здесь отсутствует "подвал" под нефом храма (видны лишь две боковые крипты в апсидах), поскольку подземный ярус в центральной части появился уже в ходе работ 2006-2009 гг. В целом же очевидно, что тот образ церкви, который она получила в ходе реконструкции 2000-х гг. был сформирован ещё Е. Пламеницкой, тогда как в наши дни очень часто можно встретить мнение, что церковь была реконструирована по проекту одной лишь О. Пламеницкой, хотя на самом деле с 1970-х и до середины 1990-х гг. этим памятников в основном занималась Е. Пламеницкая, и только уже после её скоропостижной кончины в 1994 г. (т.е. в год публикации этой статьи) О. Пламеницкая постепенно начала уже самостоятельно продвигать идею реализации этого проекта.

В 2012-м г., будучи в Каменце, я узнал о том, что О. Пламеницкая готовит к публикации новую монографию Castrum Camenecensis. Фортеця Кам'янець. К тому времени образ семьи Пламеницких был так демонизирован в сплетнях и в СМИ (особенно в Каменце), что я всё никак не решался выйти с О. Пламеницкой на контакт, а когда всё же решился (общение завязалось вокруг подготовки выхода книги), то был поражён её крайней доброжелательностью и готовностью делиться различными материалами, в т.ч. и теми, которые я относил к категории уникальных и труднодоступных. Именно так у меня оказались некоторые данные по Сутковцам - я просто проявил интерес к этой церкви, на что получил в ответ массу различных данных, в т.ч. и некоторые материалы по финальной версии проекта реставрации. К сожалению, на тот момент меня больше интересовал Каменец, а масса полученных материалов по Сутковцам и без того казалась чрезмерно объёмной, так что я не стал развивать эту тему, о чём сейчас сильно жалею. Сейчас же вот делюсь тем, что успел получить. 

Материалы интересны не только с точки зрения изучения взглядов авторов на то, как они себе представляли первоначальный облик оборонной церкви и на то, как именно предлагали реконструировать памятник, но ещё и с точки зрения обмеров и визуализации архитектуры храма и его деталей, что в целом даёт много ценных (а иногда и новых) сведений об особенностях его облика/устройства снаружи и особенно внутри.

Церковь до реконструкции. Южный фасад:


Проект. Главный (западный) фасад:


Восточный фасад:


Сечение по оси север-юг:


План II яруса:


План III яруса:


Проект реконструкции оборонной ограды с надвратной колокольней:


Проект реконструкции надвратной колокольни. Тут обращу ваше внимание на важную деталь - проект на самом деле предусматривал воссоздание утраченной деревянной колокольни, но не над церковью (куда её водрузили ок. 2-й пол. 18 в.), а на линии внешней ограды. Это на самом деле малоизвестная деталь гипотезы Е. и О. Пламеницких - о том, что колокольня, которая к 19-му в. оказалась над церковью, могла быть туда перенесена, и что изначально она могла быть частью такой вот надвратной постройки. На мой взгляд это интересная идея, поскольку, с одной стороны, примеры подобных колоколен в оградах оборонных храмов известны (и одна из них, к примеру, была у церкви в соседнем с. Шаровка), с другой стороны такое решение позволило бы воссоздать ту колокольню, которая когда-то венчала церковь, но не на старом месте, а на участке ограды, в-третьих, сама идея о том, что колокольню над церковью могли не строить, а перенести её туда, выглядит свежо и заставляет задуматься о том, как именно могла происходить реконструкция церкви во 2-й пол. 18 в. Недостатком всего этого является крайне малое количество сведений о первоначальном облике ограды и её деталей.



Один из эскизов проекта реконструкции/реставрации:

 

Источники:

• Що на заваді? // Пам'ятки України, №1. Київ, 1987. С. 46-47.
• Ольга Пламеницкая. Замок в Сутковцах // Архитектурное наследство, №39. Москва, 1992. С. 148.
• Ольга Пламеницька. Початок мурованого оборонного будівництва на Поділлі // Архітектурна спадщина України, Випуск 1. Київ, 1994. С. 53-54.

[Filin]

Статьи Ольги Пламеницкой

Ольга Пламеницкая опубликовала две статьи о церкви, которые интересны в рамках данной темы, поскольку там можно найти ответы на некоторые вопросы о том, на какой именно почве сформировались некоторые из авторских выводов. По сути это не две разные статьи, а две версии одной и той же публикации, отличающиеся в мелочах, но эти мелочи также важны, и потому если вам интересна эта тема, то рекомендую ознакомиться с обеими публикациями. 

Статья №1: Церква-донжон в Сутківцях (До питання типології середньовічного оборонного будівництва Поділля) // Українська академія мистецтва. Дослідницькі та науково-методичні праці, № 15. Київ, 2008. С. 155-169.

Её в Сети вроде бы нет, так что приведу её здесь целиком:

Цитата

Церква-донжон в Сутківцях (до питання типології середньовічного оборонного будівництва Поділля)

Покровська церква у с. Сутківцях увійшла до багатьох видань з історії архітектури як "церква-твердиня" – єдиний в Україні мурований тетраконховий храм, пристосований до оборони.

Село Сутківці, відоме за історичними джерелами з початку ХV ст., знаходиться на Поділлі, над лівобережним допливом Дністра р. Ушицею, поблизу історичного Кучманського шляху, яким в ХV–ХVІІ ст. просувалися військові татарські загони. На півночі подільського регіону, на межі з Волинню, майже рівнобіжно до Кучманського, проходив Чорний шлях. Обидва шляхи, огинаючи з півночі та півдня велике Амадоцьке озеро, яке до ХVІ ст. знаходилося у верхів’ях Південного Бугу [1], сходились у межах теперішньої Тернопільщини, прямуючи на Львів. З півдня Поділля обмежував третій шлях (Волошський або Золотий), що проходив правим берегом Дністра в напрямі на Галич і далі, на Львів [2]. Трасування цих шляхів істотним чином вплинуло на формування пізньосередньовічної оборонної системи Поділля.  Фортифікації на цих шляхах поставали, виходячи з засад стратегії та тактики оборони. Стратегічні засади оборони краю визначали локалізацію і структуру мережі укріплених поселень Поділля, виходячи з його топографії та гідрографії, яка з середньовічних часів значно змінилася [3]. Тактичні засади зумовлювали організацію оборони конкретних поселень, виходячи з їх мікротопографії.

Перша писемна згадка, що має відношення до Сутківців, датується 1407 р. В цьому році польський король Владислав Ягелло дав своєму васалові Хотькові Кроату містечко Ярмолинці, в околицях якого знаходяться Сутківці. 1447 р. син Кроата Олено (Олександр) збудував в Ярмолинцях регулярний в плані замок, котрий в містечку був вже другим. При розділі спадщини між синами Олехна перший, Дахно, отримав Ярмолинці, другий, Федір – Сутківці [4]. Назва села – Сутківці – уже сама в собі містить топографічну характеристику давнього поселення. Слово "сутки" означає вузький прохід, проміжок між двома будівлями чи парканами, вузький коридор чи провулок [5]. Приміром, у вірменських актах Кам’янця-Подільського ХVІ ст. так називали прохід між сусідніми міськими садибами [6]. У Сутківцях топографічна ситуація цілком відповідає етимології назви. В межах південної частини села р. Ушиця підковою охоплює два миси, розділені долиною потічка, що впадає в Ушицю. На кінцях мисів знаходяться церква та замок, фланкуючи долину, в якій, за подільською традицією, під прикриттям пагорбів, розміщувалося поселення. Взаємне розташування церкви та замку та невелика відстань між ними свідчать про те, що вони становили єдиний оборонний комплекс, призначений для захисту поселення, укритого від ворога в "сутках".

Замку в Сутківцях присвячено наукову розвідку, що висвятлює його будівельну біографію – починаючи від мисового городища ХІV ст. і завершуючи регулярним в плані укріпленням з наріжними баштами-пунтоне [7]. Що стосується оборонної Покровської церкви, то інформація історико-літературних та архівних джерел виявляє розбіжності. Разом з тим проведені в останні роки архітектурно-археологічні дослідження виявили низку її особливостей і значно змінили уявлення про будівельну еволюцію пам’ятки.

Покровська церква збудована з каменя-вапняку на плані квадрифолію з чотирма напівкруглими об’ємами, розташованими навколо масивного двоярусного четверика і перекритими конхами. Склепіння конхи над апсидою зроблене з каменя (з місцевими ремонтами цеглою-пальцівкою), склепіння решти конх та центрального четверика – виключно з цегли-пальцівки. Унікальна серед українських храмів система склепінь четверика опирається на центральний стовп. Лапідарний двоярусний об’єм квадрифолію увінчує по периметру парапет з бійницями-машикулями (іл. 1). І.Могитич відносить появу церкви-твердині до кін. ХІІІ – початку ХІV ст. [8]. Г.Логвин, солідаризуючись з Є.Сіцінським та А.Некрасовим, датує храм ХV ст. [9]. О.Чоловський відносить його до ХVІ ст. [10], І. Грабар – до ХVІ – поч. ХVІІ ст. [11]. Є.Пламеницька в 1970-1980-ті рр., здійснивши ґрунтовні дослідження храму, встановила різночасовість будівництва центрального четверика з апсидою та трьох півкруглих об’ємів та передатувала перший будівельний етап ХІV ст. [12], а згодом кінцем ХІІІ ст. Вона також запропонувала концептуально відмінну від загальноприйнятої будівельну історію храму. На жаль, дослідниця не встигла опублікувати матеріали досліджень; конспективний їх виклад було опубліковано автором цих рядків [13]. Щодо функціонально-типологічних прототипів Покровської церкви дослідники мають різні погляди. Священик Й.Стрельбицький зазначав, що поява цієї споруди як "фортеці" була пов’язана з періодом татарських набігів, і що згодом ця фортеця перетворилася на церкву [14]. Г.Логвин розглядав церкву як високохудожній зразок оборонного храму [15]. І.Могитич проводив типологічну паралель з квадрифолієм у Побережжі під Галичем і мотивував її появу потребою оборони від татарських набігів [16]. Й.Стржиговський та М.Драган пов’язували тип храму з вірменськими впливами [17], а Є.Сіцинський, не заперечуючи його вірменського походження, вважав, що на Україну він потрапив із заходу. В.Вечерський, ґрунтуючись на дослідженнях Є.Пламеницької, виключає сутковецький храм з типологічного ряду тетраконхів [18]. Ю.Диба розглядає церкву в колі аналогів храмів-ротонд [19]. С.Боньковська шукає паралелі сутковецького тетраконху в місцевому храмобудівництві, а також у каплицях-ротондах ХІ – ХІІІ ст. Угорщини та Польщі, однак робить хибний, як покажемо далі, висновок, що "у національному храмобудівництві утверджується започатковане сутківецькою церквою-твердинею знамените українське "п’ятиглавіє" (п’ятивершя)" [20].

У 2006–2008 рр. в перебігу реставрації церкви в Сутківцях автором цих рядків було продовжено дослідження, розпочаті Є. Пламеницькою. Важливість отриманих результатів спонукає до їх публікації у ширшому форматі. Наразі ж предметом статті є один з аспектів, який стосується первісного функціонального призначення споруди. Об’ємно-просторова структура церкви є центричною. В історії архітектури відомо багато центричних за планом церков а також церков, в архітектурно-просторовій структурі яких використовуються стовпи; втім, конструктивно вони завжди виконують функцію підбанних опор, залишаючи центр храму вільним. Зокрема тетраконхові храми здебільшого мають центральний купол або зімкнуте склепіння над центральним об’ємом (іл. 2) [21]. Разом з цим в історії архітектури немає жодного прикладу, де поодинокий стовп був би розташований в центрі храму.  Це суперечить концепції руху в храмі під час літургії [22]. Отже, наявність конструктивного центрального стовпа є винятковою особливістю сутковецької церкви, невластивою для сакральних споруд. Другою її особливістю є підвищення центрального стовпа над склепіннями І ярусу. Про це промовисто свідчать залишки стовпа вище пазух склепінь, в рівні підлоги ІІ ярусу (іл. 3). Якби стовп на ІІ ярусі був відсутній, конструктивна схема виглядала би інакше (іл. 4). Отже, немає сумнівів, що стовп служив для опирання конструкцій первісного даху центричної структури. В зв’язку з втратою стовпа форма даху зазнала принципових змін. Фотографії кінця ХІХ ст. фіксують на сутковецькому храмі двосхилий дах з гребенем по осі схід-захід та з уступчастими щипцями над східною та західною стінами четверика (іл. 5). Втім, вартою уваги є нотатка Й.Стрельбицького, котрий 1856 р. зауважує, що верх щипців надмуровано з цегли над кам’яними стінами [23]. Дослідженнями встановлено, що цегляні щипці  (не збереглися) було поставлено на східну та західну стіни центрального четверика, які в рівні ІІ поверху не мають перев’язі з кутами четверика (іл. 6). Отже, як східну і західну стіни, так і щипці над ними не можна вважати первісними. Вочевидь, що конструкція двосхилого даху над четвериком, яку бачимо на фотографіях кінця ХІХ ст., є несумісною з центральним стовпом, який передбачає дах у формі намету. Таким чином щипці з’явилися вже після руйнації стовпа; очевидно, це сталося одночасно з руйнацією верху парапету машикулів споруди. Важливим висновком досліджень є встановлення різночасовості центрального четверика та північного, західного й південного об’ємів, перекритих в І ярусі конхами. Цей висновок ґрунтується на відсутності перев’язей стін центрального та бічних об’ємів в рівні верхнього та нижнього ярусів церкви та підмурків. Під час зведення північного та південного півкруглих об’ємів в підмурках стін четверика, як показали дослідження, було прорубано широкі отвори на ширину крипт, про що свідчать виразні сліди зрубаних торців стін (іл. 7). Підземний простір квадрифолію первісно використовувався, про що свідчить його пізніша одноразова засипка, в якій було вимурувано склепінчасті крипти. Найхарактернішою особливістю церкви є конструкція третього оборонного ярусу з наріжними круглими бартизанами та парапетом машикулів по периметру храму, змурованих з цегли-пальцівки. Якщо парапет машикулів зберігся лише частково на висоту близько 1 м, то бартизани, перекриті мініатюрними цегляними баньками, – на повну висоту 2,25 м. У стінах бартизан також збереглися машикулі. Втім, незбіг рівнів, на яких вмуровано опорні кронштейни машикулів у бартизанах та в парапетах півкруглих об’ємів, відсутність перев’язі між парапетними стінками й бартизанами, а також відмінність їх архітектурного рішення (в бартизанах кронштейни виступають поза лице стін, а в конхах вмуровані в площині парапетів) свідчить про різночасовість зведення бартизан і парапетів машикулів. В кожній з бартизан було по три бійнички для спостереження та обстрілу. Дві з них (бічні) нині замуровані, оскільки направлені в примикаючі стіни парапетів (іл. 8). Це можна пояснити лише тим, що четверик з бартизанами існував ще до появи півкруглих об’ємів з парапетами машикулів [24]. Цей висновок підтверджується відмінністю типорозмірів цегли-пальцівки в бартизанах (26 х 14 х 7 см) та парапетах машикулів (26 х 12,5 х 6 см). Дослідженнями встановлено відмінність груп розчинів, на яких зведено четверик з апсидою, перекритою кам’яним склепінням, та бічні напівкруглі об’єми з цегляними склепіннями. Розчини четверика та апсиди мають світло-сірий колір і належать до типу вапняно-карбонатних, зі значною кількістю заповнювача (карбонатного піску), рівномірно розподіленого у полі вапняного в’яжучого. На ідентичному розчині змуровано південно-східну стіну сутковецького замку, яка ідентифікується як первісне укріплення городища на замковому мисі. Три бічні півкруглі об’єми навколо четверика змуровано на вапняно-карбонатному розчині темно-вохристо-сірого кольору комковатої структури, де поряд з карбонатним піском у заповнювачі присутні уламки цегли, фракції вугілля, деревини, глинисто-землистих агрегатів, а в’яжуче зустрічається у вигляді незагашених грудочок. Цей тип розчину паралелізується з основним типом розчинів, на яких змуровано стіни й башти-пунтоне сутковецького замку, датованого др. пол. ХV ст. [25]. Поява центрального стовпа в сутковецькому храмі, судячи з ідентичності розчинів, синхронна до спорудження бічних напівкруглих об’ємів. Проте навіть на цьому етапі сакральна функція споруди як домінуюча є ще доволі проблематичною з огляду на неканонічність постановки стовпа як опорної конструкції перекриття в центрі храму, а також враховуючи розвинену оборонну систему другого та третього ярусів з бійницями, машикулями та залишками опорних конструкцій для бойових галерей, влаштованих в пазухах склепінь одночасно з їх зведенням. Саме оборонним спорудам притаманна система перекриття з опиранням на центральний стовп; приклади таких рішень збереглися як у версії склепінчастих, так і балкових перекриттів. Найближчими аналогами оборонних споруд зі стовпами для опирання перекриттів є башти у Кам’янці-Подільському (Стефана Баторія, Нова Західна в замку) та замках Меджибожа і Бережан. Таким чином висновок про різночасовість четверика з апсидою та бічних північного, південного й західного півкруглих об’ємів, зроблений Є.Пламеницькою на підставі дослідження підмурків та І ярусу храму, доповнюється даними щодо приналежності чотирьох наріжних бартизан до етапу самостійного функціонування центрального об’єму. Це промовисто свідчить, що четверик з наріжними бартизанами з’явився раніше і мав оборонне призначення. Найвірогідніше за все він був оборонною вежею-донжоном на мису. Така функція була цілком виправданою в умовах розташування поселення на Кучманському шляху. Прямим аналогом рішення квадратної вежі з бартизанами є вежа-дзвіниця вірменської церкви св. Нігола в Кам’янці-Подільському, часткового перебудована у ХVІІІ ст. [26]. Наявність консольних бартизан на кутах верхнього ярусу дзвіниці зафіксоване на гравюрі ХVІІ ст. (іл. 9) і є характерним для середньовічних башт різного призначення – донжонів, міських надбрамних веж тощо (іл. 10). Церква в Сутківцях демонструє архаїчний прийом склепінчастого перекриття з опиранням на центральний стовп, прямим аналогом якого можна вважати квадрифолієву вежу-донжон в Етампі (Іль де Франс), датовану ХІІ ст. (іл. 11 а). Таким чином перший висновок, встановлений дослідженнями, полягає у наявності в будівельній історії сутковецького храму раннього „безконхового” етапу, на якому існувала квадратна в плані башта зі східною екседрою та наріжними бартизанами (іл. 12 а). Другий висновок полягає у домінуванні оборонної функції на етапі розбудови в ХV ст. квадратного донжона і перетворення його на квадрифолій, завершений парапетом з бійницями-машикулями (іл. 12 б). Не виключено, що вже на етапі спорудження квадрифолія з’явилася його друга, сакральна функція; адже не можна скидати з рахунку інформації про існування в церкві дзвону з датою „1476”, про який згадується в історико-літературних джерелах. Втім, належить визнати, що на цьому етапі фортифікаційний компонент ще виразно домінував. В такому вигляді квадрифолій проіснував до ост. чв. ХVІІ ст., коли Поділля попало під владу турків. На цьому етапі, правдоподібно, відбулася руйнація верхньої частини парапету машикулів та центрального стовпа в рівні ІІ ярусу. Лише у ХVІІІ ст., після повернення Поділля до Польщі, з’явилася надбудова псевдоготичних щипців на кшталт костьолу (іл. 12 в). В середині ХІХ ст., після переходу Поділля під владу Російської імперії, завершення храму було знову змінене на п’ятиверхе з дзвіницею над притвором в дусі російської православної традиції (див. іл. 1). В історії архітектури України пізнього середньовіччя відомим, хоч і слабо дослідженим, є явище інкастеляції – пристосування храмів до оборони. Вартим не меншої уваги є недосліджене зворотне явище, яке умовно можна назвати „сакралізація” – пристосування давніх оборонних споруд під храми. Поряд з сутковецьким донжоном найближчим прикладом такого перетворення є церква у сусідньому селі Шарівка, також на Кучманському шляху, де оборонна башта ХІV ст. після добудови триконхового храму перетворилася на церковну дзвіницю (дослідження Є.Пламеницької). Досліджуючи оборонні споруди типу донжонів, варто придивитися до масивного мурованого „Борисоглібського квадрифолію” на полі „Мурованка” у Побережжі під Галичем, датованого др. пол. ХІІ ст., що має зовнішній діаметр понад 20 м та стіни завтовшки близько 3 м, а також проаналізувати його вражаючу типологічну подібність до донжону в Етампі (Іль де Франс) кін. ХІІ ст. (іл. 11). В контексті зроблених висновків набуває особливої ваги зауважене І.Могитичем поширення на Галичині й Волині в ХІ – ХVІ ст. мурованих оборонних веж [27]. На наш погляд, географію цього явища можна розширити, залучивши до ареалу їх розповсюдження терени Поділля, де в межиріччі Дністра та Південного Бугу в післямонгольські часи сформувалася потужна система фортифікацій, яка в ХІV – ХVІІ ст. стала надійним „подільським щитом Європи”.

Примітки:

1. Про велике озеру Амадоку, що існувало на півночі Поділля до ХVІ ст., див.: Пламеницька О. Кам’янець-Подільський – місто на периферії Римської імперії. Найдавніша урбаністична структура і фортифікації /О.Пламеницька, Є.Пламеницька // Пам’ятки України. – 1999. - № 4. – С. 43 – 45.
    
2. Guerquin B. Zamek Jazłowiecki /B. Guerquin // Studia i materiały do teorii i historii architektury i urbanistyki. – T. II. – Warszawa: PWN, 1960. – S. 26.
    
3. З огляду на ці зміни некоректно розглядати збережену систему укріплень на терені Поділля, не враховуючи особливостей постановки укріплень щодо втрачених або змінених природних рубежів, що здебільшого роблять дослідники.
    
4. Пламеницкая О.А. Замок в Сутковцах /О.А.Пламеницкая // Архитектурное наследство. – № 39. – М., 1992. – С. 148.
    
5. Грінченко Б. Словарь української мови /Б.Грінченко. – Т. ІV. – У Києві, 1909. – С. 232. Пор.: „сутісок” – дуже вузька, тісна вулиця, тісний прохід (там само).
    
6. ЦДІАУ, Київ, ф. 39, оп. 1, од. зб.
    
7. Пламеницкая О.А. Замок в Сутковцах. – С. 148 – 155.
    
8. Могитич І.Р. Нариси архітектури українських церков І.Р.Могитич. – Львів, 1995. – С. 34–35.
    
9. Сецинский Е. Древнейшие православные цервки в Подолии /Е.Сецинский. – Каменец-Подольск, 1889. – Ч. I. Церковь-замок в Сутковцах Летичевского уезда; Некрасов А. Очерки по истории древнерусского зодчества ХІ-ХVІІІ вв. /А.Некрасов. – М., 1935. – С. 176; Логвин Г.Н. Оборонні споруди в Сутківцях / Г.Н.Логвин. – К., 1959; Логвин Г.Н. Украина и Молдавия. Справочник-путеводитель /Г.Н.Логвин. – Москва: Искусство, 1982. – С. 416 – 417.
    
10. Sprawozdania Komisyi do badania historyi sztuki w Polsce. – Kraków, 1915. – T. IX. – S. 135.
     
11. Грабарь И. История русского искусства. Т.ІІ. Допетровская эпоха. Москва и Украина /И.Грабарь. М.: И.Кнебель, б/г. – С. 386 – 388.
     
12. [Пламеницкая Е.]. Покровская церковь-замок. Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. (Иллюстрированный справочник-каталог) /А.Артемов и др. – Киев: Будівельник, 1986. – С. 233 – 234.
     
13. Пламеницька О.А. Церква-замок Покрова Богородиці // Пам’ятки архітектури та містобудування України. Довідник Державного реєстру національного культурного надбання. – Київ: Техніка, 2000. – С. 271 – 272.
     
14. Описание Сутковецкой церкви по поручению Подольской духовной консистории Летичевского уезда от 28 января 1857 г. – ДАХО, ф. 315, оп. 1, од. Зб. 2855, арк. 11, 12.
     
15. Логвин Г. По Україні. Стародавні мистецькі пам’ятки /Г.Логвин. – Київ: Мистецтво, 1968. – С. 278 – 279.
16. Могитич І.Р. Вказ. праця.
     
17. Драган М. Українські деревляні церкви /М.Драган. – Львів, 1937. – Ч. 2. – С. 60; Strzygowski J. Die Baukunst der Armenier und Europa / J. Strzygowski. – Wien, 1918. – B. 2. – P. 590 – 591.
     
18. Вечерський В. Тетраконхи України в контексті світової архітектури /В.Вечерський // Архітектурна спадщина України. – Вип. 2. – Київ, 1995. – С. 92.
     
19. Диба Ю. Архітектура українських храмів-ротонд другої половини Х – першої половини ХІV століть /Ю.Диба. – Дис. канд. арх. – Львів, 2000. – С. 63.
     
20. Боньковська С. Хрещаті храми України. (Питання походження і розвитку) /С.Боньковска // Записки НТШ. – Том CCCXLI. Праці комісії архітектури та містобудуванняю – Львів, 2001. – С. 192, 199.
     
21. Кузнецов А.В. Тектоника и конструкция центрических зданий /А.В.Кузнецов. – Москва, 1951.
     
22. Щодо сутковецької церкви в архівних документах ХІХ ст. знаходимо нотатки щодо необхідності розібрати стовп і замінити систему перекриття, оскільки стовп заважає богослужінню (Державний архів Хмельницької області (далі ДАХО), ф. 315, оп. 1, од. зб. 2855, арк. 19. 1856 р.).
     
23. Описание Сутковецкой церкви… – ДАХО, ф. 315, оп. 1, од. Зб. 2855, арк. 11, 12.
     
24. Користуючись нагодою, висловлюємо вдячність Є.Осадчому за цікаві й цінні міркування стосовно типологоії веж-донжонів та конструкцій веж-бартизан.
     
25. Пламеницкая О.А. Замок в Сутковцах… – С. 153–155.
     
26. Пламеницька О. Сакральна архітектура Кам’янця на Поділлі /О.Пламеницька. – Кам’янець-Подільський: Абетка. – С. 208–209.
     
27. Могитич І. Оборонні вежі Галицької і Волинської землі ХІ – початку ХVІ ст. /І.Могитич // Вісник інституту Укрзахідпроектреставрація. – Львів, 2000. – С. 3 – 14.

Іллюстрації:

1. Сутківці. Покровська церква. Південний фасад. Стан на поч. ХХ ст. План ІІ ярусу за обміром О. Пламеницької.

2. Типологія тетраконхових храмів Закавказзя та Центрально-Східної Європи.

3. Залишки центрального стовпа на ІІ ярусі сутковецької церкви. Дослідження Є. Пламеницької.

4. Схема конструктивного рішення системи склепінь без стовпа в рівні ІІ ярусу.

5. Вигляд сутковецької церкви в період між 1860 та 1894 рр. Фото Г. Павлуцького.  

6. Відсутність перев’язі між щипцями та кутами центрального об’єму. Стрілкою показано точку зйомки. Фото О. Пламеницької.

7. Покровська церква. Зрубані торці підмурків північної, південної та східної стін центрального об’єму. Стрілкою позначено точку зйомки. Дослідження і фото О. Пламеницької.

8. Періодизація елементів ІІІ бойового ярусу сутковецької церкви. Опрацювала О. Пламеницька.

9. Дзвіниця вірменської церкви Св. Нігола. Кін. ХV ст. Реконструкція О. Пламеницької. Зображення дзвіниці на гравюрі 1673 р.

10. Середньовічні вежі з наріжними бартизанами. 

11. Донжон в Етампі, Іль де Франс, кін. ХІІ ст. Реконструкція Віолле ле Дюка. Квадрифолій на полі "Мурованка" в Побережжі біля Галича, др. пол. ХІІ ст. Реконструкція плану ІІ ярусу. За Ю. Дибою.

 

12. Еволюція донжону в Сутківцях: 1 – ХІV ст. (реконструкція О. Пламеницької); 2 – кін. ХV ст. (реконструкція Є. Пламеницької); 3 – ХVІІІ ст. (реконструкція Є.Сіцинського. 

Статья №2: Ольга Пламеницкая. Оборонительный квадрифолий в Сутковцах на Подолии // Arta, Vol. XXVI, nr. 1. Chișinău, 2017. P. 14-22. Эта публикация доступна в Сети. Здесь более чем на 90% повторяются тезисы из статьи 2008 г., но местами формулировки изменены, и эти нюансы интересны с точки зрения изучения трансформации (или отсутствия трансформации) авторских взглядов за 10 лет. С этого момента и до момента смерти автора (2022 г.) других публикаций по теме храма не было, так что статья интересная ещё и с точки зрения фиксации последней версии авторских взглядов на формирование архитектуры памятника.